Правове регулювання інформаційної діяльності у сфері господарювання

Зосередження організаційно-господарських повноважень в галузі масової інформації пропонується здійснити після перетворення державних телерадіоорганізацій в організацію суспільного телерадіомовлення, передавши Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення повноваження щодо державного регулювання у сфері кінематографії, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та видавничій сфері. Це вимагатиме реформування статусу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, ліквідації Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Державного агентства України з питань кіно, а також позбавлення відповідних повноважень Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби, Міністерства культури України.

Більшість організаційно-господарських повноважень щодо державного управління в галузі зв'язку та сфері інформатизації мають бути зосереджені в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації шляхом передачі їй повноважень Міністерства інфраструктури України (щодо поштового зв'язку), Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (щодо телекомунікацій і користування радіочастотним ресурсом), Міністерства освіти і науки України і Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (у сфері інформатизації). Водночас, державно-управлінські повноваження у сфері надання послуг електронного цифрового підпису, які на сьогодні виконуються Міністерством юстиції України, мають бути передані спеціалізованому органу у сфері криптографічного і технічного захисту інформації - Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Звертається увага на те, що організаційно-господарські повноваження органів місцевого самоврядування в інформаційному секторі економіки стосуються не лише управління відповідними об'єктами комунальної власності, а й спрямовані на регулювання інформаційної діяльності виробників інформаційного товару незалежно від форми власності.

Розділ 3 “Правовий режим об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання” складається з трьох підрозділів, які дають правову характеристику об'єктів зазначених правовідносин.

У підрозділі 3.1 “Сутність правового режиму об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання” на підставі аналізу різних визначень правового режиму та з урахуванням специфіки інформаційного виробництва запропоновано визначити правовий режим об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання як встановлений за допомогою поєднання різних правових засобів комплекс прав і обов'язків щодо інформаційних засобів виробництва, інформаційного товару, різних видів інформаційної діяльності, здійснюваних господарюючими суб'єктами, а також адміністративної інформації.

Зважаючи на те, що інформаційні засоби виробництва та інформаційний товар включають в себе як саму інформацію (часто у формі об'єктів права інтелектуальної власності), яка є нематеріальним благом, так і речову складову (матеріальні носії інформації та ін.), їх правовий режим включає в себе як майнові права інтелектуальної власності, так і речові права та обов'язки. Крім того, в процесі обороту інформаційного товару виникають і зобов'язальні права та обов'язки. За допомогою цих прав і обов'язків визначається місце зазначених об'єктів у складі майна суб'єктів господарювання, їх структура і порядок формування, використання та включення в оборот. Поряд з цим правовий режим адміністративної інформації включає в себе права та обов'язки організаційного характеру, необхідні для інформаційного забезпечення господарського управління. Водночас цілий ряд правових норм визначають особливий порядок ведення суб'єктами господарювання окремих видів інформаційної діяльності (наприклад, в галузях телерадіомовлення, телекомунікацій та ін.). Аргументовано, що елементами правового режиму об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання також є обмеження доступу до окремих видів інформації, вимоги щодо забезпечення інформаційної безпеки та суспільної моралі.

У підрозділі 3.2 “Правовий режим інформаційної продукції як об'єкта інформаційних правовідносин у сфері господарювання” досліджуються різні види інформаційної продукції, що виробляються в інформаційному секторі економіки та особливості їх господарського обороту.

Інформаційна продукція поділяється на таку, що перебуває у вільному обороті, обмежено оборотоздатну і вилучену з обороту. З'ясовано, що з обороту виключаються інформаційна продукція, створення і використання якої є суспільно небезпечним, оскільки порушує публічні інформаційні інтереси, права і свободи людини, в тому числі посягає на інформаційну безпеку та суспільну мораль. Водночас обмеження оборотоздатності деяких видів інформаційної продукції, як правило, обумовлені необхідністю запобігти потенційній шкоді публічним і приватним інформаційним інтересам (здебільшого у сфері суспільної моралі, прав інтелектуальної власності та інформаційної безпеки), що може бути спричинена вільним оборотом цієї продукції.

Актуальним є поділ інформаційної продукції на різні види залежно від наявності в ній об'єктів права інтелектуальної власності та речових елементів, а також режиму доступу до інформації, що в ній міститься, оскільки від цих чинників залежать особливості правового регулювання господарського обороту цієї продукції. Так, оскільки на загальнодоступну інформацію, що не належить до об'єктів права інтелектуальної власності, майнових прав не виникає, перехід прав на відповідну інформаційну продукцію відбувається на основі договорів, які забезпечують оборот матеріальних носіїв цієї інформації. Правовий режим обороту інформаційної продукції, що містить конфіденційну інформацію, яка не належить до об'єктів права інтелектуальної власності, базується на нормі, згідно якої конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) фізичної або юридичної особи, яка обмежила доступ до цієї інформації, у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов. Тому в інформаційних відносинах щодо такої продукції суб'єкти господарювання можуть визначати будь-які умови її обороту, керуючись принципом свободи договору. інформаційний господарювання правовий

Звертається увага на необхідність законодавчого врегулювання інформаційних відносин щодо обороту та охорони “ноу-хау” саме як різновиду конфіденційної інформації і недоцільність включення “ноу-хау” до складу такого різновиду таємної інформації як комерційна таємниця. Оскільки суб'єктами права на комерційну таємницю є лише суб'єкти підприємницької діяльності, це позбавить прав на “ноу-хау” всіх інших осіб, які не мають такого статусу.

Створення сучасної інформаційної продукції, яка містить складні об'єкти права інтелектуальної власності, вимагає організації співпраці великої кількості авторів, винахідників, інших первинних суб'єктів права інтелектуальної власності. Оскільки на організації цієї співпраці, як правило, спеціалізуються лише окремі виробники інформаційного товару, а інші господарюючі суб'єкти бажають отримати таку інформаційну продукцію в готовому для споживання вигляді, для врегулювання їх інформаційних відносин пропонується закріпити в ГК України ст. 162-1 “Договір про забезпечення (організацію) створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності” та ст. 162-2 “Договір про забезпечення (організацію) створення за замовленням і передання виключних майнових прав на об'єкт права інтелектуальної власності”.

Аргументовано, що за відсутності в інформаційній продукції речової складової (матеріальних носіїв інформації) достатнім є врегулювання інформаційних відносин сторін щодо передачі прав на саму інформацію (здебільшого шляхом укладення договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності). В тому ж разі, коли відповідна продукція включається в господарський обіг в уречевленій формі, окрім передачі прав на саму інформацію, виникає потреба в договірному забезпеченні переходу прав на її матеріальні носії.

У підрозділі 3.3 “Правовий режим інформаційних робіт і послуг як об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання” розглядаються поняття та особливості правового регулювання виконання інформаційних робіт і надання інформаційних послуг.

На основі аналізу та узагальнення теоретичних поглядів на розмежування робіт і послуг та їх специфіки в інформаційному секторі економіки запропоновані авторські визначення інформаційних робіт і послуг, які можуть бути використані для вдосконалення чинного та розробки перспективного інформаційного законодавства, зокрема при підготовці і прийнятті Інформаційного кодексу України. При цьому інформаційною роботою може вважатися лише та інформаційна діяльність, яка має матеріалізований результат у вигляді уречевленої на матеріальних носіях інформації, а інформаційною послугою - будь-яка інша діяльність щодо створення, обробки, передавання чи захисту інформації тощо, корисний ефект від якої є нематеріальним і відчутним для споживача вже під час її здійснення.

Обґрунтовується теза про те, що договори на виконання інформаційних робіт і договори про надання інформаційних послуг утворюють відповідні підтипи підрядних договорів і договорів про надання послуг. У розвиток цього на підставі розмежування господарських договорів за галузями інформаційного сектору економіки пропонується виділення окремих видів і підвидів договорів в рамках зазначених підтипів договорів. Так, в рамках підтипу договорів про надання інформаційних послуг можливо виділити види договорів про надання телекомунікаційних послуг, рекламних послуг, консалтингових послуг, а серед договорів про надання телекомунікаційних послуг - підвиди договорів між операторами телекомунікацій, операторами і провайдерами тощо.

Пропонуються також класифікації господарських договорів щодо інформаційних робіт і послуг залежно від базових виробничих інформаційних процесів, які лежать в їх основі, а також з урахуванням того чи відбувається їх виконання в електронному інформаційному просторі, чи поза ним, оскільки вказані інформаційно-виробничі особливості зазначених робіт і послуг впливають на істотні умови відповідних договорів.

Розділ 4 “Державне регулювання та державне управління в інформаційному секторі економіки” складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню публічно-правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання.

У підрозділі 4.1 “Сутність державного регулювання як функції державного управління в інформаційному секторі економіки” аргументовано, що зміст державного регулювання як державно-управлінської функції в зазначеному секторі полягає у встановленні і застосуванні правил, за допомогою яких коригуються інформаційна діяльність виробників інформаційного товару. Підкреслюється спрямованість державного регулювання на реалізацію державної політики, яка в інформаційному секторі економіки поєднує в собі інформаційний та економічний аспекти. Зазначається, що ця політика втілюється в життя через систему вертикальних (управлінських) інформаційних правовідносин, які опосередковують процес державного регулювання в цьому секторі.

Аргументовано думку про те, що в цілому державне регулювання має на меті забезпечення реалізації публічних інформаційних інтересів. Водночас ці інтереси узгоджуються з приватними інтересами виробників інформаційного товару, реалізація яких відбувається завдяки ринковому саморегулюванню, в рамках правового порядку, заснованого на правових нормах, в яких відображаються пов'язані між собою інформаційні та економічні аспекти функціонування сфери суспільного інформаційного виробництва.

У підрозділі 4.2 “Засоби державного регулювання в інформаційному секторі економіки” розглядаються прямі і непрямі засоби державного регулювання інформаційної діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на виробництво і доведення до споживачів інформаційного товару.

Досліджуючи прямі засоби державного регулювання, автор виділяє з поміж них способи безпосереднього впливу на інформаційно-правовий статус суб'єктів господарювання та способи впливу на правовий режим об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання.

До прямих засобів, що впливають на інформаційно-правовий статус суб'єктів господарювання - виробників інформаційного товару належать їх державна реєстрація як суб'єктів інформаційної діяльності, акредитація, ліцензування та ін., які забезпечують спеціальну легалізацію їх інформаційної діяльності, наділення їх спеціальною інформаційною компетенцією після їх загальної легітимації як суб'єктів господарювання. В результаті застосування цих засобів у господарюючих суб'єктів з'являються додаткові права та обов'язки, що дають можливість здійснювати окремі види інформаційної діяльності (здійснювати мовлення, надавати програмну послугу тощо). В дисертації пропонуються зміни до законодавства, спрямовані на застосування зазначених засобів регулювання, зокрема щодо запровадження єдиної ліцензії на надання послуг мобільного зв'язку та користування необхідним для цього радіочастотним ресурсом та ін.

Водночас в результаті застосування прямих засобів державного регулювання, що впливають на правовий режим об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання, за господарюючими суб'єктами не закріплюється ніяких додаткових прав на ведення тих чи інших видів інформаційної діяльності. Натомість ці засоби є інструментами впорядкування господарського використання і обороту окремих інформаційних об'єктів в інтересах захисту інформаційних прав споживачів, охорони прав інтелектуальної власності та обмежених ресурсів (радіочастотного і номерного), а також інформаційної безпеки та суспільної моралі. Вони включають в себе надання дозволів та експертних висновків, маркування контрольними (обліковими) марками, стандартизацію і сертифікацію інформаційної продукції тощо.

До непрямих засобів державного регулювання в інформаційному секторі економіки автор відносить державне замовлення, регулювання тарифів, податкові, митні, інші пільги, дотації та ін., які застосовуються з метою стимулювання інформаційного виробництва, експорту інформаційного товару, його імпортозаміщення та компенсації збитків від його виробництва.

Пропонується поєднання засобів тарифного регулювання із засобами податкового стимулювання з метою поширення в Україні послуг мобільного широкосмугового доступу до мережі Інтернет. Для цього необхідно включити відповідні послуги до складу загальнодоступних телекомунікаційних послуг, передбачених ч. 1 ст. 62 Закону України “Про телекомунікації”, таким чином поширити на них тарифне регулювання, а в Податковому кодексі України закріпити ст. 322-1, якою передбачити, що для компенсації збитків від надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг з використанням радіочастотного ресурсу оператори телекомунікацій мають право зменшувати суму збору за користування радіочастотним ресурсом, що підлягає сплаті, на розмір збитків від надання цих послуг.

Для визначення цільового призначення дотацій, що надаються місцевим засобам масової інформації в ст. 7 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” необхідно закріпити норму, якою передбачити, що метою надання цієї дотації є покриття видатків на оренду та обслуговування приміщень, в яких розташовані місцеві засоби масової інформації, комунальні послуги, послуги зв'язку, видавничі та поліграфічні роботи і послуги, послуги з поширення інформаційної продукції власного виробництва.

У підрозділі 4.3 “Нагляд як правова форма державного регулювання в інформаційному секторі економіки” розкривається сутність державного нагляду як правової форми діяльності органів публічної влади, що полягає у перевірці відповідності інформаційної діяльності суб'єктів господарювання встановленим правилам з метою запобігання, виявлення і усунення порушень законодавства, що регулює інформаційні відносини у сфері суспільного інформаційного виробництва. Встановлено, що державний нагляд за обсягом є скороченою формою контролю. В повному обсязі контроль також передбачає перевірку виконання поточних завдань і здійснюється під час керівництва державними підприємствами інформаційного сектору економіки, що є напрямом (функцією) державного управління відмінним від державного регулювання. Важливим доповненням до державного нагляду в цьому секторі є недержавний контроль, здійснюваний організаціями колективного управління за додержанням прав суб'єктів авторського права і суміжних прав, а також громадський контроль, що здійснюється об'єднаннями споживачів.

Залежно від галузі інформаційного сектору економіки державний нагляд може здійснюватися в загальному або спеціальному порядку (в галузі зв'язку). Зважаючи на переваги загального порядку нагляду, передбаченого Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, пропонується уніфікувати на його основі порядок здійснення нагляду в різних галузях цього сектору з урахуванням галузевих особливостей. Для цього необхідно вилучити з ч. 2 ст. 2 зазначеного закону слова “телекомунікації”, “поштовий зв'язок”, “радіочастотний ресурс України”, якими галузь зв'язку виключається зі сфери його регулювання, та доповнити вказану статтю частиною третьою такого змісту: “відносини щодо здійснення нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення, виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та поштового зв'язку регулюються цим законом з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами”.

Обґрунтовано, що оскільки обмеження та зупинення діяльності суб'єкта господарювання, зупинення дії та анулювання ліцензії є заходами адміністративної відповідальності, відповідні заходи, які у ст. 9 Закону України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” визначені як заходи припинення порушень вимог цього закону, доцільно перемістити до ст. 8 вказаного закону, яка присвячена відповідальності за порушення його вимог.

У підрозділі 4.4 “Адміністративна відповідальність виробників інформаційного товару” досліджується заходи адміністративної відповідальності, що застосовуються до суб'єктів господарювання, які виробляють інформаційний товар, у разі порушення ними правил здійснення інформаційної діяльності. Фактичною підставою застосування цих санкцій є інформаційне правопорушення, в якому також наявні ознаки господарських правопорушень, оскільки його об'єктом є інформаційні правовідносини, що складаються у сфері господарювання, а суб'єктом виступає учасник інформаційних правовідносин, що має статус суб'єкта господарювання.

Встановлено, що інститут адміністративної відповідальності суб'єктів господарювання лежить на перетині адміністративної та господарсько-правової відповідальності і є їх своєрідною сполучною ланкою. Частиною цього інституту є виділений з урахуванням специфіки правопорушень в інформаційному секторі економіки суб'інститут, що закріплює заходи адміністративної відповідальності, які застосовуються до виробників інформаційного товару. Цей суб'інститут одночасно входить до складу міжгалузевого комплексного правового інституту, що регулює інформаційні відносини у сфері господарювання, і виділяється в його структурі тим, що складається з охоронних правових норм на противагу іншим - регулятивним нормам зазначеного інституту.

Враховуючи єдину правову природу адміністративних стягнень, що застосовуються до фізичних осіб - підприємців відповідно до КУпАП, та адміністративно-господарських санкцій, передбачених ГК України та іншими законами як в інформаційному секторі, так і в інших галузях економіки, пропонується уніфікувати порядок їх застосування, закріпивши в КУпАП ст. 14-2 “Відповідальність фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності” в такій редакції: “Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності несуть адміністративну відповідальність за порушення правил здійснення господарської діяльності відповідно до норм цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України щодо адміністративно-господарських санкцій”.

Дисертантом також обґрунтовано необхідність внесення змін до ст. 72 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, спрямованих на вдосконалення адміністративної відповідальності електронних засобів масової інформації. Зокрема пропонується вилучення з переліку санкцій подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення, зважаючи на суто процесуальне значення цієї дії. З метою взаємоузгодження підстав застосування попереджень і штрафів запропоновано доповнити ст. 72 нормою, згідно якої попередження має застосовуватися у тих випадках, коли правопорушення в галузі телерадіомовлення не тягне за собою застосування штрафів або інших санкцій. Аргументовано, що штрафи мають накладатися на телерадіоорганізації і провайдерів програмної послуги на однакових підставах, зокрема у разі, якщо після видачі ліцензії ними вже отримано не менше трьох попереджень. При цьому розмір штрафу має бути закріплений в законі і повинен становити від 10 до 30 % суми ліцензійного збору, сплаченого телерадіоорганізацією або провайдером програмної послуги, а конкретна сума такого штрафу має визначатися в залежності від наслідків допущених порушень та їх кількості рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Аналіз підстав і порядку застосування адміністративних санкцій, передбачених Законом України “Про телекомунікації”, свідчить про те, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, часто сама є учасником правових спорів, які вона уповноважена вирішувати (наприклад, анулювання нею ліцензії у разі повторної відмови у допуску її посадових осіб до проведення перевірки). У зв'язку з цим запропоновані зміни до ст. 55 зазначеного закону, спрямовані на перехід від адміністративного до судового порядку анулювання ліцензій з одночасним відмежуванням цієї санкції від припинення дії ліцензії на правомірних підставах.

Звертається увага на відсутність в чинному законодавстві адміністративних санкцій за невиконання обов'язків центрів сертифікації ключів щодо надання послуг електронного цифрового підпису, передбачених ст. 8 Закону України “Про електронний цифровий підпис”, та пропонуються доповнення до ст. 15 зазначеного закону, спрямовані на усунення цієї законодавчої прогалини.

ВИСНОВКИ

У дисертації викладено фундаментальне теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми визначення закономірностей та концептуальних підходів до вдосконалення правового регулювання інформаційної діяльності у сфері господарювання, що виявляється у формулюванні комплексу висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети:

1. Здійснення інформаційної діяльності у сфері господарювання та комерціалізація цієї діяльності призвели до утворення інформаційної сфери господарювання. У вузькому сенсі інформаційна сфера господарювання - це інформаційний сектор економіки, що являє собою сферу суспільного виробництва інформаційного товару, яка включає в себе інформаційну індустрію та інформаційний ринок. В широкому сенсі вона охоплює поряд з інформаційним сектором економіки ще й сферу інформаційного забезпечення всіх інших (неінформаційних) галузей і секторів національного господарства.

2. З правової точки зору інформаційна сфера господарювання являє собою сферу правового регулювання. Найістотніші інформаційні відносини, що утворюють цю сферу, регулюються за допомогою норм інформаційного права, тісно взаємопов'язаного з господарським правом. Інформаційне право, яке є комплексною галуззю, що інтегрує в собі норми різних галузей права присвячені інформаційним відносинам, включає в себе, зокрема, й норми господарського права, які регулюють організаційно-майнові аспекти інформаційної діяльності у сфері господарювання.

3. Інформаційна діяльність суб'єктів організаційно-господарських повноважень спрямована на інформаційне забезпечення процесу господарського управління і не має ознак господарської діяльності. Так само не є господарською інформаційна діяльність суб'єктів господарювання в процесі інформаційної взаємодії з суб'єктами організаційно-господарських повноважень під час інформаційного забезпечення господарського управління. Крім того, не є господарською інформаційна діяльність, що здійснюється в процесі споживання інформаційного товару негосподарюючими суб'єктами під час господарчого забезпечення ними свого функціонування.

Господарською може вважатися інформаційна діяльність суб'єктів господарювання інформаційного сектору економіки, що здійснюється ними на професійних засадах на основі узгодження публічних і приватних інтересів та передбачає організацію використання інформаційних засобів виробництва з метою випуску і реалізації інформаційного товару. В якості допоміжної господарської діяльності здійснюється інформаційна діяльність всіх інших господарюючих суб'єктів під час інформаційного забезпечення неінформаційних видів господарської діяльності.

4. Інформаційний товар включає в себе інформаційну продукцію, а також інформаційні роботи і послуги, що мають споживну і мінову вартість та реалізуються на інформаційному ринку на платній основі. При цьому інформаційна продукція може включатися в оборот як у матеріалізованій, так і нематеріальній формах. Тому до такої продукції варто відносити будь-який відокремлений та логічно організований масив інформації, що може бути ідентифікований. У зв'язку з цим необхідно переглянути традиційні дефініції інформації, документу та інформаційної продукції, закріплені в Законі України “Про інформацію”.

5. В широкому розумінні електронна комерція - це інформаційна діяльність суб'єктів господарювання щодо вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами через телекомунікаційні мережі, що може мати місце при здійсненні будь-якого виду господарської діяльності. В цьому сенсі електронна комерція виступає формою інформаційно-правового забезпечення будь-якого основного чи другорядного виду господарської діяльності. У вузькому значенні електронна комерція являє собою окремий вид інформаційної діяльності суб'єктів господарювання, що передбачає не тільки укладення ними правочинів в електронній формі щодо електронного товару, а й їх виконання через телекомунікаційні мережі.

6. Інформаційні правовідносини у сфері господарювання - це врегульовані правом суспільні відносини, які складаються в процесі організації і здійснення інформаційної діяльності суб'єктів господарювання та інших учасників відносин у сфері господарювання з приводу інформаційних об'єктів у формі нематеріальних благ (інформації у вигляді об'єктів права інтелектуальної власності, інформації як самостійного об'єкта та ін.), майна (майнових прав інтелектуальної власності, матеріальних носіїв інформації), дій/ діяльності (інформаційних робіт і послуг, окремих видів інформаційної діяльності, здійснюваних суб'єктами господарювання та ін.).

Інформаційні правовідносини у сфері господарювання поділяються на правовідносини в інформаційному секторі економіки, які складаються в ході виробництва і реалізації інформаційного товару, а також відповідні правовідносини у сфері інформаційного забезпечення всіх інших галузей економіки, які такого товару не виробляють.

7. Нормативно-правовий масив, що регулює інформаційні відносини у сфері господарювання, включає в себе загальні і спеціальні норми. Загальними є інформаційно-правові норми, що застосовуються до будь-яких інформаційних відносин, як тих, що складаються між учасниками відносин у сфері господарювання, так і тих, що мають місце в інших сферах життєдіяльності суспільства, а також господарсько-правові норми, які регулюють будь-які господарські відносини, зокрема й ті, що складаються з приводу інформаційних об'єктів. Спеціальними є інформаційно-господарські правові норми, які є одночасно як інформаційно-правовими, так і господарсько-правовими, оскільки регулюють лише ті суспільні відносини, що є інформаційними за своїм об'єктом та господарськими за суб'єктним складом.

Відособленість та предметна диференціація системи спеціальних інформаційно-господарських правових норм дозволяють виділити комплексний правовий інститут, що включає в себе ряд суб'інститутів, які регулюють інформаційні відносини в різних галузях інформаційної сфери господарювання. Вказаний правовий інститут має міжгалузеву природу і одночасно відноситься до складу двох комплексних галузей права - інформаційного та господарського.

8. Нормативне регулювання пов'язано з першою стадією механізму правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання - стадією формування і загальної дії відповідних норм права. Воно є первинним по відношенню до індивідуального правового регулювання, яке здійснюється на правореалізаційній та правоохоронній стадіях. В ході індивідуального правового регулювання інформаційних відносини у сфері господарювання первинну функцію індивідуалізації нормативних вимог відіграють юридичні факти, адже завдяки їм абстрактні вимоги правових норм переходять в площину суб'єктивних прав і обов'язків в рамках відповідних правовідносин. Після цього за допомогою існуючих в інформаційних правовідносинах індивідуальних правових зв'язків реалізується вторинна функція індивідуалізації - переведення суб'єктивних прав і обов'язків суб'єктів цих правовідносин в їх індивідуалізовану інформаційну взаємодію на рівні фактичної поведінки (актів реалізації прав і обов'язків).

9. Найбільш поширеним видом юридичних фактів, що мають місце в процесі індивідуального правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання, є індивідуальні правові акти, до яких належать акти застосування права та акти саморегулювання. Акти застосування права - це засоби централізованого індивідуального правового регулювання. Вони являють собою рішення органів державної виконавчої і судової влади, а також органів місцевого самоврядування по конкретних справах, що містять в собі індивідуально-владні приписи, які конкретизують законодавчо закріплені права і обов'язки суб'єктів інформаційних відносин у сфері господарювання. Водночас акти саморегулювання, до яких належать автономні рішення суб'єктів господарювання і договори - це засоби децентралізованого індивідуального правового регулювання, які дають можливість не тільки конкретизувати норми об'єктивного права, а й безпосередньо встановлювати суб'єктивні права і обов'язки, які прямо не передбачені законодавством, але йому не суперечать.

Важливим напрямом модернізації інформаційно-правового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання та інших учасників відносин у сфері господарювання є впровадження електронного документообігу в практику індивідуального правового регулювання відносин у цій сфері. Це вимагає внесення змін до Законів України “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про електронний цифровий підпис” та інших актів законодавства.

10. Правове становище суб'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання характеризує їх інформаційно-правовий статус, що розкривається в таких парних категоріях як інформаційна правосуб'єктність, тобто здатність мати і самостійно реалізовувати інформаційні права та обов'язки та відповідна їй компетенція, що окреслює коло цих прав і обов'язків. Інформаційно-правовий статус зазначених суб'єктів включає в себе як суто інформаційні права та обов'язки, так і ті права й обов'язки, що мають поряд з інформаційним також і господарський характер, відтак одночасно відносяться до господарсько-правового статусу цих суб'єктів.

Інформаційні права та обов'язки, які належать всім суб'єктам господарювання, формують їх загальну інформаційну компетенцію. Додаткові інформаційні права та обов'язки окремих категорій суб'єктів господарювання, необхідні їм для провадження деяких видів інформаційної діяльності, утворюють відповідні види спеціальної інформаційної компетенції.

11. Специфіка інформаційно-правового статусу суб'єктів господарювання в інформаційному секторі економіки обумовлена тим, що лише вони здійснюють інформаційну діяльність, спрямовану на виробництво інформаційного товару. При цьому спеціальний правовий статус одних виробників інформаційного товару, як правило, орієнтований на забезпечення їх участі в інформаційних правовідносинах щодо виробництва інформаційної продукції, а інших - на участь у правовідносинах щодо надання інформаційних послуг, не пов'язаних з виробництвом змістовної інформації (контенту).

12. Враховуючи конвергенцію інформаційних і телекомунікаційних технологій та інтеграцію друкованого та аудіовізуального контенту, подальший розвиток законодавства, що регулює інформаційну діяльність засобів масової інформації, має здійснюватися на системній основі в рамках підготовки Інформаційного кодексу України. Під час кодифікації інформаційного законодавства необхідно регламентувати інформаційно-правовий статус провайдерів аудіовізуальних медіа-послуг (лінійних і нелінійних) одночасно із визначенням інформаційно-правового статуту суб'єктів господарювання, що здійснюють розповсюдження масової інформації за допомогою електронних мережевих видань.

Правові норми щодо електронних мережевих видань мають бути максимально уніфіковані з відповідними нормами про друковані засоби масової інформації. При цьому правове положення друкованих засобів масової інформації має визначатися, виходячи із суб'єктного підходу, відповідно до якого такими засобами масової інформації слід вважати редакції або інші юридичні особи, що виконують їх функції, які здійснюють діяльність щодо розповсюдження масової інформації через періодичні і такі, що продовжуються друковані видання, які, в свою чергу, мають визнаватися джерелами масової інформації.

На даний час, з огляду на стрімке поширення інтерактивного телебачення, заснованого на Інтернет - технологіях, необхідне внесення змін до чинного законодавства, що регулює інформаційну діяльність провайдерів програмної послуги, насамперед Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, з метою закріплення за суб'єктами господарювання, що надають програмні послуги за допомогою мережі Інтернет, зокрема на основі технології OTT TV, статусу провайдера програмної послуги.

Доопрацювання потребує й законодавство про суспільне телебачення і радіомовлення, яке має передбачати створення організації суспільного телерадіомовлення на основі існуючих державних, зокрема й обласних телерадіоорганізацій, як некомерційного державного підприємства з особливим статусом (щодо правового титулу майна, майнової відповідальності, джерел фінансування, права на мовлення тощо).

13. Зважаючи на тісний технологічний взаємозв'язок сучасних засобів масової інформації з телекомунікаціями та інформаційними технологіями, при підготовці Інформаційного кодексу України до нього також мають бути включені норми, що визначають інформаційно-правовий статус суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та сфері інформатизації, зокрема в галузі виробництва програмного забезпечення, а також у сфері технічного і криптографічного захисту інформації. Водночас чинне законодавство в галузі зв'язку теж потребує вдосконалення, зокрема з метою закріплення за провайдерами телекомунікацій права надання в користування каналів електрозв'язку, що вимагає внесення відповідних змін до Закону України “Про телекомунікації”.

14. В інформаційній сфері господарювання споживачами інформаційного товару виступають суб'єкти господарювання, які здійснюють його виробниче споживання, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування в ході господарчого забезпечення їх власної інформаційної діяльності та задоволення публічних інформаційних потреб.

15. Розпорошеність організаційно-господарських повноважень щодо здійснення галузевого державного управління в інформаційному секторі економіки між різними, часто непрофільними органами державної влади зумовлює необхідність зосередження більшості відповідних повноважень у трьох центрах галузевого управління, один з яких - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, відповідав би за галузь масової інформації, другий - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації - за галузь зв'язку та сферу інформатизації, а третій - Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України - за надання послуг у сфері захисту інформації, в тому числі послуг електронного цифрового підпису.

16. Правовий режим об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання - це встановлений за допомогою поєднання різних правових засобів з урахуванням вимог щодо обмеження доступу до окремих видів інформації та забезпечення інформаційної безпеки і суспільної моралі комплекс прав і обов'язків (майнових прав інтелектуальної власності, речових, зобов'язальних, організаційних та ін.) щодо інформаційних засобів виробництва, інформаційного товару, окремих видів інформаційної діяльності суб'єктів господарювання та адміністративної інформації, що використовується в процесі господарського управління.

17. Законодавчі обмеження обороту деяких видів інформаційної продукції, як правило, встановлюються з метою запобігання потенційній шкоді публічним і приватним інформаційним інтересам, що може бути спричинена вільним оборотом цієї продукції, тоді як повна заборона обороту окремих видів інформаційної продукції має місце в тому разі, коли її створення чи використання становить суспільну небезпеку з точки зору охорони зазначених інтересів.

18. В інформаційних відносинах щодо інформаційної продукції, що містить конфіденційну за режимом доступу інформацію, яка не належить до об'єктів права інтелектуальної власності, суб'єкти господарювання можуть визначати будь-які умови її обороту, керуючись принципом свободи договору. Разом з тим, необхідність врегулювання інформаційних відносин щодо обігу та охорони деяких різновидів конфіденційної інформації, зокрема “ноу-хау”, ставить питання про прийняття Закону України “Про конфіденційну інформацію”, норми якого згодом можуть бути включені до Інформаційного кодексу України. Це дозволить чіткіше відмежувати “ноу-хау” від комерційної таємниці, яка відноситься до іншого різновиду інформації з обмеженим доступом - таємної інформації.

19. Залежно від матеріальної чи нематеріальної форми результатів інформаційної діяльності необхідно розрізняти інформаційні роботи та інформаційні послуги. З огляду на це доцільно закріпити у ст. 23 Закону України “Про інформацію”, а згодом в Інформаційному кодексі України такі дефініції: інформаційна робота - діяльність, в результаті якої створюється інформаційна продукція у вигляді інформації, задокументованої на матеріальних носіях; інформаційна послуга - діяльність однієї особи на користь іншої, в процесі якої задовольняються її інформаційні потреби.

20. Договори на виконання інформаційних робіт і надання інформаційних послуг можливо класифікувати залежно від базових інформаційних процесів, які лежать в їх основі, на такі, що передбачають: створення інформації, розповсюдження інформації, зберігання інформації, обробку інформації, передачу інформації, захист інформації тощо. Слід також розрізняти господарські договори щодо інформаційних робіт і послуг, що виконуються в електронному інформаційному середовищі, в тому числі у віртуальному інформаційному просторі мережі Інтернет (договори про реєстрацію доменних імен, договори хостингу та ін.), а також ті, що не мають до нього безпосереднього відношення.

21. Державне регулювання в інформаційному секторі економіки - це управлінська діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування в межах делегованих їм повноважень, що полягає у встановленні і застосуванні правил, на основі яких здійснюється коригування інформаційної діяльності суб'єктів господарювання та притягнення до відповідальності за їх порушення, спрямована на реалізацію державної політики у сфері суспільного інформаційного виробництва, з метою забезпечення публічних інформаційних інтересів з урахуванням приватних інтересів виробників інформаційного товару в рамках встановленого правового порядку.

22. Прямі засоби державного регулювання в інформаційному секторі економіки передбачають безпосередній вплив держави на інформаційно-правовий статус господарюючих суб'єктів і правовий режим об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання, за яких коригування цих правовідносин у потрібному суспільству напрямі здійснюється шляхом обов'язкових приписів без врахування економічних інтересів відповідних суб'єктів і, як правило, супроводжується обмеженням свободи інформаційної діяльності. Вдосконалення правових засад застосування цих засобів державного регулювання має бути спрямовано на:

- впровадження єдиної ліцензії на надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку, яка б одночасно передбачала право на користування необхідним для цього радіочастотним ресурсом, а отже усувала необхідність отримання окремої ліцензії на користування цим ресурсом;

- вилучення діяльності з надання в користування каналів електрозв'язку з переліку видів діяльності, передбачених ліцензіями операторів фіксованого та мобільного зв'язку, і надання відповідного права провайдерам телекомунікацій;

- запровадження ліцензування ОТТ TV провайдерів програмної послуги.

23. Непрямі засоби державного регулювання в інформаційному секторі економіки передбачають опосередкований вплив держави на суб'єктів господарювання за допомогою таких важелів як державне замовлення, регулювання тарифів, податкові, митні, інші пільги, дотації та ін. з метою стимулювання інформаційного виробництва, експорту інформаційного товару, його імпортозаміщення та компенсації збитків від його виробництва. Вдосконалення законодавчого забезпечення зазначених засобів державного регулювання має бути спрямоване на:

- закріплення механізму тарифного регулювання послуг мобільного широкосмугового доступу до мережі Інтернет як загальнодоступних телекомунікаційних послуг у поєднанні з пільгами щодо сплати збору за користування радіочастотним ресурсом для компенсації збитків від надання цих послуг;

- визначення цільового призначення дотацій, що надаються місцевим засобам масової інформації.

24. Державний нагляд в інформаційному секторі економіки - це правова форма державного регулювання спрямована на забезпечення правового порядку у сфері суспільного інформаційного виробництва, що полягає у перевірці відповідності діяльності виробників інформаційного товару встановленим правилам з метою запобігання, виявлення і усунення інформаційних правопорушень у цій сфері. Державний нагляд є усіченою формою контролю, який в повному обсязі також передбачає перевірку виконання поставлених перед підконтрольними суб'єктами господарювання поточних завдань і здійснюється в інформаційному секторі економіки лише під час керівництва державними підприємствами - виробниками інформаційного товару.

З метою уніфікації порядку нагляду в різних галузях інформаційного сектору економіки та використання переваг загального порядку нагляду, передбаченого Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, з урахуванням його галузевих особливостей вбачається необхідним внесення відповідних змін до ст. 2 зазначеного закону. Водночас з метою чіткішого розмежування заходів нагляду та заходів адміністративної відповідальності пропонуються відповідні зміни до ст. ст. 8, 9 Закону України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

25. Заходи адміністративної відповідальності в інформаційному секторі економіки - це заходи організаційно-правового та майнового впливу на виробників інформаційного товару, що застосовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування за порушення законодавчо встановлених правил інформаційної діяльності, здійснюваної відповідними суб'єктами господарювання, з метою припинення та усунення наслідків інформаційних правопорушень.

Система правових норм, що встановлюють адміністративну відповідальність виробників інформаційного товару, утворює суб'інститут у складі інституту адміністративної відповідальності суб'єктів господарювання, який є сполучною ланкою між адміністративною та господарсько-правовою відповідальністю. В той же час цей суб'інститут є невід'ємною частиною міжгалузевого комплексного правового інституту, що регулює інформаційні відносини у сфері господарювання.

26. З метою уніфікації підходів щодо застосування до суб'єктів господарювання заходів адміністративної відповідальності, передбачених різними законами, доцільно визнати норми ГК України, що регламентують застосування адміністративно-господарських санкцій, спеціальними по відношенню до норм КУпАП в тій частині, що стосується застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб - підприємців за правопорушення як в інформаційному секторі, так і у всіх інших галузях економіки, для чого необхідно закріпити відповідну норму в КУпАП.

27. Вдосконалення адміністративної відповідальності в галузі телебачення і радіомовлення потребує закріплення на рівні закону розміру штрафів, взаємоузгодження підстав застосування попереджень і штрафів, уніфікації підстав застосування штрафів для телерадіоорганізацій і провайдерів програмної послуги, а також вилучення з переліку адміністративних санкцій таких процесуальних дій як подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення, що вимагає внесення відповідних змін до ст. 72 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”.

Для посилення гарантій захисту прав суб'єктів ринку телекомунікацій необхідні зміни до ст. 55 Закону України “Про телекомунікації”, спрямовані на перехід від адміністративного до судового порядку анулювання ліцензій як санкції за вчинення правопорушень в цій сфері, а також відмежування цієї санкції від припинення дії ліцензії на правомірних підставах.

Необхідність посилення захисту публічних інформаційних інтересів користувачів послуг електронного цифрового підпису вимагає запровадження адміністративної відповідальності за невиконання законодавчо встановлених обов'язків центрів сертифікації ключів, для чого потрібні зміни до ст. 15 Закону України “Про електронний цифровий підпис”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Монографія:

1. Бурило Ю. П. Господарсько-правові засади інформаційної діяльності : монографія / Ю. П. Бурило. - К. : НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України, 2013. - 343 с.

Статті у наукових фахових виданнях України:

2. Бурило Ю. П. Організаційно-правові аспекти лібералізації державного регулювання у сфері телекомунікацій / Ю. П. Бурило // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 7. - С. 86-89.

3. Бурило Ю. П. Організаційно-правові проблеми державного регулювання IPTV та інших новітніх форм телебачення в Україні / Ю. П. Бурило // Юридична Україна. - 2011. - № 7. - С. 52-56.

4. Бурило Ю. П. Поняття та склад господарських правовідносин в інформаційній сфері / Ю. П. Бурило // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2012. - Серія Право. Випуск 20. - Ч. 1. - Том 2. - С. 166-170.

5. Бурило Ю. П. Види інформаційних прав у національному законодавстві України / Ю. П. Бурило // Правове регулювання економіки : зб. наук. праць. - 2012. - № 11-12. - С. 44-53.

6. Бурило Ю. П. Інформаційна сфера як сфера господарювання: теоретико-правовий аспект / Ю. П. Бурило // Правова інформатика. - 2012. - № 4 (36). - С. 18-28.

7. Бурило Ю. П. Сутність та ознаки господарської діяльності в інформаційній сфері / Ю. П. Бурило // Форум права. - 2012. - № 4. - C. 140-146 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-4/12bjpvic.pdf.

8. Бурило Ю. П. Види господарських інформаційних правовідносин / Ю. П. Бурило // Інформація і право. - 2013. - № 1 (7). - С. 35-44.

9. Бурило Ю. П. Організаційно-господарські повноваження центральних органів виконавчої влади та деяких позавідомчих органів в інформаційній сфері / Ю. П. Бурило // Інформація і право. - 2013. - № 2 (8). - С. 36-46.

10. Бурило Ю. П. Прямі засоби державного регулювання в інформаційному секторі економіки / Ю. П. Бурило // Форум права. - 2013. - № 2. - C. 73-78 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=njuu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=I=&S21COLORTERMS=0&S21STR=EJ000026%2F2013%2F2.

11. Бурило Ю. П. Правові норми та джерела правового регулювання у сфері господарських інформаційних відносин / Ю. П. Бурило // Правова інформатика. - 2013. - № 2 (38) - С. 64-74.

12. Бурило Ю. П. Щодо вдосконалення адміністративно-господарських санкцій інформаційному секторі економіки / Ю. П. Бурило // Юрист України. - 2013. - № 2 (23). - С. 119-125.

13. Бурило Ю. П. Договірне регулювання робіт і послуг в інформаційній сфері господарювання / Ю. П. Бурило // Правова інформатика. - 2013. - № 3 (39). - С. 60-68.

14. Бурило Ю. П. Нагляд (контроль) в інформаційному секторі економіки / Ю. П. Бурило // Порівняльно-аналітичне право. - 2013. - № 3-1 - C. 154-157 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pap.in.ua/3-1_2013/4/Burylo%20Yu.P..pdf.

15. Бурило Ю. П. Сутність державного регулювання в інформаційній сфері господарювання / Ю. П. Бурило // Вісник Вищої ради юстиції. - 2013. - № 3. - C. 111_122 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/visnyk/%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA15_5.pdf.

16. Бурило Ю. П. Непрямі засоби державного регулювання в інформаційному секторі економіки / Ю. П. Бурило // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. - 2013. - № 6-1. - Т. 2 - С. 4_7.

17. Бурило Ю. П. Господарсько-правові аспекти створення суспільного телерадіомовлення в Україні / Ю. П. Бурило // Юридична Україна. - 2013. - № 7. - С. 63-69.

18. Бурило Ю. П. Особливості розмежування інформаційних та інформаційно-інфраструктурних робіт і послуг / Ю. П. Бурило // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - 2013. - Випуск 22. - Ч. 1. - Т. 2. - С. 11-14.

19. Бурило Ю.П. Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності в господарському обороті інформаційної та інформаційно-інфраструктурної продукції / Ю. П. Бурило // Підприємництво, господарство і право. - 2013. - № 9. - С. 3-7.