Адміністративно-правове забезпечення протидії тероризму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

УДК 342.9:343.326 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Адміністративно-правове забезпечення протидії тероризму в Україні

Трофімов Сергій Анатолійович

Харків - 2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор Настюк Василь Якович, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», завідувач кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності, член-кореспондент Національної академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Бєляков Костянтин Іванович, Науково-дослідний інститут інформатики і права НАПрН України, завідувач наукового відділу правових проблем інформаційної діяльності;

- доктор юридичних наук, професор Лук'янець Дмитро Миколайович, Українська академія банківської справи Національного банку України, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін;

- доктор юридичних наук, доцент Проневич Олексій Станіславович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ факультету з підготовки фахівців для міліції громадської безпеки.

Захист відбудеться 15 квітня 2013 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 11 березня 2013 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. Ю. Шепітько.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Подальший розвиток демократії, забезпечення прав і свобод громадян нерозривно пов'язані з підвищенням рівня антитерористичної діяльності органів сектора безпеки, які є суб'єктами різних правовідносин, у тому числі й адміністративно-правових. У цьому зв'язку важливого значення набуває державне управління протидією терористичним загрозам, основними завданнями якого є виявлення та профілактика тероризму, мінімізація його наслідків, а також ефективне застосування різноманітних військових формувань.

Наукові дослідження антитерористичної діяльності органів (підрозділів) сектора безпеки дотепер були зосереджені переважно на характеристиці оперативно-розшукового, кримінального й міжнародного законодавства; проблеми ж організації й особливості адміністративно-правового забезпечення протидії тероризму залишилися поза увагою вчених. Проте підрозділи, що здійснюють антитерористичну діяльність, є суб'єктами адміністративно-правових відносин, що виникають з таких питань, як: (а) здійснення державного управління антитерористичною діяльністю; (б) визначення організаційної й функціональної структури суб'єктів антитерористичної діяльності, їх місця в системі органів державної влади; (в) встановлення умов та порядку проходження служби співробітниками спеціальних підрозділів; (г) установлення правового режиму району проведення антитерористичної операції тощо. Окрім цього, антитерористична діяльність є об'єктом контрольно-наглядової діяльності, яка теж регулюється нормами адміністративного законодавства. Адміністративно-правові аспекти існують і в регламентації повноважень суб'єктів антитерористичної діяльності, в розробленні і прийнятті управлінських рішень, у регламентуванні взаємодії й координації між суб'єктами антитерористичної діяльності. Досить часто співробітники спеціальних підрозділів стають суб'єктами адміністративно-юрисдикційних проваджень, що виникають з приводу притягнення їх до адміністративної або дисциплінарної відповідальності.

Окреслене свідчить про особливе місце і значення норм адміністративного законодавства в регулюванні антитерористичної діяльності правоохоронних та інших компетентних органів Української держави. Разом із тим з огляду на багатоманітність явища тероризму ефективна протидія йому може бути лише із застосуванням усього комплексу наявних засобів впливу. Чинний Закон України «Про боротьбу з тероризмом» вiд 20 березня 2003р., № 638-IV не здатен ефективно регулювати антитерористичні заходи, оскільки він спрямований переважно на вирішення окремих питань протидії антитерористичній діяльності, зокрема щодо проведення спеціальних операцій. Отже, постала потреба в розробленні комплексних антитерористичних заходів у рамках адміністративного, інформаційного, фінансового, міжнародного та інших галузей права.

Необхідно зазначити, що комплексного дослідження особливостей адміністративно-правового забезпечення протидії тероризму в українській юридичній науці не провадилося, але окремі правові аспекти цієї проблеми вивчали такі вітчизняні й зарубіжні науковці, як В. Ф. Антипенко, Ю. М. Антонян, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, К. І. Бєляков, В. М. Гаращук, О. О. Гапон, Ю. С. Горбунов, В. В. Грибакін, А. О. Данилевський, С. У. Дікаєв, В. П. Ємельянов, Т. Г. Жовтенко, В. С. Зеленецький, О. В. Зубова, Д. В. Кіслов, В. О. Коновалова, О. Л. Копиленко, В. А. Ліпкан, Д. М. Лук'янець, Д. Д. Магомедов, В. В. Майоров, Т. А. Мартиросян, Ю. В. Марченко, Н. П. Матюхіна, В. Я. Настюк, Л. В. Новікова, М. І. Панов, Т. А. Петрова, О. С. Проневич, М. В. Рибачук, Д. С. Рудьман, О. В. Сав'юк, А. Г. Сидоренко, Р. М. Слєпцов, О. В. Соколовський, Д. А. Соломін, В. А. Тимошенко, В. П. Тихий, Ю. В. Тихомиров, І. Л. Трунов, Ю. В. Трунцевський, М. Є. Целуйко, В. М. Цуканов, А. П. Шергін та ін. Указане дає підстави зробити висновок про міжгалузевий характер досліджуваної проблематики. Однак більшість питань, пов'язаних з адміністративно-правовим регулюванням антитерористичної діяльності, зокрема його методологічні засади, особливості й сутність в Україні й досі не розроблено. А тому глибоке й комплексне їх вивчення набуває особливого значення й актуальності, чим і пояснюється вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з розробленням проблем і запровадженням в Україні організаційно-правових заходів, що мають за мету підвищення рівня державної та громадської безпеки в державі, посилення режиму законності в цій сфері, побудову дійової системи антитерористичних заходів. Напрямки дослідження виступають складовою частиною наукових планів Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», зокрема, кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності, й відповідають цільовій комплексній програмі на 2010-2015 роки “Теоретичні та правові проблеми організації і функціонування Української держави в умовах конституційної реформи” РК УкрІНТЕІ №0110U002806. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 2 вересня 2010 р. (протокол №1).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на підґрунті досягнень юридичної науки, вітчизняного й зарубіжного законодавства та практики антитерористичної діяльності комплексно визначити концептуальні засади адміністративно-правового забезпечення протидії тероризму в Україні, розробити науково обґрунтовану дефініцію поняття «антитерористична діяльність», визначити її зміст, структуру, основні принципи правового регулювання, проаналізувати організаційні положення забезпечення антитерористичної діяльності, запропонувати комплекс заходів з удосконалення забезпечення законності в цій сфері, усунення прогалин у вітчизняному законодавстві з вищевказаних проблем, а також з'ясувати аспекти взаємодії міжнародного й національного права щодо глобальної протидії тероризму.

Для досягнення означеної мети поставлено такі завдання:

– з'ясувати поняття «тероризм» й показати його співвідношення із суміжними правовими категоріями;

– навести основні складники терористичної діяльності;

– визначити основні складники антитерористичної діяльності;

– розкрити роль адміністративного права в антитерористичній діяльності;

– окреслити завдання адміністративно-правових режимів у протидії тероризму й виявити проблеми їх законодавчої регламентації;

– внести пропозиції щодо приведення окремих положень антитерористичного законодавства у відповідність вимогам демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави;

– сформулювати рекомендації з удосконалення правового регулювання порядку введення правового режиму району проведення антитерористичної операції;

– висвітлити систему суб'єктів антитерористичної діяльності, окреслити проблеми стосовно розмежування їх повноважень і надати рекомендації щодо посилення ефективності їх функціонування;

– обґрунтувати заходи запобігання (попередження) і припинення порушень антитерористичного законодавства й надати пропозиції стосовно їх удосконалення;

– проаналізувати різновиди шкідливої діяльності щодо протидії тероризму й запропонувати запровадити адміністративну відповідальність за їх учинення;

– надати рекомендації з удосконалення правового регулювання й забезпечення законності щодо антитерористичної діяльності;

– аргументувати визначені теоретичні засади формування комплексного міжнародно-правового режиму протидії тероризму;

– охарактеризувати міжнародне й національне право як складники єдиного механізму протидії тероризму;

– викласти пропозиції з удосконалення міжнародно-правової бази протидії тероризму.

Об'єктом дослідження виступає сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі адміністративно-правового регулювання антитерористичної діяльності.

Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення протидії тероризму в Україні.

Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційної роботи становлять загальновизнані наукові критерії об'єктивності й дослідницькі методи, зокрема, діалектичний, історичний, статистичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний та інші, а також спеціальні юридичні методи граматичного розгляду й тлумачення правових норм. За допомогою діалектичного й історичного методів досліджено процеси становлення й розвитку антитерористичного законодавства, змісту його основних категорій (розд.1, п.1.1; розд.2, п.1.2). Формально-логічний і соціологічний методи дозволили окреслити роль і місце антитерористичної діяльності в державному управлінні, її особливості і призначення (розд.2, п.2.1). Статистичний і порівняльно-правовий методи використовувалися для визначення напрямків удосконалення правових засад, практики діяльності суб'єктів антитерористичної діяльності, вивчення антитерористичного законодавства та практики протидії тероризму інших держав (розд.1, пункти 1.1, 1.2; розд.2, пункти 2.1, 2.2; розд.3, пункти 3.1, 3.2, 3.3; розд.4, пункти 4.1, 4.2). Методи граматичного розгляду і тлумачення правових норм сприяли виявленню прогалин та інших недоліків антитерористичного законодавства, виробленню пропозицій до його вдосконалення (розд.2, п.2.2; розд.3, пункти 3.2, 3.3). Шляхом застосування логіко-семантичного методу й методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат антитерористичної діяльності (розд.1, пункти 1.1, 1.2; розд.2, пункти 2.1, 2.2; розд.3, п.3.3; розд.4, пункти 4.1, 4.2).

Положення й висновки дисертації ґрунтуються на наукових доробках загальної теорії держави і права, теорії державного управління, конституційного, адміністративного, фінансового та інших галузей правових наук, на працях вітчизняних і зарубіжних учених, нормах статей Конституції України, законодавчих та інших нормативно-правових актах (у тому числі проектах), які визначають правові засади діяльності суб'єктів протидії тероризму в Україні. Дисертаційна робота підготовлена з урахуванням міжнародних актів, які мають антитерористичну спрямованість.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є першим у вітчизняній науці адміністративного права самостійним завершеним комплексним науковим дослідженням проблем адміністративно-правового забезпечення протидії тероризму, в результаті якого сформульовано низку нових наукових положень і висновків.

Уперше:

– визначено природу антитерористичної діяльності і сформульовано висновки, що її необхідно віднести до категорій публічного регулятивного, матеріального, процесуального й міжнародного права, оскільки предметом регулювання є особливості побудови системи державних органів специфічної безпекової компетенції;

– показано роль адміністративного права в системі протидії тероризму й доведено, що спеціальні адміністративно-правові норми займають у ній центральне місце, утворюючи її нормативну основу, визначають правовий статус, повноваження і порядок взаємодії всіх органів державної влади, їх посадових осіб між собою та іншими суб'єктами права;

– обґрунтовано потребу на законодавчому рівні встановити строк проведення антитерористичної операції до десяти діб. У разі необхідності строк проведення останньої може бути подовжений Президентом України до сумарного строку не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях держави, з можливістю додаткового подовження не більше як на 30 діб;

– аргументована важливість розширення заходів запобігання і припинення правопорушень, які застосовуються під час проведення антитерористичної операції, зокрема, включення до таких заходів призупинення (а) надання послуг зв'язку юридичним і фізичним особам, (б) приватної правоохоронної діяльності, (в) функціонування небезпечних виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з використанням вибухових, радіоактивних, хімічно й біологічно небезпечних речовин, та ін.;

– обґрунтовано доцільність введення адміністративної відповідальності за порушення правового режиму району проведення антитерористичної операції, а саме за такі діяння: (а) непокора законним вимогам уповноважених Антитерористичним центром посадових осіб про дотримання заходів і тимчасових обмежень, установлених у районі проведення антитерористичної операції; (б) проникнення або спроба проникнення без відповідного дозволу в район проведення антитерористичної операції; (в) порушення головним редактором чи окремим автором (авторами) програми або передачі встановленого законодавством порядку інформування громадськості про терористичний акт;

– доведено, що у сучасних умовах участь Збройних Сил України у протидії терористичним загрозам у внутрішніх водах і на водній поверхні територіального моря не передбачена. Запропоновано внести зміни до Закону «Про Збройні Сили України», спрямовані на забезпечення єдності державного сектора безпеки, а також розроблено систему змін до перспективного вітчизняного законодавства з питань протидії тероризму з метою його зміцнення;

– запропоновано внести зміни до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо створення належної правової бази для припинення терористичних актів у повітряному просторі, внутрішніх водах і територіальному морі, а також запровадження процесуального порядку визнання організації терористичною.

Удосконалено:

– змістовне навантаження терміна «тероризм», який має використовуватися в адміністративному законодавстві. Пропонується оперувати цим поняттям у найширшому розумінні, під яким фактично мається на увазі терористична діяльність;

– положення про необхідність запровадження в умовах протидії тероризму тимчасового адміністративного призупинення діяльності осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, юридичних осіб, їх філій, представництв, структурних підрозділів, виробничих ділянок, а також експлуатації агрегатів, об'єктів, будівель або споруд, здійснення окремих видів робіт і надання послуг;

– положення щодо критеріїв і стандартів діяльності представників засобів масової інформації в районі проведення антитерористичної операції;

– існуючу в доктрині міжнародного права позицію щодо прийняття комплексної міжнародної конвенції з питань протидії тероризму, визначення її змісту і структурних особливостей.

Дістали подальшого розвитку:

– положення про необхідність урахування можливості зовнішнього втручання в систему електронного управління різними технологічними процесами, у тому числі в системи водопостачання, каналізації, управління рухом (автомобільним, залізничним, авіаційним тощо), а також безпекою виробництва і спричинення в результаті такого втручання суттєвої шкоди;

– дослідження можливостей телекомунікаційних технологій в аспекті їх деструктивного впливу, зокрема, доведено необхідність контролю за діяльністю Інтернет-аукціонів, за інформаційним наповненням різних веб-сайтів тощо;

– визначення підстав і критеріїв допустимості обмеження прав та свобод людини і громадянина у зв'язку з терористичною загрозою;

– питання з вирішення проблем взаємодії суб'єктів міжнародного права у сфері правового регулювання протидії тероризму.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, пропозиції та рекомендації сприятимуть удосконаленню адміністративно-правового забезпечення протидії тероризму в Україні. Одержані результати можуть бути використані у:

– науково-дослідницькій сфері - як фундамент для подальших досліджень нагальних проблем адміністративно-правового забезпечення протидії тероризму в Україні;

– сфері правотворчості - у процесі підготовки проектів нових і вдосконаленні чинних нормативно-правових актів з питань протидії терористичній діяльності, зокрема, авторські рекомендації та пропозиції можуть бути враховані як база для прийняття Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у новій редакції;

– правозастосуванні - у практичній діяльності суб'єктів протидії тероризму з метою підвищення ефективності відповідних антитерористичних заходів;

– навчальному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних матеріалів з адміністративного права й адміністративної діяльності, при підготовці фахівців у сфері антитерористичної діяльності, а також у науково-дослідницькій роботі студентів, слухачів і курсантів.

Наукові напрацювання дисертаційного дослідження використовуються в консультативній діяльності Центру законодавчих ініціатив Верховної Ради Автономної Республіки Крим, в роботі зі студентами, а також у науково-практичних конференціях, семінарах за участю представників правоохоронних органів, зокрема, Служби безпеки України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження підготовлене автором самостійно. У працях, опублікованих у співавторстві, відзначається вагомий внесок здобувача. Зокрема, у монографії «Міжнародно-правовий режим протидії тероризму» (В. Я. Настюк, С. А. Трофімов) здобувачем розглянуто режим контртерористичного фінансового моніторингу, режими протидії тероризму на транспортних комунікаціях та об'єктах підвищеної небезпеки. У науковій статті «Проблеми законодавчого забезпечення порядку припинення терористичних актів у повітряному просторі України» (С. А. Трофімов, В. В. Ємельяненко) автором досліджені проблеми законодавчого забезпечення порядку припинення терористичних актів у повітряному просторі України, проаналізована практика зарубіжних країн у цій сфері, розглянуто порядок взаємодії уповноважених органів з припинення протиправних дій цивільних повітряних суден, які можуть використовуватися для вчинення терористичних актів у повітряному просторі в мирний час, а також надані пропозиції щодо законодавчого забезпечення можливості застосування зброї та бойової техніки проти цивільних повітряних суден, які можуть використовуватися для вчинення терористичних актів у повітряному просторі у мирний час. У тезах доповіді «Деякі питання законодавчої регламентації виконання наказу, пов'язаного з припиненням терористичного акту як обставини, що виключає злочинність діяння» (С. А. Трофімов, В. В. Ємельяненко) здобувачем окреслені законодавчі проблеми щодо відповідальності військовослужбовців та інших осіб, які брали участь в антитерористичній операції, в результаті чого в ході її проведення було заподіяно шкоду життю, здоров'ю та майну заручників.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться в цій науковій роботі, обговорені, схвалені й рекомендовані до захисту кафедрою адміністративного права та адміністративної діяльності Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Ключові теоретичні напрацювання й рекомендації дисертанта оприлюднені в тезах доповідей і наукових повідомлень на наукових і науково-практичних семінарах і конференціях: «Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Сімферополь, 16-17 квітня 2010р), «Юридична осінь 2010 року» (м. Харків, 23-24 листопада 2010р.), «Предупреждение насильственных конфликтов и формирование культуры мира в мультикультурных сообществах» (г. Севастополь, 6-9 октября 2011г.), «Юридична осінь 2011 року» (м. Харків, 9 листопада 2011р.), «Механізми взаємодії та порядок сумісних дій органів державного управління, місцевого самоврядування з воєнною організацією держави під час виникнення кризових явищ соціального характеру» (м. Харків, 7 грудня 2011р.), «Національне та міжнародно-правове забезпечення стабільного розвитку» (м. Львів, 2-3 березня 2012р.), «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави» (м. Київ, 14-15 березня 2012р.), «Право і держава в дослідженнях молодих науковців» (м. Одеса, 23 березня 2012р.), «Противодействие ксенофобии, экстремизму и терроризму в современном обществе» (г. Севастополь, 28 марта 2012г.), «Право як ефективний суспільний регулятор» (м. Львів, 6-7 квітня 2012р.), «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 квітня 2012р.), «Сутність та значення впливу законодавства на розвиток суспільних відносин» (м. Одеса, Україна, 18-19 травня 2012р.), «Держава та право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 19-20 травня 2012р.), «Інформаційні технології боротьби з тероризмом» (м. Київ, 15 липня 2012р.), «Юридична осінь 2012 року» (м. Харків, 13 листопада 2012р.).

Публікації. Ключові практичні й теоретичні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відбиття у 3-ох монографіях: «Міжнародно-правовий режим протидії тероризму», «Митні процедури на морському транспорті», «Правове регулювання антитерористичної діяльності в Україні»; у 22 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у 14 тезах доповідей і повідомлень, оприлюднених на наукових і науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження дисертація складається зі вступу, 4-ох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 390 сторінок, в тому числі основного тексту - 349 сторінок. Загальна кількість використаних джерел - 345 найменувань (41 сторінка).

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтована актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, сформульована наукова новизна, викладено методологічну основу роботи, розкрито теоретичне і практичне значення результатів, а також їх апробацію.

Розділ 1. «Теоретико-правові засади формування та реалізації антитерористичної діяльності» складається із 2-ох підрозділів та висновків до цього розділу.

У підрозділі 1.1. «Соціально-правова характеристика тероризму, його співвідношення з терором, терористичним актом, злочинами терористичного спрямування, терористичною діяльністю та екстремізмом» аналізуються випадки прояву терористичної діяльності в Україні й обґрунтовується висновок, що, незважаючи на критичні висловлювання посадових осіб різних рівнів, а також більшості вітчизняних науковців, проблема терористичної загрози в Україні існує. Відсутність належної уваги до неї зумовило низьку активність учених різних сфер діяльності, а також суб'єктів нормотворчості щодо розроблення засобів протидії цьому негативному явищу.

При розгляді першого підрозділу було поставлено завдання - на базі існуючих (переважно в кримінально-правовій науці) визначень тероризму і суміжних з ним понять знайти дефініцію останнього, яка, з одного боку, відображатиме головні сутнісні ознаки цього негативного явища, а з другого - надасть можливість органам влади ефективно протидіяти йому всім наявним комплексом адміністративних заходів.

Основна частина уваги була приділена відмежуванню тероризму від терору, терористичного акту, злочинів терористичного спрямування, терористичної діяльності та екстремізму, в результаті чого автор дійшов до висновку, що тероризм становить собою складне явище, яке має безліч форм свого прояву. З урахуванням цього вбачається неможливим вироблення поняття «тероризм» тільки шляхом переліку форм його прояву, бо досить складно передбачити всі означені форми. До того ж прояви тероризму мають чітку тенденцію до оновлення, а тому це поняття необхідно буде постійно доповнювати. Був зроблений висновок, що в рамках адміністративного права доцільно оперувати терміном «тероризм» у найширшому розумінні, під яким мається на увазі терористична діяльність, яка фактично охоплює планування, організацію, підготовку й реалізацію терористичних актів, підбурювання до їх вчинення, до насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях, організацію незаконних збройних формувань, злочинних об'єднань для вчинення таких актів, так само як і участь у них, вербування, озброєння, підготовку й використання терористів, пропаганду й поширення ідеології тероризму, фінансування та інше сприяння тероризму.

У підрозділі 1.2. «Теоретичні проблеми антитерористичної діяльності як предмета правового регулювання: адміністративно-правові аспекти» розкривається проблема опрацювання теоретико-правових підвалин антитерористичної діяльності. Наголошується, що розроблення базових положень останньої слід провадити на підставі: а) знань щодо діяльності людини та її структури, які напрацювали фахівці у сфері психології, філософії, соціології; б) складових терористичної діяльності; в) державної стратегії протидії тероризму тощо.

Доводиться, що ефективна протидія терористичній діяльності неможлива без виокремлення елементарних складників кожної її стадії. У представників різних наукових напрямків існує чимало поглядів на поняття і структуру діяльності, але існують і чітко визначені обов'язкові складники - суб'єкт, об'єкт, мета, мотив, засоби і способи, а також її результат. Система ж діяльності складається з 2-х компонентів - суб'єктного та об'єктного. Екстраполюючи цю тезу на діяльність терористичну й антитерористичну, умовно можемо виділити в їх структурі суб'єкта, регулятиви (мотиви, потреби, інтереси), мету, об'єкт, знаряддя (засоби і способи) і продукт діяльності (результат). Саме на створенні бар'єрів щодо означених складників і повинні сконцентрувати свою увагу представники галузевих і міжгалузевих наук. Адміністративно-правові заходи служать стрижнем системи відповідних заходів із протидії тероризму, оскільки надають необхідний правовий інструментарій їх застосування. Крім цього, указані заходи реалізуються, як правило, в тісному взаємозв'язку з певними адміністративними режимами діяльності.

Антитерористична діяльність має бути спрямована проти кожної із складових терористичної діяльності. Вона, безумовно, є своєрідною відповіддю на прояви діяльності терористичної, її механізм фактично вдосконалюється з появою нових видів засобів, способів, мотивів, об'єктів, суб'єктів останньої. Перед науково-технічним потенціалом держави постає завдання сконцентрувати свої розробки в цій царині з метою створення дійових організаційно-правових засад для попередження будь-яких проявів терористичної діяльності.

Розділ 2. «Організаційно-правові засади антитерористичної діяльності» складається із 3-х підрозділів та висновків до цього розділу.

У підрозділі 2.1. «Особливості та зміст адміністративно-правового забезпечення антитерористичної діяльності» аналізується механізм адміністративно-правового регулювання, розкривається роль адміністративного права в системі забезпечення антитерористичної діяльності.

Адміністративно-правові норми посідають центральне місце у протидії тероризму, утворюють її нормативне підґрунтя, визначають правовий статус, повноваження, порядок взаємодії означених суб'єктів між собою та іншими суб'єктами права. Нормами адміністративного права України визначаються правові й організаційні підвалини боротьби із цим негативним явищем, урегульовуються організація й діяльність основних суб'єктів протидії тероризму як у мирний час, так і в кризових ситуаціях, визначено перелік і порядок застосування адміністративно-правових засобів, що можуть використовуватися в різних кризових ситуаціях, зокрема, у протидії тероризму. Значний потенціал норм адміністративного права щодо протидії тероризму відображено у формуванні адміністративно-правових режимів (обігу зброї, режиму прикордонної зони, району проведення антитерористичної операції тощо).

Важливим елементом механізму адміністративно-правового регулювання виступають правовідносини. Саме юридична нерівність сторін дозволяє ефективно здійснювати керівництво підлеглими в рамках проведення заходів з протидії тероризму. Ця діяльність супроводжується виникненням різноманітних адміністративних правовідносин, зокрема, щодо застосування заходів запобігання і припинення терористичної діяльності, проведення антитерористичної операції, накладення адміністративної відповідальності в разі порушення вимог законодавства та ін. У рамках зазначених відносин можна виокремити внутрішньовідомчу діяльність суб'єктів протидії тероризму (організаційні заходи в рамках суб'єкта протидії) і зовнішню (дії з попередження і припинення проявів терористичної діяльності, притягнення до відповідальності тощо).

Не менш значимим елементом механізму адміністративно-правового регулювання є акти застосування права, за допомогою яких можуть вирішуватися питання оперативного управління протидією тероризму, реалізації заходів адміністративного примусу й адміністративної відповідальності. Ці акти можуть мати різноманітне призначення, що пояснюється необхідністю вирішення багатьох завдань у рамках досліджуваної діяльності. антитерористичний правовий законодавство

Елементом розглядуваного механізму служать і засоби правового регулювання. Адміністративне право використовує переважно так звані первинні його засоби - приписи, заборони, дозволи. На відміну від інших галузей права, адміністративне право широко й ефективно реалізує названі засоби впливу на поведінку як фізичних, так і юридичних осіб. Найбільший потенціал у сфері протидії тероризму воно має саме у формі застосування заборон і надання дозволів.

У протидії тероризму особливе місце повинно відводитися саме адміністративному праву, що зумовлено: (а) предметом правового регулювання, оскільки терористична діяльність безпосередньо загрожує нормальному функціонуванню суспільних і державних інститутів; (б) імперативним методом правової регламентації, який превалює в державному управлінні; (в) режимною організацією управління; (г) наявністю широкого кола засобів впливу на суб'єктів правовідносин, зокрема, передбачена можливість застосування заходів адміністративного примусу; (д) можливістю притягнення до адміністративної відповідальності як фізичних, так і юридичних осіб та ін. Указані особливості адміністративного права в комплексі дають змогу ефективно протидіяти терористичній діяльності, локалізувати її осередки й запобігти негативним наслідкам.

У підрозділі 2.2.«Проблеми застосування правових режимів у антитерористичній діяльності» проведено поглиблений аналіз правових режимів, які застосовуються в антитерористичній діяльності, щодо визначення проблем їх застосування.

Останнім часом у вітчизняній і зарубіжній науці і практиці все більше фахівців-адміністративістів при розгляді чи розв'язанні окремих питань цієї проблематики спираються саме на режимний інструментарій, у зв'язку з тим, що він має низку суттєвих переваг.

Серед багатьох як адміністративно-правових, так і комплексних правових режимів лише два передбачають серед умов введення останніх вчинення або загрозу вчинення терористичних актів - режим надзвичайного стану і режим району проведення антитерористичної операції.

При розгляді режиму надзвичайного стану звертається увага на складність застосування такої умови його введення як здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення. У такій конструкції цієї умови постає питання щодо двох якісних ознак - масовості терористичного акту й особливої важливості об'єктів життєзабезпечення, оскільки термін «масовий» є оціночним, а чіткого переліку особливо важливих об'єктів життєзабезпечення вітчизняне законодавство не містить.

Зазначається, що відповідно до положень концепції демократичної держави, шлях до якої запропагувала Україна, інформація стосовно рішення про проведення антитерористичної операції та введення режиму району проведення антитерористичної операції повинна негайно оприлюднюватися через аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації й невідкладно доводиться до відома населення щодо території її проведення й дії режиму району проведення антитерористичної операції. З погляду автора вказана інформація має супроводжуватися зазначенням приблизних строків дії такого режиму й рекомендаціями щодо поведінки населення.

У вітчизняному антитерористичному законодавстві, як підкреслюється, фактично не врегульовано детальний порядок введення правового режиму району проведення антитерористичної операції, що не можна визнати задовільним, адже цей режим передбачає можливість застосування достатньо вагомих обмежень до правового статусу фізичних осіб, які перебувають у районі проведення антитерористичної операції. Пропонується варіант правового врегулювання порядку введення вказаного режиму.

Як свідчить практика антитерористичної діяльності в інших країнах, доволі поширеною є ситуація із затягуванням строків проведення антитерористичної операції. У зв'язку із цим постає потреба встановлення в вітчизняному законодавстві такого строку - до 10-ти діб. У разі необхідності строк проведення антитерористичної операції може бути подовжений Президентом України до сумарного строку не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях країни, з можливістю додаткового його подовження не більше як на 30 діб.

У підрозділі 2.3. «Суб'єкти антитерористичної діяльності, їх адміністративно-правовий статус та повноваження» характеризується система суб'єктів антитерористичної діяльності, їх повноваження, а також проблеми розмежування останніх. Пропонується усунення певних прогалин в регламентуванні діяльності зазначених суб'єктів.

Аналіз повноважень Державної пенітенціарної служби України дозволив підсумувати, що її функції щодо протидії тероризму суттєво обмежені за територіальною ознакою. Фактично вона вживає заходи із запобігання і припинення злочинів терористичної спрямованості виключно на об'єктах цієї служби. Таким чином, віднесення цього органу державної влади до основних суб'єктів протидії тероризму вбачається достатньо спірним питанням. З огляду на наведене доцільно віднести Державну пенітенціарну службу України до органів, які в разі необхідності залучаються до протидії тероризму.

Що стосується Служби зовнішньої розвідки України, то з урахуванням важливості її повноважень у забезпеченні національної безпеки країни та їх постійний характер існують усі підстави віднести цей орган державної влади до основних суб'єктів протидії тероризму.

Автор доходить висновку, що чинне законодавство не містить чіткого розмежування компетенції суб'єктів антитерористичної діяльності, що не відповідає загальним вимогам режимної організації і потребує певного вдосконалення. За існуючих правових реалій доволі складно встановити суб'єкта, який повинен виконувати ті чи інші дії, що не можна визнати задовільним, бо за невиконання або неналежне виконання має наставати відповідальність. До того ж, серед суб'єктів антитерористичної діяльності необхідно визначити головний відокремлений орган, який здійснюватиме безпосереднє керівництво всією антитерористичною діяльністю. Усім іншим суб'єктам останньої належить мати статус допоміжних органів з чітко визначеною компетенцією щодо виконання антитерористичної діяльності. Це дозволить розв'язати проблеми взаємодії й координації у справі протидії тероризму, зосередження висококваліфікованих фахівців у розглядуваній сфері, підвищення ефективності їх роботи й відповідальності суб'єктів антитерористичної діяльності щодо ухвалення рішень та їх впровадження в об'єктивну реальність.

Розділ 3. «Визначальні напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення антитерористичної діяльності» складається з 3-х підрозділів та висновків до цього розділу.

У підрозділі 3.1. «Посилення системи заходів запобігання (попередження) та припинення порушень антитерористичного законодавства» досліджуються особливості використання методів державного управління щодо протидії терористичній діяльності, а також пропонуються варіанти посилення системи заходів запобігання (попередження) і припинення порушень антитерористичного законодавства.

Переконання є необхідним елементом антитерористичної діяльності, адже певні категорії громадян іноді складно піддаються контролю й відповідають на примусові заходи переважно в агресивній формі. Саме застосування комплексу різнопланових заходів впливу дозволяє знайти підхід до кожного члена соціуму. Але практика свідчить, що оперування лише заходами переконання є недостатнім для коригування поведінки всіх осіб. Закріплених у вітчизняному законодавстві заходів запобігання і припинення порушень антитерористичного законодавства у кризових ситуаціях може бути недостатньо. Обґрунтовується необхідність запровадження у спеціальне законодавство щодо протидії тероризму таких заходів, як-то: (а) тимчасове призупинення функціонування небезпечних виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з використанням вибухових, радіоактивних, хімічно й біологічно небезпечних речовин; (б) призупинення надання послуг зв'язку юридичним і фізичним особам або обмеження використання мереж зв'язку й засобів зв'язку; (в) введення обмежень, а то й заборони продажу зброї, боєприпасів, спеціальних засобів, вибухових та отруйних речовин; (г) установлення особливого режиму обігу лікарських засобів і препаратів, що містять наркотичні засоби, психотропні або сильнодіючі речовини, етиловий спирт; (д) заборона продажу алкогольної та спиртовмісної продукції тощо.

У підрозділі 3.2. «Оновлення інституту адміністративної відповідальності за порушення антитерористичного законодавства» аналізуються норми адміністративного права, що встановлюють відповідальність за порушення досліджуваного законодавства.

Різноманітні варіанти поведінки терористичного спрямування на сьогодні тягнуть за собою відповідальність кримінального характеру, адже інститут адміністративної відповідальності за порушення антитерористичного законодавства на сьогодні фактично не розроблено, з огляду на що її суттєвий потенціал у протидії терористичній діяльності не може бути використано. Цілком зрозумілим є те, що за вчинення найбільш небезпечних дій терористичного спрямування необхідно притягати до кримінальної відповідальності, а адміністративну можна застосовувати щодо дій, які сприяють терористичній діяльності або ж створюють перешкоди для протидії їй з боку відповідних суб'єктів.

Порівняльний аналіз вітчизняного й зарубіжного законодавства у сфері протидії терористичній діяльності показав, що навіть держави, які часто потерпають від дій провідників тероризму та їх прибічників, не мають належного інструментарію із застосування до них можливостей адміністративного впливу, зокрема, розвиненого інституту адміністративної відповідальності за правопорушення в царині протидії тероризму. Основна маса країн обмежується лише адміністративною відповідальністю за порушення: (а) законодавства щодо протидії легалізації отриманих злочинним шляхом доходів і фінансування тероризму, і (б) правового режиму в районі проведення контртерористичної операції. У деяких державах цей вид юридичної відповідальності передбачається й за розповсюдження екстремістських матеріалів. В Україні лише один з названих варіантів правопорушень (перший) знайшов своє відбиття в Кодексі України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим в роботі обґрунтовується необхідність запровадження в національне законодавство адміністративної відповідальності за порушення антитерористичного законодавства. Зокрема пропонується її встановити за порушення режиму району проведення антитерористичної операції. Основними правопорушеннями у цій сфері можна визнати: (а) непокору законним вимогам уповноважених Антитерористичним центром посадових осіб про дотримання заходів і тимчасових обмежень, установлених на відповідній території, на яку поширюється правовий режим району проведення антитерористичної операції; (б) проникнення або спроба проникнення без відповідного дозволу на територію, в межах якої введено правовий режим району проведення антитерористичної операції; (в) порушення головним редактором чи окремим автором (авторами) програми або передачі встановленого законодавством порядку інформування громадськості про терористичний акт та ін. Розглянуто питання щодо введення порядку адміністрування послуг з надання хостингу, що суттєво вплине на ускладнення поширення інформації терористичного спрямування.

У підрозділі 3.3. «Вдосконалення організаційно-правового забезпечення законності у сфері антитерористичної діяльності» порушуються питання про поліпшення забезпечення законності у царині антитерористичної діяльності.

Наголошується, що одним із чинників, який має найбільший потенціал сучасного розвитку й можливого негативного ефекту для суспільства, є активне запровадження електронного управління різними технологічними процесами, в тому числі системами водопостачання, каналізації, управління рухом (автомобільним, залізничним, авіаційним тощо), безпеки виробництва тощо. Так званий людський чинник, безумовно, інколи призводить до серйозних людських і матеріальних втрат, а ефективність електронного управління процесами з кожним роком суттєво зростає, а тому можливість помилок з його боку майже не існує. Однак з розвитком телекомунікаційних технологій слід враховувати можливості зовнішнього втручання в систему електронного управління і спричинення суттєвої шкоди. Перш за все треба брати до уваги потенціал названих систем управління з огляду на їх захищеність від можливих атак з боку суб'єктів терористичної діяльності, оскільки такі діяння можуть призвести до суттєвих негативних наслідків при виведенні з ладу систем життєзабезпечення великого міста або безпеки управління повітряним рухом чи військовою зброєю.

На сьогодні вітчизняне законодавство не містить норм, які передбачали б можливість використання зброї і бойової техніки для припинення терористичних актів у внутрішніх водах та територіальному морі, а відповідні нормативно-правові акти, що регулювали вказані питання, втратили чинність.

Протягом останніх десяти років відзначається негативна тенденція в питаннях забезпечення прав та свобод людини і громадянина у країнах, що безпосередньо стикаються з проявами терористичної діяльності. З кожним гучним терористичним актом конституційно-правовий статус людини і громадянина зазнає певних обмежень. На даний час деякі провідні держави припускаються широкомасштабних порушень прав і свобод людини, мотивуючи таку ситуацію потребою забезпечення безпеки суспільства, але в більшості випадків введення обмежень є недоречними і суттєво змінює правове положення населення.

Зроблено важливий висновок про наявність колізії норм Конституції України й підзаконних нормативно-правових актів в частині забезпечення дотримання невід'ємного конституційного права людини на життя, яке, безумовно, є визначальним для правового статусу людини.

Однією з вагомих проблем визначено створення в національному законодавстві механізму визнання організації терористичною. У міжнародній практиці для такого визнання переважно використовуються два механізми - політичний і судовий. Перший передбачає активну участь у цій процедурі відповідних органів державної влади. Як правило, це провідні політичні партії, уряд, парламент, глава держави та ін. У судовому механізмі головну роль у визнанні організації терористичною відіграє суд. Політичний механізм характерний для таких держав, як США, Велика Британія, Канада; судовий активно використовується на пост­радянському просторі, зокрема, в Російській Федерації, Республіках Казахстан, Білорусь. Розглядаються і пропонуються шляхи унормування процедури визнання організації терористичною.

Розділ 4. «Гармонізація національного законодавства і міжнародного права щодо глобальної протидії тероризму» складається із 2-х підрозділів та висновків до цього розділу.

У підрозділі 4.1. «Концептуальні підходи до формування комплексного міжнародно-правового режиму протидії тероризму» зосереджується увага на теоретичному аналізі можливого формування комплексного міжнародно-правового режиму протидії досліджуваному явищу.

В умовах сьогодення поглиблений підхід до основних складників тероризму й до формування на цій підставі ефективних заходів його попередження і припинення вимагає функціонально чітких, прийнятих міжнародними політичними, правоохоронними й науковими співтовариствами визначень і критеріїв, які дозволили б виявити сутність та особливості цього феномена й виділити його на фоні зовнішньо схожих суспільно-небезпечних явищ. У зв'язку із цим особливої ваги набуває питання протидії тероризму шляхом застосування спеціального комплексного міжнародно-правового режиму.

Підкреслюється, що згідно з нормами міжнародного права держави мають право й зобов'язані захищати безпеку всіх людей, застосовуючи комплексні правові заходи кримінального, адміністративного й цивільного характеру. Такі заходи у своїй сукупності можуть сприйматися як комплексний міжнародно-правовий режим протидії тероризму, що має певну структуру, до основних складників якої можна віднести відповідні функціональні режими протидії тероризму: (а) захисту прав людини в умовах боротьби з тероризмом; (б) контртерористичного фінансового моніторингу; (в) протидії тероризму на транспортних комунікаціях; (г) протидії тероризму на об'єктах підвищеної технологічної і екологічної небезпеки; (д) проведення контртерористичної операції.

Комплексний міжнародно-правовий режим протидії тероризму впорядковується нормами різного галузевого спрямування, серед яких визначальну роль відіграють ті, що регулюють питання концептуального сполучення інститутів національної безпеки і протидії тероризму на рівні як окремих держав, так і міжнародної спільноти в цілому.

У підрозділі 4.2. «Удосконалення правового регулювання єдиного механізму глобальної протидії тероризму» висвітлюється проблема співвідношення міжнародного й національного права як складників єдиного механізму глобальної протидії тероризму.

Розглядається досвід формування списків терористичних та екстремістських організацій Сполученими Штатами Америки, Російською Федерацією, Республіками Казахстан і Білорусь, у рамках ЄС, на регіональному рівні у військово-політико-економічних об'єднаннях (в тому числі й на пострадянському просторі) - у Співдружності Незалежних Держав, Організації Договору з колективної безпеки й Шанхайській організації співробітництва.

У Республіці Казахстан були закладені базові положення розвитку механізму визнання організації терористичною і притягнення її до відповідальності. Законодавець створив юридичні підстави для визнання організації екстремістською або терористичною, навіть коли вона була причетна до здійснення екстремізму чи терористичної діяльності за межами цієї країни. Такі норми слід вважати позитивними, бо в наявності є всі підстави для визнання організації терористичною і для притягнення її до відповідальності без очікування розвитку такої діяльності на національній території.

Підкреслюється, що жодна з безлічі міжнародних і регіональних організацій, що займаються формуванням списків терористичних та екстремістських організацій, не вправі претендувати на монополію у здійсненні такої роботи. Тим більше що мова йде про створення й розвиток елементів колективної безпеки, і діяльність з формування такого роду списків просувається настільки успішно, наскільки держави готові до більш високого рівня співпраці й виконання взятих на себе союзницьких зобов'язань.