Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність органів внутрішніх справ щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У період демократичних перетворень суспільного життя, реформування державних інститутів, першочерговим є питання побудови демократичної правової держави. Функціонування останньої передбачає реалізацію принципів, заснованих на визнанні загальнолюдських цінностей, гідному ставленні до особи, її пріоритету у взаємовідносинах з державою.

У ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод мова йде про неможливість обмеження права на проведення зборів, мітингів та демонстрацій. Це обмеження може мати місце лише в інтересах національної безпеки та громадського спокою, з метою запобігти безпорядкам та злочинам, захисту здоров'я та моральності або захисту прав та свобод інших осіб. Однак Конвенція не перешкоджає введенню законних обмежень на здійснення цього права відносно осіб, які входять до складу військових формувань, поліції і державного управління.

В той же час ст. 3 Конституції України резюмує, що «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Це означає, що, перш ніж застосувати обмеження яких-небудь конституційних прав громадян, держава зобов'язана зробити усе від неї залежне для забезпечення їхньої максимальної реалізації. Крім того, для усунення можливості занадто широкого розуміння таких обмежень, у ч. 2 ст. 39 Конституції України говориться, що право громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації можна обмежити винятково "з метою попередження заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення, захисту прав і свобод інших людей". Загальна заборона демонстрацій може бути виправдана тільки в тому випадку, якщо дійсно існує небезпека того, що вони приведуть до значних порушень громадського порядку. Тільки в тому випадку, коли немає можливості за допомогою обмеження місця і часу проведення забезпечити необхідне дотримання порядку, загальна заборона демонстрацій може розглядатися як необхідна у змісті п. 2. ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Масові заходи на сучасному етапі суттєво відрізняються від тих, що проводились раніше. Характерним для учасників цих заходів є об'єднання на професійній основі за ознаками соціальної чи політичної діяльності, залучення центральних та місцевих органів влади, виступів в честь тих чи інших подій, на захист соціальних, релігійних прав тощо. Разом з тим, також змінився і склад учасників організації проведення цих заходів.

Суспільна небезпека масових заворушень пов'язана з тим, що подібні дії можуть дестабілізувати обстановку в країні, обумовити, або бути пов'язаними з іншим тяжкими і особливо тяжкими злочинами. Отже, розробка напрямів діяльності органів внутрішніх справ при виникненні групових порушень громадського порядку та масових заворушень є актуальним і практично значущим завданням.

Однією з найважливіших умов успішного проведення масових заходів є забезпечення належного громадського порядку, тобто комплексу взаємопов'язаних заходів правоохоронної діяльності, в здійсненні яких беруть участь різні державні органи, зокрема органи внутрішніх справ.

Науковим розробкам питань функціонування органів внутрішніх справ та відносин, які виникають при охороні громадського порядку, присвячені роботи таких фахівців, як В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Є.О. Безсмертного, Ю.П. Битяка, В.В. Богуцького, В.І. Варенка, І.І. Веремєєнка, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, М.І. Єропкіна, В.Ф. Захарова, Д.П. Калаянова, А.П. Клюшніченка, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, О.П. Коренєва, М.В. Корнієнка, Ю.Ф. Кравченка, В.А. Кулікова, В.В. Лазарєва, М.В. Лошицького, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, В.М. Плішкіна, Л.Л. Попова, Ю.І. Римаренка, Л.М. Розіна, Г.А. Туманова, О.В. Серьогіна, О.Ю. Синявської, О.М. Якуба та інших.

Необхідність удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків обумовлює актуальність і важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов'язаних з діяльністю підрозділів органів внутрішніх справ у цій сфері, що дозволило б успішно вирішувати поставлені перед ними завдання з охорони громадського порядку при проведенні масових заходів. Зазначені обставини й зумовили актуальність та вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України від 22.07.1998 р. № 810), Стратегії національної безпеки України (Указ Президента України від 12.02.2007 р. № 105/2007), Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.09.2011 р. № 1911), Заходів щодо подальшого вдосконалення охорони громадського порядку і безпеки громадян (наказ МВС України від 11.04.2005 р. № 231), Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років (наказ МВС України від 29.07.2010 р. № 347). Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії внутрішніх справ 3 лютого 2010 року (протокол № 7) та включена до планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт на 2011-2012 рр. Тему дисертації зареєстровано Координаційним бюро Національної академії правових наук України (№ 573, 2011 р.).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розроблення на основі законодавства, наукових джерел, результатів узагальнення правоохоронної практики науково обґрунтованих правових та організаційних засад діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі задачі:

- провести історико-правовий аналіз становлення та розвитку охорони громадського порядку та масових безпорядків;

- сформулювати поняття та характерні риси громадської безпеки та громадського порядку;

- розкрити зміст елементів громадського порядку;

- надати характеристику масовим заходам та визначити основні причини та умови, що сприяють груповому порушенню громадського порядку та масовим безпорядкам;

- визначити суб'єктів попередження та припинення громадського порядку та масових безпорядків;

- запропонувати основні напрями діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження та припинення громадського порядку та масових безпорядків;

- проаналізувати правову основу організації діяльності міліції громадської безпеки щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків;

- охарактеризувати діяльність дільничних інспекторів міліції, патрульної служби, чергових частин та державної автомобільної інспекції з попередження та припинення групових порушень громадського порядку;

- підготувати та запропонувати шляхи удосконалення діяльності з попередження та припинення групових порушень та визначити основні шляхи взаємодії органів внутрішніх справ з громадськими формуваннями;

- з'ясувати та запропонувати шляхи покращення організаційно-матеріального забезпечення органів внутрішніх справ;

- проаналізувати міжнародний досвід діяльності поліції зарубіжних країн щодо забезпечення охорони громадського порядку при масових безпорядках.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів внутрішніх справ України у сфері попередження та припинення правопорушень.

Предмет дослідження - діяльність органів внутрішніх справ України щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків.

Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням мети та задач дослідження, його об'єкта і предмета. У ході дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи юридичної науки. Зокрема, за допомогою системного підходу упорядковано емпіричну інформацію, виявлені особливості діяльності органів внутрішніх справ, щодо попередження та припинення порушень громадського порядку, принципи їх взаємодії, чітко окреслено та сформульовано понятійно-категорійний апарат дослідження (підрозділи 1.1, 1.2, 3.2). Шляхом використання методу наукової абстракції сформовано позицію щодо оцінки організаційних та правових засад діяльності органів внутрішніх справ (підрозділ 1.3, 2.2, 2.3). Базуючись на синергетичному підході з'ясовано природу розвитку системи попередження та припинення та її окремих елементів (розділи 1-3); діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дав можливість об'єктивно оцінити рівень й ефективність попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків (підрозділи 2.1, 3.1, 3.3); формально-логічний метод використано при побудові визначення поняття «громадська безпека», «громадський порядок», «масові безпорядки» та інших дефініцій, сформульованих дисертантом (розділ 1); порівняльно-правовий - при аналізі чинного законодавства та міжнародних нормативних актів, що визначають порядок діяльності органів внутрішніх справ та міжнародних поліцейських організацій стосовно охорони громадського порядку при масових безпорядках (підрозділи 1.3, 3.3, розділ 2); статистичний - при аналізі емпіричних даних та у процесі дослідження статистичного матеріалу з метою отримання математичного підґрунтя опрацювання результатів опитування, анкетування та обґрунтування висновків дисертації (підрозділ 1.2, розділи 2, 3, додатки); формальної логіки (абстрагування, аналіз та синтез, індукція й дедукція, гіпотеза) - при визначенні основних напрямів наукової роботи, головних проблемних питань, задуму та логіки дисертаційного дослідження (усі розділи); соціологічний метод (опитування, анкетування) та метод системного аналізу - при аналізі теоретичних і практичних проблем діяльності органів внутрішніх справ, зокрема міліції громадської безпеки (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1). У процесі дослідження питань удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення попередження та припинення правопорушень використовувався метод програмно-цільового підходу (підрозділи 2.2, 3.1).

Емпіричну базу дослідження становлять аналітичні та статистичні матеріали за 2007-2013 рр. Міністерства внутрішніх справ України; узагальнені результати вивчення 180 адміністративних деліктів; зведені дані опитування 200 працівників міліції громадської безпеки (м. Києва, Запорізької, Львівської, Київської та Одеської областей), 570 громадян з питань організації діяльності міліції України щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній юридичній науці, в якому комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків органами внутрішніх справ України. Крім того, запропоновано шляхи подальшого удосконалення міліції України на основі міжнародного досвіду діяльності поліції зарубіжних країн.

У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, основними з яких є такі:

вперше:

- надано характеристику головних причин та умов, що сприяють груповому порушенню громадського порядку та масовим безпорядкам. До цих причин пропонується віднести: постійне зростання соціальної активності громадян; великий відсоток масових заходів виникаючих стихійно; невідповідність існуючій ситуації тактичних прийомів та алгоритму дій органів внутрішніх справ при організації охорони громадського порядку під час масових заходів; низький рівень професійної та психологічної підготовки правоохоронців, що залучаються до охорони громадського порядку; недосконалість правового регулювання повноважень органів внутрішніх справ по попередженню та припиненню масових порушень громадського порядку; недостатній рівень організаційно-методичного забезпечення оперативного реагування органів внутрішніх справ на випадки виникнення масових заворушень; слабка матеріально-технічна забезпеченість органів внутрішніх справ; відсутність узагальнень передового досвіду такої діяльності, в тому числі зарубіжного та ін.;

- визначено систему основних суб'єктів попередження та припинення групового порушення громадського порядку та масових безпорядків, до яких віднесено як компетентні органи державної влади, так і громадські формування;

- розроблено основні етапи організації і забезпечення громадського порядку органами внутрішніх справ, що складається з: підготовчого - починається з моменту отримання завдання на забезпечення охорони громадського порядку при проведенні масового заходу; виконавчого - охоплює дії нарядів і керування ними безпосередньо при проведенні масового заходу; заключного - здійснюється шляхом згортання сил і засобів та зосередження їх у призначених пунктах і підведення підсумків несення служби;

- виокремлено моменти, що негативно впливають на діяльність міліції громадської безпеки по попередженню та припиненню групових порушень громадського порядку та масових безпорядків, зокрема: незначна питома вага законодавчого регулювання в її побудові і діяльності; надмірність відомчої нормативно-правової бази; істотні прогалини в регулюванні діяльності міліції громадської безпеки та слабка структурованість нормативно-правової основи діяльності міліції;

- з метою ефективної діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ при проведенні масових заходів обґрунтовано необхідність прийняття закону України «Про міліцію громадської безпеки України», сформульовано його основні положення;

- обґрунтовано підвищення ролі органів та служб у попередженні та припиненні групових порушень громадського порядку та масових безпорядків на сучасному етапі, створення стаціонарних пунктів міліції у міській зоні обслуговування;

- визначено критерії забезпечення органами внутрішніх справ охорони громадського порядку, що полягає у визначенні оптимальної кількості працівників міліції (стройових підрозділів) для несення служби на території, що обслуговується, і досягнення максимальної їх мобільності у попередженні та припиненні порушень громадського порядку у найкоротший термін;

удосконалено:

- наукові засади правового регулювання реалізації права громадян на мирні зібрання шляхом внесення пропозицій до чинного законодавства України, що регламентує охорону громадського порядку, обґрунтовується необхідність ухвалення закону України «Про масові акції», Положення «Про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів», розпорядження МВС України «Про забезпечення охорони громадського порядку й безпеки громадян під час підготовки та проведення масових заходів», наводяться їх основні положення;

- організаційні заходи щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків шляхом розроблення методичних рекомендацій;

- зміст понять «громадський порядок», «громадська безпека», «масові заходи» шляхом формулювання авторських дефініцій досліджених понять;

- тактичні принципи діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку;

- сутність адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції, що цілком спрямована на організацію і здійснення охорони громадського порядку, протидію його порушенням;

дістали подальшого розвитку:

- визначення поняття «адміністративно-правова охорона громадського порядку», що являє собою виконавчо-розпорядницьку діяльність органів державного управління, що складаються з встановлених обов'язкових правил поведінки, створення необхідних умов для їх виконання, а також здійснення адміністративного нагляду і прийняття заходів впливу;

- класифікація масових заходів, в основу запропонованої класифікації покладено критерії, які відповідають демократичним принципам реалізації права громадян на мирні зібрання;

- взаємодія системи суб'єктів, зокрема, міліції, яка уповноважена забезпечувати громадський порядок при проведенні масових публічних заходів;

- елементи системи координації органів внутрішніх справ у боротьбі з правопорушеннями, які визначені на різних етапах забезпечення громадської безпеки та охорони громадського порядку під час проведення масових заходів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані у дисертації теоретичні положення достовірні і мають завершений ступінь готовності. Це підтверджується верифікацією не лише в науковій, але і в практичній діяльності. Висновки, пропозиції та рекомендації мають науково-прикладний характер і використовуються на загальнодержавному та регіональному рівнях: у законотворчі сфері - сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, що регулює проведення масових заходів (акт впровадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 31.05.2012 р.); у практичній діяльності органів внутрішніх справ - як пропозиції щодо попередження та припинення порушень громадського порядку та масових безпорядків (акт впровадження Департаменту громадської безпеки МВС України від 20.03.2011 р.); у навчальному процесі - під час викладання навчальних дисциплін «Адміністративне право України», «Адміністративна відповідальність», «Діяльність міліції громадської безпеки» (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 28.05.2012 р.).

Особистий внесок здобувача. Положення, що викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. У методичних рекомендаціях «Забезпечення охорони громадського порядку під час проведення спортивно-масових заходів», опублікованих в співавторстві, особистий внесок здобувача становить 30 %.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданні кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ, де була виконана дисертація, та оприлюднені автором у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми юридичної науки” (м. Київ, 26.11.2010 р.); “Актуальні питання запобігання і протидії торгівлі людьми” (м. Харків, 12.12.2010 р.); “Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність” (м. Київ, 10.06.2011 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що сформульовані у дисертації, знайшли відображення в 11 публікаціях, серед яких 6 наукових статей, опублікованих у наукових фахових виданнях України, 1 стаття в іноземному виданні, 3 тези наукових доповідей на науково-практичних конференціях та 1 методичні рекомендації.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що охоплюють дев'ять підрозділів, висновків, 9 додатків (на 11 аркушах), списку використаних джерел (145 найменувань на 16 аркушах). Повний обсяг дисертації становить 201 сторінок, з яких основний текст викладено на 169 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об'єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; надано відомості щодо шляхів і форм їх упровадження й апробації; приведено характеристику публікацій дисертанта, у яких відображено основні положення представленого наукового дослідження.

Розділ 1 “Громадський порядок як об'єкт посягання при групових порушеннях громадського порядку та масових безпорядках” складається з трьох підрозділів, в яких розкривається сутність поняття громадського порядку та визначено суб'єктів попередження та припинення порушень громадського порядку та масових безпорядків.

У підрозділі 1.1 «Порівняльно-правовий аналіз змісту понять «громадський порядок» та «громадська безпека» проведено порівняльно-правову характеристику громадського порядку та громадської безпеки та надано їх авторське визначення.

Встановлено, що зміст громадського порядку складають системи суспільних відносин, забезпечують життя, здоров'я, честь і гідність громадян; збереження власності; нормальну діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян. Обов'язковим елементом громадського порядку є засоби регулювання суспільних відносин, які складають зміст громадського порядку: правові, а також інші соціальні норми - норми моралі, звичаї, релігійні норми, правила громадського співжиття. З їх допомогою встановлюються права та обов'язки учасників суспільних відносин, визначаються заборони на вчинення певних дій, а також можливість і порядок застосування санкцій. Крім того, за допомогою засобів регулювання формуються відповідні установи, покликані забезпечувати безперешкодну реалізацію суспільних відносин, що склалися, а також визначаються їх компетенція, сфера впливу.

Такими загальними цілями громадського порядку, на погляд дисертанта, виступають: забезпечення недоторканності життя, здоров'я, гідності та прав людини і громадянина; забезпечення недоторканності власності; підтримання необхідних умов нормальної діяльності підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

Зазначено, що громадський порядок, особиста безпека та громадська безпека являють собою органічно взаємопов'язані соціальні явища, що обумовлюють єдність комплексу здійснюваних заходів щодо їх забезпечення та охорони.

Адміністративно-правова охорона громадського порядку являє собою виконавчо-розпорядницьку діяльність органів державного управління, що складається з встановлених обов'язкових правил поведінки, створення необхідних умов для їх виконання, а також здійснення адміністративного нагляду і прийняття заходів впливу. Однією з характерних особливостей охорони громадського порядку, пов'язаною з особливостями об'єкта, є те, що її вплив виявляється у двох напрямах: по-перше, на систему так званих зовнішніх відносин, тобто на ті, які утворюють сферу громадського порядку (цей напрямок складає головний зміст і забезпечує кінцеву мету охоронної діяльності); по-друге, на впорядкування внутрішньоорганізаційних взаємозв'язків, які забезпечують нормальне функціонування апарату охорони, що є важливою, але не головною частиною розглядуваної діяльності.

У підрозділі 1.2 “Зміст і адміністративно-правова характеристика групових порушень громадського порядку та масових безпорядків” зазначено, що право людини і громадянина на свободу зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій визрівало в контексті розвитку суспільно-правової думки, пов'язаної з демократичними традиціями, ідеями природного права. Вперше в українських юридичних документах ця свобода була сформульована саме у сучасному вигляді в другій половині ХІХ ст.

Для ОВС при проведенні масових заходів найважливіше значення мають такі тактичні принципи: масовість використання сил і засобів міліції, військ та громадськості; комплексне використання сил і засобів; активність застосування сил і засобів; раптовість їх застосування; маневр силами і засобами; скритність здійснюваних заходів; доцільність використання тактичного прийому, способу.

Для забезпечення охорони громадського порядку і безпеки під час масових заходів та інших акцій залучалося понад 630,2 тис. (понад 679,6 тис. у 2011 р.) працівників органів внутрішніх справ та майже 88 тис. (понад 83,5 тис. у 2011 р.) військовослужбовців внутрішніх військ.

За підсумками 2012 року на території України мали місце 49 (у 2011 р. - 73) випадків блокування транспортних комунікацій у 18 (16) регіонах України та на території обслуговування двох залізниць, загальною тривалістю 4,5 доби (6,5 діб). У них узяли участь 6304 (44883) особи. За цими фактами було порушено 6 кримінальних справ, за двома фактами матеріали приєднані до раніше порушених кримінальних справ (АР Крим, м. Київ); у тридцяти восьми випадках у порушенні кримінальної справи відмовлено; матеріали направлено до прокуратури у двох випадках; за одним фактом блокування транспортних комунікацій рішення не прийнято, проводиться перевірка. Для забезпечення правопорядку залучалися 1367 (5004) правоохоронців.

Порушення громадського порядку часто має вигляд таких злочинів, як групове порушення громадського порядку, масові заворушення й хуліганство, відповідальність за які передбачено Кримінальним кодексом України. Дані злочини розповсюджені при проведенні масових культурних й спортивних заходів (державних свята, концерти, футбольні матчі). Спортивні заходи характеризуються значною кількістю людей різних національностей, віку, політичних й релігійних поглядів, що часто призводить до конфліктів між ними.

У підрозділі 1.3 “Суб'єкти попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків” зазначено, що усі органи, що забезпечують громадську безпеку, утворюють універсальну систему взаємного захисту особистості, суспільства і держави. При цьому, громадська безпека є метою визначення і захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави в розглянутій сфері суспільних відносин. Систему органів, що забезпечують національну безпеку в Україні складають: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об'єднання громадян. На кожному рівні здійснюється державна влада, заснована на поділі її на законодавчу, виконавчу і судову.

Автором визначено систему державних органів виконавчої влади, що здійснюють попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків. Приділено увагу повноваженням органів внутрішніх справ в зазначеній сфері.

Органи внутрішніх справ за своєю організаційною структурою складаються з неоднорідних взаємозалежних специфічних компонентів, які відрізняються якісною своєрідністю цілісного складного системного утворення. Вирішуючи завдання з боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку, Міністерство внутрішніх справ України виступає як система управління. Складність її організаційної побудови зумовлена, з одного боку, багатогранністю функцій, що виконуються у сфері охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки міліцією, внутрішніми військами, з іншого боку - єдністю і цілісністю державної території, що перебуває в нерозривному взаємозв'язку, визначається внутрішньою єдністю як адміністративно-територіальна одиниця.

Розділ 2 “Організація попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків органами внутрішніх справ” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Організаційні заходи попередження та недопущення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків” охарактеризовані організаційні заходи органів внутрішніх справ щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків.

Дисертантом наголошено, що на забезпечення громадського порядку при проведенні масових заходів впливає ряд специфічних факторів: характер проведеного заходу; зосередження великої кількості людей на обмеженій території; динаміка і різка зміна подій, що відбуваються; швидка зміна оперативної обстановки; специфічний контингент присутніх осіб (представники опозиційних партій, агресивно налаштовані угруповання вболівальників, особи в нетверезому стані й ін.); особливості розташування спортивно-видовищних і інших об'єктів проведення масових заходів; необхідність призупинення роботи деяких підприємств міського транспорту на час проведення масового заходу; обов'язковий облік погодних умов на момент проведення масового заходу.

Основними задачами органів внутрішніх справ при забезпеченні правопорядку і безпеки під час проведення масових заходів є: забезпечення успішного проведення заходів; суворе дотримання учасниками заходів і глядачами встановлених правил поводження; попередження і припинення можливих злочинів, порушень громадського порядку; надання допомоги іншим державним органам у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки; недопущення ослаблення охорони громадського порядку на інших територіях міста.

Підрозділ 2.2 “Організація діяльності міліції громадської безпеки щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків” присвячений організації діяльності міліції громадської безпеки, щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків.

Визначено негативні моменти, що впливають на діяльність міліції громадської безпеки, а саме: вкрай незначна питома вага законодавчого регулювання в її побудові і діяльності; явно не визначена роль нормативних актів МВС України, багато законів відрізняються неповнотою, декларативністю, бланкетністю; надмірність відомчої нормативно-правової бази в регулюванні діяльності міліції має тенденцію не до зниження, а до збільшення; незважаючи на великий обсяг відомчої нормативно-правової бази, мають місце істотні прогалини в регулюванні діяльності міліції громадської безпеки. Велика частина відомчого матеріалу не кодифікована і не систематизована; слабка структурованість нормативно-правової основи діяльності міліції.

Автором наголошено на необхідності прийняття Закону України “Про міліцію громадської безпеки України”.

Дослідження організаційної системи міліції громадської безпеки та її діяльності по охороні громадського порядку дозволило зробити ряд принципових висновків: 1) міліція громадської безпеки утворює цілісну складну організаційну систему управління, де служби і підрозділи становлять її елементи; 2) головними елементами міліції громадської безпеки є патрульна служба, дільничні інспектори міліції, ДАІ та чергові частини; 2) міліція громадської безпеки, як відносно самостійна підсистема, органічно входить у систему міліції України на основі загальних для неї ознак і є системою державних органів виконавчої влади; 3) міліція громадської безпеки містить у собі елементи, об'єднані спільністю цілей, завдань, функцій і побудови організаційних структур. На цій підставі дисертант стверджує, що міліція громадської безпеки являє собою систему служб і підрозділів, утворених і законодавчо закріплених, з метою створення та стійкої підтримки соціально прийнятного рівня громадського порядку і громадської безпеки.

Міліція громадської безпеки як галузева підсистема органів внутрішніх справ - це сукупність взаємозалежних підрозділів міліції, що мають закріплені в законі компетенцію і організаційну структуру, яка функціонує з метою охорони громадського порядку на вулицях і в інших громадських місцях, забезпечення громадської безпеки, надійного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, їх власності від злочинних і інших протиправних посягань, своєчасного реагування на зміни оперативної обстановки.

Діяльність міліції громадської безпеки будується на принципах законності, поваги особистості, соціальної справедливості, демократизму, гласності, постійного врахування громадської думки. Це зафіксовано в ряді відомчих наказів МВС України та інших нормативних документах.

У підрозділі 2.3 “Організація діяльності окремих підрозділів міліції громадської безпеки щодо попередження групових порушень громадського порядку та масових безпорядків” розглянуто та запропоновано шляхи удосконалення діяльності окремих підрозділів МВС України щодо попередження групових порушень громадського порядку та громадської безпеки.

Сутність адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції полягає в діяльності, яка спрямована на охорону громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, здійснення дозвільної системи, адміністративного нагляду, попередження та припинення правопорушень, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, виховання громадян у дусі додержання законів і т.ін.

Адміністративна діяльність дільничних інспекторів міліції, на думку дисертанта, це цілеспрямована, організуюча виконавча і розпорядча діяльність, яка полягає у безпосередньому, повсякденному, практичному здійсненні завдань і функцій держави щодо забезпечення громадської безпеки, охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю на адміністративній дільниці, та цілком спрямована на організацію і здійснення охорони громадського порядку, протидію його порушенням.

Серед основних напрямів діяльності дільничних інспекторів міліції щодо забезпечення правопорядку на закріпленій адміністративній дільниці варто виділити: адміністративну діяльність; попереджувальну діяльність; участь у розкритті злочинів; проведення профілактичної роботи серед осіб, схильних до вчинення злочинів та інших правопорушень; надання в межах своєї компетенції допомоги громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям і громадським об'єднанням у здійсненні їх законних прав і інтересів.

Чергові частини міськрайлінорганів виступають загальними координаторами та організаторами всієї діяльності з охорони громадського порядку та громадської безпеки. Вони організовують несення служби патрульними нарядами, контролюють їх діяльність, контролюють несення служби по охороні ізоляторів тимчасового тримання та деяких інших служб міліції.

Підрозділи патрульної служби міліції (полки, батальйони, окремі роти, окремі взводи) призначені для охорони громадського порядку, боротьби з правопорушеннями в громадських місцях та на транспорті. Вони є самостійними структурними підрозділами Головних управлінь МВС України в Криму, м. Києві та Київської області, управлінь МВС України в областях, м. Севастополі та управлінь МВС України на транспорті.

Для постійного несення служби із складу окремих підрозділів патрульної служби за відділами внутрішніх справ закріплюються роти, взводи, відділення, командири яких безпосередньо підпорядковані командуванню підрозділу і начальникам міськрайлінвідділів внутрішніх справ.

Засоби патрульної служби, що використовуються при охороні громадського порядку включають у себе: а) спеціальні броньовані автомашини, вертольоти, мотоцикли, велосипеди, катери та інші транспортні засоби; б) відеокамери, відеомагнітофони, диктофони, радіо, телефонний зв'язок та сигналізацію; в) табельну зброю, спорядження і спеціальну зброю; г) електромегафони, освітлювальні прибори, іншу апаратуру та технічні засоби; д) службових собак та коней.

Розділ 3 “Удосконалення діяльності органів внутрішніх справ з попередження групових порушень громадського порядку та масових безпорядків” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Удосконалення охорони громадського порядку в сучасних умовах” з метою реалізації напрямів удосконалення охорони громадського порядку в сучасних умовах запропоновано реалізувати наступні заходи: 1) на основі аналізу стану охорони громадського порядку прийняти концепцію про посилення охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях, передбачивши заходи щодо суттєвого покращення цієї роботи, зміцнення патрульної служби, підвищення її активності, маневреності, посилення взаємодії з народними дружинами, дільничними інспекторами міліції, дорожньо-патрульною службою. Центр уваги перенесено на індивідуальну роботу з міліціонерами, їх навчання і надання практичної допомоги в набутті і вдосконаленні навичок міліцейської служби; 2) з метою чіткої регламентації проведення масових заходів в Україні прийняти підготовлений дисертантом проект Закону України «Про масові заходи в Україні»; 3) розробити програму навчання представників громадськості, які беруть участь в роботі правоохоронних громадських формувань, по яким організувати їх навчання на базі громадських пунктів охорони порядку, в органах внутрішніх справ, навчальних закладах системи МВС України; 4) розробити систему заходів морального і матеріального заохочення громадськості за участь в правоохоронній діяльності, надання їм допомоги з боку правоохоронних органів; 5) вийти з пропозиціями до місцевих періодичних видань, в тому числі і до видань, що безкоштовно розповсюджуються серед населення, про створення рубрик «Інформування населення про стан правопорядку у мікрорайонах»; 6) з метою використання потенціалу колишніх працівників міліції, військовослужбовців, працівників державних органів створити добровільний резерв міліції і використовувати їх у пропагандистській, аналітичній роботі, навчанні, розробці матеріалів методичного характеру, тощо; 7) відновити роботу громадських пунктів охорони порядку. З урахуванням регіональних особливостей організувати роботу цих пунктів для координації діяльності громадських формувань, трудових колективів населення з охорони громадського порядку, профілактики правопорушень за місцем проживання громадян; 8) створити в обласних центрах, великих містах центри соціальної реабілітації для осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, а також осіб, які не мають визначеного місця проживання, займаються бродяжництвом, втратили зв'язок з сім'ями; 9) вивчити організаційні та нормативно-правові документи, якими керуються в своїй діяльності підрозділи поліції зарубіжних країн, що забезпечують зовнішні функції по охороні громадського порядку та громадської безпеки. У відповідності з цим розробити альтернативний існуючому Статуту патрульно-постової служби міліції України документ, основною формою якого повинно бути ситуаційне регламентування дій співробітників міліції при виконанні ними своїх службових функцій; 10) розробити та ввести в дію систему термінового зв'язку населення з міліцією в містах і селищах міського типу, на автомагістралях, з метою оперативного реагування на правопорушення, забезпечити засобами радіозв'язку з черговими частинами міліції водіїв громадського транспорту, використовувати для цього домофони в житлових будинках та їх сторожову вахту (консьєржів).

У підрозділі 3.2 “Організація та удосконалення взаємодії органів внутрішніх справ з громадськими формуваннями з попередження групових порушень громадського порядку та масових безпорядків” наголошено, що враховуючи відсутність окремого державного законодавчого акту, який би закріплював правовий статус громадських формувань з охорони громадського порядку, назріла необхідність термінового його прийняття у вигляді Закону України.

Дослідженням встановлено, що до загальної характеристики системи координації правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю доцільно віднести наступні елементи: характеристику цілей і завдань; концепцію діяльності; функціональну структуру; нормативно-правове забезпечення.

Дисертантом зосереджено увагу на тому, що останнім часом набуває поширення практика тісної співпраці населення з органами внутрішніх справ з питань охорони правопорядку при масових безпорядках, тому з метою досягнення очікуваного результату працівники ОВС мають організовувати і практикувати в повсякденній роботі проведення: робочих зустрічей у трудових колективах підприємств, установ, організацій усіх форм власності та навчальних закладах, гуртожитках; сходів і зборів громадян, мешканців житлових масивів, мікрорайонів, населених пунктів, сіл; нарад з керівним складом (правлінням) громадських організацій та зборів з їх членами (садівничих товариств, Всеукраїнської спілки автомобілістів, Спілки садівників та городників, дачних кооперативів, власниками присадибних ділянок і дачі т.ін.); зустрічей з працівниками охорони приватних установ, фірм.

У підрозділі 3.3 “Міжнародний досвід діяльності поліції щодо попередження групових порушень громадського порядку та масових безпорядків” вивчення діяльності поліції зарубіжних країн показало, що як поліція Великобританії, так і поліція США та Канади більш ніж половину всього робочого часу займаються діяльністю, яка за своїм змістом є адміністративною діяльністю, хоча називається така діяльність в різних країнах по-різному, а також включає в себе діяльність по охороні громадського порядку, який теж має різні назви. Таким чином, адміністративна діяльність поліції зарубіжних країн (Великобританії, Канади, США та Франції) займає більше половини робочого часу поліцейських, а також можна стверджувати, що діяльність по охороні громадського порядку є домінуючим завданням поліції, і кожен поліцейський не залежно від займаної посади та звання зобов'язаний забезпечувати громадський порядок.

Діяльність правоохоронних органів України при забезпеченні безпеки та правопорядку під час охорони громадського порядку при проведенні масових заходів має ґрунтуватися на таких елементах: залучення правоохоронців у цивільному одязі. Цей крок найбільш дієвий для врегулювання інцидентів, що можуть виникнути під час проведення масових заходів; взаємодія міліції та громадських формувань; оснащення місць масового скупчення технічними засобами спостереження має відповідати жорстким вимогам в цьому напряму (наприклад стадіонів, під час проведення футбольних матчів); біля кожного має бути кімната контролю, обладнана засобами мовлення та відеомоніторами системи спостереження для розміщення координаційного штабу, звідки забезпечується безперешкодний огляд внутрішньої частини стадіону; необхідно обов'язково передбачити на місцях проведення масових заходів місця для паркування транспортних засобів правоохоронних органів, аварійно-рятувальних підрозділів та швидкої медичної допомоги, а також окремі приміщення та обладнання їх комп'ютерною технікою, іншими засобами для роботи кризових груп з числа працівників правоохоронних органів; науково-обґрунтоване планування, використання передових форм і методів діяльності ОВС під час охорони громадського порядку і боротьбі зі злочинністю; систематичний та об'єктивний контроль за їх здійсненням, який не тільки підвищує рівень організаційної і оперативно-службової діяльності органів і підрозділів, але й розкриває резерви в їх роботі; специфіка охорони громадського порядку при проведенні масових заходів, на відміну від звичайних умов, вимагає введення певного режиму обмежень, що дає можливість забезпечити належний порядок; вдале рішення завдань охорони громадського порядку багато в чому залежить від чіткого виконання функціональних обов'язків усіма нарядами і взаємодії всіх задіяних служб; один з важливих моментів організації забезпечення надійного громадського порядку при проведенні масового заходу - підготовка до нього в контакті із зацікавленими службами; при розробці плану з охорони громадського порядку під час масового заходу, який відбувається на стадіоні, манежі та інших закритих об'єктах, важливе місце відводиться впуску глядачів та евакуації їх з об'єкта після закінчення заходу, оскільки саме тут прихована головна небезпека, пов'язана з тяжкими наслідками; тісне співробітництво між задіяними органами охорони громадського порядку та безпеки; притягнення до відповідальності правопорушників і застосування відповідних покарань; обмеження продажу алкогольних напоїв; створення умов для ефективного контролю за натовпом та гарантування безпеки мирних громадян.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає в розробці науково обґрунтованих правових та організаційних засад діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження та припинення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків. Основні результати дослідження полягають в наступному.

Визначено основні етапи наукового пошуку у сфері дослідження суті громадської безпеки та громадського порядку. Основними етапами становлення поняття «безпека» та «порядок» є: перший - до XVIII століття - акцент ставився головним чином на протидію фізичним посяганням, загрозі безпеки життя, власності громадян. Головною метою було забезпечення безпеки правлячої еліти; другий - з кінця XVIII столітті - виникала загроза для громадян з боку самої держави, здатна обернутися деспотією, а пізніше - тоталітарним володарюванням. Іншими словами, мова йшла про забезпечення безпеки громадян від власної могутності держави і така безпека вважається досягнутою завдяки розвитку свободи і рівності, та третій етап - XX століття - пов'язаний з осмисленням загрози громадянам з боку економічної нерівності і ринкової стихії. В теоретичному плані він передбачає забезпечення максимальної соціальної справедливості при розподілі благ, державного контролю за зловживаннями, свободою ринку і таке інше.

Громадська безпека - динамічно стійкий стан стосовно несприятливих впливів, які постійно контролюються діяльністю спеціальних державних органів, які повинні створювати умови для розвитку навиків і реалізації соціально значимих потреб людини, її законних прав і свобод, забезпечуючи розвиток і збереження матеріальних та духовних цінностей суспільства, а також територіальну цілісність, суверенітет і конституційний устрій держави. У такому визначенні враховані всі існуючі елементи: об'єкт (людина, суспільство, держава), суб'єкт (сформовані для цього органи), обставини загрози (несприятливі впливи), способи забезпечення (діяльність, спрямована на підтримку динамічно-стійкого стану).

Під громадським порядком варто розуміти якість (властивість) соціальної системи, сукупність впорядкованих зв'язків і публічних відносин, у якій забезпечують не тільки стан громадського спокою, але й особистої та громадської безпеки. У даному випадку стан суспільного спокою - це стан врегульованої, безконфліктної і правомірної життєдіяльності всіх учасників публічних відносин, тобто відносин між людьми, що складаються на основі норм права та інших соціальних норм у місцях постійного чи тимчасового їхнього перебування і таких, що мають вільний доступ для невизначеного кола осіб.

Поняття громадського порядку являє собою категорію, яка головним чином складається з трьох основних елементів: зміст громадського порядку; засоби його регулювання; цілі встановлення громадського порядку.

Основними відмінностями між «громадською безпекою» та «громадським порядком» є: по-перше, за характером соціальних потреб, якщо домінуюче положення в громадському порядку займають потреби в забезпечені громадського спокою, створення сприятливих умов для нормального функціонування підприємств, громадських установ, ритмічності суспільного життя, тоді як в основі громадської безпеки лежить необхідність підтримання динамічно стійкого стану об'єктів відносно до несприятливих впливів; по-друге, за засобами регулювання, якщо в регулюванні громадського порядку, крім правових норм, використовуються і моральні норми, звичаї, традиції, в регулюванні громадської безпеки, поряд з правовими нормами, широко застосовуються технічні й технічно-юридичні правила, закріплені в паспортах, правилах, інструкціях та інших документах, які є технічно-юридичними нормами; по-третє, регулювання відносин у сфері забезпечення громадської безпеки здійснюється і організаційними нормами, які закріпляють певні структури і інститути, забезпечуючи внутрішньосистемну єдність, узгодженість функціонування елементів конкретних структур і відображаючи динамічний характер організації певних суб'єктів.

Запропоновано авторське визначення масових заходів. Масові заходи - це заходи громадсько-політичного, релігійного, спортивного, культурно-видовищного характеру за участю значної кількості громадян, що проводяться з нагоди відзначення офіційних (державних), професійних, релігійних свят, пам'ятних дат, а також за ініціативою політичних партій, рухів, громадських об'єднань, релігійних конфесій (громад), окремих громадян, спортивних організацій, закладів культури тощо.

За змістом і напрямом масові заходи можна поділити на: суспільно-політичні; культурно-видовищні; фізкультурно-спортивні; релігійно-конфесійні та інші. До суспільно-політичних заходів відносяться: збори, мітинги, демонстрації, вуличні походи, пікетування, страйки і таке інше.

Основними причинами та умовами, що сприяють груповому порушенню громадського порядку та масовим безпорядкам визначено такі: постійне зростання соціальної активності громадян, яка проявляється в збільшенні кількості масових виступів, мітингів, демонстрацій, страйків, пікетів та інших форм реалізації громадянами конституційного права на свободу зібрання, передбаченого статтею 39 Конституції України; великий відсоток в загальній кількості масових заходів виникаючих стихійно, без попередньої організації або таких, що проходять з порушенням встановленого порядку проведення, що як наслідок призводить до масових порушень громадського порядку; невідповідність існуючій ситуації тактичних прийомів та алгоритму дій органів внутрішніх справ при організації охорони громадського порядку під час масових заходів; низький рівень професійної та психологічної підготовки правоохоронців, що залучаються до охорони громадського порядку та неготовність керівників органів внутрішніх справ приймати вольові (силові) рішення при ускладненні оперативної обстановки; недосконалість правового регулювання повноважень органів внутрішніх справ по попередженню та припиненню масових порушень громадського порядку, а також підстав та порядку застосування зброї і спеціальних засобів; недостатній рівень організаційно-методичного забезпечення оперативного реагування органів внутрішніх справ на випадки виникнення масових заворушень; слабка матеріально-технічна забезпеченість органів внутрішніх справ; відсутність узагальнень передового досвіду такої діяльності, в тому числі зарубіжного та ін.