Правові засади державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 33.025.12:061.22

Національна академія правових наук України

Науково-дослідний інститут інформатики і права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

Правові засади державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

кандидата юридичних наук

Вознесенська Олена Андріївна

Київ - 2012

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Костецька Тетяна Анатоліївна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ конституційного права і місцевого самоврядування, старший науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Арістова Ірина Василівна, Сумський національний аграрний університет, кафедра адміністративного та інформаційного права, завідувач;

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Красноступ Ганна Миколаївна, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, департамент інформаційної політики, заступник директора, начальник відділу законопроектної роботи.

Захист відбудеться 21 лютого 2013 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.501.01 Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України за адресою: 01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 3.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України за адресою: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110-в.

Автореферат розісланий 13 грудня 2012 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О. О. Золотар

аудіовізуальний інформація законодавство державний

Анотація

Вознесенська О. А. Правові засади державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Науково-дослідний інститут інформатики і права Національної академії правових наук України, Київ, 2012.

Дисертація є комплексним монографічним дослідженням правових засад державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації. У дисертаційній роботі досліджено організаційно-правові форми та методи державного регулювання в зазначеній сфері. Проаналізовано альтернативну форму регулювання суспільних відносин - саморегулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації.

Запропоновано авторське визначення понять державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації, саморегулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації, аудіовізуального засобу масової інформації, власної інформаційної продукції аудіовізуального засобу масової інформації, телебачення, радіомовлення, суб'єкта телерадіомовної діяльності, власника телерадіоорганізації, юридичної відповідальності в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації.

Проведено комплексне дослідження законодавства про аудіовізуальні засоби масової інформації, виявлено основні недоліки та розроблено пропозиції щодо їх усунення. Проаналізовано діяльність системи органів державного регулювання й управління в досліджуваній сфері та сформульовано пропозиції щодо її вдосконалення з метою підвищення ефективності реалізації державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ.

Визначено основні проблеми адміністративних методів державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації, запропоновано шляхи їх вирішення.

Ключові слова: інформаційні правовідносини, інформаційна сфера, засоби масової інформації, державне регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації, механізм здійснення державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, законодавство про ЗМІ, телебачення, радіомовлення, саморегулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, ліцензія на мовлення.

Аннотация

Вознесенская Е. А. Правовые основы государственного регулирования в области аудиовизуальных средств массовой информации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Научно-исследовательский институт информатики и права Национальной академии правовых наук Украины, Киев, 2012.

Диссертация является комплексным монографическим исследованием правовых основ государственного регулирования в области аудиовизуальных средств массовой информации. В диссертационной работе исследованы организационно-правовые формы и методы государственного регулирования в указанной сфере.

Впервые понятие государственного регулирования в области аудиовизуальных средств массовой информации определено как множество инструментов (средств), с помощью которых осуществляется целенаправленное воздействие органов государственной власти на деятельность, устанавливая требования к аудиовизуальным СМИ, с целью обеспечения эффективных условий их функционирования, выработки единой концепции развития, направленной на удовлетворение потребностей субъектов информационных отношений в аудиовизуальной информации как стратегическом ресурсе развития общества.

Проанализировано и определено понятие саморегулирования в области аудиовизуальных средств массовой информации как альтернативной формы регулирования общественных отношений, которые складываются в процессе деятельности аудиовизуальных СМИ, осуществляются зарегистрированными в законодательном порядке профессиональными организациями, которые объединились с целью защиты прав и законных интересов своих членов.

Дано авторское определение дефиниций «аудиовизуальное средство массовой информации», «собственная информационная продукция аудиовизуального средства массовой информации», «телевидение», «радиовещание», «субъект телерадио-вещательной деятельности», «владелец телерадиоорганизации», «юридическая ответственность в области аудиовизуальных средств массовой информации».

Проведено комплексное исследование законодательства об аудиовизуальных средствах массовой информации, выявлены основные недостатки и разработаны предложения по их устранению. Проанализирована деятельность системы органов государственного регулирования и управления в исследуемой сфере и сформулированы предложения по ее совершенствованию с целью повышения эффективности реализации государственного регулирования в области аудиовизуальных СМИ. Автор акцентирует внимание на необходимости законодательного закрепления и поддержания принципа европейской аудиовизуальной политики, который предусматривает соблюдение баланса между государственным регулированием и саморегулированием; обязательный системный характер надзора регулирующих органов за деятельностью аудиовизуальных СМИ, допустимость вмешательства в такую деятельность только в отдельных случаях; признание особого (некоммерческого) статуса общественных вещателей и их поддержка в рамках справедливой конкуренции и свободного рынка.

В диссертации определены основные проблемы административных методов государственного регулирования в области аудиовизуальных средств массовой информации, предложены пути их решения. Установлена необходимость объединения существующих в соответствии с законодательством лицензий и разрешений в области деятельности аудиовизуальных СМИ в один разрешительный документ на вещание (лицензии на вещание).

Ключевые слова: информационные правоотношения, информационная сфера, средства массовой информации, государственное регулирование в области аудиовизуальных средств массовой информации, механизм осуществления государственного регулирования в области аудиовизуальных СМИ, законодательство о СМИ, телевидение, радиовещание, саморегулирование в области аудиовизуальных СМИ, лицензия на вещание.

Annotation

Voznesenska O. A. Legal framework for state regulation of audiovisual media. - Manuscript.

The dissertation is for the degree of candidate of law sciences in specialty 12.00.07 - Administrative Law and Procedure; Finance Law; Information Law. - Research institute of informatics and law of the National academy of sciences of Ukraine, Kyiv, 2012.

The dissertation is a comprehensive monographic study of the legal principles of state regulation in the field of audiovisual media. The thesis investigates legal forms and methods of state regulation in this field. Analyzed alternative form of regulation of social relationships - self-regulation in the field of audiovisual media.

The author definitions of state regulation in the field of audiovisual media self-regulation in the field of audiovisual media, audiovisual media, its own information products of audiovisual media, television, radio, the subject of broadcasting, the owner of the broadcasting organization, the legal responsibility field of audiovisual media.

A comprehensive study of the legislation on audiovisual media, found major deficiencies and developed proposals for their elimination. The activity of the system of state regulation and control in the field of audiovisual media and the suggestions for improvements to enhance the effectiveness of state regulation of audiovisual media.

There were identified the main problems of administrative methods of state regulation in the field of audiovisual media and the ways to solve them.

Keywords: legal information, information field, the media, government regulation in the field of audiovisual media, mechanism of state regulation of audiovisual media law on mass media, television, radio, self-regulation in the field of audiovisual media, broadcasting license.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави на сучасному етапі її розвитку відбувається в умовах глобалізації інформаційних відносин. Формування їх конституційно-правових засад, визначення на найвищому рівні завдань на перспективу побудови національного інформаційного суспільства, визначеної Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», належить засобам масової інформації (надалі - ЗМІ), і серед них - аудіовізуальним ЗМІ.

Подальший розвиток нашої країни в межах визначених Конституцією України напрямів неможливий без налагодження ефективних взаємовідносин між державою та ЗМІ як суб'єктами інформаційної діяльності.

За роки незалежності в нашій державі було чимало здійснено не тільки для забезпечення вільного обміну інформацією в суспільстві, а й закладено значне підґрунтя для державного регулювання інформаційними відносинами, що виникають в одній із найважливіших їх галузевих складових, пов'язаних з обігом масової інформації, функціонуванням ЗМІ, у тому числі аудіовізуальних. Безсумнівно, що ефективність державного впливу значною мірою залежить від наявності адекватних нормативно-правових засад, розвиненого законодавства. Як відомо, нині основи державного регулювання цієї важливої соціальної галузі закладені в законах України «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», інших законодавчих та підзаконних актах. Загалом можна стверджувати про становлення і розвиток окремої підгалузі національного інформаційного права, спрямованої на врегулювання зазначених відносин, - законодавства про ЗМІ, «мас-медіа» права чи, як інколи її називають, «медіа-право», «право ЗМІ», «право засобів масової комунікації» тощо.

Водночас відповідна галузь чинного інформаційного законодавства потребує постійної уваги вчених та практиків з метою удосконалення й адаптації її норм до вимог міжнародного права. Існує доцільність удосконалення, зокрема термінологічно-понятійного апарату відповідного законодавства, у тому числі законодавства про аудіовізуальні ЗМІ.

Зазначені й інші чинники актуалізують питання необхідності дослідження правових засад державного регулювання в даній галузі інформаційних відносин, інформаційної діяльності, комплексного пошуку шляхів їх удосконалення, що зумовило вибір теми даної роботи.

Підґрунтям для підготовки представленого дослідження став доробок вітчизняних учених-філософів (Т.Г. Геращенко, І.В. Гришанов), економістів (Ю.В. Канигін, В.І. Мунтіян, М.Я. Швець), політологів (А.В. Колодюк, В.А. Коляденко, І.О. Кресіна, О.В. Литвиненко, О.В. Соснін), фахівців у сфері державного управління (В.І. Гурковський, В.О. Шамрай) та ін.

Окремі організаційні та правові проблеми діяльності ЗМІ знайшли своє відображення у дослідженнях вітчизняних учених-юристів: Д.С. Азарова, І.В. Арістової, О.А. Баранова, К.І. Бєлякова, В.М. Брижка, В.М. Бутузова, Ю.П. Бурила, В.Д. Гавловського, В.О. Голубєва, М.В. Гуцалюка, М.С. Демкової, О.О. Золотар, Р.А. Калюжного, М.В. Карчевського, Б.А. Кормича, Т.А. Костецької, О.В. Кохановської, Г.М. Красноступ, Н.В. Кушакової, О.В. Логінова, С.Н. Лопатіна, А.І. Марущака, А.М. Новицького, П.І. Орлова, С.О. Орлової, Л.В. Петрової, Д.М. Прокоф'євої, Р.С. Свистовича, Ю.О. Тихомирова, В.С. Цимбалюка, В.М. Якубенка.

При написанні дисертаційного дослідження автор спирався також на розробки таких відомих російських учених - фахівців у галузі інформаційного права, як: О.Б. Агапов, І.Л. Бачило, А.Б. Венгеров, О.О. Гаврилов, В.О. Копилов, М.А. Федотов та ін.

Дослідження проблем державного регулювання діяльності ЗМІ, як різновиду інформаційних відносин, ґрунтуються також на сучасних теоретико-методологічних розробках у галузі держави і права, конституційного й адміністративного права, теорії управління соціальними системами, національної безпеки, висвітлених у працях вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких, зокрема: В.Б. Авер'янов, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, В.Т. Білоус, Ю.П. Битяк, Т.М. Будко, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, П.В. Діхтієвський, Б.М. Лазарєв, С.В. Ківалов, Ю.М. Козлов, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Копан, Є.Б. Кубко, О.В. Кузьменко, Н.Р. Нижник, В.Г. Пилипчук, А.О. Селіванов, С.Г. Стеценко, М.П. Стрельбицький, О.Д. Тихомиров, М.М. Тищенко, Ю.С. Шемшученко, М.К. Якимчук та ін.

Незважаючи на існування певного доробку, чимало теоретичних і практичних питань, що стосуються проблем державного регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ в Україні, вивчені авторами фрагментарно і потребують узагальнення, вироблення концептуального підходу на рівні наукового дослідження.

Викладене вище свідчить про актуальність обраної теми дисертації та необхідність подальшого опрацювання правових засад державного регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний із реалізацією окремих положень Законів України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 4 лютого 1998 р. та Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 9 січня 2007 р. Дисертаційну роботу виконано відповідно до «Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 роки», затверджених Національною академією правових наук України.

Висновки відображено у проміжних і заключних звітах наукових досліджень Київського національного торговельно-економічного університету, зокрема науково-дослідної теми «Державне управління і контроль підприємницької діяльності: теоретичні основи та сучасні напрями» (державний реєстраційний № 0108U003138) та науково-дослідної теми «Адміністративно-правове регулювання в Україні: проблеми та перспективи» (державний реєстраційний № 0111U000941).

Мета дисертаційного дослідження полягає в науковій розробці комплексу теоретико-методологічних, організаційних і законодавчих засад державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, обґрунтуванні шляхів та методів удосконалення їх діяльності, а також у розробці пропозицій і рекомендацій щодо розвитку інституції державного регулювання інформаційною сферою загалом та діяльності аудіовізуальних ЗМІ в умовах формування інформаційного суспільства в Україні, обґрунтуванні висновків і розроблення пропозицій задля пошуку шляхів їх вирішення, зокрема.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- з'ясувати сутність аудіовізуальних ЗМІ як об'єкта державного регулювання та наукових досліджень і здійснити їх класифікацію;

- надати пропозиції щодо розвитку й удосконалення термінологічно-понятійного апарату в галузі аудіовізуальних ЗМІ;

- встановити співвідношення між поняттями «державне управління» та «державне регулювання» у сферах соціальної діяльності;

- окреслити можливі альтернативні форми регулювання суспільних відносин у межах удосконалення механізму державного регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ;

- визначити проблемні питання нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері інформаційних відносин, основні напрями й етапи реформування чинного законодавства України про аудіовізуальні ЗМІ;

- окреслити шляхи оптимізації організаційно-функціональної структури суб'єктів державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, удосконалення їх компетенції;

- виявити правові колізії, що виникають у процесі реєстрації та ліцензування діяльності аудіовізуальних ЗМІ, сформулювати пропозиції щодо їх усунення;

- дослідити особливості здійснення державного контролю в галузі аудіовізуальних ЗМІ, визначити суб'єктів його здійснення, класифікувати їх й узагальнити принципи, форми і методи їх діяльності;

- розкрити особливості застосування юридичної відповідальності за правопорушення, здійснені аудіовізуальними ЗМІ, надати пропозиції щодо вдосконалення системи стягнень;

- визначити напрями подальшого наукового пошуку шляхів удосконалення державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, здійснення державної інформаційної політики.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у галузі аудіовізуальних засобів масової інформації.

Предметом дослідження є правові засади державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації.

В основу методології дослідження покладено загальнонаукові та спеціально-юридичні методи наукового пізнання. Нормативно-порівняльний метод був застосований при досліджені норм національного і зарубіжного законодавства, порівнянні окремих наукових положень інших галузей права, зокрема, загальної теорії права, цивільного, адміністративного (підрозд. 1.1, 2.1). Використання діалектичного методу дало можливість дослідити динаміку розвитку інформаційних відносин, діяльності аудіовізуальних ЗМІ, вказати на необхідність врахування змін, що відбуваються у сфері державного регулювання аудіовізуальних ЗМІ, у процесі становлення в Україні інформаційного суспільства (розд. 1, 2, 3). Методи аналізу та синтезу застосовувалися у процесі всього дослідження, зокрема під час вивчення складових елементів, правових засад, організаційно-правових форм і методів державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ (розд. 1, 2, 3). Системно-структурний метод використовувався при дослідженні системи державного регулювання у правовідносинах, пов'язаних з аудіовізуальними ЗМІ, особливо під час вивчення системи правових норм у зазначеній сфері (розд. 2). Формально-юридичний метод застосовувався при дослідженні змісту правових норм, що визначають правові засади державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, розробці пропозицій щодо їх удосконалення (підрозд. 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено розуміння існуючого та розроблено додатковий понятійний апарат дослідження (розд. 1, 2, 3). Логіко-юридичний метод застосовувався автором при формулюванні пропозицій щодо вдосконалення правових норм, які передбачають відповідальність за порушення законодавства про аудіовізуальні засоби масової інформації (підрозд. 3.3).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці комплексного підходу до вдосконалення правових засад державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ на основі врахування їх сучасного стану та перспектив формування інформаційного суспільства в Україні. Виконане дослідження дало змогу сформулювати низку висновків науково-теоретичного та науково-практичного змісту, що визначаються певною новизною, зокрема:

уперше:

- надано авторське визначення поняття державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ як множини інструментів (засобів), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив органів державної влади на їх діяльність, встановлюючи вимоги до аудіовізуальних ЗМІ, з метою забезпечення ефективних умов їх функціонування, вироблення єдиної концепції розвитку, спрямованої на задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин в аудіовізуальній інформації як стратегічному ресурсі розвитку суспільства;

- визначено дефініцію «саморегулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ» як альтернативну форму регулювання суспільних відносин, які складаються у процесі діяльності аудіовізуальних ЗМІ, що здійснюється зареєстрованими в законодавчому порядку професійними організаціями, які об'єдналися з метою захисту прав і законних інтересів своїх членів;

- обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення основоположного принципу європейської аудіовізуальної політики - принципу пропорційності, що полягає, зокрема у дотриманні балансу між держаним регулюванням та саморегулюванням у досліджуваній галузі;

- встановлено необхідність об'єднання існуючих відповідно до законодавства ліцензій і дозволів у галузі діяльності аудіовізуальних ЗМІ в один дозвільний документ на мовлення (ліцензії);

удосконалено:

- поняття: «аудіовізуальний засіб масової інформації», «власна інформаційна продукція аудіовізуального засобу масової інформації», «телебачення», «радіомовлення», «суб'єкт телерадіомовної діяльності», «власник телерадіоорганізації»;

- класифікацію аудіовізуальних ЗМІ;

- теоретико-методологічні засади розуміння державного управління та регулювання соціальними сферами, доцільності їх розмежування;

- пропозиції, спрямовані на впорядкування законодавства про аудіовізуальні ЗМІ, його систематизацію, зокрема шляхом проведення інкорпорації, здійсненої за тематичною класифікацією чинних норм щодо правового регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ;

набули подальшого розвитку:

- організаційні засади удосконалення функцій і повноважень органів державної влади, що здійснюють державне регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ відповідно до встановлених законодавством завдань;

- класифікація органів, уповноважених здійснювати контроль за діяльністю аудіовізуальних ЗМІ;

- пропозиції щодо вдосконалення юридичної відповідальності за правопорушення в галузі аудіовізуальних ЗМІ;

- напрями подальшого наукового пошуку шляхів удосконалення державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, здійснення державної інформаційної політики.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертації впроваджено у правотворчу та практичну діяльність Державного комітету телебачення і радіомовлення України (акт впровадження від 20 жовтня 2012 р.), у навчальний процес Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси («Укртелерадіопресінститут») (акт впровадження № 290 від 15 листопада 2012 р.).

Окремі положення, висновки і пропозиції також можуть бути використані:

- у правотворчій діяльності - для вдосконалення чинного законодавства, зокрема підготовки проектів нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення правового забезпечення діяльності ЗМІ;

- у навчальному процесі - при підготовці та викладанні курсу «Інформаційне право» і курсів щодо суспільних відносин, пов'язаних із діяльністю ЗМІ («мас-медіа право», «медіа право», «право ЗМІ», «право засобів масової комунікації» тощо);

- у науково-дослідній сфері - при вирішенні теоретичних і прикладних проблем правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері щодо державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ;

- у практичній діяльності - для підвищення ефективності організації роботи засобів масової інформації та органів державної влади.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Положення наукової новизни, висновки і рекомендації одержані автором самостійно. При використанні наукових доробків інших учених для обґрунтування власних міркувань автора на них обов'язково зроблені посилання.

Апробація результатів дослідження. Положення та результати дослідження було обговорено на спільному засіданні кафедр комерційного права та правознавства Київського національного торговельно-економічного університету, а також на науковому семінарі в Науково-дослідному інституті інформатики та права НАПрН України.

Основні висновки, викладені в дисертації, були предметом наукових доповідей на наукових зібраннях, а саме: ХІ Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Київ, 28 січня - 1 лютого 2010);VI Міжнародній конференції «Стратегія якості в промисловості та освіті» (Варна, Болгарія, 4-11 червня 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи України» (Київ, 28 жовтня 2010); Міжнародній науковій конференції молодих учених, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (Одеса, 26-27 листопада 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «VI Прибузькі юридичні читання: «Генезис публічного права: від становлення до сучасності» (Миколаїв, 26-27 листопада 2010); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Особливості інтеграції України у світовий економічний та політико-правовий простір» (Маріуполь, 10 грудня 2010); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Київ, 31 березня 2011).

Публікації. Основні результати дослідження, положення і висновки дисертації викладено у дванадцяти публікаціях у наукових журналах та інших виданнях, збірниках наукових праць, матеріалах конференцій, семінарах та «круглих столах», п'ять із яких опубліковано у фахових юридичних журналах та збірниках, та сім у збірниках тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дослідження побудовано відповідно до мети, предмета, специфіки проблем, що стали об'єктом дослідження, а також вимог МОНмолодьспорту України. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на сім підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 217 сторінок: основну частину розміщено на 176 сторінках, список використаних джерел на 33 сторінках (294 посилання), 2 додатки - на 8 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження порушеної проблеми, ступінь її наукової розробки, науково-теоретична основа, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт і предмет дослідження, його основну мету, завдання, теоретичну та методологічну основу дослідження, сформульовано основні положення, що містять наукову новизну, теоретичне і практичне значення досягнутих у ході дослідження результатів. Наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, визначено структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації» складається із двох підрозділів, у яких окреслено основні етапи наукової думки із проблем державного регулювання в досліджуваній галузі.

У підрозділі 1.1 «Аудіовізуальні ЗМІ як об'єкт державного регулювання» досліджено основний категоріальний апарат державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ. Встановлено види інформаційної діяльності, що здійснюють аудіовізуальні ЗМІ, класифіковано їх на загальні та спеціальні. Визначено і розглянуто основні критерії розмежування аудіовізуальних ЗМІ. Надано пропозиції щодо уніфікації змісту поняття «засоби масової інформації». Основну увагу приділено основоположним категоріям досліджуваного явища: засобам масової інформації, аудіовізуальним засобам масової інформації, телебаченню, радіомовленню, власній інформаційній продукції аудіовізуального засобу масової інформації тощо.

Досліджено сутність новітніх видів ЗМІ, зокрема засобів масової інформації в Інтернеті як електронних ЗМІ, визначено їх відмінність від аудіовізуальних. Обґрунтовано необхідність підготовки та прийняття проекту Закону України «Про засоби масової інформації в Інтернеті», який має закріпити правовий статус «мережевих ЗМІ», порядок їх функціонування, реєстрації та ліцензування.

Ураховуючи відсутність загальноприйнятої наукової класифікації аудіовізуальних ЗМІ, у дисертаційному дослідженні доведено необхідність її запровадження з метою поглиблення розуміння цієї категорії, а також для підвищення ефективності їх діяльності. На основі аналізу нормативно-правових норм дисертантом запропоновано критерії розмежування аудіовізуальних ЗМІ.

У підрозділі 1.2 «Сутність державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ» при визначенні змісту поняття «державне регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ» розглянуто співвідношення державного регулювання з державним управлінням й обґрунтовано доцільність практичного використання першої із зазначених категорій.

З'ясовано, що метою державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ є забезпечення задоволення потреб суб'єктів інформаційної діяльності в аудіовізуальній інформації як стратегічному ресурсі розвитку суспільства. Встановлено, що основними засобами (методами) державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ є адміністративні (реєстрація і ліцензування, контроль та нагляд, встановлення і застосування юридичної відповідальності) й економічні методи (запровадження антимонопольної політики тощо). На основі цього запропоновано авторське визначення поняття державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ.

Доведено, що значною проблемою забезпечення ефективного державного регулювання в зазначеній галузі є, зокрема олігополія на аудіовізуальні ЗМІ, сформульовані пропозиції вирішення даної проблеми, наприклад, шляхом упровадження в Україні системи Суспільного телерадіомовлення та інституту саморегулювання організаційних структур, пов'язаних з аудіовізуальними ЗМІ.

Ураховуючи недоліки розвитку інституції саморегулювання в Україні, а саме відсутність нормативно-правової бази, яка б визначала статус саморегулюючих організацій, проаналізовано кілька законопроектів, предметом яких є питання саморегулювання, визначено шляхи їх удосконалення. Запропоновано під саморегулюванням у галузі аудіовізуальних ЗМІ розуміти альтернативну форму регулювання суспільних відносин, які складаються у процесі діяльності аудіовізуальних ЗМІ, що здійснюється зареєстрованими в законодавчому порядку професійними організаціями, які об'єдналися з метою захисту прав і законних інтересів своїх членів.

Розділ 2 «Організаційно-правові форми державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Нормативне забезпечення діяльності аудіовізуальних ЗМІ» розглянуто сучасний стан правового регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ. Встановлено, що законодавство про аудіовізуальні ЗМІ є частиною інформаційного законодавства України, до якого належить велика кількість нормативно-правових актів, більшість яких має суто декларативний зміст, застарілі норми, неузгодженості тощо, що, у свою чергу, свідчить про нагальну потребу їх гармонізації з європейським правом.

Крім цього, у зазначеному підрозділі здійснено історико-порівняльний аналіз процесу становлення та розвитку законодавства України і міжнародних правових норм у галузі аудіовізуальних ЗМІ. Зокрема встановлено, що найважливішими міжнародно-правовими актами в галузі аудіовізуальних ЗМІ є Єдиний європейський акт від 17 лютого 1986 р. та Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 5 травня 1989 р., на базі якої схвалено відповідну директиву.

З метою вдосконалення та підвищення ефективності реалізації механізму державного регулювання в досліджуваній сфері інформаційних відносин наголошено на необхідності закріплення на законодавчому рівні основоположного принципу європейської аудіовізуальної політики - принципу пропорційності, який полягає, зокрема, у дотриманні балансу між держаним регулюванням і саморегулюванням у досліджуваній галузі.

Підтримано пропозиції вчених щодо необхідності реформування інформаційного законодавства шляхом систематизації у формі кодифікації. Подано також авторські пропозиції щодо здійснення інкорпорації нормативно-правових актів у галузі аудіовізуальних ЗМІ шляхом їх розподілу на вісім груп у тематичному порядку.

Дисертантом запропоновано авторське розуміння законодавства України про аудіовізуальні ЗМІ як складової інформаційного законодавства, що містить множину нормативних актів, які регулюють порядок, умови та принципи здійснення діяльності в галузі аудіовізуальних ЗМІ, а також повноваження та функції органів державного регулювання та управління в зазначеній галузі та відповідальність учасників інформаційної діяльності за порушення норм законодавства про ЗМІ.

У підрозділі 2.2 «Завдання і повноваження органів державного регулювання й управління в галузі аудіовізуальних ЗМІ» досліджено систему державних органів, що здійснюють регулятивний вплив на діяльність аудіовізуальних ЗМІ.

Визначено, що органами спеціальної компетенції в галузі аудіовізуальних ЗМІ одночасно є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Це породжує проблему подвійного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ.

Цю проблему можна вирішити з допомогою принципу оптимізації інституційних засад державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ на основі розмежування сфер регулювання. Підтримано пропозиції щодо доцільності залишити за Державним комітетом телебачення і радіомовлення України функцію управління друкованими ЗМІ та видавничо-поліграфічним комплексом як взаємопов'язаних галузей, а також повернути повноваження цьому органу щодо реєстрації друкованих ЗМІ й інформаційних агентств.

Автором зроблено висновок, що існуюча проблема викликана існуванням в Україні державного сектора телебачення і радіомовлення із законодавчо закріпленою системою його управління. З перетворенням державного на суспільне мовлення зникне потреба в існуванні спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань телебачення і радіомовлення, що забезпечить захист аудіовізуальних ЗМІ від використання їх як адміністративного ресурсу.

Розділ 3 «Організаційно-правові методи державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Реєстрація і ліцензування аудіовізуальних ЗМІ» проаналізовано механізм функціонування дозвільної системи в галузі аудіовізуальних ЗМІ, виявлено його головну ознаку, що полягає в подвійній реєстрації. Запропоновано розподіл механізму функціонування дозвільної системи на два етапи: перший - заснування аудіовізуального ЗМІ як суб'єкта господарювання; другий - набуття статусу аудіовізуального ЗМІ як суб'єкта інформаційної діяльності.

Встановлено, що чинне законодавство є недосконалим щодо порядку розгляду Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення заяв про надання ліцензії на право користування каналом мовлення; прав аудіовізуальних ЗМІ при розгляді таких заяв; підстав відмови у видачі ліцензії на мовлення тощо. Автором обґрунтовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення норм чинного Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Оскільки оприлюднення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення інформації про проведення конкурсу на отримання ліцензії на мовлення за чинними нормами здійснюється лише у друкованих ЗМІ, що значно звужує механізм реалізації права кожного на доступ до інформації, то запропоновано доповнити положення законодавчого акта щодо подібного оприлюднення на офіційному веб-сайті в Інтернеті.

У ході дисертаційного дослідження автором наголошено на необхідності передбачити автоматичну державну реєстрацію аудіовізуального ЗМІ як суб'єкта інформаційної діяльності одночасно з наданням ліцензії на мовлення.

На підставі аналізу чинного законодавства зроблено висновок, що множинність ліцензій і дозволів не сприяє ефективності інформаційної діяльності аудіовізуальних ЗМІ. А отже, існує доцільність їх уніфікації в єдиному документі - Ліцензії на мовлення - та розробці механізму надання безстрокової ліцензії.

У підрозділі 3.2 «Державний контроль у галузі аудіовізуальних ЗМІ» подано авторське визначення поняття державного контролю в галузі аудіовізуальних ЗМІ, розкрито основоположні принципи контролю в зазначеній галузі (загальні та спеціальні), визначено систему органів, що здійснюють контрольні функції за дотриманням учасниками діяльності в галузі аудіовізуальних ЗМІ інформаційного законодавства, контрольні повноваження, розкриваються методи та форми здійснення державного контролю.

Внаслідок узагальнення наявних у юридичній літературі класифікацій органів державного контролю дисертантом запропоновано власні критерії побудови цілісної системи органів контролю за діяльністю в галузі аудіовізуальних ЗМІ, що зумовлюють можливість їх поділу за сферою правового регулювання на: 1) органи, що здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю аудіовізуальних ЗМІ, як об'єкта господарювання; 2) правоохоронні органи; 3) державні цільові фонди й органи, які контролюють дотримання законодавства про працю; 4) спеціалізовані контролюючі органи в галузі аудіовізуальних ЗМІ; 5) інші міжгалузеві державні органи, наділені контролюючими повноваженнями в галузі аудіовізуальних ЗМІ; 6) громадські та недержавні організації.

На основі встановлених ознак державного контролю в галузі аудіовізуальних ЗМІ запропоновано під таким розуміти діяльність уповноважених спеціалізованих органів й інших органів виконавчої влади міжвідомчої компетенції, наділених контролюючою функцією щодо виявлення та запобігання порушенням аудіовізуальними ЗМІ інформаційного законодавства, шляхом проведення перевірок та моніторингу, надання допомоги, усунення прогалин і недоліків у діяльності ЗМІ, притягнення винних осіб до відповідальності, з метою зміцнення законності та отримання об'єктивної, достовірної інформації про стан справ у галузі діяльності аудіовізуальних ЗМІ.

У підрозділі 3.3 «Юридична відповідальність суб'єктів правовідносин у галузі аудіовізуальних ЗМІ» розкрито особливості юридичних стягнень, які застосовують суб'єкти контролю до учасників відповідної діяльності за порушення законодавства про аудіовізуальні ЗМІ, підстави їх застосування.

Проаналізовано юридичний склад інформаційного правопорушення. Розглянуто коло суб'єктів, до яких можуть застосовувати юридичну відповідальність, класифіковано їх на основні і додаткові. Аргументовано можливість притягнення як індивідуальних, так і колективних суб'єктів.

Обґрунтовано, що інформаційна відповідальність у досліджуваній сфері - це поняття комплексне і передбачає конституційно-правову, кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність за порушення законодавства про аудіовізуальні ЗМІ. Встановлено, що найчастіше до аудіовізуальних ЗМІ застосовують заходи адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності. Аналіз нормативно-правових актів і судової практики в зазначеній галузі засвідчив, що настання кожного виду відповідальності за порушення норм законодавства про аудіовізуальні ЗМІ відрізняється підставами, санкціями, суб'єктним складом і процесуальною формою реалізації та є ефективною нормативно-правовою гарантією прав громадян на інформацію.

На основі визначених ознак юридичної відповідальності в галузі аудіовізуальних ЗМІ запропоновано розуміти під такою специфічну форму суспільних відносин, учасниками яких з одного боку є індивідуальні та колективні суб'єкти, що вчинили порушення норм інформаційного законодавства, а з іншого - уповноважені особи, які реагують на протиправні діяння перших і за допомогою правових норм й інших юридичних засобів забезпечують добровільне чи примусове виконання винними особами вимог законодавства про аудіовізуальні ЗМІ за допущене інформаційне правопорушення.

З метою врегулювання порядку застосування санкцій до аудіовізуальних ЗМІ обґрунтовано доцільність закріплення в Законі України «Про телебачення і радіомовлення» нової системи санкцій у вигляді такої ієрархії: оголошення попередження, стягнення штрафу, призупинення дії ліцензії на мовлення, подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення. У зв'язку із цим запропоновано не обмежувати кількість попереджень, які має право виносити Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення щодо аудіовізуальних ЗМІ. Рішення про його винесення має залежати від рівня порушення та законослухняності телерадіоорганізації. А в разі застосування попереджень телерадіоорганізація має право надавати пояснення щодо кожного факту можливого правопорушення.

Пропонується закріпити такі підстави призупинення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення дії ліцензії на мовлення: 1) якщо телерадіоорганізація не відреагувала на попередження (не надала пояснення після отримання попередження і не усунула недоліки); 2) якщо телерадіоорганізація не відреагувала на штраф (не надала пояснення після отримання повідомлення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про необхідність сплатити штраф і не сплатила штраф).

Необхідним є доповнення Кодексу законів України про адміністративні правопорушення положеннями про відповідальність аудіовізуальних ЗМІ за порушення основних принципів інституту суспільної моралі.

Висновки

У дисертаційному дослідженні одержано нове вирішення наукових завдань, що виявляються у проведенні комплексного аналізу правових засад державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, внаслідок чого отримано самостійні висновки, сформульовано нові наукові положення та розроблено практичні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цих відносин.

1. Аналіз сутності аудіовізуальних ЗМІ як об'єкта державного регулювання дозволив запропонувати й уточнити визначення окремих понять термінологічно-понятійного апарату в цій галузі:

- «аудіовізуальний засіб масової інформації» - юридична особа, зареєстрована у встановленому законом порядку, що отримала ліцензію на мовлення, діяльність якої спрямована на створення та/або розповсюдження за допомогою спеціальних технічних засобів мовлення аудіовізуальної інформації (власної інформаційної продукції, аудіовізуальних творів, телерадіопрограм і телепередач) для масового приймання споживачами за допомогою побутових електронних пристроїв, яка несе юридичну відповідальність за дотримання вимог і забезпечення відповідності цієї продукції вимогам ліцензії та закону;

- «власна інформаційна продукція аудіовізуального ЗМІ» - створена і підготовлена для трансляції аудіовізуальна інформація, що містить відомості про події, факти, явища, процеси, осіб, а також коментарі чи думки про них, аудіовізуальні твори (частина телерадіопрограми), телерадіопередачі та телерадіопрограми;

- «телебачення» - виробництво аудіовізуальних програм і передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їх поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження, що сприймається слуховими та зоровими рецепторами людини;

- «радіомовлення» - виробництво і розповсюдження аудіопередач та аудіопрограм або комплектування (пакетування) придбаних аудіопередач, аудіопрограм та їх поширення, незалежно від технічних засобів розповсюдження, що сприймаються за допомогою слухових рецепторів людини;

- «суб'єкт телерадіомовної діяльності» - юридична особа, яка здійснює господарську діяльність у сфері телебачення і радіомовлення щодо пакетування та передачі програмних послуг;

- «власник телерадіоорганізації» - фізична або юридична особа, яка набула права власності щодо корпоративних прав на телерадіоорганізацію або на частку її статутного капіталу шляхом заснування чи в інший передбачений законодавством спосіб та щодо якої не діють заборони на заснування та/або набуття права власності на частку статутного капіталу телерадіоорганізації.

2. Запропоновано відповідну класифікацію аудіовізуальних ЗМІ на основі таких критеріїв:

- за способом (технологіями) розповсюдження інформації - ЗМІ, що здійснюють свою діяльність шляхом телевізійного мовлення та ЗМІ, які здійснюють свою діяльність шляхом радіомовлення;

- залежно від мети створення (заснування) - некомерційні (неприбуткові): громадські, соціальні, суспільні ЗМІ та комерційні (прибуткові);

- залежно від форми власності - державні, комунальні, приватні, змішані;

- залежно від технічних систем телебачення - аудіовізуальні ЗМІ з аналоговим мовленням й аудіовізуальні ЗМІ із цифровим мовленням;

- залежно від території покриття телерадіомовлення - ЗМІ із загальнонаціональним мовленням, з регіональним мовленням, з місцевим мовленням і закордонним мовленням;

- залежно від організаційно-технологічних особливостей телерадіомовлення - ЗМІ із супутниковим мовленням, з ефірним мовленням, із кабельним мовленням, із проводовим мовленням, із багатоканальним мовленням.

3. При визначенні змісту поняття «державне регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ» проаналізовано співвідношення державного регулювання з державним управлінням й обґрунтовано доцільність практичного використання першої із зазначених категорій. Під державним регулюванням у галузі аудіовізуальних ЗМІ запропоновано розуміти множину інструментів (засобів), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив органів державної влади на їх діяльність, встановлюючи вимоги до аудіовізуальних ЗМІ, з метою забезпечення ефективних умов їх функціонування, вироблення єдиної концепції розвитку, спрямованої на задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин в аудіовізуальній інформації як стратегічному ресурсі розвитку суспільства.

Щодо розуміння сутності поняття «державне управління», виходимо з його класичного визначення як процесу діяльності органів державної влади, який спрямований на регулювання суспільних відносин шляхом зовнішнього і матеріального впливу на них; та думки вчених, які вважають, що державне регулювання є поняттям ширшим.

4. Проблему олігополії в галузі аудіовізуальних ЗМІ необхідно вирішувати, зокрема впровадженням в Україні системи Суспільного телерадіомовлення та інституту саморегулювання, як альтернативної форми регулювання суспільних відносин, які складаються у процесі діяльності аудіовізуальних ЗМІ, що здійснюється зареєстрованими в законодавчому порядку професійними організаціями, які об'єдналися з метою захисту прав і законних інтересів своїх членів.

Запровадження інституту саморегулювання в досліджуваній сфері суспільних відносин необхідно здійснювати у два етапи: затвердження Етичного кодексу мовлення, Рекламного кодексу, Правил спонсорства тощо, які мають визначати правила саморегулювання; часткове делегування державою повноважень саморегулюючим органам, зокрема щодо ліцензування.

5. Удосконалення нормативно-правового забезпечення в зазначеній галузі шляхом здійснення систематизації законодавства про аудіовізуальні ЗМІ слід послідовно здійснювати у два етапи, якими є інкорпорація та кодифікація. Інкорпорація є системою чинних законів і підзаконних актів, що в тематичному порядку поділяються на такі групи:

- норми, які регулюють порядок створення, реорганізації та ліквідації аудіовізуальних ЗМІ (до цієї групи також необхідно внести норми, що регулюють питання монополізації аудіовізуальних ЗМІ);

- норми, що регулюють порядок ліцензування аудіовізуальних ЗМІ, питання сертифікації матеріально-технічної бази, користування радіочастотними ресурсами;

- норми, що регулюють порядок виробництва, передавання і поширення аудіовізуальної продукції (до цієї групи також належать норми, що регулюють інформаційну галузь загалом, зокрема норми інформаційної безпеки, суспільної моралі, авторських прав, мови трансляції, доступу до інформації, прав осіб із вадами слуху тощо та спеціальні норми, які стосуються питання ефірного часу, порядку створення аудіовізуальної продукції, її трансляції та ретрансляції тощо);

- норми, що закріплюють права й обов'язки суб'єктів аудіовізуальних ЗМІ й інших учасників інформаційних відносин (державних органів під час реалізації своїх завдань і функцій, телерадіоорганізацій, споживачів аудіовізуальної продукції, провайдерів програмних послуг, тележурналістів);

- норми, що встановлюють повноваження органів державного регулювання й управління під час реалізації ними адміністративно-владних повноважень і їх взаємовідносини з аудіовізуальними ЗМІ (зокрема ті, що регулюють порядок реалізації аудіовізуальними ЗМІ обов'язкових до виконання рішень державних органів нормативного та індивідуального характеру та проведення перевірок із питань їх дотримання аудіовізуальними ЗМІ);

- норми, що регулюють питання юридичної відповідальності аудіовізуальних ЗМІ й інших учасників інформаційних відносин; судові акти: 1) націлені на узагальнення судової практики з тих чи інших питань, що стосуються діяльності телерадіоорганізацій та органів державного регулювання; 2) індивідуальні судові рішення, що набули чинності та націлені на усунення прогалин, які виникають під час реалізації нормативно-правових актів у галузі аудіовізуальних ЗМІ;

...