Актуальність теми. Сучасні вчені та публіцисти характеризують наш час як епоху стрімкого розвитку і такої ж швидкої зміни суспільних відносин. Насамперед це пов'язано з науково-технічним прогресом, розширенням та поглибленням соціально-культурних засад сучасного суспільства. Виникають нові види відносин між приватними особами, між приватними особами та державою тощо. Цілком очевидно, що нові відносини вимагають правового регулювання, яке є запорукою контрольованого розвитку та подальшого легального існування останніх. Всі ці процеси мають вплив і на систему адміністративного права, яка наповнюється новими нормами, з яких далі утворюються правові інститути та підгалузі права. Отож система адміністративного права здатна інтегрувати нові елементи і піддаватись подальшій диференціації.

Тому особливої наукової актуальності та практичної значимості набувають наукові дослідження, спрямовані як на вивчення процесу утворення та змісту нових правових утворень, так і на встановлення співвідношення останніх із системою адміністративного права. Останнім часом ці проблеми перебувають у центрі уваги таких учених, як В.Б. Авер'янов, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, К.С. Бєльський, Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.П. Гетманець, І.С. Гриценко, С.М. Гусаров, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, В.В. Ковальська, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, В.В. Конопльов, Т.М. Кравцова, К.Б. Левченко, Н.П. Матюхіна, Р.С. Мельник, О.М. Музичук, В.Я. Настюк, В.П. Пєтков, Д.В. Приймаченко, О.С. Проневич, А.О. Селіванов, О.Ю. Синявська, Ю.М. Старилов, Ю.О. Тихомиров, М.М. Тищенко, О.І. Харитонова, Ю.С. Шемшученко, Х.П. Ярмакі, О.Н. Ярмиш та ін. Проте необхідно констатувати, що комплексних, системних досліджень зазначених питань досі немає. До того ж, більшість наукових праць у цій сфері мають вузькогалузеву спрямованість або їм не властивий комплексний характер. Це, власне, і пояснює те, що значна кількість дискусійних питань, пов'язаних з принципами формування системи українського адміністративного права, її змістом, перспективами розвитку, напрямками узгодження із системою адміністративного права країн Європейського Союзу тощо, залишаються маловивченими. Серед таких - питання про формування у межах системи адміністративного права нової підгалузі - адміністративно-господарського права.

Адміністративно-господарське право у сучасних умовах набуває особливого значення, оскільки його норми здійснюють публічне регулювання економіки, яка, як відомо, є необхідною передумовою і однією з головних та найбільш складних сфер функціонування будь-якої держави світу. З огляду на це, правове регулювання у названій сфері має бути максимально досконалим, навіть рафінованим, позбавленим зайвих та небезпечних для економічного розвитку країни елементів. Проте зазначене завдання не може бути вирішене без з'ясування юридичної природи адміністративно-господарського права, встановлення його співвідношення та взаємодії з іншими правовими утвореннями.

Отже, потреба у систематизації норм права, що мають закласти підвалини публічного регулювання економіки, з одного боку, та необхідність подальшого удосконалення системи адміністративного права, з іншого, - обумовлюють актуальність комплексного дослідження адміністративно-господарського права як підгалузі адміністративного права України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження сформульована відповідно до вимог Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки", розділу "Дерегуляція й розвиток підприємництва" Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", пп. 4, 6 розділу "Правове забезпечення державного будівництва, розвитку політичної системи та місцевого самоврядування" Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених 24 вересня 2010 р. загальними зборами Національної академії правових наук України, а також п. 19 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., схвалених вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2010 р.

Мета та задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародних актів, відповідних підзаконних нормативно-правових актів, критичного опрацювання зарубіжних та вітчизняних сучасних наукових теорій розкрити сутність, основні риси, механізми формування адміністративно-господарського права, обґрунтувати його концепцію та визначити місце у системі адміністративного права України.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення таких дослідницьких задач:

охарактеризувати поняття та межі правового регулювання адміністративно-господарського права;

з'ясувати внутрішню побудову (систему) адміністративно-господарського права;

дослідити сутність та види джерел адміністративно-господарського права;

встановити можливість проведення систематизації адміністративно-господарського права;

окреслити адміністративно-господарське право в історичній ретроспективі;

охарактеризувати адміністративно-господарське право зарубіжних країн;

розкрити сутність та ознаки адміністративно-господарських правовідносин;

визначити суб'єктів адміністративно-господарських правовідносин, а також їх права та обов'язки;

виявити юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення адміністративно-господарських відносин;

з'ясувати прямі (адміністративні) та організаційні механізми участі публічної адміністрації у адміністративно-господарських відносинах;

дати характеристику фінансовим механізмам участі публічної адміністрації у адміністративно-господарських відносинах;

розглянути публічне господарювання як форму реалізації адміністративно-господарських відносин;

виробити конкретні пропозиції теоретичного та практичного характеру, спрямовані на удосконалення системи та змісту адміністративно-господарського права України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються у сфері правового регулювання економіки.

Предмет дослідження становить адміністративно-господарське право у системі адміністративного права України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1-4), зокрема сутність термінів "право", "система права", "система адміністративно-господарського права" (розділ 1). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження особливостей формування та розвитку вітчизняного адміністративно-господарського права, а також основ адміністративно-господарського права країн Європейського Союзу (розділ 2). Аналіз і синтез застосовувався у ході визначення чинників, котрі впливають на утворення адміністративно-господарського права у системі адміністративного права (розділ 1). Метод групування та структурно-логічний метод допомогли з'ясувати особливості адміністративно-господарських правовідносин, а також їх структуру (розділ 3). Системно-структурний метод уможливив характеристику окремих інститутів адміністративно-господарського права (розділ 4).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних дослідників. Нормативною базою дисертації є Конституція України, законодавчі акти України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, нормативні акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, спрямовані на регулювання сфери економіки, а також відповідне законодавство зарубіжних держав. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності різних державних органів, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням, в якому комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої науки окреслено проблеми становлення, формування та розвитку адміністративно-господарського права України. На підставі проведеного дослідження обґрунтовано нові концептуальні теоретичні та прикладні положення й висновки, запропоновані здобувачем особисто. Найбільш значущі з них такі:

уперше:

сформульовано завдання адміністративно-господарського права, яке зводиться до визначення, з одного боку, правового статусу та організації діяльності суб'єктів публічної адміністрації, задіяних у реалізації економічної функції держави, а з іншого, - регулювання порядку взаємодії між ними та суб'єктами господарської діяльності. В останньому випадку мова йде про організаційно-правове регулювання господарської діяльності, пов'язане як зі здійсненням прямого управлінського впливу на суб'єктів господарювання (антимонопольне регулювання, регулювання цін та тарифів, контроль, нагляд тощо), так і опосередкованого у вигляді публічно-сервісної діяльності (реєстрація, ліцензування, надання субсидій, дотацій тощо);

визначено місце адміністративно-господарського права у системі права України. Адміністративно-господарське право, будучи сформованим у межах системи адміністративного права, має усі його риси та особливості. Процес формування адміністративно-господарського права став логічним наслідком, з одного боку, визнання українськими вченими-правниками теорії поділу права на приватне та публічне як першооснови формування системи національного права, а з іншого, - подальшої диференціації норм Особливого адміністративного права, пов'язаної з формування у межах системи останнього нових підгалузей права, однією з яких, власне, і є адміністративно-господарське право;

сформульовано визначення системи адміністративно-господарського права, яка являє собою поєднання взаємозв'язаних писаних та неписаних норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, які виникають за участю публічної адміністрації та суб'єктів господарювання. Що ж до системи адміністративно-господарського законодавства, то вона виступає спільністю, у межах якої об'єднані лише писані норми адміністративно-господарського права;

виділено структурні елементи (інститути), які утворюють систему адміністративно-господарського права. До таких інститутів віднесено: інститут правового статусу суб'єктів адміністративно-господарських відносин; інститут державної реєстрації та знаття з державної реєстрації суб'єктів господарювання; інститут антимонопольного регулювання; інститут державного замовлення; інститут державного завдання; інститут ліцензування; інститут патентування і квотування; інститут сертифікації та стандартизації; інститут застосування нормативів і лімітів; інститут регулювання цін та тарифів; інститут надання інвестиційних, податкових та інших пільг; інститут надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій; інститут державного замовлення; інститут контрольних заходів;

запропоновано проведення глибокої трансформації господарського права України, спрямованої на "розкладання" останнього на три системні утворення: адміністративно-господарське право, приватногосподарське право; кримінально-господарське право;

дано розгорнуту характеристику адміністративно-господарських актів та визначено їх види. Зокрема, запропоновано виділяти обтяжуючі, сприяючі адміністративно-господарські акти, а також адміністративно-господарські акти подвійної дії;

удосконалено:

розуміння концепції "система права". Під системою права запропоновано розуміти цілісну сукупність взаємозв'язаних між собою норм права, які об'єднуються у підсистему приватного та підсистему публічного права, з наступним розподілом на галузі, підгалузі та інститути. Система права є самоорганізованою, оскільки процес правоутворення є постійним, безперервним і соціально обумовленим;

розуміння сутності та видів суб'єктів публічної адміністрації, які беруть участь в адміністративно-правових відносинах. До переліку останніх віднесено: органи виконавчої влади, національні комісії регулювання природних монополій; органи місцевого самоврядування; публічно-правові установи, публічно-правові фонди та суб'єкти делегованих повноважень;

визначення поняття ліцензування, під яким слід розуміти діяльність суб'єктів публічної адміністрації, пов'язану з розглядом заяви суб'єкта господарювання про видачу (переоформлення) ліцензії та прийняттям відповідного рішення за результатами такого розгляду;

дістали подальшого розвитку:

теоретичні положення про юридичну природу господарського права. З'ясування зазначеного питання має здійснюватися в обов'язковому порядку крізь призму теорії поділу права на приватне та публічне. На підставі цього зроблено висновок, що у сфері функціонування суб'єктів господарювання виникають та розвиваються діалектично пов'язані приватні та публічні інтереси, які, відповідно, регулюються нормами приватного та публічного права, котрі мають складати окремі галузі права;

встановлення співвідношення між системою права та системою законодавства. Названі системи можуть співіснувати у значній кількості варіацій, починаючи від повного незбігу та закінчуючи витісненням системи права системою законодавства. Як перший, так і другий варіанти властиві для країн з недемократичним режимом організації та здійснення державної влади. Таким режимам притаманне паралельне існування права та закону, а також заперечення існування права поза межами закону. У демократичних країнах система законодавства є складовим елементом системи права;

формулювання видів адміністративно-господарських відносин, представлених: владними адміністративно-господарськими відносинами; сервісними адміністративно-господарськими відносинами; договірними адміністративно-господарськими відносинами; координаційними адміністративно-господарськими відносинами;

теорія юридичних фактів. Доведено, що відмінності, які існують між публічним та приватним правом, а отже, і між публічно-правовими та приватноправовими відносинами, обумовлюють також і відмінності між юридичними фактами, які викликають виникнення, зміну або припинення відповідних правовідносин. Інакше кажучи, публічно-правові та приватноправові відносини для свого розвитку потребують "власних" юридичних фактів;

пропозиції, спрямовані на удосконалення положень законодавчих та підзаконних правових актів, які закладають правове підґрунтя публічного управління економікою, зокрема Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" тощо.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вони, становлячи в сукупності теорію вітчизняного адміністративно-господарського права, можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки теорії публічно-правового регулювання сфери економіки;

у правотворчості - для визначення основних напрямків розвитку нормативного забезпечення публічного управління економікою;

у правозастосовній діяльності - для підвищення ефективності діяльності суб'єктів публічного управління економікою (акт впровадження у практичну діяльність Вищого адміністративного суду України від 17.09.2012 р.; акт впровадження у практичну діяльність Господарського суду м. Києва від 25.09.2012 р.; акт впровадження у діяльність Головного управління благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради від 02.10.12);

у навчальному процесі - для підготовки лекцій, навчальних посібників, а також підручників з дисциплін "Адміністративне право України", "Адміністративно-господарське право України" (акт впровадження у навчально-наукову діяльність Харківського національного університету внутрішніх справ від 11 червня 2012 р.; акт впровадження у навчально-наукову діяльність Одеського національного університету імені І.І. Мечникова від 16 листопада 2012 р.; акт впровадження у навчально-наукову діяльність Донецького юридичного інституту МВС України від 15 жовтня 2012 р.).

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконане дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки адміністративного права, усі викладені в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора. У співавторстві з Мельником Р.С. опубліковано наукову статтю "Фантом у системі органів державної влади або до питання про правовий статус національних комісій регулювання природних монополій" (автором досліджено систему та правовий статус національних комісій регулювання природних монополій) та наукову статтю "Німецький досвід та національні особливості становлення і розвитку адміністративно-господарського права" (автором визначено напрямки та форми використання зарубіжного досвіду правового регулювання сфери господарювання в Україні); з Джабраіловим Р.А. підготовлено статтю "Проблеми імплементації міжнародних договорів у правове поле України" (автором встановлено основні проблеми, які перешкоджають імплементації міжнародних договорів у правове поле України, обґрунтовано пропозиції щодо їх усунення). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження, його основні висновки й узагальнення були оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, "круглих столах", зокрема: Всеукраїнських науково-практичних конференціях "Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку економіки України" (Донецьк, 2010), "Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку економіки України" (Донецьк, 2011), "Актуальні проблеми адміністративного права та процесу" (Донецьк, 2012); Міжнародних науково-практичних конференціях "Основні напрями реформування законодавства України в умовах розбудови демократичної держави" (Харків, 2012), "Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина" (Київ, 2012), "Юридична наука: нові ідеї та концепції" (Запоріжжя, 2012), "Сучасні аспекти правового життя України" (Київ, 2012), "Актуальні досягнення юридичної науки в XXI столітті" (Львів, 2012), "Головні напрямки систематизації та вдосконалення законодавства України". (Київ, 2012), Міжнародній науковій конференції "Одинадцяті юридичні осінні читання" (Хмельницький, 2012).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображені в монографії, 24 статтях, опублікованих у виданнях, що визнані фаховими з юридичних дисциплін, та 10 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою й характером дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять п'ятнадцять підрозділів, висновків до кожного розділу і загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 417 сторінок. Список використаних джерел налічує 452 найменування і займає 50 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами та темами, мета і задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 "Методологічні засади адміністративно-господарського права" складається із чотирьох підрозділів, в яких досліджено сутність та межі правового регулювання адміністративно-господарського права, з'ясовано основні риси та внутрішню побудову (систему) адміністративно-господарського права, охарактеризовано основні джерела адміністративно-господарського права, а також основні напрямки його систематизації.

Підрозділ 1.1 "Поняття та межі правового регулювання адміністративно-господарського права" присвячено аналізу поняття та меж правового регулювання адміністративно-господарського права. З'ясовано, що регулювання економічних суспільних відносин в Україні здійснюється у трьох основних напрямках: державному, муніципальному та громадському (приватному). З огляду на це, запропоновано введення у правовий обіг категорії "публічне регулювання економіки".

Встановлено, що регулювання діяльності суб'єктів господарювання нині здійснюється нормами господарського права, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку права, оскільки під час формування названої галузі права не була врахована теорія поділу права на приватне та публічне. З урахуванням положень названої теорії доведена необхідність розмежування приватних та публічних інтересів, які виникають у сфері господарювання. Наголошено, що порядок реалізації та задоволення названих інтересів має регулюватися за допомогою норм, відповідно, приватного та публічного права.

Обґрунтовано, що для усунення суперечностей в регулюванні діяльності суб'єктів господарювання, а також з огляду на необхідність подальшої диференціації правової науки та права, є підстави "розкласти" господарське права на три складові, а власне підгалузі: адміністративно-господарське, приватногосподарське, кримінально-господарське право.

Адміністративно-господарське право має увібрати у себе усі ті норми, які визначають, з одного боку, правовий статус та організацію діяльності суб'єктів публічної адміністрації, задіяних у реалізації економічної функції держави, а з іншого, - порядок взаємодії між ними та суб'єктами господарської діяльності.

Підрозділ 1.2 "Внутрішня побудова (система) адміністративно-господарського права" присвячено характеристиці системи адміністративно-господарського права, яка склалась у сучасний період. Для визначення внутрішньої побудови адміністративно-господарського права встановлено співвідношення між системою права та системою галузі (підгалузі) права, системою права та системою законодавства.

Встановлено, що адміністративно-господарське право є складовим елементом системи українського права, займаючи місце у межах однієї з підсистем - підсистеми публічного права. Доведено, що система права у змістовному плані є ширшою за систему законодавства. Зроблено висновок, що адміністративно-господарське право являє собою поєднання взаємозв'язаних писаних та неписаних норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, які виникають за участю публічної адміністрації та суб'єктів господарювання.

Проаналізовано систему адміністративно-господарського права, піддано критиці введення у вітчизняну правову доктрину критеріїв виділення галузей та підгалузей права, без врахування поділу права на приватне та публічне. Сформульовано авторське визначення категорії "адміністративно-господарське право".

Детальному аналізу піддано питання про співвідношення адміністративного та адміністративно-господарського права, встановлено, що останнє є підгалуззю особливого адміністративного права, яке в свою чергу тісно пов'язане із загальним адміністративним правом.

Визначено, що адміністративного-господарське право складається з окремих правових інститутів, які закладають правову основу для певних напрямків діяльності суб'єктів публічної адміністрації, що утворюють зміст публічного регулювання економіки. Вказані інститути не може бути використано суб'єктом господарювання щодо іншого суб'єкта господарювання, оскільки останні являють собою заходи публічного регулювання економіки, а тому їх застосування може здійснюватися лише з метою реалізації публічних інтересів суб'єктами публічної адміністрації.

Обґрунтовано думку, що інститут адміністративно-правових санкцій в існуючому вигляді має бути виведений за межі системи адміністративного-господарського права.

Окрему увагу приділено аналізу категорії "норма адміністративно-господарського права". Встановлено, що адміністративно-господарська норма має ті ж самі властивості, що й норма публічного (адміністративного) права та є окремим видом норм адміністративного права з притаманними йому ознаками. Окремо наголошено на тому, що адміністративно-господарській нормі не властива санкція як елемент норми.

У підрозділі 1.3 "Джерела адміністративно-господарського права" проаналізовано джерела адміністративно-господарського права. З'ясування сутності та основних характеристик джерел адміністративно-господарського права розпочато з критичного аналізу усталеного погляду на систему джерел права. На цій підставі зроблено висновок, що відповідно до змін підходів до праворозуміння система джерел адміністративно-господарського права складається наступним чином: першим елементом є міжнародні угоди (договори) ті міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, які відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства. Наступним рівнем джерел адміністративно-господарського права є норми, які сконцентровані у межах права Європейського Союзу. Підставою для цього висновку послужив ретельний аналіз норм права Європейського Союзу та Розділу V Закону України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України та Європейського Союзу".

Наступним рівнем джерел адміністративно-господарського права визначено національне право, у змісті якого запропоновано виділяти писані та неписані норми права. Перші - це норми, зосереджені у Конституції України; законах; державних програмах, державних планах, підзаконних нормативних актах.

До неписаних норм права відносяться належать ті, які зосереджено у звичаях (звичаєве право) та судових рішеннях (судове право). Наголошено, що звичай стає джерелом тільки у чітко визначених випадках та у межах дії принципу верховенства права. Окремо підкреслено, що при включенні судового права до джерел адміністративно-господарського права мова йде не про судовий прецедент, в основу якого покладено вирішення лише однієї справи, а про абстрактні правила, які склалися за час тривалої судової практики. Доведено, що формувати судове право, яке є джерелом адміністративно-господарського права, можуть Конституційний Суд України, Вищий адміністративний суд України, місцеві адміністративні суди, Європейський Суд з прав людини.

Обґрунтовано необхідність та доцільність ґрунтовного перегляду теорії джерел українського права і, як наслідок, побудови нової схеми їх розташування та взаємодії.

У підрозділі 1.4 "Систематизація адміністративно-господарського права" доведено необхідність систематизації адміністративно-господарського права з метою оптимізації дії його норм, а також усунення суперечностей і прогалин у них. Особливо підкреслено, що систематизацію не може бути здійснено без попереднього аналізу та з'ясування стану систематизації господарського права, а також Загального адміністративного права, з якими воно надзвичайно тісно пов'язане.

У межах проведення систематизації господарського права запропоновано виключити з Господарського кодексу норми публічного права, спрямовані на публічне (державне) регулювання економіки.

Доведено доцільність систематизації адміністративного права шляхом систематизації окремих інститутів загального адміністративного права (інституту принципів діяльності публічної адміністрації, інституту адміністративної процедури) та, по-друге, шляхом систематизації правових утворень, які в сучасних умовах розглядаються як самостійні галузі українського права (адміністративно-процесуальне право, адміністративно-деліктне право, інформаційне право тощо).

Систематизацію адміністративно-господарського права треба проводити за трьома напрямками: систематизація законодавчих актів (міжнародні правові акти, європейські правові акти, законодавство України); систематизація підзаконних вітчизняних правових актів; систематизація судового права з питань адміністративно-господарського регулювання суспільних відносин.

Окремо досліджено можливість кодифікації, а також визначено основні положення та принципи кодифікації адміністративно-господарського права. Наголошено на необхідності і можливості прийняття адміністративно-господарського кодексу, який має увібрати у себе усі основні інститути (механізми), за допомогою яких здійснюється публічне регулювання економіки (ліцензування, квотування, стандартизація, державне замовлення тощо).

Окреслено особливості інкорпорації адміністративно-господарського права, яка може бути проведена кількома способами: по-перше, шляхом видання збірників правових актів за окремими інститутами адміністративно-господарського права; по-друге, шляхом створення збірок правових актів з адміністративно-господарського права, згрупованих залежно від суб'єкта їх видання.

Розділ 2 "Адміністративно-господарське право в історичному і порівняльному вимірах" присвячено з'ясуванню історичних особливостей формування та розвитку адміністративно-господарського права, а також загальній характеристиці адміністративно-господарського права країн Європейського Союзу.

У підрозділі 2.1 "Управління економікою за законодавством дореволюційної Росії" наголошено на необхідності та доцільності аналізу історії адміністративного права і зокрема адміністративно-господарського для пізнання сутності та визначення перспектив його розвитку.

Особливості правового регулювання управлінських відносин у Росії полягають у тому, що воно первісно засновувалося не на правових нормах, а на положеннях камеральних наук (камералістики), які у свою чергу складалися з трьох основних блоків: політичного блоку, економічної та фінансової політики. Пізніше положення камеральних наук трансформувалися у норми поліцейського права, якими і керувалися у своїй діяльності суб'єкти державного управління економікою.

На підставі аналізу наукової творчості дореволюційних учених-адміністративістів зроблено висновок, що державне управління у названі часи здійснювалося виключно з позиції одностороннього владного впливу на учасників суспільних відносин. Норми поліцейського права формувалися без врахування інтересів приватних осіб на основі вільного розсуду адміністрації.

Окрема увага у підрозділі приділена вивченню механізмів державного впливу на суб'єктів господарювання, яке здійснювалося через дозволи, свідоцтва, привілеї на винаходи, пільги, кредитування, нагляд. Стверджується, що перелічені заходи за своєю юридичною природою були публічно-правовими.

Розглянуто особливості трансформації інституту "поліції благоустрою" в інститут "господарського управління", останній з яких характеризувався наданням суб'єктам господарювання вільних можливостей для саморозвитку, що створювало основу для формування нової галузі права - адміністративно-господарського.

Встановлено, що у дореволюційні часи в країні здійснювалися заходи, спрямовані на усунення юридичних та економічних труднощів на шляху розвитку господарської діяльності. Починаючи з 1905 року, тобто часу початку активної трансформації поліцейського права в адміністративне право, питання правового регулювання державної підтримки сфери господарювання (норми права) перейшли до адміністративного права, зокрема до його особливої частини.

Підрозділ 2.2 "Правове регулювання управління економікою у СРСР" присвячено характеристиці правового регулювання управління економікою у радянський період. Наголошено, що за радянських часів правове регулювання управління економікою неодноразово змінювало свій вигляд, що було пов'язано з особливостями становлення радянської держави та права у межах окремих історичних періодів.

Окреслено особливості формування правового регулювання економікою у 20-х рр. ХХ ст. Зроблено висновок про наявність принципово відмінних наукових поглядів на дане питання, що пояснюється одночасною роботою у названій сфері як дореволюційних, так і пореволюційних (радянських) учених-адміністративістів. Детальному аналізу піддано наукові праці О.Ф. Євтихієва, В.Л. Кобалевського, А.І. Єлістратова, М.П. Карадже-Іскрова, що уможливило висновок про відрив теорії радянського права від практики радянського державотворення, яке з кінця 20-х рр. почало активно здійснюватися з повним нехтуванням правами та свободами приватних осіб, що й спричинило негативні зміни у системі радянського права.

Виділено п'ять основних етапів, у межах яких розвивалося правове регулювання економікою, зокрема:

період "військового комунізму", у межах якого було створено розгалужений апарат господарського управління, правовий статус та механізми функціонування якого регулювалися виключно нормами адміністративного права. Доведено, що адміністративне право поповнилося численними правовими нормами, які були пристосовані не лише до виконання функцій публічного управління у чистому вигляді, але й для здійснення завдань щодо організації державної промисловості та торгівлі;

період нової економічної політики, який характеризувався появою ідей про диференціацією радянського права взагалі та адміністративного зокрема. Наголошено, що саме у цей період виникла концепція про необхідність формування господарсько-адміністративного права. Детально розглянуто погляди вчених на сутність та систему названої галузі радянського права;

третій період (початок 30-х рр. ХХ ст.). Його особливістю названо відмову від правового регулювання економіки на користь політики, планування та технічного регулювання, що призвело до повного згортання розвитку адміністративного взагалі та господарського-адміністративного зокрема.

четвертий період (кінець 30-х - початок 40-х рр. ХХ ст.), у межах якого відбулося "відновлення" адміністративного права як галузі права та як галузі правової науки, яке, поміж іншим, супроводжувалося повним ігноруванням наукової концепції господарсько-адміністративного. Показано, що норми, які регулювали питання управління економікою, було зосереджено у межах відповідного розділу Особливої частини радянського адміністративного права - інституту управління народним господарством;

п'ятий період (50-ті - 80-ті рр. ХХ ст.) охарактеризовано як часи формування господарського права. Особливо наголошено на тому, що у межах названого періоду мали місце спроби обґрунтувати необхідність виділення у системі радянського права адміністративно-господарського права.

Наголошено, що для всебічного утвердження та забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів приватних осіб необхідно під новим кутом зору підійти до питання про диференціацію галузей українського права.

У підрозділі 2.3 "Адміністративне-господарське право країн Європейського Союзу: загальна характеристика" проаналізовано адміністративно-господарське право країн Європейського Союзу, з'ясовано його зміст та особливості з огляду на процес адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Існування адміністративно-господарського права у країнах Європейського Союзу пояснюється необхідністю упорядкування відносин, які виникають у сфері публічного управління економікою.

Встановлено, що у таких країнах як Австрія, Німеччина, Франція, у більшості країн Центральної та Східної Європи, а також частково у державах Азії інтенсифікувався процес формування адміністративно-господарського як самостійної підгалузі адміністративного права, зосередженої у межах його особливої частини. У англо-американській системі права адміністративно-господарське право у самостійну галузь не виділяється, основні правила публічного регулювання економіки включено у загальне адміністративне право.

Головну увагу у підрозділі приділено вивченню основних інститутів адміністративно-господарського права країн Європейського Союзу, які було груповано залежно від особливостей державного впливу на суб'єктів господарювання. Проаналізовано: прямі (адміністративні) способи державного впливу на суб'єктів господарювання (антимонопольне регулювання, господарський контроль); організаційні способи державного впливу на суб'єктів господарювання (інститут реєстрації суб'єктів господарювання); фінансові способи державного впливу на суб'єктів господарювання (субсидії, безповоротні державні виплати, податкові пільги); публічне господарювання як спосіб державного впливу на приватних суб'єктів господарювання (державні замовлення).

Зроблено висновок, що країни Європейського Союзу зорієнтовані на розбудову досконалого та ефективно діючого законодавства - адміністративно-господарського законодавства, яке має визначати принципи, умови та процедури державного управління економікою.

Розділ 3 "Адміністративно-господарські правовідносини" складається з чотирьох підрозділів, у яких визначаються сутність та ознаки адміністративно-господарських правовідносин, суб'єкти, їх права та обов'язки, та юридичні факти як підстава для динаміки адміністративно-господарських правовідносин.

У підрозділі 3.1 "Сутність та ознаки адміністративно-господарських правовідносин" на підставі аналізу понять "господарські правовідносини" та "адміністративні правовідносини" доведено обґрунтованість та доцільність виокремлення адміністративно-господарських відносин. Опрацьовано поняття "адміністративно-господарські правовідносини", визначено їх види та ознаки. Адміністративно-господарські правовідносини складаються між публічною адміністрацією та не підпорядкованими (не зв'язаними організаційно) їм суб'єктами господарювання, у межах яких виконуються завдання, спрямовані на реалізацію публічного інтересу, пов'язаного з забезпеченням економічного розвитку держави.