У висновках роботи на основі проведеного комплексного системного дослідження вирішено задачі для досягнення поставленої мети і сформульовано теоретичні та організаційно-правові пропозиції і рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни.

1. Встановлено, що внаслідок динамічного характеру змін характеру небезпек і загроз різної ґенези сектор безпеки перманентно перебуває у стані трансформації. При цьому, офіційно визначені етапи його розвитку та реформування в багатьох випадках є досить умовними. Водночас, є всі підстави говорити про необхідність глибинних реформ у механізмі забезпечення громадської безпеки в умовах надзвичайних ситуацій, зумовлених факторами об'єктивного характеру. Головними загрозами національній безпеці виступають не лише економічні та соціально-політичні фактори, збройні конфлікти, тероризм, кіберзлочинність, розповсюдження зброї масового ураження, кліматичні зміни, а й критичний знос об'єктів промисловості та інфраструктури, що загрожує масштабними техногенними катастрофами.

2. Нормативно-правове регулювання в сфері громадської безпеки не має в своїй основі загальної стратегії, не простежується необхідний зв'язок між нормативними актами. Спостерігається практика законодавчого врегулювання окремих напрямків забезпечення громадської безпеки без урахування системного характеру загроз, що обумовлює необхідність приведення всіх актів у галузі безпеки та передбачуваних програм і проектів у цій сфері в єдину систему, усунення прогалин, повторів і суперечностей, встановлення належної кореляції між ними. З цією метою запропоновано прийняти Концепцію громадської безпеки в Україні, визначено її зміст.

3. Дослідження зарубіжного досвіду та аналіз шляхів його адаптації до вітчизняних умов сьогодні набуває особливого значення, зокрема у контексті проведення в Україні адміністративної реформи, одним із принципових завдань якої є скорочення видатків на утримання державних органів із одночасним підвищенням ефективності їх діяльності. Досягнення цієї мети потребує оптимізації механізму забезпечення громадської безпеки.

4. Встановлено, що більшість державних цільових програм у сфері громадського порядку, безпеки та цивільного захисту містять у назві соціальну складову, при цьому саме з оцінкою досягнення програмою соціальної мети виникає найбільше труднощів. Тому надзвичайно актуальним є питання не лише організації незалежного фінансового аудиту річної фінансової та бюджетної звітності головних розпорядників бюджетних коштів, а й проведення аудиту ефективності бюджетних програм (у тому числі в сфері забезпечення громадської безпеки в умовах надзвичайних ситуацій) вже на стадії їх розробки.

5. Система суб'єктів забезпечення громадської безпеки України є структурно складною, із значною кількістю дублюючих елементів і водночас функціонально недостатньою та економічно обтяжливою. З метою оптимізації механізму публічного управління у цій сфері обґрунтовується необхідність передачі функції координації забезпечення цивільного захисту та пожежної безпеки МВС України, яке виступає найважливішим елементом єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. Суб'єкти, які забезпечують громадську безпеку, мають постійно перебувати у стані високої бойової готовності. Тому, за умов жорстких ресурсних обмежень, реформування сектору безпеки має відбуватися шляхом органічної трансформації - від наявного стану до визначеного перспективного вигляду - поступово та послідовно. З цією метою заходи щодо реформування повинні бути технологічно пов'язаними та сумісними за ресурсами, часом, виконавцями, результатами.

6. Відзначається, що неоптимальний розподіл повноважень у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій призводить до неефективного використання бюджетних коштів. Фактичне віднесення спеціально уповноваженого органу в сфері цивільного захисту (ДСНС) до сектору оборони, а не сектору безпеки, призводить до порушення логіки розподілу коштів за відповідними бюджетними програмами.

7. Обґрунтовуються пропозиції до Кодексу цивільного захисту, в якому слід сформулювати легальне визначення громадської безпеки в умовах надзвичайної ситуації як стан захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, від джерел небезпеки природного або техногенного характеру, за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння шкоди такими джерелами небезпеки або мінімізації їх деструктивного впливу за рахунок проведення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації. Крім того, у цьому нормативно-правовому акті мають бути чітко розмежовані завдання і функції суб'єктів системи цивільного захисту щодо забезпечення громадської безпеки в умовах надзвичайних ситуацій.

8. Суб'єкти забезпечення громадської безпеки продовжують функціонувати без урахування ресурсних можливостей держави. Не дотримується один із головних принципів забезпечення національної безпеки - принцип відповідності витрат на протидію загрозам фінансово-економічним можливостям держави. Як наслідок, намагання протидіяти криміногенним або техногенним загрозам створює загрози економічні та соціально-політичні. При цьому розподіл обмежених фінансових ресурсів здійснюється неефективно та неконтрольовано, коли кошти витрачаються на поточні потреби без урахування впливу на подальший розвиток. Ураховуючи іноземний досвід у цій сфері, пропонується закріплення у Бюджетному кодексі України норми про те, що кожному публічному нормативному зобов'язанню, довгостроковій державній цільовій програмі (підпрограмі), проекту щодо здійснення бюджетних інвестицій, який підпадає під установлені Кодексом критерії, присвоюються унікальні коди цільових статей і (або) видів видатків відповідного бюджету. Внесення такої норми у вітчизняний Кодекс дозволить забезпечити відповідність між державними цільовими і відповідними бюджетними програмами, в тому числі у правоохоронній сфері та сфері цивільного захисту.

9. Концептуальні та програмні документи реформування і розвитку в сфері забезпечення громадської безпеки в умовах надзвичайних ситуацій повинні передбачати зв'язок між очікуваними результатами та обсягами фінансування. Обґрунтованою є розробка програм розвитку за кількома варіантами (магістральний підхід), кожен з яких характеризується відповідними показниками розвитку, залежно від ресурсного забезпечення.

10. Важливим елементом фінансового контролю видатків має стати використання методу порівняльного аналізу, який дозволяє зіставляти соціальні результати реалізації вітчизняних програм у сфері безпеки та цивільного захисту із аналогічними показниками в країнах з розвиненою ринковою економікою або у державах, що знаходяться на шляху переходу до ринкової економіки (наприклад, із результатами реалізації схожих програм у Росії та інших країнах СНД), що надасть можливість виявляти факти штучного завищення бюджетних витрат або неефективного використання коштів і вживати відповідні заходи з метою корегування обсягів фінансування. Іншою перевагою цього методу може стати відмова від реалізації програм, соціальний ефект від яких в інших країнах виявився незначним. З урахуванням специфіки діяльності в сфері забезпечення громадської безпеки та цивільного захисту населення, слід також зважати на необхідність охоплення фінансовим контролем профілактично-попереджувальних заходів. При цьому має здійснюватися порівняльний аналіз бюджетних витрат на попередження надзвичайних ситуацій і ліквідацію їх наслідків, у то й час як в сучасних умовах бюджетний контроль і аудит обмежуються перевіркою цільового характеру видатків за бюджетними програмами, які не передбачають окремого фінансування заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій. З огляду на це, існує потреба у прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості державного фінансового контролю у секторі безпеки". Для забезпечення раціонального використання фінансових ресурсів за програмами розвитку сектору громадської безпеки, їх реалізація має супроводжуватися відповідними заходами контролю та забезпечення прозорості. З цією метою у програмах і планах повинні бути визначені конкретні результативні показники.

Список опублікованих праць за темою дисертації