Адміністративно-правові засади захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Адміністративно-правові засади захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Соколенко Ольга Леонідівна

Харків - 2013

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Авер'янов Вадим Борисович;

доктор юридичних наук, професор Комзюк Анатолій Трохимович, Харківський національний університет внутрішніх справ, помічник ректора.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Національний авіаційний університет, завідуючий кафедрою конституційного і адміністративного права;

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Конопльов В'ячеслав В'ячеславович, Харківський національний університет внутрішніх справ, декан Євпаторійського факультету;

доктор юридичних наук, професор Лук'янець Дмитро Миколайович, ДВНЗ «Українська академія банківської справи» Національного банку України, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина становить основну функцію сучасної демократичної соціальної правової держави, що забезпечується всім державним апаратом із залученням інститутів громадянського суспільства в усіх сферах суспільних відносин. Спеціально уповноваженими органами державної влади, які професійно і на постійній основі здійснюють охорону й захист основ конституційного ладу, у тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, законності та правопорядку, є правоохоронні органи. При цьому широкий характер повноважень правоохоронних органів і складність їх реалізації, постійна пов'язаність з обмеженням прав громадян вимагають формування адекватних адміністративно-правових засад, які б визначали сутність та місце захисту цих прав у діяльності зазначених органів, правовий механізм його практичного здійснення.

Зазначеним, а також постійним розвитком суспільних відносин, розширенням сфери та урізноманітненням способів порушення прав громадян обумовлена необхідність безперервного розвитку адміністративно-правових засад та практики захисту цих прав у діяльності правоохоронних органів. Проте нормативно-правове забезпечення захисту прав громадян та інституту правоохоронних органів в Україні наразі залишається досить неоднозначним, фрагментарним і неузгодженим, а процес його формування має здебільшого безсистемний і непослідовний характер, стосуючись переважно лише окремих аспектів організації захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів, без урахування потреб правоохоронної практики, міжнародних стандартів і досвіду зарубіжних країн. Так, на сьогодні все ще остаточно не дістали належного законодавчого врегулювання система правоохоронних органів, питання застосування засобів профілактики правопорушень та державного примусу, а також механізми адміністративного оскарження, контролю та нагляду за дотриманням прав громадян у діяльності правоохоронних органів.

Такі недоліки адміністративно-правового забезпечення захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів мають наслідком негативну тенденцію щодо збільшення показників вчинення правопорушень працівниками самих правоохоронних органів. Зокрема, згідно зі статистичними даними МВС України, зберігається постійний щорічний приріст службової злочинності працівників органів внутрішніх справ, що перешкоджає ефективному захисту прав громадян у їх діяльності. Порівняно високою є й кількість звернень громадян до правоохоронних органів, що є одним із важливих засобів захисту їх прав. Так, лише протягом 2012 року до Міністерства внутрішніх справ України надійшло 773,9 тис. звернень громадян, переважна більшість яких стосувалась саме випадків порушень прав громадян у зв'язку з вчиненням злочинів (7573 звернень громадян), неналежним розслідуванням кримінальних справ (3497), неправомірними діями працівників міліції (2275), зловживанням службовим становищем посадовими особами (1099) тощо. Однак, попри значний обсяг звернень громадян, що надійшли до органів внутрішніх справ, з їх загальної кількості розглянуто та позитивно вирішено було лише 387,1 тис.

Загальні питання правового захисту прав громадян, у тому числі в діяльності правоохоронних органів України та зарубіжних країн у тих чи інших аспектах досліджували В. Б. Авер'янов, С. М. Алфьоров, О. Ф. Андрійко, І. В. Арістова, Г. В. Атаманчук, В. Г. Афанасьєв, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, І. Л. Бачило, В. М. Бевзенко, К. С. Бєльский, Ю. П. Битяк, І. В. Бондаренко, І. Л. Бородін, В. М. Гаращук, О. П. Гетманець, І. П. Голосніченко, Й. І. Горінецький, С. М. Гусаров, С. Ф. Денисюк, В. М. Дубінчак, В. О. Заросило, І. В. Зозуля, В. В. Зуй, М. Ю. Івчук, Р. А. Калюжний, Д. П. Калаянов, О. М. Капля, С. В. Ківалов, В. В. Ковальська, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, В. В. Конопльов, Т. В. Корнякова, В. В. Конопльов, О. В. Кузьменко, Т. М. Кравцова, М. В. Косюта, Є. Б. Кубко, А. М. Куліш, А. М. Кучук, Б. М. Лазарєв, К. Б. Левченко, Д. М. Лук'янець, Н. П. Матюхіна, Р. С. Мельник, О. І. Миколенко, О. М. Музичук, В. Я. Настюк, О. В. Негодченко, О. П. Орлюк, В. П. Пєтков, Є. М. Попович, Д. В. Приймаченко, А. Й. Присяжнюк, О. П. Рябченко, А. О. Селіванов, В. О. Січкар, О. Ю. Синявська, Ю. М. Старилов, Ю. О. Тихомиров, М. М. Тищенко, О. В. Тюріна, В. Г. Фатхутдінов, Д. П. Цвігун, В. В. Шемчук, Ю. С. Шемшученко, Х. П. Ярмакі, В. С. Яценко та ін. Згадані та інші вчені зробили вагомий внесок у визначення сутності та особливостей правового регулювання захисту прав громадян в діяльності державних органів. Разом з тим аналіз існуючих наукових праць з проблем захисту прав громадян та організації діяльності правоохоронних органів свідчить про відсутність єдиного комплексного підходу до розуміння правової природи, сутності, місця й значення адміністративно-правового захисту прав громадян у діяльності саме цих органів. Існуючі дослідження стосуються переважно лише окремих аспектів захисту прав громадян, інституту правоохоронних органів або правозахисної діяльності, у той же час залишаючи поза полем наукового пошуку саме адміністративно-правовий механізм захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів України, пізнання та вирішення проблем якого залишається епізодичним і неповним.

Таким чином, необхідність захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів в Україні, недостатня розробленість теоретичних положень щодо його організації та здійснення, недосконалість його нормативно-правового регулювання й обумовлюють актуальність глибокого і всебічного наукового дослідження адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 pp., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р., п. 1 Додатку 9, п. 67 Додатку 13, п. 18 Додатку 17 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України № 347 від 29 липня 2010 р., п.п. 2.3, 9.1, 13.7 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2010 р. (протокол № 10).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити сутність адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів, а також пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

- уточнити розуміння прав громадян як об'єкта адміністративно-правового захисту;

- охарактеризувати захист прав громадян як ознаку та основну функцію правової держави;

- визначити особливості нормативно-правових засад, поняття, значення та систему адміністративно-правових засобів захисту прав громадян;

- сформулювати поняття, визначити напрямки правоохоронної діяльності та її впливу на реалізацію прав громадян;

- уточнити поняття та зміст інституту правоохоронних органів, їх систему і види;

- обґрунтувати перспективні напрямки розвитку системи та діяльності правоохоронних органів;

- встановити сутність контролю та нагляду за діяльністю правоохоронних органів та дотриманням в ній прав громадян;

- охарактеризувати право на оскарження як засіб захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів;

- визначити засади захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду;

- дати характеристику адміністративно-правовому забезпеченню захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури;

- з'ясувати специфіку захисту прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів;

- окреслити особливості захисту прав громадян у діяльності громадських об'єднань, які виконують правоохоронні функції;

- узагальнити зарубіжний досвід захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів та визначити можливості його використання в Україні;

- виробити пропозиції та рекомендації щодо розвитку і удосконалення адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у процесі захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.

Предмет дослідження становлять адміністративно-правові засади захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів наукового пізнання. В основу дослідження покладений філософський метод діалектики, що полягає у дослідженні єдності та взаємодії суспільних явищ. Для вирішення поставлених задач дослідження використано такі методи пізнання: формально-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, системно-структурний та інші методи пізнання процесів і явищ.

З використанням логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, зокрема вдосконалено розуміння таких категорій як «засоби захисту прав громадян», «правоохоронна система», «правоохоронний орган», «контроль і нагляд за діяльністю правоохоронних органів», «право на оскарження» та інші (розділи 1-3).

Із застосуванням системно-структурного методу було розкрито сутність та зміст системи адміністративно-правових засобів захисту прав громадян (підрозділ 1.4); охарактеризовано систему правоохоронних органів (підрозділ 2.2); були розкриті перспективи розвитку системи та діяльності правоохоронних органів (підрозділ 2.3); визначені особливості адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду, органів прокуратури та мілітаризованих правоохоронних органів (підрозділи 4.1 - 4.3).

Формально-юридичний метод застосовано для аналізу нормативно-правових засад організації контролю та нагляду за діяльністю правоохоронних органів, адміністративного оскарження їх рішень та діянь, особливостей захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів і об'єднань громадян, які виконують правоохоронні функції (підрозділи 3.1, 3.2, 4.1 - 4.4), що в комплексі з методом логічного аналізу сприяло визначенню напрямків розвитку адміністративно-правових засобів захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів (підрозділ 5.2). Порівняльно-правовий та історико-правовий методи використано для встановлення сутності прав громадян як об'єкта адміністративно-правового захисту прав громадян як ознаки та основної функції правової держави (підрозділи 1.1, 1.2); з'ясування тенденцій розвитку адміністративно-правових засад захисту прав громадян (підрозділ 1.3); визначення поняття та змісту інституту правоохоронних органів (підрозділ 2.1); уточнення та характеристики захисту прав громадян у діяльності об'єднань громадян, які виконують правоохоронні функції, і зарубіжного досвіду захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів (підрозділи 4.4, 5.1).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних дослідників. Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, а також проекти нормативних актів, що визначають правові засади захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів. У ході дисертаційного дослідження було також використано законодавство деяких зарубіжних країн, досвід яких щодо правового регулювання та організації захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів може бути впроваджено в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дисертації становлять узагальнення практики правозахисної діяльності та реформування правоохоронних органів, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права дослідити проблеми адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових концептуальних наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- запропоновано визначення адміністративно-правових засобів захисту прав громадян як правових явищ, діянь і заходів, що відповідно до адміністративного законодавства зумовлюють і забезпечують владно-розпорядчий вплив на організацію та реалізацію захисту прав громадян в Україні;

- визначено основні напрямки реформування системи та діяльності правоохоронних органів шляхом оновлення адміністративно-правових засад їх діяльності, врахування висновків і рекомендацій міжнародних організацій, посилення контролю у сфері діяльності правоохоронних органів, встановлення партнерських відносин правоохоронних органів і громадськості;

- сформульовано і обґрунтовано шляхи удосконалення адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів України, що передбачають пріоритетне спрямування правозахисної діяльності на загальне, спеціальне та індивідуальне запобігання порушенням прав громадян, усунення їх причин і умов, розширення допоміжних засобів профілактичної роботи;

- доведено необхідність комплексного розвитку адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів шляхом: а) затвердження Концепції і Державної цільової програми розвитку організації та діяльності системи правоохоронних органів України, Концепції розвитку системи захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в Україні; б) прийняття законів України «Про систему правоохоронних органів», «Про профілактику правопорушень», «Про заходи адміністративного примусу», «Про участь громадян у правоохоронній діяльності», Адміністративно-процедурного кодексу України; в) внесення змін до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» та інших актів законодавства з питань правоохоронної діяльності; г) оновлення підзаконного відомчого нормативно-правового регулювання;

удосконалено:

- розуміння об'єкта адміністративно-правового захисту, який утворюють безпосередньо зумовлені позитивним та/або природним правом права, свободи і законні інтереси, належні громадянам України, іноземцям і особам без громадянства як базовий елемент їхнього правового статусу, що забезпечений відповідними гарантіями з боку держави;

- визначення поняття та напрямків правоохоронної діяльності, що полягають у запобіганні правопорушенням, їх виявленні, припиненні, розкритті та розслідуванні, притягненні до юридичної відповідальності правопорушників, виконанні заходів юридичної відповідальності;

- з'ясування сутності контролю та нагляду за діяльністю правоохоронних органів, що полягає у перманентному здійсненні уповноваженими компетентними суб'єктами перевірки стану дотримання прав громадян в діяльності правоохоронних органів з метою запобігання порушенням, їх виявлення та усунення шляхом зміни та скасування актів і рішень правоохоронних органів, притягнення винних до юридичної відповідальності (при контролі) або ж забезпечення усунення порушень самим порушником чи іншими компетентними органами без прямого втручання у діяльність піднаглядного об'єкта (при нагляді);

- розуміння системи правоохоронних органів як відносно самостійного утворення, яке становить цілісна, ієрархічна, структурована сукупність взаємообумовлених і взаємодіючих органів, сформована за функціональним критерієм для спільного професійного здійснення правоохоронної діяльності;

- характеристику захисту прав громадян як одного із центральних завдань громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, що реалізується за усіма напрямками їх діяльності і виражається головним чином у запобіганні протиправним посяганням (та їх загрозам) на життя, здоров'я, права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, а також їх припиненні та усуненні;

набули подальшого розвитку:

- визначення функції правової держави щодо захисту прав громадян як системи заходів із запобігання порушенням цих прав, контролю та нагляду за їх дотриманням, підтвердження чи відновлення оскаржуваних чи порушених прав, забезпечення юридичної відповідальності правопорушників й усунення інших негативних соціальних наслідків порушень прав громадян, що реалізуються організаційними та правовими засобами відповідно до засад верховенства права органами публічної влади, громадськими об'єднаннями й громадянами з метою забезпечення реальності прав громадян;

- характеристика особливостей адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян, якими є державно-владний характер, імперативно-диспозитивний метод, поєднання організаційно-розпорядчих та реординаційних відносин, нормативний та індивідуально-правовий характер, спрямування як на організацію, так і на практичну реалізацію захисту прав громадян в Україні;

- розуміння поняття та значення права на оскарження як гарантованої Конституцією та законами України можливості громадянина заявляти компетентним органам у встановленому порядку обов'язкові для розгляду скарги на рішення та дії правоохоронних органів із вимогами щодо запобігання порушенням прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, їх припинення та усунення;

- з'ясування сутності органів контролю та адміністративного нагляду, контрольно-наглядова діяльність яких має державну природу, забезпечена державним примусом й спрямована не тільки на забезпечення законності і дисципліни у державному управління, але й конкретно на охорону та захист прав громадян;

- характеристика специфіки захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури, який здійснюється не лише в порядку розгляду звернень про порушення прав громадян, але й за власною ініціативою; спрямований на захист прав конкретних громадян і невизначеного кола осіб; є безоплатним, доступним і оперативним; має різноплановий характер; не протистоїть судовій формі захисту, а доповнює її;

- обґрунтування напрямків захисту прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів, що забезпечують загальне, спеціальне та індивідуальне запобігання порушенням прав громадян, їх припинення та усунення, поновлення цих прав та відшкодування завданих збитків.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері - основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів;

- у правотворчості - сформульовані в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані для удосконалення чинних і розробки проектів законодавчих та підзаконних актів, що сприятиме поліпшенню правового регулювання захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів;

- у правозастосовчій діяльності - використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність здійснення захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність Прокуратури Шевченківського району м. Києва від 17.09.2012 р. та ГУМВС України в Дніпропетровській області від 11.09.2012 р.);

- у навчальному процесі - матеріали дисертації знайдуть застосування при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» та «Управління в ОВС»; вони вже використовуються у ході проведення занять із зазначених дисциплін в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара та Харківському національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара від 5.09.2012 р. та Харківського національного університету внутрішніх справ від 15.10.2012 р.).

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права; всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі особистих досліджень автора. Нові наукові результати дисертації отримані дисертантом особисто. У співавторстві опубліковано монографію «Теорія та практика діяльності міліції щодо застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення» (дисертантом здійснено наукове редагування), а також матеріали до Всеукраїнського тижня права «Захист прав людини і основоположних свобод» (здобувачем сформульовано визначення понять основних прав і свобод, надано їх класифікацію та характеристику окремих прав і свобод, а також здійснено загальне редагування матеріалів (обсяг авторської участі - 1 д.а.)). В дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені на більше ніж двадцяти міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», в тому числі зарубіжних, зокрема: «Проблеми та перспективи розвитку вітчизняного права» (Дніпропетровськ, 2005); «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (Ялта, 2005); «Публичное, корпоративное, личное право: проблемы конфликтности и перспективы консенсуальности» (Санкт-Петербург, 2005); «Актуальні проблеми розвитку адміністративного законодавства в Україні» (Глібівка, Київська обл., 2006); «Актуальные проблемы правового обеспечения приоритетных национальных проектов» (Москва, 2006); «Проблеми та перспективи розвитку вітчизняного права» (Дніпропетровськ, 2007); «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (Одеса, 2007); «Актуальні проблеми адміністративного права» на території бази (Буймерівка, Сумська обл., 2007); «Реформування адміністративного права як навчальної дисципліни» (Кам'янець-Подільський, 2008); «Впровадження світового досвіду підготовки працівників міліції/поліції в системі вищої освіти МВС України» (Дніпропетровськ, 2009); «Національні інтереси та проблеми забезпечення національної безпеки України» (Кіровоград, 2009); «Актуальні проблеми правового регулювання організації та здійснення митної діяльності» (Дніпропетровськ, 2009); «Гражданское общество и правовое государство как факторы модернизации российской правовой системы» (Санкт-Петербург, 2009); «Проблеми та перспективи розвитку вітчизняного права» (Дніпропетровськ, 2010); «Дні порівняльного правознавства» (Івано-Франківськ - Яремче, 2010); «Актуальні проблеми протидії правопорушенням та злочинам у сфері громадської безпеки» (Дніпропетровськ, 2010); «Сучасні проблеми науки та освіти» (Ялта, 2011); «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (Київ, 2011); «Адміністративне право України: сучасність та перспективи розвитку» (Київ, 2012); «210 лет МВД России: история и современность» (Санкт-Петербург, 2012); «Правова і кримінологічна культура в механізмі протидії злочинності» (Одеса, 2012); «Актуальні проблеми вітчизняного права» (Дніпропетровськ, 2012); «Актуальні проблеми державотворення і правотворення» (Дніпропетровськ, 2012); «Актуальні проблеми застосування нового кримінального процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі» (Харків, 2012).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображено у 8 одноосібних та колективних монографіях, підручниках, посібниках, 25 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях та зарубіжних збірниках наукових праць, а також 10 тезах доповідей та наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 460 сторінок. Список використаних джерел складається з 618 найменувань і займає 67 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, наводяться дані щодо апробації результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Методологічні засади захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів» складається з п'яти підрозділів, у яких визначаються права громадян як об'єкт адміністративно-правового захисту, зміст захисту прав громадян як ознаки та основної функції правової держави, сутність адміністративно-правових засад захисту прав громадян, поняття, значення та система адміністративно-правових засобів цього захисту, поняття і напрямки правоохоронної діяльності та її вплив на реалізацію прав громадян.

У підрозділі 1.1 «Права громадян як об'єкт адміністративно-правового захисту» охарактеризовано зазначений об'єкт адміністративно-правового захисту, який складають безпосередньо зумовлені позитивним та/або природним правом права, свободи і законні інтереси, належні громадянам України, іноземцям і особам без громадянства як базовий елемент правового статусу, що забезпечений правовими гарантіями з боку держави. Встановлено зумовленість сутності та змісту принципів правового статусу людини і громадянина (непорушність, всезагальність, універсальність, свобода, рівність, гідність, справедливість), а також гарантій їх правового статусу саме правами людини, потребами забезпечення їх ефективної реалізації.

Наголошено, що правовому захисту підлягає не лише визнання за особою можливості діяти певним чином, але й її реальна здатність реалізовувати наявні в неї можливості у відповідних конкретних юридично оформлених і соціально обґрунтованих й виправданих межах. Розглянуто межі захисту прав громадян адміністративно-правовими засобами, що полягають не лише у специфіці порушеного чи оспорюваного права, але й у компетенції уповноваженого правоохоронного органу, який має забезпечити повноту розгляду й вирішення питань захисту прав громадян, а також виконання прийнятих у зв'язку з цим рішень.

У підрозділі 1.2 «Захист прав громадян як ознака та основна функція правової держави» підкреслено, що визнання, гарантування та захист прав і свобод людини і громадянина становлять обов'язкову ознаку сучасної демократичної держави, за якої широка і реальна участь індивідів та їх об'єднань в організації громадського й державного життя перешкоджає можливим порушенням прав людини, спрямовує діяльність державних інститутів у напрямку забезпечення й захисту таких прав і свобод. Зроблено висновок, що функція правової держави щодо захисту прав громадян становить систему заходів із запобігання порушенням прав громадян, контролю та нагляду за їхнім дотриманням, підтвердження чи відновлення оскаржуваних чи порушених прав, забезпечення юридичної відповідальності правопорушників й усунення інших негативних соціальних наслідків, що реалізуються організаційними та правовими засобами відповідно до засад верховенства права органами публічної влади, громадськими об'єднаннями та громадянами з метою забезпечення реальності прав громадян.

Доведено, що забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина є основною метою правової держави, генеральним напрямком її діяльності, який має втілюватись в усіх сферах державного управління, зокрема щодо розширення кола таких прав і свобод, вдосконалення змісту та характеру їх гарантій, у тому числі гарантій правового захисту.

У підрозділі 1.3 «Сутність адміністративно-правових засад захисту прав громадян» ці засади розглядаються як правові явища, діяння і заходи, що відповідно до адміністративного законодавства зумовлюють і забезпечують владно-розпорядчий вплив на організацію та реалізацію захисту прав громадян в Україні.

Проаналізовано поняття та характерні риси адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян, якими є державно-владний характер, імперативно-диспозитивний метод, поєднання організаційно-розпорядчих та реординаційних відносин, нормативний та індивідуально-правовий характер, спрямування як на організацію, так і на практичну реалізацію захисту прав громадян в Україні. Адміністративно-правове регулювання захисту прав громадян визначено як здійснення державою з метою забезпечення реальності прав громадян за допомогою юридичних норм та індивідуальних приписів упорядкування, закріплення, охорони й розвитку суспільних відносин організаційно-розпорядчого та реординаційного характеру, які складаються у сфері організації та практичної реалізації захисту прав громадян в Україні. Оновлення адміністративно-правового забезпечення захисту прав і свобод громадян має спрямовуватись на формування багатопланового, комплексного, всебічного, ієрархічного, послідовного й взаємопов'язаного адміністративного законодавства у сфері захисту прав громадян.

У підрозділі 1.4 «Поняття, значення та система адміністративно-правових засобів захисту прав громадян» обґрунтовано розуміння сутності адміністративно-правових засобів захисту прав громадян, які визначаються як правові явища, діяння й заходи, що відповідно до адміністративного законодавства зумовлюють й забезпечують владно-розпорядчий вплив на організацію та реалізацію захисту прав громадян в Україні. Визначено специфіку та значення адміністративно-правових засобів, яка полягає у тому, що вони можуть виступати елементом різних форм захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина й в цілому забезпечують такі адміністративно-правові форми захисту прав громадян як адміністративна юстиція, діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскарження у зверненнях громадян, діяльність інших правоохоронних органів.

Запропоновано класифікацію адміністративно-правових засобів захисту прав громадян залежно від характеру адміністративно-правових відносин (їх суб'єктами є орган державної влади та громадянин або одні лише державно-владні інституції); суб'єкта використання засобів (які здійснюються громадянином або державою); спрямованості та ролі у забезпеченні механізму захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина (пов'язані з організацією адміністративних механізмів захисту прав громадян або із безпосереднім захистом конкретних прав громадян); внутрішньої природи та сутності (інструменти, заходи та діяння).

У підрозділі 1.5 «Поняття і напрямки правоохоронної діяльності та її вплив на реалізацію прав громадян» розкривається поняття правоохоронної діяльності як державної діяльності, спрямованої на реалізацію правоохоронної функції із захисту та охорони прав громадян, засад конституційного ладу, законності та правопорядку й постійно здійснюваної виключно лише в порядку, на підставі та у спосіб, що передбачені чинним матеріальним і процесуальним законодавством, а також відповідно до засад верховенства права та пріоритету прав громадян професійними спеціально уповноваженими суб'єктами шляхом застосування у правоохоронних цілях різноманітних правових засобів й заходів юридичного впливу.

Напрямками правоохоронної діяльності залежно від правового змісту та стадій її реалізації як своєрідного юридичного процесу визначено запобігання правопорушенням, їх виявлення, припинення, розкриття і розслідування; притягнення правопорушників до відповідальності та виконання її заходів. Обґрунтовано, що правоохоронна діяльність як іманентний елемент сучасної демократичної соціальної правової держави та громадянського суспільства безпосередньо спрямована на охорону й захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, інтересів суспільства та держави, виступаючи при цьому важливим засобом забезпечення їхньої реальності.

Розділ 2 «Правоохоронні органи, їх сутність та система» складається з трьох підрозділів, в яких насамперед аналізуються теоретичні підходи до визначення поняття та змісту інституту правоохоронних органів, характеризуються система та види цих органів, а також визначаються перспективи її розвитку та функціонування.

У підрозділі 2.1 «Теоретичні підходи до визначення поняття та змісту інституту правоохоронних органів» досліджено існуючі в науці погляди щодо розуміння сутності та ознак інституту правоохоронних органів, а також запропоновано власну дефініцію правоохоронних органів, зокрема на основі співвідношення з іншими суб'єктами правоохоронної діяльності, якими є: 1) правоохоронні органи; 2) усі інші неправоохоронні державні та самоврядні органи, що наділені окремими повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності; 3) громадські формування, законодавчо уповноважені державою на виконання окремих правоохоронних функцій та повноважень.

Наголошено, що наявність можливості застосовувати державно-владні засоби впливу у поєднанні з функціональним критерієм правоохоронної спеціалізації дозволяє відмежовувати державні правоохоронні органи від інших суб'єктів правоохоронної діяльності - і державних неправоохоронних органів, і недержавних формувань, залучених до здійснення правоохорони. Відтак правоохоронний орган визначається як орган державної влади, сформований і функціонуючий відповідно до засад верховенства права і конституційної законності, метою утворення та основним напрямком діяльності якого є виконання на професійній основі правоохоронних повноважень із реалізації правоохоронної функції держави згідно із чинним матеріальним і процесуальним законодавством, що потребує адекватного спеціального матеріально-технічного та кадрового забезпечення.

У підрозділі 2.2 «Система та види правоохоронних органів» послідовно розкриваються поняття, засади та взаємозв'язок правоохоронної системи, системи правоохоронних органів і правоохоронної діяльності. Доведено, що система правоохоронних органів є одночасно підсистемою інституціональної системи правоохоронної діяльності, яка, у свою чергу, виступає підсистемою правоохоронної системи, що є підсистемою правової системи. Основним системоутворюючим критерієм побудови системи правоохоронних органів є правоохоронна діяльність, з метою постійного і професійного здійснення якої й утворюються ці органи.

Обґрунтовується висновок, що система правоохоронних органів - це відносно самостійна підсистема інституціональної підсистеми правоохоронної системи, яку становить цілісна, ієрархічна, структурована сукупність взаємообумовлених і взаємодіючих правоохоронних органів, сформована за функціональним критерієм для спільного фахового здійснення правоохоронної діяльності. До системи правоохоронних органів України віднесено суди, прокуратуру, Службу безпеки, Управління державної охорони, Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, Державну прикордонну службу, Державну кримінально-виконавчу службу, Державну виконавчу службу, міліцію, внутрішні війська МВС України, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ін.

У підрозділі 2.3 «Перспективи розвитку системи та діяльності правоохоронних органів» визначено основні напрямки реформування системи та діяльності правоохоронних органів, а саме: 1) вироблення, наукове обґрунтування, затвердження й виконання єдиної комплексної Концепції і Державної цільової програми розвитку організації та діяльності системи правоохоронних органів України; 2) розробка та прийняття фахового Закону України «Про систему правоохоронних органів України»; вдосконалення інших профільних законодавчих актів з питань організації правоохоронних органів; 3) врахування в організації та діяльності правоохоронних органів висновків і рекомендацій ПАРЄ, Венеціанської Комісії й інших міжнародних організацій; розширення міжнародного співробітництва у правоохоронній сфері; 4) оптимізація та посилення демократичного цивільного контролю; забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності правоохоронних органів; 5) перехід до моделі партнерських відносин правоохоронних органів і громадськості; 6) пріоритетність профілактичної роботи правоохоронних органів; 7) вдосконалення кадрового забезпечення правоохоронних органів.

Наголошено, що розвиток системи та діяльності правоохоронних органів в умовах демократичної соціальної правової держави має передбачати інтенсифікацію не стільки здійснення ретроспективних заходів щодо порушників законності та правопорядку, як проведення профілактичної роботи з метою своєчасного запобігання порушенням прав громадян, їх виявлення й припинення, формування високої правової культури і широкого залучення громадськості до виконання правоохоронних функцій і повноважень.

Розділ 3 «Адміністративно-правові засоби захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів» складається з двох підрозділів, в яких розглядаються контроль та нагляд за діяльністю правоохоронних органів та дотриманням в ній прав громадян та право на оскарження як засіб захисту цих прав у діяльності правоохоронних органів.

У підрозділі 3.1 «Контроль та нагляд за діяльністю правоохоронних органів та дотриманням в ній прав громадян» встановлено сутність контролю та нагляду за діяльністю правоохоронних органів, що полягає у перманентному здійсненні уповноваженими компетентними суб'єктами перевірки стану дотримання прав громадян в діяльності зазначених органів з метою профілактики та виявлення порушень, а також їх усунення шляхом зміни та скасування актів і рішень правоохоронних органів, притягнення винних до юридичної відповідальності (при контролі) або ж забезпечення усунення порушень самим порушником або іншими компетентними органами без прямого втручання у діяльність піднаглядного об'єкта (при нагляді). Визначено види контролю і нагляду за діяльністю правоохоронних органів, до яких віднесено парламентський контроль, президентський контроль, урядовий контроль, судовий контроль, прокурорський нагляд, міжнародний нагляд, громадський контроль.

Зроблено висновок, що вдосконалення системи контролю і нагляду за дотриманням прав громадян в діяльності правоохоронних органів вимагає чіткого встановлення сутності контролю і нагляду як засобів забезпечення законності, а також законодавчого визначення дотримання прав громадян предметом такого контролю і нагляду, закріплення цілісної системи їх суб'єктів й порядку здійснення контрольно-наглядової діяльності.

У підрозділі 3.2 «Право на оскарження як засіб захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів» з'ясовано природу та зміст права на оскарження, яке як адміністративно-правовий засіб захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів становить гарантовану Конституцією та законами України можливість громадянина заявляти компетентним органам у встановленому порядку обов'язкові для розгляду скарги на рішення та діяння правоохоронних органів із вимогами щодо запобігання порушенням прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, їх припинення та усунення. Право на оскарження змістовно включає такі права: на звернення зі скаргою; на участь у перевірці скарги; бути присутнім при її розгляді; на судове оскарження ухваленого рішення; відшкодування завданих збитків; вимагати виконання рішення по скарзі.

Доведено, що ефективний захист прав громадян у діяльності правоохоронних органів шляхом реалізації права на оскарження потребує подолання формалізму у розгляді та вирішенні адміністративних скарг, залучення до цього громадськості, встановлення можливості тимчасового зупинення дії оскаржуваних рішень, запровадження механізму примирення сторін як прогресивного способу вирішення спорів. Так само актуалізується прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, який би комплексно впорядкував загальний механізм підготовки, розгляду та вирішення адміністративних скарг на рішення та діяння правоохоронних органів, права громадян і обов'язки суб'єкта розгляду скарг, засади забезпечення виконання прийнятого по скарзі рішення.

Розділ 4 «Адміністративно-правові засади захисту прав громадян у діяльності окремих правоохоронних органів» складається з чотирьох підрозділів, присвячених аналізу особливостей захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду, органів прокуратури, мілітаризованих правоохоронних органів та громадських об'єднань, які виконують правоохоронні функції.

У підрозділі 4.1 «Захист прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду» розглянуто безпосередній і опосередкований захист прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду. Безпосередній захист прав громадян стосується здійснення їх охорони та захисту в процесі поточного виконання органами контролю та адміністративного нагляду своїх правоохоронних повноважень, а опосередкований захист відбувається шляхом забезпечення, охорони й захисту органами контролю та адміністративного нагляду загальнодержавних і суспільних інтересів, що невіддільні від інтересів конкретної особи.

Наголошено, що вдосконалення захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду першочергово потребує уточнення їх складу, а також визначення статусу як правоохоронного контролюючого/наглядового органу і місця захисту прав громадян серед функціональних напрямків діяльності таких органів. Перспективним напрямком розвитку захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду названо орієнтування контрольно-наглядової діяльності саме на охорону й захист прав громадян, чітке нормативно-правове закріплення форм, способів і засобів такого захисту. Діяльність кожного органу контролю та адміністративного нагляду має передбачати можливість адміністративного оскарження, механізм якого передбачав би скорочені строки подання адміністративної скарги та її розгляду, призупинення оскаржуваних рішень, покладення обов'язку доведення їх правомірності на контролюючий/наглядовий орган, а також забезпечення відкритості розгляду адміністративних скарг із залученням самого громадянина.

У підрозділі 4.2 «Адміністративно-правове забезпечення захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури» обґрунтовано, що правозахисна діяльність органів прокуратури є однією із суттєвих і дієвих форм захисту прав громадян, що за допомогою різних правових засобів забезпечує запобігання порушенням прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина з боку органів публічної влади, інших юридичних і фізичних осіб, їх виявлення, припинення та усунення. Зазначається, що специфіка захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури полягає у здійсненні не лише в порядку розгляду звернень про порушення прав громадян, але й за власною ініціативою; спрямованості на захист прав конкретних громадян і невизначеного кола осіб; безоплатності, доступності та оперативності; різноплановому характері (нагляд, підтримання обвинувачення, представництво у суді); непротиставленні і доповненні судової форми захисту.

Основним напрямком вдосконалення адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян в порядку прокурорського нагляду названо забезпечення цілісного і послідовного використання органами прокуратури всіх форм і способів реагування на порушення законності, у тому числі прав і свобод людини і громадянина, гарантуючи їх своєчасне і безумовне попередження, припинення та усунення як у діяльності піднаглядного об'єкта, так й інших органів і посадових осіб, в тому числі самих органів прокуратури.

У підрозділі 4.3 «Захист прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів» до таких органів віднесено Службу безпеки України, Управління державної охорони, Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, Державну прикордонну службу України, Державну кримінально-виконавчу службу України, міліцію, внутрішні війська МВС України.

Доведено, що захист прав громадян мілітаризованими правоохоронними органами реалізується за усіма напрямками їх правоохоронної діяльності, що прямо чи опосередковано спрямовується на загальне, спеціальне та індивідуальне попередження, припинення та усунення кримінальних, адміністративних правопорушень, що посягають на права громадян, інших їх порушень, поновлення цих прав та відшкодування завданих збитків. Повнота і дієвість захисту та дотримання прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів безпосередньо пов'язуються із формуванням сучасних узгоджених правових засад їх організації та діяльності, які з метою підтримання правопорядку і захисту прав громадян комплексно визначатимуть повноваження, порядок їх реалізації, відповідні структурні підрозділи, механізм оскарження рішень та діянь мілітаризованих правоохоронних органів.

Визначено основні заходи вдосконалення адміністративно-правових засад і підвищення ефективності правозахисної діяльності мілітаризованих правоохоронних органів, а саме: забезпечення узгодженості адміністративно-правового регулювання, усунення та недопущення встановлення відомчими правовими актами обмежень прав громадян; пріоритетність запобігання будь-яким порушенням прав громадян перед забезпеченням усунення їхніх наслідків; впровадження принципу зв'язаності функціональної та організаційної основи правозахисної діяльності; встановлення додаткових гарантій захисту прав не тільки громадян України, але й іноземців та осіб без громадянства; розвиток механізмів оскарження протиправних рішень та діянь мілітаризованих правоохоронних органів; посилення демократичного цивільного контролю на предмет дотримання прав людини у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів.

У підрозділі 4.4 «Особливості захисту прав громадян у діяльності громадських об'єднань, які виконують правоохоронні функції» охарактеризовано захист прав громадян як одне з центральних завдань, що реалізується за усіма напрямками діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, і головним чином виражається у запобіганні протиправним посяганням (та їх загрозам) на життя, здоров'я, права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, їх припиненні та усуненні. Підкреслено, що відсутність у громадських правоохоронних формувань з огляду на недержавне походження можливості приймати загальнообов'язкові рішення і незабезпеченість їх повноважень державним примусом зумовлюють переважно профілактичний характер правозахисної діяльності.

Наголошено, що діяльність громадських формувань щодо захисту прав громадян, повинна мати ініціативний, добровільний характер, відображаючи виключно реальне прагнення громадськості брати участь у протидії порушенням їх прав, свобод і законних інтересів. Правове впорядкування відносин громадських правоохоронних формувань і правоохоронних органів має забезпечувати спільне вироблення комплексних програм взаємодії, а також визначення й погодження пріоритетних напрямків і форм співробітництва. Зроблено висновок, що з метою підвищення ефективності й розширення сфери правозахисної роботи громадських правоохоронних формувань, забезпечення своєчасності реагування на випадки порушення правопорядку і прав громадян їх членам має бути надано також право самостійно брати участь у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, зберігаючи при цьому підконтрольність правоохоронним органам.

Розділ 5 «Шляхи удосконалення адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів» складається з двох підрозділів, у яких визначаються можливості використання в Україні зарубіжного досвіду захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів, а також шляхи розвитку адміністративно-правових засобів захисту прав громадян у діяльності цих органів.

У підрозділі 5.1 «Зарубіжний досвід захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів та можливості його використання в Україні» виявлено, що захист прав громадян у зарубіжних країнах істотно впливає на вектори державної політики і реалізується усім державним механізмом та, головним чином, у діяльності правоохоронних органів, що фахово і на постійній основі здійснюють охорону правопорядку й захист прав громадян. Організація і практика правозахисної діяльності правоохоронних органів у кожній державі визначається особливостями державного устрою, станом суспільних відносин, іншими економічними, політичними, правовими, соціальними і моральними чинниками.