Феномен дисциплінарної відповідальності в адміністративно-правових відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Феномен дисциплінарної відповідальності в адміністративно-правових відносинах

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Соціальні й політичні трансформації у сучасному українському суспільстві й модерні прерогативи державотворення спонукають українську юридичну науку до пошуку альтернативи для звичних і сталих дослідницьких моделей, водночас віднайдення парадигми, що ґрунтується на якісно нових чинниках.

У адміністративно-правовій площині особливо актуальне з цього приводу наукове оцінювання явищ, які виникають в адміністративно-правовій сфері та посягають на адміністративно-правові відносини (проступки, що порушують спеціалізовані режими перебування в державних установах і закладах, установлені та регламентовані нормативно-правовими актами України).

Сьогодні і досі значна кількість правових інститутів не зазнала змін, а залишилася в стані радянської доктрини. Це, зокрема, стосується інституту дисциплінарної відповідальності та проступків, за які призначаються дисциплінарні санкції.

Відтак, в українській правовій науці є чимала кількість теоретичних і практичних досліджень, пов'язаних із вивченням адміністративного примусу, адміністративного проступку, адміністративної відповідальності військовослужбовців та осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, а також причин, які обумовлюють проступки. З'ясування проступку, що не посягає на трудові відносини, але за який передбачено дисциплінарне стягнення, як самостійного феномена права, стало другорядним і здійснюється здебільшого у контексті вивчення юридичної відповідальності.

Аналіз теоретико-правових досліджень дає підґрунтя стверджувати, що сучасна українська адміністративно-правова наука не розробила й не запропонувала для реалізації потреб практики теоретичні основи концепції дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах, котрі б узгоджувалися із програмними політичними завданнями і конституційними вимогами стосовно модернізації законодавства в аспекті закріплення як засадничого обов'язку держави із забезпечення пріоритету прав і свобод людини.

За відсутності концептуальних наукових розробок теоретичних і прикладних аспектів дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах, відповідно до Європейських стандартів і засад Концепції адміністративної реформи у нашій державі, всеохоплювальні загальні відкриття у сфері адміністративної відповідальності та безпосередньо у сфері дисциплінарної відповідальності неможливі.

Дослідження і розробка проблем дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах мають реалізуватися з огляду на: 1) конституційні принципи стосовно взаємовідношення інтересів і громадянина, і держави; 2) сьогочасний український філософсько-правовий дискурс; 3) оновлене розуміння сутності адміністративного права та його значення у державотворчих процесах; 4) доктринальні засади концепції адміністративної реформи у нашій державі; 5) західноєвропейський досвід законодавчого регулювання відповідальності за проступки з меншою суспільною небезпекою; 6) досвід із реформування законодавства, яке регламентує адміністративну і дисциплінарну відповідальність, у державах із подібними до України правосистемами; 7) теоретичні правові концепції, сформульовані українськими науковцями.

Нестандартний шлях модернізації вчення про дисциплінарну відповідальність у адміністративно-правових відносинах - спроба розглянути її у контексті правового феномена, на засадах онтологічних і гносеологічних характеристик вивчити проблеми, пов'язані з ним, розробити та довести існування нового виду проступку - публічно-організаційного та нового виду відповідальності - публічно-організаційної.

Аргументування необхідності виокремлення зі системи юридичних правопорушень публічно-організаційного проступку, за який настає публічно-організаційна відповідальність, сприяло окресленню пропозицій щодо підходів до новітнього етапу деліктних розробок в українському правознавстві.

Підґрунтя для спостережень та висновків про установлення сутнісних властивостей публічно-організаційного проступку становлять модерні дослідження ґенези права у філософсько-теоретичній площині, які здійснили такі українські вчені: А.А. Козловський, М. І. Козюбра, А.М. Колодій, С. І. Максимов, Ю.М. Оборотов, М.П. Орзіх, Л.В. Петрова, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, М.В. Цвік та ін.

В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, А. І. Берлач, Ю.П. Битяк, В.В. Галунько, В.М. Гаращук, І. П. Голосніченко, Є. В. Додін, Р.А. Калюжний, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, Є. В. Курінний, А.А. Музика, Н.Р. Нижник, В. І. Олефір, О.П. Рябченко, С.Г. Стеценко, О. І. Харитонова та ін. учені досліджували теоретичні й методологічні засади комплексу проблем праворегулювання у науці адміністративного права.

Л.В. Багрій-Шахматов, Ю.П. Битяк, Л.Р. Біла, І. Л. Бородін, К.Л. Бугайчук, Ф.Г. Бурчак, С.Т. Гончарук, Е.Ф. Демський, В.В. Доненко, М.М. Дорогих, В.В. Зуй, В.В. Іванов, А.П. Клюшніченко, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюк, М.Й. Коржанський, О.В. Кузьменко, Д.М. Лук'янець, І. В. Мартьянов, О. І. Миколенко, В. І. Німченко, В. І. Олефір, Ю.С. Педько, В.Г. Перепелюк, М.Ф. Стахурський, В.С. Стефанюк, М.М. Тищенко, Н.В. Хорощак, В.К. Шкарупа, О.М. Якуба та ін. присвятили свої праці науковому обґрунтуванню новітніх поглядів на ґенезу адміністративного делікту, висвітленню його онтологічно-гносеологічних характеристик.

Безпосередньому аналізу проблем дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах, які були використані у науковій роботі, приділили увагу у своїх дослідженнях В.С. Венедиктов, В.Н. Дубровин, І. Ф. Корж, О.Ю. Синявська, А.М. Синиця, С.С. Тюрин, А.Ф. Мота, А.М. Медведєв, В.В. Чумак, С.О. Шпаренко та ін.

Наукові досягнення українських і зарубіжних дослідників сприяли становленню теоретичної бази для оновленого розуміння правової природи, змісту й підстави юридичного закріплення у законодавстві дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах. Вони дали змогу у дисертаційній роботі на основі детального теоретичного огляду історико-правової ґенези дисциплінарної відповідальності висвітлити стан теоретичних досліджень дисциплінарних проступків, що посягають на встановлений спеціальний режим перебування в державних закладах і установах закритого типу, дисциплінарної відповідальності військовослужбовців та осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів за скоєні адміністративні проступки, довести, що інститут дисциплінарної відповідальності за публічно-правові проступки має утворити новий інститут - публічно-організаційної відповідальності ? як структурний підвид юридичної відповідальності.

У дисертації розглянуто можливість виокремлення публічно-організаційного проступку, який має свої особливості та специфіку, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що урегульовує дисциплінарну відповідальність у публічно-організаційних відносинах.

Наведені обставини обумовлюють актуальність теми дисертаційної роботи, її вагоме теоретичне і практичне значення для дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах з огляду на сучасне українське державотворення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у межах пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр. (наказ МВС України від 29.07.2010 р. №347), Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр. (постанова загальних зборів НАПрН України від 24.09.2010 р. №14-10), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2012-2015 рр. Проблематика дисертації безпосередньо пов'язана із Концепцією адміністративної реформи в Україні, упровадженою Указом Президента України від 22 липня 1998 р. №810, і темою ІДП НАН України «Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні» (№0102U001602).

Тема дисертаційної роботи затверджена на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ (протокол №8 від 30.04.2013 р.).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації - на основі оновленої ідеології удосконалення адміністративно-правових інститутів і новітніх поглядів на адміністративну культуру, що відповідають європейським стандартам і окреслені у Концепції адміністративної реформи в Україні, розробити концептуальні засади вітчизняної теорії публічно-організаційного проступку, за вчинення якого настає публічно-організаційна відповідальність, визначити пріоритетні шляхи удосконалення законодавства, яким урегульований цей вид відповідальності.

Задля досягнення обраної мети виокремлено такі задачі:

- обґрунтувати слушність застосування феноменологічного підходу у з'ясуванні проблем дисциплінарної відповідальності в адміністративно-правових відносинах у її історичній градації, сьогочасному законодавчому й правовому вимірах в українському адміністративному праві;

- дослідити систему та структуру юридичної відповідальності, визначити у ній місце дисциплінарної відповідальності;

- запропонувати визнання діянь, що посягають на спеціальний режим перебування в закритих державних закладах, як публічно-організаційних проступків, за які настає публічно-організаційна відповідальність, а також відповідні зміни до законодавства, яким вона урегульована;

- висвітлити сутність і детермінантні ознаки публічно-організаційного проступку;

- встановити співвідношення адміністративної та дисциплінарної відповідальності в історико-правовому й модерному контекстах;

- визначити концептуальні положення української теорії публічно-організаційної відповідальності як підвиду юридичної відповідальності;

- здійснити аналіз системи суб'єктів дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах;

- систематизувати заходи дисциплінарної відповідальності за порушення публічно-правових приписів;

- запропонувати структуризацію порядку реалізації дисциплінарної відповідальності за порушення публічно-правових приписів;

- обґрунтувати та розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства, що регулює дисциплінарну відповідальність у публічно-організаційних відносинах.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері дисциплінарної відповідальності.

Предмет дослідження - феномен дисциплінарної відповідальності в адміністративно-правових відносинах.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації становлять методи і прийоми наукового пізнання: загальнонаукові (історичний, системного аналізу, діалектичного матеріалізму, логічний), спеціальні (порівняльно-правового аналізу, документального аналізу). Діалектичний метод уможливив розгляд співвідношення адміністративної та дисциплінарної відповідальності з іншими юридико-галузевими утвореннями за умов невпинного розвитку, взаємодії між матеріальним й ідеальним, забезпечуючи реалізацію матеріалістичного підходу до аналізу означених явищ (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2). За допомогою методу абстрагування вдалося свідомо не зважати на різновимірність сутності конкретного явища, його численні аспекти й риси, але з'ясувати типове, найхарактерніше й важливе у ньому, установити закони його існування, висвітлити його як наукову категорію (підрозділи 3.2, 3.3, 3.4, 4.1 тощо). Сходження від конкретного до абстрактного найбільш тісно пов'язано із взаємодоповнювальними методами - аналізу й синтезу. Максимально ці методи проявляються під час кваліфікації проступків, за які передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності й встановлення виду й міри відповідальності за їх учинення (підрозділи 1.3, 3.3 тощо). За допомогою історико-матеріалістичного методу встановлено генетичний взаємозв'язок публічно-організаційного проступку з адміністративним, висвітлено співвідношення адміністративно-деліктної відповідальності та публічно-організаційної (підрозділи 2.1, 2.2, 4.1 тощо). Основа структурного методу - це установлення структури як відносин загалом. Метод структуралізму використано для дослідження складу публічно-організаційних поступків та адміністративних проступків, що вчиняються військовослужбовцями та особами, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів (підрозділи 3.2, 3.3, 4.2 тощо). Функціональний метод застосовано задля встановлення функцій суб'єктів публічно-організаційної та адміністративної юрисдикції (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 тощо).

Нині системний метод (аналіз або підхід) розглядають як універсальне знаряддя пізнавальної діяльності, що сприяє подоланню суперечностей між збільшенням кількісних властивостей інформаційних потоків і лімітованими можливостями рецепції інформації. Застосування цього методу, приміром, формує підстави для розгляду публічно-організаційної відповідальності як інституту юридичної відповідальності (підрозділи 1.1, 1.3, 4.1 тощо). Порівняльно-правовий метод уможливив вивчення тенденцій розвитку відповідного законодавства у державах із подібними до України правосистемами, сприяв запозиченню позитивного досвіду законотворчості (підрозділи 2.2, 4.2 тощо).

Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України у період 2010-2014 рр.; б) статистичні дані Державної пенітенціарної служби України у період 2009-2014 рр.; в) результати анкетування 650 посадових та службових осіб Міністерства внутрішніх справ України та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також 345 пересічних громадян.

Наукова новизна одержаних результатів. У загальнотеоретичному аспекті наукова новизна дисертації полягає в тому, що публічно-організаційна відповідальність, подана у дисертаційній роботі як правовий феномен української правової системи, у такому вимірі не досліджувалася. Такий підхід сприяв отриманню нових знань, за допомогою яких розуміння означеного явища сягнуло за межі радянської доктрини права, яка зосередила дослідницьку увагу на проблемах дисциплінарної відповідальності й дисциплінарного проступку за порушення встановленого законодавцем спеціального режиму перебування в закритих державних закладах та установах спеціального призначення, не окреслюючи проблему делікту науковим пріоритетом; відтак новітні знання засвідчили те, що адекватному суспільним потребам регулюванню відносин адміністративно-правової сфери необхідні об'єктивні уявлення передусім щодо публічно-організаційного проступку - первісного і домінантного фактора організації інститутів публічно-організаційної відповідальності у системі юридичної відповідальності.

Дослідницькі висновки щодо феномена дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах дали змогу обґрунтувати позицію, що це - окремий вид юридичної відповідальності. Отож, у результаті виконаної дисертації сформульовано й обґрунтовано новітні концептуальні положення, які мають вагоме теоретичне й практичне значення, а саме:

уперше:

- теоретично обґрунтовано існування публічно-організаційного проступку як винного, протиправного діяння (бездіяльності), яке посягає на встановлені правила перебування (утримання) у спеціалізованих державних установах і закладах, шляхом невиконання режимних приписів і покладених обов'язків, за яке передбачене застосування публічно-організаційних санкцій, що закріплені чинним законодавством;

- доведено необхідність виокремлення нового виду відповідальності - публічно-організаційної, виділено її спеціальні детермінанти та досліджено її специфіку;

- розроблено та запропоновано такі дефініції: «методологія дослідження феномена дисциплінарної відповідальності», «суб'єкти дисциплінарної відповідальності, що порушили установлені публічно-правові приписи», «публічно-організаційна відповідальність»;

- досліджено сутність позитивної відповідальності та на підставі наведених аргументів запропоновано відмовитися від позитивного сприймання змісту юридичної відповідальності як штучної наукової конструкції;

- запропоновано класифікацію статей КУпАП, якими урегульована адміністративна відповідальність військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів під час проходження зборів, а також осіб рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів внутрішніх справ, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також статей, в яких протиправне діяння спрямовано проти зазначених осіб або проти проведення військового обліку;

- доведено необхідність прийняття Кодексу дисциплінарної поведінки, в якому було б передбачено Розділ «Дисциплінарне провадження» з переліком органів (посадових осіб), які правомочні застосовувати заходи дисциплінарного стягнення;

- аргументовано необхідність прийняття єдиного Закону України «Про дисциплінарну відповідальність державних цивільних і мілітаризованих службовців»;

- обґрунтовано та сформульовано пропозиції щодо змін і доповнень до КУпАП і Кримінально-виконавчого кодексу України;

удосконалено:

- поняття «відповідальність», «юридична відповідальність», «адміністративна відповідальність», «дисципліна», «державна дисципліна», «дисциплінарна відповідальність», «дисциплінарний проступок», «адміністративний проступок, вчинений спеціальними суб'єктами», «кваліфікація адміністративного проступку», «санкції за порушення публічно-правових приписів»;

- знання про кваліфікацію адміністративних проступків, учинених військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також особами рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів внутрішніх справ, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, за які передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності, та про кваліфікацію публічно-організаційних проступків, за які передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності;

дістали подальший розвиток:

- ознаки та риси правової конструкції «дисципліна»;

- підходи до особливостей загальної та спеціальної дисциплінарної відповідальності;

- система принципів дисциплінарної відповідальності;

- пропозиції щодо запровадження комплексної реформи юридичної відповідальності військовослужбовців та осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні положення, сформульовані й обґрунтовані у дисертації, достовірні й логічно завершені. Це підтверджено верифікацією у науковій і практичній сферах. Зроблені у дослідженні висновки, надані пропозиції й рекомендації мають науково-прикладний характер, застосовуються і на регіональному, і на загальнодержавному рівнях:

- у науково-дослідній сфері при проведенні досліджень дисциплінарної відповідальності в адміністративно-правових відносинах (акт впровадження Львівського державного університету внутрішніх справ від 01 жовтня 2014 р. №38);

- у навчальному процесі - для підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчально-юридичних дисциплін «Адміністративна відповідальність», «Адміністративно-деліктне право» (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 15 жовтня 2014 р. та Львівського університету бізнесу та права від 18 вересня 2014 р. №21);

- у законотворчій сфері - висновки та пропозиції, які містяться в роботі, використані при підготовці пропозицій щодо внесення змін та доповнень до КУпАП і Кримінально-виконавчого кодексу України (акт впровадження комісії Верховної Ради України від 19 жовтня 2014 р.);

- у практичній діяльності - під час розробки концепції реформування дисциплінарної відповідальності в адміністративно-правових відносинах (акт впровадження Департаменту кадрового забезпечення МВС України від 08 жовтня 2014 р. №3; Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області від 26 серпня 2014 р. №1/4; Головного управління МВС України у Львівській області від 23 вересня 2014 р. №17).

Результати виконаної дисертаційної роботи спрямовані на вдосконалення нормативно-правового забезпечення регулювання публічно-організаційної відповідальності. Їх також можна використовувати у подальших наукових дослідженнях на тему правового регулювання дисциплінарної та адміністративної відповідальності, для написання окремих розділів у підручниках і навчальних посібниках із курсу «Адміністративно-деліктне право» та під час викладання зазначеної дисципліни. Основні положення дисертаційної роботи можна застосовувати за подальшого наукового дослідження адміністративно-правових відносин щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана особисто автором і становить самостійне комплексне дослідження. У ній сформовано авторське розуміння феномена дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах.

Апробація результатів дисертації. Результати здійсненого дослідження оприлюднено на таких міжнародних і всеукраїнських науково-практичних заходах, як: п'ята міжнародна науково-практична конференція «Психологічні аспекти національної безпеки: тези доповідей учасників» (Львів, 27-28 жовтня 2011 р.); наукова конференція факультету громадської безпеки ЛьвДУВС «Актуальні аспекти підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки» (Львів, 24 лютого 2012 р.); міжнародна наукова конференція «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (Львів, 27-29 квітня 2012 р.); науково-практична конференція «Актуальні проблеми сучасної психології та педагогіки ВНЗ МВС України» (Харків, 24 травня 2013 р.); всеукраїнська наукова конференція «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (Львів, 27 вересня 2013 р.); міжнародна науково-практична конференція «Психолого-педагогічні умови розвитку освітнього простору держави» (Львів, 22 листопада 2013 р.); круглий стіл «Трансформація ціннісних орієнтацій професійного становлення світогляду працівників ОВС України в сучасному полікультурному суспільстві» (Львів, 30 травня 2014 р.); міжнародна конференція «Правове регулювання співпраці України та Молдови з Європейським Союзом» (Трускавець, 3-4 червня 2014 р.); міжнародна конференція «Nauki spoіeczene na rzecz bezpieczeсstwa wewnкtrznego» (Щитно, Республіка Польща, 1 жовтня 2014 р.); міжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика протидії злочинності в сучасних умовах» (Львів, 31 жовтня 2014 р.); науково-практичний семінар «Теоретико-прикладні засади конструктивної взаємодії поліції (міліції) і населення і соціумі» (Львів, 20 листопада 2014 р.).

Публікації. Засадничі положення дисертації відображені у 44 наукових публікаціях, із яких три монографії, чотири навчально-методичні видання, 25 наукових статей у фахових виданнях, 14 апробацій у збірниках матеріалів і тез доповідей на науково-практичних заходах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, що об'єднують 16 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (443 найменувань) та 7 додатків (20 сторінок). Повний обсяг дисертації становить 442 сторінки, основний текст - 399 сторінок.

Основний зміст роботи

дисциплінарний відповідальність юридичний законодавство

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено її мету й задачі, описано об'єкт, предмет і методи дослідження, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та оприлюднення.

Розділ 1 «Загальні засади дослідження проблем дисциплінарної відповідальності» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Методологія дослідження феномена дисциплінарної відповідальності» зазначено, що розкриття феномена дисциплінарної відповідальності в адміністративно-правових відносинах ґрунтується на необхідності аргументування доцільності використання феноменологічного підходу щодо цього інституту. Відтак важливим для методології феномена дисциплінарної відповідальності в адміністративно-правових відносинах є те, що: 1) методологія і метод співвідносяться як ціле і частина, як загальне і окреме, як система і її компонент; 2) методологічне знання існує в двох основних формах: а) у вигляді методологічних концепцій; б) у вигляді окремих методів; 3) методологія феномена дисциплінарної відповідальності в адміністративно-правових відносинах становить частину у комплексі методологій галузевих наук і відображає засадничі ознаки цієї системи та її інструментарій.

Підрозділ 1.2 «Система юридичної відповідальності та її види» присвячений дослідженню розуміння відповідальності як філософської категорії впродовж різних історичних періодів, а також аналізу ознак і видів юридичної відповідальності. Вивчення проблеми відповідальності у різноманітних напрямах філософії дає змогу стверджувати, що: 1) відповідальність не є обов'язково юридичним поняттям; юридична відповідальність слугує різновидом соціальної; 2) вона у деяких випадках тлумачиться не тільки як відповідальність за порушення нормативно-правових приписів, але й у інших контекстах.

Як самостійній і необхідній складовій механізму праворегулювання, юридичній відповідальності притаманні три специфічні ознаки: 1) слугує видом державного примусу; 2) єдина підстава реалізації відповідальності - це правопорушення; 3) виявляється під час застосування негативних заходів щодо особи, яка скоїла правопорушення. Дослідження юридичної відповідальності як динамічних відносин дає змогу виокремити стадії таких відносин: становлення (початковий розвиток), конкретизація та реалізація, або здійснення. Перша стадія розпочинається з моменту виявлення правопорушення й реалізується в юридичному процесі як пов'язана із попереднім розслідуванням кримінального правопорушення, досудовою підготовкою цивільної справи до слухання, розслідуванням адміністративного або дисциплінарного проступків. Стадія конкретизації характеризується ухваленням акта щодо покарання. Остання стадія охоплює фактичну реалізацію впливу покарання, що буде передбачений на основі акта про покарання. Важливо, що саме у цій стадії виявляється сенс юридичної відповідальності, її матеріалізація. Поділ на види юридичної відповідальності здійснено з огляду на її галузеву належність. Особливу увагу звернено на комплексне поняття процесуальної відповідальності.

У підрозділі 1.3 «Феномен дисциплінарної відповідальності у системі юридичної відповідальності: поняття та особливості» розкрито концептуальні основи та категорійний апарат феномена дисциплінарної відповідальності. Відзначено, що передумова та основа дисципліни - це загальновизнані чи нормативно закріплені правила (норми, вимоги) поведінки, що утворюють її статику. Крім того, дисципліною передбачається обов'язок дотримання особами конкретних, установлених у межах суспільства правил (норм, вимог) поведінки, закріпленого (загальновизнаного) порядку взаємин між учасниками суспільних відносин, що становить її динаміку. Державну дисципліну необхідно розглядати не тільки в межах реалізації форм і засобів окремо взятого індивіда чи колективну, а й у рамках цілісної діяльності, спрямованої на забезпечення порядку в усіх сферах суспільного життя та державної діяльності, яка обов'язкова для усіх членів суспільства, призначена для гарантування комплексності у реалізації обраних цілей і становить необхідну умову усіх видів спільної діяльності, упорядковує її, відтак слугує засадничою умовою для стабільного суспільного функціонування. Значущість державної дисципліни полягає у такому: а) це необхідна умова ефективної життєдіяльності суспільства і держави, адже відображається у соціальних нормах, особливе місце з-поміж яких посідають правові, за допомогою яких держава регулює суспільні відносини; б) за її наявності здійснюється досягнення стану законослухняності поведінки; в) це необхідна умова для того, аби утвердилася демократична, правова держава, адже вона спрямована на поліпшення життєдіяльності громадянського суспільства, щоб закріпилася активна роль особи в усіх сферах життя соціуму; г) становить необхідну умову будь-якого виду спільної діяльності, здійснює її упорядкування; ґ) за її порушення передбачений самостійний вид юридичної відповідальності - дисциплінарну.

Підрозділ також присвячено дослідженню підвидів державної дисципліни (службова, військова, планова, договірна, платіжна і фінансова, обліково-статистична), загальної та спеціальної дисциплінарної відповідальності, а також принципів, на яких така відповідальність базується.

У підрозділі 1.4 «Співвідношення адміністративної та дисциплінарної відповідальності» досліджено наукові підходи до поняття та ознак адміністративної і дисциплінарної відповідальності, а також проаналізовано основні напрями «санаційної» концепції адміністративної відповідальності. Акцентовано, що дисциплінарну відповідальність як вид юридичної слід відмежовувати від відповідальності, передбаченої нормами адміністративного права. Вони розрізняються за характером правопорушень, за які настає відповідальність, за суб'єктами, що мають право накладати стягнення, колом осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності, а також за видами застосовуваних до них заходів стягнення. Однак основною підставою розмежування окреслених видів юридичної відповідальності слід вважати ознаки адміністративного та дисциплінарного проступків. У підрозділі також наведено визначення та виокремлено спеціальні ознаки публічно-організаційної відповідальності.

У підрозділі 1.5 «Дисциплінарна відповідальність як видовий елемент адміністративно-деліктної відповідальності за вчинення адміністративних проступків» досліджено особливості правового статусу військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів під час зборів, осіб рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів внутрішніх справ, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України як суб'єктів адміністративних правопорушень. Доведено необхідність внесення змін до чинного законодавства, відповідно до яких такі особи за адміністративні правопорушення можуть бути притягнені лише до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарними статутами.

Розділ 2 «Проступок як підстава притягнення до дисциплінарної відповідальності» присвячений дослідженню окремих видів проступків, за які передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також проблемам кваліфікації таких правопорушень.

У підрозділі 2.1 «Проступки у сфері публічного управління, за які передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності» охарактеризовано дисциплінарні та публічно-організаційні проступки. Підкреслено, що дисциплінарним проступкам властиво те, що нормативними актами не закріплено конкретні склади і прив'язка їх до відповідної санкції (за винятком прогулу, приходу на роботу у стані сп'яніння, учинення на місці роботи розкрадання і низки інших правопорушень). Як на основних ознаках дисциплінарного проступку, доцільно акцентувати на: протиправності діяння (бездіяльності), що обумовлює порушення дисципліни; винності особи, яка становить суб'єкт трудових взаємин; наявності наслідків шкідливого характеру у широкому тлумаченні (соціальні, економічні тощо) на підприємстві, у межах колективу, в установі, суспільстві; причинному зв'язку протиправної дії (бездіяльності) і шкідливих наслідків; дисциплінарній відповідальності у вигляді вжиття дисциплінарних санкцій.

Публічно-організаційні проступки, за які законодавством передбачена дисциплінарна відповідальність, кардинально відрізняються характеристикою проступку та елементами його складу. Такий проступок вчиняється в сфері публічного управління щодо встановленого законодавцем режиму поводження в державних установах і закладах.

У підрозділі 2.2 «Адміністративні проступки, за які передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності спеціальних суб'єктів» визначено адміністративні проступки, за які передбачається дисциплінарна відповідальність за дисциплінарними статутами, які вчиняють спеціальні суб'єкти - військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час зборів, особи рядових і начальницьких складів Державної кримінально-виконавчої служби України, ОВС, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Зазначено, що законодавець не вказує чітко статтю КУпАП та їх частини, за якими відповідальність настає на загальних підставах, а лише перелічуються узагальнені назви проступків, які не завжди відповідають назвам родових об'єктів проступків, визначених КУпАП. Тому у ст. 15 КУпАП необхідно передбачити вичерпний перелік адміністративних проступків, за які спеціальні суб'єкти можуть зазнавати адміністративної відповідальності.

Також у підрозділі запропоновано класифікацію адміністративних проступків статей КУпАП, що стосується адміністративної відповідальності спеціальних суб'єктів за дисциплінарними статутами, за які вони зазнають адміністративної відповідальності на загальних засадах, а також тих, які вчиняються громадянами проти військовослужбовців у процесі виконання ними обов'язків службового характеру.

У підрозділі 2.3 «Кваліфікація проступків, за які передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності» наголошено, що правильна кваліфікація того чи іншого діяння - це запорука дотримання прав особи, уникнення неправомірного притягнення її до відповідальності. Кожне із родових понять кваліфікації правопорушення характеризується і загальними ознаками, і спеціальними, які відображають специфіку цього виду кваліфікації. Такі специфічні особливості утворюються за допомогою уточнення, конкретизації, звуження ознак загального поняття кваліфікації правопорушення. Особливостями кваліфікації проступків, за які передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності, слід вважати: 1) об'єкт, щодо якого здійснюють кваліфікацію; суб'єкт кваліфікації (компетентний орган публічної влади та їх посадова(і) особа(и)); 2) відповідні норми закону стосовно правопорушень, щодо яких здійснюється кваліфікація.

Розділ 3 «Суб'єкти дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах» розкриває особливості деліктоздатності осіб, які притягуються до дисциплінарної відповідальності за вчинення адміністративного та публічно-організаційного проступків, а також правового статусу суб'єктів, наділених відповідними юрисдикційними повноваженнями.

У підрозділі 3.1 «Суб'єкти дисциплінарної відповідальності, що порушили установлені адміністративно-правові приписи» проаналізовано поняття «суб'єкт», «деліктоздатність», досліджено за допомогою онтолого-гносеологічних підходів сутність співвідношення понять «суб'єкти» і «учасники». Розкрито особливості деліктоздатності суб'єктів дисциплінарної відповідальності, що порушили встановлені адміністративно-правові приписи (публічно-організаційної відповідальності). До таких суб'єктів віднесено: осіб, які є засудженими до позбавлення волі; осіб, які знаходяться у спеціально призначених місцях для тимчасового утримування (ізолятори тимчасового тримання); осіб, які знаходяться у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України; хворих, які перебувають у лікарнях; неповнолітніх, що утримуються у приймальнику-розподільнику для дітей органів внутрішніх справ; учнів (вихованців) шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації для неповнолітніх; іноземців та осіб без громадянства; біженців або осіб, які подали звернення на отримання статусу біженця.

Підрозділ 3.2 «Суб'єкти, які вирішують справу щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення адміністративно-правових приписів» присвячений характеристиці уповноважених підрозділів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів внутрішніх справ; приймальників-розподільників для дітей органів внутрішніх справ; шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації органів освіти; центрів медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я як суб'єктів, наділених повноваженнями щодо застосування заходів дисциплінарної відповідальності. Характеризуючи таких суб'єктів, доцільно враховувати обсяг юрисдикційних повноважень та особливості публічно-організаційного проступку. Наголошено, що до суб'єктів-лідерів дисциплінарного провадження належать посадові і службові особи, котрі згідно зі своїми посадовими повноваженнями мають право накладати дисциплінарні стягнення на осіб, які знаходяться в спеціалізованих закладах та установах із спеціальним режимом перебування, котрі реалізовують державну політику дотримання режиму законності в державних закладах відповідного призначення. Зазначається, що за статистичними даними Державної пенітенціарної служби України тільки у 2014 році в Україні в 182 установах (в 2013 році їх було 181), які підпорядковані Державній пенітенціарній службі України трималося 129 941 особа (що на 21196 осіб менше ніж в минулому році). При цьому в 26 слідчих ізоляторах, та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО утримувалися 22690 осіб (що на 10526 осіб менше, ніж в минулому році), у 7 виховних колоніях для неповнолітніх 967 осіб (це на 311 осіб менше ніж в 2013 році). З них до дисциплінарної відповідальності у 2014 році було притягнуто 6867 осіб, це на 16% більше ніж у попередній рік. Саме тому автор особливу увагу приділив дослідженню повноважень Державної пенітенціарної служби України щодо запобігання публічно-організаційним проступкам і застосування заходів дисциплінарної відповідальності, внаслідок чого доведено необхідність уточнення Положення про Державну пенітенціарну службу України шляхом закріплення завдання Державної пенітенціарної служби України забезпечувати додержання посадовими та службовими особами органів і установ виконання покарань і слідчих ізоляторів законодавчих вимог.

У підрозділі 3.3 «Суб'єкти дисциплінарної відповідальності, що вчинили адміністративні проступки» відзначено, що суб'єктом адміністративної відповідальності за дисциплінарним статутом може бути лише особа, що перебуває в трудових відносинах з уповноваженим ним органом, і до якої застосовуються спеціальні норми про дисципліну (спеціальний суб'єкт). Досліджено особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення адміністративних проступків військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також осіб рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів внутрішніх справ, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Запропоновано передбачені ст. 15 КУпАП об'єкти проступку розділити на три категорії щодо ролі спеціального суб'єкта у них: 1) у яких суб'єктом проступку є посадова особа (спеціальний суб'єкт); 2) у яких посадові особи за вчинення проступку зазнають більш складних санкцій; 3) проступок, де військовослужбовці або прирівняні до них особи не можуть вчинити цю дію під час виконання своїх службових обов'язків.

У підрозділі 3.4 «Суб'єкти, що вирішують справу щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності за адміністративні проступки» розглянуто особливості юрисдикції суб'єктів, що притягають військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень до дисциплінарної або до адміністративної відповідальності. Зазначено, що такі особи загалом несуть відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень відповідно до дисциплінарних статутів (субститутна відповідальність). Про необхідність замінити адміністративну відповідальність дисциплінарною у такому контексті аргументовано з огляду на особливості служби у Збройних Силах або низці інших, створених згідно із законом, військових формувань і ОВС, особливий правовий статус їхніх працівників, а також специфіку юридичної відповідальності за недотримання норм правова, охорона яких закріплена в адміністративних санкціях. Наголошено, що розгляд справ за субститутною схемою здійснюють командири та начальники військових частин чи відповідних правоохоронних органів, а у разі притягнення військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, до загальної адміністративної відповідальності, зазначені справи розглядають встановлені КУпАП суб'єкти юрисдикції.

Розділ 4 «Система заходів дисциплінарної відповідальності за порушення адміністративно-правових приписів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Адміністративні санкції за порушення адміністративно-правових приписів» доведено, що система санкцій за порушення правових приписів достатньо розгалужена та має специфічний характер, пов'язаний з примусом, що застосовується до порушника, котрий вчинив публічно-організаційний проступок. Санкції мають схожий зміст, адже спрямовані на порушення встановлених законодавцем адміністративно-правових режимів перебування в державних закладах та установах закритого типу чи мають на меті встановити певні умови утримання в закладах спеціального призначення. Єдність системи покарань обумовлена: найперше тим, що окреслені покарання спрямовані на боротьбу із одними і тими ж видами порушень, - публічно-організаційними правопорушеннями, характеризуються однаковими цілями; водночас означеною системою охоплюється перелік покарань, установлених у законодавчих актах України; попри те, така система сприяє забезпеченню можливості диференційовано здійснювати застосування щодо правопорушника відповідного покарання; як результат - у ній не лишень міститься перелік покарань, нею визначається їх співвідношення як окремих складових цілісної системи. У підрозділі також проаналізовано зміст та особливості окремих адміністративних санкцій за порушення адміністративно-правових приписів.

Підрозділ 4.2 «Види заходів покарання за адміністративні проступки та місце дисциплінарних стягнень серед них» присвячено аналізу застосування заходів покарання до спеціальних суб'єктів (військовослужбовці та інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів), які несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами, на загальних підставах та до інших осіб (крім перелічених), на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну. Запропоновано прийняти Закон України «Про дисциплінарну відповідальність державних цивільних та мілітаризованих службовців», у якому б було чітко визначено, що таке дисциплінарний проступок, склад і класифікація дисциплінарних проступків, процесуальний порядок реалізації дисциплінарної відповідальності, повноваження суб'єктів юрисдикції, які здійснюють розслідування та притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності. В цьому законі мають отримати правове закріплення критерії розмежування дисциплінарного проступку та кримінального правопорушення, адміністративного, майнового проступку. У межах зазначеного закону доцільно також вирішити проблему ідеальної та реальної конкуренції між військовим дисциплінарним проступком, з одного боку, та військовим злочином та адміністративним проступком - з іншого. Водночас щодо вдосконалення системи дисциплінарної відповідальності, то треба запровадити досвід деяких європейських країн, які пропонують застосування основних і додаткових дисциплінарних стягнень за вчинення одного протиправного діяння.

Розділ 5 «Реалізація дисциплінарної відповідальності за порушення адміністративно-правових приписів» складається із двох підрозділів, які містять узагальнену характеристику проваджень, пов'язаних із застосуванням дисциплінарних стягнень за вчинення адміністративних проступків чи за порушення адміністративно-правових приписів.

У підрозділі 5.1 «Порядок застосування дисциплінарних стягнень за порушення адміністративно-правових приписів», проаналізувавши та узагальнивши точки зору науковців стосовно підходів щодо визначення видів проваджень адміністративного процесу, зроблено висновок про те, що провадження під час розгляду справи щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення публічно-організаційних проступків слід називати «публічно-організаційним провадженням» та віднести його до адміністративно-деліктної групи проваджень.

Розглядаючи публічно-організаційне провадження поетапно, виокремлено його особливості та звернено увагу на необхідність доповнення норм Кримінально-виконавчого кодексу, які б належно регламентували порядок проведення перевірки обставин вчинення проступку особою, що знаходиться в місцях позбавлення волі. Окрім того, запропоновано запровадити окремо «Книги обліку заходів заохочення щодо осіб, узятих під варту, і засуджених» та «Книги обліку стягнень до осіб, узятих під варту, і засуджених», адже відображення різних вчинків в одній Книзі (як це є зараз) призводить до їх змішування та не дає змоги установити повну картину щодо вчинення такою категорією осіб протиправних вчинків, простежити покращення чи погіршення їх поведінки. Зазначену пропозицію підтримало 81% опитаних посадових та службових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України, 7% вважають таку пропозицію не доречною, у зв'язку з перебільшеним обсягом документації, інші не визначилися.

Аналізуючи вітчизняні нормативно-правові акти та судову практику, зроблено висновок про можливість засудженого оскаржити рішення, дії чи бездіяльності адміністрації органів і установ виконання покарань в порядку адміністративного судочинства. Доведено, що такі публічно-правові справи не належать до тих, які слід вирішувати в порядку кримінального судочинства (тобто не підвідомчі місцевим судам), а адміністрація установ виконання покарань - орган виконавчої влади (тобто сторона спору).

У підрозділі 5.2 «Порядок застосування дисциплінарних стягнень за адміністративні проступки» обґрунтовано думку, що державна дисципліна військовослужбовців і осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, вимагає у кожному конкретному випадку її порушення чіткого реагування з боку конкретних суб'єктів юрисдикції. Накладення дисциплінарних стягнень на вказаних спеціальних суб'єктів вимагає застосування певних процесуальних форм, щоб забезпечити законність, справедливість і досягти поставленої мети публічно-управлінської діяльності, а саме - притягнути винного до відповідальності за скоєний протиправний вчинок.

Розглянуто загальні принципи дисциплінарного провадження, до яких автор відносить такі: верховенства права, законності, презумпції невинуватості, право на захист, право на оскарження рішення, рівності громадян перед законом, застосування об'єктивної істини у справі, гласності провадження.

Висновки

У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо сутності феномена дисциплінарної відповідальності у адміністративно-правових відносинах.

1. Методологія дослідження феномена дисциплінарної відповідальності - це концептуальні основи викладення мети, змісту, особливостей, фундаментальних принципів, які становлять основу теорії феномена дисциплінарної відповідальності, використання системи конкретних методів і технік, завдяки яким вирішуються спеціальні дослідницькі завдання, пов'язані з особливістю сутності цього інституту в адміністративно-правових відносинах.

2. Відповідальність - філософська категорія, яка охоплює:

а) особисту характеристику особи, що здатна відображати можливості повноцінного та грамотного аналізу ситуації, здатність здійснювати прогнозування наслідків (комплексу результатів) власних дій чи бездіяльності і вибір форм своїх учинків з готовністю зазнати наслідків такого вибору, як переконливий факт;

б) об'єктивні обов'язки відповідати за проступки та дії і за їхні результати;

в) розуміння і готовність визнати те, що реакції, які одержуєш унаслідок власних учинків і дій, і є результатом скоєних проступків;

г) усвідомлення особою свого місця в суспільстві, ролі в розвитку суспільного прогресу, особистої участі в справах держави;

ґ) отримання негативних результатів для суб'єкта за недодержання ним установлених правил.

3. Юридична відповідальність - це закріплений у законодавстві і забезпечений державою засіб державного впливу, спрямований на забезпечення юридичного обов'язку правопорушника зазнати примусового позбавлення певних благ чи цінностей, що йому належали, і тягне за собою не тільки громадський, а й державно-правовий осуд поведінки особи.

Саме ця дефініція юридичної відповідальності: відповідає вимогам громадянського суспільства та правової держави; підвищує регулятивне значення права; поєднує такі можливості державного впливу, як переконання та примус; демонструє різноманітність і багатоаспектність правового впливу на поведінку суб'єктів; підвищує роль правового впливу на суб'єктів; відображає зміни в розумінні сутності держави як засобу реалізації загальносоціальних функцій.