Обґрунтованість і достовірність наукових результатів забезпечувалися застосуванням філософських, загальнонаукових, спеціально-наукових та конкретно-наукових методів пізнання, зокрема діалектичного методу пізнання, історичного, системно-функціонального, формально-логічного, логіко-семантичного, порівняльно-правового, логіко-правового, аналітико-синтетичного і матричного методів, а також методів аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання та інших.

Використання сукупності діалектичного та історичного методів дозволило досліджувати процеси виникнення та становлення інформаційного права, окремих його складових (підрозділ 1.4).

Системний підхід і метод аналізу використовувалися при виявленні взаємозв'язку між проблемами розвитку інформаційного права та сутністю процесів інформаційного суспільства (підрозділ 1.1). Об'єднання методу системно-структурного аналізу та аналітико-синтетичного методу, а також використання методу моделювання дозволили запропонувати якісно нову модель інформаційної сфери, інформаційної інфраструктури та предмета правового регулювання, удосконалити визначення особливостей інформаційних суспільних відносин як правовідносин (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1).

Широко використовувалися діалектичний і формально-логічний методи для аналізу і вивчення предмета і методу правового регулювання в різних сегментах інформаційної сфери (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.6, 4.4). Удосконалення понятійного апарату інформаційного права здійснювалося на основі використання логіко-семантичного методу (підрозділ 2.4).

Історико-правовий метод був задіяний у процесі дослідження ґенези правового регулювання в інформаційній сфері (підрозділ 1.4) Застосування системно-структурного, інституційного і суб'єктно-об'єктного методів сприяло аналізу елементів інформаційної інфраструктури, формулюванню системи принципів та інститутів інформаційного права (підрозділи 1.1, 1.2, 2.3, 2.5). Використання системно-структурного і матричного методів представлення дозволило запропонувати нову систему класифікації інформаційного законодавства, а також сформулювати деякі принципи його кодифікації (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).

Завдяки формально-логічному та порівняльно-правовому методам було проведено аналіз української, іноземної та міжнародної нормативно-правової бази регулювання інформаційних відносин, визначено та запропоновано шляхи вдосконалення українського інформаційного законодавства з урахуванням необхідності забезпечення його гармонізації з європейським законодавством і міжнародним правом, запропоновано структуру Інформаційного кодексу (підрозділи 3.3, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4).

Крім того, з урахуванням специфіки предметної області, яка досліджувалася, поряд з роботами з історії та теорії держави і права, теорії інших галузей права, широко використовувалися наукові розробки з філософії, економіки, соціології, політології, державного управління, кібернетики, інформаційної безпеки, роботи за тематикою електронного уряду та електронної торгівлі, засобів масової інформації, телекомунікацій, використання радіочастотного ресурсу та інтернет-технологій, а також багатьох інших.

Нормативно-правову базу дисертації становлять Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, документи Ради Європи, нормативно-правові акти Європейського Союзу та окремих країн світу, що регулюють правові відносини в інформаційній сфері.

Емпіричну основу дослідження становлять результати роботи експертних груп, аналітичні та оглядові матеріали, довідкова література, соціологічні дослідження, статистичні показники щодо різних складових суспільних відносин в інформаційній сфері тощо, які опубліковані в різних літературних джерелах.

Науково-теоретичну основу дисертації становлять сучасні теоретико-методологічні розробки вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, адміністративного права і процесу, інформаційного права, цивільного права, соціології, державного управління, кібернетики, інформаційного суспільства, засобів масової інформації, інформаційної безпеки, електронної торгівлі, телекомунікацій, використання радіочастотного ресурсу, інтернет-технологій тощо. Це стосується результатів, які відобразили у своїх працях провідні українські вчені В. Б. Авер'янов, Н. В. Аляб'єва, В. О. Антоненко, О. Ф. Андрійко, Ю. П. Битяк, В. І. Борисов, Л. С. Винарик, Л. П. Гаращенко, А. П. Гетьман, М. М. Дутов, Г. В. Журбелюк, О. В. Зайчук, Ю. М. Канигін, В. В. Копєйчиков, А. М. Колодій, М. П. Кучерявенко, А. В. Логінов, Є. А. Макаренко, Н. М. Оніщенко, М. І. Панов, О. М. Пастухов, Ю. Ю. Попов, Г. Г. Почепцова, О. Ф. Скакун, І. В. Спасибо-Фатєєва, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга та ін.

Крім того, бралися до уваги праці іноземних вчених: М. І. Абдулаєва, С. С. Алексєєва, Ю. М. Батурина, І. Л. Бачило, С. Боргмана, А. Б. Венгерова, Є. А. Войніканіса, Ч. Голдберга, Х. Дарбішир, Р. В. Єнгибаряна, Т. Еріксона, В. Д. Зорькіна, Р. Кабріяка, М. Кастельса, Д. А. Керімова, С. Ф. Кечекьяна, В. О. Копилова, Й. Курбалійя, Р. Коуза, К. Лаудера, Р. З. Лівшица, М. Ліпсона, В. М. Лопатіна, С. В. Малахова, О. В. Малько, М. І. Матузова, Д. Мітола, В. М. Монахова, В. С. Нерсесянца, В. В. Лазарєва, Ю. І. Попугаєва, М. Прайса, С. Пюкке, В.К. Райхера, В.Е. Разуваєва, І.М. Рассолова, В.А. Рахміловича, С. Стерлінга, Т. Стоуньєра, Д. Транскотта, Е. Тоффлера, М. Фальча, Л. Герзеля, С. Є. Чаннова, С. Г. Чубукової.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших комплексних науково-дослідних праць, в якій вирішується важлива наукова проблема щодо формування теоретико-методологічних основ правового забезпечення інформаційної сфери України, що дозволило системно викласти теоретичні засади розвитку інформаційного права, продовжити розвиток методологічного підґрунтя систематизації інформаційного законодавства, запропонувавши проект Інформаційного кодексу (перша частина), розробити науково обґрунтовані пропозицій щодо вдосконалення як структури системи інформаційного законодавства, так і змісту окремих його складових.

методологічне обґрунтування щодо відсутності необхідності в зміні доктрини цивільного права шляхом уведення нових правових категорій - «електронний договір (правочин)» та «електронна торгівля».

- у правотворчій діяльності : під час розробки законів України «Про Національну програму інформатизації» (1998 р.), «Про Концепцію Національної програми інформатизації» (1998 р.), «Про електронний цифровий підпис» (2003 р.), «Про електронні документи та електронний документообіг» (2003 р.), «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (2005 р.), «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» (2007 р.), «Про захист персональних даних» (2010 р.), Постанови Верховної Ради України «Про рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» (2005 р.) (довідка Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти № 04-22/16-1029 від 07.11.2012 р.), а також модельного Інформаційного кодексу для держав - членів СНД (частина перша) (прийнятий Міжпарламентською асамблеєю СНГ у 2008 р.) (довідка Секретаріату Ради Міжпарламентської Асамблеї держав - учасників Співдружності Незалежних Держав № 134/14 від 15.01.2013 р.);

- у правозастосовній практиці: у процесі нормативно-правового забезпечення функціональних повноважень у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України (довідки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації № 25-д від 06.05.2014 р., Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України № 01/02/02-1783 від 25.05.2014 р.);

- у науково-дослідній діяльності: під час виконання НДР за темами: «Теоретико-правові основи формування та розвитку інформаційного суспільства», «Методологія кодифікації інформаційного законодавства» та «Проблеми юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері в умовах формування інформаційного суспільства» (акт впровадження від 28.10.2014 р., наданий Науково-дослідним інститутом інформатики і права НАПрН України);

- в освітній діяльності: (довідка Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» № 97/201ДНіІ від 10.10.2014 р.).

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення та практичні висновки дисертаційної роботи були оприлюднені на міжнародних та національних наукових і науково-практичних конференціях, круглих столах і семінарах, основні з яких: міжнародний конгрес «Інформаційне суспільство в Україні - стан, проблеми, перспективи» (м. Київ, 25-27 вересня 2000 р.); парламентські слухання з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні (м. Київ, 21 вересня 2005 р.); слухання у Верховній Раді України «Ефективність застосування законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав» (м. Київ, 3 вересня 2008 р.); міжрегіональний форум Міжнародного союзу електрозв'язку «Актуальні питання регулювання у сфері телекомунікацій та користування радіочастотним ресурсом для країн СНД і Європи» (м. Київ, 11-13 вересня 2012 р.); регіональний форум Міжнародного союзу електрозв'язку «Подолання розриву в стандартизації» (м. Ташкент, Узбекистан, 2 квітня 2012 р.); 21-ша Міжнародна КОДАТА конференція «Наукова інформація для суспільства - від сьогодення в майбутнє» (Київ, Україна, 5-8 жовтня, 2008 р.); II міжнародний форум «Проблеми розвитку інформаційного суспільства» (м. Київ, 12-15 жовтня 2010 р.); міжнародна науково-практична конференція «Інформаційні технологи і право» (м. Мінськ, Республіка Білорусь, 25 листопада 2010 р.); міжнародна науково-практична конференція «Моральні основи права» (м. Івано-Франківськ, 16 грудня 2010 р.); міжнародна науково-практична конференція «Інформаційне суспільство і держава: проблеми взаємодії на сучасному етапі» (м. Харків, 26 жовтня 2012 р.); міжнародна науково-практична конференція, присвячена 20-річчю Національної академії правових наук України та обговоренню п'ятитомної монографії «Правова доктрина України» (м. Харків, 20-21 листопада 2013 р.); п'ятий український форум з управління Інтернетом (м. Київ, 3 жовтня 2014 р.), круглий стіл «Теорія і практика розвитку інформаційного права України» (м. Київ, 5 вересня 2011 р.); круглий стіл «Інформаційне суспільство: право, інновації та бізнес» (м. Київ, 28 лютого 2012 р.); круглий стіл «Концептуальні засади кодифікації інформаційного законодавства України» (м. Київ, 18 квітня 2012 р.); круглий стіл «Філософські та суспільно-правові проблеми становлення і розвитку інформаційного суспільства» (м. Київ, 20 березня 2013 р.).

У підрозділі 1.1 «Інформаційна сфера та її складові» з'ясовуються зміст та особливості такого явища, як інформаційне суспільство, запропоновано його авторське визначення. Обґрунтовується зв'язок між змістом процесів, що відбуваються в інформаційній сфері, її правовим забезпеченим і проблемами розвитку інформаційного суспільства.

Вдосконалена модель інформаційної сфери, на основі якої надане авторське визначення поняття інформаційної сфери як сукупності інформації та інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури, суб'єктів, що здійснюють оборот інформації, тобто її створення, поширення (передавання), зберігання, використання та знищення, та забезпечують цей оборот, суспільних відносин, які при цьому виникають, системи її правового забезпечення, а також інституційної системи державного управління та регулювання цією сферою. Особливу увагу приділено важливій ролі правового забезпечення інформаційній сфери як комплексного явища, що має на меті забезпечення ефективного правового регулювання суспільних відносин, які пов'язані з оборотом інформації та забезпеченням цього обороту.

Пропонується виділяти певні складові правового забезпечення інформаційної сфери: інформаційне право, інформаційне законодавство, нормотворення, правозастосування, правоохоронна, підготовка кадрів тощо, але в рамках дослідження основна увага буде приділена двом складовим - інформаційному праву та інформаційному законодавству.

Вивчені додаткові особливості інформації та інформаційних процесів в інформаційній сфері, які своєю чергою обумовлюють особливості правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Встановлено наявність різних визначень дефініції «інформація», що мають певні недоліки, іноді суттєвих, тому запропоновано вдосконалене її визначення.

У підрозділі 1.2 «Інформаційна інфраструктура як складова інформаційної сфери» надано опис та запропоновано вдосконалену модель інформаційної інфраструктури як сукупності систем: виробництва інформації та інформаційних послуг; поширення інформації та інформаційних продуктів; виробництва засобів створення інформації та інформаційних технологій; накопичення та зберігання інформації; сервісного обслуговування інформаційних засобів і технологій; підготовки кадрів; забезпечення інформаційної безпеки.

Вперше обґрунтовано виділення нового класу суспільних відносин, які притаманні саме діяльності суб'єктів інформаційної інфраструктурі та які мають особливості в правовому регулюванні через участь у процесі забезпечення обороту інформації.

Зазначені суспільні відносини запропоновано визначати як «інформаційно-інфраструктурні відносини». Наведено стислий перелік та опис деяких множин зазначених відносин.

У підрозділі 1.3. «Правовідносини в інформаційній сфері: зміст, об'єкти і суб'єкти» досліджена досить дискусійна тема інформаційного права.

Особливу увагу приділено вивченню питання змісту правовідносин в інформаційній сфері. Надано авторське визначення правовідносин в інформаційній сфері як інформаційних та інформаційно-інфраструктурних суспільних відносин, що регулюються нормами інформаційного права і виникають у процесі обороту інформації, тобто в процесі її створення, поширення (передачі), зберігання, використання та знищення (утилізації), а також у процесі забезпечення обороту інформації між суб'єктами, які мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, що реалізуються методами правого регулювання приватного і публічного права.

Показано, що інформаційні правовідносини мають місце не тільки в інформаційній сфері, а й в усіх інших предметних сферах, зокрема таких як фінансова, економічна, управління державою, охорони здоров'я тощо. Але всі вони при цьому регулюються нормами інформаційного права.

Доводиться обґрунтування вибору плюралістичного підходу під час визначення об'єкта правовідносин в інформаційному праві як такого, що найбільш раціонально відповідає сучасному уявленню змісту інформаційних процесів та правового регулювання в інформаційній сфері. Надано авторське визначення об'єкту правовідносин в інформаційній сфері.

Зроблено уточнення суб'єкта інформаційних правовідносин, зокрема запропоновано вважати як суб'єкти - іноземні фізичні та юридичні особи, міжнародні організації та іноземні держави. З урахуванням глобалізації інформаційних процесів до складових суб'єкта інформаційних правовідносин додані іноземні фізичні та юридичні особи, а також - міжнародні організації та іноземні держави.

У підрозділі 1.4. «Ґенеза досліджень проблематики правового забезпечення інформаційної сфери» було проаналізовано розвиток правових досліджень в інформаційній сфері в історичному і змістовному аспектах. Показана еволюція правової кібернетики, комп'ютерного права, правової інформатики та інформаційного права. Підтримана позиція багатьох вчених щодо визначення як теоретичного підґрунтя правового забезпечення в інформаційній сфері саме інформаційного права.

Приділена увага питанням ґенези досліджень правових особливостей інформації та інформаційних процесів, інформаційних правовідносин, предмета та методу правового регулювання в інформаційній сфері, принципів, інститутів та термінологічної системи інформаційного права, досліджень його статусу як окремої галузі права, а також досліджень теоретико-методологічних засад кодифікації інформаційного законодавства.

На основі здобутих результатів дослідження уточнено сукупність і зміст основних теоретико-методологічних проблем та завдань розвитку правового забезпечення інформаційної сфери. За результатами аналізу актів інформаційного законодавства сформульовано основні напрями його вдосконалення.

Розділ 2. «Проблеми розвитку теорії інформаційного права» складається з шести підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Теоретико-правові основи визначення предмета інформаційного права» встановлено, що більшість наявних визначень предмета інформаційного права не охоплюють суспільні відносини, які притаманні діяльності суб'єктів інформаційної інфраструктури. В інтересах дослідження уточнено поняття інформаційних відносин як суспільних відносин, що мають місце в процесі обороту інформації, тобто в процесі створення, поширення, використання, зберігання та знищення (утилізації ) інформації, що складає етапи життєвого циклу інформації та повністю вичерпують можливі дії з інформацією. Показано, що інші можливі або відомі назви операцій з інформацією, за суттю, є або складовими частинами вже названих етапів, або їх синонімами.

Детально описано новий клас суспільних відносин - інформаційно-інфраструктурні відносини та запропоновано теоретико-правовий підхід до багаторівневої класифікації інформаційно-інфраструктурних відносин, який в подальшому буде використано у процесі розгляду проблем інформаційного права.

На основі досліджень запропонованих моделей інформаційної сфери та інформаційної інфраструктури, вперше надано визначення предмета інформаційного права як сукупності суспільних відносин, що пов'язані з оборотом інформації та його забезпеченням, або іншими словами - як сукупності інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин.

Обґрунтовано, що це уточнене визначення предмета інформаційного права дозволяє вичерпно охопити суспільні відносини, які мають місце в інформаційній сфері, та поновити стійкі методологічні підстави для розвитку теоретичних положень інформаційного права, а також створити сприятливі умови для формування повного і системного інформаційного законодавства. На базі даного визначення предмета пропонується вдосконалене визначення поняття «інформаційне право».

У підрозділі 2.2. «Метод інформаційного права : проблеми визначення» підтверджено актуальність вирішення проблеми визначення методу інформаційного права.