У підрозділі 2.4. «Термінологічна система інформаційного права та шляхи її розвитку» в результаті досліджень наукових робіт та інформаційного законодавства визначено такі недоліки: не встановлені закономірності формування термінологічної системи; створений понятійний апарат не став предметом системного логіко-правового та логіко-семантичного аналізу; нормативне тлумачення термінів інформаційного права практично відсутнє або суперечливе.

У сучасних умовах стає цілком очевидним, що в інтересах забезпечення ефективного розвитку інформаційного права та інформаційного законодавства необхідно проведення наукових досліджень проблеми формування термінологічної системи, зокрема, необхідно визначити цілі й принципи формування термінологічно-понятійного апарату, сформулювати основні вимоги до термінологічної системи, провести упорядкування і гармонізацію термінів, сформулювати основні з них і здійснити їх нормативно-правове закріплення. Ця робота повинна базуватися на логіко-правовому аналізі з урахуванням логіко-семантичних особливостей термінів інформаційного права.

На основі проведеного аналізу запропоновано авторське визначення дефініції базових термінів інформаційного права, а саме: «інформаційна діяльність», «інформаційна система», «інформаційний ресурс», «національні інформаційні ресурси», «міжнародні інформаційні ресурси», «відомчі інформаційні ресурси», «масова інформація», «інформаційний продукт», «документ», «електронний документ» тощо.

Доведено, що термінологічна система інформаційного права являє собою власну систему, яка з'явилася завдяки виникненню правового регулювання інформаційних відносин та притаманна саме цій галузі права. Отже, системне упорядкування та гармонізація термінів, пов'язаних з правовим забезпеченням інформаційної сфери, доцільно здійснювати в рамках інформаційного права, але в інтересах усієї системи права, яке має багато окремих норм, що регулюють супутні інформаційні відносини.

У підрозділі 2.5. «Інститути інформаційного права та їх класифікація» підтримується думка багатьох вчених про те, що поява правових інститутів викликана об'єктивним існуванням однорідних, відносно відокремлених груп суспільних відносин, які регулюються самостійною та автономною групою правових норм. В інформаційній сфері існує певна множина саме таких однорідних, відносно відокремлених груп суспільних відносин, які регулюються множиною правових норм, що можуть бути об'єднані відповідним інститутом інформаційного права.

Але процес визначення інститутів інформаційного права не завжди ґрунтувався на системному підході, зокрема це стосується як структури системи інститутів інформаційного права, так і змісту кожного з них. Однією з причин є недосконалість методів систематизації інститутів інформаційного права.

За основу для систематизації інститутів інформаційного права пропонується використовувати класифікацію суспільних відносин в інформаційній сфері, як інформаційних відносин, так і інформаційно-інфраструктурних. Це дозволило комплексно і системно вирішити завдання класифікації інститутів інформаційного права, що створює умови для формування методологічної основи законотворчої і правозастосовної роботи та підвищення ефективності правового забезпечення інформаційної сфери. На основі запропонованого методу класифікації стає можливим створення повної системи інститутів інформаційного права України, один із варіантів якої надається в роботі.

У підрозділі 2.6. «Загальнотеоретичні засади визначення місця та ролі інформаційного права в системі права» зазначається, що за умови сучасного системного уявлення права як сукупності профілюючих, спеціальних і комплексних галузей права необхідно використовувати набагато ширший набір критеріїв, ніж тільки предмет правового регулювання та метод правового впливу.

Тому обґрунтовано розширення кількості критеріїв для визначення відмінності тієї чи іншої галузі права. А в якості таких критеріїв запропоновано наступні: наявність власних предмета правового регулювання та методу правового регулювання або комплексної системи методів правового регулювання, власних специфічної системи правових принципів і правових інститутів, власної термінологічної системи. Показано, що використання саме такого критерію відкриває перспективи своєчасного виділення окремих галузей права, які тільки з'являються в системі права, та зосередження зусиль науковців на вирішенні проблем розвитку такої галузі.

На основі аналізу сучасного стану системи права України доведено, що інформаційне право є окремою комплексною галуззю права, яка має власний предмет правового регулювання, комплексний набір методів правового регулювання, специфічну систему правових принципів та інститутів, а також власну термінологічну систему.

Розділ 3. «Методологічні проблеми систематизації інформаційного законодавства та шляхи їх розв'язання» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Проблеми класифікації норм інформаційного законодавства» простежено взаємозв'язок між недосконалістю системи класифікації норм інформаційного законодавства, зокрема, офіційного Класифікатора галузей законодавства України, та неузгодженістю, суперечливістю нормативно-правових актів, наявністю правових норм, що дублюють одна одну, різночитанням у використанні однакових термінів тощо.

Зроблено висновок щодо необхідності проведення робіт із систематики інформаційного права та інформаційного законодавства. Крім того, обґрунтовано позицію щодо доцільності максимального зближення питань систематики інформаційного права та системи інформаційного законодавства, яке є формою відображення змісту інформаційного права.

Доводиться, що обрання за основу для класифікації норм інформаційного права певної об'єктивно існуючої однорідної сукупності інформаційних відносин дозволяє врахувати причинно-наслідковий зв'язок між структурою системи суспільних відносин і структурою системи права. Іншими словами, класифікація норм інформаційного права повинна базуватися на відповідній класифікації інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин.

На базі отриманих результатів ретельного дослідження предметної сфери запропоновано метод побудови та матричного представлення системи класифікації інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин, яка максимально орієнтована на групування суспільних відносин, що об'єктивно складаються в інформаційній сфері. Отже, запропонована структура системи класифікації інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносини є максимально наближеною до структури системи інформаційного права, яке повинна стати юридично-логічною основою для кодифікації законодавства.

Показано, що використання цього методу дає можливість значною мірою автоматизувати процес аналізу і синтезу правових норм у галузі інформаційного права, значно підвищивши ефективність процесу створення і застосування інформаційного законодавства.

Відзначається, що запропонований метод побудови та матричного представлення системи системи класифікації суспільних відносин та правовідносин має загальнотеоретичне значення для юридичної науки, оскільки може бути використаний у різних галузях права та служити методологічною базою кодифікації.

У підрозділі 3.2. «Теоретико-правовий аналіз систематизації інформаційного законодавства» показано, що тільки кодифікація містить в собі необхідний потенціал для генерації нового підходу в оновленні правового регулювання в інформаційній сфері, що обумовлено масштабними завданнями розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Розкриті проблеми кодифікації інформаційного законодавства, насамперед проблема теоретико-правового аналізу кодифікації та її змісту. Показано, що основний бажаний вектор розвитку кодифікації інформаційного законодавства - це створення методологічного підґрунтя, моделі як процесу кодифікації, так і кодифікаційного акта, що дозволить з найменшими втратами ефективності розвивати законодавство, одночасно забезпечуючи його системність.

Доводиться, що кодифікація інформаційного законодавства повинна розглядатись як такий вид систематизації, у процесі якої з метою приведення нормативно-правових актів до єдиної юридичної сили, усунення прогалин та дублювання у правовому регулюванні, виключення застарілих і створення нових норм, що відповідають вимогам сучасного і майбутнього суспільного життя, здійснюється докорінне як зовнішнє, так і внутрішнє перероблення інформаційного законодавства шляхом його заміни на новий кодифікаційний акт.

Підкреслюється, що науково обґрунтована кодифікація інформаційного законодавства може створити системні орієнтири для майбутньої правотворчості щодо правового забезпечення інформаційної сфери в тих її сегментах, які натепер ще не знайшли відповідного розвитку.

У підрозділі 3.3. «Методологічні основи кодифікації українського інформаційного законодавства», підтримуючи висновки щодо необхідності кодифікації інформаційного законодавства звертається увага на наявність декількох пропозицій щодо варіантів проведення кодифікації інформаційного законодавства,що описані в науковій літературі. Але в цілому слід погодитися з думкою більшості вчених про те, що в українській правовій науці поки ще не вирішена ця проблема, оскільки не знайшли достатнього опрацювання питання формування стратегії і принципів кодифікації, методології та особливостей її проведення, остаточно не визначена раціональна структура кодифікованого акта.

Загальна мета кодифікації інформаційного законодавства має загально-соціальні, правові та техніко-юридичні складові, що розкриті в роботі. Показано, що в основу процесу кодифікації інформаційного законодавства повинно бути покладено ряд принципів, які можна об'єднати в такі групи: системні, спеціальні та техніко-юридичні.

Запропоновано підхід до формування спеціальних принципів кодифікації, що полягає у використанні розширеного кола принципів інформаційного права, які відображають його природу та сутність. Крім того, вдосконалено систему техніко-юридичних принципів кодифікації інформаційного законодавства, які дозволяють визначити технологічні, в юридичному сенсі, основи її проведення та побудови кодифікаційного акта, сформулювати певні вимоги до процесу кодифікації.

Процес кодифікації будь-якого законодавства, зокрема й інформаційного, є багатогранним і складним, що потребує залучення широкого кола фахівців з різних сегментів знань. Тому з метою забезпечення формалізації процесу кодифікації інформаційного законодавства запропоновано вдосконалений перелік його основних етапів та докладно обґрунтовано їх зміст.

На основі запропонованих ідей та теоретичних узагальнень розроблено модель структури Інформаційного кодексу. Також на основі здобутих в дисертації теоретико-методологічних напрацювань у частині предмета, методу, принципів і термінологічної системи інформаційного права та техніко-юридичних принципів кодифікації розроблено проект Інформаційного кодексу (перша частина).

Розділ 4. «Проблеми та перспективи подальшого вдосконалення законодавства України в інформаційній сфері» складається з чотирьох підрозділів. правовий інформаційний кодифікація ліцензування

У підрозділі 4.1. «Сучасні правові підходи до ліцензування діяльності в інформаційній сфері в умовах конвергенції інформаційних технологій» на основі досліджень різних організаційно правових моделей доступу на ринки телекомунікацій та ЗМІ констатується, що правовий інститут дозволів і ліцензування діяльності суб'єктів інформаційної сфери є одним з ключових факторів як стимулювання, так і стримування впровадження і використання передових технологій розповсюдження інформації. Описана авторська модель розвитку та класифікації процесу ліцензування в інформаційній сфері.

У результаті проведених досліджень виявлено світові тенденції щодо зменшення впливу державного регулювання, подальшої лібералізації ринків в інформаційній сфері та демократизації інформаційної діяльності, зміцнення конкуренції. Що надає підстави для важливого висновку щодо необхідності відмови від застосування методів правового регулювання, які притаманні галузі адміністративного права, та поступового переходу до методів координації та узгодження, тобто до загального диспозитивного методу.

Встановлені правові особливості ліцензування діяльності у сфері телерадіомовлення з урахуванням процесів конвергенції та "цифровізації" технологій. На основі проведених досліджень розроблено рекомендації щодо удосконалення національного інформаційного законодавства на засадах його гармонізації з європейським законодавством та міжнародним інформаційним правом у сфері ліцензування мовлення.

Проаналізовано тенденції розвитку правових засад регулювання доступу до телекомунікаційних ринків, здійснено відповідний порівняльно-правовий аналіз, результати якого стали підґрунтям для вироблення рекомендації щодо удосконалення національного інформаційного законодавства та гармонізації його з європейським законодавством з метою забезпечення сприятливих правових умов для розвитку телекомунікацій.

У підрозділі 4.2. «Особливості правового регулювання діяльності суб'єктів в інформаційній сфері на прикладі ЗМІ» на основі поглибленого аналізу актів міжнародного права, міжнародних документів та наукових праць у сфері регулювання діяльності ЗМІ зроблено висновок щодо певної відповідності положень національного інформаційного законодавства міжнародним вимогам. Водночас виявлено розбіжності з положеннями міжнародного інформаційного права в деяких принципових позиціях, що пов'язані із забезпеченням прозорості та плюралізму засобів масової інформації, а також із забезпеченням прозорості процесів регулювання їхньої діяльності.

Досліджено основні правові засади регулювання діяльності засобів масової інформації, які відображені в європейському законодавстві та в актах міжнародного права, на основі здобутих результатів запропоновано та обґрунтовано загальносистемні принципи діяльності ЗМІ в Україні.

Запропоновані загальні рекомендації у сфері регулювання діяльності засобів масової інформації з удосконалення та гармонізації положень національного інформаційного законодавства з європейським законодавством та міжнародним інформаційним правом з урахуванням змісту запропонованих основних принципів їхньої діяльності.

У підрозділі 4.3. «Проблеми правового регулювання використання обмеженого радіочастотного ресурсу суб'єктами інформаційної сфери» зроблено висновок про те, що в останні роки основні зусилля щодо вдосконалення моделі управління і регулювання використання радіочастотного ресурсу спрямовані на вдосконалення економіко-правових механізмів, які максимально орієнтовані на саморегулювання. Обґрунтовано впровадження в практику правового регулювання використання радіочастотного ресурсу нової категорії специфічного майнового права - «радіочастотне майнове право», а також сформульовано визначення цього терміна.

Введення правової категорії «радіочастотне майнове право» може дозволити запровадити ринкові засади використання радіочастотного ресурсу, зокрема, задіяти вторинний ринок радіочастот, що має значний потенціал підвищення ефективності використання радіочастотного ресурсу. При цьому акцентується увага на можливості широкого застосування правових механізмів цивільного права. Наприклад, використовувати негаторні позови для усунення шкідливих радіоперешкод або віндикаційні позови щодо суб'єктів, які незаконно випромінюють сигнал на радіочастоті, майнове право випромінювання на якій належить позивачеві.

Обґрунтовано висновок щодо перспективності впровадження гібридної правої моделі управління та регулювання використання радіочастотного ресурсу, яка повинна містити елементи адміністративно-правової, регуляторної та ліберально-ринкової моделей.

З метою підвищення ефективності використання радіочастотного ресурсу, забезпечення гармонізації з європейським законодавством та міжнародним інформаційним правом на основі проведеного порівняльно-правового аналізу розроблено загальні рекомендації щодо вдосконалення положень національного інформаційного законодавства.

У підрозділі 4.4. «Методологічні проблеми правового регулювання в інформаційній сфері за умови використання мережі Інтернет» висловлено твердження про те, що в юридичному контексті джерелом відмінностей змісту підходів до вирішення проблеми правового регулювання суспільних відносин, що пов'язані з використанням інтернет-технологій, є різне розуміння предмета правового регулювання та об'єкта правовідносин. Тому надане вдосконалене визначення дефініцій термінів «Інтернет (мережа Інтернет)» та «інтернет», яке дозволяє уникнути неоднозначного розуміння предмета правового регулювання та об'єкта правовідносин.

На основі порівняльно-правового аналізу та аналізу національної нормативно-правової бази зроблено висновок про відсутність необхідності у зміні доктрини цивільного права шляхом впровадження нової правової категорії - «електронний договір (правочин)», а також правової категорії «електронна торгівля» як такої, що узагальнює всі випадки використання в процесі торгівлі мережі Інтернет і інтернет-технологій.

Водночас обґрунтовується необхідність удосконалення законодавства, яке регламентує використання електронних документів і цифрового підпису в правовідносинах, максимально гармонізуючи його з європейським законодавством та міжнародним правом, а також необхідність дослідження правових проблем, пов'язаних із невизначеністю місця розташування сторін правовідносин, невизначеністю часу відправлення й отримання інформаційних матеріалів сторонами правовідносин, анонімним характером сторони, що передає інформаційні матеріали (сторони правовідносин), невизначеністю достовірності інформації, отриманої за допомогою електронних комунікацій.

ВИСНОВКИ

Дисертація є однією з перших комплексних науково-дослідних праць, в якій вирішується важлива наукова проблема щодо формування теоретико-методологічних основ правового забезпечення інформаційної сфери України, що полягає у системному викладенні теоретичних та методологічних засад подальшого розвитку інформаційного права, визначенні концептуально-методологічних основ систематизації інформаційного законодавства, формуванні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення як структури системи інформаційного законодавства, так і змісту окремих його складових.

На підставі проведеного дослідження сформульовано такі головні висновки та запропоновано пропозиції, що мають важливе теоретичне й практичне значення:

1. Розвиток інформаційного суспільства, висока динаміка збільшення кількості суспільних відносин, заснованих на широкому використанні інформації та інформаційних процесів, різке підвищення значущості інформаційних відносин для всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства і держави і, як наслідок, лавиноподібне зростання кількості відповідних правовідносин обумовлюють актуальність і необхідність вивчення проблем правового забезпечення інформаційної сфери.

2. Встановлено еволюційний характер процесу розвитку правової кібернетики, комп'ютерного права, правової інформатики та інформаційного права, що дозволило підтримати позицію багатьох науковців щодо визнання теоретичним підґрунтям правового забезпечення інформаційної сфери саме інформаційного права. Водночас відзначається певна незавершеність інформаційно-правових досліджень теоретико-методологічного характеру щодо правового забезпечення інформаційної сфери, що стало основою для формулювання основних проблем як в частині розвитку теорії інформаційного права та кодифікації інформаційного законодавства, так і в частині вдосконалення власне інформаційного законодавства.

3. Запропоноване вдосконалення правової моделі інформаційної сфери базується на наступному: а) авторському розумінні інформаційної сфери як сфери діяльності, що пов'язана не тільки з оборотом інформації, тобто її створенням, поширенням, використанням, збереженням та знищенням, а також із забезпеченням цього обороту; б) інформація та інформаційні ресурси в їх різноманітних видах і формах є основним об'єктом суспільних відносин в інформаційній сфері; в) інформаційна інфраструктура забезпечує оборот інформації; г) суб'єкти, які мають відношення до інформаційної сфери - це всі суб'єкти, до якої б сфери практичного застосування вони б не належали, які здійснюють оборот інформації та забезпечують цей оборот; д) сучасні умови розвитку інформаційної сфери обумовлюють необхідність відповідної інституційної системи державного регулювання та управління; е) інформаційна сфера як важлива та розгалужена сфера соціуму потребує відповідного соціального регулювання, найбільш важливу роль в якому відігріє право, тому необхідною складовою є її правове забезпечення.

При цьому правове забезпечення інформаційної сфери уявляється як комплексне явище, в якому пропонується виділяти певну кількість складових: інформаційне право, інформаційне законодавство, нормотворення, правозастосування, правоохоронна, підготовки кадрів тощо, але в рамках дослідження основна увага буде приділятися двом складовим - інформаційному праву та інформаційному законодавству.

Обґрунтуванню вдосконалення моделі інформаційної інфраструктури сприяли дослідження як змісту інформаційних процесів, так і особливостей інформаційної діяльності в інформаційній сфері, що дозволило отримати висновок про уявлення інформаційної інфраструктури як сукупності певних елементів, які забезпечують можливість здійснення діяльності щодо обороту інформації в будь-яких сферах життєдіяльності соціуму та охоплюють такі інфраструктурні сегменті інформаційної сфери як телебачення, печатні засоби масової інформації, комп'ютерні та інтернет технології, телекомунікації, поштовий зв'язок, бібліотеки та архіви, технологічні складові «електронного» уряду, «електронної» медицини, дистанційного навчання, «електронної» торгівлі, системи електронного документообігу та цифрового підпису, інформаційної безпеки тощо.

4. Пропонується авторське визначення одного з основних термінів інформаційного права «інформація» як відомостей, представлених в будь-якій формі й вигляді, на будь-яких носіях, про події, явища або факти, які мали, мають або можуть мати місце. Такий підхід дозволяє розглядати в якості об'єкта суспільних відносин будь-яку інформацію незалежно від: а) призначення та предметної сфери, де вона створена; б) організаційної форми її представлення або її виду; в) виду та типу технологій за допомогою яких вона створена та які визначають типи або види її носіїв; г) її оприлюднення чи документування, що значно розширює можливі межи відповідного правового регулювання відповідно до вимог практики.

В результаті поглиблених досліджень виявлено кілька додаткових особливостей інформації: одночасності, ресурсності, відносності, обмеженості.

Запропоновано та обґрунтовано виділення нового класу суспільних відносин - інформаційно-інфраструктурних відносин через те, що вони мають відмінності у правовому регулюванні завдяки участі в процесі забезпечення обороту інформації. Надано авторське визначення інформаційно-інфраструктурних відносин як відносин між суб'єктами в процесі забезпечення обороту інформації, тобто суспільні відносини, що пов'язані із: а) особливостями життєвого циклу існування (функціонування) суб'єктів інформаційної інфраструктури як юридичних осіб; б) наданням інформаційних послуг і виконанням інформаційних робіт у процесі створення, поширення (передавання), зберігання, використання та знищення (утилізації) інформації; в) виробництвом і використанням інформаційних технологій і інформаційних ресурсів, з використанням обмежених ресурсів; г) сервісним обслуговуванням інформаційних засобів і технологій; д) забезпеченням інформаційної безпеки тощо.

Виділення інформаційно-інфраструктурних відносин дозволяє отримати своє логічне місце в теоретичних дослідженнях інформаційного права питанням правого регулювання суспільних відносин, що пов'язані з формуванням, управлінням, регулюванням та функціонуванням інформаційної інфраструктури.

5. На основі аналізу різних наукових поглядів було обрано плюралістичний підхід для визначення об'єкту правовідносин в інформаційній сфері як такий, що дозволяє найбільш адекватно врахувати особливості обороту інформації та забезпечення цього обороту і надає методологічне підґрунтя для врахування різноманіття цих об'єктів. Запропоновано і обґрунтовано авторське визначення об'єкту правовідносин в інформаційній сфері як матеріальні та нематеріальні блага, що представлені у вигляді: інформаційних продуктів, особистих паперів, документів, особистих нематеріальних благ, послуг і робіт, а також їх результатів, результатів поведінки і дії в процесі обороту інформації або забезпечення цього обороту, та задовольняють потреби і інтереси, як суб'єктів цих правовідносин, що діють в рамках своїх юридичних прав і обов'язків, так і інших суб'єктів.

Зазначене визначення, що пропонує визнати об'єкт правовідносин як множинний об'єкт, відкриває перспективи максимального повного врахування об'єктів інформаційних та інформаційно-інфраструктурних правовідносин, що мають місце в інформаційній сфері.

6. Результати дослідження удосконалених моделей інформаційної сфери та інформаційної інфраструктури дозволили запропонувати доктринальне положення про те, що вся сукупність суспільних відносин, які регулюються нормами інформаційного права, складається як із інформаційних відносин, так із інформаційно-інфраструктурних відносин, що може бути використано як методологічне підґрунтя для визначення предмета інформаційного права.

Надано авторське визначення предмета інформаційного права як сукупності інформаційних відносин та інформаційно-інфраструктурних відносин, які відбуваються в інформаційній сфері, що може мати важливе теоретико-методологічне значення під час визначення методів і принципів правового регулювання в інформаційній сфері, інститутів і термінологічної системи інформаційного права, а також стати підґрунтям для формування повного і системного інформаційного законодавства.

7. Можна констатувати, що в правовій науці поки не сформувалося сталої думки щодо визначення методів інформаційного права. Результати аналізу процесу формування методів правового регулювання галузей права, що тільки-но народжуються або знаходяться в стадії розвитку, надали підстави дійти до висновку, що метод правового регулювання інформаційного права діалектично складається із основних методів правового регулювання - диспозитивного та імперативного методів та їх відповідних різновидів - узгодження, рекомендацій, координації, заохочення або наказу, дозволу, зобов'язання і заборони тощо. При цьому застосування зазначених методів правового регулювання в інформаційному праві має особливості в порівнянні з іншими галузями права, наприклад, використання імперативного методу має функціональний характер, а не вертикальної субординації як це притаманно для адміністративно-правових відносин. Пропорції конкретного поєднання різних засобів правового впливу на певні групи інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин можуть бути різноманітними, що власне і становить специфіку методу регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.

Отримані результати наукового дослідження знайшли відображення в наданому авторському визначенні методу інформаційного права як набору методів, які є переважними і/або специфічними під час визначення того, якими прийомами, способами, засобами впливає право на суспільні відносини в інформаційній сфері, що підкреслює його комплексний характер.

8. Поділяється думка про те, що принципи права відображають сутність права як специфічного регулятора соціальних відносин, визначають природу права, найбільш загальні закономірності та правила його розвитку. У роботі доведено, що принципи інформаційного права повинні також враховувати положення, які відображають об'єктивні закономірності суспільного життя. Для принципів інформаційного права це насамперед положення щодо розвитку інформаційного суспільства та інформаційної сфери, а також положення інформаційної безпеки як атрибутивної властивості інформаційних процесів та інформаційних систем.

Пропонується розглядати принципи інформаційного права як сукупність принципів, що складається з трьох груп - загальноправових, міжгалузевих і специфічних. Уперше сформульовані шістнадцять специфічних принципів інформаційного права дозволяють врахувати сучасні ідеї, положення, підходи, які визначають стратегію, напрями і тенденції розвитку інформаційного сфері та інформаційного суспільства, частина з них забезпечує врахування положень інформаційної безпеки.

9. Виходячи із авторської концепції щодо розбудови будь-якої класифікації в інформаційному праві на засадах врахування природнього групування суспільних відносин, що об'єктивно складаються в інформаційній сфері, запропоновано вдосконалений методологічний підхід щодо систематизації інститутів інформаційного права. На основі цього підходу пропонується варіант системи основних інститутів інформаційного права, яка може бути використана як методологічна основа у процесі формування структури інформаційного законодавства, зокрема, використана в процесі його кодифікації.

10. Наявність недоліків у термінологічній системі інформаційного права підтверджується результатами проведеного логіко-семантичного та логіко-правового аналізу. Тому запропоновано сформований з єдиних системних позицій варіант сучасного правового розуміння основних термінів інформаційного права, а саме: «інформація», «інформаційні правовідносини», «інформаційна сфера», «інформаційна діяльність», «інформаційна система», «інформаційний ресурс», «масова інформація», «інформаційний продукт», «документ», «електронний документ» і багатьох інших, визначення яких в основному наведено в підрозділі 2.4 дисертаційного дослідження, а також в інших його підрозділах.

Удосконалена система основних термінів дозволить використовувати в інформаційному праві понятійний апарат, що створено на засадах узагальненого методологічного підходу та з високим ступенем відповідності змісту сучасних процесів, які відбуваються в інформаційній сфері. Зазначене має важливе значення для уніфікації правових підходів щодо регулювання суспільних відносин, пов'язаних з інформацією, в різних галузях права.

Встановлено, що існування деякої сукупності термінів обумовлено завданням правового регулювання саме в інформаційній сфері, тому ця сукупність і створює власну термінологічну систему інформаційного права, що є підставою для використання цих термінів як еталонних в інших галузях права. Системне упорядкування та гармонізацію термінів, пов'язаних з правовим регулюванням інформаційних відносин в будь-яких предметних сферах, доцільно здійснювати в рамках інформаційного права, але в інтересах усієї системи галузей права, які мають багато окремих норм, що регулюють супутні інформаційні відносини.

11. За умови сучасного уявлення системи права як сукупності профілюючих, спеціальних і комплексних галузей права вважається актуальним подальший розвиток доктринальної ідеї про те, що необхідно модернізувати критерій визначення окремої галузі права, тому розроблено авторський варіант такого критерію під яким пропонується розуміти не тільки наявність власного предмета та власного методу правового регулювання, але і можливість наявності комплексної системи методів правового регулювання, наявності специфічних принципів та інститутів, а також власної термінологічної системи.

В умовах динамічної трансформації соціуму та системи права такий підхід дозволить здійснювати системну диференціацію галузей права з урахуванням нагальних суспільних потреб, що, своєю чергою, сприятиме концентрації зусиль щодо розвитку конкретних галузей юридичних знань та обґрунтованому формуванні необхідних для практики нових галузей права.

На основі запропонованого критерію інформаційне право визначається як окрема комплексна галузь права.

12. В умовах наявності розгалуженого інформаційного законодавства, яке створювалось досить хаотично та неузгодженню, піддавалось чисельним не гармонізованим змінам, проблема його систематизації є однією з нагальних. З огляду на важливість системи класифікації для проведення будь-якої систематизації законодавства було запропоновано авторський метод побудови та матричного представлення системи класифікації типів суспільних відносин та правовідносин в інформаційній сфері на основі, який базується на визнання того, що процес формування груп правовідносин відбувається відповідно до процесу формування певних груп суспільних відносин, що об'єктивно складаються в інформаційній сфері.

Метод побудови та матричного представлення системи класифікації інформаційних та інформаційно-інфраструктурних правовідносин надає змогу наочно відображати систему класифікації та адаптивно її актуалізувати, оперативно проводити аналіз наявного інформаційного законодавства, на системному рівні визначати проблеми правового регулювання в інформаційній сфері та здійснювати синтез правових норм. Застосування запропонованого методу класифікації виявило необхідність внесення змін в офіційну структуру інформаційного законодавства в державі відповідно до структури сучасного інформаційного права, що може обумовити вдосконалення змісту інформаційного законодавства, а також суттєве зменшення його відставання від сучасних вимог в частині розвитку інформаційної сфери.

Запропонований метод побудови та матричного представлення системи класифікації правовідносин має загальнотеоретичне значення для юридичної науки, оскільки може бути використаний в різних галузях права, а також служити методологічною основою під час проведення кодифікації.

13. Розуміючи кодифікацію інформаційного законодавства як найбільш ефективний механізм якісного його вдосконалення та оновлення, було відзначено недосконалість ідеологічних і методологічних основ кодифікації, незавершеність формування стратегії, принципів кодифікації та незавершеність досліджень особливостей її проведення, відсутність узгодженої раціональної структури кодифікованого акта.

Пропонується визначити мету кодифікації інформаційного законодавства як сукупність загально-соціальних, правових та техніко-юридичних цілей, що дозволяє створити методологічні умови для врахування не лише правових, а й загальних вимог розвитку суспільства та інформаційної сфери, та одночасно сформулювати певні вимоги до процесу кодифікації.

14. Уявлення системи принципів кодифікації як сукупності принципів, що складається з трьох груп: системних, спеціальних і техніко-юридичних, допомагає сформувати умови для створення логічно завершеної методологічної бази кодифікаційного процесу. Сформована пропозиція щодо використання в ролі спеціальних принципів кодифікації інформаційного законодавства принципів інформаційного права дозволяє гармонійно забезпечити діалектичне співвідношення між галуззю права та галуззю законодавства як категорій змісту та форми, що своєю чергою створює можливості наближення інформаційного законодавства до сучасного теоретичного розуміння правового регулювання в інформаційній сфері.

Запропоновані техніко-юридичні принципи кодифікації інформаційного законодавства створюють методологічні умови для реалізації ідеї визнання кодифікаційного акта актом вищої юридичної сили, який має бути зведенням кодифікованих законів та який складається з Інформаційного кодексу і сукупності спеціальних законів, що повинні створювати правове поле відповідно базовим інститутам інформаційного права.

За такою моделлю Інформаційний кодекс буде відігравати роль постійної стабілізуючої частини інформаційного законодавства, в який потрібно зафіксувати предмет правового регулювання інформаційного права, встановити методи та принципи правового регулювання в інформаційній сфері, сформувати систему основних інститутів і термінів, а також надати детальний опис регулювання основних правовідносин, що притаманні як процесам обороту інформації, так і процесам забезпечення цього обороту.

Реалізація запропонованої моделі кодифікаційного акта дозволяє в умовах розвитку, перманентних змін та вдосконалення зберегти високу стабільність інформаційного законодавства (Інформаційний кодекс) і водночас забезпечити його необхідну варіативність (спеціальні закони).

15. Широко визнано, що кодифікація як у змістовному відношенні, так і в організаційному є вкрай складним процесом, тому запропоноване авторське бачення переліку етапів кодифікації інформаційного законодавства, що охоплює етапи від визначення мети кодифікації до етапу розроблення або вдосконалення спеціальних законів. Крім того, обґрунтовано та визначено зміст кожного етапу кодифікації, що дозволяє забезпечити системну організацію роботи значної кількості фахівців як юристів, так і професіоналів із прикладних сфер всіх сегментів інформаційної сфери.

Наукова та практична цінність запропонованих пропозицій щодо проекту Інформаційного кодексу України (перша частина), які базуються на здобутих в дослідженні результатах доводиться тим, що розроблений на його базі модельний Інформаційний кодекс для держав - членів СНД (частина перша) був прийнятий Міжпарламентською асамблеєю СНГ у 2008 році.

16. Глобалізований характер інформаційних відносин та інформаційних процесів у сучасному світі, особливо тих що базуються на використанні комп'ютерних та телекомунікаційних технологій, обумовлює необхідність гармонізації правового забезпечення інформаційної сфери. Проведений порівняльно-правовий аналіз актів міжнародного права та законодавства Європейського Союзу надав підстави вважати основними напрямами адаптації національного інформаційного законодавства з наступних питань: а) доступу на телекомунікаційний ринок; б) ліцензування телерадіоорганізацій; в) забезпечення прозорості процесів регулювання в інформаційній сфері; г) визначення основних принципів діяльності засобів масової інформації; д) використання обмежених ресурсів, зокрема радіочастотного ресурсу; г) правового регулювання суспільних відносин, що пов'язані з інтернетом.

17. На основі отриманих теоретичних результатів, результатів порівняльно-правового аналізу розроблено рекомендації щодо удосконалення національного інформаційного законодавства в різних сегментах інформаційної сфери, що дозволяє створити умови: а) для врахування в правовому регулюванні особливостей процесів конвергенції, які є панівними в багатьох сегментах інформаційної сфери; б) для створення правових механізмів забезпечення принципів прозорості та рівності процедур ліцензування; в) для введення принципу загального дозволу для доступу на ринок телекомунікацій, що стимулює його подальшу лібералізацію; г) для створення правових механізмів забезпечення транспарентності, плюралізму, різноманіття та боротьби з концентрацією ЗМІ на засадах гармонізації з європейським законодавством та міжнародним правом.

18. Зважаючи на теоретико-методологічне значення принципів для формування норм правового регулювання на базі порівняльно-правового аналізу розроблено удосконалену систему основних принципів діяльності ЗМІ. Використання зазначених принципів як методологічного підґрунтя дозволило запропонувати загальні рекомендації щодо вдосконалення інформаційного законодавства в частині правових засад регулювання діяльності засобів масової інформації. Таким чином, створюються сприятливі умови для гармонізації національного інформаційного законодавства з міжнародним правом в частині врахування вимог щодо демократичних засад функціонування ЗМІ та створення правових умов для суттєвого підвищення ефективності ЗМІ відповідно до їхньої ролі в соціумі.

19. Уперше запропоновано введення нової правової категорії специфічного майнового права - «радіочастотне майнове право», що має наслідком появу можливості суттєвого підвищення ефективності використання радіочастотного ресурсу за рахунок створення вторинного ринку радіочастот на засадах широкого використання правових механізмів цивільного права, правових механізмів лібералізації використання радіочастотного ресурсу та боротьби з концентрацією радіочастот.

20. Ґрунтуючись на результатах проведених досліджень щодо змісту суспільних відносин та процесів в інформаційній сфері, які пов'язані з інтернетом запропоновано розглядати інтернет як: а) Інтернет (мережа Інтернет) - міжнародна телекомунікаційна мережа загального користування, призначена для передачі інформації; б) інтернет - сукупність мережі Інтернет, інтернет-технологій та множини кінцевих пристроїв, яка може виступати як глобальна система соціальних інформаційних комунікацій або як глобальна система, за допомогою якої здійснюються різноманітні види людської діяльності.

Запропонований підхід до визначення предмету суспільних відносин дозволяє вирішити проблему наявності різних, іноді протилежних, теоретичних підходів до визначення змісту правового регулювання суспільних відносин, що базуються на використанні інтернету, шляхом визначення в якості предмету правового регулювання: а) інформаційно-інфраструктурних відносин, якщо суспільні відносини пов'язані з мережею Інтернет як телекомунікаційною мережею; б) інформаційних відносин, якщо суспільні відносини пов'язані з інтернетом як системою інформаційних комунікацій або як системою, за допомогою якої здійснюється певні види діяльності.

21. На основі аналізу особливостей інформаційних процесів в процесі волевиявлення сторін договору у письмовій формі за умови використання електронних комунікацій (мережі Інтернет) встановлено, що такий спосіб волевиявлення не змінює правової сутності договору та не потребує змін тих істотних умов договору, які мали б місце в умовах невикористання електронних комунікацій.

Отримані результати досліджень надають змогу дійти висновку щодо відсутності необхідності в зміні доктрини права шляхом запровадження нових правових категорій за допомогою додавання прикметника «електронний», що в більшості випадків не несе ніякого змістовного юридичного навантаження. Наприклад, можна стверджувати про відсутність необхідності в зміні доктрини цивільного права шляхом введення нової правової категорії - «електронний договір», а також щодо відсутності необхідності введення такої правової категорії, як «електронна торгівля.

Натомість потребують подальшого дослідження правові проблеми, що обумовлені використанням інтернет та пов'язані: а) з невизначеністю місця знаходження сторін договору (сторін електронного документообігу); б) невизначеністю часу відправлення та отримання інформаційних матеріалів сторонами таких договорів; в) певним анонімним характером сторони, яка передає інформаційні матеріали (сторони договору); г) невизначеністю відносно достовірності отриманої інформації при укладанні договору за умови використанні мережі Інтернет.

22. Результати вирішення поставленої проблеми та завдань знайшли своє відображення в пропозиціях та рекомендаціях до чисельних законопроектів та інших нормативно-правових актів щодо правого регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, надали підстави щодо введення в науковий обіг декількох наукових положень та правових категорій, визначення напрямів вдосконалення національного інформаційного законодавства на засадах його гармонізації з міжнародним правом та європейським законодавством.

23. Сформульовано перспективи подальших наукових досліджень щодо розвитку правового забезпечення інформаційної сфери. Вони полягають у формулювання пропозицій щодо: подальшого вдосконалення системи інститутів, принципів та термінологічної системи інформаційного права, вивчення особливостей правових механізмів регулювання нових видів суспільних відносин, що з'являються в інформаційній сфері, наприклад, відносин пов'язаних з таким явищем як інтернет речей, розробки нових законодавчих норм, які призначені для регулювання суспільних відносин в сфері масових комунікацій, державного управління та економіки, в процесі надання адміністративних послуг, послуг освіти та охорони здоров'я, відправлення правосуддя, здійснення демократичних процедур виборів, референдумів тощо за умови використання комп'ютерних та телекомунікаційних технологій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії :

1. Баранов О. А. Правове забезпечення інформаційної сфери: теорія, методологія і практика : монографія / О. А. Баранов. - Київ : Едельвейс, 2014. - 497 с.

2. Баранов О. А. Інформаційне право України : стан, проблеми, перспективи / О. А. Баранов. - К. : Видавничий дім «СофтПрес», 2005. - 316 с.

3. Баранов А. А. Информационная инфраструктура: проблемы регулирования деятельности / А. А. Баранов. - К. : ТОВ «Видавничий дім Дмитра Бураго», 2012. - 352 с.

4. Баранов А. А. Интернет : объект правоотношений и предмет регулирования : Монография / А. А. Баранов. - К. : Ред. журн. «Право Украины», 2013. - 144 c. - (Науч. сб. «Академічні правові дослідження». Прил. к юрид. журн. «Право Украины»; вып. 30).

Статті у наукових фахових виданнях з юридичних наук:

1. Баранов О. А. Система принципів інформаційного права / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2006. - № 2. - С. 5-15.

2. Баранов О. А. Інститути інформаційного права / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2006. - № 3. - С. 39-45.

3. Баранов О. А. Основи класифікації інформаційного законодавства / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2006 - № 4. - С. 25-32.

4. Баранов О. А. Понятійний апарат інформаційного права / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2007. - № 3. - С. 33-39.

5. Баранов О. А. Методи інформаційного права / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2007. - № 4. - С. 8-12.

6. Баранов О. А. Право власності на інформацію / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2008. - № 1. - С. 15-19.

7. Баранов О. А. Правові проблеми конвергенції в інформаційній сфері /

О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2009. - № 2. - С. 9-16.

8. Баранов О. А. До проблеми електронних правочинів / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2010. - № 4. - С. 3-8

9. Баранов О. А. Удосконалення правового регулювання мовлення / О. А. Баранов // Інформація і право. - 2011. - № 3. - С. 18-27.

10. Баранов О. А. Методологічний потенціал терміна «інформаційна безпека» / О. А. Баранов // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право : зб. наук. праць. - Київ : ІВЦ «Політехніка», 2011. - № 2. - С. 116-120.

11. Баранов О. А. Правове регулювання доступу на ринок телекомунікацій / О. А. Баранов // Інформація і право. - 2011. - № 2. - С. 32-38.

12. Баранов О. А. Правовий режим оброблення персональних даних державних службовців / О. А. Баранов // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право : зб. наук. праць. - К. : ІВЦ «Політехніка». - 2011. - № 1. - С. 203-207.

13. Баранов О. А. Інтернет і право: об'єкт і предмет регулювання / О. А. Баранов // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право : зб. наук. праць. - Київ : ІВЦ «Політехніка». - 2011. - № 4. - С. 155-162.

14. Баранов О. А. Пріоритетні напрямки розвитку інформаційного права в Україні / О. А. Баранов // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 52. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. - № 52. - С. 211-217.

15. Баранов О. А. Правовий режим використання радіочастотного ресурсу / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2012. - № 3 (35). - С. 50-59.

16. Баранов О. А. Правове регулювання ЗМІ, що використовують інтернет-технології / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2012. - № 2 (34). - С. 28-36.

17. Баранов О. А. Правові проблеми електронної торгівлі (комерції) / О. А. Баранов // Інформація і право. - 2012. - № 2 (5). - С. 48-56.

18. Баранов О. А. Правові особливості використання документів, переданих за допомогою електронних комунікацій / О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2013. - № 1. - С. 3-10.

19. Баранов О. А. Основні принципи кодифікації інформаційного законодавства / О. А. Баранов // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 58. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2012. - № 58. - С. 234-241.

20. Баранов О. А. Об'єкт правовідносин в інформаційному праві / О. А. Баранов // Інформація і право. - 2013. - № 3(9). - С. 58-64.

21. Баранов О. А. Про тлумачення та визначення поняття “кібербезпека” /

О. А. Баранов // Правова інформатика. - 2014. - № 2. - С. 54-62.

Статті у наукових періодичних виданнях інших держав:

1. Баранов А. А. Методология кодификации информационного законодательства / А. А. Баранов // Евразийский юридический журнал. - 2013. - № 4. - С. 107-113.

2. Баранов А. А. Информационная безопасность и информационное право / А. А. Баранов // Информационная безопасность регионов. - 2013. - № 2 (13). - С. 39-44.

3. Баранов А. А. Информационное право как отрасль права / А. А. Баранов // Евразийский юридический журнал. - 2013. - № 8. - С. 123-129.

4. Баранов А. А Проблемы развития информационного права в контексте развития информационного общества / А. А. Баранов // Право.by. - 2013. - № 5. - С. 115-119.

5. Баранов А. А. Правовые проблемы использования ограниченного радиочастотного ресурса / А. А. Баранов // Евразийский юридический журнал. - 2014. - № 1. - С. 154-160.

6. Баранов А. А. Правовое регулирование отношений, связанных с интернет-технологиями / А. А. Баранов // Юридическая мысль. - 2014. - № 1. - С. 52-62.

Публікації, які додатково відображують результати дисертаційного дослідженн :

1. Баранов А. Права человека и защита персональных даннях / А. Баранов, В. Брыжко, Ю. Базанов. - К. : Государственный комитет связи и информатизации Украины, 2000 г. - 280 с.

2. Баранов О. А. Електронне урядування в Україні : аналіз та рекомендації. Результати дослідження / О. А. Баранов, І. Б. Жиляєв, М. С. Демкова, І. Г. Малюкова. - К. : Поліграф-Плюс, 2007. - 254 с. - Зі змісту : Баранов О. А. Досліджування нормативно-правового забезпечення електронного урядування в Україні / О. А. Баранов, І.Б. Жиляев. - Розд. 3. - С. 33-68.

...