Теоретико-методологічні засади інформаційного права України як інтегрованої категорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

державний НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК ІНТЕГРОВАНОЇ КАТЕГОРІЇ

Селезньова Ольга Миколаївна

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Київ - 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному науково-дослідному інституті Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий консультант:доктор юридичних наук, професор

КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович,

Національний авіаційний університет,

заступник директора з наукової роботи Юридичного інституту.

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, доцент

БУРИЛО Юрій Павлович,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»,

завідувач кафедри конституційного та

адміністративного права; доктор юридичних наук, професор

КОРМИЧ Борис Анатолійович,

Національний університет «Одеська

юридична академія», завідувач кафедри морського та митного права;

доктор юридичних наук, професор НОВИЦЬКИЙ Андрій Миколайович, Національний університет державної

податкової служби України, професор кафедри цивільного права.

Захист відбудеться «30» вересня 2015 року о 9⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

Автореферат розіслано «27» серпня 2015 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. А. Плугатар

анотація

Дисертація є одним із перших в Україні комплексних інформаційно-правових монографічних досліджень, яке присвячене вирішенню наукової проблеми щодо з'ясування теоретико-методологічних засад інформаційного права України як інтегрованої категорії.

У дисертації встановлено передумови формування та особливості становлення інформаційного права України, обумовлено теоретичне підґрунтя спеціального поняттєво-категоріального апарату інформаційного права України, розкрито сутність та систему принципів інформаційного права України. У ході теоретико-методологічного аналізу юридичної природи інформаційного права України як інтегрованої категорії інформаційне право України охарактеризовано як наука, як галузь права та як навчальна дисципліна, з'ясовано масштабність зв'язків інформаційного права України, запропоновано авторське бачення системи інформаційного права України, встановлено особливості методології інформаційного права України, а також описано інститут інформаційних правовідносин в інформаційному праві України. З метою можливого запозичення позитивної світової практики в дисертації досліджуються тенденції розвитку інформаційного права в інших країнах. За результатами дослідницької роботи запропоновано авторську концепцію інформаційного права України, що передбачає уявлення про нього як про структуровану, взаємодіючу та взаємопов'язану єдність науки, галузі права, навчальної дисципліни, а також окреслено шляхи вдосконалення нормативного забезпечення інформаційного права України.

Ключові слова: інформаційне право України, джерела, форми, норма, принципи, система, предмет і метод інформаційного права України, нормативна дефініція в інформаційному праві України, інформаційні правовідносини, обліково-бібліотечне право, зв'язкове право, інтернет-право, інформаційні права, інформаційне законодавство.

аннотация

Диссертация является одним из первых в Украине комплексных информационно-правовых монографических исследований, посвященных решению научной проблемы выяснения теоретико-методологических основ информационного права Украины как интегрированной категории.

Используя широкий методологический инструментарий, автор в диссертации последовательно осуществляет исследование многогранной природы информационного права Украины. Установлены предпосылки формирования и особенности становления информационного права Украины. Введено в научный оборот понятие информационного сознания как особой формы общественного сознания, которая является предпосылкой информационной деятельности, основанием для возникновения и динамики информационного общества.

Обоснованы теоретические основы специального понятийно-категориального аппарата информационного права Украины, в частности, разработан теоретический базис нормативных дефиниций в информационном праве Украины. Раскрыты сущность и система принципов информационного права Украины, к которым предложено отнести общеправовые и внутригосударственные (конституционные, отраслевые, специальные) принципы.

Осуществив теоретико-методологический анализ юридической природы информационного права Украины как интегрированной категории, автор характеризует информационное право Украины как науку, как отрасль права и как учебную дисциплину, освещает масштабность связей информационного права Украины, предлагает собственное видение системы информационного права Украины, устанавливает особенности методологии информационного права Украины, а также описывает институт информационных правоотношений в информационном праве Украины.

В аспекте отраслевой принадлежности предложено рассматривать информационное право как самостоятельную отрасль права на основании наличия самостоятельного предмета правового регулирования, совокупности норм информационно-правового направления, специального понятийно-категориального аппарата, особой системы принципов, а также специфического интегрированного метода правового регулирования (дополнительного критерия дифференциации отрасли).

Осуществив общетеоретическую характеристику и методологический анализ сущности информационного права Украины, автор предлагает трехмерное представление о нем, как о: а) системной совокупности знаний, теорий и рассуждений об информационном праве, информационных отношениях и информационно-правовых нормах, а также виде познавательной деятельности, направленной на исследование явлений информационно-правового характера, обобщение соответствующих результатов и юридической практики для создания новых знаний об информационном праве; б) самостоятельной отрасли национального права Украины, содержащей совокупность норм, регламентирующих информационные отношения с помощью интегрированного метода правового регулирования; в) совокупности общеправовых и специально-отраслевых знаний об информации, информационных отношениях, их правовой регламентации, субъектах и других знаниях информационно-правового направления, которые обязательны для изучения на юридических и других факультетах учебных заведений Украины.

С целью возможного заимствования положительных результатов мировой практики в диссертации исследуются тенденции развития информационного права в других странах. Автор приходит к выводу, что информационное законодательство в мире базируется на обеспечении информационных прав и свобод, а это вектор для Украины, информационное законодательство которой построено по административным принципам.

По результатам исследовательской работы предложена авторская концепция информационного права Украины, которая предусматривает представление о нем как о структурированном, взаимодействующем и взаимосвязанном единении науки, отрасли права, учебной дисциплины с трехракурсными предметом, методом, системой, принципами, которое обусловлено наличием информационно-правовых норм. Также определены пути совершенствования нормативного обеспечения информационного права Украины.

Ключевые слова: информационное право Украины, источники, формы, норма, принципы, система, предмет и метод информационного права Украины, нормативная дефиниция в информационном праве Украины, информационные правоотношения, учетно-библиотечное право, связное право, интернет-право, информационные права, информационное законодательство.

summary

Thesis is one of the first comprehensive information and legal monographic researches in Ukraine, devoted to the issue of clarifying theoretical and methodological foundations of information law as an integrated category.

In the dissertation the preconditions of forming and peculiarities of the development of the information law of the Ukraine are defined, theoretical basis of a special conceptual and categorical apparatus of the information law of Ukraine is substantiated, subject matter and system of the principles of information law of Ukraine are revealed. Having carried out theoretical and methodological analysis of the legal nature of information law of Ukraine as an integrated category, author characterizes information law of Ukraine as a science, branch of law and academic subject area, the magnitude of the relations in the information law of Ukraine is found out, authors' vision of the system of information law of Ukraine is suggested, the special aspects of the methodology of information law of Ukraine are established, an institute of informational legal relations in the information law of Ukraine is described as well. With the purpose of the potential borrowing of the positive international practice in the dissertation are studied the tendencies of the development of information law in other countries. According to the results of the research an authors' concept of the information law of Ukraine that provides an idea of it as an organized, coordinating and interdependent unity of science, branch of law and academic subject area has been offered, the ways of the improvement of normative providing of information law of Ukraine have been outlined as well.

Key words: information law of Ukraine, sources, forms, principles, foundations, system, subject and method of information law of Ukraine, normative delineation in the information law of Ukraine, informational legal relations, accounting and library law, connected law, Internet law, information rights, information legislation.

загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, зростання ролі інформації та підвищення рівня інформаційної свідомості обумовлюють перехід людства до нового етапу розвитку своєї цивілізації - інформаційного суспільства. Існуючий рівень такого суспільства в різних країнах неоднаковий, що зумовлено низкою економічно-соціальних, історичних, політичних та юридичних чинників. Відомо, що інформаційне суспільство високорозвинутих держав характеризується більшою довершеністю та нормативним забезпеченням. Метою України стає створення умов належного розвитку інформаційного суспільства у державі, поступове зменшення ознак відставання від інших країн, формування адекватної інформаційної політики та гармонізація інформаційного законодавства України з міжнародним, а також утворення системи інформаційного законодавства України належної якості. Фундаментом такого складного процесу має виступити теоретико-методологічна аргументація становлення й виокремлення як відповідних інститутів права зокрема, так і інформаційного права в цілому. Більше того, інтеграція України у світовий інформаційний простір потребує активізації наукових досліджень проблем інформаційного права і для поглиблення процесу подальшої розбудови демократичної, правової, соціальної держави. Глибока розробка теоретико-методологічних засад інформаційного права сприятиме такій інтеграції і за умов дослідження зарубіжного досвіду регламентації інформаційних правовідносин та порівняльного аналізу вітчизняного інформаційного законодавства, якому нині притаманні множинність, неузгодженість і несистематизованість. Такий стан речей викликає потребу у комплексному дослідженні теоретико-методологічних засад інформаційного права.

Разом з тим, стан вищезазначених досліджень на сьогодні визначається фрагментарністю та початковою фазою опрацювання. Спостерігається теоретично-онтологічна прогалина у розумінні природи інформаційного права, немає загальноприйнятої концепції інформаційного права. Ситуація ускладнюється ще й тим, що феномен інформаційного права проявляє себе, як складна єдність науки, галузі права та навчальної дисципліни, вивчення яких потрібно проводити непоодиноко, а комплексно.

У рамках дослідження інформаційного права у зазначеному ракурсі обумовлюється можливість вирішення і таких нагальних для української наукової спільноти проблем, як: онтологія інформаційного права як науки, класифікація інформації та інформаційних прав, нормативні дефініції в інформаційному праві, розмежування публічних та приватних засад в інформаційному праві, структура інформаційного права як галузі права, тенденції розвитку інформаційного законодавства тощо.

Такі суспільні, нормативно-правові та науково-методологічні підстави підкреслюють важливість наукової розвідки, спрямованої на дослідження природи інформаційного права. Не претендуючи на розв'язання усіх теоретично-онтологічних проблем інформаційного права, у дисертаційному дослідженні за допомогою комплексного підходу здійснено спробу розкриття теоретико-методологічних засад інформаційного права України як інтегрованої категорії.

Дослідження теоретико-методологічних засад інформаційного права відбувалося на базі нормативно-правових актів та наукових надбань. Джерельну основу дослідження становлять праці представників української науки інформаційного права - І. В. Арістової, О. А. Баранова, К. І. Бєлякова, В. М. Брижка, Ю. П. Бурила, С. Ф. Гуцу, І. Б. Жиляєва, Р. А. Калюжного, Л. П. Коваленко, В. К. Конах, О. В. Копана, Ю. К. Корейби, Б. А. Кормича, Т. А. Костецької, А. І. Марущака, О. Г. Марценюка, А. М. Новицького, О. В. Олійника, І. В. Панової, А. В. Погорілецької, Р. С. Свистовича, О. В. Синєокого, І. М. Сопілко, В. С. Цимбалюка, М. Я. Швеця, В. К. Шкарупи, О. І. Яременко та інших.

При дослідженні теоретичних аспектів інформаційного права використовувались положення та висновки теорії права таких авторів, як С. С. Алєксєєв, С. Д. Гусарєв, В. С. Журавський, О. В. Зайчук, Є. П. Євграфова, М. С. Кельман, М. І. Панов, Н. М. Пархоменко, Є. Б. Пашуканіс, С. П. Погребняк, Т. С. Подорожна, С. В. Полєніна, І. А. Полонка, О. Я. Рогач, О. Д. Тихомиров, Р. Б. Тополевський та інші.

Важливим підґрунтям дисертаційної роботи стали надбання інших юридичних наук. Зокрема, при визначенні масштабності зв'язків інформаційного права, з'ясуванні взаємодії публічних та приватних начал в інформаційному праві, аналізі джерел інформаційного права та інших аспектів використовувались наукові праці спеціалістів з конституційного права (Н. В. Кушакової-Костицької, В. Ф. Опришка, Т. В. Чубарук), адміністративного та фінансового права (Ю. П. Битяка, Л. К. Воронової, М. В. Жернакова, М. В. Ковалів, А. Т. Ковальчука, Т. О. Коломоєць, М. П. Кучерявенка, Т. А. Латковської, О. П. Орлюк, О. І. Остапенка, В. Д. Чернадчука), цивільного права (О. В. Кохановської, Є. В. Петрова, Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової), наук кримінального циклу (В. Д. Гавловського, М. В. Карчевського, Я. Ю. Кондратьєва, В. Г. Хахановського).

Досліджуючи передумови виникнення інформаційного права, було використано напрацювання зі сфери філософії та політології: О. Г. Данильяна, О. П. Дзьобаня, Д. В. Дюжева, А. В. Колодюка, Л. Л. Левченка, В. О. Муравицького, А. О. Сіленко, О. М. Соболь, Л. В. Яроцького та інших учених.

Розкриття окремих питань, пов'язаних зі світовим досвідом розбудови інформаційного суспільства та становленням інформаційного права, будувалося на роботах зарубіжних авторів, серед яких: А. Аарньо, І. Бачило, Г. Бехманн, Н. Вінер, Л. Р. Грехем, С. Дробязко, А. Ісманов, П. Кузнєцов, О. Міхеєва, П. Мурінь, С. Пюкке, М. Россі, С. Сілков, А. Тедеєв, Т. Шалаєва, С. Яскула та інші.

Наукові досягнення вчених характеризуються вагомим теоретичним та практичним значенням. Однак, незважаючи на те, що проблема складної природи інформаційного права неодноразово підкреслювалася, вона залишається малодослідженою. Не применшуючи здобутків науковців, зазначимо, що окремі аспекти окресленої проблеми дійсно порушувалися, робилися спроби осмислення галузевої сутності інформаційного права, проте спеціального монографічного дослідження, присвяченого розгляду теоретико-методологічних засад інформаційного права України як інтегрованої категорії, в українській науці немає. Це свідчить про актуальність та своєчасність обраного напрямку дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено на виконання положень Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затверджених Законом України від 9 січня 2007 року № 537-V; Програми інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072/2000; Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 роки, затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 року № 14-10.

Дисертацію виконано відповідно до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 роки, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 року № 347, а саме: в контексті розробки теоретично-онтологічної бази існування, охорони та захисту інформаційних відносин.

Обраний напрям дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи з теми «Сучасні тенденції реформування юридичної освіти та науки в Україні» (державний реєстраційний номер 0115U003318), передбаченої Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Державного науково-дослідного інституту МВС України. Окремі аспекти дослідження (науково-юридичне забезпечення інформаційних відносин, у тому числі й використання інформаційних технологій у навчальному процесі) проходили у рамках науково-дослідної теми ПВНЗ «Буковинський університет», а саме: «Розвиток методів і засобів інформаційних технологій в складних стохастичних спеціальних економічних системах в умовах невизначеності різних типів» (державний реєстраційний номер 0112U008316).

Мета і завдання дослідження. З урахуванням наукового та прикладного значення обраної теми, метою дослідження є з'ясування теоретико-методологічних засад інформаційного права як інтегрованої категорії та формулювання на цій основі авторської концепції інформаційного права України.

Для досягнення вказаної мети в дисертації поставлено такі завдання:

- проаналізувати передумови виникнення інформаційного права України у їх гносеологічному контексті та визначити етапи розвитку інформаційного права України;

- з урахуванням внутрішньої сутності сформулювати комплексне поняття інформаційного права України;

- розкрити сутність та розробити теоретико-методологічну основу нормативних дефініцій в інформаційному праві України, аргументувати їх важливість для процесу формування поняттєво-категоріального апарату інформаційного права України;

- охарактеризувати принципи інформаційного права України як основоположні засади, що спрямовані на регулювання інформаційних правовідносин;

- провести методологічний аналіз інформаційного права України як науки, галузі права, навчальної дисципліни;

- з'ясувати масштабність зв'язків інформаційного права України;

- внести пропозиції щодо нового підходу до системи інформаційного права України, а саме - до Особливої частини інформаційного права України;

- осмислити природу інституту інформаційних правовідносин і окреслити їх структуру та класифікацію;

- встановити співвідношення публічних та приватних засад у юридичній природі інформаційних відносин;

- розробити класифікацію інформації як об'єкта інформаційних правовідносин;

- обґрунтувати доцільність закріплення за інтернет-правом статусу інституту Особливої частини інформаційного права України;

- узагальнити наукові підходи до методології та методу інформаційного права України;

- систематизувати основні підходи до категорії «інформаційні права», розробити класифікацію інформаційних прав згідно з вітчизняним законодавством та здійснити їх порівняльний аналіз відповідно до зарубіжного інформаційного законодавства;

- охарактеризувати тенденції розвитку інформаційного права у світі;

- запропонувати концепцію інформаційного права України як інтегрованої категорії.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, пов'язані з формуванням та подальшим розвитком інформаційного права України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади інформаційного права України як інтегрованої категорії.

Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлений поставленою метою, специфікою об'єкта, предмета та завдань дослідження. Ключову методологічну роль у побудові дисертаційної роботи відіграє комплексний підхід, який забезпечує можливість дослідження інформаційного права як сукупності (цілісності) його систем, внутрішніх елементів, зв'язків з іншими інституціями, єдності проявів, властивостей, ознак. Цей підхід є провідним у дисертації і вектором для інших методів.

Одним із найбільш значущих методів дослідження виступив діалектичний метод пізнання явищ, який дав змогу окреслити юридичну природу останнього, розкрити передумови його становлення, з'ясувати масштабність зв'язків з іншими науками та галузями права тощо. Він включає до своєї структури такі методи:

- логічний метод, застосування якого дозволило побудувати пізнання суті інформаційного права у вигляді трьох етапів: а) визначення закономірностей формування та особливостей становлення інформаційного права - ретроспектива інформаційного права України (підрозділ 2.1); б) аналіз природи інформаційного права України на сучасному етапі його розвитку - генезис інформаційного права (розділ 3); в) узагальнення уявлень про інформаційне право, продукування його концепції та визначення перспектив розвитку - теорія інформаційного права України (розділ 5);

- історичний метод, за допомогою якого здійснено періодизацію етапів формування інформаційного права (підрозділ 2.1);

- системний метод, завдяки якому визначено систему інформаційних прав і запропоновано бачення їх як сукупності прав, закріплених у міжнародних документах та визначених у нормативно-правових актах України, а також прав, які носять основоположний характер, і специфікованих інформаційних прав (підрозділ 4.1), з'ясовано систему нормативних дефініцій в інформаційному праві (підрозділ 2.2), систему інформаційних правовідносин (підрозділ 3.4) та систему принципів інформаційного права (підрозділ 2.3). Його застосовано і при проведенні аналізу наукових позицій стосовно предмета й методу інформаційного права (підрозділи 3.1, 3.6).

Крім діалектичного методу пізнання явищ, у дослідженні використано й інші методи. Основні з них такі:

- метод класифікації - при розробці класифікації джерел інформаційного права (підрозділ 1.2), інформаційної свідомості (підрозділ 2.1), інформації, інформаційних правовідносин, суб'єктів інформаційних правовідносин, юридичних фактів в інформаційному праві (підрозділ 3.4), нормативних дефініцій в інформаційному праві (підрозділ 2.2), норм інформаційного права (підрозділ 5.1), інформаційних прав (підрозділ 4.1);

- порівняльно-правовий метод - при порівнянні світової практики нормативної регламентації інформаційних прав, правового регулювання інститутів інформаційного права в зарубіжних країнах, наукових підходів до визначення сутності інформаційного права іноземних авторів (розділ 4);

- спеціально-юридичний метод - при характеристиці таких правових явищ, як інформаційні правовідносини (підрозділ 3.4), джерела інформаційного права, форми інформаційного права (підрозділ 1.2), інститут інформаційного права (підрозділ 5.1) тощо;

- інституціонально-правовий метод - при вивченні окремих інститутів інформаційного права, зокрема інституту інформаційних прав, інституту мас-медіа-права, інституту інтернет-права та інших (підрозділи 3.3, 5.1);

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі інформаційного права, а також теорії права, конституційного, адміністративного, фінансового права, інших галузей наук.

Нормативно-правовою базою дослідження є вітчизняне інформаційне законодавство (Конституція України, ряд чинних законів та підзаконних нормативно-правових актів, норми яких здійснюють регламентацію інформаційних правовідносин в Україні), інформаційне законодавство Білорусі, Великобританії, Молдови, Німеччини, Сполучених Штатів Америки, конституції Азербайджану, Іспанії, Литви, Польщі, Португалії, а також інші міжнародні акти.

Інформаційною та емпіричною основою дисертації виступили довідкова література, політико-правова публіцистика, навчально-методичні напрацювання. інформаційний право дефініція зарубіжний

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні комплексних інформаційно-правових монографічних досліджень, яке присвячене вирішенню наукової проблеми щодо з'ясування теоретико-методологічних засад інформаційного права України як інтегрованої категорії. За результатами дослідницької роботи обґрунтовано нові теоретико-методологічні положення, сформульовано висновки та рекомендації, які виносяться на захист, зокрема:

вперше:

- запропоновано авторську концепцію інформаційного права України, що передбачає уявлення про нього, як про структуровану, взаємодіючу та взаємопов'язану єдність відповідної науки, галузі права і навчальної дисципліни із трьохракурсними предметом, методом, системою, принципами, яка обумовлена наявністю інформаційно-правових норм;

- вноситься пропозиція розглядати критерії відмежування інформаційного права України від інших галузей права диференційовано, а саме: головні критерії - предмет правового регулювання (перший рівень), принципи галузі, своєрідний поняттєво-категоріальний апарат (другий рівень); допоміжний критерій - метод правового регулювання;

- розроблено онтологічно-теоретичні засади інформаційного права як науки і як навчальної дисципліни, що дозволяє охарактеризувати інформаційне право України різнобічно, а не тільки як галузь права;

- встановлено тричленну структуру методу інформаційного права України, який включає метод науки інформаційного права, метод інформаційного права як навчальної дисципліни, метод інформаційного права як галузі права;

- аргументовано наявність в Особливій частині інформаційного права України зв'язкового права (підгалузі інформаційного права, що містить у своєму складі інститути, норми яких регламентують діяльність, пов'язану із забезпеченням зв'язку між суб'єктами у його різних формах) та обліково-бібліотечного права (підгалузі інформаційного права, норми якої регулюють відносини, що виникають, змінюються та припиняються у зв'язку із здійсненням бібліотечної, архівної, музейної та статистичної діяльності), встановлено їх складові (інститути інформаційного права), а також сформульовано авторські визначення основних інститутів інформаційного права України;

- введено до наукового обігу поняття «інформаційна свідомість» як особливу форму суспільної свідомості, що є передумовою інформаційної діяльності та підставою для виникнення й динаміки інформаційного суспільства; обумовлено фактори її формування, структуру, ознаки, функції, види;

- конкретизовано сутність категорії нормативної дефініції в інформаційному праві України як встановленої у нормативно-правовому акті норми, котра містить поняття, що характеризує інформаційно-правове явище за допомогою однієї визначальної або кількох характерних ознак з метою забезпечення однакового розуміння терміна у процесі застосування положень відповідного нормативно-правового акта;

удосконалено:

- теоретичне підґрунтя структури науки інформаційного права України, яку складають наукові теорії, наукові вчення, доктрини, наукові проблеми, наукові дефініції, наукові класифікації, наукові принципи;

- методологічний підхід щодо неоднорідності характеру норм інформаційно-правового спрямування, який забезпечує в інформаційному праві України взаємодію публічних та приватних засад;

- класифікацію інформації за критеріями змісту, порядку доступу, суб'єктів-розпорядників інформації, території поширення, форми, призначення, значення для суспільства;

- доктринальне розуміння предмета інформаційного права України, який складають такі інформаційні правовідносини, що: виникають між суб'єктами інформаційного права у зв'язку зі створенням, володінням, поширенням, користуванням, зберіганням, доступом, охороною, знищенням інформації та регулюються головним чином нормами інформаційного законодавства; виникають при реалізації права на інформацію як субінституту права власності; виникають між особливим колом суб'єктів інформаційного права; виникають у процесі діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування з приводу інформації щодо реалізації та захисту інформаційних прав і свобод юридичних та фізичних осіб, надання послуг інформаційного характеру, задоволення інформаційних потреб; мають адміністративно-правовий характер, однак формуються між учасниками інформаційного права; пов'язані з існуванням інформаційного ринку та з використанням інформаційних технологій; пов'язані з регулюванням діяльності засобів масової інформації; пов'язані із забезпеченням інформаційної безпеки; формуються в інтернет-середовищі (е-відносини), а також правовідносини у сфері архівної, бібліотечної, статистичної, музейної діяльності та міжнародні інформаційні правовідносини;

- класифікацію інформаційних правовідносин, яку здійснено за критеріями методу, функцій, якості, кількості осіб, що беруть у них участь, характеру обов'язків, зобов'язань учасників, характеру змісту, виду галузі законодавства, яка здійснює регламентацію інформаційних правовідносин, сфери поширення, тривалості в часі, призначення, співвідношення прав і обов'язків, підстав виникнення, суб'єктного складу;

- систему функцій норми інформаційного права, які поділено на основні (регулятивна і охоронна) та додаткові (інформаційна, виховна, колізійна тощо); а також класифікацію норм інформаційного права за критеріями юридичної сили, форми вираження розпоряджень, кола осіб, функціонального призначення;

- уявлення про інтернет-право як про інститут Особливої частини системи інформаційного права України, а саме: складову у підгалузі зв'язкового права;

- визначення понять «інформаційне право», «банківська інформація», «методологія інформаційного права», «інформаційні правовідносини», «принципи інформаційного права», «норми інформаційного права», «джерела інформаційного права», «форми інформаційного права», «інформаційне законодавство»;

дістали подальшого розвитку:

- концептуальні засади формування інформаційного суспільства в Україні та світі, відмежування його від віртуального суспільства, мережевого суспільства, суспільства знання, а також обумовлення національно-патріотичної складової в інформаційних потоках інформаційного суспільства;

- вчення про інформацію як субстанції, що характеризується комплексним та системоутворюючим началом й серед інших різних виявів проявляється і як правова категорія;

- теоретико-методологічне обґрунтування положення стосовно внутрішнього змісту інформаційних прав, а саме: використання широкого підходу, що передбачає системоутворюючу єдність як права на інформацію і права на доступ до інформації, так і інших інформаційних прав; а також уточнено диференціацію інформаційних прав (основоположні і специфіковані, конституційні і доповнюючі);

- вчення про методологію в контексті інформаційного права України як про сукупність наукових поглядів на сутність, структуру та поділ методів інформаційного права;

- методологічне обґрунтування структури інформаційних правовідносин, яку складають об'єкт, суб'єкти та зміст інформаційних правовідносин, та здійснено їх характеристику;

- система принципів інформаційного права України, до складу якої пропонується відносити загальноправові та внутрішньодержавні (конституційні, галузеві, спеціальні) принципи;

- доктринальна ідея про міжгалузевий інститут банківської інформації - зафіксовані у людській свідомості відомості на матеріальних і нематеріальних носіях про депозитні, кредитні, розрахункові операції банку, а також інші зовнішні та внутрішні банківські процеси; доведена необхідність прийняття Закону України «Про банківську інформацію» та пропонується його загальна структура.

Теоретичне і практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що положення, які сформульовані та викладені в дисертаційній роботі, повинні стати теоретико-методологічною базою для подальшого вивчення феномену інформаційного права. Результати проведеного дослідження можуть бути використані:

- у науково-дослідній роботі - для подальшого проведення теоретичних пошуків щодо вирішення проблем, пов'язаних із формуванням та розвитком інформаційного права України (акт впровадження в науково-дослідну діяльність Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України від 12 січня 2015 року);

- у правотворчій роботі. Рекомендації, наведені у дисертаційному дослідженні, можуть бути використані при розробці законів України «Про банківську інформацію», «Про Інтернет», Інформаційного кодексу України, а також як теоретична основа для іншої правотворчої роботи (акт впровадження від 23 грудня 2014 року). Окремі положення дисертаційної роботи впроваджені в діяльність Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції (довідка від 2 березня 2015 року № 04-12/11-776);

- у правозастосовній діяльності. Висновки дисертації можуть мати значення як у роботі державних органів, так і юридичних фірм та компаній. Матеріали дисертаційного дослідження знайшли своє практичне застосування у діяльності Державного комітету телебачення і радіомовлення України (довідка від 4 лютого 2015 року), Головного управління юстиції у Чернівецькій області (довідка від 6 травня 2015 року), Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут технологій товарно-грошового обігу, фінансових та фондових ринків “УКРЕЛЕКОН”» (довідка від 2 квітня 2015 року № 2-04/1), Юридичної компанії «Інноваційні технології права» (довідка від 17 квітня 2013 року № ДВ-0003);

- у навчально-методичному процесі. Теоретичні аспекти дисертаційного дослідження будуть корисними при викладанні навчальної дисципліни «Інформаційне право» та інших дисциплін інформаційно-правового спрямування. Положення дисертації впроваджено в навчальний процес при проведенні лекційних та семінарських занять з навчальної дисципліни «Інформаційне право» у ПВНЗ «Буковинський університет» (акти впровадження від 14 квітня 2011 року № 01-137 та від 10 лютого 2012 року № 01-47а), а також у науково-методичну діяльність ПВНЗ «Буковинський університет» (акт впровадження від 29 березня 2013 року № 01-60).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана здобувачем особисто, всі результати цієї роботи, сформульовані у ній положення та висновки обґрунтовані на основі особистих досліджень автора і мають самостійний характер. Усі концептуальні положення дослідження викладено у монографії, наукових статтях та доповідях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, рекомендації та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях наукової та вченої рад Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України. Крім того, результати дисертаційного дослідження були апробовані на конференціях міжнародного та всеукраїнського рівнів, а саме: «Інтелект. Особистість. Економіка» (м. Донецьк, 2009 р.), «Соціум. Наука. Культура» (м. Київ, 2010 р.), «Проблеми правотворчості очима науковців» (м. Тернопіль, 2010 р.), «Альянс наук: вчений вченому» (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), «Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспективы» (м. Сімферополь, 2010 р.), «Актуальні проблеми соціально-економічних трансформацій у міжнародному середовищі» (м. Тернопіль, 2010 р.), «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Київ, 2010 р.), «Трансформація змісту функцій управління економікою в умовах інформглобалізації» (м. Чернівці, 2010 р.), «Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення» (м. Київ, 2010 р.), «Актуальні проблеми інформаційних технологій, економіки та права» (м. Чернівці, 2011 р.), «Людина, культура, техніка у новому тисячолітті» (м. Харків, 2011 р.), «Перспективи розвитку інформаційних та транспортно-митних технологій у митній справі, зовнішньоекономічній діяльності та управлінні організаціями» (м. Дніпропетровськ; 2011 р.), «Інформаційні технології, економіка та право: стан та перспективи розвитку» (м. Чернівці, 2012 р.), «Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави» (м. Черкаси, 2012 р.), «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (м. Херсон, 2013 р.), «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Ужгород, 2014 р.), «Правовые реформы в Молдове, Украине и Грузии в контексте евроинтеграционных процессов» (Молдова, м. Кишинів, 2014 р.), «Prбvna veda a prax v treќom tisнcroин» (Словаччина, м. Кошице, 2015 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли своє відображення у 51 публікації, з яких: 1 - одноосібна монографія, 22 - статті, надруковані у наукових фахових виданнях у галузі юридичних наук, перелік яких затверджено МОН України, 4 - статті у наукових виданнях інших держав, 6 - публікації, які додатково відображають результати дослідження, 18 - тези наукових повідомлень та доповідей на всеукраїнських і міжнародних науково-теоретичних та науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою, предметом та завданнями дослідження, а також специфікою проблем, що стали об'єктом дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, що містять шістнадцять підрозділів і висновки до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 428 сторінок, основний текст - 361 сторінка, список використаних джерел - 520 найменувань на 56 сторінках.

основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження та ступінь її наукового висвітлення, вказується зв'язок роботи з науковими та державними програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, об'єкт та предмет, методи дослідження, наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також наводяться відомості щодо апробації та опублікування результатів дослідження, його структура й обсяг.

Розділ 1 «Ступінь наукової розробки, джерельна та методологічна база дослідження сутності інформаційного права України» складається з чотирьох підрозділів та присвячений загальному ознайомленню з науковою розробкою обраного напряму дослідження, з його джерельною та методологічною базою.

У підрозділі 1.1 «Огляд літератури з теми дослідження», відповідно до хронології, проаналізовано генезис наукових уявлень про юридичну природу інформаційного права, у результаті чого констатовано: а) теоретико-методологічні напрацювання інформаційного права перебувають на початковій стадії; б) більшість теоретико-методологічних положень подаються в загальних рисах та носять побічний характер відповідно до основних предметів досліджень (як правило, це окремі інститути інформаційного права); в) існує теоретико-методологічна прогалина у з'ясуванні онтологічно-структурної будови інформаційного права; г) не розроблено теоретичний фундамент концепції інформаційного права України; ґ) інформаційне право у більшості наукових розвідок розглядається як комплексна галузь права, проте спостерігається млявість або відсутність теоретико-методологічного обґрунтування такої тези; д) залишаються відкритими питання теоретико-методологічної аргументації предмета і методу інформаційного права; е) дослідження інформаційного права обумовлюються розрізненістю, теоретико-методологічні положення позбавлені системного та комплексного підходів.

У підрозділі 1.2 «Джерела інформаційного права України» розглядається сутність джерел інформаційного права України, їхні ознаки та система. Визначено, що джерелами інформаційного права України є сукупність приписів інформаційно-правового спрямування, виражених у конкретній зовнішній формі, а також акти судової практики, спрямовані на роз'яснення, тлумачення й правомірність виконання, використання і дотримання норм інформаційного права, та звичаї ділового обороту, які застосовуються в електронній комерції, міжнародній інтернет-діяльності тощо.

З'ясовано, що ознаками джерел інформаційного права України є стабільність, динамічність, державність, комплексність, системність.

Розроблено диференціацію джерел за критеріями: комплексності (самостійні джерела інформаційного права та джерела, які одночасно є джерелами і інформаційного права, і інших галузей права), вираженості (матеріальні джерела інформаційного права та ідеологічні джерела інформаційного права), а також за формальним критерієм (форми інформаційного права та інші джерела інформаційного права). Зокрема, під формами інформаційного права пропонується розуміти зовнішній вияв норм інформаційного права, зумовлений потребами суспільства у відповідному правовому регулюванні інформаційних відносин. Обґрунтовано, що недоцільно ототожнювати поняття «джерело права» та «форма права», оскільки вони є відмінними за своїм внутрішнім змістом. Поняття «джерело права» ширше за поняття «форма права» та включає його до своєї структури.

Визначено коло основних нормативно-правових актів, які виступили методологічною основою дисертації, а саме: Конституція України, закони України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про інформаційні агентства», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про Національний архівний фонд та архівні установи» та інші нормативно-правові акти.

У підрозділі 1.3 «Методологія дослідження» визначено низку методів, які виступили методологічною основою дисертації. Використано як загальні, так і спеціальні методи. Одним із найбільш значущих із загальних методів постав діалектичний метод пізнання явищ, який включає логічний, історичний та системний методи. Також застосовано дедуктивний метод та метод класифікації. Із спеціальних було обрано порівняльно-правовий метод, спеціально-юридичний метод, інституціонально-правовий метод, метод описання. Разом з тим, з огляду на складну юридичну та суспільну природу інформаційного права, методологічним фундаментом пізнання його феномену виступив комплексний метод, за допомогою якого повною мірою досягається об'єктивність і детальність наукового пізнання інформаційного права України, аргументація динаміки, множинності, передумов формування інформаційного права України, а також обумовлюється можливість формулювання концепції інформаційного права України.

У підрозділі 1.4 «Комплексний підхід до розуміння феномену інформаційного права України як інтегрованої категорії: постановка проблеми» обґрунтовується ключова роль комплексного підходу у дослідженні теоретичних засад інформаційного права, яка дає підстави до наукового припущення доцільності пізнання інформаційного права та подання конкретного способу його розуміння як інтегрованої категорії. Гіпотетично видається можливим, що використання комплексного підходу як надрівня щодо інших методів дослідження дасть змогу для адекватного розуміння інформаційного права України як явища складної природи, що виявляється у частині суспільної науки, галузі права, навчальній дисципліні, а також у галузі законодавства.

Розділ 2 «Загальнотеоретична характеристика інформаційного права України» складається з трьох підрозділів та присвячений з'ясуванню передумов формування інформаційного права України, теоретико-методологічному підґрунтю поняттєво-категоріального апарату інформаційного права України, формуванню уявлення про принципи інформаційного права України.

У підрозділі 2.1 «Передумови формування та особливості становлення інформаційного права України: історичні, соціально-економічні та юридичні аспекти» доведено, що інформаційне право України пройшло досить складний шлях свого становлення, якому сприяли такі передумови: а) історичні, що зумовлені бурхливим та суперечливим розвитком української державності. Прийняття документів, розроблених і прийнятих різними органами влади, що діяли на території України протягом визначеного часу, вирізнялися акцентом певних статей щодо регламентації окремих інформаційних правовідносин. Характерно, що таким актам притаманний конституційний рівень, що підкреслює важливість для української громади юридичної забезпеченості інформаційних прав; б) юридичні, якими можна вважати правові акти неоднакової юридичної сили, що є чинними на сьогодні та регламентують існуючі інформаційні правовідносини; в) соціально-економічні, які доцільно поділити на дві підгрупи: об'єктивні (трансформація суспільних відносин та перехід людства до інформаційного суспільства); та суб'єктивні (інформаційна свідомість та інформаційна культура).

Особливу увагу в дисертації приділено такій об'єктивній передумові становлення інформаційного права, як формуванню інформаційного суспільства - нового етапу розвитку людської цивілізації. Бурхливе впровадження інформаційних технологій (технократична складова), формування класів людей за новітніми критеріями (стратифікаційна складова), поява інформаційної свідомості і підвищення рівня інформаційної культури (психологічна складова), утворення нового типу мислення (філософська складова) та створення належної нормативно-правової бази регламентації інформаційних відносин (юридична складова) - усе це обумовлює виникнення та подальшу еволюцію інформаційного суспільства. Доводиться, що у кожній державі становлення інформаційного суспільства відбувається по-різному. Відповідно до цього констатовано, що в економічно розвинутих країнах його рівень є значно вищим і визначається перспективністю. Щодо України, то у нашій державі інформаційне суспільство формується своєрідними стрибками, має фрагментарний характер. Утім, на основі національної ідеї, української національної культури, державної мови та національного мислення в Україні може бути реалізована належна державна інформаційна політика, яка зумовить проведення інформатизації у визначених сферах народного господарства, забезпечить умови захисту й охорони інформаційних прав, сприятиме громадському обговоренню та ознайомленню з перспективами інформаційного суспільства.

Введено до наукового обігу поняття «інформаційна свідомість» та визначено її ознаки: а) це одна із форм суспільної свідомості; б) є передумовою інформаційної діяльності суб'єктів інформаційних відносин; в) її предметом є інформація й інші інформаційні явища, інформаційне суспільство та інформаційно-комп'ютерні технології; г) є підставою для розвитку інформаційного суспільства; ґ) передбачає наявність мислених форм. Запропоновано теоретичне узагальнення сутності інформаційної свідомості, а саме: а) структура, до складу якої входять елементи філософської, соціальної, психологічної та юридичної природи; б) функції, основними з яких є гносеологічна, оціночна, регулятивна та інформаційного мислення; в) класифікація за суб'єктним критерієм (інформаційна свідомість людини, колективу, народу, людства) та за значимістю (буденна й професійна інформаційна свідомість).

У підрозділі 2.2 «Спеціальний поняттєво-категоріальний апарат інформаційного права України» доводиться, що якість інформаційного законодавства багато в чому залежить від наявності та належного змісту нормативних дефініцій. Констатується, що проблемам лінгвістично-термінологічного змісту у науці та практиці приділяється недостатньо уваги, а тому спостерігаються термінологічний дисбаланс, неузгодженість категорій, неоднакове та багатозначне трактування понять, необґрунтована відсутність важливих для регламентації інформаційних відносин дефініцій і т.п.

На основі критичного аналізу наукових джерел визначено низку проблем, які погіршують стан поняттєво-категоріального апарату інформаційного права України, а саме: а) відсутність у нормативно-правових актах понять інформаційно-правових явищ, існування яких заперечувати не можливо, через те, що вони є своєрідним результатом сучасного світу, відповідають своєму часу та функціонують об'єктивно; більше того, такі поняття досить часто є науково малорозробленими; б) існування певних понять без формулювання їхньої дефініції; в) неузгодженість групи понять; г) необхідність уніфікації понять інформаційного права; ґ) неоднозначність трактування понять. Обґрунтовується, що шляхами подолання зазначених проблем можуть бути: а) належна підготовка законопроектів інформаційно-правової тематики щодо застосування дефініцій та їхнього формулювання на підставі консультацій філологів, фахівців з інформаційного права, спеціалістів технічного та комп'ютерного спрямування; б) розробка тезаурусу інформаційного права та активне використання законодавцем надбань науки інформаційного права з метою якнайширшого охоплення правовою сферою регулювання існуючих інформаційних відносин та закріплення за термінами офіційного поняття у формі нормативної дефініції; в) внесення змін у чинні нормативно-правові акти, які полягатимуть у розширенні норм, що містять відповідні терміни (внесення нормативної дефініції для пояснення існуючого терміна); г) проведення систематизації існуючих у нормативно-правових актах термінів та обумовлення їхнього однакового застосування.

Розроблено теоретико-методологічне підґрунтя нормативних дефініцій інформаційного права України, а саме: а) уточнено загальнотеоретичні вимоги до нормативних дефініцій інформаційного права (мати відповідний зміст з позиції інформаційного права, відповідати вимогам часу з огляду на швидкий розвиток інформаційних відносин, забезпечуватися науковою обґрунтованістю, оскільки багато із них потребують текстового формулювання на основі консультацій фахівців технічних та комп'ютерних спеціальностей); б) запропоновано класифікацію нормативних дефініцій інформаційного права за кількістю слів у назві, місцем складових частин нормативної дефініції, складністю побудови змісту; в) визначено функції нормативних дефініцій інформаційного права: описова, пояснювальна, наукова, технічна, інтерпретаційна, навчальна.

...