Проблеми правового регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади

Обґрунтовано пропозицію щодо встановлення спеціальних строків для обговорення та погодження певних видів проектів нормативно-правових актів, а саме: 1) максимального строку очікування пропозицій та зауважень від громадськості щодо проекту регуляторного нормативно-правового акта сорок п'ять днів, через те, що фізичні та юридичні особи, які дійсно займають активну громадську позицію, зацікавлені та беруть участь в обговореннях проектів регуляторних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади відреагують на оприлюднений проект відразу, встановлення ж можливого тримісячного строку сприятиме затягуванню нормотворчого процесу; 2) максимального строку консультацій із громадськістю щодо обговорення проектів нормативно-правових актів органів виконавчої влади у разі необхідності (встановлення такої вимоги законодавством) або ініціативи суб'єкта нормотворення чи головного розробника проекту сорок п'ять днів; 3) позачергового погодження нормативно-правових актів, поданих на погодження повторно, для заінтересованих органів - протягом двох робочих днів, для уповноваженого органу, який реалізує державну регуляторну політику - протягом десяти робочих днів; 4) поданий на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України після доопрацювання нормативно-правовий акт, який фактично вже був проаналізований та досліджений, має бути розглянутий знов таки не на загальних підставах, а як повторно поданий, протягом п'яти робочих днів.

У підрозділі 3.3 «Нормотворча діяльність інших органів виконавчої влади» наголошено на тому, що одним із проблемних аспектів реалізації нормотворчої діяльності органів виконавчої влади на місцях є дублювання, а також існування колізій у порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у відповідних адміністративно-територіальних одиницях України.

Запропоновано нормативно визначити, що доцільно безпосередньо на суб'єкта нормотворення - місцеву державну адміністрацію в особі голови (враховуючи, що голова місцевої державної адміністрації одноособово видає розпорядження) покласти право вирішити, який структурний підрозділ держадміністрації, її апарату, інший орган буде головним розробником проекту розпорядження та визначити, які органи є заінтересованими та братимуть участь в його створенні й погодженні.

Визначено, що потребує корегування норма щодо встановлення строку опрацювання проекту розпорядження голови місцевої держадміністрації. У зв'язку з цим запропоновано визначити, що проект має бути опрацьовано протягом 15-ти днів і за потреби строк його опрацювання може бути продовжений, але в такому разі необхідно передбачити, що такий строк продовження може складати не більше п'яти днів.

Обґрунтовано доцільність обов'язкового залучення юридичного відділу до процесу створення нормативно-правового акта з початкової стадії його розробки.

Зроблено висновок, що основними стадіями нормотворчого процесу місцевих державних адміністрацій щодо створення розпоряджень голів місцевих державних адміністрацій є такі: 1) розробка проекту розпорядження головним розробником; 2) погодження проекту розпорядження із заінтересованими структурними підрозділами місцевої державної адміністрації та іншими органами виконавчої влади, які на сьогодні визначаються головним розробником; 3) факультативна стадія, яка полягає в публічному обговоренні із громадськістю актів, які визначені такими, що підлягають обговоренню; 4) опрацювання проекту розпорядження в апараті місцевої державної адміністрації, після якої при відсутності зауважень проект передається голові місцевої державної адміністрації на підпис.

Розділ 4 «Удосконалення правового регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» містить два підрозділи, в яких визначено проблеми правового регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади та запропоновано шляхи їх подолання.

У підрозділі 4.1 «Практичні проблеми правового регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» аргументовано, що в державній реєстрації нормативно-правового акта може бути відмовлено за двох підстав: по-перше, за певні порушення та недотримання за змістом та формою нормативно-правового акта, тобто за матеріальних підстав (невідповідність нормам чинного законодавства змісту нормативно-правового акта, недотримання правил правопису, діловодства тощо) та по-друге, за порушення процедури створення нормативно-правового акта (непогодження нормативно-правового акта із заінтересованими особами, недотримання процедури створення регуляторних нормативно-правових актів тощо), тобто за процесуальних підстав.

Відзначено, що порядок оскарження підзаконних нормативно-правових актів можна розділити на: 1) адміністративний, до якого можуть бути віднесені: скасування органом нормотворення, скасування вищестоящим органом; скасування органом юстиції рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта; 2) судовий, до якого може бути віднесено оскарження нормативно-правових актів в судовому порядку.

Зроблено висновок про те, що сьогодні ще недостатньо відкритої, доступної для громадськості та науковців інформації, яка б дозволила дослідити практичні проблеми реалізації нормотворчої діяльності органів виконавчої влади в Україні. Міністерством юстиції України, як і адміністративними судами, недостатньо висвітлюється діяльність органів юстиції щодо реєстрації нормативно-правових актів, відмови в їх реєстрації та скасування. Немає можливості проаналізувати та узагальнити діяльність органів юстиції із скасування рішень про державну реєстрацію підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади щодо підстав скасування, типових недоліків у процесі створення нормативно-правових актів тощо. Незважаючи на те, що сьогодні в Україні велика увага приділяється висвітленню діяльності органів виконавчої влади через засоби масової інформації (друковані, мережу Інтернет тощо), огляд дозволяє виявити, що зміст її суттєвого значення не має, носить суто поверхневий інформативний, ненауковий і непрактичний характер й ускладнює та унеможливлює наукові дослідження в певних напрямках.

У підрозділі 4.2 «Напрями вдосконалення правового регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» запропоновано підставою скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта вважати набрання чинності постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили .

Запропоновано наділити Головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, які мають право проводити перевірки у відповідних, підпорядкованих місцевих управліннях юстиції та застосовувати заходи щодо усунення виявлених недоліків, повноваженнями щодо скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта, яке прийняте підпорядкованим управлінням юстиції.

Визначено необхідним нормативно конкретизувати, що інформація відповідного управління юстиції місцевого рівня про скасування рішення щодо державної реєстрації нормативно-правового акта має бути опублікована в друкованих засобах масової інформації місцевої державної адміністрації, яка розповсюджується на території певного регіону (тобто це має бути державний друкований засіб масової інформації). Необхідно також передбачити обов'язок таких друкованих засобів масової інформації друкувати накази територіальних органів юстиції про скасування рішення про державну реєстрацію підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади. При цьому запропоновано доповнити ч. 2 п. 17 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію словами: «та друкованих засобах масової інформації місцевої державної адміністрації, яка розповсюджується на території певного регіону».

Внесено пропозиції щодо вдосконалення: 1) норм проекту Закону України «Про нормативно-правові акти»; 2) узгодження норм чинного законодавства щодо внесення змін до нормативно-правових актів; 3) норм чинного законодавства щодо створення розпоряджень голів місцевих державних адміністрацій та набрання ними чинності; 4) процесу створення регуляторних нормативно-правових актів; 5) законодавства щодо громадських обговорень проектів нормативно-правових актів; 6) чинного законодавства про висвітлення у друкованих засобах масової інформації повідомлень органів юстиції про скасування рішень про державну реєстрацію.

Запропоновано запровадити позитивний досвід іноземних держав з регулювання нормотворчого процесу органів виконавчої влади.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні міститься вирішення наукової проблеми, яка полягала у визначенні концептуальних засад правового регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади та виробленні на цій основі практичних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на забезпечення ефективності реалізації державної політики в зазначеній сфері. Основні з них такі.

1. Аргументовано, що конституційний принцип розподілу влади є комплексним правовим інститутом, який слід розглядати у двох аспектах: по-перше, як декларування (конституційне закріплення принципу), тобто проголошення в Конституції, що в державі єдина державна влада реалізується на підставі розподілу її на законодавчу, виконавчу та судову гілки, по-друге, як реалізація (практичне застосування принципу), тобто фактичний розподіл повноважень між відповідними кожній гілці влади державними органами та встановлення меж їх взаємодії (чим забезпечується єдність влади), контролю, підзвітності, засобів реагування тощо (яке забезпечується шляхом застосування системи стримувань та противаг) з метою недопущення свавілля, перевищення та зловживання владою. Саме така практична єдність цих теоретичних інститутів виступає запорукою ефективності організації та реалізації державної влади.

2. Запропоновано під виконавчою владою розуміти окрему гілку державної влади, на яку покладено завдання щодо здійснення управлінської діяльності в державі, згідно із законодавством, через систему спеціально створених державних органів - органів виконавчої влади, які являють собою різновид органів державної влади, наділених законодавством державно-владними управлінськими повноваженнями щодо забезпечення життєдіяльності країни з можливістю застосування заходів примусового характеру.

3. Висловлено думку, що значення органів виконавчої влади полягає саме у здійсненні державного управління в усіх сферах забезпечення життєдіяльності держави та народу України у формах управлінської та виконавчо-розпорядчої діяльності. Органи законодавчої та судової гілок влади наділені законом специфічною, обмеженою сферою діяльності й здійснюють управлінську діяльність лише в межах свого апарату, а органи виконавчої влади «управляють» державою взагалі. Поняття виконавчої влади та державного управління не можуть бути тотожними, натомість слід підтримати тих вчених, які вважають, що ці категорії співвідносяться між собою та визначають державне управління як форму організаційно-виконавчо-розпорядчої діяльності органів виконавчої влади.

4. Зазначено, що органи виконавчої влади в Україні займають особливе місце в системі органів державної влади як такі, що виконують повноваження виконавчо-розпорядчого, організуючого підзаконного характеру, їх значення полягає саме в забезпеченні повсякденного життя країни та суспільства шляхом реалізації управлінської діяльності. Водночас кожний орган виконавчої влади як частина системи органів виконавчої влади може діяти ефективно, досконало реалізовувати владні повноваження лише за умови находження в системі.

5. Визначено, що система органів виконавчої влади - сукупність очолюваних Кабінетом Міністрів України органів державної влади із законодавчо регламентованою схемою організації та взаємодії, які реалізують повноваження з організації виконання законів та вчинення управлінської діяльності в державі взагалі, з урахуванням адміністративно-територіального устрою країни, з метою забезпечення потреб громадян з усіх питань їх життєдіяльності та захисту їх прав, свобод і законних інтересів.

6. Констатовано, що система органів виконавчої влади України сьогодні складається з трьох рівнів з відповідними підрівнями: вищий рівень - Кабінет Міністрів України; центральний рівень - перший підрівень - міністерства та другий підрівень - центральні органи виконавчої влади; місцевий рівень - перший підрівень - обласні територіальні органи міністерств, центральних органів виконавчої влади, другий підрівень - районні, міські, міськрайонні, районні у місті, міжрайонні територіальні органи міністерств і центральних органів виконавчої влади.

7. Доведено, що функції органів виконавчої влади мають особливе значення для встановлення закономірностей побудови і функціонування та визначення перспектив розвитку виконавчої влади й системи її органів. Функції органів виконавчої влади зі здійснення державного управління доцільно розподілити на такі групи: управлінські, виконавчі та внутрішньо забезпечувальні. Група управлінських функцій включає в себе класичні функції управлінської діяльності, притаманні, в принципі, будь-якому органу, установі, організації, лише з тією різницею, що організація, яка не наділена владними повноваженнями, реалізує управлінські функції тільки всередині організації для впорядкування її внутрішньої структури, а будь-який орган виконавчої влади реалізує управлінські функції як відносно своїх структурних одиниць (тобто реалізуються внутрішні управлінські функції), так і стосовно фізичних та юридичних осіб, які безпосередньо ані структурно, ані функціонально не підпорядковані органу виконавчої влади (таким чином реалізуються зовнішні управлінські функції). До управлінських функцій органів виконавчої влади можуть бути віднесені функції прогнозування, планування, організації, координації тощо. Група виконавчих функцій - це функції, притаманні саме органам виконавчої влади, які є її ознакою. Важливо відзначити, що ця група функцій не може бути єдиною для всіх органів виконавчої влади, скоріш кожна з функцій є специфічною ознакою органу (системи органів), яка в узагальненому вигляді визначає вид основної діяльності. Ця група функцій спрямована на реалізацію владного впливу щодо фізичних та юридичних осіб, які не перебувають в організаційному, функціональному, будь-якому іншому підпорядкуванні з органом виконавчої влади, що реалізує відповідну функцію. Група внутрішньозабезпечувальних функцій (функції внутрішнього впливу) - це функції, які реалізуються органами виконавчої влади з метою забезпечення ефективного функціонування органу: функції матеріально-технічного, кадрового інформаційного та інших видів забезпечення.

8. Обґрунтовано доцільність використовувати термін «нормотворча», а не «правотворча» діяльність органів виконавчої влади, враховуючи такі особливості: по-перше, коло суб'єктів правотворчості є ширшим, ніж суб'єктів нормотворення (що обмежується органами виконавчої влади різних рівнів), по-друге, результатами діяльності органів виконавчої влади зі створення нормативно-правових актів є підзаконні нормативно-правові акти, по-третє, правотворчість є більш узагальнюючим поняттям, під яким треба розуміти діяльність усіх уповноважених органів із формування права, по-четверте, термін «нормотворча» більш точно відображає зміст цього виду процесуальної діяльності системи органів виконавчої влади в Україні.

9. Встановлено, що нормотворча діяльність органів виконавчої влади становить сутність і зміст нормотворчого процесу, який є різновидом правотворчості й полягає у діяльності уповноважених органів (державної виконавчої влади України та їх посадових осіб) зі створення нормативно-правових актів у порядку, суворо регламентованому законодавством (залежно від органу нормотворення та виду нормативно-правового акта, який створюється). Основними ознаками нормотворчої діяльності органів виконавчої влади є державна діяльність, яка: 1) реалізується через систему органів виконавчої влади; 2) здійснюється в порядку і за процедурою, що регламентовані чинним законодавством; 3) результатом якої є нові чи вдосконалені підзаконні нормативно-правові акти.

10. Зроблено висновок, що принципами нормотворчої діяльності органів виконавчої влади в Україні виступають принципи законності, демократизму, гласності, професіоналізму, техніко-юридичної досконалості, ефективності регулювання, виконуваності та планувально-оперативний. Усі вони пов'язані між собою та взаємодіють у процесі реалізації нормотворчої діяльності органів виконавчої влади в Україні, й саме вони складають основні напрямки та підґрунтя нормотворчого процесу.

11. Визначено, що принцип законності є першим обов'язковим принципом нормотворчості органів виконавчої влади й виявляється в чотирьох моментах: 1) відповідність новостворюваних нормативно-правових актів Конституції і законам України; 2) прийняття нормативно-правових актів уповноваженими органами виконавчої влади в межах їх повноважень; 3) порядок прийняття нормативно-правового акта має бути суворо регламентованим законодавством (на сьогодні в Україні принцип законності в частині регламентації порядку створення нормативно-правових актів органами виконавчої влади повною мірою не виконується й потребує вирішення, тобто прийняття відповідного нормативно-правового акта вищої юридичної сили - закону); 4) визначення і знаходження нормативно-правовим актом свого місця в ієрархії (системі) нормативно-правових актів.

12. Принцип демократизму є одним з основних принципів нормотворчої діяльності органів виконавчої влади та виявляється в демократичному порядку самого процесу, який включає в себе дві складові: 1) участь суспільства (громадяни, незалежно від суспільної приналежності, громадські, негромадські організації) в нормотворчому процесі (обговорення проектів нормативно-правових актів на «круглих столах», конференціях, через засоби масової інформації, «гарячі лінії» тощо); 2) врахування суспільної думки та інтересів фізичних, юридичних осіб, їх співвідношення між собою і державою.

13. Обґрунтовано думку, що загальноприйнятий принцип науковості в нормотворчій діяльності органів виконавчої влади має реалізовуватися лише разом із принципом використання при розробці нормативно-правових актів практичного досвіду у галузі, в якій розробляється документ (у разі розробки локальних документів - з урахуванням особливостей регіонального розвитку і становища). Лише таким чином законодавство взагалі й підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади зокрема не будуть носити формальний «відірваний від реального життя» характер. Тому цей принцип слід визначити як принцип співвідношення наукового і практичного підходів при створенні нормативно-правових актів органів виконавчої влади, який реалізується шляхом вчинення наступних дій: 1) вивчення та аналіз потреб, інтересів суспільства, які вимагають нормативного регулювання; 2) залучення до нормотворчої діяльності експертів, вчених, інших спеціалістів-теоретиків і практиків галузі, в якій розробляється нормативно-правовий акт; 3) застосування позитивного міжнародного і вітчизняного досвіду органів виконавчої влади зі створення нормативно-правових актів.

14. До функцій нормотворчої діяльності органів виконавчої влади в Україні віднесено такі: підзаконної конкретизації первинного регулювання суспільних відносин (створення підзаконних нормативно-правових актів); удосконалення законодавства (вчинення дій із внесення змін, доповнень або викладення нормативно-правового документа в новій редакції); очищення законодавства (вчинення дій із визнання певного акта таким, що втратив чинність, або його скасування); впорядкування підзаконних нормативно-правових актів (діяльність із систематизації підзаконних нормативно-правових актів шляхом паперового та електронного обліку, кодифікації, інкорпорації та консолідації).

15. Визначено, що підзаконний нормативно-правовий акт органу виконавчої влади - це офіційний письмовий документ уповноваженого органу виконавчої влади, створений на підставі та на виконання Конституції та законів України, який містить, змінює або скасовує норми права, створюється у встановленому законодавством порядку із застосуванням спеціальних засобів нормотворчої техніки. Основним призначенням підзаконних нормативно-правових актів є регулювання суспільних відносин шляхом розвинення, розкриття та реалізації законодавчих норм та часткового первинного регулювання суспільних відносин, які складаються в процесі життєдіяльності населення країни.

16. Здійснено поділ ознак, притаманних підзаконним нормативно-правовим актам: загальні (видові), притаманні нормативно-правовим актам взагалі (офіційний письмовий документ, який видається уповноваженим органом; містять, змінюють або скасовують норми права; створюються у встановленому законодавством порядку; носять загальний, не персоніфікований характер, передбачають неодноразове застосування; створюються із застосуванням певних правил нормотворчої техніки; обов'язковість до виконання забезпечується державою через можливість застосування засобів примусового характеру), та спеціальні (родові), притаманні підзаконним нормативно-правовим актам органів виконавчої влади зокрема (офіційний письмовий документ, який видається органом виконавчої влади; містять, змінюють або скасовують норми права у рівнозначних підзаконних нормативно-правових актах, актах нижчої юридичної сили; створюються у більш спрощеному порядку, із застосуванням спеціальних засобів нормотворчої техніки, виразів «на виконання закону», «на підставі закону»; носять підзаконний характер тощо).

17. Констатовано, що підзаконні нормативно-правові акти виконують певні функції: перш за все - регулятивну функцію, яка, у свою чергу, розподіляється на функцію первинного (при первинному встановленні норм права підзаконними нормативно-правовими актами) та вторинного (при конкретизації, розвиненні та вдосконаленні норм права, встановлених нормативно-правовими актами вищої юридичної сили) регулювання; управлінську функцію (органи виконавчої влади є органами управління, саме тому видані ними підзаконні нормативно-правові акти виконують управлінську функцію); роз'яснювальну та конкретизуючу функції (норми, які містяться в підзаконних нормативно-правових актах конкретизують, роз'яснюють, удосконалюють, «розгортають» норми, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили); правоустановчу функцію (реалізується при введенні норм права підзаконними нормативно-правовими актами); правореалізаційну функцію (норми підзаконних нормативно-правових актів закріплюють певні порядки, положення тощо, реалізація яких практично відтворює норми, встановлені Конституцією, кодексами та законами України).

18. Уточнено, що в Україні сьогодні існують і діють такі види підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади: 1) постанова - офіційний письмовий документ, нормативно-правовий акт вищого органу виконавчої влади України (Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим), який має вищу юридичну силу в системі підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади, носить загальнообов'язковий характер і приймається колегіально у встановленому законодавством порядку; 2) наказ - офіційний письмовий документ, нормативно-правовий акт міністерства, центрального органу виконавчої влади, їх територіальних органів, міністерств та інших республіканських органів Автономної Республіки Крим, видається на підставі та на виконання нормативно-правових актів вищого рівня, обов'язковий для виконання; 3) розпорядження - офіційний письмовий документ, нормативно-правовий акт, який видається головою місцевої державної адміністрації на виконання нормативно-правових актів вищої юридичної сили та обов'язковий для виконання на території місцевості відповідної державної адміністрації. При цьому слід мати на увазі, що складовими частинами зазначених підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади (засвідчувальних) можуть бути положення, правила, інструкція, статут, регламент тощо.

19. Запропоновано у нормотворчому процесі виділяти два блоки: перший - створення нормативно-правового акта; другий - приведення нормативно-правових актів у відповідність з чинним законодавством або їх припинення. У першому блоці нормотворчого процесу (створення нормативно-правового акта) слід розрізняти три основні етапи: підготовчий, етап видання, кінцевий етап - кожний з яких має обов'язкові та додаткові стадії. Підготовчий та етап видання мають також наскрізну стадію доопрацювання. Кожному з етапів нормотворчого процесу властиві власні мета, об'єкт та суб'єкти. Обов'язковими універсальними суб'єктами нормотворчого процесу в Україні є Міністерство юстиції України та його структурні підрозділи.

20. За результатами узагальнення дат набрання чинності підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади встановлено, що вони можуть набувати чинності: 1) з дня офіційного опублікування (універсальний термін набрання чинності, притаманний всім підзаконним нормативно-правовим актам органів виконавчої влади); 2) з моменту реєстрації в органах юстиції (спеціальний - притаманний лише нормативним розпорядженням місцевих державних адміністрацій); 3) з дати, встановленої у самому нормативно-правовому акті або в акті про його затвердження (індивідуальний - встановлений у кожному конкретному підзаконному нормативно-правовому акті).

21. Доведено, що нормотворча діяльність Кабінету Міністрів України виявляється у трьох формах: ординарне провадження, яке являє собою саме безпосередню діяльність Кабінету Міністрів зі створення особистих нормативно-правових актів - постанов; законопроектне провадження, що полягає в реалізації Кабінетом Міністрів України права законодавчої ініціативи та розгляді й внесенні проектів законів України до Верховної Ради України, участі в законодавчій діяльності Верховної Ради та реалізації Президентом України права законодавчої ініціативи; спеціальне провадження, яке реалізується через розробку Кабінетом Міністрів України проектів актів Президента.

22. Аргументовано, що реалізація права законодавчої ініціативи є обов'язковою формою здійснення Кабінетом Міністрів України своїх повноважень і складається з трьох стадій: 1) планування законотворчої діяльності (фактично реалізується Міністерством юстиції України); 2) розробка законопроекту (реалізується Міністерством юстиції, іншими центральними органами виконавчої влади) та розгляд його в Кабінеті Міністрів України (експертиза здійснюється секретаріатом уряду та її висновок разом із законопроектом розглядаються безпосередньо на засіданні уряду); 3) подача законопроекту до Верховної Ради України (складається з оформлення документального супроводження законопроекту, визначення відповідальної особи, яка представлятиме законопроект).

23. Встановлено, що у «чистому вигляді» нормотворча діяльність Кабінету Міністрів України складається з надання завдання центральному або іншому органу виконавчої влади щодо розробки проекту нормативно-правового акта, опрацювання Секретаріатом Кабінету Міністрів України поданого проекту нормативно-правового акта, прийняття відносно нього рішення та здійснення заходів щодо введення його в дію. Разом із тим процес, який проходить нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, складається з наступних стадій: визначення необхідності прийняття нормативно-правового акта (на виконання вищестоящих нормативно-правових актів, ініціативні; реалізується Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади); розробка проекту нормативно-правового акта (реалізується розробником - органами виконавчої влади); погодження та правова експертиза (погодження проекту нормативно-правого акта здійснюється розробником із зацікавленим органами; процедура правової експертизи - Міністерством юстиції України); опрацювання проекту нормативно-правового акта Секретаріатом Кабінету Міністрів України та прийняття рішення щодо нього на засіданні (реалізується безпосередньо Кабінетом Міністрів України); введення в дію нормативно-правового акта уряду (реєстрація, присвоєння реквізитів тощо реалізується безпосередньо Кабінетом Міністрів України).

24. Визначено, що діяльність центральних органів виконавчої влади зі створення норм права може бути розділена на дві групи: основна (діяльність зі створення особистих нормативно-правових актів - нормотворча діяльність) та додаткова (участь у реалізації нормотворчої діяльності уряду - розробка проектів постанов).

25. Висловлено думку, що суб'єктами нормотворення - створення саме нормативно-правових актів органів виконавчої влади - є лише Кабінет Міністрів України (на рівні вищого органу виконавчої влади) та міністерства (на рівні центральних органів виконавчої влади), а центральні органи виконавчої влади взагалі не мають права приймати акти нормативно-правового характеру, виходячи з норм Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Типового положення про центральний орган виконавчої влади, затвердженого Указом Президента України. Зроблено припущення, що, можливо, законодавець у такий спосіб намагається усунути центральні органи виконавчої влади від процесу нормотворення та зменшити кількість підзаконних нормативно-правових актів. Наголошено на тому, що таке штучне обмеження центральних органів виконавчої влади в реалізації нормотворчої діяльності може призвести до залишення певних груп суспільних відносин без нормативного регулювання та, відповідно, до порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Запропоновано передбачити, що центральні органи виконавчої влади видають накази (організаційно-розпорядчого та нормативно-правового характеру), або взагалі зазначити, що вони мають право видавати накази та нормативно не обмежувати їх види, як це пропонується унормувати проектом Закону України «Про нормативно-правові акти».

26. Враховуючи, що законодавець передбачає необхідною умовою набрання чинності нормативно-правовим актом, у тому числі територіальних органів міністерств та центральних виконавчої влади, його офіційне опублікування, але не врегульовано порядок такого опублікування, висловлено пропозицію ст. 57 проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» доповнити п. 2 наступного змісту: «Підзаконні нормативно-правові акти територіальних органів міністерств, центральних органів виконавчої влади всіх рівнів, місцевих державних адміністрацій публікуються в офіційних друкованих виданнях місцевої державної адміністрації відповідного регіону, які розповсюджуються на території цього регіону», та пункти 2 - 8 вважати відповідно пунктами 3 - 9.

27. Запропоновано ч. 1 ст. 56 проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» доповнити реченням наступного змісту: «Оприлюднення нормативно-правових актів може здійснюватися шляхом офіційного опублікування, висвітлення на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет, через національні (регіональні) офіційні канали радіо та телебачення. Нормативно-правові акти, які мають загальносоціальне значення, зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян, повинні оприлюднюватися шляхом застосування всіх зазначених вище засобів».

28. Запропоновано теоретично обґрунтоване положення про те, що додаткова (наскрізна) стадія підготовчого етапу нормотворчого процесу органів виконавчої влади з розробки регуляторного нормативно-правового акта, за наявності готового проекту, складається з таких дій: 1) здійснення заходів щодо базового відстеження результативності регуляторного нормативно-правового акта; 2) підготовка аналізу регуляторного впливу; 3) опублікування повідомлення про подальше оприлюднення проекту регуляторного нормативно-правового акта; 4) оприлюднення проекту регуляторного нормативно-правового акта центрального органу виконавчої влади разом з аналізом регуляторного впливу; 5) погодження проекту регуляторного нормативно-правового акта центрального органу виконавчої влади уповноваженим органом.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ за темою дисертації:

Монографії:

1.Гетьман Є.А. Нормотворча діяльність органів виконавчої влади в Україні: правовий зміст і проблемні питання: монографія / Є.А. Гетьман. - Х.: Основа, 2014. - 312 с.

Статті у наукових фахових виданнях України

2. Гетьман Є.А. Поняття «державна влада» та її співвідношення з виконавчою владою / Є.А. Гетьман // Публічне право. - 2012. - № 4 (8). - С. 70-76.

3. Гетьман Є.А. Принцип розподілу влади в демократичній державі / Є.А. Гетьман // Наука і правоохорона. - 2012. - № 2 (16). - Ч. 2. - С. 27-31.

4. Гетьман Є.А. Функції органів виконавчої влади / Є.А. Гетьман // Наука і правоохорона. - 2012. - № 4 (18). - Ч. 2. - С. 40-45.

5. Гетьман Є.А. Система органів виконавчої влади / Є.А. Гетьман // Публічне право. - 2013. - № 2 (10). - С. 83-90.

6. Гетьман Є.А. Нормотворча діяльність органів виконавчої влади: поняття, сутність, основні ознаки / Є.А. Гетьман // Європейські перспективи. -2013. - № 6. - С. 42-47.

7. Гетьман Є.А. Виконавча влада: сутність та зміст / Є.А. Гетьман // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. - 2013. № 26. - С. 235-241.

8. Гетьман Є.А. Нормотворчий процес органів виконавчої влади та його стадії / Є.А. Гетьман // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. - 2013. - № 27. - С. 173-181.

9. Гетьман Є.А. Принципи нормотворчої діяльності органів виконавчої влади / Є.А. Гетьман // Наука і правоохорона. - 2013. - № 2 (20). - Ч. 2. - С. 36-42.

10. Гетьман Є.А. Функції нормотворчої діяльності органів виконавчої влади / Є.А. Гетьман // Митна справа. - 2013. - № 5 (89). - Ч. 2. - Кн. 2. - С. 86-93.

11. Гетьман Є.А. Поняття підзаконного нормативно-правового акта та його співвідношення із нормативно-правовим та правовим актами / Є.А. Гетьман // Форум права. - 2013. - № 3. - C. 106-113.

12. Гетьман Є.А. Ознаки нормативно-правового та підзаконного нормативно-правового акта та їх співвідношення / Є.А. Гетьман // Митна справа. - 2013. - № 6 (90). - Ч. 2. - Кн. 2. - С. 390-395.

13. Гетьман Є.А. Види підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади та їх класифікація / Є.А. Гетьман // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2013. - № 23. - Ч. 2. - Т. 1. - С. 12-15.

14. Гетьман Є.А. Втрата чинності підзаконними нормативно-правовими актами органів виконавчої влади / Є.А. Гетьман // Наука і правоохорона. - 2013. - № 3 (21). - Ч. 2.- С. 54-59.

15. Гетьман Є.А. Види підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади іноземних держав / Є.А. Гетьман // Вісник Запорізького національного університету. Серія: Юридичні науки. - 2013. - № 4. - С. 15-18.

16. Гетьман Є.А. Нормотворчий процес центральних органів виконавчої влади в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення / Є.А. Гетьман // Митна справа. - 2013. - Спеціальний випуск. - С. 82-86.

17. Гетьман Є.А. Іноземний досвід законодавчого регулювання нормотворчого процесу / Є.А. Гетьман // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. - 2013. - Спеціальний випуск. - Т. 1. - С. 7-9.

18. Гетьман Є.А. Скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта: удосконалення процедури / Є.А. Гетьман // Науковий журнал «Південноукраїнський правничий часопис Одеського державного університету внутрішніх справ». - 2013. - № 4. - С. 139-141.

19. Гетьман Є.А. Оскарження нормативно-правових актів в судовому порядку / Є.А. Гетьман // Наука і правоохорона. - 2013. - № 4 (22). - Ч. 2. - С. 121-125.

20. Гетьман Є.А. Проект Закону України «Про нормативно-правові акти»: пропозиції щодо удосконалення / Є.А. Гетьман // Науковий журнал «Південноукраїнський правничий часопис Одеського державного університету внутрішніх справ». - 2014. - № 1.- С. 9-11.

21. Гетьман Є.А. Порядок реалізації Кабінетом Міністрів України нормотворчої діяльності / Є.А. Гетьман // Публічне право. Науково-практичний юридичний журнал. - 2014. - № 1 (13). - С. 42-46.

Статті у наукових періодичних виданнях інших держав

22. Гетьман Е.А. Вступление в силу подзаконных нормативно-правовых актов органов исполнительной власти в Украине / Е.А. Гетьман // Право и политика: научно-методический журнал. - 2012. - № 3. - С. 210-214.

23.Гетьман Е.А. Иностранный опит законодательного регулирования нормотворческого процесса / Е.А. Гетьман // Право и политика: научно-методический журнал. - 2013. - № 3.- С. 14-20.

24. Гетьман Е.А. Вступление в силу подзаконных нормативно-правовых актов органов исполнительной власти: перспективы развития / Е.А. Гетьман // Закон и Жизнь: Международный научно-практический правовой журнал. - 2014. - № 1. - С. 74-77.

25. Гетьман Е.А. Нормотворческая деятельность центральных органов исполнительной власти: основные аспекты и пути совершенствования / Е.А. Гетьман // International Scientific Journal Euro-American Scientific Cooperation: research articles / Responsible editors: Tonkyh S., Pryhodko N., Mintz A. - Hamilton, Canada: «Accent Graphics Communications». - 2014. - Volume 2. - P. 66-72.

26. Гетьман Е.А. Предложения по усовершенствованию правового регулирования нормотворческой деятельности органов исполнительной власти в Украине, учитывая опыт других государств / Е.А. Гетьман // Право и закон. - 2014. - № 1. - С. 41-45.

Друковані тези, доповіді та інші матеріали наукових конференцій

27. Гетьман Є.А. Сутнісні ознаки та особливості виконавчої влади / Є.А. Гетьман // Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід: матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції науковців, викладачів, аспірантів (м. Луганськ, 10-11 квітня 2013 р.). - Луганськ: СПД Рєзніков В.С., 2013. - С. 86-89.

28. Гетьман Є.А. До питання співвідношення понять правотворчість та нормотворчість / Є.А. Гетьман // Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, (м. Львів, 21-22 червня 2013 р.). - Львів: Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2013. - С. 68-70.

29. Гетьман Є.А. Принципи законності і демократизму нормотворчої діяльності органів виконавчої влади / Є.А. Гетьман // Нові завдання та напрямки розвитку юридичної науки у ХХІ столітті: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Львів, 15-16 листопада 2013 р.). - Львів: Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2013. - Ч. ІІ. - С. 28-29.

30. Гетьман Є.А. Сутність і значення підзаконного нормативно-правового акта / Є.А. Гетьман // Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ, 22-23 листопада 2013 р.). - Дніпропетровськ: ГО «Правовий світ», 2013. - Ч. ІІ. - С. 37-39.

31. Гетьман Є.А. Загальна характеристика нормативно-правового акта / Є.А. Гетьман // Актуальні проблеми правового регулювання економічної безпеки: матеріали науково-практичної конференції, присвяч. 80-ти річному ювілею професора кафедри економіко-правових дисциплін Кухаренка Володимира Дмитровича (м. Київ, 2 жовтня 2013 р.). - К.: Нац. акад. внутр. справ, 2013. - С. 52-55.

32. Гетьман Є.А. Класифікація органів виконавчої влади України / Є.А. Гетьман // Правова доктрина - основа формування правової системи держави: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяч. 20-річчю Нац. акад. прав. Наук України та обговоренню п'ятитомної монографії «Правова доктрина України» (м. Харків, 20-21 листопада 2013 р.). - Х.: Право, 2013. - С. 321-324.

33. Гетьман Є.А. Проблематичні аспекти нормотворчого процесу центральних органів виконавчої влади в Україні / Є.А. Гетьман // Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Львів, 28-29 березня 2014 р.). - Львів: Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2014. - С. 96-98.

34. Гетьман Є.А. Кабінет Міністрів України в аспекті нормотворчої діяльності / Є.А. Гетьман // Право: історія, теорія, практика: матеріали Міжнародна науково-практична конференція (м. Львів, 14-15 березня 2014 р.). - Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2014. - С. 112-114.

35. Гетьман Є.А. Позитивний зарубіжний досвід набрання чинності підзаконними нормативно-правовими актами / Є.А. Гетьман // Дотримання прав людини: сучасний стан правового регулювання та перспективи його вдосконалення: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. (м. Київ, 5 березня 2014 р.). - К.: НАВС, 2014. - С. 38-41.

Размещено на Allbest.ru