Природа податкового права: антропосоціокультурний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Генеральна прокуратура України

Національна академія прокуратури України

12.00.07 - Адміністративне право і процес,

фінансове право, інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Природа податкового права: антропосоціокультурний підхід

Гаврилюк Руслана Олександрівна

Київ - 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор,

державний радник юстиції 3 класу,

Заслужений юрист України

ЯКИМЧУК Микола Костянтинович,

Прокуратура Чернівецької області,

Прокурор Чернівецької області;

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України

ОРЛЮК Олена Павлівна,

Науково-дослідний інститут

інтелектуальної власності НАПрН України, директор;

доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

САВЧЕНКО Леся Анатоліївна,

Національний університет державної податкової служби України,

перший проректор;

доктор юридичних наук, доцент

НЕЧАЙ Анна Анатоліївна,

Міжнародний науково-технічний

університет імені Ю. Бугая,

кафедри правового регулювання

підприємницької діяльності, завідувач кафедри.

Захист відбудеться «23» лютого 2015 року об «11» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.730.02 у Національній академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б.

Автореферат розісланий «20» січня 2015 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О. В. Києвець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Феномен податкового права безпосередньо стосується потреб та інтересів кожного члена суспільства: або як споживача публічних благ, які завжди і повсюдно в дефіциті; або як їх творця через сплату податків, які, з точки зору платника податків, постійно збираються понад допустиму міру; або одночасно і першого, і другого, що також є масовим явищем. Усі суспільства світу одвічно перебувають у стані перманентних податкових реформ та трансформацій податкового права, які переважно латентні. Однак періодично вони можуть бути й відкриті, коли держави вдаються до радикального оновлення своїх податкових систем та власного податкового права. Не випадково у свідомості суспільства в цілому, як і кожного його члена, податки та податкове право ще з давніх часів зазвичай асоціюються з державою та сприймаються як її атрибути. Очевидно, саме тому податки є одним із головних критеріїв, за яким суспільство та його члени оцінюють власну державу, її модель податкового права. На цій основі українське суспільство давно виставило вітчизняній державі незадовільну оцінку. Це є не що інше, як відверте визнання соціумом банкрутства традиційної парадигмальної моделі державного оподаткування, матриці державного податкового права, необхідності заміни її іншою матрицею, що відповідала б цивілізаційній моделі України.

Із прийняттям 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет Україна стала на шлях пошуку власної парадигмальної моделі розвитку, соціокультурного відродження, повернення до національних ментальних витоків, вивільнення від насильно нав'язаних їй етимологічно та семантично чужих соціальних конструктів. Одним із них ще продовжує залишатися вкорінене в українську ментальність сприйняття «податкового права» як «налогового права». Українське розуміння «податкового права» сягає своїми витоками Київської Русі з її «податями», які збирались населенням з його волі і передавались князівській владі взамін надання нею публічних послуг, передбачали активну позицію індивідів - платників податей, були їх правом. У свою чергу, етатистське «налоговое право» субстанційної держави, навпаки, передбачає активну позицію останньої і задоволення її потреб за рахунок підданих. У цих етимологічній і семантичній протилежностях втілено парадигмальну прірву між «податковим правом» людей і «налоговым правом» субстанційної держави.

Ступінь наукової розробки проблеми дослідження характеризується переважно позитивістським її висвітленням. Як за кількістю учених-дослідників, так і опублікованих ними наукових праць з податкового права, ще домінує етатистська традиція його розуміння та пізнання як механічної сукупності юридичних норм субстанційної держави. Така традиція тотально постулює атрибутивність податку і податкового права цій державі, їх онтологічну зв'язаність. Своїми витоками вона сягає Давньоримської імперії. Серед нинішніх її продовжувачів доцільно назвати пострадянських вчених: українських Є. О. Алісова, Л. К. Воронову, Д. О. Гетманцева, О. М. Головка, Е. С. Дмитренко, О. О. Дмитрик, І. Б. Заверуху, А. Й. Іванського, Л. М. Касьяненко, І. Є. Криницького, М. П. Кучерявенка, О. А. Музику-Стефанчук, А. А. Нечай, О. П. Орлюк, М. О. Перепелицю, Н. Ю. Пришву, Л. А. Савченко, І. Л. Самсіна, О. В. Солдатенко, Н. Я. Якимчук; російських О. Ю. Бакаєву, А. В. Бризгаліна, Д. В. Вінницького, О. М. Горбунову, О. Ю. Грачову, В. В. Гриценко, О. В. Дьоміна, С. В. Запольського, М. М. Казанцева, М. В. Карасьову, О. М. Козиріна, Ю. О. Крохіну, І. І. Кучерова, О. О. Ногіну, С. Г. Пепеляєва, Г. В. Петрову, Ю. Л. Смірнікову, Д. А. Смірнова, Г. П. Толстопятенка, Н. І. Хімічеву, І. А. Цінделіані, Н. О. Шевельову, Р. О. Шепенка, Д. М. Щокіна; білоруських Л. Я. Абрамчик, С. К. Лещенко, О. А. Пилипенка; казахських Є. В. Порохова, О. І. Худякова, А. Т. Шаукенова та ін. Їхні праці стали теоретичною основою дисертаційного дослідження.

Етатистські уявлення про податки і податкове право уже давно перебувають в антагонізмі з науковими знаннями про дані феномени, виробленими за понад сто останніх років іншими науками - економічними, гуманітарними, суспільними, філософськими тощо. Зокрема, класики світової економічної думки Дж. М. Кейнс, А. Лаффер, А. Лоріа, Д. С. Мілль, Ф. Нітті, В. Парето, У. Петті, Д. Рікардо, Ж. С. де Сісмонді, А. Сміт, Дж. Стіглер, А. Шеффле, Л. Штейн, сучасні мислителі-лауреати нобелівських премій Ф. А. Гайєк, Я. Корнаї, В. В. Леонтьєв, П. Самуельсон, М. Фрідман та інші як на найголовнішу властивість податків і податкового права вказують на їх перерозподільну природу задля створення загальних благ, а не лише забезпечення існування держави, яка сама є одним із таких благ. Постійна та повсюдна наявність у додержавних суспільствах перерозподільних відносин, що є, по суті, відносинами податковими, робить етатистську доктрину податкового права непридатною науково пояснити феномен податкового права, обмежує відносну істинність її історичними та соціокультурними межами субстанційних держав.

Наведені обставини змушують по-новому поставити питання про онтологію податкового права та методологію його пізнання як правового феномену, насамперед про його онтологію та методологію в додержавних соціумах і в сучасних демократичних суспільствах, у яких державам належить переважно інструментальна роль. На сьогодні в Україні уже сформувалися належні філософсько-методологічні та загальнонаукові передумови, назрів антропосоціокультурний переворот у розумінні природи податкового права. Здійснення цього перевороту потребує виходу за традиційні межі суто позитивістського розуміння теоретичної основи дослідження природи податкового права.

Саме тому висхідну основу дослідження становлять праці вчених з людинознавства та антропології права: Е. Агацці, А. Адлера, Б. Г. Ананьєва, Б. Андерсона, Г. Бейтсона, Ж. Бодрійяра, М. Бубера, П. Бурдьє, Б. Вандельфейса, П. П. Гайденко, І. Г. Гердера, Ю. О. Гнідіної, А. А. Гусейнова, Д. І. Дубровського, Н. Еліаса, М. Ічаса, Е. Кассірера, М. М. Ковалевського, А. І. Ковлера, І. С. Кона, С. Кьєркегора, М. В. Лєвєнкова, А. М. Лобока, К. Лоренца, Ж. Марітена, Г. Марселя, А. Г. Маслоу, Ф. Ніцше, М. Олсона, О. С. Перової, К. Раєна, В. А. Ратнера, Дж. Ролза, Н. Рулана, Ю. І. Семенова, А. П. Семітка, Л. Стевенсона, Е. Б. Тейлора, З. Фрейда, Е. Фромма, Д. Хабермана, С. Шаапа, Б. С. Шалютіна, Т. П. Шардена, У. Еко; фахівців з прав людини: Р. Алексі, А. Веллмера, А. Вільдта, Ф. А. Гаєка, К. Гірца, С. П. Головатого, Н. Горна, Ш. Госепата, Є. Грабітца, Д. А. Гудими, О. Гьофе, Р. Дворкіна, Дж. Донеллі, Т. І. Дудаш, В. А. Іваненко, П. Коллера, П. Лерхе, Г. Ломанна, Д. Лоренца, Г. Марселя, О. О. Мережка, Т. Пейна, Т. Погге, П. М. Рабіновича, Ю. С. Размєтаєвої, М. Сальвії, Ж.-П. Сартра, Е. Тугендгата, Дж. Фінніса, П. Хеберле, К. Штерна, Х. Хоффмана, С. В. Шевчука, Г. Шу.

Філософсько-правову та загальнотеоретично-правову основу дисертації становлять праці: М. М. Алексєєва, С. С. Алексєєва, К.-О. Апеля, Г. Арендт, С. І. Архіпова, О. М. Балинської, А. О. Баумейстера, П. Бергера, А. Берґсона, Ж.-Л. Бержеля, Г. Дж. Бермана, М. Гайдеггера, Н. Гартмана, Г. В. Ф. Гегеля, О. В. Грищук, Е. Гуссерля, М. Дамірлі, О. Г. Данильяна, О. П. Дзьобаня, Ю. Ю. Калиновського, І. Канта, А. Кауфмана, Г. Кельзена, М. С. Кельмана, Б. А. Кістяківського, В. С. Ковальського, А. А. Козловського, М. І. Козюбри, А. М. Колодія, О. Конта, М. М. Коркунова, М. В. Костицького, В. Кравіца, О. Е. Лейста, Д. Ллойда, Н. Лумана, В. Майхоффера, С. І. Максимова, М. К. Мамардашвілі, Л. С. Мамута, М. М. Марченка, С. Г. Меленка, Б. Мелкевіка, Р. К. Мертона, А. М. Михайлова, В. С. Нерсесянца, Р. Нозика, Ю. М. Оборотова, О. М. Омельчука, Х. Ортеги-і-Ґассета, О. В. Петришина, Ч. С. Пірса, А. В. Полякова, А. Райнаха, П. Рікерта, Г. Ріккерта, Дж. Р. Серля, О. В. Стовби, М. М. Тарасова, В. Я. Тація, Л. Фуллера, Ю. Хабермаса, Г. Л. А. Харта, Ф.-В. фон Херрмана, М. М. Цимбалюка, І. Л. Честнова, Ю. С. Шемшученка.

Використовувались праці фахівців з: конституційного права і конституційного правосуддя Л. В. Акопова, П. Д. Баренбойма, Г. Бетге, В. Блюменталя, М. С. Бондаря, Г. Боргдорфа, Г. А. Гаджієва, В. Ш. Глезера, І. М. Гомерова, Л. Дюгі, Й. Ізензеє, В. Д. Зорькіна, П. Кірхоффа, В. І. Лафітського, Д. Мертена, Л. А. Окунькова, А. О. Селіванова, К. Фогеля, Т. Я. Хабрієвої, В. М. Шаповала, Г.-П. Шнайдера, К. Шпарка; кримінального права Н. О. Гуторової, Н. М. Ярмиш; цивільного права С. І. Аскназія, Р. О. Стефанчука; міжнародного права О. В. Київець; державознавців Д. Кола, М. Кревельда, Л. Р. Наливайко, Т. Пулккінена, К. Скіннера, О. Хархордіна, М. К. Якимчука та ін.

Було використано праці: вчених-культурологів В. С. Біблера, С. Б. Кримського, Л. Леві-Брюля, К. Леві-Строса, Ю. М. Лотмана, С. В. Лур'є, С. Я. Лур'є, В. М. Межуєва, Дж. Меларта, А. П. Назаретяна, М. К. Петрова, Е. Б. Тейлора, А. Я. Флієра, Дж. Дж. Фрезера, Г. Шурца, А. Шюца; представників соціальної філософії та соціології П. Андерсона, З. Баумана, Л. Д. Бевзенко, М. Вебера, Е. Геллнера, В. Г. Городяненка, Л. Дюмона, Е. Дюркгейма, Н. Лумана, Р. Пенто, І. А. Сайтарли, Е. Фромма, К. Г. Юнга.

Самостійну групу теоретичних джерел дисертаційного дослідження становлять праці істориків та філософів історії Ю. В. Андрєєва, В. Г. Ардзинби, М. Бартошека, А. Г. Бокщаніна, А. М. Величка, Е. Гіббона, А. Гійу, Л. М. Глускіної, А. В. Гребенюка, Л. Ю. Грініна, А. Х. М. Джонса, М. П. Драгоманова, Б. де Жувенеля, В. Р. Кабо, М. І. Кагана, С. Г. Карп'юка, В. А. Квашніна, Ф. Х. Кессіді, І. О. Князького, С. І. Ковальова, В. В. Коровкіна, Г. А. Кошеленка, К. Кріста, М. М. Кузьміна, Ф. де Куланжа, Г. Кунова, Я. І. Ленцмана, У. Мак-Ніла, М. О. Машкіна, Т. Момзена, М. Мосса, Б. Г. Нібурга, К. В. Ніча, А. Д. Нока, Є.Г. Осокіна, Ю. В. Павленка, Д. М. Петрушевського, А. Рановича, М. Салінза, Дж. Б. Тіндалла, А. Дж. Тойнбі, С. Уільямса, С. Л. Утченка, Е. Д. Фролова, І. Я. Фроянова, А. Ханіотіса, Ю. М. Штаєрмана, В. О. Шнірельмана, Н. Яковенко, Е. де Ясаї, К. Ясперса.

Антропосоціокультурні витоки доктрини прав людини в Україні досліджувались на основі праць: засновників наукового українознавства Д. І. Абрамовича, В. Б. Антоновича, Д. В. Айналова, Ф. І. Буслаєва, Г. О. Булашева, М. С. Грушевського, М. К. Гудзія, М. О. Максимовича, К. Ф. Калайдовича, Є. Є. Голубинського, А. П. Кадлубовського, С. А. Єфремова та їх продовжувачів М. Ю. Брайчевського, М. Ф. Котляра, М. А. Мещерського, М. К. Нікольського, В. Т. Пашуто, О. П. Толочка, П. П. Толочка, В. Щурата; вітчизняних філософів С. А. Безклубої, І. В. Бичка, С. В. Бондаря, Т. С. Голіченка, В. С. Горського, І. В. Іваньо, Ю. Ю. Завгороднього, В. А. Заца, О. Б. Кириченка, С. Б. Кримського, Ю. В. Павленка, І. В. Пістрого, Я. М. Стратія, Т. В. Целік, В. І. Шинкарука; російських дослідників української ментальності Д. М. Буланіна, В. В. Калугіна, Є. Л. Конявської, Д. С. Лихачова, Г. М. Прохорова, Л. О. Творогова, Л. А. Чорної.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до: Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 09.09.2010 p.; Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 роки (Постанова загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 14-10); науково-дослідницької проблематики кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича «Конституційне, адміністративне і фінансове право України в умовах переходу до ринкової економіки: проблеми теорії і практики» (державний реєстраційний № 0102U005305, досліджувалась у 2001-2005 рр.); «Феноменологія конституційного, адміністративного і фінансового права постсоціалістичної України» (державний реєстраційний № 0106U008492, досліджувалася у 2006-2010 рр.); «Конституційне, адміністративне та фінансове право як системи» (державний реєстраційний № 0111U004595, розробляється кафедрою в даний час). Тему дисертації затверджено Вченою радою ЧНУ ім. Ю. Федьковича (протокол № 4 від 20.06.2003 р.).

Об'єктом дослідження є перерозподільні (податкові) суспільні відносини і системи відповідних правових засобів, що використовуються у процесах податкової правотворчості та податкового правозастосування.

Предметом дослідження є природа податкового права з позицій антропосоціокультурного підходу.

Мета дослідження полягає у формуванні нових підходів до онтології та методології наукових знань про податкове право, в обґрунтуванні антропосоціокультурної природи податкового права, у виробленні та формулюванні концепції права людини на податки, доведенні антропосоціокультурної обмеженості етатистської доктрини податкового права. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких задач:

- обґрунтувати природу податкового права як наслідок дуальної (психобіологічної та суспільної) природи людини. Вирішення цієї задачі вимагає: розкриття природи суспільства як саморегулюючої процесуальної системи соціальної взаємодії індивідів; обґрунтування публічних потреб людини як причини появи її податкового права; аналізу природи додержавного податкового права людини, його антропності, конструктивності, контекстуальності;

- з'ясувати причини та засоби заволодіння субстанційною державою податковим правом людини. Вирішення цієї задачі вимагає розкриття: антропосоціокультурної правової природи держави; реципрокної природи податкового права громадян давньогрецьких полісів; природи давньоримських цивілізаційного та редистрибутивного переворотів;

-- встановити парадигмальні константи етатистської доктрини податкового права. Вирішення цієї задачі вимагає: розкриття природи субстанційних парадигмальних констант етатистської доктрини податкового права, атрибутивності податку державі; податково-правового суверенітету держави; законного встановлення (встановлення законом) податку; примусового характеру податкового обов'язку платника податку; фіскальної природи податкового права держави; асиметричності податкового права держави; карально-жертовного характеру відповідальності за порушення податкового права держави; патерналізму як функціональної константи цієї доктрини;

- довести соціокультурну, інструментальну і пізнавальну обмеженість етатистської доктрини податкового права. Вирішення цієї задачі вимагає: з'ясування науково-методологічного інструментарію пізнання іманентної обмеженості етатистської доктрини податкового права; розкриття соціокультурної обмеженості цієї доктрини; доведення її інструментальної обмеженості; висвітлення пізнавальної обмеженості даної доктрини;

- розкрити передумови появи концепції права людини на податки. Вирішення цієї задачі вимагає з'ясування природи та змісту англійської, американської, французької, німецької, загальноєвропейської та світової політико-правових традицій доктрини прав людини, цивілізаційних витоків її в Україні, філософсько-методологічних передумов генезису цієї доктрини, відкриття наукою антропосоціокультурної природи податку;

- виявити природу права людини на податки та його основоположні властивості. Вирішення цієї задачі вимагає: обґрунтування матричної моделі легітимації права людини на податки; розкриття антропосоціокультурної природи податкового права; встановлення основоположних властивостей права людини на податки - необхідності та форм його позитивації; конституціоналізації; верховенства; симетричності; перерозподільної справедливості; правосуддя як принципу здійснення права людини на податки. податковий право етатистський легітимація

Методологічна основа дослідження зумовлена антропосоціокультурною природою податкового права як феномену правової дійсності. Найадекватнішим для пізнання цієї природи є антропосоціокультурний підхід. У дисертації на його основі застосовано комплекс філософських, загальнонаукових і спеціально-правових методів. Це фундаментальна феноменологія Е. Гуссерля, фундаментальна онтологія М. Гайдеггера, соціальна онтологія П. Бергера і Т. Лукмана, онтологія соціальних фактів та соціальних інститутів Дж. Р. Серля. Саме з їх допомогою вивчались витоки, природа та властивості додержавного податкового права (підрозділ 1.3), право людини на податки (підрозділи 6.2-6.8), правова природа суспільства (підрозділ 1.1) та держави (підрозділ 2.1). У процесі аналізу правової природи суспільства і держави було також використано методи структурно-функціонального аналізу, зокрема, антропологічний структуралізм К. Леві-Строса, генетичний структуралізм Л. Гольдмана, структурний функціоналізм Т. Парсонса, Р. Мертона, А. Р. Редкліф-Брауна і Б. Малиновського, системно-конструктивний підхід Н. Лумана і кібернетичний підхід до аналізу систем Г. Бейтсона, ряд інших пізнавальних інструментів. За допомогою філософських принципів єдності форми та змісту об'єкта пізнання, загальнонаукових методів системності і системного підходу досліджувались соціокультурна (підрозділ 4.2), інструментальна (підрозділ 4.3) та пізнавальна (підрозділ 4.4) обмеженість етатистської доктрини податкового права та її парадигмальні константи (розділ 3). За допомогою історичного і генетичного методів у сукупності з методом системно-структурного аналізу було з'ясовано передумови виникнення податкового права людини (підрозділи 5.1-5.7). За допомогою герменевтичного й аксіологічного методів, а також цивілізаційного підходу аналізувались давньоримські цивілізаційний і редистрибутивний перевороти (підрозділ 2.3), філософсько-методологічні передумови появи та розвитку доктрини прав людини (підрозділ 5.8), а за допомогою порівняльно-правового методу вивчалась легітимація загальновизнаних прав людини як парадигмальна модель обґрунтування права людини на податки (підрозділ 6.1). Потребовий підхід було покладено в основі аналізу причин і механізмів появи додержавного податкового права людини (підрозділ 1.2), редистрибутивного податкового права Давньоримської імперської держави (підрозділ 2.3) та антропосоціокультурної природи податкового права людини (підрозділ 6.2). Усі зазначені вище методи пізнання природи податкового права використовувались у їх взаємодії та взаємодоповнюваності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у зміні онтології - встановлено, що податкове право є основоположним способом співбуття індивіда з іншим у соціумі із задоволення їх публічних потреб і методології - обґрунтовано необхідність застосування для пізнання природи податкового права антропосоціокультурного підходу - наукових знань про природу податкового права, а також обґрунтуванні концепції права людини на податки. Зокрема:

уперше:

- доведено, що антропосоціокультурний підхід є сукупністю таких евристичних інструментів, за допомогою яких податкове право вивчається як атрибутивно людиномірний феномен з філософсько-методологічних позицій людини як єдиного творця соціуму та повноправного його суб'єкта за допомогою соціокоду публічних потреб людини, зумовлених відповідним типом культури. Його квінтесенцією є утвердження у пізнанні природи податкового права принципу: «Людина - міра всіх речей» на відміну від принципу позитивізму «Держава - міра всіх речей»;

- встановлено, що причиною існування податкового права є публічні (спільні для усіх індивідів чи їх більшості) потреби людей, а не потреби держави, тому воно виникло як право людини. Час його появи збігається з появою людської цивілізації, відтак, державному податковому праву передував тривалий, навіть з історичної точки зору, додержавний період його розвитку як права людини;

- обґрунтовано, що додержавному податковому праву людини були притаманні такі субстанційні властивості, як антропність, конструктивність, контекстуальність і функціональна перерозподільна властивість, яка являла собою засіб перерозподілу сукупного суспільного продукту для задоволення: а) публічних та б) особистих потреб індивідів. Саме остання властивість дала родову назву цілому виду - перерозподільних - суспільних відносин;

- з'ясовано, що антропність додержавного податкового права як його властивість зумовлена людиномірністю публічних потреб, які є атрибутивними якостями людини та способом практичного втілення права людини на податки;

- визначено, що конструктивність додержавного податкового права людини є наслідком колективних інтенціональних установок людей та їх практичних дій відповідно до вироблених ними правил у процесі їхньої життєдіяльності. Конструктивність права людини на податки проявляється у його загальносоціальній об'єктивній фактичності й індивідуальній суб'єктивній значимості для індивіда;

- доведено, що основоположною умовою контекстуальності додержавного податкового права були індивіди з їх публічними потребами, які породжували безліч публічно-правових ситуацій (в основі своїй типових і водночас неповторних) та право людини на їх задоволення. Контекстуальність права людини на податки як його властивість вказує на залежність цього права від змісту людських публічних потреб і можливостей їх задоволення, з одного боку, та на «зітканість» його з цілого ряду податково-правових інститутів (його квантово-дискретну єдність і цілісність), з другого боку;

- обґрунтовано, що конструкція реципрокного податкового права громадян давньогрецьких полісів ґрунтувалася здебільшого на правових засадах і мала за мету забезпечити максимально можливий соціальний захист індивідів-співгромадян. Ця конструкція податкового права стала закономірним продуктом утвердження і розквіту давньогрецької гуманістичної полісної цивілізації та її культури. За своїм потенціалом вона не поступається іншим основоположним соціальним інститутам давньогрецьких полісів, створених і випробуваних ними;

- з'ясовано, що квінтесенцію давньоримського цивілізаційного перевороту, що відбувся на межі до нашої ери та нашої ери, склало заперечення антропосоціокультурних цінностей давньогрецьких полісів та давньоримської цівітас і заміна їх цінностями Давньоримської імперської держави, внаслідок чого ця держава і заволоділа протиправно податковим правом громадян;

- визначено, що філософсько-методологічним ключем до розуміння природи давньоримського редистрибутивного перевороту є перетворення громадян Давньоримської республіки у підданих Давньоримської імперії, трансформація внаслідок цього публічного в державне, юридичне прикріплення платників до об'єктів оподаткування;

- доведено, що етатистська доктрина податкового права відображає статику податкового права держави та нехтує його динамікою, є елементаристським утіленням його системної сутності. Внаслідок атрибутивності даної доктрини субстанційній державі на цю доктрину переходить соціокультурна, інструментальна та евристична обмеженість цієї ж держави;

- встановлено, що філософсько-методологічним інструментарієм пізнання обмеженості етатистської доктрини податкового права є філософські принципи єдності форми і змісту, системності та системного підходу, потребовий підхід до з'ясування її природи, історичний і генетичний методи пізнання;

- обґрунтовано, що соціокультурна обмеженість етатистської доктрини податкового права зумовлена її соціокодом, який відповідає ментальній матриці субстанційної держави «Держава - міра всіх речей»;

- з'ясовано, що інструментальна обмеженість етатистської доктрини податкового права проявляється у її неспроможності забезпечити належною мірою потреби субстанційної держави у публічних фінансових ресурсах;

- визначено, що евристична обмеженість етатистської доктрини податкового права зумовлена її доктринальною та догматичною природою і еклектичним характером;

- встановлено, що появі концепції права людини на податки передували виникнення та утвердження англійської, американської, французької, німецької, загальноєвропейської і світової політико-правових традицій доктрини прав людини;

- визначено, що політико-правова матриця доктрини прав людини у її парадигмальній суті склалася в темпоральних та змістовних межах англійської традиції прав людини. У цих же історичних межах сформувався і сучасний концепт права людини на податки;

- з'ясовано, що американська політико-правова традиція сформулювала вірджінську парадигму «людина проти держави»;

- доведено, що німецька політико-правова традиція виробила альтернативну вірджінській загальнозахідну парадигму «основні права людини і державна система пронизують одне одного»;

- виявлено, що французька політико-правова традиція сформулювала теоретично й утвердила на практиці поняття та принцип меж втручання держави у людську повсякденність;

- встановлено, що загальноєвропейська та світова політико-правові традиції утвердили доктрину прав людини у повсякденному житті, забезпечили здійснення антропного повороту у праві, висунули антропний принцип права на чільне місце серед усіх його принципів;

- обґрунтовано, що українському народу атрибутивно властиві антропоцентризм його ментальності та світогляду, європейські гуманістичні цінності з доктриною прав людини включно;

- з'ясовано, що парадигмальною моделлю обґрунтування права людини на податки, адекватною його матрицею є легітимація загальновизнаних прав людини;

- доведено, що необхідність і неминучість позитивації права людини на податки імпліцитно містяться у його власній природі. Її метою є юридична фіксація цього права людини та її обов'язку забезпечувати аналогічні права інших людей, надання цьому праву юридичних гарантій. Основними формами позитивації права людини на податки є закріплення його у міжнародно-правових актах, актах національного законодавства, фіксація його у судових рішеннях прецедентного характеру;

- встановлено, що конституціоналізація права людини на податки зумовлюється природою власне цього права і природою конституції держави. Право людини на податки, поки що не закріплено в Конституції України de jure, а втілено у ній de facto;

- виявлено, що верховенство права людини на податки означає його атрибутивну приналежність людині, обґрунтовану за допомогою концепцій правової реальності як павутини ментальних станів і правових смислів С. І. Максимова, яка опосередковано передбачає прив'язку його обґрунтування до держави, та темпоральної О. В. Стовби, комунікативної А. В. Полякова та діалогічної І. Л. Честнова, які дають можливість доводити верховенство права людини на податки без будь-якої прив'язки його до держави;

- з'ясовано, що праву людини на податки властиві просторова і темпоральна симетричність: перша втілюється у закономірностях та природі взаємозв'язків людей як суб'єктів податкових правовідносин: якщо одна людина наділена правом вимоги, то інша має щодо неї правове зобов'язання, і навпаки. Друга також є симетричністю протилежностей: якщо у висхідному кванті права людини на податки певна особа виступає з правом вимоги, то у наступному вона є зобов'язаною стороною, і навпаки;

- доведено, що як перерозподільна справедливість право людини на податки є формальною рівністю масштабу участі кожної людини у створенні публічних благ. Це право проявляється як забезпечена ним співрозмірність розподілу суспільних благ між людьми в межах відповідного соціального простору, міра досконалості самого податково-правового способу кооперації діяльності людей зі створення публічних благ і взаємного врівноваження потреб людей у соціумі;

- обґрунтовано, що неодмінною умовою здійснення права людини на податки з огляду на його природу, а також унаслідок природи його позитивації незмінним принципом цього права є правосуддя;

удосконалено:

- визначення поняття суспільства як саморегулюючої процесуальної системи соціальної взаємодії індивідів;

- визначення поняття держави як особливого антропосоціокультурного феномену, що не має власного онтологічного укорінення в бутті, а здобуває його через онтологічне укорінення у бутті індивідів та є їх інструментом;

- маржиналістську концепцію податкового права як антропосоціокультурного феномену: податкове право людини - це її право на такі ж дії у відповідь з боку інших людей, які здійснив первісний платник податків, тобто це - всезагальне ненабуте (вроджене) право людей на кооперування взаємних можливостей з метою задоволення власних, спільних з іншим, публічних потреб;

дістали подальшого розвитку:

- системне тлумачення етатистської доктрини податкового права як такої, що наділена сукупністю парадигмальних констант: атрибутивність податку державі; податково-правовий суверенітет держави; законне встановлення (встановлення законом) податку; примусовий характер податкового обов'язку платника податку; фіскальна природа податкового права держави; асиметричність податкового права держави; карально-жертовний характер відповідальності за порушення податкового права держави; патерналізм як функціональна константа етатистської доктрини податкового права;

- визначення податкового права як атрибута субстанційної держави як соціокультурний код етатистської парадигми оподаткування, філософсько-методологічний ключ до розуміння природи власне субстанційної держави та природи її податкового права;

- аналіз податково-правового суверенітету субстанційної держави як системоутворюючої константи етатистської доктрини податкового права, з якої виводяться всі інші парадигмальні константи, окрім константи атрибутивності податку державі;

- розуміння антагоністичної природи етатистської доктрини податкового права: потреби субстанційної держави та платника податків протилежні, тому вона здійсненна лише частково за умови забезпечення каральної з боку держави та жертовної з боку платника податків множинної юридичної відповідальності за вчинення ним кожного податкового правопорушення.

Теоретична і практична значимість одержаних результатів дослідження полягає у розробці парадигмально нової, відповідної чинній Конституції України та основним потребам реформування українського суспільства онтології та методології в наукових знаннях про природу податкового права. Сформульовано антропосоціокультурну концепцію права людини на податки; розкрито соціокультурну, інструментальну й евристичну обмеженість етатистської доктрини податкового права; доведено необхідність заміни її людиноцентристською доктриною податкового права; обґрунтовано матричну модель легітимації права людини на податки, антропосоціокультурну природу податкового права; запроваджено у науковий обіг категорію право людини на податки. Результати дослідження можуть бути використані: при розробці нового Податкового кодексу України; у процесі викладання навчальних дисциплін «Фінансове право» та «Податкове право», інших правових дисциплін, пов'язаних із темою дисертації; при підготовці навчальних посібників і підручників; для подальшого розвитку фінансового права.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі конституційного, адміністративного і фінансового права юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Його результати щорічно, починаючи з 2003 р., обговорювались на засіданнях кафедри та теоретичних семінарах викладачів, аспірантів і співробітників юридичного факультету університету. Матеріали дисертації апробовані в процесі викладання автором нормативного курсу «Фінансове право», магістерських спецкурсів «Об'єктивне фінансове право», «Суб'єктивне фінансове право», «Теоретико-методологічні проблеми фінансового контролю» та «Антропосоціокультурний код податкового права» студентам юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Вони оприлюднені у понад 60-ти доповідях на наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: Науково-практичній конференції «Проблеми кодифікації законодавства України» (м. Київ, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 14 травня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Фіскальні збори: правові ознаки і порядок регулювання» (м. Москва, 6 червня 2003 р.); Міжнародній науковій конференції «Фінансово-правова доктрина постсоціалістичної держави» (м. Чернівці, 22-24 вересня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Фінансове право в умовах ринку в XXІ столітті» (м. Москва, 23-24 вересня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Порівняльне правознавство та проблеми сучасної юриспруденції» (м. Єкатеринбург, 21-22 квітня 2005 р.); ХІІІ Науковій історико-правовій конференції «Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти» (м. Чернівці, ЧНУ, 20-22 травня 2005 р.); Міжнародній науковій конференції «Регіональне трансграничне співробітництво країн Центральної та Східної Європи: сучасний стан» (м. Арламов (Польща), 21-24 травня 2006 р.); Науково-практичній конференції «Правове регулювання публічних послуг в Росії і зарубіжний досвід» (м. Санкт-Петербург, 30 червня - 1 липня 2006 р.); Міжнародному круглому столі «Законодавчі дефініції в праві: логіко-гносеологічні, політико-юридичні, морально-психологічні та практичні проблеми» (м. Чернівці, 21-23 вересня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права» (м. Ірпінь, 23-24 листопада 2007 р.); Міжнародному симпозіумі «Конкретизація законодавства як техніко-юридичний прийом нормотворчої, інтерпретаційної, правозастосовної практики» (м. Геленджик, 27-28 вересня 2007 р.); Міжнародному науково-практичному круглому столі «Правотворчі помилки: поняття, види, практика та техніка усунення в пострадянських державах» (м. Нижній Новгород, 29-30 травня 2008 р.); Міжнародній практичній конференції «Сучасне фінансове право Росії: федеральні та регіональні аспекти» (До 80-річчя Н.І. Хімічевої) (м. Саратов, 2 жовтня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Публічні фінанси та фінансове право в контексті фінансової кризи в країнах Центральної та Східної Європи» (м. Львів, 22-23 вересня 2009 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Вдосконалення правових форм міжнародного співробітництва в сучасних умовах» (м. Єреван, 21-22 жовтня 2009 р.); ІІ Міжнародному симпозіумі «Дні порівняльного правознавства» (м. Яремча, 22-25 квітня 2010 р.); І Міжнародній науково-теоретичній конференції «Сучасні проблеми предмета, методу і системи фінансового права» (м. Алмати, 27 жовтня 2010 р.); IV Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні, соціологічні та психологічні проблеми права» (м. Чернівці, 28-29 травня 2011 р.); Науковій конференції РУ & СУ, організованій Русенським університетом «Ангел Кънчев» та «Съюза на учените» (м. Русе (Болгарія), 26-27 жовтня 2011 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Концепція «живого права» Євгена Ерліха та сучасні проблеми праворозуміння» (м. Чернівці, 27-29 вересня 2012 р.); V Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (м. Київ, 17 листопада 2012 р.); V Засіданні Українсько-Польського клубу конституціоналістів «Засади самоврядування у конституційному праві Польщі та України» (міста Перемишль, Жешув, 17-19 жовтня 2013 р.); Третій міжнародній науково-теоретичній конференції «Суб'єкти фінансового права» (м. Алмати, 7 грудня 2013 р.); ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Система фінансового права» (м. Микулов (Чеська Республіка) 28 вересня - 1 жовтня 2014 р.); Х Міжнародному круглому столі «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (м. Львів, 12-13 грудня 2014 р.).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 100 наукових публікаціях, із яких 3 одноосібні монографії (одна з них у двох книгах) загальним обсягом 146,61 друкований аркуш, 18 статтях в іноземних виданнях, 55 статтях в українських наукових фахових виданнях, 27 статтях у інших наукових виданнях та матеріалах доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації зумовлені її метою та конкретними задачами. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, тридцяти чотирьох підрозділів, один із яких містить три пункти, висновків і списку використаних джерел (1526 найменувань на 136 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 544 сторінки, із них основний текст - 408 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його зв'язок із науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету та задачі, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження; висвітлено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 «Перерозподільне (податкове) право - наслідок дуальної природи людини» складається з трьох підрозділів, останній із яких, в свою чергу, містить три пункти. У них проаналізовано витоки податкового права людини.

У підрозділі 1.1 «Суспільство - саморегулююча процесуальна система соціальної взаємодії індивідів» проаналізовано традиційні атомістичну і субстанційну доктрини та кооперативну концепцію суспільства, яка є породженням антропосоціокультурної парадигми пізнання. Обґрунтовано, що в основу кооперативної моделі суспільства покладено принцип самореференції, тоді як субстанційна доктрина вдається до пошуків позалюдських чинників появи і функціонування соціуму, а атомістична не може пояснити його процесуальної природи, тому вони поступаються кооперативній концепції за своїм евристичним потенціалом та мірою обґрунтованості й достовірності.

У підрозділі 1.2 «Публічні потреби людини - причина появи її податкового права» досліджено природу феномену публічності та встановлено, що публічне історично передує державному, змістовно ширше від державного та за власною природою його незалежне від державного, не є породженням держави, оскільки остання сама не що інше як конкретно-історичне втілення публічного. Зроблено висновок, що публічне корениться у спільних людських потребах. Останні зумовлені дуальною природою людини - психобіологічною та соціальною водночас. Соціальні потреби людини (потреби разом з іншими) й породили її податкове право. Його вік дорівнює віку людської цивілізації. Це право є невід'ємною стороною права людини в цілому.

Підрозділ 1.3 «Природа додержавного податкового права людини» складається із трьох пунктів.

Пункт 1.3.1 «Антропність додержавного податкового права людини» присвячений аналізу людиномірності податкового права. Вказана властивість зумовлена тим, що публічні потреби є атрибутивними якостями людини та поза людьми не існують, є внутрішньою необхідністю у певних речах, впливах, умовах зовнішнього середовища та міжлюдської комунікації. Вони зумовлюються способом взаємодії людей з оточуючим середовищем та між собою і саме тому їм належить універсальна регулятивна роль у мотивації, виробленні та забезпеченні поведінки людей, зокрема й кооперуваннї їх зусиль щодо здійснення екзистенційного обміну між ними публічними благами та правами на ці блага.

У пункті 1.3.2 «Конструктивність додержавного податкового права людини» з'ясовано, що воно породжується колективними інтенціональними установками людей та їх практичними діями відповідно до ними ж вироблених правил у процесі їх життєдіяльності. У конструюванні додержавної податково-правової реальності мав місце пріоритет соціальних дій над появою правових інститутів, процесу над «кінцевим продуктом». У пункті розкрито природу конструктивності права людини на податки, показано, як саме суб'єктивні значення права кожної людини на податки набувають характеру об'єктивної соціальної фактичності, розкрито, що це відбувається у суворій відповідності до спеціальних правил конструювання соціальної (у тому числі правової) реальності, які також є загальнообов'язковими соціальними конструктами, що докорінно відрізняються від будь-яких угод, позаяк останні допускають довільність, що є неприпустимим у випадку правил конструювання інтерсуб'єктивного права людини на податки.

У пункті 1.3.3 «Контекстуальність додержавного податкового права людини» з'ясовано, що остання вирішальною мірою зумовлена тим, що це право являло собою відповідно до його ж природи динамічну систему символічних текстів і контекстів. Додержавне податкове право людини складалося з множини конкретних правових ситуацій, в основі своїй типових, але змістовно відмінних між собою, контекстуальних, у які виявились природно включеними в процесі життєдіяльності переважна більшість чи усі індивіди. Саме останні з їх публічними потребами були основоположною умовою контекстуальності додержавного податкового права. У пункті доведено, що необхідно брати до уваги обидва аспекти контекстуальності додержавного права людини на податки: а) контекстуальність додержавного податкового права людини у розумінні його прямої залежності від змісту конкретних людських потреб і таких же можливостей їх задоволення та б) контекстуальність додержавного податкового права людини в цілому як його «зітканість» з цілого ряду конкретних податково-правових інститутів (його квантово-дискретну єдність і цілісність).

Розділ 2 «Заволодіння субстанційною державою податковим правом людини» складається із трьох підрозділів, спрямованість яких відображено у назві розділу.

У підрозділі 2.1 «Антропосоціокультурна правова природи держави» доведено, що держава належить до типових соціальних інститутів, оскільки: вона створюється індивідами - єдиними первинними носіями й агентами усього соціального у суворій відповідності до правил конструювання соціальної реальності; природною метою її існування є досягнення соціальних цілей і реалізація соціальних програм; держава - атрибут розвинутого політичного суспільства. У традиційних суспільствах роль держави виконують протодержави або інші їх політичні прототипи. З'ясовано, що специфіка держави як особливого соціального феномену полягає в тому, що вона не має власного онтологічного укорінення у бутті, а здобуває його через онтологічне укорінення в бутті індивідів. Атрибутивними субстанційними властивостями держави є антропність, конструктивність і контекстуальність. Держава є стороною соціуму як певний його тип та існує для забезпечення соціального співбуття індивідів з метою задоволення їхніх публічних потреб. Держава - це ієрархічно організоване суспільство. Відсутність у держави власного онтологічного укорінення іманентно містить у собі загрозу її можливого переродження у власний антипод. Носіями цієї загрози є також індивіди.

У підрозділі 2.2 «Реципрокне податкове право громадян давньогрецьких полісів» встановлено, що цими відносинами були охоплені зазвичай особисто знайомі люди, які розуміли необхідність взаємодії та співробітництва у задоволенні їх спільних потреб. Зроблено висновок, що антропосоціокультурний код реципрокного податкового права громадянина давньогрецького поліса відповідає такому ж референту сучасного громадянського суспільства та інструментальної держави, громадянина-особистості, який усвідомив себе їх системоутворюючим ядром, найвищою та кінцевою метою їх існування. Відсутні будь-які підстави кваліфікувати реципрокне податкове право громадян давньогрецьких полісів як нерозвинуте, незріле право субстанційної держави: у цих двох різних типів податкового права протилежні соціокоди.

Підрозділ 2.3 «Давньоримські цивілізаційний і редистрибутивний перевороти» присвячений аналізу природи цих феноменів. Квінтесенцією давньоримського цивілізаційного перевороту стало витіснення людиноцентристської ментальності населення республіканського Риму та утвердження в його свідомості етатистської ментальності. Внаслідок цього громадяни Давньоримської республіки перетворились у підданих Давньоримської імперії, а їх публічні потреби як самостійне явище щезли, трансформувались у потреби Давньоримської імперської держави. Останній феномен складає квінтесенцію давньоримського редистрибутивного перевороту. Принципово важливою складовою вказаного перевороту стало юридичне прикріплення платників до об'єктів оподаткування. Це остаточно закріпило трансформацію індивідів, що населяли Давньоримську імперію, із суб'єктів у об'єкти податкового права в державно-правовому розумінні, започаткувало нову історичну традицію податкового права субстанційної держави, яка в Україні існує й понині та є цілком протилежною традиції реципрокного податкового права громадян давньогрецьких держав-полісів.

У Розділі 3 «Парадигмальні константи етатистської доктрини податкового права», який складається із восьми підрозділів, проаналізовано природу зазначених вище феноменів.

У підрозділі 3.1 «Атрибутивність податку державі» виявлено, що остання є породжуючою парадигмальною константою етатистської доктрини податкового права. Податок як атрибут держави - соціокультурний код етатистської парадигми оподаткування, філософсько-методологічний ключ до розуміння природи субстанційної держави та природи її податкового права. Без розшифрування цього коду неможливо зрозуміти квінтесенції податкової політики субстанціональної держави, як і не можна збагнути сенс та природу кожної з окремо взятих основоположних констант податкового права цієї держави.

У підрозділі 3.2 «Податково-правовий суверенітет держави» виявлено, що дана константа є системоутворюючою категорією державного податкового права, її ключовою парадигмальною константою, з якої виводяться всі інші такі ж константи етатистської доктрини податкового права, крім константи атрибутивності податку державі. Податково-правовий суверенітет держави визначає сенс, зміст і спрямованість усієї системи податкових правовідносин в одержавленому суспільстві. Під податково-правовим суверенітетом субстанційної держави в позитивістській традиції праворозуміння зазвичай розуміють верховенство волі, потреб й інтересів держави.

У підрозділі 3.3 «Законне встановлення (встановлення законом) податку» обґрунтовано, що дана константа є однією з властивостей податково-правового суверенітету держави. Вона забезпечує податково-правовий інтерес держави, її потреби у фінансових ресурсах, є зовнішнім вираженням волі держави, а не суспільства та іманентно не переслідує мети захисту природних прав і законних інтересів платників податків у сфері оподаткування, які є не метою, а засобом держави.

У підрозділі 3.4 «Примусовий характер податкового обов'язку платника податку» розкрито протилежні статуси права субстанційної держави на податки та обов'язку платника податку сплачувати їх: держава одержує у свою власність грошові кошти платників податків, а останні втрачають їх безвідплатно. За таких умов добровільне виконання платниками податків свого податкового обов'язку є проблематичним, тому держава і вдається до узаконення примусового способу виконання платниками їх податкового обов'язку.

У підрозділі 3.5 «Фіскальна природа податкового права держави» розкрито, що внаслідок цієї природи частина власності платника податку переходить без жодної компенсації у власність держави. Причому стягування державою податків з їх платників де-юре не може розцінюватись як свавільне позбавлення власника його майна, оскільки воно здійснюється на підставі Основного Закону держави та розглядається, зважаючи на це, як конституційний публічно-правовий обов'язок платників податків. Фіскальна природа податкового права держави в сукупності з примусовим характером податкового обов'язку платника податку перетворюють це право у нездоланне в межах етатистської доктрини податкового права джерело перманентного антагонізму між державою та суспільством і спосіб анігіляції субстанційної держави й одержавленого суспільства, породжують їх тотальну корупцію, оскільки протиправно підривають основи існування платника податку як особи.

У підрозділі 3.6 «Асиметричність податкового права держави» обґрунтовано, що парні категорії податкове право субстанційної держави та примусовий податковий обов'язок платника податку наділені опозиційною взаємодією. У цій парі категорій порушена єдність прав та обов'язків держави і платника податку: правом наділена держава, а платникові податку залишено примусовий обов'язок сплачувати податки державі. На асиметричний характер податкового права субстанційної держави вказує і його фіксація у законодавстві як явища, що регулює ієрархічні відносини влади-підпорядкування.

У підрозділі 3.7 «Карально-жертовний характер відповідальності за порушення податкового права держави» з'ясовано, що ця відповідальність має особливу - штрафну, каральну з боку субстанційної держави та жертовну з боку платників податків природу, характеризується множинністю покарань за вчинення кожного правопорушення податкового закону. Суб'єктом відповідальності за вчинення правопорушень податкового законодавства є платник податків або інший контрагент держави у податкових правовідносинах, проте ніколи ним не може бути субстанційна держава, оскільки вона суверен.

У підрозділі 3.8 «Патерналізм як функціональна константа етатистської доктрини податкового права» доведено, що головним призначенням податково-правового патерналізму є уможливлення здійснення субстанційною державою своєї антагоністичної щодо платника податку податково-правової стратегії і тактики, що зумовлює мультимірність патерналізму. Однією з основоположних причин багатоманіття форм податково-правового патерналізму є його природа соціального запобіжника, громовідводу, маскування істинних цілей субстанційної держави в сфері публічних фінансів. У парадигмальних межах етатистської доктрини податкового права податково-правовий патерналізм невикорінний.