Адміністративно-правові та організаційні засади запобігання і протидії корупції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний науково-дослідний інститут

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

ГВОЗДЕЦЬКИЙ ВІКТОР ДЕМИДОВИЧ

Київ - 2015

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається, з одного боку, значним поширенням корупції в сучасному світі, її надзвичайною небезпечністю для держави та суспільства, а з іншого, - відсутністю вагомих результатів щодо запобігання і протидії цьому складному політичному, управлінському та правовому антисоціальному явищу.

Від розв'язання вказаної проблеми значною мірою залежить якщо не саме існування держави, то - щонайменше - стратегічний напрям її економічного та політичного розвитку. Експерти Світового банку вважають корупцію головною економічною проблемою сучасності: 40 % підприємців світу змушені давати хабарі (у розвинених країнах цей показник становить, відповідно, 15 %, в азійських - 30 %, а в країнах СНД - 60 %).

Для нашої країни проблема запобігання корупції набула особливої ваги. За даними Міжнародної громадської організації Transparency International («Міжнародна гласність»), за індексом сприйняття корупції населенням Україна посідала: у 2005 році - 107 місце з-поміж 158 країн світу, у 2011 році - 152 місце з-поміж 183 країн світу, у 2012 та 2013 роках - 144 місце з-поміж 177 країн світу, а у 2014 році - 142 місце відповідно. Як бачимо, останніми роками Україна «отаборилася», на жаль, серед найкорумпованіших країн світу.

Що ж стосується ситуації, яка склалася на сьогодні, коли на долю України випали тяжкі випробування, проблеми ефективного просування перетворень, протидії корупції набувають доленосного значення. Наразі питання ставиться так: або ми приборкаємо корупцію, реформуємо країну, або ж на перспективах розвитку України як суверенної, демократичної, правової держави можна буде поставити хрест.

Такі оцінки обумовлені, зокрема, незадовільним виконанням Україною міжнародних зобов'язань. Як зазначається в Засадах державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки, затверджених Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII, із 25 рекомендацій Групи держав проти корупції (GPECO) за 6 років виконано лише 13. Із 16 рекомендацій Плану дій із лібералізації візового режиму з Європейським Союзом (ЄС) імплементовано лише в частині криміналізації корупції. Недостатнім є й наукове обґрунтування адміністративно-правових засад запобігання і протидії корупції.

Аналіз наукових джерел, статистики й аналітичних документів державних органів свідчить, що прорахунки у процесі упровадження в Україні нової за своєю суттю кумулятивної системи оподаткування, у сфері кредитної, фінансової, зовнішньоекономічної політики держави, провали у сфері управління, ринкових перетворень у процесі здійснення інших соціально-економічних реформацій зумовили масове ухилення від сплати податків, виникнення таких деліктів, як умисне доведення до банкрутства, фіктивне банкрутство, фіктивне підприємництво, фінансові шахрайства у вигляді конвертаційних центрів, фінансових пірамід, та понад двохсот інших, не відомих раніше, суспільно небезпечних діянь. Поява в державі нових фіскальних функцій та таких інститутів функціонально-процедурної діяльності, як приватизація, надання державних замовлень, пільг, ліцензій, квот, субсидій, субвенцій і тому подібних матеріальних й пов'язаних з ними нематеріальних благ і ресурсів, призвела до непомірного розростання адміністративного апарату держави, правоохоронних та фіскальних органів, а також появи неймовірно великого адміністративного апарату юридичних осіб приватного права.

Між упровадженням недостатньо продуктивних суспільно-економічних відносин, появою нових функцій і, відповідно, збільшенням адміністративного апарату як потужного джерела розширеного відтворення корупції чітко простежуються причинно-наслідкові зв'язки. Тому визначення причин, у тому числі організаційно-технологічних, та умов відтворення корупції потребує адекватного міждисциплінарного теоретико-методологічного осмислення феномену корупції крізь призму адміністративного права і процесу, фінансового та інформаційного права. Ці галузі права на засадах інтерналізації (інтегративного запозичення знань) здатні конкретизувати знання про ґенезу, причини, умови, взаємозв'язки, взаємозумовлення, структуру, мотивації й функціонально-процедурні технології вчинення тих чи інших корупційних діянь і мають стати теоретико-методологічним орієнтиром для розробки організаційної й адміністративно-правової інфраструктури ранньої профілактики корупції шляхом превентивного усунення причин та умов її вчинення на стадіях підготовки, а також прийняття й реалізації державних рішень.

У сучасній правовій науці проблема корупції, що хвилювала вчених ще із глибини століть, здебільшого розглядається в межах співвідношення категорій «держава - влада - особа». Саме тому опосередковано методологічні засади цього наукового дослідження ґрунтуються на одвічних історико-правових традиціях. Глибоке осмислення проблеми людської поведінки, «впорядкування» суспільного буття, сутності держави репрезентовано вже в творчості таких відомих мислителів античного світу як Сократ, Платон, Арістотель, Цицерон.

Послідовні й чітко обґрунтовані ідеї природної свободи і прав людини, вдосконалення влади й владних структур, форм правління та державного устрою знайшли своє відображення в творчості Ф. Вольтера, Г. Гегеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Дж. Мореллі, Б. Спінози, Ф. Шеллінга.

Звертаючись до становлення вітчизняної державно-правової наукової думки щодо запобігання і протидії корупції, доречно виділити творчий доробок С. Оріховського та П. Русина (теорія природного права), М. Драгоманова (ідея безупинного громадянського поступу), Д. Донцова та В. Липинського (ідея провідної верстви як носія влади, перманентного оновлення аристократії), М. Грушевського (народницька концепція).

Розширенню засад дослідження запобігання і протидії корупції сприяють праці сучасних українських науковців, зокрема: В.Б. Авер'янова, В.П. Андрущенка, І.В. Арістової, О.М. Бандурки, Н.А. Берлач, Ю.П. Битяка, В.Т. Білоуса, І.Г. Богатирьова, І.Л. Бородіна, М.Г. Вербенського, З.С. Гладуна, І.П. Голосніченка, В.Л. Грохольського, Л.В. Губерського, С.М. Гусарова, П.В. Діхтієвського, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Копана, О.Л. Копиленка, О.Є. Користіна, В.Г. Кременя, В.О. Криволапчука, О.Г. Кулика, В.І. Курила, Є.В. Курінного, М.Н. Курка, К.Б. Левченко, О.М. Литвака, Д.М. Лук'янця, О.А. Мартиненка, М.І. Михальченка, М.М. Мокляка, І.Ф. Надольного, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, А.М. Подоляки, В.М. Поповича, Т.О. Проценка, Л.А. Савченко, С.Г. Стеценка, М.П. Стрельбицького, В.П. Тихого, В.І. Шакуна, В.К. Шкарупи, М.К. Якимчука, Н.М. Ярмиш, О.Н. Ярмиша, а також доробок інших провідних дослідників з адміністративного права і процесу, кримінального права та процесу, кримінології, оперативно-розшукової діяльності, політології, філософії, соціології.

Значний внесок у теорію запобігання і протидії протиправній діяльності зробили такі вчені як: В.І. Борисов, А.П. Закалюк, В.О. Заросило, В.С. Зеленецький, А.Ф Зелінський, П.П. Михайленко, О.Г. Мурашин, Є.В. Невмержицький, Д.М. Нікіфорчук, І.В. Сервецький, В.М. Співак, В.Я.Тацій, І.М. Шопіна та інші, а також безпосередні організатори запобігання і протидії корупції в нашій державі в різні часи - А.В. Василишин, Ю.О. Вандін, І.Д. Гладуш, В.В. Дурдинець, О.М. Іщенко, М.В. Корнієнко, В.М. Корнійчук, Ю.Ф. Кравченко, В.І. Литвиненко, В.І. Радченко, Л.П. Скалозуб, О.В. Харламов та багато інших.

Теоретичне осмислення як феномена влади, так і різноманітних проблем взаємовідносин держави й особи, в тому числі стосовно корупції, знаходимо у працях радянських та російських авторів, зокрема: Р.П. Алексюка, А.І. Аникевича, М.Б. Батіна, Ф.М. Бурлацького, О.П. Бутенка, А.І. Кіма, Л.Г. Кривушина, Є.І. Фарбера. На особливу увагу заслуговують праці А.Є. Григорьєва, Г.М. Манова, Г.Г. Філіппова, у яких проаналізовано особливості політичної влади, та роботи В.Г. Афанасьєва, І.П. Бачило, А.К. Білих, Н.М. Кизарова, Н.Л. Нижника, Ю.О. Тихомирова, Ж.Т. Тощенка, В.М. Чхіквадзе, де досліджуються проблеми влади й управління.

Глибинному розумінню відносин «влада - особа», «держава - свобода» сприяють і науково-теоретичні конструкції західних учених, зокрема: Д. Альбіні, Г. Моска, Х. Ортеги-і-Гассета, В. Паретто, Б. Рассела, Р. Роджерса, Л. Рознера, К. Стерлінга, А. Дж. Тойнбі, Дж. Фітцпатріка, Е. Фромма, Ф. Хайєка, Г. Шнайдера, О. Шпенглера, К. Ясперса.

Попри це, зазначені напрями науково-методологічних досліджень лише опосередковано стосуються тематики корупції як соціально-політичного феномена. Водночас практика суспільного буття настійливо вимагає комплексного осягнення такого соціального явища як корупція, виявлення конкретно-історичних, економічних, соціально-політичних причин її виникнення та важелів щодо її обмеження, аналізу її субстанційних основ, специфічних рис і властивостей, розроблення класифікацій видів, рівнів, форм тощо.

Упродовж останніх років проведено ряд важливих досліджень, а також низку адміністративно-правових заходів боротьби з корупцією українськими науковцями (С.М. Алфьоров, М.Ю. Бездольний, В.Т. Білоус, А.В. Гайдук, М.І. Мельник, Є.В. Невмержицький, В.М. Попович, Т.П. Попченко, С.С. Рогульський, С.С. Серьогін, О.В. Ткаченко, Р.М. Тучак, І.В. Чемерис, І.Г. Яцків та інші), а також російськими колегами (В.В. Астанін, С.В. Алексєєв, А.І. Долгова, О.Й. Кирпічников, С.В. Максимов, М.В. Савва, С.М. Шишкарьов). Втім, вважати проблематику, пов'язану з питаннями запобігання і протидії корупції, вичерпаною аж ніяк не можна.

Аналізуючи роботи вказаних та інших дослідників проблем запобігання і протидії корупції, можна зробити висновок, що адміністративні, фінансові, інформаційні відносини як джерела формування мотивацій, причин та умов виникнення й відтворення корупції у наукових дослідженнях спеціально не вивчалися. Потребують поглибленого дослідження: класифікація і характеристика джерел, причин, у тому числі організаційно-технологічних, видів і способів виникнення корупційних правопорушень; взаємозв'язок корупції та організованої злочинності; співвідношення поняття корупції з неправомірною вигодою та різними видами одержання незаконної винагороди, незаконного збагачення тощо. Не розглядалося також багато інших питань, котрі слід опрацювати, як щодо теоретичного осмислення й упорядкування питань оцінки, характеристики такого феномену як корупція, так і в аспекті створення організаційно-правових передумов декорупціонізації суспільних відносин.

Водночас виникають нові види корупційних правопорушень. Щорічні звіти контролюючих і правоохоронних органів свідчать про неефективне та нераціональне використання публічних фінансових ресурсів, що спричиняє втрати держави, розмір яких наближається до дефіциту державного бюджету. Із двохсот мільярдів гривень державних коштів, які щорічно спрямовуються на державні закупівлі, близько 35-40 мільярдів припадає на корупційні схеми. Тому аналіз стану корупції в Україні, опрацювання різних аспектів запобігання і протидії корупції міждисциплінарними адміністративно-фінансовими, а також інформаційно-правовими засобами, з урахуванням нового антикорупційного законодавства України, потребують удосконалення.

Безумовна актуальність проблеми, наявність наведених вище та деяких інших недосліджених аспектів теоретико-методологічних засад розробки комплексного адміністративно-правового механізму ранньої превенції і протидії корупції на сучасному й наступних етапах розвитку суспільства та держави й зумовили обрання теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до Основних наукових напрямів та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у галузі гуманітарних наук на 2009-2013 роки, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України і Національної академії наук України від 26 листопада 2009 року № 1066/609, Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення й впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України, на період 2010-2014 роки, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 року № 347, Основних напрямів наукових досліджень Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, схвалених вченою радою 25 лютого 2011 року, а також відповідно до Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Державного науково-дослідного інституту МВС України, за науково-дослідними роботами: «Адміністративно-правове регулювання контролю за діяльністю органів внутрішніх справ» (державний реєстраційний номер 0112u000060), «Удосконалення професійного відбору кадрів до підрозділів органів внутрішніх справ, де існує підвищений ризик вчинення працівниками міліції корупційних діянь» (державний реєстраційний номер 0712U008345).

Дослідження спрямоване на реалізацію окремих положень: Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 року № 1240, законів України: «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII, «Про засади антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII, «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методологічне обґрунтування комплексного, адміністративно-правового підходу до пізнання й моніторингу причинного комплексу відтворення феномену «корупція», а також розробка ефективного адміністративно-правового механізму запобігання і протидії корупційним правопорушенням на сучасному етапі розвитку суспільства й держави і на майбутнє.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення таких завдань:

- окреслити систему знань, яка повно відображає генезу, причини, рівень поширення й структуру найбільш уражених корупцією суспільних відносин; концентрує відомості про правомірну фіскальну, регулятивну, ліцензійну діяльність, державні закупівлі, капіталообігові, документообігові, дозвільні, реєстраційні чи інші облікові та функціональні процедури, під виглядом і за допомогою яких у процесі фінансово-правового, організаційно- та інформаційно-правового, реєстраційного, дозвільного й адміністративно-правового супроводження обігу речей, прав, дій можуть вчинятись корупційні та інші правопорушення;

- забезпечити науковців і практиків синтезованим організаційно-, інформаційно- й адміністративно-правовим понятійним апаратом гносеологічного характеру, здатним орієнтувати і спонукати їх до вдосконалення законодавства з протидії корупції, розробки комплексних економічних, організаційних, адміністративно-правових та інших превентивних заходів щодо локалізації джерел корупції у сфері управління, реєстраційної, дозвільної діяльності та інших напрямах життєдіяльності країни;

- визначити напрями, що відображають організаційно-технологічні, інформаційні, облікові, реєстраційні, дозвільні, функціональні та інші адміністративно-правові аспекти змісту корупційних деліктів, що вчиняються в процесі обігу речей, прав, дій, і використати їх для розробки спеціальної державної програми декорупціонізації суспільних відносин, яка на організаційному та інформаційно-технологічному рівні повинна найбільш повно й однозначно віддзеркалювати природу, структуру, причини, діапазон джерел, об'єктивну сторону корупційних деліктів, найпоширеніші способи їх учинення, стан організаційно-правової інфраструктури їх локалізації і лягти в основу розробки основних організаційних, інформаційно- й адміністративно-правових напрямів декорупціонізації суспільних відносин;

- здійснити аналіз теоретико-правових понять: «корупція», «незаконне збагачення», «одержання незаконної вигоди», «зловживання владою чи службовим становищем», «зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права», «зловживання повноваженнями особою, що надає публічні послуги», «зловживання впливом» та визначити доцільність застосування термінів «запобігання» і «протидія» щодо корупції в законодавстві України;

- класифікувати найбільш уражені корупцією сфери суспільних відносин за критеріями: «види», «способи» та «суб'єкти» корупційних правопорушень;

– розкрити систему адміністративно-правових заходів щодо запобігання і протидії корупційним правопорушенням;

– для оздоровлення апарату публічної влади, а також запобігання корупційним правопорушенням у ньому запропонувати механізм його реформування;

– визначити антикорупційну складову ідеології адміністративної реформи в Україні;

– запропонувати систему інформаційного забезпечення антикорупційної діяльності державних органів;

- узагальнити стан і перспективи імплементації в українське законодавство досвіду найменш корумпованих країн щодо впровадження правових механізмів запобігання і протидії корупційним правопорушенням;

- впровадити наукові результати у відомчу нормотворчу, правовиховну діяльності, правозастосування і навчальний процес;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення антикорупційного законодавства України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері учинення, запобігання і протидії корупції в Україні.

Предмет дослідження - адміністративно-правові та організаційні засади запобігання і протидії корупції в Україні.

Методи дослідження зумовлюються сформованими об'єктом і предметом, цілями та завданнями наукового пошуку, галузевою специфікою юридичного знання.

Методологічною основою дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально-наукових методів. Так, діалектичний метод наукового пізнання дав змогу дослідити правову сутність корупції, всебічно розглянути причинно-наслідкові зв'язки при виникненні цього феномену, тенденції та напрями його розвитку. Метод структурно-функціонального аналізу дозволив сформувати уявлення про корупцію як про багатоаспектний системний соціальний феномен, що має різноманітні прояви, а також визначити його соціальну зумовленість, закономірності та тенденції розвитку, межі впливу на соціальні процеси (розділ 1, підрозділи 3.1, 5.1). За допомогою спеціально-юридичного методу здійснено аналіз нормативно-правової бази України, що регулює суспільні відносини, пов'язані із запобіганням і протидією корупції (підрозділи 2.3, 2.4, 3.2). Натомість аналіз рівня корупції та антикорупційної діяльності в Україні сприяв виявленню недоліків у антикорупційному законодавстві, практиці його застосування й виробленню пропозицій щодо його вдосконалення (підрозділ 3.3, розділ 4). Історико-правовий метод використовувався для розкриття генезису корупції, законодавчих та інших державних засобів протидії їй, а також реалізації у дослідженні загальної теорії науки адміністративного права (підрозділи 1.1, 1.2, 2.4, 3.2, 3.3). Порівняльно-правовий метод застосовано при вивченні антикорупційного законодавства зарубіжних країн, міжнародних антикорупційних стандартів (підрозділи 5.1, 5.4). Використання статистичних методів дозволило зробити відповідні висновки стосовно рівня, масштабів, індексу та географії корупції, розкрити основні тенденції її розвитку в сучасній Україні, сприяло виробленню пропозицій, спрямованих на вдосконалення державної і громадської антикорупційної діяльності (підрозділи 3.2, 4.3). Системний підхід дав можливість дійти висновку щодо необхідності системного характеру антикорупційної діяльності, виявити взаємозв'язок її основних і другорядних елементів, визначити головні напрями такої діяльності, а також розробити пропозиції стосовно вдосконалення комплексу антикорупційних заходів (розділ 5). Соціологічні методи використовувалися при вивченні практики застосування норм антикорупційного законодавства, а також вивченні громадської думки щодо показників корупції в Україні (додатки). За допомогою формально-логічного методу наприкінці кожного розділу і дисертаційної роботи в цілому сформульовано найважливіші висновки та пропозиції, зокрема, стосовно вдосконалення механізму запобігання і протидії корупції в Україні. Завдяки аксіологічному методові обґрунтовано значення морального й правового виховання населення, підвищення професійно-правового рівня суб'єктів, на яких покладено завдання щодо запобігання і протидії корупційним правопорушенням (розділи 4, 5).

Нормативну базу дослідження становить Конституція України, закони і підзаконні акти України, Антикорупційна стратегія на 2014-2017 роки, відомчі нормативні документи.

Емпіричну базу дослідження, що забезпечила репрезентативність його результатів, становлять статистичні дані узагальнення та аналіз практики розгляду судами адміністративних справ про корупційні правопорушення, наприклад Узагальнення Верховного Суду України від 11 вересня 2012 року № 582, а також офіційні статистичні дані Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України щодо корупційних правопорушень у країні, дані незалежних міжнародних організацій і громадських опитувань та опитувань суб'єктів протидії корупції за період 2010-2014 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших після прийняття нового антикорупційного законодавства 2014 року міждисциплінарних комплексних досліджень корупції як специфічного соціально-правового феномену, що виникає в процесі та під виглядом реалізації адміністративно-правових функцій з надання дозволів, ліцензій, квот, державних закупівель та інших фінансово-правових інструментів, здійснення реєстраційно-посвідчувальних і дозвільно-регулятивних функцій, призупинення якого вимагає формування теоретико-методологічних основ спеціальної міждисциплінарної системи інтерпретації методів та методик адміністративно-, фінансово- й інформаційно-правових наук, з метою розробки організаційно-правової інфраструктури локалізації, ранньої профілактики корупції і створення організаційних та адміністративно-правових передумов декорупціонізації суспільних відносин.

Найважливішими положеннями дослідження, які містять наукову новизну, є такі:

вперше:

- обґрунтовано, що феномен корупції є явищем міждисциплінарним, та сформовано головні міждисциплінарні методологічні підходи до визначення структуроутворюючих елементів спеціальної адміністративно-правової програми декорупціонізації суспільних відносин, які найбільш повно можуть віддзеркалити адміністративне право і процес, теорію державного управління, фінансове право, інформаційне право, і за допомогою яких можуть бути сформовані превентивні адміністративно-правові, організаційні й інформаційно-правові механізми ранньої профілактики корупції на підставах усунення причин, що її зумовлюють, і створення економічних передумов, за яких чинити корупційні діяння економічно і морально невигідно;

- доведено, що корупційні діяння здійснюються, головним чином, в процесі виконання реєстраційних, дозвільних, фіскальних, контрольних та інших адміністративно-правових функцій;

- на основі комплексного підходу визначені структуроутворюючі складові для спеціальної адміністративно-правової програми декорупціонізації суспільних відносин, за допомогою яких можуть бути сформовані превентивні адміністративно-правові, організаційні й інформаційно-правові механізми ранньої профілактики корупції;

- здійснено класифікацію ознак найбільш уражених корупцією сфер суспільних відносин за «видами», «способами» та «суб'єктами» корупційних правопорушень, а також визначено технологічні особливості й ознаки об'єктивної сторони вчинення корупційних деліктів залежно від тих чи інших функціональних процедур, пов'язаних з організаційним, фіскальним, ліцензійним, реєстраційним, регулятивним, дозвільним супроводженням обігу речей, прав, дій;

– доведено, що корупція як соціальне явище (феномен) не може бути цілком подолана навіть в окремій державі чи на конкретному етапі розвитку соціально-політичної системи, вона є супутньою цивілізаційною ознакою й може бути лише максимально обмежена;

– запропоновано антикорупційну складову ідеології адміністративної реформи в Україні, яка передбачає створення системи адміністративно-правових заходів (механізмів) щодо вдосконалення управління справами суспільства, децентралізацію, передачу значної частини державних функцій місцевим громадам, формування державного апарату з урахуванням європейських стандартів, наукове обґрунтування його чисельності, введення електронних засобів управління з метою максимального обмеження стосунків між громадянином (клієнтом) і чиновником, для чого пропонується впровадити в реєстраційну, ліцензійну, контрольну діяльність надання квот, дозволів, пільг, субсидій, субвенцій, в інші види управлінської діяльності - безконтактні електронні системи виконання цих функцій, зокрема, використання інформаційних інтернет-технологій, запровадження докорінних змін у процес підготовки спеціалістів шляхом оволодіння ними не тільки спеціальними знаннями у галузі управління, а й глибокими знаннями у сфері економіки, політики, культури, філософії, щоб отримати високофахового, конкурентоспроможного службовця;

– розкрито поняття і зміст адміністративно-правового механізму протидії корупції як сукупності взаємопов'язаних елементів - управлінських, організаційних, правових, контрольних, виховних, культурних, інформаційних, економічних та інших, які утворюють його структуру і спрямовані на удосконалення сфери управління, захист прав та свобод людини, громадянина, юридичних осіб, формування ефективного і чесного державного апарату, децентралізацію влади, передачу значної частини державних функцій приватному сектору, впровадження в сферу управління електронних засобів, реформування судових та правоохоронних органів, протидію зрощування влади і бізнесу, удосконалення виборчого законодавства і діяльності політичних партій та громадських організацій, створення реальних умов для свободи бізнесу, вільної конкуренції, залишивши за державою лише створення правил для функціонування суспільних відносин і контроль за їх виконанням;

– виокремлено основні засади адміністративно-правового механізму держави, його організаційні аспекти, зокрема, створення єдиного (загальнодержавного) антикорупційного органу, який би не тільки безпосередньо здійснював запобігання і протидію корупції, а й розробляв і реалізував державну політику у цій сфері. Щоб уникнути дублювання в роботі, виключити можливість перекладання відповідальності за стан справ у сфері протидії корупції з одного органу на інші, доцільно покласти відповідальність за організацію протидії корупції в державі на Національне антикорупційне бюро України як центральний орган виконавчої влади. Тільки максимальна незалежність Національного антикорупційного бюро України може дати реальні результати;

– визначено, що корупція належить до тих проблем, які неможливо розв'язати шляхом репресивного законодавства або у відриві від вирішення політичних, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших питань; водночас корупцію слід долати шляхом розробки і впровадження законодавчих адміністративно-правових механізмів процедурно-технологічного забезпечення: гласності, відкритості, звітності й підконтрольності діяльності службовців представницької та виконавчої влади територіальним громадам; впровадження інституту випробування кандидата на роботу в органах представницької влади і на адміністративно-розпорядчі посади до органів виконавчої влади; впровадження чітких критеріїв проходження або непроходження випробування в законодавчо визначений термін; впровадження законодавчо визначених процедур звітування й процедур відкликання чи звільнення неефективних службовців представницької та виконавчої влади;

удосконалено:

- визначення поняття корупції як правової категорії, запропоновано новий підхід до розуміння сутності корупції, її правового змісту, зокрема, обґрунтовано, що корупція - не причина, а наслідок більш загального явища - відсутності реальної демократії в державі, тому важливою умовою обмеження корупції в Україні є подальша демократизація суспільства, оскільки в тоталітарній державі корупція є одним із основних шляхів для громадян досягти своїх цілей в обхід бюрократії і свавіллю чиновників. У правовому плані корупція не може бути зведена до будь-якого конкретного протиправного діяння, вона становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпечності, але єдиних за сутністю корупційних правопорушень;

- наукові підходи до розбудови системи протидії корупції для реалізації постійної функції правової соціальної держави щодо застосування комплексу правових, економічних, політичних, ідеологічних, управлінських, психологічних, освітніх та інших заходів. Розроблено оригінальний комплекс антикорупційних заходів (які різняться за рівнем, змістом і силою детермінуючого впливу), орієнтований на зниження кількісних та якісних характеристик корупції, доведено пріоритетність запобіжних заходів, передусім превентивного впливу на чинники корупції, а також обмеження її причинно-умовного комплексу й сфери поширення впливу, у тому числі результативність обопільного підвищення санкцій за корупційні правопорушення для учасників корупційних відносин;

- визначення характеру корупційних діянь, тобто: корупційними можуть бути визнані лише такі неправомірні дії або бездіяльність, які вчинені особою, наділеною владою чи відповідними посадовими повноваженнями, та спрямовані на задоволення корисливого або іншого особистого інтересу такої особи або інтересу третіх осіб;

дістали подальшого розвитку:

- концептуальний підхід до розуміння корупції, яка є першочерговою не лише правовою, а й загальносоціальною, політичною та економічною мультипроблемою суспільства та держави, глобальною проблемою світу, яка значно ускладнює або навіть унеможливлює його подальший розвиток;

- характеристика причинного комплексу сучасного стану корупції в Україні як результату всеохоплюючої суспільної кризи та непослідовності процесу суспільного реформування за відсутності реального досвіду демократичного державотворення, слабкості та недостатньої професійності державного апарату, нездатного працювати по-новому в сучасних реаліях суспільного буття, нівелювання головних моральних цінностей, браку ідеології, сформованої на нових державницьких засадах;

- класифікація чинників корупційних проявів за сферами діяльності: реєстраційна, ліцензійна, дозвільна, контрольна;

- положення щодо ефективної протидії корупції як необхідної умови реалізації прав людини;

- адміністративно-правова характеристика механізму корупційних правовідносин, типізація корупційної поведінки; окреслено основні схеми такої поведінки та діяльності, визначено їх зміст;

- дослідження стану корупції в Україні (її рівня, структури, тенденцій, динаміки). Офіційні дані статистики про корупцію не дають повного уявлення про її поширення, рівень корумпованості владних структур, натомість соціальні індикатори прямо чи опосередковано дозволяють реально визначити масштаби поширення корупції, характер її проявів, закономірності розвитку, взаємовплив корупції і соціальних, політичних, економічних та інших явищ і процесів;

- поняття, сутнісні ознаки суб'єкта відповідальності за корупційні правопорушення та суб'єктивної сторони, об'єкта й об'єктивної сторони таких правопорушень;

- наукові положення щодо класифікації заходів протидії корупції, з огляду на потреби їх вдосконалення та розширення. Класифіковано такі заходи: за змістом, метою, масштабом, терміном, нагальністю застосування, методом і механізмом впливу, галузями права тощо. Визначено зміст кожного з видів антикорупційних заходів;

– оцінка перших кроків із запровадження нового антикорупційного законодавства України;

- пропозиції щодо подальшого вдосконалення антикорупційного законодавства та налагодження дієвого механізму із запобігання і протидії корупції в Україні.

Практичне і теоретичне значення одержаних результатів визначається актуальністю теми дисертації, її науковою новизною, а також висновками, зробленими в результаті наукового пошуку. Досліджені в дисертації проблеми безпосередньо стосуються процесу державотворення, збереження суверенітету, подальшої розбудови правової незалежної держави України, оскільки корупція становить надто небезпечну, реальну загрозу економіці держави, соціально-політичній структурі суспільства, духовним цінностям, правам і свободам громадян, конституційному ладові, стає одним із основних чинників політичної, соціально-економічної нестабільності в Україні.

Висновки дослідження є певним кроком до усунення наразі наявних у правовій, зокрема адміністративно-правовій, науці догматизованих і однобічних поглядів на причини, сутність та механізм протидії корупції. Вони можуть слугувати необхідним підґрунтям для подальшого дослідження складної природи корупції як феномена, котрий має свою сутнісну визначеність і неоднозначну природу.

Наукові результати, отримані автором у процесі багаторічного дослідження й практичної правозастосовної діяльності (1992-2014 рр.), використані у:

законотворчій діяльності:

- Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики для розробки й удосконалення концептуальних основ запобігання і протидії корупції, а також при вдосконаленні правових антикорупційних норм (акт впровадження від 27 квітня 2012 р. № 04-29/17-459);

- Підкомітетом з питань законодавчого забезпечення антикорупційної політики, контролю за дотриманням прав громадян, взаємодії з громадськими та іншими організаціями Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією для вдосконалення законодавства України щодо запобігання корупції, фінансування тероризму та дотримання прав людини (акт впровадження від 17 вересня 2012 р. № 04-13/13-743);

відомчій нормотворчій діяльності:

- результати дослідження використовуються Державною службою боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України в нормотворчому процесі при підготовці проектів відповідних нормативно-правових актів, які спрямовуються на вдосконалення правового регулювання запобігання і протидії корупційним правопорушенням у сфері економіки (акт впровадження від 12 лютого 2011 р. № 5/948);

правозастосуванні:

- при вирішенні конкретних справ (проваджень) про корупційні правопорушення, підготовці методик запобігання і протидії корупції, виявлення, розкриття, розслідування корупційних правопорушень, а також як методологічна основа для узагальнення практики розгляду судами адміністративних справ про корупційні правопорушення (Узагальнення Верховного Суду України практики розгляду судами адміністративних справ про корупційні правопорушення від 11 вересня 2012 р. № 582);

правовиховній діяльності:

- у роботі Броварської районної ради Київської області при проведенні антикорупційної просвіти населення, під час підвищення кваліфікації та правового рівня державних службовців, на яких покладено обов'язки щодо запобігання і протидії корупції (акт впровадження від 22 липня 2012 р.);

навчальному процесі:

- Академією управління Міністерства внутрішніх справ при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративна юрисдикція ОВС», «Адміністративна діяльність ОВС у міграційній сфері», «Правові засади запобігання і протидії корупції» (акт впровадження від 25 серпня 2010 р.);

- Департаментом Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України при підготовці навчально-методичних посібників та рекомендацій щодо запобігання і протидії корупції (акт впровадження від 12 лютого 2011 р. № 5/948);

- Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі при підготовці курсу лекцій «Адміністративно-правові засади запобігання і протидії корупції», викладанні навчальних дисциплін: «Адміністративне право України», «Адміністративний процес», «Правові засади запобігання і протидії корупції» (акт впровадження від 30 березня 2012 р.);

- Черкаською обласною державною адміністрацією при проведенні занять з персоналом органів місцевого самоврядування з питань запобігання і протидії корупції (акт впровадження від 3 жовтня 2012 р.);

- Київським міським центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій у процесі навчання за професійною програмою працівників структурних підрозділів Київської міської та районних у місті Києві державних адміністрацій при вивченні модуля ЗВ-10 «Запобігання і протидія корупції» (акт впровадження від 25 жовтня 2012 р. № 274);

– Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі при проведенні підвищення кваліфікації державних службовців з питань запобігання і протидії корупції відповідно до ліцензійних обсягів (акт впровадження від 28 серпня 2014 р.);

– Інститутом права імені Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом при підготовці і проведенні занять з курсів «Правові засади запобігання і протидії корупції», «Адміністративний процес» та спеціального курсу «Адміністративно-правові засади протидії корупції» (акт впровадження від 8 вересня 2014 р.);

– Національною академією внутрішніх справ у навчальному процесі та науково-дослідній роботі, а також при підвищенні кваліфікації усіх груп кадрів з питань запобігання і протидії корупції в інституті післядипломної освіти НАВС (акт впровадження від 19 листопада 2014 р.).

Особистий внесок дисертанта. Положення, викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені її автором особисто.

У співавторстві опубліковано: монографії «Трансформація правової системи України: євроінтеграційний вимір» / В. Д. Гвоздецький, О. Г. Мурашин, М. Г. Патей-Братасюк та ін. ; за заг. ред. В. Д. Гвоздецького. - К., 2009 (дисертантом розроблено розділ 3, обсяг - 2, 2 д.а.); «Верховенство права: традиція доктрини і потенціал практики» / М. Г. Патей-Братасюк, В. Д. Гвоздецький, О. Г. Мурашин та ін. ; за заг. ред. М. Г. Патей-Братасюк. - К., 2010 (дисертантом розроблено розділ 4.4, обсяг - 1, 8 д.а.); «Громадянське суспільство і правова держава: теоретичні моделі та досвід реалізації» / В. Д. Гвоздецький, О. Г. Мурашин, М. Г. Патей-Братасюк та ін. ; за заг. ред. В. Д. Гвоздецького. - К., 2012 (дисертантом розроблено розділи 4.1-4.4, обсяг - 2, 9 д.а.); навчальні посібники «Організація діяльності поліції зарубіжних країн» / В. О. Заросило, В. О. Басс, І. Р. Курилін, С. І. Братков ; за заг. ред. В. Д. Гвоздецького. - К., 2007 (дисертантом розроблено загальну структуру, понятійний апарат та висновки, обсяг - 0, 9 д.а.); «Фінансово-економічна безпека» / Б. А. Бузинар, В. М. Головій, Т. Е. Городецька, І. Д. Якушик ; за ред. В. Д. Гвоздецького. - К., 2012 (дисертантом розроблено розділи 4, 10, обсяг - 2, 8 д.а.); «Правові засади запобігання і протидії корупції» / В. Д. Гвоздецький, В. О. Заросило. - К., 2012 (дисертантом розроблено розділи 1-5, обсяг - 8, 4 д.а.).

Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися. Висновки та положення дисертації мають повністю самостійний характер.

Апробація результатів дослідження. Результати наукового дослідження оприлюднено більш ніж на тридцяти науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, презентаціях, засіданнях круглих столів, нарадах, тренінгах, у тому числі на: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми управління у сучасний період розвитку державності України» (м. Київ, 26 жовтня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Управлінські, правові та психологічні аспекти запобігання масовим порушенням громадського порядку та проявам тероризму» (м. Київ, 26-28 червня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах» (м. Київ, 30 жовтня 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми адміністративного права та адміністративної діяльності» (м. Донецьк, 10 грудня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної та екстремальної психології» (м. Макіївка, 22-23 квітня 2011 р.); Міжнародній науково-методичній конференції «Державне управління та місцеве самоврядування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Черкаси, 20 жовтня 2011 р.); ІV Міжнародному симпозіумі «Трансформація фінансових відносин в умовах економічної глобалізації» (м. Харків, 10 листопада 2011 р.); XV Міжнародній науково-практичній конференції «Інтеграційні процеси та пріоритетні орієнтири розвитку економіки України: економіка, фінанси, право» (м. Київ, 27 квітня 2012 р.); Науково-практичній конференції «Концепції, стратегії та напрями розвитку української держави: економіка, фінанси, право» (м. Київ, 28 вересня 2012 р.); ХVIІ Міжнародній науково-практичній конференції «Зовнішньоекономічна політика України в умовах інтеграційних процесів» (м. Київ, 29 травня 2014 р.); ІІ наукових читаннях «Теоретико-правові аспекти державно-правової реформи в Україні» (м. Київ, 3 грудня 2014 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 61 публікації, зокрема в одноосібній монографії, 4 монографіях у співавторстві, 4 навчальних посібниках, рекомендованих Міністерством освіти і науки України, 22 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, 5 статтях - у іноземних юридичних виданнях, 14 тезах наукових повідомлень на науково-практичних і теоретичних конференціях, круглих столах тощо.

Структура дисертації. Характер і специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, які включають двадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (542 найменування), а також додатків. Повний обсяг роботи становить 583 сторінки, з яких основний текст - 440 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

адміністративний правовий корупція

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається ступінь наукової розробленості проблеми, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами, визначається мета і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методи дослідження, аргументується наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, міститься інформація про апробацію та публікації результатів дослідження, висвітлюються його структура й обсяг.

Розділ 1 «Концептуальні, адміністративно-правові підходи до розгляду сутності і змісту корупції та визначення її поняття» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу стану дослідженості теми, повноті визначення поняття корупції та її соціально-правовому змістові і сутності в історичному контексті.

У підрозділі 1.1 «Генеза явища корупції та його історико-правовий розвиток» вирішуються дослідницькі завдання, що стосуються, насамперед, виявлення специфічних властивостей та розвитку феномену корупції в різні епохи як історичного, соціального, політичного, культурного, правового явища. Проблема захисту від посягань на норми людського співжиття і протидії правопорушенням, у тому числі корупційним, хвилювала людство в минулому, хвилює особливо нині і хвилюватиме в майбутньому, адже, як показують результати дослідження, корупційні відносини супроводжували державу споконвіку, про що свідчать пам'ятки культури, історичні джерела, висловлювання відомих мислителів давнини.

Простежуючи в історичному контексті генезу суспільних відносин, дисертант зазначає, що і в сучасній правовій науці проблема корупції здебільшого розглядається в межах співвідношення категорій «держава - влада - особа». Саме тому опосередковано методологічні засади цього наукового дослідження ґрунтуються на давніх історико-правових традиціях. Глибоке висвітлення проблеми людської поведінки, «упорядкування» суспільного буття, сутності держави досить широко репрезентоване вже в творчості таких відомих мислителів античного світу як Сократ, Платон, Арістотель, Цицерон.

Послідовні й чітко обґрунтовані ідеї природної свободи і прав людини, вдосконалення влади і владних структур, форм правління та державного устрою знайшли своє відображення у творчості Ф. Вольтера, Г. Гегеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Дж. Мореллі, Б. Спінози, Ф. Шеллінга.

Зроблено висновок про те, що корупція супроводжує людство від початку формування суспільства, яке породжує її і одночасно змушене з нею боротися.

У підрозділі 1.2 «Наукові підходи щодо визначення поняття «корупція», її змісту і сутності» з'ясовуються розуміння і внутрішні характеристики корупції з огляду на різні підходи та визначення, мінливість дефініцій і соціальних контекстів залежно від історико-цивілізаційних ознак, спектрів наукового бачення. Відзначено, що від початку корупція більше становила моральну проблему, а дискурс щодо корупції був дискурсом про людську природу.

Звертаючись до етимології та семантики терміну «корупція», зафіксованих у словниках, автор підкреслює його глибоке історичне коріння і доводить полісемантичність (діяльність, у якій передбачається участь не менше двох осіб, мета яких полягає в порушенні нормального розвитку судового процесу або процесу керування справами суспільства).

Наведено дефініції корупції, використані в нормативних положеннях міжнародно-правових актів, що дало змогу визначити загальні підходи до розуміння корупції в законодавстві різних країн (Росії, Білорусі, Молдови, Казахстану, країн Балтії, Італії, Німеччини, Франції, США, Канади та ін.).

У підрозділі 1.3 «Адміністративно-правовий зміст і сутність корупції» зроблено спробу осягнути глибинну сутність цього синкретичного суспільно-правового феномену. Висловлено думку, що здійснення визначення поняття «корупція» суттєво ускладнюється через надзвичайно велику диверсифікацію цього явища, розмаїття його проявів і форм, а також культурні відмінності різних суспільств. Констатується, що дотепер немає чітко визначеного для всіх правових систем кола діянь, які визнаються корупційними. Вчені за основу формулювання поняття «корупція» обирають суб'єктний склад вчинення, наслідки протиправного діяння, сферу, у якій вчинюються корупційні правопорушення, мету їх вчинення та інші підстави.

Корупцією визнається використання службових повноважень, статусу посади, а також її авторитету та пов'язаних з ними можливостей для задоволення особистого або групового інтересу.

У чинному законодавстві корупція визначається як «використання особою наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи обіцянки/пропозиції чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей».

Запропоновано авторське визначення поняття «корупція», під якою слід розуміти використання суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення наданих йому службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття, вимагання, обіцянка, пропозиція такої вигоди для себе чи інших осіб, або відповідно обіцянка, пропозиція чи надання неправомірної вигоди суб'єкту відповідальності, або, на його вимогу, іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цього суб'єкта до протиправного використання наданих йому службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей.

Розділ 2 «Теоретико-методологічні засади наукових досліджень адміністративно-правових та організаційних основ запобігання і протидії корупції» складається з чотирьох підрозділів, у яких за допомогою комплексу сучасних методів пізнання соціально-правових явищ поглиблено досліджуються та систематизуються причини й умови вчинення корупційних правопорушень, здійснюється типологія та класифікація таких правопорушень, визначаються суб'єкти та види відповідальності за них, а також висвітлюються напрями та принципи запобігання і протидії корупції в Україні на сучасному етапі її державно-правового розвитку.

• У підрозділі 2.1 «Методологія дослідження та сучасне наукове розуміння феномену корупції» наводяться найсучасніші науково-методологічні підходи та погляди на соціально-правові явища, зокрема, корупцію, з урахуванням радикальних змін, яких вони зазнали в останній чверті XX - на початку ХХІ ст., а також здійснюється емпіричний аналіз предмета дослідження.
• Обґрунтовується застосування конкретних адміністративно-правових та філософсько-правових методів пізнання об'єкта дослідження, науковий пошук щодо якого ґрунтується на переосмисленні «класичних» і запровадженні нових понять та категорій українського правознавства: права людини, права нації, правова держава, верховенство права, право громадянського суспільства, принцип правової рівності, право як справедливість та багатьох інших.
• Не порушуючи загальнометодологічної єдності традиційних та інноваційних методологічних підходів, автор зазначає, що феномен корупційного правопорушення - це складне та багатогранне соціальне явище, яке потребує глибоких досліджень в онтологічному, гносеологічному, аксіологічному й антропологічному аспектах. Спираючись на розроблені вченими-правниками й філософами системно-методологічні підходи і погляди, розкриває проблему корупції з точки зору кожного з них.
...