Адміністративно-правові та організаційні засади запобігання і протидії корупції в Україні

У підрозділі 2.3 «Типологія причин корупційних правопорушень» здійснено видову класифікацію правопорушень з ознаками корупції, найбільш поширеними видами яких в Україні є: безпосередня участь посадових осіб, державних службовців і депутатів усіх рівнів у підприємницькій діяльності для одержання особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для «перекачування» державних коштів і матеріальних цінностей у комерційні структури і переведення грошей у готівку; надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, національної, кланової тощо) з відчуженням державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масової інформації для здобуття особистої та корпоративної вигоди; використання посадовими особами, державними службовцями, депутатами, політичними діячами підставних осіб і родичів у комерційних структурах з метою здобуття особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для маніпулювання інформацією з метою отримання особистої та корпоративної неправомірної вигоди; лобіювання прийняття нормативних актів для потреб зацікавлених груп; непереслідування в адміністративному і кримінальному порядку зловживання службовим становищем у процесі державних закупівель, приватизації, здавання в оренду, ліцензування, квотування тощо.

Визначено основні форми корупційних правопорушень в органах державної влади.

У підрозділі 2.4 «Суб'єкти корупційних правопорушень та види юридичної відповідальності» здійснено юридичний аналіз законодавчо визначених суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення, вичерпний перелік яких передбачений законодавством України.

Запропоновано виокремлення певних груп суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення, таких як державні службовці, які обіймають особливо відповідальні і відповідальні посади, працівники правоохоронних структур, суду.

Надано правову характеристику лобізму та його небезпеки. Обґрунтовується необхідність прийняття нормативно-правового документа, який би регулював прояви лобізму.

Розділ 3 «Адміністративно-правові засади діяльності органів щодо реалізації антикорупційного законодавства» присвячено дослідженню практичних дій державних органів щодо реалізації вимог нового антикорупційного законодавства України.

У підрозділі 3.1 «Правове забезпечення запобігання і протидії корупції в Україні: принципи, напрями, механізми» в результаті узагальнення пропозицій різних дослідників групуються напрями, заходи, принципи та методи адміністративно-правового запобігання і протидії корупції з урахуванням вимог нового антикорупційного законодавства України.

З'ясовано, що оптимальними та ефективними методами протидії корупції є економічний (спрямований на загальне підвищення рівня життя населення) і адміністративний (метод публічного управління задля зупинення темпів росту корупції, поєднаний із заходами адміністративного примусу й організаційного характеру).

Обґрунтовано положення про те, що успішна протидія корупції неможлива без: 1) політичної волі керівництва держави щодо реальної протидії корупції у всіх сферах i на всіх рівнях державної влади; 2) належного антикорупційного законодавства; 3) ефективного застосування антикорупційного законодавства відповідними державними органами.

Пріоритетними напрямами антикорупційної політики в державі визнані виявлення та усунення умов, що сприяють або можуть сприяти виникненню корупції, а також запобігання спробам їх створити.

Автор, спираючись на напрацювання попередників і вимоги нового антикорупційного законодавства України, пропонує декілька концептуальних напрямів впливу на економічний базис корупції (спрощення, усунення похибок у праві; децентралізація (муніципалізація) влади; дерегуляція - зосередження в держави лише найголовніших функцій і важелів).

У підрозділі 3.2 «Система адміністративно-правових заходів, спрямованих на протидію корупційним правопорушенням» обґрунтовано поняття «запобігання і протидія корупції», а також проаналізовано систему нормативно-правових актів України та міжнародних правових документів, які регулюють відносини у сфері запобігання і протидії корупції в Україні.

Зазначено, що започаткований у 2014 році безпрецедентний процес реформування вітчизняного антикорупційного законодавства має чітку антикорупційну спрямованість щодо судової, фіскальної, адміністративної реформ, реформи кримінального судочинства, вдосконалення механізму доступу громадян до публічної інформації та отримання безоплатної правової допомоги.

З огляду на важливе значення законодавчого визначення таких елементів системи забезпечення запобігання і протидії корупції, як: управлінський, кадровий, матеріально-технічний, фінансовий, інформаційний та науково-методичний, висувається пропозиція передбачити окремий «блок» у законодавстві щодо запобігання і протидії корупції, який можна назвати «система забезпечення запобігання і протидії корупції».

Вказано, що зрощення бізнесу і влади серйозно впливає на рівень і масштаби корупції у державі. Влучно цю проблему окреслив свого часу Голова Верховної Ради України О. Мороз, який на прикладі роботи Парламенту заявив, що десятки депутатів жодного законопроекту не розробили, суб'єктами законодавчої ініціативи фактично не були. Така оцінка озвучена ще в 2006 р., проте й до сьогодні мало що змінилося. Значна частина бізнесменів й надалі намагається використовувати мандат народного депутата винятково для задоволення власних інтересів.

Враховуючи зазначене вище, запропоновано механізми зменшення рівня корупції у відносинах влади і бізнесу (заходи із забезпечення свободи підприємницької діяльності, формування антикорупційних стратегій самого бізнесу, зменшення обсягів тіньової економічної діяльності, деофшоризація економіки тощо).

У підрозділі 3.3 «Удосконалення економічних відносин як одна із головних умов обмеження масштабів корупції в Україні» стверджується, що реформи, які вже відбулися або проводяться, безумовно, потребують кардинальних змін у всій системі управління як економікою, так і суспільством загалом. Економічний базис повинен відповідати політичній надбудові і навпаки.

Наголошується, що головною метою вдосконалення управління справами держави є не стільки побудова демократичного суспільства, скільки підвищення добробуту народу, розв'язання інших соціально-економічних проблем. На цьому шляху постають основні перешкоди: бюрократія, великі податки і корупція.

Внесено низку пропозицій щодо усунення бюрократичних перешкод, зменшення кількості управлінців у різних галузях господарства.

У підрозділі 3.4 «Удосконалення державного управління як реальна умова обмеження масштабів корупції в Україні» визначено, що політичною основою запобігання і протидії корупції є побудова в Україні правової держави, демократичних форм правління за домінуючим принципом законності - «правління законів, а не людей», - найважливішою ознакою якого є єдність вимог до всіх, без винятку, громадян України, відсутність у державі подвійного стандарту закону. Потребує негайного вдосконалення, з урахуванням сьогоденних вимог суспільного буття, адміністративного, кримінального законодавства, зокрема, прийняття закону, який регулював би прояви лобізму, що занадто процвітає в Україні, створюючи сприятливі умови для проявів корупції. На противагу колишній владній представницькій клептократії необхідно формувати інтелектуальну національно-демократичну еліту як носія демократичних соціальних норм, духовних цінностей, гаранта державності України, її територіальної цілісності; з метою подолання кризової ситуації потрібно розробити комплексну систему заходів загальнодержавної стратегії економічного розвитку України як суверенної держави з чітким визначенням напрямів, пріоритетів соціально-економічного піднесення, етапів, взаємозв'язків між окремими напрямами і суворим державним контролем та відповідальністю за їхню своєчасну й повну реалізацію; реорганізація сучасної економіки повинна здійснюватись на принципах еволюційного підходу до чіткої і неухильної зміни орієнтації її розвитку з використанням економічних, а не адміністративних методів.

Наголошується на тому, що процеси соціалізації доцільно доповнювати процесами капіталізації, одержавлення - приватизацією, державне регулювання - ринковим регулюванням, що дасть можливість реформувати вітчизняну економіку без різкого зниження соціального захисту широких верств населення та створить сприятливі умови для підриву основ корупції; виробити нову державну ідеологію з чітким визначенням її змісту, суб'єктів, форм існування та функціонування в суспільстві.

Розділ 4 «Адміністративно-правова та організаційна діяльність суб'єктів щодо запобігання і протидії корупції» містить детальний аналіз основних характеристик адміністративно-, фінансово-, інформаційно-правової діяльності суб'єктів у сфері запобігання і протидії корупції.

У підрозділі 4.1 «Структура законодавчо визначених суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, та пропозиції з її удосконалення» детально розглянуто вертикальні і горизонтальні структури суб'єктів, на які чинним та новоприйнятим антикорупційним законодавством України покладено завдання щодо запобігання і протидії корупції. Значну увагу приділено всім суб'єктам антикорупційної протидії, враховуючи Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Національне центральне бюро Інтерполу, державні адміністрації, місцеві ради та їх виконавчі органи тощо.

У підрозділі 4.2 «Форми та методи організації діяльності суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції» приділяється увага характеристиці основних форм і методів діяльності суб'єктів, на які державою покладено функції із запобігання і протидії корупції в Україні. Закріплений у Конституції України пріоритет забезпечення прав і свобод людини в діяльності державних органів і їх посадових осіб вимагає збалансувати визначення та застосування форм і методів запобігання і протидії корупції.

Підтримано позицію доктора юридичних наук, професора О.Н. Ярмиша, який одним із перших спеціально звернув увагу на тісний взаємозв'язок проблем запобігання і протидії корупції та забезпечення реалізації прав людини.

Обґрунтовано пропозицію при розгляді питань діяльності щодо запобігання і протидії корупції розмежовувати форми такої діяльності і класифікувати їх на: видання нормативних актів управління; видання індивідуальних актів управління; проведення організаційних заходів; здійснення матеріально-технічних операцій.

Детально проаналізовано різні відомі науці класифікації актів управління суб'єктами антикорупційної активності (правові, неправові, організаційні).

У підрозділі 4.3 «Проблеми інформаційного забезпечення антикорупційної діяльності державних органів та їх координації» висвітлено проблемні питання стану організації взаємодії суб'єктів, спеціально уповноважених законодавством на протидію корупції в Україні. Зазначається, що для забезпечення ефективності взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції як складного різновиду управлінської діяльності, необхідне здійснення відповідних організаційних кроків. Від раціональності функціонування системи протидії корупції залежить успіх реалізації нового національного антикорупційного законодавства, кількість та якість витрат матеріальних та інших ресурсів для зменшення впливу корупції на суспільні процеси в Україні.

Підтверджено, що як складова процесу управління організація взаємодії складає основу діяльності суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, визначає обсяг завдань і зміст заходів щодо їх практичної реалізації.

Обґрунтовується висновок, що під координацією взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, необхідно розуміти управлінську діяльність, яка реалізується прийняттям рішення через необхідність такої взаємодії та забезпечення її практичної реалізації, яке, у свою чергу, має на меті виконання поставлених перед суб'єктами завдань у сфері запобігання і протидії корупції.

Висувається пропозиція про закріплення в нормах права порядку та конкретних процедур взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції.

Розділ 5 «Напрями вдосконалення адміністративно-правового механізму запобігання і протидії корупції» підготовлено на підставі ґрунтовного дослідження проблем запобігання і протидії корупції, зафіксованого в попередніх чотирьох розділах дисертації, що дало змогу розробити напрями вдосконалення адміністративно-правового й організаційного механізмів запобігання і протидії корупції.

У підрозділі 5.1 «Поняття адміністративно-правового механізму запобігання і протидії корупції» висвітлено основні підходи та шляхи вдосконалення правового і, зокрема, адміністративно-правового механізму профілактики корупції в Україні. Реальним початком такого законодавчого вдосконалення стали прийняті Верховною Радою України антикорупційні закони: «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII; «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII; «Про Національне антикорупційне бюро» від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII; «Про засади державної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII; «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Здійснено контент-аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової юридичної літератури з метою вдосконалення антикорупційних норм права, цільовий огляд скасованого і чинного законодавства України, підзаконних актів, враховуючи міжвідомчі і відомчі програми, плани тощо, що дало можливість розробити низку конкретних пропозицій щодо удосконалення адміністративно-правового механізму запобігання і протидії корупції. Розроблено також пропозиції щодо вдосконалення антикорупційного законодавства.

У підрозділі 5.2 «Шляхи вдосконалення діяльності спеціально уповноважених суб'єктів у сфері запобігання і протидії корупції», що поділяється на дві частини, запропоновано шляхи вдосконалення практичної антикорупційної діяльності підрозділів, які виконують відповідні завдання. Зазначається, що проголошені реформаторські наміри влади наразі лише опосередковано стосуються правоохоронної системи - прокуратури, МВС, СБУ та інших правоохоронних органів. Від того, якими будуть правоохоронні органи і судова система, якою буде в цілому кримінальна юстиція, залежатиме, чи буде наша держава дійсно правовою, демократичною. Здійснено спробу проаналізувати перший досвід запровадження нового антикорупційного законодавства, прийнятого восени 2014 року, показані проблеми, з якими доводиться зіштовхнутися на цьому шляху.

У підрозділі 5.2.1 «Напрями реформування органів прокуратури України» пропонується під час реформування законодавства з метою удосконалення організації та діяльності органів прокуратури відповідно до європейських стандартів та сучасного стану розвитку суспільних відносин врахувати такі фактори: відхід від радянської структурної моделі прокуратури, її призначення і завдань; визначення ролі і місця цього інституту серед гілок влади та її незалежності; стан законності і правопорядку в суспільстві; вимоги Венеціанської комісії щодо демократизації її діяльності; досвід діяльності прокуратури в європейських країнах; обставини функціонування державної влади.

З'ясовано, що значна частина запропонованих факторів врахована в новій редакції Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII. Пропонується розробити Концепцію державного контролю і прийняти Закон України «Про державний контроль в Україні».

У підрозділі 5.2.2 «Концептуальні питання реформування спеціальних підрозділів МВС і СБУ як суб'єктів у сфері запобігання і протидії корупції» визначено напрями та шляхи вдосконалення статусу, структури та діяльності підрозділів МВС та СБУ України, які запобігають і протидіють корупції. Для успішного виконання завдань спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю МВС України і спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ з протидії корупції назріла нагальна необхідність їх стратегічного реформування на наукових засадах.

Доведено, що глибокі зміни соціально-економічних і політико-правових умов функціонування системи МВС України, Служби безпеки України, курс нашої країни на євроінтеграцію детермінують потребу в переході від карального до соціально-сервісного змісту діяльності цих органів.

На вимогу Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про Національне антикорупційне бюро України» Президентом України буде утворено Національне антикорупційне бюро України, на яке покладаються завдання з попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

У підрозділі 5.3 «Шляхи подальшого реформування судової влади в Україні» приділено увагу основним напрямам удосконалення механізмів правосуддя в державі з огляду на запобігання і протидію корупції. Підтверджується слушність законодавчих положень щодо завдань судової влади. Законодавець прямо не відніс суди до спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції в Україні, але визначив їх повноваження через реалізацію основної функції суду (судді) - розгляд справ про корупційні правопорушення.

Підсумовується, що судова реформа повинна здійснюватися не стільки щодо статусу судді, скільки з метою підвищення ефективності діяльності судової системи, тобто здатності судочинства вирішувати на підставі закону й у розумні терміни справи з дотриманням балансу прав особистості, суспільства, а також безумовного виконання прийнятих судами рішень.

У підрозділі 5.4 «Міжнародний досвід запобігання і протидії корупції та його впровадження в Україні» широко репрезентовані антикорупційні механізми багатьох зарубіжних країн, особлива увага приділяється країнам з найменшим рівнем корумпованості влади. Проблема корупції сьогодні вийшла за рамки національних кордонів і потребує системного підходу. Заходи протидії корупційним правопорушенням зумовлюються неоднорідністю структури та динаміки корупції в різних країнах, станом їх економічного розвитку й особливостями правової системи і культури.

Зазначається, що країнами, у яких рівень корупції вважається невисоким та які сформували ефективну державну антикорупційну стратегію, є: Фінляндія, Данія, Нова Зеландія, Ісландія, Сінгапур, Швеція, Канада, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Австралія, Швейцарія, Гонконг, Австрія, Ізраїль, США, Ірландія, Німеччина, Японія, Грузія.

Зауважено, що зарубіжний досвід у сфері боротьби з корупцією не повинен бути еталоном і моделлю, яку слід бездумно впроваджувати у вітчизняний адміністративно-правовий механізм протидії корупції, оскільки українським спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції притаманні власні специфіка функціонування та особливості розвитку. Позитивний зарубіжний досвід може бути лише орієнтиром, який слід враховувати під час розробки заходів запобігання і протидії корупції в Україні.

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження запропоновано й обґрунтовано вирішення наукової проблеми - шляхом розроблення концептуальної форми, методів та засобів запобігання і протидії корупційним проявам в Україні. Дефініційовано низку адміністративно-правових понять, сформульовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства, які частково реалізовані у новому антикорупційному законодавстві України. Здійснене наукове дослідження адміністративно-правових та організаційних засад запобігання та протидії корупції в Україні і отримані результати аналізу нового антикорупційного законодавства впевнюють в тому, що оновлені антикорупційні механізми, нарешті, сприятимуть запобіганню тотальній корупції, круговій поруці, вседозволеності та безкарності, які привели до Революції Гідності. Отримані результати дослідження містять також висновки, рекомендації та пропозиції, які мають науково-практичне значення.

І. До основних висновків теоретичного характеру слід віднести такі:

1. Встановлено, що основними системами знання, котрі якнайповніше можуть віддзеркалити головні напрями й науково виважені методологічні підходи до формування структуроутворюючих елементів спеціальної адміністративно-правової програми декорупціонізації суспільних відносин, є адміністративне право і процес, теорія державного управління, фінансове право, інформаційне право, за допомогою яких можуть бути сформовані превентивні адміністративно-правові, організаційні й інформаційно-правові механізми ранньої профілактики корупції з метою усунення причин її виникнення, а також створення економічних передумов, за яких чинити корупційні діяння економічно і морально невигідно.

2. Доведено, що знання про об'єктивну, технологічну сторони корупційних деліктів, їх генезу, структуру, діапазон джерел і найбільш поширені способи вчинення, причинний склад корупції, стан організаційно-правової інфраструктури локалізації корупційних правопорушень містяться в науках: адміністративного права, адміністративного процесу, фінансового права, інформаційного права, а також у теорії державного управління. Відповідно, встановлення генезису, структури, джерел, технологічних процедур і причин виникнення корупційних діянь не може бути здійснено без застосування теорії державного управління, адміністративного права і процесу, фінансового та інформаційного права.

3. Значні масштаби корупції в Україні зумовлені комплексом соціально-економічних, політичних, історико-правових, культурно-освітніх та інших причин. Це реакція на кризу в основних сферах суспільного життя, яка виражається в глибокій невідповідності механізмів управління суспільством фундаментальним цілям його розвитку. Сучасне зростання всіх показників корупції в Україні - не лише наслідок одержаної у спадок корумпованої частини колишньої тоталітарної системи, а й результат наявності таких факторів як: відсутність у суспільстві реального досвіду демократичної державності, конструктивної єдності законодавчої і виконавчої влади в умовах усебічної економічної кризи; хибність деяких тенденцій політики; спрямованість функціонування держави не на суспільство, а лише на самозбереження, її орієнтування на «матриці» бюрократичного минулого; збереження безпорадного, низькопрофесійного, загально-корумпованого державного апарату; непослідовне «в'яле» здійснення економічної, правової, адміністративної, судової та інших реформ, відставання антикорупційного законодавства від потреб суспільного буття; руйнація старої системи моральних цінностей і відсутність нової, сформованої на нових ідеологічних засадах, та ін.

4. Оскільки корупція - надзвичайно складне соціальне, економічне, політичне, правове, культурне та моральне явище, то протидія їй потребує такого ж комплексного підходу, дієвих механізмів протидії, яка має розпочинатися з розробки антикорупційної ідеології, антикорупційної політики, адміністративно-правових та організаційних засад запобігання і протидії корупції. До них належать: наявність рішучої політичної волі у вищого керівництва країни для протидії корупції; достатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення; вжиття заходів відповідальності щодо обох сторін корупційного правопорушення; забезпечення неухильного дотримання принципу верховенства права і невідворотності та рівності для всіх суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення; захист осіб-інформаторів, які повідомляють про факти корупції; реформування принципів просування по службі працівників спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції, посилення їх соціального захисту; підвищення довіри громадян до державної служби і до осіб, які не є державними службовцями, але надають публічні послуги; реальна незалежність судової влади; сувора підзвітність суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення перед реально незалежним органом, що має здійснювати моніторинг чистоти діяльності таких суб'єктів; заходи з максимального обмеження політичної корупції (вдосконалення виборчого законодавства і законодавства, яке б виключало корупцію при формуванні виконавчої і судової влади та в їх діяльності, тощо).

5. У ході семантичного аналізу термінів «запобігання» і «протидія» щодо корупції в законодавстві України зроблено висновок про доцільність використання саме словосполучення «запобігання і протидія корупції» замість «боротьба з корупцією», позаяк боротьба з корупцією не має сенсу як такого, оскільки не може бути досягнута її кінцева мета (така боротьба не може бути вдалою у розумінні здобуття повної перемоги над корупцією).

6. Для загального оздоровлення апарату публічної влади, убезпечення від корупційних правопорушень доведено необхідність докорінного його реформування. В основу його необхідно закласти принцип деполітизації, згідно з яким середня і нижча ланки виконавчої влади виконують свої повсякденні функції незалежно від приходу до влади тієї або іншої політичної сили та політичної лояльності, а також високий професіоналізм державного службовця, його доброчесність, порядність.

7. На підставі вітчизняних реалій і позитивного досвіду розвинених демократичних країн удосконалено механізми, що можуть забезпечити незалежність, повноправність та дієвість судової влади. Пропонуються: призначення (обрання) суддів на посади органом, незалежним від інших гілок влади (в Україні таким органом може стати Вища рада юстиції, за умови, що більшість у ній формуватиметься за рахунок суддівського корпусу); максимальне обмеження участі політичних партій і держави та її реальна деполітизація у формуванні судової влади; високий рівень матеріального забезпечення суддів, створення їм належних умов здійснення правосуддя; незалежне фінансування судової системи; високий професійний рівень підготовки суддівських кадрів, їх ділових здібностей і моральних якостей; публічність процедури добору кадрів та їх конкурсне призначення.

8. Важливим напрямом реального зменшення впливу корупції на суспільство має стати формування сталих інститутів громадянського суспільства, насамперед громадських організацій антикорупційного спрямування, об'єднань громадян, які відіграють значну роль у контролі за діяльністю державного апарату й оперативно реагуватимуть на будь-які корупційні прояви. У свою чергу, держава повинна сприяти активній участі громадських організацій у запобіганні і протидії корупції шляхом посилення прозорості прийняття рішень та включення громадян у ці процеси. Зазначені питання доцільно окреслити в Законі України «Про громадський контроль», який передбачив би форми і способи такого контролю, враховуючи журналістські розслідування. Бажано звернутися до попереднього досвіду й радянської практики, коли на будь-яке журналістське розслідування обов'язковим було реагування відповідного державного органу з наступним повідомленням засобу масової інформації про заходи щодо усунення оприлюднених недоліків.

9. З урахуванням досвіду цивілізованих країн пропонується імплементувати в українську практику Європейську систему захисту прав та інтересів бізнесу. У першу чергу, це створення в Україні інституту «бізнес-омбудсмена», який сприятиме протидії корупції у відносинах влади й бізнесу. Створення такого інституту стане також добрим сигналом для інвесторів, оскільки буде захищати свободу бізнесу, а у внутрішньодержавному вимірі стане серйозним пріоритетом для захисту прав власності, протидії рейдерству та іншим посяганням на чужу власність. Такі інститути вже давно створені й діють у Німеччині, скандинавських та інших європейських країнах.

10. Доведено необхідність виконання рекомендації дискусійної групи Ради з прав людини Управління Верховного комісара ООН з прав людини (Женева, 13 березня 2013 р.) щодо розгляду корупції як «величезної перепони на шляху здійснення всіх прав людини - громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних, а також права на розвиток». Зусилля, спрямовані на боротьбу з корупцією та забезпечення прав людини, мають носити взаємоузгоджений характер.

11. Зважаючи на важливість інформаційного забезпечення антикорупційної діяльності та з огляду на те, що суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, досі не мають централізованої автоматизованої інформаційної системи, яка містила б необхідну інформацію, назріла потреба створення в Україні, крім реєстру Мін'юсту України, єдиного інтегрованого банку даних щодо корупційної та антикорупційної діяльності.

12. Запропоновано новий підхід до розуміння сутності корупції, її правового змісту. Зокрема, обґрунтовано, що корупція - не причина, а наслідок більш загального явища - відсутності реальної демократії в державі, тому важливою умовою обмеження корупції в Україні є подальша демократизація суспільства, оскільки в тоталітарній державі корупція є одним із основних шляхів для громадян досягти своїх цілей в обхід бюрократії і свавіллю чиновників. У правовому плані корупція не може бути зведена до будь-якого конкретного протиправного діяння, вона становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпечності, але єдиних за сутністю корупційних правопорушень.

13. На основі аналізу наукової літератури та чинного законодавства щодо досліджуваної сфери, досліджено співвідношення понять «корупція», «незаконне збагачення», «одержання незаконної вигоди», «зловживання владою чи службовим становищем», «зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права», «зловживання повноваженнями особою, що надає публічні послуги»; «зловживання впливом», сформульовано авторські визначення цих понять: 1) корупція - це використання суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення наданих йому службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття, вимагання, обіцянка, пропозиція такої вигоди для себе чи інших осіб, або відповідно обіцянка, пропозиція чи надання неправомірної вигоди суб'єкту відповідальності, або, на його вимогу, іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цього суб'єкта до протиправного використання наданих йому службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей; 2) корупційні діяння - неправомірні дії або бездіяльність, вчинені особою, що наділена владою чи відповідними посадовими повноваженнями, та спрямовані на задоволення корисливого або іншого особистого інтересу такої особи або інтересу третіх осіб; 3) неправомірна вигода - це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав, або отримують за належною ціною, але порушуючи при цьому встановлений порядок та процедуру їх отримання внаслідок порушення прав інших громадян.

14. Удосконалення адміністративно-правового механізму запобігання і протидії корупційним правопорушенням потребує: наукового обґрунтування закріплення за кожним державним відомством оптимальної кількості державних службовців, на основі чого провести скорочення державного апарату за кожним відомством окремо; чіткого визначення засад формування виборчих списків політичних партій та порядку фінансування виборчих кампаній; розробки системи контролю за об'єктивністю і повнотою декларування доходів державними службовцями і посадовими особами органів місцевого самоврядування, їх витратами, у тому числі, і членами їх сімей. Відповідальність за стан цієї роботи покласти на Державну фіскальну службу України; реального забезпечення вільного доступу до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на предмет володіння ними активами, акціями, нерухомістю, землею та іншим майном і коштами.

ІІ. З метою запобігання та протидії корупції сформульовано обґрунтовані висновки щодо антикорупційного законодавства, пропозиції стосовно подальшого його вдосконалення, розробки інших документів, а також зміни і доповнення до нормативних актів, які стосуються досліджуваних питань, зокрема:

1. Антикорупційне законодавство України - це той правовий ґрунт, на якому слід проводити докорінні перетворення в механізмі антикорупційної протидії. І хоча воно на сьогодні загалом відповідає суспільним запитам, однак стають дедалі більш очевидними проблеми із запровадження нового законодавства. Зокрема, це стосується деяких положень Закону України «Про очищення влади», на що звернула увагу Венеціанська комісія. Останні події навколо Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», який уже зазнав змін та доповнень, свідчать, що антикорупційне законодавство (і, відповідно, його застосування) стає полем гострої політичної боротьби. Є підстави прогнозувати на найближче майбутнє посилення політичного забарвлення цієї сфери.

2. Антикорупційне законодавство України нині фактично надає можливість безконтрольно здійснювати корупційні правопорушення в частині отримання подарунків, оскільки визначити сукупну вартість таких подарунків, отриманих з одного джерела упродовж року, дуже складно, а в Україні досі немає нормативного документа, який визначав би порядок обліку вартості таких подарунків та кількості джерел, від яких одержують суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення подарунки впродовж року. У зв'язку з цим, пропонується скасувати дію цих положень аж до ухвалення відповідного нормативно-правового акта. Відповідно до Закону України «Про інформацію» та згідно з принципами гласності та прозорості, інформація про отримання подарунків суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення має бути відкритою.

3. Пропонується в антикорупційному законодавстві України: 1) з метою всебічного забезпечення вимог щодо запобігання і протидії корупції на всіх рівнях передбачити проведення обов'язкової антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; 2) з огляду на можливості й потреби правоохоронної практики, а також на розбіжності між вимогами антикорупційного законодавства України, що визначає спеціально уповноважених суб'єктів, які здійснюють заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень, і п. «а» ч. 1 ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за яким органи внутрішніх справ наділені правом складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені відповідними статтями Кодексу, органи внутрішніх справ віднести до спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції; 3) для забезпечення чіткої спрямованості всіх передбачених антикорупційним законодавством України заходів закріпити як мету діяльності із запобігання і протидії корупції істотне зменшення обсягів і сфер розширення корупції, рівня суспільної небезпечності різних форм проявів корупції, впливу корупційних правопорушень на економічні, політичні, правові та інші соціальні процеси; 4) класифікувати суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання й протидії корупції, за ознакою їх функціонального призначення: суб'єкти прямої компетенції, суб'єкти опосередкованої компетенції, суб'єкти координації; уточнити та систематизувати їх перелік; 5) удосконалити перелік суб'єктів, які в разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів зобов'язані в межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноваженому суб'єкту у сфері протидії корупції. Зокрема, необхідно визначити критерій, на підставі якого можна або не можна віднести до цих суб'єктів і фізичних осіб - підприємців та осіб, що мають доступ до фінансових документів (наприклад, бухгалтера); 6) запровадити диференційований підхід до обмеження сумісництва та суміщення діяльності суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення з іншими видами їх діяльності, залишивши лише обмеження стосовно окремих посад, підрозділів і видів діяльності осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної фіскальної служби України.

4. Автором обґрунтовано та доведено: 1) необхідність прийняття нормативно-правового документа, який регулюватиме правовідносини щодо лобізму; 2) актуальність прийняття єдиного нормативно-правового акту, що встановлюватиме чіткий порядок і механізм взаємодії між суб'єктами, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, та іншими правоохоронними і контролюючими органами; 3) введення диференційованого підходу до встановлення відповідальності за вчинення корупційних правопорушень: особи, що обіймають особливо відповідальні посади (наприклад, державні службовці І-V рангів або прирівняні до них, працівники правоохоронних органів, судді), мають нести більш сувору відповідальність за корупційні правопорушення; 4) необхідність: розробки загальнодержавної методики оцінювання рівня корупції в державі в цілому та в окремих сферах життєдіяльності суспільства; законодавчого і методичного упорядкування проведення перевірок державних службовців на предмет їх доброчесності; внесення доповнень до Закону України «Про державну службу» щодо заборони державним службовцям мати рахунки, акції у банках-нерезидентах та здійснювати будь-яку діяльність, пов'язану з бізнесом; запровадження відомчих антикорупційних програм.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, науково-практичні та навчальні посібники

1. Гвоздецький В. Д. Організаційно-правові засади запобігання і протидії корупції в Україні: монографія / В. Д. Гвоздецький. - К.: «МП Леся», 2011. - 592 с.

2. Гвоздецький В. Д. Боротьба з корупцією - умова інтеграції України до Європейського Союзу / Трансформація правової системи України: євроінтеграційний вимір: монографія // В. Д. Гвоздецький, О. Г. Мурашин, М. Г. Патей-Братасюк та ін. ; за заг. ред. В. Д. Гвоздецького. - К.: Логос, 2009. - С. 129-177.

3. Гвоздецький В. Д. Правові засади запобігання і протидії корупції: поєднання принципів верховенства права, законності і юридичної відповідальності / Верховенство права: традиція доктрини і потенціал практики: монографія // М. Г. Патей-Братасюк, В. Д. Гвоздецький, О. Г. Мурашин та ін. ; за заг. ред. М. Г. Патей-Братасюк. - К.: Вид. Європейського ун-ту, 2010. - С. 315-345.

4. Гвоздецький В. Д. Правові основи протидії корупції / Розвиток вітчизняних правових інститутів в умовах демократичних процесів: монографія // М. Г. Патей-Братасюк, В. Д. Гвоздецький, О. Г. Мурашин та ін. ; за заг. ред. М.Г. Патей-Братасюк. - К.: Вид. Європейського ун-ту, 2010. - С. 308-324.

5. Гвоздецький В. Д. Концептуальні, історичні та правові підходи до поняття корупції / Громадянське суспільство і правова держава: теоретичні моделі та досвід реалізації: монографія // В. Д. Гвоздецький, О. Г. Мурашин, М. Г. Патей-Братасюк та ін. ; за заг. ред. В. Д. Гвоздецького. - К.: Вид. Європейського ун-ту, 2012. - С. 128-183.

6. Організація діяльності поліції зарубіжних країн: навч. посіб. / В. О. Заросило, В. О. Басс, І. Р. Курилін, С. І. Братков ; за заг. ред. В. Д. Гвоздецького. - К.: Академія управління МВС, 2007. - 252 с.

7. Фінансово-економічна безпека: навч. посіб. / Б.А. Бузинар, В. М. Головій, Т. Е. Городецька, І. Д. Якушик ; за ред. В. Д. Гвоздецького. - К.: Вид. «Зовнішня торгівля», 2012. - 416 с.

8. Гвоздецький В. Д. Правові засади запобігання і протидії корупції: навч. посіб. / В. Д. Гвоздецький, В. О. Заросило. - К.: УДУФМТ, 2012. - 404 с.

9. Гвоздецький В. Д. Адміністративно-правові засади запобігання і протидії корупції: курс лекцій / В. Д. Гвоздецький, В. О. Заросило. - К.: УДУФМТ, 2012. - 120 с.

Наукові статті у фахових наукових виданнях

10. Гвоздецький В. Д. Система державних органів захисту прав людини від корупції та організованої злочинності в Україні / В. Д. Гвоздецький // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 1999. - № 1. - С. 90-100.

11. Гвоздецький В. Д. Правові основи відповідальності за корупційні діяння / В. Д. Гвоздецький // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: наук.-практ. зб. Додаток до журналу «Міліція України». - 2006. - № 55. - С. 3-10.

12. Гвоздецький В. Д. Нормативно-правова база щодо протидії корупції в Україні: напрями удосконалення / В. Д. Гвоздецький // Право України. - 2007. - № 2. - С. 105-108.

13. Гвоздецький В. Д. Правові засади протидії корупції / В. Д. Гвоздецький // Вісник Академії управління МВС. - 2009. - № 4. - С. 5-21.

14. Гвоздецький В. Д. Правові засади відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних діянь / В. Д. Гвоздецький // Вісник Академії управління МВС. - 2010. - № 3 (15). - С. 6-12.

15. Гвоздецький В. Д. Становлення поліцеїстики як науки про поліцейське право / В. Д. Гвоздецький // Вісник Академії управління МВС. - 2010. - № 4 (16). - С. 7-9.

16. Гвоздецький В. Д. Зміст та сутність корупції у сучасному світі / В. Д. Гвоздецький // Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права. - 2011. - № 1 (37). - С. 234-239.

17. Гвоздецький В. Д. Витоки та розвиток корупції в Україні / В. Д. Гвоздецький // Наука і правоохорона. - 2011. - № 1. - С. 45-53.

18. Гвоздецький В. Д. Корупція як правове явище / В. Д. Гвоздецький // Вісник Академії праці і соціальних відносин: наук. зб. ФПУ. Серія: Право та державне управління. - 2011. - № 1. - С. 123-126.

19. Гвоздецький В. Д. Теоретичне визначення поняття корупції та його історико-правовий розвиток / В. Д. Гвоздецький // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2011. - № 1 (54) - С. 80-83.

20. Гвоздецький В. Д. Корупція в Україні: проблеми протидії / В. Д. Гвоздецький // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2011. - № 2 (55). - С. 109-118.

21. Гвоздецький В. Д. Лобізм і корупція в Україні: проблеми протидії / В. Д. Гвоздецький // Європейські перспективи. - 2011. - № 2. - Ч. 2. - С. 138-143.

22. Гвоздецький В. Д. Корупція та її негативні наслідки для суспільства / В. Д. Гвоздецький // Вісник Академії праці і соціальних відносин: наук. зб. ФПУ. Серія: Право та державне управління. - 2011. - № 2. - С. 161-168.

23. Гвоздецький В. Д. Міліція України на захисті економічних інтересів держави та протидії корупції: організаційно-правовий аспект / В.Д. Гвоздецький // Наука і правоохорона. - 2011. - № 3 - С. 12-21.

24. Гвоздецький В. Д. Корупція - відображення стану суспільного організму / В.Д. Гвоздецький // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2011. - № 3-4. - С. 124-132.

25. Гвоздецький В. Д. Адміністративні та організаційно-правові засади запобігання і протидії корупції в Україні / В. Д. Гвоздецький // Наука і правоохорона. - 2011. - № 4. - С. 73-80.

26. Гвоздецький В. Д. Організаційні аспекти протидії корупційним правопорушенням у сфері економіки Державною службою боротьби з економічною злочинністю / В. Д. Гвоздецький // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2011. - Вип. 4. - С. 304-313.

27. Гвоздецький В. Д. Сучасний стан правового забезпечення запобігання і протидії корупції в Україні / В. Д. Гвоздецький // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2012. - № 1. - С. 64-71.

28. Гвоздецький В. Д. Протидія тінізації економічної діяльності як важливий напрям запобігання корупції / В. Д. Гвоздецький, Є. В. Невмержицький // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2012. - Вип. 3. - С. 180-191.

29. Гвоздецький В. Д. Теоретичні концепції запобігання і протидії корупції в Україні та їх розвиток / В. Д. Гвоздецький // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2012. - № 4 (63). - С. 82-87.

30. Гвоздецький В. Д. Корупція як соціальне, психологічне і моральне явище / В. Д. Гвоздецький // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць Нац. ун-ту «Одеська юридична академія». - 2012. - Вип. 63. - С. 139-145.

31. Гвоздецький В. Д. Корупція в Україні: результати оцінювання та напрями формування громадської думки / В. Д. Гвоздецький // Наука і правоохорона. - 2014. - № 2 (24). - С. 46-50.

Публікації у виданнях інших держав

32. Гвоздецкий В. Д. Проблемы международного сотрудничества в противодействии преступности в сфере высоких технологий / В. Д. Гвоздецкий // Противодействие криминальным угрозам при обеспечении глобальной безопасности: организация, управление, подготовка кадров: труды Академии управления МВД России. - 2007. - № 2. - С. 44-46.

33. Gvosdecky V. D. Lobbying as a Form of Corruption / V. D. Gvosdecky // Internal Security. - Published by the Police Academy, Szczytno. Semiannual Journal. - 2012. - Vol. 4, issue 1. - Р. 31-40.

34. Гвоздецкий В. Д. Соотношение коррупции и организованной преступности / В. Д. Гвоздецкий // Научно-методический журнал «Право и политика». - Кыргызская Республика, г. Бишкек, 2013. - № 4. - С. 155-158.

35. Гвоздецкий В. Д. Коррупция как отражение состояния общественного организма / В. Д. Гвоздецкий // Legea єi viaюa. Revistг єtiinюifico-practicг. - 2014. - Nr. 5/2 (269). - P. 53-56.

36. Gvosdecky V. D. Value for corruption and organized crime / V. D. Gvosdecky // International Scientific Journal Evro-American Scientific Cooperation: research articles - Hamilton, Canada: «Accent Graphics Communication», 2014. - Volume 3. - P. 24-28.

Тези доповідей і наукових повідомлень на науково-практичних конференціях

37. Гвоздецький В. Д. Поліцеїстика - наука про поліцію / В. Д. Гвоздецький // Поліцеїстика - наука про поліцію: актуальні проблеми: матеріали Міжнар. семінару (м. Мюнстер, ФРН, 7-11 лютого 2006 р.) // Міліція України. - 2006. - № 4 (106). - С. 6.

38. Гвоздецький В. Д. Актуальні проблеми управління у сучасний період розвитку державності України / В. Д. Гвоздецький // матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Київ, 26 жовтня 2007 р.). - К.: «МП Леся», 2008. - С. 3-4.

39. Гвоздецкий В. Д. Управленческие основы противодействия органами внутренних дел массовым беспорядкам и проявлениям терроризма / В. Д. Гвоздецкий // Управлінські, правові та психологічні аспекти запобігання масовим порушенням громадського порядку та проявам тероризму: зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 26-28 червня 2008 р.). - К.: Академія управління МВС, 2009. - С. 128-134.

40. Гвоздецький В. Д. Правові засади протидії корупції: проблеми та перспективи / В. Д. Гвоздецький // Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Київ, 30 жовтня 2009 р.). - К., 2009. - С. 105-106.

41. Гвоздецький В. Д. Торгівля людьми: кримінально-правовий та кримінологічні аспекти / В. Д. Гвоздецький // Актуальні питання запобігання і протидії торгівлі людьми: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 29 квіт. 2010 р.). - Х., 2010. - С. 146-149.

42. Гвоздецький В. Д. Боротьба з корупцією в Україні: бажання та результати / В. Д. Гвоздецький // Актуальні проблеми адміністративного права та адміністративної діяльності: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Донецьк, 10 грудня 2010 р.). - Донецьк: Донецький юридичний інститут, 2010. - С. 99-102.

43. Гвоздецький В. Д. Історико-правовий розвиток визначення поняття корупції / В. Д. Гвоздецький // Актуальні проблеми юридичної та екстремальної психології: зб. матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Макіївка, 22-23 квітня 2011 р.). - Макіївка: МЕГІ, 2011. - С. 29-33.

44. Гвоздецький В. Д. До питання визначення поняття корупції та протидії її проявам в Україні / В. Д. Гвоздецький // Державне управління та місцеве самоврядування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення: зб. матеріалів Міжнар. наук.-метод. конф. (м. Черкаси, 20 жовтня 2011 р.). - Черкаси: Східноєвропейський ун-т економіки і менеджменту, 2011. - С. 119-120.

45. Гвоздецький В. Д. Адміністративні та організаційно-правові механізми протидії корупції в Україні / В. Д. Гвоздецький // Трансформація фінансових відносин в умовах економічної глобалізації: зб. матеріалів IV Міжнар. симпозіуму (м. Харків, 10 листопада 2011 р.). - Х.: ХІФ УДУФМТ, 2011. - С. 22-24.

46. Гвоздецький В. Д. Окремі питання визначення кола суб'єктів запобігання і протидії корупції / В. Д. Гвоздецький // Туризм та зближення культур: зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 28 лютого 2012 р.). - К.: Київський ун-т туризму, економіки і права, 2012. - С. 257-259.

47. Гвоздецький В. Д. Запровадження антикорупційних механізмів європейських країн в українську практику / В. Д. Гвоздецький // Сучасні моделі, концепції і стратегії інноваційного розвитку країн світу та України: економіка, фінанси, право, системний аналіз: зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. молодих науковців (м. Київ, 23 березня 2012 р.). - К.: УДУФМТ, 2012. - С. 38-42.

48. Гвоздецький В. Д. Нормативне забезпечення діяльності щодо запобігання і протидії корупції: шляхи вдосконалення / В.Д. Гвоздецький // Інтеграційні процеси та пріоритетні орієнтири розвитку економіки України: економіка, фінанси, право: зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 27 квітня 2012 р.). - К.: УДУФМТ, 2012. - С. 29-32.