Адміністративно-правові інструменти діяльності публічної адміністрації України

Наприкінці підрозділу зазначено, що процедура видання актів-планів та актів-дій регламентується здебільшого галузевими нормативними актами, що негативно позначається на формуванні загальних стандартів у даній сфері. Подібна ситуація, на думку здобувача, вимагає свого виправлення шляхом внесення відповідних положень до проекту Адміністративно-процедурного кодексу України.

ВИСНОВКИ

У роботі здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробленні на основі аналізу чинного законодавства України, відповідних підзаконних нормативних актів, узагальнення практики їх реалізації, а також вивчення вітчизняних та зарубіжних теорій концепції інструментів діяльності публічної адміністрації України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

З'ясовано та обґрунтовано недосконалість і застарілість поширених в українському праві категорій «державне управління» та «суб'єкт державного управління» при характеристиці осіб, залучених до реалізації функцій публічного управління у державі, з огляду на наступні обставини: названі категорії було сформовано за радянських часів, а тому їх сутність та зміст відповідають положенням радянського законодавства, а не сучасного українського; ними характеризується виключна діяльність органів виконавчої влади у сфері державного управління; державне управління є лише однією зі складових загального поняття публічного управління, яке включає також і муніципальне управління; публічне управління у державі здійснюється не лише органами виконавчої влади, а й органами законодавчої та судової гілок влади, а також суб'єктами, не віднесеними до жодної з гілок влади; до суб'єктів публічного управління належать не лише органи публічної влади, а й публічні юридичні особи, що не мають статусу органу публічної влади, та приватні (юридичні та фізичні) особи (суб'єкти делегованих повноважень).

Обґрунтовано, що систему суб'єктів публічної адміністрації становлять: 1) основні суб'єкти, тобто ті, що за будь-яких умов мають статус суб'єкта публічної адміністрації: органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; органи влади АРК; юридичні особи публічного права, які не мають статусу органів публічної влади; 2) суб'єкти, які можуть виконувати функції публічної адміністрації: Президент України; Верховна рада України та її комітети; органи судової влади (Державна судова адміністрація, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, апарати судів); органи державної влади, не віднесені до жодної з гілок влади (органи прокуратури, Служба безпеки України, Національні комісії регулювання природних монополій, Центральна виборча комісія та інші); суб'єкти делегованих повноважень. Такий поділ системи суб'єктів публічної адміністрації пояснюється тим, що основною діяльністю першої групи суб'єктів, виходячи з аналізу їх повноважень та інструментів діяльності, є власне публічно-управлінська діяльність. Друга група суб'єктів виконує функції публічної адміністрації лише в певній частині, тобто поза основною діяльністю або ж за окремих умов (наприклад, у випадку делегування їм повноважень).

Встановлено, що сьогодні в Україні здійснюється низка реформ, спрямованих на приведення системи публічного управління та нормативно-правового забезпечення функціонування публічної адміністрації у відповідність з європейськими стандартами. Однак їх успішній реалізації заважають численні питання, обумовлені нераціональною організацією та змістовним наповненням адміністративної реформи, включаючи нечітке розуміння й ігнорування європейської практики у цій сфері. Тому ефективній реалізації євроінтеграційної політики та впровадженню концепції публічної адміністрації України, як складової наближення правової системи України до правової системи ЄС, передусім має сприяти запозичення відповідного європейського досвіду.

Спираючись на положення європейського законодавства та враховуючи особливості національної правової системи, запропоновано розуміти під поняттям «публічна адміністрація» суб'єктів права, які на підставі національних нормативних документів або адміністративних актів (договорів) про делегування повноважень виконують публічні функції державного чи місцевого значення, реалізуючи при цьому власні або делеговані повноваження у сфері управлінської діяльності.

На підставі аналізу існуючих у національній та європейській правових доктринах підходів запропоновано виділяти надсистемні та системні принципи діяльності публічної адміністрації. До надсистемних принципів віднесено універсальні принципи верховенства права та юридичної вищості закону. До системних запропоновано відносити європейські принципи належного врядування, серед яких, зокрема, виділено принципи: незалежності, відкритості та прозорості, відповідальності, ефективності, орієнтації, підзвітності. Значення виділених принципів полягає у їх орієнтації на таке, щоб: при застосуванні інструментів діяльності публічної адміністрації була забезпечена реальна можливість реалізації повноважень без негативного втручання у цей процес діяльності інших осіб та органів публічної влади; у своїй діяльності публічна адміністрація застосовувала інструменти з дотриманням правових норм та у напрямку дотримання інтересів суспільства; правові наслідки застосованих інструментів діяльності публічної адміністрації не порушували прав та інтересів громадськості, а тому забезпечувались механізмом відповідальності та контролю тощо.

Враховуючи низку концепцій вдосконалення нормативно-правового забезпечення адміністративно-правових відносин у сфері публічного управління, затверджених на нормативному рівні, а також сформульованих у науково-практичних джерелах, визначено декілька основних напрямів розвитку адміністративно-правового регулювання функціонування публічної адміністрації України, а саме:

1) прийняття загального нормативно-правового акта про публічну адміністрації України, яким буде закріплено основні поняття та систему суб'єктів публічної адміністрації, загальні принципи їх діяльності та ін.;

2) вирішення проблеми децентралізації публічної влади та посилення ролі органів місцевого самоврядування у публічному управлінні, зокрема, за рахунок здійснення належного фінансового, матеріально-технічного забезпечення, розширення повноважень з приводу розпорядження природними ресурсами на підвладних органам місцевого самоврядування територіях, урахування інтересів територіальних громад у перерозподілі коштів місцевих бюджетів та ін.;

3) вдосконалення нормативно-правової регламентації механізму участі приватних осіб у публічному управлінні;

4) внесення низки змін до існуючих нормативних документів з метою визначення правового статусу органів публічної влади, які виконують функції публічного управління, однак не віднесені до жодної з гілок влади (наприклад, Національні комісії регулювання природних монополій, Служба безпеки України та ін.).

Визначено, що часи існування Російської імперії слід характеризувати як етап зародження інституту інструментів діяльності публічної адміністрації, що відбувалось поступово, шляхом переходу від відсутності нормативних положень, якими б регламентувались питання видання актів управління, заперечення будь-якої різниці між законами та актами управління, відсутності комплексних правових досліджень їх сутності та особливостей до визнання як на офіційному, так і науковому рівнях поняття та видів широкого спектру правових форм публічного управління, нормативно-правової регламентації повноважень на видання підзаконних актів управління, встановлення ієрархії нормативних актів, розгорненої наукової діяльності у цій сфері. Остання, однак, здійснювалась виключно з тих питань, які мали суто теоретичний характер та стосувались лише проблематики сутності, значення та доцільності видання актів публічного управління адміністративними установами.

З'ясовано, що стан нормативно-правового регулювання інструментів діяльності суб'єктів публічного управління у радянські часи знаходився на низькому рівні: законодавством не закріплювались чіткі критерії, за якими можливо було б відокремити сферу застосування окремих форм актів управління, були відсутні дефініції таких актів тощо; на законодавчому рівні, як і правовою доктриною, не було розроблено єдиного переліку актів (форм актів) управління, видання яких належало до конкретних суб'єктів публічного управління; були не врегульовані питання застосування адміністративних договорів; не було приділено законодавцем уваги й закріпленню дієвого механізму контролю та притягнення до відповідальності посадових осіб органів публічної влади за видання актів управління з порушенням вимог законності, механізму оскарження таких актів приватними особами у судовому порядку, наслідків видання, оскарження та скасування актів управління, які суперечать положенням законодавства.

Обґрунтовано, що окрім вивчення історичного досвіду формування інституту інструментів діяльності публічної адміністрації, важливим з точки зору вдосконалення правового регулювання сфери публічного управління є дослідження та запозичення позитивного зарубіжного досвіду у цій сфері, а також врахування рекомендацій і вимог, сформульованих органами публічної влади ЄС. У цьому контексті встановлено, що при доопрацюванні та схваленні проектів Адміністративно-процедурного кодексу та закону «Про нормативно-правові акти», а також проектуванні загального нормативного акта «Про публічну адміністрацію України», є доцільним запозичення позитивного досвіду таких європейських країн, як Німеччина і Франція, адміністративне право яких характеризується високим рівнем деталізованої регламентації як сутності, різновидів, ознак та призначення актів управління, так і порядку й процедури їх прийняття та застосування.

Обґрунтовано необхідність заміни у правотворчій та правозастосовній практиці категорії «форми управління» (форми державного управління, форми управлінської діяльності, форми публічного адміністрування) поняттям «інструменти діяльності публічної адміністрації», під яким варто розуміти усю сукупність засобів (прийомів), які використовуються суб'єктами публічної адміністрації для регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері публічного управління. Такий підхід сприяє адаптації національного адміністративного права до європейських стандартів, оскільки враховує термінологію, що використовується у європейському адміністративному просторі, та допомагає уникнути неточностей і невідповідності чинному законодавству.

Встановлено, що до інструментів діяльності публічної адміністрації належать лише ті інструменти, що призводять до правових наслідків - виникнення, зміни й припинення адміністративно-правових відносин, та можуть бути предметом адміністративного позову. До них зараховуються, з огляду на європейську практику: нормативні акти публічної адміністрації, адміністративні акти, адміністративні договори, акти-плани та акти-дії.

Обґрунтовано доцільність розміщення інституту інструментів діяльності публічної адміністрації в межах Загального адміністративного права, оскільки інструменти діяльності застосовуються публічною адміністрацією у всіх сферах суспільного життя, а правові норми, які регулюють застосування таких інструментів, поширюють свій вплив абсолютно на усі інститути та підгалузі адміністративного права.

Сформульовано визначення нормативних актів публічної адміністрації як юридичних актів підзаконного характеру, що приймаються суб'єктами публічної адміністрації та містять норми права, спрямовані на регулювання однорідних адміністративно-правових відносин.

Встановлено, що одні й ті самі види нормативних актів можуть застосовуватись різними суб'єктами публічної адміністрації, проте при цьому вони матимуть різну юридичну силу. Як наслідок, запропоновано закріпити на нормативному рівні за кожним суб'єктом публічної адміністрації можливість видання лише певного виду нормативно-правового акта (наказ, розпорядження, рішення тощо). Такий крок не обмежить правотворчі повноваження названих суб'єктів права, але допоможе спростити вирішення проблем, пов'язаних з правовими колізіями, суперечностями між актами різної юридичної сили, оскільки вже із самої назви акта буде зрозуміло, яке місце він посідає у ієрархії нормативно-правових актів.

Запропоновано визначення актів-планів як затверджених адміністративним актом самостійних інструментів діяльності публічної адміністрації, які застосовуються нею для задоволення певних публічних інтересів шляхом визначення комплексу необхідних для здійснення заходів на майбутній період, реалізація яких спричиняє (може спричиняти) настання правових наслідків для приватних осіб.

Обґрунтовано належність до інструментів діяльності суб'єктів публічної адміністрації наступних видів актів-планів: 1) плани, які приймаються у сфері містобудування (містобудівна документація): схеми планування території (окремих частин території, територій на регіональному рівні), генеральні плани міст, детальні плани територій, плани зонування території; 2) фінансові документи бюджетних установ: кошториси бюджетних установ, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів.

Встановлено, що основними та істотними прогалинами проекту Адміністративно-процедурного кодексу України порівняно з аналогічними нормативно-правовими актами європейських країн є: 1) відсутність правової регламентації нормативних актів, актів-планів та актів-дій, які є широко застосованими інструментами у діяльності суб'єктів публічної адміністрації; 2) відсутність регламентації одного з основних принципів прийняття адміністративних актів, яким встановлюються загальні засади реалізації дискреційних повноважень.

Сформульовано пропозиції з приводу подолання недоліків правового регулювання питань прийняття нормативних актів, їх державної реєстрації та проведення органами юстиції перевірок з приводу додержання суб'єктами нормотворення відповідних вимог законодавства. Зокрема, запропоновано вирішення наявних проблем за допомогою наступних заходів:

1) систематизації нормативно-правових актів з окресленої сфери, результатом якої має бути прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти». Це допоможе подолати проблеми неузгодженості, колізій та прогалин, які мають місце у них на сьогоднішній день;

2) систематизації нормативно-правових актів у сфері встановлення правового статусу суб'єктів публічної адміністрації, наслідком якої мають бути прийняті закони України, якими визначатиметься статус відповідних органів публічної влади. Це дасть змогу вирішити питання щодо існування однакових нормативних актів з таких саме питань;

3) розроблення проекту та прийняття Закону України «Про систему суб'єктів нормотворення», яким буде закріплено, по-перше, чіткий та вичерпний перелік суб'єктів нормотворчих повноважень, що мають право приймати нормативно-правові акти, по-друге, перелік суб'єктів, які належать до органів публічної влади, однак не уповноважені на прийняття нормативних актів. Альтернативою запропонованому заходу може бути закріплення таких переліків у додатках до Закону України «Про нормативно-правові акти». Визначення переліку таких суб'єктів має здійснюватись на рівні закону, оскільки це випливає з ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Обґрунтовано необхідність визначення у кожному нормативному акті мети його прийняття з огляду на те, що вона має важливі завдання, зокрема: дає змогу пояснити необхідність прийняття відповідного нормативного акта; вказує на його значення у регулюванні конкретно окресленої сфери суспільних відносин; визначає спрямованість нормативного акта, що полегшує пошук необхідних правових норм; сприяє розумінню, у яких випадках варто звертатись до тих або інших нормативних актів, та врахуванню усіх необхідних правових норм у правозастосовній практиці. Тому у проекти Адміністративно-процедурного кодексу та Закону України «Про нормативно-правові акти» необхідно внести доповнення, згідно з якими буде встановлено обов'язковість закріплення мети прийняття нормативних актів у тексті останніх.

Встановлено, що нині жодним нормативним актом не передбачено обов'язкової вимоги щодо державної реєстрації нормативних актів органів місцевого самоврядування. Як наслідок, перевірка на відповідність нормативних актів органів місцевого самоврядування актам вищої юридичної сили можлива лише у випадку їх оскарження, що не сприяє належному застосуванню названого інструмента у діяльності цих суб'єктів та може призводити до численних порушень прав та інтересів приватних осіб. Цей недолік запропоновано вирішити шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та, відповідно, прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти».

Встановлено, що сучасний стан нормативно-правового регулювання в частині встановлення вимог, яким мають відповідати нормативні акти суб'єктів публічної адміністрації, характеризується прогалинами та недоліками:

- вимоги до них розміщені у численних нормативно-правових актах різної юридичної сили, внаслідок чого відсутні єдина практика та стандарти прийняття нормативних актів;

- переважна кількість вимог до названих інструментів приймається самими суб'єктами публічної адміністрації, що ускладнює можливість контролю за законністю нормативних актів;

- внаслідок відсутності загального переліку вимог до нормативно-правових актів загалом приймається велика кількість нормативних актів, які не відповідають вимогам нормопроектувальної техніки, неузгоджені з іншими нормативними документами, містять колізії та прогалини;

- внаслідок відсутності вимог щодо обов'язкової державної реєстрації нормативних актів, прийнятих суб'єктами публічної адміністрації, які не належать до органів виконавчої влади, такі нормативних акти не перевіряються органами юстиції на їх відповідність чинному законодавству та європейським стандартам, на узгодженість з іншими нормативно-правовими актами тощо.

З'ясовано, що численні нормативно-правові акти, які встановлюють ті або інші вимоги до актів органів публічної влади, не враховують усієї сукупності вимог, яким повинні відповідати адміністративні акти, у тому числі, загальноприйнятих у Європейському Співтоваристві. Вказане стосується й вимог до прийняття адміністративних актів суб'єктами дискреційних повноважень, актів, які зачіпають права та інтереси великої кількості осіб, обтяжуючих актів (адміністративних санкцій) тощо. Така ситуація підкреслює необхідність прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, тим більше, що прийняття такого закону відповідає стандартам європейської практики правового регулювання адміністративних правовідносин у цій сфері. Водночас, при формулюванні вимог до адміністративних актів, необхідно зважати на узгодженість спроектованих у Кодексі правових норм європейському законодавству.

Обґрунтовано, що адміністративні акти за відповідним рішенням суду мають визнаватись нечинними з моменту їх прийняття. Такий підхід пояснюється тим, що з моменту прийняття адміністративного акта до моменту набрання рішенням суду законної сили спливає певний проміжок часу. Відповідно, якщо адміністративний акт визнаватиметься нечинним лише з моменту набрання законної сили рішенням суду, то логічно припустити, що на вказаний проміжок часу адміністративний акт поширюватиме свою дію. А отже, рішення, яке у ньому міститься, впливатиме відповідним чином на суспільні правовідносини.

Доведено, що загальна мета укладення адміністративних договорів полягає у: реалізації норм адміністративного права; виникненні (зміні, припиненні) адміністративно-правових відносин; забезпеченні публічних інтересів; виконанні функцій держави (територіальної громади), реалізації повноважень того чи іншого органу; регулюванні управлінських відносин (тобто, шляхом укладання адміністративного договору урегульовуються, наприклад, такі питання управлінської діяльності, як делегування повноважень, порядок здійснення спільних програм між суб'єктами публічної адміністрації тощо). Конкретна ж мета адміністративного договору залежить від його виду та закріплена переважно на нормативному рівні.

Обґрунтовано помилковість концепції наділення адміністративних договорів ознакою нормативного характеру та встановлено, що її існування є наслідком відсутності належного рівня нормативно-правової регламентації сутності, порядку та процедури прийняття й застосування адміністративних договорів, вимог до них.

Запропоновано виділяти загальні та спеціальні юридичні передумови прийняття актів-планів. До загальних варто відносити наявність нормативно закріплених повноважень та компетенції щодо видання актів-планів, вказівки на можливість прийняття актів-планів, офіційно закріпленої процедури їх прийняття тощо. Спеціальними юридичними передумовами пропонуємо вважати ті, що переважно не властиві решті інструментів публічної адміністрації. До них слід віднести прийняття адміністративного акта, яке передує розробці акта-плану, та за наявності (або необхідності) - видання нормативно-правового акта (як можлива передумова), у якому зазначається необхідність розроблення або перегляду акта-плану. Остання названа передумова стає можливою у тих випадках, коли, наприклад, видання акта-плану є лише одним із напрямів задоволення публічних інтересів, передбачених відповідною програмою або концепцією (наприклад, одним із заходів, необхідних для вдосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин, розвитку благоустрою населених пунктів, підвищення рівня життя населення тощо).

Встановлено, що на сьогоднішній день відсутні нормативно-правові акти, які б регламентували поняття, ознаки, види адміністративно-правових актів-дій та допомагали б вирізняти їх з-поміж приватноправових. Не регламентованими залишаються і загальні вимоги до актів-дій, вони здебільшого закріплюються у галузевих нормативних актах, які регулюють окремі сфери діяльності суб'єктів публічної адміністрації. Як наслідок, діяльність публічної адміністрації залишається без достатнього нормативно-правового забезпечення, а нормативно-правова база України у цій сфері все ще не відповідає повною мірою європейським стандартам. Тому і судове оскарження актів-дій і захист прав та інтересів осіб не може здійснюватись на належному рівні. Зазначене знов-таки свідчить про необхідність урегулювання на нормативному рівні усіх питань, пов'язаних із застосуванням інструментів діяльності суб'єктів публічної адміністрації, зокрема, шляхом прийняття Адміністративно-процедурного кодексу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Патерило І. В. Інструменти діяльності публічної адміністрації: адміністративно-правове дослідження: монографія / І. В. Патерило. - Х.: Діса плюс, 2014. - 432 с.

2. Патерило І. В. До питання про основні причини введення у правовий обіг категорії «публічна адміністрація» / І. В. Патерило // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2012. - Спецвипуск. - С. 140-145.

3. Патерило І. В. Інститут інструментів діяльності публічної адміністрації у системі адміністративного права / І. В. Патерило // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2013. - № 1. - С. 283-289.

4. Патерило І. В. Юридичні акти суб'єктів публічної адміністрації / І. В. Патерило // Держава і права: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2014. - Спецвипуск. - С. 187-193.

5. Патерило І. В. Інструменти діяльності публічної адміністрації: сутність та зміст / І. В. Патерило // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2014. - № 27. - Т. 2. - C. 174-178. - (Серія «Право»).

6. Патерило І. В. До розуміння сутності та змісту категорії «публічна адміністрація» / І. В. Патерило // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. - 2014. - № 9-1. - C. 83-85. - (Серія «Юриспруденція»).

7. Патерило І. В. Нормативні акти суб'єктів публічної адміністрації: питання теорії та практики / І. В. Патерило // Право і суспільство. - 2014. - № 6-1. - Ч. 2. - C. 186-189.

8. Патерило І. В. Адміністративні договори за законодавством Німеччини. Напрямки використання зарубіжного досвіду в Україні / І. В. Патерило // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2014. - № 28. - Т. 2. - C. 143-146. - (Серія «Право»).

9. Патерило І. В. Щодо визначення системи принципів діяльності публічної адміністрації України / І. В. Патерило // Юридичний вісник. - 2014. - № 5. - C. 71-75.

10. Патерило І. В. Основи формування концепції публічної адміністрації України на європейських засадах / І. В. Патерило // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. - 2014. - № 10-2. - Т. 1. - C. 72-74. - (Серія «Юриспруденція»).

11. Патерило І. В. Проблеми виділення принципів діяльності публічної адміністрації у вітчизняній правовій доктрині / І. В. Патерило // Науковий вісник Херсонського державного університету. - 2014. - № 6-1. - Т. 3. - C. 18-22. - (Серія «Юридичні науки»).

12. Патерило І. В. Напрямки реформування адміністративного законодавства у сфері функціонування публічної адміністрації України / І. В. Патерило // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. - 2014. - № 11. - Т. 1. - С. 144-147. - (Серія «Юриспруденція»).

13. Paterilo Irina. Das Verfahren fьr den Erlass von Vorschriften dursh die offentliche Verwaltung / Irina Paterilo // Recht der Osteuropдischen Staaten (ReOS). - 2014. - № 3. - S. 278-286 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.reos.uni-goettingen.de/wp-content/uploads/278-286.pdf.

14. Патерило І. В. Інструменти діяльності публічної адміністрації: досвід Французької Республіки / І. В. Патерило // Visegrad Journal on Human Rights. - 2014. - № 2. - С. 159-165.

15. Патерило І. В. Сутність та особливості адміністративних актів як основних інструментів діяльності публічної адміністрації / І. В. Патерило // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2014. - № 31. - Т. 3. - C. 10-14. - (Серія «Право»).

16. Патерило І. В. Проблеми сучасного розуміння інструментів діяльності публічної адміністрації / І. В. Патерило // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. - 2014. - № 12. - Т. 1. - С. 93-96. - (Серія «Юриспруденція»).

17. Патерило І. В. Становлення інституту інструментів діяльності публічної адміністрації у часи Російської імперії / І. В. Патерило // Журнал східноєвропейського права. - 2015. - № 13. - С. 122-127 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/ 2015/03/paterylo_13.pdf.

18. Патерило І. В. Інструменти діяльності публічної адміністрації через призму радянської юридичної доктрини / І. В. Патерило // Право і суспільство. - 2015. - № 3. - Ч. 3. - С. 142-148.

19. Патерило І. В. Особливості формування інституту інструментів діяльності публічної адміністрації у 1917-1930 рр. / І. В. Патерило // Национальный юридический журнал. - 2015. - № 1. - С. 59-62.

20. Paterilo Irina. Die vorrevolutionдre Phase der Entwicklung der Instrumente der цffentlichen Verwaltung zwischen 1907 und 1917 / Irina Paterilo // Recht der Osteuropдischen Staaten (ReOS). - 2015. - № 1. - S. 34-43 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reos.uni-goettingen.de/wp-content/uploads/34-43.pdf.

21. Патерило И. В. Процедурные требования к административным актам по законодательству Европейского Союза / И. В. Патерило // Национальный юридический журнал: теория и практика. - 2015. - № 2/1. - С. 49-51.

22. Патерило І. В. Мета застосування нормативних актів як інструментів діяльності публічної адміністрації України / І. В. Патерило // Науковий вісник Херсонського державного університету. - 2015. - № 1. - Т. 2. - C. 220-225. - (Серія «Юридичні науки»).

23. Патерило І. В. Трансформація сутності та змісту категорії «державне управління» / І. В. Патерило// Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина: матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Запоріжжя, 18-19 липня 2014 р.). - Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація «Істина», 2014. - С. 60-64.

24. Патерило І. В. До питання визначення поняття «публічна адміністрація»/ І. В. Патерило // Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні: матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Львів, 25-26 липня 2014 р.). - Львів: Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2014. - С. 93-95.

25. Патерило І. В. Державне управління: новий підхід до розуміння сутності та змісту / І. В. Патерило // Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні: матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Дніпропетровськ, 1-2 серпня 2014 р.). - Дніпропетровськ: ГО «Правовий світ», 2014. - С. 59-60.

26. Патерило І. В. Форми державного управління чи інструменти діяльності публічної адміністрації? / І. В. Патерило // Особливості розвитку публічного та приватного права в Україні: матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Харків, 15-16 серпня 2014 р.). - Х.: ГО «Асоціація аспірантів-юристів», 2014. - С. 36-38.

27. Патерило І. В. Адміністративний договір у теорії німецького адміністративного права / І. В. Патерило // Актуальні завдання та напрями розвитку юридичної науки у ХХІ столітті: матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Львів, 22-23 серпня 2014 р.). - Львів: Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2014. - С. 87-88.

28. Патерило І. В. Адміністративний акт та його ознаки / І. В. Патерило // Актуальні питання реформування правової системи України: матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Дніпропетровськ, 5-6 вересня 2014 р.). - Дніпропетровськ: ГО «Правовий світ», 2014. - С. 89-90.

29. Патерило І. В. Інститут форм державного управління як «рудимент» вітчизняної адміністративно-правової науки / І. В. Патерило // Международное и национальное законодательство: способы усовершенствования: матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Сімферополь, 5-6 вересня 2014 р.). - Сімферополь: Наукове об'єднання «Юридична думка», 2014. - С. 85-87.

30. Патерило І. В. Президент України як суб'єкт публічної адміністрації / І. В. Патерило // Право і держава: проблеми розвитку і взаємодії у ХХІ ст.: матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Запоріжжя, 30-31 січня 2015 р.). - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2015. - С. 122-124.

Размещено на Allbest.ru