Адміністративно-правові засади діяльності громадських об’єднань юридичного спрямування в Україні

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження пов'язана із реалізацією положень Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства (указ Президента України від 24.03.2012 № 212/2012), Концепції Державної цільової програми формування системи безоплатної правової допомоги на 2013 2017 роки (розпорядження Кабінету Міністрів України від 4.07.2012 № 435-р), а також має безпосереднє відношення до впровадження єдиної державної політики реформ в Україні (указ Президента України від 23.07.2014 № 614/2014), Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2011-2015 роки (постанова Загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010).

Дисертаційне дослідження відповідає напряму наукових досліджень «Правові основи діяльності органів прокуратури України та їх реалізація в національному законодавстві» (№ 0111U004001) Національної академії прокуратури України. Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії прокуратури України (протокол № 3 від 27.11.2014).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу законодавства, дослідження теорії, а також національної і зарубіжної практики діяльності недержавних організацій комплексно сформувати сучасні науково-обґрунтовані положення адміністративно-правового регулювання організації та управління громадськими об'єднаннями юридичного спрямування, їхньої участі у публічному управлінні, запропонувати шляхи удосконалення нормативних основ та практичної діяльності.

Мета дослідження зумовила необхідність розв'язання таких науково-прикладних задач:

розкрити ключові характеристики теорії самоорганізованого громадянського суспільства в контексті його ролі у публічному управлінні;

шляхом дослідження історії становлення та розвитку громадської діяльності визначити основні закономірності функціонування сучасного українського громадянського суспільства;

сформулювати науковий підхід до поняттєво-категоріальної основи діяльності недержавних організацій;

визначити можливість рецепції зарубіжного досвіду функціонування недержавних організацій у вітчизняне правотворення та правозастосування;

систематизувати українські громадські об'єднання з виокремленням серед них таких, що мають юридичне спрямування;

охарактеризувати систему сучасного правового регулювання діяльності громадських об'єднань юридичного спрямування в Україні та навести пропозиції до його удосконалення;

дослідити практику взаємодії громадських об'єднань юридичного спрямування з публічними інституціями;

визначити ключові інструменти діяльності правозахисних організацій як основної форми громадських об'єднань юридичного спрямування;

охарактеризувати організаційно-правові аспекти діяльності науково-експертних громадських об'єднань юридичного спрямування;

виявити основні закономірності діяльності правопросвітницьких організацій у громадському рухові України;

охарактеризувати юридичну клініку як інститут громадянського суспільства і як суб'єкт адміністративно-правових відносин;

запропонувати систему адміністрування навчальних компонентів юридичної клінічної освіти та комплекс елементів управління якістю у діяльності персоналу юридичних клінік.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з функціонуванням громадських об'єднань юридичного спрямування, їх участю у публічному управлінні.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади діяльності громадських об'єднань юридичного спрямування в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи склали філософсько-світоглядні принципи і підходи, загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання правових явищ, використання яких дозволило отримати науково-обґрунтовані результати.

На основі положень діалектики досліджено еволюцію громадської доброчинної діяльності, особливості її моделей та основні тенденції розвитку в Україні, у інших країнах Європи та світу (підрозділи 1.1, 1.2, 1.4, 3.1, 4.1).

Комплекс застосованих методів дослідження включав низку загальнонаукових методів пізнання - аналіз і синтез, дедукцію й індукцію, а також спеціально-наукові методи, а саме: 1) системний і структурно-функціональний методи були використані для з'ясування типів та форм діяльності недержавних організацій, дослідження напрямів і методів їхньої участі у публічному управлінні (підрозділи 1.4, 2.1, 2.3, 3.1-3.3, 4.3); 2) компаративний метод - для порівняння організаційних і функціональних характеристик громадських об'єднань у різних країнах пострадянського простору, Європи та світу, досвіду їхньої участі у публічному управлінні (підрозділи 1.1, 1.4, 2.3, 4.1); 4) семантичний, гносеологічний та аксіологічний методи було застосовано для визначення поняттєво-категоріального апарату організацій громадського сектору (підрозділ 1.3), з'ясування змісту нормативно-правового регулювання їхньої діяльності (підрозділи 2.2, 2.3.2, 2.3.3, 3.1, 3.2, 4.1); 5) формально-логічний метод став основою для дослідження засад діяльності громадських об'єднань, взаємодії з державними інституціями з метою розбудови демократичної правової держави (підрозділи 1.1, 2.3.1); 6) методи моделювання і прогнозування та синергетичний підхід використовувалися з метою пошуку оптимальних моделей зовнішньо-управлінської діяльності недержавних організацій (підрозділи 2.3, 4.2, 4.3), підбору оптимальних форм і методів впливу громадських об'єднань на формування і реалізацію державної політики (підрозділи 2.3, 3.1-3.3, 4.1), визначення шляхів удосконалення законодавства України та практики його застосування.

Діяльність громадських об'єднань юридичного спрямування розглядалась у взаємозв'язку теорії і практики, що відповідає вимогам до сучасних комплексних та новітніх наукових досліджень. Обґрунтування авторської концепції здійснювалось шляхом дослідження теоретичного та емпіричного матеріалу. Була опрацьована широка джерельна база щодо теорії та практики діяльності громадських об'єднань в Україні та за кордоном. Окремої уваги було приділено участі цих інституцій у формуванні та реалізації державної політики, напрямам і формам діяльності громадських об'єднань юридичного спрямування.

У дослідженні були використані соціологічні та статистичні методи. Емпіричною базою дослідження слугував п'ятнадцятилітній досвід співпраці автора дослідження із громадськими об'єднаннями різних організаційно-правових форм, що дозволило піддати аналізу форми і методи їхньої організації та діяльності; офіційні та наукові статистичні дані; нормативно-правові акти за тематикою дослідження; опрацювання 123 статутів та інших організаційних актів українських і зарубіжних громадських об'єднань; результати низки дослідницьких експериментів та системи анкетних опитувань:

1. Анкетне опитування за тематикою дослідження представників недержавних організацій України (2013 - 2014 роки). Було отримано відповіді 100 представників громадських об'єднань, які діють в Україні. За результатами опитування було уточнено авторські позиції щодо оцінки стану та шляхів удосконалення діяльності громадських об'єднань юридичного спрямування.

2. Анкетне опитування щодо діяльності юридичних клінік України (2005). Отримано й опрацьовано заповнені анкети від 25 керівників юридичних клінік, 130 студентів та 154 осіб, які зверталися за правовою допомогою до юридичних клінік України. Опрацювання цих матеріалів дозволило сформулювати авторську позицію щодо адміністративно-правових аспектів організації та діяльності юридичних клінік в Україні.

3. Анкетне опитування для реєстру юридичних клінік України (2013 - 2014 роки). Було отримано дані, що характеризують статус та реальний стан розвитку юридичних клінік більш як 60 вищих навчальних закладів України; сформовано та розміщено у відкритому доступі реєстр юридичних клінік України.

4. Анкетне опитування щодо навчальних компонентів юридичної клінічної освіти (2009). Отримано заповнені анкети від 35 керівників юридичних клінік з України, Білорусі та Російської федерації. Опрацювання цих матеріалів дозволило скласти програму навчальної дисципліни «Юридична клінічна практика» та програму проходження практики у юридичній клініці.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним монографічним дослідженням діяльності громадських об'єднань як учасників відносин публічного управління в Україні. Виокремлення з їхнього числа громадських об'єднань юридичного спрямування як особливої групи інституцій громадянського суспільства, яким притаманні особливі організаційні риси та інструменти участі у публічному управлінні, зумовило формулювання авторських підходів до розкриття їхньої діяльності як суб'єктів адміністративно-правових відносин. Такий підхід дозволив отримати якісно нові результати науково-теоретичного та прикладного характеру щодо удосконалення положень науки адміністративного права та практики діяльності громадських об'єднань як його суб'єктів.

Наукова новизна полягає у таких результатах:

уперше:

1) сформований авторський підхід до систематизації правового регулювання діяльності громадських об'єднань та їхньої участі у публічному управлінні шляхом розробки нового Кодексу непідприємницьких громадських організацій. Запропоновано зміст та структуру цього акту;

2) виокремлення цілісної системи елементів, що узагальнено характеризують діяльність недержавних організацій різних форм в Україні та світі, дозволило сформулювати авторське визначення непідприємницької громадської організації ? громадське формування, що діє на засадах добровільності та рівноправності для спільної реалізації прав і свобод людини, задоволення й захисту законних інтересів та яке не має на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками;

3) дослідження діяльності громадських об'єднань дозволило обґрунтувати, що участь у публічному управлінні бере окрема група таких організацій, якій притаманні особливі організаційні та управлінські ознаки. Об'єднуючим критерієм таких організацій було запропоноване юридичне спрямування діяльності. Виходячи з цього критерію були виокремлені такі види громадських об'єднань юридичного спрямування: правозахисні, правопросвітницькі, науково-експертні організації, юридичні клініки вищих навчальних закладів та інші;

4) доведено, що удосконаленню науки адміністративного права сприятиме урегулювання співпраці громадських об'єднань не лише з державними органами, але і без їхньої участі, якщо предметом взаємодії буде вплив на органи публічного управління. Аспектами адміністративно-правового урегулювання такої взаємодії були визначені: 1) зміст правовідносин із взаємодії зазначених суб'єктів; 2) напрями і форми взаємодії громадських об'єднань юридичного спрямування; 3) особливості взаємодії недержавних організацій, спрямованої на фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності; 4) етичні основи взаємодії та їх закріплення на рівні регулятивних актів організацій;

5) до переліку інститутів громадянського суспільства віднесено юридичні клініки вищих навчальних закладів. Охарактеризовано статус юридичної клініки як інституту громадянського суспільства і суб'єкта адміністративно-правових відносин, надані пропозиції щодо утвердження їх у такому статусі та удосконалення правового регулювання діяльності юридичних клінік;

удосконалено:

6) періодизацію розвитку інституцій громадянського суспільства за часовими проміжками, заснованими на типових характеристиках. Зокрема, виділено періоди: 1) заснування концепції громадянського суспільства; 2) класової теорії громадянського суспільства; 3) сучасного громадянського суспільства; 4) інтенсифікації відродження громадянського суспільства на пострадянському просторі. Наведено типові характеристики функціонування недержавних організацій у різних суспільно-політичних формаціях;

7) класифікацію громадських об'єднань, що проявилося в їх диференціації за такою системою критеріїв: організаційно-правовим статусом; територіальним статусом; професійною спрямованістю; метою створення; статусом господарюючого суб'єкта; джерелами фінансування; за ознакою членства; за нормативним регулюванням; порядком легалізації; об'єктом та обсягом захисту; категоріями осіб та ін.;

8) положення адміністративно-правового урегулювання участі громадськості у публічному управлінні. Зокрема, обґрунтовано необхідність адресування концепцій та планів розвитку різних сфер публічного управління не лише державним органам, а також інституціям громадянського суспільства, спільної підготовки та виконання ними таких програм;

9) науково-прикладні положення щодо напрямів та інструментів діяльності громадських об'єднань юридичного спрямування. Зокрема, надано конкретні пропозиції щодо удосконалення правозахисної, правопросвітньої та науково-експертної діяльності громадських об'єднань;

10) систему критеріїв визначення проектів і програм, які заслуговують одержання грантового фінансування благодійними фондами: 1) регіональний критерій; 2) критерій актуальності тематики програми; 3) критерій інноваційності форм і методів реалізації запропонованої ініціативи; 4) критерій організаційної здатності; 5) критерій досвіду недержавної організації у галузі, якої стосується запропонована ініціатива; 6) критерій розбудови партнерств недержавного сектору; 7) кошторисний критерій. Зазначене може бути використано у реалізації громадськими об'єднаннями своїх ініціатив щодо публічного управління;

11) наукові підходи до визначення юридичної клініки як структурного підрозділу або громадського формування юридичного вищого навчального закладу (факультету), яке створюється для практичного навчання студентів-юристів навичкам майбутньої професії шляхом здійснення соціально-орієнтованої правозахисної та правопросвітньої діяльності під керівництвом корпусу науково-педагогічних кадрів; а також до визначення юридичної клінічної освіти як апробованого механізму сприяння якості та надання практичного спрямування юридичної освіти, що проявляється у створенні для студентів можливості під час навчання набувати навичок майбутньої професії, виконуючи аналітичну, безпосередньо правозахисну та правопросвітню роботу у юридичній клініці;

дістало подальшого розвитку:

12) наукові положення про історичні детермінанти та теоретико-правові основи розвитку організацій громадянського суспільства, їхніх зв'язків з інститутами держави;

13) пропозиції щодо комплексного адміністративно-правового врегулювання діяльності громадських об'єднань;

14) систематизація принципів та форм взаємодії державних органів та громадських об'єднань;

15) організаційні аспекти співпраці недержавних організацій між собою з метою ефективного впливу на державну політику та процеси суспільного розвитку;

16) поняттєво-категоріальний апарат різних видів громадських об'єднань юридичного спрямування;

17) підходи до механізму саморегуляції етики взаємодії недержавних організацій та якості їхньої діяльності;

18) прикладні аспекти правового урегулювання, організації та якості діяльності юридичних клінік як особливого виду громадських об'єднань юридичного спрямування.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження має як науково-теоретичний, так і прикладний практичний інтерес. Одержані результати можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері ? в контексті наукового пошуку щодо взаємодії інституцій правової держави та громадянського суспільства, удосконалення інструментів їхньої діяльності;

у правотворенні ? при підготовці проектів нормативно-правових актів щодо статусу громадських об'єднань та їхньої участі у реалізації та захисті прав і свобод людини (листи Комітету з питань верховенства права та правосуддя Верховної Ради України від 25.09.2014 №04-15/16-2489 та Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України від 25.11.2014 №04-16/9-4674);

у правореалізації ? щодо удосконалення повсякденної діяльності громадських об'єднань юридичного спрямування та юридичних клінік (акти впровадження Всеукраїнської громадської організації «Асоціація юридичних клінік України» від 17.09.2014 №17/1 та Громадської організації «Київський правозахисний альянс» від 5.01.2015 №1-2015);

у навчальному процесі ? при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес», «Юридична клінічна практика» та інших, що стосуються діяльності громадських об'єднань, їхньої взаємодії з державними органами та діяльності з реалізації та захисту прав людини (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 17.09.2014 №14).

Особистий внесок здобувача. Викладені в науковій роботі положення, що виносяться на захист, є результатом праці автора дисертації. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувались.

Особистий внесок до опублікованих колективних наукових праць визначений у їхньому змісті. У тих спільних наукових працях, де авторський доробок не конкретизовано, особистий внесок дисертанта, як правило, стосується результатів, що дотичні до тематики цього дослідження та складає: 55% ? «Основи юридичної клінічної практики»; по 50% ? «Юридична клініка» в Київському інституті внутрішніх справ», «Теоретичні засади взаємодії інститутів держави і громадянського суспільства (у контексті протидії насильству у сім'ї)», «Юридичне консультування засуджених шляхом листування як форма роботи юридичної клініки», «Проведення правозахисних і правопросвітницьких заходів для населення міста Києва: досвід юридичної клініки Київського інституту внутрішніх справ», «Педагогічна характеристика юридичної клінічної освіти», «Освітній тренінг: позитивний приклад взаємодії державних закладів освіти і недержавних організацій», «Правова просвіта у галузі захисту прав пацієнтів як перспективний напрям реформи охорони здоров'я: досвід громадських організацій», «Юридична клініка як форма активізації практичної підготовки пенітенціарного персоналу», «Участь громадськості у проведенні службових розслідувань в органах внутрішніх справ України».

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданні міжкафедрального семінару Національної академії прокуратури України (протокол № 14 від 12.02.2015).

Теоретичні та прикладні положення та висновки дисертації були оприлюднені на ста тридцяти науково-практичних конференціях, семінарах, тренінгах та круглих столах, що охоплюють період 2000 2014. Найбільш значимі з них:

міжнародні науково-практичні конференції: «Трансформация постсоветского общества» (3.03.2006, м. Санкт-Петербург), «Наблюдательные комиссии: эффективный инструмент общественного контроля за соблюдением прав человека в местах заключения в Украине (7-11.07.2006, м. Москва), «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору» (9-10.11.2006, м. Київ), «Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (22.12.2006, м. Київ), «Перспективи розвитку громадського контролю у системі кримінального покарання в Україні» (19-20.04.2007, м. Київ), «Від громадянського суспільства - до правової держави» (25.04.2007, м. Харків), «Досягнення проектів за підтримки ABA/Roli та нові можливості» (22.12.2008, м. Київ), «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (27-31.01.2009, м. Косів), «Актуальные вопросы теории и практики развития клинического юридического образования» (12.04.2009, м. Іркутськ), «Гражданское общество и правовое государство как факторы модернизации российской правовой системы» (11-12.12.2009, м. Санкт-Петербург), «Актуальные вопросы реализации прав граждан» (20.04.2010, м. Подольськ), «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: 60 років європейських цінностей» (8.12.2010, м. Донецьк), «Право і держава в умовах глобалізації та регіоналізації» (14.10.2011, м. Ірпінь), «Содействие формированию толерантности в украинском и российском обществе» (16-17.02.2012, м. Київ), «Противодействие ксенофобии, экстремизму и тероризму в современном обществе» (28.03.2012, м. Севастополь), «Общественный контроль: новая форма государственно-частного партнерства» (20.09.2012, м. Москва), «Правовая система России: традиции и инновации» (25-27.04.2013, м. Санкт-Петербург), «Обзор показательных практик деятельности столичных юридических клиник» (12.12.2013, м. Київ), Х Юбилейная Всероссийская научно-техническая конференция студентов, аспирантов и молодых ученых с международным участием, посвященная 80-летию образования Красноярского края (17-18.04.2014, м. Красноярськ), «Юридическое клиническое движение в России: опыт и перспективы» (27-28.01.2014, м. Ставрополь), «Юридическая клиника - школа обретения практических навыков юриста» (25.04.2014, м. Мінськ), Міжнародна весняна школа юридичної клінічної освіти 2014: стандарти діяльності юридичних клінік (1-5.04.2014, м. Львів), «Європеїзація української юридичної освіти: німецько-український досвід» (21-22.11.2014, м. Київ);

національні міжвузівські науково-практичні конференції: «Вищі навчальні заклади ? Києву» (12.03.2004, м. Київ), Виїздне засідання Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення (24.12.2004, м. Київ), «Досвід партнерства громадських організацій та державних структур у реалізації реформи кримінально-виконавчої системи» (17.06.2005, м. Київ), III З'їзд Асоціації юридичних клінік України (15-17.07.2005, м. Київ), «Юридичні школи України: сучасні виклики, потреби та потенціал їх участі у загальнодержавних правопросвітніх, правозахисних процесах через вдосконалення форм і способів підготовки юристів» (20-21.06.2006, м. Київ), V, VI, VII школи юридичної клінічної освіти (25-30.09.2006, 19-24.02.2007, 25-30.11.2007, м. Луцьк), «Медичне право України: проблеми становлення і розвитку» (19-20.04.2007, м. Львів), Щорічна підсумкова конференція та з'їзд Асоціації юридичних клінік України (29.02-2.03.2008, м. Київ), «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (14-15.03.2008, м. Хмельницький), «Реформа вищої юридичної освіти: сучасні виклики й потреби з вдосконалення державних стандартів та соціально-практичної спрямованості юридичної професії» (11-12.12.2008, м. Київ), «Правоосвітницька діяльність юридичних клінік на базі ВНЗ» (23.04.2009, м. Дніпропетровськ), «Досвід роботи та актуальні проблеми діяльності юридичних клінік в Україні» (5.10.2009, м. Київ), «Нагальні потреби розвитку юридичних клінік ВНЗ України» (26.03.2010, м. Київ), «Інноваційні технології підготовки правоохоронців» (22.04.2011, м. Київ), «Тенденції та проблеми у вищій юридичній освіті очима молоді» (7.10.2010, м. Київ), Національна конференція правозахисних коаліцій «Правова країна» (16-17.12.2010, м. Харків), Форум молодих правників України (24-25.06.2011, м. Київ), «Юридичні клініки в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку» (28.10.2011, м. Одеса), «Діяльність юридичних клінік України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про безоплатну правову допомогу» (27.01.2012, м. Київ), «Взаємодія різних суб'єктів надання безоплатної правової допомоги» (23.11.2012, м. Київ), «Взаємодія загальноосвітніх навчальних закладів та юридичних клінік в правопросвітній роботі: стан та перспективи розвитку» (9.04.2013, м. Київ), «Взаємодія київських юридичних клінік з органами юстиції» (8.04.2014, м. Київ), «Реформи законодавства України в умовах євроінтеграції» (30.10.2014, м. Київ).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації опубліковано в одноосібній монографії (18, 55 друк. арк.); одинадцяти навчальних посібниках та колективних монографіях (8 у співавторстві); двадцяти трьох наукових статтях, з яких: у зарубіжних наукових періодичних виданнях та прирівняних до них ? 5, у вітчизняних фахових наукових виданнях ? 18 (2 у співавторстві); сорока тезах конференцій та інших публікаціях (7 у співавторстві).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які об'єднують тринадцять підрозділів та три пункти, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 653 сторінки, з яких основний текст дисертації - 385 сторінок, список використаних джерел - 61 сторінка (528 найменувань), 12 додатків на 207 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми, визначено мету та задачі дослідження, його об'єкт і предмет, методи дослідження, визначено елементи наукової новизни та практичного значення, а також інші складники, рекомендовані до розкриття у вступі дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-правові та історичні аспекти участі недержавних організацій у публічному управлінні» об'єднує чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Теорія самоорганізованого громадянського суспільства та його роль у публічному управлінні» досліджено наукові погляди щодо правової природи громадянського суспільства та різних моделей його взаємозв'язків з державою у загальносвітовому та українському вимірах.

Громадянське суспільство розглядається як сукупність вільно та неупорядковано утворених первинних самоврядних спільнот людей; економічних, соціальних, духовних, моральних й інших суспільних відносин, які передбачають сферу самоврядування вільних індивідів і їхніх організацій, захищену законом від прямого втручання в неї з боку державної влади й політики. Основним виразником інтересів громадянського суспільства у відносинах з державними інституціями проголошуються недержавні організації різних організаційно-правових форм та напрямів діяльності.

Обґрунтовано, що держава, як і громадянське суспільство, реалізують ідентичні цілі, досягаючи їх, проте, за допомогою відмінних засобів і форм інституційної дії. Охарактеризовано різні моделі взаємодії інституцій громадськості та держави. Сучасне співвідношення громадянського суспільства з державою повинно бути охарактеризоване як рівноправна взаємодія.

Відмічено загальносвітову тенденцію нового підходу до взаємодії між громадянським суспільством і державою, характеру й специфіки зв'язків інституцій громадянського суспільства. Так, на тлі популярності ліберальних концепцій суспільно-економічного устрою, в умовах кризи теорії сильної держави, зростає значення громадянського суспільства у формуванні і реалізації державної політики. Зовнішнім вираженням цього повинна стати організація різних суспільних груп у нові громадські утворення, націлені на професіоналізацію інститутів громадянського суспільства, їхнє орієнтування на самоврядне вирішення питань суспільного значення, активізації участі у публічному управлінні.

У підрозділі 1.2 «Історія становлення та розвитку громадських об'єднань» охарактеризовано основні закономірності історичного розвитку недержавних організацій, засновуючи їх на типових характеристиках. Так, визначено чотири періоди розвитку громадських об'єднань, останній з яких (період інтенсифікації відродження громадянського суспільства) притаманний українському суспільству з останнього десятиліття XX століття. Визначено ознаки громадської доброчинної діяльності у часи Древності та Середньовіччя; з появою капіталізму та колективістських доктрин держави; у постіндустріальній демократичній державі.

За результатами дослідження розвитку громадського руху у різних країнах світу, аналізу його становлення на українських землях, наводиться узагальнення щодо особливостей історичного розвитку громадського сектору. Зокрема, в індустріальних та ліберальних суспільствах, таких як США, акумуляція капіталу сприяла розвитку філантропії та громадського руху. У Європі процес формування сучасної політики активного громадського сектору відбувався загалом за побудови соціальних держав, причому філантропічний рух функціонував як доповнення сильної держави. На пострадянському просторі громадський рух через об'єктивні складнощі створюється заново і, через бюрократичну державну систему, яка часто використовує традиції держави-попередника, громадський рух, зазвичай, не доповнює державних зусиль соціального характеру, а протиставляє себе їм.

Порівняльний аналіз загальносвітових та європейських тенденцій функціонування ініціатив громадянського суспільства, вивчення історії України у цьому контексті дозволили зробити висновок про подібність до інших європейських країн у засадах формування громадянського суспільства та виокремити українську специфіку, що відображена у висновках до автореферату.

У підрозділі 1.3 «Наукове обґрунтування поняттєво-категоріальної основи діяльності недержавних організацій» охарактеризовано існуючі погляди щодо змісту категорій, що об'єднують різноманітні недержавні організації.

Після констатації, що в українському суспільстві, науковій юридичній та філологічній думці відсутня єдина практика щодо узагальнюючого поняття недержавних організацій, обґрунтовується пропозиція вибору такої узагальнюючої категорії, яка: по-перше, принципово сформулює систему розмежувань подібних категорій «громадські об'єднання» та «громадські організації» тощо; по-друге, чітко відмежує громадські організації від державних органів, підприємницьких структур, від політичних і релігійних організацій; по-третє, буде уніфікована з загальновизнаною світовою термінологією.

Внаслідок проведеного дослідження запропоновано для впровадження в українську науку адміністративного права та у практику публічного управління нову категорію «непідприємницька громадська організація». Розкрито її поняття та зміст, наведено можливий синонімічний ряд та шляхи впровадження цієї категорії у законодавство та правозастосовну практику.

У підрозділі 1.4 «Зарубіжний досвід участі недержавних організацій у публічному управлінні» проведене дослідження стану розвитку громадських інституцій у світі та їхнього впливу на процеси публічного управління дозволило систематизувати висновки, залежно від того, чи аналізується ситуація у країнах із пострадянського простору, близьких за рівнем соціального розвитку, чи у країнах сталої демократії, які складають взірець для наслідування в процесі євроінтеграції України.

Щодо загальних тенденцій розвитку інституцій громадянського суспільства у розглянутих країнах пострадянського табору (Азербайджані, Білорусі, Вірменії, Казахстані, Киргизії, Російській федерації, Таджикистані та ін.), відмічено, що головні віхи їхнього історичного розвитку в більшості відповідають досвіду пострадянської Росії: 1) швидкий ріст кількості організацій в першому десятилітті незалежності; 2) зниження обсягу міжнародної допомоги (19992006) та криза багатьох невеликих об'єднань через ускладнені законодавчі процедури діяльності (20062009); 3) посилення в теперішній час, у зв'язку з розширенням так званої «суверенної (керованої) демократії», політичного та адміністративного тиску на ті недержавні організації, які одержують підтримку закордонних фондів.

Як наслідок, структури громадянського суспільства у більшості пострадянських країн слабко інституціолізовані й не здійснюють значного впливу на державну політику. Неякісною є взаємодія громадських інституцій між собою, відмічається низький доступ до взаємно важливої інформації та інших відносин публічного управління.

У розвинутих країнах світу відмічена тенденція зростання соціальної активності та впливу недержавних організацій на публічне управління. Дослідження цих питань дозволило виділити громадські об'єднання юридичного спрямування як окрему групу, для якої притаманний інтерес до впливу на відносини публічного управління та окреслити інструменти їхньої діяльності: 1) формування готовності людей до реалізації прав; 2) контроль та інформування суспільства і держави про стан дотримання стандартів прав людини; 3) сприяння правовій реформі та інша дослідницька діяльність; 4) удосконалення управління на загальнодержавному та місцевому рівнях; 5) захист прав людини у юрисдикційних органах; 6) формування мереж та коаліцій для участі у публічному управлінні; 7) безпосереднє надання послуг соціально незахищеним верствам населення.

Розділ 2 «Адміністративно-правове регулювання функціонування громадських об'єднань юридичного спрямування та їх взаємодія з публічними інституціями» налічує три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Класифікація громадських об'єднань юридичного спрямування» було удосконалено існуючі наукові розробки щодо групування громадських об'єднань. Зазначені інституції диференційовано за такими критеріями: за організаційно-правовим статусом (громадські організації, благодійні організації; професійні спілки та ін.); за територіальним статусом (міжнародні, всеукраїнські, місцеві); за професійною спрямованістю (універсальні, спеціалізовані, за професійними інтересами); за метою створення (благодійні, правозахисні, просвітні тощо); за статусом господарюючого суб'єкта (в залежності від наявності статусу юридичної особи та здійсненням підприємницької діяльності); за джерелами фінансування (з державного бюджету, з національних та зарубіжних фондів, з добровільних пожертв фізичних та юридичних осіб тощо); залежно від наявності членів (членські та не членські організації); за нормативним регулюванням (створені на підставі Закону України «Про громадські об'єднання» або згідно інших законів); за порядком легалізації (організації, які проходять реєстрацію згідно з чинним законодавством або повідомляють про своє заснування); за об'єктом та обсягом захисту (захист прав людини у всіх або лише у конкретній галузі); за категоріями осіб (захист прав усіх без винятку або лише окремих категорій осіб) та ін.

Аналіз діяльності громадських об'єднань за певними ознаками (наявність статусу непідприємницької громадської організації; наявність серед головних завдань діяльності, пов'язаної із правами людини; здатність забезпечити цю діяльність на засадах якості) дозволив виокремити ті, які мають юридичне спрямування. До їхнього переліку віднесено правозахисні, правопросвітницькі, науково-експертні організації, юридичні клініки вищих навчальних закладів та ін.

У підрозділі 2.2 «Система та особливості правового регулювання діяльності громадських об'єднань юридичного спрямування в Україні» відмічено некоректність правової конструкції статті 92 Конституції України щодо принципу виключно законодавчого закріплення засад діяльності громадських об'єднань та запропоновано нову редакцію частини 4 зазначеної статті: «Держава встановлює правові основи створення і діяльності громадських об'єднань виключно законами, не обмежуючи при цьому свободу об'єднання та здійснення їхньої діяльності».

З метою удосконалення правових та організаційних основ діяльності непідприємницьких громадських організацій, їхньої участі у публічному управлінні визначено необґрунтованість розпорошування правових основ діяльності у різних законах. Запропоновано систематизувати ці положення у новому Кодексі непідприємницьких громадських організацій. У цьому акті запропоновано відобразити: 1) принципи міжнародних документів та Конституції України про свободу асоціацій; їхнє приватно-правове та публічно-правове спрямування; існування у формах реєстрації, повідомлення, а також у інших; невтручання у їхню діяльність держави та зворотній активний вплив на публічне управління; 2) загальні характеристики недержавних організацій; систему та особливості різних їхніх видів; 3) особливості проходження легалізаційних процедур різними видами недержавних інституцій; процедури реорганізації; утворення коаліцій та спілок; припинення діяльності недержавних інституцій; відносини членства і управління недержавних організацій; 4) форми та гарантії використання громадськими об'єднаннями юридичного спрямування інструментів впливу на публічне управління; 5) інші важливі питання їхньої діяльності (благодійництво, урегулювання трудових відносин, взаємодія, волонтерство, фінансування тощо).

Запропоновано ряд змін і доповнень до законів та підзаконних нормативно-правових актів щодо діяльності різних громадських об'єднань, які знайшли відображення у дисертації та висновках до автореферату.

Підрозділ 2.3 «Практика взаємодії громадських об'єднань юридичного спрямування з публічними інституціями» складається з трьох підпунктів, які розкривають взаємодію недержавних організацій з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та спільну діяльність між різними громадськими об'єднаннями з метою впливу на відносини публічного управління.

Обґрунтовано принципи взаємодії державних органів та недержавних інституцій (незалежність і взаємоповага до свободи поглядів; правовладдя; рівноправність та забезпечення рівних можливостей; відкритість; взаємна відповідальність за результат); форми взаємодії (участь у розробленні й обговоренні проектів нормативно-правових актів; взаємоконтроль; надання соціальних послуг населенню; утворення спільних консультативно-дорадчих та експертних органів, рад, комісій, груп; співпраця щодо підготовки кадрів; обмін публічною інформацією; виконання спільних проектів соціального спрямування); визначено умови реалізації громадських ініціатив у діяльності місцевих та центральних органів публічного управління.

Доведено, що для участі громадських об'єднань у публічному управлінні їм важливо взаємодіяти між собою, визначено форми такої співпраці (кооперація, координація, утворення коаліцій та спілок).

Інструментом адміністративно-правового урегулювання взаємодії недержавних організацій визнано етичні норми. На основі аналізу близько двадцяти етичних кодексів громадських об'єднань було розроблено Етичний кодекс юридичних клінік України.

Розділ 3 «Адміністративно-правове забезпечення діяльності окремих видів громадських об'єднань юридичного спрямування» об'єднує три підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Удосконалення інструментів діяльності правозахисних організацій як основного виду громадських об'єднань юридичного спрямування» визначено, що правозахисною є така громадська організація, у якій забезпечення прав людини складає зміст та спрямованість діяльності.

Систематизовано і детально охарактеризовано напрями недержавної діяльності щодо захисту прав людини: 1) підготовка консультацій та роз'яснень як індивідуалізованого характеру, так і системних, що стосуються повторюваних порушень прав людини та мають суспільне значення; написання позовних заяв, скарг, пропозицій, звернень; представництво інтересів громадян в суді, у правоохоронних та інших органах публічної влади; 2) громадські розслідування фактів порушень прав людини; 3) участь і контрольна діяльність недержавних організацій в громадських радах при органах публічної влади; 4) підтримка інформаційних мереж, які функціонують для захисту прав людини, публікація висновків у медійних ресурсах; 5) організація різноманітних публічних кампаній і акцій з метою утвердження прав людини, висвітлення осуду організаціям та посадовим особам, які порушують права людини, зокрема, проведення масових заходів протесту; 6) звернення (від імені заявника або від свого імені) до міжнародних організацій як з метою широкого висвітлення ситуації з правами людини і громадянина, так і для захисту інтересів конкретних осіб у міжнародному арбітражі; 7) налагодження взаємодії з державними установами та організаціями, які опікуються питаннями прав людини.

Наведені характеристики ефективної діяльності правозахисних організацій та пропонуються конкретні шляхи до її удосконалення, що відображено у висновках до автореферату.

У підрозділі 3.2 «Організаційно-правові аспекти діяльності науково-експертних громадських об'єднань юридичного спрямування» систематизовано і розкрито зміст основних напрямів науково-експертної роботи українських організацій громадського сектору: моніторинг та експертиза реалізації будь-яких складових реалізації державної політики; наукові дослідження щодо прав людини та взаємодії інститутів публічної влади і громадянського суспільства; нормотворчі розробки, які ініційовані та реалізовані громадськими інституціями.