Адміністративно-правове забезпечення альтернативних методів розгляду спорів за участю підприємств і організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Адміністративно-правове забезпечення альтернативних методів розгляду спорів за участю підприємств і організацій

Спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право;

12.00.04 - господарське право; господарсько-процесуальне право

Юлдашев Сергій Олексійович

Київ - 2014

Робота виконана в Міжрегіональній Академії управління персоналом.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор ПОДОЛЯКА Анатолій Миколайович, Міжрегіональна Академія управління персоналом, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент, академік Національної академії правових наук України КРУПЧАН Олександр Дмитрович, Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України, директор;

доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України СЕМЧИК Віталій Іванович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, головний науковий співробітник;

доктор юридичних наук ТРУШ Ігор Валентинович, Київський університет імені Бориса Грінченка, завідувач кафедри правознавства.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Метою судової та інших соціальних реформ, що здійснюються в Україні, є створення демократичної правової держави, розвиненого громадянського суспільства, де гідність особи, її здоров'я, права і свободи, недоторканність та безпека гарантуються Конституцією і є найвищою соціальною цінністю.

Частина 5 ст. 55 Конституції України визначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Отже, громадяни України, підприємства і організації мають право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав у будь-який не заборонений законом спосіб.

Основним засобом захисту прав і законних інтересів вважається судовий захист, право на який передбачено низкою статей Конституції України. Так, ст. 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу. Частиною 4 ст. 13 Конституції України встановлено обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності, в тому числі й у судовому порядку.

Згідно з усталеними положеннями теорії адміністративного права судовий контроль - специфічний вид контролю у сфері публічного управління. Однак, на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства та правової держави підхід, згідно з яким держава контролює у встановленому процесуальному порядку правочини в економічній сфері, що виникають між підприємствами і організаціями, вже себе вичерпує. Не завжди і не повсюдно є необхідним втручання держави у відносини між підприємствами. Це втручання в рамках загального курсу на демократизацію суспільства має зменшуватися, в тому числі і в царині судового контролю. Значна частина спорів, особливо в економічній сфері, може вирішуватися поза державним втручанням за допомогою так званих альтернативних методів розгляду спорів. Ці методи можуть застосовуватися під час розгляду різноманітних справ як адміністративних, так і господарських, цивільних і навіть кримінальних (методи поновлювального судочинства).

Підприємства і організації мають можливість скористатися альтернативними методами захисту прав, зокрема шляхом попереднього розгляду адміністративного спору вищим органом, примирення або досудового врегулювання спорів. З теоретико-правових позицій досудовий порядок урегулювання спорів - це сукупність заходів, здійснюваних громадянами, підприємствами і організаціями, чиї права порушено, для безпосереднього вирішення спорів до звернення з позовом до державного або третейського суду.

Альтернативними методами захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій слід вважати також медіацію, третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, а також проект «Електронний суд», що здійснюється у Верховному Суді України.

Запровадження принципів медіації у процес розгляду економічних спорів є надзвичайно важливим у контексті підвищення ефективності судочинства. Не випадково у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів, схваленій Указом Президента України від 10 травня 2006 р., прямо про це зазначено.

Ефективність вирішення спорів шляхом попереднього розгляду (в рамках адміністративної юстиції) адміністративного спору вищим органом, примирення, застосування медіації тощо підтверджує і світовий досвід. Важливо, по-перше, що досягнуті за допомогою медіації домовленості, як правило, виконуються добровільно, по-друге, немає необхідності «заморожувати» економічну діяльність - накладати арешт на майно, рахунки в банках суб'єктів господарювання.

Сукупність відповідних правових норм (актів), що регулюють організацію захисту прав та законних інтересів, статус, компетенцію і функції органів, які реалізують у своїй діяльності альтернативні методи захисту прав, порядок утворення, реєстрації та ліквідації цих органів - становить адміністративно-правове забезпечення цих методів.

Юридичні норми, які можна віднести до адміністративно-правового забезпечення із застосуванням альтернативних методів захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій, містяться як у процесуальному законодавстві (в Кодексі адміністративного судочинства - КАС, інших процесуальних кодексах), так і в законодавстві, що можна віднести до зазначеного забезпечення. Це закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про третейські суди», «Про Міжнародний комерційний арбітраж», відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови Пленуму Верховного Суду України, постанови пленумів вищих спеціалізованих судів, міжнародні конвенції тощо. Згідно з ч. 3 ст. 51 «Права та обов'язки сторін» КАС сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

Зауважимо, що в українському процесуальному законодавстві відсутні норми, які б сприяли розвитку судового посередництва. Потреба у процедурах посередництва особливо відчувається при розгляді економічних спорів. Не випадково правові системи деяких держав близького і далекого зарубіжжя передбачають право судді запропонувати сторонам спробувати вирішити конфлікт за допомогою медіації і лише після цього, якщо залишиться така необхідність, розглядати спір за традиційною процедурою.

Таким чином, практика свідчить про необхідність запровадження, поглиблення застосування альтернативних методів захисту прав та законних інтересів підприємств і організацій, що становить спектр низки проблем, пов'язаних з адміністративно-правовим забезпеченням цих методів. Вирішення цих проблем потребує теоретичного осмислення та подальшого вдосконалення зазначеного забезпечення. Зокрема, потребують свого вирішення проблеми запровадження попереднього розгляду (в рамках адміністративної юстиції) адміністративного спору вищим органом та методів відновлювального судочинства, що мають застосовуватися як у кримінальному, так і в адміністративному провадженнях. Пілотний проект Верховного Суду України «Електронний суд» також має поширюватися не тільки на учасників судового процесу у цивільних та кримінальних, а й у адміністративних справах.

Включення до цього Проекту справ, пов'язаних з публічними відносинами між підприємствами і організаціями та державним органом влади (адміністративних справ), має сприяти більш послідовному дотриманню положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розгляду судом справи впродовж розумного строку, ефективній реалізації підприємствами і організаціями права на захист, а також економії коштів, призначених на забезпечення правосуддя.

Деякі труднощі виникають і у функціонуванні недержавних третейських судів, до яких належить Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (МКАС при ТПП України). Є випадки, коли нерозуміння сутності, а отже, і адміністративно-правового статусу третейського суду та його рішень, створює відповідну проблему як у теорії, так і в практиці функціонування цих судів. Так, досить поширеною є теза про існування нібито колізії між Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та законами України «Про третейські суди» і «Про Міжнародний комерційний арбітраж». На практиці нерозуміння сутності, юридичної природи третейського суду як методу вирішення спору призвело до звинувачень у привласненні ним функцій суду. Звідси і невірний висновок про нелегітимність його діяльності, відсутність юридичної сили рішень третейського суду.

У юридичній літературі питання, у тій чи іншій мірі пов'язані з адміністративними відносинами, що виникають при застосуванні альтернативних методів захисту прав та законних інтересів підприємств і організацій, розглядалися в працях В. Б. Авер'янова, Ю. П. Битяка, О. А. Беляневич, Н. Л. Бондаренко-Зелінської, О. М. Вінник, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, С. Ф. Демченка, В. В. Джуня, Ю. М. Дьоміна, Р. В. Ігоніна, Р. А. Калюжного, Ю. М. Козлова, В. В. Коваленка, В. К. Колпакова, О. Д. Крупчана, О. О. Кузьменко, Р. О. Куйбіди, В. Т. Маляренка, В. К. Мамутова, К. О. Меркулової, Н. Р. Нижник, А. М. Подоляки, Д. В. Приймаченка, Д. М. Притики, Ю. Д. Притики, Т. О. Проценка, М. Ф. Селівона, А. О. Селіванова, В. І.Семчика, В. С. Стефанюка, С.Г. Стеценка, М. М. Тищенка, Ю. О. Тихомирова, І. В. Труша, Д. М. Чечота, В. С. Щербини та ін. Аналіз праць дає підстави свідчити про недостатню розробленість цих питань, особливо порівняно з увагою, що приділяється розробці правового регулювання розгляду спорів із застосуванням альтернативних методів у адміністративно-процесуальній та господарсько-процесуальній науках.

Отже, виходячи з оцінки стану теоретичної і практичної розробленості адміністративно-правового забезпечення альтернативних методів розгляду економічних спорів за участю підприємств і організацій, можна стверджувати про актуальність і доцільність вирішення відповідних питань як важливої наукової проблеми, а отже, і проведення цього дослідження саме у порівняльному аспекті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає тематиці Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011--2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 14-10 Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт МАУП на 2010 - 2014 рр. (Тема «Організаційно-правові проблеми управлінської діяльності).

Метою дослідження є розробка теоретичних засад адміністративно-правового забезпечення застосування альтернативних методів розгляду спорів за участю підприємств і організацій у порівняльному аспекті.

Для досягнення цієї мети було визначено такі задачі:

- дослідити різницю між традиційними та альтернативними методами розгляду спорів за участю підприємств і організацій;

- виявити кваліфікаційні ознаки спорів, що впливають на вибір методу їх розгляду;

- обґрунтувати мету судового контролю за дотриманням прав та законних інтересів підприємств і організацій із застосуванням альтернативних методів у порівняльному аспекті та виявити склад і зміст адміністративно-правового забезпечення зазначених методів;

- у рамках теоретико-правових засад адміністративно-правового забезпечення альтернативних методів розгляду спорів сформулювати необхідний понятійно-категоріальний апарат;

- проаналізувати альтернативні методи захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій та внести пропозиції стосовно систематизації таких методів;

- дослідити у порівняльному аспекті необхідність і достатність принципів адміністративного судочинства при використанні альтернативних методів розгляду спорів за участю підприємств і організацій;

- проаналізувати проблеми контролю за виконанням судових рішень, винесених адміністративними, господарськими, третейськими судами, міжнародним комерційним арбітражним судом;

- оцінити обмеження щодо розгляду спорів (їх арбітрабельності) у судах недержавної юрисдикції;

- дослідити адекватність альтернативних методів захисту прав та інтересів підприємств і організацій у спорах з державними органами потребі у забезпеченні загального сумісного інтересу сторін спорів;

- дослідити відповідність встановлених законодавством України обмежень щодо застосування третейської форми під час розгляду спорів європейським документам щодо захисту прав людини;

- проаналізувати принципи процесу розгляду спорів із застосуванням альтернативних методів захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій стосовно достатності цих принципів;

- визначити доцільність внесення до процесуального законодавства та законодавства про судоустрій і статус суддів змін, необхідних для найбільш повної реалізації права на вибір способу захисту.

Об'єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються у процесі застосування альтернативних методів захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій.

Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення альтернативних методів розгляду спорів за участю підприємств і організацій.

Методологічну основу цього дослідження склали загальна теорія систем, а також загальнонаукові та спеціальні методи: системного аналізу, історичний, діалектичний, формально-логічний, аналітико-синтетичний, порівняльно-правовий тощо. За допомогою історичного методу розкрито поняття та правову природу ефективності альтернативних методів розгляду спорів. Формально-логічний метод застосовано при обґрунтуванні морально-правових засад економічного судочинства. Загальна теорія систем, діалектичний, формально-логічний метод, методи системного аналізу дали змогу виявити склад та структуру адміністративно-правового забезпечення альтернативних методів розгляду спорів, дослідити ефективність економічного судочинства, виявити і систематизувати чинники, що сприяють підвищенню цієї ефективності. Завдяки аналітико-синтетичному та порівняльно-правовому методам здійснено аналіз сучасного стану економічного судочинства в Україні у досліджуваній сфері, розроблено пропозиції щодо застосування медіації в економічному процесі. При виявленні особливостей спорів за участю підприємств і організацій надано авторську інтерпретацію деяких базових положень теорії економічного конфлікту. Застосування названих методів дало можливість врахувати досвід не тільки України, а й інших країн, сформулювати пропозиції, які відповідають вимогам повноти (достатності) та необхідності стосовно досягнення цілей дослідження - підвищення ефективності розгляду адміністративно-правового забезпечення.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема: В. Б. Авер'янова, Т. Є. Абової, С. С. Алексєєва, О. М. Бандурки, Ю. П. Битяка, Т. В. Боднар, Є. А. Борисова, В. Д. Бринцева, М. Г. Вербенського, І. П. Голосніченка, С. Т. Гончарука, В. Л. Грохольського, Ю. М. Грошового, М. А. Гурвич, Є. В. Додіна, Ю. В. Дубка, М. Л. Ентіна, C. В. Ківалова, А. Т. Комзюка, М. В. Корнієнка, Л. В. Коваля, В. К. Колпакова, О. Д. Крупчана, М. Н. Курка, В. М. Манохина, І. Є. Марочкіна, Н. М. Мироненко, М. М. Міхєєнка, Т. Г. Морщакової, Л. М. Москвич, О. В. Негодченка, І. М. Пахомова, В. П. Пєткова, А. М.Подоляки, І. Л. Петрухіна, І. Г. Побірченка, Д. М. Притики, О. І. Рабцевич, П. М. Рабиновича, В. О. Ржевського, В. І. Семчика, С.Г. Стеценка, В. І. Тертишнікова, Ю. О.Тихомирова, О. І. Харитонової, Ю. С. Шемшученка, В.С. Щербини, М. Й. Штефана, В. В. Яркова, Х. П. Ярмакі та ін.

Нормативною базою дослідження є закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про третейські суди», «Про Міжнародний комерційний арбітраж», процесуальне (адміністративне, господарське, цивільне) законодавство України, міжнародні конвенції, а також окремі нормативно-правові акти Англії, Данії, Іспанії, Італії, Росії, США, Франції, Японії.

Емпіричне підґрунтя - офіційні статистичні дані, судова практика.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці комплексних адміністративно-правових досліджень теоретико-правових засад застосування альтернативних методів захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій. У результаті дослідження отримано такі основні наукові результати, які винесено на захист:

уперше:

- запропоновано розрізняти традиційні та альтернативні методи розгляду спорів за участю підприємств і організацій. Якщо традиційні методи розгляду спорів - це зазвичай судове провадження, що здійснюється спеціалізованими судами відповідних інстанцій у порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством, шляхом одноособового чи колегіального розгляду справи, то альтернативні методи ідентифікуються з попереднім розглядом (в рамках адміністративної юстиції) адміністративного спору вищим органом, примиренням, мировою угодою, досудовим врегулюванням відповідних спорів або розглядом спорів за допомогою медіації чи в рамках третейського судочинства;

- сформульовано авторське визначення поняття альтернативно-процесуальної юрисдикції, під якою слід розуміти примирення, досудове врегулювання конфліктів між підприємствами, організаціями або розгляд спорів між ними за допомогою медіації чи в рамках третейського судочинства (третейські суди, МКАС при ТПП України);

- обґрунтовано, що пілотний проект Верховного Суду України «Електронний суд» має поширюватися не тільки на учасників судового процесу у цивільних та кримінальних, а й у адміністративних справах. Включення до цього Проекту справ, пов'язаних з публічними відносинами між підприємствами і організаціями та державним органом влади (адміністративних справ), має сприяти більш послідовному дотриманню положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розгляду судом справи впродовж розумного строку, ефективній реалізації підприємствами і організаціями права на захист, а також економії коштів, призначених на забезпечення правосуддя;

- аргументовано доцільність виділення нових принципів адміністративного судочинства - принципу альтернативно-процесуальної юрисдикції, а також принципу стимулювання досудового, мирового та третейського вирішення спорів. Зазначені принципи визначали б загальнодержавну пріоритетність та доцільність застосування альтернативних методів розгляду спорів;

- розроблено організаційно-правовий механізм удосконалення процесу вирішення розгляду спорів за участю підприємств і організацій за допомогою альтернативних методів, в основі якого покладено: а) формулювання нормативних принципів такого процесу розгляду спорів, які можуть розглядатися і як засоби забезпечення прийняття рішення у справі, і як системоутворюючі вимоги до системи вирішення спорів за допомогою альтернативних методів; б) встановлення фактичних принципів, якими керуються суб'єкти прийняття рішення у справі та за допомогою яких здійснюється пошук засобів приведення фактичних принципів до нормативних, забезпечення реалізації та адміністративно-правового закріплення цих засобів;

- наведено пропозиції щодо упередження деструктивних конфліктів, згідно з якими для запобігання виникненню деструктивної конфліктної ситуації відповідні служби підприємств і організацій мають проаналізувати конфлікт (загрозу його виникнення), можливі наслідки настання такої ситуації, виявити причини, що спонукають до її появи та підготувати адекватні варіанти урегулювання (запобігання) цих конфліктів (спорів). Зазначені пропозиції слід розглядати як напрям вдосконалення адміністративно-правового забезпечення розгляду спорів за участю підприємств і організацій за допомогою альтернативних методів;

- запропоновано варіант систематизації альтернативних методів захисту прав підприємств та організацій, поділу цих методів на три групи:

а) такі, що регламентовані в рамках судочинства, здійснюваного адміністративними або господарськими судами згідно з КАС або ГПК (досудове врегулювання спору, мирова угода);

б) такі, що регламентовані поза рамками судочинства, здійснюваного адміністративними або господарськими судами згідно з КАС чи ГПК (третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж (МКАС при ТПП України, Морська арбітражна комісія (МАК);

в) такі, що не регламентовані чинним законодавством, практично не застосовуються (хоча можуть і повинні застосовуватися) в рамках судочинства, здійснюваного господарськими судами згідно з ГПК (медіація).

удосконалено:

- висновок про те, що адміністративно-правове забезпечення альтернативних методів розгляду спорів можна розглядати як самостійний інститут адміністративно-процесуального права. Таке розуміння є принциповим не лише для подальшого розвитку адміністративно-процесуального права як частини системи права України, але і для належного безконфліктного функціонування підприємств та організацій;

- пропозиції стосовно доповнення законодавства про третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж нормою, що передбачає право суду здійснювати з власної ініціативи контроль за виконанням судових рішень. Це має на меті найефективніший захист прав і законних інтересів підприємств та організацій;

- обґрунтування доцільності поділу юридичних конфліктів на конструктивні та деструктивні. Перші сприяють розвиткові відносин між конфліктуючими сторонами і допомагають у прийнятті обґрунтованих рішень. Деструктивні провокують виникнення перешкод на шляху до ефективної взаємодії та погодження спільних рішень і мають бути упереджені або вирішені компромісним способом із застосуванням альтернативних методів розгляду спорів;

- розуміння особливостей конфлікту інтересів, який призводить до корпоративних спорів, якими перш за все є наявність у конфліктуючих сторін одночасно і спільної риси, сумісного економічного інтересу. Перебуваючи зі своїм контрагентом у стані конфлікту, суб'єкти господарювання зацікавлені не тільки у виграші спору, а й у подальшому продовженні економічної діяльності, часто сумісної з контрагентом цієї діяльності. За таких умов метою вирішення спорів слід вважати не «виграш справи», а досягнення згоди між сторонами конфлікту. Саме це і відрізняє господарські відносини від інших відносин (спорів). Ось чому найбільш адекватними природі корпоративних відносин є арбітражні або медіаційні методи вирішення корпоративних спорів;

дістали подальшого розвитку:

- визначення адміністративного забезпечення альтернативних методів захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій, згідно з яким пропонується визначати зазначене забезпечення у широкому і у вузькому значенні. У широкому значенні до складу цього забезпечення доцільно включати: а) об'єкт розгляду спорів - відповідні правовідносини; б) самі альтернативні методи - відповідні організаційно-правові форми, за допомогою яких використовуються альтернативні методи та гарантії їх застосування; в) адміністративно-правові акти, які регулюють застосування вказаних методів; г) коло суб'єктів, що беруть участь у застосуванні цих методів. Адміністративно-правове забезпечення альтернативних методів розгляду спорів у вузькому значенні - це відповідна сукупність адміністративно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, що виникають при легітимізації альтернативних методів розгляду спорів за участю підприємств і організацій, самому розгляді (виконанні) та припиненні їх застосування;

- розуміння терміна «арбітрабельність» як показника, що характеризує спори, які виникають між підприємствами і організаціями та потребують розгляду (а отже, і захисту їх прав і законних інтересів) саме за допомогою альтернативних методів;

- аргументація того, що з метою найбільш повної реалізації права людини на вибір способу захисту, створення конкурентних умов для державних судів, а отже, і поліпшення якості судочинства, необхідно внести відповідні зміни до: а) процесуального законодавства, розширивши можливості для застосування альтернативних методів захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій; б) законодавства про судоустрій і статус суддів, створивши рівноякісні можливості розгляду економічних спорів у недержавній юрисдикції;

- пропозиції щодо проведення справжньої адміністративної реформи, спрямованої на створення таких відносин між підприємствами, організаціями, з одного боку і контролюючими органами - з другого, за яких останні намагалися б не ускладнювати діяльність платників податків, а створювати умови найбільшого сприяння їх розвитку. Тоді спори, що випливатимуть з господарських відносин, природно переважною мірою будуть вирішуватися за допомогою саме альтернативних методів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в:

а) правотворчій діяльності - основні положення і висновки дисертації використовуються у правотворчій діяльності НАН України, а саме при підготовці проекту Адміністративно-процесуального кодексу України, внесенні змін до Кодексу адміністративного судочинства України, вдосконаленні законодавства України про третейські суди і міжнародний комерційний арбітраж та інших нормативно-правових актів, що стосуються використання альтернативних методів захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій. (Довідка НАН України № 16/2087-5 від 20.11.2014 р.);

б) правозастосовній діяльності адміністративних, третейських та інших судів, МКАС при ТПП України, при розгляді справ і вирішенні спорів, що виникають у сфері процесуальних правовідносин (довідка Юридичної фірми «Альянс» № 134-5 від 5.12.2013 р.);

в) навчальному процесі - при підготовці та підвищенні кваліфікації суддів адміністративних судів, викладанні курсів адміністративного права і процесу, підготовці підручників і навчальних посібників із відповідних дисциплін (акт впровадження в навчальний процес Міжрегіональної Академії управління персоналом від 29.04. 2014 р.);

г) науково-дослідній сфері - для поглиблення теоретичних положень адміністративно-правової науки, адміністративного процесу, адміністративного судочинства, підвищення його ефективності.

Викладені у роботі висновки та пропозиції можуть стати підґрунтям для подальшого наукового осмислення і дослідження проблем адміністративно-правового забезпечення здійснення судового контролю за дотриманням прав та законних інтересів підприємств і організацій із застосуванням альтернативних методів, а також забезпечення ефективності судочинства у цілому.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій висвітлено авторські пропозиції щодо розробки теоретичних засад адміністративно-правового забезпечення застосування альтернативних методів захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій. Викладені в дисертації наукові положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані дисертантом самостійно. В монографії «Недержавне судочинство в Україні», опублікованій у співавторстві з

В.В. Коваленко особистий внесок здобувача полягає в аналізі нормативно-правових актів, що регламентують здійснення недержавного судочинства в Україні та пропозиції з їх вдосконалення, що становить 87 % змісту монографії. В монографії «Функціонування МКАС як засобу захисту прав та законних інтересів господарюючих суб'єктів», опублікованій у співавторстві з О. М. Торгашиним, особистий внесок здобувача полягає у систематизації правового забезпечення функціонування МКАС та підготовці пропозицій з його вдосконалення, що становить 65 % змісту монографії. В науковій статті «Третейський розгляд спорів потребує подальшого врегулювання», опублікованій у співавторстві з В.Ф. Бойко, особистий внесок здобувача полягає у визначенні переваг та шляхів подальшого врегулювання третейського розгляду, що становить 50 % змісту статті. В науковій статті «Правовой режим ответственности участников хозяйственных обществ по обязательствам общества», особистий внесок здобувача полягає у систематизації видів відповідальності учасників економічних товариств. В науковій статті «Деякі шляхи забезпечення відповідності вітчизняного судочинства європейським стандартам», опублікованій у співавторстві з А. М. Івченком, особистий внесок здобувача полягає у визначенні напрямів забезпечення відповідності вітчизняного судочинства європейським стандартам, що становить 60 % змісту статті. В науковій статті «Особливості вирішення корпоративних спорів», опублікованій у співавторстві з О. І. Красотою, особистий внесок здобувача полягає у систематизації особливостей вирішення корпоративних спорів, що становить 85 % змісту статті. В науковій статті «Світовий досвід використання альтернативного врегулювання», опублікованій у співавторстві з О.І. Красотою, особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні можливості використання світового досвіду альтернативного врегулювання економічних конфліктів, що становить 85 % змісту статті. В науковій статті «Корпоративні права і їх захист альтернативними способами», опублікованій у співавторстві з Б. В. Шубою, особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні доцільності застосування і внесення пропозицій з удосконалення правового регулювання застосування альтернативних способів вирішення економічних конфліктів, що становить 50 % змісту статті. У тезах доповіді «Про деякі шляхи вирішення завдань концепції вдосконалення судівництва», опублікованих у співавторстві з М. І. Наумчуком у Збірнику матеріалів підсумкової науково-теоретичної конференції 24 квітня 2013 р. (м. Київ), особистий внесок здобувача полягає у визначенні шляхів вдосконалення правового регулювання застосування альтернативних способів розв'язання економічних конфліктів, що становить 70 % змісту тез. У тезах доповіді «Про завдання вдосконалення адміністративно-правового забезпечення застосування альтернативних методів розгляду спорів», опублікованих у співавторстві з С. А. Подолякою у Матеріалах ІV Міжнародної науково-теоретичної конференції 10 - 11 квітня 2014 р. (м. Київ), особистий внесок здобувача полягає у визначенні основних завдань вдосконалення адміністративно-правового забезпечення застосування альтернативних методів розгляду спорів, що становить 50 % змісту тез.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження було оприлюднено на всеукраїнських і міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», зокрема на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного та економічного права» (м. Київ, 2009 р.), XIІI Науково-практичній студентській та професорсько-викладацькій конференції (м. Київ, 2011 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції до Дня науки 16 травня 2013 р. (м. Київ, 2013 р.); Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми сучасного розвитку цивільного, міжнародного морського і транспортного права» (м. Київ, 2013 р.); науково-практичній конференції «Становлення та розвиток права інтелектуальної власності в Україні: підсумки, проблеми та перспективи» (м. Київ, 2013 р.); науково-практичній конференції «Взаємодія загальноосвітніх навчальних закладів та юридичних клінік в правопросвітній роботі: стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Україна як геополітична реальність: політика, економіка, право, духовність» (м. Київ, 2013 р.); науково-практичній конференції «Перспективи втілення демократичних цінностей та реалізація прав людини в Україні» (м. Київ, 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасного розвитку цивільного, міжнародного морського і транспортного права» (м. Київ, 2014 р.) та ін.

Публікації. Результати наукового дослідження опубліковано у тридцяти восьми наукових працях, з яких чотири монографії (дві одноосібніх і дві - у співавторстві), двадцять одна наукова стаття у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України, чотири статті у зарубіжних виданнях та дев`ять публікацій у збірниках матеріалів міжнародних та внутрішньодержавних науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Відповідно до мети і задач дисертації робота складається зі вступу, п'яти розділів, що поділяються на десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 385 сторінок, з яких основний зміст - 337 сторінок; список використаних джерел - 48 сторінок (505 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено ступінь її наукової розробки, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, викладено мету і задачі дослідження, методологічні й теоретичні засади, зазначено нормативну та емпіричну базу дослідження, розкрито його наукову новизну, акцентовано увагу на практичному значенні одержаних результатів, особистому внескові здобувача у наукових працях, опублікованих у співавторстві, наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження, відомості про публікації.

У розділі 1 «Поняття адміністративно-правового забезпечення альтернативних методів розгляду спорів» зазначається, що в юридичній літературі, окрім традиційного поняття «адміністративно-правове регулювання», досить часто вживаються такі категорії, як «механізм», «адміністративно-правовий механізм», а також «адміністративно-правове забезпечення». Водночас, попри широке використання зазначених категорій, ні словникова база, ні законодавча практика, ні адміністративно-правова наука, як і юридична наука в цілому, поки що не напрацювали єдиного підходу до розуміння змісту цих категорій. Використовуючи метод системного аналізу, визначено склад адміністративно-правового забезпечення альтернативних методів розгляду спорів за участю підприємств і організацій. Пропонується визначати зазначене забезпечення у широкому і у вузькому значенні. У широкому значенні (відповідно до уявлення про систему як множину елементів, на якій реалізується відношення з наперед визначеними властивостями) до складу цього забезпечення доцільно включати: 1) об'єкт розгляду спорів - відповідні правовідносини; 2) адміністративно-правові засоби (самі альтернативні методи - відповідні організаційно-правові форми, за допомогою яких використовуються альтернативні методи та гарантії їх застосування); 3) адміністративно-правові акти, які регулюють увесь життєвий цикл зазначених методів; 4) коло суб'єктів, що беруть участь у застосуванні цих методів.

Адміністративно-правове забезпечення альтернативних методів розгляду спорів у вузькому значенні - це лише відповідна сукупність адміністративно-правових актів, які регулюють (моделюють) відносини, що виникають при легітимізації (наданні юридичної сили можливості застосовувати) альтернативних методів розгляду спорів за участю підприємств і організацій, самому розгляді (виконанні) та припиненні їх застосування. Обґрунтовується, що до адміністративно-правових засобів, зокрема, до альтернативних методів розгляду спорів за участю підприємств і організацій, належать такі організаційно-правові форми, за допомогою яких реалізуються ці методи: а) попередній розгляд (в рамках адміністративної юстиції) адміністративного спору вищим органом; б) примирення або досудове врегулювання спорів; в) медіація; г) третейські суди; д) міжнародний комерційний арбітраж; є) проект «Електронний суд», що здійснюється у Верховному Суді України.

Розділ 2 «Особливості економічних спорів як об'єкта адміністративно-правового забезпечення» складається з двох підрозділів, у яких розглянуто особливості економічних спорів та їх арбітрабельність.

У підрозділі 2.1. «Сутність спорів між підприємствами і організаціями» наведено дефініції основних понять і категорій, якими оперує автор у рамках дослідження. Визначено сутність конфліктів, спорів за участю підприємств і організацій економічного характеру. Обґрунтовано, що однією з особливостей, яка характеризує такого роду спір, є юридична рівність сторін. Доведено, що конфлікт економічних інтересів може трапитися між державою і підприємницькою структурою, і між самими учасниками підприємства, господарського товариства, і між їх групами. Найчастіше такі конфлікти виникають між більшістю та меншістю учасників через різні можливості впливу на підприємницьку структуру та реалізацію своїх інтересів. Окрему групу складають так звані корпоративні конфлікти (спори), які виникають з корпоративних відносин. Особливістю конфлікту інтересів, що призводить до економічних спорів, є наявність суперечливості цих інтересів одночасно і спільної риси, сумісного економічного інтересу. Перебуваючи зі своїм контрагентом (в тому числі і державним органом) у стані конфлікту, юридичні особи, корпорації зацікавлені не тільки у виграші спору, а й у подальшому продовженні економічної діяльності, часто сумісної з контрагентом цієї діяльності. Цей інтерес має збігатися з економічним інтересом самої держави. За таких умов метою вирішення спорів між підприємствами, а також між підприємством і державним органом (наприклад, податковими органами) і підприємством (господарським товариством) слід вважати не «виграш справи», а досягнення згоди між сторонами конфлікту. Саме це і є відмінною рисою економічних спорів порівняно з іншими відносинами (спорами). Ось чому найбільш адекватною природі зазначених спорів є застосування альтернативних методів розгляду спорів, у тому числі і третейських методів їх вирішення.

У підрозділі 2.2. «Арбітрабельність спорів між підприємствами і організаціями» зазначено, що за допомогою доктрини арбітрабельності визначається коло справ, підвідомчих третейським судам, тобто поняття арбітрабельності означає предметну підвідомчість спорів цим судам. На думку дисертанта, під терміном «арбітрабельність» слід розуміти спори, що виникають між державою і підприємствами (організаціями) та потребують розгляду, а отже, і захисту прав та законних інтересів сторін спору саме за допомогою арбітражних (альтернативних) методів. Якщо інститут підвідомчості визначає і фіксує законодавчо встановлену компетенцію як державних, так і третейських судів, то термін «арбітрабельність» охоплює потенційну властивість відповідних спорів бути розглянутими саме за допомогою альтернативних методів. У такому розумінні арбітрабельність є ширшим поняттям, ніж терміни «юрисдикція», «підвідомчість», а отже і джерелом формування пропозицій щодо вдосконалення діючого наразі розподілу справ між різними юрисдикційними ланками.

Проблема визначення компетенції того чи іншого суду, а відтак - і кола підвідомчих йому спорів, вирішується на практиці насамперед шляхом законодавчого визначення кола сторін у справах, підвідомчих тим чи іншим судам. Зокрема, аналіз законодавства засвідчив, що економічні спори поділяються на такі, що можуть бути передані сторонами на вирішення третейського суду, та спори (справи), які не можуть бути розглянуті третейськими судами. Останні належать до юрисдикції саме державних судів (наприклад, спори, що випливають з публічних відносин, корпоративні спори). У зв'язку з використанням законодавцем суб'єктного критерію йдеться про виключну підвідомчість тих чи інших спорів адміністративним або іншим судам (спори розглядаються відповідними судами залежно від складу їх учасників). Таким чином, третейські суди позбавлені можливості розглядати спори, що випливають з публічних відносин, за участю сторони з владними повноваженнями, корпоративні спори. Водночас у низці країн Європи (Англії, Франції, Боснії та Герцеговині та ін.) переважна частина економічних спорів (75 - 80 %) розглядається в рамках недержавного судочинства. Передача основної маси економічних спорів третейським судам в Україні сприятиме прискоренню господарського обігу, зменшенню державних витрат на судову систему, а також (за рахунок конкуренції юрисдикцій) зменшення корупційного тиску.

Розділ 3 «Адміністративно-правове забезпечення судового захисту прав та законних інтересів підприємств і організацій» містить два підрозділи, у яких досліджено механізм судового захисту прав суб'єктів господарювання, надано характеристику суб'єктів цього механізму та способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

У підрозділі 3.1. «Механізм судового захисту прав підприємств і організацій» зазначено, що для реалізації прав і законних інтересів людини, суб'єктів господарювання в Україні розроблено спеціальний соціально-правовий механізм забезпечення прав і законних інтересів - систему засобів і чинників, що створюють умови, необхідні для забезпечення поваги до цих прав та інтересів. Такий правовий механізм - частина соціального і діє спільно з ним. Завдання механізму соціально-юридичного забезпечення прав і законних інтересів людини, суб'єктів господарювання - охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і ділової правової культури населення, підприємницького середовища.

У літературі висловлюються різні думки щодо етапів здійснення судочинства. Деякі автори вважають, що виконання судового рішення є завершальним етапом у механізмі захисту прав і свобод суб'єктів господарювання. Водночас, на переконання інших вчених, діяльність суду закінчується на етапі оголошення рішення, і після набрання законної сили воно набуває такої властивості, як загальнообов'язковість. Однак у цьому разі саме загальнообов'язковість деяких судових рішень певною мірою втрачається, оскільки залежить від волевиявлення стягувача і боржника. Тому пропонується передбачити у чинному економічному процесуальному законодавстві норму, аналогічну наведеній у КАС. Як відомо, суди адміністративної юрисдикції наділені більшим обсягом прав щодо здійснення судового контролю, оскільки ці суди не лише розглядають адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання ним судових рішень, а й можуть зобов'язати відповідача відзвітувати про виконання судового рішення та встановити для цього строк. Отже, передбачений КАС механізм контролю за виконанням судових рішень є дієвим, а тому вбачається за доцільне запровадити його в економічному процесуальному законодавстві.

У підрозділі 3.2. «Суб'єкти механізму та способи захисту прав та законних інтересів підприємств і організацій» зазначено, що спеціальний соціально-правовий механізм забезпечення прав і законних інтересів є системою засобів і методів, які створюють умови, необхідні для забезпечення поваги до цих прав та інтересів, їх охорони і захисту. В механізмі реалізації права на судовий захист або захист за допомогою альтернативних методів задіяний не тільки суб'єкт (у тому числі і орган державної влади), котрий звернувся до суду (арбітражу) за захистом свого порушеного права, а й інші особи, які в той чи інший спосіб беруть участь у вирішенні спору. Суб'єктів механізму реалізації права на захист прав та законних інтересів підприємств і організацій за процесуальним статусом можна поділити на три групи: 1) основні суб'єкти, права та інтереси яких порушено; 2) судді (посередники, медіатори, незалежні експерти), виконавці рішення; 3) особи, які відіграють допоміжну роль у реалізації права на судовий захист суб'єктами господарювання. Крім того, суб'єктів механізму реалізації судового захисту прав можна класифікувати за процесуально-правовим інтересом і за функціональним призначенням.

Отже, викладене вище дає змогу сформулювати дефініцію механізму реалізації судового захисту прав підприємств і організацій, під яким слід розуміти визначені процесуальним законом або законами про третейське судочинство дії учасників судового процесу, зацікавлених у результаті розгляду справи, спрямовані на захист власних прав та інтересів або на встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення спору про порушене право суб'єкта господарювання та ухвалення обґрунтованого і законного рішення, а також дії державних та інших органів щодо виконання цього рішення. Важливим моментом є те, що реалізація права на судовий захист або захист за допомогою альтернативних методів прав і законних інтересів підприємств і організацій не залежить від фактичної наявності порушеного, оспорюваного права чи інтересу суб'єкта господарювання.

Розділ 4 «Теоретичні та правові засади застосування альтернативних методів захисту прав та законних інтересів підприємств і організацій» включає три підрозділи, у яких розглянуто поняття альтернативних методів захисту прав і законних інтересів підприємств і організацій, запропоновано систематизацію цих методів; наведено історію становлення та висвітлено порядок функціонування інституту третейського розгляду економічних спорів, а також розгляду економічних спорів МКАС при ТПП України.

У підрозділі 4.1. «Поняття та систематизація альтернативних методів захисту прав та законних інтересів підприємств і організацій» обґрунтовано, що альтернативне врегулювання спорів суб'єктами господарювання - це сукупність процедур (окрім процедур розгляду спорів економічними судами в порядку судового провадження), методів, у результаті застосування яких сторони, що сперечаються, укладають взаємоприйнятну угоду або ж за третейською (арбітражною) угодою склад суду, призначений за узгодженою сторонами процедурою, згідно з нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору, приймає остаточне рішення щодо спору.

З метою систематизації альтернативних методів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів наведено поняття системи як сукупності елементів, у якій реалізується відношення з певними системоутворюючими властивостями. Перевагами застосування такого визначення є можливість не тільки виокремлення альтернативних методів захисту прав господарюючих суб'єктів, а й побудови системи цих методів, відкритої для її розширення (розвитку) і спрямованої на нейтралізацію проблем державного судочинства (затягування розгляду справи на довгі роки, виведення (на час розгляду спорів до прийняття і виконання відповідного рішення) з економічного обігу певної суми коштів, руйнування ділових партнерських відносин у результаті прийняття несправедливого, з позицій сторони, що програла спір, рішення та ін.). Доведено, що шляхами вдосконалення розгляду економічних спорів є застосування у процесі їх розгляду альтернативних методів захисту прав. Систематизація методів, нових для вітчизняної практики, але апробованих і визнаних ефективними у зарубіжних країнах, сприятиме успішному вирішенню економічних спорів, прискоренню економічного обігу. Досягненню цієї мети сприятиме і розширення юрисдикції недержавного судочинства, зокрема третейського суду.

У підрозділі 4.2. «Становлення та функціонування інституту третейського розгляду економічних спорів» автор наголошує, що третейський розгляд спорів (як свідчить зарубіжний досвід) по праву стає інститутом, здатним ефективно конкурувати з державним здійсненням правосуддя у більшості економічних, цивільних та інших відносин, і має свої значні переваги порівняно з державним судочинством. Аналізуючи становлення інституту третейського розгляду економічних спорів, дисертант зазначає, що арбітраж як метод вирішення спорів бере свій початок від моменту виникнення перших суперечок між людьми. Римське право теж передбачало можливість вирішення спорів за допомогою арбітражу, утвореного за згодою сторін. Ці перші законодавчо закріплені його механізми вплинули на подальшу історію розвитку альтернативних засобів вирішення спорів і визначили договірну концепцію арбітражу, який широко застосовується у провідних країнах світу як спосіб вирішення спорів економічного характеру.

Слід зауважити, що в Україні та Росії третейський суд так само має тривалу історію. Ще у давнину в Росії діяв Статут цивільного судочинства, який, з юридичної точки зору, дуже вдало регулював відносини, що складалися в процесі третейського розгляду, і міг би слугувати зразком для сучасного законодавства. Істотне обмеження третейського розгляду спорів як методу вирішення спорів мало місце у соціалістичну добу. За радянських часів за принципами третейського судочинства діяли Морська арбітражна комісія і Зовнішньоторгова арбітражна комісія. Щодо внутрідержавної юрисдикції, то абсолютна більшість економічних спорів між підприємствами в народному господарстві СРСР розглядалась органами єдиного державного арбітражу (Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР). Називаючись «арбітражем», цей суд не відповідав правовій природі арбітражу і мав би бути недержавним.

Наступний етап розвитку третейського судочинства автор дисертації пов'язує із розпадом СРСР та переходом колишніх республік СРСР до ринкових засад господарювання. Відповідно, відбулася реанімація третейського розгляду економічних спорів (було прийнято закони України «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про третейські суди») тощо. У підрозділі наведено результати теоретичного дослідження діяльності недержавних економічних судів і, зокрема, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, уточнено зміст і систематизовано відповідні поняття, визначено правову природу третейського судочинства, що зумовлює і обсяг його компетенції.

У підрозділі 4.3. «Розгляд економічних спорів Міжнародним комерційним арбітражним судом при ТПП України» досліджено природу правового регулювання діяльності цього органу, яка є двоїстою, оскільки МКАС при ТПП України керується як внутрішнім, так і міжнародним законодавством. Розглянуто основні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, інших міжнародних документів. Зроблено висновок про те, що законодавча база функціонування МКАС при ТПП України складається як із нормативно-правових актів, так і з торговельних звичаїв. До зазначених актів належать як внутрішні законодавчі, так і міжнародні документи (так звані міжнародні регламенти), зокрема компетенційні акти, акти, що регламентують третейський процес, а також порядок виконання рішень МКАС при ТПП України. Організованість та інституційні рамки надають визначеності й передбачуваності розвитку арбітражного процесу.

Водночас, хоча регламент МКАС при ТПП України і передбачає право сторін відступати від цих правил або встановлювати свої, які б враховували специфіку розгляду конкретної справи, цьому арбітражу, як вбачається із практики його діяльності, притаманний і бюрократичний елемент. Зокрема сторони меншою мірою (порівняно із разовим арбітражем) впливають на розгляд справи. Аналіз праць зарубіжних авторів вказує на ускладнення арбітражного процесу тенденцією в практиці інституційних арбітражів. Через це середній термін розгляду справи сягає двох років. Відповідно, збільшується вартість ведення справи, що розглядається. Дедалі частіше, на думку дисертанта, арбітражний процес у МКАС при ТПП України за своїм статусом нагадує судовий, а арбітри - суддів. Економічно-правова компетенція МКАС при ТПП України є основним елементом правового статусу міжнародного комерційного арбітражу. В підрозділі розкрито сутність і складові економічно-правової компетенції розгляду таких питань, як тлумачення арбітражної угоди, автономія арбітражного застереження, компетенція компетенції, правонаступництво сторін, множинність сторін, викладено пропозиції щодо вдосконалення економічно-правового забезпечення цих складових.