Правові засади державної інформаційної політики України
Сутність і правова природа державної інформаційної політики, її феноменологічні та онтологічні засади, принципи регулювання. Структура Концепції державної інформаційної політики, а також можливі шляхи вдосконалення освітніх технологій у даній сфері.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.09.2018 |
| Размер файла | 97,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Правові засади державної інформаційної політики України
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Трансформація інформаційної конфігурації світу ставить перед дослідниками нові завдання та потребує розроблення нових підходів до розвитку інформаційного суспільства, визначення ролі держави в цьому процесі.
Потребують осмислення тенденції кардинальної зміни і концептуально нового підходу до формування концепції державної інформаційної політики, конституційні положення якої мають бути легітимовані в однойменному нормативному акті - Концепції державної інформаційної політики. Даний напрям правового регулювання через формування базового, визначального концептуального документа є найбільш логічним і аргументованим. На противагу численним спробам дослідників удосконалювати й ухвалювати дедалі більшу кількість нормативних актів, яка, за оцінками фахівців, сягає понад 4000, у нашому дослідженні пропонується підхід формування єдиної несуперечливої ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державної інформаційної політики.
У теоретико-правових дослідженнях такі проблеми увиразнюються, зазвичай, через формування нових наукових парадигм. Якщо з самого початку розвитку незалежної України домінували акти, які регулювали, здебільшого, питання технічного захисту інформації, різноманітні відносини у сфері інформатизації, то з формуванням інформаційного суспільства та кіберкомунікативного континууму, розширенням горизонтів антропоцентризму інформаційне законодавство також почало надавати перевагу проблемам захисту інформаційних прав і свобод людини. Паростки формування неопарадигми було закладено думкою про людиномірність інформаційно-правових систем, набули поширення розвідки дослідників щодо розвитку антропології права як посткласичного дослідницького напряму, впровадження людиноцентристської ідеології в галузеві науки; критичного ставлення до лібертарних підходів у праві, а також до ліберальних концепцій загалом, особливо в інформаційній сфері.
Методологія формування та розвитку державної інформаційної політики вже частково закладена в наукових і навчальних працях вітчизняних дослідників інформаційного права та політики, зокрема таких, як: І. В. Арістова, В.Ю. Баскаков, К. І. Бєляков, В.М. Брижко, В.Д. Гавловський, В. І. Гурковський, Р.А. Калюжний, Б.А. Кормич, О.В. Копан, О.В. Кохановська, В.А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, Н.Б. Новицька, А.М. Новицький, В.Д. Павловський, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, О.В. Шепета тощо.
До розроблення концептуальних основ державної інформаційної політики долучилися зарубіжні вчені: О.Б. Агапов, Ю.М. Батурін, І. Л. Бачило, Д. Белл, А.Б. Венгеров, О.О. Гаврилов, Б. Гейтс, М. Кастельс, В.О. Копилов, Й. Курбалія, В.Н. Лопатін, М.М. Россолов, Ю.О. Тихомиров, Е. Тофлер, М.А. Федотов, Х. Цинь та інших.
Питанням розвитку інформаційного суспільства присвячені наукові дослідження таких учених, як: О.О. Григор, О.М. Ємельяненко, Є. О. Калашнюк, Г.В. Камаралі, А.В. Камуз, М.Г. Каращук, О.Г. Кривоконь, В. І. Кушерець, О.О. Маруховський, О.В. Оверчук, О.О. Проскуріна, С.О. Руденко, А.Л. Свящук та ін.
Представниками української юридичної науки був напрацьований вагомий науковий фундамент щодо підвищення ефективності правового регулювання суспільних інформаційних відносин. Ключові аспекти цієї проблеми знайшли своє відображення в працях таких вчених, як: О.Ф. Андрійко, О.Л. Копиленко, Є. Б. Кубко, Н.М. Мироненко, Є. Ф. Мельник, М.П. Недюхи, В.Ф. Опришко, Н.М. Оніщенко, Н.Р. Нижник, В.М. Селіванов, В.Ф. Сіренко, В.В. Цвєтков, О.Х. Юлдашев та інших.
Однак зазначені дослідження та наукові праці стосувалися лише окремих напрямів у сфері державної інформаційної політики. Проте саме проблема концептуального та системного дослідження теоретико-правових засад формування та реалізації державної інформаційної політики в умовах глобальної інформатизації та розвитку інформаційного суспільства, запровадження концепції е-урядування практично є не дослідженою, особливо щодо обґрунтування теоретико-методологічних засад і напрямів підвищення ефективності її правового регулювання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Інституту законодавства Верховної Ради України. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексних науково-дослідних тем Інституту законодавства Верховної Ради України «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний №0103U007975) та «Організація моніторингу ефективності законодавства та прогнозування наслідків його застосування» (державний реєстраційний №0104U006941). Робота також безпосередньо пов'язана з основними положеннями Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», Указу Президента України №398/2014 «Про інформаційно-аналітичний центр» від 12 квітня 2014 р., Указу Президента України №449/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України»» від 1 травня 2014 р., Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 р. №386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 р. №2250-р, Національної програми інформатизації (1998 р., 2000 р.), Програми інтеграції України до Європейського Союзу (2000 р.), Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2011-2015 роки, Основних напрямів розвитку правової науки (2011 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вирішення наукової проблеми щодо правового регулювання інформаційної політики України.
Визначена мета дослідження сприяла розв'язанню ряду таких завдань:
— з'ясувати змістовні ознаки концепту державної інформаційної політики як правової категорії;
— узагальнити теоретико-правові підходи до визначення змісту, складових та різноманітних інтерпретацій державної інформаційної політики як комплексного та системного соціально-правового явища;
— обґрунтувати правову природу державної інформаційної політики;
— визначити феноменологічні засади державної інформаційної політики;
— сформулювати засади інформаційної гносеології;
— виявити онтологічні засади державної інформаційної політики;
— розробити засади інформаційної аксіології;
— визначити стан правового регулювання державної інформаційної політики;
— обґрунтувати структуру та зміст правового регулювання державної інформаційної політики;
— сформулювати правові основи реалізації державної інформаційної політики в зарубіжних країнах;
— розробити засади концепції інформаційної ідентичності;
— визначити основи концепції інформаційно-правової культури та напрями її розвитку;
— виявити детермінанти удосконалення освітніх технологій у сфері державної інформаційної політики;
— подати структуру Концепції державної інформаційної політики.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час формування та реалізації державної інформаційної політики.
Предметом дослідження є правові засади державної інформаційної політики.
Методи дослідження обрані з урахуванням мети та завдань, об'єкта і предмета наукового пошуку. Методологічною базою є сукупність філософських, загальнонаукових і конкретно-юридичних методів, які застосовуються в комплексі як цілісна методологічна основа дослідження.
Базовою методологічною основою дослідження є системний підхід, за допомогою якого державну інформаційну політику було розглянуто як відкриту динамічну систему, що характеризується механізмами детермінації, кореляції та самоорганізації (розділи 1, 3, 4).
Методологічною основою став загальнонауковий діалектичний метод, який обґрунтовує взаємозв'язок і взаємозумовленість соціальних процесів і суспільних явищ у сфері державної інформаційної політики, що сприяло формуванню методологічних засад неопарадигми державної інформаційної політики (розділ 2).
Метод системного аналізу уможливив з'ясування місця правових норм у системі реалізації державної інформаційної політики, встановлення ролі інформаційного законодавства України як правової основи державної інформаційної політики, аналіз положень сучасної теорії інформаційного права, а також наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених щодо понять «державна інформаційна політика», «державна політика у сфері інформаційної безпеки», «кібербезпекова політика», розкриття призначення нормативних актів в аспекті необхідності легітимації базових понять (пп. 1.1, 1.2, 3.1, 3.2, 4.3). Застосування системного та структурно-інституціонального методів дало змогу дослідити зміст інформаційно-правових відносин, виділити державну та недержавну складову, а також намітити особливий вид взаємодії - інформаційну взаємодію суб'єктів державної інформаційної політики (пп. 2.3, 3.1, 3.2, 4.3). Системно-функціональний метод дав змогу сформувати уявлення про державну інформаційну політику як багатоаспектне, системне явище, і, відповідно, подати модель нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державної інформаційної політики (пп. 1.1, 1.2, 3.1, 3.2, 4.3). Синергетичний і кібернетичний підходи були застосовані для розкриття самоорганізаційної природи інформаційної політики, для потреби налагодження на концептуально нових засадах взаємодії та координації державних і недержавних суб'єктів державної інформаційної політики права щодо встановлення та формулювання змісту їхніх прав та обов'язків і відповідальності (у пп. 3.1, 3.2, 3.3, 4.3).
За допомогою аксіоматичного методу, було визначено вихідні параметри дослідження, зокрема сформульовано тезу про те, що державна інформаційна політика виступає об'єктом інформаційно-правової науки (розділ 1). Застосування методів аналізу та синтезу сприяло визначенню складових державної інформаційної політики, формуванню структури її правового регулювання (пп. 1.3, 3.2), виявленню недоліків наукового забезпечення її реалізації (п. 4.3), а також законодавства про державну інформаційну політику, практики його застосування та опрацювання пропозицій щодо його удосконалення (пп. 3.1, 3.2, 3.3, 4.3).
Значну пізнавальну роль у досягненні мети дослідження відіграла одна з форм аналізу - класифікація. За її допомогою визначено підходи до формування концепту «державна інформаційна політика», впроваджено типізацію даних підходів, а також подано їхню модель (п. 1.2). За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність змісту нормативних приписів законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державної інформаційної політики (розділ 3). За допомогою дедуктивного та індуктивного методів визначено структурно-логічну схему дослідження (розділи 1-4), котра відображає шлях пізнання державної інформаційної політики як категорії інформаційно-правової науки від загального (державна інформаційна політика як об'єкт інформаційно-правової науки) до особливого (державна інформаційна політика як категорія правової науки) і конкретного (державна інформаційна політика як адміністративно-правова категорія) (п. 1.3).
Використання діалектичного та метафізичного методів дозволило дослідити шляхи становлення і розвитку державної інформаційної політики як правової категорії (розділи 1-5). За допомогою історичного методу досліджено шляхи становлення і розвитку законодавства про державну інформаційну політику (п. 3.1). Історичні аспекти становлення системи державної інформаційної політики досліджувалися на підставі порівняльно-ретроспективного, історико-генетичного методів, а також методів екстраполяції і факторного аналізу (пп. 1.1, 1.2, 1.3). Логіко-семантичний і метод аналізу словникових визначень (розділ 1) застосовувалися для поглиблення розуміння понятійного апарату дисертації та виявлення особливостей термінів «державна інформаційна політика», «інформаційний простір», «інформаційна сфера», «інформаційно-правова політика», «інформаційна ідентичність». За допомогою методу моделювання було визначено методологію моделювання системи нормативно-правового регулювання державної інформаційної політики (п. 3.2).
Важливим для систематизації, аналізу та зіставлення національного та зарубіжного законодавства щодо державної інформаційної політики, визначення характерних рис та особливостей її формування та реалізації був порівняльно-правовий метод (п. 3.3).
Застосування формально-догматичного методу сприяло розкриттю змісту закріплених у законі юридичних конструкцій державної інформаційної політики, виявленню прогалин і неузгодженостей у законодавстві, підготовки пропозиції щодо удосконалення правового регулювання державної інформаційної політики (пп. 1.2, 3.1, 3.2, 4.1). Формально-логічний метод став у нагоді при дослідженні особливостей формування понятійно-категорійного апарату теорії державної інформаційної політики (пп. 1.1, 1.2, 1.3, 4.1, 4.3). Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту та структури правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державної інформаційної політики як вітчизняного, так і зарубіжного законодавства (пп. 3.1, 3.2, 3.3. 4.2). Положення та висновки дисертації ґрунтуються також на міждисциплінарному підході, оскільки в роботі застосовувалися методи загальної теорії держави та права, теорії державного управління, адміністративного та фінансового права, інших галузевих правових наук, які визначають правові засади реалізації державної інформаційної політики.
Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій розвитку і правових закономірностей реалізації державної інформаційної політику в сучасних умовах, здійснювався на підставі використання методів прогнозування, а саме методу експертних оцінок, екстраполяції, методу аналогії (пп. 4.1, 4.2, 4.3). Матричний підхід було застосовано для формування інституційних ознак державної інформаційної політики, що екстраполюються на відповідні її інститути, а також на структуру навчальної дисципліни «Державна інформаційна політика» за темами (пп. 1.2, 2.3, 3.1, 3.2, 4.2, 4.3). Метод евристики було використано про визначенні шляхів удосконалення інформаційного законодавства у сфері державної інформаційної політики (розділ 3). Теорія справедливості Дж. Ролза була застосована для побудови моделі державної інформаційної політики (п. 2.2).
Нормативною базою дисертації є Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, міжнародні нормативно-правові акти та нормативно-правові акти окремих країн світу, які регулюють правовідносини у сфері державної інформаційної політики.
Емпіричну базу дисертації становлять: 4000 нормативно-правових актів, зокрема 470 законодавчих актів, що регулюють різні напрями інформаційної діяльності, а також показники державної статистики та експертні оцінки.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним монографічним дослідженням, що присвячене розробленню правових засад державної інформаційної політики. Проведені дослідження дали змогу сформувати та аргументувати основні положення, що відображають складові рівні наукових розвідок:
уперше:
— уведено в науковий обіг нові поняття та категорії: 1) інформаційно-правова політика - політика держави, спрямована на правове забезпечення інформаційних прав і свобод, законних потреб та інтересів громадян, законності та інформаційного правопорядку в суспільних інформаційних відносинах; 2) інформаціолізація - процес створення умов для полегшення адаптації людини до інформаційних стандартів інших держав, інших цінностей різних інформаційних суспільств, результатом якої виступає повноцінна адаптація індивідів в інформаційно неоднорідному інформаційному середовищі; 3) теорія інформаційної політики - логічно взаємозалежна і взаємозумовлена система категорій, понять і принципів, які інтерпретують сутність інформаційної політики України; 4) інформаційний баланс - оптимальне співвідношення (урівноваження) національних інформаційних інтересів держав (коаліцій держав) на регіональному, субрегіональному чи глобальному рівнях; одна з визначальних умов і характеристик стабільності розвитку національних сегментів глобального інформаційного суспільства;
— сформовано системну модель наукової рефлексії поняття державної інформаційної політики, що знаходить відображення в таких концептуальних підходах: 1) державна інформаційна політика розглядається як комплекс дій держави з одержання, використання, поширення та зберігання інформації; 2) державна інформаційна політика ототожнюється з державною політикою національної безпеки в інформаційній сфері; 3) державна інформаційна політика розглядається як система стратегічних завдань держави, основною метою яких виступає перехід до інформаційного суспільства, тобто фактично ДІП ототожнюється з напрямами розвитку інформаційного суспільства; 4) державна інформаційна політика обмежується напрямами політики інформаційної безпеки, поєднаними з напрямами розвитку інформаційного суспільства;
— на засадах наукового плюралізму, розроблено і викладено новаторський підхід через подання багатофункціональної моделі матриці наукових підходів до розуміння та визначення поняття «державна інформаційна політика»: 1) безсуб'єктний; 2) праксеологічний; 3) технократичний; 4) етатичний; 5) догматичний; 6) інтегративний; 7) психологічний; 8) безпековий; 9) органічний; 10) інформаціологічний; 11) історико-матеріалістичний; 12) правовий; 13) просторовий; 14) міждисциплінарний; 15) нігілістичний. Розкрито суть кожного з них;
— застосовано теорію справедливості Дж. Ролза до побудови моделі державної інформаційної політики, внаслідок чого сформовано три основні авторські інтерпретації теорії справедливості: 1) кожний має рівне право на реалізацію інформаційних прав і свобод, яка є фундаментально сумісною з аналогічною та адекватною інформаційною свободою та інформаційними інтересами інших; 2) будь-яка інформаційна цінність має бути доступною для будь-якого індивіда; 3) інформаційна нерівність є справедливою тільки тоді, коли несе загальну користь і компенсує втрати найбільш незахищених прошарків суспільства, найменш розвинених інформаційних суспільств;
— розроблено й подано теоретичний алгоритм моделі пізнання інформаційної політики, яка складається з таких елементів: інформаційна феноменологія; інформаційна гносеологія; інформаційна онтологія; інформаційна аксіологія;
— у рамках інформаційної аксіології, зважаючи на подальший стрімкий розвиток інформаційної цивілізації, науково обґрунтовано та сформовано такий інформаційний імператив: інформаційні права є найвищою соціальною цінністю;
— виділено окремий вид цінностей - інформаційні цінності, які формуються внаслідок розвитку інформаційного суспільства, інформаційно-комунікативних технологій, упровадження неопарадигми державної інформаційної політики, заснованої на формуванні відповідної системи, що складається із державних і недержавних суб'єктів даної політики;
— відповідно до неопарадигми державної інформаційної політики розроблено й подано ієрархію нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері ДІП, через окреслення моделі даної ієрархічної системи, яка виглядає так: 1) Конституція України; Концепція державної інформаційної політики, затверджена законом - рівень концептуальних засад; 2) Національна стратегія інформаційної безпеки України, Національна стратегія розвитку електронного урядування в Україні, Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства, Національна стратегія розвитку широкополосного доступу в Україні, Національна стратегія розвитку ЗМІ, Національна стратегія захисту інформаційних прав і свобод людини - рівень національних стратегій; 3) акти Верховної Ради України: Закони України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», «Про інформацію», «Про захист персональних даних», «Про телекомунікації» тощо; 4) Укази та розпорядження Президента України: Указ Президента України від 24 березня 2012 р. №212/2012 «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації», Указ Президента України від 29 грудня 2012 р. №771/2012 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 р. «Про Стратегічний оборонний бюлетень України»»; 5) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: Постанова КМУ від 14 січня 2009 р. №4 «Положення про утворення Міжгалузевої ради з питань розвитку інформаційного суспільства»; Розпорядження КМУ від 13 грудня 2010 р. №2250-р «Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні»; Постанова КМУ від 28 листопада 2012 р. №1134 «Про запровадження Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства»; Розпорядження КМУ від 02 березня 2011 р. №192-р «Про затвердження плану заходів із проведення в 2011 р. року освіти та інформаційного суспільства»; 6) міжвідомчі нормативні джерела (накази, інструкції тощо), а також нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади (накази, інструкції, положення, постанови, програми, листи, статути тощо);
— визначено складові державної інформаційної політики - державна політика: 1) в інформаційній сфері; 2) інформаційної безпеки; 3) щодо державної таємниці; 4) у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції; 5) інформування та комунікації; 6) сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні; 7) розвитку і становленню інформаційного суспільства в Україні; 8) у сфері науково-технічної інформації; 9) у сфері інформатизації; 10) у сфері телекомунікацій, підвид: науково-технічна політика у сфері надання послуг поштового зв'язку; елементи забезпечення: державна податкова політика; державна митна політика; державна політика у сфері цивільного захисту; державна політика у сфері пожежної і техногенної безпеки; державна політика захисту державного кордону; 11) у сфері архівної справи і діловодства; 12) у сфері культури і мистецтв; 13) у сфері захисту суспільної моралі; 14) у сфері телебачення і радіомовлення, забезпечуючий елемент: державна політика ліцензування телерадіомовлення; 15) у сфері державної реєстрації інформаційних агентств; 16) у сфері телерадіомовлення;
удосконалено:
— доктринальне визначення державної інформаційної політики, що екстраполюється на визначення конкретного її змісту та складових, у різних проявах суспільного буття, однозначності рефлексії щодо неї різних суб'єктів у конкретних правовідносинах;
— методологічні засади щодо предмета, методу і системи інформаційного права, що формують критичну масу наукових знань для підвищення розуміння цього права не лише серед науковців, а й серед широкого загалу викладачів таких навчальних дисциплін, як: «Державна інформаційна політика», «Інформаційна безпека», «Право інформаційної політики», «Інформаційне право»;
— положення щодо формування дендриту стратегій державної інформаційної політики відповідно до засадничих положень Концепції державної інформаційної політики;
— наукове обґрунтування положення, що одним із критеріїв якості оптимізації і гармонізації законодавства виступає рівень збільшення нормативно закріплених спільних загальнозначимих цінностей;
— положення щодо розуміння складу системи інформаційного законодавства як правової основи державної інформаційної політики;
— підходи до визначення ознак державної інформаційної політики: формується та реалізується суб'єктами ДІП; становить собою узгоджену за цілями та стратегічними пріоритетами діяльність державних і недержавних інституцій; спільна діяльність державних і недержавних інституцій на засадах інформаційної взаємодії; складається з мети, ідей, цілей, завдань, функцій, принципів, методів; ефективний функціонуючий механізм правового регулювання в інформаційній сфері, зокрема формування, реалізації, здійснення та контролю за реалізацією інформаційної політики; науково обґрунтована діяльність, що базується на застосуванні інноваційних методик; діяльність у зв'язку зі здійсненням інформаційної політики, спрямована на суспільні інформаційні відносини, зокрема на їх становлення та розвиток, регулювання та безпеку; поліфункціональним інструментарієм реалізації інформаційної політики виступають: інформаційні технології, результати інформаційної діяльності, інформація, право, політичні рішення;
— засадничі положення теорії інформаційної еліти: звичайні суб'єкти інформаційного суспільства не здатні ефективно керувати ним у нових умовах розвитку інформаційної цивілізації, тому управління має здійснювати найвищий прошарок інформаційного суспільства - інформаційна еліта. Теоретично, розбіжності серед теорій еліт полягають, переважно, у конкретному визначенні суб'єктного складу суспільної групи, яку слід розглядати як інформаційну еліту, а також тим, якими є можливості втручання державної влади (а отже, і еліти) у суспільні інформаційні відносини, який реальний рівень інформатизації державної влади і рівень співвіднесення взаємовпливу та взаємопроникнення державної та інформаційної влади;
дістали подальшого розвитку:
— алгоритм формування інформаціологічної парадигми, який подано в такому вигляді: наукова еліта, що творить інформаціологічну парадигму: інформаціологія, інформаційне право, інформаційна безпека; освітянська еліта - транслятор інформаціологічних знань: навчальні дисципліни з інформаціологічної тематики, які мають бути закріплені для викладання як обов'язкові в усіх ВНЗ гуманітарного профілю; культурологічна еліта - продуцент норм і принципів інформаційної культури; управлінська еліта - після отриманих знань на другому рівні, на підставі верифікації парадигм, розроблених на першому рівні, а також впровадження норм, викладених на третьому рівні, впроваджує її у практичну інформаційну діяльність;
— методологічні положення щодо взаємозв'язку державної інформаційної політики і державної політики національної безпеки;
— дослідження проблем правового регулювання державної інформаційної політики, зокрема аргументовано, що в державі, всупереч положенням Конституції України, продовжується практика регулювання суспільних інформаційних відносин на рівні підзаконних нормативно-правових актів, хоча вони мають визначатися винятково законами;
— концептуальні положення щодо: 1) пріоритетності реалізації державної інформаційної політики України; 2) формування розвиненого інформаційного суспільства на засадах інформаційної взаємодії суб'єктів інформаційних правовідносин; 3) формування безпечного інформаційного простору; 4) відповідність засадам кібербезпекової політики;
— методологічні положення щодо інституційних ознак державної інформаційної політики окремих країн і дослідження проблем міжнародного співробітництва держав в умовах формування глобального інформаційного простору та суспільства;
— положення щодо критичного ставлення до подальшого множення нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державної інформаційної політики, на противагу цьому пропонується ухвалювати концептуальні документи, зокрема Концепцію державної інформаційної політики та відповідні їй державні стратегії, що сприятиме уніфікації, інституційній структуризації за ознаками стандартизації, спеціалізації, синхронізації;
— методичні положення щодо формування стратегій державної інформаційної політики та методології створення проекту правового акта під назвою - Концепція державної інформаційної політики.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що результати дослідження, висновки та рекомендації можуть бути застосовані як у правотворчості, зокрема при формуванні системи правового регулювання державної інформаційної політики, так і в його правозастосуванні та правовій науці й освіті:
- у правотворчості - при розробленні проекту Концепції державної інформаційної політики, удосконаленні відповідних законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні інформаційні відносини, при гармонізації й уніфікації українського законодавства щодо інформаційної політики з міжнародним правом, а також уніфікації із законодавством інших країн;
- у правозастосуванні - при реалізації юридично значимих норм і правил поведінки, що регулюються на рівні законодавства, та підзаконних нормативно-правових актів в Україні, класифікації і кваліфікації правовідносин;
- у наукових дослідженнях - для подальшого проведення теоретичних пошуків щодо вирішення проблем реалізації державної інформаційної політики, формування ефективної організаційно-функціональної структури суб'єктів даної політики, розширення методологічної бази теорії інформаційного права, права інформаційної політики, державного управління інформаційною сферою суспільства, державної інформаційної політики, державної політики у сфері інформаційної безпеки, відносин у міжнародному співтоваристві як складової державної політики;
- у навчально-методичному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників із таких дисциплін, як: «Державна інформаційна політика», «Інформаційна безпека», «Інформаційне право», «Правове регулювання інформаційної діяльності», «Інформаційне право зарубіжних країн», «Право міжнародної інформаційної безпеки», «Міжнародне інформаційне право». Результати дослідження можуть бути використані при викладанні цих та інших навчальних дисциплін, а також для організації підвищення рівня інформаційної освіти й інформаційної культури суб'єктів державної інформаційної політики.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації мають самостійний характер, обгрунтовані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу теорії та практики законотворчої діяльності Інституту законодавства Верховної Ради України.
Основні ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження були апробовані на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах, науково-практичних семінарах зокрема: Всеукраїнська науково-практична конференція «Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євро-інтеграційних процесів: проблеми теорії і практики» (м. Київ, 18 лютого 2010 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція до Дня науки «Розвиток юридичної науки, правотворчості та правозастосування в період незалежності України» (м. Київ, 12 травня 2011 р.); II міжнародна наукова конференція «Становлення держави та права в умовах глобалізації: теоретичний та практичний аспект» (м. Київ, 24 лютого 2012 р.); Міжнародна наукова конференція «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 квітня 2012 р.); Науково-практична конференція «Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави» (м. Київ, 30 березня 2012 р.); Всероссийская научная конференция «Актуальные проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминалистики» (г. Москва, 19 апреля 2012 г.); Міжкафедральний науково-практичний семінар «Конституція України: питання теорії та практики» (м. Київ, 8 червня 2012 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Інформаційні технології боротьби з тероризмом» (м. Київ, 15 липня 2012 р.); Международная научно-практическая конференция, посвященная 70-летию профессора А.И. Папкина «Психология и юриспруденция в динамично изменяющемся мире» (г. Москва, 19 сентября 2012 г.); Міжнародна науково-практична інтернет-конференція викладачів, аспірантів і студентів «Соціально-економічні та правові аспекти розвитку світової економіки» (м. Донецьк, 1 грудня 2012 р.); ІІІ міжнародна наукова конференція «Транспортне право в ХХІ столітті» (м. Київ, 21 лютого 2013 р.); Науково-практична конференція «Правові проблеми сучасності» (м. Запоріжжя, 26 лютого 2013 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція до Дня науки «Становлення та розвиток юридичної освіти в Національному авіаційному університеті» (м. Київ, 16 травня 2013 р.); Международная научно-практическая конференція «Наука в современном информационном обществе» (г. Москва, 7-8 ноября 2013 г.); Міжнародна науково-практична конференція «Законодавство України: історія розвитку, соціальна обумовленість, якість, застосування та вдосконалення» (м. Донецьк, 20-21 грудня 2013 р.); Міжнародна науково-практична конференція «65-річчя загальної декларації прав людини: дотримання прав людини - пріоритет держави та суспільства» (м. Ужгород, 27-28 грудня 2013 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми прав людини, держави та вітчизняної правової системи» (м. Дніпропетровськ, 27-28 грудня 2013 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн» (м. Запоріжжя, 27-28 грудня 2013 р.); Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 20-річчю Національної академії правових наук України та обговоренню п'ятитомної монографії «Правова доктрина України» «Правова доктрина - основа формування правової системи держави» (м. Харків, 20-21 листопада 2013 р.); IV міжнародна науково-практична конференція «Людина, суспільство, держава: правовий вимір в сучасному світі» (м. Київ, 27 лютого 2014 р.); Міжнародна науково-практична конференція пам'яті д.ю.н., проф., Заслуж. діяча науки і техніки України Л.В. Коваля «Адміністративне право та процес України: пріоритетні напрями розвитку в умовах демократизації» (м. Запоріжжя 27-28 лютого 2014 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні наукові дослідження представників юридичної науки - прогрес законодавства України майбутнього» (м. Дніпропетровськ, 7-8 лютого 2014 р.).
Публікації. Автором опубліковано за темою роботи 80 наукових праць, які розкривають її основні положення. Серед них: п'ять монографій, сорок дев'ять статей, опублікованих у фахових виданнях України та іноземних держав, а також двадцять шість тез доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 514 сторінок, у тому числі 410 - основного тексту.
Основний зміст роботи
інформаційний політика державний правовий
У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, характеризується ступінь її наукового розроблення і зв'язок з науковими планами і програмами; сформульовано мету та визначено завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічну основу; розкрито наукову новизну одержаних результатів, окреслено їх практичне значення; подано відомості про апробацію результатів дослідження, загальну кількість публікацій за темою роботи та структуру і обсяг дисертації.
Розділ 1 «Методологічні засади дослідження державної інформаційної політики України» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Рівень наукових розробок за темою дослідження» на основі огляду публікацій різних науковців визначаються засади, відповідно до яких здійснено подальший розгляд теми дослідження. Зазначені теоретичні положення пропонується розглядати як такі, що є доктринальними щодо всебічного розуміння державної інформаційної політики для подальшого розвитку їх у теорії інформаційно-правової політики та операціоналізації в окремих її сферах.
Аналіз рівня наукових розробок за темою дослідження уможливив визначення декількох окремих пластів досліджень, які за допомогою методології міждисциплінарного підходу були об'єднані нами в загальний масив, єдиний потік знань про державну інформаційну політику: такими пластами були визначені певні групи наукових досліджень: 1) з інформаційного суспільства; 2) з інформаційного права; 3) з інформаційної безпеки; 4) з розвитку інформаційної цивілізації. Проведене наукове дослідження дало змогу дійти висновку, що нині сформовані достатні передумови для наукового обґрунтування необхідності здійснення системного правового регулювання державної інформаційної політики.
У підрозділі 1.2 «Концепт державної інформаційної політики: методологічний плюралізм наукових підходів до розуміння» із застосуванням діалектичного підходу та аналізу науково-практичних публікацій: 1) запропоновано наукову аргументацію необхідності чіткого визначення поняття ДІП; 2) окреслено підходи до визначення поняття інформаційної політики; 3) подано модель наукових підходів до визначення поняття державної інформаційної політики.
Визначення та структуризація концептуальних підходів до формулювання поняття державної інформаційної політики дали змогу дійти висновку, що питання розуміння та рефлексії концепту «державна інформаційна політика» не розкрито в наукових джерелах. У зв'язку з цим у дисертації: 1) докладно досліджено сутність даної категорії; 2) через брак наукових розвідок, безпосередньо присвячених аналізові даного поняття, із використанням методології міждисциплінарного підходу, методології моделювання термінологічних систем, методів інтерполяції та екстраполяції, надано концептуальну модель наукових підходів до визначення аналізованого поняття; 3) визначено недоліки та позитиви кожного з модельованих відповідно до проголошених підходів понять; 4) здійснено формування тезаурусу відповідно до кожного з визначених підходів; 5) надано репрезентативне до кожного поданого підходу визначення поняття; 6) надано динамічні варіанти кореляції категорій через формування відповідних категорійно-понятійних рядів, де ключовою та системоутворювальною виступала категорія «державна інформаційна політика» у відповідній інтерпретації згідно з окресленим підходом; 7) за допомогою філософської методології вивчено взаємний вплив інформації та політики крізь призму діяльності держави, що дало змогу класифікувати тлумачення інформаційної політики та розмежувати їх за змістовним наповненням та формою втілення у реальність; 8) уперше проаналізовано державну інформаційну політику як комплексну, системну, поліструктурну та поліфункціональну правову категорію.
Для послідовності наукового аналізу запропоновано матрицю моделі наукових підходів до визначення поняття державної інформаційної політики, яка складається з таких елементів: 1) визначення підходу; 2) надання визначення поняття відповідно до даного підходу: воно може ґрунтуватися як на аналізові наявних понять, так і бути сформованим унаслідок застосування науково-методологічного інструментарію, зокрема методів екстраполяції, моделювання, гіпотези тощо; 3) визначення категорійно-понятійного ряду відповідно до даного підходу, тобто формування корелятивних, пов'язаних термінів, які описують ДІП відповідно до даного підходу, доцільно надати модель наукових підходів. Відтак, сам підхід до формування конкретного матричного елемента можна розглядати елементом наукової новизни і віднести до рубрики уперше.
Безсуб'єктний підхід - за даного підходу увага зосереджується на впливі інформаційної політики та значному колі соціальних об'єктів. За такого підходу державна інформаційна політика визначається як систематичне розповсюдження спеціалізованими групами повідомлень серед чисельно більших, різноманітних і розпорошених аудиторій із метою впливу на оцінки, думки та поведінку людей та інститутів.
Праксеологічний підхід - за даного підходу державна політика визначається через ефективну діяльність суб'єктів інформаційних відносини щодо реалізації інформаційних прав і свобод, формування механізмів захисту інформації, забезпечення інформаційної безпеки тощо.
Технократичний підхід - за даного підходу державну інформаційну політику трактують як сукупність законів, правил, обмежень, рекомендацій, інструкцій тощо, які регламентують порядок оброблення інформації, її захисту технічними засобами, спрямованими на забезпечення інженерно-технічними заходами конфіденційності, цілісності та унеможливлення блокування інформації.
Етатичний підхід - за даного підходу акцентується єдино можлива роль держави при реалізації і формуванні даної політики, а поняття «державної інформаційної політики» трактується примітивно - як політика держави (винятково державних інституцій) в інформаційній сфері або щодо реалізації інформаційної політики.
Догматичний підхід - у межах даного підходу в абсолют виведено сферу розповсюдження даної політики - інформаційну сферу. Відтак, державна інформаційна політика трактується як діяльність суб'єктів інформаційних відносин із реалізації власних інформаційних прав винятково в інформаційній сфері.
Інтегративний підхід - підхід, за якого державна інформаційна політика трактується як політика, що її здійснюють за визначальної ролі держави різноманітним методологічним інструментарієм, державні та недержавні інституції, міжнародні організації, посадові особи, окремі громадяни тощо, тобто широке коло як суб'єктів інформаційних відносин, так і об'єктів.
Психологічний підхід - за даного підходу державна інформаційна політика розглядається як комплекс системних алгоритмічних інформаційних впливів суб'єкта на об'єкт з метою досягнення цілей системи (суб'єкта) впливу.
Безпековий підхід - у межах даного підходу державна інформаційна політика тяжіє до державної політики інформаційної безпеки або кібербезпекової політики, тож основний акцент у визначенні і робиться на безпекову складову.
Органічний підхід - за даного підходу проводиться аналогія між діяльністю держави, здійсненням нею інформаційної політики і функціонуванням біологічного організму.
Інформаціологічний підхід - за такого підходу державну інформаційну політику трактують як складову загальної політики держави, партій, інших інститутів громадянського суспільства, спрямовану на створення сприятливих умов для здійснення інформатизації усіх сфер суспільного життя, забезпечення інформаційної безпеки держави, суспільства й особи, контролю за використанням національних інформаційних ресурсів, а також формування цивілізованого інформаційного ринку і правове регулювання інформаційних відносин у суспільстві і державі.
Історико-матеріалістичний підхід - ДІП виникає як результат розвитку і занепаду інформаційного суспільства та інформаційної цивілізації, зміни способу інформаційного виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві, перетворення його на інформаційне з відповідною зміною всіх соціальних інституцій, структури соціальних відносин.
Правовий підхід - за якого державна інформаційна політика визначається як система законів і підзаконних актів, що утворюють систему правового регулювання суспільних інформаційних відносин у сфері реалізації ДІП. ДІП становить собою систему стратегічних пріоритетів в інформаційній сфері та ґрунтується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного інформаційного права. Вона є необхідною для формування повноцінного й ефективного інформаційного суспільства, а стрижнем цієї системи виступає саме Конституція України.
У даному контексті з метою забезпечення верховенства права, законності й інформаційного правопорядку окрему увагу слід приділити її системному правовому забезпеченню, оскільки ефективна інформаційна політика має ґрунтуватися на системному інформаційному законодавстві. Таким чином, як підвид інформаційної політики можна розглядати інформаційно-правову політику - політику держави, спрямовану на правове забезпечення інформаційних прав і свобод, законних потреб та інтересів громадян, законності та інформаційного правопорядку в суспільних інформаційних відносинах.
Просторовий підхід - у межах даного підходу ДІП трактують як діяльність органів державної влади, недержавних суб'єктів, спрямовану на встановлення за допомогою інформаційних технологій та інформаційної діяльності контролю над просторами інших соціальних та інформаційних систем.
Міждисциплінарний підхід - у ньому відображено міждисциплінарну специфіку інформаційної політики, яку можна визначити як сукупність цілеспрямованих заходів органів державної влади, що реалізуються спільно з іншими інститутами політичної системи, елементами громадянського суспільства й іншими соціальними суб'єктами з метою розвитку особи, розвитку та регулювання соціуму через інформаційні засоби, а також розвитку та регулювання інформаційної і технічної сфери життєдіяльності суспільства і держави.
Нігілістичний підхід - за даного підходу автори вважають за недоцільне надавати чітку дефініцію поняттю, обмежуючи власний аналіз описом ознак, предмета й об'єкта, завдань або функцій ДІП. Внаслідок аналізу доктринальних, законодавчих, енциклопедичних і словникових дефініцій аналізованого поняття в роботі сформульовано широке та вузьке його розуміння.
Внаслідок аналізу доктринальних, законодавчих, енциклопедичних і словникових дефініцій аналізованого поняття в роботі сформульовано широке та вузьке його розуміння. У широкому розумінні державна інформаційна політика - особливий інформаційний політико-правовий феномен, складова державної політики, що формується як прошарок, комплекс ідей, цілей, завдань, функцій, принципів, методів, заходів, програм і настанов, заснованих на загальних і специфічних закономірностях розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави в умовах глобальної інформатики, норм права, що віддзеркалюють національні інтереси України в інформаційній сфері внаслідок здійснення ефективної, систематичної, послідовної, алгоритмічної, системної та науково-обґрунтованої стратегії в найбільш важливих сферах життєдіяльності державних і недержавних інституцій за визначальної участі держави, спрямованої на реалізацію стратегічних напрямів їх досягнення і виконання завдань із їхньої реалізації та контролю, тактичних шляхів та оперативних напрямів створення і реалізації положень інформаційної політики: створення ефективного механізму державного регулювання суспільних інформаційних відносин, здійснення інформатизації всіх сфер суспільного життя, забезпечення інформаційної безпеки, визначення стратегії і тактики інформаційного розвитку держави, суспільства й особи, створення й удосконалення ефективного механізму правового регулювання інформаційної політики, контролю за використанням національних інформаційних ресурсів; удосконалення інформаційного забезпечення і реалізації інформаційних прав і свобод, потреб та інтересів, забезпечення інформаційного суверенітету, гарантування реалізації інформаційних прав і свобод, законних інформаційних потреб та інтересів людини, побудови інформаційної високотехнологічної держави та розвиненого інформаційного суспільства, формування механізмів захисту інформації, державного контролю за розвитком у національних інтересах інформаційного ринку, формування високого рівня інформаційної культури та інформаційної свідомості, які ґрунтуються на цивілізованому використанні інформаційних ресурсів, інформаційних засобів при досягненні даних цілей і детерміновані необхідністю вдосконалення даних відносин через застосування більш дієвих результатів інформаційної діяльності з метою досягнення громадянської злагоди в інформаційному суспільстві на основі утвердження й забезпечення законних інформаційних прав і свобод людини, встановлення контролю над просторами інших соціальних та інформаційних систем.
Аналізований вид діяльності тісно пов'язаний із правом, адже це зауважено навіть у тих небагатьох спробах визначення поняття, що існують в українській інформаційно-правовій науці. Отже, дану діяльність також можна репрезентувати через інформаційно-правову політику та її складові, які можуть мати вираження в певних формах: правотворчій, правозастосовній, правоінтерпретаційній, відповідних напрямах цієї діяльності, доктринальній, правонавчальній.
ДІП покликана, передусім, здійснювати керівний вплив на всі сфери життєдіяльності, впливати на стратегію розвитку держави в цілому, бути спрямованою на вдосконалення інформаційних юридичних засобів і механізмів, іншого інформаційного інструментарію для забезпечення оптимального розвитку інформаційних відносин у різноманітних сферах життєдіяльності. Згідно з темпами розвитку інформаційної цивілізації, бурхливим і не завжди контрольованим із боку держави розвитком інформаційного суспільства за ступенем своєї нагальності державна інформаційна політика стає домінантною і визначальною для реалізації та конструктивного формування, умовою успішної реалізації державної політики в цілому.
...Подобные документы
Аналіз та механізми впровадження державної політики. Державне управління в умовах інтеграції України в ЄС та наближення до європейських стандартів. Методи визначення ефективності державної політики, оцінка її результатів, взаємовідносини гілок влади.
доклад [36,5 K], добавлен 27.05.2010Проблема регулювання зайнятості населення. Хронічне безробіття як гостра соціальна проблема в сучасній Україні. Принципи проведення соціальної політики у сфері зайнятості. Характеристика напрямків соціальної політики у сфері державної служби зайнятості.
статья [21,6 K], добавлен 24.11.2017Фактори ефективного функціонування органів державної влади в Україні. Діяльність Міністерства праці та соціальної політики України. Проблеми адміністративно-правового статусу Державної служби зайнятості України в процесі реалізації державної політики.
реферат [20,6 K], добавлен 28.04.2011Державна кадрова політика у сфері державної служби. Розробка концепції державної кадрової політики, визначення її змісту, системи цілей та пріоритетів. Механізми управління службовцями. Аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду роботи з кадрами.
реферат [26,4 K], добавлен 23.12.2010Затвердження загальнодержавної програми національно-культурного розвитку України. Законотворча робота по збереженню та забезпеченню статусу української мови як єдиної державної. Створення системи управління у сфері мовної політики, освіти та культури.
статья [20,6 K], добавлен 17.08.2017Стан науково-технічного та інноваційного потенціалу регіону. Дослідження теорії і практики реалізації державної інноваційної політики в регіоні, розроблення теоретичних положень, методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо її вдосконалення.
автореферат [44,0 K], добавлен 11.04.2009Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки. Національні інтереси та загрози національній безпеці України, принципи формування державної політики в даній сфері, повноваження основних суб’єктів системи забезпечення. Рада оборони України.
курсовая работа [71,0 K], добавлен 10.11.2013Роль та місце інформаційної безпеки в понятійно-категорійному апараті інформаційного права. Поняття, зміст та розвиток інформаційної безпеки. Характеристика становища інформаційної безпеки України та механізм правового регулювання управління нею.
дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.10.2013Теоретичні основи державного управління зайнятістю населення. Аналіз зайнятості, шляхи удосконалення державної політики в регіоні. Індивідуальні завдання щодо охорони праці та цивільної оборони, забезпечення життєдіяльності населення в сучасних умовах.
дипломная работа [3,9 M], добавлен 22.05.2010Концептуальні засади реалізації стратегії запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками Державної кримінально-виконавчої служби України. Створення ефективної системи захисту права на свободу і особисту недоторканність.
статья [23,9 K], добавлен 11.09.2017Податкове планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування, особливості кожного із виду таких зон, стан державного регулювання та державної політики щодо їх створення. Розробка концепції організаційно-правових засад планування.
диссертация [178,6 K], добавлен 29.04.2011Державна виконавча служба як спеціальний орган здійснення виконавчого провадження. Правові та організаційні засади побудови і діяльності державної виконавчої служби в Україні. Повноваження державної виконавчої служби у процесі вчинення виконавчих дій.
дипломная работа [240,9 K], добавлен 13.11.2015Теоретичне та історичне обґрунтування принципу розподілу влад. Загальні засади, організація та реалізація державної влади в Україні. Система державного законодавчого, виконавчого, судового органів, принципи та основні засади їх діяльності і взаємодії.
курсовая работа [52,1 K], добавлен 02.11.2014Мета і принципи державної кадрової політики в Україні. Основні підходи до реформування державної служби в Україні. Формування кадрового резерву органів виконавчої влади. Роль Молодіжної адміністрації Івано-Франківської області у формуванні молодих кадрів.
дипломная работа [532,4 K], добавлен 20.01.2011Розробка та впровадження державної регіональної політики. Принципи і механізми реформи в Запорізькій області. Реалізація соціальних ініціатив Президента України. Виконання державної бюджетної програми. Реформування системи медичного обслуговування.
реферат [1,2 M], добавлен 12.11.2013Реалізація єдиної державної податкової політики. Державна податкова адміністрація України. Функції Державної податкової служби. Права податкової служби. Посадові особи органів Державної податкової служби України, їх завдання, функції та спеціальні звання.
контрольная работа [77,6 K], добавлен 19.09.2013Правові засади антимонопольної (конкурентної) політики України. Значення антимонопольного законодавства для державного регулювання економіки, юридична відповідальність за його порушення. Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн.
магистерская работа [156,7 K], добавлен 02.12.2010Сутність і завдання державної інноваційної політики, її типи, методи й інструменти регулювання. Вплив держави на технологічний і економічний розвиток. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності. Передавання права на об'єкти промислової власності.
реферат [22,5 K], добавлен 28.11.2010Дослідження правових засад державної підтримки сільськогосподарської дорадчої діяльності в Україні в розрізі сучасних реалій та подальших перспектив. Напрями та обсяги фінансування в рамках програми державної підтримки "Фінансова підтримка заходів в АПК".
статья [23,6 K], добавлен 11.09.2017Розгляд недоліків чинної Конституції України. Засади конституційного ладу як система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі. Аналіз ознак суверенітету Української держави: неподільність державної влади, незалежність.
курсовая работа [53,5 K], добавлен 15.09.2014
