Правове регулювання митних відносин в Україні та в країнах Європейського Союзу: фінансово-правовий аспект

Ще одним із напрямків реалізації фінансово-правового статусу митниці є публічна фінансова діяльність у сфері валютного регулювання. Реалізація валютно-правового статусу митниці здійснюється в таких напрямах: 1) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України; 2) контроль за надходженням валютної виручки від експорту товарів; 3) контроль за своєчасністю платежів в іноземній валюті за імпортовані товари; 4) контроль за дотриманням строків і еквівалентності зустрічних поставок при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій. Зазначені дії митниці проводять щодо валютних операцій, які пов'язані з переміщенням предметів через митний кордон України.

Розділ третій «Правове регулювання відносин щодо справляння митних платежів в Україні» складається із п'яти підрозділів і присвячений дослідженню особливостей правового регулювання митних платежів.

У підрозділі 3.1 «Загальна характеристика інституту митних платежів» зазначається, що згідно чинного законодавства України категорія «митні платежі» являє собою комплексний правовий інститут, який об'єднує в собі норми різних галузей законодавства. Виділено основні риси, властиві митним платежам як єдиній системі (обов'язковий характер; наявність спеціальної процедури встановлення; при встановленні митних платежів застосовуються норми як митного, так і податкового законодавства; справляються лише при переміщенні товарів через митний кордон України; безеквівалентний характер; є доходами Державного бюджету України).

Дисертант конструктивно обґрунтовує, що визначення «митні платежі», яке міститься у Податковому кодексі України, а також перелік митних платежів, наведений у Митному кодексі України, є не зовсім вірними. Автор наголошує, що податок на додану вартість та акцизний податок залишаються тими самими податками навіть якщо вони сплачуються із ввезених на митну територію України товарів (продукції). Тобто, юридичні, економічні та фіскальні властивості даних платежів не змінюються. Тому немає підстав вважати ці податки «іншими податковими платежами», наприклад «митними платежами». А є сенс говорити про податки, які сплачуються під час перетинання товарами митного кордону України.

Особливу увагу звернуто на те, що митниці уповноважені адмініструвати не лише митні платежі, а й певні інші види платежів (збори, плати). Наприклад, єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, плата за виконання митних формальностей органами доходів і зборів поза місцем розташування органів доходів і зборів або поза робочим часом, установлених для органів доходів і зборів, витрати органів доходів і зборів на зберігання товарів, транспортних засобів на складах органів доходів і зборів. Головна особливість цих платежів полягає у тому, що всі вони справляються при переміщенні предметів через митний кордон. Однак, дані платежі законодавцем не віднесено до митних платежів. Не входять вони і до системи оподаткування. Згідно класифікації доходів бюджету ці платежі належать до неподаткових надходжень.

Відмічається, що єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, за своєю природою є збором, оскільки йому властивий разовий, частково відплатний характер, тобто сплачується особами за здійснення митницями юридично значимих дій (за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів). У свою чергу, існування плат за певні послуги обумовлено необхідністю покриття витрат митниць, пов'язаних із здійсненням заходів щодо товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Здійснюючи ці дії митниці діють в публічних інтересах. Заходи щодо реалізації контролюючими органами своїх функцій у сфері надання платних послуг здійснюються не за домовленістю з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, а є обов'язком митниць, що встановлений законодавством. На думку дисертанта платам за певні послуги характерні ознаки зборів, оскільки вони є обов'язковими платежами, що справляються з платників, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб уповноваженими органами юридично значимих дій. У зв'язку з тим, що вони сплачуються при переміщенні предметів через митний кордон України, а контроль за їх справлянням покладено на митниці, дані платежі доцільно віднести до митних.

Зроблено висновок, що митні збори - це встановлені митним законодавством обов'язкові платежі, що справляються під час або у зв'язку з переміщення предметів через митний кордон України за здійснення контролюючими органами юридично значимих дій. У роботі аргументується позиція автора, що правильніше і логічніше передбачити дані платежі у Митному кодексі України, розширивши інститут митних платежів шляхом включення до нього такого поняття як митні збори, до складу якого будуть входити розглянуті вище платежі. Крім цього, у Митному кодексі України запропоновано запровадити окрему Главу «Митні збори» у Розділі IX і у відповідних статтях прописати правове регулювання митних зборів. Зазначені зміни у митне законодавство внесуть ясність щодо правової природи даних платежів. На думку дисертанта, вони повинні бути врегулюванні митним законодавством. Це буде сприяти ефективності застосування законодавства у митній сфері при їх сплаті як суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, так і митницями. Поряд з цим, податки, що справляються при перетинанні митного кордону України, необхідно виключити з переліку митних платежів, адже вони врегульовані податковим законодавством.

Дисертант робить висновок, що під митними платежами слід розуміти встановлені митним законодавством обов'язкові платежі, що справляються під час або у зв'язку з переміщення предметів через митний кордон України, до складу яких слід віднести: мито та митні збори (єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; плата за виконання митних формальностей органами доходів і зборів поза місцем розташування органів доходів і зборів або поза робочим часом, установлених для органів доходів і зборів; витрати органів доходів і зборів на зберігання товарів, транспортних засобів на складах органів доходів і зборів).

У підрозділі 3.2 «Місце та роль митних платежів в бюджетній системі доходів» наголошується, що в сучасних умовах для України, як і для більшості країн з перехідною економікою, вкрай важливе таке джерело доходів, як митні платежі.

Встановлено, що митні платежі є важливим регулятором участі держави в системі зовнішньоекономічних зв'язків. Визначаючи місце країни в міжнародному поділі праці дані платежі є досить серйозним важелем регулювання зовнішньоекономічної діяльності та джерелом наповнення доходної частини Державного бюджету України. Окрім цього, за допомогою їх забезпечується захист національних інтересів держави. Будучи частиною загальнодержавної системи оподаткування та невід'ємною складовою зовнішньої торгівлі митні платежі набувають особливого значення, які, з одного боку, впливають на показники експорту та імпорту, а з іншого - прямо чи опосередковано визначають основні економічні параметри, динаміку й тенденції зміни обмінних курсів, відсоткових ставок і важливих критеріїв соціального розвитку. Тому ефективна система митних платежів є істотним фактором економічного розвитку і необхідною умовою існування сильної держави. Все це дозволяє митним платежам виконувати різні функції, які при всьому різноманітті можуть бути об'єднані в дві основні: регулюючу і фіскальну. В той же час, не слід заперечувати наявність інших функцій, у тому числі контрольної, захисної, статистичної, балансування тощо.

На підставі параметрів, наведених на офіційних сайтах органів державної влади, з'ясовано, що середня питома вага в структурі доходів Державного бюджету України від надходження митних платежів протягом 2000-2011 рр. становить 29%. Починаючи з 2007 року питома вага даних платежів коливається в межах від 33 до 41% (середня за останні п'ять років становить 36,7%). Зроблено висновок про наявну тенденцію до зростання їх рівня в доходній частині Державного бюджету. Таке зростання пояснюється, перш за все, пожвавленням зовнішньоекономічної діяльності та зростанням обсягів експорту й імпорту товарів, яке простежувалося в останні роки. Порівнюючи митні надходження з іншими країнами, встановлено, що

у Великобританії митні платежі складають більше 40% доходної частини бюджету, у Франції в результаті фіскальної діяльності митних органів щодо справляння митних платежів до державного бюджету надходить 23% всіх дохідних надходжень, а частка митних платежів в доходах бюджетів інших розвинених країн становить 5-8%.

Аналізуючи структуру митних платежів в Україні протягом 2003-2011 рр. відмічається, що в структурі митних платежів превалюють надходження від податку на додану вартість на операції з ввезення товарів в Україну (питома вага податку на додану вартість у загальній сумі платежів, що справляються митницями, за останні п'ять років становить 82%), друге місце у структурі митних платежів займає ввізне мито (10,9%). Зроблено висновок, що його питома вага починаючи з 2008 року знижується внаслідок зменшення його ставок через вступ України до СОТ. Незначну питому вагу в загальній сумі митних платежів займає акцизний податок (4,1%). Відмічається, що з 2010 року спостерігається значне зростання даного платежу. Збільшення надходжень акцизного податку із ввезених товарів забезпечено за рахунок зростання обсягів імпорту підакцизних товарів.

У підрозділі 3.3 «Мито в системі митних платежів: поняття та правова природа» звертається увага на те, що згідно чинного законодавства України мито з одного боку є головним обов'язковим платежем в системі митних платежів, з іншого - відноситься до числа загальнодержавних податків. Наголошується, що таке становище призвело до серйозних проблем в розумінні правової природи мита й зумовило дискусію про його фінансово-правову сутність.

У процесі дослідження аналізуються різні погляди науковців щодо визначення правової природи мита. Сучасні уявлення про мито диференціюються на три види: 1) мито є непрямим податком; 2) мито є різновидом збору; 3) мито не належить ні до податків, ні до зборів, а займає своє особливе місце в податковій системі. Констатується, що законодавець, формулюючи визначення податку і збору, самоусунувся від встановлення ознак, характерних миту взагалі і митних платежів, зокрема, що призвело до гострої дискусії у науковому суспільстві.

На думку дисертанта, найбільш аргументованою видається позиція тих вчених, які розділяють податок, збір, мито, пропонують і аналізують різні підстави їх розмежування, характеризують специфічні риси і відмінності кожного платежу. Наголошується, що мито відрізняється від податку своїм умовним (переміщенням через митний кордон) та індивідуально безоплатним (є свого роду платою за одержання цього права) характером. Обов'язок щодо сплати цього платежу з'являється у зв'язку з виникненням у особи необхідності в одержанні права на переміщення предметів через митний кордон. Відмічається, що необхідно розмежовувати такі обов'язкові платежі як мито і збори. Характерною ознакою мита є відсутність співвідношення платежу з вартістю послуг, що надаються його платнику, в той час як при справлянні збору таке співвідношення простежується. У назві збору законодавець вказує, що собою являє зустрічне задоволення. Іншими словами, митниці здійснюють різні юридично значимі дії, які оплачуються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності одноразово. При цьому сплата митних зборів категорично заперечує їх регулятивну роль, яка властива миту. Зроблено висновок, що мито - це обов'язковий митний платіж, що справляється з фізичних і юридичних осіб у зв'язку з реалізацією ними права на переміщення предметів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Зазначається, що подібної думки притримуються такі відомі вчені як Н.І. Хімічева, О.Ю. Бакаєва та Н.Ю. Пришва. Акцентується увага на те, що погляди російських юристів-фінансистів щодо заперечення юридичної природи мита як податкового платежу знайшли підтвердження у Податковому кодексі Російської Федерації, який виключив зі ст. 13 «Федеральні податки і збори» мито, а також у Бюджетному кодексі Російської Федерації, визначивши мито як неподатковий дохід федерального бюджету. Таким чином, російський законодавець врахував наукові позиції, погодившись з думкою, яка, нажаль, не знайшла масової підтримки серед вчених, що займаються даною проблематикою. У зв'язку з цим запропоновано мито виключити зі складу податкових платежів та віднести до неподаткових.

Розглядаючи елементи правового механізму мита дисертант наголошує, що потребує деякого уточнення позиція законодавця щодо об'єкта оподаткування мита. Суттєвою характеристикою мита є те, що його сплата пов'язана з отриманням суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності права на переміщення товару через митний кордон. Враховуючи розмежування таких категорій як «об'єкт оподаткування» та «предмет оподаткування», предметом оподаткування мита є товар, а об'єктом - переміщення товару через митний кордон. У зв'язку з цим при визначенні об'єкта оподаткування мита доцільніше акцентувати увагу на категорії «переміщення». При всій нібито схожості пропонованого визначення об'єкта оподаткування мита з легальним (ст. 277 Митного кодексу України), вважаємо, що в запропонованому варіанті акцент робиться саме на дії з переміщення товарів через митний кордон, яке й обумовлює обов'язок платника сплатити мито. У легальному ж визначенні акцент зроблений не на дії з переміщення товарів через митний кордон, а на самих товарах як предметах матеріального світу. Проте виникнення обов'язку зі сплати мита пов'язане не з фактом наявності товару, оскільки сам по собі товар не може бути підставою для сплати мита, а з його переміщенням через митний кордон України. Отже, об'єктом оподаткування мита є переміщення товарів через митний кордон України.

У підрозділі 3.4 «Правові особливості справляння податку на додану вартість при переміщенні товарів через митний кордон» наголошується, що згідно чинного законодавства України даний платіж з одного боку відноситься до митних платежів, з іншого - до числа загальнодержавних податків.

Аналіз правової природи податку на додану вартість, що справляється при переміщенні товарів через митний кордон, дозволив дисертанту сформулювати основні ознаки цього платежу. По-перше, правові основи справляння податку на додану вартість встановлені положеннями Податкового кодексу України. По-друге, даний платіж наділений характеристикою непрямих податків, оскільки його платники не співпадають. По-третє, у митній сфері податок на додану вартість сплачується, як правило, при ввезенні товару на територію України, а тому, він безпосередньо пов'язаний з таким переміщенням. По-четверте, податок на додану вартість позбавлений ознаки регулярності, оскільки справляється лише у зв'язку з фактом переміщення товарів через митний кордон. По-п'яте, цей платіж відноситься до загальнодержавних податків. По-шосте, платником даного податку може бути декларант, а не власник товару. По-сьоме, у митних правовідносинах даний платіж похідний від мита, тобто податок на додану вартість в більшості випадків сплачується у разі сплати мита.

З огляду на зазначені вище особливості податку на додану вартість при переміщенні товарів через митний кордон, зроблено висновок, що даний платіж залишається тим самим податком навіть якщо він сплачується із ввезених на митну територію України товарів (продукції). Тобто, юридичні, економічні та фіскальні властивості податку на додану вартість не змінюються. Тому немає підстав вважати цей податок «іншим податковим платежем», наприклад «митним платежем». А є сенс говорити про податок на додану вартість, який справляється під час перетинання товарами митного кордону України. На підставі цього, запропоновано податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції) виключити з переліку митних платежів. Крім цього, пропонується уточнити об'єкт оподаткування податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів, зазначивши, що об'єктом є сам факт переміщення товару в Україну з-за кордону, але не товар, який не залежить від здійснених у його відношенні операцій.

У підрозділі 3.5 «Правові особливості справляння акцизного податку при переміщенні товарів через митний кордон» зазначається, що згідно чинного законодавства України даний платіж з одного боку відноситься до митних платежів, з іншого - до числа загальнодержавних податків.

Дисертант відмічає, що акцизний податок, що справляється при переміщенні товарів через митний кордон України, характеризується наступними особливостями: правові основи справляння акцизного податку встановлені положеннями Податкового кодексу України; даний платіж наділений характеристикою непрямих податків, оскільки його платники не співпадають; у митній сфері акцизний податок сплачується, як правило, при ввезенні товару на територію України, а тому, він безпосередньо пов'язаний з таким переміщенням; акцизний податок позбавлений ознаки регулярності, оскільки справляється лише у зв'язку з фактом переміщення товарів через митний кордон; цей платіж відноситься до загальнодержавних податків; платником даного податку може бути декларант, а не власник товару; у митних правовідносинах даний платіж похідний від мита, тобто акцизний податок в більшості випадків сплачується у разі сплати мита.

Зазначені вище особливості акцизного податку при переміщенні товарів через митний кордон, дозволяють стверджувати, що даний платіж залишається тим самим податком навіть якщо він сплачується із ввезених на митну територію України товарів (продукції). Тобто, юридичні, економічні та фіскальні властивості акцизного податку не змінюються. Тому немає підстав вважати цей податок «іншим податковим платежем», наприклад «митним платежем». А є сенс говорити про акцизний податок, який справляється під час перетинання товарами митного кордону України. У зв'язку з цим запропоновано податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції) виключити з переліку митних платежів. Також пропонується уточнити об'єкт оподаткування акцизного податку із ввезених на митну територію України товарів, який за аналогією з податком на додану вартість, повинен бути деталізований в залежності від характеру зовнішньоекономічної діяльності (об'єктом оподаткування акцизного податку із ввезених на митну територію України товарів є сам факт переміщення товару в Україну з-за кордону, але не товар, який не залежить від здійснених у його відношенні операцій).

Розділ четвертий «Правовий режим переміщення валютних цінностей через митний кордон України» складається із трьох підрозділів, в яких досліджено специфіку валютних цінностей як предмета митних правовідносин та особливості їх переміщення через митний кордон України.

У підрозділі 4.1 «Валютні цінності як предмет митних правовідносин» відмічається, що на формування митних правовідносин значний вплив здійснює той факт, що одним із завдань митниці є контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Перевірка дотримання валютного законодавства під час переміщення валютних цінностей через митний кордон є одним із напрямів валютного контролю, який у науці фінансового права прийнято розглядати специфічним видом публічного фінансового контролю. Необхідність проведення такого контролю митницями виникає у випадках, коли предметом, що переміщується через митний кордон, є валютні цінності.

Зроблено висновок, що діяльність учасників правовідносин щодо переміщення валютних цінностей через митний кордон потребує врегулювання нормами не тільки митного, але і валютного законодавства. Віднесення законодавцем до предмета митних правовідносин валютних цінностей надає останнім фінансово-правовий аспект та визначає їх специфіку, яка полягає у можливості їх використання і як безпосередньо предметів, що переміщуються через митний кордон фізичними та юридичними особами, і як засіб платежу в торговельному обігу учасниками зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей валютних цінностей, що переміщуються через митний кордон, слід віднести: 1) різні форми валюти, що визначає специфіку їх переміщення через митний кордон; 2) можливість переміщення валютних цінностей як в межах зовнішньоекономічної діяльності, так і в неторговому обігу; 3) наявність заборон і обмежень при переміщенні валютних цінностей через митний кордон; 4) необхідність дотримання вимог як митного, так і валютного законодавства.

У підрозділі 4.2 «Порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон» проаналізовано особливості переміщення валюти України, іноземної валюти, платіжних документів, цінних паперів, банківських металів через митний кордон України.

Відмічається, що ввезення на митну територію України та вивезення з цієї території валютних цінностей підпорядковане певним правилам, контроль за виконанням яких учасниками митних правовідносин покладено на митниці. Так, фізичні особи мають право ввозити в Україну та вивозити за межі України готівку в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10 000 євро без письмового декларування митниці. Якщо сума ввезеної чи вивезеної готівки перевищує в еквіваленті 10 000 євро, фізичні особи зобов'язані дотримуватись письмової форми митного декларування в повному обсязі. Що стосується юридичних осіб, то потрібно відмітити, що готівка ввозиться в Україну або вивозиться за межі України через повноважного представника без обмеження суми на умовах письмового декларування відповідній митниці в повному обсязі. На відміну від переміщення готівкової валюти, переміщення банківських металів потребує обов'язкового письмового декларування. Порядок переміщення резидентами та нерезидентами цінних паперів у документарній формі через митний кордон України здійснюється на умовах обов'язкового письмового декларування та за наявності індивідуальної ліцензії. Не потребують отримання цієї ліцензії лише операції з вивезення за межі України або ввезення в Україну учасниками митних правовідносин цінних паперів, виражених у валюті, які були раніше вивезені або ввезенні ними, що підтверджується митною декларацією.

У підрозділі 4.3 «Особливості переміщення валютних цінностей через митний кордон учасниками зовнішньоекономічної діяльності» наголошується, що у сфері митного регулювання валютні цінності можуть бути предметом митних правовідносин при розрахунках за операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Констатується, що основною правовою формою реалізації зовнішньоекономічних відносин є зовнішньоекономічний договір (контракт), який укладається виключно між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними контрагентами. Взаємовідносини між учасниками зовнішньоекономічної діяльності формуються, насамперед, шляхом укладення таких видів договорів як купівлі-продажу або міни (бартеру). Враховуючи те, що в якості засобу платежу в даних договорах резидентами і нерезидентами використовуються валютні цінності, дані дії підпадають під визначення валютних операцій, і, відповідно, підлягають валютному контролю.

Зроблено висновок, що переміщення валютних цінностей учасниками зовнішньоекономічної діяльності характеризується наступними особливостями: 1) валютні цінності, що переміщуються через митний кордон, є засобом платежу під час здійснення експортно-імпортних операцій, а також мірилом при проведенні товарообмінних (бартерних) операцій; 2) суб'єктами митних правовідносин є резиденти та нерезиденти - учасники зовнішньоекономічної діяльності; 3) в якості контролюючих суб'єктів виступають митниці та уповноважені банки; 4) правове регулювання включає в себе норми митного і валютного законодавства з використанням норм адміністративного, цивільного та міжнародного права; 5) взаємовідносини між учасниками зовнішньоекономічної діяльності регулюються цивільним законодавством

Розділ п'ятий «Правове регулювання митних відносин в країнах Європейського Союзу» складається із чотирьох підрозділів та трьох пунктів, в яких розкриваються фінансово-правові аспекти митних відносин в країнах Європейського Союзу.

У підрозділі 5.1 «Правові особливості митного регулювання в країнах Європейського Союзу» звертається увага на те, що підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами у 1994 році стало своєрідним поштовхом зближення українського митного законодавства з європейським до рангу міжнародних зобов'язань.

Зазначається, що аналізуючи митне законодавство Європейського Союзу (далі - ЄС), у першу чергу необхідно звернути увагу на те, що мова йде не про галузь внутрішньодержавного (національного) права і не про просту сукупність правових норм митного законодавства усіх держав, що входять до ЄС, а про правові норми, які є складовою частиною принципово іншої, особливої правової системи, не відомій раніше, - правової системи інтеграційного об'єднання 28 держав, яка носить наднаціональний характер і все ще знаходиться в стадії формування і схильна до постійних змін. Тому при дослідженні права ЄС слід враховувати три суттєві його особливості: 1) комплексний характер права ЄС, що поєднує в себе міжнародно-правові, конфедеративні і федеративні риси; 2) динамізм цього права, мінливість зміни його природи, структури, сфери і механізму дії; 3) незавершеність процесу формування права і, як наслідок, його «проміжний» характер, дію «на стику» міжнародного і національного права.

Наголошується, що митні відносини країн ЄС охоплені як правовою регламентацією на рівні Європейського Співтовариства, так і національним законодавством держав-членів ЄС. Норми митного законодавства ЄС мають безумовний пріоритет за юридичною силою над нормами національного митного законодавства країн ЄС. Рішення, що приймаються в рамках ЄС з принципових питань митного регулювання, або мають пряму дію, або інкорпоруються в законодавстві країн ЄС шляхом прийняття відповідних національних правових актів.

Встановлено, що митне законодавство ЄС охоплює наступні види суспільних відносин: 1) відносини між ЄС і державами-членами ЄС щодо усунення та недопущення встановлення у торгівлі між країнами Європейського Союзу мит та інших платежів, що мають рівнозначний ефект, а також кількісні обмеження експорту та імпорту; 2) відносини між ЄС і державами-членами ЄС щодо встановлення єдиної митної території ЄС та порядку зміни єдиного для всіх країн ЄС митного тарифу, який застосовується у торгівлі з третіми країнами; 3) відносини між ЄС і державами-членами ЄС щодо встановлення єдиних для всіх країн ЄС принципів переміщення предметів через митний кордон ЄС; 4) відносини між митними органами країн ЄС і особами, що переміщують предмети через митний кордон ЄС; 5) відносини щодо оскарження дій та рішень митних органів країн ЄС особами, що переміщують предмети через митний кордон Європейського Союзу.

До компетенції країн Європейського Союзу відносяться митні відносини, що не регулюються нормами митного законодавства ЄС, а саме: 1) відносини щодо ввезення, вивезення та транзиту товарів стосовно яких держави-члени мають право встановлювати обмеження або заборони; 2) відносини щодо встановлення і порядку справляння непрямих податків та митних зборів; 3) відносини щодо організації системи митних органів кожної країни ЄС, визначення їх завдань, функцій та повноважень; 4) відносини щодо встановлення заходів відповідальності та порядку притягнення до неї за порушення митних правил, а також порядку розгляду оскарження рішень митних органів.

У підрозділі 5.2 «Фінансово-правовий статус митних органів держав-членів Європейського Союзу» відмічається, що створення митного союзу ЄС істотно вплинуло на діяльність національних митних органів країн-членів.

Зазначається, що після приєднання країн до ЄС відбулося обмеження їхнього митного суверенітету, внаслідок чого розширилися повноваження національних митних органів. Правові основи діяльності митних служб держав-членів ЄС регламентуються як на рівні Співтовариства, так і за допомогою норм національного законодавства країн ЄС. Тому досліджуючи тенденції функціонування сучасних митних органів країн ЄС необхідно враховувати правові норми Співтовариства та держав-членів ЄС.

Встановлено, що у більшості держав-членів ЄС національні митні служби не є самостійними державними органами, а підпорядковані безпосередньо міністерству фінансів цих країн і входять до його складу (наприклад, у Польщі, Литві, Фінляндії, Угорщині). У деяких країнах митні органи об'єднанні з податковими службами по справлянню акцизів і інших видів непрямих податків (наприклад, у Німеччині, Франції, Італії, Великобританії, Данії, Люксембурзі).

Виокремлено повноваження, що спрямовані на реалізацію фінансово-правового статусу митних органів країн ЄС: 1) проведення документальних перевірок дотримання вимог митного законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів; 3) прийняття рішення щодо надання пільг; 4) особливий контроль в сфері виробництва і обігу акцизних виробів, що передбачає контроль над: виробництвом, переміщенням і обігом, в тому числі експортом і імпортом, деякими акцизними виробами; виробництвом і обігом біокомпонентів, які передбачені в правових нормах; 5) здійснення економічного нагляду з метою забезпечення дотримання правил ведення єдиної економічної політики; 6) контроль за дотриманням правил переміщення готівкових грошових коштів через митний кордон; 7) нагляд за проведенням розрахункових операцій у зовнішній торгівлі; 8) здійснення заходів щодо боротьби з відмиванням коштів та фінансування тероризму.

Підрозділ 5.3 «Правові основи справляння митних платежів в країнах Європейського Союзу» містить три пункти, в яких розкрито особливості правового регулювання митних платежів в країнах ЄС.

У пункті 5.3.1 «Поняття і види митних платежів» зазначається, що при переміщенні товарів через митний кордон у всіх державах-членах ЄС на основі єдиних правових норм Співтовариства справляються митні платежі.

У Європейському Співтоваристві обов'язок зі сплати митних платежів виникає, за загальним правилом, або в момент ввезення товарів на митну територію ЄС, або в момент вивезення товарів за межі митної території. Серед видів платежів, що сплачуються фізичними та юридичними особами при перетині митного кордону, необхідно розрізняти такі категорії: мито, податок на додану вартість, акцизи, сільськогосподарські збори, митні збори. Цей перелік, безумовно, не вичерпний. До категорії митних зборів відносяться і інші збори, що мають рівнозначний ефект. Можливе також застосування зборів на захист навколишнього середовища.

Зроблено висновок, що європейське законодавство не проводить чіткого розмежування між окремими видами митних платежів і відносить до них будь-які платежі, що справляються при перетині товарами митного кордону. В одному із своїх рішень Суд ЄС навіть вказав, що у якості такої категорії буде розглядатися послуга зі складання або оформлення спеціального документа - достатнім буде дотримання умови, що дане обтяження пов'язане з фактом перетину кордону, а не викликано економічною необхідністю.

Правовою основою справляння мита, податку на додану вартість, акцизу є норми європейського права. Мито регламентується Загальним митним тарифом ЄС та Митним кодексом ЄС, непрямі податки - відповідними директивами Ради ЄС та національними правовими актами держав-членів ЄС, а митні збори - національними правовими актами відповідних країн ЄС. На думку дисертанта, митні платежі у ЄС - це обов'язкові платежі, що справляються при переміщенні предметів через митний кордон у всіх державах-членах ЄС на основі єдиних правових норм Співтовариств.

У пункті 5.3.2 «Мито як основний вид митних платежів» наголошується, що мита є одним із найважливіших видів обов'язкових платежів, що формують систему «власних ресурсів» Співтовариств. Вони встановлюються на зовнішніх кордонах ЄС щодо імпортованих та експортованих товарів, і визначаються з урахуванням таких характеристик як їх тарифікації, походження, кількості, митної вартості, тарифної ставки.

Звернуто увагу на те, що ввізні та вивізні мита обчислюються на основі Загального митного тарифу. Інші заходи, запропоновані правилами Співтовариства, які регулюють певні галузі торгівлі товарами, застосовуються, де прийнятно, відповідно до тарифної класифікації цих товарів. Всі держави-члени митного союзу мають єдиний митний тариф, що застосовується для торгівлі з країнами, які не входять до ЄС. При переміщенні товарів у вільному обігу держав-членів ЄС мита не справляються. Починаючи з 1975 року мита, що справляються в результаті застосування загального митного тарифу, надходять до бюджету Співтовариства, а не держав-членів, будучи одним з важливих джерел його доходної частини.

У пункті 5.3.3 «Гармонізація непрямих податків» акцентується увага на тому, що в основі податкової політики ЄС лежить принцип гармонізації. До непрямих податків, що справляються при перетині митного кордону ЄС, належать податок на додану вартість та акцизи.

Відмічається, що гармонізація непрямих податків почалася з заміни в державах-членах ЄС кумулятивних податків (податку з обороту, податків на продаж та оптовий продаж) податком на додану вартість. Спільна система податку на додану вартість була введена прийнятими 11 квітня 1967 року Першою (№67/227/ЄЕС) та Другою (№68/227/ЄЕС) Директивами Ради про гармонізацію законодавств держав-членів в сфері регулювання податків з обороту. На даний час питання, пов'язані зі сплатою податку на додану вартість регламентовані Директивою №2006/112. Дана Директива містить всі елементи закону про податок і відрізняється лише тим, що її положення повинні імплементуватися в національному правопорядку відповідно до особливої процедури. За своєю суттю вона є квазізаконом про внесення змін і доповнень до законів держав-членів про податок на додану вартість.

У свою чергу, система акцизів у ЄС була гармонізована у 1993 році. В блоці прийнятих у 1992 році директив про гармонізацію законодавства у сфері акцизів особливе місце посідає Директива Ради від 25 лютого 1992 року №92/12/ЄЕС «Про загальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають акцизному збору, а також утримання, переміщення та контролю таких виробів». Зазначається, що деякі елементи акцизів регулюються і нормами ЄС, і нормами національних законів. Наголошується, що структура і мінімальні ставки акцизів на тютюн, мінеральні масла і алкогольні напої є предметом регулювання спеціальних директив (наприклад, Директива Ради від 19 жовтня 1992 року №92/79/ЄЕС «Про наближення ставок податків на сигарети», Директива Ради від 19 жовтня 1992 року №92/81/ЄЕС «Про гармонізацію структур акцизних зборів на нафтопродукти», Директива Ради від 19 жовтня 1992 року №92/84/ЄЕС «Про наближення акцизних зборів на спирт та алкогольні напої»), що застосовуються до окремих видів товарів.

Особливу увагу звернуто на те, що аналогічно податку на додану вартість, з 1 січня 1993 року акциз не справляється при ввезенні підакцизного товару з однієї країни ЄС в іншу, але справляється при імпорті підакцизних товарів на митну територію ЄС. Ставки акцизів встановлюються державами-членами на основі гармонізованих правил.

У підрозділі 5.4 «Порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон в країнах Європейського Союзу» акцентується увага на тому, що законодавство ЄС не містить поняття «валютні цінності». В нормативно-правових актах ЄС основна увага приділена контролю за переміщенням готівкових грошових коштів.

Під терміном «готівкові грошові кошти» законодавство ЄС розуміє: а) оборотні документи на пред'явника, включаючи інструменти грошово-кредитного регулювання у формі на пред'явника, такі як дорожні чеки, оборотні документи (включаючи чеки, прості векселі та грошові перекази), які або складені у формі на пред'явника, що мають передавальний напис без обмеження, складені на фіктивного одержувача, або складені іншим чином, в такій формі, що його титул переходить при передачі, а також неповні документи (включаючи чеки, прості векселі та грошові перекази), які підписані, але в які не включено ім'я одержувача; б) валюту (банкноти і монети, які знаходяться в обігу як засіб міжнародних розрахунків).

Відмічається, що валютні цінності, які переміщуються будь-якою фізичною особою, яка в'їжджає в ЄС чи виїжджає з ЄС, підлягають обов'язковому декларуванню. Згідно п. 1 ст. 3 Регламенту ЄС від 26 жовтня 2005 року №1889/2005 «Про контроль за ввезенням до ЄС та вивезенням з ЄС готівкових грошових коштів» будь-яка фізична особа, яка в'їжджає в ЄС чи виїжджає з ЄС, і має при собі готівкові грошові кошти в сумі 10000 євро або більше, зобов'язана задекларувати цю суму митним органам держави-члена Європейського Союзу, через яку дана особа в'їжджає в ЄС чи виїжджає з ЄС. Фізичній особі необхідно подати митну декларацію двічі - як при ввезенні, так і при вивезенні з території ЄС суми від 10 000 євро. При цьому декларувати слід не лише готівкові гроші, а також цінні папери, дорожні чеки, векселі. Слід також враховувати, що дане правило діє, навіть якщо фізична особа проїжджає через країни ЄС транзитом. Зазначені заходи спрямовані на запобігання операцій, пов'язаних з відмиванням коштів та фінансування тероризму.

Розділ 6 «Концептуальні підходи щодо вдосконалення фінансово-правового регулювання митних відносин в Україні» складається із двох підрозділів, в яких основна увага приділена пропозиціям удосконалення фінансово-правового регулювання митних відносин.

У підрозділі 6.1 «Актуальні питання адаптації законодавства України відповідно до європейських стандартів у сфері митного регулювання: фінансово-правовий аспект» наголошується що до пріоритетної сфери наближення законодавства України до європейських стандартів відноситься і митне регулювання.

Акцентовано увагу на тому, що адаптацію митного законодавства України в контексті європейської інтеграції, доцільно здійснювати у трьох взаємопов'язаних напрямах, а саме відповідно до: а) норм і стандартів міжнародного митного законодавства; б) стандартів та практики митного регулювання ЄС; в) внутрішньодержавних норм і стандартів митного регулювання держав-членів Європейського регіону Всесвітньої митної організації.

Щоб розвиватися швидкими темпами Україні необхідно мати чітку і уніфіковану законодавчу та організаційну базу щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка відповідає вимогам міжнародного співробітництва. До пріоритетних напрямів фінансово-правових аспектів адаптації законодавства України відповідно до європейських стандартів у сфері митного регулювання дисертант відносить такі:

1) гармонізація митного законодавства України з нормами ГАТТ/СОТ;

2) введення ефективної митно-тарифної політики країни як регулюючої складової зовнішньоекономічних відносин між країнами світу;

3) використання зарубіжного досвіду з метою встановлення ефективної митно-тарифної політики в Україні;

4) уніфікація тарифних ставок;

5) оптимізація гіпертрофованої системи митно-тарифних пільг;

6) скорочення товарної номенклатури;

7) недопущення випадків порушення міжнародних норм при встановленні мит на певні групи товарів;

8) посилення співпраці з провідними світовими економічними країнами, аналогічно до країн Центральної Європи, які вже пройшли цей шлях, внесення змін у національне законодавство та використання лише тих інструментів митно-тарифного регулювання, які не лише не суперечать принципам СОТ та ЄС, але і здатні захистити економічні інтереси України;

9) приведення у відповідність до вимог законодавства ЄС положень законодавства України про справляння податку на додану вартість та акцизного податку при переміщенні товарів через митний кордон;

10) гармонізація ставок податку на додану вартість при переміщенні товарів через митний кордон шляхом встановлення їх мінімальних величин;

11) гармонізація податкових пільг податку на додану вартість при переміщенні товарів через митний кордон шляхом визначення операцій, звільнених від оподаткування, та визначення операцій, звільнення яких віднесено на розсуд держав-членів ЄС;

12) гармонізація ставок акцизного податку при переміщенні товарів через митний кордон на підакцизні товари шляхом встановлення їх мінімальних розмірів;

13) введення єдиних правил справляння акцизного податку та звільнення товарів від їх сплати, впровадження мінімальних ставок акцизів;

14) налагодження співпраці з митними службами країн ЄС, а також з міжнародними організаціями, з метою покращання існуючої програмно-технічної та матеріальної бази, вдосконалення системи обміну інформаційно-аналітичними ресурсами з іноземними державами та методики проведення митного пост-аудиту;

15) вдосконалення порядку контролю при переміщенні валютних цінностей через митний кордон шляхом аналізу світового досвіду валютного регулювання та імплементацією міжнародних норм у митне законодавство України;

16) впровадження системи обміну попередньою інформацією між Україною та іноземними державами, в тому числі членами ЄС, щодо переміщення товарів через митний кордон.

У підрозділі 6.2 «Концепція публічної фінансової діяльності органів доходів і зборів України у сфері реалізації державної митної політики» зазначається, що одним із найбільш важливих напрямів діяльності митниці України є публічна фінансова діяльність.

З метою ефективного правового регулювання відносин у сфері мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання публічних фондів коштів, дисертантом запропоновано прийняти Закон України «Про публічну фінансову діяльність в Україні» з урахуванням розроблених положень фінансово-правової доктрини. В даному Законі слід передбачити поняття, сутність, завдання та принципи категорії «публічна фінансова діяльність», форми і методи її здійснення, публічних суб'єктів, в тому числі органів державної влади, що уповноважені здійснювати даний напрям діяльності, з чітким визначенням їх фінансово-правового статусу, інших учасників відносин щодо формування, розподілу, перерозподілу й використання публічних фондів коштів, а також розмежувати такі поняття як «публічна фінансова діяльність» та «фінансова діяльність». На думку автора, врегулювання даних відносин в єдиному Законі буде сприяти більш ефективному застосуванню фінансово-правових норм суб'єктами фінансових правовідносин під час здійснення публічної фінансової діяльності.

З огляду на різноманітність фінансових правовідносин, збільшення числа фінансово-правових актів і підвищення їх ролі в регулюванні публічно-правових зв'язків держави і органів місцевого самоврядування, дисертантом підтримано ідею прийняття єдиного нормативно-правового акту про фінанси, а саме Закону України «Про фінанси в Україні» з урахуванням розроблених положень фінансово-правової доктрини. Вважаємо, що прийняття подібного нормативно-правового акту дозволило б привести у відповідність з єдиними організаційно-правовими принципами та методами правове регулювання різноманітних фінансових відносин, а також дозволить в ньому закріпити такі поняття як фінансова політика, фінансове законодавство, фінансова система, фінансові правовідносини, фінансово-правовий статус, фінансові правопорушення та фінансова відповідальність за їх вчинення, а також інші найважливіші системоутворюючі категорії фінансового права.

Удосконалення публічної фінансової діяльності митниці України повинно ґрунтуватися в першу чергу на ефективному здійсненні публічної фінансової діяльності держави в цілому. Відмічається, що на даний час в Україні відсутня повноцінна фінансово-правова політика, що призводить до суперечливості і недосконалості фінансово-правових актів, відсутності чітких пріоритетів у сфері фінансів, а в кінцевому підсумку до збоїв у здійсненні публічної фінансової діяльності як на місцевому рівні, так і в масштабах всієї держави. Фінансова політика в державі повинна розвиватися на базі єдиного розуміння перспективних цілей, на досягнення яких спрямовується процес формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих публічних фондів коштів. У зв'язку з цим об'єктивно назріла необхідність існування нормативного документа, який би комплексно врегулював фінансову стратегію України. З огляду на це, найбільш доцільним, є прийняття Концепції фінансової політики України, яка повинна відображати всі напрями діяльності в сфері акумулювання, розподілу, перерозподілу і використання публічних фондів коштів. Саме Концепція (модель розвитку) дозволить, поряд з іншими засобами і методами, забезпечити стабільний, послідовний і узгоджений розвиток правових основ публічної фінансової діяльності держави.

У сучасних умовах найважливіші цілі публічної фінансової діяльності митниці полягають у наповненні Державного бюджету України. У цьому зв'язку з метою впорядкування та вдосконалення законодавчих норм у сфері митного регулювання на думку дисертанта доцільно зробити наступні кроки: чітко визначити податково-митний правовий статус митниці у Митному кодексі України; розширити та упорядкувати інститут митних платежів шляхом включення до нього такого поняття як митні збори та виключення податків, що справляються при перетині митного кордону (Розділ IX Митного кодексу України доцільно назвати «Платежі, що справляються при перетині митного кордону», Главу 41 Розділу IX - «Загальні положення щодо платежів, які справляються при перетині митного кордону», Главу 43 Розділу IX - «Митні збори»); виділити мито як окремий (особливий, специфічний), митний, обов'язковий платіж, що справляється до Державного бюджету України; уточнити об'єкт оподаткування мита; уніфікувати ставки мита та об'єднати їх у Митному кодексі України; передбачити всі види мит у Митному кодексі України.

Наголошується, що валютно-правовий статус митниць є одним з найбільш неврегульованих в чинному законодавстві України. Констатується той факт, що сьогодні в законодавстві України відсутня і єдина концепція валютного контролю. Положення Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не відповідає сучасним реаліям. Сучасний стан функціонування механізму валютного контролю вказує на необхідність прийняття відповідного Закону. У Митному кодексі України необхідно чітко визначити валютно-правовий статус митниці шляхом детального висвітлення конкретних повноважень у сфері валютного регулювання при переміщення валютних цінностей через митний кордон України та у випадку контролю за строками розрахунків за експортними та імпортними операціями. Крім цього, доцільно передбачити форми і методи валютного контролю, які мають право здійснювати митниці та порядок їх оформлення. Для суб'єктів зовнішньоекономічних відносин вкрай важливо знати повний перелік повноважень, якими держава наділяє митниці. Таким чином, правовий статус митниць як суб'єктів валютного контролю потребує точної регламентації шляхом законодавчого закріплення, що не допускає прогалин, протиріч і дуалістичного розуміння.

Висновки

У дисертаційному дослідженні на основі аналізу національного законодавства, законодавства країн Європейського Союзу, правозастосовної практики, осмислення наукових праць із різних галузей правової науки, здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми - розроблено концептуальні основи фінансово-правового регулювання митних відносин. Автором визначено ряд наукових понять і категорій, внесено пропозиції щодо удосконалення як митного законодавства України загалом, так і фінансово-правового регулювання митних відносин в Україні, зокрема. У результаті сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, що полягають у наступному:

1. Аналіз чинного законодавства України дає підстави стверджувати, що митні відносини регулюються як нормами митного законодавства, так і положеннями різних галузей законодавства (адміністративне, фінансове, цивільне та міжнародне). Цей зв'язок відіграє суттєву роль у правовому регулюванні митних відносин. Основною специфічною ознакою митних правовідносин є їх комплексний характер, адже суспільні відносини у митній сфері регулюються сукупністю правових норм різної галузевої належності. Митні правовідносини складаються з найрізноманітніших зв'язків, що істотно відрізняються один від одного, але пов'язані вони тим, що виникають у процесі або з приводу переміщення предметів через митний кордон України.

2. Як і будь-які інші правовідносини, митні, мають свою чітко визначену структуру, яка складається з таких складових частин, як суб'єкти, об'єкт і зміст. Суб'єктами митних правовідносин є широке коло осіб. Окремі суб'єкти митних правовідносин мають загальні (властиві декільком суб'єктам) та особливі (специфічні для кожного) ознаки. Для встановлення характеру взаємозв'язку суб'єктів митних правовідносин важливе значення має їх класифікація. Пропонується класифікувати суб'єктів митних правовідносин на дві групи: 1) суб'єкти, що наділені владними повноваженнями; 2) суб'єкти, що не наділені владними повноваженнями. Об'єктом митних правовідносин є дії суб'єктів, направлені на переміщення предметів через митний кордон, а предметом - матеріальні блага (товари, транспортні засоби, валютні цінності), що безпосередньо переміщуються через митний кордон. Зміст митних відносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які характеризують вид та міру належної і можливої поведінки, їх суб'єктів.

3. У чинному законодавстві України доцільно використовувати категорію «митне законодавство», а не «законодавство з питань державної митної справи». Це пояснюється тим, що система законодавства є однією із складових правової системи, а поняття «законодавство» охоплює значний масив законодавчих та підзаконних актів. Оскільки у структурі системі законодавства виділяється класифікація законодавства за галузевим (горизонтальним) критерієм, яка відображає предмет правового регулювання, вважаємо, що вживання поняття «митне законодавство» є доречнішим. Саме за цим принципом формуються адміністративне, фінансове, цивільне, кримінальне та інші види законодавства, а не іншим. Митне законодавство України - це комплексна галузь законодавства, що представляє собою систему правових норм різної галузевої належності, які встановлюються державою і призначені для регулювання суспільних відносин, пов'язаних з переміщенням предметів через митний кордон України.