Актуальність теми. Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що право на судовий захист належить до основних невідчужуваних прав і свобод людини й громадянина. Цей висновок єдиного органу конституційної юрисдикції держави повністю кореспондується з конституційним правом людини на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина перша статті 55 Конституції України), а також є однією з основних засад здійснення судочинства в Україні - забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частина 2 статті 129 Конституції України).

Однією із додаткових гарантій забезпечення права особи на судовий захист і забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень, які не набрали законної сили в адміністративному судочинстві, є можливість їх перегляду в апеляційному провадженні. Однак, як свідчить аналіз та узагальнення судової практики перегляду судових рішень адміністративними судами апеляційної інстанції, Вищим адміністративним судом України як судом касаційної інстанції, помилки, яких припускаються суди апеляційної інстанції при перегляді судових рішень, пов'язані з недоліками законодавчого регулювання застосування окремих норм процесуального права. Зокрема, це стосується проблем із застосуванням норм, що встановлюють процесуальні строки апеляційного провадження, статус окремих суб'єктів права на апеляційне оскарження, регулюють питання приєднання, зміни та доповнення апеляційної скарги, окремі процесуальні етапи на стадіях відкриття апеляційного провадження та ухвалення і проголошення судового рішення.

Вищенаведене обумовлює необхідність вивчення і наукового осмислення змісту та особливостей застосування процесуальних норм, які регулюють апеляційне провадження в адміністративному судочинстві.

Апеляційне провадження було об'єктом наукових досліджень фахівців цивільного (Є.А. Чернущенко, О.М. Трач) та кримінального (В.І. Сліпченко, О.Ю. Костюченко) процесів. Окремі аспекти апеляційного провадження в адміністративному судочинстві були предметом дослідження Р.О. Кукурудза. Водночас адміністративно-правова наука на сьогодні практично не має у своєму розпорядженні спеціальних досліджень, присвячених проблемам апеляційного провадження в адміністративному судочинстві. Дана дисертація є першою монографічною працею у зазначеній сфері.

У процесі дослідження широко використовувалися досвід і відповідні знання вчених інших галузей процесуального права стосовно окремих проблем перегляду судових рішень, зокрема, С.С. Бичкової, С.В. Васильєва, К.В. Гусарова, В.В. Комарова, М.Й. Штефана та ін.

Базове підґрунтя висновків стосовно об'єкта дослідження склали праці стосовно різних питань адміністративного судочинства, зокрема: В.Б. Авер'янова, В.М. Бевзенка, Ю.П. Битяка, Е.Ф. Демського, С.В. Ківалова, І.Б. Коліушка, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, Р.О. Куйбіди, Р.С. Мельника, О.І. Миколенка, Р.В. Миронюка, Т.П. Мінки, О.М. Пасенюка, Ю.С. Педька, В.Г. Перепелюка, Д.В. Приймаченка, О.П. Рябченко, М.М. Тищенка та ін.

Зазначені обставини обумовлюють актуальність теми дисертації, її важливе теоретичне і практичне значення для подальшого розвитку адміністративного процесуального права й удосконалення норм Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до конституційних та міжнародно-правових стандартів і принципів судочинства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 № 14-10, та у межах загальноуніверситетської наукової теми "Актуальні проблеми державотворення, правотворення та правозастосування" (державний реєстраційний номер 0112U003550), затвердженої 28.05.2012.

Проблематика дисертації безпосередньо випливає з положень Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361.

Тему дисертації затверджено Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 30 травня 2013 року (протокол № 5).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є дослідження теоретичних та практичних проблем апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України, розроблення пропозицій щодо вдосконалення адміністративного судочинства у зазначеній сфері.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких задач:

– запропонувати поняття апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України та визначити його співвідношення із суміжними поняттями;

– з'ясувати особливості та значення апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України, його місце серед інших видів переглядів судових рішень;

– сформулювати поняття права на апеляційне оскарження та з'ясувати особливості його реалізації в адміністративному судочинстві України;

– здійснити науковий аналіз передумов реалізації права на апеляційне оскарження в адміністративному судочинстві України;

– розкрити особливості процесуальної форми перегляду судом апеляційної інстанції судових рішень, які не набрали законної сили;

– визначити повноваження адміністративного суду апеляційної інстанції, які реалізуються на стадії ухвалення та проголошення судового рішення;

– висвітлити особливості повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги;

– розробити конкретні пропозиції та рекомендації для вдосконалення апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства в Україні.

Предмет дослідження - апеляційне провадження в адміністративному судочинстві України.

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання. Методологічною основою дослідження став метод діалектичного матеріалізму, використання якого дозволило скласти цілісну систему уявлень про становлення та перспективи розвитку інституту апеляції в адміністративному судочинстві України.

Логіко-семантичний метод використано при встановленні логіко-методологічних засад побудови понять "апеляційне провадження", "право на апеляційне оскарження" та запропоновано інші визначення, сформульовані у дослідженні (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2). Компаративний метод та метод аналізу надали можливість комплексно проаналізувати положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, інші процесуальні кодекси України, міжнародні правові акти, правові акти Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, рішення Європейського суду з прав людини, судову практику адміністративних судів України та процесуальне законодавство таких країн, як Литва, Казахстан, Грузія, Німеччина, Білорусь, Вірменія, Азербайджан (підрозділ 1.2, розділи 2,3). Статистичний метод використано при аналізі статистичних даних перегляду судових рішень адміністративними судами апеляційної та касаційної інстанцій (розділи 2,3). Формально-юридичний метод дозволив усебічно вивчити адміністративно-процесуальні норми, що регулюють апеляційне провадження в адміністративному судочинстві, а також окреслити напрями вдосконалення законодавства в цій сфері (розділи 2,3). Метод анкетування використовувався при з'ясуванні наявних у досліджуваній сфері проблем на основі проведення анкетування суддів адміністративних судів (розділ 3). Методи моделювання і прогнозування надали можливість сформулювати пропозиції до Кодексу адміністративного судочинства України стосовно вдосконалення апеляційного провадження (розділи 2,3).

Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, Цивільний, Господарський України та Кримінальний процесуальні кодекси України, судові акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, міжнародні правові акти, процесуальне законодавство Литви, Казахстану, Грузії, Німеччини, Білорусії, Вірменії, Азербайджану.

Емпіричною базою дослідження стали матеріали судової практики Європейського суду з прав людини, адміністративних судів України, а також узагальнені дані анкетування 243 суддів.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних і прикладних питань апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку положень, що характеризуються науковою новизною й мають важливе теоретичне та практичне значення. Зокрема:

уперше:

– обґрунтовано, що апеляційне провадження в адміністративному судочинстві відрізняється від інших видів переглядів судових рішень за правовими (мета, завдання, об'єкт та межі перегляду) та процесуальними (форми та процесуальні строки розгляду апеляційної скарги, правові наслідки розгляду апеляційної скарги) ознаками;

– встановлено, що апеляційне провадження в адміністративному судочинстві як особлива факультативна стадія має такі властивості:

1) процесуальної форми розгляду апеляційної скарги (здійснюється у загальній або письмовій формах);

2) процесуального способу судового розгляду (здійснюється у змагальному або спрощеному порядку);

3) підстав відкриття провадження (наявність постанови або ухвали суду першої інстанції, яка не набрала законної сили, та апеляційної скарги);

4) стосовно обсягів і меж перегляду судового рішення (повна або неповна апеляція);

– визначено:

1) вичерпний перелік підстав розгляду апеляційної скарги у формі судового засідання та у письмовому провадженні;

2) структурну побудову апеляційного провадження;

3) види повноважень суду апеляційної інстанції: за обсягом перегляду судового рішення; за правовими наслідками розгляду апеляційної скарги;

4) особливості адміністративно-процесуального статусу суб'єктів реалізації права на апеляційне оскарження;

– доведено, що апеляційне провадження в адміністративному судочинстві забезпечує реалізацію контрольної функції правосуддя та сприяє єдності та однаковості судової практики застосування адміністративними судами першої інстанції законодавства при вирішенні адміністративних справ;

– запропоновано конкретні зміни до Розділу 4 Глави 1 "Апеляційне провадження" Кодексу адміністративного судочинства України та обґрунтовано необхідність прийняття постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду адміністративних справ в апеляційному порядку";

удосконалено:

– зміст поняття "право апеляційного оскарження" як передбачену законом можливість для певних суб'єктів адміністративно-процесуальних відносин звернутися до адміністративного суду апеляційної інстанції з вимогою перегляду судового рішення, яке не набрало законної сили, з метою перевірки його відповідності вимогам законності та обґрунтованості;

– теоретичні положення щодо:

1) визначення понять: "апеляційне провадження", "стадії апеляційного провадження", "процесуальна форма апеляційного провадження"; "приєднання до апеляційної скарги" та ін.;

2) розмежування понять "апеляція", "апеляційна скарга", "апеляційне провадження" та "апеляційне оскарження". Розкрито юридичний зміст кожної з цих правових категорій;

– спеціальні ознаки, які слугують критеріями розмежування повної та неповної апеляції:

1) наявність нових доказів, які не досліджувалися у суді першої інстанції;

2) наявність нових обставин, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції;

3) оцінка доказів, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог;

4) встановлення порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи;

– критерії класифікації структури апеляційної скарги:

1) за змістом (предмет та підстава апеляційної скарги);

2) за побудовою (вступна, описово-мотивувальна та заключні частини);

дістало подальшого розвитку:

– обґрунтування:

1) доцільності закріплення у нормах КАСУ підстав та порядку ознайомлення осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, з матеріалами адміністративної справи та отримання копії рішення адміністративного суду першої інстанції;

2) надання самостійного процесуального значення інституту приєднання до апеляційної скарги;

3) необхідності доповнення частиною 2 статті 185 КАСУ переліком ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а також доповнення КАСУ статтею 204-1 "Питання, які вирішує суд апеляційної інстанції під час ухвалення рішення";

– наукові положення стосовно особливостей спливу строків реалізації права на апеляційне оскарження, які залежать від:

1) виду судового рішення, що підлягає оскарженню;

2) обсягу складеного судового рішення в момент його проголошення;

3) присутності у судовому засіданні під час оголошення рішення у справі суб'єкта владних повноважень;

4) виду провадження (звичайне чи скорочене);

– теоретичні положення щодо:

1) дій судді-доповідача на стадії відкриття провадження у справі; на етапі підготовки справи до судового розгляду;

2) дій суду апеляційної інстанції при розгляді справи у судовому засіданні та у письмовому провадженні;

– систематизація етапів стадії ухвалення та проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції:

1) нарада суддів з вирішенням усіх питань;

2) прийняття судового рішення шляхом голосування;

3) складання тексту судового рішення та його підписання;

4) проголошення судового рішення.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання у:

– правотворчості - для розробки і вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства та практики його застосування. У результаті проведеного дослідження сформульовано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кодексу адміністративного судочинства України (довідка Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя від 28 квітня 2015 р.);

– сфері правозастосування - для вдосконалення діяльності суддів адміністративних судів при розгляді адміністративних справ (довідка Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2015 р.);

– навчальному процесі - при підготовці відповідних програм, лекцій та інших навчально-методичних матеріалів, а також при викладанні навчальних дисциплін "Адміністративне право", "Адміністративний процес", "Адміністративне судочинство" (акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 24 грудня 2014 р.);

– науково-дослідній сфері - для подальшого розроблення теоретико-правових проблем перегляду судових рішень в адміністративному судочинстві, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів (акт впровадження у наукову діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 05 січня 2015 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною завершеною науковою працею. У співавторстві з Т.П. Мінкою опубліковано монографію "Апеляційне провадження в адміністративному судочинстві України", в якій дисертант розкрив сутність та особливості апеляційного провадження в Україні. Ідеї та розробки, які належать співавтору монографії, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: "Административное право и процесс: история, современность, перспективы развития" (Москва-Запорожье, 21-22 мая 2014 г.), "Актуальні проблеми правоохоронної діяльності та юридичної науки" (Дніпропетровськ, 19-20 вересня 2013 р.), "Сучасне державотворення та правотворення: питання теорії та практики" (Одеса, 4-5 жовтня 2013 р.), "Сучасний стан та перспективи розвитку адміністративного права та процесу" (Одеса, 10-11 жовтня 2014 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено у десяти наукових публікаціях, серед яких монографія, п'ять наукових статей (одна з них у міжнародному науковому виданні), опублікованих у виданнях, що визначені Міністерством освіти і науки України як фахові з юридичних наук, та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 231 сторінку, з яких 192 сторінки основного змісту. Список використаних джерел налічує 190 найменувань і займає 19 сторінок, додатки викладено на 20 сторінках.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу, визначено мету і задачі дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, вказуються форми апробації та впровадження отриманих результатів.

Розділ 1 "Юридична природа апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України" складається з двох підрозділів, які стосуються розкриття поняття, з'ясування сутності та особливостей апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України, висвітлення його структурних елементів.

У підрозділі 1.1 "Поняття та структура апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України" досліджено історичні засади становлення та формування інституту апеляції в адміністративному судочинстві України та з'ясовано, що в нормах КАСУ були втілені європейські стандарти перегляду судових рішень, конституційні приписи права людини на оскарження судових рішень та традиційні способи оскарження судових рішень, які притаманні вітчизняному цивільному та кримінальному процесуальному законодавству.

Сформульовано авторські визначення понять: "апеляційне провадження", "апеляція" та здійснено розмежування понять "апеляція", "апеляційна скарга", "апеляційне провадження" та "апеляційне оскарження".

З'ясовано, що апеляційне провадження в адміністративному судочинстві є факультативною стадією судового розгляду адміністративної справи, яка має особливу структуру, складається з певної сукупності послідовно вчинюваних дій адміністративного суду апеляційної інстанції та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, і яка включає такі складові:

1) відкриття апеляційного провадження;

2) підготовка справи до апеляційного розгляду;

3) судовий розгляд апеляційної скарги;

4) ухвалення та проголошення судового рішення.

У підрозділі 1.2 "Сутність та особливості апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України" з'ясовано, що завдяки апеляційному провадженню в адміністративному судочинстві забезпечується реалізація контрольної функції правосуддя, а також єдність і однаковість судової практики застосування адміністративними судами першої інстанції законодавства при вирішенні адміністративних справ.

З'ясовано, що апеляційному провадженню в адміністративному судочинстві притаманні такі ознаки:

1) апеляція подається на судове рішення адміністративного суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, призупиняє набрання ним законної сили та його виконання (об'єкт перегляду);

2) апеляційний адміністративний суд розглядає як питання факту, так і питання права, тобто здійснюється перевірка як юридичної, так і фактичної сторони справи в тому обсязі, що й адміністративним судом першої інстанції;

3) апеляційне провадження може бути порушене лише суб'єктами, які мають право апеляційного оскарження, а саме сторонами, особами, які беруть участь у справі та іншими особами, які не брали участі у справі, у тому разі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки;

4) апеляційне провадження у справі може відбуватися лише один раз.

Визначено мету апеляційного провадження, а саме: усунення помилок, що містяться в судових рішеннях адміністративних судів першої інстанції, які не набрали законної сили. Завданням апеляційного провадження є перевірка правильності встановлення фактичних обставин адміністративної справи, законності й обґрунтованості постанов та ухвал адміністративного суду першої інстанції, які не набрали чинності, але у межах апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції

Розділ 2 "Загальна характеристика права на апеляційне оскарження та порядок його здійснення в адміністративному судочинстві України" містить три підрозділи та стосується з'ясування поняття, змісту права апеляційного оскарження в адміністративному судочинстві та характеристики умов його реалізації.

У підрозділі 2.1 "Право на апеляційне оскарження та умови його реалізації в адміністративному судочинстві України" сформульовано авторське визначення поняття права на апеляційне оскарження в адміністративному судочинстві як гарантована державою особам, які брали участь у справі, їхнім правонаступникам та особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи та обов'язки, можливість звернення до адміністративного суду апеляційної інстанції з метою перевірки законності та обґрунтованості судового рішення, яке не набрало законної сили.

З'ясовано, що для реалізації права на апеляційне оскарження необхідна наявність таких умов:

1) суб'єктивних (приналежність особи до кола суб'єктів, які мають право на апеляційне оскарження судового рішення адміністративного суду першої інстанції, що не набрало законної сили, визначених у ст.185 КАСУ);

2) об'єктивних (наявність об'єкта оскарження - постанови або ухвали адміністративного суду першої інстанції, яка не набрала законної сили);

3) формальних передумов (дотримання процесуальних строків на подання апеляційної скарги та дотримання процесуальної форми апеляційної скарги). Встановлено, що недотримання правомочним суб'єктом права на апеляційне оскарження об'єктивних або формальних умов його реалізації тягне за собою диференційовані правові наслідки: залишення апеляційної скарги без руху або її повернення апелянту.

Аналіз та узагальнення судової практики дозволив авторові виявити труднощі у правозастосуванні та типові судові помилки, пов'язані з умовами реалізації права на апеляційне оскарження, а також запропонувати методичні рекомендації "Особливості реалізації права на апеляційне оскарження в адміністративному судочинстві України".

У підрозділі 2.2 "Характеристика суб'єктивних умов реалізації права на апеляційне оскарження в адміністративному судочинстві України" з'ясовано особливості реалізації права на апеляційне оскарження сторін справи, їхніх представників, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору; третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, а також особливості правонаступництва та приєднання до апеляційної скарги.

Зроблено висновок, що адміністративно-процесуальний статус осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, у нормах КАСУ врегульовано недостатньо, що призводить до проблем у правозастосуванні. У зв'язку з цим запропоновано шляхи удосконалення процесуального становища вказаних суб'єктів таким чином:

1) слід надати судам апеляційної інстанції роз'яснення стосовно умов, з виникненням яких можна давати оцінку постанові чи ухвалі суду першої інстанції, що не набрала законної сили, з позиції того, чи стосується вона прав або обов'язків таких суб'єктів;

2) визначити у КАСУ процесуальні строки, з настанням яких особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, можуть звернутися з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції;

3) встановити чіткий процесуальний механізм ознайомлення цих суб'єктів із судовим рішенням, яке не набрало законної сили, та з матеріалами адміністративної справи;

4) доповнити ч.2 ст.186 КАСУ пунктом третім.

На підставі дослідження інституту приєднання до апеляційної скарги зроблено висновок, що вчинення таких дій повинно мати самостійне процесуальне значення, навіть у тому разі, коли особа, яка подала апеляційну скаргу, відмовилася від неї, а також обмежити право приєднатися до апеляційної скарги початком її судового розгляду. У зв'язку з цим запропоновано зміни та доповнення до ст. 192 КАСУ.

У підрозділі 2.3 "Характеристика об'єктивних та формальних умов реалізації права на апеляційне оскарження в адміністративному судочинстві України" аналізуються об'єкти перегляду (постанови та ухвали судів першої інстанції, які не набрали законної сили), процесуальні строки апеляційного оскарження та досліджуються особливості процесуальної форми апеляційної скарги.

Аналіз судової практики за видами оскаржуваного рішення показує, що апеляційні адміністративні суди у більшості випадків переглядають постанови (261703 у 2014 р.) і у меншій кількості ухвали (22350 ухвал у 2014 р.). Що стосується причин скасування постанов адміністративних судів першої інстанції, то їх можна поділити на такі групи:

1) проблеми у правозастосуванні, пов'язані з тим, що національне законодавство, яке регулює спірні правовідносини (податкова сфера, соціальний захист, митна сфера тощо) зазнає значних змін, є надмірно складним та суперечливим;

2) невідповідність постанов суду правовим позиціям Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України;

3) поверхневе дослідження матеріалів адміністративних справ.

Що стосується причин скасування ухвал адміністративних судів першої інстанції, то вони здебільшого є однаковими, адже при їх прийнятті адміністративні суди припускаються типових помилок:

1) неповно та невсебічно з'ясовуються або не беруться до уваги докази підтвердження причин пропуску строку для звернення до суду, питання поновлення процесуальних строків;

2) необґрунтованими є підстави у поверненні позовної заяви, відмови у відкритті провадження в адміністративній справі;

3) допускаються помилки щодо визначення підсудності адміністративних справ.

Сформульовано авторське визначення процесуального строку на апеляційне оскарження як встановленого у КАСУ проміжку часу, протягом якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право на вчинення процесуальних дій, пов'язаних зі зверненням до адміністративного суду апеляційної інстанції.

На підставі аналізу судової практики з'ясовано зміст процесуальних дій суду апеляційної інстанції, пов'язаних з обчисленням та поновленням строків на апеляційне оскарження, та встановлено, що труднощі у правозастосуванні та судові помилки виникають при визначенні процесуальних строків реалізації права на апеляційне оскарження та пов'язані з:

1) установленням початку перебігу строку на апеляційне оскарження та його закінченням;

2) визначенням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження;

3) визначенням дати, з якої починається обчислення строку на апеляційне оскарження, у випадках, коли судове рішення не було складено у повному обсязі при його оголошенні;

4) установленням початку перебігу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення;

5) установлення моменту початку та закінчення строку на апеляційне оскарження у випадку оскарження судового рішення особами, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права та обов'язки.

Сформульовано зміни та доповнення до ст. ст.185 та 186 КАСУ; запропоновано прийняття Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду адміністративних справ в апеляційному порядку".

Розділ 3 "Процесуальний порядок перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції в адміністративному судочинстві України" складається з двох підрозділів, у яких аналізується процесуальна форма перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції та правові наслідки розгляду апеляційної скарги.

У підрозділі 3.1 "Характеристика процесуальної форми перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції в адміністративному судочинстві України" досліджено процесуальні повноваження адміністративного суду апеляційної інстанції на всіх стадіях апеляційного провадження, проаналізовано зміст усіх процесуальних дій.

Сформульовано авторські поняття таких процесуальних етапів, як "відкриття апеляційного провадження", "підготовка справи до судового розгляду" та висвітлено коло питань, які повинен вирішити суддя-доповідач на цих стадіях апеляційного провадження.

З'ясовано, що процесуальні завдання, які вирішуються суддею-доповідачем на стадії відкриття апеляційного провадження, - це перевірка підстав для прийняття апеляційної скарги, а на стадії підготовки справи до судового розгляду - перевірка готовності справи до розгляду та визначення, чи буде вона розглядатися в судовому засіданні або у письмовому провадженні. Наголошено на важливості правильності здійснення процесуальних дій суддею-доповідачем, неприпустимості їх порушення. Зроблено висновок, що процесуальне значення цих етапів розгляду апеляційної скарги полягає у забезпеченні правильного та своєчасного вирішення адміністративної справи у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовано доцільність доповнення КАСУ статтею 189-1 "Повернення апеляційної скарги".

Зроблено висновок, що розгляд апеляційної скарги судом апеляційної інстанції може здійснюватися у формі судового засідання або у письмовому провадженні. Встановлено, що розгляд справи у судовому засіданні складається з таких процесуальних етапів:

1) відкриття судового засідання;

2) з'ясування обставин адміністративної справи та перевірка їх доказами;

3) судові дебати. З'ясовано дії суду апеляційної інстанції на кожному із зазначених процесуальних етапів.

У підрозділі 3.2 "Правові наслідки перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції в адміністративному судочинстві України" досліджено особливості стадії ухвалення та проголошення судового рішення адміністративним судом апеляційної інстанції та його повноваження за наслідками розгляду апеляційної скарги.

Обґрунтовується, що ухвалення та проголошення судового рішення за наслідками апеляційної скарги є складною процесуальною стадією, яка включає в себе такі етапи:

1) нараду суддів з розв'язанням усіх питань, які підлягають вирішенню;

2) прийняття судового рішення шляхом голосування;

3) складання тексту судового рішення, тобто оформлення висновків суду апеляційної інстанції у письмовій формі у вигляді постанови або ухвали та підписання судового рішення;

4) проголошення судового рішення.

Наголошено на важливості значення процесуальних дій, які здійснюються колегією суддів апеляційного суду в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, та обґрунтовується необхідність доповнити КАСУ статтею 204-1 "Питання, які вирішує суд апеляційної інстанції у нарадчій кімнаті". Встановлено, що проголошення судового рішення в апеляційному провадженні може здійснюватися у два способи: проголошення судового рішення прилюдно в судовому засіданні; отримання копії судового рішення за результатами розгляду справ у порядку письмового провадження. Зроблено висновок, що від способів проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції залежить сплив строку набрання ним законної сили.

Обґрунтовується, що проголошення адміністративним судом апеляційної інстанції судового рішення є юридичним фактом, який впливає на існування матеріальних та процесуальних правовідносин, і який спричиняє для сторін, осіб, які беруть участь у справі, настання певних процесуально-правових наслідків. З цього моменту постанова або ухвала адміністративного суду апеляційної інстанції набирає законної сили, тобто вони стають незмінними, неспростовними та виключними.

На підставі аналізу законодавства повноваження суду апеляційної інстанції поділено на такі групи:

1) повноваження, при реалізації яких рішення адміністративного суду першої інстанції визнається законним та обґрунтованим;

2) повноваження, при реалізації яких рішення адміністративного суду першої інстанції скасовується повністю і приймається нове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги;

3) повноваження, при реалізації яких рішення адміністративного суду першої інстанції змінюється;

4) повноваження, при реалізації яких апеляційне провадження закривається без розгляду апеляційної скарги. Здійснено науковий аналіз цих груп.

Висновки