У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами й темами; визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет; охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів і їхнє практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дисертаційної роботи, її структуру та обсяг.

У Розділі 1 "Адміністративно-правове забезпечення колективних договорів та угод" висвітлено загальнотеоретичні питання адміністративно-правових відносин у системі колективних договорів та угод, визначено нормативно-правовий базис їх укладення, забезпечення та регулювання.

У підрозділі 1.1 "Теоретичні основи забезпечення адміністративно-правових відносин у системі колективних договорів та угод" досліджено адміністративно-правові відносини, які виникають під час укладення та реалізації колективних договорів, угод, їх особливу структуру та обов'язки суб'єктів у цих відносинах. Встановлено, що суб'єкти владних повноважень часто діють неефективно, формально, або іноді навіть нехтують правами та інтересами найманих працівників, які вони покликані захищати. Причинами цього є недосконалість та невідповідність норм вітчизняного законодавства вимогам сучасного соціально-економічного розвитку держави та нормам міжнародного законодавства у сфері укладення та реалізації колективних договорів, угод.

Зауважено, що сфера колективно-договірного регулювання, ефективність механізму укладення колективних договорів, угод та протиріччя, що виникають між державою, організаціями профспілок та роботодавців, були об'єктом досліджень багатьох вітчизняних науковців, зокрема Г.І. Чанишевої, Н.Б. Болотіної, В. Є. Прокопенка, О.М. Ярошенка та ін. Однак, усі науковці зводили дослідження інституту колективного договору, угоди як засобу регулювання відносин між роботодавцем (організаціями роботодавців) та найманими працівниками (організаціями профспілок) про умови праці, оплату, охорону праці тощо. Під час аналізу праць В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, В.К. Колпакова та ін. визначено, що нормативно-правове забезпечення укладення колективних договорів угод регулюється не тільки нормами трудового права, але й адміністративним правом, оскільки обов'язковим суб'єктом цих відносин є держава, яка через надані їй функції, що мають юридично владний, розпорядницький, контролюючий характер, забезпечує захист, гарантування прав та інтересів людини, громадянина, найманих працівників, окремих груп населення.

Найдієвішою формою співпраці в межах соціально-економічних, трудових відносин у розвинутих європейських країнах є трипартизм (держава - роботодавець - профспілкові організації / громадські організації): цей різновид співпраці та взаємодії набув виразних рис адміністративно-правового явища. Наголошено на тому, що роль та участь держави у встановленні інституту колективного договору й угоди є досить важливою й актуальною в Україні, особливо в умовах соціально-економічних, політичних ризиків.

У підрозділі 1.2 "Нормативно-правове забезпечення адміністративно-правових відносин при укладенні колективних договорів, угод в Україні" проаналізовано вітчизняне та міжнародне законодавства у сфері укладення колективних договорів та угод в Україні.

За його результатами запропоновано виокремити напрями нормативно-правового забезпечення колективно-договірного процесу з метою його удосконалення, зокрема: встановлення ієрархії колективних угод, укладених на різних рівнях, та їх чіткого взаємозв'язку; розширення кола представництва інтересів найманих працівників та роботодавців; організації фахової підготовки представників сторін колективно-договірного процесу; встановлення максимальної тривалості колективних переговорів із укладення колективної угоди та передбачення конкретних строків переговорів із укладення наступної угоди; підвищення дисциплінарної та адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері колективних договорів, угод, а також визначення ролі та функцій контролюючих органів у колективно-договірному процесі розроблення механізму аудиту та моніторингу за виконанням колективних договорів, угод; забезпечення оприлюднення інформації щодо стану колективно-договірної роботи на веб-сторінках відповідних органів державної та місцевої влади, підприємств, установ, організацій, які підписали договори, угоди, або будь-яким іншим наявним способом; введення єдиного відкритого електронного реєстру чинних колективних договорів, угод усіх рівнів, включно з даними про сферу їхньої дії.

У підрозділі 1.3 "Світовий та вітчизняний досвід у сфері укладення колективних договорів, угод між фізичними особами підприємцями, підприємствами та іншими суб'єктами господарювання" проаналізовано чинне законодавство деяких зарубіжних країн (Австрії, Швеції, Нідерландів, Латвії, Польщі, Франції, Великобританії, Японії), та механізми його імплементації, зокрема через застосування класичної моделі трипартизму, коли захист соціально-економічних, трудових, виробничих відносин відбувається триангулярно: влада - бізнес - наймані працівники. Окреслено застосування досвіду участі громадських об'єднань у колективно-договірному процесі, а також доведено необхідність розширення кола суб'єктів колективно-договірного регулювання з обов'язковим залученням держави до вирішення питань захисту інтересів найманих працівників, особливо тих, які зайняті у малому підприємництві. Звернено увагу на те, що суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи-підприємці переважно залучають найманих працівників без офіційного працевлаштування останніх, тому значна кількість найманих працівників, зайнятих у малому та середньому бізнесі, працюють у сфері "тіньової зайнятості". Як наслідок, фізичні особи-підприємці ухиляються від оподаткування своїх реальних прибутків, а також належно не гарантують своїм працівникам захисту їх прав (виплати заробітної плати у "конвертах", відсутність щорічної відпустки, відсутність соціальних виплат тощо). Зауважено, що адміністративно-правове забезпечення укладення колективних договорів та угод потребує розширення та нормативно-правового закріплення у таких напрямах: між суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами-підприємцями та найманими працівниками; між суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами-підприємцями та юридичними особами, які надають місця праці (орендодавці, франчайзери); між державою та самозайнятими працівниками; між органами місцевого самоврядування, інвестором-роботодавцем та територіальною громадою.

У Розділі 2 "Державне забезпечення формування та реалізації колективних договорів і угод в Україні" охарактеризовано державну політику у сфері забезпечення колективно-договірного регулювання, проаналізовано адміністративно-правовий механізм укладення і реалізації колективних договорів та угод в Україні, розглянуто інституційний базис адміністративно-правового забезпечення соціально-економічних гарантій суб'єктам господарювання.

У підрозділі 2.1 "Державна політика у сфері забезпечення, формування та реалізації колективних договорів і угод" узагальнено наукові погляди щодо ефективності державної політики, спрямованої на забезпечення захисту прав та інтересів найманих працівників в Україні. Держава як гарант захисту соціально-економічних, виробничих, трудових потреб суспільства у сфері укладення колективних договорів та угод виконує законодавчу функцію (органи законодавчої влади), забезпечує контроль та нагляд за допомогою центрального органу виконавчої влади (Державна інспекція України з питань праці), є стороною колективних угод, укладених на усіх рівнях, окрім локального, а також є роботодавцем для певних категорій працівників (державних службовців; посадових осіб органів місцевого самоврядування; працівників, що не є державними службовцями, але працюють на державних підприємствах, установах, організаціях), держава здійснює функції посередника та арбітра, беручи участь у відповідних тристоронніх органах соціального партнерства (Національна тристороння соціально-економічна рада; Національна служба посередництва і примирення).

У підрозділі 2.2 "Аналіз ефективності укладення та реалізації колективних договорів, угод в Україні" зосереджено увагу на аналізі змістових характеристик та статистичних даних укладення колективних договорів та угод протягом 1991-2014 років на усіх рівнях. За результатами аналізу колективних договорів, угод на галузевому, місцевому, регіональному, загальнонаціональному рівнях встановлено, що більшість положень мають лише загальний, декларативний характер спільних домовленостей сторін, без конкретно встановлених зобов'язань, не передбачають конкретних спільних заходів для сторін, не окреслюють інструментів та адміністративних механізмів взаємодії сторін угоди, термінів реалізації запланованих заходів і призначення відповідальних посадових осіб за виконання поставлених завдань та передбачення відповідальності за невиконання положень колективних договорів, угод. Суперечливість положень колективних договорів та угод, укладених на різних рівнях, полягає у тому, що часові рамки колективних переговорів і строк дії угод різних рівнів не узгоджені та не сприяють їхній ефективній реалізації. Аналіз стану ефективності та шляхів підвищення рівня дотримання трудових, соціально-економічних прав найманих працівників за допомогою колективних договорів та угод у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській, Закарпатській областях виявив низку причин неефективного укладення колективних договорів, угод. Це: недовіра працівників до колективних договорів, угод (95,2% респондентів), нерозуміння представниками трудового колективу значення колективного договору, угоди (91,0% респондентів); низький рівень адміністративної відповідальності власників за недотримання положень колективних договорів, угод (82,2% респондентів); неефективність механізму адміністративної відповідальності за недотримання положень колективного договору та угоди (86,1% респондентів). Встановлено, що долучення до колективно-договірного процесу представників органів місцевої та регіональної влади сприятиме підвищенню ефективності укладення та реалізації колективних договорів, угод (54,4% опитаних респондентів).

У підрозділі 2.3 "Участь органів державної влади та управління в забезпеченні соціально-економічних гарантій суб'єктів господарювання в Україні" досліджено, що складовою адміністративно-правового забезпечення колективно-договірних відносин за участю суб'єктів господарювання є гарантії їхньої реалізації, під якими розуміють засоби, що забезпечують їх здійснення у повному обсязі, та їхня охорона. Своєю чергою, адміністративно-правові засоби як інструмент державного управління для забезпечення соціально-економічних гарантій поділяються на примусові (обов'язковість укладення колективних договорів та угод суб'єктами господарювання усіх форм власності й організаційно-правових форм), організаційні (нормотворча діяльність центральних органів державної влади з метою створення сприятливих умов для ведення господарської діяльності), роз'яснювальні (доведення важливості колективних договорів та угод до всіх суб'єктів колективно-договірного процесу через засоби масової інформації), стимулюючі засоби (застосування заохочувальних заходів до суб'єктів господарювання - роботодавців, що дотримуються положень колективних договорів та угод, шляхом встановлення додаткових порівняно із законодавством соціально-економічних гарантій).

Дієвість колективних договорів, угод зростає тоді, коли держава проводить активну соціально-економічну політику в інтересах більшості населення, відтак розвиваються інститути громадянського суспільства, що забезпечують представництво інтересів різних соціальних груп.

У Розділі 3 "Напрями вдосконалення адміністративно-правового механізму укладення та реалізації колективних договорів та угод в Україні" розглянуто формування інституційного базису адміністративно-правового механізму укладення колективних договорів та угод, а також вплив адміністративної реформи на реалізацію колективних договорів та угод в Україні.

У підрозділі 3.1 "Формування інституційного базису адміністративно-правового механізму на основі укладення та реалізації колективних договорів та угод" констатовано, що нормативно-правова база потребує формування оновленої правової системи колективно-договірного регулювання, зокрема модернізації адміністративно-правового механізму укладення колективних договорів, угод.

Відзначено про відсутність у чинному законодавстві прописаного чіткого алгоритму створення та функціонування соціально-економічних рад на територіальному рівні. Запропоновано з Закону України "Про соціальний діалог в Україні" вилучити положення про необхідність підтвердження численності (репрезентативності) членів профспілкових організацій та організацій роботодавців, які створені та діють на рівні областей, міст та районів з метою створення можливості якнайбільшої кількості об'єднань для участі у колективних переговорах з укладенням галузевих угод, а також делегування представників до роботи у соціально-економічних радах на територіальному рівні.

Аргументовано доцільність формування інституційного базису адміністративно-правового механізму укладення та реалізації колективних договорів та угод у три етапи: підготовчий - визначення цілей та заходів щодо вдосконалення адміністративно-правового механізму укладення та реалізації колективних договорів та угод (до кінця 2016 р.); організаційний - формування дієвого адміністративно-правового механізму укладення і реалізації колективних договорів та угод і вдосконалення законодавчо-правової бази (2017-2018 рр.); завершальний - повне завершення формування інституційного базису у відповідності з європейськими стандартами та імплементація оновленої нормативної бази у відносинах "держава - роботодавець - наймані працівники" (2019 р.).

У підрозділі 3.2 "Адміністративна реформа в Україні як основа забезпечення укладення колективних договорів, угод" на підставі аналізу наукових джерел встановлено, що адміністративну відповідальність повинні нести сторони колективно-договірних відносин - фізичні особи (представники профспілки, роботодавці, представники роботодавців), а також держава (в особі уповноваженого представника органів державної влади) чи територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування.

Запропоновано внести відповідні зміни щодо включення уповноважених посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування до суб'єктів адміністративної відповідальності за правопорушення, вчинені у сфері укладення колективних договорів та угод, та збільшити розміри адміністративних штрафів.

Доцільно доповнити КУпАП статтею 41-4 "Про відмову від реєстрації колективного договору, угоди", яка передбачає адміністративну відповідальність за відмову представників органів державної влади та місцевого самоврядування від реєстрації колективного договору, угоди в органах державної влади.

Дієвими засобами формування механізму забезпечення укладення та реалізації колективних договорів та угод є їх аудит. Організаційну структуру аудиту у сфері укладення колективних договорів та угод запропоновано забезпечити під егідою Національної тристоронньої соціально-економічної ради (Комітету з аудиту). Об'єктом проведення аудиту є діагностування соціально-економічних, трудових відносин держави - роботодавців - найманих працівників, моніторинг стану та ходу укладення, реалізації та виконання положень колективних договорів та угод на усіх рівнях. Запровадження аудиторського моніторингу та його поетапна імплементація сприятиме підвищенню ефективності механізму укладення колективних договорів та угод на всіх рівнях.

У підрозділі 3.3 "Шляхи підвищення ефективності укладення та реалізації колективних договорів, угод (на прикладі Львівської області)" з'ясовано, що вагому роль у формуванні передумов ефективності механізму укладення та реалізації колективних договорів та угод відіграють місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, особливо на рівні окремих підприємств. Сьогодні повноваження місцевих органів державної влади відповідно до чинного законодавства у сфері колективних договорів та угод обмежуються лише функцією реєстрації колективних договорів, угод, що є недостатнім для ефективності процесу вирішення завдань та конфліктів у соціально-трудовій сфері регіону, особливо в умовах проявів кризових явищ у державі.

Для підвищення ефективності механізму укладення колективних договорів, угод запропоновано проект Регіональної програми співпраці органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, Львівської обласної територіальної тристоронньої соціально-економічної ради (яка діє в рамках розробленого положення та регламенту) і громадських об'єднань, що можуть об'єднуватись в асоціації.

Запропоновано ввести електронний реєстр укладених колективних договорів, угод у регіоні (Львівська обл.) з публічним безкоштовним доступом та регулярним публікуванням інформації про стан колективно-договірної роботи на офіційних сайтах місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування.

Розроблено проекти типових форм трипартизного укладення колективних договорів між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою та найманими працівниками, а також між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою та юридичними особами (орендодавцями, франчайзерами) з обов'язковим залученням до колективно-договірного процесу органів державної влади та місцевого самоврядування.

Висновки