Адміністративна відповідальність перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Василик Юрій Борисович

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕВІЗНИКІВ ЗА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ БЕЗ НАЛЕЖНИХ ДОКУМЕНТІВ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ПАСАЖИРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ.

перевізник кордон адміністративний відповідальність

Захист відбудеться «20» лютого 2015 року о 12⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

Автореферат розіслано «19» січня 2015 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.А. Плугатар

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Невпинний розвиток громадського суспільства, демократичні перетворення, характерні для Української держави сьогодні, вимагають від державних інституцій проведення комплексного реформування законодавчої системи протидії транскордонній злочинності у сфері торгівлі людьми.

Україна з огляду на особливе географічне розташування є однією з основних транзитних країн на шляху міграційних потоків до країн Європейського Союзу, що призводить до виникнення та розвитку на її території транскордонних злочинних угруповань, основною метою яких є сприяння незаконному переміщенні через державний кордон України груп мігрантів.

Протягом останніх десятиліть Україною було підписано низку міжнародних нормативно-правових актів, які зобов'язують вживати ефективних заходів з попередження торгівлі людьми, що включають заходи, спрямовані на попередження такої торгівлі, покарання осіб, які беруть участь у ній, а також на захист потерпілих від такої торгівлі. З огляду на це Верховною Радою України було підготовлено низку змін до вітчизняного законодавства в частині притягнення до відповідальності перевізників, які своєю бездіяльністю сприяють незаконним злочинним угрупованням у нелегальному переправленні через державний кордон України мігрантів, жертв торгівлі людьми. Одним із таких нормативних актів став Закон України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (далі - Закон України «Про відповідальність перевізників…»).

Незважаючи на те, що прийняття вказаних змін вплинуло на збільшення кількості притягнутих до відповідальності осіб за досліджуване правопорушення (у 2011 році складено 1172 протоколи та винесено 1159 постанов про порушення перевізниками правил здійснення міжнародних пасажирських перевезень, за 2012 рік було складено 1008 протоколів та винесено 1000 постанов щодо таких порушень, за 2013 рік - 658 протоколів, 651 постанову, за перші 9 місяців 2014 року - 256 протоколів, 250 постанов), необхідно зважати на той факт, що з 2011 року збільшилася кількість постанов про закриття провадження у справах у зв'язку з відсутністю події правопорушення (за 2011 рік винесено 5 таких постанов, за 2012 рік - 9, за 2013 рік - 15, за 9 місяців 2014 року - 19). Вказана статистика, на нашу думку, пов'язана з недосконалістю законодавства у досліджуваній сфері щодо підстав та порядку притягнення перевізників до відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів.

Аналіз судової практики розгляду у Вищому адміністративному суді України досліджуваної категорії справ дає підстави стверджувати, що протягом 2012-2014 років кількість оскаржуваних судових рішень щодо притягнення до адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів зросла. Так, якщо у 2012 році на касаційний розгляд в системі адміністративного судочинства надійшло 5 справ, то в 2013 році - вже 16, а за 9 місяців 2014 року - 18 справ. Зі змісту досліджених ухвал Вищого адміністративного суду України випливає, що проблемами неефективного вирішення питань щодо притягнення перевізників до адміністративної відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень є наступні: відсутність законодавчо встановленого обов'язку перевізників перевіряти не тільки наявність необхідних для перетину кордону документів, але й їх справжність; прогалини у правовому регулюванні порядку перевірки законності та обґрунтованості постанов у досліджуваній категорії справ; можливість накладення штрафу як адміністративного стягнення на представництво юридичної особи-нерезидента в Україні, що здійснює міжнародні пасажирські перевезення.

Тому сучасна система законодавчих актів, якою врегульовано питання відповідальності перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, потребує усунення наявних правових прогалин та вдосконалення законодавства України відповідно до європейських стандартів.

Саме тому дослідження адміністративного законодавства в частині притягнення перевізників до відповідальності є нагальним та необхідним напрямом наукового пошуку, під час розроблення якого слід враховувати норми Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року та Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16 травня 2005 року, а також низки інших міжнародних договорів: «Положення про організацію співробітництва залізничних шляхів» від 1 червня 2002 року, Віденської Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та ін.

Отже, особливості проведення адміністративної реформи на практиці зумовлюють появу низки питань, що потребують свого вирішення, і не в останню чергу це стосується функціонування та застосування прийнятих нормативно-правових актів на практиці, що супроводжували застосування Закону України «Про відповідальність перевізників…».

Теоретико-методологічне підґрунтя для виконання дисертаційного дослідження склали загальнотеоретичні наукові праці фахівців з адміністративного права і процесу, фінансового права, інформаційного права, зокрема, В.Б. Авер'янова, Д.Є. Андреєвої, Д.М. Бахраха, А.І. Берлача, Н.А. Берлач, Ю.П. Битяка, І.Л. Бородіна, І.П. Голосніченка, Т.О. Гуржія, Є.В. Додіна, О.Т. Зими, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшніченка, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А. Т. Комзюка, В.С. Куйбіди, Д.М. Лук'янця, В.І. Олефіра, О.І. Остапенка, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи та ін.

Окремі питання адміністративно-правового регулювання правовідносин у сфері пасажирських перевезень розглядалися у наукових працях І.В. Булгакової, В.К. Гіжевського, Е.Ф. Демського, М.В. Коваліва, В.І. Куделя, А.В. Мілашевича, А.Ф. Моти, В.Й. Развадовського, А.Є. Шевченка, О.О. Юхна та інших провідних науковців.

Названими вище й іншими вченими зроблено значний внесок у розвиток теорії адміністративної відповідальності, а також вивчення особливостей адміністративно-правового регулювання реалізації окремих видів документів. Проте низка важливих теоретичних і практичних питань щодо організаційно-правового та наукового забезпечення процесу вдосконалення адміністративно-правового механізму регулювання адміністративної відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень досі досліджувалася фрагментарно й тому потребує комплексного дослідження, вироблення концептуального підходу до визначення особливостей проваджень у досліджуваній категорії справ.

Зазначене вище свідчить про актуальність обраної теми дослідження та необхідність подальшого опрацювання організаційних, правових і наукових засад адміністративної відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено в рамках основних напрямів наукових досліджень Державної прикордонної служби України на період до 2015 року, затверджених Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби від 29 грудня 2010 року № 1064; Державної цільової правоохоронної програми «Облаштування та реконструкція державного кордону» на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 року № 831; Програми розвитку Державної прикордонної служби України на період до 2015 року, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 серпня 2007 року № 658.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у формуванні теоретико-методологічних засад адміністративно-правового регулювання притягнення до відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень з наступним обґрунтуванням теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо форм та методів удосконалення такого регулювання.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі завдання:

- дослідити й визначити особливості правового регулювання адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень;

- здійснити аналіз поняття та ознак адміністративної відповідальності у досліджуваній сфері;

- визначити адміністративно-правовий статус перевізника як суб'єкта адміністративно-правової відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень;

- зосередити увагу на визначенні вимог, що ставляться до осіб, які мають намір здійснювати міжнародні пасажирські перевезення;

- розкрити особливості порядку порушення та розгляду справ про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень;

- виокремити вимоги до процесуальних документів, що складаються у процесі порушення та розгляду досліджуваної категорії справ;

- дослідити особливості виконання постанов щодо справ про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень;

- визначити специфіку оскарження постанов у досліджуваній категорії справ;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства стосовно перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються у сфері державного управління між суб'єктами державно-управлінських відносин та фізичними особами-підприємцями і юридичними особами, які надають послуги з перевезення пасажирів.

Предмет дослідження - адміністративна відповідальність перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, в основу котрих покладено системний підхід, застосування якого сприяло комплексному дослідженню та розв'язанню проблеми адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів. Методологічну основу наукового дослідження склала низка наукових методів. Історико-правовий метод дав можливість здійснити періодизацію виникнення та формування інституту адміністративної відповідальності за порушення правил міжнародного перевезення пасажирів (підрозділ 1.1). За допомогою порівняльно-правового методу досліджено досвід зарубіжних країн щодо протидії адміністративним проступкам у досліджуваній сфері суспільних відносин (підрозділи 1.1, 3.3). Статистичний метод дозволив обґрунтувати необхідність існування інституту адміністративної відповідальності за порушення Закону України «Про відповідальність перевізників…» (підрозділ 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат щодо адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів (підрозділи 1.2, 1.3).

Метод системного аналізу застосовувався з метою зіставлення різних нормативно-правових актів, що визначають основи застосування адміністративної відповідальності за порушення Закону України «Про відповідальність перевізників…» (підрозділи 2.1, 2.2). За допомогою формально-логічного методу проаналізовано зміст законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність суб'єктів, уповноважених порушувати й розглядати справи про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів (підрозділи 2.1-2.3). Завдяки використанню логіко-семантичного методу внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у досліджуваній сфері.

Комплексне використання вказаних загальнонаукових та юридично-галузевих методів забезпечило всебічне дослідження особливостей адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень та визначення її місця в структурі інституту адміністративної відповідальності та в галузі адміністративного права України.

Емпіричну основу наукового дослідження склали матеріали Державної прикордонної служби України, Вищого адміністративного суду України, Єдиного державного реєстру судових рішень. Крім того, у роботі були використані результати особистої практичної діяльності у сфері здійснення охорони державного кордону України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням інституту адміністративної відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Зокрема, до них належать такі:

вперше:

- визначено історіографію дослідження адміністративної відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень, у зв'язку з чим виділено кілька етапів, що мають умовні хронологічні рамки: І - становлення (1992-2009); ІІ - удосконалення (2010 - до цього часу), з'ясовано специфіку кожного з них;

- запропоновано розширити перелік санкцій за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень шляхом запровадження позбавлення ліцензії перевізника;

- обґрунтовано необхідність створення та дії Єдиного реєстру перевізників, у якому повідомлятиметься про зміни у документах, необхідних пасажирам для в'їзду в Україну та до іноземних держав. Відповідно, неповідомлення про такі зміни може бути підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у розглядуваній сфері;

- сформульовано пропозицію щодо запровадження процедури накладення штрафу на перевізника-нерезидента шляхом укладення відповідних договорів про надання правової допомоги з органами охорони державного кордону іноземних держав;

удосконалено:

- концептуальні підходи до розподілу витрат, пов'язаних зі сплатою штрафів та витрат на повернення осіб, які перетинали кордон без належних документів, зважаючи на навмисні дії особи, що перетинала кордон без належних документів, а також на особу перевізника;

- теоретичні засади, що визначають перелік осіб, які мають право порушувати й розглядати справи про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень, включивши до цього переліку начальників органів охорони державного кордону і Морської охорони та їх заступників; керівників підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України;

- наукові підходи до можливості відсутності свідка на місці розгляду справи про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень з викладенням ним позицій у відповідних протоколах та поясненнях, а також участі цих учасників за допомогою засобів відеозв'язку;

- визначення порядку відтермінування виконання постанов про адміністративну відповідальність розглядуваних справ у зв'язку з матеріальним становищем перевізника на підставі відповідних рішень про банкрутство або санацію;

дістали подальшого розвитку:

- теоретичні положення щодо необхідності закріплення на рівні спеціального нормативного акта положення про можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень про притягнення до адміністративної відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень;

- позиція про доцільність запровадження на базі Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства юстиції України та Міністерства інфраструктури України короткострокових курсів для фактичних перевізників (водіїв), які здійснюватимуть міжнародні пасажирські перевезення, в частині їх ознайомлення зі змістом та формою документів, необхідних для перетину державного кордону.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані автором теоретичні висновки та практичні рекомендації можуть бути використані:

– у науково-дослідній діяльності: для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень (акт впровадження від 19 вересня 2014 року);

– у правотворчій та правозастосовній діяльності: результати дослідження містять низку пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства в аналізованій сфері, запропоновані рекомендації можуть бути використані у правозастосовній практиці;

– у навчальному процесі: матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні у вищих навчальних закладах дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність» (акт впровадження від 1 серпня 2014 року).

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження розглядалися на чотирьох всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: «Проблеми теорії і практики виконання рішень судів та інших органів» (м. Хмельницький, 14-15 червня 2012 року), «Дванадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 8-9 листопада 2013 року), «Молода наука України. Перспективи та пріоритети розвитку» (м. Запоріжжя, 25-26 липня 2014 року), «Вплив сучасної юридичної науки на політичні й соціально-економічні процеси в Україні» (м. Одеса, 24 жовтня 2014 року).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи викладено у десяти наукових публікаціях, із яких п'ять - у наукових фахових виданнях України з юридичних наук, одна - у іноземному юридичному виданні, та чотири - у тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (249 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 201 сторінку, із яких основний текст - 183 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, характеризується її зв'язок з науковими планами та програмами, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про апробацію результатів і публікації.

Розділ 1 «Загальнотеоретичні засади адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», який містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Правове регулювання адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» на підставі опрацювання як вітчизняних, так і міжнародних правових актів у досліджуваній сфері, визначено передумови закріплення на законодавчому рівні питань адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень, а також виокремлено етапи розвитку такого правового регулювання: 1) етап становлення (з 1992-2009 роки), упродовж якого Україною як незалежною державою започатковано систему органів охорони державного кордону, посилено правову базу щодо протидії торгівлі людьми; 10 січня 2002 року прийнято Закон України «Про відповідальність повітряних перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну», який встановлював, відповідно до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, відповідальність повітряних перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну. Дисертантом доведено, що значна кількість нормативних актів, прийнятих у період становлення, все ж таки не забезпечувала належного механізму застосування адміністративно-правової відповідальності перевізників за порушення правил міжнародних пасажирських перевезень, оскільки встановлювалися лише загальні принципові норми, що не визначали ні переліку осіб, які мають право здійснювати провадження у цих справах, ні порядку накладення штрафів, а тому і не мали належного ефективного регулювання у цій сфері; 2) етап удосконалення (з 2010 року) характеризується активізацією роботи з удосконалення законодавства у вказаній сфері. З-поміж іншого, ратифікувавши у 2010 році Конвенцію Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16 травня 2005 року, Україна взяла на себе зобов'язання щодо удосконалення законодавства у сфері адміністративно-правової відповідальності перевізника за порушення правил міжнародних пасажирських перевезень щодо перетину державного кордону України без належних документів. У зв'язку з цим, було внесено зміни до Закону України «Про відповідальність повітряних перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну». Також паралельно було внесено зміни до профільних нормативних актів, які стосуються різних видів перевезень (автомобільного, повітряного, залізничного).

У результаті проведеного дослідження підкреслено, що 83 % посадових осіб вважають за необхідне вдосконалити нормативно-правове регулювання оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби України у вказаній сфері шляхом унесення відповідних змін до чинного законодавства.

Автором обґрунтовано також необхідність викладення назви Закону України «Про відповідальність перевізників…» у новій редакції у зв'язку з тим, що чинна назва не відображає змісту самого Закону, є ширшою від предмета регулювання, визначеного у преамбулі до нього. На думку дисертанта, питання адміністративної відповідальності перевізника у міжнародних перевезеннях є значно ширшим і не обмежується самим лише обов'язком перевіряти перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту. Саме тому запропоновано викласти назву Закону в такій редакції: «Про відповідальність перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».

Автор робить висновок про сумнівність покладення у всіх випадках на перевізника обов'язку вивезення пасажира, якому відмовлено у в'їзді в Україну чи знаходження ним іншого способу вивезення пасажира за межі території України, оскільки фізична особа-перевізник не зможе цього зробити в разі відмови такого пасажира від вивезення. Крім цього, це положення не узгоджується зі ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», згідно з якою видворення іноземців та осіб без громадянства, які затримані в межах контрольованих прикордонних районів за спроби або після незаконного перетину державного кордону в Україну, здійснюється органами охорони державного кордону, а в інших випадках - органами внутрішніх справ, а особи, які влаштовували їх незаконний в'їзд, у порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі через видворення зазначених іноземців та осіб без громадянства. На думку дисертанта, зважаючи на наявність передбачених у Законі розмірів штрафу за вказане правопорушення, недоцільним є покладення на перевізника витрат на вивезення пасажирів, яким відмовлено у в'їзді на територію України.

У підрозділі 1.2 «Поняття, види та підстави адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» автором, з урахуванням результатів аналізу загальнотеоретичної та галузевої наукової джерельної бази, відзначається доцільність запровадження на законодавчому рівні поняття адміністративної відповідальності, визначено види такої відповідальності, а також зосереджено увагу на підставах адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів.

Визначаючи ознаки адміністративної відповідальності перевізників за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень, автор обґрунтовує тезу про те, що розглядуване правопорушення може бути вчинено тільки у формі бездіяльності й характеризується винуватістю.

Автором також доведено необхідність законодавчого закріплення серед суб'єктів адміністративної відповідальності юридичних осіб. Неодмінною підставою для покладення на юридичну особу обов'язку здійснення заходів відповідальності слід визнати діяння (дію або бездіяльність) за умови, що воно вчиняється: 1) суб'єктом, уповноваженим юридичною особою діяти від її імені; 2) в інтересах (на користь) юридичної особи; 3) з відома або за наявності відповідної санкції органу управління чи власника юридичної особи. При цьому вина юридичної особи опосередковується через винну поведінку суб'єкта, уповноваженого юридичною особою діяти від її імені.

Відповідальність перевізника-юридичної особи, на думку дисертанта, повинна ґрунтуватись на принципі презумпції вини, адже він має найбільше можливостей для впливу на перевірку необхідних для перетину кордону документів. Разом із тим, можна передбачити підвищену відповідальність у випадку наявності вини у формі умислу з боку працівника перевізника. Доведення факту вини необхідно зробити факультативним. Тобто орган охорони державного кордону може довести вину такого перевізника і, таким чином, вказати на доцільність отримати більшу суму відшкодувань, ніж у випадку, коли підставою для відповідальності у правовідносинах з міжнародних пасажирських перевезень буде лише сам факт вчинення правопорушення.

Поєднуючи ознаки адміністративної відповідальності і адміністративного проступку, адміністративну відповідальність за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень автор визначає як специфічну форму негативного реагування з боку держави в особі органів охорони державного кордону на невиконання перевізником обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, а також тягне за собою необхідність понести за це адміністративне стягнення.

У підрозділі обґрунтовано, що особливістю відповідальності міжнародного перевізника є її комплексний характер. Так, одночасно можуть застосовуватися заходи адміністративної, цивільно-правової, господарської, майнової, дисциплінарної відповідальності. Комплексність характеру відповідальності, на наш погляд, є цілком виправданою, оскільки законодавством передбачено обов'язок міжнародного перевізника вивезти пасажира, якому через відсутність необхідних документів відмовлено у в'їзді в Україну, до держави, з якої пасажира було привезено, або до держави, яка видала йому паспортний документ, або знайти інший спосіб вивезення такого пасажира за межі території України, що може тягнути за собою витрати як для самого пасажира, так і для інших суб'єктів, що виконуватимуть таке перевезення, а такі витрати повинні бути, на нашу думку, згодом відшкодовані перевізником у повному обсязі.

У підрозділі 1.3 «Перевізник як суб'єкт адміністративно-правової відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» йдеться про доцільність визначення єдиного поняття перевізника за законодавством України, а також встановлення категорій суб'єктів адміністративного права, що можуть бути визнані перевізниками за міжнародними пасажирськими перевезеннями. У зв'язку з цим, автором обґрунтовано недоцільність використання у Законі України «Про відповідальність перевізників…» поняття «підприємство» для позначення перевізників.

За результатами дослідження практики розгляду досліджуваної категорії справ автор доходить висновку, що важливим при винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень є правильне зазначення перевізника, оскільки зазначення невідповідної особи тягне за собою скасування таких постанов.

Доведено доцільність запровадження чіткої процедури повідомлення перевізника про зміст та форму проїзних документів пасажирів. На думку дисертанта, це питання можна визначити декількома шляхами. Зокрема, доцільним вбачається внесення відомостей про перевізників, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення, до відповідної бази Міністерства інфраструктури України. У свою чергу, Міністерство інфраструктури України необхідно зобов'язати систематично повідомляти таких перевізників про зміни у документах, необхідних пасажирам для в'їзду в Україну та до іноземних держав. Відповідно, неповідомлення про такі зміни може слугувати підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у розглядуваній сфері.

Важливим питанням у цьому аспекті є реальна можливість фактичного перевізника (водія) визначити належність та справжність таких проїзних документів, оскільки наявність кваліфікації водія не передбачає спеціальних знань.

На думку дисертанта, доцільним є запровадження на базі Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства юстиції України та Міністерства інфраструктури України короткострокових курсів для таких осіб. Такі курси повинні бути добровільними, а також оплатними за рахунок підприємства-перевізника, що здійснюватиме міжнародні пасажирські перевезення. Подібні заходи дозволять перевізникам уникнути притягнення до відповідальності у зв'язку із неналежними діями водія, а водій, у свою чергу, буде звільнений від регресної відповідальності за шкоду, спричинену підприємству.

Враховуючи зміни, внесені Законом України «Про відповідальність перевізників…» до спеціального законодавства у сфері перевезень (Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України, законів України «Про залізничний транспорт», «Про автомобільний транспорт»), відповідно до яких перевізник зобов'язаний відмовити в перевезенні пасажиру, що на його вимогу не надав документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, транзиту, на думку здобувача, доцільно відповідні зміни внести до ст. 910 Цивільного кодексу України, доповнивши її додатковою підставою для розірвання договору перевезення в односторонньому порядку.

Розділ 2 «Особливості провадження у справах про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Порядок порушення та розгляду справ про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» обґрунтовується доцільність розширення кола осіб, які мають право на розгляд вказаної категорії справ. Автором вказується, що відповідно до абз. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність перевізників…» розгляд справ покладено на начальників органів охорони державного кордону України та їх заступників. Порівняно з положеннями ст. 222¹ КУпАП коло уповноважених застосовувати адміністративні стягнення осіб обмежено. Тобто за КУпАП передбачається можливість участі у процесі притягнення до адміністративної відповідальності також посадових осіб нижчої управлінської ланки, а саме - керівників підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України. Відповідно до Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, складати протоколи про адміністративні правопорушення та протоколи про адміністративні затримання мають право всі військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України. Від імені Державної прикордонної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право начальники органів охорони державного кордону та Морської охорони та їх заступники, керівники підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України.

На думку дисертанта, законодавче обмеження кола осіб, які мають право порушувати аналізований перелік справ, є недоцільним, оскільки перекладає значну частину роботи на керівний склад органів охорони державного кордону, що може спричинити затримку відкриття провадження, а також відволікає від виконання основних обов'язків. Тому необхідно абз. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність перевізників…» привести у відповідність до КУпАП шляхом розширення такого кола осіб до начальників органів охорони державного кордону та Морської охорони та їх заступників, керівників підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України.

Дисертантом обґрунтовано, що протоколи про адміністративні правопорушення за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень необхідно складати у всіх випадках виявлення адміністративних правопорушень, незалежно від наявності факту вини особи-перевізника. Іншими словами, протокол, на нашу думку, слід складати і тоді, коли перевізник буде стверджувати, що документи, надані йому пасажиром перед початком міжнародного пасажирського перевезення, дали йому достатні підстави вважати, що пасажир мав документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, транзиту.

Аналізуючи правовий статус учасників провадження у досліджуваній категорії справ, автор доходить висновку про те, що захисник може бути потрібний тільки у випадку проведення окремих слідчих дій щодо особи, яка здійснювала фактичне перевезення (водія), а у випадку представництва інтересів це має бути представник із відповідними повноваженнями, у зв'язку з чим автором наголошується на необхідності виключення ст. 7 Закону України «Про відповідальність перевізників…», що визначає права захисника у розгляді справи про правопорушення.

Як свідки у справі про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень не можуть виступати: захисник та представник, який надає правову допомогу особі, що притягається до відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень, щодо обставин, які стали їм відомі у зв'язку з наданням таких послуг і допомоги; особа, яка через свою фізичну або психічну ваду нездатна адекватно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати їм правильні пояснення.

Неможливість особисто прибути для надання пояснень найчастіше обумовлена хворобою, інвалідністю особи, котра притягується як свідок, її старечою неміччю, а також перебуванням в іншій країні. Ці об'єктивні причини дуже ускладнюють реалізацію громадянської позиції особи, яка щиро бажає допомогти у вирішенні тієї або іншої адміністративної справи. Для провадження у справах про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень важливого значення набуває також той факт, що здебільшого свідками у таких справах стають пасажири, які перетинають державний кордон у певному напрямку. Важливість цього права переважно визначається його тісним зв'язком із виконанням обов'язку з'явитися за викликом посадової особи, яка розглядає справу. У зв'язку із цим, вважаємо за необхідне доповнити ст. 8 Закону України «Про відповідальність перевізників…» абзацом другим такого змісту: «Свідок має право на звернення з клопотанням про його опитування за місцем проживання або перебування, або його негайне опитування в ході виявлення правопорушення».

У результаті дослідження правового статусу перекладача у досліджуваній категорії справ дисертантом вказується, що участь перекладача у провадженні обумовлена, насамперед, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи.

Як правило, посадові особи органів охорони державного кордону, які безпосередньо контактують з іноземними громадянами, володіють іноземними мовами в обсязі, достатньому для виконання формальностей із перетину кордону. Разом з тим, якщо виникають конфліктні чи деліктні ситуації, необхідно забезпечити максимально повне та адекватне розуміння ситуації, що склалася. Знання посадовою особою органу охорони державного кордону іноземної мови може бути використано лише за безконфліктного здійснення митних процедур. За умови делікту виключити неупередженість з боку посадової особи органу охорони державного кордону неможливо. У такій ситуації посадовій особі, у провадженні якої перебуває справа про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень, і повинен призначатися перекладач. У зв'язку із цим, автором запропоновано встановити у ст. 10 Закону України «Про відповідальність перевізників…» заборону залучення посадових осіб органів охорони державного кордону в якості перекладачів у цій категорії справ.

У підрозділі 2.2 «Процесуальний порядок оскарження та скасування рішень у справах про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» дисертант розглядає специфіку оскарження та скасування рішень про притягнення до адміністративної відповідальності за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень.

З-поміж іншого автором доведено необґрунтованість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності у розглядуваній нами категорії справ на рівні Закону України «Про відповідальність перевізників…». Неможливість здійснення апеляційного та касаційного оскарження рішення (постанови) суду у справах про адміністративні правопорушення у розглядуваній нами сфері означає неможливість реалізації повною мірою громадянином свого конституційного права на судовий захист у національній судовій системі, на перевірку законності й обґрунтованості судового рішення про накладення стягнення.

Вказане вище автором підтверджується результатами аналізу судової практики, яка свідчить про те, що 60 % постанов про притягнення до адміністративної відповідальності у розглядуваній категорії справ оскаржується в судах, із яких лише 40 % задовольняється. Зважаючи не це, автором пропонується викласти ст. 13 Закону України «Про відповідальність перевізників…» в редакції, що передбачатиме можливість перевірки та оскарження постанов у справах про порушення правил перевірки документів пасажирів під час здійснення перевезення пасажирів через державний кордон України. З-поміж усього іншого, вказана норма повинна містити наступні положення: «Перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення правил перевірки документів пасажирів під час здійснення перевезення пасажирів через державний кордон України здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Скарга подається начальникові органу охорони державного кордону України, який виніс постанову у справі про правопорушення, передбачене статтею 1 цього Закону. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою до місцевого суду. При цьому виконання постанови про накладення штрафу зупиняється до прийняття відповідного рішення судом».