Адміністративне судочинство при вирішенні публічно-правових спорів в сфері земельних відносин

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV; Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98; Концепції Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 р., впровадженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. № 743-р, Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Львівського університету бізнесу та права на 2012-2015 роки.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у встановленні на основі аналізу наукових розробок, нормативно-правових актів і судової практики особливостей адміністративного судочинства при вирішенні публічно-правових спорів у сфері земельних відносин, а також у формулюванні пропозицій, спрямованих на вдосконалення адміністративно-процесуального та земельного законодавства.

Для досягнення поставленої мети вирішувались такі основні завдання:

- охарактеризувати історичні етапи становлення та розвитку інституту розгляду і вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин;

- надати загальну характеристику та класифікувати способи вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин;

- сформулювати поняття публічно-правового спору у сфері земельних відносин та охарактеризувати його як предмет розгляду в порядку адміністративного судочинства;

- здійснити класифікацію повноважень суб'єктів публічного управління у сфері земельних ресурсів;

- виокремити основні проблеми визначення юрисдикції адміністративних судів щодо публічно-правових спорів у сфері земельних відносин;

- визначити особливості застосування правил предметної, територіальної та інстанційної підсудності щодо публічно-правових спорів у сфері земельних відносин;

- надати загальну характеристику застосуванню адміністративними судами принципів та міжнародних стандартів судочинства під час розгляду і вирішення публічно-правових земельних спорів;

- визначити особливості розгляду і вирішення публічно-правових земельних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень до фізичних та юридичних осіб, а також спорів між суб'єктами владних повноважень;

- визначити особливості розгляду і вирішення адміністративними судами окремих категорій публічно-правових спорів у сфері земельних відносин;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-процесуального та земельного законодавства, що регулює розгляд та вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з розглядом та вирішенням публічно-правових земельних спорів адміністративними судами.

Предметом дослідження є адміністративне судочинство при вирішенні публічно-правових спорів у сфері земельних відносин.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Було використано філософські методи, які є універсальними і дозволяють зрозуміти юридичну природу розгляду та вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин адміністративними судами. Із загальнонаукових методів використовувались діалектичний та історичний підходи - для розкриття становлення та розвитку інституту розгляду і вирішення земельних публічно-правових спорів (підрозділ 1.1). Системний підхід, методи структурного та функціонального аналізу було використано для дослідження способів вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин та порядку розгляду адміністративними судами окремих категорій таких спорів (підрозділи 1.2, 3.1, 3.2), логіко-семантичний метод застосовано для формулювання відповідних визначень (підрозділи 1.2, 1.3). У роботі також використовуються такі спеціально наукові методи: формально-нормативний (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2), порівняльно-правовий аналіз (підрозділ 2.3), доктринальне тлумачення правових норм та узагальнення судової практики (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).

Нормативним підґрунтям роботи є Конституція України, законодавчі та підзаконні акти, норми яких регулюють відносини щодо розгляду та вирішення публічно-правових земельних спорів у порядку адміністративного судочинства. Емпіричну базу дослідження становлять результати узагальнення судової практики в адміністративних справах, офіційні документи та результати опитування суддів та їх помічників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень проблем адміністративного судочинства при вирішенні публічно-правових спорів у сфері земельних відносин. У роботі на основі проведеного дослідження сформульовано низку нових положень, висновків і пропозицій, а саме

уперше:

– дано авторське визначення публічно-правового спору у сфері земельних відносин (публічно-правового земельного спору);

– запропоновано на законодавчому рівні закріпити поняття «Правовий акт індивідуальної дії у земельних відносинах»;

– доведено, що земельні спори щодо примусового відчуження земельної ділянки у іноземців чи апатридів є публічно-правовими і повинні вирішуватися у порядку адміністративного судочинства;

– доведено, що у випадку коли фізична (юридична) особа звертається із позовом про визнання права на земельну ділянку в порядку цивільного (господарського) судочинства, то в цьому провадженні їй повинно бути надано можливість оскаржити рішення суб'єкта владних повноважень, яке пов'язане із оспорюваним правом на землю;

– доведено, що для визначення компетентного адміністративного суду відповідно до правил предметної підсудності для розгляду публічно-правових земельних спорів необхідним є врахування не лише суб'єктного (наявність у сторони спору статусу органу місцевого самоврядування (крім обласних, Київської та Севастопольської міських рад) або державного органу), але й предметного критерію;

удосконалено:

– періодизацію й характеристику етапів становлення та розвитку правових норм, на підставі яких здійснювалось вирішення земельних спорів;

– пропозиції щодо форм взаємодії адміністративних судів з органами влади щодо питань земельних ресурсів;

– класифікацію повноважень суб'єктів публічного управління у сфері земельних ресурсів;

– пропозиції щодо права землекористувачів на відшкодування збитків, завданих примусовим вилученням земельної ділянки, а також щодо їх участі в адміністративному судочинстві;

набули подальшого розвитку:

- положення про способи вирішення публічно-правових земельних спорів;

- теоретико-правові підходи щодо підстав та предмету адміністративного позову у публічно-правових земельних спорах;

- положення про критерії визначення юрисдикції адміністративних судів щодо публічно-правових спорів у сфері земельних відносин;

- пропозиції щодо узгодження між собою норм Кодексу адміністративного судочинства України, що регулюють загальні та спеціальні положення інстанційної підсудності;

- теоретичні підходи видів компетенційних спорів у сфері земельних відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані у наукових дослідженнях проблем судового розгляду публічно-правових земельних спорів. Обґрунтовані в дисертації рекомендації сприятимуть більш ефективному застосуванню адміністративними судами норм чинного законодавства що стосується розгляду та вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин.

Висновки і пропозиції автора можуть бути використані в правотворчості: при розробленні змін і доповнень до Кодексу адміністративного судочинства України, Земельного кодексу України та інших законодавчих і підзаконних актів України, призначених регулювати відносини щодо розгляду і вирішення окремих земельних спорів.

Отримані результати можуть бути використані у навчальному процесі в юридичних й інших навчальних закладах під час вивчення дисципліни «Адміністративне право», «Адміністративне судочинство», «Адміністративний процес», «Земельне право», а також при написанні підручників, науково-практичних посібників і розробленні методичних рекомендацій.

Матеріали дисертаційного дослідження були впровадженні у навчальний процес Приватного вищого навчального закладу «Львівський університет бізнесу та права» (акт впровадження від 21.05.2014 року) та практичну діяльність Залізничного районного суду м. Львова (акт впровадження від 04.11.2014 року, на підставі наказу по Залізничному районному суду м. Львова № 82 від 30.10.2014 року).

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації були обговорені на засіданнях кафедри адміністративного права та процесу, фінансового і інформаційного права Львівського університету бізнесу та права і отримали позитивний відгук. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені під час таких науково-практичних заходів: X Міжнародна науково-практична конференція «Перспективи розвитку і актуальні проблеми України та країн світу» (м. Львів, 2012 р.); науково-практична конференція «Актуальні аспекти підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки» (м. Львів, 2012 р.); XIІ Міжнародна науково-практична конференція «Стратегії політики безпеки у ХХІ столітті» (м. Львів, 2013 р.); науково-практична конференція «Проблеми вдосконалення служб та підрозділів ОВС щодо виявлення, попередження та припинення корупційних проявів» (Львів, 2013); ХІІ Міжнародна інтернет- конференція «Актуальні проблеми сучасності» (м. Львів, 2014 р).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 9 авторських праць, з яких 5 - наукові статті у фахових виданнях України, 1 - в іноземному виданні та 3 - тези доповідей на науково-практичних заходах.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 209 сторінок, з них основного тексту 175 сторінок. Список використаних джерел налічує 299 найменування і займає 35 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, формулюються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 «Теоретико-правова характеристика розгляду і вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено історичні етапи становлення та розвитку законодавства з питань розгляду і вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин, способи вирішення таких спорів та адміністративно-процесуальні засади їх вирішення.

У підрозділі 1.1 «Становлення та розвиток інституту розгляду і вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин» на підставі аналізу наукових та нормативних джерел різних історичних епох здійснено періодизацію й характеристику основних шести етапів становлення та розвитку правових норм, на підставі яких здійснювалось вирішення земельних спорів. При цьому відзначено, що правовий механізм розгляду земельних спорів в Україні до 90-х років ХХ століття був достатньо обмеженим і в основному стосувався вирішення приватноправових спорів, а публічно-правові земельні спори вирішувались винятково в адміністративному порядку. Розгляд останніх безпосередньо пов'язаний з розвитком адміністративної юстиції в Україні. До прийняття Кодексу адміністративного судочинства України, земельні спори розглядалися в судах за правилами Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, критерієм розмежування судових юрисдикцій при цьому був суб'єктний склад сторін. Проте юрисдикція адміністративних судів була виділена із цивільної та господарської юрисдикції, як по суб'єктному, так і по предметному критеріям, тому і з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України позови до органів місцевого самоврядування та органів державної влади із земельних питань суди стали розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У підрозділі 1.2 «Поняття та способи вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин» здійснено дослідження ознак публічно-правових спорів у сфері земельних відносин, визначено його поняття та об'єкт. Відзначено, що сфера виникнення публічно-правового земельного спору зумовлена реалізацією публічного інтересу. Також проаналізовано поділ способів вирішення публічно-правових земельних спорів на позасудові та судові. Серед останніх виокремлено адміністративний порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів публічної адміністрації у сфері земельних відносин, який реалізовується за допомогою двох видів процедур: процедури пов'язані із скаргами на рішення, дії або бездіяльність компетентних органів під час здійснення наглядових (контролюючих) функцій та процедури пов'язані із рішеннями компетентних органів щодо притягнення фізичних або юридичних осіб до відповідальності. Аналіз нормативних актів про звернення громадян, положень про порядок вирішення органами публічної адміністрації земельних спорів, дозволяє стверджувати про необхідність запровадження уніфікованих правил (процедур) розгляду скарг, який би стосувався усіх суб'єктів публічного управління у сфері земельних відносин. Уніфікація процедурних норм у сфері земельних відносин може вважатися пілотним проектом щодо запровадження механізмів дії майбутнього Адміністративно-процедурного кодексу.

Зазначено, що під час вибору фізичними чи юридичними особами порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень необхідно враховувати, що акти окремих органів публічної влади у сфері земельних відносин (Верховної Ради України, Верховної Ради АРК, обласних, районних, міських, селищних, сільських рад, Київської і Севастопольської міських рад), не можуть бути вирішені в адміністративному (позасудовому) порядку, оскільки вони не належать до органів виконавчої влади і до їхньої діяльності не може бути застосований принцип субординації.

У підрозділі 1.3 «Публічно-правовий спір у сфері земельних відносин як предмет розгляду в адміністративному судочинстві» звертається увага на те, що публічно-правовий спір у сфері земельних відносин як предмет розгляду в порядку адміністративного судочинства проявляє свої особливості за допомогою характеристик відповідної адміністративної справи (у більшості випадків такі справи пов'язані зі спірними відносинами щодо земельної ділянки чи пов'язаними з нею правами), підстави, предмету і змісту адміністративного позову та особливостей процесу доказування. Під час розгляду таких справ, як і в більшості інших категорій адміністративних справ, діють особливі правила доказування, серед яких: встановлення презумпції вини суб'єкта владних повноважень; обов'язок суб'єкта владних повноважень подати суду всі наявні у нього документи та матеріали; встановлення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, яке обумовлює активну роль суду у зібранні доказів; необов'язковість для суду визнання сторонами обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги або заперечення, якщо суд має сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання; оцінювання пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників поряд з іншими доказами у справі, в тому числі на рівні з показами свідків тощо. Також відзначено, що адміністративним судам під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин слід враховувати ознаки земельної ділянки як об'єкта адміністративно-правових відносин: 1) земельна ділянка має установлені межі, певне місце розташування, площу, що окреслені відповідно до затвердженої в установленому порядку землевпорядної документації, що дозволяє її охарактеризувати як матеріальну цінність, яка має специфічну адміністративно-правову охорону; 2) володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою регламентується не лише цивільно(господарсько)-правовими нормами, але й приписами адміністративного законодавства; 3) адміністративно-правова процедура (реєстрація в державному реєстрі) є обов'язковою умовою для того, щоб земельна ділянка стала об'єктом правовідносин; 4) правовий режим земельної ділянки визначається правоустановчими документами, які, як правило, поєднують у собі приватно-правові та адміністративно-правові елементи.

Розділ 2 «Адміністративні суди як суб'єкти розгляду і вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин», який складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду проблем визначення компетентного суду для вирішення конкретного публічно-правового земельного спору, а також особливостям застосування адміністративними судами принципів та міжнародних стандартів судочинства під час розгляду і вирішення таких спорів.

У підрозділі 2.1 «Проблеми визначення юрисдикції адміністративних судів щодо публічно-правових спорів у сфері земельних відносин» зосереджено увагу на визначенні критеріїв розмежування юрисдикції адміністративних судів з іншими видами судових юрисдикцій. Наголошено, що основними критеріями розмежування конституційної та адміністративної юрисдикцій у сфері земельних спорів слід вважати підставу оскарження нормативного акту - невідповідність його норм Конституції або законам, статус суб'єктів звернення та суб'єктів, акти яких є предметом розгляду. Під час дослідження проблем розмежування адміністративної та господарської (цивільної) юрисдикцій звернено увагу не різне трактування норм законодавства у роз'ясненнях вищих інстанцій судів різних юрисдикцій, внаслідок чого однакові за змістом публічно-правові земельні спори розглядаються і в порядку адміністративного, і в порядку цивільного (господарського) судочинства. Проаналізовано найбільш проблемні для визначення юрисдикції адміністративних судів земельні спори - 1) спори, предметом яких є посвідчувальні документи, видані на підставі та на виконання рішення суб'єкта владних повноважень; 2) спори, що виникають з актів (рішень) органів влади, що породжують цивільні (господарські) права та обов'язки у інших суб'єктів. При цьому відзначено, що проблеми вирішення спорів, предметом яких є посвідчувальні документи, видані на підставі та на виконання рішення суб'єкта владних повноважень, зводяться в основному до можливості самостійного оскарження таких документів та правових наслідків скасування (визнання недійсним) первинного рішення, а щодо другої групи спорів, то позиції господарських та адміністративних судів розходяться на етапі визначення, коли суб'єкт владних повноважень виконує публічні управлінські функції, а коли - виступає як суб'єкт господарювання.

У підрозділі 2.2 «Підсудність адміністративних справ у публічно-правових спорах, що виникають у сфері земельних відносин» з'ясовано співвідношення понять «підсудність» та «юрисдикція». Встановлено, що законодавець вживає термін «юрисдикція» у випадках розмежування компетенції Конституційного суду України із судами загальної юрисдикції та при розмежуванні компетенції спеціалізованих судів загальної юрисдикції. Поняття «підсудність» використовується у випадках розмежування компетенції судів однієї спеціалізації або однієї ланки. Проаналізовано особливості застосування адміністративними судами під час розгляду публічно-правових земельних спорів правил предметної, територіальної та інстанційної підсудності.

Особливість та актуальність визначення правил предметної підсудності в адміністративному судочинстві України, обумовлена недотриманням класичної схеми побудови системи адміністративних судів. Встановлено, що основними критеріями розмежування зазначеного виду підсудності є предмет та суб'єктний склад публічно-правового спору. Окрему увагу приділено особливостям розмежування адміністративних справ між загальними місцевими судами (які діють як адміністративні) та окружними адміністративними судами. Зазначено, що для підвищення якості розгляду адміністративних справ, зокрема в сфері земельних відносин, необхідно зменшити робоче навантаження та провести спеціалізацію суддів місцевих загальних судів.

Підкреслено, що більшість проблем щодо визначення територіальної підсудності публічних земельно-правових спорів виникає через необхідність у кожному конкретному випадку застосовувати загальні правила, передбачені ч.1 ст. 19 КАС України (розглядати справу за місцезнаходженням відповідача), або правила про альтернативну підсудність (якщо є відповідні підстави - то розглядати справу за місцезнаходженням позивача). Можливість розгляду адміністративної справи за місцезнаходженням позивача пов'язана із визнанням конкретного правового акту у сфері земельних відносин актом індивідуальної дії, а не нормативним, а також чи оскаржувані дії (бездіяльність) суб'єктів владних повноважень прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань).

Відзначено неузгодженості законодавчого закріплення інстанційної підсудності та занепокоєння міжнародних експертних установ великою кількістю інстанцій в судовій системі України.

У підрозділі 2.3 «Застосування адміністративними судами принципів та міжнародних стандартів судочинства під час розгляду і вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин» відзначено, що у багатьох випадках реалізація принципів та міжнародних стандартів судочинства під час розгляду таких спорів є непослідовною та суперечливою. Увагу зосереджено на розгляді особливостей реалізації принципів диспозитивності, змагальності та офіційності, також надання правової допомоги під час розгляду публічно-правових земельних спорів. Реалізація наведених принципів адміністративного судочинства надає суду широке коло повноважень, зокрема право виходити за межі позовних вимог у випадку виявлення незаконності або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їхніх окремих положень. При цьому, законодавець допускає не послідовність у процесуальному законодавстві та не поширює зазначені повноваження суду на акти, дії чи бездіяльність окремих вищих органів державної влади та їх посадових осіб. Такий диференційний підхід законодавця є не виправданим та порушує принцип рівності перед законом, зокрема під час розгляду публічно-правових земельних спорів, тому повинен бути усунений шляхом внесення змін у чинне процесуальне законодавство.

Підкреслено, якщо місце має виявлення під час судового розгляду порушення прав, інтересів позивача або третьої особи, внаслідок прийняття (вчинення) акту індивідуальної дії, про захист яких (прав) зазначені особи не просять, позиція суду повинна бути активною, не порушуючи диспозитивних прав учасників процесу. Зокрема, суд повинен звернути увагу позивача, третьої особи на ці порушення та роз'яснити їм право на збільшення позовних вимог або зміну підстави чи предмету таких незалежно від того чи розпочався розгляд справи за первинним позовом по суті, чи ні. Така законодавча норма забезпечить всесторонній захист осіб від посягань з боку органів публічної влади, крім того сприятиме процесуальній економії, оскільки дозволить уникнути повторного розгляду справи за участю тих самих сторін, але з інших підстав позову.

Одним міжнародним принципом, на тлі якого виявляються недоліки української судової системи є право на справедливий судовий процес. Зазначено, що безпосереднім порушенням зазначеного принципу є існуючий порядок відводу судді, який розглядає публічно-правовий спір, зокрема в сфері земельних відносин. Запропоновано внести зміни до процесуального законодавства, згідно яких питання відводу судді повинен розглядати голова суду або його заступник.

Розділ 3 «Розгляд і вирішення адміністративними судами окремих категорій публічно-правових спорів у сфері земельних відносин» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу особливостей розгляду і вирішення адміністративними судами публічно-правових спорів у сфері земельних відносин за позовами суб'єктів владних повноважень до фізичних та юридичних осіб і компетенційних спорів.

У підрозділі 3.1 «Розгляд і вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин за позовами суб'єктів владних повноважень до фізичних та юридичних осіб» досліджуються найбільш поширені та проблемні правові конфлікти в цій сфері - спори про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності та невідчуженням земельної ділянки особою, якій земельна ділянка не може належати на праві власності. Проаналізовано підстави звернення до адміністративного суду з питань примусового відчуження земельної ділянки, з мотивів суспільної необхідності, а також стадії викупу та примусового відчуження нерухомості.

Досліджено розподіл повноважень між органами публічної влади, щодо примусового відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності. Встановлено, що такий розподіл відбувається за предметним та територіальним критеріями. Проведено порівняльний аналіз підстав викупу для суспільних потреб та примусового відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності. Зазначено, що в переліку підстав викупу для суспільних потреб недоцільно зазначати об'єкти, які не підлягають примусовому відчуженню з мотивів суспільної необхідності, оскільки держава або територіальна громада є повноцінним суб'єктом цивільно-правових відносин і можуть набувати право власності на підставі цивільно-правових угод в загальному порядку.

Також доведено необхідність законодавчого врегулювання порядку припинення відчуження земельних ділянок у осіб, які не можуть мати земельні ділянки на праві власності. Таким порядком повинно бути передбачено коло ініціаторів відчуження земельної ділянки, наділених правом звертатися до суду з відповідним позовом; порядок інформування власника такої ділянки (іноземця, апатрида та інших) про необхідність відчуження такої ділянки добровільно, про наслідки не відчуження у добровільному порядку, про початок процедури примусового вилучення; має бути чітко прописана процедура оцінки земельної ділянки та порядок повного, попереднього відшкодування її вартості тощо. Крім того, відзначено, що представництво прокуратурою інтересів держави в адміністративному судочинстві негативно впливає на реалізацію прав та інтересів приватних осіб та вступає в колізію із завданнями адміністративної юстиції. Тому участь прокурора на стороні позивача у справах про відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності є неприпустимим та таким, що суперечить завданням адміністративного судочинства.

У підрозділі 3.2 «Розгляд і вирішення публічно-правових спорів у сфері земельних відносин, що виникають між суб'єктами владних повноважень» автором досліджено спори, пов'язані з розмежуванням повноважень владних суб'єктів у сфері земельних відносин (передусім, щодо розмежування земель комунальної та державної власності) та спори, пов'язані з порушенням владним суб'єктом встановлених законом меж та порядку реалізації відповідних повноважень. Однією з причин виникнення спорів щодо розмежування земель комунальної та державної власності є те, що органи місцевого самоврядування включають в переліки земель комунальної власності ділянки , які не можуть перебувати в комунальній власності. Характерною особливістю другої групи (спори пов'язані з порушенням владним суб'єктом встановленого законом порядку реалізації відповідних повноважень) є суб'єктний склад спору. Позивачем в таких спорах виступає суб'єкт владних повноважень, який здійснює нагляд за дотриманням законодавства в сфері земельних відносин або владний суб'єкт, який вважає що рішення, дії, бездіяльність іншого суб'єкта владних повноважень є протиправними, незаконними.

Автор дійшов висновку, що на сьогоднішній день землі державної та комунальної власності повністю не розмежовано, що породжує судові спори між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами. Аналіз судової практики свідчить, що такі справи розглядаються у першій інстанції і місцевими загальними судами, і окружними адміністративними судами. Неоднозначність судової практики може бути усунено шляхом внесення до Кодексу адміністративного судочинства України норм, які б чітко визначали предметну підсудність спорів, що виникають між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі у сфері земельних відносин.

ВИСНОВКИ