Рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень як предмет оскарження в справах про притягнення до адміністративної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

РІШЕННЯ, ДІЇ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТА ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ЯК ПРЕДМЕТ ОСКАРЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРИТЯГНЕННЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

СТЕПАНОВ ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ - 2013

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні проблеми трансформації суспільних відносин в Україні, розроблення нових правових механізмів реалізації положень Конституції України, проведення адміністративної реформи внесли і продовжують вносити істотні зміни до змісту публічного управління.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Зведеного плану науково-дослідних робіт АПрН України на 2008 та 2009 рр. за темою «Права людини: міжнародні стандарти та державно-юридичні засоби забезпечення в Україні» (номер державної реєстрації 0105U009016), відповідно до плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2010 р. (розділ 3, п. 90) та цільової комплексної програми наукових досліджень «Проблеми розвитку і вдосконалення процесуального законодавства в Україні та практики його застосування» (номер державної реєстрації 010U002887). Її проблематика безпосередньо випливає з положень Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України 8 квітня 2008 р. № 311/2008 (розділ 2, п. 1 «Реформування кримінального та адміністративно-деліктного законодавства»). Конкретне наукове завдання щодо підготовки дисертації з обраної тематики сформульовано в рішенні кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ від 4 березня 2009 р. (протокол № 15).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розкритті змісту оскарження в справах про адміністративні правопорушення та розробленні рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення нормативного регулювання й практики застосування такого оскарження.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких задач:

- розкрити правову природу адміністративної правосуб'єктності суб'єктів владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення;

- визначити правові аспекти застосування адміністративного затримання особи й інших заходів забезпечення провадження та гарантій захисту прав особи при застосуванні таких заходів, а також надати пропозиції щодо вдосконалення нормативного регулювання;

- проаналізувати судову практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень на стадії адміністративного розслідування;

- визначити систему фахових вимог до суб'єктів владних повноважень, які, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), наділені компетенцією проводити адміністративне розслідування та виносити постанови в адміністративних справах;

- довести необхідність установлення адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення прав особи під час здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення;

- класифікувати правові форми публічної влади, що застосовують у справах про адміністративні правопорушення;

- сформулювати дефініції таких понять, як рішення, дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження в справах про адміністративні правопорушення;

- розглянути особливості оскарження в справах про адміністративні правопорушення, що здійснюються в порядку адміністративного судочинства;

- окреслити напрями вдосконалення правової регламентації та порядку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час здійснення провадження в справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Предметом дослідження є правові засади оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність загальнонаукових і спеціальних прийомів пізнання, що забезпечують системність дослідження.

Так, діалектичний метод пізнання дав змогу розглянути проблеми забезпечення законності під час застосування заходів адміністративного примусу в розвитку та взаємозв'язку з основними інститутами адміністративного права й адміністративно-деліктного законодавства, виявити сталі напрями й закономірності такого розвитку (підрозділ 1.1). Історико-правовий метод уможливив вивчення історіографії наукових досліджень, становлення та розвиток інституту оскарження в справах про адміністративні правопорушення (підрозділи 1.1, 2.1, 3.1). Системно-структурний підхід використано при дослідженні інтегративних зв'язків між складовими адміністративно-процесуального примусу та способами забезпечення законності, насамперед, з оскарженням у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (підрозділ 1.2, 1.3). Відповідно до логіко-семантичного підходу, сформульовано поняття і дефініції (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3). Методи моделювання, аналізу та синтезу використано при розробленні пропозицій з удосконалення законодавства (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2), порівняльно-правовий ? для виявлення переваг та недоліків застосування оскарження в інстанційному порядку та в порядку адміністративного судочинства (підрозділ 3.2), соціологічний - при вивченні адміністративної практики щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1).

Емпіричну базу дослідження становлять офіційні дані, акумульовані Державною службою статистики України, органами правосуддя, іншими відповідними структурами публічної адміністрації; результати вивчення практики діяльності суб'єктів владних повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та адміністративних судів за 2008-2011 рр.; аналіз 135 справ про адміністративні правопорушення; узагальнені дані анкетування 274 осіб - працівників правоохоронних органів; проекти нормативних актів, нормативний матеріал, що втратив чинність, емпіричні дані з наукових і публіцистичних видань, соціологічних оглядів, засобів масової інформації та мережі Інтернет.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням правових засад оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, у якому здійснено теоретичне обґрунтування та запропоновано нові підходи до розв'язання проблеми такого оскарження.

Проведене дослідження теоретичних і прикладних питань, пов'язаних з особливостями оскарження в справах про адміністративні правопорушення, обґрунтування необхідності нормативного закріплення деяких важливих аспектів забезпечення законності в КУпАП та Кодексі адміністративного судочинства (КАС) України, надало можливість дисертанту сформулювати та аргументувати основні положення, що відображають новизну дослідження, зокрема:

вперше:

- на підставі нової доктрини адміністративного права розкрито зміст правової природи правосуб'єктності в провадженні в справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

- доведено необхідність створення дієвого механізму захисту прав особи шляхом запровадження адміністративної відповідальності за порушення прав особи під час застосування до неї заходів забезпечення провадження посадовими особами правоохоронних органів;

запропоновано оновити формулювання дефініцій таких категорій, як рішення, дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення;

- надано конкретні пропозиції щодо усунення штучних обмежень стосовно можливості звернення до адміністративного суду з мотивів підвідомчості справи про адміністративні правопорушення районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судам;

- сформульовано пропозиції щодо нової редакції низки статей КУпАП та КАС України в частині нормативно-правового регулювання оскарження в справах про адміністративні правопорушення;

удосконалено:

- наукові підходи до характеристики особливостей процесуального порядку оскарження в справах про адміністративні правопорушення;

- розуміння правової природи заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, адміністративного затримання та доставлення;

дістали подальшого розвитку:

- наукове розуміння місця адміністративної юстиції в механізмі захисту прав, свобод та інтересів особи в справах про адміністративні правопорушення;

- теоретичне обґрунтування гарантій забезпечення законності під час застосування заходів адміністративного примусу в справах про адміністративні правопорушення;

- дослідження проблематики правових форм публічного управління в контексті застосування їх у справах про адміністративні правопорушення;

існуючі пропозиції щодо підстав застосування окремих заходів.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та викладені положення, висновки і пропозиції мають загальнотеоретичне значення для науки адміністративного права та є важливими для практичної діяльності суб'єктів оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності й можуть бути використані у:

- науково-дослідній сфері ? для розширення меж розуміння правової природи оскарження в справах про адміністративні правопорушення та здійснення подальших наукових розробок у цій сфері;

- законотворчому процесі ? під час підготовки змін до чинного КУпАП, КАС України (акт впровадження Комітету з питань правової політики Верховної Ради України від 20 травня 2011 р. № 04-29/17-584);

- правозастосовній діяльності ? у практичній діяльності правоохоронних органів (акт впровадження УМВС у Миколаївській області від 5 вересня 2011 р.);

- навчальному процесі ? при викладанні лекцій з навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес», «Адміністративно-деліктне право», «Адміністративна відповідальність» (акт впровадження Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ від 1 червня 2011 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною, самостійною кваліфікаційною науковою працею, а використані джерела подано з обов'язковим посиланням на них. Сформульовані та викладені в дисертації теоретичні положення, висновки й пропозиції обґрунтовані та достовірні. Вони доведені шляхом правильно визначених методів дослідження (філософських, загальнонаукових та спеціальних), з допомогою яких узагальнено наукові погляди, судову практику, емпіричну інформацію щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Визначені автором проблеми такого оскарження об'єктивно відображають сучасну правову реальність, що підтверджується чинними нормативними актами та практикою його здійснення.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми адміністративного законодавства України: шляхи його вдосконалення» (м. Івано-Франківськ, 4?5 червня 2010 р.), науково-практичній конференції «Актуальні проблеми забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні» (м. Київ, 15?16 квітня 2011 р.), науково-практичних семінарах: «Адміністративне право в сучасному вимірі» (м. Київ, 2 червня 2010 р.), «Сучасний стан та перспективи розвитку адміністративно-правової науки» (м. Київ, 24 травня 2011 р.), «Публічне адміністрування в сучасних умовах» (м. Київ, 1 червня 2012 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в десяти публікаціях, з яких п'ять - наукові статті, що опубліковані у фахових виданнях, та п'ять - тези у збірниках науково-практичних конференцій і семінарів.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (189 найменування на 21 сторінці), трьох додатків на 22 сторінках. Загальний обсяг роботи становить -219 сторінок, обсяг основного тексту - 176 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

адміністративний відповідальність владний повноваження

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й задачі, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікацій, у яких викладено основні положення дисертації.

Розділ 1 «Місце оскарження на сучасному етапі розвитку досліджень інституту адміністративної відповідальності» складається з трьох підрозділів, які присвячено вивченню стану теоретичної розробленості досліджуваної теми, формуванню системи суб'єктів правовідносин, які виникають у процесі оскарження, дослідженню їх правового статусу, зокрема правосуб'єктності.

У підрозділі 1.1 «Оскарження в системі заходів забезпечення законності» дисертантом наголошено, що оскарження у сфері публічно-правових відносин можна розглядати як звернення за захистом своїх прав та законних інтересів, якщо особа вважає, що їх порушено відповідними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб. Автором встановлено, що сьогодні в Україні здійснюють діяльність 311 різноманітних суб'єктів владних повноважень (без урахування загальної кількості місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування). Зазначені суб'єкти владних повноважень наділені юрисдикцією в справах про притягнення до адміністративної відповідальності. За даними органів статистики, тільки протягом 1990?2011 рр. в Україні було притягнуто до адміністративної відповідальності 204 млн. 739 тис. осіб.

Органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб'єкти владних повноважень мають можливість приймати рішення, вчиняти дії, у тому числі в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення, унаслідок яких стосовно особи можуть бути застосовані заходи адміністративного примусу, що відбувається не завжди в межах, установлених відповідними законами. Особа потребує захисту своїх прав та законних інтересів у відносинах з органами публічної адміністрації. Автором зазначено, що оскарження громадянами неправомірних дій органів публічної адміністрації, їх посадових чи службових осіб необхідно розглядати як засіб забезпечення законності в діяльності публічної адміністрації, як можливість здійснювати ефективний контроль за діяльністю суб'єктів владних повноважень, як можливість захисту суб'єктивних прав громадян. Інститут відповідальності держави перед особою - це одна з головних гарантій прав і свобод людини, закріплених у чинному законодавстві. Держава встановлює механізм власної публічно-правової відповідальності, бере на себе обов'язок забезпечити також можливість її реалізації, зробити доступною для громадян. Цим досягається послаблення тиску держави на суспільство і, водночас, підвищується можливість його контролю за діями держави, рішеннями її органів та посадових осіб. Дисертант дійшов висновку, що забезпечення права особи на оскарження потребує законодавчого закріплення поняття правосуб'єктності особи. Автором запропоновано внесення відповідної статті до КУпАП.

У підрозділі 1.2 «Суб'єкти оскарження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності та їх правовий статус» розглянуто статус учасників адміністративно-правових відносин, які наділені правом на оскарження в справах про притягнення до адміністративної відповідальності. На думку дисертанта, по-перше, необхідно визначити, на якій саме стадії провадження відбувається оскарження, по-друге, слід установити коло можливих суб'єктів такого оскарження, визначити їх права та обов'язки.

Правовий статус особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є неоднорідним. Так, у разі доставляння такої особи відповідно до статті 259 КУпАП вона набуває статусу доставленої особи, а в разі застосування адміністративного затримання за статтями 261-263 КУпАП - затриманої особи. Згідно зі статтею 265-2 КУпАП, допускається тимчасове затримання транспортного засобу, що, у свою чергу, надає окремий правовий статус його власникові. Такі статуси мають додаткову юридичну характеристику та особливості. Дисертантом аргументовано необхідність запровадження додаткових гарантій прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності й стосовно якої застосовуються заходи забезпечення провадження.

Автор уважає за необхідне доповнити КУпАП статтею, у якій передбачено роз'яснення прав особи, яка затримується в адміністративному порядку. Це пов'язано з тим, що права особі, відповідно до статті 268 КУпАП, роз'яснюють під час складення протоколу про адміністративне правопорушення, а адміністративне затримання передує в часі такій процесуальній дії. Тому права особі необхідно роз'яснювати під час адміністративного затримання. Але доповнення КУпАП нормою, яка лише закріплює права особи, стосовно якої застосовують різноманітні заходи забезпечення провадження, буде недостатнім, якщо не передбачити відповідальності за порушення її прав. Тому цілком обґрунтованою є пропозиція дисертанта щодо доповнення КУпАП статті 186-1, яка передбачає відповідальність за порушення прав особи під час застосування заходів забезпечення провадження.

Автором розглянуто правовий статус таких учасників провадження, як потерпілий, захисник, законний представник, свідок, експерт, перекладач. Окремо розглянуто питання оскарження заходів забезпечення провадження заінтересованою особою. Дисертант дійшов висновку, що заінтересована особа - це особа, яка має відповідний інтерес у публічно-правових відносинах, що потребує правового захисту. Водночас КУпАП не визначає правового статусу такого учасника провадження, як заінтересована особа, тому він не може встановлювати прав та обов'язків такого суб'єкта, якщо його правовий статус не пов'язується із статусом потерпілого, свідка, законного представника та ін. Тобто заінтересована особа може оскаржити заходи забезпечення провадження, якщо інтерес, яким вона керується, відображає легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом. Лише пряма, передбачена законом заборона унеможливлює реалізацію особою свого законного інтересу. На підставі проведеного аналізу судової практики, правої дискусії щодо порядку застосування доставляння та затримання особи, правової позиції Вищого адміністративного суду України, автор пропонує і обґрунтовує власне бачення розв'язання цієї проблеми.

У підрозділі 1.3 «Суб'єкти владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності та їх правовий статус» здійснено аналіз системи суб'єктів владних повноважень в умовах постійних змін цієї системи. Автор пропонує розділити всіх суб'єктів на окремі групи відповідно до стадій провадження. На стадії адміністративного розслідування суб'єктами владних повноважень є суб'єкти, які уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення, проводити адміністративне розслідування, застосовувати заходи забезпечення провадження. На стадії винесення постанови в справі про адміністративне правопорушення беруть участь п'ять видів суб'єктів владних повноважень (сьогодні ? 50). Серед них є органи, рішення в яких приймаються як колегіально, так і одноособово. Дисертант звертає увагу на те, що існуюча система органів виконавчої влади не відповідає системі суб'єктів владних повноважень, що закріплені в КУпАП як суб'єкти, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. У роботі також досліджено правовий статус суб'єктів владних повноважень на стадіях адміністративного розслідування та виконання постанови по справі.

Остання стадія провадження ? виконання постанови. Загалом проблеми оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень на цій стадії не досліджено. Відсутня і нормативна регламентація в КУпАП щодо оскарження на цій стадії.

Розділ 2 «Рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено основні форми діяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

У підрозділі 2.1 «Поняття та види рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень» визначено, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності ? це один з видів актів щодо застосування норм адміністративного права. Аналізуючи справи про адміністративні правопорушення та наявні скарги, що надходять на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, можна дійти висновку, що здебільшого в адміністративному порядку оскаржують рішення та дії суб'єктів владних повноважень. Водночас бездіяльність таких суб'єктів значною мірою має латентний характер і оскаржується значно рідше. Проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають такі ознаки: індивідуальний характер (він вирішує цілком визначене й конкретне питання; визначено конкретного адресата, який повинен дотримуватися закріпленого в акті припису); державно-владний характер (обов'язковий для всіх, кому адресований); односторонність прийняття.

Сутністю цих рішень чи дій є те, що на підставі норм адміністративного права приймається припис, адресований безпосередньо визначеним суб'єктам. Така діяльність здійснюється у визначених організаційних формах, а її результати (постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, протокол про адміністративне правопорушення, доставляння правопорушника, адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, вилучення речей і документів, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами, огляд на стан сп'яніння, привід), що містять правові веління, отримують об'єктивний вираз.

У підрозділі 2.2 «Рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності як предмет оскарження» проаналізовано основні види рішень, які підлягають оскарженню в реальних справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Предметом оскарження в справах про притягнення до адміністративної відповідальності є рішення суб'єкта владних повноважень, його посадових і службових осіб, з приводу яких виникає конфліктна ситуація - індивідуальні адміністративні акти. Предмет може мати суттєве значення для окреслення вчиненого, більш точної кваліфікації, установлення об'єктивної істини в справі. У процесі прийняття рішень суб'єктами владних повноважень мають місце непоодинокі випадки порушення прав і свобод особи та громадянина (незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, неправильна кваліфікація правопорушення, порушення компетенції щодо прийняття рішення в справі, накладення адміністративного стягнення поза межами санкції статті КУпАП та ін.). Дисертант дійшов висновку, що це є наслідком вияву суб'єктивного фактора, який пов'язаний з вольовою дією посадової чи службової особи. Такі дії виявляються у виборі як мети діяльності, так і способів її досягнення. При цьому особа обирає рішення з кількох можливих. На вибір поведінки посадової чи службової особи впливають багато факторів: характер потреб та інтересів особи; її інтелектуальний рівень; світогляд та ідеали; ступінь сприйняття нею дійсності. У свою чергу, воля посадової чи службової особи визначається об'єктивними факторами - економічними умовами життя суспільства.

Адміністративно-правове регулювання оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, їх посадових чи службових осіб пройшло в Україні складний та тривалий період розвитку. Через низку історичних, політичних та ідеологічних причин (відсутність інституту адміністративної юстиції, зневага тоталітарного режиму до захисту суб'єктивних прав громадян, заперечення принципу поділу влад та незалежності судової влади) оскарження здійснювалося переважно в адміністративному порядку, а діяльності судових органів у цій важливій сфері відводилося другорядне значення. Рішення суб'єктів владних повноважень зазвичай є наслідком реалізації застарілої ідеології КУпАП, який не позбавлено державоцентриської спрямованості, орієнтації на тотальний примус, заборони, каральні санкції як основний спосіб розв'язання господарських, житлових, енергетичних та інших проблем.

У підрозділі 2.3 «Дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності як предмет оскарження» проаналізовано дії суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, які можна розглядати як предмет оскарження. До кола таких дій автор відносить затримання особи, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами, огляд на стан сп'яніння та привід.

Право на оскарження дій суб'єктів владних повноважень щодо адміністративного затримання, огляду й вилучення речей та документів розглядається як основна гарантія захисту прав і законних інтересів особи. Оскарження в адміністративному порядку дій посадових та службових осіб сприяє виправленню допущених помилок, виявленню недоліків у роботі уповноважених органів, забезпеченню прав та законних інтересів особи.

Аналізуючи положення статті 267 КУпАП, автор дійшов висновку, що поза межами правового поля залишається оскарження таких дій суб'єктів владних повноважень, їх посадових та службових осіб щодо притягнення до адміністративної відповідальності, а саме: а) доставлення порушника (ст. 259); б) відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп'яніння (ст. 266); в) привід (ст. 268). Автором запропоновано внести зміни до статті 267 КУпАП у частині можливості оскарження тих дій, щодо яких чинним Кодексом процедура не встановлена.

Розділ 3 «Процесуальні особливості оскарження в справах про притягнення до адміністративної відповідальності» складається з двох підрозділів, присвячених особливостям звернення до адміністративного суду із скаргами на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

У підрозділі 3.1 «Особливості звернення до адміністративного суду» автор дослідив особливості звернення до адміністративного суду в справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. На підставі аналізу низки судових рішень, правових позицій Вищого адміністративного суду України, теоретичних досліджень дисертант доводить свою позицію про необхідність розширення меж оскарження в порядку адміністративного судочинства. Автор не поділяє позицію, що в справах, які підвідомчі судам, не допускається оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, у тому числі й під час адміністративного розслідування.

Судам підвідомчі всі справи, які передбачають застосування таких санкцій, як оплатне вилучення, конфіскація, виправні роботи, громадські роботи, адміністративний арешт. Тим самим особа позбавляється можливості оскаржити рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у таких справах, що, на думку дисертанта, є невиправданим. Саме в таких справах застосовується адміністративне затримання особи, вилучення предметів та документів, тимчасове вилучення транспортних засобів. Автором запропоновано змінити редакцію статті 17 КАС України стосовно того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про винесення постанов у справах про адміністративні правопорушення районними, районними в місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених КУпАП, - господарськими, апеляційними, вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України. Така редакція надає можливість особі оскаржувати всі рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення, крім перегляду постанов у справах, які виносяться в судовому порядку. Дисертантом досліджено питання строків звернення до адміністративного суду, територіальної підсудності таких справ.

У підрозділі 3.2 «Порівняльний аспект процесуальних особливостей оскарження в порядку Кодексу адміністративного судочинства України та Кодексу України про адміністративні правопорушення» з'ясовано різні правові можливості при розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності як в інстанційному порядку, так і в порядку адміністративного судочинства. Автором на підставі вивчення понад 130 справ здійснено аналіз судової практики. Розглянуто питання дослідження доказів під час розгляду скарг як адміністративними судами, так і іншими суб'єктами владних повноважень, які наділені компетенцією розгляду скарг. Автор дійшов висновку про те, що існує різний процесуальний порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення. Це призводить до того, що місцевий загальний суд може виступати або як інстанція, яка виносить постанову в такій справі, або як місцевий адміністративний суд, який розглядає скаргу на постанову іншого органу адміністративної юрисдикції. Дисертант пропонує встановити єдину процедуру розгляду скарг у справах про адміністративні правопорушення. Такі скарги мають розглядатися виключно місцевими адміністративними судами. Але це потребує позбавлення місцевих загальних судів повноважень розгляду справ про адміністративні правопорушення.

ВИСНОВКИ

У висновках за результатами проведеного дослідження правових засад оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності дисертантом сформульовано відповідні висновки та пропозиції.

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття правосуб'єктності учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення. Автором запропоновано таке визначення. Здатність мати процесуальні права та обов'язки в провадженні в справах про адміністративні правопорушення (адміністративна правоздатність у справах про адміністративні правопорушення) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Особисто здійснювати свої процесуальні права та обов'язки в справах про адміністративні правопорушення, у тому числі доручати ведення справи уповноваженому представнику (адміністративна дієздатність у справах про адміністративні правопорушення), можуть фізичні особи, які досягли 16 років і не визнані судом недієздатними. Особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки в справах про адміністративні правопорушення, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), можуть органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи). Запропоновано доповнити КУпАП новою статтею 245-1 «Правосуб'єктність у провадженні в справах про адміністративні правопорушення» відповідного змісту.

2. Дисертант уважає, що така дія, як повідомлення про затримання особи є важливою гарантією дотримання прав особи, тому потребує відповідного процесуального оформлення. На думку автора, КУпАП необхідно доповнити статтею, у якій передбачено роз'яснення прав особи, яка затримується в адміністративному порядку. Це пов'язано з тим, що право особі в порядку статті 268 КУпАП роз'яснюється під час складення протоколу, а адміністративне затримання передує в часі цій процесуальній дії. Тому права особі необхідно роз'яснювати під час затримання. Запропоновано доповнити КУпАП статтею 266-1 такого змісту:

«Стаття 266-1. Права особи, стосовно якої застосовуються заходи забезпечення провадження

Особа, стосовно якої застосовуються заходи забезпечення провадження, має право: отримати письмове роз'яснення про мету застосування заходів забезпечення провадження, вимагати негайного повідомлення про затримання особи й місце її перебування близьким особам, ознайомитися з протоколом про адміністративне затримання або протоколом щодо здійснення інших заходів забезпечення провадження та отримати копії всіх процесуальних документів, які складаються під час застосування заходів забезпечення провадження, заявляти клопотання, отримати в письмовому вигляді зміст статей цього Кодексу, якими визначено порядок, строки та особливості застосування заходів забезпечення провадження.

У разі виникнення в затриманих осіб усної або письмової вимоги про залучення захисника уповноважені посадові особи не мають права вимагати від них надання будь-яких пояснень або свідчень до його прибуття.

Про виникнення вимоги про залучення захисника або про відмову в його залученні в протоколі про адміністративне затримання здійснюється відповідний запис, який скріплюється підписом затриманої особи.

При затриманні особам усно надаються роз'яснення частини першої статті 63 Конституції України та, одночасно, в друкованому вигляді ? статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України».

3. Доповнення КУпАП нормою, що лише закріплює права особи, стосовно якої застосовуються різноманітні заходи забезпечення провадження, є недостатнім, якщо не передбачити відповідальності за порушення прав особи. Тому цілком обґрунтованою є пропозиція автора про доповнення КУпАП статтею 186-1, у якій передбачено відповідальність за порушення прав особи під час застосування заходів забезпечення провадження, такого змісту:

«Стаття 186-1. Порушення прав особи під час застосування заходів забезпечення провадження

Порушення прав особи під час застосування до неї заходів забезпечення провадження посадовими особами правоохоронних органів, -

тягне за собою накладення штрафу від 50 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке посадову особу було піддано адміністративному стягненню або вчинене групою посадових осіб, -

тягне за собою накладення штрафу від 250 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Введення такої статті надасть можливість суттєво вплинути на ситуації, пов'язані з незаконним затриманням особи та оскарженням таких дій суб'єктів владних повноважень.

4. Розглянувши конкретні судові справи автор доводить точку зору про помилковість правової позиції Вищого адміністративного суду України, згідно з якою: якщо справа підвідомча щодо розгляду органам адміністративної юрисдикції (за винятком судів), то всі їх рішення, дії чи бездіяльність, у тому числі й на стадії адміністративного розслідування, можуть бути предметом оскарження до адміністративного суду; якщо ж справа підвідомча суду, то рішення, дії чи бездіяльність уповноважених осіб на стадії адміністративного розслідування оскарженню в порядку адміністративного судочинства не підлягають.

5. Суб'єктами кваліфікації правопорушень можуть бути посадові особи 70 різних суб'єктів владних повноважень. У зв'язку з цим, виникає питання про професійну підготовленість посадових осіб таких суб'єктів щодо здійснення кваліфікації адміністративного правопорушення. Здійснення адміністративно-правової кваліфікації потребує не тільки наявності спеціальної підготовки в галузі матеріального та процесуального законодавства, а й уміння використовувати спеціальні знання в практичній діяльності. Тому питання професійної підготовки посадових осіб органів адміністративної юрисдикції є важливим превентивним чинником майбутнього оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб під час проведення адміністративного розслідування. Можна дійти висновку, що професійний рівень посадових осіб, які здійснюють адміністративне розслідування, має відповідати певним вимогам і критеріям.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення вимагає ґрунтовної юридичної підготовки, знання процесуальних особливостей особами різної фахової (неюридичної) підготовки. Ураховуючи перелік посадових осіб, на яких цим Кодексом покладено обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення і виносити постанову в справі, то виникає низка запитань щодо їх кваліфікації (перелік наведено в роботі). Викликає сумнів наявність відповідної кваліфікації зазначених осіб для проведення провадження на стадії винесення постанови. Якщо фахову кваліфікацію таких осіб ми не можемо ставити під сумнів, то можемо поставити під сумнів юридичну кваліфікацію, достатню для здійснення провадження. Тому відповідна юридична підготовка зазначеної категорії осіб потребує організації спеціальної підготовки загальнодержавного рівня. Доцільним також є значне звуження кола посадових осіб суб'єктів владних повноважень, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.