Механізми державного управління сталим розвитком регіонів на засадах регіонального та транскордонного співробітництва

Таблиця 3. Підходи до формування системи управління інноваційним розвитком

Дослідження існуючих теоретичних підходів і практичного досвіду дозволить визначити ряд найважливіших пріоритетних напрямів, які слід покласти в основу стратегії інноваційного розвитку, а саме: поширення сучасних технологій і піонери освоєння окремих напрямів вищих технологічних укладів майбутнього; підтримка пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень; прискорений розвиток сектора інформаційних та телекомунікаційних технологій; надання інвестиціям інноваційного характеру; розвиток інноваційної інфраструктури.

Забезпечення досягнення стратегічних цілей та реалізація пріоритетів інноваційного розвитку регіону вимагає організації управління, заснованого на системному підході, що вимагає створення цілісної системи управління в рамках регіональної інноваційної системи.

Реалізація стратегічних цілей і пріоритетів сталого розвитку регіонів на засадах інноваційності, регіонального і транскордонного співробітництва вимагає також зміни підходів до управління, найважливішими серед яких є: інноваційне мислення, зміна ментальності керівників і спеціалістів, органів влади, всіх гілок менеджменту в бізнесі та інших сферах діяльності; формування регіональних та високотехнологічних трансформаційних кластерів; розробка і реалізація регіональних і транскордонних проектів.

Обґрунтовано складові ефективних механізмів державного управління, які забезпечують вищу результативність реалізації інноваційної стратегії. Ці механізми включать: створення стратегічних планів в галузі науки і інновацій на довгострокову та середньострокову перспективу; розробка цільових програм науково-технічного та інноваційного характеру по найважливішим критичним технологіям; розробку найважливіших інноваційних проектів регіонального (державного) значення, що реалізують окремі ланки критичних технологій.

Визначено пріоритетне і повне ресурсне забезпечення функціонування механізмів управління інноваційною стратегією; кадрове забезпечення; моніторингове забезпечення; організаційне забезпечення.

На основі вивчення сучасного міжнародного досвіду визначено, що одним із найважливіших чинників, які зумовлюють досягнення сталості розвитку регіонів, є широка громадська участь у цих процесах. У зв'язку з чим обґрунтовано принципи такої участі, а саме: захисту прав людини та громадянина; демократичності, відкритості, прозорості, урахування при прийнятті рішень інтересів різних соціальних груп та зацікавлених сторін.

Для забезпечення широкої громадської участі у розробці та здійсненні політики держави щодо сталого регіонального розвитку визначено пріоритетні напрями та заходи щодо забезпечення сталого розвитку, такі як: урахування інтересів різних соціальних груп; залучення ресурсів об'єднання громадян до забезпечення сталого розвитку; створення умов для участі об'єднань громадян у забезпеченні соціально-економічного розвитку та захисту навколишнього середовища.

Обґрунтовано механізми реалізації залучення об'єднань громадян до сталого розвитку такі як: правовий; організаційно-управлінський; фінансово-економічний; кадровий; науковий; інформаційний. Запропоновано основні напрями соціально-відтворювальної діяльності та забезпечення сталого розвитку на місцевому рівні за участі громадян, за якими розробка та впровадження відповідних механізмів є найбільш перспективними (рис. 3).

Відповідно до специфіки кожного з напрямів та з урахуванням чинників, що на нього впливають, можуть бути використані ті чи інші конкретні форми і заходи щодо залучення об'єднань громадян до забезпечення сталого розвитку на місцевому рівні.

Так, участь об'єднань громадян у розробці та впровадженні концептуальних засад і нормативно-правової бази забезпечення сталого розвитку на місцевому рівні передбачає: розробку стратегій та програм місцевого сталого розвитку; розробку локальних нормативно-правових актів, що стосуються питань забезпечення сталого розвитку відповідної громади, в тому числі питань взаємодії таких суб'єктів розвитку, як місцеві органи влади, бізнес, громадські об'єднання.

Щодо участі об'єднань громадян у прийнятті та реалізації управлінських рішень з питань соціально-відтворювальної діяльності, спрямованої на вирішення місцевих проблем і забезпечення сталого розвитку, то реалізація такого напряму передбачає: розробку та реалізацію громадських або спільних із місцевими органами влади та бізнесом проектів, спрямованих на вирішення тих чи інших проблем місцевого розвитку (у тому числі на засадах соціального замовлення); проведення за участі об'єднань громадян моніторингу процесів розвитку територіальної громади (у тому числі моніторинг виконання стратегій, програм місцевого сталого розвитку), виявлення найбільш гострих проблем та спільний пошук шляхів їх вирішення; участь об'єднань громадян у прийнятті рішень щодо поточних питань життєдіяльності громади - землекористування, діяльності житлово-комунального господарства, якості та асортименту послуг, що надаються членам громади, соціального обслуговування громадян, що опинилися у складних життєвих обставинах, тощо; захист громадськими об'єднаннями прав споживачів товарів та послуг (у тому числі житлово-комунальних, соціальних та інших послуг).

Що стосується участі об'єднань громадян у наданні соціальних послуг населенню, то надання соціальних послуг, як показує світовий досвід, це один з найбільш перспективних напрямів залучення ресурсів об'єднань громадян до місцевого розвитку. У країнах Європейського Союзу добровільні недержавні організації і громадські фонди відіграють важливу роль як інститут мобілізації різних видів людських ресурсів (інтелектуальних, кваліфікаційних, творчих та ін.) для вирішення соціальних завдань, надання широкого набору соціальних послуг і сприяння соціальному розвиткові місцевих спільнот. При цьому послуги, які недержавні організації надають громадянам, за структурою і типом можуть бути більш різноманітними і якісними, ніж ті, що надаються державою, муніципальними чи комерційними організаціями.

Щодо участі об'єднань громадян у забезпеченні захисту навколишнього середовища та екологічних прав громадян, то реалізація цього напряму передбачає: залучення НДО до незалежного моніторингу стану довкілля, впливу діяльності підприємств, що діють на території громади, на екологічну ситуацію, дотримання екологічних норм та правил жителями і суб'єктами господарювання; залучення об'єднань громадян та незалежних експертів до розробки місцевих програм з охорони довкілля; проведення експертизи екологічних наслідків рішень, що стосуються місцевого економічного і соціального розвитку; інформаційно-просвітницька діяльність серед населення стосовно можливостей участі у діяльності із вивчення стану навколишнього середовища та його захисту в межах територіальної громади; підтримка громадських ініціатив, проведення консультацій з громадськістю з питань захисту навколишнього середовища; сприяння розробці та реалізації спільних проектів громадських об'єднань, місцевої влади та бізнес-структур, спрямованих на охорону довкілля та вирішення екологічних проблем територіальної громади.

Обґрунтовано шляхи підвищення ефективності державних програм регіонального і транскордонного співробітництва, як основи сталого розвитку територій, що передбачають необхідність здійснення низки заходів, таких як: мінімізація обмежувального впливу візового режиму на інтенсивність транскордонного руху українських громадян; гармонізація нормативно-правового забезпечення України із візовим законодавством ЄС; сприяння по інформованості потенційних бенефіціаріїв про існуючі програми ТКС.

Розроблено і запропоновано науково-методологічний підхід щодо підвищення ефективності державного управління сталим розвитком регіонів на засадах регіонального і транскордонного співробітництва, сутність якого полягає у визначенні цілей і розвитку принципів в удосконаленні механізмів інноваційного розвитку, механізмів формування високотехнологічних транскордонних кластерів; активізації участі населення у забезпечення сталого розвитку; підвищення ефективності реалізації державних програм регіонального і транскордонного співробітництва.

Запропонований науково-методологічний підхід дає змогу органам державної влади та органам місцевого самоврядування провести відповідні реформи, з метою наближення регіонів України до принципів та стандартів країн Європейського Союзу.

Висновки

В дослідженні вирішено важливу наукову проблему, яка стосується розвитку механізмів державного управління сталим розвитком регіонів на засадах регіонального та транскордонного співробітництва і отримано такі наукові результати:

1. Доведено, що 19 регіонів України є прикордонними і їх площа становить близько 77,0% усієї території держави, у зв'язку з чим проблеми державного управління сталим розвитком регіонів на засадах регіонального та транскордонного співробітництва в сучасних умовах зумовлюють актуальне наукове завдання розвитку його нових форм і механізмів.

2. Виокремлення та аналіз концептуальних підходів до формування державного механізму сталого розвитку регіонів проведено з урахуванням принципів, які відповідають вимогам сталого розвитку: рівність можливостей різних поколінь у задоволенні потреб існування та розвитку, орієнтація на майбутнє; попередження виникнення та поширення внутрішніх та зовнішніх небезпек, баланс інтересів особи, суспільства, держави та їх взаємна відповідальність щодо стану та перспектив безпеки та розвитку та ін. Указано цільові та супровідні критерії сталого розвитку, які можна аплікувати на українські соціально-економічні умови. Уточнено функціональне навантаження поняття сталого розвитку, зокрема, його соціальної та економічної складових.

3. Обґрунтовано, що головною «ареною» для впровадження теорії сталого розвитку в практику повинні стати саме регіони. З огляду на це обрано дослідницькі підходи для вивчення специфіки державного управління їх сталим розвитком. У рамках історичного, структурно-функціонального та системного підходів виконано термінологічне дослідження поняття «регіон», розвинуто уявлення про регіон як складну територіальну соціально-економічну систему, виявлено взаємозв'язки стійкості СЕС різного рівня, сформульовано вимоги до системи показників сталого розвитку регіональних СЕС та представлено детальний аналіз кожного з можливих показників за типами: економічний, екологічний, соціально-економічний, комплексний. Доведено, що стійкість СЕС країни можлива лише в тому випадку, якщо буде забезпечена стійкість регіональних систем, в якості яких виступають суб'єкти та муніципальні утворення.

4. Транскордонне та єврорегіональне співробітництво є новою та перспективною формою співпраці між регіонами з огляду на те, що комплексний процес євроінтеграції і розширення ЄС спричинив інкорпорацію національних ринків в більш широкий європейський економічний простір. Таким чином, актуалізовано увагу до прикордонних регіонів як до зон міждержавної взаємодії, виявлено правові, економічні та соціальні передумови їх функціонування, окреслено проблематику в розвитку прикордонного співробітництва України з країнами-сусідами. Показано, що найбільш поширеною на сьогодні формою транскордонного співробітництва за участю областей нашої країни є єврорегіон - уніфікована структура, що координує співробітництво та у багатьох випадках виконує роль організаційно-фінансового центру реалізації транскордонних проектів. Між тим, ієрархічна структура управління, що лежить в основі єврорегіону, вже не може забезпечувати високий рівень конкурентоспроможності будь-яких об'єктів, тож постає потреба в розвитку нових підходів до транскордонної співпраці, завдяки яким прикордонні території можуть перетворитися на кон'юнктуроутворювальний чинник міжнародних економічних зв'язків.

5. Методологічною основою транскордонної співпраці запропоновано розглядати децентралізацію, яка дозволяє делегувати певні повноваження безпосередньо її суб'єктам, а також покращити координацію між національними, регіональними та місцевими учасниками такої співпраці на різних рівнях. На підставі вивчення досвіду європейських країн, що вже застосували методологію децентралізації у практиці врядування, проаналізовано можливі для України форми розвитку регіонального та транскордонного співробітництва: ad hoc, співпраця міжрегіональних організацій, співробітництво білатеральних організацій, створення єврорегіонів.

6. Визначено, що найважливішою складовою економічної стратегії сталого регіонального розвитку є кластерна політика забезпечення конкурентоспроможності як практична основа діалогу бізнесу і влади, у зв'язку з чим запропоновано технології формування кластерів в регіоні, яка передбачає три основні етапи. Перший етап - попередній, на якому визначається потенціал кластеризації і розробляється програма реалізації кластерних проектів; другий - активізація процесів кластеризація в регіоні, підключення до цих процесів можливих учасників; третій - ініціатива владних структур регіону щодо формування координаційного центру з питань планування і реалізації кластерних проектів. Кластер передбачає взаємодію різних структур та організацій, тому членами координаційної ради можуть стати всі зацікавлені в його створенні й розвитку особи: представники місцевих органів влади, різних об'єднань і союзів підприємців, великих компаній і освітніх установ регіону.

7. Обґрунтовано пріоритетні напрями підвищення конкурентоспроможності високотехнологічних транскордонних кластерів, такі як: дослідження можливостей використання спеціальних режимів співробітництва між комерційними та освітніми у сфері підготовки персоналу; розширення і поглиблення взаємодій між суб'єктами трансграничного кластера; створення виробничої інфраструктури, необхідної для функціонування малого і середнього наукомісткого бізнесу; створення спільних інноваційно-технологічних і маркетингово-логістичних центрів; удосконалення інституціонального середовища. Для створення і застосування конкретних механізмів розвитку трансграничних високотехнологічних кластерів і окремих кластероутворюючих підприємств потрібне їх подальше вивчення з урахуванням умов, що змінюються, із залученням до обговорення представників всіх задіяних у кластері сторін: бізнес-спільноти, органів влади, наукових і освітніх установ.

8. Визначено ряд організаційно-економічних факторів, апробованих світовою практикою, які сприяють регіональному інноваційному розвитку, а саме: здійснення спеціальних цільових програм на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях; прямі державні субсидії і цільові асигнування регіональних (місцевих) органів влади; податкові пільги, спрямовані на стимулювання регіонального інноваційного розвитку; формування наукових парків; створення інкубаторів малого інноваційного бізнесу; утворення під егідою держави і місцевих органів виконавчої влади, центрів з передачі технологій з державного сектору в промисловість; організація управлінського консультування підприємців.

9. Обґрунтовано складові ефективних механізмів державного управління, які забезпечують вищу результативність реалізації інноваційної стратегії, такі як: вироблення довгострокової політики у сфері науки та вищої освіти; організаційне забезпечення; кадрове забезпечення; фінансове забезпечення; розширення замовлень на виконання наукових робіт. Все це вимагає зміни підходів до управління, найважливішими серед яких є: інноваційне мислення; зміна ментальності керівників та спеціалістів, органів влади; формування регіональних та високотехнологічних транскордонних кластерів; розробка та реалізація регіональних та транскордонних проектів.

10. Обґрунтовано механізми реалізації залучення об'єднань громадян до сталого розвитку, такі як: правовий; організаційно-управлінський; фінансово-економічний; кадровий; науковий; інформаційний. Запропоновано основні напрями соціально-відтворювальної діяльності та забезпечення сталого розвитку на місцевому рівні за участі громадян, за якими розробка та впровадження відповідних механізмів є найбільш перспективними. До таких напрямів належать: розробка та впровадження концептуальних засад та нормативно-правової бази забезпечення сталого розвитку; прийняття та реалізація управлінських рішень з питань соціально-відтворювальної діяльності, спрямованої на вирішення місцевих проблем і забезпечення сталого розвитку; надання соціальних послуг населенню; захист навколишнього середовища та екологічних прав громадян. Відповідно до специфіки кожного з напрямів та з урахуванням чинників, що на нього впливають, можуть бути використані ті чи інші конкретні форми і заходи щодо залучення об'єднань громадян до забезпечення сталого розвитку на місцевому рівні.

11. Обґрунтовано шляхи підвищення ефективності державних програм регіонального і транскордонного співробітництва як основи сталого розвитку територій, які передбачають необхідність здійснення низки заходів, таких як: мінімізація обмежувального впливу візового режиму на інтенсивність транскордонного руху українських громадян, що потребує повної імплементації Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС шляхом здійснення постійного моніторингу якості імплементації цієї угоди та її впливу на візову політику і практику країн ЄС; гармонізація нормативно-правового забезпечення України із візовим законодавством ЄС, дотримання комплексу технічних критеріїв ЄС для подальшої ефективної реалізації «візового діалогу» між Україною та ЄС у напрямку скасування візового режиму; сприяння поінформованості потенційних бенефіціаріїв про існуючі програми ТКС, що передбачає розміщення переліку та умов відповідних програм технічної допомоги ЄС, а також власну регіональну стратегію розвитку транскордонного співробітництва.

12. Розроблено і запропоновано науково-методологічний підхід щодо підвищення ефективності державного управління сталим розвитком регіонів на засадах регіонального і транскордонного співробітництва, який передбачає розвиток основних принципів, що відповідають вимогам сталого розвитку (поміркованість; доцільність; співіснування; інформаційна відкритість), встановлює цільові та супровідні критерії досягнення, обґрунтовує вимоги до регіонального та транскордонного співробітництва, такі як: забезпечення системного й інноваційного підходу до організації регіональної та транскордонної співпраці; децентралізація управління; запровадження ефективної, прозорої системи проектного менеджменту; забезпечення популяризації серед громадськості ідеї транскордонного співробітництва.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

1. Структурні реформи економіки: світовий досвід, інститути, стратегії для України. [монографія] / В.Т. Лагно, О.І. Амоша, С.С. Аптекар, М.Г. Білопольский, С.І. Юрій та ін. - ІЕП НАН України, ТНЕУ МОНМС України. - Тернопіль: Економічна думка ТНЕУ, 2011. - 848 с.

2. Соціально-економічні відносини у державі, її регіонах та населених пунктах: теорія, методологія, практика [монографія] / За заг. ред. Дорофієнка В.В. - Донецьк: «ВІК», 2012. - 298 с.

3. Лагно В.Т. Державне управління сталим розвитком регіонів: теорія, методологія, практика: монографія / В.Т. Лагно. - Донецьк: «ВІК», 2013. - 397 с.

Размещено на Allbest.ru