миротворчий право місія нація

1.1 Загально-теоретичне розуміння понять «миротворчі операції» та «свобода вираження поглядів»

В контексті глобалізаційних світових процесів в XXI столітті людство стикається з проблемою посягань на основоположні права людини. Хоча саме явище насилля фактично не змінило свою функціональну суть воно з кожним роком зазнає змін форми прояву. Проте сучасна міжнародна і внутрішньодержавні системи органів зазнає змін у методах протидії зазіхань на права не тільки окремих держав і державних утворень а й окремо кожної живої істоти в світі. Свободу вираження поглядів слід вважати однією з життєво сприятливих умов існування людини в соціумі. Слід також вважати, що забезпечення реалізації прав пов'язаних із вираженням світоглядних поглядів людини є невід'ємною умовою існування громадського суспільства та однією із найбільш як технічно так і психологічно не легким завданням й викликом сучасного світового співтовариства.

В даний час міжнародні багатофункціональні операції та місії на користь миру стали невід'ємною частиною життя міжнародного співтовариства, перетворившись в один з основних регулюючих чинників міжнародних відносин. Серед тих, хто здійснює подібні операції, одним з головних дійових осіб є Організація Об'єднаних Націй (ООН).

Багатонаціональні операції - явище зовсім не нове (між двома світовими війнами існувала велика кількість операцій по роз'єднанню воюючих сторін), вони почали купувати офіційний статус лише під час операції ООН в Суеці в 1956 р. Такі операції багатонаціональнихнальних сил стали називатися «миротворчими» тільки в листопаді 1956 року, коли ООН заснувала Надзвичайні збройні сили ООН, які були розгорнуті на єгипетсько-ізраїльському кордоні. У міру того як миротворцям поручилися все нові і нові завдання, виникла тенденція позначати це явище не як «миротворчі операції», а більш широким терміном - «операції на користь миру». Т'єррі Тарді в контексті «врегулювання кризи» звертає особливу увагу на той факт, що явище міжнародних збройних місій стало найбільш помітним явищем, пов'язаним з міжнародним правлінням, в сфері безпеки [48, с. 9].

На сьогоднішній день миротворчість перетворилося лише в один з аспектів багатонаціональних операцій на користь миру. Такі операції можуть включати: надання гуманітарної допомоги, спостереження за проведенням виборів, репатріацію біженців, роззброєння, демобілізацію і реінтеграцію колишніх комбатантів в суспільне життя, відновлення здатності держави підтримувати безпеку при дотриманні законності і прав людини чи підтримку у формуванні легітимних і ефективно діючих органів управління державою [50]. Безумовно, межа між безпосереднім правомірним застосуванням зброї задля відновлення умов не порушення прав людини і зловживанням наданої влади задля диктування особистих інтересів (держави, міжнародної організації тощо) є «розмитою». Проте, беззаперечним є той факт, що реалізація прав, які стосуються свободи вираження поглядів в надзвичайних умовах, при яких стрижневими залишаються принципи права сили є неможливим. Тому забезпечення умов сприятливих для державного захисту прав людини є і, на нашу думку, повинно залишатись головним завданням міжнародних організацій.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року «Свобода вираження поглядів» включає в себе положення:

«1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду» [14].

Слід звернути увагу на 2 пункт 10 статті вище названої Конвенції, бо саме із змісту якої випливає, що закон є фактором регуляції об'єму прав наданих громадянам та містить в собі те, що законом також можуть встановлюватися необхідні обмеження і санкції щодо відстоєння цих самих прав. Відповідно, якщо держава погодилася зі статутними документами міжнародної організації, де вона, фактично, позбавляється частиною своєї міжнародної компетенції, зокрема питань що стосуються територіальної цілісності держави, то міжнародна організація має право відстоювати незалежність цієї держави, зокрема шляхом застосування військових сил і ресурсів. А тому обов'язок держави піклуватися про захист невід'ємних прав людини у даному разі поширюється і на міжнародну організацію, членом якої вона є.

Необхідно підкреслити, що створення нової системи підтримки миру було одним з пріоритетних питань у відносинах і планах союзників, тісно пов'язаних з проблемою післявоєнного устрою світу. Уже в початковий період формування антигітлерівської коаліції в ряді документів вказувалося на необхідність створення ефективної системи колективної безпеки [27, с. 4].

Комплекс заходів з підтримки колективної безпеки, зазначений у Статуті ООН і остаточно сформульований на конференції в Сан-Франциско, включав в себе процедури мирного врегулювання суперечок, а також спільні дії для запобігання та усунення загрози миру. Конкретні дії в разі міжнародного спору та загрози порушення миру були сформульовані в гл. VI і VII Статуту ООН. Глава VI передбачає наступні заходи мирного вирішення спорів: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, звернення до регіональних органів. Країни-члени ООН повинні «намагатися вирішувати будь-який спір шляхом використання цих методів», вони також могли «доводити суперечку до відома Ради безпеки або Асамблеї». Рада, в свою чергу, може вимагати дозволу міжнародних суперечок за допомогою названих засобів, а також розслідувати будь-який спір і рекомендувати процедуру його врегулювання. Таким чином, у разі виникнення спору, продовження якого загрожує міжнародному миру, Статут передбачає варіант застосування тих чи інших мирних методів врегулювання спорів не тільки Радою Безпеки, а й Генеральною Асамблеєю.

Отже, міжнародні місії, зокрема ООН, являють собою один із засобів врегулювання спорів. Свобода вираження поглядів і права, які з неї випливають становлять частину переліку невід'ємних і життєво необхідних прав людини. Міжнародні місії між іншим компетентні використовувати збройні сили міжнародної організації задля захисту прав на вираження поглядів в тій чи іншій державі, а також зобов'язані сприяти створенню необхідних демократичних умов існування суспільства в конфліктному регіоні.

1.2 Взаємозв'язок миротворчих місій і прав людини

2.1 Особливості проведення миротворчих місій спостерігачів ООН в Республіці Руанда

Однією з серйозних невдач в історії діяльності Операцій ООН з підтримання миру слід назвати миротворчі місії спостерігачів ООН в Республіці Руанда з червня 1993 р. по березень 1996 р. Першої операцією стала Місія спостерігачів ООН Уганда-Руанда (МНООНУР) (червень 1993 р. - вересень 1996 р.) на території угандсько-руандського кордону зі штаб-квартирою в Кабале (Уганда). Приводом для створення місії став акт геноциду восени 1994 р. в африканской Руанде Всего за сто дней в стране было уничтожено свыше одного миллиона человек.

Однією з причиною геноциду стало протистояння двух націй: тутсі та хуту. Громадянська війна яка продовжувалась з 1990 р. до 1993 р. завершилась підписанням мирної домовленості, за якою передбачувалося формування перехідного правління державою, який включав в себе представників 5-ти партій, представлених в правлінні, а також представників Руандського патріотичного фронту, сформованому тутсі в сусідній Уганді, об'єднання строкових службовців збройних сил обох сторін в національну армію і національну жандармерію, а також забезпечення обома сторонами права на повернення всіх біженців. Зрозумілим стає те, що домовленість відповідала як внутрішньому законодавству держави так і чинним міжнародним договорам, проте нестабільне становище всередині країни зумовило контроль над виконанням положень домовленості.

Зважаючи на те, що національної армії і жандармерії на момент підписання домовленості не існувало, було прийнято рішення ООН реалізувати контроль дотримання домовленості шляхом залучення Збройних сил ООН і формування відповідної миротворчої місії МНООНУР. Очолив місію канадський бригадний майор Ромео Даллер. Попри присутність миротворців становище в державі залишалося не стабільним. Незадоволені домовленістю тутсі планували відсторонення від влади Президента Хабіарімани. З цього слідує, що тутсі вважали, що їхні права є порушеними наведеною домовленістю, а в становищі відсутності стійкої правлячої верхівки важко було говорити про слідкування за дотриманням невід'ємних прав людини державними органами. Однак, мир був досягнутий і тому місію слід вважати частково успішною, проте не врахування загрози силового державного перевороту повинно було стимулювати миротворчі сили ООН до активних протидій.

Не врахування небезпеки і не реалізації активних дій ООН сприяло збиттю авіалайнера біля аеропорту Кігалі, на борту якого знаходився, зокрема, Президент Жювеналь Хабіріман. Невдовзі це спричинило і сам геноцид людей тутсі радикалами хуту, чому засоби масової інформації Руанди сприяли. З цього слідує, що представники ЗМІ так чи інакше зловжили своєю журналістською свободою та діяли не в інтересах збереження миру відображаючи факти з додаванням політико спрямованими коментарями. Проте виникає зустрічна умова, яка мала суттєве значення, а саме відсутність або не належна компетентність державної цензури.

Наступну подію в контексті свободи вираження поглядів слід назвати озброєний напад радикально налаштованих хуту, серед яких були військовослужбовці президентської гвардії, на дім Прем'єр-міністра Агати Увілінгіїмани, який перебував під захистом 15 миротворців ООН. Миротворці, керуючись принципом крайньої необхідності застосування зброї спробували вмовити нападаючих скласти зброю, проте не успішно. В результаті чого помер сам Прем'єр-міністр та її чоловік, а також після катувань були розстріляні і самі миротворці. Помилкою слід, на нашу думку, вважати недостатність розвідданих про нападаючих, а саме їх намір щодо Прем'єр-міністра. З правової точки зору, рішення миротворців було юридично обґрунтованим і тому правомірним.

Невдовзі було прийнято рішення про перетворення МНООНУР на Місію ООН з надання допомоги Руанді (МООНПР) в жовтні 1993 р. Спочатку дана місія була заснована для надання допомоги у виконанні Арушскої мирної угоди, підписаної руандійськими сторонами 4 серпня 1993 року. Мандат МООНПР був наступним: надавати допомогу в забезпеченні безпеки міста Кігалі; здійснювати контроль за дотриманням угоди про припинення вогню, включаючи створення розширеної демілітаризованої зони і визначення процедур демобілізації; здійснювати контроль за становищем в області безпеки протягом завершального періоду дії мандата перехідного уряду до проведення виборів; надавати допомогу в розмінуванні та надавати допомогу в координації діяльності з надання гуманітарної допомоги в поєднанні з проведенням операцій з надання надзвичайної допомоги.

Після відновлення бойових дій в квітні 1994 року мандат МООНПР був змінений, з тим щоб вона могла виступати в якості посередника між ворогуючими руандійськими сторонами для забезпечення виконання угоди про припинення вогню; надавати допомогу у відновленні в максимально можливій мірі здійснення операцій з надання гуманітарної надзвичайної допомоги і здійснювати контроль за розвитком подій в Руанді, включаючи безпеку цивільного населення, що запитує у МООНПР притулку. Після подальшого погіршення ситуації в Руанді мандат МООНПР було розширено з тим, щоб вона могла сприяти безпеці та захисті знаходяться в небезпечних умовах біженців і цивільного населення на основі таких заходів, як створення і підтримання безпечних гуманітарних районів і забезпечення максимальної безпеки операцій з надання надзвичайної допомоги.

Після припинення вогню і формування нового уряду завдання МООНПР були скориговані ще раз: забезпечити стабільність і безпеку в північно-західних і південно-західних районах Руанди; стабілізувати і контролювати ситуацію у всіх районах Руанди для заохочення повернення переміщених осіб; забезпечувати безпеку і підтримку операцій з надання гуманітарної допомоги в Руанді і на основі посередництва і надання добрих послуг сприяти національному примиренню в Руанді. МООНПР сприяла також безпеки в Руанді співробітників Міжнародного трибуналу по Руанді і співробітників з прав людини, а також надавала допомогу в створенні і професійній підготовці нової об'єднаної національної поліції.

У грудні 1995 року Рада Безпеки знову вніс зміни в мандат МООНПР, з тим щоб зосередити основну увагу на сприянні безпечного і добровільному поверненню біженців. Термін дії мандата МООНПР закінчився 8 березня 1996 року. Вивід Місії був завершений в квітні [8].

З цього слідує, що миротворчі місії в Республіці Руанді не були спроможні забезпечити належні умови мирних законодавчих змін та виборів до виборчих органів держави. Серед причин невдач слід назвати наступні: не достатня кількість контингенту ООН, зокрема мобільних груп швидкого реагування, що дозволило б оперативно стати на захист прав як населення Руанди так і миротворців, на прикордонній території Руанди та в місті Кігалі; недостатній рівень розвідувальної діяльності.

2.2 Специфічні риси проведення миротворчих операцій ООН в Республіці Гаїті

Участь Організації Об'єднаних Націй в реалізації програм в Гаїті почалося в 1990 році [4], коли на прохання тимчасового уряду країни була сформована Група спостерігачів Організації Об'єднаних Націй по контролю за процесом виборів в Гаїті (ГНООНКВГ), яка здійснювала спостереження за підготовкою та проведенням виборів в цій країні. Після перевороту 1991 року і повалення законного президента ситуація погіршилася. У відповідь в лютому 1993 року Організація Об'єднаних Націй і ОАД розгорнули спільну Міжнародну цивільну місію в Гаїті (МГМГ). У вересні 1993 року для здійснення в країні першої операції з підтримання миру Рада Безпеки заснувала Місію Організації Об'єднаних Націй в Гаїті (МООНГ) [3]. Однак небажання військових властей налагодити співпрацю позбавила змоги в той момент забезпечити повне розгортання МООНГ і виконання місією свого мандата.

У липні 1994 року Рада Безпеки санкціонував розгортання багатонаціонального контингенту чисельністю 20 тис. Чоловік з метою сприяння якнайшвидшому поверненню представників законної влади Гаїті, забезпечення безпечної та стабільної обстановки та підтримання правопорядку. Після установи багатонаціональних сил в період 1994-2000 років в країні послідовно діяли кілька миротворчих місій Організації Об'єднаних Націй, включаючи МООНГ, почала виконувати свої функції в повному обсязі в березні 1995 року, Місію Організації Об'єднаних Націй по підтримці в Гаїті (МООНПГ) [6], Перехідну місію організації Об'єднаних Націй в Гаїті (ПМООНГ) [7], а також Громадянську поліцейську місію організації Об'єднаних Націй в Гаїті (ГПМООНГ) [6].

Цей період був відзначений низкою позитивних змін, включаючи часткове відновлення демократичних процедур, що дозволили вперше мирно передати владу від одного демократично обраного президента іншому, а також багатостороннє розвиток громадянського суспільства і розширення його участі в формуванні політичної культури, заснованої на демократичних цінностях. Поряд з цим були і невдачі. Через продовження політичної кризи і обумовленої ним нестабільності в країні не вдалося здійснити серйозні реформи.

На початку лютого 2004 року в Гонаїв спалахнув збройний конфлікт, і протягом декількох днів збройні сутички поширилися на інші міста. Поступово під контролем повстанців виявився майже вся північ країни. 29 лютого Рада Безпеки прийшов до висновку, що ситуація в Гаїті становить загрозу міжнародному миру і безпеці, і прийняв резолюцію 1529 (2004) [39], яка санкціонувала розгортання Багатонаціональних тимчасових сил (МВС) і підтримувала готовність Ради заснувати в подальшому стабілізаційні сили Організації Об'єднаних Націй для сприяння продовження мирного та конституційного політичного процесу та підтримки безпечного і стабільного становища.

30 квітня 2004 року в відповідно до рекомендацій Генерального секретаря Рада Безпеки прийняла резолюцію 1542 (2004) [40], в якій він санкціонував формування Місії Організації Об'єднаних Націй по стабілізації в Гаїті (МООНСГ) і передачу їй повноважень МВС з 1 червня 2004 року.

Спочатку МООНСГ була заснована з тим, щоб підтримати перехідний уряд в його зусиллях по забезпеченню безпечного та стабільного становища; посприяти в діяльності зі спостереження, перебудові та реформування гаїтянської національної поліції; надати допомогу в здійсненні всеосяжних і стійких програм роззброєння, демобілізації і реінтеграції (РДР); сприяти відновленню і підтримці законності, громадської безпеки та громадського порядку в Гаїті; забезпечити охорону персоналу, приміщень, об'єктів і майна Організації Об'єднаних Націй, а також захист цивільних осіб, безпосередньо знаходяться під загрозою фізичного насильства; підтримувати конституційний і політичний процеси; сприяти організації та проведенню вільних і справедливих муніципальних, парламентських і президентських виборів і забезпечення спостереження за ними; надати підтримку перехідному уряду, а також гаїтянський правозахисним організаціям і групам в їх зусиллях, спрямованих на заохочення і захист прав людини; а також здійснювати спостереження і представляти доповіді про становище в галузі прав людини в країні.

У наступний період мандат МООНСГ, концепція її операцій і санкціонований складу місії коректувалися Радою Безпеки відповідно до зміни обстановки на місцях і новими вимогами, зумовленими політичними умовами і ситуацією, що склалася в області безпеки, і соціально-економічним становищем країни.

Завдяки спільним зусиллям національних властей, Організації Об'єднаних Націй та міжнародної спільноти і незважаючи на стояли перед країною численні проблеми, Гаїті вдалося до 2010 року створити потенціал для поступового поліпшення становища свого народу. Зі сфери політики було практично усунуто насильство, був відновлений громадський порядок і знижений рівень злочинності. Свобода засобів масової інформації не обмежувалася, і, незважаючи на світову економічну кризу, росла економіка.

Справжньою трагедією для країни стало стався 12 січня 2010 року руйнівний землетрус силою 7 балів за шкалою Ріхтера, в результаті якого загинули 220 тис. чоловік, в тому числі 102 співробітника ООН, були поранені або залишилися інвалідами тисячі людей і 1,5 млн. чоловік позбулися притулку. Землетрус зрівняв із землею столицю, завдало серйозної шкоди все ще недостатньо стійкою економіці і слабкою інфраструктури Гаїті і уповільнило просування країни по шляху національного будівництва. Крім того, катастрофа створила політичну невизначеність, перервавши відносно стабільний процес підготовки до виборів до законодавчих органів, а також президентських і місцевих виборів, запланованих на лютий 2010 року.

У зв'язку з катастрофічними наслідками землетрусу для державницького потенціалу Гаїті Рада Безпеки в своїй резолюції 1908 (2010) [41] від 19 січня схвалив рекомендацію Генерального секретаря про збільшення чисельності персоналу МООНСГ на 2000 військовослужбовців і 1500 поліцейських для підтримки зусиль щодо негайного відновлення, реконструкції та підтримання стабільності в країні.

Вітаючи доповідь Генерального секретаря і що містяться в ньому рекомендації, Рада Безпеки в своїй резолюції 1927 (2010) [42] від 4 червня 2010 року санкціонував додаткове розгортання 680 поліцейських в якості тимчасового екстреного потенціалу МООНСГ з конкретним завданням щодо зміцнення потенціалу національної поліції Гаїті. Крім того, в резолюції ще раз підкреслювалося, що основна роль і головна відповідальність за стабілізацію і розвиток покладається на уряд і народ Гаїті і що МООНСГ відіграє допоміжну роль в цьому зв'язку.

Резолюція 2350 (2017) Ради Безпеки від 15 квітня 2018 року, постановляє заснувати подальшу місію з підтримання миру в Гаїті - МООНППГ, яка матиме в своєму складі не більше семи сформованих поліцейських підрозділів (СПП) (або 980 поліцейських СПП) та 295 поліцейських, набраних на індивідуальній основі (ПІО), на початковий шестимісячний період з 16 жовтня 2017 року по 15 квітня 2018 року і особливо наголошує на важливості досягнення вищевказаних показників чисельності поліцейських [43].

Мета місії - сприяти уряду Гаїті в зміцненні правоохоронних органів в Гаїті, надавати подальшу підтримку РНП і забезпечувати її розвиток, а також займатися наглядом за становищем в області прав людини, поданням доповідей і проведенням аналізу в цій області. Місія продовжує надавати матеріально-технічну підтримку з метою запобігання поширенню епідемії та лікування хворих в зв'язку зі спалахом холери в жовтні 2010 року.

Отже, миротворчі місії ООН в Гаїті сприяли створенню достатніх умов реформування держави, а перебування контенгкнту миротворців створює гарантію дотримання прав людини під час реформування. Попри великі людські втрати, операцію варто назвати прогресивнішою аніж в Руанді.

2.3 Ефективність стабілізаційних дій ООН в Федеративній Республіці Сомалі

Операції Організації Об'єднаних Націй в Сомалі (ЮНОСОМ I та ЮНОСОМ II) були засновані для сприяння наданню гуманітарної допомоги народу, який опинився в лещатах громадянської війни і голоду. В рамках Місій були прийняті активні заходи з метою сприяння припиненню конфлікту і відновлення основних інститутів життєздатної держави.

З листопада 1991 року в столиці Сомалі Могадішо велися запеклі бої між збройними групами, відданими генералу Мохамеду Фараху Айдіду або пану Алі Мохамеду Махді, призначеного «тимчасовим президентом», і іншими угрупованнями. Крім Могадішо конфлікт розгорівся в Кісмайо; на північному заході місцеві лідери домагалися створення незалежної «Сомаліленд». В цілому країна не мала ніякої форми центрального державного управління. У країні процвітав бандитизм. Тобто, прослідковуються схожі деструктивні риси що й в Руанді та Гаїті.

Наступні бойові дії за участю кланів і підкланів, що входили в неміцні союзи, які не мають єдиноначальності, відбувалися під час серйозної посухи. Поєднання таких умов виявилося катастрофічним для населення в цілому. До 1992 року майже 4,5 мільйонам людей, тобто більше половини загальної чисельності населення, загрожував голод, хронічне недоїдання і пов'язані з ним хвороби. За оцінками, в цілому загинуло 300 0000 чоловік, включаючи велику кількість дітей. У сусідні країни або в інші райони Сомалі перемістилося близько 2 мільйонів людей, насильно витіснених зі своїх рідних районів. Було порушено функціонування всіх органів управління і принаймні 60 відсотків базової інфраструктури країни [47].

ЮНОСОМ I була заснована 24 квітня 1992 резолюцією 751 Ради Безпеки. Відповідно до угод, досягнутих між двома основними сомалійськими угрупованнями в Могадішо, припинення вогню в столиці повинна була контролювати група в складі 50 військових спостерігачів Організації Об'єднаних Націй, що не були озброєні, але носили військову форму. Спостерігачі повинні були бути розміщені уздовж демаркаційної лінії, що розділяла Могадішо на дві зони [15].

Що стосується гуманітарної допомоги, то для забезпечення безпеки персоналу, майна і предметів постачання Організації Об'єднаних Націй в порту Могадішо і для супроводу вантажів з гуманітарною допомогою з порту до розподільних центрів в місті і його безпосередніх передмістях було розгорнуто охоронний персонал, передбачений в угодах. Він повинен був також забезпечувати безпеку співробітників, майна і предметів постачання Організації Об'єднаних Націй в аеропорту Могадішо. У його завдання входило надання автоколонам Організації Об'єднаних Націй, що приносять надзвичайну допомогу, досить надійного військового супроводу для запобігання нападу; він також був уповноважений застосовувати вогнепальну зброю в порядку самооборони, як крайня міра, якщо стримування виявиться неефективним.

28 серпня Рада Безпеки в своїй резолюції 775 (1992) санкціонував збільшення чисельності ЮНОСОМ шляхом розгортання чотирьох додаткових охоронних підрозділів Організації Об'єднаних Націй для захисту гуманітарних автоколон і розподільних центрів на всій території Сомалі. Деякі з фактично керували в Сомалі сторін не дали свою згоду на розгортання підрозділів Організації Об'єднаних Націй, і в Могадішо був дислокований лише один батальйон і військові спостерігачі. Суду, що доставляли гуманітарну допомогу, не підпускає до причалів і навіть обстрілювали. Аеродроми та морські порти також піддавалися обстрілу, в результаті чого надзвичайна допомога не доходила до тих районів, де в них відчувалася особливо гостра необхідність.

Операція ООН в Сомалі I (ЮНОСОМ I) була заснована для контролю за припиненням вогню в столиці Сомалі Могадішо і для забезпечення захисту і безпеки співробітників, обладнання та поставок Організації Об'єднаних Націй в морських портах і аеропортах Могадішо, а також для супроводу гуманітарних поставок з них до центрів розподілу в місті і його найближчих передмістях. У серпні 1992 року мандат і чисельний склад ЮНОСОМ були розширені, з тим щоб вона могла забезпечувати захист гуманітарних автоколон і центрів розподілу по всій території Сомалі. У грудні 1992 року після подальшого погіршення становища в Сомалі Рада Безпеки уповноважив держави-члени створити Об'єднану оперативну угруповання (ЮНІТАФ) для створення безпечних умов надання гуманітарної допомоги. ЮНІТАФ здійснювала свою діяльність в координації з ЮНОСОМ I для забезпечення безпеки в великих населених пунктах і забезпечення доставки та розподілу гуманітарної допомоги. У 1992 році Рада Безпеки одноголосно прийняла резолюцію 794 (1992) [44]. Рада привітала пропозицію Сполучених Штатів Америки надати допомогу в створенні безпечних умов для надання гуманітарної допомоги в Сомалі і уповноважив на підставі глави VII Статуту використовувати «всі необхідні засоби» в цих цілях. У резолюції 794 державам було запропоновано надати збройні сили і внести внески, готівкою або натурою, на цілі операції. Генеральний секретар і держави, які беруть участь в операції, повинні були також створити належні механізми для забезпечення координації між Організацією Об'єднаних Націй і цими збройними силами.

3 грудня 1992 року Рада Безпеки санкціонувала використання всіх необхідних засобів для створення в найкоротші можливі терміни безпечних умов для проведення гуманітарних і надзвичайних операцій в Сомалі.

9 грудня 1992 року в Могадішо були розгорнуті перші компоненти Об'єднаної оперативної групи в Сомалі, передовий ешелон якої складався з військовослужбовців Сполучених Штатів Америки. Після виконання ними свого завдання військове командування було передано Організації Об'єднаних Націй. Тим часом ЮНОСОМ продовжувала нести повну відповідальність за політичні аспекти і надання Сомалі гуманітарної допомоги.

У лютому 1994 року після ряду пов'язаних з насильством інцидентів і нападів на військовослужбовців контингентів Організації Об'єднаних Націй Рада Безпеки переглянув мандат ЮНОСОМ II і виключив використання методів примусу. На початку березня 1995 року сили ЮНОСОМ II були виведені з країни.

Отже, на відміну від Гаїті та Руанді, де питання продовольства стояли не так гостро і лише в Гаїті природний чинник спричинив руйнівні наслідки під час реалізації миротворчих дій, в районі Сомалі громадянська війна і посуха та як результат - загроза голоду в місцевого населення, створило нагальну потребу у вирішенні саме продовольчої проблеми. Саме тому, проблема свободи вираження поглядів на початку розгортання миротворчих сил не стояла так гостро як продовольча.

Операція ООН в Сомалі II (ЮНОСОМ II) [10] була заснована для заміни Об'єднаної оперативного угруповання (ЮНІТАФ) - організованих і очолюваних Сполученими Штатами Америки багатонаціональних сил, які в грудні 1992 року були уповноважені Радою Безпеки використовувати «всі необхідні засоби» для створення безпечних умов для операцій з надання надзвичайної гуманітарної допомоги в Сомалі. ЮНОСОМ II була заснована відповідно до резолюції 814 (1993) Ради Безпеки від 26 березня 1993 року. Мандат ЮНОСОМ II полягав в тому, щоб вжити належних заходів, включаючи примусові заходи, з метою створення на всій території Сомалі безпечних умов для надання гуманітарної допомоги. З цією метою ЮНОСОМ II повинна була завершити на основі роззброєння і примирення виконання роботи, розпочатої ЮНІТАФ, з метою відновлення миру, стабільності і правопорядку. Її основними завданнями були спостереження за припиненням бойових дій, попередження відновлення актів насильства, вилучення забороненого стрілецької зброї, забезпечення безпеки в портах, аеропортах і на шляхах сполучення, необхідних для надання гуманітарної допомоги, продовження розмінування і надання допомоги в репатріації біженців в Сомалі.

ЮНОСОМ II було також доручено надавати допомогу Сомалі народу у відновленні економіки і соціальному та політичному житті, відновлення державних структур країни, забезпеченні національного політичного примирення, відродження держави Сомалі на основі демократичного управління і відновлення економіки і інфраструктури країни. У лютому 1994 року, після декількох випадків застосування насильства і нападів на солдатів Організації Об'єднаних Націй, Рада Безпеки переглянув мандат ЮНОСОМ II і виключив можливість використання методів примусу. ЮНОСОМ II була припинена на початку березня 1995 року.

Однією з серйозних невдач в історії діяльності Операцій ООН з підтримання миру слід назвати миротворчі місії спостерігачів ООН в Республіці Руанда з червня 1993 р. по березень 1996 р. Однією з причиною геноциду стало протистояння двух націй: тутсі та хуту.

Не врахування небезпеки і не реалізації активних дій ООН сприяло збиттю авіалайнера біля аеропорту Кігалі. З цього слідує, що представники ЗМІ так чи інакше зловжили своєю журналістською свободою та діяли не в інтересах збереження миру відображаючи факти з додаванням політико спрямованими коментарями. Проте виникає зустрічна умова, яка мала суттєве значення, а саме відсутність або не належна компетентність державної цензури.

В цілому, миротворчі місії в Республіці Руанді не були спроможні забезпечити належні умови мирних законодавчих змін та виборів до виборчих органів держави. Серед причин невдач слід назвати наступні: не достатня кількість контингенту ООН, зокрема мобільних груп швидкого реагування, що дозволило б оперативно стати на захист прав як населення Руанди так і миротворців, на прикордонній території Руанди та в місті Кігалі; недостатній рівень розвідувальної діяльності.

Завдяки спільним зусиллям національних властей, Організації Об'єднаних Націй та міжнародної спільноти і незважаючи на стояли перед країною численні проблеми, Гаїті вдалося до 2010 року створити потенціал для поступового поліпшення становища свого народу. Зі сфери політики було практично усунуто насильство, був відновлений громадський порядок і знижений рівень злочинності. Свобода засобів масової інформації не обмежувалася, і, незважаючи на світову економічну кризу, росла економіка.

Мета миротворчої місії ООН в Республіці Гаїті - сприяти уряду Гаїті в зміцненні правоохоронних органів в Гаїті, надавати подальшу підтримку РНП і забезпечувати її розвиток, а також займатися наглядом за становищем в області прав людини, поданням доповідей і проведенням аналізу в цій області. Місія продовжує надавати матеріально-технічну підтримку з метою запобігання поширенню епідемії та лікування хворих в зв'язку зі спалахом холери в жовтні 2010 року.

В цілому, миротворчі місії ООН в Гаїті сприяли створенню достатніх умов реформування держави, а перебування контенгкнту миротворців створює гарантію дотримання прав людини під час реформування. Попри великі людські втрати, операцію варто назвати прогресивнішою аніж в Руанді.