3.1 Актуальні порушення прав людини у світі

Стан дотримання прав людини в Сирії тривалий час був предметом жорсткої критики з боку міжнародних організацій [51]. Можливість вільного вираження думок і зборів суворо контрольовані в Сирії [28]. Правозахисники та критики уряду зазнавали переслідувань, ув'язнень на необмежений час, страждали від тортур та знаходились у в'язницях в поганих умовах. Хоча аль-Асад дозволив радіостанціям грати західну поп-музику, веб-сайти, такі як Amazon, Facebook, Wikipedia та Youtube були заблоковані до 1 січня 2011 року, коли громадяни отримали право зареєструватися для високошвидкісного Інтернету [38]. Тим не менш, ухвалений в 2007 році закон зобов'язує інтернет-кафе записувати всі коментарі, які залишають користувачі на інтернет-форумах [24].

В інтерв'ю, опублікованому 31 січня 2011 року аль-Асад заявив, що настав час реформ, що протести в Єгипті, Тунісі та Ємені показали, що на Близький Схід приходить «нова ера», і що арабські правителі мають йти на зустріч запитам народу на політичний та економічний розвиток [29].

Жінки і національні меншини зазнавали дискримінацію в державному секторі. Тисячі сирійських курдів були позбавлені громадянства в 1962 році, а їхні нащадки залишились в статусі «іноземців» до 6 квітня 2011 року, коли 120 000 з приблизно 200 000 курдів стали громадянами [45]. Оскільки у владних структурах переважають алавіти, аль-Асаду довелось йти на деякі поступки сунітській більшості та іншим меншинам країни.

11 жовтня 2013 р. правозахисна організація Human Rights Watch звинуватила повстанців в Сирії у здійсненні військових злочинів та злочинів проти людяності, зокрема у вбивстві сотень цивільних осіб, захопленні в заручники мирних громадян, зв'язках з терористичним угрупуванням «Аль-Каїда». Правозахисники закликали членів Ради Безпеки ООН передати звіт про військові злочини повстанців в Сирії до Міжнародного кримінального суду.

У січня 2016 року стало відомо про голод у гірському місті Мадая, яке режим Башара Асада півроку тримає в облозі за підтримку опозиції. Від голоду у Мадая страждає 40 тисяч мирних мешканців, діти по 4-5 днів не мають їжі.

Озброєні групи продовжують встановлювати обмеження права на свободу думки та вільне вираження поглядів. Такі обмеження особливо відчутні на територіях, що перебувають під контролем «Луганської народної республіки», мешканці яких менш готові розмовляти із зовнішніми спостерігачами. Озброєні групи продовжують свавільно використовувати порядок реєстрації та акредитації іноземних журналістів. Співрозмовники УВКПЛ повідомляють, що «лояльні» журналісти отримують деякі переваги, такі як продовження акредитації. Один співробітник ЗМІ розповів, як озброєні групи здійснювали тиск на нього, спрямувавши «поліцію» «Донецької народної республіки» до готелю, де зупинилася його знімальна група під час підготовки сюжету на чутливу тему. Він також згадав, як у березні 2015 р. 91 членів озброєних груп затримали його з колегою неподалік від Донецького аеропорту, привезли на військову базу, впродовж півтора години допитували та змусили видалити весь записаний матеріал.

16 серпня «центрально-міський районний суд» Макіївки «засудив» блогера та громадського активіста з Києва до позбавлення волі строком на два роки за «незаконне володіння зброєю». 24 жовтня «апеляційний суд» «Донецької народної республіки» розглянув його «справу» та відправив її на додаткове «розслідування» до «районної прокуратури» в Макіївці. УВКПЛ звернуло увагу, що люди, які проживають на підконтрольних озброєним групам територіях, продовжують мати обмежений доступ до інформації. Українські телевізійні канали не транслюються через кабельне телебачення, але вони доступні онлайн та через супутникове телебачення. Низка веб-сайтів були заблоковані, що перешкоджає вільному потоку інформації та доступу до неї.

Слід також, згадати Доповідь Артура Еркена розробленою під егідою Відділу комунікацій і стратегічних партнерських відносин «Життя в різних країнах світу. Репродуктивне здоров'я і сукупні права в епоху нерівності», в якій наголошується, зокрема на проблеми гендерної нерівності в забезпечення невід'ємних прав людини. В рамках Всесвітнього економічного форуму розраховується глобальний індекс гендерної нерівності, який відображає відмінності між чоловіками і жінками в плані отримання доступу до ресурсів та можливостей - наприклад, в плані участі в доходах і трудової діяльності, отримання освіти, охорони здоров'я та розширення політичних прав і можливостей. З 142 країн, охоплених цим індексом в 2016 році, в 68 країнах гендерні відмінності посилилися в порівнянні з попереднім роком. Прояви нерівності в галузі охорони сексуального і репродуктивного здоров'я та здійснення відповідних прав, хоча їм часто приділяється обмежене увагу, мають наслідки, які зачіпають усіх - від окремих осіб до цілих країн. Взаємозв'язку з іншими формами нерівності означають, що малозабезпечена неосвічена жінка в сільській місцевості, яка не має можливості приймати рішення з приводу вагітності, чи здобуде освіту або вступить до лав оплачуваної робочої сили [2, с. 12-13].

Увага світової спільноти, безумовно, звернута також на ситуацію в Донецькій і Луганській областях та на територію анексованого п-ів Крим. Закінчується вже третій рік бойових дій на сході України, а конфлікт продовжує призводити до жертв серед цивільного населення і впливати на повсякденне життя 3,8 млн. осіб [17], зокрема завдавати шкоди критично важливим об'єктам цивільної інфраструктури, обмежувати доступ до базових послуг та захисту.

Крім того, конфлікт поступово починає зачіпати дедалі ширші верстви населення України. Громадяни та громади відчувають його безпосередні наслідки, оскільки військовослужбовці та бойовики повертаються додому з передової, й родини намагаються налагодити своє життя, доглядаючи за пораненими родичами. Інші мешканці країни дедалі частіше стають свідками більш довготривалих наслідків конфлікту, бачачи, як багато цивільних осіб досі живе у щоденній реальності переміщення, а родичі оплакують загиблих або продовжують чекати новин про затриманих або зниклих безвісти. Це ще раз демонструє нагальну необхідність повномасштабного виконання Мінських угод, особливо досягнення тривалого, негайного та повного припинення вогню, відновлення контролю над кордоном із Російською Федерацією, відведення озброєнь та роз'єднання сил та озброєння з метою досягнення сталого припинення вогню. В той самий час необхідно докласти зусиль для захисту цивільного населення, постраждалого від конфлікту, від заподіяння йому подальшої шкоди. Різка ескалація бойових дій упродовж звітного періоду послужила суворим нагадуванням про те, наскільки цивільне населення, життєво необхідна інфраструктура та базові послуги, залежать від захисту, надане йому міжнародним гуманітарним правом та міжнародним правом в галузі прав людини.

Великі черги, в яких щодня стоїть 16 000 - 25 000 цивільних осіб для перетину лінії розмежування, давно вже стали характерною рисою конфлікту в Донецькій та Луганській областях. Непропорційні обмеження на свободу пересування впливають на здатність сімей та громад підтримувати зв'язки, мати доступ до засобів для існування, перевіряти стан свого майна, отримувати основні товари та державні послуги. Ці обмеження, посилені заходами, введеними озброєними групами, які впливають на основні права, свободи й доступ до гуманітарної допомоги, ще більше ізолюють і розділяють громади, ставлячи під загрозу майбутні зусилля з розбудови миру та примирення.

УВКПЛ (Управління Верховного комісара ООН з прав людини) досі занепокоєно порушеннями прав людини по відношенню до мешканців Криму та порушеннями прав на захист, які передбачені міжнародним гуманітарним правом, застосовним до окупації Криму Російською Федерацією, а також продовжить здійснювати моніторинг цих обставин та інформувати про них.

Хоча Урядом України здійснювалися спроби покращити доступ до інформації, свобода вираження поглядів по обидві сторони лінії зіткнення залишається обмеженою і політизованою. УВКПЛ спостерігало за спробами Уряду та озброєних груп стримувати антиукраїнську та проросійську риторику в Інтернеті, на телебаченні і в друкованих засобах масової інформації по всій Україні. Озброєні групи продовжували серйозно обмежувати свободу вираження поглядів, а також затримувати і видворяти осіб на цих підставах.

Соціальні мережі, напевно, є єдиним місцем, де мешканці територій, контрольованих озброєними групами, можуть вільно обмінюватися думками з різних тем. Проте протягом звітного періоду два блогери були затримані озброєними групами «Луганської народної республіки». Обидва були активними користувачами соціальних мереж і регулярно критично висловлювалися щодо озброєних груп та політичної і соціально-економічної ситуації в Луганську. «Міністерство державної безпеки» «Луганської народної республіки» заявило, що один з блогерів був «звинувачений» у «розпалюванні ненависті (…) та шпигунстві». УВКПЛ було відмовлено у доступі до затриманих осіб.

УВКПЛ залишається серйозно занепокоєним з приводу відсутності дієвих розслідувань резонансних вбивств, нападів і порушень прав журналістів. Майже немає позитивних зрушень у встановленні осіб, винних у вбивстві Олеся Бузини 16 квітня 2015 р. у Києві. Головне слідче управління Національної поліції України спільно з міжвідомчою робочою групою, яка складається з Національної поліції, СБУ та представників Федерального бюро розслідувань США (ФБР), проводять розслідування вбивства Павла Шеремета, який загинув 20 липня у Києві від вибуху автомобіля.

Зважаючи на викладені вище висновки, УВКПЛ позитивно оцінює намагання Уряду України підвищити потужність мовлення існуючих телевізійних веж та відбудувати зруйновані або пошкоджені вежі, щоб люди по обидва боки лінії зіткнення мали кращий доступ до інформації.

Мова ворожнечі стосовно певних категорій населення залишається розповсюдженою як серед ЗМІ, так і серед загальної громадськості. 17 вересня під час «одночасного звільнення» осіб, затриманих у зв'язку з конфліктом, іноземний журналіст використав у відео, доступному для широкого загалу, принизливі та образливі вислови щодо українських журналістів та затриманих. УВКПЛ нагадує про обмеження, встановлені статтею 20 МПГПП, які забороняють «будь-які виступи на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що становить підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства».

3.2 Сучасний конфлікт за участі миротворчих місій та операцій

Проблематика миротворчості, а точніше - проблематика підготовки і використання миротворчих сил у загальноцивілізаційних інтересах, як свідчать події кількох останніх десятиріч, набуває дедалі більшого поширення у суспільній свідомості по суті всіх країн сучасності. Миротворчі сили - це загальна назва суб'єктів світової та регіональної політики, діяльність яких спрямована на зміцнення миру і безпеки, ліквідацію або обмеження міждержавних, міжетнічних, міжконфесійних та інших конфліктів і суперечностей, на демілітаризацію суспільної свідомості.

Миротворчі сили ООН відіграють важливу роль у врегулюванні локальних конфліктів на релігійному, етнічному ґрунті, що ставлять під загрозу мир і цілісність держав. Зростає значення ООН у врегулюванні конфліктів неміжнародного характеру, що представляє новий напрям у його діяльності. Безумовно, механізми встановлення і підтримання миру, якими володіє ООН, зараз набувають нового значення і знаходять нові способи застосування, однак чимало іноземних спеціалістів схиляються до думки, що міжнародні миротворчі операції, незважаючи на видозміну окремих підходів, не змінюють своєї сутності [33, с. 101]. Вони залишаються дієвим політичним інструментом врегулювання воєнно-політичних конфліктів, що забезпечує розв'язання комплексу завдань, які не може вирішити жодна держава окремо.

З огляду на те, що проведення миротворчих місій проходить в тісному співробітництві країн світу, саму миротворчість можна вважати одним з інструментів творення нової системи міжнародних відносин як і нової архітектури безпеки. З урахуванням того, що в сучасному світі існує безліч довготривалих, виснажливих, неврегульованих конфліктів, які супроводжуються кровопролиттям не тільки військових, а так само і цивільного населення і які безперечно впливають як на міжнародні відносини так і на становище окремих країн та регіонів, актуальним є дослідження значення та дієвості міжнародного співробітництва, а саме миротворчих операцій в питанні подолання криз і катастроф в окремих країнах та регіонах.

Третина операцій з підтримання миру та стабільності в світі на сьогоднішній день не завершена. Крім того, міжнародні миротворчі операції проходять під егідою таких міжнародних організацій як НАТО та ОБСЄ. Місії ОБСЄ працюють в Албанії, Республіці Боснія і Герцеговина, Грузії, естонії, Латвії, Македонії, Молдові, Нагірному Карабасі, Таджикистані, Хорватії, СРЮ (Косово). і сьогодні в Україні. Загалом постійні місії ОБСЄ на місцях були задіяні у понад 25 різних операціях [13]. На підтримку діяльності ООН в питаннях миру та безпеки активно діє у зонах конфлікту Північноатлантичний Альянс. Прикладом є участь НАТО у Боснії, Герцеговині, Косово, Македонії, Дарфурі, іраку і Лівії.

Міжнародні сили сприяння безпеці діють в Афганістані. За останні десятиліття було проведено декілька міжнародних миротворчих операцій з примушення до миру, тобто із застосуванням військових та зброї, в ході яких загинули і постраждали десятки тисяч людей. Досить згадати ситуацію у Косово. Не можна не враховувати, що в ході бомбардувань вбито понад 2000 осіб, понад 6000 осіб тяжко поранені. Багато з них стали інвалідами. 92 відсотки вбитих припадає на цивільне населення. Близько 300 тисяч дітей перенесли серйозні психічні травми і потребували тривалого лікування. Не виключна загибель дітей від підриву на касетних бомбах, розкиданих на території всієї країни, від радіоактивного ураження [23].

Сьогодні увага міжнародних організацій відповідальних за мир і безпеку прикута до Середземноморського регіону, де впродовж останніх років тривають так звані «арабські революції». Країни світу були стурбовані лівійськими подіями. Організація об'єднаних націй, країни Північноатлантичного альянсу, Латинської Америки, Росія та інші висловлювали думки з приводу шляхів подолання кризи в державі. На початку березня 2011 року в НАТО ще не прийняли рішення щодо військової операції в Лівії. Тим не менше зростання напруги дуже турбувало Альянс, який пильно стежив за розвитком подій. В середині самого НАТО тривали серйозні дискусії і були суперечності в питаннях форм військового втручання до Лівії. Більшість континентальних країн Європи висловлювалися проти участі Альянсу у вирішенні цього конфлікту. Військовий сценарій розглядали США та Великобританія. Жорстку позицію займала Туреччина. Турецький прем'єр Т. Ердоган заявив, що НАТО може розпочати військову інтервенцію тільки у випадку нападу на одну з країн-союзниць. Проти військової операції висловлювалася і Франція, яка побоювалася, що військові дії Альянсу на південному узбережжі Середземного моря викличуть могутню реакцію в арабському світі.

Міжнародна спільнота розглядає різні варіанти подолання кризи в Сирії. США наполягають на підтримці сирійської опозиції, а Росія в свою чергу закликає приступити до консолідованої роботи з усіма сторонами сирійського конфлікту. З квітня до серпня 2012 року згідно резолюції ООН 2043 від 21 квітня 2012 року в Сирії діяла місія нагляду за припиненням збройного насилля [22]. У зв'язку з інтенсивністю застосування тяжкого озброєння та озброєного насилля місія припинила свою присутність в країні. 30 червня 2012 року були прийняті положення Женевського комюніке, в якому міністри закордонних справ країн-постійних членів Ради безпеки ООН, домовилися із партнерами із сусідніх із Сирією держав про зусилля щодо створення перехідного сирійського уряду за участю влади і опозиції [11].

Таким чином, миротворчість в сучасних міжнародних відносинах представляє одну з найактуальніших проблем. Протягом останніх десятиліть було проведено комплексні миротворчі операції, навіть із застосуванням військового компоненту. Миротворчість - це завжди складний процес, який пов'язаний з консультаціями, вивченням конфлікту в країнах, постійним стеженням за розвитком подій і підготовкою прийняття важливого рішення. Застосування сили або примушення до миру абсолютно не гарантує припинення збройного протистояння та загибелі людей. Навпаки, на прикладі Лівії можна бачити, по-перше, що серед країн-членів Північноатлантичного альянсу не було єдності стосовно початку військової операції. З огляду на це, можна стверджувати, що ефективних стандартних рецептів врегулювання збройних конфліктів міжнародна спільнота не виробила й дотепер. На думку експертів причина цього криється у невирішеному протиріччі між основними принципами міжнародного права - правом націй на самовизначення та правом окремих держав на суверенітет і територіальну недоторканість.

Все це доводить суперечливе значення миротворчих операцій в сучасних міжнародних відносинах оскільки з одного боку вони сприяють створенню безпечнішого світу, а з іншого провокують подальші проблеми і конфлікти. Миротворчість все більше набуває популярності і перетворюється на один з актуальних видів міжнародної діяльності у світі. Однак попри всі здобутки після перегляду конфліктів у багатьох виникає думка, що проблем в подоланні наслідків цих конфліктів стало ще більше ніж їх було до міжнародного втручання. У перспективі заслуговує на увагу дослідження діяльності окремих міжнародних організацій, таких як НАТО та ОБСЄ у справі підтримання миру та безпеки у світі.

3.3 Участь і внесок України в миротворчих операціях ООН