Директиви в силу гнучкості своєї форми міжнародної домовленості конкретизують норми регламентів щодо окремих видів об'єктів інтелектуальної власності, які з часом набувають нових технічних/творчих рис.

Уніфікація вже створених норм, які регулюють однотипні об'кти авторського та патентного права доволі реальна, через властивість даного правотворчого процесу пророкування появи нових відносин в цій сфері. На сьогодні сформувалось у своїх загальних рисах автономне право інтелектуальної власності ЄС.

Акти вторинного права ЄС у вигляді директив і регламентів - основний правовий механізм захисту інтелектуальної власності в Європейському Союзі, завдяки яким регулюються правовідносини в означеній царині з допомогою механізмів гармонізації та уніфікації законодавств держав-членів.

3. Особливості захисту інтелектуальної власності в Європейському Союзі

Особливе місце в системі права ЄС посідає патентне право. Важливо знаходити особливі шляхи регуляції прав авторства на промислову одиницю, зокрема на рівні права міжнародної організації. Складність виникає в уніфікацій всих механізмів захисту держав-членів, зведенні їх до максимально єдиної правової системи. Також досліджуваний аспект права безпосередньо стосується світової економіки.

Метою створення патенту ЄС є представлення нового інструменту правової охорони, який би дозволив використовувати переваги єдиного європейського ринку в сфері науково-дослідницьких і проектноконструкторських розробок. Запровадження європейських інституційних механізмів оформлен ня прав на патенти є закономірним результатом регіональної економічної інтеграції, хоча через складнощі у запровадженні патенту ЄС, остаточної мети європейської патентної інтеграції поки що не досягнуто.

Наразі, патентна система ЄС забезпечується двома системами, національні патенти існують поряд з європейським патентом та патентування за процедурою РСТ, що робить її складною та надмірно дорогою для заявників. Тому зараз для Євросоюзу є важливим завданням захистити результати інтелектуальної власності через встановлення спрощеної системи отримання патентів, надійної юридичної основи в поєднанні з географічним фактором. За законодавством ЄС власники патентів повинні захищати свої права в кожній із країн, де патент був порушений, що являє собою доволі складний процес. Захист прав власників патентів в ЄС є досить складним та незрозумілим, тому на практиці виникають дуже серйозні проблеми і перешкоди:

1) для того, щоб розпочати судовий процес у трьох країнах, необхідно заплатити приблизно 700,000 євро. Невеликим компаніям та дослідницьким інститутам нелегко знайти такі кошти на відміну від великих корпорацій;

2) національні суди зі своєю різноманітною судовою процедурою та суб'єктивними причинами можуть винести різне рішення щодо одного патенту;

3) термін розгляду справ у країнах ЄС є неоднаковим. В одних країнах справа розглядається за кілька місяців, а в інших - триває декілька років;

4) часто при винесенні рішення судами встановлюється різний розмір та оцінка заподіяних збитків при порушенні патенту;

5) проблема компетенції суддів. Часто при розгляді справи, пов'язаної з захистом патентних прав, необ - хідно залучати технічних експертів. Оцінка їх праці також проводиться по різному. Для вирішення цих проблем держави - члени ЄС розробили проект, що передбачає створення Єдиного патентного суду. [30, Ст. 239]

Основою цього співробітництва є міжнародні договори у сфері промислової власності, учасниками яких є більшість держав - членів ЄС, наприклад: Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., Договір про патентну кооперацію (РСТ) 1970 р. [40], Договір про патентне право 2000 р. [20], а також Угоди ТРІПС[21]. Глобалізація, призвела до зростання світової торгівлі, є приводом до подібного співробітництва. Її результатом також стало неймовірне збільшення масиву патентних заявок за рахунок компаній.

Структура європейської патентної системи побудована в основному на двох патентних конвенціях - Конвенції про видачу європейських патентів (Європейської патентної конвенції) [25], прийнятої в 1973 р. в Мюнхені, та Конвенції про європейський патент для «Спільного ринку» [31] (Конвенції про патент співтовариства), підписаної в 1975 р. в Люксембурзі і яка отримала згодом (1985 р.) назву Угоди про патент співтовариства. Європейський патент надає його власнику патентний захист строком на 20 років, так само як і національний патент, в деяких або у всіх договірних державах. Європейський патент подається в Європейське патентне відомство (ЄПв) безпосередньо, або через національне патентне відомство з яким у ЄПв є відповідна угода або через Міжнародну організацію Інтелектуальної власності (WIPO) за процедурою «Євро-PCT», згідно з якою європейські патенти можуть видаватися на підставі міжнародної заявки, поданої відповідно до Договору про патентну кооперацію (PCT) [30, c. 239].

Патенти Співтовариства мають автономний характер. Це означає, що обмежувальними для них, як патентів Співтовариства, є лише положення Конвенції про видачу європейських патентів і Конвенції про патент Співтовариства. У решті аспектів патенти Співтовариства регулюються нормами національних патентних законодавств відповідних держав. Винахідницьку діяльність Конвенція визнає як таку, що не випливає для спеціаліста очевидним чином з рівня техніки, і, нарешті, винахід вважається промислово придатним, якщо його предмет може бути виготовлений чи використаний у будь-якій галузі промисловості, в тому числі і в сільському господарстві. [10, Ст. 187]

Слід виокремити низку переваг для заявника патенту:

- зниження витрат часу і трудомісткості патентування; - єдиний патент, дія якого поширюється на всі країни-учасниці;

- отримання юридично більш сильного патенту, оскільки патент видається тільки після експертизи по суті, в той час як у ряді країн національне законодавство не передбачає експертизу (явочна система).

У даний час в ЄС ведеться підготовка до введення т.зв. Unitary patent (UP), або «Європейського патенту єдиної дії». це буде європейський патент, виданий ЄПв відповідно до правил та процедурою ЄПК, якому на вимогу патентовласника надається єдина дія на території країн членів, що беруть участь в системі Unitary patent [5, c. 69]. Отже, патентування винаходів в європейських країнах з використанням процедури Європейської патентної конвенції (ЄПК) є економічно привабливим механізмом захисту розробок, але є дещо складним у застосуванні.

3.2 Торгова марка в ЄС

Торговельні марки як об'єкт промислової власності є одним із найважливіших засобів індивідуалізації товарів та послуг суб'єктів підприємницької діяльності, що впливає на функціонування внутрішнього ринку, тому метою наближення законодавства країн-членів ЄС щодо торговельних марок було подолання розбіжностей у національному законодавстві в зазначеній сфері правовідносин, які перешкоджають вільному руху товарів і вільному наданні послуг та можуть мати негативний вплив на конкуренцію всередині спільного ринку. З моменту свого утворення Європейський Союз надавав особливого значення охороні інтелектуальної власності, особливо виділяючи необхідність гармонізації регулювання захисту товарних знаків. Першим кроком у реалізації даних намірів стала Директива №89/14/ЄЕС від 21 грудня 1988 р. [41], в якій викладені основні положення в галузі охорони товарних знаків на території Європи. Сьогодні всі держави-члени ЄС поклали цю Директиву в основу національного регулювання захисту товарних знаків.

Провідною ідеєю на рівні ЄС стало запровадження торговельної марки ЄС, що мало на меті запровадити реєстрацію торговельних марок, які б діяли на всій території ЄС, що позбавляло б необхідності подавати самостійні заявки на реєстрацію торговельної марки у кожній із країн ЄС. На виконання вимог Постанови 207/2009 щодо торговельної марки ЄС [42] було створене Відомство із гармонізації на внутрішньому ринку (торговельні марки та промислові зразки) та встановлені основні положення, зокрема, щодо його діяльності, організації, бюджету та фінансового контролю.

Директива 2008/95/ЄС стосовно наближення законодавства країн-членів ЄС щодо торговельних марок [19] встановлює поняття та ознаки торговельної марки, так звані «абсолютні» підстави відмови у реєстрації торговельної марки, визначає права, що надаються торговельною маркою, передбачає припинення дії торговельної марки. Одним із найважливіших кроків на шляху до забезпечення споживачам можливості отримувати продовольчі товари гарантовано високої якості стало використання в межах спільного ринку географічних зазначень та зазначень походження сільськогосподарської продукції і продуктів харчування. Законодавство ЄС у цій сфері визначає специфікації продукції, загальні положення щодо подання заявки про реєстрацію зазначень, випадки відмови у реєстрації зазначень, визначає обсяг охорони, що надається зареєстрованим зазначенням, визначає порядок внесення змін до специфікацій, врегульовує правовідносини щодо порушення прав на зазначення і співвідношення прав на торговельні марки та зазначення.

Крім того, на рівні ЄС врегульовані правовідносини щодо розробки та продажу природних мінеральних вод, правила охорони географічних позначень спиртних напоїв. Щодо юридичного значення приписів нормативно-правових актів ЄС, які регулюють відносини у сфері охорони прав на зазначення, необхідно підкреслити, що вони мають пряму дію на території всіх країн-членів ЄС, національні законодавства яких мають відповідати положенням регламентів у зазначеній сфері. [24, Ст. 114]

20 грудня 1993 Європа зробила черговий крок у напрямку загальноєвропейської інтеграції. Нею була створена нова система охорони торгових марок на загальноєвропейському рівні, яка отримала назву - єдина торгова марка Європейського співтовариства (community trade mark, CTM). Торгова марка ЄС охороняється від відтворення, імітації і плагіату на всій території ЄС. Власнику надається право забороняти третім особам використання на зазначеній території ідентичних чи схожих до ступеня змішання марок без його дозволу. Ці та багато інших кроків створили основу і підґрунтя для подальших реформ у законодавстві ЄС.

На разі відбувається активна імплементація норм, пов'язаних із захистом прав на товарний знак. Слід згадати, зокрема, про новий Регламент (ЄС) 2015/2424 про товарний знак ЄС, який набув чинності 23 березня 2016 р. [45]. Положення нової Директиви (ЄС) 2015/2436, яка набрала чинності 13 січня 2016 року, мають бути імплементовані в національні закони двадцяти восьми держав-членів ЄС протягом трьох років, за винятком адміністративних процедур з визнання недійсності та анулювання, на які відводиться сім років. Директива 2008/95/ЄС втрачає чинність з 15 січня 2019 р.

Частина нововведень пов'язана з необхідністю адаптації термінології до Лісабонського договору про ЄС. Відомство з гармонізації на внутрішньому ринку, що виконує адміністративні функції з надання правової охорони товарних знаків і промислових зразків на території всіх країн-членів ЄС, з 23 березня 2016 р. перейменовано у Відомство інтелектуальної власності ЄС (European Union Intellectual Property Office - EUIPO). З цієї ж дати «товарний знак Співтовариства» (CTM) стає «товарним знаком Європейського Союзу» (EUTM).

Що стосується порушень прав на товарний знак ЄС, то певні зміни законодавства зачіпають питання, пов'язані з найменуванням компаній, транзитними товарами і підготовчими діями. Використання зареєстрованого товарного знака в якості торгового позначення або найменування компанії або їх частини являє собою самостійне порушення. Транзитні товари, що знаходяться в ЄС, можуть бути затримані, якщо вони порушують права на товарний знак ЄС, навіть якщо ці товари не призначені для європейських споживачів, за винятком випадків, коли порушник зможе довести, що в країні призначення порушення прав не відбудеться. Таким чином, підкреслюється баланс між необхідністю гарантувати ефективне здійснення прав на товарний знак і забезпечити гарантії вільного обігу товарів. Власник товарного знака має право забороняти третім особам ввозити товари з третіх країн, схожі з тими, які охороняються товарним знаком ЄС, якщо не доведено, що спірні товари можуть бути законно ввезені в країну остаточного розповсюдження.

Друга принципова зміна пов'язана з формою подання заявки на реєстрацію товарного знака. З 1 жовтня 2017 року товарний знак не обов'язково повинен бути виражений графічно, за умови, що він може бути ідентифікований. Очікується, що реєстрація нетрадиційних знаків, таких як звуки, запахи або голограми, істотно спроститься і в цілому кількість пропозицій збільшиться. Таким чином, поняття товарного знака розширено, тепер позначення може бути представлене в будь-якій зручній формі з використанням доступних технологій, якщо таке подання точне і об'єктивне.

Отже, захист прав на товарний знак в Європейському Союзі є новацій ним. Союз звертає увагу при створенні нових та імплементації попередніх відповідних норм на розвиток проявів товарних знаків, знаходить шляхи захисту нетрадиційних знаків, уніфіковує практику національного законотворення із правопорядком співтовариства. Вектор до вільного обігу товарів є безумовно прогресивним.

3.3 Специфіка норм міжнародної компетенції у справах про контрафакцію

Інтернаціонал піратських партій (PPI - Pirate Parties International) [55] є головною організацією міжнародного руху піратських партій. Заснована у 2006 році в Швеції, зареєстрована в жовтні 2009 року в Бельгії як неурядова організація. PPI підтримує і координує створення національних піратських партій. Основна мета піратських партій всього світу - реформування законодавства у сфері авторського права і патентів. Як правило на порядку денному піратських партій - зміцнення прав на приватне життя. Першою з піратських партій була Піратська партія Швеції (Swedish Piratpartiet), заснована 1 січня 2006 року. Натхненні шведською ініціативою піратські партії були офіційно засновані в 33 країнах.

Для запобігання зловживанням, які можуть виникнути при здійсненні виключних прав на винахід (корисну модель), або в інших випадках, зазначених в законі, урядові органи або суди мають можливість надавати ліцензії на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) без згоди патентовласника. Угода ТРІПС (в ст. 31) та Паризька конвенція про охорону промислової власності (в ст. 5А(2) та (4)) містять умови при наявності яких урядові органи (в випадку Угоди ТРІПС їх рішення може бути оскаржено в суді) або суди мають можливість надати ліцензії на використання запатентованого винаходу без згоди патентовласника. В Паризькій конвенції про охорону промислової власності ст. 5А(2) та (4) такі ліцензії мають назву «примусові ліцензії». Примусові ліцензії, зокрема, надають якщо:

- патент на винахід не використовується або недостатньо використовується;

- необхідно забезпечити інтереси суспільства;

- є залежний патент.

В ст. 31 Угоди ТРІПС перелічені досить жорсткі умови, щодо подібного ліцензування для того, щоб забезпечити порядок, за яким примусове ліцензування надавалось тільки в надзвичайних обставинах. [54] Це дозволяє зменшити обіг контрафактними товарами, створити умови для вільного творчого прогресу в суспільстві. Саме імперативний елемент подібних норм міжнародного права забезпечує виключний захист кожному творцю, який має намір правомірно розповсюдити свій винахід (твір) за межами держави його створення.

Угода ТРІПС вимагає, щоб були передбачені правозастосовні процедури, що дозволяють здійснювати ефективні дії проти будь-якого акту порушення прав інтелектуальної власності, на які поширюється ця Угода, включаючи тимчасові запобігання порушень, а також заходи захисту, що стримують подальші порушення. Ці процедури повинні застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення бар'єрів законній торгівлі й забезпечити захист від зловживань ними.

Як зазначалося раніше, що завдяки дотриманню цієї угоди стало можливим, зокрема, проведення таких масштабних заходів як вибіркові рейди із затримання піратської продукції, а також арешт та знищення контрафактних товарів, можна говорити про ефективність зазначених норм в Угоді TRIPS.

Паризька конвенція визначила національний режим, за яким іноземний патентовласник в іноземній державі-учасниці користується тими самими правами, що і її власні громадяни, а тому слід наголосити, що норми Паризької конвенції у даному випадку мають відсильний характер.

Отже, питання контрафакції є важливим чинником ефективності міжнародно-правових норм щодо прав на інтелектуальну власність. Норми, зокрема норми Угоди ТРІПС та Паризької конвенції, покликані зменшити випадки порушень цих прав та створення максимальної творчої свободи для кожної людини.

Метою створення патенту ЄС є представлення нового інструменту правової охорони, який би дозволив використовувати переваги єдиного європейського ринку в сфері науково-дослідницьких і проектно-конструкторських розробок. Захист прав власників патентів в ЄС є досить складним та незрозумілим, тому на практиці виникають дуже серйозні проблеми і перешкоди. Заявник патенту ЄС має наступні переваги:

- єдиний патент, дія якого поширюється на всі країни-учасниці;

- зниження витрат часу і трудомісткості патентування;

- отримання юридично більш сильного патенту, оскільки патент видається тільки після експертизи по суті, в той час як у ряді країн національне законодавство не передбачає експертизу (явочна система).

Патентування винаходів в європейських країнах з використанням процедури Європейської патентної конвенції (ЄПК) є економічно привабливим механізмом захисту розробок, але є дещо складним у застосуванні. Юридичне значення приписів нормативно-правових актів ЄС, які регулюють відносини у сфері охорони прав на зазначення випливає з наступного: вони мають пряму дію на території всіх країн-членів ЄС, національні законодавства яких мають відповідати положенням регламентів у зазначеній сфері. Торгова марка ЄС охороняється від відтворення, імітації і плагіату на всій території ЄС. Прослідковується баланс між необхідністю гарантувати ефективне здійснення прав на товарний знак і забезпечити гарантії вільного обігу товарів.

Захист прав на товарний знак в Європейському Союзі є новаційним. Союз звертає увагу при створенні нових та імплементації попередніх відповідних норм на розвиток проявів товарних знаків, знаходить шляхи захисту нетрадиційних знаків, уніфіковує практику національного законотворення із правопорядком співтовариства. Вектор до вільного обігу товарів є безумовно прогресивним.

В Угоді ТРІПС перелічені досить жорсткі умови, щодо подібного ліцензування для того, щоб забезпечити порядок, за яким примусове ліцензування надавалось тільки в надзвичайних обставинах. Проте, це дозволяє зменшити обіг контрафактними товарами, створити умови для вільного творчого розвитку в суспільстві. Саме елемент примусовості подібних норм міжнародного права забезпечує виключний захист кожному творцю, який має намір правомірно розповсюдити свій винахід (твір) за межами держави його створення. Норми Паризької конвенції щодо питань з контрафакції мають відсильний характер.

Питання контрафакції є важливим чинником ефективності міжнародно-правових норм щодо прав на інтелектуальну власність. Норми, зокрема норми Угоди ТРІПС та Паризької конвенції, покликані зменшити випадки порушень цих прав та створення максимальної творчої свободи для кожної людини.

Висновки

інтелектуальний право власність міжнародний

Правові й організаційні основи міжнародної системи охорони інтелектуальної власності були закладені ще у другій половині XIX ст., коли під впливом досягнень в науці й промисловості, розвитку виробництва і міжнародної торгівлі виникло розуміння необхідності гармонізації законодавства різних країн.

Серед міжнародних стандартів правової охорони інтелектуальної власності особливу роль відіграє Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, функції адміністрування якої покладено на Світову організацію торгівлі.

Загалом, міжнародна система охорони авторського права і суміжних прав визначає уніфіковані стандарти охорони таких об'єктів інтелектуальної власності, як твори літератури, науки, мистецтва, хореографічні, фотографічні, аудіовізуальні та інші твори, комп'ютерні програми, виконання, фонограми, програми мовлення. Створення міжнародної системи охорони інтелектуальної власності вимагає подальшої гармонізації законодавства.

Європейськи Союз покладає на себе завдання з усунення розбіжностей у національному законодавстві у сфері інтелектуальної власності, які стають перепонами на шляху вільного руху товарів та послуг, а також призводять до порушення конкуренції на внутрішньому ринку ЄС. Спільно з Європейським Парламентом Європейська Рада активно розробляє загальні норми та підходи до законодавства щодо права інтелектуальної власності. Національне законодавство країн-учасниць спричиняє значний вплив на розвток права Європейського Союзу.

Особливою рисою права ЄС є посилення охорони прав інтелектуальної власності за допомогою двох основних механізмів: гармонізації законодавства країн-членів ЄС та введення охоронних документів ЄС для різних об'єктів інтелектуальної власності. Акти інституцій ЄС доповнюють, знаходять та усувають недоліки міжнародних угод, трансформує їх природу до європейського правового поля, що призводить до уніфікації права держав-учасниць.

Директиви в силу гнучкості своєї форми міжнародної домовленості конкретизують норми регламентів щодо окремих видів об'єктів інтелектуальної власності, які з часом набувають нових технічних/творчих рис.

Акти вторинного права ЄС у вигляді директив і регламентів - основний правовий механізм захисту інтелектуальної власності в Європейському Союзі, завдяки яким регулюються правовідносини в означеній царині з допомогою механізмів гармонізації та уніфікації законодавств держав-членів.

Патентування винаходів в європейських країнах з використанням процедури Європейської патентної конвенції (ЄПК) є економічно привабливим механізмом захисту розробок, але є дещо складним у застосуванні. Метою створення патенту ЄС є представлення нового інструменту правової охорони, який би дозволив використовувати переваги єдиного європейського ринку в сфері науково-дослідницьких і проектноконструкторських розробок. Прослідковується баланс між необхідністю гарантувати ефективне здійснення прав на товарний знак і забезпечити гарантії вільного обігу товарів.

В Угоді ТРІПС перелічені досить жорсткі умови, щодо подібного ліцензування для того, щоб забезпечити порядок, за яким примусове ліцензування надавалось тільки в надзвичайних обставинах. Проте, це дозволяє зменшити обіг контрафактними товарами, створити умови для вільного творчого розвитку в суспільстві. Норми Угоди ТРІПС та Паризької конвенції, покликані зменшити випадки порушень прав на інтелектуальну власність та створення максимальної творчої свободи для кожної людини.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник / В.Д. Базилевич. - 3-тє вид., переробл. і доповн. - К.: Знання, 2014. - 671 с.

2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Паризький Акт від 24 липня 1971 року змінений 2 жовтня 1979 року // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_051.

3. Близнюк І. А. Інтелектуальна власність і закон. Теоретичні питання // Праці з інтелектуальної власності. Т. III. Актуальні проблеми авторських і суміжних прав / під заг. ред. С.П. Лукніцкого. М., 2001.

4. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури від 28.04.1977 р. // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_039.

5. Варфоломеева Ю.А. Интеллектуальная собственность в условиях инновационного развития: монографія / Ю.А. Варфоломеева. - М.: «Ось - 89», 2007. - 144 с.

6. Вахонєва Т.М. Вплив міжнародного права на формування та правову охорону авторських і суміжних прав в Україні / Т.М. Вахонєва // Альманах міжнародного права. - 2016. - Вип. 11. - С. 12-22.

7. ВОІВ. Огляд діяльності в 2011 р // Режим доступу: wipo.int/ export / sites / www / freepublications / ru / general / 1007 / wipo_pub_1007_2011.pdf.

8. Віденська угода про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків від 08.06.1973 р. // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_h33.

9. Всесвітня декларація з інтелектуальної власності від 14.06.1967 р. // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_169.

10. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп. Київ: Центр навчальної літератури, 2006. - 278 с.

11. Директива ЄЕС №91/250/ЄЕС від 14.05.1991 р. про охорону комп'ютерних програм // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_065.

12. Директива ЄС №91/250 / ЕЕС від 14.05.1991 р. про правову охорону програм для ЕОМ // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_065.

13. Директива ЄС №92/100 / ЄЕС від 19.11.1992 р. про право на прокат і право на надання в безоплатне тимчасове користування та деяких правах, що відносяться до авторського права в галузі інтелектуальної власності // Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_360.

14. Директива ЄС №93/83 / ЄEC від 27.09.1993 р. про координацію деяких норм авторського права і прав, що відносяться до авторського права, застосовних до ефірного мовлення через супутник і до ретрансляції по кабелю // Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_433.

15. Директива ЄС №93/98 / ЄEC від 29.10.1993 р. про гармонізацію строку дії охорони авторського права і деяких суміжних прав // Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_434.

16. Директива ЄЕС №96/9 / ЄС від 11.031996 р. про правову охорону баз даних // Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_434.

17. Директива ЄС №2004/48 / EC від 29.04.2004 р. про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності // Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_b39.

18. Директива ЄС №2014/26/ЄС від 24.02.2014 р. про колективне управління авторськими та суміжними правами // Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp? id=14753.

19. Директива 2008/95/ЄС від 22.10.2008 р. щодо наближення за конодавства країн-членів ЄС щодо торговельних марок // Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp? id=5206.

20. Договір про патентне право від 22.11.2002 р. // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/895_002.

21. Договір про патентне право від 2000 р. // Режим доступу: http://www.wipo.int/treaties/ru/ip/plt/summary_plt.html.

22. Договір про закони щодо товарних знаків від 1994 р. // Режим доступу: http://www.wipo.int/treaties/ru/ip/tlt/summary_tlt.html.

23. Договір про патентну кооперацію РСТ від 19.06.1970 р. // Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/895_001.

24. Еннан Р. Є. Правова охорона інтелектуальної власності в Європейському союзі: передумови формування, сучасний стан, тенденції розвитку / Р. Є. Еннан // Часопис цивілістики. - 2012. - Вип. 13. - С. 110-119.

25. Європейська патентна конвенція від 05.10.1973 р. // Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/other_treaties/details.jsp? group_id=21&treaty_id=226.

26. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. // Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

27. Інтернаціонал піратських партій (PPI - Pirate Parties International) (офіційний сайт) // Режим доступу: https://pp-international.net/.

28. Колтунова А.С. Международные механизмы защиты интеллектуальной собственности [Текст] // Юридические науки: проблемы и перспективы: материалы III междунар. науч. конф. (г. Казань, май 2015 г.). - Казань: Бук, 2015. - С. 207-209.

29. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29.10.1971 р. // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_124.

30. Ковальова М.В. Деякі особливості патентної охорони промислової власності в Україні та в Європейському Союзі / Ковальова М.В. // Часопис Київського університету права. - №2. - 2013. - С. 238-240.

31. Конвенція про європейський патент для «Спільного ринку» від 15.12.1989 р. // Режим доступу: http://www.wipo.int/edocs/trtdocs/en/eu007/trt_eu007.pdf.

32. Кузнецова, Г.В. Международная торговля товарами и услугами: учебник для бакалавриата и магистратуры / Г.В. Кузнецова, Г.В. Подбирали - на. - М.: Издательство Юрайт, 2015. - 571 с.

33. Лісабонська домовленість щодо охорони найменувань місць походження і їх міжнародної реєстрації // Режим доступу: http://www.wipo.int/lisbon/ru/index.html.

34. Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових знаків від 8.10.1968 р. // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_b07.

35. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 року // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_134.

36. Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин від 2.12.1961 р. // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_856.

37. Найробський договір щодо охорони Олімпійського символу від 26.09.1981 р. // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_995.

38. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15.06.1957 р. // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_066.

39. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 486 с.

40. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 р. // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_123.

41. Перша Директива Ради 89/14/ЕЕС щодо зближення законодавств держав-членів про товарні знаки від 21.12.1988 р. // Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp? id=1418.

42. Постанова №207/2009 щодо торговельної марки ЄС від 26.02.2009 р. // Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp? id=5207.

43. Потєхіна В.О. Інтелектуальна власність: Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2008. -414 с.

44. Ріверс Т. Довідник для мовників про володіння, придбанні, звільненні, стягнення і адміністративному управлінні прав. Лондон, 1998. С. 22.

45. Регламент (ЄС) 2015/2424 про товарний знак ЄС від 23.03.2016 р. // Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/en/text.jsp? file_id=394959.

46. Регламент Європейського парламента і Ради ЄС №66/2010 від 25.11.2009 р. про екологічну марку ЄС // Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp? id=7877.

47. Регламент Європейського парламента і Ради ЄС №469/2009 від 06.05.2009 р. про додаткові охоронні сертифікати для лікарських препаратів // Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp? id=5938.

48. Регламент Європейського парламента та Ради ЄС №816/2006 від 17.05.2006 р. про примусове ліцензування патентів, пов'язаних з виробництвом фармацевтичної продукції, призначеної для експорту в країни, в яких спостерігаються проблеми в області охорони здоров'я суспільства // Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp? id=1454.

49. Сінгапурський договір про право товарних знаків від 27.03.2006 р. // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_h54.

50-8. Справа Netherlands, Italy and Norway v. E.C. Council, Parliament and Commission (2001) E.C.R., para 51.

51. Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію від 24.03.1971 р. // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/999_001.

52. Финенко Е. Правовая охрана изобретений, полезных моделей, товарных знаков и промышленных образцов в Германии и Европе / Е. Финенко, - Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2013, - 164 с.

53. Цыганаш И. Международная система защиты авторских и смежных прав / Интеллектуальная собственность (Intellectual property). Авторское право и смежные права, №10, 2007, Москва.

54. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 06.12.2005 р. // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/981_018.

55. Texts of the Hague Agreement Concering the International Registration of Industrial Designs // Режим доступу: http://www.wipo.int/hague/en/legal_texts/.

Размещено на Allbest.ru