Морське право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Морське право

Група МП-41

Мурашко Арсен

Тема 1. Міжнародні організації в сфері морської діяльності. Практичне завдання: аналіз діяльності окремо обраної міжнародної організації у сфері морської діяльності

Міжнародна Морська Організація

Міжнародна Морська Організація була створена як перший міжнародний орган, який повинен займатись виключно морськими питаннями. Важливі завдання Організації відображені в її девізі: « Безпечне, захищене і ефективне судноплавство за умови чистих океанів».

В листопаді 2009 року Міжнародна Морська Організація налічувала 169 держав-членів і 3 асоційовані члени. Така кількість учасників є надзвичайно важливим елементом оцінки місця організації в системі міжнародних відносин. Адже, вступаючи в організацію, держави підтримують її цілі, беруть на себе зобов'язання і налагоджують ефективні механізми співпраці.

Безпека, охорона на морі, запобігання забруднення - це основні цілі, які ставить перед собою Міжнародна Морська Організація, в умовах сучасних міжнародних відносин досягнення цих цілей є надзвичайно важливим. Якщо зважати на міжнародний характер сфери судноплавства, діяльність саме міжнародної організації буде більш ефективною, а ніж діяльність чи рішення, які приймаються державою, в односторонньому порядку і без узгодження позицій з іншими учасниками міжнародних відносин.

У 1948 році на конференції ООН була прийнята Конвенція, яка започаткувала створення Міжнародної Морської Організації в якості першого міжнародного органа, який повинен займатись виключно морськими питаннями. Конвенція набула чинності 17 березня 1958 року, і створена організація почала свою практичну діяльність. На 9-ій сесії Асамблеї цієї організації (Резолюція A.358(IX)) її назву було змінено. Це було пов'язано з тим, що слово "консультативна" тлумачилося як обмежена в повноваженнях і відповідальності організація, а слово "міжурядова" викликало недовіру і підозри. Тому нова назва - Міжнародна Морська Організація (ІМО) була необхідна для підвищення статуту Організації як міжнародної, відповідальної за впровадження різних міжнародних конвенцій і створення норм і стандартів, що стосуються охорони людського життя на морі і охороні морського середовища від забруднення. З 22 травня 1982 року діє її нинішня назва.

Діяльність ІМО спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського.

Однією з найбільш важливих була загроза забруднення моря з кораблів, особливо забруднення нафтою, яка перевозиться танкерами. Міжнародна Конвенція з цього питання була прийнята в 1954 році, у січні 1959 року ІМО прийняла на себе відповідальність за впровадження цієї конвенції і прийому нових членів. Найважливішими цілями організації, з моменту її створення є підвищення безпеки на морі і запобігання забруднення моря. Важливі завдання Організації відображені в її девізі: «Безпечне, захищене і ефективне судноплавство за умови чистих океанів».

Основні функції Міжнародної Морської Організації :

1. є консультативною і дорадчою організацією;

2. несе відповідальність за організацію забезпечення безпеки на морі і захисту довкілля, а також вирішення юридичних питань, пов'язаних з міжнародним судноплавством;

3. сприяє полегшенню взаємодії урядів держав з технічних питань для досягнення найвищих стандартів в області безпеки на море і запобігання забрудненню;

4. приймає і удосконалює обов'язкові до виконання і рекомендаційні міжнародні конвенції, кодекси, резолюції, протоколи, циркуляри і рекомендації.

Згідно з Конвенцією 1948 року про створення Міжнародної Морської Організації, її цілями були визначені наступні:

1. забезпечення механізму для співробітництва урядів у сфері урядового регулювання і заходів, що стосуються всякого роду технічних питань, що торкаються міжнародного торговельного судноплавства: заохочення і сприяння прийняттю всіма країнами високих практично можливих норм у питаннях, що стосуються безпеки на морі, ефективності судноплавства, запобігання забрудненню із суден морського середовища і боротьби з ним, і розгляд адміністративних і правових питань, пов'язаних з цілями, викладеними в цій статті;

2. заохочення усунення дискримінаційних заходів і зайвих обмежень з боку урядів, що стосуються міжнародного торговельного законодавства, з тим, щоб світова торгівля могла без дискримінації користуватися послугами судноплавства: сприяння і заохочення, що здійснюються урядом з метою розвитку свого національного судноплавства та з метою безпеки, не є самі по собі дискримінацією за умови, що такі сприяння і заохочення не ґрунтуються на заходах, розрахованих на обмеження свободи для суден усіх прапорів брати участь у міжнародній торгівлі;

3. забезпечення розгляду Організацією будь-яких питань, що стосуються судноплавства, і впливу судноплавства на морське середовище, які можуть бути передані їй будь-яким органом або спеціалізованою установою і впливу судноплавства на морське середовище, Організації Об'єднаних Націй;

4. забезпечення обміну інформацією між урядами з питань, що розглядаються Організацією.

Організація є єдиною спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй, яка має свою штаб-квартиру в Сполученому Королівстві. В листопаді 2009 року Міжнародна Морська Організація налічувала 169 держав-членів і 3 асоційовані члени. ІМО складається з Асамблеї, Ради, Секретаріату і Комітетів. Керівний орган ІМО - Асамблея - у складі представників усіх держав-членів скликається один раз на два роки. Перша сесія Асамблеї тоді ще ІМКО відбулася в січні 1959 року. Асамблея обирає Раду з 40 членів, яка збирається двічі на рік. Рада ІМО є Виконавчим органом. У період між сесіями Асамблеї Рада виконує робочі функції організації, координує роботу комітетів. Рада складається за принципом балансу між державами-судновласниками і державами - вантажовласниками. Держави-члени обираються в Раду Асамблеєю. Держави розділені на три великі групи: 10 провідних морських держав, 10 інших держав, значних з точки зору міжнародної морської торгівлі, і 20 морських держав, обраних в Раду з метою забезпечення географічного представництва різних регіонів світу.

Окрім Асамблеї у межах ІМО діють 5 комітетів:

- Комітет з безпеки на морі (Maritime Safety Committee, MSC - КБМ);

- Комітет із захисту морського середовища (Marine Environment Protection Committee, MEPC - КЗМС);

- Юридичний комітет (LEG - ЮРКОМ);

- Комітет з технічної співпраці (КТС);

- Комітет з полегшення формальностей судноплавства (FAL) а також 9 підкомітетів (у складі КБМ або КЗМС) і секретаріат на чолі з Генеральним секретарем.

ІМО є технічною організацією, велика частина її роботи проводиться в декількох комітетах і підкомітетах. Найстарішим з них є Комітет з безпеки на морі (КБМ). У листопаді 1973 року Асамблея створила Комітет із захисту морського середовища ( КЗМС ). Він відповідає за координацію діяльності організації по запобіганню забруднення морського середовища кораблями і боротьбу з такими діями.

Юридичний Комітет створювався з метою розгляду юридичних проблем, які виникли в результаті аварії Торрі Каньон, але після цього випадку почав працювати на постійній основі. Він відповідає за розгляд будь-яких юридичних питань, що входять в компетенцію Організації.

Комітет з технічної співпраці відповідає за координацію діяльності Організації з питань технічної допомоги в сфері морської безпеки, особливо надавати допомогу країнам, що розвиваються.

Комітет з полегшення формальностей судноплавства відповідає за діяльність і функції ІМО, що стосуються полегшення міжнародного морського судноплавства. Діяльність цього Комітета спрямована на з полегшення формальностей і документації, які потребують суди при підході і відході суден з портів чи інших терміналів.

Всі Комітети є відкритими для участі всіх урядів-членів на рівній основі. Також є кілька підкомітетів, назви яких вказують на питання, якими вони займаються : безпеки і судноплавства; радіозв'язку, пошуку і порятунку; перевезення небезпечних вантажів; протипожежного захисту та ін.

Секретаріат ІМО складається з Генерального Секретаря ІМО - головного адмінистративного посадовця організації - і персоналу Секретаріату. Генеральний Секретар ІМО призначається Радою зі схвалення Асамблеї. Структура Секретаріату спрямована на забезпечення діяльності основних органів організації. Обов'язок Секретаріату - підготовка і ведення усієї документації організації. Усі нормативні і правові документи, підготовлені в підкомітетах і розглянуті на сесіях комітетів розглядаються і приймаються, як правило, на чергових сесіях Асамблеї Організації. Найбільш серйозні, стратегічні рішення можуть прийматися рішеннями Дипломатичних Конференцій.

Міжнародна Морська Організація сприяла прийняттю близько 50 конвенцій і протоколів, а також більш ніж 1000 кодексів і рекомендацій, які стосуються безпеки і охорони на морі, запобігання забрудненням і іншими питаннями, що стосуються цієї сфери.

Діяльність Міжнародної Морської Організації спрямована в 4 напрямках: 1. Безпека; 2. Охорона на морі; 3. Запобігання забруднення; 4. Інші питання, що стосуються судноплавства.

Безпека мореплавання - найважливіша мета ІМО, тому досить характерно, що перша конференція, скликана в 1960 році, стосувалась саме цієї проблеми. Ця конференція прийняла Конвенцію по охороні людського життя на морі (СОЛАС), яка вступила в силу в 1965 році. Конвенція СОЛАС охопила широке коло заходів, спрямованих на підвищення безпеки судноплавства. Вони включали протипожежний захист, рятувальні засоби, безпеку мореплавства. В 1974 році ІМО прийняла нову Конвенцію СОЛАС. Вона включала прийняті поправки та інші оновлення. Державам - учасникам Конвенції СОЛАС для реалізації державної політики з питань захисту суден і портових об'єктів від піратства, тероризму й актів незаконного втручання пропонується виконати низку вимог, найбільше важливими з яких є:

1. створення міжнародної структури, що використовує співробітництво між урядами, урядовими закладами, місцевими адміністраціями, судноплавними компаніями і портами з виявлення погрози та вжиття заходів, з попередження подій, які пов'язані з порушенням безпеки суден або портових об'єктів, що використовуються у міжнародній торгівлі;

2. призначення або заснування у рамках державного апарату "призначеного органу" (органу державного управління зі спеціальними повноваженнями в області охорони суден і портових засобів);

3. введення до штату суден, судноплавних компаній та портів посади офіцера охорони судна, судноплавної компанії, порту (портового засобу);

4. утворення в портах (на портових засобах) Служб морської безпеки (охорони);

5. проведення оцінок охорони суден і портів (портових засобів);

6. розробку і впровадження Планів охорони суден і портів (портових засобів);

7. встановлення рівнів (1, 2, 3) захисту суден і портів (портових засобів);

8. встановлення вимог щодо Декларації з охорони;

9. видачу Міжнародних свідоцтв з охорони суден;

10. обладнання суден автоматичними ідентифікаційними системами та технічними засобами захисту.

Інші Конвенції, прийняті ІМО, що стосуються безпеки це МАРПОЛ, ПДНВ, Про вантажну марку та інші. В 1976 році ІМО прийняла Конвенцію про Міжнародну організацію морського супутникового зв'язку (Інмарсат). Компанія управляє групою одинадцяти геосинхронних телекомунікаційних супутників. Акції компанії котируються на лондонській біржі (ISAT). Послуги включають в себе як звичайний телефонний зв'язок, так і передачу даних, а також передачу сигналів лиха. Зв'язок здійснюється за допомогою спеціальних цифрових радіопередавачів терміналів. Сигнал передається на один із супутників і потім ретранслюється на наземну станцію. Таким чином забезпечується надійний зв'язок у віддалених районах.

ІМО завжди надавала великого значення підготовці суднового персоналу, тому в 1978 році була скликана конференція, яка прийняла Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків та несення вахти. Конвенція вступила в силу в 1984 році. Вона вперше встановила, прийняті на міжнародному рівні, мінімальні стандарти для екіпажів. В 1995 Конвенція була переглянута з метою надати організації право на ряд процедур по підготовці і контролю кадрів. Поправки вступили в силу в 1997 році.

Питання охорони на морі вперше зайняло важливе місце в діяльності ІМО в жовтні 1985 року, коли був захоплений італійський круїзний лайнер. ІМО прийняла резолюцію про міри по запобіганню незаконних актів проти безпеки суден, пасажирів та екіпажів. В березні 1988 року була прийнята Конвенція по боротьбі з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (Конвенція БНА). Надзвичайно важливим було прийняття Міжнародного кодексу по охороні суден і портових засобів. Цей кодекс встановив ряд вимог, що стосуються забезпечення безпеки на суднах і портах. Також Організація прийняли цілий ряд найважливіших міжнародних конвенцій, резолюцій, кодексів і рекомендацій, спрямованих на забезпечення безпеки мореплавства і охорону довкілля. Основна мета цих документів - підвищення безпеки мореплавства шляхом обов'язкового застосування єдиних для усіх встановлених стандартів як при управлінні суднами з берега, так і в процесі їх експлуатації екіпажами.

Важливим напрямком діяльності ІМО є запобігання забруднення. Конвенція по запобіганню забруднення моря нафтою була прийнята в 1954 році, а в 1969 році були прийняті ряд поправок з метою оновлення документа. Протягом наступних декількох років з середини 60-х років ХХ століття ІМО представила ряд заходів, спрямованих на запобігання аваріям танкерів, а також мінімізацію наслідків цих аварій. Вона також зайнялася питаннями погроз довкіллю, викликаними рутинними діями, такими як чищення нафтових танків, а також скидання відходів машинних приміщень - по тоннажу вони викликають більш велику загрозу ніж випадкове забруднення. Найбільш важливою з цих заходів стала Міжнародна конвенція по запобіганню забруднення з суден (International Convention for the Prevention of Pollution from Ships, MARPOL - МАРПОЛ), прийнята в 1973 році, і змінена Протоколом 1978 року (МАРПОЛ 73/78). Вона охоплює не лише випадкові і/або експлуатаційні забруднення довкілля нафтопродуктами, але також і забруднення моря хімікаліями, вантажами в пакетованій формі, стічними водами, сміттям і забруднення повітряного середовища.

Україна стала членом Міжнародною морською організацією (ІМО) 28 березня 1993 року (постанова ВРУ від 04.02.94р. № 3938). За час свого членства Україна приєдналася до 17 правових документів ІМО, і ця робота триває.

За 2003 рік членський внесок України до Міжнародної морської організації IMO склав 43,657 фунтів стерлінгів.

Державний департамент морського та річкового транспорту Україні було створено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 року. Однією з найважливіших ділянок роботи Департаменту є впровадження Міжнародного кодексу з охорони суден і портових об'єктів (Кодекс ISPS) в морську галузь України. Ці міжнародні документи вводять у морську галузь України нову сферу діяльності - забезпечення і підтримування морської безпеки ("морська безпека" - комплекс заходів, а також людські і матеріальні ресурси, які призначені та застосовуються для підтримування стану захищеності інтересів особи, суспільства і держави суден, вантажу та інфраструктури портів від піратства, тероризму та актів незаконного втручання в їх діяльність).

Основна мета Кодексу ISPS полягає в розробці стандартизованих, уніфікованих методів і процедур для оцінки ступеня загрози, даючи Урядам можливість протидії їй шляхом введення відповідних рівнів безпеки (охорони) на суднах і на портових засобах.

Для забезпечення функціонування нової сфери діяльності (морської безпеки) на морському і річковому транспорті, на сьогоднішній день Державним департаментом морського і річкового транспорту, що призначений органом державного управління зі спеціальними повноваженнями в області охорони суден і портових засобів, проведені наступні заходи:

1. Регістром судноплавства України з залученням представників Комітету з безпеки на морі проведено семінар щодо впровадження Кодексу ISPS в морську галузь України для судноплавних компаній;

2. розроблена та затверджена Програма підготовки фахівців служб морської безпеки;

3. визначені учбові заклади, яким доручається проводити підготовку за цією програмою;

4. розробляються понад 30 нормативне правових документів щодо виконання вимог Кодексу ISPS.

Виходячи з нових завдань, що постали перед водним транспортом в умовах зростання обсягів перевезень та відновлення реального сектору економіки, зростання попиту на транспортні послуги, активізації процесів інтеграції транспортно-дорожнього комплексу України до європейської та світової транспортних систем все важливішою стає проблема задоволення потреб економіки та соціальної сфери у повному та якісному забезпеченні перевезеннями.

Діяльність Міжнародної Морської Організації є надзвичайно важливою, оскільки вона спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського.

Важливим напрямком діяльності ІМО є запобігання забруднення, це надзвичайно важлива сфера співпраці держав, адже забруднення морів та океанів нафтою, яка перевозиться на танкерах, може спричинити техногенні катастрофи, наслідки яких важко усунути.

Найважливіша мета ІМО - безпека мореплавання, це теж надзвичайно важлива сфера, яка на сучасному етапі потребує плідної співпраці держав. Зважаючи на численні випадки морського піратства, захоплення суден та заручників з вимогою викупу, міжнародне співтовариство повинне активно співпрацювати у сфері забезпечення безпеки, прийняти нові декларації і рішення, які б мали відповідати сучасним загрозам.

Міжнародна Морська Організація сприяла прийняттю близько 50 конвенцій і протоколів, а також більш ніж 1000 кодексів і рекомендацій, які стосуються безпеки і охорони на морі, запобігання забрудненням і іншими питаннями, що стосуються цієї сфери.

У рамках ІМО було прийнято інструменти, які започаткували діяльність окремих міжнародних організацій у галузях правового регулювання, споріднених з міжнародним морським судноплавством:

Міжнародна організація мобільного супутникового зв'язку, IMSO із штаб квартирою у Лондоні. Україна є членом цієї Організації з 1979 року

Міжнародні фонди для компенсації збитків від забруднення нафтою, IOPC Funds. З 2008 року Україна має статус спостерігача у цій Організації. Штаб-квартира організації в Лондоні.

Окрім згаданих організацій у Штаб-квартирі ІМО розгорнутий і діє секретаріат Конвенції про запобігання забруднення моря скиданнями відходів та інших матеріалів (Лондонська конвенція). Україна є учасницею цієї Конвенції з 1976 року.

У 2018 році ІМО святкує 70 років після прийняття Конвенції про створення Організації.

1 січня 2016 року офіційно набули чинності 17 Цілей сталого розвитку (ЦСР) 2030 р. Порядок денний для сталого розвитку (17 Sustainable Development Goals (SDGs) of the 2030 Agenda for Sustainable Development), прийнятий світовими лідерами у вересні 2015 р. на історичному саміті ООН. Протягом наступних п'ятнадцяти років ці нові цілі, які універсально застосовуватимуться до всіх, будуть мобілізовувати зусилля, спрямовані на подолання всіх форм бідності, боротьбу з нерівністю та вирішення проблеми зміни клімату, одночасно гарантуючи, що ніхто не залишиться позаду.

ЦСР, також відомі як глобальні цілі, спираються на успіх Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ) (Millennium Development Goals (MDGs)) та спрямовані на подальше подолання всіх форм бідності. Нові цілі є унікальними в тому, що вони закликають до дій всіх країн, бідних, багатих та середніх доходів для сприяння процвітання, захищаючи планету. Вони визнають, що подолання бідності має супроводжуватися стратегіями, спрямованими на економічне зростання та вирішення низки соціальних потреб, включаючи освіту, охорону здоров'я, соціальний захист та можливості працевлаштування, а також вирішення проблем зміни клімату та захисту навколишнього середовища.

Незважаючи на те, що ЦСР не є юридично обов'язковими, уряди, як очікується, візьмуть на себе відповідальність і встановлять національні рамки для досягнення 17 цілей. Країни несуть основну відповідальність за дотримання та перевірку прогресу, досягнутого в реалізації цілей, що вимагатиме якісного, доступного та своєчасного збору даних. Регіональні наслідки та огляди будуть засновані на аналізі на національному рівні та сприятимуть здійсненню подальших заходів та їх перегляду на глобальному рівні.

Тема 2. Поняття та особливості правового регулювання міжнародних морських перевезень. Практичне завдання: скласти таблицю-характеристику договору морського перевезення вантажу за коносаментом і чартером

Таблиця. Порівняльна характеристика договору морського перевезення вантажу за коносаментом і чартером

Тема 3. Колізійні норми і принципи міжнародного приватного морського права. Практичне завдання: Скласти схематично зображення колізійних принципів і відносин, які вони покликані врегулювати

Як основні принципи сучасного міжнародного морського права, відображені у Конвенції ООН з морського права 1982 року, можна зазначити:

- принцип свободи відкритого моря, принцип неприпустимості підпорядкування національній юрисдикції просторів із міжнародним режимом та принцип свободи використання просторів із міжнародним режимом

- принцип поширення національної юрисдикції на судна та їхні екіпажі, де б вони не знаходилися при здійсненні правомірної діяльності;

- принцип поширення суверенітету прибережних держав на морські простори, розташовані в межах дії національної юрисдикції;

Тема 4. Міжнародно-правовий режим морського судноплавства. Практичне завдання: Організаційно правові засади діяльності лоцманської служби України. Види лоцманських послуг. Порядок надання лоцманських послуг. Обов'язки державного лоцмана та взаємодія з капітаном судна

Організаційно-правові засади діяльності лоцманської служби України

Правове регулювання відносин з лоцманського проведення морських суден пов'язується з 12-ю сесією Асамблеї ІМО (Міжнародної морської організації), на якій були прийняті Рекомендації щодо підготовки та кваліфікації морських лоцманів (Резолюція A.485 (XII). В Україні регулювання здійснюється відповідно до гл. 3 розділу IV цього Кодексу та наказу Мінтрансу України N 498 від 11.09.2000 р. «Про затвердження Положення про державну морську лоцманську службу» (далі - Положення).

Метою лоцманського проведення морських суден є забезпечення безпеки мореплавства. Згідно з Положенням йдеться також про запобігання аварійним морським подіям, захист навколишнього природного середовища та людського життя в територіальних водах.

Проведення суден державними морськими лоцманами здійснюється на підходах до морських портів, у межах вод морських портів, а також між морськими портами (їх прийнято називати районами лоцманського проведення морських суден). Згідно Положення лоцманське проведення здійснюється на фарватерах і каналах, а також в інших районах, ускладнених для плавання. Райони лоцманського проведення визначаються законодавством.

Проведення суден здійснюється незалежно від прапора держави, під яким плаває судно, і форми власності судна (принципи проведення).

Суб'єктами діяльності з лоцманського проведення суден у зазначених районах є лоцманські служби порту, що підпорядковуються капітанам портів і в яких працюють державні морські лоцмани. Слід зазначити, що в Україні, на відміну від інших країн (в тому числі Російської Федерації, у ст. 87 КТМ РФ йдеться про державні та недержавні організації з лоцманського проведення суден), лоцманське проведення можуть здійснювати виключно державні морські лоцманські служби. Отже, законодавством окремих країн виключений термін «державний морський лоцман», що дійшов до нас з КТМ СРСР. Враховуючи сучасні тенденції міжнародного регулювання відносин з лоцманського проведення суден й розвиток конкуренції в сфері торговельного мореплавства в Україні, вважаємо за доцільне передивитися коло суб'єктів, що можуть здійснювати лоцманське проведення суден. З огляду на це, до коментованої статті слід внести відповідні зміни, відповідно до яких передбачити норму про лоцманське проведення державними та недержавними лоцманськими службами. З огляду на мету та значимість лоцманського проведення суден, така діяльність повинна здійснюватися за умов ліцензування.

На сьогодні відповідно до законодавства України державна морська лоцманська служба - це сукупність підрозділів державних підприємств (державного підприємства), що належать до сфери управління Мінінфраструктури та на які покладено функції щодо надання лоцманських послуг у відповідних районах лоцманського проведення в територіальному морі й на внутрішніх водних шляхах України (далі - лоцманські організації). Діяльність лоцманських організацій здійснюється на засадах самофінансування за рахунок коштів лоцманських зборів, що стягуються в установленому порядку. Функції щодо надання лоцманських послуг у районах обов'язкового лоцманського проведення в територіальному морі та на внутрішніх водних шляхах України, крім функцій, що належать до компетенції капітана порту (за винятком флоту рибної промисловості), покладено на державне підприємство "Дельта-лоцман". Державний нагляд і загальне керівництво за діяльністю державної лоцманської служби здійснює Мінінфраструктури через Головну державну інспекцію України з безпеки судноплавства (далі - Держфлотінспекція України) і капітанів портів.

З метою забезпечення безпеки судноплавства, на внутрішніх водних шляхах України визначено порядок лоцманського проведення суден на річкових внутрішніх водних шляхах України, включаючи акваторії річкових портів, у тому числі гирлових, і на підходах до них відповідно до наказу Мінтрансу України N 11 від 14.01.2002 р. «Про затвердження Положення про державних річкових лоцманів».

Види лоцманських послуг та порядок надання лоцманських послуг

Лоцманські послуги надаються виключно державними морськими лоцманами України (далі - лоцмани). Види лоцманських послуг: - лінійні (міжпортові) лоцманські послуги (надаються на судно плавних шляхах у територіальних водах, на фарватерах, каналах, у відкритому морі); - портові лоцманські послуги (надаються на акваторіях, підхід них каналах, внутрішніх і зовнішніх рейдах).

3 вересня 2013 року набрав чинності Наказ Міністерства інфраструктури України від 05 червня 2013 року № 348, яким затверджені Правила надання послуг у морських портах України (далее - Правила).

Прийняття зазначеного акту здійснено на виконання ч.2 ст. 19 Закону України «Про морські порти України, якою МінІнфраструктури було зобов'язано затвердити: 1) правила надання послуг з вантажно-розвантажувальних робіт у морському порту; 2) правила надання послуг з обслуговування суден у морському порту та на підходах до них; 3) правила надання інших послуг, що звичайно надаються в морських портах з застереженням «у частині, що стосується зобов'язань за міжнародними договорами України.

Переважна частина норм зазначених Правил присвячена регулюванню відносин, пов'язаних з перевалкою вантажів у морських портах. Автор у своїх дослідженнях вже наголошував на необхідності закріплення в українському законодавстві положень щодо договору перевалки вантажів у морському порту, що сприяло б впорядкуванню господарських відносин у портовій галузі. Тож прийняття Правил слід вважати позитивним.

Відповідно до п. 3.1 Правил, вантажно-розвантажувальні роботи в морському порту здійснюють портові оператори, оператори терміналів на підставі договорів перевалки або інших договорів.

Зазнає уваги визначення на рівні Правил такого суб'єкту як «оператор терміналу», адже визначення останнього на рівні Закону України відсутнє. Згідно з п. 2.1 Правил, оператор термінала -- це суб'єкт господарювання, що здійснює у морському порту вантажні операції, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування транспортних засобів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності, за межами морського терміналу. Таким чином, відмінністю від портового оператору оператора терміналу є здійснення господарської діяльності останнім «за межами морського терміналу».

Виникає суперечливість: з поняття «оператор терміналу» (з англійської «operate» -- керувати) видається, що останній повинен управляти терміналом, а не, навпаки, здійснювати діяльність за межами терміналу.

Крім того, перевалка вантажів передбачає «перевантаження або передання вантажу з одного виду транспорту на іншій або з одного транспортного засобу на інший». Тож, видається незрозумілим, як оператор термінала, що відповідно до Правил, здійснює господарську діяльність за межами морського терміналу, може надавати свої послуги за договором перевалки, адже остання забезпечується саме шляхом використанням морського терміналу - цілісного майнового комплексу, що «включає технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування» (п.7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про морські порти України»).

Таким чином, правовий статус суб'єкта, що у Правилах визначається як «оператор терміналу» потребує вдосконалення щодо, по-перше, визначення найменування цього суб'єкта, по-друге, щодо усунення можливості таким суб'єктом вступати у правовідносини з договору перевалки вантажів у морському порту. З іншого боку, існування «операторів терміналу» як суб'єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність у морському порту, й встановлення їх правового статусу у Правилах, не можна заперечувати тим, що статус цих суб'єктів не визначений у ЗУ «Про морські порти України». Адже у ЗУ «Про морські порти України» визначено, що поряд з Адміністрацією морських портів України, власниками морських терміналів, стивідор ними компаніями є й «інші суб'єктів господарювання, що провадять свою діяльність у морському порту» (ч.2 ст. 2). Тож не виключенням є визначення правового статусу таких суб'єктів на рівні підзаконного акту (в нашому випадку - Правил), що спрямований на конкретизацію положень закону та усунення прогалин.

У Правилах визначається сторони договору перевалки: як вже було зазначено, портовий оператор чи оператор терміналу, з одного боку, та замовник портових послуг, з іншого боку. Відповідно до п. 2.1 Правил, замовником портових послуг є особа, яка є користувачем послуг портового оператора або оператора терміналу з вантажних операцій та яка уклала з ним договір перевалки.

Водночас, таке звужене розуміння «замовника портових послуг» може бути корисним лише для мети Правил. З широкої точки зору, замовника (або споживача) портових послуг необхідно розглядати як суб'єкта господарювання, фізичну особу чи іншого суб'єкта, який вступає у господарські правовідносини з суб'єктом портового господарства (тобто суб'єктом господарювання, що здійснює господарську діяльність у морському порту). До відповідних суб'єктів господарювання можуть відноситись ті, що надають на лише послуги з перевалки вантажів, але й лоцманські послуги, послуги з регулювання руху суден, агентські послуги у морському порту, шипчандлерські, сюрвейерські послуги у морському порту тощо. Приблизний, але не вичерпний перелік послуг у морських портах міститься у Зборах і платі за послуги, що надаються суднами закордонного плавання у морських портах України (затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. №214).

Позитивним видається також визначення у Правилах приблизного переліку послуг, що можуть надаватись портовим оператором або оператором термінала за договором перевалки: окрім власне послуг з навантаження чи вивантаження вантажів (які, як видається, є обов'язковою умовою, що входить до предмету договору перевалки й відтворює його сутність), можуть надаватись також послуги зі зважування, маркування, сортування, комплектації вантажів тощо (п. 3.3 Правил). Наведені операції можна класифікувати на стивідорні (що передбачають переміщення вантажів з трюмів через борт судна на причал або у зворотному напряму) та термінальні (що передбачають переміщення з причалів до сухопутних транспортних засобів або складу для тимчасового зберігання і у зворотному напряму). Видається, що оператор терміналу може виконувати лише термінальні операції, однак не стивідорні (виконання яких пов'язане із експлуатацією терміналу). В свою чергу, портовий оператор, силами якого забезпечується виконання навантажувально-розвантажувальних робіт на судна та з судна, може виконувати як стивідорні операції, так і термінальні операції. Договір перевалки, який обов'язково передбачає виконання портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт, може містити й додаткові умови щодо виконання портовим оператором термінальних операцій. В свою чергу, договірні відносини між оператором терміналу та замовником повинні опередковуватись іншим договором, ніж договір перевалки, адже ці відносини не передбачають перевалку вантажу з судна на причал та навпаки.

Позитивним також видається положення п. 4.7 Правил, відповідно до якого портовий оператор (або оператор термінала) має право відмовити замовнику в задоволенні заявки про здійснення перевалки окремої партії вантажу у разі відсутності укладеного договору перевалки. Наведене положення сприятиме впорядкуванню відносин зі здійснення перевалки вантажів у морських портах, адже підпорядковуватимуть їх Правилом.

Обов'язки державного лоцмана та взаємодія з капітаном судна

Правове регулювання відносин з лоцманського проведення морських суден пов'язується з 12-ю сесією Асамблеї ІМО (Міжнародної морської організації), на якій були прийняті Рекомендації щодо підготовки та кваліфікації морських лоцманів (Резолюція A.485 (XII). В Україні регулювання здійснюється відповідно до гл. 3 розділу IV цього Кодексу та наказу Мінтрансу України N 498 від 11.09.2000 р. «Про затвердження Положення про державну морську лоцманську службу» (далі - Положення).

Метою лоцманського проведення морських суден є забезпечення безпеки мореплавства. Згідно з Положенням йдеться також про запобігання аварійним морським подіям, захист навколишнього природного середовища та людського життя в територіальних водах.

Проведення суден державними морськими лоцманами здійснюється на підходах до морських портів, у межах вод морських портів, а також між морськими портами (їх прийнято називати районами лоцманського проведення морських суден). Згідно Положення лоцманське проведення здійснюється на фарватерах і каналах, а також в інших районах, ускладнених для плавання. Райони лоцманського проведення визначаються законодавством.

Проведення суден здійснюється незалежно від прапора держави, під яким плаває судно, і форми власності судна (принципи проведення).

Суб'єктами діяльності з лоцманського проведення суден у зазначених районах є лоцманські служби порту, що підпорядковуються капітанам портів і в яких працюють державні морські лоцмани. Слід зазначити, що в Україні, на відміну від інших країн (в тому числі Російської Федерації, у ст. 87 КТМ РФ йдеться про державні та недержавні організації з лоцманського проведення суден), лоцманське проведення можуть здійснювати виключно державні морські лоцманські служби. Отже, законодавством окремих країн виключений термін «державний морський лоцман», що дійшов до нас з КТМ СРСР. Враховуючи сучасні тенденції міжнародного регулювання відносин з лоцманського проведення суден й розвиток конкуренції в сфері торговельного мореплавства в Україні, вважаємо за доцільне передивитися коло суб'єктів, що можуть здійснювати лоцманське проведення суден. З огляду на це, до коментованої статті слід внести відповідні зміни, відповідно до яких передбачити норму про лоцманське проведення державними та недержавними лоцманськими службами. Також зазначимо, що з огляду на мету та значимість лоцманського проведення суден, така діяльність повинна здійснюватися за умов ліцензування.

На сьогодні відповідно до законодавства України державна морська лоцманська служба - це сукупність підрозділів державних підприємств (державного підприємства), що належать до сфери управління Мінінфраструктури та на які покладено функції щодо надання лоцманських послуг у відповідних районах лоцманського проведення в територіальному морі й на внутрішніх водних шляхах України (далі - лоцманські організації). Діяльність лоцманських організацій здійснюється на засадах самофінансування за рахунок коштів лоцманських зборів, що стягуються в установленому порядку. Функції щодо надання лоцманських послуг у районах обов'язкового лоцманського проведення в територіальному морі та на внутрішніх водних шляхах України, крім функцій, що належать до компетенції капітана порту (за винятком флоту рибної промисловості), покладено на державне підприємство «Дельта-лоцман». Державний нагляд і загальне керівництво за діяльністю державної лоцманської служби здійснює Мінінфраструктури через Головну державну інспекцію України з безпеки судноплавства (далі - Держфлотінспекція України) і капітанів портів.

З метою забезпечення безпеки судноплавства, на внутрішніх водних шляхах України визначено порядок лоцманського проведення суден на річкових внутрішніх водних шляхах України, включаючи акваторії річкових портів, у тому числі гирлових, і на підходах до них відповідно до наказу Мінтрансу України № 11 від 14.01.2002 р. «Про затвердження Положення про державних річкових лоцманів».

Функції, призначення та повноваження морських державних лоцманів.

Кандидатами на посаду державного морського лоцмана можуть бути тільки громадяни України, які мають вищу або середню судноводійну освіту, робочий диплом не нижче капітана малого плавання, стаж роботи на посаді капітана судна не менше 12 місяців або на посаді старшого вахтового помічника капітана судна не менше 24 місяців, придатні за станом здоров'я для роботи лоцманом, а також володіють англійською мовою в обсязі, необхідному для виконання своїх службових обов'язків. Оцінку кваліфікації і підготовки лоцманів, присвоєння кваліфікаційних категорій, контроль за підтримкою кваліфікації і підготовки лоцманів здійснюють державні кваліфікаційні комісії (далі - кваліфікаційні комісії), що створюються Мінінфраструктури за поданням Держфлотінспеції України.