Спеціальні режими господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спеціальні режими господарювання



1. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон

1.1 Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

Соціально-економічний розвиток країни з урахуванням особливостей певних територій, об'єктів, галузей народного господарства, особливих (незвичних) умов господарювання тощо досягається за допомогою комплексу заходів - організаційних, економічних, правових. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401-405);

концесії (глава 40, статті 406-410);

виключна (морська) економічна зона України (ст. 411);

прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України - ст. 412);

санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) - ст. 413;

спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства (ст. 414);

території пріоритетного розвитку (ст. 415);

режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного стану (ст. 417).

Серед вищезгаданих спеціальних режимів господарювання особливе місце посідають спеціальні (вільні) економічні зони (далі - С(В)ЕЗ) та значною мірою подібні до них території пріоритетного розвитку.

Використання інституту С(В)ЕЗ забезпечує досягнення важливих для країни цілей, зокрема:

* залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) та ефективного їх використання;

активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

розвитку інфраструктури ринку;

поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

прискорення соціально-економічного розвитку України.

О.В.Буткевич, систематизувавши положення чинного законодавства про С(В)ЕЗ, визначає їх соціально-економічне призначення (створення особливо сприятливих умов для залучення національних та іноземних інвестицій на порівняно обмеженій території країни, накопичення та застосування передового зарубіжного досвіду господарювання та управління, підвищення конкурентоспроможності власного виробництва) та головні завдання, що вирішуються при функціонуванні С(В)ЕЗ:

економічні. 1) залучення національного та іноземного капіталу завдяки застосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої бази, спрощенню відповідних організаційних процедур; 2) використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпорто-замінного механізму виробництва; 3) посилення конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всіх суб'єктів господарювання С(В)ЕЗ; 4) зростання валютних надходжень у бюджет країни та регіонів);

соціальні: 1) підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць; 2) насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, задоволення потреб населення в таких товарах; 3) створення прошарку висококваліфікованих фахівців на основі опанування та застосування світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів; 4) виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технології управління;

науково-технічні: 1) залучення передових зарубіжних і вітчизняних технологій; 2) розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів; 3) залучення зарубіжних вчених і висококваліфікованих фахівців; 4) підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури промислових комплексів.

Визначення поняття та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон та їх класифікація міститься у відповідних актах законодавства. Крім того, доктринальне визначення С(В)ЕЗ та їх види знаходимо в працях науковців (зокрема правознавців), які досліджували правове регулювання господарської (інвестиційної) діяльності в цих зонах (В.М.Коссак, О.С.Семерак, Л.В.Крупа, О.В.Буткевич та ін.).

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК України (ч. 1 ст. 401), С(В)ЕЗ - це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Проте, зазначимо, це визначення надміру лаконічне й не віддзеркалює основних ознак С(В)ЕЗ, що значною мірою компенсується доктринальним визначенням С(В)ЕЗ, запропонованим О.В.Буткевич: С(В)ЕЗ - це законодавчо визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб'єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних і науково-технічних завдань.

Характерними ознаками С(В)ЕЗ є:

*територіальна обмеженість С(В)ЕЗ;

строковість С(В)ЕЗ;

юридична підстава запровадження С(В)ЕЗ на певній території - спеціальний закон про конкретну С(В)ЕЗ;

* мета створення С(В)ЕЗ - досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;

* спеціальний суб'єктний склад С(В)ЕЗ: обов'язковими учасниками господарських відносин у С(В)ЕЗ є органи управління С(В)ЕЗ та суб'єкти господарювання С(В)ЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

* спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання С(В)ЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;

* здійснення управління С(В)ЕЗ із застосуванням спеціально створених органів.

Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють різні види С(В)ЕЗ. Проте в актах законодавства про режим С(В)ЕЗ відсутні уніфіковані положення щодо їх класифікації. Так, у ст. 403 ГК України міститься відкритий перелік С(В)ЕЗ (відповідно до цієї статті, на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним типам згаданих С(В)ЕЗ).

Згідно з постановою КМУ від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» (втратила чинність на підставі постанови КМУ від 25.08.2004 р. № 1109, проте, з теоретичної точки зору, її положення можуть використовуватися), а також постанови КМУ від 24 вересня 1999 р. № 1756 «Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності», С(В)ЕЗ поділяються (за різними критеріями - специфіки певного регіону, мети, характеру правового режиму та ін.) на різні типи.

Залежно від особливостей певних територій (розташування, природно-кліматичні та інші умови), що зумовлює характер правового режиму С(В)ЕЗ

(сприяння зовнішньоекономічній діяльності та/або туристичній діяльності), розрізняють:

зовнішньоторговельні зони - частина території держави (зазвичай прикордонні території), де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих С(В)ЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є С(В)ЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23.03.2000 р. «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»;

зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; С(В)ЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюються Положенням про прикордонний режим, затвердженим постановою КМУ від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний р?жим» (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»);

туристсько-рекреаційні зони - С(В)ЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу (наприклад, С(В)ЕЗ, створена Законом України від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»).

Залежно від мети (сприяння підприємництву за пріоритетними напрямами промислової, інвестиційної, інноваційної діяльності):

комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких -розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні С(В)ЕЗ належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв», «Рені» та ін.;

науково-технічні зони - С(В)ЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим упровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів. В Україні створена низка подібних зон відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (в редакції Закону від 12.01.2006 р.): технопарк «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (м. Київ), «Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона» (м. Київ), «Інститут монокристалів» (м. Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк), «Інститут технічної теплофізики» (м. Київ), «Київська політехніка» (м. Київ), «Інтелектуальні інформаційні технології» (м. Київ), «Укрінфотех» (м. Київ), «Агротехнопарк» (м. Київ), «Еко-Україна» (м. Донецьк), «Наукові і навчальні прилади» (м. Суми), «Текстиль» (м. Херсон), «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк), «Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій» (УМБЩЕНТ) (м. Одеса), «Яворів» (Львівська область), «Машинобудівні технології» (м. Дніпропетровськ).

Закон України від 22.12.2006 р. «Про науковий парк «Київська політехніка» регулює відносини, пов'язані із створенням і функціонуванням наукового парку «Київська політехніка» (різновид технопарку), засновниками якого є Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» та інші суб'єкти господарювання, що уклали засновницький договір про утворення наукового парку і можуть виконувати проекти наукового парку. Установчими документами цього наукового парку є засновницький договір і статут (визначає мету і предмет діяльності наукового парку, склад і повноваження його органу управління, порядок вступу до наукового парку та виходу з нього, формування його майна, порядок реорганізації та ліквідації наукового парку та інші засади його діяльності).

Науковий парк «Київська політехніка» виконує такі функції:

здійснення повного комплексу заходів, спрямованих на інтенсифікацію процесів розроблення, виробництва та впровадження наукоємної, конкурентоспроможної продукції на внутрішні та зовнішні ринки;

координація наукової, інноваційної, виробничої та комерційної діяльності засновників і партнерів наукового парку;

організація і здійснення заходів щодо розвитку міжнародного та вітчизняного співробітництва у сфері інноваційної діяльності;

сприяння залученню іноземних інвестицій;

інформаційно-методичне, правове та консалтингове забезпечення засновників і партнерів наукового парку, надання патентно-ліцензійної допомоги;

залучення і використання у своїй діяльності ризикового (венчурного) капіталу, підтримка наукоємного бізнесу;

залучення студентів, випускників і науковців Університету до виконання робіт з реалізації проектів наукового парку;

організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, необхідних для реалізації проектів наукового парку;

захист інтересів засновників і партнерів наукового парку в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також у відносинах з іншими суб'єктами господарювання;

інші функції, не заборонені законодавством.

Особливу роль на транснаціональних фінансових ринках відіграють банківсько-страхові (офшорні) зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, які створюються за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами країни, на території якої створено таку зону; в чистому вигляді такого типу С(В)ЕЗ на території України не створені, хоча у світовій практиці вони досить широко використовуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залучають іноземний капітал; перелік таких офшорних зон міститься у розпорядженні КМУ від 24.02.2003 р. № 77;

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють С(В)ЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні С(В)ЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - спеціальна (вільна) економічна зона «Закарпаття») та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни - спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв»).

Крім спеціальних (вільних) економічних зон, законодавець розрізняє території України, в яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (в тому числі іноземних інвесторів), які уклали договір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного проекту. Так, Законом України від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області» у цій області запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності, який передбачає митні, податкові та інші пільги суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційний проект, зокрема: 1) звільнення не більше ніж на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту; 2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного, в тому числі в процесі реструктуризації, підприємства, інвестиція в яке є еквівалентною не менше ніж 250 тис. дол. СШ А, а також прибутку діючого підприємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менше ніж 250 тис. дол. США; з третього по п'ятий рік прибуток такого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50% чинної ставки оподаткування; 3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фонду; 4) невключення до валового доходу підприємства з метою оподаткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвестиції у вигляді: коштів; матеріальних цінностей; нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно з законами (процедурами) держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау.

За оцінкою О.В.Буткевич, територіям пріоритетного розвитку, що створюються відповідно до українського законодавства, притаманні усі характерні ознаки С(В)ЕЗ, і тому їх слід розглядати як один з відповідних типів С(В)ЕЗ.

1.2 Система нормативно-правових актів про спеціальні (вільні) економічні зони

Нормативно-правове регулювання господарської діяльності у спеціальних (вільних) економічних зонах, управління С(В)ЕЗ та особливості правового статусу суб'єктів С(В)ЕЗ свідчать про спеціальний правовий режим С(В)ЕЗ, що визначається законодавством про С(В)ЕЗ. Система останнього складається із загальної частини (містить нормативно-правові акти, в яких зафіксовані загальні для всіх С(В)ЕЗ положення) та спеціальної частини, до якої входять акти законодавства про окремі/конкретні С(В)ЕЗ. Відтак, систему законодавства про С(В)ЕЗ становлять:

Конституція України від 28 червня 1996р., зокрема положення щодо встановлення виключно законами України порядку створення та функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний та міграційний режим, відмінний від загального (ст. 92);

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р., який містить окрему главу -гл. 39 «Спеціальні (вільні) економічні зони»: ст. 401 визначає поняття С(В)ЕЗ та мету їх створення; ст. 402 містить основні положення щодо території та статусу С(В)ЕЗ; ст. 403 визначає типи С(В)ЕЗ; ст. 404 закріплює основні гарантії для суб'єктів господарювання С(В)ЕЗ; ст. 405 містить положення щодо законодавства, яке діє на території конкретної ВЕЗ; ст. 418 - гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання (в тому числі від незаконного обмеження прав);

Митний кодекс України від 11 липня 2002 р., зокрема положення щодо встановлення митного кордону і меж спеціальних митних зон, які не збігаються з державним кордоном України;

Закон України від 13.10.1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (далі - Загальний закон): визначає порядок створення і ліквідації С(В)ЕЗ, механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові й економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами;

Розпорядження Президента України від 16 січня 2002 р. «Про Комісію з перевірки додержання законодавства про здійснення імпортних операцій суб'єктами спеціальних (вільних) економічних зон та суб'єктами пріоритетного розвитку, на яких запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності»;

постанови Кабінету Міністрів України:

* від 05.07.1999 р. № 1199 «Про затвердження Типового договору (контракту) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, в спеціальній (вільній) економічній зоні»;

від 24.09.1999 р. № 1756 «Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності»;

від 28.02.2001 р. № 184 «Про Порядок проведення аналізу результатів функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності»;

від 30.11.2005 р. № 1119 «Деякі питання ввезення (пересилання) товарів у спеціальні (вільні) економічні зони та вивезення товарів за їх межі» та ін.

Відомчі нормативно-правові акти, зокрема:

наказ Міністерства економіки України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України від 20 вересня 1999 р. № 114/600/496/221 «Про затвердження Порядку здійснення моніторингу та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку та дотримання умов спеціальних режимів їх діяльності»;

наказ Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 14 березня 2000 р. № 28/51 «Про затвердження Положення про критерії визначення пріоритетних видів економічної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності і порядок їх застосування»;

наказ Державної митної служби України від 19 жовтня 2000 р. № 579 «Про затвердження Порядку прийняття Держмитслужбою об'єктів митної інфраструктури на територіях спеціальних (вільних) економічних зон, на яких запроваджується режим спеціальної митної зони (спеціальний митний режим)» та ін.

Спеціальна частина законодавства про С(В)ЕЗ містить нормативно-правові акти різної юридичної сили щодо конкретних С(В)ЕЗ, у тому числі: закони України:

від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальні економічні зони та спеціальні режими інвестиційної діяльності в Донецькій області»;

від 15 січня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Яворів»;

від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»;

від 3 червня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Славутич»;

від 15 липня 1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку в Луганській області»;

від 16 липня 1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»;

від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну економічну зону «Рені»;

від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»;

від 13 липня 2000 р. «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв»;

від 21 грудня 2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальній економічній зоні «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим»;

* від 22 березня 2001 р. «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття»;

від 5 квітня 2001 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області»;

від 18 листопада 2003 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області» та ін.

Укази Президента України (приймалися протягом дії перехідних положень Конституції України і були чинними до прийняття спеціальних законів про відповідну С(В)ЕЗ; наприклад, укази: від ЗО червня 1995 р. «Про Північнокримську експериментальну економічну зону «Сиваш»; від 18 червня 1998 р. «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області»; від 18 червня 1998 р. «Про спеціальну економічну зону «Славутич»; від 9 грудня 1998 р. «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття» та ін.

Постанови Кабінету Міністрів України:

від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим»;

від 7 червня 1999 р. № 982 «Про порядок затвердження і реєстрації інвестиційних проектів, що реалізуються на території спеціальної економічної зони «Яворів»;

від 18 червня 1999 р. № 1065 «Про затвердження переліку пріоритетних видів економічної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області, для яких встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності, та порядку розгляду і схвалення інвестиційних проектів, що реалізуються у спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області»;

від 9 серпня 1999 р. № 1441 «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»;

від 7 жовтня 1999 р. № 1860 «Про порядок розгляду і затвердження інвестиційних проектів, що реалізуються на території спеціальної економічної зони «Славутич»;

від 27 серпня 2000 р. № 1345 «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»;

від 4 жовтня 2000 р. № 1507 «Про порядок розгляду і затвердження інвестиційних проектів, що реалізуються на території спеціальної економічної зони туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»;

від 28 грудня 2000 р. № 1901 «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв» та ін.

1.3 Порядок створення та ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації. В такому ж порядку відбуваються зміни статусу і території С(В)ЕЗ. Слід, проте, зазначити, що певні С(В)ЕЗ («Донецьк», «Азов», «Порт Крим», «Закарпаття», Славутич», «Миколаїв», «Порто-франко») створювалися не законом, а на підставі указів Президента в період дії Перехідних положень Конституції України. Пізніше були прийняті відповідні закони про ці С(В)ЕЗ, хоча до цього часу одна С(В)ЕЗ («Інтерпорт Ковель») діє на підставі указу Президента за відсутності відповідного закону.

У Загальному законі встановлюються певні вимоги до документів про створення С(В)ЕЗ щодо їх складу та змісту. Ці документи повинні містити:

а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення С(В)ЕЗ за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення С(В)ЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про статус та систему управління, офіційну назву С(В)ЕЗ;

в) точний опис кордонів С(В)ЕЗ та карту її території;

г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування ВЕЗ, в якому визначаються: мета, функціональне призначення та галузева спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення; ступінь розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємств та можливості їх розвитку в майбутньому; вихідний рівень розвитку економіч- ного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов створення С(В)ЕЗ; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі створення і розвитку С(В)ЕЗ; обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму;

д) проект закону про створення конкретної С(В)ЕЗ.

Процес створення С(В)ЕЗ не обмежується прийняттям спеціального закону про конкретну С(В)ЕЗ. Для забезпечення функціонування С(В)ЕЗ необхідно також прийняти підзаконні нормативно-правові акти згідно зі згаданим законом (на зразок вищенаведених) та створити органи управління С(В)ЕЗ.

С(В)ЕЗ вважається створеною за умови прийняття відповідного закону та організаційного забезпечення функціонування С(В)ЕЗ.

Ліквідація С(В)ЕЗ відбувається у разі:

закінчення встановленого законом строку її функціонування (строку, на який вона була створена; можливе й подовження строку функціонування С(В)ЕЗ на підставі відповідного закону);

дострокової ліквідації С(В)ЕЗ Верховною Радою України на підставі подання Президента України чи Кабінету Міністрів України.

У разі ліквідації С( В) ЕЗ держава, відповідно до законодавства України, гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів С(В) ЕЗ. Спори, що виникають у зв'язку з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони між органом господарського розвитку й управління, суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судах України, а спори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, - в судових та арбітражних органах за погодженням сторін, в тому числі за кордоном.

Загальний закон та ГК України не містять положень про можливість реорганізації С(В)ЕЗ (зокрема, у формі зміни типу С(В)ЕЗ, тобто перетворення С(В) ЕЗ одного типу на С(В)ЕЗ іншого типу), проте таку можливість законодавець не виключає, не встановивши відповідної заборони. Подібне перетворення С(В)ЕЗ має відбуватися на підставі спеціального закону.



1.4 Управління спеціальними (вільними) економічними зонами

Управління С(В)ЕЗ має певну специфіку, яка проявляється в тому, що: а) структура, функції та повноваження органів управління С(В)ЕЗ визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на території спеціальної (вільної) економічної зони; б) місцеві ради та місцеві державні адміністрації здійснюють свої повноваження на території С(В)ЕЗ з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом про її створення; в) до системи органів управління С(В)ЕЗ входить спеціально створений орган господарського розвитку та управління конкретної С(В)ЕЗ; в окремих С(В)ЕЗ створюється рада з питань вільної економічної зони; г) державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України - як загального для всіх суб'єктів господарювання, так і спеціального - щодо конкретної С(В)ЕЗ; д) орган господарського розвитку й управління та суб'єкти економічної діяльності С(В)ЕЗ є самостійними у здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління України, за винятками, передбаченими законодавчими актами України.

Органи управління, що діють у С(В)ЕЗ, та їх повноваження:

а) місцева рада (правовий статус визначається Конституцією України та Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»): приймає/погоджує рішення, пов'язані зі створенням С(В)ЕЗ, змінами в її статусі, та вносить до відповідних органів пропозиції з цих питань; надає згоду на створення С(В)ЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;

б) місцева державна адміністрація (правовий статус визначається Конституцією України та Законом України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації»): вносить за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування пропозиції про створення С(В)ЕЗ, зміни статусу та території С(В)ЕЗ.

До повноважень місцевих рад і місцевих державних адміністрацій як органів управління С(В)ЕЗ відповідно до Загального закону (ст. 10) належать:

вирішення разом з органами державної виконавчої влади, суб'єктами господарської діяльності та профспілковими органами С(В)ЕЗ питань, пов'язаних із специфікою правового та фінансового забезпечення, соціального захисту громадян України, які проживають на території відповідної С(В)ЕЗ;

укладення з органом господарського розвитку та керівництва С(В)ЕЗ Генеральної угоди про передачу йому в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на території С(В)ЕЗ, і природних ресурсів місцевого значення.

Місцеві ради і місцеві державні адміністрації, на території яких розташована С(В)ЕЗ, здійснюють свої повноваження на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами про створення спеціальних (вільних) економічних зон не передбачено інше.

Крім того, зазначені органи можуть мати додаткові повноваження, відповідно до спеціального закону про конкретну С(В)ЕЗ, зокрема: затвердження стратегічних та поточних програм розвитку С(В)ЕЗ; утворення, ліквідація та реорганізація органу господарського розвитку та керівництва С(В)ЕЗ; організація підготовки кадрів; затвердження порядку реєстрації С(В)ЕЗ; розгляд і затвердження інвестиційних проектів, що реалізуються на території С(В)ЕЗ; укладення договору (контракту) щодо умов реалізації інвестиційного проекту з суб'єктами С(В)ЕЗ та ін.;

в) орган господарського розвитку й управління С(В)ЕЗ: створюється з метою забезпечення умов функціонування С(В)ЕЗ за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності, що функціонують на території С(В)ЕЗ. Функції цього органу може бути покладено на одного із суб'єктів економічної діяльності С(В)ЕЗ через зазначення такого суб'єкта в спеціальному законі про конкретну С(В)ЕЗ або шляхом делегування законом функцій щодо визначення подібного суб'єкта. Організаційно-правовою формою органу господарського розвитку та управління С(В)ЕЗ, що найчастіше використовується на практиці, є господарське товариство (закрите акціонерне чи товариство з обмеженою відповідальністю).

Місцеві ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації, на території яких розташована С(В)ЕЗ, можуть мати своїх представників у керівництві органу господарського розвитку і управління С(В)ЕЗ.

Функції та повноваження органу господарського розвитку й управління С(В) ЕЗ визначаються законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

До компетенції органу господарського розвитку й управління С(В)ЕЗ належить:

забезпечення загальних умов функціонування С(В)ЕЗ;

визначення перспективних напрямів розвитку С(В)ЕЗ;

експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб;

розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами С(В)ЕЗ;

організація міжнародних торгів з метою розміщення на території С(В)ЕЗ нових виробництв;

упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності С(В)ЕЗ у користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;

видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності С(В)ЕЗ на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних у С(В)ЕЗ.

Спеціальним законом про створення конкретної С(В)ЕЗ можуть передбачатися й інші повноваження органу господарського розвитку та управління С(В)ЕЗ, у тому числі: організація облаштування території С(В)ЕЗ; організація та контроль за будівництвом об'єктів виробничої і невиробничої інфраструктури С(В)ЕЗ; укладення договорів на виконання підрядних робіт щодо облаштування території С(В)ЕЗ, будівництва об'єктів виробничої та невиробничої інфраструктури, розвитку мережі комунікацій; на експлуатацію об'єктів інфраструктури; складання та подання статистичної звітності про функціонування С(В)ЕЗ відповідно до законодавства; участь у розробці та реалізації інвестиційних проектів та ін.

Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і громадянин іншої країни, який працює за строковим контрактом;

г) Рада з питань вільної економічної зони: не є обов'язковим органом управління С(В)ЕЗ, як вищезазначені органи (місцева рада, місцева державна адміністрація та орган господарського розвитку та управління С(В)ЕЗ); створюється відповідно до спеціального закону про конкретну С(В)ЕЗ (наприклад, в АР Крим, Донецькій області, у С(В)ЕЗ «Інтерпорт Ковель») відповідно до рішення державної адміністрації, а в АР Крим - Радою міністрів цієї Республіки. До кола повноважень цієї Ради, відповідно до спеціального закону, можуть входити вирішення таких питань: затвердження та забезпечення реалізації стратегічних і поточних програм розвитку С(В)ЕЗ; розгляд і затвердження інвестиційних проектів; проведення міжнародних тендерів для відбору інвестиційних проектів та їх учасників; розробки та здійснення організаційних заходів щодо забезпечення залучення фінансових ресурсів; організація підготовки та перепідготовки кадрів у С(В)ЕЗ, залучення іноземних працівників; розгляд у досудовому порядку спорів між суб'єктами С(В)ЕЗ та органом господарського розвитку С(В)ЕЗ та/або органом місцевого самоврядування.

1.5 Особливості правового регулювання господарювання у спеціальних (вільних) економічних зонах

У С(В)ЕЗ встановлюється спеціальний режим господарювання, якому притаманна сукупність певних ознак, зокрема:

I. Юридична підстава встановлення - загальні закони (статті 401 -404 ГК України та Закон України від 13.10.1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», спеціальний закон (про створення конкретної С(В)ЕЗ, що визначає її параметри, зміст спеціального режиму господарювання на території С(В)ЕЗ), низка підзаконних нормативно-правових актів, що конкретизують зміст цього режиму.

II. Визначення мети запровадження конкретної С(В)ЕЗ з урахуванням її виду.

III. Особливість режиму господарювання, що встановлюється індивідуально
для конкретної С(В)ЕЗ та передбачає (може передбачати):

* по-перше, створення сприятливих умов для господарювання для певних груп суб'єктів (суб'єктів господарювання С(В)ЕЗ) шляхом встановлення: а) пільг - митних (пільги у сплаті ввізного мита, податку на додану вартість і сплаті акцизного збору), податкових (в оподаткуванні прибутку, звільненні від оподаткування інвестицій, а також від сплати низки платежів: плати за землю, зборів до Державного інноваційного фонду, збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття); б) гарантій захисту майнових інтересів цих суб'єктів: загальні для інвесторів і спеціальні -- для суб'єктів С(В)ЕЗ: а) стабілізаційна гарантія від змін законодавства протягом функціонування конкретної С(В)ЕЗ; б) гарантія забезпечення інтересів суб'єктів С(В)ЕЗ у разі її ліквідації протягом встановленого строку реалізації інвестиційного проекту; в) гарантія розгляду спорів між органами управління С(В)ЕЗ, суб'єктами С(В)ЕЗ та ліквідаційною комісією, пов'язаних з ліквідацією С(В)ЕЗ у судах України, а спорів за участю іноземних суб'єктів господарювання - у судах за погодженням сторін, у тому числі за кордоном); * по-друге, обмеження для суб'єктів С(В)ЕЗ (встановлюються з метою захисту публічних інтересів) у формі: а) заборон, що можуть встановлюватися для суб'єктів конкретної С(В)ЕЗ (наприклад, заборони грального бізнесу та створення казино, інших гральних домів, як це передбачено ст. 11 Закону України від 21 грудня 2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та у спеціальну економічну зону «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим»; б) встановленням спеціальних господарсько-правових санкцій (у формі, наприклад, позбавлення наданих пільг у разі порушення суб'єктом С(В)ЕЗ умов їх надання; тимчасового припинення господарської діяльності суб'єкта С(В)ЕЗ у разі порушення ним законодавства України, установчих документів, договору щодо умов реалізації інвестиційного проекту; скасування наданих дозволів; розірвання договору; скасування реєстрації суб'єкта С(В)ЕЗ);

Спеціальний порядок управління С(В)ЕЗ, що здійснюється за допомогою системи органів - місцевої державної адміністрації, органу місцевого самоврядування та спеціально створеного органу/органів з розмежуванням компетенції між ними, а також передбачає контроль за дотриманням суб'єктами ВЕЗ вимог чинного законодавства, установчих документів та укладених договорів (контрактів) на реалізацію інвестиційних проектів на території конкретної ВЕЗ; виконання контрольних функцій здійснюється зазначеними органами, а також уповноваженими державними органами відповідно до чинного законодавства (в тому числі постанови КМУ від 28.02.2001 р. № 184 «Про Порядок проведення аналізу результатів функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності», Розпорядження Президента України від 16.01.2002 р. «Про Комісію з перевірки додержання законодавства про здійснення імпортних операцій суб'єктами спеціальних (вільних) економічних зон та суб'єктами пріоритетного розвитку, на яких запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності»; Критеріїв оцінки, основних параметрів розвитку та показників діяльності спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства промислової політики України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 19.01.2005 р. № 12/33/17/27/4/26/715, та ін.);

Спеціальний порядок набуття статусу суб'єкта господарювання С(В)ЕЗ (спеціальний порядок легітимації). Цього статусу можуть набуту лише суб'єкти господарювання, створені та/або зареєстровані відповідно до загального порядку. Спеціальний порядок легітимації передбачає: 1) затвердження поданого заявником-суб'єктом господарювання інвестиційного проекту відповідно до встановлених для конкретної С(В)ЕЗ вимог (відповідність проекту пріоритетним напрямам розвитку економіки регіону та вимогам до мінімальної вартості, наявність позитивного висновку інвестиційної експертизи) та порядку (встановлюється для певної С(В)ЕЗ; наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1999 р. № 1860 «Про порядок розгляду і затвердження інвестиційних проектів, що реалізуються на території спеціальної економічної зони «Славутич»); 2) укладення органом управління С(В)ЕЗ з суб'єктом господарювання договору на реалізацію затвердженого інвестиційного проекту на підставі Типового договору (затв. постановою КМУ від 05.07.1999 р. № 1199 «Про затвердження Типового договору (контракту) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, в спеціальній (вільній) економічній зоні»); 3) реєстрація заявника, який уклав такий договір, як суб'єкта господарювання певної С(В)ЕЗ (здійснюється органом господарського розвитку та управління конкретної С(В) ЕЗ за умови дотримання заявником встановлених вимог, після чого йому (заявникові) видається свідоцтво про реєстрацію суб'єкта С(В)ЕЗ - основної підстави для надання передбачених законом пільг для суб'єктів конкретної С(В)ЕЗ).

VI. Регулювання відносин між органом управління ВЕЗ та суб'єктом С(В) ЕЗ актами законодавства конкретної С(В)ЕЗ та укладеним між ними договором (контрактом) на реалізацію інвестиційного проекту на території конкретної С(В)ЕЗ (предметом договору є реалізація належним чином затвердженого інвестиційного проекту, основними зобов'язаннями сторін: Інвестора - щодо реалізації на власний ризик і під власну відповідальність інвестиційного проекту з дотриманням встановлених законодавством вимог та умов договору; Органу управління - щодо забезпечення передбачених чинним законодавством і договором умов для реалізації інвестиційного проекту; у разі порушення сторонами договірних зобов'язань можливе застосування передбаченої законом і договором господарсько-правової відповідальності у формі відшкодування збитків, штрафних санкцій, оперативно-господарських санкцій (у тому числі розірвання договору) і навіть адміністративно-господарських (зокрема, тимчасове зупинення діяльності суб'єкта С(В)ЕЗ, скасування наданих йому дозволів, скасування реєстрації суб'єкта С(В)ЕЗ).



2. Правовий режим концесійної діяльності

Концесія - це діяльність вітчизняного або іноземного суб'єкта господарювання (концесіонера), спрямована на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії відповідно до вимог закону та умов концесійного договору, укладеного на тривалий строк уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування з метою задоволення суспільних потреб. Правове регулювання концесійної діяльності здійснюється: Господарським кодексом України (глава 40, що визначає поняття та основні засади концесійної діяльності - статті 406-407, договірні засади здійснення концесійної діяльності - ст. 408, положення щодо припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію,- ст. 409, законодавство про концесії - ст. 410, гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання - ст. 418);

законами України:

від 16.07.1999 р. «Про концесії» (містить визначення застосовуваних у Законі термінів - ст. 1, положення щодо: принципів концесійної діяльності -ст. 2, об'єктів концесії - ст. З, засад концесійної діяльності, в тому числі обмеження, - статті 4-5, щодо концесійних конкурсів - статті 6-8 і договорів концесії, що укладаються за результатами їх проведення, - статті 9-16, прав та обов'язків сторін концесійного договору - статті 17-25, статистичної звітності у сфері концесійної діяльності - статті 26-27);

від 14.12.1999р. «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» (містить спеціальні положення щодо цього виду концесійної діяльності з вищезгаданих питань);

від 16.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування» (визначає концесійний договір як один з основних видів договорів у сфері іноземного інвестування - ст. 22);

постановами Кабінету Міністрів України: від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів»; від 12.04.2000 р. № 639 «Про затвердження Методики розрахунків концесійних платежів»;

від 12.04.2000 р. № 642 «Про затвердження Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права державної та комунальної власності, що надаються у концесію»;

від 12.04.2000 р. № 643 «Про затвердження Типового концесійного договору»;

від 13.07.2000 р. № 1114 «Про затвердження Порядку визначення об'єктів концесії, концесіонерам яких можуть надаватися пільги щодо концесійних платежів, дотації, компенсації, та умов їх надання» та ін.

Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:

поєднання державного регулювання концесійної діяльності та договірних засад її здійснення (на підставі концесійного договору);

вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

державне гарантування інвестицій концесіонерів;

стабільність умов концесійних договорів;

забезпечення прав і законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Ознаки концесійної діяльності:

І. Здійснюється зазвичай на базі об'єктів права державної чи комунальної власності відповідно до передбаченого ч. 4 ст. З Закону «Про концесії» переліку, до складу якого включено:

* майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг у визначених законом сферах діяльності;

об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб у визначених законом сферах діяльності;

спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб у визначених законом сферах діяльності.

II. Змістом концесійної діяльності є підприємницька діяльність (крім тих її видів, які, відповідно до законодавства, можуть здійснюватися виключно державними підприємствами й об'єднаннями) у таких сферах господарювання:

водопостачання, відведення та очищення стічних вод;

надання послуг міським громадським транспортом;

збирання та утилізація сміття;

надання послуг, пов'язаних з постачанням споживачам тепла;

будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд;

будівництво та експлуатація шляхів сполучення;

будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів;

будівництво та експлуатація аеропортів;

надання телекомунікаційних послуг, у тому числі з використанням телемереж; надання поштових послуг;

транспортування та розподіл природного газу;

виробництво та (або) транспортування електроенергії;

громадське харчування;

будівництво жилих будинків;

надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері (за винятком тих, що розташовані у рекреаційних зонах);

створення комунальних служб паркування автомобілів;

надання ритуальних послуг;

будівництво та експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об'єктів туристичної індустрії.

III. Договірні засади здійснення концесійної діяльності згідно з укладеним
і зареєстрованим в установленому порядку концесійним договором, відповідно
до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі (терміном від 10 до 50 років) суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до закону з метою задоволення суспільних потреб; істотні умови договору: сторони договору; види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні та фінансові умови створення об'єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників - громадян України; умови використання вітчизняних технологій, техніки, сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень; умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення об'єкта концесії та умови його повернення; відповідальність за виконання сторонами зобов'язань; страхування концесіонером об'єктів, взятих у концесію; порядок продовження і припинення дії договору; порядок вирішення спорів між сторонами.

...