Спеціальні режими господарювання

IV. Конкурентні засади визначення претендента на укладення договору концесії відповідно до визначеної Законом «Про концесії» (статті 6-8) процедури, яка складається з таких етапів:

затвердження переліку конкретних об'єктів, які за результатами проведеного конкурсу на договірних засадах надаватимуться в концесію (щодо об'єктів права державної власності - здійснюється Кабінетом Міністрів України, комунальної власності - виключно на пленарних засіданнях відповідних рад);

організація та проведення концесієдавцем концесійного конкурсу з урахуванням певного рівня публічних інтересів (загальнодержавних інтересів - щодо об'єктів права державної власності, регіональних/територіальної громади - щодо об'єктів права комунальної власності) і максимального забезпечення інтересів споживачів товарів (робіт, послуг);

прийняття концесієдавцем за результатами проведеного конкурсу (на підставі висновків конкурсної комісії) рішення про переможця концесійного конкурсу та укладення з ним концесійного договору.

V. Реєстрація концесійних договорів, що здійснюється в обов'язковому порядку, якщо об'єктом концесії є об'єкт права державної власності або об'єкт права комунальної власності (орган, уповноважений укласти концесійний договір, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який веде реєстр таких договорів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України
від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів»).

VI. Виконання сторонами договірних зобов'язань відповідно до закріплених за ними прав та обов'язків, основні з яких визначені в Законі «Про концесії» (статті 17-18):

концесієдавець

має право: здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов концесійного договору; надавати виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії; вимагати дострокового розірвання концесійного договору в разі порушення концесіонером його умов; вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі погіршення стану об'єкта концесії, яке сталося з вини концесіонера;

зобов'язаний: передати концесіонерові об'єкт концесії у стані та строки, передбачені концесійним договором; надати концесіонерові своєчасно і в повному обсязі передбачені концесійним договором документи, які підтверджують право концесіонера на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії; вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань; зберігати комерційну таємницю концесіонера; не втручатися у господарську діяльність концесіонера; якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, забезпечити її надання у порядку, встановленому Земельним кодексом України;

концесіонер

має право: здійснювати підприємницьку діяльність на основі створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єкта концесії; виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії, якщо це передбачено умовами концесійного договору; вимагати розірвання концесійного договору у разі порушення концесієдавцем умов договору і відшкодування збитків, завданих невиконанням умов договору; на продовження строку дії концесійного договору у разі виконання його умов; отримувати плату за вироблені товари (роботи, послуги) згідно з умовами концесійного договору; використовувати амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, отриманих у концесію; на контрактній основі залучати до виконання спеціальних робіт на об'єкті концесії третіх осіб (при цьому концесіонер несе відповідальність за виконання такими особами умов концесійного договору та законодавства України);

зобов'язаний: виконувати умови концесійного договору; укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти), як правило, з працівниками - громадянами України; використовувати на об'єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва, якщо інше не передбачено умовами договору; утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані; після закінчення строку, на який було укладено концесійний договір, передати об'єкт концесії в належному технічному стані концесієдавцеві відповідно до умов договору.

VI. Припинення концесійної діяльності може мати місце у випадках:

припинення концесійного договору (може мати місце у разі: закінчення строку дії договору, ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом; загибелі об'єкта концесії);

дострокового розірвання концесійного договору в установленому законом порядку (за погодженням сторін або на вимогу однієї зі сторін за рішенням СУДУ У Р^і невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України);

визнання судом концесійного договору недійсним.

VII. Державні гарантії захисту прав та законних інтересів концесіонерів: а) об'єкти права державної чи комунальної власності, надані у концесію, не підлягають приватизації протягом дії концесійного договору (ч. 6 ст. З Закону «Про концесії»); б) у разі прийняття після закінчення строку дії концесійного договору рішення про приватизацію майна об'єкта, що надавався у концесію, у колишнього концесіонера виникає право на викуп цього майна згідно з визначеними умовами приватизації, якщо ним у зв'язку з виконанням умов концесійного договору створено (побудовано) це майно або здійснено його поліпшення вартістю не менше ніж 25% вартості майна на момент приватизації (ч. 7 ст. З Закону «Про концесії», ч. 5 ст. 15 Закону «Про приватизацію державного майна»).

Договір концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг має свою специфіку: економічна зона правовий нормативний

* опосередковує відносини щодо концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг - надання концесієдавцем на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній особі права на будівництво та управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття концесіонером на себе зобов'язань щодо будівництва та управління (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику;

* спеціальне нормативно-правове регулювання:

Закон України від 14.12.1999 р. «Про концесії на будівництво автомобільних доріг» (далі - Закон);

постанова КМУ від 06.07.2000 р. № 1064 «Про затвердження Порядку визначення об'єктів концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг загального користування»;

постанова КМУ від 04.10.2000 р. № 1519 «Про затвердження Типового концесійного договору на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги»;

постанова КМУ від 12.03.2003 р. № 319 Про затвердження Методики розрахунку платежів за надання концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» та ін.;

* укладенню концесійного договору передує визначення об'єктів концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг загального користування, що здійснюється відповідно до затв. постановою КМУ від 06.07.2000 р. № 1064 Порядку, який передбачає, що:

визначення об'єктів концесії здійснюється на підставі державної стратегії розвитку мережі автомобільних доріг з урахуванням економічної доцільності надання їх у концесію та згідно з нормами і правилами проектування, будівництва та експлуатації автомобільних доріг;

пропозиції щодо визначення об'єктів концесії подаються Укравтодору Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, районними та Севастопольською міською радами, відповідними держадміністраціями; ці пропозиції повинні містити: найменування об'єкта концесії; відомості про початок і кінець автомобільної дороги; відомості про місцезнаходження об'єкта (області та райони, територією яких проходить автомобільна дорога); відомості про належність до транспортних коридорів; соціально-економічне обґрунтування будівництва та експлуатації автомобільної дороги загального користування на умовах концесії (з урахуванням основних очікуваних ефектів, зокрема поліпшення транспортного сполучення, створення робочих місць для працевлаштування громадян України, вплив на розвиток вітчизняного виробництва та інших ефектів); перелік вимог до екологічної безпеки на об'єкті концесії (вплив на здоров'я людей, довкілля, поверхню землі разом з надрами, поклади корисних копалин, поверхневі води, акустичний клімат); дані про історико-архітектурні особливості об'єкта концесії; відомості про наявність альтернативного маршруту на мережі автомобільних доріг загального користування та його характеристики (області та райони, територією яких проходить автомобільна дорога, її початок і кінець, схема траси на карті та категорія автомобільної дороги, довжина, інтенсивність і склад руху, характеристика фактичного транспортно-експлуатаційного стану автомобільної дороги); передбачувану технічну категорію автомобільної дороги -об'єкта концесії (виходячи з величини існуючої та перспективної інтенсивності руху на альтернативному маршруті з урахуванням подальшого розподілу транспортного потоку між альтернативним маршрутом та об'єктом концесії); можливі варіанти відведення земель під будівництво об'єкта концесії; орієнтовну вартість і термін будівництва; стандарти та технології, що застосовуватимуться ири будівництві об'єкта концесії;

Укравтодор розглядає пропозиції та готує перелік об'єктів концесії, віддаючи перевагу автомобільним дорогам за напрямками міжнародних транспортних коридорів та міжнародних магістралей категорії «Є», який узгоджує з Мінекономіки і подає на затвердження Кабінетові Міністрів України;

Кабінет Міністрів України у місячний термін з дня подання пропозицій затверджує перелік об'єктів концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг;

* об'єкт концесії - автомобільна (позаміська) дорога загального користування, яка перебуває у державній власності, щодо будівництва, строкового платного володіння та експлуатації якої укладено концесійний договір;

* сторони договору: А) концесіонер - юридична особа, яка відповідно до цього Закону на підставі договору отримала концесію; Б) концесієдавець - Кабінет Міністрів України або орган виконавчої влади, уповноважений ним на проведення концесійного конкурсу та укладення концесійного договору на будівництво автомобільної дороги;

* предмет договору - будівництво та управління (експлуатація) концесіонером на власний ризик об'єкта концесії, наданого йому концесієдавцем на підставі концесійного договору у строкове платне володіння;

* конкурентні засади укладення договору шляхом проведення концесійного конкурсу - як загальне правило; Порядок проведення концесійного конкурсу на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг, затверджений постановою КМУ від 04.10.2000 р. № 1521, передбачає: (І) завданням концесійного конкурсу є визначення юридичної особи, яка забезпечить створення найкращих умов під час будівництва та експлуатації автомобільної дороги; (II) з цією метою концесієдавець: а) створює конкурсну комісію протягом трьох місяців після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання концесії на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги у складі не менше 5 осіб (представники концесієдавця, відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також можуть входити фахівці заінтересованих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; голова і відповідальний секретар конкурсної комісії обов'язково повинні бути представниками концесієдавця); б) затверджує положення про конкурсну комісію; (III) конкурсна комісія: визначає терміни проведення конкурсу; розробляє умови конкурсу, конкурсну документацію та проект оголошення про проведення конкурсу і подає їх на затвердження концесієдавцеві; реєструє концесійні заявки на участь у конкурсі; надає претендентам необхідну інформацію (документацію, роз'яснення) для підготовки пропозицій; розглядає конкурсні пропозиції, подані претендентами концесійного конкурсу, визначає їх відповідність умовам конкурсу; залучає (за дорученням концесієдавця) експертів та інших фахівців до роботи, пов'язаної з оцінкою конкурсних пропозицій; готує висновки щодо визначення найкращих умов для провадження концесійної діяльності, а також визначає переможця конкурсу; повідомляє переможця за дорученням концесієдавця про результати конкурсу; якщо переможець концесійного конкурсу безпідставно відмовився від підписання концесійного договору або висуває додаткові, не прийнятні для концесієдавця умови договору, концесієдавець має право на укладення концесійного договору з претендентами, які зайняли в концесійному конкурсі відповідно друге чи третє місце, якщо їх пропозиції повністю відповідають істотним умовам концесійного договору;

* можливість застосування неконкурентних процедур укладення договору (за результатами переговорів з одним претендентом): у разі якщо на об'єкт концесії є лише один претендент, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про надання йому концесії шляхом прямих переговорів за умови, якщо пропозиції претендента відповідають умовам концесійного конкурсу (так, згідно з розпорядженням КМУ від 16.11.2002 р. № 658-р було надано концесію на будівництво та експлуатацію автомагістралі І категорії «Львів-Броди» за результатами прямих переговорів ВАТ «Виробничо-науковій компанії «Розточчя СТ»);

* права та обов'язки сторін відповідно до Закону та Типового договору: а) концесієдавця:

1)права:

- здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов цього договору;

- вимагати дострокового розірвання концесійного договору у разі порушення концесіонером його умов;

- вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі погіршення стану об'єкта концесії з вини концесіонера;

- одержувати від концесіонера інформацію, необхідну для виконання своїх прав і обов'язків;

- інші права, передбачені законодавством України; 2) обов'язки:

- надати концесіонеру до певного (зазначеного в договорі) строку документи, що підтверджують право на строкове користування земельними ділянками, на яких розташований об'єкт концесії: договір оренди земельної ділянки або акт про надання земельної ділянки у користування тощо;

- вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань;

- зберігати комерційну таємницю концесіонера;

- не втручатись у господарську діяльність концесіонера;

- забезпечити надання земельної ділянки у порядку, встановленому Земельним кодексом України, для здійснення будівництва автомобільної дороги;

- розробити завдання на проектування об'єкта концесії;

- затвердити проектну документацію на будівництво об'єкта концесії;

- контролювати якість і фактичну вартість виконання дорожньо-будівельних робіт, у тому числі прихованих;

- забезпечити роботу державної комісії з приймання дороги в експлуатацію.

- інші обов'язки, передбачені законодавством України; б) концесіонера:

1) права:

- провадити підприємницьку діяльність, пов'язану з будівництвом та експлуатацією автомобільної дороги, згідно з законодавством України;

- вимагати розірвання цього договору у разі порушення концесієдавцем умов договору, а також відшкодування збитків, завданих унаслідок невиконання його умов;

- на продовження терміну дії цього договору у разі виконання його умов;

- на відшкодування витрат, що пов'язані з поліпшенням майна, отриманого у концесію, за рахунок прибутку (якщо інше не передбачено цим договором);

- справляти плату за проїзд автомобільною дорогою, побудованою на умовах концесії;

- використовувати амортизаційні відрахування виключно на відновлення основних фондів, отриманих у концесію;

- здійснювати за рахунок власних коштів реконструкцію, технічне переоснащення і поліпшення майна, отриманого у концесію, відповідно до цього договору;

- залучати на контрактній основі до виконання спеціальних робіт на об'єкті концесії третіх осіб. При цьому концесіонер несе відповідальність за виконання цими особами концесійного договору та дотримання законодавства України;

- інші права, передбачені законодавством України;

2) обов'язки:

- виконувати умови договору;

- укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти) з працівниками, які є громадянами України;

- погоджувати з концесієдавцем передачу повністю або частково третім особам своїх майнових прав, що випливають з цього договору;

- забезпечити розроблення проектної документації на будівництво автомобільної дороги;

- здійснити будівництво автомобільної дороги;

- надати на період будівництва та експлуатації автомобільної дороги не менше ніж 90% робочих місць для працевлаштування громадян України;

- забезпечити у період виконання будівельних і ремонтних робіт 70-відсоткове (у вартісному розрахунку) використання вітчизняних будівельних матеріалів, виробів і конструкцій;

- утримувати побудовану на умовах концесії автомобільну дорогу в технічному стані згідно з вимогами нормативно-технічних документів;

- відшкодувати користувачам автомобільної дороги завдані з його вини збитки у порядку, встановленому законодавством України;

- нести відповідальність за дотримання умов цього договору та законодавства України третіми особами, які залучені до виконання спеціальних робіт;

- після закінчення терміну, на який було укладено цей договір, або у разі його дострокового розірвання передати побудовані, відповідно до умов цього договору, автомобільну дорогу та інші споруди об'єкта концесії концесіє-давцю у технічному стані, що відповідає вимогам нормативно-технічних документів;

- здійснювати контроль за якістю робіт, забезпечити їх приймання та виконувати інші функції замовника;

- прийняти побудовану автомобільну дорогу у строкове платне володіння та експлуатацію;

- під час проектування, будівництва, ремонту та утримання автомобільної дороги дотримуватися вимог законодавства України у частині забезпечення екологічної безпеки, охорони пам'яток історії та культури, надр, лісів і земель, які відводяться для розміщення автомобільної дороги;

- нести відповідальність за ризики, пов'язані зі здійсненням будівництва, експлуатації та строкового платного володіння автомобільною дорогою, включаючи ризики, пов'язані із забезпеченням безпеки дорожнього руху;

- дотримуватися визначених законодавством України прав користувачів автомобільної дороги, побудованої на умовах концесії;

- забезпечити страхування автомобільної дороги - об'єкта концесії;

- використовувати за цільовим призначенням надану у концесію автомобільну дорогу;

- узгоджувати з концесієдавцем питання комплексної забудови території об'єкта концесії та об'єктів придорожньої інфраструктури з оформленням угоди згідно зі встановленою формою;

- подавати концесієдавцю відповідну технічну та фінансову звітність;

- вносити концесійні платежі згідно з умовами цього договору;

- не використовувати автомобільну дорогу як предмет забезпечення зобов'язань за іншими цивільно-правовими угодами;

- використовувати амортизаційні відрахування, що нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені у зв'язку з виконанням умов цього договору, виключно на відновлення цих основних фондів;

- інші обов'язки, передбачені законодавством України;

* окупність вкладених концесіонером інвестицій та отримання ним прибутку здійснюється за рахунок плати за проїзд автомобільною дорогою та використання відповідних споруд об'єкта концесії та об'єктів придорожньої інфраструктури;

* плата за проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії: 1) справляється концесіонером у порядку, що визначається концесійним договором, з усіх власників або користувачів автотранспортних засобів, які користуються такими дорогами; 2) максимальний розмір плати за проїзд та порядок відшкодування за безоплатний проїзд автомобільними дорогами (в тому числі в разі стихійного лиха, катастрофи, епідемії, епізоотії, а також проїзду транспорту органів державної влади, підрозділів Міністерства оборони України, прикордонної служби, внутрішніх військ, органів внутрішніх справ і транспортних засобів швидкої медичної допомоги), побудованими на умовах концесії, встановлюються Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ від 12.03.2003 р. № 319 Про затвердження Методики розрахунку платежів за надання концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг);

* обов'язковість безоплатного проїзду автомобільними дорогами (об'єктом концесії) у передбачених законом випадках з відшкодуванням концесіонеру пов'язаних з цим втрат (відповідно до затв. постановою КМУ від 06.07.2000 р. № 1065 «Порядку відшкодування за безоплатний проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії»: (І) безоплатний проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії, дозволяється: а) транспортним засобам, що належать фізичним або юридичним особам усіх форм власності та використовуються ними у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру (стихійне лихо, катастрофа, епідемія, епізоотія). Період використання автомобільних доріг для безоплатного проїзду всіма транспортними засобами встановлюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними держадміністраціями; б) транспорту органів державної влади, підрозділів Міноборони, прикордонних та внутрішніх військ, органів внутрішніх справ і транспортним засобам швидкої медичної допомоги під час виконання службових обов'язків на підставі перепустки встановленого зразка, що дійсна тільки для цього транспортного засобу відповідно до встановленого порядку та форми реєстрації безоплатного проїзду; (II) безоплатний проїзд за такими перепустками фіксується концесіонером; (III) розрахунок втрат здійснюється концесіонером відповідно до встановленого порядку та подається Раді міністрів Автономної Республіки Крим або відповідній облдержадміністрації для прийняття рішення про виділення коштів на відшкодування зазначених втрат з відповідного бюджету (відшкодування здійснюється не пізніше ніж протягом місяця після отримання розрахунку); (IV) відшкодування втрат, пов'язаних з безоплатним проїздом автомобільними дорогами транспортних засобів, здійснюється: а) за рахунок відповідних видатків, передбачених у кошторисах органів державної влади, відповідних підрозділів Міноборони, прикордонних та внутрішніх військ, органів внутрішніх справ, а також закладів охорони здоров'я та підприємств, установ і організацій, що використовують транспортні засоби швидкої медичної допомоги; б) на підставі документів, які підтверджують факт безоплатного проїзду, та розрахунку втрат, що підлягають відшкодуванню, поданих концесіонером зазначеним органам, підрозділам, закладам, підприємствам, установам і організаціям, протягом десяти днів після їх отримання; в) відповідно до прейскуранта цін за проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії;

* використання концесійних платежів: концесійні платежі (1) спрямовуються до Державного бюджету України (до Державного дорожнього фонду України) і мають виключно цільовий характер (використовуються на витрати, пов'язані з ремонтом і утриманням автомобільних (позаміських) доріг загального користування) та (2) розподіляються у встановленому законодавством порядку;

* прибуток концесіонера: утворюється з отриманих концесіонером сум (плата за проїзд та відшкодування за безкоштовний проїзд) після сплати податків і внесення обов'язкових платежів, передбачених законами України і концесійним договором, і надходить у розпорядження концесіонера;

* підстави припинення договору:

- закінчення терміну, на який його було укладено;

- руйнування автомобільної дороги або заподіяння шкоди, яка виключає можливість її подальшої експлуатації;

- ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом;

* підстави розірвання договору:

- на вимогу однієї зі сторін договору за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавством України;

* зміна умов договору: у разі виникнення обставин, які потребують зміни умов договору, з дотриманням встановленого законом та договором порядку (попередження іншої сторони за певний строк; складання додаткової угоди про зміну умов договору, яка підписується концесієдавцем та концесіонером і є невід'ємною частиною договору).



3. Інші види спеціальних режимів господарювання

Якщо вищезгаданим спеціальним режимам господарювання в Господарському кодексі присвячені окремі глави, то решті видів - лише окремі статті.

Виключна (морська) економічна зона України (далі - МЕЗ) - морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що належать Українській державі. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться з урахуванням законодавства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

Правовий режим господарювання в цій зоні визначається:

* Господарським кодексом України (ст. 411,418);

* Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України» (далі - Закон «Про МЕЗ»);

* Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р., що була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р. «Про ратифікацію та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р.;

* Кодексом України «Про надра» від 27.07.1994 р., зокрема його положення щодо використання морського дна та його надр у виключній (морській) економічній зоні;

* актами законодавства про континентальний шельф;

* підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до згаданих законів та Конвенції.

Особливість правового режиму господарювання у виключній (морській) економічній зоні України полягає в тому, що:

1. Метою встановлення такого режиму є забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні.

2. Змістом цього режиму є сукупність заходів, що вживає держава для забезпечення додержання суб'єктами господарювання законодавства України на території виключної (морської) економічної зони.

3. Наявність в Української держави на території цієї зони суверенних прав щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, у тому числі виробництву енергії шляхом використання води, течій і вітру, а також щодо морського дна та його надр.

4. Юрисдикція України (в тому числі виключна) у МЕЗ передбачена відповідними положеннями нормативно-правових актів вищої юридичної сили (ст. 411 ГК, Кодексу України про надра, Закону «Про виключну (морську) економічну зону України»), актами законодавства про континентальний шельф та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

5. Основні засади співробітництва України з іншими державами на території виключної (морської) економічної зони:

* мета - координація управління живими ресурсами української виключної (морської) економічної зони, їх збереження, розвідки й оптимального використання, проведення наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

* правові підстави співробітництва - міжнародні договори;

* наявність у всіх держав (як прибережних, так і тих, що не мають виходу до морів) права користуватися (за умови дотримання законодавства України та загальновизнаних норм міжнародного права) свободою судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та іншими правомірними, з точки зору міжнародного права, видами використання морського простору;

* наявність в України виключного права на території зазначеної зони створювати, а також дозволяти та регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України;

* поєднання правових заходів щодо охорони суверенних прав України у МЕЗ з контрольними функціями з боку України (в особі уповноважених органів) за реалізацією прав щодо запобігання порушенням (забруднення морського середовища, захоронення відходів всупереч встановленому порядку, незаконна промислова діяльність, порушення правил безпечної експлуатації споруд, незаконна експлуатація природних ресурсів, незаконне ведення морських наукових досліджень), за застосуванням санкцій щодо порушників і виконанням зобов'язань інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій на території МЕЗ;

* система уповноважених органів Української держави щодо здійснення охоронних і контрольних функцій на території МЕЗ: Державна прикордонна служба України, органи рибоохорони Міністерства рибного господарства України і органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України;

* система спеціальних санкцій, що застосовуються до порушників законодав-ствапроМЕЗ:оглядсудна-порушника(ст. 17 Закону «Про МЕЗ»), інспекція, переслідування судна-порушника, затримання або арешт судна-порушника (статті 19-20 Закону «Про МЕЗ»), господарсько-адміністративні штрафи (статті 22-26 Закону «Про МЕЗ»); конфіскація майна (засобів, знарядь, суден, споруд), із застосуванням яких вчинено порушення (статті 22, 24, 26 Закону «Про МЕЗ»);

* порядок притягнення до відповідальності: 1) складання акта про вчинення порушення посадовою особою Морської охорони Державної прикордонної служби України; 2) направлення цього акта разом з іншими документами, що стосуються цієї справи, протягом трьох днів з дня затримання порушника органу, уповноваженому застосовувати санкції (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації зазначені документи передаються для розгляду до районного/міського суду за місцем затримання порушника); 3) прийняття уповноваженим органом рішення про застосування відповідних санкцій (крім конфіскації) протягом п'яти днів після надходження вищезазначених документів (таке рішення оформлюється постановою відповідного органу або посадової особи). У передбачених Законом «Про МЕЗ» (ч. 2 ст. 27) випадках накладення і стягнення штрафу може проводитися безпосередньо на місці порушення. Судовий розгляд справ про порушення (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації) провадиться в присутності представників порушника та органів, які здійснюють охорону виключної (морської) економічної зони України.

Прикордонний режим господарської діяльності (ПРГД) характеризується такими рисами:

І. Запроваджується і діє на прикордонній території (на державному кордоні України); державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (ст. 1 Закону «Про Державний кордон України»). Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, державний кордон Української держави встановлюється (з відповідними позначеннями на місцевості) таким чином:

1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;

2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

3) на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

II. Правовий режим господарської діяльності на прикордонній території (на державному кордоні України) визначається: ГК України (ст. 412); законами України від 4 листопада 1991 р. «Про Державний кордон України» та від 03.04.2003 р. «Про Державну прикордонну службу»; міжнародними угодами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про будівництво автодорожнього мосту через ріку Західний Буг на українсько-польському державному кордоні в районі пункту пропуску Ягодин - Доруйськ, ратифікована Законом України від 20.04.2004 р.); підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до закону (Указ Президента України від 02.07.1996 р. «Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва Автономної Республіки Крим з суміжними прикордонними адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації»; наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної служби України від 24.11.2003 р. № 297/793 «Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон» та ін.).

III. Поєднання загальних (визначених законом) та місцевих (визначених на підставі закону відповідними органами державної влади за погодженням з органами Державної прикордонної служби України) умов здійснення господарської діяльності на прикордонній території (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань тощо). До загальних умов належать: необхідність отримання дозволу Державної прикордонної служби України (ДПСУ) на провадження робіт у прикордонній смузі та пропуск на цю територію; можливість запровадження у необхідних випадках ДПСУ додаткових тимчасових режимних обмежень на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі (ст. 24 Закону «Про Державний кордон України»); здійснення перетину кордону осіб, вантажів, транспортних засобів та іншого майна у встановленому законом порядку під контролем Державної прикордонної служби України (статті 11, 12); необхідність дотримання судами, що перетинають морський кордон України, заходять у порти та внутрішні води України, встановлених українським законодавством вимог та правил (статті 13-15); можливість запровадження (у випадках та порядку, визначених законом, Кабінетом Міністрів України) на окремих ділянках державного кордону з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб обмежень чи припинення сполучення через державний кордон або встановлення карантину для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження (ст. 19).

Правовий режим господарської діяльності в охоронних зонах характеризується такими рисами:

I. Види охоронних зон: санітарно-захисні, водоохоронні, території та об'єкти природно-заповідного фонду України, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні та інші території та об'єкти, віднесені законодавством до таких, що особливо охороняються.

II. Система нормативно-правових актів про спеціальний режим господарювання в охоронних зонах:

Господарський кодекс України (статті 413,418);

закони України: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»; від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; від 15.02.1995 р. «Про статус гірських населених пунктів в Україні»; від 10.02.2000 р. «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» та ін.;

підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до згаданих законів.

III. Зміст правового режиму: А. Стимули, спрямовані на збереження та покращення природного, оздоровчого, історико-культурного, духовного та ін. потенціалу цих територій (зон); Б. Обмеження для суб'єктів господарювання - інвесторів, що мають на меті охорону та захист природного, оздоровчого, історико-культурного, духовного та іншого потенціалу цих територій (зон) від негативного впливу результатів господарської діяльності (заборона застосування певних способів, методів і форм господарювання, що завдають чи можуть завдати шкоди потенціалу охоронної зони).

Спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства (галузеві режими господарювання) може встановлюватися за поданням Кабінету Міністрів України у формі прийняття Верховною Радою відповідного закону у разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку у цих галузях. Такий режим встановлено, зокрема, щодо господарської діяльності у Збройних силах України.

Система нормативно-правових актів про галузеві режими господарювання: Господарський кодекс України (статті 414, 418); закони (зокрема, Закон України від 21.09.1999 р. «Про господарську діяльність у Збройних силах України»); підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до ГК та спеціальних законів.

Специфіка правового режиму господарювання у Збройних силах України полягає у такому:

* у військових частинах дозволена лише неприбуткова господарська діяльність відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України переліку;

* мета здійснення такої діяльності - отримання додаткових джерел фінансування повсякденного функціонування військових частин, закладів та організацій, а також для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності;

* форма здійснення господарської діяльності - створювані військовими частинами (закладами, організаціями) підсобні господарства, що мають забезпечувати виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг з вищезгаданою метою;

* можливість передання (на конкурсних засадах і в передбаченому порядку) в оренду майна (крім бойового та спеціального) юридичним та фізичним особам за умови, якщо це не шкодить бойовій мобілізаційній готовності;

* можливість обмеження чи припинення господарської діяльності військових частин за рішенням Міноборони, у встановленому КМУ порядку.

Спеціальний режим господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації характеризується такими рисами:

I. Підставою введення є надзвичайний стан, надзвичайна екологічна ситуація. Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово

вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Надзвичайна екологічна ситуація - надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

II. Тимчасовий характер таких режимів (відповідно до встановленого строку його дії на території України чи певній частині її території).

III. Система нормативно-правових актів про такий режим:

* Господарський кодекс України (статті 416, 418);

* закони України: 1) загальні щодо такого режиму господарювання та умов/ підстав його встановлення: від 16.03.2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану)»; від 08.06.2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», від 13.07.2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»; 2) спеціальні - щодо оголошення певної території зоною надзвичайного стану чи надзвичайної екологічної ситуації: від 05.09.2000 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеслав-чик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусове, Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» та ін.;

* підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до вищезгаданих законів, зокрема, укази Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, що затверджуються Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

IV. Встановлення на території таких зон (згідно з прийнятим на підставі Конституції Указу Президента) тимчасових обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладення на них додаткових обов'язків (статті 16-18 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», статті 10-13 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

V. Надання (відповідно до загальних законів про правовий режим надзвичайного стану) органам державної влади та органам місцевого самоврядування додаткових повноважень, спрямованих на забезпечення комплексу заходів, що вживаються в умовах надзвичайного стану (надзвичайного екологічного стану).

VI. Надання спеціальних гарантій громадянам і суб'єктам господарювання щодо забезпечення їх прав, свобод та законних інтересів в умовах надзвичайного стану/надзвичайної екологічної ситуації (статті 21-27 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», статті 14-15 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

Правовий режим господарської діяльності в умовах воєнного стану має

такі характерні риси:

I. Запроваджується в умовах воєнного стану.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

II. Система актів законодавства про воєнний стан: Конституція України (ст. 92); Господарський кодекс України (статті 417,418);

Закон України від 06.04.2000 р. «Про правовий режим воєнного стану».

III. Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

IV. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України (ст. 92), згаданий та інші закони України та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

V. Запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається на військове командуванням, яке має діяти разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

VI. Встановлення (згідно з прийнятим на підставі Конституції Указом Президента) тимчасових обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав суб'єктів господарювання та покладення на них додаткових обов'язків (статті 15,20 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).

VII. Надання загальних (ст. 418 ГК України) та спеціальних гарантій громадянам і суб'єктам господарювання щодо забезпечення їх прав, свобод і законних інтересів в умовах воєнного стану (статті 19-22 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).

VIII. Обов'язок України відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права у разі введення воєнного стану негайно повідомити через Генерального секретаря ООН держави, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.

Размещено на Allbest.ru

...