Підготовче провадження як самостійна стадія в системі кримінального судочинства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІДГОТОВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЯК САМОСТІЙНА СТАДІЯ В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ

Бабаєва О.В., асистент кафедри кримінального процесу

та оперативно-розшукової діяльності

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Анотація

підготовчий провадження кримінальний судочинство

Стаття присвячена визначенню сутності, значення та місця підготовчого провадження в системі кримінального судочинства України, розглянуто її нормативне регулювання. Проаналізовано наявність ознак підготовчого провадження, які притаманні самостійній стадії. Зроблено висновок, що підготовче провадження є самостійною стадією кримінального судочинства.

Ключові слова: система кримінального судочинства, підготовче провадження, підготовче судове засідання, стадія.

Аннотация

Статья посвящена определению сущности, значения и места подготовительного производства в системе уголовного судопроизводства Украины, рассмотрено её нормативное регулирование. Проанализировано наличие в подготовительном производстве признаков, присущих самостоятельной стадии. Сделан вывод о том, что подготовительное производство является самостоятельной стадией уголовного судопроизводства.

Ключевые слова: система уголовного судопроизводства, подготовительное производство, подготовительное судебное заседание, стадия.

Annotation

There are analyzed and covered іп order to determine essence, meaning and place of preparation of production in criminal justice system in Ukraine, it is considered normative regulation. It analyzed presence in preparation production features inherent in independent stage. It is concluded that production is an independent preparatory stage of criminal proceedings.

Key words: sistem of criminal procedure, preparatory execution, giving in a court, рreparatory court session, stage.

Актуальність теми

Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) кримінальне провадження складається з досудового розслідування та судового провадження, яке в суді першої інстанції включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами. Застосування зазначеного терміну та існуюче розташування підготовчого провадження в структурі закону, а також особливості врегулювання порядку його здійснення викликають необхідність щодо з'ясування його сутності, місця та значення в системі кримінального судочинства.

Назва інституту підготовчого провадження є відносно новою для національного законодавства, проте його зміст всім відомий - у такий спосіб автори-розробники кПк назвали раніше існуючу (відповідно до КПК 1960 року) стадію віддання обвинуваченого до суду, яка з 2001 року мала назву «попередній розгляд справи суддею». Питання визначення місця підготовчого провадження в системі кримінальної процесуальної діяльності розглядали такі вчені, як С.І. Дячук, О.В. Ігнатюк, Л.В. Карабут, М.І. Леоненко, Л.Г. Матієк, В.О. Попелюшко, Г.В. Соловей, І.В. Сукач, О.В. Єні та інші.

Виклад основного матеріалу

Вирішення питання про поняття, місце і значення підготовчого провадження в системі кримінальної процесуальної діяльності на етапі між закінченням досудового провадження та судовим розглядом можливе лише за умови розуміння оновленої конструкції КПК України саме в контексті нового уявлення понять про стадії та кримінальні процесуальні провадження. Так, загальновизнаною була точка зору, відповідно до якої систему кримінального процесу складали стадії [1, с. 66-69], які розумілися як відносно самостійні частини судочинства, які характеризуються конкретними завданнями, особливим кругом учасників процесуальної діяльності, специфікою процесуальної форми та видом певних рішень. Разом із тим кожна стадія, як етап процесуальної діяльності, характеризувалася сукупністю певних ознак, які й відрізняли одну від іншої.

Слід зазначити, що існуючий КПК при розбудові системи кримінальної процесуальної діяльності використовує термін «провадження», надаючи таким чином йому іншого змісту, на відміну від КПК 1960 року. Так, законодавець використовує термін «провадження» у декількох значеннях: по-перше, використання його відбувається в контексті загальної назви кримінального провадження (кримінальної процесуальної діяльності), а саме, діяльності органів досудового розслідування та суду стосовно його розслідування, розгляду та вирішення; по-друге, щодо окремих інститутів кримінального процесуального права, і тоді розуміється як провадження, яке характеризується сукупністю певних рис та виокремлюється в окремі глави -- глава 30 «Особливі порядки в суді першої інстанції - спрощене провадження та провадження в суді присяжних, або виділяється в окремі розділи: «Особливі порядки кримінального провадження», який містить провадження на підставі угод (глава 35), провадження у формі приватного обвинувачення (глава 36), провадження щодо окремої категорії осіб (глава 37), провадження щодо неповнолітніх (глава 38) та провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (глава 39); по-третє, застосування терміна «провадження» використовується задля виокремлення елементів структури кримінальної процесуальної діяльності, що відображають його рух, динаміку, а саме, відповідно до процедури досудового розслідування та судового розгляду в судах першої та другої інстанцій тощо (тобто, відповідно до тих частин кримінальної процесуальної діяльності, які довгий час у науці кримінального процесу розглядалися як стадії).

на підставі викладеного, вбачається, що підготовче провадження може розглядатися тільки в контексті сприйняття його як невід'ємної частини кримінального провадження, які розуміються як стадії кримінальної процесуальної діяльності.

У науковій літературі радянських часів вчені, описуючи ознаки кримінальної процесуальної стадії, вважали, що будь-який автономний етап кримінального процесу, для того щоб бути визнаним стадією, повинен відповідати ряду вимог. По-перше, необхідно, щоб цей етап процесу був неминучою, обов'язковою його частиною. По-друге, будь-яка частина провадження, яка визнається окремою стадією, повинна мати таке безпосереднє завдання, невиконання якого перешкоджає подальшому розвитку кримінальної діяльності. Це завдання випливає із загальних завдань кримінального провадження, але повинне характеризуватися відносною самостійністю. По-третє, процесуальні дії та відносини, які утворюють самостійну стадію, протікають у специфічних для цієї частини провадження умовах, за своїм характером відрізняючи його від інших. Почетверте, наприкінці кожної стадії приймається акт, в якому уповноважені на це державні органи або посадові особи викладають своє рішення та вказують на подальший рух провадження [2, с. 39; 3, с. 158].

Аналізуючи наукову літературу, можна зробити висновок, що більшість сучасних дослідників суттєво не різняться із класиками щодо визначення поняття стадії кримінального процесу, а лише частково її деталізують та розширюють [4, с. 48]. О.В. Волколуп визначає ті ж самі ознаки дещо в іншій інтерпретації, додаючи до кола ознак, які дозволяють відокремити самостійну стадію, ще й принципи, які діють у рамках тієї чи іншої стадії, а також коло принципів, які не діють у межах стадії. додаючи до кола ознак, які притаманні стадіям, також принципи, автор тим самим підтримує висунуту за радянських часів точку зору, відповідно до якої однією з ознак стадії, як самостійної частини, необхідно відносити принципи (засади) кримінального процесу [5, с. 51], вважаючи, що «принципи утворюють «каркас» будь-якої стадії. В залежності від їх сукупності та особливостей реалізації на тих або інших етапах кримінального процесу цілком можна з'ясувати особливості конкретної стадії та її індивідуальність у системі кримінального процесу» [6, с. 20-21]. Втім слід погодитися з точкою зору, відповідно до якої своєрідність вираження принципів не може бути включена до характеристики стадії, оскільки дана ознака характеризує стадію не як окремий етап кримінального процесу, а як її процесуальну форму та методи впливу [7, с. 116].

Найбільш вдалим, на наш погляд, є визначення ознак стадії, яке запропоновано Л.М. Лобойко, який доповнює вищевказані ознаки стадії її етапами, зазначаючи, що стадії кримінального процесу - це «відносно самостійні частини, кожна з яких має власні завдання, специфічне коло учасників і процесуальних засобів діяльності, проходить притаманні тільки для неї етапи і завершується прийняттям певного рішення, яким вона, як правило, трансформується в наступну стадію» [8, с. 11].

Таким чином, розглядаючи етап, який знаходиться між досудовим розслідуванням та судовим розглядом, більшістю вчених, як за радянських часів (віддання обвинуваченого до суду), так і в пострадянський період (попередній розгляд справи суддею) традиційно вважався самостійною стадією кримінального провадження [9, с. 181; 10, с. 7; 11, с. 7-8]. Такої ж думки дотримувалися як вітчизняні, так і російські вчені, коли на зміну стадії віддання до суду прийшла стадія попереднього розгляду справи (підготовчі дії суду - у КПК РФ) [12, с. 5].

У сучасній процесуальній літературі підготовче провадження також розглядається як самостійна стадія кримінального провадження [13, с. 2; 14, с. 15; 15, с. 197], однак, у зв'язку з тим, що відповідно до структури закону підготовче провадження є частиною судового провадження, деякі вчені все-таки вказують на те, що воно не може бути самостійною стадією.

Так, на думку Л.В. Карабут суд першої інстанції відповідно до КПК 2012 року діє в межах однієї стадії судового провадження, а підготовче провадження є лише етапом цієї стадії, бо елементи її структури та змісту не дають можливість віднести її до числа самостійних стадій [16, с. 292-293].

В.О. Попелюшко також, говорячи про підготовче провадження та судовий розгляд, не використовує термін «стадія», вважаючи їх «етапами» з-поміж трьох послідовних етапів стадії судового провадження, де судовий розгляд є центральним [17, с. 45].

не підтримуючи вказані думки, які, до речі, знаходяться у меншості, більшість учених вважають підготовче провадження самостійною стадією кримінального судочинства. Так, М.І. Леоненко стверджує, що «... незважаючи на те, що формально підготовка до судового розгляду, тобто підготовче провадження набуло статусу процесуального інституту й увійшло в структуру стадії судового провадження у першій інстанції, його зміст дозволяє стверджувати, що воно зберегло свою самостійність і значущість саме як стадія кримінального процесу» [18, с. 241].

О.В. Єнік, та Л.Г. Матієк також вважають підготовче провадження не лише проміжним етапом між стадією досудового розслідування та судовим розглядом, а самостійною стадією судового провадження, якій властиві всі характерні ознаки для стадій кримінального процесу [19, с. 288].

Таким чином, вважаємо за необхідне розглянути підготовче провадження в контексті відповідності її тим ознакам, яким повинне відповідати кримінальне провадження, як самостійна стадія, а саме: мета та завдання, встановлені законом строки, порядок, етапи, коло учасників та рішення.

Підготовче провадження є обов'язковою частиною кримінальної процесуальної діяльності, яку неможливо уникнути. Так, КПК у статті 283 передбачає, що досудове розслідування може закінчитися закриттям кримінального провадження (ст. 284 КПК України) або складанням обвинувального акту (ст. 291 України), або складанням клопотання: про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 285-287 КПК України), про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ст. 292 КПК України). Після затвердження одного із указаних документів прокурор надсилає його для розгляду у підготовче провадження до суду першої інстанції. Таким чином, якщо на досудовому розслідуванні кримінальне провадження не закривається, а спрямовується у судове провадження, воно обов'язково має пройти підготовче провадження.

Підготовче провадження виокремлено в часі, оскільки воно займає проміжне становище між досудовим слідством та судовим розглядом, з якими логічно пов'язане, але існує відособлено та виділено чітко визначеними законом часовими межами. Так, відповідно до ч. 1 ст. 314 КПК після отримання обвинувального акта клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше 5-ти днів із дня його надходження призначає підготовче судове засідання (ч. 1 ст. 314 КПК). Визначення судді (колегії суддів) відповідно до ст. 35 КПК здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів кримінального провадження.

Як зазначалося, протягом п'яти днів, з дня отримання матеріалів від прокурора, повинно бути призначено підготовче судове засідання. При конкретній, на першій погляд, визначеності закону щодо строків призначення підготовчого засідання постає ряд питань. По-перше, з якого моменту повинно бути обчислення строків призначення - з дня його надходження до суду або до конкретного судді?

На це питання намагається відповісти Вищий спеціалізований суд України (далі - ВССУ) в Інформаційному листі «Про порядок здійснення підготовчого провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 3 жовтня 2012 року № 223-140/0/4-12, де пропонується постановляти ухвалу про призначення підготовчого судового засідання не пізніше п'яти днів із дня надходження у провадження конкретного судді обвинувального акта чи інших, визначених законом документів [20].

Тому ми не можемо погодитися з висновком про те, що ця рекомендація ВССУ прямо суперечить ст. 314 ПКП, згідно з якою 5-денний термін слід рахувати з дня надходження цих документів до суду, а не до провадження конкретного судді [21, с. 12].

Нарешті, наступне питання полягає в тому, чи повинен суд протягом п'яти днів із дня реєстрації кримінального провадження провести підготовче судове засідання, чи протягом п'яти днів повинно тільки бути прийнято рішення про дату його призначення? Це питання є актуальним, бо на практиці суддя (суд) протягом цих п'яти днів приймає рішення про дату підготовчого судового засідання. це відбувається тому, що за цей строк інколи неможливо забезпечити присутність усіх учасників кримінального провадження, та слід враховувати вимогу закону про те, що судове засідання на може бути призначено раніше, аніж за 5 днів вручення обвинуваченому копії обвинувального акта.

Після проведення підготовчого судового засідання справа до судового розгляду повинна бути призначена не пізніше 10-ти днів після постановлення ухвали про її призначення (ч. 2 ст. 316 КПК). За цей строк повинні бути виконані всі підготовчі до судового розгляду дії, що є однією з гарантій забезпечення дотримання розумних строків.

торкаючись питання щодо визначення власних завдань підготовчого провадження, слід зазначити, що на сьогодні в процесуальній літературі надається їх перелік, виходячи лише з місця розташування стадії в системі кримінальної процесуальної діяльності. Враховуючи, що воно залишилося колишнім (між досудовим слідством і судовим розглядом), їх погляди не зазнали суттєвих змін. так, до них відносять: розв'язання питання про встановлення (перевірку) достатності підстав для призначення судового розгляду, а також підготовку матеріалів кримінального провадження до судового розгляду [22, с. 522; 23, с. 288; 24, с. 124].

Визначення завдань підготовчого провадження повинно відбуватися в контексті розмежування таких понять, як «завдання» та «повноваження», з тим, щоб уникнути «помилок минулого», а також з урахуванням, по-перше, зміни підходу до визначення місця і ролі суду у кримінальному провадженні, який має бути не суб'єктом, що здійснює контроль за досудовим слідством, а суб'єктом, до компетенції якого належить здійснення правосуддя; а, по-друге, впровадженням змагальної моделі кримінального провадження, якій притаманно здійснення кожним суб'єктом кримінальної процесуальної діяльності власної функції.

Окрім того, при визначенні завдань підготовчого провадження необхідно виходити з виду того акту, який отримує суд, та, відповідно, з процесуального порядку його розгляду. Як нами вже зазначалося, з прийняттям у 2012 році кПк змінилася концепція кримінального судочинства, що обумовило зміну підходів до вирішення кола питань, одним із яких є переоцінка природи обвинувального акта.

Зазначення нами саме таких критеріїв є необхідним, тому що в залежності від документа, який надійшов від прокурора, на наш погляд, повинні бути визначені завдання підготовчого провадження. Визначення завдань підготовчого провадження можливо в контексті їх класифікації, в основу якої має бути покладено документ, який надійшов на розгляд суду. так, при надходженні обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру суд встановлює підстави для призначення судового розгляду, угоди про примирення або про визнання вини (далі - угоди) - підстав для її затвердження та ухвалення вироку, а клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності - його обґрунтованості.

Таким чином, можна зробити висновок, що процесуальний порядок підготовчого судового засідання не може бути й не є єдиним. Це пов'язано із тим, що ми керуємося не тільки главою 27 КПК України, де врегульовано порядок підготовчого засідання, пов'язаний із призначенням судового розгляду, а й іншими положеннями КПК України. Так, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому провадженні суд не тільки приймає рішення про призначення судового розгляду, а й про затвердження або відмову у затвердженні угоди (порядок регулюється ст. 468-475 КПК України). А також, відповідно до п. ч. 3 ст. 314 КПК України може прийняти рішення щодо задоволення клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (порядок регулюється ст. 284-288 КПК України).

Виходячи із зазначеного та розмежовуючи терміни «завдання» та «повноваження», вбачається таке:

1. Обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор надсилає до суду з метою призначення судом судового розгляду. У такому випадку завданням цієї стадії є встановлення підстав для призначення судового розгляду та здійснення організаційно-підготовчих дій для його призначення. Повноваження суду полягають у перевірці матеріалів на відповідність закону, встановленні підсудності матеріалів суду, на розгляд якого вони надійшли, тощо, а також у діях, пов'язаних із підготовкою судового розгляду (ст. 315 та ст. 317 КПК України).

2. Клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурор надсилає до суду метою вирішення цього питання по суті. Завданням стадії при надходженні цього документа є встановлення судом підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Повноваження суду полягають у перевірці обґрунтованості клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності і вирішення вказаного питання відповідно до вимог Кримінального кодексу України.