Окремі види господарських договорів

Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договори про надання транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо.

Найбільш поширеними транспортними договорами у сфері господарювання є:

* договори перевезення вантажів;

* договір транспортного експедирування;

* договори на подачу і прибирання вагонів;

* договори на експлуатацію залізничної під'їзної колії;

* договори буксирування;

* договір чартеру (фрахтування);

* договори каботажу;

* та ін.

4.2 Транспортне законодавство

Договірні відносини у сфері транспорту регулюються Господарським кодексом України (гл. 32 «Правове регулювання перевезення вантажів», статті 306-316), Цивільним кодексом України (щодо перевезень - глава 64, транспортного експедирування - глава 65), а також актами спеціального транспортного законодавства.

Спеціальне транспортне законодавство регулює відносини, які складаються щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності на транспорті. До системи цього законодавства входять:

* транспортні кодекси: Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р.; Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.;

* закони України: «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.; «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р.; «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.; «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р.; «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.; «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р.;

* акти Уряду, серед яких низка транспортних статутів (Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затв. постановою РМ СРСР від 15.10.1955 р. № 1801; Статут автомобільного транспорту У PCP, затв. постановою РМ У PCP від 27.06.1969 р. № 401; Статут залізниць України, затв. постановою КМУ від 06.04.1998 р. № 457);

* відомчі нормативно-правові акти: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорт України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Положення про порядок підготовки і надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497 та ін.

Крім того, щодо практики розгляду договірних спорів у сфері транспорту була прийнята низка роз'яснень і листів Вищим господарським судом (його Президією), в тому числі:

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 21 липня 1992 р. № 01-6/856 «Пре деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»;

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 20 листопада 1992 р. № 01-6/1395 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею»;

Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 17 квітня 1998 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць»; та ін.

4.3 Учасники договірних відносин у сфері транспорту

Участь у договірних відносинах у сфері транспорту беруть різні категорії осіб, які мають необхідний для цього обсяг правосуб'єктності.

Учасників договірних відносин у сфері транспорту умовно можна поділити на дві категорії: 1) безпосередні учасники (як сторони відповідних договорів); 2) опосередковані учасники (здійснюють регулювання договірних відносин, координацію дій безпосередніх учасників договірних відносин).

Безпосередніми учасниками договірних відносин у сфері транспорту є 1) транспортні підприємства (індивідуальні підприємці, що здійснюють перевезення та надають інші транспортні послуги); 2) суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, на користь та/або на замовлення яких надаються відповідні транспортні послуги.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт» перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюється залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. У ч. З ст. 306 ГК України згадується, крім вищезазначених організацій, космічний, трубопровідний транспорт та інші види транспорту.

Транспортні організації (індивідуальні підприємці - у випадках, не заборонених законом) повинні мати відповідні ліцензії на здійснення перевезень відповід-ним видом транспорту, порядок отримання яких регулюється Законом України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Опосередкованими учасниками транспортно-договірних відносин є органи державної виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у галузі транспорту До складу системи цих органів входять:

* Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку) як головний (провідний) орган цієї системи;

* підпорядковані Мінтрансзв'язку: Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укразалізниця); Державна авіаційна адміністрація, Державний департамент автомобільного транспорту, Державний департамент морського і річкового транспорту, Державна спеціальна служба транспорту.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, (затверджено постановою КМУ від 06.06.2006 р. № 789), основними завданнями Мінтрансу України є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;

- організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту;

- забезпечення проведення державної політики з питань розвитку всіх видів автомобільних доріг на території України;

- участь у межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;

- здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської і світової транспортної систем;

- здійснення державного управління та регулювання у сфері торговельного мореплавства;

- організація і контроль відповідно до законодавства за діяльністю морських і річкових портів;

- виконання відповідно до законодавства дозвільно-реєстраційних функцій у сфері забезпечення безпеки руху, торговельного мореплавства та судноплавства на внутрішніх водних шляхах;

- забезпечення в межах своєї компетенції захисту авіації від актів незаконного втручання в її діяльність.

Мінтрансзв'язку відповідно до покладених на нього завдань:

* здійснює державне управління в галузі транспорту, у сфері використання і обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;

* вживає заходів щодо розвитку національної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів, інфраструктури транспортного комплексу України;

* здійснює відповідно до законодавства заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової, соціальної політики та політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговель-ного мореплавства;

* розробляє і реалізує заходи щодо налагодження взаємодії та координації діяльності всіх видів транспорту;

* організовує і контролює відповідно до законодавства роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті;

* здійснює відповідно до законодавства державний нагляд за додержанням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки торговельного мореплавства, руху, відповідно, на морському та річковому, залізнич-ному та автомобільному транспорті;

* контролює впровадження автоматизованих систем управління, зв'язку, інформаційного та навігаційного забезпечення національної транспортної системи України і національної мережі міжнародних транспортних коридорів;

* забезпечує в межах своєї компетенції правове регулювання перевезень пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, технічної експлуатації рухомого складу, функціонування морських та річкових портів, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання аеропортів і шляхів сполучення, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства;

* здійснює загальне управління проведенням державної реєстрації суден, дипломуванням спеціалістів морського флоту, забезпечує діяльність лоцманської, гідрографічної служби та служби регулювання руху суден;

* виконує відповідно до законодавства функції із забезпечення перевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом та великовагових і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;

* здійснює інші повноваження, визначені вищезгаданим Положенням, та виконує інші функції, що випливають з покладених на нього (Мінтрансзв'язку) завдань.

4.4 Договір на перевезення вантажів

Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 1 ст. 909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його упо-вноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цей вид договорів укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої ставляться спеціальні вимоги. Так, згідно з ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сторони договору: перевізник і відправник, проте участь у виконанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа ви-значена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, проте повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним і двостороннім.

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, а й у наявності інших специфічних ознак. Насамперед це особливий суб'єктний склад -однією зі сторін договору, яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України від 10 листопада 1994 року «Про транспорт». Відповідно до статті 6 цього Закону перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг складає зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому транспортними статутами та кодексами надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту та зв'язку України, іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено ст. ст. 12, 14 Господарського кодексу України, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Умови та порядок ліцензування окремих видів вантажних перевезень регулюються:

* Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу на таксі), затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 18.12.2003 р. № 136/985;

* Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 07.12.2001 р.№ ЮЮ/6201;

* Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регу-ляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 30.01.2002 № 11/50;

* Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 08.06.2001 №85/363;

* Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробування, виробництва, експлуатації ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національного космічного агентства України від 19.12.2000 №79/215;

* іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення перевезень (окремими видами транспорту) можливе й індивідуальними підприємцями, які отримали відповідні ліцензії, сертифікати та дозволи (хоча перевезення значних вантажів на систематичній основі, на значні відстані та з використанням кількох видів транспорту більше відповідає можливостям транспортних підприємств, ніж індивідуальних підприємців, що пов'язано зі складністю організації перевезень).

Транспортні кодекси та статути встановлюють специфічні вимоги до перевізників на залізничному, повітряному, морському та внутрішньому водному тран-спорті, аналіз положень яких дозволяє визначити особливість правового статусу цих перевізників:

* повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт господарювання, власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію повітряного судна для вантажних перевезень на підставі ліцензії, сертифікату експлуатанта та дозволу, що регулює доступ на ринок авіаційних перевезень;

* перевізниками на залізничному транспорті вантажів є залізниці - статутні територіально-галузеві об'єднання, до складу яких входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і які, при централізованому управлінні здійснюють перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р.); в Україні функціонує 6 залізниць: Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна;

* вантажним перевізником на морському та внутрішньому водному транспорті є такий суб'єкт господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішнього плавання, який здійснює експлуатацію цього судна для вантажних перевезень морськими або внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії;

* вантажним перевізником на автомобільному транспорті є суб'єкт господарювання (автотранспортне підприємство, індивідуальний підприємець), який на підставі отриманих ліцензій здійснює експлуатацію власних та/ або орендованих транспортних засобів (автомобілів) з метою перевезення вантажів.

Відправником вантажу є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж органу транспорту для його перевезення і якій цей вантаж належить на законних підставах.

Якщо перевезення відбуваються у прямому або прямому змішаному сполученні, договір перевезення укладає та організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж у пункті відправлення.

У відносинах перевезення беруть участь також одержувачі вантажу - зазначені у документі на перевезення вантажу юридичні чи фізичні особи, які за дорученням вантажовідправника отримують вантаж. Як правило, такі особи перебувають у договірних відносинах із відправником вантажу (купівлі-продажу, контрактації, поставки тощо).

Якщо у відносинах перевезення бере участь одержувач вантажу, договір на перевезення вантажу є договором на користь третьої особи, для якої виникають певні права (зокрема, вимагати видачі вантажу) та обов'язки (зокрема, прийняти вантаж).

Договори перевезення вантажу на певному виді транспорту можуть бути різних різновидів, що пов'язано з технологією перевезень тим чи іншим видом транспорту. Так, відповідно до Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497), договори морського перевезення вантажу залежно від виду останнього (вантажу) поділяються на такі різновиди:

* договори перевезення генеральних вантажів;

* договори перевезення навалочних вантажів;

* договори перевезення небезпечних вантажів;

* договори на ліхтерні перевезення;

* договори перевезення контейнерів.

Кодекс торговельного мореплавства України (статті 131, 132) розрізняє види Договорів за критерієм сфери перевезень (всередині країни чи за її межі) на:

* договори на каботажні перевезення (перевезення вантажів між портами України);

* договори на міжнародні перевезення (перевезення вантажів між портами України та іноземними портами).

Умови договору перевезення вантажу поділяються на універсальні (притаманні для перевезень будь-яким видом транспорту) та специфічні (характерні Для перевезень певним видом транспорту).

Універсальні умови визначаються Господарським і Цивільним кодексами України, а специфічні - транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі договором.

Умовами договору перевезень є:

предмет договору - надання послуг перевезення вантажу, для чого перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у передбачений договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК України), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк призначений для перевезення вантаж у належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України). Порушення однією зі сторін своїх зобов'язань щодо предмета договору (надання перевізником непридатних транспортних засобів для перевезення вантажу;

надання відправником вантажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу) інша сторона вправі відмовитися від виконання свого зобов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без відповідного пакування та маркування; відправник - від непридатного для перевезення транспортного засобу);

умови перевезення вантажу зазвичай є специфічними (передбачаються транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі - договором; зміна цих умов вантажовідправником можлива з дотриманням встановленого згаданими правовими документами порядку (ч. 1 ст. 309 ГК України); проте перевізник (незалежно від виду транспортного засобу) зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу; одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу (ч. 1 ст. 310 ГК України);

провізна плата (ст. 916 ГК України) встановлюється за погодженням сторін, якщо інше не встановлено актами законодавства; перевезення вантажу транспортом загального користування зазвичай здійснюється за встановленими тарифами. Робота чи послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін;

завантаження та вивантаження вантажу (ст. 918 ЦК України) здійснюється відправником чи перевізником відповідно до домовленості сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами; розподіл зазначених обов'язків між сторонами може здійснюватися відповідно до моделей договору на реалізацію майна (правила ІНКОТЕРМС), які застосовуються у відповідному договорі між відправником та одержувачем; строки завантаження та вивантаження встановлюються договором, якщо інше не встановлено актами законодавства; про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ (ч. 5 ст. 308 ГК України);

строки доставки вантажу передбачаються в договорі за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено актами законодавства (в тому числі транспортними статутами та кодексами); якщо договором, актами законодавства не встановлені строки доставки, то вантаж має бути доставлений у розумний термін (ч. 1 ст. 919 ЦК України);

відповідальність за порушення сторонами договірних зобов'язань:

* відшкодування збитків (ст. 224-229 ГК України, статті 923, 924. 1166 ЦК України); при цьому розмір заподіяної шкоди визначається за правилами ч. З ст. 314: а) у разі втрати або нестачі вантажу - у розмірі вартості втраченого вантажу (втраченої частини вантажу); б) у разі пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість; в) у разі втрати вантажу, зданого для перевезення з оголошенням цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу;

* штрафні санкції/неустойка, передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК України, інші акти законодавства) та договором перевезення вантажу (встановлюються за домовленістю сторін);

* оперативно-господарські санкції (притримання перевізником переданих йому для перевезення вантажів для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів - ч. 4 ст. 916 ЦК; відмова відправника від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення, а також відмова перевізника від прийняття вантажу, що подається у невідповідній тарі/ упаковці та/або не відповідає вимогам щодо маркування - ч. 1 і 3 ст. 917 ЦК України; відмова вантажоодержувача від прийняття вантажу, що був пошкоджений під час перевезення або втратив свою якість, - ч. 4 ст. 314 ГК. Порядок вирішення спорів, що виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 315 ГК України; ст. 925 ЦК України):

* обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315 ГК, ч. 1 ст. 925 ЦК;

* строки пред'явлення претензій: за загальним правилом - протягом б місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом 45 днів;

* строки для відповіді перевізником на претензію вантажовідправника: за загальним правилом - протягом 3 місяців; щодо претензій з перевезення у прямому змішаному сполучення - протягом 6 місяців; щодо претензій про сплату штрафу чи премії - 45 днів (ч. З ст. 315 ГК України); щодо претензій з міждержавних перевезень - протягом строків, встановлених тран-спортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

* строки для звернення до суду: за позовом до перевізника (загальне правило) - протягом 6 місяців з дня одержання відповіді на претензію або закін-чення строку для відповіді; для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, - протягом 6 місяців; щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, - протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Транспортні кодекси та статути також містять низку положень про відповідальність сторін за неналежне виконання договорів перевезення вантажів, які значною мірою збігаються з регулюванням договірних відносин з перевезення вантажів відповідно до Господарського кодексу України, проте містять і деякі спеціальні норми.

Згідно з ст. 13 Закону «Про транспорт», підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу детально врегульовано транспортними статутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту - статтею 924 ЦК.

Так, відповідно до Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж у всіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж.

Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у розмірах, встановлених ст. 106 Статуту залізниць.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини.

Слід мати на увазі, що законодавством визначено підстави звільнення перевізника від відповідальності. Зокрема, Статутом залізниць України передбачено, що залізниця звільняється від сплати штрафу за невиконання планів перевезень у разі, зокрема, стихійного лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), внаслідок якого було неможливо подати вагони (контейнери) під завантаження; незабезпечення подачі вагонів (контейнерів) через неплатоспроможність відправника; виконання плану перевезень власними (приватними) або орендованими вагонами (контейнерами); незавантаження відправником вагонів, поданих йому в меншій кількості, ніж заплановано, та ін. (ст. 108).

Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити й усунення яких від неї не залежало, та інших випадках.

Транспортними статутами та кодексами передбачена відповідальність вантажовідправників і вантажоодержувачів за неналежне виконання договорів пе-ревезення вантажів. Так, відповідно до ст. 118 Статуту залізниць України за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За пошкодження і втрату вагонів, контейнерів під час навантаження або вивантаження засобами відправника або одержувача на станції відправник, одержувач несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди, а також відшкодовують залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

Після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.

Порядок пред'явлення претензій і позовів, передбачений Господарським (ст. 315) та Цивільними кодексами (ст. 925) в основному віддзеркалює аналогічні норми транспортних кодексів (статутів). Так, відповідно до статей 386, 387 Кодексу торговельного мореплавства претензії до перевізника, що випливають з договору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності, незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у змішаному сполученні, - протягом шести місяців. З дня заявлення перевізнику претензії перебіг терміну позовної давності призупиняється до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Відповідно до статей 165,166 Статуту автомобільного транспорту Української PCP претензії автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її у такі строки з дня одержання претензії:

а) протягом 3 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень в автомобільному сполученні;

б) протягом 6 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні (тобто у взаємодії з іншими видами транспорту автомобільно-залізничних,автомобільно-водних,автомобільно-водно-залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень);

в) протягом 45 днів - по претензіях про сплату штрафів.

Аналогічні норми містяться в Статуті залізниць України.

Своєрідним транспортним договором, що застосовується на морському транспорті, є букінговий договір, який забезпечує перевезення вантажу (власне є різновидом договору морського перевезення). З договором морського перевезення букінговий договір поєднує предмет - надання послуг щодо перевезення вантажу, проте він має низку кваліфікуючих ознак, що дозволяють його виділити в окремий різновид договору морського перевезення, а саме:

* договір морського перевезення є реальним (договірні зобов'язання перевізника виникають з моменту надання вантажу для перевезення), а букінго-вий договір - консенсуальним (договірні зобов'язання виникають з моменту укладення договору);

* якщо договір морського перевезення є тристороннім (вантажовідправник, перевізник, вантоодержувач), то букінговий договір - двостороннім (за участю відправника або його агента та перевізника);

* особливість процедури укладення та форми букінг-договору (відправник направляє запит перевізникові про можливість відправки визначеного вантажу на судні перевізника; згода перевізника на здійснення перевезення оформляється у вигляді спеціального документа - букінг-ноти, в якій зазначаються усі суттєві умови договору, хоча укладення договору може здійснюватися шляхом обміну листами, факсограмами тощо);

* застосування букінгового договору зумовлено специфікою мореплавства, зокрема лінійним мореплавством (за заздалегідь визначеними маршрутами відповідно до затвердженого транспортною організацією графіку).

Особливості має перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні (ст. 312 ГК України, ст. 913 ЦК України). За цим договором перевезення здійснюється від вантажовідправника до вантажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиними перевізним документом. До цих договорів застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорів перевезення вантажу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами. Відносини між перевізниками під час перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні ре-гулюються вузловими угодами, порядок укладення яких встановлюється транспортними кодексами та статутами.

Різновидом транспортного договору, що поєднує в собі і перевезення, і оренду транспортного засобу (його частини), є договір чартеру (фрахтування), відповідно до якого одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів (груп туристів, наприклад), пошти або з іншою метою, що не суперечить законодавству (ст. 912 ЦК України). Цей договір найчастіше застосовується на морському та внутрішньому водному транспорті і є комплексним (містить елементи перевезення та оренди транспортного засобу).

Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає вищезгаданої умови;

3) інші письмові докази.

Поширеною (проте вельми спірною) точкою зору щодо природи договору фрахтування (віддзеркалена у вищезгаданих положеннях ГК та ЦК України) є ототожнення його з договором перевезення, хоча і з наявністю другорядних кваліфікуючих ознак.

Договори фрахтування можуть відрізнятися за комплексом ознак (предметом договору, його спрямованістю, видом документа, що підтверджує його укладення). Так розрізняють:

договір фрахтування судна по чартеру (є власне договором перевезення, оскільки передбачає обов'язок фрахтувальника подати фрахтівнику вантаж для переве-зення, а фрахтівник зобов'язується перевезти його на зафрахтованому судні);

договір фрахтування судна по тайм-чартеру (в цьому випадку перевезення вантажу є не предметом, а метою договору; перевізником вантажу в даному випадку виступає не фрахтівник, а фрахтувальник, відносини якого з відправником та одержувачем вантажу мають оформлятися договором перевезення; відтак, договір фрахтування на умовах тайм-чартеру містить переважно ознаки оренди транспортного засобу, що має використовуватися з певною метою і з дотриманням правил, встановлених на морському транспорті).

Чартер (фрахтування) застосовується і при повітряних перевезеннях вантажів. Відповідно до статті 61 Повітряного кодексу за договором чартера фрахтівник зобов'язується надати фрахтувальнику за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення вантажів.

4.5 Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг

Крім договорів перевезення, на транспорті використовуються договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг (у тому числі з використанням перевезень). Найчастіше такі договори є обслуговуючими перевезення.

У цій групі договорів (про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг) чимало різновидів, що віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту, проте є й універсальні. До останніх належить договір транспортного експедирування.

Договір транспортного експедирування (ст. 316 ГК України, ст. 929-935 ЦК України). За цим договором одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Плата за виконання експедитором послуг експедирування встановлюється за домовленістю сторін (загальне правило), а у визначених законодавством випадках - з використанням державних або комунальних цін (ч. 2 ст. 316; гл. 21 ГК України); якщо розмір плати не встановлений - клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 531 ЦК України).

Форма договору - письмова (зазвичай повна - шляхом підписання сторонами єдиного документа); крім того, клієнт зобов'язаний видати експедитору довіреність (якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків), надати інші документи та інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення тощо (тобто всю інформацію, необхідну для виконання експедитором встановлених договором обов'язків) - ч. 1 ст. 933 ЦК України.

Факультативні (необов'язкові) умови договору транспортного експедирування щодо покладання на експедитора таких обов'язків:

* організації перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом;

* укладання від свого імені або від імені клієнта договору/договорів перевезення вантажу;

* забезпечення відправки і одержання вантажів, а також інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням;

* надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання в пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо);

* можливість залучення до виконання своїх обов'язків інших осіб (проте перед клієнтом відповідатиме експедитор).

Відповідальність за договором транспортного експедирування: експедитора: за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків (прострочення виконання щодо організації чи забезпечення доставки; втрату чи по-шкодження наданого для експедирування майна та ін.);

клієнта - за порушення строків сплати послуг клієнта, за ненадання чи порушення строків надання експедитору необхідних для експедирування документів та інформації.

Форми відповідальності: відшкодування збитків; сплата неустойки (пені, штрафу); оперативно-господарські санкції (відкладання експедитором виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі - ч. З ст. 933 ЦК України).

На залізничному транспорті використовуються різноманітні договори, більшість яких спрямована на обслуговування перевезень вантажів. Найбільш поширеними серед них є два взаємопов'язаних договори: договір на експлуатацію залізничної під'їзної колії та договір на подання та прибирання вагонів, використання яких зумовлено специфікою залізничного транспорту.

Так, до складу залізничного транспорту входять залізничний транспорт загального користування та залізничні під'їзні колії, правовий режим яких і правова регламентація відносин між залізницею та власниками під'їзних колій (зазвичай перебувають на балансі підприємств, що їх експлуатують) передбачена Законом України «Про залізничний транспорт» (ст. 21), Статутом залізниць України (розділ 4) та Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій. І.В.Булгакова на підставі аналізу згаданих нормативно-правових актів виділяє низку ознак залізничних під'їзних колій (їх з'єднаність із загальною мережею залізниць безперервною рейсовою колією; їх належність різним підприємствам, організаціям, установам, незалежно від форми власності, та індивідуальним підприємцям; цільова призначеність - транспортне обслуговування одного або кількох суб'єктів у взаємодії із залізничним транспортом загального користування) та пропонує таке визначення цього договору:

Відповідно до договору експлуатації залізничної колії залізниця зобов'язується подавати під навантаження і вивантаження вагони до межі під'їзної колії у встановленому сторонами порядку, а володілець залізничної колії зобов'язується приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законо-давством облікових операцій, здійснювати подальший рух вагонів власними або орендованими локомотивами, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під'їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату.

Сторонами цього договору є, з одного боку, залізниця або уповноважена начальником залізниці організація (ст. 77 Статуту залізниць України), а з другого - законний володілець залізничної під'їзної колії (її власник, орендар, користувач, їх контрагенти), який має власні або орендовані локомотиви.

Забезпечення перевезень залізничним транспортом з використанням залізничних під'їзних колій зазвичай передбачає укладення між вищезгаданими сторонами (залізницею та законним володільцем під'їзних колій) іншого різновиду транспортного договору обслуговуючого характеру - договору про подачу та прибиранні вагонів. Відповідно до цього договору залізниця зобов'язується подавати під навантаження та вивантаження вагони безпосередньо на під'їзну колію і розставляти їх на місцях навантаження і вивантаження у встановленому сторонами порядку, а володілець - приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під'їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату.

У разі невиконання (неналежного виконання) сторонами зазначених видів договорів встановлюється відповідальність:

залізниці перед власниками/володільцями під'їзних колій, вантажовідправниками та вантажоодержувачами за:

а) порушення узгоджених обсягів подачі вагонів;

б) за подачу неочищених вагонів;

власника колії, законного володільця, орендаря, користувача, їх контрагентів, вантажовідправників і вантажоодержувачів перед залізницею за:

а) пошкодження вагонів і контейнерів на під'їзних коліях;

б) за повернення залізниці неочищених вагонів.

Контрольні запитання

1. Який зміст має поняття «господарське зобов'язання»?

2. Як класифікуються господарські зобов'язання?

3. Назвіть підстави виникнення господарських зобов'язань.

4. В який спосіб забезпечується виконання господарських зобов'язань?

5. На яких засадах мають виконуватися господарські зобов'язання?

6. За наявності яких підстав можуть припинятися господарські зобов'язання?

7. У чому полягає специфіка господарських договорів?

8. Які функції виконує господарський договір?

9. Назвіть критерії класифікації господарських договорів і, відповідно, види договорів згідно з класифікацією за певною ознакою.

10. У чому полягає практичне значення класифікації господарських договорів?

11. Які способи укладення господарських договорів належать до конкурентних?

12. За яких обставин є доцільним застосування неконкурентних способів укладення господарських договорів?

13. Назвіть випадки обов'язкового застосування конкурентних способів укладення господарських договорів.

14. Які вимоги ставляться до змісту господарських договорів?

15. В якій формі можуть укладатися господарські договори? Чи мають певні форми господарського договору модифікації (якщо так, то які саме)?

16. Яка модель господарського договору (з точки зору його змісту та форми) найкраще забезпечує належне виконання договірних зобов'язань?

17. Назвіть найбільш поширені види господарських договорів за критерієм економічного змісту та юридичних ознак.

18. Що ви вкладаєте в зміст поняття «договори на реалізацію майна», які категорії договорів цього виду можете назвати?

19. Чим відрізняється договір поставки від договору купівлі-продажу?

20. Які характерні ознаки договорів на користування чужим майном?

21. У чому полягає специфіка правового регулювання оренди державного та комунального майна?

22. Чим лізинг відрізняється від оренди? Який вид лізингових договорів має найбільше характерних ознак порівняно з іншими договорами на користування чужим майном (оренди)?

23. У чому полягає особливість підрядних договорів, які використовуються у сфері господарювання?

24. Які види підрядних договорів застосовуються у сфері господарювання?

25. Які санкції застосовуються за порушення зобов'язань за договорами підряду?

26. Назвіть договори, що за своїми ознаками належать до транспортних?

27. Які підвиди транспортних договорів належать до організаційних?

28. Назвіть характерні ознаки договорів перевезення вантажу?

29. В чому полягає специфіка обслуговуючих договорів у сфері транспорту? Які категорії транспортних послуг надаються за такими договорами?

Размещено на Allbest.ru

...