Сучасні напрями правового забезпечення охорони комерційної таємниці

Поняття і ознаки комерційної таємниці як об’єкта цивільних прав, особливості її охорони, юридична природа та суб’єкти. Юридичні гарантії реалізації прав на комерційну таємницю, підстави їх виникнення, зміни та припинення. Принципи правової охорони.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.06.2018
Размер файла 50,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Сучасні напрями правового забезпечення охорони комерційної таємниці

Вступ

право юридичний комерційний таємниця

Актуальність теми. В умовах ринку і посилення конкуренції дедалі більшого значення набувають такі поняття, як ділова інформація, секрет виробництва, комерційна таємниця, ноу-хау, конфіденційна інформація, інформація обмеженого доступу. Важливою умовою інноваційного розвитку є гарантії прав приватних власників, баланс комерційних інтересів і справедливого задоволення соціальних потреб. З огляду на те, що лише патентний захист неспроможний задовольнити потреби дослідників [1, с. 79-94], окрім формальних і забезпечених публічною охороною правових засобів, на перший план виходять приватноправові, зокрема, режим охорони комерційної таємниці. Це сприяє підвищенню довіри між сторонами відносин, а отже, інтенсифікації інноваційних процесів, зменшенню часових і грошових витрат на переговори. Застосування приватних засобів захисту об'єктів інтелектуальної власності не передбачає їх формалізації в законі, що надає суб'єктам господарювання можливість створювати власні системи корпоративного збереження інформації.

За таких умов одним з чинників, які забезпечують належний рівень економічної безпеки реалізації стратегічних змін, є захист інформації щодо об'єктів, конкретних напрямів та способів реалізації таких змін шляхом встановлення режиму комерційної таємниці. Виходячи з цього можна стверджувати, що вирішення проблемних питань організації захисту комерційної таємниці промислових підприємств має практичне значення.

Актуальність аналізу комерційної таємниці підвищується в зв'язку з перспективами вступу України до Європейського Союзу, що висуває необхідність виконання вимог Угоди про комерційне використання інтелектуальної власності TRIPS, зокрема, що стосується комерційної таємниці.

В основу написання даної роботи покладено ґрунтовний аналіз нормативно-правових актів, зокрема інформаційного законодавства України, а також погляди на це питання науковців, фахівців.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, в яких реалізуються суб'єктивні права на комерційну таємницю.

Предмет дослідження - теоретичні засади та практичні проблеми правового регулювання у сфері права на комерційну таємницю як елемент правовідносин, правові норми, що містяться у вітчизняних та міжнародних нормативно-правових актах та регулюють суспільні відносини, що складаються з приводу набуття і здійснення суб'єктивних прав на комерційну таємницю, а також українська та зарубіжна правозастосовча практика та доктринальні положення з проблематики теми.

Метою роботи є визначення найбільш актуальних інноваційних напрямів правового забезпечення охорони комерційної таємниці в Україні.

Означена мета дослідження досягається за допомогою постановки та вирішення наступних завдань:

- дослідження правової природи комерційної таємниці як об'єкта цивільних прав, виявлення, встановлення юридичного значення та класифікація її ознак, вдосконалення визначення поняття комерційної таємниці;

- розкриття змісту суб'єктивних прав на комерційну таємницю, встановлення їх юридичної природи, визначення підстав їх виникнення, зміни та припинення, з'ясування кола суб'єктів прав на комерційну таємницю;

- дослідження юридичних гарантій реалізації прав на комерційну таємницю, а також особливостей їх правової охорони;

- узагальнення правозастосовчої практики у сфері набуття і здійснення цивільних прав на комерційну таємницю в Україні, вивчення зарубіжного досвіду у відповідній сфері;

Методи дослідження: формально-логічний, логіко-юридичний структурно-аналітичний.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, 2 розділів, 6 підрозділів, висновку, списку використаних джерел.

1. Загальна характеристика цивільних правовідносин, пов'язаних з комерційною таємницею

1.1 Поняття і ознаки комерційної таємниці як об'єкта цивільних прав

Дослідження юридичної природи прав на комерційну таємницю потребує аналізу правовідносин, в яких такі права реалізуються і, щонайперше, об'єкта таких правовідносин - комерційної таємниці, адже розкриття поняття та ознак комерційної таємниці має важливе методологічне значення, оскільки саме особливості об'єкта прав на комерційну таємницю є визначальними для встановлення змісту таких прав, їх позиціонування в системі суб'єктивних цивільних прав, окреслення кола суб'єктів цих прав, встановлення підстав їх виникнення, зміни та припинення.

Правова наука розглядає об'єкти права в їх об'єктивному розумінні [2, с. 264] та об'єкти суб'єктивних прав. Об'єктами цивільного права як системи правових норм (об'єктивне розуміння права) є майнові та особисті немайнові суспільні відносини. Об'єктами суб'єктивних цивільних прав виступають матеріальні та нематеріальні блага, на які спрямовані ці суб'єктивні права та кореспондуючі їм суб'єктивні обов'язки осіб, котрі вступили у відносини між собою з метою задоволення певних потреб. Об'єкти суб'єктивних цивільних прав також ототожнюють з об'єктами цивільних правовідносин [3, с. 114].

Після набуття чинності ЦК України наука приватного права в Україні загалом сприйняла запропоновану в ст. 505 кодексу легальну дефініцію комерційної таємниці і обґрунтованих аргументів щодо її модифікації поки-що не прозвучало.

Важливим і проблемним як в теоретичному, так і в практичному сенсі є питання про співвідношення комерційної таємниці з іншою близькою економіко-правової категорією - ноу-хау, особливо з огляду на відсутність єдиного підходу до вирішення цього питання в наукових колах України. Проф. О.А. Підопригора зазначає, що стосовно визначення ноу-хау єдиної думки поки-що немає [4, с. 197] та наводить такі характерні риси ноу-хау:

а) за своєю суттю це знання і практичний досвід,

б) науково-технічна і економічна вартість (цінність);

в) можливість практичного застосування;

г) повна або часткова конфіденційність.

Існують наступні погляди на співвідношення комерційної таємниці та ноу-хау: по-перше, комерційну таємницю і ноу-хау розглядають в якості тотожних понять; по-друге, ноу-хау тлумачать як складову комерційної таємниці [5, с. 282]; і, по-третє, ноу-хау та комерційна таємниця розглядаються як самостійні та незалежні одна від одної правові категорії [6]. Розбіжність поглядів на шляхи вирішення вказаної проблеми пов'язана з різним трактуванням терміну «ноу-хау».

У законодавчій практиці України ноу-хау розглядається, переважно, як сукупність знань, досвіду, навичок і умінь, які приносять їх володільцю певну вигоду. Наприклад, Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає ноу-хау як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих [7]. У наведеній нормі-дефініції чітко прослідковується акцентування на категоріях «знання», «навички» та «досвід» як на сутнісних компонентах ноу-хау, тоді як змістом комерційної таємниці є лише інформація. На цих же категоріях фокусується дефініція ноу-хау, розроблена Виконавчим комітетом Міжнародної асоціації з охорони промислової власності: «Ноу-хау складається з таких технічних, комерційних, адміністративних, фінансових або іншого роду навичок та досвіду, які можуть дістати своє практичне застосування на фірмі окремого підприємця та в інших офіційних організаціях і установах» [8, с. 382].

Інформація є більш складним для дослідження поняттям, ніж, скажімо, енергія, яка займає визначене, давно з'ясоване місце у фізиці [9, с. 10].

Загалом же, виділяють такі розуміння інформації:

а) це повідомлення про стан справ, відомості про щось, які передаються людьми, тваринами, організмами, машинами;

б) невизначеність (ентропія), яка зменшується, знімається в результаті отримання повідомлень;

в) повідомлення, нерозривно пов'язане з управлінням, сигнали в єдності синтаксичних, семантичних та прагматичних характеристик;

г) передача, відображення різноманітності в будь-яких об'єктах і процесах (неживої та живої природи).

Інформація займає чільне місце й у спеціальних правових дослідженнях. Серед властивостей інформації, які мають юридичне значення, виділяються такі: нематеріальність, неспоживність, невичерпність, можливість необмеженого копіювання, фіксованість на матеріальних носіях, режимність доступу. О.В. Кохановська наводить такі теоретико-правові юридично значимі ознаки інформації:

1) збереження інформації за суб'єктом, який її передає;

2) немайновий характер, самостійність по відношенню до її носія та неможливість існування поза матерією та енергією;

3) неспоживність, зазнавання інформацією лише морального, а не фізичного старіння;

4) здатність до відображення, копіювання, збору та накопичення;

5) суб'єктивний характер в тому розумінні, що інформація з'являється в результаті діяльності суб'єкта, який має свідомість, та є результатом його інтелектуальної діяльності [10, с. 549-551].

Як передбачено у ч. 2 ст. 505 ЦК України, відомості, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, визначаються законом. При цьому вжитий термін «закон» підлягає не розширеному, а буквальному тлумаченню в розумінні ч. 2 ст. 4 ЦК України, тобто як вид нормативно-правового акту вищої юридичної сили, що приймається відповідно до Конституції України єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України.

На сьогодні, не існує єдиного закону, в якому були б вичерпно визначені відомості, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Уявляється, що ця прогалина правового регулювання буде заповнена нормами Закону України «Про комерційну таємницю», проекти якого подані у парламент. Водночас у спеціальних законах існують приклади законодавчого обмеження застосування до певної інформації режиму комерційної таємниці: фінансова звітність підприємств, регламент сертифікованого складу та ін.

Вище зазначалось, що Кабінет Міністрів України Постановою №611 від 9.08.1993 р. «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» [1] визначив перелік відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці. Хоч тепер цей нормативний акт за своїм видом і юридичною силою не відповідає вимогам ЦК України до акту, який має містити такий перелік інформації, все ж він залишається чинним і діятиме до приведення Кабінетом Міністрів України своїх актів у відповідність до ЦК України.

Аналіз названої Постанови уряду України дозволяє дати критичну оцінки більшості її норм. Наприклад, викликає сумніви обґрунтованість заборони відносити до комерційної таємниці «інформацію за всіма встановленими формами державної звітності». Режим комерційної таємниці не перешкоджає органам влади отримувати необхідну інформацію при здійсненні ними своїх повноважень, а обов'язок розкривати таку інформацію перед контролюючими органами ще не означає, що ця інформація втрачає комерційну цінність і не може охоронятися в установленому порядку. Навпаки, обов'язок правоволодільця розкривати комерційну таємницю перед уповноваженими органами влади - це складова частина правового режиму комерційної таємниці. Недоцільною існуючу заборону щодо віднесення окремих відомостей до складу комерційної таємниці також вважає Радутний О., оскільки «надання інформації таємного статусу не означає абсолютного заперечення на ознайомлення з нею за наявністю законних підстав» [11, с. 8]. Як правило, владні органи, отримуючи ту ж звітну інформацію від суб'єктів господарювання, зобов'язані відповідно до вимог закону захищати її в режимі службової таємниці, а відтак вона не стає загальновідомою і легкодоступною.

Заперечення також викликають пункти розглядуваної Постанови Кабінету Міністрів України про «дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів», «відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами», «документи про платоспроможність». Недоречним виявився й пункт про «участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю». Такі відомості найпевніше мають охоронятися в режимі комерційної таємниці.

Недоліки Постанови Кабміну можна також виявити в першому пункті переліку відомостей, що не становлять комерційної таємниці: «установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами». Тут названі не відомості, а їх носії, тобто матеріальні об'єкти. Матеріальні об'єкти, як відзначалось вище, становити комерційну таємницю дійсно не можуть, оскільки остання має суто інформаційну природу.

Важливо підкреслити, що відсутність доступу до відомостей, які складають комерційну таємницю, не стосується можливості отримання таких відомостей владними органами при реалізації ними своїх повноважень в межах наділеної компетенції. Доступ цих органів до конфіденційної інформації в таких випадках є правомірним і режиму комерційної таємниці не порушує. Відтак у відповідних випадках ознака конфіденційності комерційної таємниці не зникає, а інформація не втрачає правової охорони. Відомості, передані на запит таких органів, як правило, підпадають під режим службової таємниці і захищаються передбаченими законодавством способами без необхідності укладання угоди про нерозголошення інформації з обмеженим доступом [12, 13]. Навпаки, правопорушенням буде приховування запитуваних компетентними органами відомостей.

1.2 Особливості охорони комерційної таємниці у світовій практиці

В контексті ознаки відсутності легкого доступу до інформації, яка складає комерційну таємницю, важливо звернути увагу на істотну новелу українського законодавства щодо цього питання, яка міститься в ч. 3 ст. 162 ГК України. У вказаній нормі встановлено, що особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд. Дана правова норма несе стимулюючий ефект до науково обґрунтованого виробництва та інноваційно - та інформаційно-орієнтованого розвитку суб'єктів господарювання та економіки в цілому. Н. Балабанова констатує, що «потужні національні компанії та транснаціональні корпорації створюють власні наукові лабораторії і запрошують у штат дослідників, і навпаки, наукові установи створюють підприємницькі фірми для реалізації наукових ідей в інноваційні товари та послуги» [14, с. 86].

У світовій практиці явище, про яке йдеться в ч. 3 ст. 162 ГК України, отримало назву «independent derivation» - самостійне винайдення, а метод, який спеціально в таких пошуках використовується - «чиста кімната» («clean room»). «Чиста кімната» - це методика, яка спрямована на підтвердження самостійного, правомірного і добросовісного отримання особою комерційно цінних відомостей, без використання будь-чиїх таємниць і полягає в опрацюванні відомостей, отриманих із загальнодоступних, відкритих джерел. Наприклад, групі спеціалістів (інженерів, конструкторів) ставиться певне завдання (розробити технологію, формулу) з використанням загальнодоступних матеріалів, знарядь і відомостей. Вся інформація, що поступає до цих спеціалістів, ретельно перевіряється з метою попередження використання об'єкта чужих прав. Весь процес роботи детально відслідковується, документується і закріплюється на матеріальних носіях. В разі виникнення спору, ці записи та документація слугують доказом того, що результат був отриманий самостійно, добросовісно, правомірно і без використання незаконних способів отримання інформації [15, с. 236-242]. Угорський вчений Чечі Дердь відзначає, що правова відповідальність не стосується дослідника-виконавця у тому разі, якщо він надасть потрібну інформацію щодо захищених на користь третіх осіб тих рішень, які стосуються використання результатів дослідження [8, с. 372-373]. Схожим чином, наприклад, в договорах на виконання маркетингових досліджень при визначенні задач і напрямків дослідження важливо вказати, що збір та аналіз маркетингової інформації не повинні порушувати право потенційних конкурентів на комерційну таємницю та інші види маркетингової інформації, що охороняється законом [16, с. 201].

Право власника інформації визначати режим доступу до своєї інформації закріплено в ч. 3 ст. 30, а також в ч. 8 ст. 38 Закону України «Про інформацію». Необхідність законодавчого визначення щонайперше права на втаємничення та захист інформації справедливо відзначена А.А. Снитніковим та Л.В. Тумановою [17, с. 291]. Віднесення певної інформації до комерційної таємниці має відбуватись на належних правових підставах і повинне розглядатись як реалізація відповідного суб'єктивного права особи. Таке право, наприклад, безпосередньо закріплене в ч. 1 ст. 4 Закону Російської Федерації «Про комерційну таємницю» від 29.07.2004 р.: «Право на віднесення інформації, до інформації, що складає комерційну таємницю, та на визначення переліку і складу такої інформації належить володільцеві такої інформації…» [18, с. 18-19]. Право визначати режим доступу до інформації не повинно належати особам, які не є її володільцями.

Неоднозначно в зарубіжних правопорядках оцінюється правомірність самостійного отримання інформації шляхом «зворотного інжинірингу» («reverse engineering»). Такий спосіб отримання комерційно цінних відомостей визнає законним Єдиний закон про комерційну таємницю США. Сутність «зворотного інжинірингу» полягає в тому, що продукт, випущений в продаж конкурентом, придбавається, піддається різного роду дослідженням, і тестам з метою з'ясування всіх його компонентів, характеристик і властивостей для створення свого аналогічного продукту. Оскільки відомості були отримані з законного джерела - товару, який перебуває у вільному продажу, то таке їх отримання і наступне використання пропонується не вважати порушенням комерційної таємниці першого виробника. У такій ситуації виробники намагаються вберегти себе від розкриття своїх комерційних секретів третіми особами шляхом «зворотного інжинірингу», додаючи до контрактів з покупцями продукції умову про заборону подібного роду операцій. З юридичної точки зору, у такий спосіб на набуте покупцем право власності встановлюється обтяження у вигляді обмеження повноважень по розпорядженню і використанню об'єкта.

Симптоматично, що патентним захистом у США користуються лише кілька галузей, до того ж інноваційний бум, переважно, має місце в інших. Більше того, сукупна корисність від патентного захисту для підприємств, що ним користуються, становить лише 15-25% від їх витрат на наукові дослідження і розробки. На думку науковців, як занадто слабкий, так і занадто сильний захист патентів обмежує інновації.

При цьому слід розуміти, що сама комерційна цінність інформації полягає в тому, що вона здатна підвищити ефективність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільно-корисної діяльності, або може принести будь-який інший позитивний ефект [3, с. 507].

Окрім цього, до комерційної таємниці відносять відомості, що мають комерційну цінність у зв'язку з тим, що становлять інтерес для третіх осіб, які могли б отримати певну вигоду, якби вони цією інформацією володіли. У Фінляндії, наприклад, комерційною таємницею визнається якраз та інформація, отримання якої конкурентом може сприяти успіху останнього [19]. Та цей підхід не в кожному випадку може бути використаний. Наприклад, певна технологія настільки складна і вимагає таких унікальних умов виробництва, що фактично особами іншими, аніж володілець такої технології, використовуватись не може і, відповідно, не становить для них будь-якої цінності. Однак було б неправильним відмовити у визнанні за такою технологією статусу комерційної таємниці, оскільки вона являє безсумнівну економічну цінність для її володільця, а для конкурентів може становити цінність потенційну. Те, що інформація, віднесена до комерційної таємниці, може мати не тільки дійсну, а й потенційну економічну цінність зумовлює допустимість охорони інформації, яка не використовується в діяльності її володільця, проте потенційно може бути використана в майбутньому ним або іншими суб'єктами.

Особливої уваги потребує остання з виділених ознак комерційної таємниці, а саме захищеність інформації, що її становить. Сучасні тенденції розвитку ринкових відносин і підприємництва, інформатизація та інтелектуалізація суспільного виробництва, а також посилення конкуренції вказують на необхідність приділення з боку господарюючих суб'єктів серйозної уваги захисту комерційної таємниці як чи не найважливішому фактору забезпечення стабільності, безпеки та розвитку бізнесу, гарантування успішності інших видів діяльності.

1.3 Юридична природа та суб'єкти прав на комерційну таємницю

В доктрині права розрізняють поняття суб'єкта права і суб'єкта правовідносин. Суб'єкт права - це особа, що володіє правосуб'єктністю.

Оскільки цінність комерційної таємниці пов'язується саме з її конфіденційністю, то особа, яка правомірно володіє такою інформацією і бажає зберегти для себе дію позитивного економічного ефекту від її використання, має вживати заходів, спрямованих на збереження такого стану невідомості інформації. Невжиття заходів захисту інформації створює передумови для ознайомлення з нею третіх осіб, при чому без вчинення будь-якого правопорушення з їх сторони. За таких обставин держава не повинна надавати правову охорону інформації, у збереженні конфіденційності якої не зацікавлена сама особа, котра контролює цю інформацію, адже як зазначав О.О. Кузьмін, «щодо збереження таємниці має існувати виправданий економічний інтерес» [20, с. 45]. Без вжиття заходів щодо збереження комерційної таємниці права на неї не виникають.

Відповідно до ст. 505 ЦК України, інформація, що становить комерційну таємницю, має бути предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Захищеність комерційно цінної інформації є невід'ємною ознакою комерційної таємниці. Якщо попередні три ознаки (інформаційність, конфіденційність та комерційна цінність) характеризували комерційну таємницю з об'єктивної сторони, то вжиття заходів щодо охорони інформації - ознака суб'єктивна. Зміст цієї ознаки потребує більш детального дослідження.

Охорону комерційної таємниці, здійснювану власником інформації, необхідно відрізняти від охорони комерційної таємниці як напрямку державної політики. Остання не складає невід'ємної ознаки комерційної таємниці і полягає у цілеспрямованій діяльності органів держави, спрямованій на збереження комерційних секретів резидентів в цілях підвищення конкурентоспроможності та прибутковості національного товаровиробника.

Розглядаючи ознаку захищеності комерційної таємниці, важливо також проаналізувати змістовний аспект цієї ознаки, розкрити саме поняття захищеності інформації. Щонайперше важливо підкреслити, що під захищеністю інформації, яка становить комерційну таємницю, розуміється такий стан речей, коли забезпечується збереження її конфіденційності. Збереження конфіденційності комерційної таємниці здійснюється у формі охорони та захисту інформації. Охорона комерційної таємниці включає заходи, що здійснюються перманентно в цілях збереження її конфіденційності. Захист комерційної таємниці здійснюється у випадках порушення чи виникнення реальної загрози порушення режиму комерційної таємниці або її фактичного збереження.

Одним із першочергових напрямків діяльності особи щодо збереження конфіденційності інформації, яка становить комерційну таємницю, має бути забезпечення фактичного збереження такої інформації, що передбачає вжиття заходів, спрямованих на недопущення і присікання знищення, пошкодження, блокування, підміни, зміни та інших дій, які негативно впливають на саму конфіденційну інформацію або її носій. Тільки за умови фактичної захищеності інформації як такої можна вживати подальших заходів щодо недопущення неконтрольованого ознайомлення третіх осіб з конфіденційною інформацією, її безпідставної передачі, незабезпеченого надання, копіювання, розкриття тощо.

Заходи, які спрямовуються на забезпечення збереження конфіденційності комерційної таємниці можна класифікувати за:

а) родом: нормативно-юридичні, організаційні, технічні, програмно-криптографічні, економічні.

б) функціями: попереджувальні, присікаючі, відновлювальні, караючі, стимулюючі, профілактичні;

в) особами чи органами здійснення: правоволодільцем комерційної таємниці, здійснювані вищим органом управління суб'єкта господарювання, виконавчим органом, спеціалізованим підрозділом, сторонньою спеціалізованою організацією;

Збереження конфіденційності комерційної таємниці здійснюється у внутрішній та у зовнішній сферах. У зовнішній сфері вживаються заходи по збереженню комерційної таємниці від зовнішніх загроз, які можуть походити від третіх осіб, в тому числі, партнерів, контрагентів, клієнтів, органів державної влади та місцевого самоврядування, міжнародних організацій тощо. У внутрішній сфері вживаються заходи щодо збереження комерційної таємниці від загроз, що можуть походити від органів управління, посадових осіб, співробітників та структурних підрозділів суб'єкта господарювання. Запорукою результативності заходів, спрямованих на збереження комерційної таємниці, є комплексний підхід до забезпечення інформаційної безпеки підприємства по відношенню не тільки до зовнішніх загроз, а й до внутрішніх, головними серед яких є загрози, пов'язані з поінформованістю членів трудового колективу про зміст комерційних секретів.

Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, користування чи розпорядження інформацією. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Власник інформації має право визначати правила обробки інформації та доступу до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації. Хоч сам Закон України «Про інформацію» не розкриває значення поняття «доступ до інформації», його зміст може бути встановлений на основі методу системного налізу з іншого нормативного акту аналогічної юридичної сили - Закону України «Про державну таємницю».

Правомочність власника інформації визначати правила обробки інформації також є необхідним правовим повноваженням для забезпечення захищеності комерційної таємниці. Таке право закріплено за власником інформації в ч. 8 ст. 38 Закону України «Про інформацію».

Загалом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть існувати у фізичних осіб на певні інформаційні об'єкти, які включені до складу комерційної таємниці, якщо вони підпадають під ознаки об'єкта права інтелектуальної власності, наприклад, наукові статті, аналітичні звіти тощо. Однак в такому випадку йдеться про немайнові права на складові комерційної таємниці, але не на комерційну таємницю як таку. Врегулювання відносин між творцем інформації, включеною до комерційної таємниці, та особою, яка таку інформацію визначила своєю комерційною таємницею має відбуватись на договірних засадах з дотриманням вимог чинного законодавства. У зв'язку з цим не можна погодитись із твердженням, що комерційною таємницею не можуть бути відомості, які охороняються авторським правом [21, с. 75].

Окрім цього, створення особою певної інформації ще не означає створення комерційної таємниці, адже така інформація в силу об'єктивних причин може й не мати ознак конфіденційності та комерційної цінності, наявність яких лежить поза волею особи, яка бажає віднести інформацію до комерційної таємниці. Крім того, для виникнення комерційної таємниці як об'єкта цивільних правовідносин чи не найістотніше значення має вжиття особою адекватних існуючим обставинам заходів щодо охорони конфіденційності інформації, яка таку таємницю становить

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що види і зміст суб'єктивних прав на ті чи інші об'єкти права інтелектуальної власності визначаються природою та ознаками самих таких об'єктів, а відображення цих прав у спеціальній главі ЦК України чи спеціальному законодавчому акті має лише похідний характер. Природі комерційної таємниці як правового об'єкта особисті немайнові права інтелектуальної власності не притаманні.

2. Реалізація охорони суб'єктивних прав на комерційну таємницю

2.1 Юридичні гарантії реалізації прав на комерційну таємницю

Становлення категорії комерційної таємниці в правовій системі України нерозривно пов'язане зі створенням комплексного механізму забезпечення реалізації та гарантування прав на комерційну таємницю.

Гарантіями реалізації суб'єктивних прав на комерційну таємницю є сукупність об'єктивованих умов, засобів, норм та інших факторів, що забезпечують вільне набуття і практичне здійснення прав на комерційну таємницю, усунення перешкод у їх реалізації та дієвий захист від порушення цих прав. Традиційно гарантії суб'єктивних прав на комерційну таємницю можна класифікувати на загальні та спеціальні (юридичні). До загальних гарантій належать політичні, ідеологічні, організаційні та економічні. Економічні гарантії суб'єктивних прав на комерційну таємницю займають провідне місце серед загальних гарантій даного виду прав і проявляються в економічному ладі суспільства, основними елементами де виступають ринкова інноваційно - та інформаційно-орієнтована економіка, система економічної конкуренції, інтелектуалізація та інтернаціоналізація виробництва. Неможливо не погодитись із тезою, що правова норма не буде ефективною, коли відсутні реальні економічні гарантії, що забезпечують реалізацію відповідних свобод [22, с. 28].

Класифікацію договірних зобов'язань, виконану за критерієм інтегрованості в них правового регулювання інформаційних відносин сторін, можна прослідкувати практично у всій системі договорів, передбачених цивільним законодавством України. Вимоги закону про повідомлення інформації покупцеві товару (замовнику робіт) визначають межі гарантування державою прав продавця (або підрядника) на дотримання конфіденційності тих чи інших відомостей, в тому числі на збереження комерційної таємниці. В разі, коли інформація про товар (або виконувані роботи) характеризується ознакою необхідності для будь-якого покупця (замовника), а також у випадках, коли повідомлення покупцеві (замовникові) відомостей певного змісту прямо передбачено законодавством, інтереси покупця (замовника) щодо отримання такої інформації отримують переважний правовий захист порівняно з інтересами продавця щодо нерозголошення відповідних відомостей. Разом з тим, не існує законодавчих перешкод тому, аби продавець (підрядник), виконуючи зобов'язання з повідомлення покупцеві необхідних відомостей про товар, наполягав на укладенні з ним договору про конфіденційність отриманих відомостей, в якому також передбачався б обов'язок покупця забезпечити дотримання їх конфіденційності в разі подальшого продажу товару будь-яким третім особам.

Таким чином, можна стверджувати, що передбачений законодавством обов'язок однієї сторони повідомляти певні відомості іншій не конфліктує з правами та законними інтересами зобов'язаної сторони щодо дотримання режиму конфіденційності комерційної таємниці, якщо відомості, які необхідно повідомити, до такої таємниці належать, адже режим обмеженого доступу до інформації може бути збережено за допомогою угод про конфіденційність або нерозголошення інформації, внаслідок чого вона не стає загальновідомою і легкодоступною та не втрачає інших ознак комерційної таємниці.

Аналогічне вирішення може отримати проблема збереження конфіденційності комерційної таємниці також і в інших видах договорів, для яких законодавством передбачено обов'язок одного контрагента повідомляти певні відомості іншому, якщо такі відомості належать до комерційної таємниці. Це, наприклад, може мати місце: в договорах простого товариства, кожний учасник яких має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників, і відмова від цього права або його обмеження, в тому числі за погодженням учасників, є нікчемною; в договорах найму, при укладенні яких наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм; в договорах транспортного експедирування, в яких клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором, а експедитор, у свою чергу, повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію; в договорах страхування, за якими страхувальник зобов'язаний при їх укладенні надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; в договорах доручення, умови яких покладають на повіреного зобов'язання повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення тощо.

Серед договірних конструкцій, в яких законодавчо врегульовані інформаційні взаємовідносини сторін, можна виділити групу договорів, в яких регламентовано не тільки права та обов'язки сторін щодо повідомлення певних відомостей одна одній, але й вирішено питання про конфіденційність таких відомостей та/або інформації про сам договір, а також регламентовано можливість їх сповіщення третім особам. Це й виступає вирізняльною рисою цих договорів, оскільки на відміну від групи договорів, які щойно розглядались, необхідності додаткового використання договорів про конфіденційність інформації у цих випадках, як правило, немає.

Так, відповідно до ст. 862 ЦК України «Конфіденційність одержаної сторонами інформації» якщо сторона у договорі підряду внаслідок виконання договору одержала від другої сторони інформацію про нові рішення і технічні знання, у тому числі й такі, що не захищаються законом, а також відомості, що можуть розглядатися як комерційна таємниця, вона не має права повідомляти їх іншим особам без згоди другої сторони. Обов'язок зберігати конфіденційність відповідних відомостей у сторони підрядних відносин виникає в силу закону, навіть якщо він не передбачений у договорі підряду, укладеному між сторонами.

Хоч дана норма ЦК України має істотне значення в системі галузево-правових гарантій реалізації суб'єктивних прав на комерційну таємницю (щонайперше через те, що обов'язок з дотримання конфіденційності встановлений законом і не залежить від його регенерування в договорі), її реалізація пов'язана з деякими не менш істотними проблемами, пов'язаними з тлумаченням досить неконкретних оціночних категорій, про які йдеться нижче.

Із запровадженням законодавчих основ гарантування прав на комерційну таємницю в трудових правовідносинах, перспектива чого вбачається з огляду на подані в парламент два проекти трудового кодексу, постає теоретичне питання про галузеву належність відповідних правових механізмів. Навіть при тому, що інформація, з приводу якої складаються відносини працівника і роботодавця, є об'єктом цивільного права і у визначенні умов своїх взаємин з приводу неї сторони мають високий ступінь диспозитивності, все ж поміщення відповідних правових норм до кодифікованого акту трудового законодавства, а також встановлена можливість настання виду суто дисциплінарної відповідальності - звільнення - за порушення взятих працівником зобов'язань щодо збереження конфіденційності комерційної таємниці роботодавця дають достатні підстави для сумнівів ув існуванні юридичної рівності сторін та вказують на належність цих правових механізмів до галузі трудового права. Разом з тим, приватноправова природа договірних механізмів гарантування суб'єктивних прав та обов'язків працівника і роботодавця щодо комерційної таємниці сумніві не викликає.

2.2 Підстави виникнення, зміни та припинення прав на комерційну таємницю

Суб'єктивні права на комерційну таємницю виникають в осіб одночасно з настанням тих юридичних фактів, які зумовлюють виникнення правовідносин щодо комерційної таємниці. Суб'єктивні права на комерційну таємницю - елемент змісту правовідносин, що складаються з приводу комерційної таємниці. Вони не можуть існувати поза правовідносинами. Тому суб'єктивне право на комерційну таємницю виникає, змінюється та припиняється одночасно з настанням певних обставин, з якими правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин щодо комерційної таємниці.

Вирішальне значення для встановлення підстав виникнення, зміни та припинення прав на комерційну таємницю має ст. 508 ЦК України, відповідно до якої строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених ч. 1 ст. 505 ЦК України.

На основі системного аналізу наведеної правової норми, а також норм Закону України «Про інформацію», статей 505, 506, 508 ЦК України та ст. ст. 36 і 162 ГК України, можна стверджувати, що суб'єктивні права на комерційну таємницю, як і правовідносини з приводу неї, виникають за умови одночасного настання таких обставин: правомірне володіння особою інформацією з правом визначати режим доступу до неї, наявність в цієї інформації ознак конфіденційності та комерційної цінності та вжиття особою, яка правомірно володіє інформацією, адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності.

Неможливо погодитись із твердженням В. Є. Макоди про те, що «підставами виникнення права інтелектуальної власності на інформацію, яка є комерційною таємницею, є: створення невідомої інформації своїми силами і за свій рахунок; наявність договору на створення інформації, яка є об'єктом права інтелектуальної власності, або договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до інших осіб або особи» [23, с. 823]. Вказані обставини відповідно до ст. 38 Закону України «Про інформацію» є підставами виникнення права власності на інформацію, але самі собою вони не породжують суб'єктивних прав на комерційну таємницю, названих у ст. 506 ЦК України, для виникнення яких потрібна сукупність інших юридико-фактичних обставин, що були перераховані в попередньому абзаці.

Обставини, одночасне настання яких породжує правовідносини щодо комерційної таємниці, тобто юридичні факти, можна класифікувати на різні види. Так, вжиття особою, яка законно контролює інформацію, що становить комерційну таємницю, адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності, в результаті чого виникає ознака захищеності інформації, належить до такого виду юридичних фактів як правомірні юридичні дії. Тоді як правомірне володіння інформацією, конфіденційність та комерційна цінність інформації, яка становить комерційну таємницю, є юридичними фактами-станами.

Лише за умови одночасного збігу всіх зазначених обставин виникають правовідносини щодо комерційної таємниці і, відповідно, суб'єктивне право на комерційну таємницю. Разом з тим, для виникнення окремих видів правовідносин щодо комерційної таємниці, необхідні додаткові юридичні факти. Наприклад, для виникнення договірних правовідносин щодо комерційної таємниці до зазначеного переліку фактів має додатись також договір, а для виникнення деліктних правовідносин - позадоговірне правопорушення. Без злочину або адміністративного проступку не виникнуть відповідно кримінальні або адміністративні правовідносини, пов'язані з комерційною таємницею.

Явище, коли для виникнення правовідносин потрібне настання кількох юридичних фактів, іменується в правовій доктрині юридичним складом. Юридичний склад - це система юридичних фактів, необхідна для настання юридичних наслідків (виникнення, зміни або припинення правовідносин). Тому більш точним буде твердження про те, що правовідносини щодо комерційної таємниці виникають на підставі юридичного складу.

У зв'язку з цим постає питання про те, чи є «визначення інформації комерційною таємницею» ще одним необхідним юридичним фактом понад ті, що були перераховані вище. На зазначене питання можна відповісти, що передбачене ч. 2 ст. 506 ЦК України «визначення інформації комерційною таємницею» таким юридичним фактом не є. Це по-суті процес, який складається з кількох стадій і результує появою специфічного правового об'єкта - комерційної таємниці, - встановленням правовідносин щодо неї, і, відповідно, виникненням суб'єктивних прав на комерційну таємницю.

Стадіями процесу визначення інформації комерційною таємницею є:

1) кваліфікація конфіденційності і комерційної цінності наявної інформації;

2) встановлення обсягу правових можливостей особи щодо такої інформації, перевірка правових підстав володіння нею;

3) прийняття рішення про віднесення інформації до комерційної таємниці;

4) визначення факторів, що загрожують інформації та її конфіденційності;

5) вжиття особою адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження конфіденційності інформації, яку вирішено віднести до комерційної таємниці.

З визначенням інформації комерційною таємницею встановлюється режим обмеженого доступу до неї, а сама інформація підпадає під загальну категорію конфіденційної інформації. З моменту віднесення інформації до комерційної таємниці, додатково до відносин власності на інформацію, виникають правовідносини щодо комерційної таємниці зі своїм спеціальним змістом. Відносини щодо комерційної таємниці існують доти, доки в сукупності наявні всі ознаки комерційної таємниці. Як тільки зникає хоча б одна з ознак, правовідносини щодо комерційної таємниці припиняються, однак при цьому зберігаються відносини власності на інформацію. Таким чином, відносини власності на інформацію є первинними та існують незалежно від відносин щодо комерційної таємниці.

Встановлення режиму обмеженого доступу і виникнення правовідносин щодо комерційної таємниці точно співпадають у часі. По відношенню до інформації, не охопленої режимом обмеженого доступу, правовідносини щодо комерційної таємниці не складаються. Це, однак, не дозволяє стверджувати, що об'єктом правовідносин щодо комерційної таємниці виступає не власне інформація, яка має передбачені законом ознаки, а режим обмеженого доступу до неї, режим комерційної таємниці.

Режим комерційної таємниці - це лише порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. Сам цей порядок є елементом заходів, що вживаються володільцем інформації для збереження її конфіденційності та комерційної цінності. Вжиття таких заходів є необхідним юридичним фактом для виникнення правовідносин щодо комерційної таємниці. Отже, оскільки вжиття заходів щодо збереження конфіденційності інформації - це, по-суті, один з обов'язкових юридичних фактів, що породжують правовідносини щодо комерційної таємниці, то сам цей юридичний факт не може бути об'єктом правовідносин, які він породив.

Зміна суб'єктивного права на комерційну таємницю теж обумовлюється настанням певних юридичних фактів. Наприклад, видача виключної ліцензії на використання комерційної таємниці позбавляє особу, яка визначила інформацію комерційною таємницею, права використовувати її до закінчення строку дії ліцензійного договору. Або правомірне розкриття широкому загалу правоволодільцем комерційної таємниці частини її змісту зумовлює звуження змісту охоронюваного об'єкта права. Такий же ефект спричинить набуття чинності законом, який розширює перелік відомостей, що не можуть становити комерційної таємниці.

Водночас, застосування наведеної норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не позбавлене проблем. Існує практика, коли банки відмовляють у наданні інформації про фінансове становище банкрута, посилаючись на законодавчі акти, спрямовані на охорону банківської таємниці, які для банків мають спеціальний характер, що породжує правову колізію в регулюванні порядку розкриття фінансової інформації про банкрута. При вирішенні спору, який виник у подібній ситуації, господарський суд Одеської області підтримав позицію банку, який не розкрив дані про фінансове становище банкрута на запит ліквідатора [24].

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що проведений аналіз законодавства, правозастосовчої практики та відповідних наукових джерел, свідчить про складну правову природу підстав виникнення, зміни та припинення прав на комерційну таємницю. Юридичні аспекти виникнення, зміни та припинення суб'єктивних прав на комерційну таємницю ґрунтуються на системі пов'язаних між собою фактичних обставин, куди входять як вольові дії правоволодільця комерційної таємниці, так і юридичні факти, що лежать поза волею останнього і мають об'єктивний характер.

2.3 Правова охорона суб'єктивних прав на комерційну таємницю

Поряд із закріпленням суб'єктивних прав на комерційну таємницю, в законодавстві України закладено систему правової охорони таких прав не лише в абсолютних та відносин цивільних правовідносинах, розглянутих вище, а й у сфері забезпечення конфіденційності інформації, що розкривається або надається органам державної влади та місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Доступ до певних відомостей, що охороняються підприємством, є умовою нормального функціонування цілого ряду державних органів та установ, що здійснюють управлінські, правоохоронні та контрольні функції [16, с. 146]. Закон України «Про інформацію» наділяє державні органи правом на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, здійснення завдань і функцій.

Порівняно з попередньо розглянутими правовими засобами охорони суб'єктивних прав на комерційну таємницю в цивільних, господарських та трудових відносинах особливістю цих механізмів є те, що вони за допомогою законодавчо закріплених норм регламентують відносини дотримання конфіденційності отриманої відповідними органами та їх посадовими особами інформації між сторонами, які перебувають в підпорядкуванні одна по відношенню до іншої, і ці сторони позбавлені можливості врегулювати питання конфіденційності на договірному рівні. Іншою особливістю є те, що зобов'язання посадових осіб владних органів зберігати конфіденційність відомостей, які становлять комерційну таємницю, встановлені і виникають безпосередньо з вказівки закону (так звані зобов'язання ex lege).

Відповідно до ст. 507 ЦК України органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

Правова конструкція, яка спрямована на збереження комерційної таємниці під час слухання справ у суді, закріплена в ст. 4-4 ГПК України. Гіпотезу і диспозицію даної правової норми необхідно розуміти так: коли розгляд справи у відкритому судовому засіданні господарського суду суперечить вимогам щодо охорони комерційної таємниці, то розгляд такої справи відбувається в закритому судовому засіданні, про що постановляється ухвала.

Зміст господарсько-процесуальної охорони прав на комерційну таємницю полягає в тому, що на судових засіданнях при розгляді справ, у матеріали яких залучені відомості, що становлять комерційну таємницю, не можуть бути присутніми, спостерігати і робити нотатки особи, котрі не беруть процесуальної участі в судовому розгляді справи. На такі судові засідання не допускаються також представники засобів масової інформації, не дивлячись на їх привілеї у сфері доступу до інформації [25-28]. Природно, що перебіг закритих судових засідань не може транслюватися по радіо, телебаченню, через мережу Інтернет та в будь-який інший спосіб. Крім того, не може застосовуватися розгляд судом справи безпосередньо на підприємстві чи в організації, оскільки виїзні судові засідання як один зі шляхів реалізації принципу гласності судочинства носять публічний характер, здійснюються головним чином у виховних цілях і тому не узгоджуються з вимогами щодо охорони комерційної таємниці.

Судячи зі змісту статей 99, 111-5, 111-17 ГПК України, правила про проведення закритих судових засідань з метою збереження комерційної таємниці підлягають застосуванню як при розгляді господарських справ по першій інстанції, так і під час апеляційного та касаційного перегляду справ, в тому числі у Верховному Суді України.

Передбачений у ст. 4-4 ГПК України відхід від принципу гласності розгляду справ у господарських судах з метою охорони суб'єктивних прав на комерційну таємниці не суперечить закріпленим в Конституції та Законі України «Про судоустрій» [29] правовим засадам здійснення правосуддя в Україні, адже, згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про судоустрій», випадки розгляду справ у закритих судових засіданнях мають визначатися саме процесуальним законом. Крім того, поміщення норм щодо охорони комерційної таємниці до ГПК України узгоджується зі ст. 92 Конституції України, відповідно до якої правові засади і гарантії підприємництва, а також правила конкуренції мають визначатися виключно законами України.

Аналіз формулювання ст. 4-4 ГПК України приводить до неочікуваного висновку, що інтересам охорони прав учасників судового процесу на конфіденційну інформацію покликані служити два процесуальних засоби: розгляд справ у закритих судових засіданнях і «конфіденційний розгляд справ». Відкритий розгляд справ у суді може бути замінений розглядом справ у закритих судових засіданнях, коли це необхідно в інтересах охорони державної, комерційної чи банківської таємниці, а «конфіденційним розглядом справ» - коли цього обґрунтовано вимагають сторони чи одна зі сторін і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Враховуючи викладене, необхідно окремо наголосити, що охорони прав на комерційну таємницю стосується саме порядок закритого розгляду справ.

...

Подобные документы

  • Поняття та ознаки комерційної таємниці згідно з Цивільним Кодексом України. Юридична відповідальність за порушення права на комерційну таємницю в умовах існуючої конкуренції між суб'єктами господарювання. Вимоги до інформації, що підлягає захисту.

    контрольная работа [19,8 K], добавлен 12.11.2014

  • Поняття комерційної таємниці як об’єкта права інтелектуальної власності. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Види відповідальності за порушення прав власника комерційної таємниці відповідно до законодавства України.

    реферат [28,8 K], добавлен 06.12.2013

  • Соціальні та правові підстави криміналізації порушення у сфері господарської діяльності. Поняття комерційної або банківської таємниці. Механізм завдання суспільно небезпечної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони. Розголошення комерційної таємниці.

    курсовая работа [99,0 K], добавлен 07.10.2011

  • Порівняння юридичних вимог у разі охорони винаходу патентом і в режимі комерційної таємниці. Виключні права при наявності патента. Ризик втрати прав на комерційну таємницю. Перевірка законності патента, обстоювання прав судовим шляхом за його відсутності.

    реферат [18,6 K], добавлен 03.08.2009

  • Неправомірне збирання, розкриття, використання комерційної таємниці. Захист інформації в засобах і мережах їх передачі і обробки, організація роботи з нею. Перелік нормативних актів. Положення про конфіденційну інформацію та комерційну таємницю ТОВ "ХХХ".

    контрольная работа [31,0 K], добавлен 04.03.2011

  • Поняття, сутність і юридична природа промислової власності. Об'єкти правової охорони. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, особливості оформлення прав на них. Визначення та значення патентування та захист прав патентовласника.

    курсовая работа [46,5 K], добавлен 20.05.2010

  • Аналіз та визначення діянь, що містять ознаки кримінальних злочинів, об'єктом яких є відносини, що складаються у зв'язку із застосуванням режиму комерційної таємниці. Відповідальність за її розголошення. Суб'єктивні та об'єктивні ознаки злочину.

    курсовая работа [94,9 K], добавлен 13.09.2012

  • Поняття та правові ознаки державної таємниці. Проблемні аспекти віднесення інформації до державної таємниці. Узагальнене формулювання критерію визначення шкоди національній безпеці внаслідок розголошення секретної інформації, метод аналізу і оцінки шкоди.

    дипломная работа [2,9 M], добавлен 14.07.2013

  • Поняття і ознаки юридичної особи в цивільному праві, її правоздатність. Підстави виникнення її прав та обов'язків. Порядок створення і припинення юридичних осіб. Характеристика комерційних і некомерційних організацій. Види господарських товариств.

    курсовая работа [38,0 K], добавлен 15.11.2010

  • Стан та розвиток законодавства у сфері охорони земель. Аналіз правового забезпечення основних заходів у галузі охорони земель. Проблеми правового забезпечення охорони земель в умовах земельної реформи. Шляхи вирішення проблем правового забезпечення.

    дипломная работа [346,8 K], добавлен 03.08.2014

  • Правовий режим об’єктів цивільних прав. Майно та підприємство як об'єкти цивільних прав. Речі як об'єкти цивільних прав, їх види. Майнові права та дії як об'єкти цивільних прав. Презумпція вільної оборотоздатності. Основні статті немайнового права.

    курсовая работа [106,1 K], добавлен 11.09.2014

  • Поняття цивільних правовідносин - аналіз та класифікація. Поняття, ознаки, складові частини цивільних правовідносин й підстави їх виникнення. Майнові та особисті немайнові правовідносини. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 04.05.2008

  • Визначення та обґрунтування поняття та доцільності юридичних осіб у якості суб’єктів цивільних прав. Теоретичні засади класифікації юридичних осіб. Поняття філії та представництва, порядок відкриття філій. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб.

    курсовая работа [65,9 K], добавлен 14.06.2010

  • Місце правовідносин в системі суспільних відносин. Поняття та ознаки цивільного правовідношення. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, специфіка їх правового регулювання. Зміст, види та елементи цивільних правовідносин.

    курсовая работа [66,8 K], добавлен 12.03.2011

  • Основні етапи становлення системи правової охорони творів науки, літератури, мистецтва. Система привілеїв як форма охорони виключних прав друкарів. Становлення правової охорони торговельної марки (товарних знаків), патентна система промислової власності.

    контрольная работа [51,3 K], добавлен 01.06.2010

  • Поняття суміжних прав та їх цивільно-правовове регулювання. Суб'єкти авторського права і суміжних прав. Виникнення і здійснення суміжних прав. Особисті (немайнові) і майнові права виробників та виконавців фонограм. Строк їх охорони. Види винаходів.

    контрольная работа [19,6 K], добавлен 11.03.2010

  • Співробітництво України з ЄС у процесі адаптації законодавства. Особливості законодавства ЄС з охорони праці. Місце директив ЄС в закріпленні вимог та стандартів. Досвід європейських країн з забезпечення реалізації законодавства в сфері охорони праці.

    реферат [59,6 K], добавлен 10.04.2011

  • Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина. Основні права людини: поняття, ознаки та види. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина.

    курсовая работа [40,0 K], добавлен 18.05.2015

  • Збереження, відновлення і поліпшення сприятливого стану земельного фонду як основні поняття, що характеризують юридичні заходи щодо охорони земель. Аналіз основних нормативно-правових документів, які регулюють діяльність моніторингу лісів в Україні.

    статья [15,4 K], добавлен 17.08.2017

  • Історія розвитку охорони прав на винаходи. Характеристика Законів України: "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про інноваційну діяльність". Проблеми охорони інтелектуальної власності.

    курсовая работа [46,5 K], добавлен 20.10.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.