Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

КАФЕДРА АДМІНІСТРАТИВНОГО ТА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни “Кримінальне право України”

на тему: “Протидія законній господарській діяльності”

Студента ІІІ курсу І групи

напряму підготовки - 6.030401 “Правознавство”

Стеблака Дмитра Володимировича

Керівник: старший викладач кафедри адміністративного та фінансового права Ковальова Світлана Сергіївна

м. Київ - 2017 рік



ЗМІСТ

злочин кримінальний господарський суміжний

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗАКОННІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Специфіка виявлення та припинення злочину, передбаченого ст.206 ККУ

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.206 ККУ “ПРОТИДІЯ ЗАКОННІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ”

2.1 Об'єкт та об'єктивна сторона злочину протидія законній господарській діяльності

2.2 Суб'єкт та суб'єктивна сторона злочину протидія законній господарській діяльності

2.3 Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 206 Кримінального кодексу України

РОЗДІЛ ІІІ. Відмежування протидії законній господарській діяльності від суміжних злочинів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Проблематика кримінальної відповідальності за злочини у сфері госпо- дарської діяльності за кількістю наукових публікацій є серед тематики Особливої частини кримінального права України своєрідним “лідером”. Якщо обмежитись оцінкою робіт лише монографічного рівня, можна констатувати, що їх переважну більшість присвячено кримінально-правовій характеристиці конкретних складів злочинів у сфері господарської діяльност [1;c.26]

Причиною даної “уваги” є те , що по-перше, істотно змінюється кримінальне законодавство в цій частині. З'являються нові кримінально-правові норми, оновлюються та допонюються старі. В умовах оновленя суспільства це є необхідною умовою сталого та гармонійного розвитку. По-друге, в умовах, коли за офіційними і неофіційними даними половина економіки України працює в “тіні”, господарські злочини мають значне поширення. Разом з тим динаміка господарських злочинів характеризується показниками, які нерідко викликають подив. У зв'язку з відомими тенденціями в розвитку вітчизняної економіки (збільшення кількості суб'єктів підприємництва, розширення господарських операцій між ними, тінізація економіки), а також враховуючи невисокий рівень правової культури в нашій державі, слід було б очікувати збільшення кількості таких злочинів.

При розгляді кримінальних справ про господарські злочини допускається значна кількість юридичних помилок. Вони мають місце на всіх стадіях процесу: при порушенні справ, у ході їх розслідування та судового розгляду. Звертає на себе увагу, що питома вага скасованих і змінених вироків у справах про господарські злочини набагато менша, ніж у кримінальних справах інших категорій. Кількість же виявлених помилок є стабільною. На фоні загальної тенденції до зменшення кількості оскаржених і опротестованих вироків кількість касаційних скарг та подань у порядку нагляду у справах про господарські злочини протягом останніх п'яти років залишається майже незмінною. Водночас питома вага оскаржених та опротестованих вироків у справах про господарські злочини зростає. Актуальність вибраної теми зумовлена складністю використання кримінального законодавства про господарські злочини, необхідністю звертатися до численних нормативно-правових актів інших галузей права, труднощів у встановленні фактичних обставин справи , а у підсумку і неправильного винесення рішення.

Метою курсової роботи є здійснення аналізу юридичного складу злочину, передбаченого ст. 206 ККУ, з урахуванням положень чинного господарського законодавства України, а також виділення проблемних питань і формування пропозицій щодо шляхів їх вирішення.

Відповідно до вказаної мети у роботі були поставлені такі основні завдання:

- з'ясувати історичний аспект створення кримінально-правової норми, передбаченої ст.206 ККУ;

– проаналізувати загальну характеристику складу злочину , передбаченого ст. 206 ККУ , визначити особливості кваліфікуючих ознак даного злочину;

– визначити актуальні проблеми застосування кримінальної відповідальності за протидію законній господарській діяльності.

Об'єктом роботи є кримінальна відповідальність за протидію законній господарській діяльності.

Предметом роботи є норми чинного законодавства України та інші нормативні акти , що передбачають кримінальну відповідальність за протидію законній господарській діяльності.

Методологічну основу курсової роботи складають закони і принципи формальної логіки, об'єктивно існуючі закономірності суспільно-економічного розвитку, сучасні методи наукового пізнання. В процесі даного дослідження застосовувалися історико-правовий, метод аналізу, діалектичний, системно-функціональний.

Значний внесок у дослідження злочинів у сфері господарської діяльності та протидії законній господарській діяльності зробили відомі вчені відомі як на теренах України так і зарубіжем : Ф.Г. Бурчак, І.П. Лановенко, П.С. Матишевський, А.О. Пінаєв, Г.М. Самілик, В.В. Сташис, В.Я.Тацій, О.Л.Белахова, Н.Ф.Кузнєцова, В.М. Лентьєва, Л.К. Малахова, В.П.Верин, А.В.Галахова, А.П.Воробей.



РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗАКОННІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Витоки кримінально-правової охорони свободи законної господарської діяльності беруть свій початок у XVІІ ст. (Соборне Уложення 1649 р.). у наступних нормативно-правових актах, що діяли на території України під час перебування її у складі Російської імперії, також передбачались певні кримінально-правові заходи захисту свободи господарської діяльності (Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., Кримінальне Уложення 1903 р). Даний період був найпершим , а отже і найвизначнішим для становленняданого інституту права. Звернена увагана захист даних прав ще у 1649р. вказує на безумовну високу питому вагу та важливість даних злочинів.

Наступний період криміналізації посягань на свободу здійснення господарської діяльності почався лише у 1996 р., з доповнення КК 1960 р. ст. 1558 “Протидія законній підприємницькій діяльності”[1;c.51]. Внесення у КК даної статті свідчило про визнання на законодавчому рівні факту наявності у структурі економічної злочинності, поряд із злочинами, що вчиняються суб'єктами господарської діяльності і підривають її “з середини”, також кримінально караних посягань, які полягають у “зовнішньому” негативному впливі на процес господарювання, що є не менш небезпечним та загрозливим для нормальної життєдіяльності економічної системи країни.

Після визнання України незалежною, правовою, економічно самостійною державою та прийняття Кримінального кодексу 2001 р. нагальним постало питання про криміналізацію даної сфери, а саме зовнішнього впливу, як “Протидія законній господарській діяльності”, що знайшла свій прояв у ст.206 ККУ.

Зважаючи на описово-бланкетний характер диспозиції ст. 206 КК, зміст окремих понять, вжитих у даній статті, розтлумачено за допомогою положень інших нормативно-правових актів. Так, в результаті дослідження з'ясовано, що законна господарська діяльність - це професійна систематична діяльність у сфері суспільного виробництва з метою задоволення інтересів окремих громадян та суспільства взагалі, результат якої має цінову визначеність, що здійснюється особами, котрі у встановленому законом порядку пройшли державну реєстрацію та ліцензування, і відносно яких немає будь-яких законних заборон на провадження такої діяльності. Крім того, у роботі за допомогою норм різних галузей права розкривається зміст таких термінів як “підприємництво”, “свобода господарської діяльності”, “вимога”, “угода”, “погроза”, “насильство”, “шкода”, “майно” [2; c.3].

1.1 Специфіка виявлення та припинення злочину, передбаченого ст.206 ККУ

Специфіка виявлення та моменту припинення злочину, передбаченого ст.206 ККУ , на практиці застосування зумовлена тим, що част суміжні з протидією законній господарській діяльності злочини, важко розмежувати, а отже так само важко уникнути юридичних помилок в даній сфері.

Протидію законній господарській діяльності необхідно відмежовувати від таких суміжних злочинів, як вимагання (ст. 189 КК), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання (ст. 355 КК), зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) та перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).

Основні критерії розмежування протидії законній господарській діяльності від примушування до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання та вимагання ґрунтуються на відмінностях у: 1) об'єктах злочинного посягання (ст. 189 КК, ст. 355 КК); 2) змісті вимог, котрі при вчиненні злочину, передбаченого ст. 206 КК, стосуються виключно господарської діяльності (ст. 189 КК, ст. 355 КК); 3) статусі потерпілого, яким виступає лише суб'єкт господарювання чи його службові особи, здатні самостійно приймати рішення або суттєво впливати на прийняття рішень про припинення чи обмеження діяльності (ст. 189 КК, ст. 355 КК); 4) ознаках суб'єктивної сторони, а саме наявність у винного при вчиненні протидії законній господарській діяльності спеціальної мети - примусити особу припинити чи обмежити господарську діяльність (ст. 189 КК, ст. 355 КК); 5) у сфері застосування статей, яка при протидії законній господарській діяльності охоплює ширше коло правовідносин (ст. 355 КК).

Наступною проблематикою виявлення, а отже і припинення злочину, передбаченого є певні недоліки у законодавчій побудові даної кримінально-правової норми, які ускладнюють її тлумачення та обмежують сферу застосування.

Ст. 206 охороняє лише господарську діяльність , яка має законний характер[3]. Тому висунення вимог про припинення діяльності, якою потерпілий відповідно до закону не може і не повинен займатись (наприклад, про припинення діяльності, яка може здійснюватись лише за наявності ліцензії, за відсутності її у потерпілої особи) не утворює складу даного злочину.

Вимога припинити законну господарську діяльність передбачає, зокрема, вимогу: ліквідувати юридичну особу, діяльність якої контролює (або ж на діяльність якої істотно впливає) потерпілий; продати (передати) її іншим особам; подати до відповідного органу заяву про анулювання реєстрації потерпілого як індивідуального підприємця. Цим поняттям охоплюється також вимога перестати здійснювати господарську діяльність. Форма вимоги, а також час припинення такої діяльності не мають значення для кваліфікації діяння.

Вимога обмежити господарську діяльність передбачає, зокрема, вимогу: зменшити обсяг промислового виробництва, торговельних операцій, послуг, припинити таку діяльність у певних пунктах чи регіонах, припинити заняття окремими видами господарської діяльності або хоча б одним із таких окремих видів, розірвати або обмежити ділові зв'язки з певними партнерами.

Вимога укласти угоду (цивільно-правовий договір, трудовий договір чи будь-яку іншу угоду), виконання якої може призвести до матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, може, зокрема, стосуватися угоди: яка у разі її виконання прямо призведе до заподіяння потерпілому чи іншим особам майнової шкоди; про повну чи часткову передачу потерпілим належних йому прав щодо управління юридичною особою (наприклад, угода про продаж, іншу сплатну уступку акцій акціонерного товариства, частки в статутному фонді іншого господарського товариства); про продаж чи іншу сплатну передачу засобів виробництва, приміщень чи іншого майна, необхідного для ведення підприємницької діяльності; про відмову потерпілого чи відповідної юридичної особи від ведення певних видів діяльності, від діяльності у певних пунктах чи регіонах, обмеження обсягів такої діяльності; про продаж потерпілим чи організацією, яку він представляє, своєї продукції лише певним особам; про прийняття небажаної потерпілому особи на певну посаду на відповідному підприємстві.

Вимога не виконувати укладеної угоди має місце у разі, коли винний висловлює пропозицію потерпілому відмовитися від виконання відповідної угоди, що може призвести до матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси потерпілого чи іншої особи, яка займається господарською діяльністю [4; c. 301].

Підсумовуючи вище викладене , можна зрозуміти, що виявити специфіку припинення , а отже і попередити вчинення злочину, який безпосередньо загрожує розвитку економіки всієї держави є досить складною проблемою, оскільки, слід розуміти, що на практиці відмежування даного злочину від суміжних, займає , основну з причин неправильного правозастосування. Виявити та попередити злочин, можливо лише за наявності чіткого визначення його об'єктивних та суб'єктивних ознак вчинення, про що і йтиметься в наступному розділові даної роботи.

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.206 ККУ “ПРОТИДІЯ ЗАКОННІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ”

Оскільки, специфіка вчинення, а отже і попередження вчинення злочинів у даній сфері є безумовно важливим для розвитку економічного потенціалу України, криміналізація даної правової норми є надважливою, проте недостатньою, для усунення всіх проблем даної сфери [5; c. 801].

Щодо складу злочину наукою кримінального права встановлено, що до нього належать об'єктивні ознаки вчинення злочину: об'єкт, об'єктивна сторона; та суб'єктивні ознаки: суб'єкт злочину та суб'єктивна сторона. У разі відсутності хоча б одного із перерахованих складників діяння не може бути визначено як кримінально каране.

Розумне визначення суб'єктивних і об'єктивних ознак злочину - суті злочину, насамперед необхідно для правильної кваліфікації злочинів даного типу, відмежування від суміжних, а в подальшому і перешкоджанню вчиненню подібних посягань . Не виключенням є і ст. 206 ККУ “Протидія законній господарській діяльності”.

2.1 Об'єкт та об'єктивна сторона злочину протидія законній господарській діяльності

Ст. 42 Конституції України проголошує, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція [6].

Згідно зі ст. 5 Закону України від 05 травня 2015 р. "Про підприємництво" принципами підприємницької діяльності визнаються: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найом працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 206 КК, якраз і визначається порушенням вказаних вище конституційних приписів і принципів підприємництва.

Протидія законній господарській діяльності посягає на свободу господарської діяльності, яка є основним безпосереднім об'єктом злочину, відповідальність за який передбачена ст.206 ККУ [7; c.78]. При вчиненні кваліфікованих видів злочину додатковими безпосередніми об'єктами можуть бути життя і здоров'я, відносини власності та інші.

Законною господарською діяльністю є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (абз.4 ч.1 ст.1 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" редакція від 28 вересня 2017 p., тобто здійснюється особою, яка має право займатися господарською діяльністю взагалі чи окремими її видами, зареєстрована як суб'єкт підприємництва, має дозвіл на здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, дотримується норм чинного законодавства, що регулює господарську діяльність, в тому числі і встановлених ним обмежень.

Протидія незаконній господарській діяльності за наявності підстав може кваліфікуватися як самоправство, службовий злочин, злочин проти власності, життя чи здоров'я тощо [8; c. 33].

З об'єктивної сторони злочин виражається в активних діях винного - протиправній вимозі:

1) припинити займатися господарською діяльністю;

2) обмежити господарську діяльність;

3) укласти яку-небудь угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси особи, яка займається господарською діяльністю;

4) не виконувати укладену угоду, невиконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є спосіб вчинення злочину, який може виражатися в 1) погрозі застосування насильства, пошкодження чи знищення майна (ч.1); 2) застосуванні насильства (ч.2 чи ч.3); 3) пошкодженні або знищенні майна (ч.2 ст.206) [12].

Залежно від характеру і змісту погроза застосування насильства над потерпілим або близькими йому особами є ознакою основного складу злочину, передбаченого ч.1 (неконкретизована погроза застосувати будь-яке насильство, за винятком погрози вбивством чи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень), або перетворює його в кваліфікований склад, передбачений ч.2 (погроза вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень). Погроза пошкодженням чи знищенням майна потерпілого або близьких йому осіб, незалежно від його виду і вартості, є ознакою тільки основного складу злочину.

Реальне застосування до потерпілого чи близьких йому осіб насильства, залежно від його характеру, перетворює злочин в його кваліфікований, передбачений ч.2 (застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я), або в особливо кваліфікований, передбачений ч.3 (застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я), види. Пошкодження або знищення майна потерпілого або близьких йому осіб є кваліфікованим видом складу злочину, передбаченого ч.2, а якщо заподіяна знищенням чи пошкодженням майна шкода є великою, то має місце особливо кваліфікований склад злочину (ч.3). Наслідки не є ознакою основного складу злочину (ч.1), який є формальним складом, їх наявність у вигляді великої шкоди чи інших тяжких наслідків утворює особливо кваліфікований вид складу злочину (ч.3 ст.206) [9;c. 114].

Протидія законній господарській діяльності - це протиправна, висловлена у категоричній формі, доведена до суб'єкта господарської діяльності будь-яким способом (усно, по телефону, письмово, через інших осіб тощо) вимога припинити негайно чи через певний час займатися господарською діяльністю взагалі або певними її видами; обмежити здійснювану господарську діяльність чи окремі її види (зменшити обсяги, змінити форми і способи здійснення, відмовитись від встановлених договірних зв'язків з певними господарюючими суб'єктами, приєднатись до бойкоту будь-якого господарюючого суб'єкта, розірвати укладений договір чи відмовитись від його належного виконання, не виконувати взагалі чи неналежним чином виконувати договірні зобов'язання тощо); супроти волі суб'єкта господарської діяльності яку-небудь угоду, виконання якої може обмежити законні права чи інтереси; не виконувати укладену раніше угоду за наявності наміру її виконати.

Під угодою, виконання якої може обмежити законні права чи інтереси суб'єкта господарської діяльності, необхідно розуміти будь-які угоди, якими обмежується свобода господарської діяльності, за винятком угод майнового характеру, виконання яких пов'язане з заподіянням прямої матеріальної шкоди суб'єкту господарської діяльності чи з несенням ним матеріальних затрат на їх виконання. Примушування до укладення таких угод повинно кваліфікуватися як вимагання (наприклад, примушування до укладення договору купівлі товарів за завищеними чи продажу за заниженими цінами, примушування до укладення угоди про надання на тривалий час безвідсоткової позики) [10;c.401].

Угодами, виконання яких обмежує законні права та інтереси суб'єкта господарської діяльності, є угоди, виконання яких пов'язане з обмеженням права на безпечні умови роботи, на відпочинок. Наприклад, примушування до укладення угоди на виконання певних робіт в святкові чи вихідні дні, в нічний час, чи виконання робіт, які суб'єкт господарської діяльності не має наміру здійснювати, чи взагалі будь-яких угод, якими обмежується право суб'єкта господарської діяльності на свій розсуд обирати партнерів при укладенні договорів, приміром примушування до укладення договору оренди приміщення або майна чи договору на реалізацію товарів з суб'єктом, який має "кримінальну" репутацію тощо.

За певних умов протидія законній господарській діяльності може виражатись також у вимозі передати іншій особі право власності (повністю чи частково) на створений суб'єкт господарської діяльності; юридичну особу чи передати (відступити) частку у його статутному фонді, передати (відступити) корпоративні права, зокрема вийти із числа засновників (учасників, акціонерів) господарського товариства тощо, якщо мова йде про засновництво та інші корпоративні права, володіння якими чинним законодавством прямо визнається підприємницькою діяльністю.

У законі встановлена відповідальність за примушування до укладення будь-якої угоди чи невиконання раніше укладеної угоди, виконання (невиконання) якої може обмежити законні права чи інтереси суб'єкта господарської діяльності. Проте сам факт вимоги укладення (невиконання) такої угоди порушує (обмежує) законні права та інтереси суб'єкта господарської діяльності, і перш за все право на вільний вибір виду діяльності, партнерів (контрагентів) по такій діяльності, форм і способів її здійснення, тобто обмежує свободу господарської діяльності [11;c. 303]. Виконання такої угоди є обмеженням прав і законних інтересів суб'єкта господарської діяльності.

Суть обмеження свободи господарювання у цьому разі полягає в тому, що потерпілий примушується до укладення небажаної для нього угоди чи невиконання раніше укладеної угоди проти його волі. При цьому не має значення, чи буде потерпілому завдана матеріальна, моральна або інша шкода внаслідок виконання такої угоди. Інколи виконання такої угоди в матеріальному плані може бути більш вигідним потерпілому, але примушуванням до її укладення порушується його законне право на свободу господарської діяльності, підривається його ділова репутація тощо [14, с. 132].

Під погрозою насильством над потерпілим або близькими йому особами чи знищення або пошкодження їх майна треба розуміти погрозу вчинити негайно чи в майбутньому дії, якими погрожують, у разі невиконання пред'явленої вимоги. При цьому погроза є реальною, тобто, перш за все, сприймається потерпілим як така, що може бути реалізованою.

Необхідно також враховувати суб'єктивну оцінку погрози винним, який повинен висловлену ним погрозу оцінювати як таку, що сприймається потерпілим як реальна, незалежно від того, чи збирається винний погрозу реалізувати. Погроза насильством полягає в погрозі застосувати до потерпілого чи близьких йому осіб у разі невиконання вимоги будь-якого насильства: нанести удар, побої, позбавити волі, позбавити життя, заподіяти тілесні ушкодження тощо. В залежності від характеру дій, якими погрожують, дії винного повинні кваліфікуватися або за ч.1 ст.206, або за ч.2 цієї статті, якщо винний погрожує позбавити потерпілого чи близьких йому осіб життя чи заподіяти їм тяжкі тілесні ушкодження.

Погроза пошкодження чи знищення майна потерпілого чи близьких йому осіб полягає в погрозі пошкодити чи знищити будь-яким способом майно, що належить їм на праві приватної власності чи знаходиться у їх віданні, у разі, коли за збереженість такого майна вони несуть матеріальну відповідальність. При цьому не має значення вартість майна, яке погрожують пошкодити чи знищити, його споживча, естетична, історична тощо цінність [15; c.77]. Під пошкодженням майна треба розуміти погіршення його якості, зменшення цінності або доведення речі на якийсь час у непридатний для використання за цільовим призначенням стан, а під знищенням — доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення, коли воно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки" від 2 липня 1976 p. № 4 в редакції постанови від 3 березня 2000 p.) [2; c.4].

Отже, безпосреднім об'єктом злочину, передбаченого ст.206 ККУ є посягання у своїх різноманітних проявах на свободу здійснення господарської діяльності. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 206 КК, визначається порушенням конституційних приписів і принципів підприємництва. З об'єктивної сторони злочин виражається в протиправній вимозі - припинити займатися господарською діяльністю; обмежити господарську діяльність; укласти яку-небудь угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси особи, яка займається господарською діяльністю; не виконувати укладену угоду, невиконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю.

2.2 Суб'єкт та суб'єктивна сторона злочину протидія законній господарській діяльності

Стаття 18 Кримінального кодексу України, а саме ч.1 визначає суб'єктом злочину фізичну осудна особу, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Із наведеного законодавчого визначення можна виділити такі ознаки загального суб'єкта складу злочину: 1) фізична особа (людина); 2) особа (людина), яка вчинила злочин у стані осудності; 3) особа (людина), яка до вчинення злочину досягла встановленого чинним КК України віку кримінальної відповідальності.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 206 Кримінального кодексу України визнається загальний суб'єкт, що в свою чергу означає, що притягнутою до кримінальної відповідальності за вчинення протидії законній господарській діяльності може бути лише фізична осудна особа, яка на момент вчиненняя даного злочину досягла 16-річного віку [14; c.133].

Окрім загального суб'єкта , злочин, який передбачає вчинення активними діями протидію законній господарській діяльності, може бути спеціальний суб'єкт, а саме вчинення даного злочину службовою особою з використанням службового становища, кваліфікується за ч. 3 ст. 206 КК і додаткового інкримінування ст. 364 КК не потребує. Легальна дефініція поняття службової особи наводиться у примітці до ст. 364 ККУ. Службовими є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Тлумачення понять "представник влади", "організаційно-розпорядчі обов'язки" та "адміністративно-господарські обов'язки" наводиться у п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р. № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво" [15, с.77].

Поняття використання службовою особою службового становища в плані відповідальності за ч. 3 ст. 206 КК означає: 1) використання винним своїх службових повноважень, тобто вчинення службовою особою дій, обумовлених її службовою компетенцією; 2) використання службового авторитету, зв'язків з іншими службовими особами та інших фактичних можливостей по службі, обумовлених обійманням певної посади. Широке розуміння ознаки "використання службового становища" в плані посилення відповідальності за протидію законній господарській діяльності видається цілком доречним.

Конкретні приклади використання службовою особою службового становища, що обмежує свободу підприємницької діяльності, наводяться П.П.Андрушком. Це, зокрема, неправомірна відмова у видачі ліцензії на здійснення певних видів діяльності, відмова у наданні кредиту, в укладенні чи продовженні дії договору оренди, проведення систематичних необґрунтованих перевірок діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, що блокує його роботу, вилучення документів [16, с. 311].

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом і наявністю спеціальної мети - примусити особу перестати займатися господарською діяльністю чи обмежити її, або укласти будь-яку угоду, виконання якої може обмежити її законні права (інтереси) (абз.2 п.17 постанови ПВСУ від 25 грудня 1992р. №12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності")

Отже, суб'єктом злочину передбаченого ст. 206 ККУ “Протидія законній господарській діяльності” визнається як загальний так і спеціальний суб'єкти вчинення даного злочину. Загальним суб'єктом визнається - фізичною осудною особою, якій на момент вчинення даного злочину виповнилося шістнадцять років, тобто віку достатнього для усвідомлення вчинення кримінально-карного діяння. Суб'єктивна сторона даного злочину крім, того, що характеризується умисністю, означає наявність спеціальної мети , а саме примусити особу перестати займатися господарською діяльністю чи обмежити її, або укласти будь-яку угоду, виконання якої може обмежити її законні права (інтереси).

2.3 Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 206 Кримінального кодексу України.

Кваліфікуючими ознаками злочину згідно з ч. 2 ст. 206 КК є:

1) повторність;

2) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;

3) погроза вбивства чи тяжких тілесних ушкоджень;

4) застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я;

5) пошкодження чи знищення майна.

Повторність має місце у разі вчинення протидії законній господарській діяльності тією особою, яка раніше вже вчинила злочин, передбачений будь-якою частиною ст. 206 КК, незалежно від того, була вона за нього засуджена чи ні. Згідно з ч. 4 ст. 32 КК, повторність як різновид множинності злочинів відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено чи знято. Передбаченої ч. 2 ст. 206 КК повторності не буде також у разі встановлення ознак продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром [17;c. 928].

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Фізичне насильство, про яке йде мова у ч. 2 і ч. 3 ст. 206 КК, - це протиправний, всупереч волі потерпілого вплив на його організм, як на зовнішні частини і тканини тіла людини, так і на внутрішні органи (отруєння тощо). При цьому фізичне насильство не вичерпується механічним травмуванням частин людського організму і включає в себе застосування винним газоподібних і порошкоподібних речовин, рідин, скажімо, соляної кислоти. Поняттям фізичного насильства охоплюється також позбавлення чи обмеження особистої свободи людини. КК України не Містить легальних визначень насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я, та насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого.

Визначаючи зміст поняття "насильство, що не є небезпечним для життя і здоров'я", вчені і практики зазвичай звертаються до п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" [18, с. 21]. Під таким насильством необхідно розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені в процесі протидії законній господарській діяльності, повністю охоплюються ч. 2 ст. 206 і додаткової кваліфікації за іншими статтями ККУ не потребують.

Особливо кваліфікуючими ознаками аналізованого злочину згідно з ч. 3 ст. 206 КК є:

1) вчинення злочину організованою групою;

2) використання службовою особою службового становища;

3) застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я;

4) заподіяння великої шкоди;

5) спричинення інших тяжких наслідків.

Поняття організованої групи розкривається у ч. 3 ст. 28 КК. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Організована група вважається більш небезпечною формою співучасті, яка відрізняється від групи осіб за попередньою змовою за такими ознаками:

1) стійкість (для групи осіб за попередньою змовою ця ознака, яка, щоправда, носить оціночний характер, не є обов'язковою);

2) спрямованість на вчинення двох або більше злочинів (група за попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочину);

3) кількість учасників (організована група складається з трьох або більше учасників, а група за попередньою змовою — з двох і більше осіб). Дії всіх учасників організованої групи незалежно від того, яку конкретну роль вони виконували під час скоєння протидії законній господарській діяльності, мають кваліфікуватись лише за ч. 3 ст. 206 КК без посилання на ст. 27 КК ("Види співучасників").

Поняття фізичного насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, розкривається у п. 10 постанови Пленуму ВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" [21, с. 827]. За наслідками, які настали, до зазначеного насильства належить заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, заподіяння середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також смерті. Ознаки тілесних ушкоджень наводяться законодавцем у ст.ст. 121, 122 і 125 КК, а їх тяжкість встановлюється судово-медичною експертизою на підставі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6.

За способом вчинення протиправних дій до небезпечного фізичного насильства як ознаки протидії законній господарській діяльності відносяться насильницькі дії, які в силу сприятливого збігу обставин не призвели до наслідків у вигляді смерті чи відповідних тілесних ушкоджень, але були небезпечними для життя чи здоров'я людини в момент їх вчинення. Це може бути, наприклад, насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, вдушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь, зачинення у приміщенні із занадто холодним або теплим повітрям, штовхання під колеса транспортного засобу, який рухається, наїзд транспортним засобом, тривалі і неодноразові занурювання голови потерпілого у воду, виштовхування потерпілої особи з вагону потягу, який рухається. Вирішуючи питання про інтенсивність насильства, а отже і про інкримінування винному ч. 2 або ч. 3 ст. 206 КК, слід враховувати не лише характер і тривалість злочинних дій, а й індивідуальні особливості потерпілої особи (наприклад, малолітній або старезний вік, хворобливий стан).

Умисне вбивство, вчинене в процесі протидії законній господарській діяльності, потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 115 ККУ, а умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; за ч. 2 ст. 121 ККУ. Інші різновиди умисного або необережного заподіяння шкоди тілесній недоторканості людини охоплюються ч. З ст. 206 ККУ. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 206 КК). "Під великою шкодою треба розуміти понесені потерпілим затрати чи недоодержані прибутки у великих розмірах внаслідок, наприклад, розриву існуючих ділових зв'язків з контрагентами, підриву ділової репутації, зменшення замовлень, позбавлення суб'єкта господарської діяльності права займатись певним видом діяльності (ліцензії) тощо" [20, с. 429].

Іншими тяжкими наслідками в плані відповідальності за ч. 3 ст. 206 КК України потрібно визнавати, зокрема, смерть або самогубство потерпілого або його близького, заподіянням їм тяжких тілесних ушкоджень, припинення діяльності підприємства. Психічне ставлення винного до інших тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним.

Підсумовуючи вище сказане, можна дійти до висновку, що наявність кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак, утворюють собою кваліфікований або особливо кваліфікований склад вчиненого злочину. Дані ознаки знайшли відображення у ч.2 та ч.3 ст 206 ККУвідповідно, і передбачають собою настання жорсткішого покарання.



РОЗДІЛ ІІІ. Відмежування протидії законній господарській діяльності від суміжних злочинів

Серед актуальних проблем сьогодення однією з важливих і складних для суспільства, зважаючи на необхідність сталого економічного розвитку є питання протидії законній господарській діяльності. Найбільш важливою, на наш погляд, є кримінально-правова норма , передбачена ст. 206 ККУ, яка і передбачає кримінальну відповідальність за протидію законній господарській діяльності. Одним з найважливіших актуальних питань для подальшої кримінально-правової характеристики - є розмежування даного злочину з йому суміжними [22;c.51].

При використанні даної кримінально-правової норми постає питання про необхідність розмежування вказаного злочину від злочинів, які мають суміжні з ним ознаки та можуть викликати труднощі під час кримінально-правової кваліфікації. Адже дати вірну оцінку вчиненому злочину - означає не лише співставити фактичні обставини вчиненого з юридичними ознаками конкретного складу злочину, але і відмежувати його від інших суміжних злочинів, що співпадають за низкою ознак

Так, до злочинів, які є найбільш схожими за конструкцією із протидією законній господарській діяльності, що може викликати проблеми при їх кваліфікації ми відносимо вимагання (ст.189 ККУ) та примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст.355 ККУ).

Необхідність проведення розмежування “Протидії законній господарській діяльності” і “Вимагання” викликана рядом причин. По-перше, аналіз самого тексту статей 189 і 206 КК України, дає підстави для висновку про тотожність прийомів законодавчої техніки підчас конструювання цих кримінально-правових норм. Описові диспозиції обох норм розкривають ознаки вимагання та протидії за рахунок характеристики специфіки вимоги та окреслення видів погроз, які застосовує суб'єкт відповідного злочину щодо потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 189 КК України під вимаганням слід розуміти вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці [23;c.43].

По-друге, в силу прямої вказівки законодавця, протиправна вимога, описана у ст. 206 КК України, розглядається як протидія законній господарській діяльності лише за відсутності у вчиненому ознак вимагання.

Отже, відмежовуючи вищезазначені склади злочинів, в першу чергу, звертаємо увагу на те, що вказані статті знаходяться у різних розділах КК України, а, отже, посягають на різні об'єкти кримінально-правової охорони. Так, ст. 189 розміщена у VI розділі КК України і являється одним із видів насильницьких посягань на власність. Традиційно, у теорії кримінального права як родовим так і безпосереднім об'єктом вимагання називають право власності [22;c.52]. У той час як родовим об'єктом протидії законній господарській діяльності виступають суспільні відносини у сфері господарювання, а основним безпосереднім - суспільні відносини у сфері забезпечення свободи законної господарської діяльності.

Таким чином, можна підкреслити першу, і, на наш погляд, безсумнівну різницю в об'єкті посягання.

Виходячи зі змісту диспозиції ст. 189 КК України, обов'язковим предметом вимагання визнається майно, право на нього, а також будь-які дії майнового характеру, в той час як предметом протидії законній господарській діяльності майно може бути лише у разі його знищення або пошкодження винним.

Крім того, у діянні, передбаченому ст.206 КК, на відміну від ст.189 КК України, однією з обов'язкових ознак об'єкта є потерпілий, яким може бути, виключно, особа, що на законних підставах займається господарською діяльністю і може прийняти самостійно або суттєво вплинути на хід прийняття рішення про її припинення чи обмеження, або про укладення якої-небудь угоди. Згідно зі ст. 55 Господарського кодексу України, такими особами є суб'єкти господарювання, тобто учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність, реа-лізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [24;c.131].

Потерпілим від вимагання може бути, як суб'єкт господарювання, так і будь-яка інша особа. Отже, коло осіб, що можуть стати потерпілими від вимагання з одного боку, звичайно, ширше від того, яке охоплює можливих потерпілих від протидії законній господарській діяльності, з іншого ж воно вужче, оскільки, у диспозиції ст.189 КК, на відміну від ст.206 КК, фігурують не близькі особи, а близькі родичі потерпілого, що також має значення для кваліфікації відповідних діянь. Так, близькими родичами потерпілого, які можуть стати жертвами злочину, передбаченого ст.189 КК, є виключне коло осіб, до яких відносяться: батьки, діти, дружина (чоловік), рідні брати та сестри, дід, баба, онуки. Ст.206 КК України передбачає більш ширше коло таких осіб, яке не обмежується будь-яким виключним переліком. Така позиція законодавця стосовно побудови диспозиції ст. 206 КК, на нашу думку, є цілком виправданою [12].

З об'єктивної сторони вимагання, так само як і протидія законній господарській, діяльності характеризується наявністю вимоги і погрози певного змісту.

Щодо змісту вимоги як розмежувальної ознаки, то при вимаганні - це вимога передачі майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру, а при протидії - вимога припинити чи обмежити господарську діяльність, укласти угоду чи не виконувати раніше укладену.

При пред'явленні майнової вимоги під час вимагання, так само як і під час протидії законній господарській діяльності, винний не вчиняє ніяких дій, спрямованих на безпосереднє заволодіння майном, а прагне отримати задоволення своїх домагань із боку самого потерпілого, тобто щоб останній сам передав певне майно або вчинив відповідні дії.

Способом вчинення вимагання є погроза насильства, пошкодження чи знищення майна, розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого або його близьких родичів, а способом протидії законній господарській діяльності - погроза насильства, знищення чи пошкодження майна. Отже, зміст погрози як ознаки вимагання є більш широким ніж у злочині, передбаченому ст.206 КК України, і додатково включає в себе погрозу обмеження прав, свобод або законних інтересів і погрозу розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти у таємниці [13;c.442].

Суб'єктивна сторона як вимагання, так і протидії законній господарській діяльності характеризується виною у формі умислу.

Крім того, обов'язковим елементом суб'єктивної сторони при вимаганні є наявність корисливої мети, встановлення якої є необхідним при кваліфікації діянь, оскільки, саме ця ознака є головною при розмежуванні вимагання й протидії.

При вчиненні протидії законній господарській діяльності, винний переслідує спеціальну мету - примусити особу перестати займатися господарською діяльністю чи обмежити її, або укласти угоду, виконання якої може обмежити її законні права (інтереси), чи не виконувати раніше укладену таку угоду.

Таким чином, можна зробити висновок, що проблема розмежування протидії законній господарській діяльності і вимагання вирішується за допомогою наступних критеріїв:

1. Протидія законній господарській діяльності і вимагання посягають на різні об'єкти кримінально-правової охорони.

2. Потерпілим від вимагання може бути будь-яка особа, або її близькі родичі, коло яких визначено законом, у той час як потерпілий від протидії законній господарській діяльності - це лише особи, які на законних підставах займаються господарською діяльністю, а також інші особи, що здатні самостійно приймати рішення або суттєво впливати на прийняття рішень про припинення або обмеження діяльності, укладення чи не укладення угод суб'єктом господарської діяльності, а також близькі їм особи, коло яких повинно вирішуватись у кожному випадку окремо.

3. З об'єктивної сторони вимагання, як і протидія законній господарській діяльності характеризується наявністю вимоги конкретного змісту, однак при вимаганні - це вимога передачі майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру, при протидії - вимога припинити чи обмежити господарську діяльність, укласти угоду чи не виконувати раніше укладену.

4. Вимагання - це корисливий злочин, вчиняючи який винний керується умислом на заволодіння не належним йому майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на його користь дій майнового характеру. При вчиненні протидії законній господарській діяльності, винний переслідує спеціальну мету - примусити особу перестати займатися господарською діяльністю чи обмежити її, або укласти угоду, виконання якої може обмежити її законні права (інтереси), чи не виконувати раніше укладену таку угоду.

Поряд із вимаганням, ще одним злочином, який потребує розмежування з протидією законній господарській діяльсності є примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК України)[12].

Під примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань розуміється вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.

Законодавчі конструкції статей 206 і 355 КК мають спільні риси, що обумовлено не лише схожістю конструкцій кримінально-правових норм, але і подібністю до конструкції вимагання. Зміст диспозицій обох статей закінчується викладом негативного формулювання - “без ознак вимагання”.

Стаття 355 КК України знаходиться у чинному Кримінальному кодексі в XV розділі і відповідно даний злочин посягає на встановлений порядок реалізації права суб'єкта на судовий захист порушеного цивільного права, що виникло на підставі реально об'єктивно існуючого цивільно-правового зобов'язання [22;c.53].

Таким чином, склади злочинів, що аналізуються, безперечно, відрізняються за об'єктом посягання, але проблема розмежування є набагато складнішою. Мова йде про відмежування примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань від таких форм об'єктивної сторони протидії законній господарській діяльності як: 1) протиправна вимога укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси особи, що займається господарською діяльністю; 2) не виконувати укладену угоду, що може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю.

Проводячи розмежування даних злочинів ми погоджуємося з О. О. Дудоровим, який зазначає, що вжите у ст. 206 КК поняття “угода” охоплює більш широке коло правовідносин, ніж у злочині, передбаченому ст. 355 КК. У зв'язку з цим співвідношення складів злочинів, передбачених ст. ст. 355, 206 КК навряд чи можна визначити як конкуренцію загальної і спеціальної норми [13, с. 443].

Отже, протидія законній господарській діяльності по відношенню до примушування до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання характеризується специфічною сферою застосування. Так, сферою дії ст. 206 КК України є діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто господарська діяльність. Сферою ж застосування ст. 355 КК України є лише ті відносини, які виникли у зв'язку з діями громадян чи юридичних осіб, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При чому останні виникають не тільки з угод, а й внаслідок відкриттів, винаходів, створення творів науки, літератури, мистецтва; внаслідок заподіяної шкоди іншій особі та інших обставин [17; с. 987].

Обов'язковою ознакою обох досліджуваних складів злочинів є потерпілий. І в цьому аспекті існує суттєва різниця. Як правильно зазначає М. Хавронюк: “На відміну від злочину, передбаченого ст. 1558 КК, потерпілим від злочину, передбаченого ст. 1982 КК, може бути не тільки громадянин-підприємець, засновник або певна посадова особа суб'єкту підприємницької діяльності, а і будь-яка особа, яка є стороною в цивільно-правовому зобов'язанні” [22;c.54]

...