Конституційно-правовий статус прокуратури України

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

Юридичний факультет

Кафедра конституційного і муніципального права

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни

Конституційне право України

на тему: Конституційно-правовий статус прокуратури України

м. Харків - 2018 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРОКУРАТУРИ

1.1 Історія становлення інституту прокуратури на теренах України

1.2 Прокуратура у 1917-1920 рр.

1.3 Прокуратура за часів УРСР

1.4 Незалежна Україна

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ

2.1 Зміна переліку функцій через реформу 2014 року

2.2 Прокурор як державний обвинувач

2.3 Представництво громадян та держави у суді

2.4 Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням

2.5 Функції військової прокуратури

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

3.1 Загальна характеристика системи прокуратури України

3.2 Генеральна прокуратура України

3.3 Спеціальні прокуратури

3.4 Територіальне розділення прокуратури

РОЗДІЛ 4. СТАТУС ПРОКУРОРА. ПОРЯДОК ЗАЙНЯТТЯ ПОСАДИ ПРОКУРОРА ТА ЗВІЛЬНЕННЯ ПРОКУРОРА З ПОСАДИ

4.1 Статус прокурора

4.2 Гарантії незалежності прокурорської діяльності

4.3 Порядок зайняття посади прокурора

РОЗДІЛ 5. ПРОКУРОРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОРГАНИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРАТУРИ

5.1 Загальна характеристика прокурорського самоврядування

5.2 Всеукраїнська конференція прокурорів

5.3 Рада прокурорів України

5.4 Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

5.5 Національна академія прокуратури України

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Закон України «Про внесення змін до Конституції України(щодо правосуддя)», прийняття нового Закону України «Про прокуратуру» докорінно змінило становище органів прокуратури, їх функції, конституційні засади та організацію. Настільки стрімкі зміни у всіх сферах діяльності прокуратури, яка є важливим елементом правоохоронної та правозахисної системи потребують свого логічного аналізу, систематизації новел Закону України «Про прокуратуру», визначення нової, видозміненої генези інституту прокуратури.

Метою написання курсової роботи є виявлення недоліків нового законодавства щодо діяльності прокуратури, визначення позитивних сторін реформи у сфері правосуддя.

Завданням дослідження є аналіз чинного законодавства у тій частині, що регулює діяльність органів прокуратури, особливо нового Закону України «Про прокуратуру», систематизація та логічне викладення наявних знань щодо особливостей інституту прокуратури, виявлення як позитивних, так і негативних тенденцій та динамік у видозміні інституту прокуратури.

Об'єктом дослідження ми вважаємо не стільки сам інститут прокуратури в Україні, скільки останні зміни у законодавстві, що кардинально змінили усі аспекти діяльності органів прокуратури. Предметом же слід вважати саму динаміку змін у цій сфері, «еволюцію» інституту прокуратури в Україні.



РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРОКУРАТУРИ

1.1 Історія становлення інституту прокуратури на теренах України

Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.[1, cт.1] Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції. "Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів. їх наявність визначається реальними потребами побудови правової держави і державно-правового життя суспільства в даний конкретний період, необхідністю демократичних форм контролю гілок влади у випадках, коли їх діяльність не відповідає принципам і положенням Конституції". Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України "Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.[2, с.311]. Але розвиток інституту української прокуратури почався задовго до проголошення незалежності.

1.2 Прокуратура у 1917-1920 рр.

Після заснування у березні 1917 року Української Центральної Ради, перед нею постало завдання створення та розвитку інститутів державних органів та,взагалі, встановлення та організація влади на українських землях.

У листопаді 1917 р. III Універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Створення судів та прокурорського нагляду стало одним із першочергових завдань влади. Мала Рада затвердила запропонований Генеральним Секретаріатом законопроект, відповідно до якого «суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки». Секретарство судових справ 12 грудня внесло на розгляд Центральної Ради законопроект про утворення до скликання Установчих зборів тимчасового Генерального Суду, і через три дні він був ухвалений Центральною Радою. Прокуратура УНР опинилася у подвійному підпорядкуванні. З одного боку, вона діяла при Генеральному Суді і називалася - Прокураторія Генерального Суду, а з другого - її регламент затверджувався Секретарством судових справ, і воно ж надавало одному з прокурорів звання старшого й доручало «провід над прокураторією».

На початку січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила спеціальний закон «Про урядження прокураторського догляду на Україні». Це було продовженням розпочатої роботи по створенню структур прокурорського нагляду УНР. Прокуратори організовувалися при апеляційних та окружних судах. Очолювали відповідні прокураторії старші прокуратори. Всі прокуратори призначалися Генеральним секретарем судових справ. Водночас скасовувались посади прокурорів та товаришів прокурора окружних судів. Наказом Генерального секретаря судових справ від 18 січня 1918 р. за № 7 на посаду Старшого прокуратора Генерального Суду було призначено Маркевича Дмитра Васильовича. У березні цього ж року Центральна Рада затвердила штати Генерального Суду. До штату Прокураторії входили Старший прокуратор, три прокуратори, писар та помічник писаря.[3]

За часів гетьмана Скоропадського посади Міністра Юстиції і Генерального прокурора були об'єднані в одну. Після відновлення УНР(Директорії) штат Генеральної прокуратури виглядав таким чином: Старший(генеральний) прокуратор, сім прокураторів та один секретар прокуратора. Та масштабна діяльність органів прокуратури УНР так і не розгорнулась, бо Радянська влада почала свій наступ на українські землі, займала їх у більшій й більшій кількості, та поступово зайняла усю її територію.

1.3 Прокуратура за часів УРСР

Декретом Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) від 14 лютого 1919 р. «Про суд» ліквідовано поряд із судовими установами, які існували на території України до встановлення радянської влади, і прокурорський нагляд. Нагляд за законністю зосереджувався головним чином у Народному комісаріаті юстиції і його місцевих органах губернських і міських юридичних відділах. Правову основу організації та діяльності державного механізму республіки на початку 20-х років визначала конституція УСРР 1919 р.

28 червня 1922 р. ВУЦВК затвердив Положення про прокурорський нагляд. Державна прокуратура УСРР входила до складу Міністерства юстиції. Керівником прокуратури, як Прокурор республіки, був Народний комісар юстиції УСРР. Першим Прокурором УСРР був призначений Микола Олексійович Скрипник. На цій посаді (з 10 травня 1925 р. як Генеральний прокурор) він перебував до квітня 1927 р.

У безпосередньому віданні Прокурора УСРР знаходився відділ прокуратури, що входив до складу Народного комісаріату юстиції УСРР. Помічники Прокурора УСРР затверджувалися і звільнялися Президією ВУЦВК за поданням Прокурора республіки. Місцевими органами прокуратури були призначувані Прокурором УСРР прокурори губерній, які мали помічників, у тому числі у повітах, що також призначалися і звільнялися Прокурором УСРР

У зв'язку з організацією Державної прокуратури ВУЦВК б вересня 1922 р. ухвалив постанову про скасування губернських відділів юстиції та їх повітових уповноважених, встановивши, що ці органи мають ліквідовуватися в міру утворення органів прокурорського нагляду.

У 1922 р. був поновлений прокурорський нагляд, спочатку у складі Народного комісаріату юстиції, а потім Верховного Суду.З утворенням СРСР, ліквідацією губерній та переходом на триступеневу систему управління у травні 1925 р. до Конституції УСРР 1919 р. були внесені зміни. Прокурор республіки почав іменуватися Генеральним прокурором республіки. Народний комісар юстиції одночасно обіймав посаду Генерального прокурора республіки і входив до складу Ради народних комісарів УСРР. Постановою III сесії ВУЦВК від 23 жовтня 1925 р. було введено в дію Положення про судоустрій УСРР, розділ «Про Державну прокуратуру» якого визначав повноваження Прокуратури УСРР. Це Положення регламентувало питання організації та діяльності не лише судових органів та прокуратури, а й слідчих, колегії захисників, державного нотаріату, інституту судової експертизи.

До 1925 р. слідчий апарат перебував у подвійному підпорядкуванні суду і прокуратури. Тепер, використовуючи досвід РСФРР, увесь слідчий апарат передавався прокуратурі.

На кінець 1925 р. до складу Прокуратури УСРР входили 41 прокуратура округів та Прокуратура Молдавської АСРР.

Справи про військові і деякі інші злочини, вчинені військовослужбовцями, розглядалися трибуналами. Тут діяло загальносоюзне законодавство. 20 серпня 1926 р. ЦВК і Раднарком СРСР прийняли Положення про військові трибунали і військову прокуратуру. Згідно з Положенням трибунали утворювалися при військових округах, фронтах, арміях, флотах, корпусах, дивізіях. Працювали вони під керівництвом військової колегії Верховного Суду СРСР.

У вересні 1929 р. набрало чинності нове Положення про судоустрій УСРР. Згідно з Положенням у розгляді справ у судах могли брати участь самостійно і спільно з прокурором громадські обвинувачі, вони мали право подавати скаргу на вирок суду.

Наступний етап у подальшому законодавчому регулюванні організаційної побудови і діяльності органів прокуратури пов'язаний з постановою ЦВК і РНК СРСР «Про заснування Прокуратури СРСР» від 20 червня 1933 р.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 17 грудня 1933 р. було затверджено Положення про Прокуратуру Союзу РСР, ліквідовано Прокуратуру Верховного Суду Союзу РСР. Положення конкретизувало функції Прокуратури СРСР, визначило взаємовідносини та форми керівництва Прокурора СРСР діяльністю прокуратур союзних республік. На Прокуратуру СРСР покладалося загальне керівництво діяльністю прокуратур союзних республік. Прокурор Союзу РСР отримав право давати прокурорам союзних республік обов'язкові вказівки, скликати наради прокурорів союзних республік, перевіряти діяльність органів прокуратури союзних республік. Відбувалася централізація прокурорського апарату.

До 1932 р. в Україні діяли міжрайонні, міські та дільничні прокуратури. Зорганізацією областей було скасовано міжрайонні прокуратури і створено дільничні, міські, обласні прокуратури і Прокуратуру республіки.

Органи прокуратури здійснювали нагляд за законністю дій усіх (крім ВУЦВК і Раднаркому УСРР) органів влади та управління на території України, а також господарських і громадських організацій; порушували кримінальні справи проти тих, хто вчинив злочин. Органи прокуратури мали право опротестовувати у встановленому законом порядку постанови, накази, циркуляри і розпорядження, якщо вони не відповідали закону. Вони здійснювали нагляд і керівництво діяльністю органів дізнання та слідства.

У 1934 р. замість дільничних прокуратур в усіх районах УСРР було утворено районні прокуратури.

Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про утворення Народного Комісаріату Юстиції Союзу РСР» від 20 липня 1936 р. органи прокуратури були остаточно виведені із системи народних комісаріатів юстиції союзних та автономних республік і повністю підпорядковані безпосередньо Прокурору Союзу РСР. Цим актом завершилася централізація усіх органів Прокуратури СРСР.

На початку 30-х років відбувалися значні зміни в структурі адміністративно-політичних органів. Їх реорганізація кожного разу провадилася за ініціативою центру, український уряд вимушений був лише виконувати директиви, що надходили з Москви. Різко активізувалася діяльність ДПУ УСРР. Уже з лютого 1930 р. в усіх обласних центрах України існували «трійки» ? каральні органи, до складу яких входили начальник управління ОДПУ, обласний прокурор і перший секретар обкому КП(б)У. Такий безконтрольний каральний апарат виносив вироки практично без свідків, без захисту, без ознайомлення з кримінальною справою і навіть без підсудного. Прокуратуру від нагляду за дотриманням законності в органах держбезпеки практично було усунуто. Це був кривавий період історії Радянського Союзу. Роки сталінських беззаконь залишили в Україні тяжкий слід масових репресій. Репресій зазнавали не лише керівники партії та держави. Метод безпідставних обвинувачень не обминув і простих людей, досягнувши завдяки велетенським масштабам рівня геноциду власного народу. [4]

1.4 Незалежна Україна

24 серпня 1991 року Верховна Рада проголосила створення нової самостійної української держави. Це ознаменувало не тільки настання бажаної незалежності, а й необхідність створення належної нормативно-правової бази, яка змогла б задовольнити потреби молодої країни. Вже 5 листопада того ж року Верховна Рада прийняла Закону України «Про прокуратуру», який й донині вказує задачі, функції та компетенцію органів прокуратури. Також у Конституції України 1996 року прокуратурі було присвячено цілий розділ(№7).

Початок становлення прокуратури, як окремого правоохоронного та самостійного інституту припав на дуже важкі часи. Дев'яності роки двадцятого століття були надскладними для нашої держави. Економічна криза, глобальні перетворення у всіх сферах суспільного життя, надвисокий рівень злочинності, деформація правосвідомості та багато інших факторів, які заважали швидкому розвитку інституту прокуратури.

Вже згаданий надвисокий рівень злочинності, розквіт тіньової економіки та корупції, величезна кількість організованих злочинних формувань спричинили шалений тиск на весь інститут прокуратури, особливо на її головний орган - Генеральну прокуратуру України. Представники різних політичних кіл пропонували обмеження повноважень прокуратури, повну її реорганізацію на зразок різних європейських держав тощо. Але на ці пропозиції вичерпно дав відповідь Меморандум про домовленість Генеральних прокурорів від 1999 року. Стаття третя цього документу так аргументує різноманітність систем організації діяльності прокуратури у різних країнах-членах Ради Європи: «Відмінності в організаційній структурі прокуратури, як і відмінності в повноваженнях прокуратури як органу по захисту закону, що базуються на традиціях і правовій культурі, мають свої причини і є важливими для досягнення завдань правової держави. Реальним завданням є не ліквідація цього органу, а його зміцнення реальним ефективним співробітництвом відповідних країн, зосередженим на гармонізації законодавства про статус і роль
прокуратури». [6, ст.3]

Також значною проблемою стало те, що за перші роки діяльності Генеральної прокуратури України посаду Генерального прокурора обіймало 5 різних осіб, хоча конституційний термін виконання повноважень Генерального прокурору на той момент становив п'ять років. Це не могло сприяти належному виконанню прокуратурою своїх функцій, бо відсутність стабільності апріорі протирічить розвитку будь-якої структури.

Протягом перших 15 років незалежності у нормативно-правові акти, що регулюють діяльність прокуратури вносились певні зміни, щось доповнювалось, щось скасовувалось, але глобальним «Рубіконом» в історії прокуратури став 2016 рік. На той час накопилась вже велика кількість проблем, які потребували негайного вирішення. Глобальна правова реформа не могла не заціпити такий важливий правоохоронний інститут, як прокуратура. Символічним стало виключення розділу «Прокуратура» з Конституції України. Це справді стало символом курсу, націленого на зменшення та звуження повноважень прокуратури. Також було змінено Закон України «Про прокуратуру». Функції, гарантії діяльності, вимоги для зайняття посади - усі аспекти зазнали значущих змін.



РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ

2.1 Зміна переліку функцій через реформу 2014 року

Прокуратура, як і будь-який правоохоронний орган має певний перелік функцій, якість виконання яких є головним критерієм оцінки його діяльності. Цей перелік за 27 років Незалежності потерпав багато змін і наразі є значно звуженим, відносно себе ж раннього. На даний момент прокуратура України згідно зі ст.131-1 Конституції України має виконувати такий ряд функцій:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.[5, ст.131-1]

Також п.4,ч.1,ст.2 Закону України «Про прокуратуру» покладає на однойменний орган таку «додаткові» функцію: «Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян».[1, ст.2]

Раніше вона була і в основних розділах Конституції України, але після проведення реформ «перекочувала» до перехідних положень. Прокуратура продовжує й нині виконувати функцію пенітенціарного нагляду, й продовжуватиме далі, аж поки Верховна Рада не схвалить проект закону про «Подвійний пенітенціарний нагляд». Така ж сама ситуація із її повноваженнями щодо досудового розслідування. Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій. [5]Такі зміни у переліку функцій, його звуження, було запропоновано законопроектом "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)". Однією з важливих новел законопроекту є істотна зміна юридичного статусу органів прокуратури в Україні.

Так, запропоновано вилучити з Конституції України розділ VII "Прокуратура" у повному обсязі, а приведені відповідно до міжнародних та європейських стандартів положення, що визначають юридичний статус органів прокуратури, включити до розділу VIII "Правосуддя".

Зокрема, з переліку функцій прокуратури вилучено низку не властивих (за європейськими стандартами) їй функцій, таких як: нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (так званий "загальний нагляд"); нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

Як наслідок запропонованих змін, органи прокуратури отримають широкі процесуальні можливості для набагато якіснішого виконання властивих прокуратурі функцій - підтримання публічного обвинувачення в суді; процесуального керівництва досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку. Запропонована зміна функцій прокуратури відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини у сфері кримінального судочинства та європейським стандартам стосовно функціонування органів (служби) публічного обвинувачення у демократичному суспільстві, керованому верховенством права.

Відповідно до світової практики та усталеної в Європі юридичної термінології до інституту "орган правопорядку" ("law enforcement agency") належать здебільшого поліцейські служби (цивільна поліція, мілітаризована поліція (жандармерія), військова поліція, інші органи, до компетенції яких віднесені слідство та оперативно-розшукова діяльність.

Згідно з Кодексом поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку, ухваленим Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 році, поняття "посадова особа з підтримки правопорядку" включає усіх посадових осіб (тих, які призначаються, або тих, які обираються), діяльність яких пов'язана із забезпеченням правопорядку та які мають поліцейські повноваження (особливо ті, що пов'язані з повноваженнями здійснювати арешт або затримання). До того ж така діяльність охоплює не лише усі дії примусового характеру, але й поширюється на усі види заборон, що встановлені кримінальним законом.

Крім того, враховуючи численні європейські рекомендації, зокрема висновок Венеціанської Комісії від 15 жовтня 2012 року (документ CDL-AD(2012)019, пункт 14), спільний висновок Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи від 14 жовтня 2013 року (документ CDL-AD(2013)025, пункти 14 і 195), висновок Венеціанської Комісії від 27 жовтня 2014 року (документ CDL-AD(2014)037, пункт 46), Попередній висновок Венеціанської Комісії від 24 липня 2015 року (документ CDL-PI(2015)016 пункт 12), та з метою усунення політичного впливу на Генерального прокурора у законопроекті передбачено вилучення повноважень Верховної Ради України щодо висловлення недовіри Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади. [7, ст.3.10]З цього слідує, що європейськими стандартами не передбачено деякі функції, які виконувала прокуратура до реформи. Але тут ми маємо зауважити, що ці зміни не були сліпим слідуванням за європейськими «трендами», бо вже згаданий вище Меморандум Генеральних прокурорів допускає різні шляхи розвитку систем прокуратури. Реформа 2016 року стала логічною відповіддю на неспроможність прокуратури виконати свої обов'язки, на свавілля її представників у сферах підпорядкованої діяльності і не тільки, на високий рівень корупції серед прокурорських робітників. І однією з причин цих проблем небезпідставно вважався занадто широкий діапазон повноважень прокурорів. До того ж абсолютно логічною є заміна прокуратури, яка розпилялася на велику кількість напрямків, на спеціалізовані, вузьконаправлені органи, наприклад, функцію досудового розслідування переймає ДБР, яке вже створено.

Також необхідним кроком стало вилучення з переліку функції прокуратури так званого «загального надзору». Це була розпливчаста, незрозуміла функція, яка давала надто широкі повноваження. Бо взагалі, проблема корупції та свавілля завжди постає через завелику кількість повноважень. Бо як наближеність до кримінальної юстиції, так і зумовленість порушень самою професією вимагали дій, направлених на припинення таких повноважень, скорочення поля компетенції працівників прокуратури.

Сучасна наука державного будівництва не передбачає наявність органу, із таким широким спектром можливостей, тому законодавець не мав не тільки причин, а й морального права не внести цілий пакет змін, направлений на оптимізацію діяльності прокуратури.

2.2 Прокурор як державний обвинувач

Але розібравшись із вилученими функціями, слід повернутись до тих, які українська прокуратура виконує і понині, і вилучати які поки що не збираються. У розумінні людей, прокурор у першу чергу асоціюється із державним(публічним) обвинуваченням у судовому розгляді справи. Державне обвинувачення - процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення; [8, ст.3]

КПК визначає обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Це: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Законом не покладено на суд обов'язок збирати докази для з'ясування перелічених обставин. Це має робити сторона обвинувачення, до якої закон відносить прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, а у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, яке розпочинається слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, а також за відмови прокурора від державного обвинувачення в суді - потерпілого, його представника та законного представника. Сторона захисту (підозрюваний, обвинувачений, його захисник, законний представник) має право, а не обов'язок збирати і подавати докази на користь підозрюваного, обвинуваченого. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, оцінити подані сторонами або витребувані ним за клопотанням сторони докази за своїм внутрішнім переконанням і винести законне, обґрунтоване і справедливе рішення щодо винності обвинуваченого, його покарання та інших питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Зрозуміло, що для підтримання прокурором обвинувачення в суді він повинен мати у своєму розпорядженні необхідні докази щодо обставин, зазначених у ч. 1 ст. 91 КПК. Такі докази збираються і перевіряються шляхом проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, які здійснюються під час досудового розслідування, в якому прокурор здійснює нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва цим розслідуванням. За наявності достатніх доказів щодо вчинення особою кримінального правопорушення прокурор (або за його дорученням - слідчий) складає і вручає підозрюваному письмове повідомлення про підозру, а за результатами досудового розслідування складає обвинувальний акт, в якому формулює обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і передає обвинувальний акт разом із реєстром матеріалів досудового розслідування в суд, одночасно вручивши підозрюваному копію обвинувального акта. Після передання прокурором обвинувального акта до суду підозрюваний стає обвинуваченим. Функція підтримки державного(публічного) обвинувачення є споконвічною для прокуратури та покладається виключно на неї. Саме її точно нікуди з закону «Про прокуратуру» не заберуть.

2.3 Представництво громадян та держави у суді

Цікава історія склалася із представництвом громадян у суді. До реформи 2016 року займатись представництвом іншої особи у цивільній справі могла будь-яка особа, незалежно від освіти. Але законодавцю такий порядок речей не сподобався, і тепер ця функція покладена на адвокатів та, у деяких випадках, на прокурорів. Взагалі, виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення але законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Але навіть зараз ці зміни ще не повністю набули чинності, бо представництво виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін є обставиною, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Необхідність судового захисту інтересів держави саме прокурором від імені суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтована і підтверджена належними доказами. За відсутності належних підстав для звернення прокурора до суду скарга підлягає поверненню. Таким є висновок Верховного Суду в результаті перевірки касаційної скарги прокурора на постанови судів нижчих інстанцій за позовом фізичної особи до районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження. Прокурор обґрунтував потребу звернутися з касаційною скаргою необхідністю захистити порушені інтереси держави при розпорядженні земельною ділянкою державної форми власності, яку, за доводами прокурора, незаконно передано у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів. Прокурор вказав на відсутність реагування на судове рішення з боку РДА, яка уповноважена державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду, перевіривши касаційну скаргу, дійшов висновку, що підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави немає, а вказана скарга підлягає поверненню. У рішенні зазначено, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах (зокрема, касаційне оскарження судових рішень) можливе за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме повинно бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу. Суд пояснює, що прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Суд врахував, що, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.[9]

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.[1, ст.23]

Також слід детально зупинитись на тій функції, яка регламентує організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку прокуратурою.

2.4 Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням

Досудове розслідування є дуже складною, довготривалою процедурою, яка має величезну кількість процесуальних нюансів, нехтування якими може нівелювати усі досягнення слідчих у його здійсненні. Принцип верховенства права та законності гарантує усім сторонам кримінального провадження дотримання їх прав. Нехтування якимись формальними деталями зі сторони слідчого, або оперативного працівника, може зробити незаконним/недійсним будь-який слідчий або оперативно-розшуковий захід, наприклад, обшук, дізнання, допит, затримання тощо. Взагалі, завданням прокуратури є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.[8, ст.2]. Слідчі органи Національної Поліції, які прийшли на зміну слідчим органам Міністерства внутрішніх справ, являють собою розгалужену, субординовану систему, на яку покладено величезний обсяг задач. Діяльність органів досудового розслідування здійснюється відповідно до принципів верховенства права, законності, рівності перед законом і судом, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, недоторканності житла чи іншого володіння особи, таємниці спілкування, невтручання в приватне життя, недоторканності права власності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, свободи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї, заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення, забезпечення права на захист, змагальності сторін кримінального провадження та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередності дослідження показань, речей і документів, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, публічності, диспозитивності, розумності строків досудового розслідування. І як і будь-яка структура, органи досудового розслідування потребують певного контролю. Саме цей контроль і реалізовують співробітники прокуртури. Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;

3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;

4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;

5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;

8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;

9) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;

11) повідомляти особі про підозру;

12) пред'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом;

13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;

14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

15) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом;

16) погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому цим Кодексом;

17) доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об'єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні;

18) перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необґрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України;

19) доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;

20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;

21) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. Участь прокурора в суді є обов'язковою, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

4. Право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні прокурори вищого рівня: Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, керівник регіональної прокуратури, його перший заступник та заступники.

Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, внесених ними, керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня. У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, за нововиявленими або виключними обставинами можуть брати участь прокурори органу прокуратури вищого рівня.

5. Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування. Забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.

6. Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 КПК. Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування. Скасування таких постанов слідчих та прокурорів Національного антикорупційного бюро України може бути здійснено лише Генеральним прокурором або особою, яка виконує його обов'язки.

2.5 Функції військової прокуратури

Також слід згадати про функції військової прокуратури. До них належать нагляд за такими процесами, як:

- виконання військового обов'язку та проходження військової служби;

- додержання законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, обороноздатність і боєготовність військових частин Збройних Сил України та інших військових формувань;

- збереження державного (військового) майна, зокрема озброєння, військової техніки, військових містечок;

- додержання законодавства з питань безпеки арсеналів, баз і складів, а також збереження зброї та боєприпасів;

- соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

- формування, розміщення та виконання державного оборонного замовлення;

- формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного мобілізаційного резерву;

- зовнішньоекономічну діяльність та питання військово-технічного співробітництва;

- додержання бюджетного законодавства;

- запобігання і протидію корупції та організованій злочинності;

- використання земель оборони;

В умовах особливого періоду, запровадження надзвичайного, воєнного стану, або проведення антитерористичної операції, із залученням з'єднань, військовий частин та підрозділів Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, інших військових формувань, місцем постійно дислокації яких є територія в межах військового гарнізону, - особовий склад військових прокуратур (прокурори, слідчі) може відряджатися до районів розташування цих з'єднань, військових частин (підрозділів) на період виконання вказаними з'єднаннями, військовими частинами та підрозділами завдань за призначенням. [10, ст.4]

Отже, підбиваючи підсумки, прокуратура продовжує виконувати певну низку функцій, і хоч їх кількість значно зменшилась, і в цілому, тенденція показує, що законодавець налаштований на залишення прокуратурі лише відповідного мінімуму, прокуратура залишається важливим органом у правоохоронній, та слід зазначити, правозахисній системі нашої держави.



РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

3.1 Загальна характеристика системи прокуратури України

Прокуратура є складною системою правоохоронних органів, яка має своє ділення, свою ієрархію, спеціальні прокуратури тощо. Систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, міст Києва й Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші, прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Військове-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських), а також навчальні заклади, науково-дослідні та інші установи.

Військові прокуратури, що входять до системи прокуратури України, які очолює заступник Генерального прокурора України - начальник головного управління військових прокуратур, здійснюють свої повноваження в Збройних Силах України, Прикордонних військах України та інших військових формуваннях.

У системі органів прокуратури діють спеціальні прокурори (на правах районних), що підпорядковуються обласному прокуророві. До спеціальних прокуратур, за принцип організації діяльності яких узято виокремлення найбільш специфічних сфер, що потребують особливої правоохорони, належать природоохоронні, транспортні, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

3.2 Генеральна прокуратура України

Генеральна прокуратура України є центральним органом системи прокуратури, що його очолює Генеральний прокурор України, який керує діяльністю всіх прокуратур і підпорядкованих закладів та забезпечує виконання завдань, покладених Конституцією й Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до Конституції України його призначає на посаду та звільняє з неї Президент України за згодою Верховної Ради України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності. Верховна Рада може висловити недовіру Генеральному прокуророві, наслідком чого є його відставка.

Генерального прокурора звільняють з посади також у разі:

- закінчення строку, на який його призначено;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

- порушення вимог щодо несумісності;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- припинення його громадянства;

- подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Строк повноважень Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років.

Генеральний прокурор України спрямовує роботу органів прокуратури й здійснює контроль за їх діяльністю, призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України, затверджує структуру та штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання, призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим, призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва й Севастополя, їхніх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів.

...