Конституційно-правовий статус прокуратури України

Відповідно до законодавства він визначає порядок прийняття, переміщення й звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів. Досить важливим є те, що він відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.

Структуру Генеральної прокуратури становлять головні управління, управління та відділи.

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва й Севастополя та прирівняних до них прокуратурах утворюють колегії. Колегію Генеральної прокуратури України утворюють у складі Генерального прокурора, його першого заступника, заступників прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим і деяких керівників апарату Генеральної прокуратури. Персональний склад колегії Генеральної прокуратури України затверджують наказом Генерального прокурора. Персональний склад колегій прокуратур обласного рівня затверджує Генеральний прокурор України за поданням відповідного прокурора.

Колегії прокуратур є дорадчими органами й розглядають найважливіші питання стосовно додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

На засіданнях колегій можуть заслуховувати повідомлення та пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду й контролю, підприємств, установ і організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводять до відома працівників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить у життя своє рішення, але зобов'язаний доповісти про це Генеральному прокуророві України. Члени колегії можуть повідомити свою особисту думку Генеральному прокуророві України, що може бути підставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Генеральної прокуратури України.

Система органів прокуратури може ефективно діяти лише за умови належної організації роботи. Організація роботи - це засоби, форми й методи реалізації завдань, які покладено на органи прокуратури, її рівень під час здійснення правоохоронної діяльності визначають науково обґрунтованими управлінськими рішеннями. Головним у організації роботи є визначення основних напрямів роботи, належне планування, забезпечення дієвого контролю виконання, правильний добір і розстановка кадрів.

Результативність здійснення нагляду за виконанням законів визначають правильною організацією праці, вдосконаленням стилю та методів роботи прокурорів і слідчих усіх ланок прокурорської системи. В обстановці швидких змін державного, політичного, економічного та соціально-культурного життя країни органи прокуратури в своїй діяльності намагаються уникнути стереотипів, що склалися роками, а також займають активну позицію щодо порушень законності, напрацьовують адекватні заходи боротьби з правопорушеннями.

Для працівників органів прокуратури характерна обізнаність щодо стану законності й правопорядку, висока професійна ерудиція та виконавська дисципліна, а стилю їхньої роботи притаманне прийняття обґрунтованих рішень, відкрите спілкування з громадянами, протистояння будь-яким місцевим і протиправним проявам.

Для ефективного виконання співробітниками прокуратури своїх обов'язків встановлено певну систему їх розподілу. Здебільшого, між співробітниками районної, міської ланки обов'язки розподіляють за галузевим принципом, коли на заступника чи помічника прокурора району покладають виконання роботи, контроль і аналітичну діяльність за одним із напрямів прокурорського нагляду (наприклад, нагляд за дізнанням у органах внутрішніх справ). Виконання службових обов'язків працівниками прокуратур вищого рівня організовано за зонально-предметним принципом, при якому прокурор управління чи відділу контролює діяльність однієї чи кількох підлеглих прокуратур і здійснює нагляд, аналізує роботу з окремого питання (наприклад, законність затримань і арештів) у межах компетенції прокуратури відповідного рівня. При цьому враховують теоретичну підготовку й практичний досвід, індивідуальні нахили та здібності працівників.

Генеральна прокуратура України, орієнтуючи підлеглих прокурорів на підвищення дієвості прокурорського нагляду, намагається уникнути бюрократизму, вимагає виключити практику складання численних аналізів і узагальнень у районній, міській ланках органів прокуратури й спрямовує їх роботу на реальний вплив на стан боротьби зі злочинністю та зміцнення законності. За критерій оцінки правоохоронної діяльності органів прокуратури беруть повноту та своєчасність використання прокурорами наданих їм повноважень, принциповість і наполегливість в усуненні порушень законів, притягненні винних до відповідальності.

Планування роботи - одна з умов успішного виконання органами прокуратури завдань щодо здійснення нагляду за точним виконанням законів. Воно дозволяє правильно визначити напрям роботи, раціонально розподілити сили та максимально використати можливості зі зміцнення законності й правопорядку. Прокурори вищого рівня можуть вносити зміни до планів роботи підлеглих прокуратур, а також забезпечують дієвий контроль за виконанням планових завдань.

Важливе місце в організації роботи органів прокуратури посідають питання обліку й звітності, внаслідок чого є можливість отримувати дані про стан злочинності в державі та заходи, що їх вживають різні органи державної влади. Згідно з законом Генеральна прокуратура України разом з Міністерством внутрішніх справ України та іншими заінтересованими міністерствами й відомствами за погодженням з Міністерством статистики розробляє систему й методику єдиного обліку та статистичної звітності про злочинність, розкриття й розслідування злочинів. Здійснюючи конституційну функцію нагляду за неухильним додержанням законів органами, що проводять розшукову діяльність, дізнання та слідство, органи прокуратури виявляють і ставлять на облік приховані злочини, за допомогою системи статистичної звітності сприяють об'єктивній оцінці ефективності діяльності правоохоронних органів з розкриття злочинів і стану законності під час їх розслідування.

На прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя, міських та районних і прирівняних до них прокурорів покладено персональну відповідальність за належне ведення статистики в органах прокуратури та її достовірність. Зрозуміло, що лише маючи точну інформацію про складні процеси в боротьбі зі злочинністю, можна вживати адекватних заходів законодавчого, організаційно-управлінського характеру.

Окремим напрямом у організації роботи є забезпечення особистого прийому громадян усіх рівнів та розгляд заяв і звернень громадян, підтримання ділових зв'язків із засобами масової інформації. Органи прокуратури були й залишаються відкритими для спілкування з населенням, роз'яснюючи громадянам чинне законодавство як індивідуально під час відвідання ними прокуратури, так і через пресу, радіо й телебачення. У разі коли громадянин звертається з приводу порушення прав, починають перевірку, за потреби вживають відповідних заходів щодо їхнього захисту.[11, с. 278]

Систему прокуратури України становлять:

1) Генеральна прокуратура України;

2) регіональні прокуратури;

3) місцеві прокуратури;

4) військові прокуратури;

5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

3.3 Спеціальні прокуратури

До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих).

У разі якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням Генерального прокурора виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури.

Особливості організації і діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури визначені статтею 8-1 ЗУ «Про прокуратуру». Утворення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, визначення її структури і штату здійснюються Генеральним прокурором за погодженням з Директором Національного антикорупційного бюро України.

Генеральна прокуратура України є органом прокуратури вищого рівня щодо регіональних та місцевих прокуратур, а регіональна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо місцевих прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.

Єдність системи прокуратури України забезпечується:

1) єдиними засадами організації та діяльності прокуратури;

2) єдиним статусом прокурорів;

3) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів;

4) фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України;

5) вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.

6. У системі прокуратури може запроваджуватися спеціалізація прокурорів.

Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.

2. Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора.

3. У структурі Генеральної прокуратури України утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Генеральної прокуратури України затверджуються Генеральним прокурором.

4. У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор. На нього наказом Генерального прокурора може також покладатися виконання інших службових обов'язків.

5. У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Спеціалізована антикорупційна прокуратура, на яку покладаються такі функції:

1) здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України;

2) підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях;

3) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених цим Законом і пов'язаних із корупційними або пов'язаними з корупцією правопорушеннями. У межах реалізації своїх функцій Спеціалізована антикорупційна прокуратура здійснює міжнародне співробітництво.[1, ст.15]

Внесши певну ясність у загальні правила розшарування та системності органів прокуратури, вважаємо за належне детальніше розглянути їх територіальне розділення.



3.4 Територіальне розділення прокуратури

У системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в додатку до ЗУ «Про прокуратуру». Місцеву прокуратуру очолює керівник місцевої прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників. У структурі місцевої прокуратури в разі необхідності утворюються такі підрозділи, як відділи. На практиці, у кожному більш-менш великому місті діють декілька так званих районних прокуратур. Таке велике розгалуження осередків органів прокуратури по-перше, відповідає нагальним потребам суспільства та правоохоронної системи, а по-друге, задовольняє принцип доступності державних органів для населення, реалізує його. Кожну місцеву прокуратуру очолює керівник. Керівник місцевої прокуратури:

1) представляє місцеву прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями;

2) організовує діяльність місцевої прокуратури;

3) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у місцевій прокуратурі;

4) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів місцевої прокуратури;

4-1) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

4-2) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства, інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій.

5) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

2. Керівник місцевої прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень. У разі відсутності керівника місцевої прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника місцевої прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника місцевої прокуратури.

Також, в Україні діють регіональні прокуратури, кожна з яких співпадає з адміністративно-територіальної одиницею країни, тобто областю. До системи регіональних прокуратур належать обласні прокуратури, АРК, міст Києва та Севастополя(у статусі обласних). Очолює регіональну(обласну) прокуратуру відповідно прокурор області. Він має такі повноваження:

1) представляє регіональну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями;

2) організовує діяльність регіональної прокуратури;

3) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку;

4) затверджує акти з питань, що стосуються організації діяльності регіональної прокуратури;

5) у десятиденний строк з моменту вивільнення посади повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у регіональній прокуратурі;

6) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів регіональної прокуратури;

7) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

8) у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування його на посаді прокурора;

9) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства та інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

10) виконує інші повноваження, передбачені законами України.

Щодо військової прокуратури, то вона має свій територіальний розподіл, який певним чином відрізняється він звичайної. До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих).

У разі якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням Генерального прокурора виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури.

Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.

Система Спеціальної антикорупційної прокуратури теж відрізняється від звичайної, та складається з центрального апарату і територіальних філій, які розташовуються в тих самих містах, в яких розташовані територіальні управління Національного антикорупційного бюро України.

Прокурорами вищого рівня для керівників управлінь, відділів та їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури є керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його перший заступник та заступник, для заступника та першого заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники не мають права давати вказівки прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та здійснювати інші дії, які прямо стосуються реалізації прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури їхніх повноважень. Письмові накази адміністративного характеру, які стосуються організації діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, видаються за обов'язковим погодженням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Очолює САП - її керівник, він же заступник Генерального прокурора. Згідно із законом він виконує такі задачі:

1) представляє Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями та іноземними органами влади;

2) організовує діяльність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

3) здійснює розподіл обов'язків між першим заступником та заступником керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

4) визначає після початку досудового розслідування прокурора, який здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні;

5) визначає групу прокурорів, які здійснюють повноваження прокурорів в особливо складному кримінальному провадженні, а також прокурора для керівництва такою групою;

6) приймає на роботу та звільняє з роботи працівників Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які не є прокурорами;

7) в десятиденний строк з дня їх виникнення повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів України про наявність вакантних або тимчасово вакантних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі;

8) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення і узагальнення практики застосування законодавства та інформаційно-аналітичне забезпечення підлеглих прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

9) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Система органів прокуратури побудована так, щоб задовільнити потреби правоохоронної системи, оптимізувати їх роботу, зробити зручним та можливим доступ громадян до цих органів. Ця система є логічною, ієрархічною, централізованою, та у загальному плані відповідає західноєвропейським стандартам, рівняння на які є провідним вектором розвитку сучасної правоохоронної системи. Саме таке розгалуження системи органів прокуратури дозволяє їм швидко та відповідно реагувати на правопорушення, на достатньо швидкому рівні приймати законні рішення. Територіальні філії Спеціальної антикорупційної прокуратури розташовані таким чином, щоб у співпраці з Національним антикорупційним бюро України ефективно здійснювати антикорупційну діяльність, працювати у оптимальному тандемі. Розташування ж військових прокуратур, які ніби прив'язані до військових частин/гарнізонів тощо, дозволяє прокурорам військових прокуратур своєчасно реагувати на виклики злочинності.



РОЗДІЛ 4. СТАТУС ПРОКУРОРА. ПОРЯДОК ЗАЙНЯТТЯ ПОСАДИ ПРОКУРОРА ТА ЗВІЛЬНЕННЯ ПРОКУРОРА З ПОСАДИ

4.1 Статус прокурора

Статус особи - комплексна правова категорія, яка відображає її положення у певній групі, наприклад, за віком, статтю, походженням, видом діяльності, професійним рівнем тощо. Він може виступати у видах соціального статусу (політичного, економічного, професійного), правового статусу (загального, спеціального, галузевого, індивідуального), адміністративного статусу (у правовідносинах керівника з підлеглим) та інших. Особа, вступаючи у різноманітні правовідносини, одночасно може мати кілька статусів. Зокрема, статус депутата, військовослужбовця, посадової особи тощо наповнює загальний правовий статус громадянина спеціальними (специфічними) правами та обов'язками, певними обмеженнями та іншими вимогами, збагачуючи його на певний проміжок часу (перебування у складі вказаної вище соціальної групи). Оскільки в системі органів прокуратури є посади віднесені до державної служби, то такі особи є державними службовцями, вони виконують права і обов'язки за державними посадами. Водночас, статус прокурора перевалює та включає в себе статус державного службовця, є спеціальним і містить низку додаткових особливостей, що виокремлюють прокурора в середовищі інших державних службовців.

Спеціальним стосовно Закону України «Про державну службу» є Закон України «Про прокуратуру» (в редакції від 14 жовтня 2014 року), яким зокрема окреслено ряд статусних ознак прокурора: вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів, порядок їх добору, проведення іспиту, спецперевірки, спецпідготовки, конкурсу, призначення та звільнення (ст.ст. 27-42, 51-63); повноваження прокурорів (ст.ст. 9, 11, 13, 22-26); вимоги щодо несумісництва та обмеження за посадою (ст.т. 18, п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 64); притягнення до дисциплінарної відповідальності (ст.ст. 43-50), соціальне, матеріально-побутове та пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури тощо (ст.ст. 81-86).

До змісту статусу прокурора передусім входять його права, обов'язки, відповідальність і гарантії. Для здійснення прокурорським працівником своєї діяльності, виконання поставлених перед ним завдань він наділяється сукупністю прав і обов'язків, тобто певними повноваженнями, наявність яких є головним елементом його статусу та слугує досягненню поставлених перед органами прокуратури цілей щодо захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1 вказаного Закону). Повноцінне й безперешкодне виконання прокурором своїх повноважень забезпечується гарантіями, визначеними законом, зокрема, засобами правового й соціального захисту прокурорських працівників. Невиконання або неналежне виконання прокурорським працівником своїх посадових обов'язків, порушення вимог законодавства тягне встановлену законом відповідальність.

Статус прокурора є спеціальним в силу того, що прокурор є спеціальним суб'єктом правовідносин, оскільки наділений законом властивими лише йому правами та обов'язками, має додаткові гарантії та особливі вимоги для набуття даного статусу. Варто зазначити, що поняття «прокурор» розкривається у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 14 жовтня 2014 року) наданням повного переліку прокурорських посад (у кількості 19). Особливий статус, з урахуванням окремо окреслених меж повноважень, порядку призначення та звільнення, має Генеральний прокурор України. Так, виключно він організовує роботу органів прокуратури України, призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад, видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, та нормативно-правового змісту тощо (ст. 9 вказаного Закону). Перший заступник та заступники Генерального прокурора України також можуть бути носіями повноважень Генерального прокурора України на час його відсутності. На особливому статусі вищевказаних посадових осіб наголошує і Закон України «Про державну службу» (ст. 9), у якому зазначається, що їх статус регулюється Конституцією та спеціальними законами України. Водночас, у ч. 2 статті 15 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 14 жовтня 2014 року) підкреслено принцип єдності системи органів прокуратури, де наголошено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (див. також п. 2 ч. 4 ст. 7 цього Закону). Усі ці працівники є посадовими особами органів прокуратури та наділені однаковими функціональними повноваженнями. Крім того, особливий правовий зміст полягає в тому, що повноваження прокурора реалізуються у більшості випадків у разі порушення вимог закону іншими суб'єктами державно-публічних правовідносин, також їм характерні спеціальні форми вираження (акти прокурорського реагування). Гарантії незалежності реалізації повноважень прокурора створюють правове поле стабільності його діяльності, а державний примус забезпечує здійснення прокурором цих повноважень. Права та обов'язки прокурора, як основного елементу його статусу, детально регламентовані окремими законодавчими актами за кожною з його конституційних функцій. Наприклад, статус прокурора при реалізації функції нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, додатково регулюється Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». Характерною особливістю на цьому етапі є набуття прокурором прав та обов'язків сторони обвинувачення з одночасним здійсненням нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, моментом набуття таких повноважень є постанова керівника органу прокуратури про призначення прокурором у кримінальному провадженні. Важливо відзначити, що КПК України, на відміну від інших законодавчих актів, які регулюють напрямки діяльності органів прокуратури міститьвизначення керівника органу прокуратури та прокурора, зокрема у ст. 3 КПК України. Процесуальний закон будує процесуальний статус прокурора у провадженні в залежності від управлінського рішення керівника органу прокуратури, як на початкові стадій провадження, так і під час досудового і судового розгляду справи. (1, с.63-64).

Важливого значення набули акти, прийняті на конференціях Генеральних прокурорів Європи. Так, 24-26 січня 2005 року були прийняті Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів. Кожен з вказаних документів містить положення, що стосуються статусу прокурорів. Зокрема, п. 1 Керівних принципів ООН 1990 року встановлює, що відібрані для здійснення судового переслідування особи повинні мати високі професійні якості й здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію (п. 2). Також визначаються умови служби, підвищення на посаді, гарантії незалежності, безпеки, неможливості необґрунтованого притягнення до відповідальності (п.п. 4, 5, 7). Пункти 21 та 22 визначають питання дисциплінарної відповідальності, яка має базуватися на законі. Прийняте рішення перевіряється незалежною стороною, щоб забезпечити об'єктивну оцінку й ухвалення об'єктивного рішення. Рекомендації Рек (2000) 19, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 6 жовтня 2000 року, загалом перегукуються з положеннями Керівних принципів ООН 1990 року. Так, встановлено, що серед головних обов'язків прокурорів - дотримання передбачених Конституцією і законами гарантій підозрюваних, потерпілих і свідків; прав і свобод людини, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 5-7). При цьому, умови роботи прокурорів, такі, як: винагорода за роботу, строк перебування на посаді й пенсія, а також вік виходу на пенсію, мають відповідати їхньому високому положенню і визначаються законом. Отже, на нашу думку, в контексті Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 14 жовтня 2014 року) статус прокурора безумовно розглядається як «правовий». Його сутність складають сукупність формально визначених правових норм, які закріплюють: єдині для всіх права та обов'язки прокурорів як суб'єктів владних повноважень при реалізації конституційних функцій органів прокуратури; організаційно-управлінські (адміністративні) функції прокурора; гарантії їх діяльності; вимоги до осіб, що перебувають на службі в органах прокуратури, процедуру відбору, прийняття на службу та її проходження; відповідальність прокурорів; фінансування та матеріальне (у т.ч. - соціальне) забезпечення прокурорів; правила професійної етики та поведінки прокурорів (основні принципи і моральні норми, якими повинні керуватися працівники прокуратури при виконанні своїх службових обов'язків та поза службою). Важливими елементами правил професійної етики та поведінки прокурорів є принципи професійної діяльності, загальні обов'язки прокурора, гарантії його незалежності, обмеження (щодо участі у політичній діяльності та сумісництва, недопущення конфлікту інтересів та ін.), основні вимоги до позаслужбової поведінки працівника прокуратури тощо, відповідальність за порушення вказаних положень. [12, ст.65].

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», спеціальним статусом прокурора володіє лише певний перелік посад, який встановлюється законом. До нього входять:

1) Генеральний прокурор;

2) перший заступник Генерального прокурора;

3) заступник Генерального прокурора;

4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор;

4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України);

6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України);

7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України);

8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

18) заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

19) прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).(2, ст.15).

4.2 Гарантії незалежності прокурорської діяльності

Особи, які займають одну з вищенаведених посад і є працівниками прокуратури, і відповідно володіють спеціальним статусом прокурора України. Спеціальний статус полягає у наявності в прокурорських працівників певного переліку прав, вимог, обов'язків та гарантій. Їх перелік закріплено законом. Прокурорська незалежність забезпечується:

1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності;

2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами;

3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора;

4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури;

5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора;

6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування;

7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

2. Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

3. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

4. Про початок кримінального провадження стосовно прокурора негайно повідомляється Генеральний прокурор.

5. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи і їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення у будь-якій формі впливу на прокурора з метою перешкоджання виконанню службових обов'язків або прийняття ним незаконного рішення.Межі обґрунтованої критики діяльності прокурора визначаються з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

6. Прокурор має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради прокурорів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за його участю та вжити в межах своїх повноважень, передбачених цим Законом, необхідних заходів для усунення загрози.

Важливим елементом статусу прокурора є його відповідальність, яка настає за порушення законності та службової дисципліни, невиконання або неналежне виконання своїх службових обов'язків. Характерною ознакою відповідальності прокурора є те, що вона відповідає подвійному статусу прокурора як особи і службової особи органів прокуратури. Так, за вчинення злочину прокурор може нести кримінальну відповідальність як загальний суб'єкт, або ж як спеціальний, у разі прямої вказівки кримінального закону. Зокрема як спеціальний суб'єкт злочину прокурор буде відповідати за ч. 1 ст. 374 Кримінального кодексу України «Порушення права на захист» та ч. 2 ст. 387 «Розголошення даних досудового слідства та дізнання». Самим поширеним видом відповідальності прокурора є дисциплінарна відповідальність, яка у вигляді дисциплінарного стягнення застосовується за невиконання або неналежне виконання ним службових обов'язків чи за проступок, який порочить його як працівника прокуратури, з інших підстав, передбачених ст. 43 Закону (в редакції від 14 жовтня 2014 року).

Також важливою складовою статусу прокурора є високі вимоги до особи, яка бажає зайнять дану посаду. Перелік вимог до особи, яка бажає обіймати прокурорську посаду передбачено законом. Прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою.

Для цілей цього Закону:

1) вищою юридичною освітою є освіта, здобута в Україні (або на території колишнього СРСР до 1 грудня 1991 року) за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;

2) стажем роботи в галузі права є стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

2. Прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років.

3. Прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше п'яти років. Ці вимоги не поширюються на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

4. Військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.(2, ст.27).



4.3 Порядок зайняття посади прокурора

Прокурорський працівник є носієм спеціального статусу, а це значить, що й процес зайняття посади прокурора має носити спеціальний, ускладнений характер. Далі буде наведено велика кількість матеріалу з Закону України «Про прокуратуру», задля повного розкриття процедури зайняття посади прокурора та запобігання втрати якихось важливих нюансів. Добір кандидатів на посаду прокурора здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим частинами першою та п'ятою статті 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог цього Закону.

Кожен, хто відповідає встановленим вимогам до кандидата на посаду прокурора, має право звернутися до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із заявою про участь у доборі кандидатів на посаду прокурора.

Порядок добору кандидатів та їх призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури

1. Добір кандидатів та їх призначення на посаду прокурора здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає:

1) прийняття Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів рішення про проведення добору кандидатів на посаду прокурора, що розміщується на офіційному веб-сайті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та повинно містити виклад передбачених цим Законом вимог, яким має відповідати кандидат на посаду прокурора, а також перелік документів, що подаються до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, і кінцевий термін їх подання;

2) подання особами, які виявили бажання стати прокурором, до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів відповідної заяви та документів, визначених цим Законом;

3) здійснення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів на основі поданих кандидатами на посаду прокурора документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду прокурора;

4) складання особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду прокурора, кваліфікаційного іспиту;

5) оприлюднення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів на офіційному веб-сайті списку кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит;

6) організацію Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів спеціальної перевірки кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит;

7) визначення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів рейтингу кандидатів на посаду прокурора серед осіб, які успішно склали кваліфікаційний іспит та щодо яких проведено спеціальну перевірку, а також зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів;

8) проходження кандидатом на посаду прокурора спеціальної підготовки в Національній академії прокуратури України;

9) оголошення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів у разі відкриття вакантних посад прокурорів конкурсу на зайняття таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві та пройшли спеціальну підготовку;

10) проведення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів конкурсу на зайняття вакантних посад прокурорів на основі рейтингу кандидатів;

11) направлення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів подання керівнику місцевої прокуратури щодо призначення кандидата на посаду прокурора;

12) призначення особи на посаду прокурора;

13) складення особою присяги прокурора.

Керівник прокуратури за наслідками спеціальної перевірки, передбаченої антикорупційним законодавством, своїм наказом призначає кандидата на посаду прокурора не пізніше 30 днів з дня отримання подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів за наявності тимчасово вакантних посад прокурорів в органі прокуратури (у зв'язку з тривалою тимчасовою непрацездатністю, відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відрядженням для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо) оголошує серед осіб, які перебувають у резерві на заміщення вакантних посад прокурорів та пройшли спеціальну підготовку, конкурс на зайняття таких посад. Конкурс проводиться відповідно до статті 34 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею. В оголошенні про конкурс зазначається, що посада прокурора, на яку оголошено конкурс, є тимчасово вакантною та в разі можливості вказується строк, протягом якого особа перебуватиме на цій посаді. У разі повернення на роботу прокурора, який обіймає відповідну посаду на постійній основі, прокурор, який обіймає тимчасово вакантну посаду, звільняється з посади та зараховується до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів. При цьому строк перебування особи на тимчасово вакантній посаді прокурора не зараховується до строку, протягом якого результати кваліфікаційного іспиту є дійсними.

1. Генеральний прокурор призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України.

2. Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років. Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль.

3. На посаду Генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який:

1) має вищу освіту та стаж роботи в галузі права або досвід роботи у законодавчому та/або правоохоронному органі не менше п'яти років;

2) володіє державною мовою;

3) має високі морально-ділові, професійні якості та організаторські здібності;

4) стосовно якого відсутні обставини, передбачені частиною шостою статті 27 цього Закону;

5) та не має заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.

4. Президент України надсилає до Верховної Ради України письмове подання про надання згоди на призначення кандидата на посаду Генерального прокурора.

5. Порядок надання згоди на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора встановлюється Регламентом Верховної Ради України.

6. Рішення Верховної Ради України про відмову у наданні згоди на призначення на посаду Генерального прокурора є підставою для письмового подання Президента України про надання згоди на призначення іншого кандидата.

Отже, як прийняття на посаду так і звільнення з неї є складною процедурою, яка має на меті забезпечення гарантій прокурорської діяльності та високого рівня професіоналізму прокурорів.



РОЗДІЛ 5. ПРОКУРОРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОРГАНИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРАТУРИ

5.1 Загальна характеристика прокурорського самоврядування

Система органів прокуратури тяжіє до незалежності, прокурори мають підпорядковуватись лише безпосередньому керівникові та закону. Задля забезпечення принципу незалежності органів прокуратури створена дієва та розгалужена система органів прокурорського самоврядування. Метою прокурорського самоврядування є самостійне колективне вирішення прокурорами питань внутрішньої діяльності прокуратури з метою забезпечення єдності прокурорів, покращення якості роботи органів прокуратури, захисту діяльності прокурорів від стороннього втручання, вирішення проблем кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення прокурорів, обрання чи призначення прокурорів до складу інших органів тощо. До питань внутрішньої діяльності прокуратури належать питання організаційного забезпечення прокуратури та діяльності прокурорів, соціального захисту прокурорів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані з виконанням повноважень прокурорів.

5.2 Всеукраїнська конференція прокурорів

Найвищим органом прокурорського самоврядування є всеукраїнська конференція прокурорів. До повноважень всеукраїнської конференції прокурорів належить заслуховування звіт Ради прокурорів України про виконання завдань органів прокурорського самоврядування, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури, обирає членів Вищої ради правосуддя та приймає рішення про припинення їх повноважень відповідно до Конституції і законів України, призначає членів Ради прокурорів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, затверджує Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів та положення про Раду прокурорів України, вносить туди зміни. Також до її повноважень входять розробка положень про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та інші питання прокурорського самоврядування. Всеукраїнська конференція прокурорів повинна обов'язково збиратися мінімум один раз на два роки. Делегатів на всеукраїнську конференцію прокурорів обирають:

1) збори прокурорів Генеральної прокуратури України - шість прокурорів Генеральної прокуратури України;

2) збори прокурорів регіональних прокуратур - по три прокурори від кожної регіональної прокуратури;

3) збори прокурорів місцевих прокуратур - по два прокурори від кожної місцевої прокуратури.

Делегати на всеукраїнську конференцію прокурорів обираються шляхом таємного голосування простою більшістю голосів з числа вільно висунутих альтернативних кандидатів. Всеукраїнська конференція прокурорів є повноважною за умови присутності на ній не менш двох третин від загальної кількості обраних делегатів. Всеукраїнську конференцію прокурорів відкриває голова Ради прокурорів України, а в разі його відсутності - заступник голови чи секретар Ради прокурорів України. Всеукраїнська конференція прокурорів обирає шляхом таємного голосування президію конференції, кількісний склад якої визначається рішенням конференції. Президія організовує роботу всеукраїнської конференції прокурорів. Всеукраїнська конференція прокурорів обговорює і затверджує порядок денний та регламент роботи конференції, обирає лічильну комісію, секретаріат та інші робочі органи конференції. Робота всеукраїнської конференції прокурорів протоколюється. Рішення всеукраїнської конференції прокурорів приймаються більшістю голосів від загальної кількості обраних делегатів голосуванням. Інші питання порядку проведення всеукраїнської конференції прокурорів регулюються регламентом, який приймається конференцією.

Отже, всеукраїнська конференція прокурорів є вищим органом прокурорського самоврядування, що вирішує найважливіші питання внутрішньої організації діяльності органів прокуратури та є сполучною ланкою між органами прокуратури та іншими суб'єктами.

5.3 Рада прокурорів України

У період між всеукраїнськими конференціями прокурорів вищим органом прокурорського самоврядування є Рада прокурорів України. Склад Ради прокурорів України наповнюється таким чином:

1) два представники (прокурори) від Генеральної прокуратури України;

2) чотири представники (прокурори) від регіональних прокуратур;

3) п'ять представників (прокурорів) від місцевих прокуратур;

4) два представники (вчені), призначені з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.

Хоч Рада прокурорів України і складається з тринадцяти членів, але достатньо дев'яти членів, щоб вона вважалася повноважною.

Прокурори не можуть поєднувати свою основну професійну діяльність із іншими видами оплачуваної роботи, окрім творчої, викладацької та наукової, тому членство у Раді прокурорів України здійснюється на громадських засадах. Це означає, що діяльність пов'язана із членством у Раді прокурорів України здійснюється безоплатно та у вільний від роботи час.

Членство у Раді прокурорів України триває п'ять років та виключає можливість повторного обрання. Рада прокурорів України у період між всеукраїнськими конференціями прокурорів організовує виконання рішень конференції, а також вирішує питання щодо скликання та проведення всеукраїнської конференції прокурорів. Повноваження та порядок роботи Ради прокурорів України визначаються Законом України «Про прокуратуру» та положенням про Раду прокурорів України. Забезпечення роботи всеукраїнської конференції прокурорів, діяльності Ради прокурорів України здійснюється Генеральною прокуратурою України за рахунок коштів Державного бюджету України.

5.4 Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів є колегіальним органом, який відповідно до повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», визначає рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора, та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності, переведення та звільнення прокурорів з посади.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України, а порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначається положенням, прийнятим всеукраїнською конференцією прокурорів.

До складу КДКП входять, 11 членів, до яких законом висуваються такі вимоги:

Громадянство України

Вища юридична освіта

Стаж роботи у галузі права не менше 10 років

Ці 11 членів КДКП призначаються таким чином:

1) п'ять прокурорів призначає всеукраїнська конференція прокурорів;

2) дві особи (вчених) призначає з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ;

3) одну особу (адвоката) призначає з'їзд адвокатів України;

4) три особи призначає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини за погодженням з комітетом Верховної Ради України, до предмету відання якого належить організація та діяльність органів прокуратури.

Членом Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів не може бути призначений народний депутат України, представник Кабінету Міністрів України, центрального чи місцевого органу виконавчої влади, науковий чи науково-педагогічний працівник Національної академії прокуратури України, іншого навчального закладу або наукової установи, що входять до сфери управління органів прокуратури, суддя, працівник правоохоронного органу чи органу державного нагляду (контролю), прокурор, який перебуває на адміністративній посаді, а також більше однієї особи з числа наукових та науково-педагогічних працівників одного і того ж навчального закладу чи наукової установи. Щоб КДКП вважалася повноважною, коли призначено хоча б 9 її членів.

На відміну від членів Ради прокурорів України, члени КДКП працюють на постійній, оплачуваній основі, та на час виконання обов'язків членів КДКП відряджаються до комісії.

...