Злочин у сфері службової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття злочину у сфері службової діяльності

1.1 Стан дослідження питань про службові зловживання в науці кримінального права

1.2 Світоглядні засади кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем та її соціальна зумовленість

2. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

2.1 Причини та умови вчинення злочинів у сфері службової діяльності

2.2 Запобігання злочинам у сфері службової діяльності

3 Юридичний аналіз складу злочину зловживання владою або службовим становищем

3.1 Суб'єктивні ознаки складу злочину пов'язаного зі зловживанням владою або службовим становищем

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Відповідно до ст. 19 Конституції України посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами нашої держави. Посадові та службові особи діють в Україні на засадах професіоналізму, політичної нейтральності та державного забезпечення. На них покладається реалізація завдань та функцій держави. Саме тому злочинна діяльність державних службовців викликає сильний ажіотаж навколо себе та привертає уваги не тільки науковців, а й політиків та народні маси.

Під посадовими особами розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Під посадовими особами, які займають відповідальне становище, розуміються особи, зазначені у частині 1 цієї статті, посади яких згідно з статтею 25 Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ) віднесені до третьої, четвертої, п'ятої, шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі. Під посадовими особами, які займають особливо відповідальне становище, розуміються особи, зазначені у частині 1 статті 9 Закону України "Про державну службу", та особи, посади яких згідно з статтею 25 цього ж Закону віднесені до першої і другої категорій.

Об'єктом курсового дослідження є злочини в сфері господарської діяльності, виділені законодавцем в окремий розділ Кримінального кодексу України (розділ XVII Особливої частини).

Предметом курсової роботи став конкретний склад злочину передбачений статтею 364 Кримінального кодексу України - зловживання владою або службовим становищем праівником правоохоронного органу.

Мета курсової роботи - дослідити правову природу злочинів в сфері службової діяльності на прикладі складу злочину передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України.

Відповідно до поставленої мети завданнями курсової роботи є:

1. подати загальну характеристику злочинів в сфері службової діяльності;

2. схарактеризувати зловживання владою або службовим становищем: виділити об'єктивні та суб'єктивні ознаки вказаного злочину;

3. дослідити кваліфіковані та особливо кваліфіковані види злочину передбаченого статтею 364 КК України.



1. Поняття злочину у сфері службової діяльності

До основних питань, що виникають під час кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності, належить питання як про поняття власне злочину у сфері службової діяльності, так і про поняття службової особи.

Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Перевищення службових повноважень -- це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Стаття ККУ 365:

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,-- карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями,-- карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,-- караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Об'єктивної сторони злочин може вчинятися у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди.

Злочинний характер дій службової особи при перевищенні влади або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Саме у цьому полягає принципова відмінність цього злочину від зловживання владою або службовими повноваженнями, при якому службова особа в межах її повноважень, визначених законом, використовує їх всупереч інтересам служби. На відміну від загального складу зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) перевищення влади або службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності. Його об'єктивну сторону характеризує лише вчинення службовою особою дії.

Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за межі цих повноважень.

1.1 Стан дослідження питань про службові зловживання в науці кримінального права

Питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності постійно були предметом ґрунтовних наукових досліджень. Слід відзначити неоціненний внесок у розвиток кримінально-правових знань про службові злочини вчених В.А. Владімірова, Р.А. Гельфанда, А. Гюнтера, Ю.П. Касаткіна, В.Ф. Кириченка, М.Й. Коржанського, М.Д. Лисова, Г.Р. Смоліцького, Б.С. Утєвского та ін. Чимало цих відомих вчених у своїх працях, присвячених загальній характеристиці злочинів у сфері службової діяльності і, зокрема, зловживанню владою або службовим становищем, тією, чи іншою мірою торкались проблем кримінальної відповідальності працівників міліції. Здебільшого це були приклади із судової практики, що ілюстрували ознаки об'єктивної сторони даного злочину, а також проблеми відмежування зловживання владою або службовим становищем від інших злочинів у сфері службової діяльності.

В такому, а можливо й дещо ширшому ракурсі ця проблема розглядається і в сучасних наукових дослідженнях українських вчених, предметом яких є кримінальна відповідальність службових осіб. Насамперед слід згадати видану в 1996 році книгу М.А. Клименка, М.І. Мельника та М.І. Хавронюка «Кримінальна відповідальність за службові злочини» [7; с.33-37], монографії М.І.Мельника «Корупція: сутність, поняття, заходи протидії» (2001 р.) та Р.Л. Максимовича «Поняття службової особи в кримінальному праві України» (2008 р.) [8, с.47; 9, с. 114-12], навчальні посібники О.Ф. Бантишева «Службові злочини (питання кваліфікації)» (1996 р.) та «Злочини у сфері службової діяльності» (2002 р.), а також П.П. Андрушка і А.А. Стрижевської «Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика» (2006 р.) [10, с.22-23; 210] та ін.

Перші спроби більш ґрунтовного вивчення специфіки складу злочину, були зроблені ще наприкінці 80-х років минулого століття в стінах навчальних закладів системи МВС СРСР. Цим започаткована відомча традиція розробки вивчення цієї проблеми, чого дотепер не можна відзначити ні про будь-який інший правоохоронний орган, ні про всю їхню систему загалом.

Отже, у 1988 році в м. Хабаровську та м. Москві побачили світ навчальні посібники з грифом «для службового користування» Ю.І. Кулєшова «Кримінальна відповідальність службових осіб органів внутрішніх справ за злочини проти правосуддя» [11] та А.В. Галахової «Кримінальна відповідальність за службові злочини співробітників органів внутрішніх справ» [12]. Зазначений гриф першої з них в бібліотеках м. Москви та м. Санкт-Петербурга, як і в українських бібліотеках, на превеликий жаль, не знятий до цього часу. Це стосується також інших наукових праць Ю.І. Кулєшова про злочини працівників міліції. З доцільністю такого штампу важко погодитись, проте він свідчить про існування ореолу таємничості навколо злочинів, вчинюваних працівниками правоохоронних органів. Щодо роботи А.В. Галахової зауважимо, що по суті вона мало чим відрізняється від згаданих досліджень, де дається кримінально-правова характеристика службових злочинів, хіба що в ній дещо рясніше прикладів вчинення їх працівниками міліції. Будь-які теоретичні узагальнення, на які можна було сподіватись бодай виходячи з назви посібника, автором не зроблені.

В Україні до згаданої проблематики найближче підходить дослідження С.А. Шалгунової на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук «Кримінально-правові та кримінологічні заходи попередження хабарництва серед співробітників органів внутрішніх справ» (1999 р.). Не дивлячись на те, що в першому розділі дисертації частково розглядаються питання кримінально-правової характеристики складу злочину одержання хабара службовими особами підрозділів МВС України, в цілому робота, на мій погляд, має винятково кримінологічне значення [15].

Проблемам попередження злочинів серед працівників поліції присвячена і ґрунтовна праця авторського колективу Національного університету внутрішніх справ «Соціально-психологічний аналіз дисципліни в адміністративній службі міліції» [16].

Під аналогічну характеристику підпадають також наукові доробки щодо злочинів у сфері службової діяльності таких закордонних вчених, як О.А. Аксенов, С.А. Алтухов, Ю.П. Гармаєв, В.М. Коршунов, А.А. Куплєнський, Т.Н. Москалькова, С.І. Мухортов, Ю.А. Мерзлов, Д. Сміт, А.В. Сухінін, Т. Паркер та інші [17-27]. Усі ці опубліковані наукові праці в галузі кримінології та криміналістики різною мірою стосуються теми нашого дослідження в частині вивчення соціальної та юридичної зумовленості кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем. В роботі Ю.П. Гармаєва «Службові злочини в митних органах», де йдеться про методику та тактику розслідування відповідних злочинів, окрім цього, зустрічається характеристика окремих способів їх вчинення. Це, до речі, чи не єдина, на сьогоднішній день, монографія, що стосується злочинів у сфері службової діяльності, які вчиняються співробітниками спеціалізованих правоохоронних органів (у цьому випадку - митних) [19]

У 2001 році в Національній Академії внутрішніх справ України вийшов друком навчальний посібник «Кримінально-правовий захист і відповідальність працівників правоохоронних органів». Його автори В.І. Осадчий, В.С. Плугатир, А.В. Савченко та ін. основну увагу приділили кримінально-правовій характеристиці злочинів, потерпілими від яких є співробітники правоохоронних органів, і провели короткий екскурс по статтях КК України, де вони виступають, як спеціальні суб'єкти злочинів. У цьому посібнику вкрай стисло (очевидно, наскільки дозволяли завдання і межі роботи) викладена загальна кримінально-правова характеристика зловживання владою або службовим становищем [38].

1.2 Світоглядні засади кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем та її соціальна зумовленість

Розгляд тієї, чи іншої проблеми в юриспруденції традиційно розпочинається аналізом відповідних загальнофілософських і соціальних положень. Це видається цілком виправданим, оскільки філософське трактування проблеми не лише дозволяє комплексно її розглянути, але є водночас наріжним каменем системного аналізу відповідного явища. Тим паче, це актуально в питанні дослідження проблеми кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем, коріння якої в філософії, і ось чому.

По-перше, попри різноманітні точки зору вчених-криміналістів на сутність та ознаки кримінальної відповідальності все ж практично безспірним є визнання того, що її соціальне призначення полягає в гарантуванні захисту найбільш важливих суспільних відносин від злочинних посягань. Саме ж поняття кримінальної відповідальності, як стверджує А.А. Чістяков, включає в себе обов'язок перетерпіти негативні наслідки як результат вчиненого злочинного діяння, і в подальшому не порушувати заборон кримінального закону. Ці обов'язки можуть бути реалізовані у формі добровільної нормослухняної поведінки, а також у примусовій формі при порушенні кримінально-правової заборони. Перша форма реалізації, що уявляється найбільш бажаною для суспільства та держави, є одним із основних завдань кримінального закону і метою існування кримінального права [47, с.219].

По-друге, в найбільш загальному розумінні зміст службової діяльності складає діяльність, яка здійснюється державою і від імені держави, насамперед шляхом реалізації владного впливу на суспільні відносини.

По-третє, діяльність державних органів в суспільстві має свою специфіку, детерміновану характером суспільних відносин рівня «влада-особистість», «держава-громадянин», які набувають філософського змісту в сенсі стрижневої ідеї, висловленої російським філософом В.С. Соловйовим, про те, що «ступінь підлеглості особи суспільству повинна відповідати ступеню підлеглості самого суспільства моральному добру, без зв'язку з яким суспільне середовище жодних прав на людину не має» [48, с.4].

По-четверте, звернувшись до семантики слова «зловживання», нескладно з'ясувати його зміст, а відтак і суть вживання на зло, а в контексті розглядуваного словосполучення використання влади для чинення зла.

У всіх розглядуваних площинах, як і в повсякденному житті людини з найдревніших часів центральне місце займають категорії добра і зла. «І доки існують суспільні системи, життя проявляється у двох завжди традиційних іпостасях: добра і зла в їх гострому протиборстві...» [49, с.31]

Для з'ясування соціальної зумовленості кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем, виділяються такі обставини, як відносна поширеність цього складу злочину; його підвищена суспільна небезпека; доцільність протидії цим посяганням саме кримінально-правовими засобами; зарубіжний досвід застосування кримінально-правових засобів протидії злочинам цього виду [53, с.249].

Перш ніж перейти до питання щодо криміналізації даних відносин, зауважимо, що більшість закордонних і вітчизняних науковців, державних діячів і політиків зловживання владою або службовим становищем часто ототожнюють з корупцією, що знаходить, зокрема, відображення в офіційних документах та наукових працях. Задля уникнення плутанини візьмемо на оснащення найбільш вірне, як видається, роз'яснення М.І. Мельника, згідно з яким зловживання владою або службовим становищем, є одним з корупційних діянь; корупція ж це соціальне явище, а не конкретне суспільно-небезпечне діяння [54, с.67-71].

Неабияке занепокоєння з приводу стійкої тенденції проникнення і поширення корупції, службових зловживань у всі підрозділи органів державної влади України, звучить в постановах Верховної Ради України, виступах Президента України, рішеннях колегій «силових» відомств, відповідних наказах та інструкціях.

Одним із джерел отримання інформації про злочинність є судова статистика. У той же час загальновизнаним є і те, що статистичні дані реально не відображають стану злочинності через наявність її латентних проявів, особливо щодо злочинів, які вчиняються службовими особами.

Ситуація ускладнюється ще й через відсутність єдиного державного статистичного обліку відповідної групи злочинів, суттєвою суперечливістю статистичних даних різних правоохоронних відомств, їх утаємниченістю, а також фактичною невизначеністю поняття «правоохоронний орган» на законодавчому рівні.

З такими ж труднощами зіткнулись і працівники Генеральної прокуратури України в березні 2004 р. при проведенні першого і поки що єдиного в історії держави узагальнення стану додержання вимог закону при вирішенні звернень та повідомлень про злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів та стану прокурорського нагляду за законністю прийнятих рішень і розслідування кримінальних справ про ці злочини. Через це сферу правоохоронних органів, діяльність яких вивчалась, було максимально звужено до органів внутрішніх справ, державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби та митних органів. Такий крок пояснювався ще й тим, що, як зазначено в узагальненні, частка звернень та повідомлень про злочини вчинені працівниками інших правоохоронних органів, становить усього 5,79 % від загальної кількості звернень та повідомлень про злочини вчинені працівниками усіх правоохоронних органів. Незважаючи на відносну задавненість інформації, все ж скористаємося нею за відсутності інших подібних за повнотою та об'єктивністю офіційних документів, і зокрема, для демонстрації викривлень вітчизняної судової статистики.

Як вбачається з узагальнення, судами України у 2003 році розглянуто 149 кримінальних справ про злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів, за якими засуджено 166 осіб проти 138 у 2002 році. Найбільше серед засуджених у 2003 р., як і у попередні роки, співробітників органів внутрішніх справ, 139 осіб, або 83,7%. Слід підкреслити, що майже половина з них (61 особа) вчинила злочини, пов'язані зі службовою діяльністю при провадженні дізнання та досудового слідства, 11 осіб, з порушенням обліково-реєстраційної дисципліни, 22, при проведенні оперативно-розшукової діяльності. На жаль, при аналізі цього показника злочинності працівниками Генеральної прокуратури спеціально не виділялись конкретні категорії (види) службових злочинів, зокрема, зловживання владою або службовим становищем



2. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

Службові особи під час здійснення службової діяльності повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Це поширюється на всіх службових осіб -- представники законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, які виконують свої службові обов'язки в державному апараті чи в органах місцевого самоврядування, в юридичних особах публічного чи приватного права.

Закон розподіляє на три групи всі службові злочини:

1) службові злочини, вчинювані лише в юридичних особах приватного права;

2) службові злочини, вчинювані тільки в органах державної влади, місцевого самоврядування та в юридичних особах публічного права;

3) службові злочини, вчинювані не тільки в органах державної влади, місцевого самоврядування чи юридичних особах публічного права, а й в юридичних особах приватного права.

Звідси виходить, що досліджуваний Розділ XVII Особливої частини Кримінального кодексу встановлює кримінальну відповідальність за злочини, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також в юридичних особах як публічного, так і приватного права. [Гончар Т.О., Стрельцов Є.Л., Чуваков О.А. Кримінальне право України: посібник. - Х.:«Одіссей», 2013. - 264с.]

Не є службовими особами працівники, які виконують суто професійні (лікар, тощо), виробничі (водій тощо) або технічні (друкарка, сторож тощо) функції. Проте, якщо особа здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг і вчиняє злочин саме у цій сфері (наприклад, лікар отримує незаконну винагороду за видачу листа непрацездатності), відповідальність настає за відповідними статтями. [Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006 - 342с.]

Також, усі службові злочини можуть бути класифіковані на: службові злочини корисливої спрямованості (хабарництво) і некорисливої (зловживання владою, перевищення влади, службова недбалість, службове підроблення). Серед них найбільшу суспільну небезпечність становить хабарництво. Воно призводить до дезорганізації управлінської діяльності, підриву авторитету органів влади і управління. Досить часто хабарництво поєднується із вчиненням різноманітних економічних злочинів.

За даними соціологічних досліджень кримінально-правової статистики, рівень службових злочинів значно зріс. Так, якщо у 1990 р. було зареєстровано 3199 службових злочинів, то у 2001 р. -- вже 18 871, у 2007 р. -- понад 15 тис. У 1994 р. було виявлено 1501 факт хабарництва, а у 2001 р. -- 2304, у 2007 -- майже 3 тисячі. У 2012 р. було зареєстровано 9667 злочинів у сфері службової діяльності, що являє собою 2.2 % від усіх зареєстрованих посягань.

Особливістю кримінологічної характеристики службових злочинів є відносно велика питома вага жінок. їх частка у цих злочинах у 4-6 разів перевищує загальні тенденції цього показника серед інших видів злочинності.

Також характерною є та обставина, що службові злочини вчиняють особи у більш зрілому віці, ніж інші злочини (переважно особи старше 30 років).

Особи, що вчиняють злочини, пов'язані з порушенням службових обов'язків, належать, як правило, до працівників, що мають безпосередній доступ до майна (комірники, касири, старші продавці, завідувачі відділів, складів, магазинів), або до співробітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори).

Службові особи адміністративного апарату становлять невеликий відсоток від загальної кількості тих, хто вчинив службові злочини.

Особам, що вчиняють службові злочини, властиві такі риси, як корисливість, потяг до зловживання владою, адміністрування (це особливо характерно для тих, хто допускає перевищення повноважень), зневага до закону і нехтування обов'язками виконувати його, підлабузництво, формальне або легковажно-безвідповідальне ставлення до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя.

Переважна більшість (до 95 %) службових осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, -- представники середньої і найнижчої управлінської ланки.

За морально-психологічною спрямованістю особистості суб'єктів зловживання владою і халатності можна розподілити на кілька умовних типів:

Працівник господарського апарату, який розглядає своє службове становище головним чином з корисливих позицій або інших особистих вигод; упевнений у владі грошей; одержує особисті матеріальні вигоди за рахунок державних або громадських організацій чи окремих громадян; знає справу, вмілий організатор, але ігнорує інтереси служби, цікавиться ними лише для того, щоб залишатися на посаді, яку він обіймає.

Службова особа господарського і адміністративного апарату, в якої домінуючим мотивом злочинних зловживань є кар'єризм.

Службова особа, як правило, низової або середньої ланки господарського апарату, яка не має достатньої кваліфікації.

Серед суб'єктів службових злочинів певне місце посідає особа, яка дала згоду на виконання службових обов'язків, але є недостатньо компетентною для успішного їх виконання.

Окремо стоїть суб'єкт службового злочину, у службовій поведінці якого визначальною є схильність до пияцтва.

За морально-психологічною спрямованістю хабарників можна класифікувати на два типи:

Звичайний хабарник, який займається своєю злочинною діяльністю тривалий час, оскільки вміло маскує її.

Хабароодержувач порівняно нестійкого типу, який виявляє нездатність утримуватися від спокуси одержати «винагороду» за виконання службових обов'язків.

Серед хабародавців можна виділити два типи, які різко відрізняються один від одного:

«Злісний» хабародавець, який часто користується хабаром та іншими видами «подяки» для досягнення як законних, так і протиправних цілей; додержується поглядів, що «все продається і все купується».

«Випадковий» хабародавець, який йде на давання хабара після тривалих вагань, використавши всі можливі, на його погляд, законні засоби.

2.1 Причини та умови вчинення злочинів у сфері службової діяльності

Глибокий кримінологічний аналіз причин службових злочинів можливий передусім з урахуванням базисних економічних процесів і становища службових осіб у системі існуючих суспільно-економічних відносин. Криміногенні фактори, які визначають причини і умови службових злочинів, досить численні, різноманітні і визначені наперед істотними змінами у соціально-економічному житті суспільства. За сутнісною характеристикою їх можна розподілити на п'ять основних груп: політичні, економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правові фактори.

Специфіка дії політичних факторів в Україні обумовлюється радикальним переходом суспільства від партійно-тоталітарної системи до демократичної, соціальної, правової держави.

Стратегічні помилки, допущені в процесі переходу від бюрократично-планового регулювання економіки до регулювання, що базується на ринкових відносинах, призвели до специфічних проявів корпоративного та локального регулювання, які не вдалося вчасно усунути або нейтралізувати.

До організаційно-управлінських факторів, що безпосередньо зумовлюють службові злочини в Україні, належать недоліки механізму функціонування системи державного управління та формування його аппарату.

Соціально-психологічні фактори виявляються, зокрема, в екстенсивному розвитку системи державного контролю; поганим контролем діяльності службових осіб у таких важливих сферах, як формування і використання бюджету, приватизації, ліцензуванні, діяльності митних і податкових, правоохоронних і судових органів та ін..

Правові фактори -- це перш за все недосконалість чинного законодавства, яка знаходить свій вияв у тому, що воно не передбачає цілісної системи заходів протидії корупції, необхідного впливу на її причини та умови.

Причини та умови службових злочинів відображають як загальний стан суспільства, об'єктивно існуючі в ньому суперечності, так і суб'єктивні фактори, у тому числі недостатність політичної волі керівних найвищих органів державної влади вести рішучу боротьбу з цим негативним соціальним явищем.

2.2 Запобігання злочинам у сфері службової діяльності

Запобігання службовим злочинам становить узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, організаційно-правового характеру, спрямованих на випередження появи передумов цих злочинів, їх послаблення, нейтралізацію та усунення.

Запобіжні заходи політичного характеру зводяться до програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема у системі управління суспільством.

В економічній сфері заходи із запобігання службовим злочинам включають створення сприятливих умов для внутрішнього інвестування легальної економіки; запровадження загальнонаціонального інформаційного комплексу, в рамках якого -- постійний моніторинг кредитно-фінансового становища та грошових операцій населення та ін..

Заходи запобігання службовим злочинам соціального характеру передбачають доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня задоволення соціально значущих потреб відповідно до їх соціального статусу.

Запобігання службовим злочинам заходами правового характеру означає запровадження кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів; здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства та ін..

У сфері державного управління з метою запобігання злочинам необхідно в обов'язковому порядку дотримуватися правил підбору та розстановки кадрів, які базуються на конкурсній основі; запровадити практику обов'язкової ротації керівних працівників та інших працівників правоохоронних органів та ін..

Попри всю важливість заходів запобігання через об'єктивні та суб'єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Виявлення службових злочинів через специфіку їх прояву становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспільно небезпечною.

З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які виявляють і запобігають службовим злочинам, необхідно переорієнтувати їх із виявлення незначних фактів корупції на виявлення найбільш небезпечних злочинів та проявів у найбільш важливих сферах життя держави, а також там, де ця злочинність набула найбільшого поширення; чітко визначити порядок повної та своєчасної реєстрації повідомлень про вчинені злочини та інші правопорушення і встановити юридичну відповідальність за його порушення працівниками правоохоронних органів.

Ефективна боротьба зі службовими злочинами не може бути здійснена в результаті разових і короткочасних акцій будь-якого ступеня активності та суворості на певному рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень



3. Юридичний аналіз складу злочину зловживання владою або службовим становищем

Об'єктивні ознаки складу злочину пов'язаного із зловживання владою або службовим становищем

Перше місце в переліку об'єктивних елементів складу злочину по праву посідає його об'єкт. І це не дивно, бо значення його важко переоцінити: він лежить в основі криміналізації і декриміналізації суспільно-небезпечних діянь, відмежування їх від інших правопорушень; визначає суспільно-небезпечну сутність злочину, його наслідки; значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину; встановлює межі дії кримінально-правової норми. Вивчення саме цього елементу складу злочину «повинно привести до знання і механізму посягання на суспільні відносини, і способів їх кримінально-правового захисту, і соціальних умов ефективності кримінального закону» [61, с.44]. Правильне встановлення об'єкту має велике значення і для правозастосовної практики, оскільки помилка у ньому унеможливлює здійснення правильної кримінально-правової кваліфікації суспільно-небезпечного діяння [62, с.26].

Вчення про об'єкт складу злочину є одним із ключових у кримінальному праві та містить цілу низку складних, цікавих і дискусійних питань, а одним з найактуальніших з них є визначення самого поняття об'єкту складу злочину. Не заглиблюючись в полеміку навколо цього питання, зазначимо, що, на нашу думку, найбільш послідовним і близьким до істини є визнання об'єктом складу злочину суспільних відносин. Висновок про це, на думку В.Я. Тація, поділяється в науці кримінального права і тому не вимагає особливої аргументації [63,с.20].

Ще в більшою мірою загальноприйнятою вважається триланкова (за вертикаллю) класифікація об'єктів складів злочинів, згідно з якою родовим об'єктом є «певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм» [64, с.98]. На основі саме таких міркувань кримінально-правова норма, що встановлює кримінальну відповідальність за зловживання владою чи службовим становищем і поміщена в розділі ХVІІ Особливої частини КК України під назвою «Злочини у сфері службової діяльності». Що ж є родовим об'єктом цієї групи злочинів?

У літературі це питання вирішується загалом однозначно. Абсолютна більшість вчених визначає родовий об'єкт, так званих службових злочинів як правильну, що відповідає політиці держави, діяльність державного чи громадського апарату [64, с.7; 65, с.15].

Це визначення, дане В.Ф. Кириченко ще в 1959 р. (щоправда, з певними ідеологічними доповненнями), впродовж 50 років визнається практично всіма дослідниками проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочинів цієї групи за єдино істинне з деякими неістотними поправками. Дещо відмінне від загальноприйнятого визначення родового об'єкту дав у 1948 р. Б.С. Утєвський, який вважав, що службові злочини посягають на «управління державою і соціалістичним господарством» [67, с.307]. Через п'ять десятиліть подібну думку висловив український вчений О.О. Дудоров [68, с.4]. По суті приведені різновиди визначень не суперечать одне одному. Друге визначення лише підкреслює те специфічне в роботі державного апарату, чому об'єктивно загрожують службові злочини.

Найбільш вдале, на мою думку, сучасне визначення родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності, з урахуванням змін у законодавстві приведено в першому виданні Науково-практичного коментарю до КК України 2001 р. за редакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка - це «суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату і апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності».



3.1 Суб'єктивні ознаки складу злочину пов'язаного зі зловживанням владою або службовим становищем

службовий становище зловживання злочин

Елементом складу злочину, що найтісніше пов'язаний з кримінальною відповідальністю, безумовно, є його суб'єкт. Не применшуючи значення інших елементів складу злочину, слід визнати, що всі питання кримінальної відповідальності, перш за все пов'язані з конкретною осудною фізичною особою, яка досягла, встановленого законодавством, віку. Як зазначає російський вчений В.Г. Павлов у монографії «Суб'єкт злочину», кримінальна відповідальність наступає завжди відносно певної осудної особи, яка, досягши віку, встановленого кримінальним законодавством, вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене відповідною нормою КК, тобто, коли наявний суб'єкт злочину [87, с.68].

Суб'єкт злочину відіграє дійсно непересічну роль при кваліфікації вчиненого, а часто і при оцінці його суспільної небезпеки. У складі ж злочину, передбаченому ч. 1 ст. 364 КК, значення цього елементу особливе, оскільки саме його ознаки взяті законодавцем за основу при визначенні складу зловживання владою або службовим становищем.

Вбачається, що шлях до визначення поняття суб'єкта складу зловживання владою або службовим становищем пролягає через з'ясування ознак: 1) загального суб'єкта злочину; 2) службової особи.

Першочергово слід зупинитись на розкритті ознак загального суб'єкта злочину наявність статусу фізичної особи, досягнення віку, осудність, які мають доволі специфічні прояви в досліджуваному складі злочину.

Зі всіх ознак та характеристик фізичної особи тут виділимо лише ту, що має кримінально-правове значення, а саме громадянство. Річ у тім, що згідно з чинним вітчизняним законодавством право на службу в державних органах, в т.ч. правоохоронних, мають виключно громадяни України. Так, в ч. 4 ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зазначено, що іноземці та особи без громадянства не можуть призначатись на окремі посади або займатись певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України, а за ст. 24 ? вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства [88]. З належністю до громадянства України пов'язано, перш за все, право на державну службу, різновидами якої є робота в правоохоронних органах. Це випливає зі ст.4 Закону України «Про державну службу» [89]. Ідентичні вимоги містяться і в спеціальних Законах України, якими регулюється діяльність відповідних правоохоронних органів. Наприклад, відповідно до ч.1 ст.46 Закону України «Про прокуратуру» прокурорами та слідчими можуть призначатись лише громадяни України [90, с.23-24].

У теорії кримінального права на визначенні поняття службової особи, особливо стосовно КК України 1960 року, акцентувалась увага в більшості наукових праць, спеціально присвячених проблемам кримінальної відповідальності за службові злочини. Більшістю дослідників в основу дефініції покладено змістовну характеристику виконання службовими особами певних функцій та обов'язків і володіння ними відповідними повноваженнями. Очевидно саме тому цей критерій сприйнято і законодавцем при визначенні поняття службової особи, адже ж згідно п.1 примітки до ст. 364 КК України це особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представника влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Разом з тим, потрібно відмітити, що на даний момент ст. 18 КК України доповнено ч. 3 і 4 такого змісту:

«Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також будь-які особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені).»

Оцінюючи новели кримінального законодавства в частині визначення службової особи потрібно сказати, що за своїм змістом визначення ст. 364 та ч. 3 ст. 18 КК України принципово не відрізняються. Уточнення стосуються у першу чергу доповнення суб'єктного складу, куди включено представників органів місцевого самоврядування та посадових осіб іноземних держав та міжнародних організацій (ч. 4 ст. 18), а також суттєво уточнено представництво інтересів за спеціальними повноваженнями. Зокрема передбачено, що спеціальними повноваженнями особа наділяється повноважним органом державної влади, місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Вбачається, що дані зміни не суперечать редакції ст. 364 КК від 1.09.2001 р. і доповнюють та уточнюють положення останньої. Разом з тим, якщо порівнювати наведені норми з точки зору сфери їх правового регулювання все ж вбачається, що новели мають більш спеціальний характер порівняно з положеннями ст. 364 КК.

Разом з тим, потрібно відмітити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11.06.2009 р. № 1508-IV внесено зміни також до примітки ст. 364 в частині зміни редакції поняття службова особа. Відповідно до змін службовими особами у статтях 364, 365, 368, 368-1, 369 Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних чи комунальних унітарних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.



Висновки

Актуальність теми, зазначена у вступі, повністю підтвердилася проведеним науковим дослідженням. Виконана робота дає підставу констатувати соціально-політичну масштабність і важливість, а також злободенність питань, що вирішуються в дипломній роботі. Основний висновок соціально-політичного характеру полягає в тому, що кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем на сучасному етапі розвитку української правової системи, є обов'язковою умовою переходу до стандартів правової держави

Перевищення влади або посадових повноважень, тобто умисне вчинення посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень, якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Перевищення влади або посадових повноважень, якщо воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.

Дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти

років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років. ( Стаття 166 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10 від 12.01.83, Законом N 282/95-ВР від 11.07.95 )

Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Список використаних джерел

1. Владимиров В.А. Должностные преступления. Лекции. / В.А.Владимиров, В.Ф.Кириченко. М.: Типография Высшей школы МООП РСФСР, 1965. 42 с.

2. Свєтлов О.Я. Боротьба з службовими зловживаннями / Олександр Якович Светлов. К.: Знання, 1976 68 с.

3. Соловьев В.И. Борьба с должностными преступлениями, обманом государства и приписками по советскому уголовному праву / В.И. Соловьев- М.: «Юридическая література», 1963. 144 с.

4. Лысов М.Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву / М.Д. Лысов Казань: издательствово Казанского университета, 1972. 176 с.

5. Сахаров А.Б. Ответственность за должностные злоупотребления по советскому уголовному праву / А.Б. Сахаров М.: Госюриздат., 1956. 211 с.

6. Коржанский Н.И. Квалификация следователем должностных преступлений: учеб. Пособие Николай Иосифович Коржанский. - Волгоград: Министерство внутр. дел СССР. Высш. Следст. Шк., 1986. - 68 с.

7. Клименко В.А: Уголовная ответственность за должностные преступления Клименко В.А, Мельник М.И., Хавронюк Н.И. К.: «Блицинформ», 1996. 198 с.

8. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії: монографія / Микола Іванович Мельник К.: Атіка, 2001. 304 с.

9. Бантышев А.Ф. Должностные преступления (вопросы квалификации): учеб. пособие / Александр Федорович Бантышев. - К.: Академия Службы безопасности Украины, 1996. 45 с.

10. Максимович Р.Л. Поняття службової особи у кримінальному праві України: монографія. / Роман Львович Максимович. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. 314 с.

11. Кулешов Ю.И. Уголовная ответственность должностных лиц органов внутренних дел за преступления против правосудия: учеб. пособ. / Ю.И.Кулешов Хабаровск, 1988. 76 с.

12. Галахова А.В. Уголовная ответственность за должностные преступления сотрудников органов внутренних дел / А.В. Галахова М.: МССШМ МВД СССР, 1988. 93 с.

13. Динека В.И. Уголовная ответственность работников органов внутренних дел за превышение власти или служебных полномочий: автореф. дис. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право / В.И.Динека. М., 1992. 16 с.

14. Динека В.И. Ответственность за должностные преступления по уголовному праву России: учебное пособие / В.И. Динека М.: ЮИ МВД РФ, 1998. 72 с.

15. Шалгунова С.А. Кримінально-правові та кримінологічні заходи попередження хабарництва серед співробітників органів внутішніх справ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право / С.А.Шалгунова. К., 1999. ? 16 с.

16. Соціально-психологічний аналіз дисципліни в адміністративній службі міліції: науково-практичний посібник. / за заг. ред. О.М. Бандурки. Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. 92 с.

17. Аксенов О.А. Криминологическаий анализ и предупреждение преступлений, совершаемых сотрудниками органов внутренних дел: дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право / О.А.Аксенов. К., 2004. 161 с.

18. Алтухов С.А. Криминологическая характеристика и профилактика преступлений, совершаемых сотрудниками милиции: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право / С.А. Алтухов. Ростов, 2001. 18 с.

19. Гармаев Ю.П. Должностные преступления в таможенных органах / Юрий Петрович Гармаев. М.: «Юрлитинформ», 2002. 176 с.

20. Коршунов В.М. Деформация нравственноправового сознания служащих праоохранительных органов / Коршунов В.М. Под ред. В.П. Курцева. Белгород: Везелица, 2001. 130 с.

21. Купленский А.А. Криминологичесая характеристика преступлений, совершаемых сотудниками уголовного розыска в связи со служебной деятельностью: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. - 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право / А.А. Купленский. - Омск, - 1991. - 19 с.

22. Москалькова Т.М. Философия культуры правоохранительной деятельности в борьбе с социальным злом / Москалькова Т.М. - М.: МАКС Пресс, 2001. - 297 с.

23. Мухортов С.И. Характеристика должностных преступлений, совершаемых сотрудниками службы криминальной милиции / Мухортов С.И. Самара: изд-во Самарского юрид. института, 2002 - 92 с.

24. Мерзлов Ю.А. Криминологическая характеристика и предупреждение преступлений, совершаемых сотрудниками службы криминальной милиции: автоеф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право / Ю.А.Мерзлов. - Омск, 1998 - 18 с.

25. Сухинин А.В. Делинквентное поведение (правонарушения) и юридичесая ответственность сотрудников милиции: учеб. пособ. / А.В. Сухинин. - М.: Академия управления МВД России., 2000 - 72 с.

26. Смит.Дж. Коррупция в полиции - британский опыт. Коррупция в органах государственной власти: природа, меры противодействия, международное сотрудничество: cбор. статей / Сэр Дж.Смит. под ред. П.Н.Панченко, А.Ю.Чуприной, А.И.Мизерия. Н.Новгород, 2001. - С. 487-492.

27. Паркер.Т. Фактор небезразличия. Коррупция в органах государственной власти: природа, меры противодействия, международное сотрудничество: сбор. статей / Т.Паркер под ред. П.Н.Панченко, А.Ю.Чуприной, А.И.Мизерия. - Н.Новгород, 2001 - С. 492-494.

28. Алтухов С.А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды и особенности профилактики) / Сергей Анатолиевич Алтухов. - М.-СПб: Юридический центр Пресс, 2001. - 271 с.

29. Власов И.С. Ответственность за преступленя против правосудия / И.С.Власов, И.М. Тяжкова. - М.: Юридическая литераура, 1968 - 136 с.

30. Воронцов А.В. Субєктивні ознаки злочинів проти правосуддя, вчинюваними посадовими особами органів дізнання і досудового слідства / А.В.Воронцов // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ, 2002. - Вип.1. С. 166-169.

31. Кульберг Я.М. Преступления против правосудия / Я.М. Кульберг - М.: Гос.изд. юр.лит., 1962 - 61 с.

32. Навроцький В.О. Злочини проти правосуддя: лекції для студ. юрид. фак. Вячеслав Олександрович Навроцький. - Львів, 1997 - 48 с.

33. Сурихин П.Л. Уголовная ответственность за заведомо незаконное задержание: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. - 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право / П.Л. Сурихин. - Омск, 2002. - 18 с.

34. Черных И.М. Преступления против социалистического правосудия: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная експертиза / И.М. Черных - М., 1962 - 24 с.

35. Кримінальне право України. Особлива частина: підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / за ред. М.І.Бажанова, В.Я.Тація, В.В. Сташиса. - К.: Юрінкомінтер; Х.: Право, 2002 - 496 с.

36. Нові аспекти кримінальної відповідальності за посадові (службові) злочини. Новий Кримінальний кодекс України. Питання застосування і вивчення: міжнар. наук. практ. конф. / М.І. Мельник. - К.-Х.: «Юрінком Інтер», 2002. - C.199-202.

37. Проблеми кримінальної відповідальності працівників правоохоронних органів за службові злочини. Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: тези доп. наук-практ. конф.: у 2-х ч. / В.Г. Хашев - К., 2002 - C.164-165.

...