Джерела конституційного права в Україні
Види джерел права в різних правових системах. Особливості джерел конституційного права України. Джерела конституційного права в різних правових системах. Конституція України як основне джерело конституційного права України. Конституція УНР 1918 р.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.03.2019 |
| Размер файла | 87,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Так, у відповідності зі ст. 91 Конституції, Верховна Рада України приймає закони України, постанови та інші акти. Така організована визначеність форм правотворчості й правозастосування має принципове значення: Верховна Рада зобов'язана приймати саме такі акти. Кожен із видів актів Верховної Ради має своє функціональне призначення, закріплює (регулює) певний вид суспільних відносин. Найважливіші із цих відносин регламентуються за допомогою законів, тобто актів нормативного характеру. Правозастосувальна діяльність знаходить своє опосередкування в актах-постановах, деклараціях, зверненнях, заявах. Практика знає випадки, коли Верховна Рада України приймала акти, яких немає у вказаному переліку. Так, 12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла застереження до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, підписаної від імені України 8 грудня 1991 р. в Мінську, в якому вона визначила своє ставлення до цієї організації.
В Конституції України у ст. 106 є вказівка на те, що Президент України на основі і на визнання Конституції і законів України видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження. Ст. 144 Конституції надає право органам місцевого самоврядування приймати рішення в межах повноважень, визначених законом.
Говорячи про згадані акти, треба мати на увазі, що не всі з них є джерелами конституційного права. Такими є ті з них, які містять норми конституційного права [20, с. 208].
Перше місце в цій ієрархії законів посідає Конституція - основний закон держави, акт вищої юридичної сили, головне джерело конституційного права.
Конституційний закон - нормативно-правовий акт, який вносить зміни і доповнення в конституцію, приймається в особливому, ускладненому порядку, має таку ж юридичну силу, що й конституція.
Теоретичною основою виділення конституційних законів в особливу категорію є доктрина про установчу і законодавчу влади. В порядку здійснення першої - приймається Конституція і поправки до неї, в порядку здійснення другої - всі інші закони.
Органічний закон - це нормативно-правовий акт, який приймається за прямим приписом Конституції в порядку, який відрізняється від порядку прийняття як конституційних, так і звичайних законів.
Такі закони приймаються з питань, передбачених конституцією (закони про громадянство, про конституційний суд тощо). Як правило, конституційні закони приймаються кваліфіковано більшістю голосів депутатів.
Звичайні закони - є джерелами конституційного права, вони приймаються в порядку тієї ж законодавчої процедури, що й інші акти. Вони регулюють різноманітні види суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.
Закони України, як вже зазначалось, можуть бути прийняті народним голосуванням (всеукраїнським референдумом). Референдум - це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Відповідно до ст. І Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Референдум - особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем творцем права виступає сам народ, минаючи представницькі та інші органи влади.
Санкціонуючи найважливіші загальнообов'язкові правові норми, народ підтверджує свою виняткову правомочність, вирішуючи безпосередньо будь-яке питання життєдіяльності країни. Це - вираз державної волі народу, належності влади в державі саме народу. Народ - носій влади, державного, народного і національного суверенітету. Референдум, нарешті, - це свідчення зрілості суспільства, його громадян, показник демократизму інститутів суспільства й держави [9, с. 371].
Юридична природа актів референдуму досить багата і різноманітна. Вони можуть бути нормативно-правовими чи індивідуально-правовими, тобто містити норми права або бути актами застосування права. Рішення, прийняті в порядку референдуму, мають найвищу юридичну силу, оскільки безпосереднє волевиявлення народу має виключати в майбутньому можливість зміни чи будь-якого коригування його державними органами або посадовими особами. Про це прямо говорить закон: закони, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути ска-совані референдумом, а також рішенням Верховної Ради України, прийнятим більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів з на-ступним його затвердженням на референдумі.
Іншими словами, акти референдуму володіють імунітетом, статусом «недоторканності»: їх можна змінити чи скасувати лише референдумом. Закон або інше рішення, прийняті референдумом, вступають в силу з моменту їх опублікування, якщо в самому законі або рішенні не зазначений інший строк. Акти, прийняті референдумом, мають багато спільного з іншими актами і в той же час їм притаманні особливі ознаки, що відрізняють їх один від одного та від інших конституційно-правових актів.
Предметом референдуму може бути й скасування певного закону або окремих його положень. Законодавець також закріпив випадки, коли рішення можуть прийматись виключно референдумом. Це так званий імперативний (обов'язковий) референдум. Предметом такого референдуму є, відповідно до ст. 73 Конституції України, питання про зміну території України.
Конституційний Суд України - важлива ланка механізму правової охорони Основного Закону республіки. Конституційний Суд має досить широкі повноваження. Деякі його акти можуть містити конституційно-правові норми. Йдеться про ті рішення Конституційного Суду, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції і законам України. Такі рішення приймаються більшістю від загального складу суддів і є остаточними. Вони породжують певні юридичні наслідки: втрачають силу (стають нечинними) нормативно-правові акти (окремі їх положення) в разі їх невідповідності Конституції і законам [14, с. 295].
Рішенням Конституційного Суду властива особлива юридична сила, оскільки вони стосуються конкретних нормативно-правових актів чи окремих їх положень. У зв'язку з цим виникає ряд питань щодо юридичної сили актів Конституційного Суду, тривалості їх дії, нормативності та інших елементів їх юридичної природи.
Кількість актів Кабінету Міністрів, які є джерелом конституційного права, досить незначна. Це й зрозуміло: переважна більшість постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів стосується його виконавчої діяльності, Що регламентується переважно нормами адміністративного права. В той же час трапляються акти, які містять норми конституційного права. Таким, наприклад, є «Положення про порядок легалізації об'єднань громадян», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140.
Переважна більшість указів Президента є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правових норм. В той же час практика знає немало указів Президента нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується з його конституційним статусом. Типовими в цьому відношенні є Указ Президента - «Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України» від 31 березня 1992 р. їх нормативно-правовий характер не викликає сумніву: вони неперсоніфіковані, розраховані на неодноразове застосування, мають універсальний характер дії.
Таким чином, система джерел конституційного права досить розгалужена, що практично унеможливлює здійснення їх кодифікації. Крім того, немає нормативного визначення поняття «джерело права», не визначено місця і ролі деяких правових актів у системі джерел конституційного права, зокрема актів референдумів, рішень і висновків Конституційного Суду України. З метою вирішення зазначених та інших змістовно близьких проблем існує нагальна необхідність у прийнятті Закону України «Про нормативно-правові акти України».
Джерела конституційного права в Україні
Конституція України як основне джерело конституційного права України
Система конституційного права - конструкція суб'єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб'єктивним явищем, її основи об'єктивно зумовлені історією, досвідом.
Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати.
Конституція - особливий акт в системі джерел конституційного права. Конституція - це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади.
Конституція - це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень.
Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції - явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції [5, с. 197].
Конституція України є головним джерелом конституційного права. Вона встановлює найбільш важливі норми і принципи, на основі яких здійснюється детальна правова регламентація в різних формах. Деякі норми Конституції України, згідно з її ст. 8, мають пряму дію і не передбачають додаткової регламентації для застосування.
Особливе місце в системі джерел конституційного права України свого часу посідав Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року. Згідно зі ст. 61 положення Конституції України 1978 р. діяли лише в частині, що узгоджувалася з цим договором.
Конституція УНР 1918 р. - перший документ конституційного права України
Насамперед слід зазначити, що вже сама структура Конституції УНР 1918 p. відповідала тим конституційним стандартам, які нині визнані міжнародною юридичною спільнотою, її перший розділ містив принципові загальні настанови: суверенітет держави; народний суверенітет як основне джерело державної влади; неподільність території України; розвиток місцевого самоврядування на рівні земель, волостей і громад; надання націям України права на впорядкування своїх культурних прав у національних межах.
Другий розділ Конституції також відповідав нинішнім конституційним стандартам. Він торкався питань, пов'язаних із правами громадян України. Виключалась можливість подвійного громадянства, урівнювались у правах та обов'язках чоловіки і жінки, усі громадяни. Конституція проголошувала принцип розподілу влади, за яким передбачалось створення Всенародних Зборів (законодавча влада), Ради Народних Міністрів (виконавча влада), Генерального Суду УНР, і встановлювала порядок їх організації та діяльності.
Варто докладніше зупинитися, зважаючи на її унікальність, на сьомій главі Конституції УНР 1918 p. щодо організації національних союзів, які об'єднували б представників тієї або іншої національності. Органи кожного національного союзу розглядалися як державні. Найвищим представницьким органом були Національні Збори. Національні союзи, у межах своєї компетенції, мали право видавати закони, які поширювалися на кожного з їх членів. Усі суперечки щодо компетенції між національним союзом, з одного боку, і державними органами та органами місцевого самоврядування, з другого, повинні були вирішуватися адміністративними судами.
Згідно з Конституцією великоруська, єврейська та польська нації мали право на організацію своїх на-ціональних союзів. Що ж до білоруської, чеської, молдавської, німецької, татарської, грецької та болгарської націй, то їх представники повинні були подавати до Генерального Суду заяву про таке об'єднання, підписану не менш як 10 тис. громадян УНР відповідної національ-ності [20, с 376].
Прийняття Конституції УНР 1918 p. завершило черговий етап розвитку конституційного процесу в Україні, найважливішим здобутком якого був його демократичний вплив на розвиток державності.
Динаміка джерел конституційного права України
Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні сягають часів Київської Русі і біля його витоків лежить збірка стародавнього українського права «Руська Правда», а також відомі науковому світові пізніші історичні пам'ятки правової культури України - «Литовські статути», акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького «Березневі статті» (інші назви - «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького»).
Початком історії українських конституцій вважається 5 квітня 1710 року, коли в м. Бендерах (теперішня територія республіки Молдова) було затверджено «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом.
Друга половини XIX та початок ХХ століття представлена конституційними проектами та науково-публіцистичних працями. У 1846-1847 роках, Григорій Андрузький, член Кирило-Мефодіївського братства, студент юридичного факультету Київського університету представив «Начерки Конституції Республіки», де передбачалося що Україна - суверенне державне утворення у конфедерації слов'янських народів. У 1884 році український вчений та політичний діяч М. Драгоманов представив фундаментальну роботу «Вольний Союз - Вільна Спілка», де пропонував реорганізувати царську Росію у федеративну республіку, в якій громадянам були б забезпечені особисті і політичні права. У травні 1905 року М. Грушевським опубліковано статтю «Конституційне питання і українство в Росії», де розвинуті основи, закладені М. Драгомановим, децентралізації Російської імперії та конституційного-правового будівництва в Україні.
Реальний конституційний процес в Україні почався у 1917 році із поваленням самодержавства у Росії.
17 березня 1917 року представниками українських партій, суспільних, культурних організацій створюється Центральна Рада - всеукраїнська громадська організація й координаційний центр. Її головою вибирається Михайло Грушевський. Центральна Рада організовує скликання Всеукраїнського Національного Конгресу, який проходить 17 - 21 квітня 1917 року в Києві за участю 900 делегатів від політичних, культурних і професійних організацій.
27 червня створюється Генеральний Секретаріат Центральної Ради - виконавчий орган (уряд) у складі восьми генеральних секретарів і генерального секретаря, яким стає Володимир Винниченко (УСДРП - Українська Социал-Демократична Робоча Партія), з розмежуванням повноважень кожного секретарства (міністерства) щодо управління відповідними галузями народного господарства. Центральна Рада стає законодавчим органом, а Генеральний Секретаріат - органом центральної виконавчої влади [9, с. 360].
3 липня Центральною Радою ухвалюється II-й «Універсал Української Центральної Ради», про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом де зазначалося, що «прямуючи до автономного ладу в Україні, Центральна Рада в згоді з національними меншостями України підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення на затвердження Учредительного зібрання» на основі якого представники Генерального Секретаріату здійснюють спробу знайти компроміс із Тимчасовим урядом Росії. Але Росія знову відхиляє всі вимоги України.
20 листопада Центральна Рада ухвалює III-й «Універсал Української Центральної Ради», яким проголошується утворення Української Народної Республіки - УНР та побудову стосунків із Росією на федеративних засадах. До УНР ввійшли Київщина, Чернігівщина, Волинь, Поділля, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина й Таврія.
9 січня 1918 року Центральна Рада ухвалює IV-й «Універсал Української Центральної Ради», який проголошує Українську Народну Республіку - самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Генеральний Секретаріат перетворюється у Раду Народних Міністрів. Його головою стає Всеволод Голубович.
29 квітня відбувається сесія Центральної Ради, на якій приймається Конституція УНР і вибирається Президент УНР - Михайло Грушевський.
Створення в Харкові більшовиками українського радянського уряду та падіння Деректорії 1919 році засвідчило початок в Україні нового етапу розвитку конституційного процессу [14, с. 301].
На початку січня 1919 року виходить Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України.
В березні 1919 року на основі Маніфесту ВУЦВК приймає Конституцію України, яка повторює Конституцію Російської Федерації 1918 року. Закладений основний принцип якої диктатура пролетаріату та заява «про свою повну солідарність з існуючими радянськими республіками і про своє рішення вступити з ними у найтісніше політичне об'єднання для спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції».
З створенням у 1922 році Союзу радянських республік і прийняття у 1924 році Конституції СРСР до Конституції УСРР 1919 року вносяться зміни, пов'язані із розподілом компетенції.
Новітній конституційний процес в Україні нерозривно пов'язаний з відновленням української державності. Він почався з настанням «горбачовської перебудови».
16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР приймає Декларацію про державний суверенітет України, в якій «проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
Державним комітетом по надзвичайному стану в СРСР Президія Верховною Радою Української РСР 20 серпня 1991 року приймає постанову Про Заяву Президії Верховної Ради Української РСР, в якій не визнає Державний комітет по надзвичайному стану в СРСР, а 22 серпня Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про скликання позачергової сесії Верховної Ради Української РСР» скликається позачергова сесія.
Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня розглянула надзвичайно важливі для долі народу питання: про політичну ситуацію в республіці й заходи, які необхідно вжити.
Та приймає історичний документ - Акт проголошення незалежності України, яким постановляє: проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою [10, с. 505].
З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.
1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.
У червні 1996-го депутати Верховної Ради ухвалили Конституцію. Це сталося на п'ятий рік після проголошення незалежності. Народні обранці працювали усю ніч з 27 на 28 червня - загалом безперервно 23 години. Під час голосування «ЗА» висловилися 315 парламентарів.
Для подолання гострої кризи 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила закон про внесення змін до Конституції та (в пакеті до нього) про внесення змін до закону про вибори Президента (останні дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента). Того ж дня Президент України Леонід Кучма підписав ці документи [20, с. 388].
Закон на основі проекту Симоненка-Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). До 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.
Після приходу до влади Віктора Януковича і Партії Регіонів 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням Конституційного Суду, відповідний закон №2222-ІV втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.
1 жовтня 2010 року Конституційний Cуд відмінив дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році. З цієї дати знов діє Конституція 1996 року.
Конституційні закони як джерела конституційного права України
Закон у широкому розумінні - це встановлені державою загальнообов'язкові правила. У власне юридичному значенні закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.
Конституційні закони - особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають, продовжують її.
Таким законам належить надзвичайно важлива роль у забезпеченні конституційного регулювання суспільних відносин. Вони є своєрідними супутниками Конституції і входять в систему конституційного законодавства. Їх спорідненість з Основним Законом полягає насамперед у тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність видати той чи інший закон, який має розвивати ту чи іншу статтю. Таких законів досить багато.
До конституційних, або органічних законів відносяться також закони про органи державної влади - законодавчої, виконавчої і судової про статус Президента України; про політичні партії; територіальний устрій України; про місцеве самоврядування; власність; міжнародні договори; зовнішньоекономічну діяльність [5, с. 188].
Закони України, як вже зазначалось, можуть бути прийняті народним голосуванням (всеукраїнським референдумом). Референдум - це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Відповідно до ст. І Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Референдум - особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем, творцем права виступає сам народ, минаючи представницькі та інші органи влади.
Закон передбачає певний комплекс організаційних процедур, які передують безпосередньому голосуванню, це - утворення дільниць для голосування, комісій з референдуму, складання списків виборців, ознайомлення з ними виборців, висвітлення в засобах масової інформації ходу підготовки референдуму тощо. Після цього настає третя стадія - прийняття закону референдумом, коли народна воля матеріалізується в конкретних актах всенародного голосування. Закон чітко регламентує цю процедуру, яка здійснюється у відповідності з установленими принципами. Ст. 41 Закону передбачає, що проект закону вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі. На практиці це означає, що закон може бути прийнятий за умови, якщо за нього проголосувало більше 25 відсотків всіх громадян, що мали право брати участь у референдумі [20, с. 367].
Таким чином, найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їхня нормативність.
Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище і нижчестоящих органів.
Висновки
Основними видами джерел конституційного права в світі є нормативно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, а інколи міжнародні і внутрішньодержавні договори. У свою чергу, нормативно-правові акти конституційного права поділяються на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти органів місцевого самоврядування.
Форми, в яких виражені норми конституційного права є джерелами державного права України. Вимоги, які пред'являються до джерел конституційного права, зводяться до того, що останні повинні мати: визначеність, тобто вимогу чітко формулювати права та обов'язки суб'єктів правовідносин, вказувати на умови, які тягнуть за собою юридичні наслідки; загальнообов'язковість, згідно з якою, норми конституційного права мають бути обов'язкові для всіх; загальновідомість - вони повинні бути відомими всім, до кого адресовані. Джерела конституційного права України як частина єдиної правової системи держави, повинні також відповідати таким загальним для всієї системи властивостям, як: системність, тобто чітко визначену погодженість єдиної системи правових норм, яка складається не лише з норм Конституції України, а й з ряду нормативно-правових актів конституційного характеру; нормативність, за допомогою якої визначається характер установ конституційного законодавства; надійну державну забезпеченість, тобто охорону джерел конституційного права сукупністю певних гарантій, встановлених Конституцією України.
Система правових актів, які є джерелами конституційного права України, досить широка. Це Конституція України, закони, постанови Верховної Ради України, декларації (насамперед Декларація про державний суверенітет України), Акт проголошення незалежності України, постанови Кабінету Міністрів України, акти місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, регламенти тощо.
Особливе місце серед джерел конституційного права України належить Конституції України, в якій закріплюються найбільш принципові державно-правові норми загального характеру. Вони мають установчий характер та найвищу юридичну силу, стосуються всіх сфер життя суспільства: політичної, економічної, соціальної, духовної. Таким діапазоном змісту своїх норм Конституція України суттєво відрізняється від інших джерел конституційного права. Важливо й те, що в ній визначається багато інших видів джерел цієї галузі національної правової системи.
Джерелом конституційного права є закони - видані у встановленому порядку акти законодавчої влади держави, що містять правові норми, які регулюють найважливіші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу. У конституційному праві їх поділяють на 3 види: конституційні, органічні і звичайні (іноді застосовується і такий термін, як «ординарні»). Окремі конституційно-правові норми можуть міститися у деяких постановах Кабінету Міністрів України. Джерелом конституційного права України є міжнародні договори. Конституція України (ст. 9) встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Список використаних джерел
Конституція України: прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К. : Парлам. вид-во, 2010. - 63 с.
Бисага Ю. М. Конституційно-процесуальне право: навч. посіб. / Ю. М. Бисага, В. І. Чечерський. - Ужгород, 2003. - 206 с.
Задорожня Г. В. Конституційне право України: навч. посіб. / Г. В. Задорожня. - К. : НАУ-друк, 2009. - 128 с.
Годованець В. Ф., Головін A. C. Конституційне право України: навч. посіб. / В. Ф. Годованець, A. C. Головін. - К. : ДП: Персонал. - 384 с.
Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. - 2-ге вид., змін, і доп. / Упорядник І. О. Кресіна; відп. ред. Ю. С. Шемшученко. - К. : Ін-т держави і права їм. В. М. Корецького НАН України. 2006. - 310 с.
Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна. - К. : Юрінком Інтер, 2007. - 384 с.
Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. - К. : Український центр правничих студії 2007. - 376 с.
Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. - X. : Право, 2008. - 416 с.
Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського. - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2009. - 544 с.
Конституційне право України: Підруч. для юрид. вузів / За ред. проф. В. Ф. Погорілка. - 2-ге вид., доп. і переопр. - К. : Наукова думка. 2000. - 732 с.
Конституційне право України. Академічний курс: Підруч. : У 2 т. / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. - К. : Юридична думка, 2008. - Т. 2. - 800 с.
Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні / За ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. - К. : Юридична думка, 2008. - 252 с.
Кравченко В. В. Конституційне право України: навч. посіб. / B. B. Кравченко. - К. : Атіка, 2008. - 592 с.
Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. - Вид. 3-тє, виправл. та доповн. - К. : Атіка, 2009 - 512 с.
Куколевська Ж. Д. Правові основи місцевого самоврядування: Навч. - метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К. : КНЕУ, 2004. - 87 с.
Погорілко В. Ф. Конституційне право України: підруч. [акад. курс: у 2 т. - Т. 1. ] / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко. - К. : Юридична думка, 2006. - 544 с.
Селіванов А. О. Верховенство права в Конституційному правосудді: Аналіз конституційної юрисдикції. - К. ; Х. : Акад. прав. наук України, 2006. - 400с.
Скакун О. Ф. Теория государства и права. - Х. : Консум, 2008. - 604 с.
Тодыка Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституция Украины - основа стабильности конституционного строя и реформирования общества. /Отв. ред. Цвик М. В. - Симферополь: Таврия, 1997. - 312 с.
Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2008. - 536 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Ознаки джерел права, їх види в різних правових системах. Особливості та види джерел Конституційного права України, їх динаміка. Конституція УНР 1918 р. - перший документ конституційного права України. Конституційні закони як джерела конституційного права.
курсовая работа [71,1 K], добавлен 14.06.2011Джерело права як форма існування правових норм. Сутність та зміст системи сучасних джерел конституційного права України, виявлення чинників, які впливають на її розвиток. Характерні юридичні ознаки (кваліфікації) джерел конституційного права, їх види.
реферат [43,5 K], добавлен 11.02.2013Основоположні принципи суверенної демократичної правової держави. Форми вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Погляди правознавців на сутність і зміст джерел конституційного права. Конституція, закони та підзаконні конституційні акти.
реферат [28,5 K], добавлен 27.01.2014Правова природа та основні види рішень Конституційного Суду України як джерело фінансового права, визначення їх місця, ролі та значення в системі джерел фінансового права України. Основні концепції Конституційного Суду з питань публічних фінансів.
дипломная работа [118,5 K], добавлен 10.06.2011Поняття, предмет і метод конституційного права України. Особливості конституційного права, як галузі національного права України. Розвиток інституту прав і свобод людини та громадянина. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні.
реферат [32,4 K], добавлен 29.10.2010Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання. Методологія конституційно-правових досліджень. Джерела конституційного права України, конституційно-правові норми. Інститут конституційного оформлення народовладдя.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 09.08.2014Визначення змісту термінів та співвідношення понять "конституційне право" і "державне право". Предмет та метод конституційного права як галузі права. Види джерел конституційного права, їх юридична сила. Суб’єкти та об’єкти конституційно-правових відносин.
контрольная работа [26,1 K], добавлен 05.10.2009Поняття конституційного права України як галузі права. Роль конституційного права України в системі права України. Ідея народного суверенітету як джерела Конституції. Принцип народного представництва і верховенства парламенту. Рівність усіх перед законом.
реферат [25,0 K], добавлен 24.02.2011Історія становлення Конституційного Суду України, його значення. Права та обов'язки цього органу державної влади, основні напрямки і види діяльності, що здійснюється відповідно до правової охорони Конституції та здійснення конституційного правосуддя.
реферат [24,0 K], добавлен 28.04.2014Вивчення конституційного права - провідної галузі права України, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, забезпечують основи конституційного ладу України. Поняття суверенітету, конституційно-правових норм.
реферат [27,2 K], добавлен 15.11.2010Історичні передумови становлення Конституційного права як самостійної галузі права. Розвиток науки Конституційного права в Україні: предмет, методи, характеристика. Основні чинники розвитку конституційно-правових норм на сучасному етапі державотворення.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 27.04.2016Конституційне право, його особливості та місце в системі законодавства. Народовладдя в Україні та форми його здійснення. Громадянство України як один з інститутів конституційного права. Права, свободи, обов'язки громадян України. Безпосередня демократія.
презентация [20,2 K], добавлен 13.12.2013Правове регулювання конституційного права України. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України та гарантії їх дотримання. Основи конституційно–правового статусу людини і громадянина. Зв’язок між конституційним і фінансовим правом.
контрольная работа [24,8 K], добавлен 08.12.2013Історія формування, сутність, функції та повноваження Конституційного Суду України, зміст його діяльності. Вирішення гострих правових конфліктів, забезпечення стабільності конституційного ладу, становлення законності в сфері державно-правових відносин.
курсовая работа [24,0 K], добавлен 23.05.2014Конституція України. Закони України. Кримінально-процесуальний Кодекс. Міжнародне право та договори. Рішення Конституційного Суду України. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України із питань судової практики.
контрольная работа [29,0 K], добавлен 03.08.2006Концепція системи джерел права у сфері утвердження та захисту конституційних прав і свобод дитини в Україні. Зміст категорії "джерело конституційного права у сфері прав дитини" та її сутнісні ознаки. Класифікація та систематизація основних видів джерел.
статья [29,0 K], добавлен 18.08.2017Проблема джерел права в юридичній науці. Поняття правового звичаю, специфічні риси. Правовий звичай в різних правових системах, в сім'ї загального права. Історична основа правового звичаю, його місце в системі джерел права, в правовій системі України.
курсовая работа [55,7 K], добавлен 08.04.2011Поняття та класифікація джерел права. Джерела права в гносеологічному значенні. Характеристика, види і форми нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти у часі, просторі, по колу осіб. Джерела права, їх історичний розвиток. Правовий прецедент.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 14.04.2012Конституційний Суд - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Порядок формування Конституційного Суду і його склад. Функції і повноваження Конституційного Суду. Порядок діяльності Конституційного Суду і процедури розгляду ним справ. Шлях до створ
контрольная работа [17,9 K], добавлен 15.12.2004Поняття конституційного ладу та його засад. Склад принципів, що становлять засади конституційного ладу України. Конституційна характеристика української держави. Демократичні основи. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України.
курсовая работа [49,2 K], добавлен 29.10.2008
