Оформлення права успадкування в Україні: закони, постанови, рекомендації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет права НАН України

Кафедра гуманітарних дисциплін

Реферат

"Оформлення права успадкування в Україні: закони, постанови, рекомендації"

Виконали:

Лазарчук М.С.

Довбиш А.О.

Київ 2011

План

1. Право успадкування

2. Здійснення права на спадкування

3. Рекомендації

Висновок

Список літератури

1. Право успадкування

Загальні положення про успадкування. http://advoc.kiev.ua/Zone11_1.htm

Відповідно до цивільного законодавства України спадкування визначається як перехід прав та обов'язків померлої фізичної особи до інших осіб - спадкоємців (ст. 1216 Цивільного кодексу України).

Хочемо наголосити, що весь комплекс прав та обов'язків переходить до спадкоємців одночасно. Це означає, що не можливо прийняти одні права й відмовитися від інших або ж прийняти права і відмовитися від обов'язків. Із цього випливає, що спадкоємець, який прийняв якісь окремі права, вважається таким, що прийняв і всі інші - відомі й не відомі йому, права та обов'язки померлого.

Цивільний кодекс України передбачає спадкування за законом і за заповітом.

За заповітом. http://advoc.kiev.ua/Zone11_2.htm

Усі особисті розпорядження громадянина на випадок смерті, здійснені в передбаченій законом формі, є заповітом (ст. 1233 Цивільного кодексу України). Громадянин має право на свій розсуд заповісти своє майно будь-яким особам (фізичній, юридичній або державі), визначивши їхні частки у спадщині. Якщо є два та більше спадкоємців і розмір часток у спільному майні не зазначено і якщо не визначено склад майна та прав, які відходять до кожного з них, вважається, що спадкоємці мають рівні частки у спадщині.

У заповіті можна, без зазначення причин, позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом (ст. 1235 Цивільного кодексу України). Але майте на увазі, що воля заповіту обмежена правилами про обов'язкову частку в спадщині. Так, не можна позбавити права на спадкування дітей, які є малолітніми, неповнолітніми або повнолітніми непрацездатними. Крім них, на обов'язкову частку спадщини мають право непрацездатний член подружжя і батьки померлого (ст. 1241 Цивільного кодексу України).

За законом. http://advoc.kiev.ua/Zone11_3.htm

Спадкування за законом має місце, коли воно не змінено заповітом. Закон визначає коло осіб, які можуть бути спадкоємцями за законом, а також їх черговість. Передбачено п'ять черг спадкоємців за законом, причому кожна наступна черга спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, відсторонення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, за винятком випадків, коли законом допускається зміна черги на одержання права на спадщину (ст. 1258 Цивільного кодексу України).

Успадковувати може будь-який суб'єкт цивільних правовідносин - фізична, юридична особа, а також держава. Стосовно фізичних осіб, то досить цікавим може здатися читачам той факт, що відповідно до закону спадкоємцями можуть бути і діти померлого, зачаті при житті й народжені після його смерті. законодавство цивільний право

2. Здійснення права на спадкування

При здійсненні права на спадкування спадкоємець може спадкувати одночасно за декількома підставами, зокрема за законом, за заповітом, у порядку спадкової трансмісії (якщо спадкоємець помирає після відкриття, але до прийняття спадщини, право на отримання цієї спадщини переходить до його спадкоємців) тощо.

Прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття в частині не можна.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у такому разі здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший ніж три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Коли ж особа не встигла подати заяву про прийняття спадщини і померла, то спадкування має здійснюватися окремо щодо двох спадщин: щодо спадщини (майна), належної безпосередньо померлому спадкоємцю, та спадщини або її частини, право на яку не було спадкоємцем реалізовано.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Це мінімальний строк видачі свідоцтва про право на спадщину. Максимальний строк не встановлено і не може бути встановлено, оскільки він залежить не тільки від часу звернення спадкоємців, а й може залежати від: черговості закликання до спадкування, надання права спадкування підпризначеним спадкоємцям, вирішення цивільних справ про встановлення факту родинних відносин судом. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, він зобов'язаний зареєструвати свідоцтво про право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Згідно ЦК України http://advoc.kiev.ua/Zone11_4.htm

3. Рекомендації

Всі статті які будуть вказані в цьому пункти ви можете знайти тут http://advoc.kiev.ua/Zone11.htm

Основою рекомендацій є узагальнення нотаріальної практики державних нотаріусів при вчиненні нотаріальних дій, пов'язаних з видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності у спільному майні подружжя.

Під час проведення узагальнення було виявлено низку питань, які виникли у нотаріусів щодо застосування норм цивільного законодавства при оформленні спадкових прав. Крім того, виявлено відсутність єдиної нотаріальної практики при оформленні спадщини.

Методичні рекомендації розроблені для використання при проведенні підвищення рівня кваліфікації приватних нотаріусів із спадкового права.

У Методичних рекомендаціях висвітлюються питання заведення спадкової справи, вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, провадження по спадковій справі, надаються роз'яснення щодо видачі свідоцтв про право на спадщину на окремі види спадкового майна.

До цих Методичних рекомендацій додаються зразки окремих заяв та свідоцтв про право на спадщину, пов'язаних з оформленням спадкових справ.

Частина I. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна

Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна є однією із найважливіших нотаріальних дій, що гарантує захист майнових прав громадян.

Ця нотаріальна дія вчиняється після її оплати, у день подачі всіх необхідних документів.

Заходи щодо охорони спадкового майна мають бути проведені у максимально стислі строки.

Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини (стаття 1283 Цивільного кодексу України - далі ЦК).

Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна здійснюється поетапно:

прийняття заяви про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

здійснення підготовчих дій (витребування та отримання всіх необхідних документів, вирішення питання щодо залучення свідків, необхідності залучення експерта чи оцінювача тощо);

опис спадкового майна;

охорона та зберігання описаного спадкового майна.

1. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, за заявою спадкоємців або з власної ініціативи, вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Заходи щодо охорони спадкового майна вживаються зазначеним нотаріусом або нотаріусом за місцем знаходження майна, якому нотаріус, який веде спадкову справу, надіслав доручення.

Заява про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (додаток № 1) після надходження відразу реєструється в Книзі обліку заяв про вжиття заходів до охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме (додаток № 2).

Перед вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна нотаріус вчиняє низку дій, які забезпечують повну охорону цього майна, а саме:

визначає місце відкриття спадщини, наявність спадкового майна, його склад та місцезнаходження;

перевіряє наявність спадкової справи за даними Спадкового реєстру. Якщо спадкова справа не заведена, нотаріус зобов'язаний зареєструвати заяву про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна також і в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ (додаток № 3), завести спадкову справу і негайно зареєструвати її у Спадковому реєстрі.

Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна здійснюється нотаріусом після отримання документів, що підтверджують факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, але не пізніше наступного дня з дати надходження таких документів.

На підтвердження факту смерті нотаріусу надається свідоцтво про смерть, з якого виготовляється копія та проставляється відмітка "згідно з оригіналом". Зазначена копія долучається до спадкової справи. У разі відсутності свідоцтва про смерть нотаріус робить запит до органу реєстрації актів цивільного стану для отримання копії актового запису про реєстрацію смерті та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

На підтвердження місця відкриття спадщини нотаріусу подається довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування, будинкова книга з записом про місце проживання спадкодавця тощо. Якщо надати такі документи неможливо, нотаріус робить запит до адресного довідкового бюро.

Якщо з документів чи заяви вбачається, що спадкодавцю належить нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, нотаріус має отримати підтвердження з Державного реєстру правочинів чи (та) з Реєстру прав власності на нерухоме майно про належність цього майна та його державну реєстрацію на ім'я спадкодавця.

Нотаріус повинен з'ясувати чи були вжиті попередні заходи щодо збереження спадкового майна. Якщо такі заходи були вжиті, - то ким, коли і чи було приміщення опечатано, де знаходяться ключі від цього приміщення тощо.

Нотаріус, який одержав повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відомо. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Про проведення опису майна спадкодавця нотаріус повідомляє житлово-експлуатаційні органи, а в разі необхідності - органи внутрішніх справ та інших заінтересованих осіб (кредитора).

Якщо є підстави вважати, що спадщина може бути визнана відумерлою, нотаріус повинен повідомити відповідний орган місцевого самоврядування.

Нотаріус та заінтересована особа повинні вжити заходи для залучення до участі в проведенні опису майна свідків (не менше двох). Свідками можуть бути будь-які незаінтересовані особи з повною цивільною дієздатністю.

Свідки не беруть участі в оцінюванні майна.

2. Після одержання заяви та вжиття всіх необхідних попередніх заходів, нотаріус зобов'язаний прибути за місцезнаходженням майна для складання акта опису спадкового майна (додаток № 4).

В акті опису має бути зазначено:

дата та час складання акта опису, а також прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який проводить опис;

найменування державної нотаріальної контори або нотаріального округу, в якому зареєстрований приватний нотаріус;

дата одержання заяви про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (повідомлення про склад спадкового майна) або доручення нотаріуса, яким заведено спадкову справу, про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

прізвище, ім'я, по батькові, адреса, а в необхідних випадках, - місце роботи та посади осіб, які беруть участь в описі;

прізвище, ім'я, по батькові спадкодавця, дата його смерті, місце відкриття спадщини та місцезнаходження спадкового майна;

відомості про спадкоємців;

відомості про те, чи було опечатано приміщення до прибуття нотаріуса і ким, стан пломб та печаток, якщо приміщення опечатано.

При складанні акта опису спадкового майна нотаріус повинен детально описати характеристику кожної речі окремо (колір, вага, номінал, розмір, сорт, марка, рік випуску, а для іноземної валюти - купюра, її номінал, вартість за курсом Національного банку України тощо) та визначити їх вартість з урахуванням відсотку зносу.

Встановлення вартості описаних речей (з урахуванням зносу) провадиться спільно нотаріусом та особами, які беруть участь в описі спадкового майна, за діючими цінами. Нерухоме майно оцінюється виходячи з ринкової вартості такого майна. Забороняється визначати лише загальну вартість майна без оцінки та детальної характеристики кожної речі окремо.

На кожній сторінці акта опису підбивається загальний підсумок кількості описаних речей та їх вартість (прописом), а після закінчення опису - загальна кількість речей та їх загальна вартість.

Якщо визначити вартість окремої речі неможливо або спадкоємці заперечують проти визначеної нотаріусом та особами, які беруть участь в описі, вартості, спадкоємці мають право запросити спеціаліста-експерта або оцінювача.

Оплата праці фахівця (експерта, оцінювача) здійснюється за рахунок спадкоємців.

Нотаріус зобов'язаний включити до акта опису все майно, що знаходиться в житловому будинку (квартирі, кімнаті, іншому приміщенні тощо), який належав померлому. Опису підлягає все майно спадкодавця, у тому числі особисті речі, а також предмети його професійної діяльності (наприклад, музичні інструменти музиканта, медичні інструменти лікаря тощо). Заяви щодо належності цих речей іншим особам заносяться до акта опису. У таких випадках нотаріус повинен роз'яснити заінтересованим особам порядок звернення до суду з позовом про виключення майна з акта опису. До акта опису необхідно заносити й інші зауваження та заяви осіб, які присутні при проведенні опису (наприклад, про відсутність деяких речей, які до останнього часу були, а на час проведення опису їх немає тощо).

У разі одержання нотаріусом рішення суду про виключення майна з акта опису спадкового майна, на цьому акті робиться спеціальний напис, у якому зазначаються реквізити документа, на підставі якого майно вилучено з акта опису, перелік вилучених предметів. Напис скріплюється підписом та печаткою нотаріуса. Копія рішення суду додається до матеріалів спадкової справи.

Якщо опис майна провадиться протягом декількох днів, нотаріус повинен кожен раз опечатувати приміщення, де проводиться опис, якщо воно вільне, а в акті опису робити відмітку про причини та час припинення опису, його поновлення, час поновлення, стан пломб та печаток при наступному розпечатуванні приміщення.

У кінці акта опису зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, рік народження особи, якій передається на зберігання описане майно, найменування документа, який посвідчує її особу, номер, дата видачі, найменування установи, що видала цей документ, місце проживання особи. Акт опису підписується нотаріусом, свідками, особою, яка приймає майно на зберігання, та іншими особами, які беруть участь в описі спадкового майна.

Після підписання акта опису про вчинену нотаріальну дію робиться запис в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на всіх примірниках акта опису. Якщо опис спадкового майна проводився декілька днів, датою вчинення нотаріальної дії (реєстрації її у реєстрі) є останній день проведення опису.

Акт опису складається нотаріусом не менше ніж в трьох примірниках, один з них видається під розписку особі, яка прийняла майно на зберігання, інші примірники долучаються до спадкової справи. При видачі спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину один з примірників акта опису спадкового майна видається разом зі свідоцтвом.

При проведенні опису спадкового майна у нотаріусів виникають труднощі з визначенням того, яке майно вважати предметами звичайної домашньої обстановки та вжитку, а яке вважати цінним.

На практиці до цінних предметів відносять вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінне каміння, предмети антикваріату, цінні колекції, цінні рукописи тощо.

Спір між спадкоємцями щодо визнання речей цінними вирішується в судовому порядку.

3. Після закінчення опису спадкового майна нотаріус повинен передати майно на зберігання.

У цьому разі нотаріус повинен роз'яснити особам, які приймають таке майно, що за його зберігання їм може бути виплачена винагорода. Крім того, нотаріус попереджає охоронця та інших осіб, яким спадкове майно передано на зберігання, про кримінальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків (стаття 197 Кримінального кодексу України).

4.Якщо під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна з'ясується, що у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, на підставі заяви заінтересованої особи, укладає договір на управління спадщиною з цією особою (додаток № 5).

Договір на управління спадщиною укладається нотаріусом з дотриманням вимог частини другої статті 212 ЦК.

Відповідно до частини другої статті 1285 ЦК особа, яка управляє спадщиною (управитель спадкового майна), має право вчиняти будь-які дії, спрямовані на збереження спадщини, і тому ця особа не може відчужувати спадкове майно, яким управляє.

Текст договору викладається без застосування спеціальних бланків нотаріальних документів, згідно акта опису спадкового майна, який є невід'ємною частиною договору (перелік цього майна може викладатися в тексті договору). За укладання договору на управління спадщиною державне мито (плата) не стягується. Інформація про укладення договору на управління спадщиною заноситься до Книги обліку договорів на управління спадщиною (додаток 6).

При укладанні зазначеного договору нотаріус зобов'язаний пересвідчитись в тому, що це майно було власністю спадкодавця на момент відкриття спадщини, про що зазначається в тексті договору з посиланням на реквізити відповідного документа.

Строк дії договору визначено частиною другою статті 1285 ЦК. Договір припиняє свою дію лише з появою спадкоємців або прийняттям спадщини. Відмова від прийняття спадщини не припиняє дії договору.

У разі надходження до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини, нотаріус повідомляє особу, з якою укладений договір на управління спадщиною, про припинення дії договору.

У разі відсутності спадкоємців за законом і за заповітом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття спадщини ніким із спадкоємців, а також відмови від її прийняття, укладений договір на управління спадщиною діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відмерлою.

5. Якщо вжити заходів щодо охорони спадкового майна неможливо у зв'язку з тим, що спадкоємці або інші особи, які проживали разом із спадкодавцем, заперечують проти проведення опису, майно відсутнє або не надається для опису, нотаріус складає акт і повідомляє про це тих спадкоємців, які звертались за вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна. Нотаріус не вправі вимагати пред'явлення йому майна для опису.

Якщо під час проведення опису нотаріус встановить, що майно, яке підлягає опису, відсутнє або вивезене іншими спадкоємцями, він складає про це акт. Нотаріус зобов'язаний роз'яснити спадкоємцям порядок звернення до суду з відповідним позовом.

6. Оскільки окремі об'єкти цивільних прав можуть належати лише певним учасникам обороту, або ж їх перебування у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, не все спадкове майно може бути передане на зберігання.

Виявлені під час опису вибухові речовини і вибухові засоби, боєприпаси, зброя (холодна, вогнепальна, пневматична), спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії передаються нотаріусом за окремим описом до органу внутрішніх справ.

Якщо під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна нотаріусом будуть виявлені грошові суми (цінні папери), що залишилися після померлого, вони вносяться на відповідні рахунки для обліку депозитних сум нотаріуса чи до банківської установи, про що виписується відповідна квитанція. Квитанція підшивається до спадкової справи.

Зберігання спадкового майна в депозиті нотаріуса чи банківської установи здійснюється за рахунок спадкоємців.

Якщо під час опису будуть знайдені золото, платина, срібло, метали ірідієво - платинової групи у будь-якому вигляді, іноземна валюта і виражені в іноземній валюті або монетарних металах платіжні документи, вироби із срібла, монетарних металів, дорогоцінного каміння, а також дорогоцінне каміння і перли, вони здаються до банківської установи на зберігання за окремим описом.

Перед тим як передати зазначені цінності на зберігання до установи банку, нотаріус повинен зареєструвати їх у Книзі обліку цінностей при вжитті заходів до охорони спадкового майна (додаток 7).

Ордени, медалі, нагрудні знаки, а також документи про нагородження, за наявності спадкоємців, залишаються у сім'ї спадкодавця.

За згодою спадкоємців державні нагороди можуть бути передані на тимчасове або постійне зберігання до музеїв. Державні нагороди передаються музеям на підставі рішення Комісії Державних нагород та геральдики при Президентові України за наявності відповідного клопотання музейного закладу.

Передані до музеїв на постійне зберігання державні нагороди спадкоємцям померлого не повертаються.

У разі відсутності спадкоємців державні нагороди і документи про нагородження мають бути передані на зберігання державі (стаття 18 Закону України "Про державні нагороди України").

Цінні рукописи, літературні твори, листи тощо, що мають історичне та наукове значення, включаються до акта опису та передаються на зберігання спадкоємцям. Якщо спадкоємців немає, нотаріус може передати документи на зберігання за окремим описом до відповідних організацій (інститут, музей тощо) у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Ощадні книжки, заставні на речі спадкодавця, що знаходяться в ломбарді тощо, передаються на зберігання спадкоємцям, а якщо спадкоємців немає - зберігаються у нотаріуса.

7. Якщо під час опису майна будуть виявлені речі, які не мають цінності у зв'язку зі зносом, нотаріус за згодою спадкоємців або інших заінтересованих осіб не включає таке майно до акта опису, а за окремим описом передає їх на знищення. Продукти харчування нотаріус передає спадкоємцям, а якщо спадкоємці відсутні - на зберігання особі, яка визначена охоронцем, до оформлення спадкових прав. Це стосується тільки продуктів, які мають тривалий термін зберігання. В усіх інших випадках, якщо відсутні спадкоємці, продукти підлягають знищенню. Про знищення продуктів харчування складається відповідний акт.

8. У випадках, коли все майно спадкодавця або його частина знаходяться не за місцем відкриття спадщини, нотаріус за власною ініціативою або за заявою заінтересованих осіб повинен надіслати нотаріусу за місцем знаходження майна поштою доручення про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

9. Нотаріус за місцем знаходження спадкового майна або його частини реєструє це доручення в Книзі обліку заяв про вжиття заходів до охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, і не пізніше ніж на наступний день має прибути для проведення опису. Акт опису складається не менше ніж у трьох примірниках, з яких один - залишається у справах нотаріуса, який вживав заходи щодо охорони спадкового майна, два інші примірники направляються нотаріусу, за дорученням якого вживались заходи щодо охорони спадкового майна.

На підставі доручення про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна за місцем його знаходження спадкова справа не заводиться.

10. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого законом для прийняття спадщини.

Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна може тривати після спливу шести місяців з часу відкриття спадщини, якщо до нотаріуса надійде заява про згоду на прийняття спадщини від осіб, для яких право на спадкування виникає у разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (згідно вимог частини третьої статті 1270 ЦК), і якщо до спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини залишилось менше трьох місяців.

11. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна припиняє нотаріус, який їх вживав. Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів щодо охорони спадкового майна різні, то про припинення охорони спадкового майна - попередньо повідомляється нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Нотаріус за місцем відкриття спадщини зобов'язаний повідомити спадкоємців про припинення заходів щодо охорони спадкового майна.

Частина II. Заведення спадкової справи та провадження по спадковій справі

Розділ 1.Заведення спадкової справи

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК).

1.Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (стаття 1220 ЦК).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Спадкоємець, який помер хоч і через декілька годин після спадкодавця, але на наступну добу, не вважається померлим з ним одночасно і у нього виникає право на спадщину.

Часом відкриття спадщини після смерті реабілітованих у встановленому порядку громадян є день прийняття рішення відповідною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення спадкоємцям першої черги майна реабілітованого.

1.1. Факт смерті громадянина і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє шляхом витребовування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів цивільного стану.

Свідоцтва про смерть на території України видаються відділами реєстрації актів цивільного стану відповідних головних управлінь юстиції, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міських районних управлінь юстиції, виконавчими органами сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад (стаття 18 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану ").

Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених за межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, є дійсними в Україні за умови їх легалізації, якщо інше не передбачено законом, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 13 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції від 18 жовтня 2000 року N 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції від 22 листопада 2007 року N 1154/5 (далі-Правила), реєстрація смерті провадиться в органах реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа, або за місцем поховання.

Смерть особи, яка померла в дорозі (у потягу, у літаку та ін.), може бути зареєстрована в найближчому органі реєстрації актів цивільного стану (пункт 3 глави 2 розділу III Правил).

Реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, а також факту смерті, установленого в судовому порядку, провадиться відділами реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника (пункт 4 глави 2 розділу III Правил).

Реєстрація смерті осіб, які померли в слідчих ізоляторах або установах виконання покарань, у яких ці особи утримувалися або відбували покарання, провадиться відділами реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання до взяття під варту або засудження осіб чи за місцезнаходженням установи (пункт 8 глави 2 розділу III Правил).

1.2. Встановлення часу відкриття спадщини має велике значення. При визначенні кола осіб, які закликаються до спадкування, складу спадкового майна, початку перебігу строку для прийняття спадщини або відмови від неї, пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, а також при вирішення інших питань спадкування нотаріус керується законодавством, чинним на час відкриття спадщини.

Слід мати на увазі, що відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У разі неможливості пред'явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця, нотаріус має право витребувати від органу реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

У разі, якщо в свідоцтві про смерть спадкодавця зазначено лише місяць та рік або тільки рік смерті, часом відкриття спадщини слід вважати відповідно останній день зазначеного місяця або 31 грудня зазначеного року.

2. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті 29 ЦК та частини другої статті 1221 ЦК. Якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Місцем проживання визнається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживала строком понад шість місяців на рік (стаття 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні").

Реєстрацією визнається внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (стаття 3 цього Закону).

Реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (далі - орган реєстрації) в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі (стаття 11 вищевказаного Закону) .

Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що знаходяться поза місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного навчального закладу.

Після смерті громадянина в будинку-інтернаті для інвалідів, ветеранів, самотніх осіб та людей похилого віку, іншому закладі соціального призначення, місцем відкриття спадщини вважається місце знаходження відповідного закладу, якщо спадкодавець був зареєстрований за місцем проживання у даному закладі.

Місцем відкриття спадщини після осіб, померлих в установах виконання покарань, визнається останнє місце проживання до арешту (взяття під варту).

Після смерті громадянина, який проживав на території монастиря, храму, іншого культового будинку, місцем відкриття спадщини вважається місце знаходження відповідного будинку, якщо спадкодавець був зареєстрований в ньому.

Для підтвердження місця відкриття спадщини нотаріусу подаються відповідні документи. Таким документами є: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (місце проживання) спадкодавця; запис у будинковій книзі про реєстрацію (місце проживання) спадкодавця.

Свідоцтво про смерть не є документом, на підставі якого встановлюється місце відкриття спадщини.

2.1. У випадках, коли місце проживання спадкодавця невідоме, місце відкриття спадщини визначається за правилами частини другої статті 1221 ЦК.

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, нотаріус на підтвердження цієї обставини витребовує довідку з місця попередньої реєстрації про зняття спадкодавця з реєстрації у зв'язку з переїздом до іншого населеного пункту та довідку відповідного органу реєстрації цього населеного пункту про те, що спадкодавець не зареєстрований, і вирішує питання про можливість визначення місця відкриття спадщини за місцем знаходження нерухомого майна або основної його частини.

За відсутності у складі спадщини нерухомого майна, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна. Ця обставина може бути підтверджена відповідним свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, випискою з рахунку у цінних паперах, з реєстру прав власників іменних цінних паперів тощо.

2.2. Якщо спадкодавець, якому належало майно на території України, мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається на підставі Закону України "Про міжнародне приватне право" (статті 70-71).

З урахуванням положень Закону України "Про міжнародне приватне право" спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання (стаття 70). Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а рухомого майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України (стаття 71).

Свідоцтво про право на спадщину після смерті громадянина України, який постійно проживав за кордоном, може видати консул України.

2.3. Якщо визначити місце відкриття спадщини за правилами статті 1221 ЦК неможливо, місце проживання спадкодавця встановлюється судом. У такому випадку нотаріус вимагає від спадкоємців копію рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця проживання спадкодавця.

3. Для прийняття спадщини чи відмови від прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщину.

Суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. У разі якщо така заява не буде подана у визначений судом строк, повторне визначення судом додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.

3.1. Не вимагається звернення до суду для визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, подадуть письмову заяву про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини. За наявності такої згоди спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини, необхідно подати до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.

Частиною другою статті 1270 ЦК встановлено, що якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття такою особою спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

3.2. Частиною третьою статті 1268 ЦК визначено, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем.

3.3. Слід зазначити, що Цивільний кодекс УРСР 1963 року (далі ЦК УРСР) передбачав фактичне прийняття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути:

довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним;

довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню;

копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини;

запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі);

інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

3.4. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР, прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Разом з тим, сам по собі факт проживання в іншій частині будинку, виділеній в натурі, зберігання відсутньою особою реєстрації (прописки) у спадковій частині будинку не вважається прийняттям спадщини.

Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічний паспорт, реєстраційний талон) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються нотаріусом з врахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і за відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Слід зазначити, що ці положення цивільного законодавства щодо встановлення факту прийняття спадщини можуть застосовуватись лише до спадщини, яка відкрилась до набрання чинності новим ЦК.

3.5. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Це право померлого здійснюється його спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, становить менше трьох місяців. він продовжується до трьох місяців Свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкової трансмісії видається за місцем відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця. Спадкову трансмісію не слід ототожнювати із спадкуванням за правом представлення, коли особа, яка б мала право на спадкування, померла до відкриття спадщини.

4. Заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто в письмовій формі.

Якщо спадкоємець особисто з'явився до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, то справжність підпису такої особи на заяві засвідченню не підлягає.

Нотаріус, відповідно до вимог статей 43, 44 та 45 Закону України "Про нотаріат" (далі-Закон) встановлює особу спадкоємця, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. При цьому нотаріус не повинен обмежуватися зазначенням даних паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, а на заяві зазначається, що нотаріусом встановлено особу та перевірено справжність підпису заявника. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса (проставлення печатки не вимагається).

Якщо на заяві, що надійшла поштою, справжність підпису особи нотаріально не засвідчена, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю надсилається лист, в якому пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

Заяву від імені малолітньої особи або недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не було подано заяву про відмову від прийняття спадщини, з дотриманням вимог, встановлених законодавством.

Приймаючи від спадкоємців заяву про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, нотаріус зобов'язаний роз'яснити спадкоємцям їх право на відкликання такої заяви протягом строку, встановленого законом.

До заяви про відкликання поданої заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття застосовуються такі ж правила прийняття заяв, як і до первинних заяв.

4.1. Прийняття спадщини та відмова від прийняття спадщини вимагає наявності певних умов:

здійснення спадкоємцем цивільного права повинно бути вільним та на власний розсуд, без фізичного чи психічного тиску з боку інших спадкоємців, направленим на набуття спадщини в цілому, оскільки часткове прийняття спадщини, прийняття спадщини з умовою або із застереженням не допускається;

прийняття спадщини або відмова від ії прийняття повинні бути здійснені в установленому законом порядку та в установлений законом строк.

4.2. Прийняття спадщини або відмова від її прийняття можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти частину спадщини, а від іншої частини спадщини відмовитись. Якщо спадкоємець прийняв частину спадкового майна, він вважаться таким, що прийняв усе спадкове майно, а якщо відмовився від частини спадкового майна, він вважається таким, що відмовився від усього спадкового майна.

Спадкоємець за заповітом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складено заповіт, може відмовитись від прийняття спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги, у тому числі внуків, правнуків, племінників та ін.

В свою чергу, спадкоємець, на чию користь була здійснена відмова від права на частку у спадщині, має право відмовитися від її прийняття.

Неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитись від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

У всіх перерахованих випадках необхідно звернути увагу на те, що відмова від прийняття спадщини здійснюється тільки з дозволу органів опіки та піклування. У разі відмови від прийняття спадщини, право на яку належить за законом чи за заповітом малолітній, неповнолітній, недієздатній, або обмежено дієздатній особі, батьки (усиновителі) чи опікун (піклувальник) зобов'язані отримати рішення відповідного органу опіки та піклування про згоду на відмову від прийняття спадщини, оскільки саме цей орган покликаний стояти на сторожі інтересів вказаної вище категорії спадкоємців.

Заява про відмову від прийняття спадщини, так само як і заява про прийняття спадщини, не може бути викладена з будь-якою умовою або із застереженням.

4.3. Приймаючи заяву про відмову від прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцю правові наслідки такої відмови.

Правовими наслідками відмови спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини є те, що його частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. У разі відмови від прийняття спадщини спадкоємця за законом тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом цієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Відмова від прийняття спадщини може здійснюватися і спадкоємцем за заповітом, на якого спадкодавцем був покладений заповідальний відказ. У такому разі обов'язок виконати заповідальний відказ переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

Спадкоємець за заповітом чи за законом, який має право на спадкування, може змінити зміст заяви про відмову від прийняття спадщини з тим, щоб доповнити її вказівкою на чию користь відмова від прийняття здійснена, а в разі, коли заява вже містила вказівку, на користь кого зроблено відмову від частки у спадщині, замінити іншим спадкоємцем. Такі зміни (шляхом подачі відповідних заяв) можуть бути здійснені протягом шести місяців з часу відкриття спадщини. При цьому вимоги, встановлені статтею 1274 ЦК, не можуть бути порушені.

4.4. У разі відмови від прийняття спадщини усіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування отримують спадкоємці за законом почергово. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Розділ 2. Провадження по спадковій справі

1. З метою фіксації документальної інформації, необхідної для посвідчення нотаріусом переходу прав спадкодавця до спадкоємців, нотаріус заводить спадкову справу.

Спадкова справа на майно та майнові права померлого на території України спадкодавця, може бути заведена тільки одна. Спадкова справа заводиться за місцем відкриття спадщини.

1.1. При встановленні факту одночасного відкриття декількох спадкових справ (наприклад, за місцем проживання спадкодавця і за місцем знаходження спадкового майна), спадкові справи, відкриті з порушенням вимог статті 1221 ЦК, повинні бути передані за належністю нотаріусу, до компетенції якого входить ведення конкретної спадкової справи.

1.2. Передача заведеної нотаріусом спадкової справи іншому нотаріусу за належністю здійснюється в такому порядку:

документи, що знаходяться в спадковій справі, підшиваються;

складається внутрішній опис документів спадкової справи;

виготовляється копія спадкової справи, в тому числі копія обкладинки;

оригінал спадкової справи з супровідним листом направляється рекомендованим листом або кур'єром нотаріусу за належністю.

1.3. У справах нотаріуса, який передає спадкову справу за належністю, залишається на зберіганні копія спадкової справи з примірником супровідного листа та повідомленням оператора поштового зв'язку, а у разі передачі спадкової справи кур'єром - відмітка нотаріуса про одержання спадкової справи у Розносній книзі для місцевої кореспонденції (додаток 8).

1.4. Нотаріус, який одержав спадкову справу, що була направлена йому за належністю, реєструє її відповідно до порядку, встановленого чиним законодавством.

Якщо таким нотаріусом вже було заведено спадкову справу до майна зазначеного спадкодавця, при одержанні спадкової справи від іншого нотаріуса, він реєструє її в Книзі вхідної кореспонденції і підшиває до основної спадкової справи.

2. Провадження по спадковій справі складається з:

прийняття документів, що надійшли нотаріусу у зв'язку з відкриттям спадщини, зокрема заяв:

про прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини;

про видачу свідоцтва про право на спадщину;

про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

про згоду або відмову бути виконавцем заповіту;

про видачу свідоцтва виконавцю заповіту;

договір на управління спадщиною;

інших документів, що надійшли у зв'язку з відкриттям спадщини.

повідомлення спадкоємцям та іншим заінтересованим особам про відкриття спадщини;

вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

повідомлення спадкоємцям, які прийняли спадщину, про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

запити про витребовування відомостей і документів, необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину:

про факт смерті спадкодавця;

про час та місце відкриття спадщини;

про наявність підстав для закликання до спадкоємства (за законом);

про наявність заповіту;

про належність спадкодавцю спадкового майна, його склад, місце знаходження, вартість;

про інші необхідні відомості та документи;

видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

видачу свідоцтва виконавцю заповіту;

видачу свідоцтва про право на спадщину;

винесення постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину;

отримання витягів з відповідних Єдиних та Державних реєстрів.

інші дії, необхідні для оформлення спадкових прав.

2.1. Формування запитів щодо отримання необхідної для видачі свідоцтва про право на спадщину інформації:

2.1.1. Нотаріус вправі витребувати від фізичних і юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, подаються в строк, визначений вимогами законодавства. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

2.1.2. При спадкуванні вкладів.

Щоб видати свідоцтво про право на спадщину, яке складається з вкладу, нотаріусу необхідно зробити запит до відповідного банку (фінансової установи). Запит надається за підписом нотаріуса, скріплюється його печаткою та повинен мати посилання на передбачені чинним законодавством підстави для отримання цієї інформації, а також прохання, у разі наявності відповідного розпорядження банку, повідомити дату складання такого розпорядження та прізвище, ім'я, по батькові спадкоємця. Підставою для такого запиту може бути як відповідна відмітка в ощадній книжці про наявність розпорядження, так і твердження особи, яка звернулася до нотаріуса, що на її ім'я спадкодавець склав відповідне розпорядження.

...