Оформлення права успадкування в Україні: закони, постанови, рекомендації

2.1.3. При спадкуванні нерухомого майна, в тому числі земельних ділянок.

Нотаріус готує письмові запити до бюро технічної інвентаризації для отримання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно та до відповідного відділу земельних ресурсів про надання відомостей щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок та наявності (відсутності) обтяжень або обмежень на земельні ділянки, що входять до складу спадкового майна.

2.1.4. При відсутності свідоцтв про смерть, про народження, про шлюб тощо нотаріус надсилає письмовий запит до відповідних органів реєстрації актів цивільного стану про направлення на адресу нотаріуса копії актового запису про реєстрацію акту цивільного стану та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо відповідного актового запису.

2.1.5. При спадкуванні цінних паперів нотаріус надсилає письмовий запит реєстратору про надання виписки з реєстру власників іменних цінних паперів, виписки з рахунку у цінних паперах.

2.2. Відповідно до вимог Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України 31.12.2008 № 2368/5 (далі- Правила ведення нотаріального діловодства), заяви про прийняття спадщини чи про відмову від спадщини, про видачу свідоцтва про право на спадщину, про оплату витрат за рахунок спадкового майна, про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, а також претензії кредиторів відразу ж формуються в окремі спадкові справи, кожна з яких одержує індекс, що відповідає номенклатурі справ (нарядів) і присвоюється номер, що відповідає порядковому номеру, зазначеному у Книзі обліку і реєстрації спадкових справ(далі - Книга обліку).

У спадкову справу підшиваються всі документи, пов'язані з оформленням спадщини.

Якщо спадкову справу не закінчено провадженням в поточному році, вона переходить на наступний рік під тим же номером і перереєстрації не підлягає.

Якщо на підставі заяви про прийняття спадщини була заведена спадкова справа, а потім ця заява відкликана, то спадкова справа не закривається. Нотаріус протягом встановленого законом строку чекає, поки хтось із інших спадкоємців не звернеться до нього із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину або до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою.

3. Підставою для відкриття провадження по спадковій справі є одержання нотаріусом першого звернення (заява, повідомлення, телеграма тощо) фізичної або юридичної особи.

3.1. Заява (інше звернення), що стали підставою для відкриття провадження по спадковій справі, підлягає реєстрації у Книзі обліку в день надходження.

У разі надходження такого документа поштою, він підлягає реєстрації нотаріусом у Журналі реєстрації вхідної кореспонденції та в Книзі обліку в день надходження.

Перед реєстрацією документа в Книзі обліку нотаріус перевіряє наявність заведеної спадкової справи за даними Спадкового реєстру.

За документом, зареєстрованим у Книзі обліку, заводиться спадкова справа з присвоєнням справі індивідуального номера. Номер спадкової справи складається з двох груп арабських цифр, з яких перша - порядковий номер спадкової справи, що відповідає номеру реєстрації у Книзі обліку, а друга - рік заведення спадкової справи.

Наприклад, спадкова справа № 12/2008 (12-2008), де 12 - це порядковий номер спадкової справи, який відповідає номеру реєстрації в Книзі обліку, а 2008 - рік заведення спадкової справи.

Після присвоєння спадковій справі індивідуального номера відомості про заведення спадкової справи негайно заносяться до Алфавітної книги обліку спадкових справ (додаток 9) та до Спадкового реєстру. Витяги із Спадкового реєстру про перевірку наявності (відсутності) спадкової справи та про її реєстрацію долучаються до спадкової справи.

3.2. Документи, що відносяться до конкретної спадкової справи, підшиваються в обкладинку, на якій проставляються наступні реквізити:

найменування державної нотаріальної контори або прізвище, ім'я, по-батькові приватного нотаріуса, яким заведено спадкову справу, із зазначенням нотаріального округу;

номер спадкової справи;

індекс справи згідно з номенклатурою справ;

прізвище, ім'я, по батькові спадкодавця;

дата смерті спадкодавця;

дата заведення спадкової справи.

Після закінчення провадження по спадковій справі на обкладинці проставляється дата закінчення справи, строк її зберігання.

4. Для заведення спадкової справи нотаріусу подаються документи, що підтверджують час і місце відкриття спадщини.

4.1. На підтвердження часу відкриття спадщини нотаріусу подається свідоцтво про смерть спадкодавця або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо відповідного актового запису про смерть.

4.2. На підтвердження місця відкриття спадщини нотаріусу подається довідка органу місцевого самоврядування, житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію місця проживання спадкодавця, будинкова книга, у якій міститься запис про реєстрацію місця проживання спадкодавця.

4.3. Для точного визначення місця відкриття спадкової справи, запобігання порушенню прав фізичних та юридичних осіб, з метою захисту їх законних інтересів при прийнятті спадщини в установлені законом строки, у виключних випадках (наприклад: коли збігає встановлений законодавством строк для прийняття спадщини) нотаріус може прийняти заяву без документального підтвердження факту смерті та місця відкриття спадщини.

У таких випадках нотаріус заводить спадкову справу і пропонує заявнику подати документи, зазначені у пунктах 4.1, 4.2 розділу II частини II цих Методичних рекомендацій.

У разі неможливості отримати такі документи від заявника, нотаріус надсилає запити у відповідні органи.

4.4. У разі, якщо протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, виникне питання щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна, видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, особа, яка звернулась до нотаріуса, повинна подати всі документи, необхідні для вчинення такої нотаріальної дії.

Наприклад, для видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя нотаріус повинен установити факт смерті спадкодавця, місце відкриття спадщини, факт реєстрації шлюбу, склад, місцезнаходження майна та належність його на праві спільної сумісної власності подружжю тощо.

5. У спадковій справі залишаються подані заявником, а також витребувані нотаріусом документи або їх копії, якщо це передбачено чинним законодавством (копії свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану, договір купівлі-продажу спадкодавцем квартири, державний акт на право власності на землю тощо).

6. Документи, що подаються нотаріусу, повинні відповідати вимогам чинного законодавства.

У разі якщо нотаріусу подаються документи, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також які написані олівцем; документи, у яких не можна прочитати все, що в них написане в первісному стані; порвані документи та документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, якщо аркуші не прошнуровано, не пронумеровано і їх кількість не завірена підписом посадової особи та печаткою відповідної установи; документи, зміст або зовнішній вигляд яких викликає сумнів в їх достовірності, нотаріус роз'яснює особі, яка подала такі документи, про необхідність внесення виправлень, застережень до таких документів або отримання повторних документів.

У разі, якщо внесення виправлень, застережень або отримання повторних документів неможливо, нотаріус може витребувати документи шляхом направлення запитів до відповідних органів.

7. Якщо один із спадкоємців, який подав заяву про прийняття спадщини, помер до одержання свідоцтва про право на спадщину, копія спадкової справи направляється нотаріусу, яким заведено спадкову справу після такого померлого спадкоємця. Копія спадкової справи надсилається тільки за письмовим запитом нотаріуса, у провадженні якого знаходиться спадкова справа після померлого спадкоємця.

При направленні такої спадкової справи:

виготовляються копії всіх документів, що знаходяться у спадковій справі;

вірність копії кожного окремого документа, у тому числі внутрішній опис справи, засвідчуються підписом та печаткою нотаріуса, з проставлянням відмітки "згідно з оригіналом" ;

всі копії документів зі спадкової справи (копія спадкової справи) прошиваються;

аркуші спадкової справи нумеруються, кількість прошитих аркушів скріплюється печаткою та підписом нотаріуса.

Копія спадкової справи з супровідним листом направляється нотаріусу за належністю.

У спадковій справі, копія якої надсилається іншому нотаріусу, залишається запит нотаріуса та копія супровідного листа.

8. При формуванні спадкових справ у наряди для наступної передачі на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву або до архіву нотаріуса, необхідно керуватися розділом 8 Правил ведення нотаріального діловодства.

Спадкова справа вважається закінченою, якщо на підставі поданих заяв про видачу свідоцтв про право на спадщину з переліком спадкового майна видано відповідні свідоцтва (тобто, за першою датою видачі свідоцтва про право на спадщину). Всі інші заяви, що будуть подаватися після закінчення спадкової справи, вважаються такими, що подані додатково. Якщо в один день закінчено декілька спадкових справ, вони вміщуються у картонаж, архівні папки, тощо і формуються в наряд. Закінчені спадкові справи не прошиваються між собою.

9. У разі надходження додаткової заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину на нововиявлене спадкове майно по спадковій справі, що була передана на зберігання до державного нотаріального архіву, нотаріус повинен звернутися з відповідним запитом до цього архіву для одержання спадкової справи. До такої спадкової справи долучаються заяви спадкоємців, документи, що підтверджують належність спадкодавцю спадкового майна, та інші документи, необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину.

Після видачі такого свідоцтва про право на спадщину та внесення усіх необхідних відміток про його видачу (унесення змін до внутрішнього опису спадкової справи, складення нових підсумкових записів до спадкової справи, доповнення спадкової справи новими документами) витребувана спадкова справа повертається нотаріусом до державного нотаріального архіву.

Частина III. Видача свідоцтв про право на спадщину

I. Спадкування за заповітом

Статтею 1233 ЦК встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до пріоритетності волі особи, спадкування за заповітом поставлене на перше місце серед видів спадкування. Згідно статті 1223 ЦК, право на спадкування спадкоємці за законом одержують лише за відсутності заповіту або визнання заповіту в цілому чи окремого його розпорядження недійсним, неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємців за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини.

Отже, спадкування за законом має місце, коли й оскільки воно не змінене заповітом.

1. Заповітом визнається особисте розпорядження на випадок смерті заповідача не тільки стосовно належного йому майна, а й будь-які інші його розпорядження. Заповідач має право призначити своїм спадкоємцем за заповітом будь-яку фізичну або юридичну особу, а також державу Україну, Автономну Республіку Крим, територіальну громаду, іноземну державу та іншого суб'єкта публічного права.

2. При оформленні спадщини за заповітом нотаріус повинен перевірити, чи відповідає форма та посвідчення поданого йому заповіту вимогам законодавства. Якщо форма та посвідчення заповіту не відповідає вимогам законодавства, нотаріус роз'яснює наслідки недійсності заповіту. У разі, якщо особі відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні зазначеної нотаріальної дії.

За позовом заінтересованої особи заповіт може бути визнано недійсним, якщо він не відповідає волі заповідача або якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним; зміст розпорядження, викладеного в заповіті не відповідає вимогам закону.

Заповіт визнається нікчемним, якщо він складений особою, яка не мала на це права (недієздатним); якщо не дотримано вимог щодо форми заповіту; якщо не дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення заповіту.

У разі визнання заповіту недійсним застосовуються правила спадкування за законом, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 1254 ЦК.

Питання визнання заповіту в цілому або окремих його розпоряджень недійсними вирішується в судовому порядку.

2.1. Оскільки заповіт може бути скасований або змінений заповідачем у будь-який час, нотаріус перевіряє відомості про нього (наявність та чинність) за даними Спадкового реєстру.

Якщо нотаріусу подається декілька заповітів спадкодавця нотаріус керується правилом частини третьої статті 1254 ЦК, якою передбачено, що кожен новий заповіт скасовує попередній повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

3. У зв'язку з тим, що заповідач має право написати заповіт власноручно, а також законом йому надано право на посвідчення секретного заповіту, при оформленні спадщини може виникнути необхідність у тлумаченні заповіту.

Статтею 1256 ЦК встановлено, що тлумачення заповіту може бути здійснено самими спадкоємцями.

У разі відсутності спору між спадкоємцями, ними може бути укладено договір про тлумачення заповіту, в якому вони можуть уточнити, конкретизувати волю спадкодавця тощо, або з'ясувати зміст окремих розпоряджень заповіту; можуть розподілити частки у спадковому майні, права та обов'язки між ними тощо.

У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом.

4. Відповідно до вимог статті 69 Закону України "Про нотаріат" нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, крім перевірки факту смерті спадкодавця, перевіряє наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Крім того, перевіряє також коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

До кола таких осіб входять лише особи, визначені у частині першій статті 1241 ЦК, а саме малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки (усиновителі). Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 Сімейного кодексу України).

Непрацездатними вважаються жінки - після досягнення 55 років та чоловіки - після досягнення 60 років; інваліди І, ІІ, ІІІ груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини) вона також зберігає за собою право на обов'язкову частку.

У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині. У осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку (для жінок досягнення 55 років, для чоловіків - 60 років), але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов'язкову частку у спадщині не виникає.

4.1. Право на обов'язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також від місця проживання спадкоємця, який має таке право. Якщо ж інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов'язкову частку або вважають, що розмір обов'язкової частки має бути зменшений з урахуванням обставин, які мають істотне значення, вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

При одержанні від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії (видача свідоцтва про право на спадщину) зупиняється до вирішення справи судом.

Позбавлення заповідачем права спадкоємця на обов'язкову частку у спадщині законом не передбачено.

Спадкоємці інших черг, а також внуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов'язкову частку у спадщині при спадкуванні за заповітом. Наприклад, якщо громадянин складе заповіт на користь будь-якої особи, а на момент відкриття спадщини буде встановлено, що у спадкодавця є непрацездатні внуки, то все майно успадкує спадкоємець за заповітом, оскільки внуки не входять до кола спадкоємців, визначених статтею 1241 ЦК.

4.2. При визначенні розміру обов'язкової частки слід враховувати, що частиною першою статті 1241 ЦК встановлено, що обов'язкова частка у спадщині визначається, незалежно від змісту заповіту, у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. Зменшити обов'язкову частку у спадщині спадкодавець не має права. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку. Тому нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

Наприклад, спадкодавець заповів все своє майно рідному брату. Однак на час відкриття спадщини були живі дружина померлого, якій виповнилося 55 років, і два сини, один з яких був інвалідом другої групи. У цьому випадку дружина та син - інвалід мають право на обов'язкову частку. Якби не було заповіту, кожен із спадкоємців мав би право на 1/3 частку спадкового майна. Обов'язкова частка у цьому випадку дорівнює 1/6 частки такого майна. Отже, дружина та син спадкодавця одержують свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку спадкового майна кожен. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частки спадкового майна, яке залишилось, одержує спадкоємець за заповітом - брат спадкодавця.

У разі спадкування за заповітом одним спадкоємцем було встановлено, що із п'яти спадкоємців за законом, двоє мають право на обов'язкову частку у спадщині, то розрахунок обов'язкової частки здійснюється таким чином: кожен із спадкоємців за законом має право на 1/5 частку спадкового майна. Обов'язкова частка одного спадкоємця у цьому випадку дорівнює 1/10 частки спадкового майна. Тому, двоє спадкоємців на обов'язкову частку одержать свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/10 частку спадкового майна кожен (1/10+1/10=2/10 або 1/5), а спадкоємець за заповітом одержить свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 4/5 частки спадкового майна (1-1/5=4/5)

4.2.1. При визначенні розміру обов'язкової частки необхідно враховувати все спадкове майно, як заповідане так і те, що неохоплене заповітом, а також враховуються речі звичайної домашньої обстановки та вжитку.

До складу спадкового майна, згідно статті 1228 ЦК, входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від способу розпорядження ним.

Таким чином, незалежно від того, зроблено розпорядження щодо права на вклад у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі), таке право входить до складу спадщини і на нього поширюються загальні правила спадкування. А це означає, що при визначенні розміру обов'язкової частки необхідно враховувати і розмір вкладу.

Для встановлення всієї спадкової маси в повному об'ємі спадкоємець, який має право на обов'язкову частку у спадщині, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

4.2.2. Якщо нотаріусу стане відомо про спадкоємця, який має право на обов'язкову частку, та його місце проживання, він зобов'язаний повідомити про це такого спадкоємця. Нотаріус роз'яснює спадкоємцю його право на одержання частки спадкового майна(обов'язкова частка).

Обов'язкова частка у спадщині - це мінімум того, що може отримати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець (за винятком зменшення її за рішенням суду), і необхідна для того, щоб матеріально забезпечити осіб, яких спадкодавець утримував чи зобов'язаний був утримувати. Тому на спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов'язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільно корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут. Всі ці обтяження можуть стосуватися лише того майна, яке перевищує обов'язкову частку у спадщині.

4.3. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус визначає коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині і витребовує докази, які підтверджують право таких спадкоємців на одержання обов'язкової частки.

Право спадкоємця на обов'язкову частку в спадковому майні посвідчується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку нотаріус перевіряє документи, які підтверджують факт непрацездатності такого спадкоємця.

Якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року і до цієї дати була прийнята хоча б одним спадкоємцем, коло спадкоємців та розмір обов'язкової частки визначається за правилами статті 535 ЦК УРСР.

Якщо спадщина відкрилася після 1 січня 2004 року, нотаріус застосовує вимоги статті 1241ЦК. Частки спадкоємців за заповітом зменшуються на ту частку, на яку буде видано свідоцтво про право на спадщину за законом на обов'язкову частку.

Спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, нотаріус роз'яснює його право на одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку, а такий спадкоємець може подати заяву про те, що вимоги статті 1241 ЦК йому роз'яснено і на одержання такого свідоцтва він не претендує, так як його частка у спадщині забезпечена за рахунок іншого спадкового майна. У такому випадку спадкоємець має право одержати свідоцтво про право на спадщину за законом або за заповітом на заповідане йому майно і не одержувати свідоцтво про право на спадщину на обов'язкову частку.

Аналогічні заяви від імені законного представника малолітньої, неповнолітньої, недієздатної або обмежено дієздатної особи приймаються нотаріусом тільки за наявності згоди органу опіки та піклування.

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (стаття 1241 ЦК) .

Таким чином, визначивши розмір обов'язкової частки спадкоємця, нотаріус видає йому свідоцтво про право на спадщину за законом.

II. Спадкування за законом.

1. Спадкування за законом виникає, якщо:

спадкодавець не залишив заповіту;

заповіт в цілому або його окреме розпорядження визнано недійсним;

всі спадкоємці за заповітом не прийняли або відмовилися від прийняття спадщини;

особа на користь якої складено заповіт померла до відкриття спадщини;

заповітом охоплена лише частина спадщини.

1.1. Відповідно до статті 1258 ЦК право на спадкування за законом спадкоємці одержують почергово.

Статтями 1261-1265 ЦК передбачено п'ять черг спадкоємців за законом.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців є рівними.

1.2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі:

відсутності спадкоємців попередньої черги;

усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування;

неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини або відмови від її прийняття.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Однак, такий договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Наприклад, на день смерті гр. К. спадкоємцями за законом є троє синів померлого. Двоє із трьох спадкоємців першої черги за власним бажанням та взаємною згодою вирішили змінити існуючий порядок закликання до спадкування та включити до першої черги спадкоємців за законом рідну сестру спадкодавця. Посвідчивши такий договір, нотаріус буде видавати третьому спадкоємцю за законом свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку спадкового майна, частки двох братів будуть поділені порівну між ними та рідною сестрою померлого, тобто кожен з цих спадкоємців одержить свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/9 частки спадкового майна.

Особа, яка є спадкоємцем за законом однієї з наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкування, якщо така особа протягом тривалого часу опікувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцю, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Спадкоємці можуть за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, або за нотаріально посвідченим договором, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, змінити розмір частки у спадщині когось із них.

1.3. Відповідно до статті 1261 ЦК, до спадкування у першу чергу закликаються діти спадкодавця, той з подружжя, що пережив спадкодавця, та його батьки.

1.3.1. Підтвердженням закликання до спадкування дітей після смерті їх батьків є відповідний запис про батьків у свідоцтві про народження дитини. Діти мають право на спадкування як після смерті матері, так і після смерті батька, незалежно від того, чи перебували у зареєстрованому шлюбі їх батьки.

1.3.2. Має право на спадкування один із подружжя після другого, за наявності зареєстрованого і не припиненого на час відкриття спадщини, шлюбу. Шлюбні відносини повинні бути зареєстровані у встановленому законом порядку. Підтвердженням реєстрації шлюбу є свідоцтво (копія актового запису про шлюб та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо відповідного актового запису) про шлюб. Не виникає право на спадкування у чоловіка після жінки або у жінки після чоловіка у разі релігійного обряду шлюбу, без реєстрації такого шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Право на спадкування одного із подружжя після другого втрачається, якщо на час відкриття спадщини набрало законної сили рішення суду про розірвання шлюбу (у разі розірвання шлюбу в судовому порядку) чи державним органом реєстрації актів цивільного стану зареєстровано розірвання шлюбу.

Якщо один із подружжя помер до набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті, і в такому випадку право на спадкування зберігається.

Для перевірки цього факту нотаріус витребовує копію актового запису про шлюб, розірвання шлюбу та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, розірвання шлюбу).

1.3.3. Батьки (усиновителі) закликаються до спадкування після своїх дітей (усиновлених) незалежно від віку, стану здоров'я та працездатності за наявності відповідного документа, виданого державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Батьки, які судом були позбавлені батьківських прав і не поновлені в цих правах на час відкриття спадщини, після смерті їх дітей не мають права на спадкування за законом. Відібрання дітей від батьків без позбавлення батьківства не позбавляє їх права на спадкування за законом.

1.3.4. Внуки, правнуки за життя своїх батьків не спадкують після смерті діда, баби, прадіда, прабаби. Вони закликаються до спадкування як спадкоємці першої черги, якщо на час відкриття спадщини не було в живих того з батьків, який би мав право на спадкування.

1.4. Спадкоємцями другої черги є рідні брати та сестри спадкодавця, його дід та баба як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК).

1.4.1. Право на спадщину у спадкоємців другої черги виникає якщо відсутні спадкоємці першої черги або спадкоємці першої черги не прийняли спадщину або відмовилися від її прийняття, чи спадкоємців першої черги усунено від права на спадкування.

Рідні брати та сестри спадкують незалежно від того, спільні у них з померлим батьки, чи спільним є тільки один із батьків. Не спадкують у другу чергу один після одного брати та сестри, які не мають спільних батьків.

Племінники спадкодавця спадкують за правом представлення (стаття 1266 ЦК) частку у спадщині, яку б спадкували їх батьки (батько або мати- рідні брати, сестри спадкодавця, якби вони були живими на час відкриття спадщини).

1.4.2. Прабаба та прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (стаття 1266 ЦК).

1.5. У третю чергу право на спадщину мають рідні дядько та тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК), яке у них виникає у разі, якщо відсутні спадкоємці другої черги або спадкоємці другої черги не прийняли спадщину, чи відмовилися від її прийняття, чи спадкоємців другої черги усунено від права на спадкування.

Двоюрідні брати та сестри спадкують ту частку спадщини, яка б належала їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

1.6. До четвертої черги спадкоємців за законом входять особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Першою умовою для закликання до спадкування спадкоємців четвертої черги є проживання однією сім'єю. Відповідно до вимог статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Іншою обов'язковою умовою для виникнення права на спадкування у цьому випадку є проживання однією сім'єю не менше п'яти років.

До цієї черги можуть бути віднесені пасинок, падчерка, вітчим та мачуха, а також чоловік та жінка, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім'єю.

У зазначених осіб виникає право на спадкування у разі відсутності спадкоємців третьої черги.

У всіх випадках факт проживання спадкоємців однією сім'єю із спадкодавцем встановлюється судом.

1.7. У п'яту чергу право на спадкування мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, при цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, а також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Наприклад, із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на підставі вимог статті 1265 ЦК до нотаріуса звернулись троюрідний брат та двоюрідний племінник спадкодавця. У цьому випадку, згідно ступенів споріднення, нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину за законом двоюрідному племіннику, а троюрідному брату відмовляє у видачі свідоцтв.

Ступені споріднення визначаються за числом народжень. У кожному конкретному випадку, на підставі документів, спадкоємцю необхідно довести наявність родинного зв'язку зі спадкодавцем.

1.8. Утриманцями вважаються неповнолітні або непрацездатні особи, які не були членами сім'ї спадкодавця, але які не менш як п'ять років одержували від спадодавця матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом існування.

Непрацездатність повинна мати місце на день відкриття спадщини та підтверджуватись відповідними документами.

При цьому відсутність родинних відносин між спадкодавцем та його утриманцем не обмежують останніх у праві на спадкування як спадкоємців п'ятої черги.

Відносини утримання, які припинились до відкриття спадщини, не дають підстав для спадкування.

1.9. Спадкування за правом представлення виникає у випадку смерті особи, яка б мала право на спадкування, але померла до відкриття спадщини. Ту частку у спадковому майні, яку б отримала померла особа, якби вона була б живою на час відкриття спадщини, отримує його спадкоємець за законом.

При цьому спадкування за правом представлення спадкоємців четвертої черги ЦК не передбачено.

У всіх випадках, коли до спадкування за правом представлення закликаються декілька спадкоємців, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

Розділ 2. Видача свідоцтва про право на спадщину

1. Спадщина (спадкове майно) - це майнові і окремі немайнові права та обов'язки спадкодавця, які після його смерті переходять до спадкоємців. Основу спадкового майна складають майнові права та обов'язки спадкодавця (право власності на нерухоме майно, транспортні засоби, вклади тощо). В порядку спадкування можуть переходити також окремі немайнові права, які необхідні для реалізації пов'язаних з ними майнових прав.

2. Статтею 1219 ЦК встановлено права та обов'язки, які неможливо успадкувати. До складу спадщини не входять:

особисті немайнові права;

право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

право на відшкодуваня шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законодавством;

права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК.

3. Спадкоємець, який прийняв спадщину може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину є документом, що підтверджує перехід права власності на майно від спадкодавця до спадкоємців. Видається свідоцтво про право на спадщину на підставі заяви спадкоємця за місцем відкриття спадщини.

Згідно статті 1296 ЦК, спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину. Одержання свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком спадкоємця, тому спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за одержанням свідоцтва в будь-який час після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Неодержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не позбавляє його права на спадкування.

Звертатись за одержанням свідоцтва про право на спадщину не потрібно, якщо спадкується майно, яке не підлягає реєстрації і право на яке не може бути підтверджене правовстановлювальним документом. Свідоцтво про право на спадщину необхідно, якщо об'єктом спадкування є право власності на майно або майнові права, які потребують документального підтвердження.

Статтею 1297 ЦК встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Кожен із спадкоємців, який прийняв спадщину, надавши нотаріусу всі необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину документи, має право вимагати видачі йому свідоцтва про право на належну йому частку спадкового майна незалежно від інших спадкоємців.

4. Заява про видачу свідоцтва про право на спадщину подається нотаріусу в письмовій формі спадкоємцями, які прийняли спадщину, або уповноваженими ними представниками.

Якщо заява про видачу свідоцтва про право на спадщину подається спадкоємцем безпосередньо нотаріусу, нотаріусом встановлюється особа спадкоємця і перевіряється справжність його підпису на заяві. На заяві робиться службова відмітка про реквізити документа, поданого спадкоємцем для встановлення його особи.

При отриманні заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, якщо вона є первинним документом для відкриття спадкової справи, нотаріус в обов'язковому порядку перевіряє за даними Спадкового реєстру наявність спадкової справи, заповіту та спадкового договору, встановлює коло спадкоємців за законом, а при спадкуванні за заповітом - з'ясовує коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Заява підлягає реєстрації в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ у день надходження.

5. Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів та відомостей. Статтею 42 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що вчинення нотаріальної дії, в тому числі видача свідоцтва про право на спадщину, може бути відкладена:

у разі витребування нотаріусом додаткових відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб. Строк, на який у данному випадку відкладається вчинення нотаріальної дії, не може перевищувати одного місяця;

за обгрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом. Якщо за цей строк від суду не буде одержано повідомлення про надходження заяви, свідоцтво про право на спадщину повинно бути видано;

у разі необхідності отримати від заінтересованих осіб згоду на подачу спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини заяви, про прийняття спадщини згідно вимог частини другої статті 1272 ЦК.

6. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє:

факт смерті спадкодавця;

час і місце відкриття спадщини;

наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом;

прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб;

склад спадкового майна.

Усі зазначені обставини повинні бути підтверджені відповідними документами. Прийняття до провадження по спадковій справі свідчень свідків не допускається.

Щодо спадкового майна, в тому числі майнових прав, мають бути подані документи, що підтверджують належність майна спадкодавцеві на праві власності, а також належність майнових прав на час відкриття спадщини; вартість спадкового майна. У тому випадку, коли правовстановлювальний документ на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві, нотаріус перевіряє цей документ, про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику свідоцтва, який залишається у спадковій справі. Приєднання до матеріалів спадкової справи засвідчених в установленому порядку фотокопій правовстановлювальних документів допускається тільки у тих випадках, коли спадкодавець є співвласником об'єкта нерухомого майна.

- інші документи, необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину (витяг з Реєстру прав власності, а в місцях, де інвентаризація не проводилась, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування; витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель тощо).

Якщо спадкоємець не має можливості подати документи, необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус роз'яснює йому про можливість вирішення зазначеного питання у судовому порядку.

7. Відповідно до вимог частини другої статті 1297 ЦК, якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Нотаріус не має права затримувати видачу свідоцтва про право на спадщину після спливу встановленого законом строку спадкоємцям, які надали всі необхідні документи, у зв'язку з тим, що інші спадкоємці не мають можливості підтвердити своє право на спадщину.

8. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус, поряд з перевіркою обставин, передбачених статтею 69 Закону України "Про нотаріат", перевіряє чи відповідає форма та посвідчення заповіту вимогам закону, а саме:

заповіт складається у письмовій формі і має відповідати вимогам, передбаченим статтями 1247, 1248 ЦК;

заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншою посадовою, службовою особою, визначеною у статтях 1251-1252 ЦК. Заповіти, посвідчені посадовою, службовою особою прирівнюються до нотаріальних і посвідчуються при свідках;

секретний заповіт повинен бути написаний та підписаний заповідачем. Недотримання цих вимог тягне за собою недійсність заповіту. Нотаріусу, яким видається свідоцтво про право на спадщину, має бути надано протокол про оголошення секретного заповіту, в якому має бути викладено повний текст заповіту та який підписаний нотаріусом і двома свідками (стаття 1250 ЦК).

8.1. Якщо посвідчений заповіт не відповідає вимогам законодавства щодо форми та посвідчення, нотаріус у порядку, передбаченому статтею 49 Закону України "Про нотаріат", виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

8.2. Нотаріус перевіряє дійсність заповіту шляхом одержання витягу із Спадкового реєстру.

8.3. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус ідентифікує спадкоємця, зазначеного в заповіті, з особою яка претендує на спадщину. Якщо в заповіті зазначені родинні відносини із спадкодавцем, нотаріус перевіряє документи, які підтверджують цей факт.

За бажанням спадкоємців нотаріус в свідоцтві про право на спадщину за заповітом може також зазначати родинні відносини зі спадкодавцем.

8.4. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видається нотаріусом спадкоємцям за заповітом із зазначенням часток, визначених спадкодавцем у заповіті. Якщо заповідач не зазначив в заповіті частки спадкоємців, то, відповідно до частини першої статті 1278 ЦК, слід вважати, що частки спадкоємців є рівними.

Поданий нотаріусу примірник заповіту (протокол про оголошення секретного заповіту), після видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, залишається в справах нотаріуса.

8.5. При оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус, у випадках, коли із правовстановлювального документа вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив, і який може мати право на 1/2 частку в спільному майні подружжя.

9. Свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємцям однієї черги видається в рівних частках, за винятком спадкування по праву представлення, коли частка особи, яка померла до відкриття спадщини, переходить по праву представлення до його спадкоємців і ділиться між ними в рівних частках. Розмір частки у спадщині може змінюватися у випадках, коли спадкоємці за письмовою угодою між собою змінили розмір частки у спадщині когось із них.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, перевіряючи подані документи, що підтверджують родинні відносини, факт непрацездатності або знаходження на утриманні, нотаріус засвідчує копії цих документів з проставлянням відмітки "згідно з оригіналом", скріплює підписом та печаткою і долучає їх до спадкової справи.

10. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, що підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

У разі наявності заборони відчуження спадкового майна нотаріус зобов'язаний роз'яснити спадкоємцям їх обов'язки, які виникають у зв'язку з цими правовідносинами.

Якщо на спадкове майно накладено арешт слідчими органами чи судом органами, видача свідоцтва про право на спадщину відкладається до зняття арешту.

11. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 1299 ЦК). Право власності на нерухоме майно у повному обсязі виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

12. Текст свідоцтва про право на спадщину повинен бути викладений ясно і чітко у відповідності до форм нотаріальних свідоцтв, передбачених Правилами ведення нотаріального діловодства. Свідоцтво оформлюється у двох примірниках, один з яких, викладений на спеціальному бланку нотаріальних документів, видається спадкоємцю, а другий підшивається у спадкову справу. Одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину підтверджується його підписом у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Якщо спадкоємців декілька, кожному з них видається окреме свідоцтво із зазначенням його частки. Частки спадкоємців в свідоцтві про право на спадщину зазначаються у вигляді простого дробу цифрами та прописом.

13. Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва про право на спадщину не є обов'язковою. Свідоцтво про право на спадщину може бути видано нотаріусом представнику спадкоємця за умови подання відповідних документів про повноваження законного представника або представника спадкоємця за довіреністю, яка передбачає повноваження представника на отримання такого свідоцтва.

14. Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні діти, недієздатні або обмежено дієздатні особи, з метою охорони їх майнових прав, нотаріус направляє органу опіки та піклування за місцем проживання такої особи повідомлення про видачу свідоцтва про право на спадщину такому спадкоємцю, із зазначенням успадкованого майна. Копія такого листа підшивається до матеріалів спадкової справи.

15. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (стаття 1277 ЦК).

Розділ 3. Видача свідоцтв про право на спадщину на окремі види спадкового майна

1. Спадкування права на земельну ділянку

1.1. Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

1.2. Земельний кодекс (далі - ЗК) надає громадянам право на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей:

ведення товарного с сільськогосподарського виробництва;

ведення особистого селянського господарства;

будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель;

ведення садівництва;

гаражного будівництва.

Якщо на земельну ділянку, наприклад, встановлено сервітут, то земельна ділянка успадковується із збереженням цього сервітуту.

1.3.Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадщину іноземними громадянами, іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року (стаття 81 ЗК).

1.4. Для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусу надається державний акт на право власності на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру про відсутність обмежень (обтяжень) на земельну ділянку, а також витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

1.5. Не видаються свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку на підставі державного акта, зокрема, який містить виправлення, або ж на земельну ділянку, яка належала спадкодавцеві на праві спільної сумісної власності, оскільки нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки спадкодавця у спільному майні. У цих випадках питання щодо оформлення спадкових прав вирішуються спадкоємцями в судовому порядку.

1.6. Відповідно до статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державну реєстрацію, а статтею 126 ЗК встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Спадкоємець, який отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, зобов'язаний звернутися до органу земельних ресурсів для виготовлення нового державного акта на своє ім'я та зареєструвати цей державний акт у відповідних органах.

2. Спадкування транспортного засобу, виданого інваліду управлінням соціального захисту

2.1. Відповідно до пункту 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений головним управлінням соціального захисту або управлінням виконавчої дирекції, строк експлуатації якого більше ніж 10 років, залишається члену сім'ї, який на час смерті інваліда проживав та був зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда.

Автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, після смерті інваліда залишається у користуванні його сім'ї, якщо в сім'ї є інвалід, який:

має підстави для забезпечення автомобілем;

проживав і був зареєстрований на час смерті інваліда за місцем його проживання і реєстрації;

не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через головне управління соціального захисту або управління виконавчої дирекції.

Іншому члену сім'ї померлого інваліда, який проживає та зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним до спеціального фонду державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, а членом сім'ї померлого інваліда внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості одержаного автомобіля з урахуванням ступеня його зношення та суми, сплаченої за нього інвалідом.

2.2. Транспортні засоби, що видаються інваліду управлінням соціального захисту, не включаються до складу спадкового майна і не спадкуються на загальних підставах. Розпорядниками таких транспортних засобів є відповідні управління соціального захисту.

2.3. Автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога через управління соціального захисту, відповідно до пункту 41 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, після смерті інваліда повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту.

3. Спадкування права інтелектуальної власності

3.1. Статтею 418 ЦК встановлено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Відповідно до статті 420 ЦК до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

літературні та художні твори;

комп'ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці.

До складу спадщини входять лише майнові права інтелектуальної власності, не входять до складу спадщини особисті немайнові права інтелектуальної власності.

3.2. Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

3.3. Для одержання інформації щодо належності спадкодавцеві авторського права необхідно подати запити до Державного департаменту інтелектуальної власності щодо отримання інформації з Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір (для встановлення факту реєстрації свого права спадкодавцем) та до Державного реєстру договорів, які стосуються прав автора на твір (для встановлення наявності чи відсутності факту передачі майнових прав на зареєстрований твір іншим особам).

...