Протидія екологічній злочинності в Україні: кримінологічні та кримінально-правові засади

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

Протидія екологічній злочинності в Україні: кримінологічні та кримінально-правові засади

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

ТУРЛОВА Юлія Анатоліївна

Київ 2018

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Костенко Олександр Миколайович,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України Матвійчук Валерій Костянтинович, Вищий навчальний заклад «Національна академія управління», перший проректор

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Кулик Олександр Георгійович, Державний науково-дослідний інститут МВС України, завідувач науково-дослідної лабораторії кримінологічних досліджень та проблем запобігання злочинності

доктор юридичних наук, доцент Орлов Юрій Володимирович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального права і кримінології факультету № 1

Захист відбудеться «14» листопада 2018 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано «12» жовтня 2018 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук О. О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З огляду на наявну кризову екологічну ситуацію питання охорони навколишнього природного середовища останнім часом належить до найважливіших з-поміж тих, які необхідно вирішити людству. Забруднення і знищення окремих об'єктів довкілля, зникнення цінних у промисловому та екологічному значенні видів тваринного та рослинного світу і високий рівень правопорушень у цій сфері не може не турбувати.

Визначений статтею 16 Конституції України обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду Українського народу зумовлює актуальність протидії правопорушенням вказаної категорії, особливо найбільш небезпечній їх складовій - екологічній злочинності.

Разом з тим при дослідженні питань, що стосуються протидії екологічній злочинності, необхідно зважати не тільки на заподіяння злочинами шкоди довкіллю України, високий ступінь суспільної небезпеки протиправної поведінки, а й на такі її прояви, як масовість і латентність, а також відсутність належної реакції правоохоронних і природоохоронних органів навіть на відомі факти порушень законодавства про охорону і використання об'єктів довкілля. Також слід зазначити, що злочинність у цій сфері набуває все більш організованих форм та визначається корисливою спрямованістю злочинної діяльності, наявністю корупційних зв'язків, професіоналізацією та транснаціональним характером.

Необхідною передумовою удосконалення діяльності у сфері протидії екологічній злочинності є її наукове обґрунтування.

Проблематика екологічної злочинності загалом та протидії їй зокрема була предметом досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема: В. Ф. Баранівського, З. Б. Бахмудова, О. В. Виноградової, С. Б. Гавриша, С. А. Голуб, Р. А. Гурбанова, О. М. Джужи, Я. Б. Дицевич, О. Л. Дубовик, П. В. Єрьомкіна, А. Е. Жалінського, Е. М. Жевлакова, О. В. Зражевського, М. В. Зяблікової, Н. Г. Іванової, С. М. Іншакова, Т. В. Корнякової, О. Г. Кулика, М. П. Куцевича, Н. А. Лопашенко, Ю. І. Ляпунова, Є. Г. Клєтньової, В. К. Матвійчука, О. В. Мельник, Д. Б. Міннігулової, А. А. Музики, В. О. Навроцького, О. В. Намчука, О. М. Плешакова, П. Ф. Повеліциної, Г. С. Поліщука, І. В. Попова, В. М. Присяжного, А. М. Притули, В. М. Раднаєва, О. В. Сасова, О. В. Скворцової, А. В. Смірнова, Ю. А. Страунінг, Б. Б. Тангієва, Д. І. Тисленка, І. Г. Травіної, П. Л. Фріса, І. О. Харь, А. М. Шульги та інших.

Окремі аспекти екологічної злочинності, її детермінації, особи екологічного злочинця та запобіжної діяльності висвітлювали такі представники вітчизняної кримінології та кримінального права, як Л. Г. Козлюк, О. М. Костенко, О. П. Литвин, І. І. Митрофанов, Ю. В. Орлов та інші.

Серед науковців, які досліджували проблеми охорони навколишнього природного середовища, слід згадати В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, Н. В. Барбашову, А. Г. Бобкову, М. М. Бринчука, П. О. Гвоздика, А. П. Гетьмана, В. М. Єрмоленка, Н. Р. Кобецьку, Т. О. Коваленко, О. С. Колбасова, В. М. Комарницького, М. В. Краснову, В. В. Костицького, П. Ф. Кулинича, Н. Р. Малишеву, В. Л. Мунтяна, В. В. Петрова, Б. Г. Розовського, Ю. С. Шемшученка та інших.

Наукові положення, сформульовані зазначеними дослідниками, мають важливе теоретичне і практичне значення. Разом із тим значна кількість питань концептуального визначення, характеру, змісту та основних напрямів протидії екологічній злочинності в Україні залишається невирішеною. Крім того, сучасний стан навколишнього природного середовища, що значною мірою зумовлений масштабною екологічною злочинністю, а відтак - потребою протидії їй, викликає необхідність комплексного дослідження феномену екологічної злочинності на сучасному етапі, її стану та тенденцій, детермінаційного комплексу, проблем кримінально-правової охорони довкілля, політики держави з протидії екологічній злочинності, зокрема її кримінологічних і кримінально-правових складових, з метою удосконалення правозастосовної практики у сфері охорони довкілля та ефективної охорони навколишнього природного середовища.

Зазначені обставини й зумовили актуальність та вибір теми дисертації, визначили об'єкт і предмет дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до Стратегії національної безпеки України (Указ Президента України № 287/2015), Національної стратегії у сфері прав людини (Указ Президента України № 501/2015), плану науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за темою «Проблеми забезпечення правопорядку засобами кримінальної юстиції (в контексті європейських стандартів)» № РК 0114U003872 (ІІI кв. 2014 р. - ІV кв. 2016 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретичних кримінологічних та кримінально-правових засад протидії екологічній злочинності, зокрема цілісної системи наукових поглядів на феномен екологічної злочинності, протидії їй та формулювання на цій основі пропозицій кримінологічного та кримінально-правового характеру, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності діяльності у сфері протидії екологічній злочинності.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- сформувати методологічні засади дослідження екологічної злочинності;

- уточнити понятійно-категоріальний апарат, зокрема такі ключові поняття, як «екологічний злочин», «екологічна злочинність», «протидія екологічній злочинності»;

- здійснити кримінологічний аналіз сучасного стану та тенденцій екологічної злочинності в Україні;

- надати кримінологічну характеристику особи екологічного злочинця, визначити кримінологічно значущі риси осіб, які вчинюють злочини вказаної категорії, та їх типологічний розподіл;

- сформувати систему наукового знання про загальні закономірності та специфіку детермінації екологічної злочинності;

- узагальнити проблеми кримінально-правової охорони довкілля, зокрема визначити шляхи розв'язання проблем криміналізації та декриміналізації посягань екологічного характеру, їх пеналізації та депеналізації;

- дослідити та оцінити запобіжний потенціал правозастосовної практики правоохоронних органів у сфері охорони довкілля та його окремих елементів; екологічний злочинність криміналізація пеналізація

- розробити пропозиції щодо вдосконалення системи чинного кримінального законодавства в сфері охорони довкілля та оптимізації відповідної правозастосовної діяльності;

- надати характеристику системи протидії екологічній злочинності, охарактеризувати її складові.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері протидії екологічній злочинності.

Предметом дослідження є кримінологічні та кримінально-правові засади протидії екологічній злочинності в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є основні положення теорії пізнання. Відповідно до мети та завдань дослідження обрані методи утворюють трирівневу систему прийомів і способів пізнання. На філософському рівні застосування принципів діалектичного детермінізму та його категорій дало можливість осмислення проблематики дослідження, його методологічних основ, дозволило структурувати дисертаційне дослідження, складовими якого є узгоджені між собою розділи та підрозділи, здійснювати пізнання об'єкта дослідження поетапно (спочатку об'єкт розглядався в цілому, потім, за допомогою аналізу, досліджувався за окремими частинами, сторонами).

Загальнонауковий рівень дослідження представлено низкою формально-логічних прийомів теоретичного пізнання, що дало змогу формувати нові поняття, їх класифікації, типологізації досліджуваних явищ, усунення неточностей і суперечностей, зокрема при визначенні понять, наприклад, дефініції екологічної злочинності, екологічного злочину, формуванні системи екологічних злочинів і виокремленні їх певних видів, типології екологічного злочинця (підрозділи 1.3, 1.4, 3.3, 5.1). Застосування логіко-догматичного методу дозволило проаналізувати кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за екологічні злочини, щодо додержання правил формальної логіки та законодавчої техніки конструювання диспозицій і санкцій цих норм (підрозділи 5.1, 5.3, 5.4, 5.5). Виявлення та усунення в зазначених нормах юридико-технічних недоліків дає можливість чітко та однозначно визначити їх зміст, формально окреслити обсяг відповідних їм явищ реальної дійсності, правильно застосовувати закон. Використання компаративістського методу мало місце при формулюванні дефініції екологічного злочину, визначенні їх системи, доктринального розуміння особливостей кримінально-правової охорони довкілля в Україні та європейських і азіатських країнах, а також доцільності впровадження зарубіжного досвіду у вітчизняне законодавство (підрозділи 1.3, 5.1, 5.5). Застосування історичного методу створило можливість дослідити генезу феномену екологічної злочинності в Україні, отримати адекватне уявлення про об'єкт дослідження, прогнозувати ймовірні напрями та тенденції майбутнього розвитку екологічної злочинності (підрозділи 1.1, 1.4, 2.1, 2.2). Крім того, використовуючи зазначений метод, досліджено проблеми розвитку кримінально-правової охорони довкілля України, зокрема шляхом порівняльного аналізу кримінального законодавства минулих років, а також правозастосовну практику, з'ясовано тенденції розвитку законодавства у сфері охорони довкілля, відстежено процеси криміналізації та пеналізації екологічних посягань (підрозділи 5.2, 5.3, 5.4, 5.5). Використання системного методу дало змогу дослідити таке складне суспільне явище, як екологічна злочинність, з урахуванням специфіки не тільки самого предмета дослідження, а й сукупності інших детермінуючих і супровідних явищ, що впливають на всю систему існування та розвитку екологічної злочинності (підрозділи 1.4, 2.1, 2.2, 2.3, 3.4). Принцип системності застосовується у дослідженні при визначенні системи екологічних злочинів, а також їх розподілі за рівнем локалізації об'єктів посягання (підрозділ 5.1), принцип системності криміналізації передбачає врахування відповідності кримінально-правової заборони положенням інших галузей права, загальноправовим і кримінально-правовим принципам, іншим приписам кримінального закону, нормам моралі, рівню суспільної правосвідомості, історичним традиціям тощо (підрозділ 5.3). Застосування системного підходу створило можливість для об'єктивного вивчення феномену екологічної злочинності, а відтак і теоретичного розв'язання проблеми протидії їй, а також практичного застосування заходів протидії екологічній злочинності (підрозділи 1.4, 4.1). Застосування методів структурно-функціонального та системного аналізу дало змогу здійснити опис і пояснення теоретичної моделі системи протидії екологічній злочинності з визначеними зовнішніми та внутрішніми, тобто ієрархічними та координаційними, зв'язками, виділити і визначити комплекс таких її системних ознак, як основні напрями, мета, завдання, принципи та структура заходів протидії (підрозділи 4.1, 4.2, 4.3). Метод моделювання застосовано при дослідженні соціальних явищ і процесів на їх моделях - правової, економічної, організаційно-управлінської та культурно-психологічної систем, а також екологічної злочинності як наслідок сукупної детермінуючої дії зазначених систем (підрозділ 3.4). При дослідженні стану екологічної злочинності метод моделювання використовується як важливе джерело інформаційного забезпечення кримінологічного аналізу екологічної злочинності шляхом вивчення моделі та екстраполяції отриманих результатів на оригінальний об'єкт (підрозділ 2.1).

На конкретно-науковому рівні застосовано комплекс методів (експертних оцінок, інтерв'ювання, контент-аналізу, статистичного аналізу) для отримання фахової оцінки, суджень респондентів, які мають професійний досвід і відповідні знання, щодо визначення латентного виміру екологічних злочинів, дослідження факторів латентності екологічної злочинності та її детермінуючих чинників (підрозділи 2.3, 3.4); для опрацювання матеріалів кримінальних проваджень за окремими кількісними та якісними параметрами з подальшою інтерпретацією одержаних результатів, дослідження джерел кримінологічної інформації про детермінуючі чинники екологічної злочинності (підрозділ 3.4); для аналізу та узагальнення статистичної звітності, результатів соціологічних досліджень, вивчення матеріалів кримінальних проваджень, матеріалів слідчої та судової практики, оцінки ефективності правозастосовної діяльності (розділи 2-3, підрозділ 5.2).

Емпіричною основою дослідження є результати вивчення та аналізу 509 кримінальних справ і проваджень, що були розглянуті судами за статтями Кримінального кодексу України (КК України), які встановлюють відповідальність за вчинення екологічних злочинів (у тому числі й порушені за сукупністю злочинів). У роботі також використано результати проведеного авторкою анкетування 321 респондента, зокрема керівників місцевих прокуратур України та їх перших заступників, суддів, слідчих національної поліції, органів екологічного контролю та науковців. Крім того, у дисертаційному дослідженні використано інформацію Державної служби статистики України, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України, Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України, аналітичні матеріали про стан злочинності на території держави, а також інші довідково-публіцистичні та аналітичні матеріали, присвячені проблематиці екологічної злочинності в Україні, застосовано особистий практичний досвід здобувачки в органах прокуратури.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше розроблено концепцію протидії екологічній злочинності, що дало можливість обґрунтувати пропозиції, спрямовані на запобігання екологічним злочинам, удосконалення кримінального законодавства та практики його застосування правоохоронними органами України. У роботі аргументовано низку нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, зокрема:

уперше:

1) розроблено доктринальну модель протидії екологічній злочинності, в якій на компліментарних засадах, визначених юснатуралістичною методологією праворозуміння й кримінально-превентивної практики, сформовано механізм міжсистемної конвергенції загальнокультурних, правових (зокрема, й кримінально-правових), політичних і спеціально-кримінологічних заходів зниження ступеня криміногенності постмодерних цивілізаційних, антропогенних викликів, протиріч транзитивного, аномійного українського суспільства, виражених експлуататорським відношенням до довкілля;

2) запропоновано кримінологічну стратегію протидії екологічній злочинності, яка полягає у створенні цілісної, керованої системи спеціально-кримінологічного впливу на її детермінаційний комплекс, що здійснюватиметься на основі поєднання елементів гуманістичної та юснатуралістичної концепцій як ідеологічного базису кримінологічної практики, яка виявляє себе у структурно-функціональній специфікації державної екологічної, правової, безпекової політик, здійснюваної взаємопов'язаними соціально-культурними, інформаційно-аналітичними, економічними, соціальними, правовими, організаційно-управлінськими та іншими заходами;

3) на основі довгострокового кримінологічного аналізу екологічної злочинності в Україні (15 років), розкрито зміст і надано кримінологічну інтерпретацію узагальнюючим показникам екологічної злочинності, зокрема її рівню, інтенсивності, динаміці, структурі, структурним зрушенням і географії;

4) з використанням математичної моделі запропоновано методичний інструментарій, що описує динаміку екологічних злочинів, достатньо точно відображає тенденції екологічної злочинності та за умов стабільного детермінуючого впливу й певної інерційності показників екологічної злочинності може бути використаний для короткострокового прогнозування рівня екологічної злочинності;

5) отримано зведену оцінку швидкості зміни питомої ваги окремих складових елементів екологічної злочинності, що дало змогу дійти висновку щодо тенденцій структурних зрушень екологічної злочинності за порівнюваний період (лінійний і квадратичний коефіцієнти абсолютних структурних зрушень становлять 8,77 % і 14,19 %);

6) визначено фактичну частку екологічної злочинності у структурі загальної злочинності (10,6 %), що майже у 18 разів більше за офіційні показники;

7) встановлено, які види латентності характерні для окремих видів екологічних злочинів, оцінено рівень латентності злочинного забруднення довкілля (хімічне, радіаційне, біологічне, побутовими відходами тощо) - 74,0 %, латентності знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу, природно-заповідного фонду - 79,1 %, латентності браконьєрства, незаконної порубки лісу, незаконного видобування корисних копалин - 72,7 %;

8) надано характеристику об'єктивним і суб'єктивним факторам природної та штучної латентності екологічних злочинів;

удосконалено:

9) методологію дослідження екологічної злочинності та протидії їй, що являє собою трирівневу систему прийомів і способів пізнання, філософський рівень якої ґрунтується на положеннях діалектичного детермінізму у поєданні з положеннями соціального конструктивізму та соціального натуралізму; на загальнонауковому рівні запропоновано застосувати формально-логічні, логіко-догматичні, компаративістські, історичні, системні методи, а також методи структурно-функціонального та системного аналізу й моделювання; на конкретно-науковому - експертних оцінок, інтерв'ювання, контент-аналізу, статистичного аналізу;

10) понятійно-категоріальний апарат, зокрема такі поняття, як «екологічний злочин», «екологічна злочинність», «протидія екологічній злочинності»;

11) поняття системи екологічних злочинів, запропоновано їх дворівневу класифікацію за рівнем локалізації об'єктів посягання (на першому рівні класифікації), від характеру посягання та виду локального природного об'єкта, на який спрямовано посягання (на другому рівні класифікації);

12) зміст елементів кримінологічної характеристики екологічних злочинців, зокрема виявлених і засуджених осіб, доведено зв'язок кримінальної активності таких осіб з рівнем їх трудової дезадаптації;

13) типологічну характеристику особи екологічного злочинця, в результаті якої шляхом зіставлення кримінологічно значущих ознак, зокрема таких, як мотивація, наявність попередніх судимостей, спосіб та засіб вчинення злочину, значення конкретної життєвої ситуації, запропоновано два варіанти типології осіб, які вчиняють екологічні злочини, за критеріями адаптивної спрямованості, а також інтенсивності та стійкості злочинної поведінки;

14) наукові засади запобігання екологічній злочинності з визначенням функціональних зв'язків стратегії запобіжної діяльності у сфері екології з іншими стратегічними документами державної політики;

дістали подальшого розвитку:

15) системний опис та пояснення рівня дослідженості проблематики екологічної злочинності у роботах вітчизняних науковців, на піставі чого стверджується, що, незважаючи на свою значущість, наявні напрацювання вирізняються певною фрагментарністю та мали на меті вивчення окремих складових екологічної злочинності в Україні, що визначались критеріями спрямованості злочинних посягань на певний елемент навколишнього середовища, регіональної визначеності, способу вчинення, характеристик осіб, які вчиняють екологічні злочини, суб'єктів протидії екологічній злочинності, що актуалізує відповідне теоретичне узагальнення та подальше забезпечення наукового супроводу заходів протидії екологічній злочинності;

16) елементи кримінологічної характеристики екологічного злочинця, що в сукупності дало змогу визначити його типові риси (майже завжди це особи чоловічої статі (98,1 %) віком від 18 до 50 років (85,4 %), громадяни України (99,5 %) з повною загальною середньою або базовою загальною середньою освітою (64,1 %), які є працездатними, що не працюють і не навчаються (62,2 %) або ж безробітні (16,2 %));

17) наукове знання про криміногенні чинники екологічної злочинності, що здійснюють взаємозалежний і взаємозумовлюючий детермінуючий вплив в економічній, соціальній, політичній, організаційно-управлінській, нормативно-правовій та культурно-психологічній сферах суспільного життя;

18) напрями удосконалення кримінально-правових засад протидії екологічній злочинності, зокрема криміналізації та декриміналізації, пеналізації та депеналізації екологічних злочинів, запровадження у вітчизняне кримінальне законодавство визнаних практикою країн Європейського Союзу найбільш прогресивних положень.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані:

– у навчальному процесі та науковій сфері - для подальшого розроблення наукових проблем екологічної злочинності, удосконалення стратегій протидії їй, при написанні монографій, підручників, посібників, а також при викладанні курсів «Кримінологія», «Кримінальне право» та похідних від них спеціальних курсів у юридичних вищих навчальних закладах (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Ужгородського національного університету від 17 травня 2017 року; акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес та наукову діяльність Дніпровського гуманітарного університету від 10 жовтня 2017 року);

– у законотворчій діяльності - для надання пропозицій щодо змін і доповнень до законодавства України у сфері охорони довкілля, зокрема вдосконалення положень Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у законотворчу діяльність Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя від 29 червня 2017 року № 04-29/15-1394);

– у правозастосовній діяльності - при розробленні й удосконаленні відомчих (міжвідомчих) нормативно-правових актів, підготовці методичних рекомендацій, організаційних рішень з питань протидії екологічній злочинності (Акт впровадження у правозастосовну діяльність Державної екологічної інспекції України результатів дисертаційного дослідження від 1 вересня 2017 року; акт впровадження у правозастосовну діяльність Генеральної прокуратури України результатів дисертаційного дослідження від 8 листопада 2017 року № 13/1-103 вих-17).

Апробація матеріалів дисертації. Результати дослідження оприлюднено на 15 науково-практичних конференціях, в тому числі й міжнародних, та засіданнях круглих столів і науково-практичних семінарів, зокрема: «Актуальні питання застосування кримінально-виконавчого законодавства» (м. Київ, 18 бер. 2015 р.); «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 26 берез. 2015 р.); «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 22 трав. 2015 р.); «Суспільство, правопорядок, злочинність: теоретичні та прикладні проблеми сучасної науки» (м. Миколаїв, 22 трав. 2015 р.); «Проблеми науки кримінального права та їх вирішення у законотворчій та правозастосовній діяльності» (м. Харків, 8-9 жовт. 2015 р.); «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 16-17 жовт. 2015 р.); «Правові системи суспільства: сучасні проблеми та перспективи розвитку» (м. Львів, 20-21 листоп. 2015 р.); «Актуальні питання кримінального права, кримінального процесу та криміналістики (на вшанування пам'яті Ганса Гросса)» (м. Львів, 29 січ. 2016 р.); «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 20 трав. 2016 р.); «Захист права власності Українського народу: вітчизняні реалії та зарубіжний досвід для України» (м. Київ, 22 вер. 2016 р.); «Актуальні питання протидії злочинності в сучасних умовах: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Дніпро, 17 берез. 2017 р.); «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 24 бер. 2017 р.); «Jurisprudenюa - componenta fundamentalг a proceselor integraюionale єi a comportamentului legal contemporan: conferinюг internaюionalг єtiinюifico-practicг» (Chiєinгu, Republica Moldova, 3-4 noiembrie, 2017), «Теорія та практика протидії злочинності у сучасних умовах» (м. Львів, 10 листоп. 2017 р.); «Нове міжнародне право та національне законодавство - нові завдання юридичної науки» (м. Київ, 10-11 листоп. 2017 р.).

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції, що сформульовано в дисертації, відображено у 40 наукових публікаціях, серед яких дві індивідуальні монографії, один розділ у колективній монографії, 18 статей, опублікованих у наукових фахових виданнях України з юридичних наук (7 включені до міжнародних наукометричних баз), 4 статті, опубліковані у наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, з якого підготовлено дисертацію, 15 працях апробаційного характеру.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, п'яти розділів, що містять дев'ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 466 сторінок, з яких основний текст дисертації - 367 сторінок, список використаних джерел розташований на 55 сторінках (містить 554 найменування), додатки - на 44 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, надано відомості щодо шляхів і форм їх упровадження; наведено характеристику апробацій і публікацій автора, у яких відображено основні положення роботи.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми протидії екологічній злочинності» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан дослідження феномену екологічної злочинності та протидії їй в Україні» проведено ретроспективний аналіз та здійснено узагальнення наявних розробок у роботах вітчизняних і зарубіжних представників кримінологічної та кримінально-правової науки, зокрема З. Б. Бахмудова, О. В. Виноградової, С. Б. Гавриша, С. А. Голуб, Р. А. Гурбанова, О. М. Джужи, Я. Б. Дицевич, О. Л. Дубовик, П. В. Єрьомкіна, А. Е. Жалінського, Е. М. Жевлакова, О. В. Зражевського, М. В. Зяблікової, Н. Г. Іванової, Л. Г. Козлюк, Т. В. Корнякової, М. П. Куцевича, О. П. Литвина, Н. А. Лопашенко, Ю. І. Ляпунова, Є. Г. Клєтньової, В. К. Матвійчука, О. В. Мельник, І. І. Митрофанова, Д. Б. Міннігулової, В. О. Навроцького, О. В. Намчука, О. М. Плешакова, П. Ф. Повеліциної, Г. С. Поліщука, І. В. Попова, В. М. Присяжного, А. М. Притули, В. М. Раднаєва, О. В. Сасова, О. В. Скворцової, А. В. Смірнова, Ю. А. Страунінг, Б. Б. Тангієва, Д. І. Тисленка, І. Г. Травіної, І. О. Харь, А. М. Шульги та інших.

Водночас, незважаючи на поширеність екологічних посягань та надзвичайно високий рівень їхньої сукупної небезпечності, кримінологічні проблеми феномену екологічної злочинності в Україні досліджено недостатньо. Наявна ситуація характеризується певною парадоксальністю, адже певні проблеми екологічної злочинності, виокремлені, зокрема, за видовими, просторовими ознаками, досліджуються, однак характеризуються суперечливістю понятійного апарату, науково не обґрунтовано систему екологічних злочинів, не визначено ідентифікуючих ознак екологічної злочинності, її характеристики та детермінаційного комплексу тощо. Таке становище не дає змоги забезпечити належний науковий супровід заходів протидії екологічній злочинності.

Констатовано, що на сьогодні ступінь наукової розробки проблем екологічної злочинності характеризується не комплексністю, а дослідженням окремих аспектів проблеми, що визначались за такими критеріями: спрямованістю злочинних посягань на певний елемент навколишнього середовища; регіональною визначеністю; способом вчинення; характеристиками осіб, котрі вчиняють екологічні злочини; суб'єктами протидії екологічній злочинності. Крім того, переважну більшість досліджень було проведено понад десять років тому, що не може повною мірою відобразити особливості сучасної екологічної злочинності, яка адаптується та трансформується, обирає нові форми та сфери діяльності, а також території свого поширення. Зважаючи на високу адаптивність екологічної злочинності до зовнішніх умов, стійкість, детермінуючі зв'язки з іншими видами злочинності, зокрема організованою, корупційною, рецидивною, лише на засадах постійного наукового пізнання феномену екологічної злочинності можливе створення такого наукового базису, що об'єктивно відображатиме її сутність та особливості.

Наголошено на тому, що сучасна кримінологічна доктрина й кримінально-правова теорія потребують формування новітньої, концептуально цілісної системи наукових знань, спрямованих на деструкцію фундаментальних видових і групових детермінантів видозміненої екологічної злочинності в сучасній Україні та ефективну протидію кримінальним практикам у цій сфері.

У підрозділі 1.2 «Методологічна база дослідження проблематики екологічної злочинності та протидії їй» у межах загальної діалектичної методології приділено увагу опису та поясненню методологічних засад дослідження феномену екологічної злочинності та протидії їй. Ґрунтуючись на трирівневій клафікаційній системі прийомів і способів пізнання виокремлено та охарактеризовано методи дослідження екологічної злочинності на філософському, загальнонауковому та конкретно-науковому рівнях методології.

На філософському рівні застосування принципів діалектичного детермінізму дало можливість осмислення проблематики та методологічних основ дисертаційної роботи, його структурування, здійснення пізнання об'єкта дослідження поетапно.

Загальнонауковий рівень методології представлений такими прийомами пізнання, як формально-логічні, компаративістські, історичні, логіко-догматичні, системні методи, а також методами моделювання, структурно-функціонального та системного аналізу.

Конкретно-науковий рівень методології репрезентований соціологічними та статистичними групами методів. Зокрема, застосування соціологічних методів дослідження дало змогу провести анкетування та інтерв'ювання різних категорій респондентів, зокрема для отримання фахової оцінки респондентів, які мають професійний досвід і відповідні знання, а також для особистих спостережень і контент-аналізу при вивченні документів. Статистичний інструментарій дослідження застосовувався при аналізі статистичної звітності, масивів даних про стан екологічної злочинності та правозастосовної практики у цій сфері.

У підрозділі 1.3 «Поняття екологічного злочину» здійснено узагальнення та критичний аналіз існуючих визначень екологічного злочину. Проведено порівняльно-правовий аналіз національного та зарубіжного кримінального законодавства щодо назви та розташування злочинів цієї категорії у кримінальних кодексах 13 країн, а також у міжнародно-правових документах, зокрема Конгресах ООН і модельному екологічному законодавстві. Проведене дослідження дозволило аргументувати позицію щодо доцільності вживання у нормативних актах терміна «екологічні злочини», що є прийнятнішим з огляду на більш точне відображення об'єкта правової охорони та лаконічність. Зазначений підхід має сприяти уніфікованому застосуванню еколого-правової термінології, що відповідає принципу системності кримінального права, а саме його інтегрованості в систему національного права, а відтак органічного зв'язку з іншими галузями вітчизняного законодавства.

Аналіз існуючих наукових і законодавчих дефініцій екологічного злочину дав можливість виокремити його загальні та особливі (ідентифікуючі) ознаки. За допомогою вказаного підходу було визначено сутнісні ознаки екологічного злочину, оперування яким дозволило запропонувати таке його поняття: це суспільно небезпечне, кримінально протиправне діяння, що вчинене суб'єктом злочину та посягає на суспільні відносини у сфері забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища як сукупності природних і природно-соціальних умов та процесів, а також охорони, використання, збереження й відтворення природних ресурсів.

Підрозділ 1.4 «Феномен екологічної злочинності: питання кримінологічної дефініції» присвячено дослідженню змісту поняття «екологічна злочинність», що становить предмет дослідження через опис і пояснення його сутнісних ознак.

Ґрунтуючись на сучасному розумінні терміна «екологічний», що має широке значення та стосується взаємодії суспільства та навколишнього природного середовища (у тому числі й такого, що має негативний відтінок), аргументовано доцільність використання предикату «екологічна» в терміні «екологічна злочинність» як логічного і цілком прийнятного.

Виокремлено та охарактеризовано сутнісні ознаки екологічної злочинності. Спрямованість кримінальної активності проявляє себе через заподіяння (або загрозу заподіяння) шкоди навколишньому природному середовищу, що втілюється у погіршенні життєздатності, якості, цілісності, взаємозв'язків та інших об'єктивних параметрів навколишнього середовища та його окремих екосистем (тваринний та рослинний світ, атмосферне повітря, землі, води, надра тощо) - у межах, в яких вони потрапляють до сфери кримінально-правового регулювання. Підвищена суспільна небезпечність екологічної злочинності полягає у створенні реальної загрози біологічним основам існування людства та зумовлена посиленням антропогенного навантаження на природне середовище, що в умовах глобальної екологічної кризи створює загрозу заподіяння суттєвої, часто не відновлюваної шкоди життєво важливим інтересам людини, суспільства та держави. Об'єктивна функціональність екологічної злочинності засвідчує те, що за своєю сутністю вона є продовженням «нормального» природокористування та однією з форм діяльності, спрямованих на задоволення потреб людини, передусім вітальних. Соціальна конструктивність екологічної злочинності підкреслює її релятивний, конвенціональний характер, що, водночас, не заперечує її соціального конструювання як небезпечного феномену на об'єктивних реаліях.

Відповідно до вимог юридичної техніки щодо формулювання дефініції шляхом узагальненої формули, яка охоплює в абстрактному вигляді всі ознаки поняття, екологічну злочинність визначено як соціальне явище, що має небезпечний для суспільства, об'єктивно-функціональний, соціально-конструктивний характер та проявляє себе в поведінці, яка заборонена кримінальним законодавством та посягає на навколишнє природне середовище чи його окремі об'єкти, екологічну безпеку та природні ресурси, створюючи небезпеку біологічним основам існування людства.

Розділ 2 «Кримінологічна характеристика екологічної злочинності в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Аналіз рівня, інтенсивності та тенденцій екологічної злочинності в Україні» на основі статистичних відомостей з'ясовано абсолютні, середні та відносні показники, що відображають стан екологічної злочинності в Україні протягом 2002-2016 років.

Проведені розрахунки дають підстави для твердження щодо невисокого рівня облікованості екологічних злочинів: за статистичними відомостями протягом усього аналізованого періоду було обліковано 34 374 екологічні злочини (щороку в середньому - 2292 злочини); значення питомої ваги екологічної злочинності в загальній структурі злочинності становить у середньому - 0,47 %. Відносні показники екологічної злочинності (питома вага) збільшились у 2,4 раза: від 0,28 % у 2002 році до 0,67 % у 2016 році.

Використання спеціального коефіцієнта екологічної злочинності дало змогу точніше оцінити ступінь ураженості екологічною злочинністю населення України, що пов'язано з тим, що абсолютні показники облікованих екологічних злочинів, починаючи з 2014 року, не охоплюють учинення екологічних злочинів в АРК, а також окремих районах Донецької та Луганської областей, в яких триває антитерористична операція. Аналіз показників інтенсивності при індексі розрахунку в 100 тис. осіб засвідчив стабільне зростання спеціального коефіцієнта екологічної злочинності протягом усього аналізованого періоду з мінімальним значенням у 2002 році (2,6) та максимальним у 2016 році (9,9).

За п'ятнадцятирічний період аналізу масив облікованих екологічних злочинів зріс на 213 % (відповідно, темп зростання до 2002 р. становив 313 %). Найстрімкіше збільшувалась кількість екологічних злочинів у 2003 р. - темп зростання до попереднього року становив 158 %, а також у 2013 та 2016 рр. - показники темпу зростання становили 133 та 124 % відповідно. Зниження абсолютних показників екологічної злочинності відбувалось у 2004, 2006, 2008, 2010 та 2014 рр. - темп зниження становив 94,6, 89,3, 93,9, 95,2 та 90,2 % відповідно. Протягом аналізованого періоду можна умовно виокремити десятирічний період (2003-2012 рр.) відносної стабілізації абсолютних показників екологічної злочинності з незначними щорічними коливаннями щодо середнього показника на рівні 2056 злочинів. У подальшому, з 2013 р., починається інтенсивне зростання масиву облікованих екологічних злочинів. Обчислений за формулою середньої геометричної середній темп приросту екологічних злочинів становить 1,085. Для побудови тренду, що описує динаміку екологічних злочинів, використаємо поліноміальну функцію 6-го порядку (y = 0,0004x⁶ + 0,093x⁵ - 4,3191x⁴ + 71,247x³ - - 528,88x² + 1737,8x + 27,236). Обрана модель доволі точно відображає тенденцію розвитку процесу (коефіцієнт детермінації R² дорівнює 0,9471), що дає змогу використати одержаний поліном для подальшого аналізу та прогнозу.

У підрозділі 2.2 «Структурний і територіальний розподіл екологічної злочинності в Україні» досліджено якісні показники екологічної злочинності - її структуру та географію.

Структурний аналіз екологічної злочинності ґрунтується на розподілі усіх екологічних злочинів залежно від характеру та спрямованості посягання на такі, що мають узагальнений об'єкт посягання, та такі, що мають локальний об'єкт посягання. З'ясовано, що найбільш поширеними екологічними злочинами першої категорії є злочини у сфері ядерної та радіаційної безпеки та злочини у сфері екологічної безпеки. Загалом посягання вказаної категорії становлять 1,9 % у структурі екологічної злочинності.

Встановлено, що екологічні злочини, які мають локальний об'єкт посягання, характеризуються значно більшою поширеністю. Протягом аналізованого періоду було виявлено 1669 екологічних злочинів у сфері охорони земель, або 4,8 % від усієї кількості екологічних злочинів. З них найбільшу частку становить забруднення або псування земель (ст. 239 КК України) - 59,1 %. Злочини у сфері охорони надр (ст. 240 КК України) є одними з найпоширеніших екологічних злочинів, а їхній рівень має стабільну тенденцію до зростання. Порівняно з 2002 роком щорічна кількість облікованих злочинів такої категорії зросла більше ніж у 10 разів. Їхня частка у структурі екологічної злочинності становить 18,6 %. Злочини у сфері охорони вод і атмосферного повітря традиційно характеризуються невисокою облікованістю, - їх частки у структурі екологічної злочинності становлять 1,1 % та 0,9 % відповідно. Злочини у сфері охорони тваринного світу майже повністю представлені злочинним браконьєрством, а саме незаконним зайняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом - 91,3 % і незаконним полюванням - 8,3 %. У цілому питома вага злочинів цієї категорії у структурі екологічної злочинності становить 27,7 %. Групу злочинів у сфері охорони рослинного світу утворює незаконна порубка лісу (ст. 246 КК України) - 96,5 %, знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу (ст. 245 КК України) - 3,3 % та порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК України) - 0,2 %. Загалом група злочинів у сфері охорони рослинного світу має найбільшу частку серед інших екологічних злочинів - 44,1 %. Частка екологічних злочинів у сфері охорони природних комплексів (екосистем) серед інших екологічних злочинів становить 0,9 %.

Аналіз динаміки абсолютних показників окремих категорій екологічних злочинів, а також змін їхньої питомої ваги в структурі всієї екологічної злочинності дав змогу виявити її тенденції розвитку. Проведенням розрахунків з'ясовано, що відповідно до значень питомої ваги кожної категорії екологічних злочинів у 2002 та 2016 рр. сума модулів абсолютних приростів долей усіх складових екологічної злочинності становить 70,12 %. Зважаючи на те, що для визначення структури екологічної злочинності нами обрано 8 її складових елементів, лінійний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень становитиме 8,77 %. Розрахунок квадратичного коефіцієнту абсолютних структурних зрушень надав можливість кількісно оцінити, на скільки відсоткових пунктів у середньому відхиляються один від одного питомі ваги частин у порівнюваних сукупностях. Для періоду 2002-2016 років квадратичний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень екологічної злочинності становив 14,19 %.

Аналіз кількісних показників структурних зрушень екологічної злочинності дозволив оцінити тенденції окремих категорій екологічних злочинів. Найвагомішими зрушеннями є зміни, що стосуються злочинів у сфері охорони тваринного та рослинного світу. Так, якщо частка злочинів у сфері охорони рослинного світу збільшилась у структурі екологічної злочинності на 16,5 %, то частка злочинів у сфері охорони тваринного світу, навпаки, зменшилась на 34,6 % - з 47,7 % у 2002 р. до 13,1 % у 2016 р. Також більше ніж утричі зросла частка злочинів у сфері охорони надр - з 4,3 до 15,3 %. Питома вага злочинів проти екологічної, ядерної, радіаційної, біологічної безпеки зменшилась на 0,5 %, водночас їх абсолютна кількість зросла з 27 у 2002 році до 66 у 2016 році.

Аналіз територіального розподілу проявів екологічної злочинності та ранжування регіонів України за величиною спеціальних коефіцієнтів протягом 2014-2016 рр. дав змогу визначити регіони з найвищими показниками інтенсивності екологічних злочинів. Найбільші значення спеціальних коефіцієнтів екологічної злочинності мають Рівненська (22), Херсонська (16,9) та Житомирська (14,6) області. Дослідження географії найпоширеніших видів екологічних злочинів допомогло дійти таких висновків: найвищими показниками інтенсивності незаконної порубки лісу характеризуються Херсонська, Івано-Франківська та Волинська області; щодо порушення правил охорони або використання надр такими є Рівненська, Житомирська та Івано-Франківська області; стосовно незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом - Полтавська, Черкаська та Херсонська області. Визначені регіональні відмінності зумовлені природно-географічними особливостями окремих регіонів України, що й визначають інтенсивність кримінальних практик певного виду в конкретних адміністративно-територіальних одиницях.

У підрозділі 2.3 «Проблема латентності екологічної злочинності» досліджено окремі характеристики латентності екологічної злочинності та зумовлюючих її факторів.

Для визначення рівня латентності екологічної злочинності методом експертних оцінок за розробленою анкетою було опитано 137 керівників місцевих прокуратур України та 98 їх перших заступників, які представляли всі регіони України (за винятком анексованої АРК та окремих територій Донецької та Луганської областей, де здійснюється антитерористична операція). Також як експерти до опитування були залучені 12 суддів, 37 слідчих національної поліції, 14 працівників органів екологічного контролю та 23 науковці. З метою оцінки відносних показників фактичної (з урахуванням латентної складової) екологічної злочинності нами було поставлено питання респондентам-експертам оцінити рівень поширеності основних категорій злочинів (включно з екологічними). Статистична обробка отриманих результатів фактичної поширеності екологічних злочинів дала змогу отримати оціночну частку екологічної злочинності у структурі загальної злочинності - 10,6 %, що суттєво більше офіційних показників (0,6 %).

У процесі емпіричного дослідження латентності екологічної злочинності проаналізовано її структуру, для чого респондентам-експертам пропонувалось визначити, які види латентності найхарактерніші для окремих видів екологічних злочинів. З метою більш деталізованого з'ясування структури латентності в анкеті виокремлювались п'ять основних категорій екологічних злочинів. На основі отриманих даних оцінено частку природної латентності (правоохоронним органам факт вчинення злочину невідомий) для таких категорій: браконьєрство - 86,7 %; незаконна порубка лісу - 65,9 %; забруднення довкілля (хімічне, радіаційне, біологічне, побутовими відходами та ін.) - 82,8 %; екологічний вандалізм (знищення або пошкодження об'єктів довкілля) - 89,7 %; порушення правил охорони надр, незаконне видобування корисних копалин (бурштину, вугілля, піску тощо) - 64,0 %.

Визначено та надано опис факторам, що зумовлюють природну та штучну латентність екологічних злочинів, з їх диференціацією на об'єктивні та суб'єктивні. З метою оцінки рівня латентності окремих категорій екологічних злочинів респондентам-експертам пропонувалось визначити, скільки зі 100 фактично вчинених екологічних злочинів певного виду реєструються правоохоронними органами. Зведення та подальша статистична обробка отриманих у процесі анкетування відповідей дали можливість оцінити латентність злочинного забруднення довкілля (хімічне, радіаційне, біологічне, побутовими відходами та ін.) на рівні 74,0 %; латентність знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу, природно-заповідного фонду - 79,1 %; латентності браконьєрства, незаконної порубки лісу, незаконного видобування корисних копалин - 72,7 %.

Розділ 3 «Кримінологічний аналіз осіб, які вчиняють екологічні злочини, та детермінуючих факторів екологічної злочинності» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Соціально-демографічні та соціально-рольові ознаки осіб, які вчиняють екологічні злочини» з'ясовано типові характеристики вказаної категорії осіб.

Встановлено, що кількість жінок, які вчинили екологічні злочини протягом зазначеного періоду, становила 216 серед виявлених осіб і 139 серед засуджених, що становить відповідно 1,9 % та 1,7 % у загальній структурі осіб, котрі вчинили екологічні злочини. Розподіл за віковими показниками має такий вигляд: неповнолітні - 0,8 % (68); особи у віці 18-25 років - 18,8 % (1567), 25-30 років - 17,6 % (1469), 30-50 років - 48,9 % (4072), 50-65 років - 12,9 % (1070), 65 років і старше - 1,0 % (80). Розподіл показників кримінальної активності засуджених за екологічні злочини за віковими інтервалами має вигляд, близький до перегорнутої параболи, а максимальні значення - 236 засуджених на кожний рік вікового інтервалу за аналізований період - характеризують вікові ознаки засуджених від 25 до 30 років. Переважання у структурі засуджених за екологічні злочини вікових категорій, що належать до найбільш соціально активних (18-50 років) - 85,4 %, свідчить про соціальну зрілість осіб, котрі вчиняють посягання цієї категорії, та достатню сформованість їхніх потреб і способів їх задоволення.

Освітній рівень виявлених осіб, котрі вчинили екологічні злочини, характеризується такими показниками: вищу освіту мають 8,5 %, професійно-технічну - 24,2 %; повну загальну середню або базову загальну середню освіту - 64,1 %; початкову загальну або взагалі не мають освіти - 3,2 %.

Аналіз розподілу осіб, які вчинили екологічні злочини, за видом зайнятості засвідчив домінування у вказаній категорії працездатних осіб, які не працюють і не навчаються, та безробітних (78,4 %). Зазначені результати засвідчують значимість трудової дезадаптації як детермінуючого чинника екологічних злочинів.

У підрозділі 3.2 «Кримінально-правові ознаки осіб, які вчиняють екологічні злочини» досліджено кримінально-правові ознаки екологічних злочинців, а саме показники щодо вчинення екологічних злочинів у групі (у тому числі організованій), види вчиненого посягання, показники повторної кримінальної активності, а також вчинення злочину у стані сп'яніння; здійснено порівняння їх із загальними характеристиками особи злочинця, визначено специфіку, яка відрізняє досліджувану категорію злочинців. Такими специфічними ознаками є: доля осіб, які вчинили злочини у складі групи, - 26,5 % (15,8 % для загальної злочинності); найпоширенішими злочинами, що вчинюються у групі, є незаконне полювання та незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (52,1 %), незаконна порубка лісу (26,4 %) та порушення правил охорони або використання надр (18,6 %), що пояснюється потребою в узгоджених колективних діях співучасників; невисокий рівень рецидиву - частка осіб, котрі раніше вчиняли злочини, у загальній кількості осіб, які вчиняли екологічні злочини, становить 17,0 %, а осіб, судимість яких на момент вчинення злочину не була знята чи погашена, - 4,1 % (відповідні показники загальної злочинності - 34,2 % та 16,4 %); майже повна відсутність осіб, які вчиняли екологічні злочини у стані сп'яніння - 0,9 % (відповідні показники загальної злочинності - 16,5 %, зокрема у стані алкогольного сп'яніння - 15,9 %, наркотичного або токсичного або психотропного - 0,6 %), що пояснюється переважно умисним характером вчинених посягань, де досягнення злочинного результату повністю залежить від свідомої, цілеспрямованої, заздалегідь підготовленої, вольової діяльності правопорушника.