Кримінологічні засади запобігання злочинам, що вчиняються персоналом державної кримінально-виконавчої служби України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В. М. КОРЕЦЬКОГО

КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПЕРСОНАЛОМ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора

юридичних наук

служба державний кримінальний виконавчий

ЛІХОВІЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Київ - 2018

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному науково-дослідному інституті Міністерства внутрішніх справ України

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор

Колб Олександр Григорович,

Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені

академіка Степана Дем'янчука,

проректор з навчально-методичної роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Степанюк Анатолій Хомич,

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого,

декан факультету підготовки кадрів для

Державної пенітенціарної служби України

доктор юридичних наук, професор

Трубников Василь Михайлович,

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,

професор кафедри кримінально-правових дисциплін

доктор юридичних наук, професор

Рябчинська Олена Павлівна

Інститут права ім. В.Сташиса Класичного приватного університету,

завідувач кафедри кримінального права

Захист відбудеться «27» вересня 2018 року об 11-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «23» серпня 2018 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук О. О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Як свідчить суспільна практика та результати спеціальних наукових досліджень, однією із ключових проблем, що перешкоджають ефективному проведенню реформ у сфері виконання покарань України у сучасних умовах, є високий рівень вчинення злочинів персоналом Державної кримінально-виконавчої служби (далі ? ДКВС) України, пов'язаних з їх службовою діяльністю. Так, тільки у 2005 р. (першому звітному періоді після прийняття Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»), з участю зазначених суб'єктів було вчинено 14 злочинів, у 2006 р. - 14; 2007 р. - 14; 2008 р. - 14; 2008 р. - 18; 2009 р. - 23; 2010 р. - 57. У 2011 - 2014 р. р., кількість таких суспільно-небезпечних діянь, щорічно, перевищувала 100 випадків: у 2015 р. їх кількість зменшилась до 100, а у 2016 р. - знову зросла до 102 злочинів. Ця ж тенденція збереглась і в 2017 році. З урахуванням підвищеної суспільної небезпеки особливу актуальність, у цьому контексті, набувають й факти вчинення персоналом органів та установ виконання покарань корупційних правопорушень, кількість яких у 2016 р. порівняно, зокрема, з 2005 р., хоча й зменшилась майже у 3 рази (відповідно з 42 до 16), проте свідчить про низький рівень запобіжної діяльності у сфері виконання покарань з цих питань та про необхідність врахування даних обставин при проведенні сучасних реформ у ДКВС України. Зазначена протиправна діяльність персоналу органів та установ виконання покарань, у свою чергу, виступає однією з детермінант, що сприяє вчиненню злочинів і правопорушень з боку, зокрема, засуджених до позбавлення волі, кількість яких, у середньому, щорічно складала у 2014-2017 р. р. майже 300 таких суспільно-небезпечних діянь а у 1991-2013 р. - більше 400 злочинів щорічно Дані Міністерства юстиції України ////https://minjust.gov.ua.

Отже, існує складна прикладна проблема, що пов'язана з неналежною реалізацією персоналом ДКВС України мети покарань (ч. 2 ст. 50 КК та ч. 1 ст. 1 КВК), а також завдань по запобіганню злочинам і тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (ч. 1 ст. 1 КК та ст. 104 КВК), які відносяться до пріоритетних напрямів боротьби з рецидивною злочинністю в Україні. Для вирішення зазначеної та інших проблем у сфері виконання покарань в Україні, з часів її незалежності (1991 р.) по теперішній період (2017 р.) було проведено низку організаційно-правових реформ, які, проте, бажаних цілей та результатів так і не досягли. При цьому, здійснювались спроби підпорядкування органів та установ виконання порань як системі МВС України повністю (1991-1998 р.р.), часткового (1998-1999 р. р.), а також повного самостійного їх функціонування у системі Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - ДДУПВП) (1999-2010 р. р.), так і часткового (2010 р. - 2012 р.) та повного введення ДКВС України у структуру Міністерства юстиції України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 р. «Про ліквідацію територіальних управлінь Державної пенітенціарної служби України та створення територіальних управлінь Міністерства юстиції». Таким чином, з цього часу розпочався новий етап реформування ДКВС України, який об'єктивно потребує наукового супроводу та забезпечення.

Вивчення наукової літератури показало, що питання запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, були і є предметом дослідження у роботах К.А. Автухова, В.А. Бадири, О.М. Бандурки, Є.Ю. Бараша, І.Г. Богатирьова, О.І. Богатирьової, Т.А. Денисової, О.М. Джужі, О.Г. Колба, І.М. Копотуна, В.Я. Конопельського, В.А. Льовочкіна, С.Ю. Лукашевича, В.О. Меркулової, П.П. Михайленка, О.І. Осауленка, М.С. Пузирьова, Г.О. Радова, О.В. Романенка, М.В. Романова, О.П. Рябчинської, В.М. Синьова, О.П. Сєверова, А.Х. Степанюка, В.М. Трубникова, С.Я. Фаренюка, І.С. Яковець, О.Н. Ярмиша, М.М. Яцишина та ін.

Досить потужну наукову та навчально-методичну базу з означеної теми дослідження створили також науковці радянської доби, а саме: І.Л. Авербах, Ю.М. Антонян, В.П. Артамонов, М.М. Бабаєв, Ю.К. Бабансьий, Г.П. Байдаков, Г.П. Батуров, І.Л. Бачило, Ю.І. Бехтерєв, Е.Т. Борисов, Ю.Д. Блувштейн, І.В. Бризгалов, І.М. Гальперин, А.Д. Глоточкін, Е.А. Говорухін, А.І. Гуров, Г.О. Злобін, А.І. Зубков, В.О. Елеонський, Л.А. Ігнатьев, К.Е. Ігошев, І.І. Карпець, В.М. Кудрявцев, А.І. Марцев, М.П. Мелентьєв, А.Е. Наташев, С.В. Полубінська, О.Ф. Сизий, М.О. Стручков, Ф.Р. Сундуров, Ю.М. Ткачевський, Б.С. Утевський, М.Д. Шаргородський, І.В. Шмаров, П.Г. Шуруханов, А.М. Яковлєв та інші учені, роботи яких й склали методологічну основу даної дисертації.

У сучасних зарубіжних доктринальних джерелах, у цьому контексті, звертають на себе увагу наукові розробки Данути Ковальчука (Республіка Польща); Джеффрі Х'юза (експерт Ради Європи), Д.Т. Амуртаєвої (Республіка Казахстан), Данні Кларка (Великобританія), М.Е. Стівренієкс (Латвійська Республіка), Роберта Коттерела (Шотландія); Артура Хартмана (ФРН), В.Б. Шабанова (Республіка Білорусь), О.А. Іванової (Російська Федерація), ін.

Методологічним підґрунтям для проведення дослідження з означеної проблематики стали також результати наукових пошуків, проведених вітчизняними кримінологами, а саме: Л.В. Багрій-Шахматовим, В.С.Батиргареєвою, В.І. Борисовим, М.Г. Вербенським, В.В. Голіною, В.К. Грищуком, Б.М. Головкіним, Л.М. Давиденком, І.М. Даньшиним, В.М. Дрьоміним, А.П. Закалюком, О.Г. Кальманом, М.В. Корнієнко, О. М. Костенко, О. Є. Користіним, О.Г. Куликом, І.П. Лановенко, О.М. Литваком, О.М. Литвиновим, О.М. Мартиненко, А.А.Музикою, Є.Л. Стрельцовим, В.О.Туляковим, П. Л. Фрісом, В.Б. Харченко, В.І. Шакуном, О.О. Юхно та ін. Поряд з цим, досі на доктринальному рівні питання щодо теоретичних та практичних засад запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, не розглядались, що й стало вирішальним при виборі об'єкта, предмета, мети і задач цієї дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленої Указом Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631/2012, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016-2017 р. р., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 р., а також відповідно до змісту Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 р. № 287/2015, Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 р. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р) і Плану дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 р.р. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. №864).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка теоретичних і практичних засад запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері виконання покарань, а також науково обґрунтованих шляхів удосконалення правового механізму з цих питань.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

- визначити стан дослідження в науці проблем, пов'язаних із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань;

- обґрунтувати методологічні підходи щодо з'ясування змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань як об'єкта запобігання злочинам;

- з'ясувати зміст поняття «персонал органів та установ виконання покарань України як об'єкт запобігання злочинам»;

- вивести поняття «кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері виконання покарань»;

- встановити сучасний стан, рівень, структуру та тенденції вчинення злочинів персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань ;

- визначити детермінанти, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері виконання покарань;

- здійснити кримінологічну характеристику особи злочинця;

- з'ясувати зміст віктимологічних аспектів злочинів, які вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України;

- вивести поняття «запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України»;

- встановити нормативно-правові підстави діяльності, пов'язаної із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України;

- визначити зміст та спрямованість міжнародно-правових актів, що стосуються запобіжної діяльності у сфері виконання покарань;

- з'ясувати зміст і сутність загальносоціального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України;

- здійснити аналіз спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України;

- розробити науково обґрунтовані шляхи підвищення ефективності та оцінки запобіжної діяльності у сфері виконання покарань України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які охороняються нормами права та пов'язані із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України.

Предмет дослідження - кримінологічні засади запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України.

Методи дослідження репрезентовано системою загальнонаукових і спеціально наукових методів, які обрано відповідно до теми цієї наукової розробки. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість об'єктивно оцінити сучасний стан запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань (всі підрозділи роботи). Метод соціального натуралізму використано при визначенні природнього зв'язку персоналу ДКВС України і засуджених, який, зокрема, детермінується тим середовищем, що створюється у процесі виконання та відбування кримінальних покарань (підрозділи 2.3, 2.4, 2.5); а також загальними схильностями цих суб'єктів до реалізації своїх природних потреб, у тому числі протиправними методами і засобами (підрозділ 2.4); за допомогою методу синтезу сформульовано основні шляхи підвищення ефективності запобіжної діяльності щодо персоналу органів та установ виконання покарань у сучасних умовах (підрозділ 4.3); метод аналізу дозволив з'ясувати потенційні можливості суб'єктів спеціально-кримінологічного запобігання у правовому механізмі та в цілому в системі запобігання злочинам і правопорушенням (підрозділ 4.2); метод абстрагування дав можливість на теоретичному рівні розробити наукові засади загальносоціального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України (підрозділ 4.1); метод моделювання дозволив сформулювати авторське поняття «персонал органів та установ виконання покарань як об'єкт запобігання злочинам» (підрозділ 1.3); метод сходження від абстрактного до конкретного допоміг розробити науково обґрунтовану Концепцію реформування ДКВС України, у тому числі з питань запобігання злочинам, що вчиняються персоналом органів та установ виконання покарань (підрозділи 4.1, 4.2); застосування логічного методу дозволило визначити детермінанти вчинення злочинів персоналом ДКВС України та розробити науково обґрунтовані шляхи їх нейтралізації та блокування (підрозділи 2.3, 4.1?4.3); порівняльно-правовий метод дав можливість вивчити зарубіжний досвід з означеної тематики дослідження (підрозділ 3.3) та обґрунтувати видозміну чинної кримінально-виконавчої політики, законодавства і практики України у сучасних умовах (підрозділ 4.1); історико-правовий метод - визначити стан дослідження в науці проблем, пов'язаних із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України (підрозділ 1.1), а також з'ясувати сутність поняття «запобігання злочинам, що вчиняє персонал органів та установ виконання покарань» (підрозділ 3.1); системний метод (системно-структурний метод; метод структурного аналізу) - сформулювати авторське визначення «персонал органів та установ виконання покарань як об'єкт запобігання злочинам» (підрозділ 1.3) та з'ясувати сутність кримінологічної характеристики злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України (підрозділ 2.1), а також визначити сутність і зміст запобігання злочинам з їх участю (підрозділи 4.1, 4.2); соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, спостереження) застосовано з метою вивчення думок різних категорій респондентів з проблемних питань дослідження та з'ясування соціальної результативності відповідних правових норм й організаційних заходів у сфері виконання покарань (підрозділи 1.3, 3.1, 4.1, 4.2, 4.3); а статистичний метод - для здійснення аналізу зібраних емпіричних даних, а також офіційної статистичної звітності та предметного їх використання в тексті дисертації (вступ та підрозділи 1.3, 2.2, 2.3, 2.4).

Емпіричну базу дослідження становлять дані державної статистики, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, МВС України та архівні матеріали ДКВС України, а також результати вивчення та аналізу 280 кримінальних проваджень (справ), порушених за фактами вчинення злочинів персоналом органів та установ виконання покарань у 2005-2017 роках у 7 регіонах України (Волинській, Житомирській, Запорізькій, Київській, Львівській, Черкаській та Чернігівській областях); анкетування 887 осіб з числа засуджених до позбавлення волі, які відбували покарання у зазначених областях України, та 598 осіб з числа персоналу ДКВС України з цих регіонів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших в Україні комплексних монографічних досліджень, пов'язаних із запобіганням злочинам, які вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань. У роботі сформульовано низку нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, що мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:

вперше:

- розроблено проект Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яким пропонується замінити нині діючу аналогічну Концепцію, що була прийнята ще у 2012 році та з огляду змін, які відбулись в нашій державі останнім часом (2014-2017 р.р.), а також реформ у сфері виконання покарань, політично, ідеологічно, морально тощо застаріла та втратила свою актуальність і значущість для суспільства;

- сформульовано теоретичну модель нового Закону України «Про пенітенціарну систему» та інших нормативно-правових актів, що стосуються сфери виконання покарань шляхом запропонованих у роботі змін і доповнень у зазначені правові джерела;

- виведено авторські поняття «кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України»; «запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань»; «загально-соціальне, спеціально-кримінологічне та індивідуальне запобігання злочинам, що вчиняються зазначеними особами»; «ефективність запобіжної діяльності у сфері виконання покарань»; «нормативно-правові підстави діяльності, пов'язаної із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України»; «методологічні підходи щодо з'ясування змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань як об'єкта запобігання злочинам»; «персонал ДКВС України як об'єкт запобігання злочинам»; «детермінанти, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів персоналом органів та установ виконання покарань»;

- встановлені основні кримінологічно-значущі ознаки особи злочинця з числа персоналу ДКВС України, що вчиняє злочини у сфері виконання покарань, до яких віднесені наступні із них: а) найбільша кількість злочинів вчиняється особами рядового та молодшого начальницького складу, при цьому, питома вага старшого начальницького складу у розрахунку на 1 тис. осіб у структурі злочинів є найвищою; б) найбільша кількість злочинів вчиняється персоналом виправних колоній середнього рівня безпеки; в) найбільша кількість злочинів вчиняється персоналом у сфері обігу наркотичних та психотропних речовин, прекурсорів та їх аналогів; г) найбільша кількість злочинів вчиняється особами у віці 23-35 років; ґ) найбільша кількість злочинів вчиняється персоналом, який має повну середню освіту;

- доведено, що в детермінаційному комплексі, який спричинює, обумовлює та корелює вчинення персоналом органів і установ виконання покарань злочинів, пріоритетними є ті детермінанти, що сформувались з часу створення сфери виконання покарань (1917 р.) та діють по даний час, а також пов'язані з кримінально-виконавчою та запобіжною діяльністю зазначених осіб. Такий висновок ґрунтується на двох виведених у цій роботі головних періодах становлення сфери виконання покарань, запобігання злочинам та організації діяльності персоналу органів та установ виконання покарань у ХХ-ХХІ століттях, а саме - радянський (1917-1991 р. р.) та період незалежності України (1991- по даний час), які, у свою чергу, також мали свої етапи розвитку (карально-репресивний; каральний; карально-виправний; виправно-ресоціалізаційний тощо);

- визначено сучасний стан (2005-2017 р.р.), рівень, структуру та тенденції вчинення злочинів персоналом органів та установ виконання покарань, а саме - встановлено, що у 2005-2010 р. р. зазначені особи вчиняли від 12 до 26 злочинів щорічно, а з 2010 по даний час їх кількість зросла до 100 злочинів і більше. При цьому у структурі злочинів найвищу питому вагу мають злочини, що стосуються сфери обігу наркотичних, психотропних речовин, прекурсорів і їх аналогів (30%), та сфери службової діяльності (25%). Географічно найбільш кримінально активним є персонал органів та установ виконання покарань на Сході України (Донецька, Дніпропетровська та Запоріжська області), а «топографічно» - персонал виправних колоній середнього рівня безпеки;

- встановлені найбільш типові віктимологічні ситуації, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а саме: 1) відсутність належних комунікативних функцій у цих осіб; 2) відсутність вмінь і знань у зазначених суб'єктів, що пов'язані із запобігання конфліктів із засудженими або їх нейтралізацією, блокуванням, усуненням тощо; 3) низький рівень відповідальності даних осіб за стан і результати своєї діяльності, що обумовлено як особистісними даними персоналу, так і незадовільним соціальним забезпеченням життєдіяльності цих осіб у сьогоденні (найнижча заробітна плата серед усіх силових структур; постійне недофінансування професійних потреб зазначених суб'єктів з державного бюджету; відсутність житла; т. ін.), а це, у свою чергу, підвищує рівень віктимності (здатності стати жертвою злочину) у сфері виконання покарань;

удосконалено:

- теоретичні дані щодо стану досліджень в науці проблем, пов'язаних із запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань. Зокрема, встановлено, що досі персонал у більшій мірі був об'єктом дослідження по спеціальності 12.00.07 - адміністративне, інформаційне та фінансове право; адміністративний процес, і лише частково - на рівні кандидатських дисертацій - по спеціальності 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право;

- нормативно-правові підстави діяльності, пов'язаної із запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, у тому числі їх теоретичні та правові складові, шляхом розробки науково обґрунтованих пропозицій, рекомендацій і висновків з означеної проблематики, що знайшло своє відображення в актах впровадження результатів даного дослідження у відповідні сфери суспільної діяльності (законотворчу, правозастосовну та навчальний процес);

- теоретичні підходи щодо визначення критеріїв та оцінки в цілому результатів запобіжної діяльності, що здійснюється відносно персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань, у тому числі й шляхом виведення авторського варіанту з означеного питання (оцінка професійної готовності суб'єктів запобігання злочинам; ресурсного забезпечення даного виду діяльності; організація координації та взаємодії правоохоронних органів тощо);

- практичні підходи щодо організації індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України, а саме - сформульовані науково обґрунтовані пропозиції щодо процедури добору осіб на службу (роботу) в ДКВС України, їх підготовки та підвищення кваліфікації по кращих зарубіжних зразках, а також у відповідності з міжнародно-правовими вимогами, що пред'являються до цих суб'єктів кримінально-виконавчої та запобіжної діяльності;

набули подальшого розвитку:

- теоретичні підходи щодо змісту загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання злочинам шляхом визначення особливостей зазначеної діяльності у сфері виконання покарань, а саме - запобіганням злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України, займаються не тільки підрозділи внутрішньої безпеки центрального органу виконавчої влади у сфері виконання покарань та його територіальних управлінь, але й оперативні підрозділи інших суб'єктів, що зазначені в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність», та прокурори, які здійснюють нагляд у даній сфері, а також координують запобіжну діяльність правоохоронних органів;

- теоретичні та практичні знання щодо змісту віктимологічних аспектів злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань. Зокрема, встановлено головні віктимологічні детермінанти, що спричинюють та обумовлюють даний вид злочинності, а також здійснена класифікація жертв злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України, по об'єкту злочинів: 1) особи, які стали потерпілими у результаті злочинних посягань на їх життя та здоров'я; 2) особи, що постраждали від злочинів, які посягали на їх волю, честь і гідність; 3) особи, які стали об'єктами злочинних посягань на громадську безпеку;

- теоретичні підходи щодо класифікації детермінант злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, які у цій роботі за критерієм детермінаційного зв'язку та кореляції поділені на: а) детермінанти загальної злочинності в України; б) детермінанти, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів представниками державної влади в Україні; в) детермінанти вчинення злочинів працівниками правоохоронних органів; г) детермінанти, що характерні для злочинів у сфері виконання покарань; ґ) безпосередні детермінанти, які спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів персоналом органів та установ виконання покарань та пов'язані із виконанням цими особами своїх службових повноважень.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації мають як теоретичне, так і практичне значення, і використовуються в різних сферах діяльності, зокрема, у:

- законодавчій діяльності - з метою вдосконалення правового механізму по запобіганню злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань (листи-впровадження Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 30.09.2016 р. № 04-18/12-1994 та від 25.07. 2017 р. № 04-18/12-1374);

- практичній діяльності - для підвищення ефективності запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань (акт впровадження у практичну діяльність Бориспільської виправної колонії № 119 від 06.02.2017 № 03-355);

- навчальний процес - для забезпечення викладання на більш високому рівні навчальних дисциплін по курсу «Кримінологія» та «Кримінально-виконавче право України» (акт впровадження у навчальний процес Національної академії внутрішніх справ від 12.06.2017 р.).

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що становлять наукову новизну роботи, розроблено автором особисто. Усі сформульовані в дисертації положення і висновки ґрунтуються на власних дослідженнях. В опублікованих у співавторстві наукових працях авторський доробок становить 50 відсотків. Особистим внеском здобувача є власні теоретичні розробки щодо: змісту індивідуального запобігання корупції та детермінант, що сприяють вчиненню корупційних діянь у системі ДКВС України; основної місії персоналу ДКВС України - зменшення ризику вчинення повторних кримінальних правопорушень та соціальна реінтеграція правопорушників; визначення поняття «ефективність запобіжної діяльності прокуратури у сфери виконання покарань», а також недоліків та потенційних резервів діяльності прокуратури як учасника кримінально-виконавчих правовідносин.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні засади оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських конференціях: «Роль правоохоронних органів у формуванні правової держави в умовах євроінтеграції України» (м. Київ, 12 березня 2015 р.); «Прокуратура України в умовах європейської інтеграції» (м. Київ, 19 травня 2016 р.); «Актуальні питання реформування правової системи» (м. Луцьк, 24-25 червня 2016 р); «Технології професійної діяльності: теорія і практика» (м. Чернігів, 2 серпня 2016 р.); «Актуальні проблеми модернізації законодавства та освіти в умовах євроінтеграційного поступу України» (м. Чернігів, 27-28 жовтня 2016 р.); «Протидія злочинності: теорія та практика» (м. Київ, 19 жовтня 2016р.); «Злочинність як суспільна проблема та шляхи її вирішення в Україні» (м. Харків, 4 листопада 2016 р); «Актуальні проблеми прав людини, яка перебуває в конфлікті із законом, крізь призму правових реформ» (м. Київ, 2 грудня 2016 р.); «Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності» (м. Хмельницький, 3 березня 2017 р.); «Кримінально-правове, кримінологічне та кримінально-виконавче забезпечення механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина (м. Запоріжжя, 10 березня 2017 р.); «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 24 березня 2017 р.); «Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції» (м. Харків, 31 березня 2017 р.); «Актуальні питання реформування правової системи» (м. Луцьк, 16-17 червня 2017 р); «Актуальні проблеми прав людини, яка перебуває в конфлікті зі законом, крізь призму правових реформ» (м. Київ, 24 листопада 2017 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 43 публікаціях, серед яких одна одноособова монографія, один підрозділ навчального посібника, 18 статей у наукових фахових виданнях України, 9 статей, опублікованих у виданнях іноземних держав, 14 праць апробаційного характеру.

Структура дисертації. Робота складається із переліку умовних позначень, вступу, чотирьох розділів, що містять 14 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 620 сторінок, з них список використаних джерел - на 109 сторінках (958 найменувань), додатки - на 107 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об'єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; надано відомості щодо шляхів і форм їх упровадження й апробації, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження персоналу органів та установ виконання покарань як об'єкта запобігання злочинам» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан дослідження в науці проблем, пов'язаних із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері виконання покарань» встановлено два головних періоди становлення сфери виконання покарань України та організації діяльності, пов'язаної із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом органів і установ виконання покарань у ХХ-ХХІ століттях, а саме - радянський (1917-1991 р.р.) та період незалежності України (1991 р. ? по даний час), на протязі яких створювались відповідні об'єктивні умови для вчинення злочинів персоналом ДКВС України. У свою чергу, у радянському періоді, виходячи з результатів даного дослідження, виділені такі етапи: 1) 1917-1953 р.р. - карально-репресивний; 2) 1953-1971 р.р. - каральний; 3) 1971-1991 р.р. - карально-виправний. У сучасному українському періоді виокремленні наступні етапи: а) 1991-1998 р. р. (діяльність органів і установ виконання покарань у системі та на підставі нормативно-правових актів МВС України); б) 1998-2005 р. р. (створення самостійних відомчих організаційних і нормативно-правових джерел функціонування органів та установ виконання покарань); в) 2005-2010 р.р. (час повного самостійного функціонування ДКВС України та визначення її статусу на рівні спеціального закону); г) 2010-2012 р. р. (етап часткового підпорядкування ДКВСУ Міністерству юстиції України, без видозміни законодавчих засад діяльності персоналу органів та установ виконання покарань); ґ) 2012-2016 р.р. (формування організаційних і нормативно-правових засад повного підпорядкування ДКВСУ Міністерству юстиції України, всупереч існуючим конституційним вимогам з цих питань); д) 2016 р. - по даний час (реформування ДКВС України в умовах позбавлення її самостійного правового статусу та повного підпорядкування Міністерству юстиції України).

Основними критеріями такого поділу, як у першому, так і в другому періодах та одночасно, детермінантами злочинів, що вчинялись персоналом органів та установ виконання покарань, стали: 1) стан соціально-політичного розвитку суспільства (політичних режимів); 2) рівень нормативно-правового забезпечення діяльності персоналу органів та установ виконання покарань; 3) ефективність наукового супроводу першого та другого процесів.

Про необхідність проведення наукових розвідок у даному напрямі свідчать і результати опитування засуджених і персоналу ДКВС України. Зокрема, на питання «Чи актуальними є реформи, що проводяться у сфері виконання покарань та стосуються порядку та умов відбування покарання у виді позбавлення волі?» перші з них дали наступні відповіді: так - 506 (50%), ні - 94 (20%), частково - 287 (30%). У свою чергу персонал ДКВС України на зазначене питання дав такі відповіді - «так» - 45, або 7%; «ні» ? 387, або 65%; «частково» ? 166, або 28% респондентів.

У підрозділі 1.2 «Методологічні підходи щодо з'ясування змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань як об'єкта запобігання злочинам» з'ясовано зміст методологічних підходів, що застосовуються до з'ясування соціально-правової сутності діяльності персоналу органів та установ виконання покарань як об'єкта запобігання злочинам, на підставі застосування у ході даного дослідження загальновизнаних у науці методологій, що ґрунтуються на філософських (діалектичних, феноменологічних, герменевтичних), загальнонаукових (системних, порівняльно-правових, історичних), спеціально-наукових і дисциплінарних методах, а також на принципах їх використання під час наукового пошуку вирішення існуючих на теоретико-прикладних рівнях проблем. Зазначена методологія дала можливість визначити вузькі та неврегульовані правовими нормами моменти діяльності, пов'язаної із запобіганням злочинів з боку персоналу органів і установ виконання покарань, а також створити відповідну теоретичну модель, спрямовану на подолання існуючих проблем і удосконалення правового механізму з означеної тематики дослідження. Виходячи з отриманих у ході даного наукового пошуку результатів, підтримано позицію тих учених, які науково обґрунтовують необхідність розробки та затвердження прийнятної для всіх наук методології дослідження (Г.Х. Фон Врігт, О.М. Костенко, П.П. Рабінович та ін.), а також висновок А.П. Закалюка про те, що будь-яка невизначеність стосовно власних методів пізнання кримінологічних проблем, яка справді існує, має пояснюватись не відсутністю таких методів, а їх недостатньою спрямованістю, насамперед на теоретико-прикладному рівні, на удосконалення якої повинна спрямовуватись увага сучасної української кримінології.

У підрозділі 1.3 «Поняття персоналу органів та установ виконання покарань України як об'єкта запобігання злочинам» з'ясовано зміст та сформульовано авторське поняття «персонал органів та установ виконання покарань як об'єкт запобігання злочинам», а саме - це фізичні особи, які на добровільній основі, з урахуванням визначених у законі кваліфікаційних та інших вимог і принципів діяльності, професійної, психологічної, моральної та іншої готовності, здатні ефективно працювати у відповідних підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби України та реалізувати у повній мірі закріплені у кримінально-виконавчому законодавстві завдання, а також належним чином виконувати інші обов'язки, що витікають з їх правового статусу, при державному гарантуванні їх діяльності, з тим, щоб не допускати вчинення злочинів і правопорушень як з боку засуджених, так й інших осіб, включаючи й тих, які задіяні як суб'єкти кримінально-виконавчої діяльності.

Такий підхід дозволив на теоретичному рівні вперше визначитись, у повному об'ємі, з цим предметом дослідження, а на практичному - розробити низку науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення правового механізму по запобіганню злочинам з боку цих суб'єктів, а також на підвищення ефективності запобіжної діяльності, у цілому в Україні.

Про необхідність вирішення означеної проблематики свідчать і результати проведеного у ході даного дослідження опитування персоналу ДКВС України, зокрема на питання «Чи готові Ви до роботи в нових умовах, а саме - в системі Міністерства юстиції України?» «так» відповіли тільки 20% від усіх респондентів (598 осіб); «ні» ? 50%; «частково» ? 30%.

Розділ 2 «Кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються персоналом державної кримінально-виконавчої служби України» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Поняття кримінологічної характеристики злочинів, що стосуються протиправної діяльності персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України» визначено зміст кримінологічної характеристики злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, та сформульовано її авторське визначення, а саме - це узагальнені за допомогою статистичних та інших наукових методів дослідження офіційні відомості про стан, рівень, структуру, динаміку та географію злочинів, що вчиняють зазначені суб'єкти, кримінологічно-значущі дані про цих осіб, а також про потерпілих від цих злочинів та про детермінанти вчинення і ціну цих суспільно-небезпечних діянь, що отримані з метою розробки науково обґрунтованих заходів по запобіганню даного виду злочинів.

Виходячи з цього, виведені наступні системоутворюючі ознаки даного поняття, а саме, це: 1) узагальнені офіційні відомості про злочини, які вчиняє персонал ДКВС України у сфері виконання покарань; 2) офіційні відомості тільки про злочини, що вчиняє персонал ДКВС України у сфері виконання покарань; 3) результати узагальнення зазначених відомостей, яке має здійснюватись за допомогою статистичних та інших наукових методів дослідження; 4) узагальнені відомості, які містять у собі дані про стан, рівень, структуру, динаміку та географію злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань; 5) тільки ті суб'єкти вчинення злочинів у сфері виконання покарань, які відносяться до персоналу ДКВС України; 6) узагальнені відомості про потерпілих від цих суспільно-небезпечних діянь; 7) відомості про детермінанти вчинення злочинів персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань; 8) інформація про ціну злочину; 9) відомості, які мають не стільки і не тільки навчально-науковий і пізнавальний характер, скільки отримуються з метою розробки науково обґрунтованих заходів по запобіганню злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань; 10) чітко визначена мета, тобто те, до чого хтось прагне; чого хоче досягти; ціль.

У цьому контексті мета даної наукової розробки повністю співпадає з метою, яка виступає однією із системоутворюючих ознак поняття кримінологічної характеристики, а саме: на основі зібраних теоретичних, офіційних статистичних відомостей, результатів узагальнення інших даних у цій роботі одним із її елементів стала розробка науково обґрунтованих заходів щодо удосконалення правового механізму по запобіганню злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань.

У підрозділі 2.2 «Сучасний стан, рівень, структура та тенденції вчинення злочинів персоналом органів та установ виконання покарань» встановлено сучасний стан, рівень, структуру та тенденції вчинення злочинів ДКВС України у сфері виконання покарань, що дало можливість зробити наступні висновки по суті: 1) не дивлячись на різноманітні зміни і доповнення, що внесені у чинне кримінально-виконавче законодавство України у зазначений період, а також проведені різноманітні реформи у сфері виконання покарань злочинність як суспільно-небезпечне та каране діяння у середовищі персоналу ДКВС України залишається однією з найбільш суттєвих проблем, яка не тільки знижує рівень і ефективність виконання покарань, але й виступає досить продуктивною детермінантою, що сприяє вчиненню злочинів з боку засуджених та розвитку рецидивної злочинності, в цілому, в Україні. Виходячи з цього, варто констатувати, що традиційними засобами, методами та формами у подальшому, здійснювати запобіжну діяльність щодо зазначених об'єктів профілактики не можна, ці зусилля є малоефективними та енергоємними з точки зору ціни злочинності, мова про яку велась у цьому підрозділі дисертації; 2) як показав аналіз кількісно-якісних показників злочинів, що вчиняються персоналом органів та установ виконання покарань, тільки в період функціонування ДКВС України як самостійного органу в системі державної влади (2005-2010 р. р.) показники злочинності цих осіб мали найнижчий рівень, що свідчить про великі внутрішні потенційні можливості даного державного органу в організації та реалізації заходів по запобіганню вчиненню злочинів з боку зазначених суб'єктів; 3) результати даного дисертаційного дослідження показують також, що однією з обставин, яка детермінує злочинність персоналу ДКВС України, є постійне (у даному випадку на протязі 2005-2017 р. р.) вчинення цими особами корупційних та інших правопорушень, а також участь в інших надзвичайних пригодах; 4) «географія» злочинів, що вчиняються персоналом органів та установ виконання покарань, прямо пов'язана з великими індустріально-територіальними районами (Донецька, Дніпропетровська, Запоріжська та Кіровоградська області), а також з «густонаселеними» засудженими виправними колоніями середнього рівня безпеки; 5) інші кількісно-якісні показники вимірювання злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України (структура; коефіцієнт злочинності (інтенсивності та активності); рівень судимості та ціна злочинності), у досліджуваному періоді були незмінними, що свідчить про однотипність організації запобіжної діяльності з цих питань, а також про низький рівень взаємодії органів і установ виконання покарань з іншими правоохоронними органами та органами державної влади і місцевого самоврядування.

У підрозділі 2.3 «Детермінанти, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України» з'ясовано зміст та сформульовано авторське визначення поняття «детермінанти злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань», а саме - це сукупність різноманітних подій, явищ та процесів, які у своєму зв'язку спричинюють та обумовлюють кримінальну форму поведінки зазначених суб'єктів злочинів у процесі виконання та відбування кримінальних покарань.

Здійснена класифікація тих детермінант, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів у сфері виконання покарань: 1) загальні соціально-правові явища, події та процеси, що детерміновані історичним розвитком суспільства і держави, а також політичним режимом, формою правління та державного устрою і їх відображенням у кримінологічних дослідженнях; 2) особливі соціально-правові події, явища та процеси, що пов'язані з діяльністю правоохоронних органів та формуванням, у зв'язку з цим, антисуспільних установок їх працівників, протиправної психології та ідеології злочинної діяльності; 3) одиничні (безпосередні) явища, події і процеси, які були результатом діяльності персоналу органів та установ виконання покарань та детермінували вчинення злочинів цими особами у сфері виконання покарань (основу класифікації склав історично-правовий критерій).

По змісту сучасного стану злочинності детермінанти злочинності персоналу ДКВС України поділені на: а) детермінанти загальної сучасної злочинності в Україні (у даному випадку мова ведеться про період, який охоплює 2014-2017 р. р., тобто період нової сторінки в історії України (з часу «Революції гідності» у 2014 році) та історії формування сфери виконання покарань (пов'язана з реформами системи органів та установ виконання покарань, активна фаза яких розпочалась у травні 2016 року та триває по даний час)); б) детермінанти сучасної злочинності серед працівників органів державної влади, включаючи правоохоронні органи; в) детермінанти сучасної злочинності персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань.

За сутнісною характеристикою детермінант злочинів, що мають місце у діяльності персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань, вони класифіковані на: а) політичні; б) організаційно-управлінські; в) соціально-психологічні; г) правові.

У підрозділі 2.4 «Кримінологічна характеристика особи злочинця з числа персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України» встановлено, Визначено зміст та сформульовано авторське поняття «особа злочинця з числа персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України» ? це один із видів фізичних осіб, задіяних на службі (роботі) в органах та установах виконання покарань на визначених у законі засадах, який вчиняє злочин у сфері виконання покарань у силу своїх індивідуальних соціально-психологічних, інтелектуальних, вольових та інших негативних і відмінних від законослухняних громадян властивостей та під впливом зовнішніх детермінант злочинності.

Виведено «кримінологічний портрет» даної категорії злочинців. Встановлено, що більшість суб'єктів злочину з числа персоналу ДКВС України мали загальну середню освіту (60%). Крім того, 29% цих осіб мали спеціальну (на рівні технікума, коледжа тощо) закінчену освіту та незакінчену вищу освіту, у тому числі на рівні бакалавра. Інші суб'єкти злочину мали вищу освіту (11%). При цьому, слід зазначити, що переважна частина суб'єктів злочину (74%) мала юридичну освіту, а 19% ? педагогічну освіту; 5% ? закінчили інші навчальні заклади (економісти, фінансисти, т. ін.). Більшість злочинів у загальній їх структурі вчинили особи з числа молодшого начальницького складу (58%); 25% ? приходиться на середній начальницький склад; 12% ? на старший начальницький склад; 5% - на інших осіб (державні службовці та особи, які задіяні на роботі в ДКВС України відповідно до вимог трудового законодавства). Встановлено також, що зазначена структура особи злочинця по професійній ознаці є постійною на протязі всього періоду дослідження (з 2005 р. по 2017 р. включно). Так, у 2005-2010 роках (періоду самостійного функціонування органів та установ виконання покарань у системі органів державної виконавчої влади) дана структура мала такий вигляд (всього за цей період персоналом ДКВС України було вчинено 396 злочинів): а) особи молодшого начальницького складу - 251 злочин; б) особи середнього начальницького складу - 98 злочинів; в) особи старшого начальницького складу - 45 злочинів; г) особи з числа державних службовців - 2 злочини. У той самий час, у 2015-2016 р. р. (період сучасного реформування ДКВС України) структура особи злочинця складалась з таких суб'єктів: 1) 37 осіб рядового і молодшого начальницького складу (36% у структурі зазначеного виду злочинності, або на 8% менше ніж у 2015 р.); 2) 20 осіб середнього начальницького складу (19,45% або на 1% менше ніж у 2015 р.); 3) 10 осіб старшого начальницького складу (10%, або на 9% менше ніж у 2015 р.); 4) 15 осіб з числа персоналу ДКВС України, який був задіяний у сфері виконання покарань відповідно до трудового законодавства (14,9% , або на рівні 2015 р.); 5) інших осіб (23 кримінальних провадження, або 19,6%, що залишилось на рівні 2015 р.), щодо яких у 2016 р. підозру про злочин вручено не було (провадження були порушені по факту вчинення злочину).

У підрозділі 2.5 «Віктимологічні аспекти злочинів, які вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України» встановлено три групи віктимогенних ситуацій, що полегшують вчинення злочинів персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а саме: 1) дії потерпілого спровокували злочинний прояв осіб з числа персоналу ДКВС України (наприклад, дії пов'язані із злісною непокорою адміністрації установи виконання покарань (ст. 391 КК), або дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (ст. 392 КК)); 2) дії потерпілого мали необережний характер (недбале відношення засудженого до зберігання свого майна; використання цією особою завідомо несправного обладнання та інше); 3) дії потерпілого були правомірними та були пов'язані із спротивом задоволенню потреб (бажання) персоналу органів та установ виконання покарань, що мали злочинний намір (наприклад, спроби втягнення засуджених до розповсюдження наркотичних засобів, та інших заборонених предметів у місцях позбавлення волі).

Сформульовано визначення «віктимологічні аспекти злочинів, які вчиняються персоналом ДКВС України» ? це сукупність загальних (характерних для всіх жертв злочинів), особливих (для засуджених до певних видів покарань) та одиничних (для конкретно взятої особи) віктимогенних ситуацій, які сприяють перетворенню тих чи інших засуджених на жертв злочинів, що вчиняються персоналом органів та установ виконання покарань у сфері виконання покарань.

Здійснена також класифікація жертв злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань: 1) жертви, що стали такими на особистісному (фізичному) рівні у силу наявності у них сукупності відповідних віктимних якостей особи (психопати, хронічні наркомани, алкоголіки тощо); 2) жертви, що стали такими внаслідок наявного в особи певного соціального статусу у середовищі засуджених (так звані «злодії в законі», інші злочинні авторитети, злісні порушники, особи з найнижчим соціальним статусом (ізгої; відторгнуті тощо)); 3) жертви злочинів, які стали такими у результаті конфлікту з персоналом ДКВС України, у тому числі, як ті, що не вчиняли будь-яких правопорушень і діяли правомірно, захищаючи свої законні права та інтереси, так й ті, які чинили опір чи інші протиправні дії щодо адміністрації органів та установ виконання покарань на одиничному рівні; 4) так звані «рикошетні жертви», які стали такими внаслідок масових протиправних дій засуджених (групова непокора адміністрації УВП; дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань; групове хуліганство тощо), з одного боку та протиправних дій персоналу ДКВС України, з іншої сторони (дії воєнізованих формувань, що вчиняються у порядку ст. 105 КВК; дії персоналу органів та установ виконання покарань у зазначених віктимогенних ситуаціях); 5) жертви злочинів, вчинених з необережності (ст. 25 КК) (виробничий травматизм; смертельні травми, отримані на виробництві; ненадання належної медичної допомоги тощо).

Розділ 3 «Соціально-правова природа запобігання злочинам, що вчиняються персоналом державної кримінально-виконавчої служби України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Поняття запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України» з'ясовано сутність і зміст запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а також сформульовано авторське визначення даного поняття, під яким розуміється упорядкована діяльність визначених на рівні закону системи суб'єктів загальносоціального, спеціально-кримінологічного та індивідуального (віктимологічного) запобігання суспільно-небезпечним, протиправним та карним діянням, що вчиняються особами з числа персоналу органів та учнів виконання покарань у ході процесу виконання та відбування покарань, та яка спрямована на виявлення, нейтралізацію, блокування, усунення тощо причин, умов і корелянт, що детермінують даний вид злочинності в Україні, а також на відвернення та припинення злочинних проявів з боку зазначених суб'єктів злочинів.