Кримінологічні засади запобігання злочинам, що вчиняються персоналом державної кримінально-виконавчої служби України

Визначені наступні системоутворюючі ознаки, що складають зміст даного поняття, а саме: а) це упорядкована діяльність відповідних суб'єктів запобігання злочинам; б) суб'єкти запобігання злочинам чітко визначені в законі; в) запобіжну діяльність у сфері виконання покарань здійснює система суб'єктів запобігання злочинам; г) запобіжна діяльність щодо персоналу ДКВС України здійснюється на різних напрямках; ґ) об'єктами запобіжної діяльності щодо персоналу органів та установ виконання покарань виступають тільки ті дії або бездіяльність, які мають ознаки складу злочину (ст. 11 КК) або корупційного правопорушення (Закон України «Про запобігання корупції»), тобто ті діяння, що мають суспільно-небезпечний, протиправний та корисливий характер; д) злочини у сфері виконання покарань вчиняються тільки особами, що мають на момент їх здійснення правовий статус персоналу ДКВС України (ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»); е) об'єктом злочинних посягань є лише ті суспільні відносини, що виникають та функціонують у сфері виконання покарань, а саме - кримінально-виконавчі правовідносини, що пов'язані з процесом виконання (діяльність персоналу ДКВС України по реалізації правообмежень для засуджених, що витікають із закону та вироку суду) та відбування покарань (діяльність засуджених, зміст якої визначається їх правовим статусом та порядком виконання покарань); є) запобіжна діяльність усіх суб'єктів запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, спрямована на виявлення, нейтралізацію, блокування, усунення тощо причин, умов і корелянт, що детермінують даний вид злочинності в Україні (тобто це є головною метою їх функціонування), а також на відвернення та припинення злочинних проявів з боку відповідних об'єктів запобіжної діяльності.

Про необхідність розробки даної проблематики свідчать і результати проведеного опитування персоналу ДКВС України, який на питання «Чи відносите Ви персонал Державної кримінально-виконавчої служби України до суб'єктів запобігання злочинам?» «так» відповів 351 респондент (60%); «ні» ? 53 респондента (10%); «частково» ? 185 респондентів (30%).

У підрозділі 3.2 «Нормативно-правові підстави діяльності, пов'язаної із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України» визначені обставини, які впливають на стан та ефективність, у цілому, правового забезпечення діяльності по запобіганню злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а саме: а) відсутність спеціального Закону України «Про запобігання злочинам»; б) відсутність належного та дієвого правового механізму реалізації окремих запобіжних заходів, що закріплені в деяких спеціальних, локальних законах («Про запобігання корупції», «Про державну службу», «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про пробацію»; «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави»; ін); в) відсутність кримінально-процесуальних норм реалізації положень матеріального права (ч. 1 ст. 1 , ч. 2 ст. 50 КК; ч. 1 ст. 1 та ст. 104 КВК; ін.), що стосуються змісту запобігання злочинам; г) відсутність у цілому в Конституції України чітких норм, що стосуються організації діяльності по запобіганню злочинам; ґ) відсутність у Міністерства юстиції України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання покарань, правоохоронних функцій; д) відсутність відкритого (без грифів таємності) нормативно-правового акта, у тому числі у сфері виконання покарань, в якому б були визначені об'єкти профілактичного впливу та правообмеження у зв'язку з цим, суб'єкти запобігання злочинам та інші важливі концептуальні аспекти запобіжної діяльності; е) одночасне вживання у законах та інших нормативно-правових актах декількох термінів, що в тій чи іншій мірі мають лише часткове відношення до запобіжної діяльності («протидія злочинності», «профілактика правопорушень», «превентивна діяльність», «попередження» тощо).

Про необхідність активізації наукових пошуків з означеної проблематики свідчать й результати проведеного опитування осіб з числа персоналу ДКВС України, які на питання «Чи достатнім є на сьогодні нормативно-правове забезпечення діяльності персоналу органів та установ виконання покарань?» дали такі відповіді: «так» ? 127 респондентів (22%); «ні» ? 195 респондентів (32%); «частково» ? 276 респондентів (46%). У свою чергу засуджені на це ж запитання відповіли: «так» ? 427, або 49%; «ні» ? 84, або 17%; «частково» ? 376 засуджених (34%).

У підрозділі 3.3 «Зміст та спрямованість міжнародно-правових актів, що стосуються запобіжної діяльності у сфері виконання покарань» встановлені міжнародно-правові особливості нормативного регулювання запобігання злочинам, що вчиняються персоналом органів та установ виконання покарань, а саме: а) як і в Україні, в цілому в міжнародному праві, включаючи сферу виконання покарань, відсутній спеціалізований нормативно-правовий акт, в якому були б закріплені основні засади, об'єкти, суб'єкти та напрями запобігання злочинам; б) у кожному із спеціальних міжнародно-правових актів, що регулюють порядок виконання та відбування покарань, особливо у виді позбавлення волі, є ряд норм, які у тій чи іншій мірі відносяться до змісту запобіжної діяльності; в) на відміну від КВК України, в міжнародно-правових актах, що стосуються сфери виконання покарань, закріплені спеціальні норми, в яких визначені вимоги запобіжного змісту, які пред'являються до персоналу органів та установ виконання покарань; г) як і в Україні, у міжнародно-правових актах, які регулюють порядок виконання та відбування покарань є низка джерел, що відносяться до діяльності окремих категорій персоналу, в яких закріплені змістовні елементи запобіжного спрямування (Принципи медичної етики; Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку; Мінімальні стандартні правила ООН щодо заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням).

Розділ 4 «Головні напрями удосконалення правового механізму запобігання злочинам, що вчиняються персоналом державної кримінально-виконавчої служби України у сфері виконання покарань» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Зміст та сутність загальносоціального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом органів та установ виконання покарань» визначено сутність і зміст загальносоціального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, та на цій основі сформульовано авторське визначення даного поняття, під яким розуміють таку соціальну реакцію держави і суспільства на даний вид злочинності, зміст якої передбачає здійснення відповідними суб'єктами запобігання системних заходів, спрямованих на нейтралізацію, блокування, усунення тощо детермінант, що спричинюють та обумовлюють вчинення суспільно небезпечних та кримінально караних діянь (дій чи бездіяльності), а також на з'ясування якісних характеристик корелянт зазначеної злочинності.

Доведено, що дана реакція держави і суспільства спрямована, у першу чергу на створення належних умов для діяльності персоналу органів та установ виконання покарань щодо: а) виконання покарань; соціального захисту цих суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин; в) спеціального контролю за їх діяльністю у сфері виконання покарань.

Суб'єктами загальносоціального запобігання злочинам, які вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, перш за все, виступають неспеціалізовані суб'єкти запобіжної діяльності (Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування), які створюють відповідне правове середовище для життєдіяльності персоналу органів і установ виконання покарань та, одночасно, приймають відповідні заходи щодо ліквідації, усунення, нейтралізації тощо детермінант зазначеного виду злочинності у виді нормативно-правових актів, що стосуються сфери виконання покарань (законів, указів, постанов, т. ін.).

Про необхідність видозміни кримінально-виконавчої та запобіжної діяльності персоналу ДКВС України свідчать і результати поведеного опитування. Так, на питання «Чи актуальними є реформи, що проводяться у сфері виконання покарань та стосуються порядку та умов відбування покарання у виді позбавлення волі?» «так» відповіли 506 засуджених (50%); «ні» ? 94 (20%); «частково» ? 287 (30%). У свою чергу особи з числа персоналу органів та установ виконання покарань на питання №1 дали наступні відповіді: «так» ? 103 респонденти, або 17% від усіх осіб, які взяли участь в опитуванні; «ні» ? 324 респондента (54%); «частково» ? 171 особа (29%).

У підрозділі 4.2 «Спеціально-кримінологічне та індивідуальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України» встановлена соціально-правова сутність спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а також сформульовано авторське визначення даного поняття, під яким слід розуміти систему заходів, що здійснюються відповідними суб'єктами запобігання злочинам та яка спрямована на усунення, блокування, нейтралізацію тощо безпосередніх детермінант, що спричинюють, сприяють і корелюють вчинення протиправних та суспільно небезпечних діянь (дій чи бездіяльності) осіб з числа персоналу органів та установ виконання покарань у зазначеній сфері суспільних відносин, а також діяльність по недопущенню злочинів на різних стадіях злочинної поведінки зазначених осіб.

Визначено сім етапів реалізації заходів даного напряму запобігання злочинам, а також удосконалення правового механізму з цих питань, у тому числі на індивідуальному рівні, а саме - шляхи: 1) ранньої профілактики у формі соціального захисту (допомоги) персоналу органів та установ виконання покарань; 2) ранньої профілактики у формі поєднання соціальної допомоги і корегую чого впливу на персонал ДКВС України; 3) безпосередньої профілактики, коли соціально неприйнятна поведінка зазначених осіб (особи) перетворюється у систематичне вчинення правопорушень, характер яких вказує на значну небезпеку та перехід на злочинний шлях; 4) профілактика безпосередньої небезпеки вчинення злочинів з боку персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань; 5) припинення злочину на стадії готування чи замаху на нього; 6) кримінально-процесуальні заходи профілактики за фактами вчинення злочинів персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а також заходи щодо реалізації кримінально-правової превенції; 7) профілактика рецидиву на стадії відбування покарання і ресоціалізації цих осіб після звільнення з місць позбавлення волі, яка включає усунення та нейтралізацію негативних умов пенітенціарного і постпенітенціарного характеру.

У підрозділі 4.3 «Основні шляхи підвищення ефективності запобіжної діяльності у сфері виконання покарань» з'ясовано соціальну сутність такої категорії, як «оцінка ефективності» та на цій основі сформульовано авторське визначення поняття «оцінка ефективності запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань», під якою слід розуміти процес визначення по чітко встановлених критеріях результативності впровадження науково обґрунтованих теоретичних положень з питань запобіжної діяльності у сфері виконання покарань у законодавстві та встановлення ступеня досягнення їх мети на практиці, з урахуванням результативності дії правових норм, що відображають зміст кримінологічної політики, а також ресурсного забезпечення як діяльності по запобіганню злочинам, так і в цілому сфери по боротьбі із злочинністю у певних політичних, соціальних та інших умовах життєдіяльності особи, суспільства та держави.

Виведені такі критерії оцінювання ефективності даного виду запобігання злочинам, які вчиняються персоналом ДКВС України: а) рівень поширеності науково обґрунтованих положень цієї діяльності в змісті кримінологічної політики у сфері виконання покарань та в цілому в політиці у сфері боротьби із злочинністю в Україні; б) рівень застосування цих положень у законодавчих актах, що стосуються сфери виконання покарань та запобігання злочинам; в) рівень їх реалізації на практиці; г) результативність дії правових норм, що стосуються діяльності по запобіганню злочинам у сфері виконання покарань; ґ) рівень взаємозв'язку та взаємодії цих правових норм з іншими правовими нормами, що регулюють діяльність у сфері виконання покарань та боротьби із злочинністю у контексті дотримання у нормотворчій діяльності принципів побудови правових норм; д) рівень ресурсного забезпечення запобіжної діяльності у сфері виконання покарань (фінансового, матеріально-технічного, кадрового, іншого); е) рівень впливу на формування та реалізацію запобіжних заходів у сфері виконання покарань на законодавчому і практичному рівнях політиків, депутатів та так званих «громадських активістів» (сучасні «кримінологічні ризики»); є) рівень контролю за станом запобіжної діяльності у сфері виконання покарань з боку спеціально уповноважених суб'єктів (відповідальних Комітетів Верховної Ради; Кабінету Міністрів України; центральних органів державної виконавчої влади; ін.); а також з боку громадських організацій, що зареєстровані в Україні в установленому порядку, та окремо взятих громадян, які офіційно звертаються в органи державної влади з цих питань; ж) рівень фактичної і виявленої ефективності запобіжної діяльності, що стосується персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань та рівень співвідношення між ними; з) тенденції, які визначились на протязі певного статичного періоду, що встановлюється у нормативно-правових актах з питань статистики; и) конкретні практичні результати, що отримані у ході запобіжної діяльності у сфері виконання покарань; і) інші критерії, мова про які велась у цій роботі та в деяких наукових джерелах.

Про необхідність більш активної наукової розробки даної проблематики свідчать й результати проведеного опитування. Так, особи з числа персоналу ДКВС України на питання «Чи підтримуєте Ви реформи, що здійснюються в Державній кримінально-виконавчій службі України?» відповіли: «так» 45 осіб (7%); «ні» ? 387 осіб (65%); «частково» - 166 (28%). Засуджені на це питання дали такі відповіді: «так» ? 506 засуджених (50%); «ні» ? 94 засуджених (20%); «частково» ? 287 засуджених (30%).

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке виявилось у розробці кримінологічних засад запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України. Автором узагальнено основні висновки здійсненого дослідження:

1.Встановлено, що не дивлячись на низку наукових розробок, включаючи монографічні дослідження, які здійснювались в Україні, як у так звану радянську епоху (1917-1991 р. р.), так і в часи незалежності нашої держави (1991 р. - по теперішній період), досі питання, що пов'язані із запобіганням злочинам з боку персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань, на доктринальному рівні не вивчались, що, у свою чергу, виступає однією з детермінант, яка негативно впливає на ефективність функціонування цих суб'єктів у системі правоохоронних органів, а, в кінцевому підсумку, - на результативність реалізації ними завдань кримінально-виконавчого законодавства. При цьому, враховуючи сучасний період реформування сфери виконання покарань України та об'єктивну необхідність наукового супроводу цих процесів, на сьогодні дискусійними та недостатньо вивченими є наступні питання, які віднесені до основних завдань даного дослідження і складають зміст його об'єкта та предмета, а саме: а) теоретично-методологічні засади дослідження персоналу органів та установ виконання покарань в Україні як об'єкта запобігання злочинам (сучасний стан дослідження з цих питань; методологічні підходи щодо з'ясування змісту запобіжної діяльності у сфері виконання покарань; поняття персоналу органів та установ виконання покарань у сучасному розумінні та вимірі); б) нормативно-правові засади запобіжної діяльності щодо персоналу органів та установ виконання покарань (конституційні та інші правові підстави зазначеної діяльності, з урахуванням суттєвих видозмін чинного законодавства, внесених у 2014-2017 р. р.); в) міжнародно-правові підходи з означеної проблематики дослідження, а також зарубіжний позитивний досвід з питань впровадження загальновизнаних нормативно-правових актів міжнародного права у сферу виконання покарань і запобігання злочинам.

2. Визначені основні методологічні підходи, які варто застосовувати при дослідженні змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань, як об'єкта запобігання злочинам, а саме - це: а) загально-науково обґрунтовані методи пізнання правових явищ і процесів; б) методи галузевих наук.

Виходячи з цього, сформульовано наступне авторське визначення «методологічні підходи щодо з'ясування змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань», а саме - це сукупність філософських, загальнонаукових, а також спеціально-наукових і дисциплінарних методів, об'єднаних під егідою пріоритетного діалектичного методу, та принципів їх застосування, за допомогою яких здійснюється пізнання зазначеного об'єкта дослідження з урахуванням потенційних і закріплених на нормативно-правовому рівні функціональних можливостей, з метою підвищення рівня ефективності та результативності його діяльності та, в цілому, удосконалення правового механізму його функціонування у сфері виконання покарань і запобігання злочинам.

З урахуванням можливостей системного підходу до вивчення даного об'єкта дослідження встановлені також специфічні та властиві персоналу органів і установ виконання покарань аспекти їх змістовної діяльності, а саме: а) системно-елементні; б) системно-структурні; в) системно-функціональні; г) системно-цільові; ґ) системно-ресурсні; д) системно-інтеграційні; е) системно-комунікативні; є) системно-історичні.

Рівень наукових досліджень у сфері виконання покарань і запобігання злочинам, як, власне, у будь-якій галузі суспільних відносин і відповідної юридичної науки, прямо залежить від рівня методологічного забезпечення, яке здійснюється методами філософського, загальнонаукового, спеціально-наукового та дисциплінарного змісту і спрямування, а також від того наукового потенціалу, який склався, у цьому контексті, зокрема, в галузі кримінально-виконавчого права і запобігання злочинам у сфері виконання покарань з боку персоналу ДКВС України.

3. З'ясовано зміст поняття та сутність діяльності персоналу органів і установ виконання покарань, як об'єкта запобігання злочинам у сфері виконання покарань. Обґрунтована необхідність замість словосполучення «інші працівники» у ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» застосувати вираз «інші особи», а також доповнити ст. 14 цього Закону приміткою, у якій слід дати визначення поняття «персонал органів та установ виконання покарань», що сформульовано на доктринальному рівні. Доведена потреба внесення змін у Закон України «Про пробацію», а саме: варто доповнити ст. 5 частиною другою такого змісту: «При здійснені пробації застосовуються також визначені на законодавчому рівні загально-правові, конкретно-правові та дисциплінарні принципи».

Обґрунтована також необхідність доповнення КВК України главою 3-1 «Персонал органів та установ виконання покарань і органів пробації», у якій слід закріпити:

а) ст. 21-1 «Персонал органів та установ виконання покарань і органів пробації» такого змісту: «Виконання покарань і пробації покладається на персонал органів та установ виконання покарань і органів пробації, правові основи діяльності яких встановлюються у спеціальних законах»;

б) ст. 21-2 «Вимоги, що пред'являються до персоналу органів та установ виконання покарань і органів пробації» та викласти її в такій редакції: «Вимоги до персоналу органів та установ виконання покарань і органів пробації встановлюються у спеціальних законах, що регулюють їх діяльність, а також в інших законах та нормативно-правових актах з цих питань».

4. Встановлено зміст та сформульовано авторське визначення поняття «кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань» та виведені його системоутворюючі ознаки. Теоретична цінність сформульованого у цій дисертації зазначеного поняття полягає у тому, що таким чином розширено межі знань про дану кримінологічну категорію та, одночасно, звужено у певній мірі предмет наукових дискусій з цього приводу.

Практичне ж значення виведеного у даній науковій розробці поняття виражено у тому, що теоретичне узагальнення (моделювання) усіх відомостей, які стосуються змісту злочинів, що вчиняються цією категорією суб'єктів, дає можливість більш предметно, раціонально та ефективно розробляти і реалізовувати на практиці відповідні запобіжні заходи у зазначеному напрямі суспільної діяльності, а також «економити» побічну шкоду, що завдається суспільно небезпечними діяннями персоналу ДКВС України, тобто знижувати рівень ціни даного виду злочинів.

5. Визначені основні кількісно-якісні показники та тенденції розвитку злочинів, що вчинялись персоналом ДКВС України у період з 2005 по 2017 р. р., а саме:

1) у 2005 р. зазначеними суб'єктами було вчинено 14 злочинів, у 2006 р. - 14; у 2007 р. - 14; 2008 р. - 18; 2009 р. - 23; 2010 р. - 57; 2011 р. - 48; 2012 р. - 67; 2013 р. - 36; 2014 р. - 33; 2015 р. - 94; 2016 р. - 102; 6 міс. 2017 року - 57;

2) структура цих злочинів у 2005-2017 р. р. мала практично незмінний характер (30% ? це злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і їх аналогів; 30% ? злочини у сфері службової діяльності та корупційні злочини; 30% ? злочини у сфері правосуддя; 10% - інші злочини (у сфері охорони життя і здоров'я; господарської діяльності; проти власності; т. ін.);

3) якщо проаналізувати ці злочини з точки зору географії та топографії, то найбільше із них вчиняється у Донецькій, Дніпропетровській, Запоріжській та Кіровоградській областях; з огляду «топографії» злочинності найбільше злочинів вчиняє персонал виправних колоній середнього рівня безпеки (ч. 2 ст. 18 КВК) - і це логічно, враховуючи, що у цих кримінально-виконавчих установах закритого типу працює переважаюча кількість персоналу ДКВС України, а також відбувають покарання більшість засуджених до позбавлення волі;

4) щодо ціни цих злочинів, то вони завдають як пряму, так і непряму шкоду (додаткові витрати щодо розшуку засуджених; підрив авторитету органів державної влади; зниження іміджу персоналу ДКВС України; ін.).

6. З'ясовано зміст основних детермінант злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, та здійснена їх класифікація за відповідними критеріями. Крім цього, встановлено механізм злочинного прояву персоналу органів та установ виконання покарань, головним змістом якого є зв'язок і взаємодія зовнішніх детермінантів об'єктивної дійсності (детермінанти загальної та особливої злочинності) та внутрішніх детермінант (спеціальні та безпосередні), включаючи психічні процеси і стан особи злочинця, що спричинюють та обумовлюють виникнення і розвитку криміногенної мотивації, мотиви та рішення про вчинення злочинів, а також спрямовують і контролюють виконання цього рішення. Зазначений механізм можна визначити у виді наступної структури:

а) формування криміногенної орієнтації та мотивації;

б) опредмечування мотиву злочинного прояву через намір та рішення вчинити злочин;

в) реалізація злочинного наміру та настання суспільно небезпечних наслідків.

7. Визначено зміст та основні кримінологічно-значущі риси особи злочинця з числа персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань та доведено, що у її структурі одночасно діють як загально-кримінологічні ознаки (є характерними та типовими для всіх осіб, що вчиняють злочини, та які виведені на науковому рівні), а також особливі (специфічні, відмінні тощо) ознаки, що обумовлені соціально-правовим статусом персоналу ДКВС України та встановленим порядком добору, підготовки та підвищення кваліфікації цих осіб у спеціальних центрах та відомчих навчальних закладах.

Теоретичне значення виведення даних кримінологічно важливих ознак особи злочинця, включаючи і персонал ДКВС України, полягає у тому, що таким чином створюються належні передумови для організації подальших наукових пошуків з урахуванням встановлених у ході наукових досліджень особливостей кримінологічних ознак особи злочинця у певних видах злочинної діяльності, а також вносяться корективи в ті наукові розробки, що пов'язані з обґрунтуванням змісту відповідних Комплексних цільових програм профілактики правопорушень, проектів нормативно-правових актів з питань запобігання злочинам, а також інших аналогічних доктринальних джерел (концепцій, стратегій, основних напрямів тощо).

У той самий час, практичне значення сформульованих на науковому рівні загально-кримінологічних та специфічних ознак особи злочинця, з числа персоналу ДКВС України, полягає у тому, що в даному випадку створюються передумови для удосконалення прикладних засад запобігання злочинам на всіх напрямах (загально-соціальному, спеціально кримінологічному та індивідуальному (віктимологічному)), а також підвищення, у цілому, ефективності запобіжної діяльності в Україні, у тому числі шляхом покращення взаємодії правоохоронних органів та упорядкування координації їх дій у конкретних кримінологічних ситуаціях.

8. Встановлені віктимологічні аспекти злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а також розроблені науково обґрунтовані заходи по вирішенню означених проблем, зокрема запропоновано: а) доповнити ч. 2 ст. 105 КВК після словосполучення «використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань» словосполученням «а також воєнізовані підрозділи Державної кримінально-виконавчої служби України» та викласти цю норму права у новій редакції; б) викласти у новій редакції ст. 12 «Воєнізовані формування» Закону України «Про Державну кримінальну-виконавчу службу України», а саме : «Воєнізовані формування - це такі підрозділи Державної кримінально-виконавчої служби України, які відповідно до Закону мають право діяти у складі органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів і призначені для забезпечення режиму особливих умов у цих установах у визначених у кримінально-виконавчому законодавстві України випадках»; в) ст. 135 КВК доповнити частиною 4 такого змісту: «Черговий помічник начальника колонії у разі відсутності начальника установи у термінових випадках, коли іншими заходами попередити злочин або грубе порушення неможливо, вправі по постанові яку він склав, помістити засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер до прибуття начальника установи або особи, яка виконує його обов'язки, але не більше ніж 48 годин з урахуванням святкових, неробочих, і вихідних днів»; г) ст. 391 КК викласти у новій назві «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної колонії» та у новій редакції: «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної колонії або інша протидія адміністрації у законному здійснення її функції особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводились як злісний порушник до інших дільниць або у колонію іншого рівня безпеки».

9. З'ясовано зміст та виведено авторське поняття «запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань», теоретичне значення якого полягає в тому, що у ході даного дослідження не тільки розширені змістовні межі загального поняття «запобігання злочинам» у виді виведення авторського визначення, що витікає із змісту об'єкта та предмета цієї наукової розробки, формулювання та аналізу системоутворюючих ознак зазначеного поняття, але й створені відповідні методологічні та прикладні засади для удосконалення правового механізму запобіжної діяльності, що стосується вчинення злочинів персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань.

У свою чергу, практичне значення цього поняття полягає у тому, що таким чином визначені основні проблемні моменти, які виникають у ході запобіжної діяльності, та головні напрями, форми, методи і засоби їх вирішення по суті та створені відповідні прикладні умови для удосконалення, в цілому, правового механізму з означених питань, що, зокрема, важливо з огляду вирішення завдань загальносоціального, спеціально-кримінологічного та індивідуального (віктимологічного) запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, та підвищення ефективності діяльності відповідних суб'єктів запобігання суспільно-небезпечних та кримінально-караних діянь.

10. Встановлені основні напрями та засоби правового регулювання діяльності, спрямованої на запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а саме:

а) конституційні засади запобігання злочинам з участю зазначених осіб;

б) позитивне регулювання кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають між персоналом органів та установ виконання покарань і засудженими, та які, в тому числі відображають зміст виховної (запобіжної) функції права (ч. 1 ст. 1 КВК);

в) встановлення у кримінально-виконавчому законодавстві України заборон, які стосуються деяких видів діяльності персоналу ДКВС України та пов'язані із запобіганням вчинення злочинів зазначеними особами у сфері виконання покарань;

г) законодавчі акти, що передбачають обов'язки для відповідних суб'єктів щодо запобігання злочинам, у тому числі у сфері виконання покарань (ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 104 КВК);

ґ) інші нормативно-правові акти з означеної проблематики (накази, інструкції, ПВР УВП, ін.).

Визначено сутність і зміст кримінально-виконавчої та запобіжної діяльності персоналу ДКВС України як основного об'єкта запобігання злочинам, що вчиняються з боку зазначених суб'єктів, а також сформульовано авторське визначення цього поняття, а саме - це робота, що здійснюють у межах своїх повноважень, які визначені у визначеному кримінально-виконавчому законодавстві України фізичні особи та яка спрямована на реалізацію правообмежень щодо засуджених, що встановлені в законі та закріплені індивідуально для кожного із них у вироку суду, відповідно до змісту двоєдиного процесу виконання-відбування покарань, що забезпечується державою у виді правових підстав, принципів, форм, методів, засобів і гарантій реалізації зазначеної функції, а також завдань по запобіганню злочинам.

11. Визначено зміст і сучасну спрямованість міжнародно-правових актів, що стосуються змісту запобігання злочинам, які вчиняються персоналом органів та установ виконання покарань, а також обґрунтована необхідність впровадження в національне законодавство окремих позитивних положень з означеної проблематики, а саме - запропоновано у Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» внести такі видозміни:

а) статтю 2 «Основні принципи діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України» доповнити такими принципами, як: компетентність, добросовісність, неупередженість та постійної професійної готовності до виконання завдань у сфері виконання покарань;

б) статтю 3 Закону доповнити частиною другою такого змісту: «У своїй діяльності персонал органів та установ виконання покарань вправі використовувати й ті міжнародно-правові акти, що по змісту не суперечать Конституції України та законам України»;

в) статтю 17 «Підготовка кадрів для Державної кримінально-виконавчої служби України» доповнити частиною другою такого змісту: «Підготовка кадрів для Державної кримінально-виконавчої служби України в обов'язковому порядку має передбачати спеціалізовану підготовку, яка відповідає особливому характеру роботи; пов'язаної з різними групами ув'язнених під варту та засуджених, а також вивчення міжнародних правових документів і норм у сфері прав людини»;

г) статтю 24 Закону доповнити частиною третьою наступного змісту: «Держава гарантує встановлення належної заробітної плати персоналу органів та установ виконання покарань з урахуванням винятково важливих суспільних функцій, які виконують ці особи та особливо відповідального характеру їх діяльності»;

ґ) Розділ VІІ «Контроль і нагляд за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України» Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» доповнити ст. 27-1 «Громадський контроль за діяльністю ДКВС України» та викласти її в такій редакції: «У визначеному чинним законодавством України порядку контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань вправі здійснювати громадські організації або уповноважені ними особи. Керівництво органів та установ виконання покарань зобов'язано постійно інформувати громадськість про результати своєї діяльності у межах захисту інформації, що носить конфіденційний та особистий характер, а також звітувати з цих питань у друкованих та інших засобах інформації. Керівництво Державної кримінально-виконавчої служби України, органів та установ виконання покарань має створювати належні умови для залучення до роботи із засудженими громадян на добровільних засадах, у тому числі для проведення у межах закону досліджень та оцінки результатів діяльності персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України»;

д) статтю 1 «Завдання Державної кримінально-виконавчої служби України» доповнити словосполученням «а також щодо реалізації інших завдань, визначених у кримінально-виконавчому законодавстві України» та викласти у такій редакції: «На Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо виконання та відбування кримінальних покарань, а також щодо реалізації інших завдань, визначених у кримінально-виконавчому законодавстві України»;

е ) доповнити розділ VI «Фінансування і забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України» ст. 26-1 «Відшкодування шкоди, завданої персоналом органів та установ виконання покарань» такого змісту: «Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією або бездіяльністю органу або установи виконання покарань. Відшкодування шкоди здійснюється з винних осіб з числа персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України у регресивній формі в добровільному або судовому порядку».

12. З'ясовано зміст та виведені сутнісні системоутворюючі ознаки поняття «загальносоціальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань». Крім цього, для усунення існуючих у цьому напрямі проблем та удосконалення правового механізму з питань запобіжної діяльності з означеної тематики дослідження розроблено проект Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України замість аналогічної Концепції, яка була схвалена Указом Президента України 08.11.2012 року та на сьогодні з політичних, соціально-економічних, правових та інших реалій сьогодення морально і психологічно застаріла і не в змозі бути подальшим орієнтиром для здійснення видозмін у сфері виконання покарань

З цією ж метою доведена необхідність внесення змін і доповнень у Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», а саме - запропоновано:

а) доповнити Закон ст. 23-2 «Звіт про діяльність органів та установ виконання покарань»; ст. 23-3 «Спільні проекти з громадськістю»,

б) ст. 25 «Участь громадськості у виправлені і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань» КВК доповнити ч. 3 такого змісту:

«Порядок здійснення громадського контролю визначається цим Кодексом, Законом України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», міжнародними договорами, згоду на які надала Верховна Рада України, та іншими законодавчими актами України».

13. Визначено сутність та проблеми реалізації на практиці заходів спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а також сформульовані науково обґрунтовані шляхи удосконалення змісту даного напряму запобіжної діяльності, а саме запропоновано:

1) доповнити ст. 16 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» частиною четвертою такого змісту:

«Систематичне порушення персоналом органів та установ виконання покарань встановленого порядку виконання покарань, громадського порядку та норм моралі, етики і культури, включаючи поза межами служби (роботи), є фактичною підставою для їх звільнення із служби (роботи) в Державній кримінально-виконавчій службі України»;

2) внести зміни у КВК: а) у ч. 1 ст. 104 слово «попередження» замінити на «запобігання»; б) доповнити ст. 92 частиною п'ятою (про окреме утримання колишніх працівників ДКВС України у лікувальних закладах місць позбавлення волі); в) доповнити ст. 9 Закону України «Про пробацію» частиною шостою (щодо складання досудової доповіді відносно колишніх працівників ДКВС України персоналом центрального органу виконавчої влади у сфері виконання покарань); г) інші пропозиції щодо внесення змін і доповнень у КК (щодо нової редакції ст. 365 КК, яка б передбачала кримінальну відповідальність усіх службових осіб, а не тільки правоохоронців) та в КПК (щодо зобов'язання сторони обвинувачення виявляти причини і умови вчиненого злочину (зміни до ст. ст. 36 та 40).

14. Сформульовано основні шляхи підвищення ефективності та визначені критерії оцінки запобіжної діяльності, що здійснюється відносно персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань:

1) підвищення рівня експертизи проектів нормативно-правових актів, що здійснюється відповідними науково-дослідними та науковими установами, у тому числі з питань запобігання злочинам;

2) запровадження так званого «антикризового» управління правовим регулюванням як у сфері виконання покарань та боротьби із злочинністю в Україні, зокрема, так і в запобіжній діяльності, що стосується персоналу органів та установ виконання покарань, яка передбачає скорочення його обсягу, розвиток освіти й науки, як бази підвищення ефективності роботи всіх суб'єктів запобігання злочинам (правоохоронних органів та судів), диверсифікацію джерел фінансування задіяних у даному правовому регулюванні соціальних видатків, зміну підходів до оцінки діяльності цих суб'єктів запобігання;

3) налагодження конструктивної комунікації між соціальними інститутами, задіяними у галузі правового регулювання питань, які пов'язані із запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а також підвищення у зв'язку з цим рівня громадського контролю за діяльністю суб'єктів запобіжної діяльності;

4) оцінювання ефективності запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, по спеціально розробленій методиці.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, навчальні посібники:

1. Ліховіцький Я.О. Персонал органів та установ виконання покарань як суб'єкт виконання покарань в Україні: монографія. Луцьк: ПП Іванюк В.П., 2017. 556 с.

Рецензія: Гумін О.М. Рецензія на монографію Ліховіцького Ярослава Олександровича «Персонал органів та установ виконання покарань як суб'єкт виконання покарань в Україні». Вісник Львівського торговельно-економічного університету. Юридичні науки. Львів. 2017. № 5. С. 296-297.

2. Ліховіцький Я.О., Ткачук В.Є. Основні заходи щодо підвищення рівня ефективності контролю за поведінкою засуджених під час короткострокового виїзду за межі колонії. Короткочасні виїзди засуджених до позбавлення волі за межі колоній: навч. посіб. / за заг. ред. д.ю.н., проф. О.Г. Колба. Київ: Кондор-Видавництво, 2017. Підрозд. 3.2. С.135-153.

Статті в наукових фахових виданнях України:

1. Ліховіцький Я.О. Конституційні та інші нормативно-правові засади діяльності персоналу колоній щодо реалізації принципу гуманізму у сфері виконання покарань. Історико-правовий часопис. 2016. № 2 (8). С. 148-151.

2. Ліховіцький Я.О. Характеристика мотивів злочинної поведінки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері службової діяльності. Публічне право. 2016. № 4. С. 172-179.

3. Ліховіцький Я.О. Особливості механізму корисливих ненасильницьких злочинів, передбачених статтями 364, 365 та 369-2 КК України, вчинюваних працівниками Державної кримінально-виконавчої служби України. Право і Безпека. 2017. № 1. С. 58-63.

4. Ліховіцький Я.О. Особливості механізму корупційної злочинної поведінки працівників державної кримінально-виконавчої служби України. Вісник кримінологічної асоціації України. 2016. № 2 (13). С. 119-130.

5. Ліховіцький Я.О. Особливості механізму насильницького перевищення влади або службових повноважень працівниками державної кримінально-виконавчої служби України. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету Серія Юриспруденція. 2016. № 24. С. 127-129.

6. Ліховіцький Я.О. Характеристика форм та механізму насильства при перевищенні влади або службових повноважень працівниками державної кримінально-виконавчої служби України. Юридичний науковий електронний журнал. 2017. № 1. С. 143-146. URL.: http://lsej.org.ua/1_2017/36.pdf

7. Ліховіцький Я.О. Характеристика віктимності засуджених в аспекті злочинів у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками державної кримінально-виконавчої служби України. Форум права. 2017. № 1. С. 89-93. URL.: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.htm_2017_1_17

8. Ліховіцький Я.О. Про деякі особливості діяльності персоналу виховних колоній, пов'язаної із забезпеченням безпеки засуджених. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. 2017. № 2. URL.: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnadpcurn_2017_2_8

9. Ліховіцький Я.О. Віктимна поведінка засуджених в механізмі індивідуальної злочинної поведінки у сфері службової діяльності працівників державної кримінально-виконавчої служби України. Право і суспільство. 2017. № 2. С. 167-172.

10. Ліховіцький Я.О. Стратегічні цілі запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками державної кримінально-виконавчої служби України. Юридичний науковий електронний журнал. 2017. № 3. С. 140-142. URL.: http://lsej.org.ua/3_2017/42.pdf

11. Ліховіцький Я.О. Аксіологічні засади стратегії запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками державної кримінально-виконавчої служби України. Форум права. 2017. № 2. С. 71-75. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.htm_2017_2_13

12. Ліховіцький Я.О. Стратегічні напрями запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками державної кримінально-виконавчої служби України. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. 2017. Вип. 2 Т. 2 С. 81-83.

13. Ліховіцький Я.О. Системно-правові засади формування стратегії запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками державної кримінально-виконавчої служби України. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. 2017. Вип. 1. Т.2. С. 110-114.

14. Ліховіцький Я.О. Роль криміногенної ситуації в механізмі індивідуальної злочинної поведінки у сфері службової діяльності працівників державної кримінально-виконавчої служби України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2017. Вип. 43. Т. 2 С. 132-135.

15. Ліховіцький Я.О. Щодо деяких напрямів удосконалення діяльності персоналу виховних колоній по запобіганню безпечних умов життєдіяльності в місцях позбавлення волі. Південноукраїнський правничий часопис. 2017. № 1. С. 46-50.

16. Ліховіцький Я.О. Про деякі змістовні аспекти принципів кримінально-виконавчої діяльності персоналу органів та установ виконання покарань України. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького: Журнал. Серія Право. 2017. №3 (15). С. 254-260.

17. Ліховіцький Я.О. Про деякі міжнародно-правові та вітчизняні підходи щодо реалізації в діяльності персоналу колоній принципу гуманізму. Науковий вісник публічного та приватного права. 2017. Вип. 3. С. 172-177.

18. Ліховіцький Я.О. Персонал органів та установ виконання покарань як суб'єкт реалізації сучасної кримінально-виконавчої політики. Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія». 2017. № 3. С.102-111.

Статті у наукових періодичних виданнях іноземних держав:

1. Ліховіцький Я.О. Щодо змісту деяких детермінант злочинів, які вчиняються персоналом ДКВС України. Nauka, oњwiata, prawo, zarz№dzanie. Knowledge, Education, Law, Management. Јodџ, 2015. №. 2 (10). S. 272-280.

2. Ліховіцький Я.О. Поняття кримінологічної характеристики злочинів, що вчиняються персоналом державної кримінально-виконавчої служби України Nauka, oњwiata, prawo, zarz№dzanie. Knowledge, Education, Law, Management. Јodџ,, 2016. № 1 (13). S. 222-231.

3. Ліховіцький Я.О. Про деякі кваліфікаційні вимоги, що пред'являються до персоналу органів та установ виконання покарань України. Nauka, oњwiata, prawo, zarz№dzanie. Knowledge, Education, Law, Management. Јodџ, 2016. № 3 (15). S. 134-141.

4. Ліховіцький Я., Колб О. Особливості здійснення індивідуальних заходів по запобіганню корупції серед персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України. Nauka, oњwiata, prawo, zarz№dzanie. Knowledge, Education, Law, Management. Јodџ, 2016. № 2 (14). S. 96-105.

5. Ліховіцький Я.О. Про деякі змістовні елементи запобіжної діяльності персоналу державної кримінально-виконавчої служби України. Nauka, oњwiata, prawo, zarz№dzanie. Knowledge, Education, Law, Management. Јodџ, 2016. № 4 (16). S. 166-174.

6. Ліховіцький Я.О. Про ефективність застосування принципів права у кримінально-виконавчій діяльності персоналу органів та установ виконання покарань України. Nauka, oњwiata, prawo, zarz№dzanie. Knowledge, Education, Law, Management. Јodџ, 2017. № 1 (17). S. 306-321.

7. Лиховецкий Я.О. Об организации предупреждения преступлений среди персонала органов и учреждений исполнения наказаний. Право и закон. Междунар. науч.-практ. журн. (Кыргызстан). 2017. № 1. С. 124-128.

8. Ліховіцький Я.О. Про деякі проблемні питання, що пов'язані з дотриманням та застосуванням принципів права персоналу органів та установ виконання покарань України. Nauka, oњwiata, prawo, zarz№dzanie. Knowledge, Education, Law, Management. Јodџ, 2017. № 2 (18). S. 94-101.

9. Ліховіцький Я.О. Про деякі шляхи вдосконалення кримінально-виконавчої діяльності персоналу органів та установ виконання покарань в Україні. Nauka, oњwiata, prawo, zarz№dzanie. Knowledge, Education, Law, Management. Јodџ, 2017. № 3 (19). S. 120-128.

Праці апробаційного характеру:

1. Ліховіцький Я.О., Колб О.Г. Про стан забезпеченості життєдіяльності деяких об'єктів установ виконання покарань. Роль правоохоронних органів у формуванні правової держави в умовах євро інтеграції України: матеріали Всеукр. підсумк. наук.-практ. конф., (Київ, 12 берез. 2015 р.). Київ: Нац. акад. внутр. справ. 2015. Ч. 1. С. 16-18

2. Ліховіцький Я.О., Горбачевський В. Я. Про деякі організаційно-правові засади запобігання прокуратурою злочинам, що здійснюються у сфері виконання покарань. Прокуратура України в умовах європейської інтеграції: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 19 трав. 2016 р.). Київ: Нац. акад. прок. України, 2016. С. 93-95.

3. Ліховіцький Я.О. Поняття запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній України у ході виконання покарання у виді позбавлення волі. Технології професійної діяльності: теорія і практика: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Чернігів, 2 серп. 2016 р.). Чернігів: Десна Поліграф, 2016. С. 117-119.

4. Ліховіцький Я.О. Запобігання діяльності прокуратури у кримінальному провадженні. Протидія злочинності: теорія та практика: матеріали VII Всеукраїн. наук.-практ. конф. (Київ, 19 жовт. 2016 р.). Київ, 2016. С. 381-382.

5. Ліховіцький Я.О., Колб І.О. Діяльність персоналу колоній щодо забезпечення принципу гуманізму у кримінально-виконавчій діяльності. Актуальні проблеми модернізації законодавства та освіти в умовах євроінтеграційного поступу України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Чернігів, 27-28 жовт. 2016 р.). Чернігів: Десна Поліграф, 2016. С.147-148.

6. Ліховіцький Я.О. Персонал колоній - один із суб'єктів охорони людської гідності засуджених (міжнародно-правовий досвід). Злочинність як суспільна проблема та шляхи її вирішення в Україні: матеріали Всеукр. студ. наук. конф. (Харків, 4 листоп. 2016 р.). Харків: Право, 2016. Т.2. С. 177-178.

7. Ліховіцький Я.О., Василевич В.В. Конституційні та інші нормативно-правові засади діяльності персоналу колоній щодо реалізації принципу гуманізму у сфері виконання покарань. Актуальні проблеми прав людини, яка перебуває в конфлікті із законом, крім призму правових реформ: матеріали міжнар. наук. практ. конф. (Київ, 2 груд. 2016 р. ). Київ: Ін-т крим.-викон. служби, 2016. С. 90-92.

8. Ліховіцький Я.О., Горбачевський В.Я. Особливості здійснення індивідуальних заходів по запобіганню корупції серед персоналу державної кримінально-виконавчої служби України. Актуальні питання реформування правової системи: зб. матеріалів ХІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Луцьк, 24-25 червн. 2016 р.). Луцьк, 2016. С. 256-258..

9. Ліховіцький Я.О., Колб О.Г. Про деякі проблемні моменти, що виникають у запобіжній діяльності персоналу органів та установ виконання покарань України. Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Хмельницький, 3 берез. 2017 р.). Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2017. С. 230-233.