Оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Ттема

Оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства

Котвяковський Юрій Олександрович

Київ - 2018

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Курило Микола Петрович, Сумський національний аграрний університет, перший проректор.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Тимченко Геннадій Петрович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права;

кандидат юридичних наук, доцент Дем'янова Олена Вікторівна, Національна академія державної прикордонної служби імені Богдана Хмельницького, старший викладач кафедри теорії та історії держави і права та приватноправових дисциплін.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави та права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «26» квітня 2018 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук О.О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна, повторюючи шлях східноєвропейських країн, перебуває сьогодні на етапі проведення найбільш значущих реформ за весь час становлення її незалежності. Проведені перетворення торкаються всіх сторін державного і політичного життя. При цьому особлива увага приділяється зміцненню авторитету і самостійності судової влади, яка стверджує в своїх рішеннях європейські цінності права і демократії - доступність правосуддя, справедливу судову процедуру, правову визначеність і можливість втілення прийнятих судових актів.

Певні кроки в цьому напрямку вже зроблені. Кардинальним чином змінилася система формування суддівського корпусу та вищої судової інстанції, суттєве оновлення зазнало процесуальне законодавство, в основі якого тепер закладені сучасні концепти єдності процесу, отримали новий розвиток самостійні способи врегулювання правових спорів. Однак видимі підсумки таких реформ, і передусім, повернення втраченої довіри громадян до судової системи, стануть помітними лише після вирішення накопичених проблем правозастосування, в тому числі, надмірного судового навантаження, і нездатності в найкоротші терміни забезпечити захист прав, свобод та інтересів суб'єктів права.

У цих умовах зростає актуальність теоретичних досліджень, спрямованих на обґрунтування нової моделі реалізації судової влади в цивільному судочинстві та пошук оптимальних альтернативних форм і методів вирішення правових конфліктів. У такому контексті правомірним є звернення до проблематики третейського судочинства, яке уособлює давні українські традиції посередництва і полюбовних судів, а також можливий численний інструментарій пізнання сучасного стану даної сфери і напрямків її подальшого вдосконалення.

Даний об'єкт вивчення не є абсолютно новим для вітчизняного дослідника. Перші паростки знання про третейські суди були закладені ще в момент формування предмета науки цивільного процесу. Вперше скільки-небудь серйозне осмислення третейського судочинства отримало в роботах Д.І. Азаревича, О.І. Віцина, О. Ф. Волкова та ряду інших вчених до і пореформеного періоду.

У різний час і з різною глибиною до висвітлення проблемних питань діяльності третейських судів зверталися і представники радянських шкіл цивільного процесуального права Т.Є. Абова, С.Н. Абрамов, Ю.М. Арістаков, С.Ш. Болтуєв, Й.Л. Брауде, В.П. Воложанин, В.М. Гапеєв, К.М. Гендзехадзе, О.О. Григоров, М.А. Гурвич, М.Б. Зейдер, О.В. Іванов, Р.Ф. Каллистратова, О.П. Клейнман, О.І. Климентьєв, Ф. Ліберман, П.В. Логінов, І.Г. Побірченко, В.К. Пучинский, В. Радус-Зенькович, Б.С. Хейфец, К.С. Юдельсон, М.Й. Штефан та інші.

У роботах сучасних вчених-процесуалістів Ю.В. Білоусова, С.С. Бичкової, О.В. Гетманцева, О.В. Дем'янової, К.В. Гусарова, О.С. Захарової, О.О. Кармази, В.В. Комарова, В.А. Кройтора, Ю.В. Навроцької, М.П. Курила, Ю.Д. Притики, В.І. Тертишнікова, Г.П. Тимченка, С.Я. Фурси, М.М. Ясинка знайшли відображення новітні течії в здійсненні третейського розгляду спірних справ, високий ступінь наступності отриманого знання, важливість поєднання теорії та практики функціонування третейських судів, а також основні тенденції правового регулювання їх діяльності.

При цьому, в силу багатогранності і складності досліджуваного предмета, концептуальні питання взаємодії третейського юрисдикції та цивільного судочинства, так і не отримали свого подальшого розвитку або належного наукового осмислення. Перш за все, це стосується механізму оскарження рішень третейських судів в порядку цивільного судочинства.

Фрагментарність дослідження заявленої проблематики і, як наслідок, логічна незавершеність нормативної регламентації правових відносин у даній сфері призвела до того, що сьогодні складно дати об'єктивну і всебічну оцінку положенням нового ЦПК України, що передбачає провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, оскарження рішень міжнародних комерційних арбітражів.

Саме тому у вітчизняній юриспруденції найбільш актуальними залишаються питання форм і меж контролю за рішеннями третейських судів, передумов права на оскарження рішень третейського суду та підстав для їх скасування, відкриття провадження у справі та її підготовки, предмета доказування у даній категорії цивільних справ, процедур прийняття судом відповідної ухвали за результатами розгляду справи. Все це підкреслює значимість дисертаційного дослідження теоретичних і практичних проблем оскарження рішень третейських судів в порядку цивільного судочинства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в рамках комплексних науково-дослідних тем Інституту законодавства Верховної Ради України «Стратегія розвитку законодавства України» (номер державної реєстрації ОІОЗU007975) та «Проблеми правового забезпечення виконання Україною міжнародних зобов'язань» (номер державної реєстрації ОІІІU000578).

Мета і завдання дослідження

Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних основ оскарження рішень третейських судів в порядку цивільного судочинства, узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду взаємодії державних і третейських судів, виявлення спірних і проблемних аспектів нормативної регламентації діяльності таких судів і на цій основі формування прогнозу розвитку цивільного процесуального законодавства і практики його застосування.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:

- встановити передумови становлення та фактори розвитку альтернативних форм вирішення правових конфліктів, етапи еволюції національної та європейської доктрини і практики третейського судочинства;

- узагальнити існуючі теоретичні погляди і наукові підходи до розуміння сутності третейського судочинства в контексті необхідності розвитку недержавних форм захисту прав і інтересів учасників цивільних правовідносин;

- обґрунтувати основні ознаки рішення третейського суду з урахуванням порівняльно-правової характеристики даного предмета;

- визначити особливості юрисдикційних повноважень третейських судів, переваги і недоліки, законодавчих підходів що склалися, можливі шляхи вдосконалення законодавства і практики його застосування;

- виявити, враховуючи сучасну нормативну основу, своєрідність передумов права на оскарження рішень третейських судів, а також підстав для їх оскарження і скасування;

- виявити проблемні аспекти діяльності судів загальної юрисдикції в умовах нової моделі провадження у справах про оскарження рішень третейських судів в цивільному процесі;

- сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства та практики його застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні діяльності з розгляду і вирішення цивільних справ.

Предметом дослідження є оскарження рішень третейських судів в порядку цивільного судочинства, норми законодавства, що регламентують цю сферу, практика державного контролю над діяльністю третейських судів.

Методи дослідження

Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових та загально-правових способів і засобів пізнання правових явищ, а також спеціальні прийоми вивчення цивільного процесуального права.

Основним загальнонауковим методом цього дослідження є принципи, закони і категорії діалектики, які дозволили провести всебічний аналіз розглянутого предмета, виявити переваги та недоліки чинного правового регулювання, обґрунтувати найбільш оптимальні шляхи вирішення існуючих проблем правозастосування в умовах дії нового цивільного процесуального законодавства і формування нової судової практики. Зокрема, вивчити природу альтернативних способів врегулювання правових спорів, запропонувати сучасне розуміння третейського судочинства та його ролі в захисті прав та інтересів учасників цивільних правовідносин, сформулювати авторські судження про характер можливої взаємодії і розвитку цивільного судочинства та третейської юрисдикції.

Системний аналіз дав можливість сформулювати ряд нових висновків і гіпотез про структуру третейського судочинства, визначити характерні для неї внутрішні зв'язки її елементів. Діяльнісний підхід сприяв пізнанню особливостей оскарження рішень третейських судів з точки зору характеристики цивільного процесу, сутності його проваджень.

Дисертаційне дослідження проводилося також з використанням загальнонаукових методів об'єктивності і всебічності пізнання предмета, сходження від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного, аналізу і синтезу, дедукції та індукції, порівняльного та історичного методів, а також інших філософських прийомів, що сприяло аналізу проблеми оскарження рішень третейських судів з загальнонаукових позицій, визначенню місця і значення, теоретичних висновків, що формулюються в системі доктринального знання про третейські суди та цивільне судочинство.

Характер даної роботи визначив використання в якості її методологічної основи ряду загальноправових способів вивчення правових явищ. До їх числа відносяться: формально-догматичний метод, застосування якого було необхідно для формування понять і категорій цього дослідження, вивчення діючих правових норм, виявлення сутності нормативної моделі оскарження рішень третейських судів в порядку цивільного судочинства (підрозділи 1.3, 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 3.2, 3.3); історико-правовий аналіз сприяв осмисленню етапів становлення третейських судів, специфіки форми розгляду ними правових спорів, дав можливість оцінити зміни, що відбулися в сфері державного контролю за рішеннями третейських судів в широкому контексті (підрозділи 1.1, 1.2); порівняльно-правовий метод слугував пізнання спільного та відмінного в правовому регулюванні оскарження рішень третейських судів, існуючому в Україні та за кордоном, порівнянню переваг і недоліків тих чи інших законодавчих рішень (підрозділи 1.3, 2.1).

Спеціальним методом вивчення цивільного процесуального права є метод узагальнення та аналізу судової практики, що дозволив в цьому дослідженні висловити ряд авторських зауважень про недоліки чинного процесуального законодавства і запропонувати заходи, що підвищують ефективність процедури оскарження рішень третейських судів в порядку цивільного судочинства (підрозділи 2.1, 2.3, 2.4, 3.1, 3.2, 3.3).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що ця робота є одним з перших дисертаційних досліджень теоретико-прикладних проблем оскарження рішень третейських судів в порядку цивільного судочинства в умовах значного оновлення цивільного процесуального законодавства і формування нової судової практики. Наукову новизну дисертації складають такі основні положення, висновки і рекомендації:

вперше:

1) аргументовано необхідність запровадження майнової відповідальності третейських суддів постійно діючих третейських судів у разі скасування компетентним судом рішень третейських судів з визначених законом підстав;

2) запропоновано процедуру третейського заперечення на рішення третейського суду ad hoc, що подається до постійно діючого третейського суду, як засобу апеляційного оскарження такого рішення у рамках третейського судочинства;

3) обґрунтовано доцільність введення повороту виконання рішення третейського суду у разі його скасування за заявою особи, яка не брала участі у справі, але третейським судом вирішено питання про її права і обов'язки у разі, якщо таке рішення було виконане сторонами;

4) доведено наявність особливостей процесуальної діяльності суду при розгляді справ про оскарження рішень третейських судів, що знаходить прояв у поєднанні процесуальної активності сторін та суду у ході розгляду справи по суті.

дістали подальший розвиток положення щодо:

5) наявності передумов на звернення до третейського суду та їх кореляцію з передумовами права на оскарження такого рішення;

6) еволюції третейського судочинства як альтернативного засобу вирішення спорів, що безпосередньо обумовлена розвитком цивільного обороту та комерційних відносин;

7) реалізації контрольної функції державними судами відносно рішень третейських судів лише за наявності звернення зацікавленої сторони;

8) наявності третейської угоди укладеної між повноважними суб'єктами з приводу спору, який відповідно до закону може бути переданий на розгляд третейського суду як критерій компетенції третейського суду щодо розгляду конкретного спору;

9) особливостей процесу доказування у справах про оскарження рішень третейських судів, що спрямований на встановлення фактів наявності чи відсутності підстав для скасування рішення третейського суду, у зв'язку з чим у такому провадженні не підлягають дослідженню докази, якими керувався третейський суд при прийнятті рішення.

удосконалено:

10) поняття «рішення третейського суду» як правозастосовного акту, що прийнятий на погоджених сторонами умовах та порядку, яким вирішується спір між сторонами по суті та містить припис зобов'язаному суб'єкту;

11) поняття «умови реалізації права на оскарження рішень третейських судів» як фактів процесуального характеру, які визначені процесуальним законом і дають можливість особі реалізувати своє право на подання скарги;

12) поняття «підстави оскарження рішень третейських судів» як відокремлених порушень процесуально-організаційного характеру, які визначені Законом України «Про третейські суди» і мають наслідком безумовне скасування рішень третейських судів.

Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю вибраної теми, новизною положень і висновків. Викладені теоретичні положення, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері - для подальших досліджень актуальних проблем науки цивільного процесуального права, а також для продовження наукової розробки проблематики оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства;

- у законопроектній роботі - при складанні нових процесуальних кодексів, внесенні змін і доповнень у діючий Цивільний процесуальний кодекс України;

- у правозастосовній практиці - для використання судом при трактуванні цивільних процесуальних норм або при обґрунтуванні судових рішень;

у навчальному процесі - в ході викладання учбових дисциплін «Цивільний процес», при підготовці навчальної літератури і учбово-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять з указаної дисципліни.

Апробація результатів дослідження

Основні положення, висновки і рекомендації дисертації обговорювалися на наукових конференціях, круглих столах, семінарах, зокрема, на: VI Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 18-19 травня 2013 р.); Науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті професора О. А. Пушкіна (м. Харків, 25 травня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Розвиток юридичної науки на сучасному етапі» (м. Тернопіль, 5 червня 2013 р.); Українсько-польській науково-практичній конференції (м. Дніпропетровськ, 15 листопада 2013 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні питання вітчизняної юридичної науки» (м. Суми, 11-12 квітня 2014 р.); Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні питання вітчизняної юридичної науки»: (м. Суми, 16-17 квітня 2015 р.); Щорічній науково-практичній конференції викладачів, аспірантів та студентів Сумського національного аграрного університету, (м. Суми, 21-24 квітня 2015 р); Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні питання вітчизняної юридичної науки» (м. Суми, 14-15 квітня 2016 р.); Щорічній науково-практичній конференції викладачів, аспірантів та студентів СНАУ (м. Суми, 20-21 квітня 2016 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання теорії та практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права» (м. Київ, 10-11 червня 2016 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Ужгород, 17-18 лютого 2017 р.); Четвертій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні питання вітчизняної юридичної науки» (м. Суми, 13-14 квітня 2017 р.); Х Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правової науки і державотворення в Україні в контексті правової інтеграції» (м. Суми, 20-21 травня 2017 р.).

Публікації

Основні результати і висновки дисертаційного дослідження опубліковані автором в п'яти наукових статтях у фахових виданнях з юридичних наук, одній науковій статті, опублікованій у зарубіжному науковому виданні, а також у 13 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 226 сторінок, з них основний текст - 192 сторінки, список використаних джерел (267 найменувань) на 31 сторінці, додаток на 3 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказується на зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами, визначаються мета та завдання, об'єкт та предмет дослідження, висвітлюються методологічні засади роботи, формулюються наукова новизна, її практичне значення, наводяться відомості про апробації та опублікування одержаних результатів дисертації.

Розділ 1. «Теоретико-правові засади дослідження оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблеми оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства» розглядаються витоки формування наукового знання про альтернативні форми розгляду і вирішення майнових спорів. Окрема увага приділяється теоретичним дослідженням третейського судочинства у радянській цивілістичній процесуальній науці, де в основному розглядались питання міжнародного комерційного арбітражу та державного арбітражу для розгляду господарських спорів.

Розглядаючи сучасний стан досліджень у сфері третейського судочинства дисертант наголошує на суттєвому підвищенні зацікавленості до вказаної наукової проблематики, виділяються основні напрямки досліджень. Серед таких зокрема, як історичні аспекти розвитку альтернативних форм розгляду та вирішення майнових спорів, так і питання, що безпосередньо стосуються практичної діяльності третейських судів, зокрема питання дійсності третейської угоди, компетенції третейських судів, порядку розгляду ними справ. Разом з тим, автором вказується на недостатність наукових досліджень, що присвячені порядку оскарження рішень третейських судів.

У підрозділі 1.2 «Нарис становлення та розвитку третейського судочинства» автор зазначає, що у додержавний період механізм вирішення спорів за участю авторитетного посередника є фактично єдино можливим, з появою держави третейське судочинство набуває характеру альтернативного засобу вирішення спорів переважно майнового характеру. У період раннього середньовіччя на третейських засадах вирішувались спори між феодалами, також такі засади поступово поширювались на вирішення комерційних спорів у сфері ярмаркової торгівлі. Норми щодо вирішення спорів за участі посередників містить також перший кодифікований акт вітчизняного права Руська Правда.

На етапі пізнього середньовіччя та нового часу посилюється роль третейського судочинства у сфері комерційних відносин. На українських землях у складі Литовсько-Польської держави, розвиток судів, що діяли на третейських засадах здійснюється відповідно до положень Статутів Великого князівства Литовського 1529, 1566 та 1588 років, які передбачали існування полюбовних, підкоморських та комісарських судів, виконання рішень яких забезпечувалось державою. На особливу увагу заслуговує цивільне судочинство Запорізької Січі, яке майже повністю було побудовано на третейських принципах. Не зникає третейський суд і з входженням українських земель до складу Російської імперії, де у різні періоди діяв ряд нормативних актів, які містили норми, що врегульовували питання третейського судочинства.

У період новітнього часу, відбувається перехід до побудови вітчизняної правової системи на соціалістичних засадах. При цьому у сфері третейського судочинства спостерігаються суперечливі процеси. З одного боку, воно отримує нормативне регулювання, про що свідчить ряд актів радянської влади, з іншого, звернення до третейських судів для вирішення спорів було мінімальним у зв'язку з відсутністю легальної сфери комерційних відносин та заперечення на державному рівні приватно-правових відносин між громадянами.

Принципово інші підходи реалізуються із здобуттям Україною незалежності та переходом до побудови ринкової економіки. Новим етапом у розвитку третейського судочинства стало прийняття Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року. Водночас, на сьогодні спостерігається негативні тенденції пов'язані із звуженням компетенції третейських судів.

У підрозділі 1.3 «Сучасне третейське судочинство як недержавна юрисдикційна форма захисту прав та інтересів учасників цивільних правовідносин» відмічається, що специфіка третейського розгляду знаходить прояв у обов'язковій наявності дійсної третейської угоди, якою визначається коло спірних правовідносин, конкретний третейський суд, що повинен вирішити спір, а також, при розгляді справи третейським судом ad hoc, правила третейського розгляду. Автор вказує на невизначеність питання щодо порядку розгляду спору судом ad hoc, за умови відсутності домовленості про такий порядок у третейській угоді та вважає доцільним застосування правил встановлених регламентом постійно діючого третейського суду визначеного за погодженням із сторонами.

Дисертант робить висновок про подібність стадій третейського розгляду, стадіям розгляду справи у державних судах та наголошує на особливостях обумовлених правовою природою третейського судочинства, Зокрема, третейський суд самостійно встановлює наявність у нього компетенції щодо розгляду справи, формування його складу здійснюється за домовленістю сторін. У зв'язку з цим, вбачається неузгодженість між принципом незалежності третейських суддів визначеним ст.4 Закону України «Про третейські суди» та порядком формування персонального складу третейського суду ad hoc визначеним ст.24 Закону, згідно з яким, третейські судді укладають контракт з однією із сторін спору. Аргументується доцільність укладання багатостороннього контракту між третейськими суддями та сторонами спору.

Розділ 2 «Загальна характеристика третейського судочинства в Україні» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Юрисдикція третейських судів» дисертантом наголошується на відсутності уніфікованої термінології для означення повноважень третейських судів щодо розгляду ними справ. Зокрема, статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначається підвідомчість справ третейським судам, водночас норма статті 27 встановлює можливість для третейського суду самостійно вирішити питання щодо наявності у нього компетенції для розгляду конкретної справи. Автор доводить, що використання вказаних термінів не в повній мірі відповідає сутності досліджуваного правового явища та пропонує використання терміну «третейська юрисдикція».

Дослідник відмічає наявність в Україні негативної тенденції спрямованої на суттєве законодавче обмеження кола справ, які можуть розглядатись третейськими судами навіть у порівнянні з державами пострадянського простору (Республіка Білорусь та Казахстан), що пов'язується, передусім, з необхідністю усунення зловживань інструментом яких нерідко ставав третейський суд. Автор вважає такий підхід невиправданим, та обґрунтовує доцільність встановлення матеріальної відповідальності третейських суддів, у разі скасування компетентним судом постановленого ними рішення з визначених законом підстав.

У підрозділі 2.2 «Передумови права на звернення до третейського суду та умови його реалізації» виділяються передумови права на третейське судочинство, серед яких: наявність права на звернення до третейського суду; наявність переліку справ, що не можуть розглядатись третейським судом; право вибору і формування складу третейського суду; право на укладення третейської угоди. Також вказується на їх пов'язаність з передумовами оскарження рішень третейських судів. Дослідником пропонується класифікація таких передумов на об'єктивні та суб'єктивні. До першої групи ним віднесені:

а) передумова, пов'язана з організацією третейського розгляду, зокрема із наявністю порушень, які стосуються організаційно-правових питань щодо укладення третейської угоди, створення третейського суду тощо;

б) наявність строку подання скарги до компетентного державного суду на рішення третейського суду щодо його скасування.

Другу групу складають:

а) порушення сторонами вимог законодавства щодо форми і змісту третейської угоди внаслідок чого вона визнана недійсною компетентним судом;

б) недотриманні вимог законодавства щодо формування персонального складу третейського суду.

Автор доводить, що наявність передумов права на подання скарги зумовлює виникнення права на оскарження рішень третейських судів, і в подальшому їх скасування державним судом.

У підрозділі 2.3 «Рішення третейського суду як акт правозастосування» дисертант наголошує, що у третейському рішенні відбиваються приватноправові та публічно-правові елементи, які знаходять прояв у його особливих властивостях. Доводиться, що третейське рішення, як і рішення державного суду, повинно бути законним і обґрунтованим. Проте законність третейського рішення пов'язується з дотриманням третейським судом вимог закону щодо підвідомчості йому справ, складу суду, а також вирішення ним спору у точній відповідності з дійсною третейською угодою щодо прав та обов'язків осіб, які її уклали. Обґрунтованість третейського рішення пов'язується з вимогою ч.1 ст.45 Закону України «Про третейські суди» щодо прийняття рішення після дослідження всіх обставин справи, хоча таке рішення не може бути скасоване з мотивів неповноти з'ясування обставин справи третейським судом.

Автором досліджуються також інші властивості рішення третейського суду. Зокрема, підконтрольність рішення державному суду знаходить прояв у можливості скасування рішення з визначених законом підстав. Вказується, що судовий контроль не є абсолютним, оскільки розгляд справи про скасування рішення третейського суду можливий лише за зверненням зацікавленої особи, та у межах підстав визначених законом. Виконуваність третейського рішення полягає у обов'язку зобов'язаної сторони добровільно виконати рішення та можливості примусового його виконання. При цьому рішення третейського суду є обов'язковим для осіб, які уклали третейську угоду, проте таке рішення створює певні обов'язки для осіб, які не брали участь у справі, а також для органів та осіб, які забезпечують його примусове виконання у разі видачі компетентним судом виконавчого документа. Остаточність третейського рішення пов'язується з неможливістю перегляду його по суті. Дисертантом доводиться доцільність законодавчого закріплення преюдиційної сили третейського рішення при розгляді справ тим же третейським судом, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини та можливість визнання обов'язковими фактів і обставин встановлених рішенням третейського суду, за домовленістю сторін, при розгляді справи у іншому третейському суді.

У підрозділі 2.4 «Підстави для скасування рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства» автор вказує, що визначення ч.3 ст.51 Закону України «Про третейські суди» та ч.2 ст.458 Цивільного процесуального кодексу України підстав скасування рішень третейських судів дозволяє як створити умови для захисту прав та законних інтересів учасників третейського розгляду, так і визначити обсяг повноважень компетентного суду щодо розгляду таких справ. Одночасно дисертант доводить, що закріплені в законі види та форма третейської угоди не завжди дають можливість конкретизувати спірні правовідносини, що передаються на розгляд третейського суду. Це, у подальшому, створює підстави для оскарження третейського рішення з мотивів прийняття його у спорі не передбаченому третейською угодою. Автор пропонує доповнити ч.5 ст.12 Закону України «Про третейські суди» переліком умов, які повинні бути включені до третейської угоди, зокрема щодо чіткого визначення спірних правовідносин та грошової оцінки спору чи вказівки на спірне майно. Також вказується, що законодавство не містить переліку підстав за наявності яких третейська угода може бути визнана судом недійсною та пропонує внести відповідні доповнення до п.3 ч.3 ст.51 вказаного Закону.

Дисертант доводить, що при вирішенні питання про відповідність третейського суду вимогам закону компетентний суд повинен встановити наявність чи відсутність у третейських суддів зацікавленості у результатах вирішення спору. Крім того автор вважає, що скасування компетентним судом рішення третейського суду з підстав вирішення ним питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі можливе у разі, якщо такі особи не були стороною третейської угоди, така підстава не може застосовуватись у разі відсутності особи, яка укладала третейську угоду, на засіданні третейського суду.

Автором акцентується увага на наявності значної кількості випадків, коли третейські суди допускають розгляд спорів без належного повідомлення учасників про дату, час і місце такого розгляду та вноситься пропозиція щодо розширення переліку підстав для скасування рішення третейського суду шляхом доповнення ч.3 ст.51 Закону України «Про третейські суди» та ч.2 ст. 458 ЦПК України пунктом 6 у наступній редакції: «6) справу розглянуто третейським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання третейського суду». цивільний процесуальний повноваження третейський суд

Дослідником запропоновано механізм перегляду рішення третейського суду ad hoc по суті у вигляді третейського заперечення, суть якого полягала б у наданні права сторонам, третім особам, їхнім представникам подати третейське заперечення на рішення суду ad hoc, з мотивів неправильного застосування ним норм матеріального права при розгляді справи, до будь-якого зареєстрованого постійно діючого третейського суду.

З метою забезпечення доступу до третейських рішень судів учасників третейського розгляду, третейських суддів, а також осіб, які не брали участі у справі, але третейським судом вирішено питання про їх права та обов'язки дисертантом вноситься пропозиція щодо створення Реєстру рішень третейських судів.

Розділ 3 «Проблемні аспекти розгляду справ про оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Відкриття провадження і підготовка до судового розгляду справ про оскарження рішень третейських судів» автор доводить, що відкриття провадження у справах про оскарження рішень третейських судів є окремою стадією цивільного процесу з огляду на наявність мети даної стадії, структури, визначених часових рамок її реалізації та прояву на даній стадії принципів судового захисту.

Дисертант вказує, що відмова у відкритті провадження у справі з мотивів оскарження третейського рішення з підстав не передбачених законом, суперечить нормі ч.3 ст.457 ЦПК, у зв'язку з чим пропонується уточнення норми ч.8 ст.454 шляхом виключення з її змісту словосполучення: «а також у разі якщо рішення третейського суду оскаржено з підстав, не передбачених законом».

Автор вказує на необхідність конкретизації норм ЦПК України у частині підготовки до розгляду справи про оскарження рішень третейських судів, у зв'язку з чим пропонує доповнити ст.456 ЦПК положенням наступного змісту: «підготовка справи про оскарження рішення третейського суду до розгляду здійснюється за правилами, встановленими для підготовки до розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цією главою».

У підрозділі 3.2 «Судовий розгляд справ про оскарження рішень третейських судів» визначаються завдання судового розгляду скарг на рішення третейського суду, що полягають у перевірці законності при укладанні третейської угоди, формуванні складу третейського суду, розгляду третейським судом справи і вирішення її у точній відповідності з третейською угодою та щодо інтересів осіб учасників такої угоди.

У зв'язку з вказаним, автором обґрунтовується особливість даного виду провадження, що знаходить прояв у поєднанні процесуальної активності сторін та суду при збиранні доказів, оскільки, відповідно до ч.4 ст.457 ЦПК України компетентний суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду. Також звертається увага на особливості доказів, що підлягають дослідженню у такій категорії справ, якими є, зокрема третейська угода, регламент постійно діючого третейського суду, рішення третейського суду, показання учасників третейського розгляду та третейських суддів допитаних у якості свідків тощо.

Обґрунтовується доцільність введення повороту виконання третейського рішення у разі, якщо третейське рішення скасоване компетентним судом за заявою особи, яка не брала участі у справі, але третейським судом вирішено питання про її права і обов'язки, а також надання можливості спадкоємцям учасників третейського розгляду подавати заяву про скасування рішення третейського суду після подачі заяви нотаріусу про прийняття спадщини.

Дисертант вважає доцільним викладення в ухвалі, яка постановляється за результатами розгляду справи про оскарження рішень третейського суду, позиції компетентного суду щодо всіх підстав для скасування третейського рішення визначених законом та включення до ч.2 ст.460 ЦПК України положення наступного змісту: «чи мали місце підстави зазначені в ч.2 ст.458 цього Кодексу, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення».

У підрозділі 3.3 «Законна сила судових актів у справах про оскарження рішень третейських судів» дисертант вказує на наявність неоднозначної судової практики щодо форми процесуального документа, яким закінчується розгляд справ про скасування рішень третейських судів, зокрема ухвалення рішення, замість постановлення ухвали, а також постановлення ухвали в якій визначається строк для її оскарження передбачений для ухвал з процесуальних питань, що суперечить вимогам ч.3 ст.460 ЦПК України. Обґрунтовується, що така неоднозначність викликана нечітким формулюванням норм ЦПК України, які регулюють вказані питання та вноситься пропозиція щодо викладення ст.460 у новій редакції, що конкретизувала б вимоги щодо порядку постановлення ухвали у справах про скасування рішення третейського суду її змісту, строків апеляційного оскарження та порядку набрання законної сили.

Дослідником акцентується увага на особливому характері ухвали у справах про оскарження рішень третейських судів, оскільки вона не містить висновків щодо майнових прав і обов'язків сторін третейського розгляду, а слугує офіційним визнанням державою, в особі компетентного суду, факту здійснення третейським судом своїх повноважень у відповідності до чинного законодавства, або офіційним підтвердженням наявності процесуальних порушень в діях даного органу.

Торкаючись питання наслідків набрання ухвалою у справі про скасування рішення третейського суду законної сили, автор наголошує існування їх у площині правовідносин в сфері третейського судочинства, що знаходять прояв у можливості повторного звернення сторін до третейського суду у разі скасування попереднього його рішення, крім випадків передбачених законом; площині цивільних процесуальних правовідносин, що проявляються у неможливості повторного звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду з тих самих підстав; площині процесуальних відносин, одним із суб'єктів яких виступає міжнародна судова установа, у разі оскарження рішень національних судів до такої установи.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яке виявилось у розробці теоретичних основ оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства. Проведене дослідження дало можливість сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення третейського та цивільного процесуального законодавства України. Найбільш вагомими науковими результатами роботи, крім положень наукової новизни, є такі висновки.

1. Третейське судочинство на українських характеризується сталим та тривалим розвитком, що обумовлений наявною необхідністю суб'єктів правовідносин у альтернативних засобах вирішення спорів, і є органічно притаманним правовій системі України.

2. Особливості рішення третейського суду обумовлені правовою природою третейського судочинства, таке рішення розглядається як правозастосовний акт прийнятий на погоджених сторонами умовах та порядку, яким вирішується спір між сторонами по суті та містить припис зобов'язаному суб'єкту. Йому притаманні ознаки законності та обґрунтованості, підконтрольності державному суду, виконуваності, обов'язковості для сторін, остаточності, преюдиційності, виключності.

3. Закон України «Про третейські суди» не містить уніфікованої термінології щодо обсягу справ, які можуть розглядатись третейськими судами. Статтею 6 вказаного закону визначається підвідомчість справ третейським судам, в той же час норма статті 27 встановлює можливість для третейського суду самостійно вирішити питання щодо наявності у нього компетенції для розгляду конкретної справи. У цьому зв'язку більш доцільним для означення повноважень третейського суду, щодо розгляду ним справ, вбачається термін «третейська юрисдикція».

4. З метою підвищення ефективності захисту прав та інтересів учасників правовідносин у сфері третейського судочинства запропоновано впровадження інститутів третейського заперечення на рішення суду ad hoc та матеріальної відповідальності третейських суддів постійно діючих третейських судів у разі скасування їх рішень компетентними державними судами з визначених законом підстав. Подолання зловживань у сфері третейського судочинства за рахунок обмеження кола справ, які можуть розглядатись третейськими судами визнається невиправданим.

5. Передумови права на подання скарги зумовлюють виникнення права на оскарження рішень третейських судів, і в подальшому їх скасування державним судом. Тоді як під умовами реалізації права на оскарження рішень третейських судів в державному суді необхідно розуміти наявність таких фактів процесуального характеру, які визначені процесуальним законом і дають можливість особі реалізувати своє право на подання скарги.

6. Визначення ч.3 ст.51 Закону України «Про третейські суди» підстав скасування рішень третейських судів створює умови для захисту прав та законних інтересів учасників третейського розгляду, та дозволяє визначити обсяг повноважень компетентного суду щодо розгляду таких справ. З метою усунення неоднозначного трактування підстав оскарження третейських рішень запропоновано:

а) доповнити ч.5 ст.12 Закону України «Про третейські суди» переліком умов, які повинні бути включені до третейської угоди, у тому числі, щодо визначення спірних правовідносин та грошової оцінки спору чи вказівки на спірне майно;

б) доповнити п.3 ч.3 ст.51 вказаного Закону переліком підстав недійсності третейської угоди;

в) при визначенні відповідності третейського суду вимогам закону особливу увагу приділяти питанню відсутності у них зацікавленості у результатах вирішення спору;

г) вказати, що скасування компетентним судом рішення третейського суду з підстав вирішення ним питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі можливе у разі, якщо такі особи не були стороною третейської угоди, така підстава не може застосовуватись у разі відсутності особи, яка укладала третейську угоду, на засіданні третейського суду;

д) ст. ст.454, 455, 456, 457 ЦПК України привести у відповідність до змістовного і правового значення щодо питання процесуального звернення до суду, замінивши слово «заява» в даних нормах на слово «скарга» у відповідному відмінку;

е) уточнити шляхом доповнення норми ч.2 ст.51 Закону України «Про третейські суди» після слів: «сторонами, третіми особами» словами: «їхніми представниками при наявності такого права зазначеного у документі, що засвідчує їх повноваження» та ч.4 ст.51 Закону України «Про третейські суди» після слів: «сторонами, третіми особами» словами: «їхніми представниками»;

є) розширити перелік підстав для скасування рішень третейських судів, шляхом доповнення ч.3 ст.51 Закону України «Про третейські суди» та ч.2 ст. 458 ЦПК України пунктом 6 у наступній редакції: «6) справу розглянуто третейським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання третейського суду».

7. На підставі аналізу норм розділу VIII ЦПК України та судової практики у справах про оскарження рішень третейських судів доведено доцільність внесення наступних змін та доповнень до чинного Цивільного процесуального кодексу:

1) уточнити норму ч.8 ст.454 ЦПК шляхом виключення з її змісту словосполучення: «а також у разі якщо рішення третейського суду оскаржено з підстав, не передбачених законом»;

2) доповнити частину 2 ст.456 ЦПК України абзацом 2 наступного змісту: «підготовка справи про оскарження рішення третейського суду до розгляду здійснюється за правилами, встановленими для підготовки до розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цією главою».

3) доповнити ЦПК ст.459-1 що містила б перелік підстав для закриття провадження у справі про оскарження рішення третейського суду. Доповнити ч.2 ст.460 пунктом 4 у наступній редакції: «чи мали місце підстави зазначені в ч.2 ст.458 цього Кодексу, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення», а п.4 вважати п.5.

Результати, одержані у ході виконання дисертаційного дослідження, можуть бути застосовані для розв'язання інших проблем пов'язаних із практикою реалізації альтернативних засобів вирішення спорів, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, зокрема медіації, міжнародного комерційного арбітражу. Можливими напрямами продовження наукових досліджень за тематикою дисертації можуть бути проблемні питання провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів, а також визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Котвяковський Ю.О. Третейський суд в період Античності та Середньовіччя у Західній Європі. Порівняльно-аналітичне право: електрон. наук. фахове вид. 2014 р. №2

2. Котвяковський Ю.О. Особливості розвитку третейського судочинства на українських землях у XVII-XIX ст. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». №1. 2015. С. 176-180.

3. Котвяковский Ю.А. Отдельные вопросы взаимодействия третейских судов с системой общих судов Украины. «Legea si Viata» Международный научно-практический правовой журнал. 2016 г. №6. С. 55-59

4. Котвяковський Ю.О. Окремі питання підвищення ефективності третейського судочинства в Україні. Порівняльно-аналітичне право: електрон. наук. фахове вид. 2016 р. №6

5. Котвяковський Ю.О. Особливості третейського розгляду цивільних та господарських справ. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2016. Випуск 1. Том 1. С. 123-127.

6. Котвяковський Ю.О. До питання про підстави оскарження рішення третейського суду. Право і суспільство. Дніпро. №5-2. 2017 р. С. 64-68.

7. Котвяковський Ю.О. Третейське судочинство: історико-правовий аспект. Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку: Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 18-19 травня 2013 р.). Суми. 2013. С. 133-136.

8. Котвяковський Ю.О. Розвиток третейської юстиції в Україні. Матеріали науково-практичної конференції, присвячена пам'яті професора О.А. Пушкіна (Харків, 25 травня 2013 р.). Харків. 2013. С. 617-620.

9. Котвяковський Ю.О. Порівняльна характеристика рішень з цивільних справ судів загальної юрисдикції та третейських судів. Розвиток юридичної науки на сучасному етапі: матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (5 червня 2013 р.). Тернопіль. 2013. С. 17-20.

10. Котвяковський Ю.О. Проблемні питання щодо підстав оскарження рішень третейських судів. Матеріали Українсько-польської науково-практичної конференції. (Дніпропетровськ, 15 листопада 2013 р.). Дніпропетровськ. 2013. С. 208-209.

11. Котвяковський Ю.О. Окремі питання щодо вдосконалення законодавства про третейські суди в Україні. Актуальні питання вітчизняної юридичної науки: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Суми, 11-12 квітня 2014 р.). Суми. 2014. С.15-17.

12. Котвяковський Ю.О. Проблемні питання щодо формування складу третейського суду. Актуальні питання вітчизняної юридичної науки: матеріали другої Всеукраїнської науково-практичної конференції. (Суми, 16-17 квітня 2015 р.). Суми, 2015. С. 27-29.

13. Котвяковський Ю.О. Розвиток третейського судочинства за судовою реформою 1864 року. Матеріали Щорічної науково - практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів Сумського національного аграрного університету, (Суми, 21-24 квітня 2015 р). В 3 т. Т І. Суми. 2015. С. 330.

14. Котвяковський Ю.О. До питання про підстави відмови у видачі виконавчого документа на рішення третейського суду. Актуальні питання теорії та практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права: матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. (Київ, 10-11 черв. 2016 р.). Київ. Центр правових наукових досліджень., 2016. C. 63-65.

15. Котвяковський Ю.О. До питання про законність та обґрунтованість рішення третейського суду. Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні: матеріали Міжнародної науково - практичної конференції. (Ужгород, 17-18 лютого 2017 р.). Ужгород. 2017 р. С. 68-70

16. Котвяковський Ю.О. Окремі питання преюдиційності рішень третейських судів. Актуальні питання вітчизняної юридичної науки: матеріали четвертої Всеукраїнської науково-практичної конференції. (Суми, 13-14 квітня 2017 р.). Суми. 2017 р. С. 102-105.

17. Котвяковський Ю.О. Особливості забезпечення позову у третейському судочинстві. Актуальні питання вітчизняної юридичної науки: матеріали третьої Всеукраїнської науково - практичної конференції. (Суми, 14-15 квітня 2016 р.) Суми. 2016. С. 84-86.

18. Котвяковський Ю.О. Проблемні питання щодо формування доказової бази третейського розгляду. Матеріали Щорічної науково-практичної конференція викладачів, аспірантів та студентів СНАУ. (Суми, 20-21 квітня 2016 р.).м. Суми. 2016. С. 355

19. Котвяковський Ю.О. Третейська угода як передумова компетенції третейського суду. Актуальні проблеми правової науки і державотворення в Україні в контексті правової інтеграції: матеріали Х Міжнародної науково - практичної конференції. (Суми, 20-21 травня 2017 р.) Суми. Видавничий дім «Ельдорадо». С. 43-45.

АНОТАЦІЯ

Котвяковський Ю.О. Оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства. - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2018.

Дисертація присвячена дослідженню процесуальних аспектів розгляду справ про оскарження рішень третейських судів. Обґрунтовується, що розгляд компетентними державними судами таких справ є проявом контрольної функції з боку держави за дотриманням учасниками третейського розгляду при укладенні третейської угоди та третейськими судами при розгляді ними справ законодавства у сфері третейського судочинства. Обґрунтовано висновок щодо обмеженості контролюючої функції державних судів підставами визначеними законом та можливості її реалізації лише за наявності звернення зацікавленої особи.

Особливості розгляду таких справ обумовлені правовою природою третейського судочинства, яка поєднує договірні та юрисдикційні засади та особливостями процесуальної діяльності учасників такого розгляду, що спрямована на доведення наявності чи відсутності визначених законом підстав для скасування рішення третейського суду. Внесено пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України.

Ключові слова: третейський суд, третейська угода, третейський розгляд, рішення третейського суду, компетентний суд, оскарження рішення третейського суду, ухвала у справі про оскарження рішення третейського суду.

АННОТАЦИЯ

Котвяковский Ю.А. Обжалование решений третейских судов в порядке гражданского судопроизводства. - На правах рукописи.

...