Захист права власності в практиці Європейського суду з прав людини

У Висновках сформульовані найбільш значимі результати і положення, дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення і вирішення наукового завдання, яке полягає у з'ясуванні особливостей захисту права власності в практиці ЄСПЛ. Відповідно до завдань дослідження, сформульовано низку важливих висновків, зокрема:

1. Зародження окремих норм щодо захисту права власності в міжнародному праві відбувалось поступово протягом тривалого етапу його розвитку. Хоча на національному рівні право власності було відомо стародавнім державам Давнього Сходу і Античного світу, міжнародне право тривалий час практично не регулювало це питання. У ХІХ - першій половині ХХ ст. формується міжнародно-правовий принцип захисту приватної власності іноземців, який набуває форми звичаєвої норми міжнародного права. Згодом цей принцип отримав конкретизацію в Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років, які гарантували недоторканість приватної власності під час ведення воєнних дій. У 1949 році норма захисту права власності під час воєнних дій отримала своє закріплення в Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 року.

2. Регулювання захисту права власності осіб міжнародно-правова практика відносила до внутрішньої компетенції держав. Водночас міжнародно-правовий захист права власності розглядався лише в контексті захисту прав іноземців, оскільки регулювання відносин між державою і особами щодо права власності стосувалось внутрішньої компетенції держав.

3. Ґенеза сучасних доктринальних підходів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо юридичної природи захисту права власності свідчить що такий захист еволюціонує у напрямку публічно-правового захисту як на міжнародно-правовому, так і на внутрішньому рівні.

4. Право приватної власності, як одне з основоположних прав людини, отримує закріплення в таких універсальних і регіональних актах, як Загальна декларація прав людини 1948 року, певною мірою у Міжнародних пактах про права людини 1966 року, Протоколі 1 до ЄКПЛ 1950 року та ін. Проте, закріплення в них права власності визнає важливу роль держави в його правовому регулюванні. Однак, належний режим захисту власності здійснюється на основі встановлення і розвитку міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

5. Пропонується концепція існування міжнародного майнового права, як підгалузі міжнародного права. Її виникнення пов'язується з тим, що право власності виходить за межі регулювання внутрішнім правом і закріплюється в міжнародному праві. Підкреслюється, що захист права власності є публічно-правовим інститутом.

6. Констатується, що загальним актом універсального характеру, який визначає на міжнародному рівні право на мирне володіння власністю є Загальна декларація прав людини 1948 року, яка закріплює, це право і прямо (ч. 1 ст. 17). і опосередковано (ч. 1 ст. 2) Універсальні міжнародні договори з прав людини, які були укладені відразу після прийняття Загальної декларації прав людини, враховували право на мирне володіння власністю тільки у випадках укладення цих договорів з питань захисту прав лише окремих категорій осіб, як, наприклад, Конвенція ООН про статус біженців 1951 року. Хоча в Міжнародних Пактах з прав людини 1966 року відсутня норма про захист права власності як такого, це право певною мірою захищається іншими нормами пактів, що підтверджується практикою.

7. Найбільш комплексний захист права на мирне володіння власністю надається в Протокол 1 до ЄКПЛ. Прийняття цього Протоколу значно розширило зміст права на мирне володіння власністю.

8. В рішеннях ЄСПЛ інститут права власності зазнав суттєвої трансформації, яку можна охарактеризувати як відмову від речово-правової концепції захисту права власності. В основу кваліфікації того чи іншого об'єкта правовідносин що стосується поняття «майно», покладені ознаки «економічної цінності» та «реальності». Так, в рішеннях ЄСПЛ констатується, що інститут захисту права власності поширюється на всі оборотоздатні об'єкти, яким притаманні ознаки економічної цінності, незалежно від їхнього матеріального чи нематеріального характеру. Ознака реальності, з позицій ЄСПЛ, полягає в тому, що майно має реально існувати та бути наявним (наприклад, в справі «Маркс проти Бельгії» не було визнано майном право на придбання майна в майбутньому шляхом спадкування за законом і прижиттєвого розпорядження).

9. В контексті практики ЄСПЛ зроблено висновок що до поняття «власність» відносять такі матеріальні і нематеріальні активи: будинки, земельні ділянки, рухоме майно, орендна плата, кошти, присуджені судовим чи арбітражним рішенням, права, що випливають з акцій та патентів, ліцензії, право на отримання пенсії, найменування, репутацію та клієнтуру підприємства тощо. Розглядаючи скарги, пов'язані із порушенням прав, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ, ЄСПЛ вивчає такі питання: чи можна вважати об'єкт спору «майном» («власністю»), в розумінні ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ; чи порушила (позбавила) держава-відповідач права заявників на мирне (безперешкодне) володіння майном, відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ; чи не було це порушення вчинено в «інтересах суспільства»; чи було таке втручання здійснено на підставі та згідно із законом; чи відповідало втручання критерію пропорційності, тобто «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини.

10. Стаття 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ встановлює міжнародно-визнані обмеження користування власністю, що стосується права «безперешкодного користування своїм майном» і складається з 3 елементів - закріплення власне права, встановлення виключного переліку випадків позбавлення особи права власності (в інтересах суспільства і на умовах встановлених законом і загальними принципами міжнародного права) та визнання за державами-учасницями права регламентувати використання власності відповідно до загальних інтересів. Доводиться, що право фізичних та юридичних осіб на мирне володіння майном ґрунтується на публічно-правовому судовому захисті в межах ЄСПЛ, у той час як в універсальному міжнародному праві такі судові механізми майже відсутні. Сутність судового захисту права власності в рамках ЄСПЛ, полягає у з'ясуванні Судом стану виконання відповідною державою зобов'язань за ЄКПЛ, і, отже, однією з сторін в судовому процесі обов'язково є держава - учасниця ЄКПЛ, під юрисдикцією якої мали місце оскаржувані правовідносини.

11. Виходячи з практики ЄСПЛ зроблено висновок, що в переважній більшості випадків втручання в право власності приватних осіб відбувається з боку головним чином органів виконавчої влади, але в певних випадках може відбуватися також з боку законодавчих або судових органів, шляхом прийняття законодавчих актів, які суперечать міжнародно-правовим зобов'язанням держави у сфері захисту права власності, або при винесенні незаконного рішення суду.

12. Конституція України визначає засади забезпечення захисту права власності в Україні. Разом з тим, зазначається, що їх реалізація, з огляду на існуючі у цій сфері проблеми, має забезпечуватися гарантіями належного функціонування національних юрисдикційних інституцій та міжнародних механізмів захисту права власності. Приведення законодавства України і правозастосовної практики в контексті захисту права власності, у відповідність до європейських стандартів, залишається однією з найактуальніших проблем імплементації європейських стандартів в галузі прав людини.

13. Констатується, що Україна зберігає одне з перших місць за кількістю справ, які перебувають на розгляді ЄСПЛ, і серед них чимало справ щодо порушення Україною своїх зобов'язань за Протоколом 1 до ЄКПЛ, що пов'язано, зокрема, з невиконанням взагалі або надтривалим виконанням рішень національних судів.

14. На підставі аналізу практики звернення фізичних та юридичних осіб до ЄСПЛ в контексті захисту права власності доводиться, що чинне законодавство і практика України в цій сфері потребує удосконалення. Дослідження з цієї проблематики мають бути спрямовані на подальше забезпечення впровадження практики ЄСПЛ у судочинство України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

1. Горобець Н. Г. Поняття та сутність права власності в контексті Першого Протоколу до Конвенції про захист права власності та основоположних свобод 1950 р. та практики Європейського Суду з прав людини. Часопис Київського університету права. 2014. № 4. С. 307-312.

2. Горобець Н. Г. Огляд стану виконання рішень Європейського Суду з прав людини в контексті захисту права власності. Часопис Київського університету права. 2015. № 1. С. 293-299.

3. Горобець Н. Г. Захист права власності на окупованій території АРК: міжнародні та внутрішньодержавні аспекти. Правові системи: наук. електронний фаховий журнал. 2015. № 2. URL: http//legalsystems.net.ua/wp-content/uploads/2016/09/»Правові-системи»_2015_2.pdf (дата звернення: 05.01.2015).

4. Горобець Н. Г. Виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні: організаційно-правові аспекти. Державо і право: зб. наук. праць. Серія: «Юридичні науки». Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2015. Вип. 70. С. 226-241.

5. Горобець Н. Г. Деякі доктринальні підходи щодо механізму захисту права власності в сучасному міжнародному праві. Часопис Київського університету права. 2015. № 4. С. 365-370.

6. Горобец Н. Г. Международно-правовое регулирование защиты права собственности на универсальном и региональных уровнях. LEGEA SI VIATA: междунар. науч.-практ. правовой журнал. 2015. № 11/3 (287). С. 40-45.

Опубліковані праці апробаційного характеру:

7. Горобець Н. Г. Поняття та сутність права власності в контексті Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950р. та практики Європейського суду з прав людини. VIII Наукові читання присвячені пам'яті В. М. Корецького: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 26 лют. 2015 р.). Київ. 2015. С. 213-216.

8. Горобець Н. Г. До питання виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні (на прикладі захисту права власності). Європейський вибір України: сучасні виклики та реалії: матеріали ХХ Міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених та студентів Київського міжнародного університету (м. Київ, 24 квіт. 2015 р.). Київ: Молодий будівничий України. 2015. № 35, т. 2. С. 135-138.

9. Горобець Н. Г. Огляд стану виконання рішень Європейського суду з прав людини в контексті захисту права власності. Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні: матеріали VI Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Рівне, 24 квіт. 2015 р.). Львів. 2015. С. 67-69.

10. Горобець Н. Г. Законодавство та практика України в контексті виконання рішень Європейського суду з прав людини. Юридична наука та практика: виклики сучасних євро інтеграційних процесів: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Братислава, Словацька Республіка, 27-28 лист. 2015 р.).Братислава. 2015. С. 252-254.

Размещено на Allbest.ru