Конституційно-правові засади національної безпеки України

Размещено на Allbest.ru

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Утвердження України як суверенної і незалежної держави відповідно до статті 1 Конституції України, значною, якщо не вирішальною, мірою залежить від забезпечення її національної безпеки.

На тлі зростаючих загроз і нестабільності у світі постають нові виклики міжнародній безпеці у сировинній, енергетичній, фінансовій, інформаційній, екологічній, продовольчій та інших сферах. Загрози від поширення зброї масового ураження, міжнародний тероризм, транснаціональна організована злочинність, кіберзагрози, піратство, нелегальна міграція, міждержавні та громадянські конфлікти стають все більш інтенсивними, зачіпають все нові геополітичні регіони і держави. Спостерігається небезпечна тенденція перегляду державних кордонів з порушенням норм міжнародного права, застосуванням сили і погрози силою вирішувати міжнародні проблеми.

Свідченням цієї тенденції є збройний конфлікт на Сході України за участі Російської Федерації та анексія нею Автономної Республіки Крим і міста Севастополь, чим порушується державний суверенітет і територіальна цілісність України.

Водночас все більш загрозливими стають внутрішні виклики національній безпеці. Неефективність системи забезпечення національної безпеки через недосконалість системи державного управління, витратна економічна модель та економічна криза, що поглиблюється, виснаження фінансових ресурсів держави і, як наслідок, зниження рівня життя населення, тотальна корупція, спотворення демократичних процедур, що стримує процеси кадрового оновлення державних органів, ведуть до неспроможності держави виконувати свої функції, насамперед щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, викликають зростаючу недовіру до держави з боку суспільства і загрожують його руйнацією.

Зважаючи на це, проблема національної безпеки постає як надзвичайно актуальна, першочергова, що потребує її суспільного і державного вирішення. А це зумовлює нагальну потребу напрацювання єдиної системи знань про національну безпеку на основі наукової методологічної бази, в тому числі визначення ефективних правових засобів забезпечення національної безпеки. Насамперед, це стосується визначення та практичної реалізації конституційно-правових засад національної безпеки України.

У сучасній конституційній теорії і практиці, попри певні напрацювання з даної проблематики, бракує фундаментальних монографічних досліджень, а методологічні питання конституційно-правових засад національної безпеки не були предметом спеціального дослідження. Зокрема, однозначно не визначене поняття національної безпеки, не розроблений теоретико-методологічний інструментарій пізнання її сутності та змісту, тощо.

На наш погляд, дослідження конституційно-правових засад національної безпеки України має не тільки теоретичне, а й безпосередньо практичне значення, оскільки спрямоване на вдосконалення законодавства про національну безпеку України, розробку стратегії такої безпеки і воєнної доктрини України, є основою для напрацювання керівних принципів і напрямів діяльності органів державної влади з метою своєчасного виявлення, відвернення та нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України.

Науково-теоретичним підґрунтям даного дослідження стали наукові здобутки вітчизняних і зарубіжних вчених, які прямо чи побічно стосуються проблем національної безпеки. Витоки теорії національної безпеки відображені в політико-філософських поглядах Арістотеля, Цицерона, Платона, Тита Лівія. Сутності такого явища як безпека торкалися в своїх працях Н. Макіавеллі, Т. Мор, А. Сміт, Ф. Бекон, Дж. Локк, Ж. Боден, Н. Деламар, Г. Юсті, Й. Зонненфельс та ін.

В контексті теорії правової держави та її ролі у забезпеченні безпеки особистості досліджували дану проблематику І. Андрієвський, В. Гессен, С. Котляревський, Б. Кістяківський, Г. Еллінек та ін. У сучасних дослідженнях проблем національної безпеки значне місце займають праці зарубіжних науковців, які розглядають її або крізь призму національних інтересів (С. Браун, Б. Броуді, У. Ліннман, М. Каплан, Г. Моргентау), або через систему базових цінностей суспільства, де національна безпека визначається як засіб збереження і підтримки національних цінностей держави (А. Волферс, К. Норр, Ф. Трегер, Д. Кауфман, А. Арій та ін.).

Дане дисертаційне дослідження значною мірою спирається на праці вітчизняних фахівців у галузі загальної теорії держави і права і конституційного права, зокрема, таких як: А. О. Амвросов, Г. В. Барабашев, В. В. Богатирьов, В. Н. Дьомін, М. А. Дмитренко, В. С. Добриянов, А. А. Єгоров, О. В. Зайчук, К. І. Козлов, А. М. Колодій, В. В. Кравченко, А. Р. Крусян, А. І. Лепьошкін, Н. М. Оніщенко, М. П. Орзіх, П. М. Рабінович, В. Ф. Сіренко, О. В. Скрипнюк, М. О. Теплюк, Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик та ін. У доктринальному аспекті дослідження використано також напрацювання М. І. Абдурахманова, Л. М. Артюшина, В. А. Баришпольця, Я. О. Берназюка, О. Ф. Бєлова, В. Т. Білоуса, В. Ю. Богдановича, О. С. Бодрука, М. П. Вавринчука, В. А. Василенка, А. В. Возженікова, І. І. Глєбова, В. О. Глушкова, О. М. Гончаренка, В. П. Горбуліна, А. А. Горєлова, О. Г. Даніляна, А. И. Дзмєєва, О. П. Дзьобаня, А. П. Дмитрієва, А. М. Кондакова, В. О. Косевцова, М. О. Косолапова, Г. Ф. Костенка, Є. Я. Кравця, М. Б. Левицької, В. А. Ліпкана, Е. М. Лисицина, В. Л. Манникова, Н. А. Молчанова, Н. Р. Нижник, В. М. Олуйка, І. М. Петріва, М. Е. Панова, М. І. Панова, С. І. Пирожкова, В. С. Пірумова, Г. Г. Почепцова, О. О. Прохожева, Г. П. Ситника, С. В. Смульського, О. В. Соскіна.

Разом з тим, в умовах глобальних викликів є актуальним комплексне дослідження питань конституційно-правових засад національної безпеки, що і зумовило вибір теми дисертації та предмета даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у контексті планових науково-дослідних тем відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зокрема, за темою «Держава і громадянське суспільство: конституційно-правові засади взаємодії» (номер державної реєстрації 0114U003871).

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційної роботи є визначення конституційно-правових засад системи забезпечення національної безпеки України та формулювання на їх основі пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення відповідного законодавства та механізму його застосування. З огляду на це, при підготовці дисертації були поставлені такі основні завдання:

- проаналізувати наукові підходи до вивчення національної безпеки як конституційно-правової категорії в контексті теорії національної безпеки;

- охарактеризувати розвиток конституційно-правових засад національної безпеки в процесі становлення та розвитку Української державності;

- розкрити поняття системи національної безпеки, з'ясувати та визначити її структурні складові в умовах сучасної України;

- здійснити конституційно-правовий аналіз механізму та принципів забезпечення національної безпеки України;

- проаналізувати основні об'єкти національної безпеки Української держави;

- систематизувати склад конституційно-правових суб'єктів забезпечення національної безпеки та їх функції;

- з'ясувати проблемні питання конституційно-правового забезпечення національної безпеки України на сучасному етапі та сформулювати пропозиції і рекомендації щодо удосконалення відповідного законодавства та механізму його реалізації;

- здійснити кваліфікацію основних етапів розвитку загальної теорії національної безпеки;

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері національної безпеки України, що виникають в процесі забезпечення захисту національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Предметом дослідження є конституційно-правові засади забезпечення національної безпеки України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів і підходів та спеціально-наукових методів пізнання суспільних явищ і процесів у сфері забезпечення безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз і викликів.

Філософсько-світоглядною основою дослідження є діалектичний метод, що сприяв з'ясуванню сутності та змісту національної безпеки як конституційно-правової категорії (підрозділи 2. 1., 2. 2.).

Діалектико-матеріалістичне розуміння соціального детермінізму сприяло науковому пізнанню юридичної природи суб'єктів конституційно-правових відносин у системі забезпечення національної безпеки та їх основних функцій (підрозділ 3. 6.), дало можливість розглядати сучасні виклики та загрози національній безпеці як такі, що зумовлені конкретно-історичними причинами (підрозділ 3. 3.).

Методологічну базу дослідження становить також ряд загальнонаукових та спеціально-наукових методів: аналізу, синтезу, дедукції, індукції, абстрагування, узагальнення, класифікації, системний та структурно-функціональний, статистичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний.

Використання методів аналізу, синтезу, системного та структурно-функціонального методів дало змогу дослідити основні складові системи національної безпеки, їх зв'язки і, водночас, здійснити аналіз конституційно-правової категорії «система національної безпеки» як єдиного цілого, сформулювати поняття «система національної безпеки», проаналізувати її природу та сутність (підрозділи 2. 1., 2. 2., 2. 3.). Застосування структурно-функціонального методу сприяло всебічному дослідженню конституційно-правових відносин, які виникають і здійснюються в процесі захисту національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності (підрозділ 3. 6.).

Історико-правовий метод використано при аналізі розвитку загальної теорії національної безпеки (підрозділ 1. 2.). За допомогою методу класифікації здійснено розмежування викликів і загроз національній безпеці Української держави в сучасних умовах (підрозділ 3. 3.). Порівняльно-правовий метод використано при вивченні і теоретичному обґрунтуванні різних моделей безпеки особистості (підрозділ 1. 3.). Статистичний метод сприяв визначенню основних тенденцій розвитку системи національної безпеки України в різних умовах (підрозділ 1. 3). Використання формально-юридичного методу мало місце при аналізі практики конституційно-правового забезпечення національної безпеки України (підрозділи 4. 2, 4. 3.) тощо.

Вибір і застосування вказаних методів у дисертаційній роботі здійснено залежно від вирішення конкретних завдань дослідження. Комплексний підхід сприяв всебічному розглядові національної безпеки як категорії конституційного права, дослідженню її сутності і змісту.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена характером предмета дослідження, метою та змістом дослідницьких завдань і обраною методологією дослідження. Дисертаційна робота є першим у конституційному праві України комплексним дослідженням системи національної безпеки України як конституційно-правового інституту.

За результатами дослідження сформульовано низку теоретичних положень і висновків, що відзначаються науковою новизною, зокрема:

уперше:

- сформульовано авторське визначення поняття «система національної безпеки», як специфічної цілісності самостійних і взаємопов'язаних елементів, спрямованої на забезпечення захисту життєво важливих прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз;

- обґрунтовано необхідність конституційно-правового забезпечення модернізації Стратегії національної безпеки України відповідно до сучасних завдань та викликів;

- обґрунтовано необхідність оновлення базового рамкового системоутворюючого законодавчого акту про національну безпеку України;

- розкрито конституційно-правові засади національної безпеки України як основи державної політики та моделі національної безпеки України, спрямованої на відновлення її територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону та забезпечення національних інтересів України;

- встановлено, що об'єкти національної безпеки як елемент конституційно-правових відносин - це визначені Конституцією та чинним законодавством України індивідуальні людські, загальносуспільні та державні інтереси, які задовольняють потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники здійснюють свої конституційні права та обов'язки;

- обґрунтовано положення про необхідність уточнення та розмежування повноважень державних органів у сфері національної безпеки, інших державних органів, функції яких стосуються національної безпеки та вдосконалення механізмів їх діяльності відповідно до існуючих викликів і загроз;

- доведена необхідність посилення правового механізму з координації діяльності органів у сфері національної безпеки в умовах порушення її територіальної цілісності та суверенітету;

- обґрунтовано положення, згідно з яким внутрішній стан системи національної безпеки залежить від балансу інтересів різних соціальних і політичних сил суспільства та їх об'єктивного відображення у політико-правовому і конституційному механізмі діяльності держави;

- відзначено, що безпека набуває змістового вираження тільки у зв'язку з конкретними суб'єктами (людина, суспільство, держава) та їхньою діяльністю;

- обґрунтована доцільність посилення демократичного контролю як комплексу необхідних правових, організаційних, інформаційних та інших заходів, спрямованих на посилення ефективності діяльності органів безпеки;

удосконалено:

- класифікаційну характеристику основних принципів системи забезпечення національної безпеки;

- поняття державно-правового механізму забезпечення національної безпеки, як системи гарантованої захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу, прав і свобод людини та громадянина;

- положення частини першої статті 17 Конституції України запропоновано сформулювати у такій редакції: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її національної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу»;

- положення частини другої статті 17 Конституції України запропоновано сформулювати у такій редакції: «Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, та правоохоронні органи»;

- положення частини третьої статті 17 Конституції України запропоновано сформулювати у такій редакції: «Забезпечення національної безпеки і захист державного кордону України… (далі за текстом) «.

отримали подальший розвиток:

- кваліфікаційна характеристика основних етапів розвитку загальної теорії національної безпеки;

- ідеї про становлення і розвиток конституційно-правових засад національної безпеки України;

- положення щодо формування національної гуманітарної політики з метою ефективної протидії зовнішній гуманітарній агресії.

- пропозиції стосовно забезпечення системності законодавчого регулювання суспільних відносин, пов'язаних із національною безпекою, на засадах Стратегії національної безпеки України.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення дисертаційного дослідження, а також зроблені у ньому висновки та рекомендації можуть бути використані:

- у науково-дослідній діяльності - для подальшого дослідження конституційно-правових засад національної безпеки України, методологічних питань дослідження конституційно-правового інституту національної безпеки і подальшої розробки теорії національної безпеки;

- у правотворчій роботі - як теоретичний матеріал для вдосконалення конституційно-правових засад державної політики і законодавства, спрямованих на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз;

- у правозастосовній сфері - з метою підвищення ефективності діяльності державних органів по забезпеченню національної безпеки України і відновленню територіальної цілісності України;

- у навчальному процесі - при розробці навчальних програм і спецкурсів, підготовці навчальних посібників і підручників з конституційного права і місцевого самоврядування, читанні лекцій з відповідних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Сформульовані в ній висновки, пропозиції і рекомендації зроблені автором особисто.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота виконана у відділі конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження були викладені на міжнародних та національних науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародна наукова конференція «Юридична наука: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 13 травня 2009 р.) ; «Международная конференция «Конференция по безопасности и сотрудничеству в Черноморском регионе» (г. Одесса, 3-5 ноября 2009 г.) ; І Науково-практична конференція «Міжнародно-правові проблеми сучасного торговельного мореплавства» (м. Київ, 11 грудня 2012 р. ;) ; ІІ Науково-практична конференція «Міжнародно-правові проблеми сучасного торговельного мореплавства» (м. Київ, 12 грудня 2013 р.) ; Міжнародна науково-практична конференція «Міжнародний правопорядок: сучасні проблеми та їх вирішення. До 125-річчя від Дня народження Володимира Михайловича Корецького» (м. Київ, 19 лютого 2015 року.) ; Міжнародна науково-практична конференція «Конституційний полілог. 20 років Конституції України: суспільство і влада в конституційному процесі» (м. Київ, 23 червня 2016 року;) ; «Круглий стіл» «Військове правосуддя в Україні: актуальні проблеми організації та здійснення» (м. Київ, 6 червня 2017 року).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації за темою дисертаційного дослідження викладені автором у 47 наукових працях, у тому числі: в одній індивідуальній монографії, 8 розділах у колективних монографіях, у 33 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України з юридичних наук, з яких 6 у наукових фахових виданнях України, включених до міжнародних наукометричних баз даних та у 5 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація у вигляді монографії складається із вступу, чотирьох розділів, що поділяються на сімнадцять підрозділів, післямови, висновків та списку використаних джерел - 402 найменування. Загальний обсяг роботи - 576 сторінок, список використаних джерел - 36 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі наводиться загальна характеристика роботи: обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь наукової розробки проблеми, її зв'язок з науковими програмами і планами, визначаються мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет; характеризуються теоретико-методологічнна база дослідження, положення наукової новизни і здобуті наукові результати, практичне значення роботи та дані про її апробацію, структуру та обсяг.

Розділ 1 «Теоретико-правові та методологічні засади національної безпеки» складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто національну безпеку в якості специфічного конституційно-правового інституту і конституційно-правової категорії в контексті розвитку загальної теорії національної безпеки та становлення даного інституту в історії Української державності.

У підрозділі 1. 1 «Національна безпека як конституційно-правова категорія» досліджено розвиток поглядів на безпеку особи і суспільства з давніх часів. Розкрито процес виникнення та формування поняття національної безпеки. Відзначено, зокрема, що термін «національна безпека» було уведено в американський державно-правовий лексикон президентом США Т. Рузвельтом у 1904 р. і цей термін вживався в сенсі оборони як процесу інтеграції зовнішньої, внутрішньої та воєнної політики держави.

Після Другої світової війни ідея національної безпеки знайшла відображення в американському законі «Про національну безпеку» (1947 р.), в якому національна безпека трактувалася як пряма взаємозалежність військової сили з внутрішньою і зовнішньою політикою, з приматом воєнних інтересів над політичними.

Наголошено, що національну безпеку слід розглядати як об'єктивне соціальне явище, яке не існує саме по собі. Воно має конкретно-історичний характер і тісно пов'язане з усіма аспектами життєдіяльності у системі «природа - людина - суспільство». Автор виходить з розуміння безпеки як стану захищеності інтересів і цінностей людини, суспільства і держави від явищ, процесів та інших чинників, що заперечують або ускладнюють їх реалізацію та збереження.

Зазначено, що поняття національної безпеки базується на трьох фундаментальних категоріях: «інтереси», «загрози», «захист». Від їхнього змістовного наповнення значною мірою залежать форми, методи і засоби забезпечення національної безпеки. Зміст поняття «національна безпека» також визначає предметну сферу захисту об'єктів безпеки - особистість, суспільство та державу як суб'єктів відповідних прав та інтересів, поєднаних в рамках інституту національної безпеки.

На думку автора, національна безпека забезпечується насамперед системою конституційно-правових норм, які складають відповідний специфічний конституційно-правовий інститут. Його змістовне дослідження пов'язане із загальною теорію національної безпеки.

У підрозділі 1. 2 «Генезис загальної теорії національної безпеки» проаналізовані наукові підходи до становлення теорії національної безпеки. Відзначено, що процес формування концептуальних засад теорії національної безпеки відбувається за загальними закономірностями формування наукових знань з певними особливостями. По-перше, розвиток теоретичних знань в одній країні неможливий поза контекстом всесвітньої історії і досягненнями правової думки в інших країнах. По-друге, обґрунтування правових засад національної безпеки наукою конституційного права пов'язане із загальним рівнем розробки загальної концепції націобезпекознавства філософами, політологами, юристами.

Зазначається, що розвиток і становлення основних етапів загальної теорії національної безпеки здійснювався під впливом історичних національних ментальних чинників, які традиційно були притаманні тій чи іншій державності, де проблема безпеки упродовж історії розвитку людства виступала необхідною умовою самого його існування та відбивалася в суспільній свідомості як його нагальна потреба і життєво важливий інтерес.

Проаналізовано розвиток і становлення основних етапів загальної теорії національної безпеки і відзначено, що кожний з цих етапів був наповнений своїм змістом, який віддзеркалював особливості розвитку суспільства та державності і має лише йому притаманні риси.

З'ясовано, що перший етап накопичення відповідних знань та ідей щодо проблеми безпеки завершується на початок ХІІІ століття, коли ще не приділялося належної уваги питанню створення необхідних умов для безпеки особистості. Простежується теологічне сприйняття проблеми забезпечення безпеки особи. Разом з тим, зароджується також реалістичне трактування безпеки в контексті забезпечення добробуту як мети особи, суспільства і держави. Напрацювання концептуальних засад національної безпеки дало можливість ученим сформулювати основи загальної теорії безпеки, зокрема, визначити основний постулат внутрішньої безпеки нації, який полягає у захисті державою життєво важливих інтересів особистості.

Формування та становлення ідей і поглядів на проблему безпеки особистості, суспільства та держави створили теоретичне підґрунтя для обґрунтування двох моделей безпеки особистості: ліберальної та соціалістичної. В роботі визначаються концептуальні основи вказаних моделей.

Зазначено, що сучасний етап розвитку загальної теорії національної безпеки бере свій початок у ХХ столітті. Переважаючими стають політологічні дослідження національної безпеки, що пов'язуються з новими реаліями: з'явленням зброї масового ураження та способів її застосування, що обумовило переосмислення ролі воєнної сили та умов її застосування, а також розвитком інформаційного суспільства і пов'язаних з цим світових процесів глобалізації. У зв'язку з цим у роботі аналізуються наукові погляди на проблеми безпеки як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників.

Підрозділ 1. 3 «Становлення та розвиток конституційно-правових засад національної безпеки Української держави» присвячено дослідженню проблеми становлення безпекових інститутів у ході розвитку української державності до проголошення незалежності України у 1991 році.

Характеризується воєнна організація Київської Русі, відзначається роль звичаєвого права як основного регулятора правовідносин цього періоду, а також «княжих уставів» (договорів). Зроблено загальний висновок, що феодальна роздробленість, яка супроводжувалася постійними війнами за землю, робочі руки, політичний вплив, стала визначальним фактором руйнації продуктивних сил суспільства та значного ослаблення рівня безпеки Київської Русі.

Відзначено також, що на стан безпеки в цей період істотно впливали і внутрішні чинники. Так, посилення в XII-XIII ст. наступу феодалів на права селян і міських низів супроводжувалося подальшим зубожінням трудящих мас та поглибленням їх залежності від представників панівного класу. Через ці обставини загострювалися антагоністичні протиріччя в давньоруському суспільстві, що виливалися в антифеодальні повстання селян, які негативно впливали на стан безпеки та обороноздатності суспільства.

Зазначається, що у ході подальшої розбудови української національної державності набуває нових форм і правове регулювання безпеки у самоврядному праві, зокрема, військовому козацькому праві. Конституція 1710 р. Пилипа Орлика, по суті, стала першою спробою на конституційному рівні визначити національно-державні пріоритети і демократичну форму організації влади та регламентувати державний устрій.

Констатовано, що автономну українську державність часів Гетьманату (1648-1783) було ліквідовано у другій половині ХУІІІ ст. З цього часу проблема національної безпеки пов'язується з Російською імперією аж до 1917 р., коли відновився національно-визвольний рух і спроби відродження національної держави. З утворенням УНР конституційно-правову основу національної безпеки становлять акти конституційного характеру, якими стали чотири універсали Української Центральної Ради та Статут про державний устрій, права і вольності УНР. В них уперше йшла мова про забезпечення безпеки української держави власними збройними силами, здійснена спроба формування конституційно-правових засад національної безпеки Української держави.

Розділ 2 «Система національної безпеки України та її конституційно-правовий вимір» складається з п'яти підрозділів, у яких розглядаються питання поняття системи національної безпеки України та її структури, аналізуються складові вказаної системи, характеризуються політична та воєнна складові системи національної безпеки України.

У підрозділі 2. 1 «Поняття та зміст системи національної безпеки» автор, виходячи з аналізу загального поняття системи, розглядає феномен національної безпеки в якості специфічної соціальної системи, головним призначенням якої є збереження найбільш важливих для неї соціальних зв'язків в їх цілісності. Відзначено, що серед дослідників немає єдності у визначенні поняття «система національної безпеки».

Запропонована власна інтерпретація поняття системи національної безпеки як специфічної цілісності відносно самостійних і взаємопов'язаних елементів, якою забезпечується захист життєво важливих прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз їх ліквідації або порушення.

Зазначається, що існування і розвиток системи національної безпеки об'єктивно обумовлюється наявними внутрішніми і зовнішніми загрозами національній безпеці та суттєво залежать від діяльності суб'єктів її забезпечення (сил оборони і безпеки), на які Конституцією і законами України покладається функція забезпечення національної безпеки України.

У роботі наголошується, що зважаючи на нові виклики часу для України у сфері її національної безпеки, постає необхідність розробки і здійснення відповідної безпеково-правової політики держави.

У підрозділі дана характеристика загального змісту системи національної безпеки, до якої автор відносить: органічну взаємодію природних і соціальних зв'язків у розвитку і забезпеченні безпеки людини, суспільства та держави; суб'єктну складову з певними інтересами та цінностями: особистість; групи людей за певними ознаками та їх об'єднання і організації з відповідною структурою (політичні партії, рухи, союзи, релігійні об'єднання) ; державу чи угруповання держав.

Підрозділ 2. 2 «Структура системи національної безпеки та її характеристика» присвячений характеристиці структурного аспекту системи національної безпеки. Тут аналізуються підходи вітчизняних і зарубіжних авторів до проблеми структури системи національної безпеки. Відзначається, що система національної безпеки України виступає як соціальна структура, підпорядкована завданням координації функціонування державних і громадських інститутів у здійсненні стратегічної мети - побудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Структура системи національної безпеки будується навколо структури закладених в основу суспільної практики інтересів, що потребують захисту від різних загроз їх порушення. Автор вважає, що саме такий методологічний підхід дає змогу правильно визначити змістовне наповнення національної безпеки та адекватно побудувати її структуру, забезпечити належне правове регулювання тих суспільних відносин, які виникають у зв'язку із захистом національних інтересів та гарантуванням безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

У зв'язку з цим у даному підрозділі роботи відзначається, що чинний Закон України «Про основи національної безпеки України» недостатньо враховує цей підхід і визначає загрози у таких сферах як зовнішньополітична, державна безпека, воєнна, державного кордону, внутрішньополітична, економічна, соціальна, гуманітарна, науково-технологічна, екологічна, інформаційна (ст. 7). Але сфера державного кордону фактично не є самостійною, а виступає складовою воєнної сфери та сфери державної безпеки.

Також відзначено недостатню теоретичну розробку такої важливої складової, як внутрішня безпека. Пропонується авторське визначення поняття «внутрішня безпека» як напрям національної безпеки щодо забезпечення гарантування сприятливих умов життя і продуктивної діяльності громадян, державних і суспільних інститутів, захист інтересів людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз. Внутрішня безпека є необхідною умовою національного державотворення, а тому актуальним є наукове визначення поняття внутрішньої безпеки як головної складової національної безпеки.

У роботі внутрішня безпека розглядається під кутом зору її юридичного визначення в контексті засад внутрішньої політики України. Відзначено, що згідно Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» щодо сфери безпеки основними засадами є: забезпечення життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави; своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у зовнішньополітичній, оборонній, соціально-економічній, енергетичній, продовольчій, екологічній та інформаційній сферах. Але ці положення не відображають ряду аспектів системи національної безпеки, зокрема, в частині забезпечення, зокрема правового, її належного функціонування та розвитку.

Запропоновано також авторське визначення поняття «зовнішня безпека». На думку дисертанта, це напрям національної безпеки, який передбачає забезпечення національних інтересів та захист безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх загроз.

Здійснено розгляд структури системи національної безпеки з урахуванням її поділу на види та підвиди в залежності від об'єкта захисту: конституційні права і свободи людини; суспільні матеріальні, духовні, морально-етичні, історичні та інші цінності; інформаційне середовище; природне середовище та природні ресурси країни; держава, її конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність та недоторканість кордонів.

У підрозділі 2. 3 «Складові системи національної безпеки Української держави» розглянуто безпосередньо систему національної безпеки України в аспекті її структурних складових та їх правового забезпечення на рівні Конституції України і національного законодавства.

Відзначено, що за роки незалежності було сформовано конституційно-правову базу політики національної безпеки Української держави. У Конституції України закріплено ряд таких фундаментальних понять як: «економічна безпека», «інформаційна безпека», «державна безпека» (стаття 17), «екологічна безпека» (статті 16, 92) ; «інтереси національної безпеки» (статті 32, 34, 36, 39) ; «забезпечення національної безпеки» (стаття 41) ; «основи національної безпеки» (стаття 92) ; «національна безпека» і «сфери національної безпеки», «небезпека державній незалежності» (стаття 106) ; «особиста безпека» (стаття 126) ; «громадська безпека» (стаття 138). Конституційне закріплення знайшов особливий координаційний орган при Президентові України - Рада національної безпеки і оборони України (стаття 107).

У роботі зроблено висновок, що центральне місце серед складових системи національної безпеки посідає економічна безпека, оскільки спосіб виробництва матеріального життя є визначальним фактором соціальних, політичних, юридичних, духовних процесів у життєдіяльності суспільства.

Акцентовано увагу на правовій складовій у функціонуванні системи національної безпеки України, яку становлять Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», низка міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, інші нормативно-правові акти. Економічна безпека є базовою складовою системи національної безпеки України, забезпечення якої є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу (ст. 17 Конституції).

З аналізу економічної складової в роботі зроблено висновок про неналежну взаємодію економічної та правової складових, внаслідок чого виникли загрози національній безпеці України у вигляді тіньової економіки та корупції, які стали руйнівними факторами для суспільства і держави, а також особистості.

Разом з тим звертається увага на законодавчу невизначеність самого поняття «система національної безпеки» та її структурних складових. Через дроблення родового поняття на різновиди втрачається його координуюча сутність. Так, частина перша статті 17 Конституції в якості найважливішої функції держави визначає «забезпечення економічної та інформаційної безпеки» України. А у в статті 16 Конституції встановлено як обов'язок держави «забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України» та подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. На думку автора, не менш важливими є й інші види безпеки, зокрема, гуманітарна, демографічна, інтелектуальна тощо. Цей аспект слід було б врахувати у процесі удосконалення чинної Конституції України.

У підрозділі 2. 4 «Політична складова системи національної безпеки та її український вимір» характеризується в конституційно-правовому аспекті політична складова системи національної безпеки держави. Встановлено, зокрема, що змістовний аспект політичної складової необхідно розглядати крізь призму такої категорії, як «політична система», яка забезпечує організацію суспільства як цілісності через її головний інститут - державу.

Саме держава об'єднує в собі особливу групу людей, призначенням яких є захист національних інтересів. Держава реалізує політику, спрямовану на своєчасне виявлення, попередження і нейтралізацію зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, забезпечення конституційних прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю, на збереження соціально-політичної стабільності суспільства, зміцнення позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, на поліпшення екологічної ситуації.

Відповідно до Конституції єдиним джерелом державної влади в Україні є Український народ, який здійснює владу через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Окрему групу серед них становлять державні органи, які реалізують специфічні повноваження щодо вироблення і періодичного уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України; створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки, удосконалення її організаційної структури; здійснення контролю за реалізацією заходів у сфері національної безпеки. До цих органів, зокрема, належать Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та Рада національної безпеки України (далі - РНБО).

Проаналізувавши повноваження цих органів, автор робить висновок, що основним призначенням політичної складової системи національної безпеки України є максимальне виявлення, мобілізація та використання закладених у суспільстві можливостей, спрямованих на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах їх життєдіяльності.

У підрозділі 2. 5 «Воєнна складова системи національної безпеки України» розглянуто в конституційно-правовому вимірі специфіку винятково важливої складової системи національної безпеки, якою є її воєнна складова. Анексія території Автономної Республіки Крим і триваючі воєнні дії на Сході України вкотре підтвердили аксіому, що виникнення та утвердження України як незалежної суверенної держави пов'язане насамперед із забезпеченням її власної воєнної безпеки. У роботі аналізується воєнна політика України на сучасному етапі в контексті вказаної ситуації.

Відзначається, що відповідно до рішення РНБО від 2 вересня 2015 р. «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» визначені основні завдання воєнної політики України у найближчий час і в середньостроковій перспективі. Серед них, зокрема: локалізація і нейтралізація у найкоротший строк воєнно-політичної кризи у східних регіонах України, запобігання її переростанню у масштабну збройну агресію; ліквідація не передбачених законом збройних формувань та відновлення повного контролю державного кордону України; реформування Збройних Сил України; відновлення престижу військової служби; удосконалення системи мобілізаційної підготовки та мобілізації, в тому числі створення необхідної кількості підготовленого військового резерву; організація цілісного сектору безпеки і оборони держави як головного елементу системи забезпечення воєнної безпеки, тощо.

Відповідно до Засад внутрішньої і зовнішньої політики та на основі Конституції України сформована законодавча база, що охоплює практично всі напрями діяльності у воєнній сфері. Особливе місце посідають закони, якими регулюється функціонування ядра Воєнної організації держави - Збройних Сил України: «Про Збройні Сили України», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про організацію оборонного планування» та інші.

Аналізуються основні положення вказаних законів. Їх основою є воєнна політика України, тобто діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки держави, пов'язана із запобіганням воєнним конфліктам, організацією та здійсненням військового будівництва і підготовкою Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, інших утворених відповідно до закону військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення до збройного захисту національних інтересів.

Зроблено висновок, що для України, яка має оборонну доктрину, мають бути створені сучасні, з характерними ознаками євроатлантичної моделі Збройні Сили - оптимальні за чисельністю, багатофункціональні, добре озброєні, всебічно забезпечені, спроможні виконувати покладені на них завдання у будь-яких умовах і водночас не надто обтяжливі для Української держави.

Нове законодавство України про національну безпеку покликане розв'язати багато конкретних правових проблем - від регламентації різних видів безпеки (воєнної, економічної, екологічної, інтелектуальної, інформаційної, генетичної, технологічної тощо), до контролю й нагляду за діяльністю самих органів, які забезпечують національну безпеку. Йдеться фактично про необхідність формування якісно нової правової політики у воєнній сфері та напрацювання відповідного законодавства на науковій основі.

Розділ 3 «Конституційно-правові аспекти системи забезпечення національної безпеки Української держави» складається з шести підрозділів, присвячених аналізу визначальної ланки в системі національної безпеки, якою є підсистема забезпечення національної безпеки, конституційно-правовим засадам та характеристиці організаційних і функціональних аспектів вказаної підсистеми.

У підрозділі 3. 1 «Конституційні засади системи забезпечення національної безпеки» досліджено підсистему забезпечення системи національної безпеки України. Відзначається, зокрема, що дана підсистема є тією ланкою, від якої вирішальною мірою залежить ефективність та дієвість системи національної безпеки України і виступає як система (системна реальність) засобів для забезпечення належного функціонування цілісної системи національної безпеки.

Констатовано, що Концепція національної безпеки України, ухвалена Верховною Радою у 1996 році, визначала поняття системи забезпечення національної безпеки як організованої державою сукупності суб'єктів - державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями і завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України. В той же час у чинному Законі України «Про основи національної безпеки України» поняття «система забезпечення національної безпеки» взагалі відсутнє, хоча у статті 10 Закону визначено основні функції суб'єктів системи забезпечення національної безпеки України.

В роботі аналізуються погляди різних авторів на дане поняття, вказано на необхідність системного підходу до його трактування.

На основі аналізу досвіду України і реалій сьогодення відзначено низку недоліків даної підсистеми і вказується, що лише за умови створення цілісної системи забезпечення національної безпеки можливий ефективний захист національних інтересів, прав і свобод людини і громадянина в Україні. З цією метою необхідно вирішити двоєдине завдання: 1) розвитку наукової бази правової політики і формулювання науково обґрунтованої стратегії (концепції) національної безпеки; 2) вироблення концепції розвитку законодавства щодо реалізації вказаної стратегії.

Підрозділ 3. 2 «Принципи системи забезпечення національної безпеки України та їх характеристика» присвячений визначенню та характеристиці принципів, за якими має будуватися і функціонувати система забезпечення національної безпеки України. Розкривається методологічне значення відповідних принципів і запропоноване авторське бачення системи цих принципів. Розглядається характеристика загальних принципів, принципу матеріальності та принципу розвитку.

Відзначається, зокрема, що методологічне значення принципу розвитку набуває вираження у низці певних вимог стосовно практичної діяльності суб'єктів системи забезпечення національної безпеки. По-перше, це вимога розглядати будь-які реальні та потенційні загрози національним інтересам з точки зору їхніх безперервних змін і розвитку. З принципу розвитку випливає й вимога підходити до усіх явищ конкретно-історично. Необхідно враховувати, чим наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку національним інтересам України, були раніше, якими вони стали тепер у процесі історичних перетворень і які тенденції цих змін можливі у майбутньому.

В роботі охарактеризовано також інші принципи: пріоритету прав і свобод людини; верховенства права і дотримання законності; забезпечення балансу інтересів людини, суспільних і державних інтересів; своєчасності та адекватності прийняття заходів щодо забезпечення національної безпеки; пріоритетності мирних (договірних) засобів розв'язання конфліктів перед силовими; єдності розмежування повноважень та взаємодії органів держави у забезпеченні національної безпеки; демократичної цивільної підконтрольності Воєнної організації держави і інших структур в системі забезпечення національної безпеки; обов'язковості міжнародного права і належного виконання взятих державою на себе зобов'язань; поваги суверенітету та територіальної цілісності інших держав; участі України у міжнародних миротворчих структурах безпеки, у тому числі у світовому розподілі сфер відповідальності щодо підтримання миру та міжнародної безпеки; забезпечення належного рівня професіоналізму суб'єктів системи забезпечення національної безпеки; відповідальності цих суб'єктів за прийняття рішень у сфері національної безпеки Української держави.

Підрозділ 3. 3 «Захист конституційних прав людини та гарантування її особистої безпеки в умовах сучасних викликів та загроз» присвячено дослідженню в конституційно-правовому аспекті об'єктів національної безпеки України. Такими об'єктами є визначені Конституцією та законодавством України соціальні і державні цінності і блага, що задовольняють інтереси і потреби людини, суспільства і держави, з приводу яких суб'єкти забезпечення національної безпеки вступають у відповідні відносини щодо безпеки та захисту цих об'єктів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Це випливає зі статті 3 Конституції України, згідно з якою «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Зазначається, що у статті 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» в якості об'єктів національної безпеки визначені: людина і громадянин, їх конституційні права і свободи; суспільство, його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності; інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава, її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Дисертантом звертається увага на те, що пріоритетним об'єктом системи національної безпеки України законодавець визначив конституційно-правовий інститут прав і свобод людини і громадянина. У цьому зв'язку забезпечення індивідуальної (особистої) безпеки є точкою відліку відносно інших об'єктів національної безпеки.

У підрозділі відзначається, що конституційні права і свободи людини, за якими стоять відповідні інтереси окремої людини як виразники національних інтересів, як об'єкт національної безпеки України не отримали належного відображення на законодавчому рівні. У статті 8 Закону України «Про основи національної безпеки» національні інтереси розглядаються лише як життєві матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні.

Встановлено, що ступінь захищеності прав і свобод людини і громадянина від їх порушення визначається рівнем гарантованості кожного з цих прав і свобод. Відповідно до принципу гарантованості прав і свобод людини і громадянина їх закріплення здійснено як безпосередньо в Конституції України, так і в чинному законодавстві. В роботі розглядається поняття, структура та механізми реалізації конституційно-правових гарантій прав і свобод людини, а також наголошено на неприпустимості обмеження прав людини і громадянина.

В роботі аналізуються загрози особистій безпеці людини, що порушують її життєві права та законні інтереси у різних сферах життєдіяльності. У зв'язку з цим констатується, що розв'язання проблем, пов'язаних із захистом прав і свобод людини, забезпечення її суспільної безпеки не може бути ефективним за відсутності належних соціально-економічних, політичних і юридичних гарантій цих прав і свобод. Звертається увага на те, що в Законі України «Про основи національної безпеки України» забезпечення особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина визначено в якості одного з головних напрямів державної політики з питань національної безпеки.

У підрозділі 3. 4 «Громадянське суспільство як об'єкт національної безпеки Української держави» обґрунтовується важливість методологічної складової у дослідженні суспільства взагалі та громадянського суспільства як об'єкта національної безпеки. Проаналізовано підходи в науковій літературі до визначення різних сфер життєдіяльності суспільства, підкреслено значення методологічного аспекту визначення суспільства в якості об'єкта в системі національної безпеки.

Відзначається, що незважаючи на проголошену Конституцією України соціальну спрямованість економіки (стаття 43), фактичний стан економічної сфери, захищеності інтересів українського суспільства як об'єкта національної безпеки на сьогодні не відповідає цим вимогам. Одним із найбільш негативних наслідків економічних реформ в Україні стало те, що вони, як правило, здійснювались хаотично, без достатнього наукового обґрунтування. Це призвело до обвального падіння виробництва, закриття та банкрутства підприємств, катастрофічного збільшення дефіциту бюджету і, як наслідок, занепаду соціальної сфери та масового зубожіння народу.

Автор звертає увагу на те, що внутрішні суперечності соціально-економічного розвитку України та глобальні світові кризові явища провокують цілу низку реальних і потенційних загроз в економічній сфері та створюють небезпеку життєво важливим інтересам суспільства, самому його існуванню.

Проаналізовано політичні чинники, що впливають на стан захищеності національних інтересів і гарантування безпеки особи і суспільства від зовнішніх і внутрішніх загроз. Відзначено, що такими чинниками є дієздатність влади, її стабільність та здатність попереджати й долати соціальні сплески, соціальну напругу, структурні кризи, які справляють суттєвий вплив на стан національної безпеки в Україні.