Засоби доказування в цивільному процесі: види, особливості

Експертиза може бути призначена за заявою осіб, які бе руть участь у справі на стадіях підготовки справи до розгляду і під час її судового розгляду. Експертиза призначається ухва лою суду, в якій згідно зі ст. 143 ЦПК зазначаються:

підстави та строк для проведення експертизи;

з яких питань потрібні висновки експертів;

ім'я експерта або найменування експертної установи, екс пертам якої доручається проведення експертизи, об'єкти, які мають бути досліджені;

перелік матеріалів (об'єкти експертного дослідження, пред мети, документи, зразки для порівняльного дослідження і документи, що стосуються предмета експертизи, а також інші матеріали, які мають значення для її проведення, що передаються для дослідження);

попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Фурса С. Я., Фурса Є, І., Щербак С. В. Цивільний процесуальний кодекс України : Науково - практичний коментар : У 2 т. \ За ред.. С. Я. Фурси . - К.,2017. - С. 420.

Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це по трібно з огляду на характер досліджень або якщо об'єкт дос ліджень неможливо доставити до суду. Експерт дає у письмо вій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку, яке заноситься до журналу су дового засідання.

У висновку експерта має бути зазначено:

коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) проводилася експертиза;

на якій підставі була проведена експертиза;

хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові;

які матеріали використав експерт;

докладний опис проведених досліджень;

висновки, зроблені в результаті дослідження;

обгрунтовані відповіді на поставлені судом запитання.

У висновку також обов'язково зазначається попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Письмовий висновок експерта оголошується в судовому за сіданні. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта йому можуть бути поставлені запитання. Першою ставить питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, потім інші особи, які беруть участь у справі. Як що експертизу призначено за клопотанням обох сторін, пер шим ставить питання експертові позивач і його представник. Суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити запитання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку приєднуються до справи (ст. 189 ЦПК).

Висновок експерта не є обов'язковим для суду і оцінюється за загальними правилами, згідно з якими жодний не має напе ред встановленої сили. Суд може не погодитися з висновком експерта і без призначення повторної експертизи вирішити справу на підставі інших доказів. Але незгода суду з виснов ком експерта повинна бути мотивована у судовому рішенні (ст. 60 ЦПК). Лезін Є. Особливості забезпечення показань свідків у цивільному процесі України. Підприємство господарство і право. 2018. №2. С.68 -70.

За необхідності може проводитись додаткова чи повторна експертиза. Додаткова експертиза призначається у випадку, як що висновок експерта визнано неповним або неясним, а повторна -- якщо визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, чи його правильність викликає сумніви. Молчанов В. В. Основы теории доказательств в граждан-ском процессуальном праве : учебн. пособие / В. В. Мол-чанов. - К. : Зерцало-М, 2012. - 360 с.

Законодавством передбачена участь у цивільному процесі спеціаліста як особи, що володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що по требують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухва лою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фо тографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуа льних дій і його допомога технічного характеру не замінює висновку експерта.

Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відпо відати на поставлені судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні об ставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу (ст. 54 ЦПК).

Допит свідка

Кожний свідок допитується окре мо. При цьому свідки, які ще не дали показань, не можуть перебу вати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'я совує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань. За наявності відповідних підстав суд приймає відмову від давання показань шляхом постановлення ухвали.

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги, яка підписується свідком і разом із розпискою приєднується до справи: «Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи». Фурса С. Я., Фурса Є, І., Щербак С. В. Цивільний процесуальний кодекс України : Науково - практичний коментар : У 2 т. \ За ред.. С. Я. Фурси . - К.,2017. - С. 438

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ста вити питання свідку після закінчення його допиту особами, які бе руть участь у справі. Ставити питання свідкам можна і під час до слідження інших доказів. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, як що вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідни ми або не стосуються предмета розгляду. Молчанов В. В. Основы теории доказательств в граждан-ском процессуальном праве : учебн. пособие / В. В. Мол-чанов. - К. : Зерцало-М, 2012. - 360 с.

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. За згодою сторін суд може дозво лити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи.

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або на ступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Крім того, суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

Якщо показання свідка пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті, він може користуватися записами. Ці записи подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

Допит малолітніх свідків і неповнолітніх свідків має деякі особливості. Так, малолітні і, за розсудом суду, неповнолітні свідки допитуються в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання пока зань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. Після закінчення допиту такі свідки видаляються із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною їх присут ність.

Педагог, батьки, усиновлювачі, опікуни або піклувальники мо жуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлю вати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли ві сімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою су ду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі.

Після повернення цієї особи до зали судового засідання головую чий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

У разі відкладення розгляду справи показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час до питу їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судово му засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, повинні бути оголошені і досліджені в судовому засіданні, в якому ухвале но рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою. Особи, які беруть участь у справі, мають право ви словити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої по яснення.

Якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що фак ти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки у порядку, встановленому статтями 180-182 ЦПК України.

РОЗДІЛ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ ДОКАЗІВ ТА ЗАСОБІВ ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

3.1 Порядок розгляду судом справи про визнання спадщини відумерлою

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усу нення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина визнається відумерлою в судовому порядку.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається відповідним органом місцевого самоврядування до суду за місцем відкриття

299спадщини після спливу одного року з часу її відкриття (частини 1, 2 ст. 1277 ЦК України, ст. 274 ЦПК України).

У такій заяві повинні бути вказані відомості про:

1) час і місце відкриття спадщини;

2) майно, що становить цю спадщину;

3) докази, які підтверджують належність цього майна спадко давцю;

4) відсутність спадкоємців за заповітом і за законом або усу нення їх від права на спадкування, або неприйняття ними спадщини, або відмову від її прийняття (ст. 275 ЦПК України).

Суд відмовляє у прийнятті заяви про визнання спадщини від-умерлою, якщо вона подана до закінчення одного року з часу від криття спадщини.

Розгляд справи про визнання спадщини відумерлою відбувається у судовому засіданні з обов'язковою участю заявника та з обов'яз ковим повідомленням усіх заінтересованих осіб (ст. 277 ЦПК України).

У разі, якщо суд встановить, що спадкоємці за заповітом і за за коном відсутні або усунені від права на спадкування, або якщо спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

3.2 Виконання рішення суду про визнання спадщини відумерлою

Слід зауважити, що ЦК не відносить органи місцевого самоврядування та/або державу до спадкоємців будь-якої черги (глава 86 ЦК), тобто виключає їх з участі в спадкуванні за законом, що підтверджується ст. 1222 ЦК, відповідно до якої спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (ст. 2 ЦК). Таким чином, органи місцевого самоврядування, які відповідно до ст. 19 Конституції зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, набувають право на звернення до суду тільки після розгляду наявного в суді спору про право. На користь такої думки свідчить також те, що відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК у випадках, встановлених законом, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Відповідно до ст. 274 ЦПК заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених ЦК, подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відповідно до ч. З ст. 15 ЦПК суди розглядають справи, визначені у ч. 1 ст. 15 ЦПК, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Згідно зі ст. 234 ЦПК окреме провадження -- це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 234 ЦПК суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до ч. 6 ст. 235 ЦПК якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. При прийнятті такої заяви суд повинен врахувати ст. 1221 ЦК, яка місцем відкриття спадщини визнає останнє постійне місце проживання спадкодавця -- місто, село тощо. Слід враховувати, що місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті спадкодавця, наприклад, якщо він помер не в місці свого постійного проживання: під час перебування у відрядженні, санаторії, місцях позбавлення волі. У цих випадках місцем відкриття спадщини вважається той населений пункт, де громадянин постійно мешкав. Так, місцем проживання (і, відповідно, місцем відкриття спадщини) студентів, військовослужбовців строкової служби, осіб, засуджених до відбування покарання у вигляді позбавлення волі, вважається місто, село, селище тощо, в якому вони постійно проживали до вступу у відповідний навчальний заклад, або до призиву на військову чи альтернативну службу, або до призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Проте в разі смерті громадянина, що постійно проживав у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться ця установа1. Таке встановлення "місця відкриття спадщини" випливає із загального аналізу норм щодо спадкування та норм, що визначають місце проживання особи, зокрема ст. 29 ЦК.

Заява про визнання спадщини відумерлою має відповідати загальним вимогам ст. 119 ЦПК і особливостям, передбаченим ст. 275 ЦПК, зокрема містити відомості про час і місце відкриття спадщини; про майно, що становить спадщину; докази, що свідчать про належність цього майна спадкодавцю; про відсутність спадкоємців за заповітом і законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або про відмову від її прийняття. Невиконання зазначених вимог тягне процесуальні наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК, -- залишення заяви без руху із наданням строку на усунення недоліків.

Встановлюючи зазначені факти, суду необхідно врахувати, що відумерлою спадщина може стати і в тих випадках, коли один спадкоємець відпадає за однією підставою, а другий -- за іншою. Наприклад, коли за наявності тільки 2 спадкоємців, наприклад, 2 братів спадкодавця, один з них позбавлений права на спадкування заповідачем шляхом вказівки в заповіті, а інший відмовиться від прийняття спадщини. Виходячи з положень ст. 1277 ЦК., вимагається щоб усі, а не лише деякі спадкоємці відмовились від прийняття спадщини або були її позбавлені. В таких випадках усе спадкове майно визнається відумерлим. У разі якщо не з'явились в установлений строк лише деякі спадкоємці або відмовились від спадщини лише деякі з них, або заповідач позбавив права спадкування тільки деяких спадкоємців, за загальним правилом частина спадкового майна, яка належить тому, хто не з'явився, відмовився від спадщини чи позбавленому права спадкування, переходить не до держави, а до інших спадкоємців наступної черги1. На підставі зазначених положень К.А. Граве дійшов висновку, що визнання спадщини відумерлою можливе лише тільки щодо всього майна в цілому. Незважаючи на те, що зазначений висновок зроблений ще за радянських часів, він і досі залишається актуальним та не суперечить чинному українському цивільному законодавству.

У разі встановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, суд ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

ВИСНОВКИ

Засоби доказування є спеціальним заходом через те, що може здійснюватись лише судом і передбачає два шляхи застосування: як безпосередньо судом, що розглядатиме справу, так і іншим судом у порядку окремого доручення, але за ініціативою заінтересованих осіб та на підставі ухвали суду, де буде розгляд датися чи розглядається справа по суті.

Подаючи докази, сторони реалізовують своє право на доказування і одночасно виконують обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на третіх осіб, органи та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК). Тобто, процесуальним законом встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК), так і обов'язок із доказування. Це не і колізія у законі, а закріплення положення, за яким суб'єкт доказування шляхом реалізації своїх прав щодо доказування доводить обставини своїх вимог чи заперечень. І якщо він не братиме участі у процесі доказування, то може настати негативний наслідок у вигляді відмови у задоволенні позову (позивачеві) чи, навпаки, -- задоволення пред'явлених позовних вимог для відповідача.

Зміст доказів -- сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти -- дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть виступати в безпосередній і опосередкованій формі -- прямого або побічного доказу.

Процесуальна форма доказів -- засоби доказування виступають джерелами інформації про фактичні дані. Статтею 27 ЦПК (ч. 2) встановлено п'ять процесуальних форм одержання фактичних даних: пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновки експертів. Але в процесуально-правовому становищі сторін перебувають заявники й заінтересовані особи в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження, а також інші особи, які беруть участь у справі. Вони подають докази (ст. 30 ЦПК), дають письмові і усні пояснення суду (ст. 180 ЦПК), в яких вміщується інформація про фактичні дані, одержані в результаті особистого спостерігання або від інших осіб, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому пояснення таких осіб є засобом доказування.

В судовій практиці в цивільних справах допускається розширення кола засобів доказування. В разі необхідності судами можуть бути прийняті як письмові докази документи, одержані за допомогою електронно-обчислювальної техніки. А з врахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, суд може також досліджувати подані звуко-відео записи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://nbuv.gov.ua редакція від 30.09.2016.

2. Цивільний процесуальний кодекс України. Закон від 18.03.2004 № 1618-IV // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://nbuv.gov.ua Редакція від -04. 09. 2018 року.

3. Андрійцьо В. Д. Теоретичні проблеми доказу¬вання в цивільному судочинстві України: [монографія] / В. Д. Андрійцьо. - Ужгород: ТОВ «ІВА», 2014. - С. 272.

4. Боннер А.Т. Традиционные и нетрадиционные средства доказывания в гражданском и арбитражном процессе : [монография] / А.Т. Боннер. -Одеса. : Проспект, 2015. - 616 с

5. Грабовська О. Зміст предмета доказування у цивільному процесі / О. Грабовська // JURNALUL JURIDIC NA?IONAL: TEORIE ?I PRACTICГ * НАЦИОНАЛЬНЫЙ ЮРИДИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ: ТЕОРИЯ И ПРАКТИКА * NATIONAL LAW JOURNAL: TEORY AND PRACTICE. - 2015. - №7. - С. 38 -41

6. Доказування у цивільному процесі України: проблеми теорії і практики / О. О. Грабовська - Київ.: Юрінком інтер, 2017. - 504

7. Дрогозюк К. Б. Особенности определения предмета доказывания в гражданском процессе Украины / К.Б. Дрогозюк // Тенденціі? та пріоритети реформування законодавства Украі?ни : матеріали всеукраі?нськоі? науковопрактичноі? конференціі? (м. Херсон, 8-9 грудня 2017 року). - Херсон??: Видавничии? дім «Гельветика», 2018. - С. 32-34

8. Конверський А. Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Центр учбової літератури, 2018. - 536 с.

9. Кулакова В. Ю. Гражданскый процесс зарубежных стран (Франция и Англия) : учебное пособие для аспирантов / [Кулакова В. Ю., Миззоян М. Э., Соловьев А. А.] ; отв. ред. В. Ю. Кулакова - Москва : Проспект, 2017. - 256 с

10. Лазько О.М. Засоби доказування у цивільному процесі: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.М. Лазько; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2015. - 18 с

11. Лєзін Є. Особливості забезпечення показань свідка у цивільному процесі / Є. Лєзін // Підприємство, господарство і право. - 2018. - № 2. - С. 24-33.

12. Новікова Н. А. Поняття та ознаки свідка в цивільному процесі / Н. А. Новікова // Право і суспільство. - 2016. - № 6. - С. 41-48

13. Ніколаєць Ю.О. До питання розмежування понять докази та доказування у цивільному процесі // Актуальні питання державотворення в Україні: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених (30 берез. 2012 р) / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, юрид. ф-т ; [уклад.: І.С. Сахарук (голова) та ін.; редкол.: І.С. Гриценко (голова) та ін.]. - К.: Прінт-Сервіс, 2014. - С. 89 472 с

14. Молчанов В. В. Основы теории доказательств в граждан¬ском процессуальном праве : учебн. пособие / В. В. Мол¬чанов. - Одеса . : Зерцало-М, 2012. - 360 с.

15. Марченко Р. В. Допит свідка як спосіб забезпечення судом доказів по цивільних справах / Р. В. Марченко // Форум права. - 2016. - № 2. - С. 442-448 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-2/12mrvpcc.pdf

16. Решетникова И. В. Доказывание в гражданском про¬цессе: учеб.- практ. пособие / И. В. Решетникова. - Одеса . : Издательство Юрайт; ИД Юрайт, 2017. - С. 40.

17. Руда Т. Достовірність доказів у цивільному судочинстві США та України: порівняльно-правовий аспект / Т. Руда // Вісник національного університету імені Тараса Шевченка. - 2017. - № 87. - С. 73-78.

18. Теоретичні проблеми цивільного процесуального права : Підручник / М.М.Ясинок, М.П.Курило, О.В.Кіріяк, О.О.Кармаза, С.І.Запара та ін.; За заг. ред. д.ю.н. професора М.М. Ясинка. - К.: Алерта, 2016 С. 554

19. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»; Гражданский процесс: [учебник] / Отв. ред. В. В. Ярков. - 8-е изд., перераб. и доп. - М. : Инфотропик Медиа, 2016. - С.

20. Цивільний процес : навч. посіб. для здобувачів вищ.освіти / [К. В. Гусаров, М. В. Жушман, С. О. Кравцов та ін.]. - Х. : Право, 2017. - 234 с.

21. Цивільний процес України : [підручник] / за заг. ред. Р.М. Мінченко. - Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2014. - 720 с.

22. Штефан А.С. Поняття судового доказування у цивільному процесі / А.С. Штефан // Часопис Академії адвокатури України. - 2015. - Т. 8. - № 1. - С. 64-72. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chaau_2015_8_1_10.pdf

23. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://nbuv.gov.ua редакція від 30.09.2016.

24. Цивільний процесуальний кодекс України. Закон від 18.03.2004 № 1618-IV // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://nbuv.gov.ua Редакція від 03. 08. 2018 року.

25. Про судоустрій та статус суддів. Закон України від 30 09. 2016 року // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://nbuv.gov.ua Редакція від 05. 08. 2018 року

26. Адамова О. С. Питання доказування та доказів у цивільному процесі / О. С. Адамова // Правова держава очима молодих дослідників: матеріали 5- звітної щорічної студентської наукової конференції ( Одеса, 25 квітня 2016 р.), Одеса, 2017. - С. 247.

27. Андрійцьо В. Д. Понятійний апарат процесу судового до¬казування цивільного судочинства (історико-правовий підхід) / В. Д. Андрійцьо // Вісник Вищої ради юстиції. - 2017. - № 2 (14). - С. 60-69.

28. Братель О. Г. Показання свідків в цивільному процесі: нетрадиційний підхід у використанні доказу [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://goal-int.org/pokazannya-svidkivv-civilnomu-procesi-netradicijnij-pidxid-uvikoristanni-dokazu/

29. Булгакова І. В. Електронні докази в господарському процесі: поняття та порядок застосування / І. В. Булгакова // Вісник господар. судочинства: Видання Вищого Господарського суду України. - 2016/1. -№1. - С. 85-90.

30. Васильєв С. В. Цивільний процес України [ текст ]: навчальний посібник / С. В. Васильєв - К. : « Центр учбової літератури», 2013. - 456с.

31. Воронюк О. Електронні докази: що вважати оригіналом а що - копією? Закон і Бізнес. 2017. № 45(1343). С.12.

32. Ворожбит С. П. Электронные средства доказывания в гражданском и арбитражном процессе: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.15 / С. П. Ворожбит - СПб, 2016. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1425375 (дата звернення 12.03.2016) - Назва з екрана.

33. Грабовська О. Зміст предмета доказування у цивільному процесі / О. Грабовська // JURNALUL JURIDIC NA?IONAL: TEORIE ?I PRACTICГ * НАЦИОНАЛЬНЫЙ ЮРИДИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ: ТЕОРИЯ И ПРАКТИКА * NATIONAL LAW JOURNAL: TEORY AND PRACTICE. - 2015. - №7. - С. 38 -41

34. Гусєв О. Ю, Поняття та види електронних доказів у цивільному процесі / О. Ю. Гусєв // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». - 2016. - № 1(13) : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://lj.oa.edu.ua/articles/2016/n1/16hoyutp.pdf.

35. Іліопол О. М. Проблеми призначення та проведення судової експертизи на стадії апеляційного провадження в цивільному процесі / О. М. Іліопол // Актуальні проблеми держави та права. Збірник павукових статей. Одеса. - 2017. - С. 337

36. Кодола Б. Електронні докази: регулювання, яке буде складно застосувати на практиці. URL: http://zib.com.ua/ua/131203-elektronni_dokazi_regulyuvannya_yake_bude_skladno_zastosuvat.html.

37. Каламайко А. Ю. Електронні засоби доказування в цивільному процесі: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / А. Ю. Каламайко; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2016. - 20 с.

38. Кучер Т. М. Теоретичні основи процесу доказування у цивільному судочинстві України / Т. М. Кучер // Часопис Київського університету права * 2017/2. - С. 169 - 173

39. Каламайко А. Ю. Місце електронних засобів доказування та окремі питання їх використання в цивільному процесі. Право та інновації. 2015. № 2(10). С. 127-132.

40. Лезін Є. Особливості забезпечення показань свідків у цивільному процесі України. Підприємство господарство і право. 2018. №2. С.68 -70.

41. Лезін Є. Поняття та зміст забезпечення доказів у цивільному процесі України. URL: http://zib.com.ua/ua/131203-elektronni_dokazi_regulyuvannya_yake_bude_skladno_zastosuvat.html

42. Павлова Ю. С. Особливості збирання і процесуального закріплення електронних доказів в цивільному судочинстві. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2017. №4. С.76-80.

43. Теоретичні проблеми цивільного процесуального права : Підручник / М.М.Ясинок, М.П.Курило, О.В.Кіріяк, О.О.Кармаза, С.І.Запара та ін.; За заг. ред. д.ю.н. професора М.М. Ясинка. - К.: Алерта, 2016 С. 554

44. Фурса С. Я., Фурса Є, І., Щербак С. В. Цивільний процесуальний кодекс України : Науково - практичний коментар : У 2 т. \ За ред.. С. Я. Фурси . - К., 2017. - С. 420

45. Цивільний процес : навч. посіб. для здобувачів вищ.освіти / [К. В. Гусаров, М. В. Жушман, С. О. Кравцов та ін.]. - Х. : Право, 2017. - 234 с.

46. Штефан А. С. Поняття судового доказування у цивільному процесі / А. С. Штефан // Часопис Академії Адвокатури України. - 2015. - том 8 № 5 С. 64 - 71

Размещено на Allbest.ru