Корупційні злочини: поняття та загальна характеристика
Наукове та нормативно-правове розуміння корупції. Обґрунтованість вживання терміну "корупційний злочин". Підстави віднесення злочинів до категорії корупційних. Визначення механізму корупційних відносин. Стан та тенденції розвитку корупції в Україні.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.12.2019 |
| Размер файла | 109,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Курсова робота
ТЕМА «КОРУПЦІЙНІ ЗЛОЧИНИ: ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА»
План
корупція корупційний злочин правовий
Вступ
1. Загальна характеристика поняття корупція
2. Корупційні злочини і корупційна злочинність
3. Механізм корупційних відносин
4. Стан, структура та тенденції розвитку корупції в Україні
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Корупція є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що корупція стала основною політичною проблемою кінця XX століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне - корупція є проблемою, розв'язання якої для багатьох країн є надзвичайно актуальною справою. Це повною мірою стосується України, високий рівень корумпованості якої визнано її політичним керівництвом, законодавчим органом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями.
Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу України. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки.
В останні роки в Україні у сфері протидії корупції зроблено досить багато - прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією, розроблено спеціальну антикорупційну програму, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому злу, запроваджено систематичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції тощо.
Однак, ці та інші, здійснювані в державі та суспільстві, заходи не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Причин тому багато - як об'єктивних, так і суб'єктивних. Одна з них полягає у тому, що протягом існування України як незалежної держави антикорупційні процеси не мали належного наукового забезпечення. Власне, на сьогодні проблему протидії корупції визначають три аспекти, співіснування яких є досить парадоксальним фактом: по-перше, вона є надзвичайно актуальною для соціального життя загалом і для юридичної науки і практики зокрема, що визнається і підкреслюється усіма; по-друге, про неї надзвичайно багато говорять політики, журналісти, інші категорії громадян; по-третє, при цьому вона характеризується низьким рівнем наукового дослідження.
Констатація низького рівня дослідження не говорить про відсутність будь-яких наукових досліджень проблеми протидії корупції. Вони є, але їх рівень не відповідає потребам антикорупційної діяльності, яка є комплексом правових, адміністративних, виховних та інших заходів, що здійснюються з метою забезпечення законності діяльності органів державної влади, професійного і чесного виконання службовцями своїх повноважень, недопущення встановлення корумпованих зв'язків, виявлення фактів корупційних діянь, притягнення до відповідальності винних осіб, мінімізації наслідків такого роду діянь, усунення причин та умов, які сприяють корупційним правопорушенням.
При цьому не дослідженими належним чином залишається низка ключових для антикорупційної діяльності питань.
Ключовим питанням, яке не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття корупції. У широко вживаний термін «корупція» різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від зведення корупції до такого злочину як одержання хабара, закінчуючи визначенням корупції за допомогою загальних формулювань, які не містять конкретних ознак правопорушення (стійкий зв'язок, система взаємовідносин тощо). Не з'ясовано також, чи можливо дати універсальне поняття корупції, яке б відповідало вимогам різних галузей науки, що становить корупція у правовому відношенні тощо. Разом з тим, визначення поняття корупції дає можливість визначитись з колом корупційних діянь, а також наповнити конкретним юридичним змістом зазначений термін.
До числа не вирішених питань, які мають важливе теоретичне і практичне значення для антикорупційної діяльності, відноситься і питання про механізм корумпованих відносин. З'ясування цього питання дозволить не лише більш глибоко і точно визначити соціальну сутність корупції та її правову природу, але і виробити адекватні заходи протидії цьому злу. Іншими словами, механізм протидії корупції повинен виходити з механізму корумпованих відносин.
Особливості корупційних процесів та антикорупційної діяльності в Україні - це цілий комплекс питань, які потребують свого дослідження. Відповідь на них дасть змогу визначити закономірності розвитку корупційних процесів, їх тенденції, недоліки антикорупційного законодавства, основні проблеми, які виникають у його застосуванні, інші причини неефективної антикорупційної діяльності.
1. Загальна характеристика поняття «корупція»
Етимологія слова «корупція». Розпочати варто зі звернення до етимології самого слова. Дослідники виділяють кілька варіантів походження терміна «корупція». Одні вважають, що він походить від сполучення латинських слів «correi» (кілька учасників зобов'язальних відносин з приводу одного предмета) і «rumpere» (ламати, пошкоджувати, порушувати, скасовувати). В результаті утворився самостійний термін «corrumpere», який передбачає участь у діяльності кількох осіб, метою яких є «гальмування» нормального ходу судового процесу або процесу управління справами суспільства.
Іноді цей термін також пов'язують з латинським словом, але вже дещо іншим - «corruptio», яке тлумачиться як «підкуп, продажність громадських і політичних діячів, посадових осіб».
Приблизно таке ж тлумачення цьому поняттю дає С. І. Ожегов. «Корупція, - зазначає він, - підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів». Крім підкупу і продажності, енциклопедичні словники тлумачать латинське слово corruptio ще й як псування і розбещування. Останнє, як вже зазначалось, підкреслює глибинний аспект корупції як соціального явища, яке свідчить про розбещення певних посадових осіб державних органів владою і розкладання системи державної влади.
Авторитетний юридичний словник Генрі Блека визначає корупцію як: «діяння, яке вчиняється з наміром надати деякі переваги, що несумісні з офіційними обов'язками посадової особи і правами інших осіб; діяння посадової особи, яка неправомірно використовує своє становище чи статус для одержання будь-якої переваги для себе або іншої особи в цілях, які протирічать обов'язкам і правам інших осіб».
Деякі енциклопедичні видання пояснюють корупцію як процес, пов'язаний з прямим використанням посадовою особою прав (повноважень), наданих їй посадою, з метою особистого збагачення, включаючи в цей процес підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, дачу хабарів і т. п.
Автори вітчизняного юридичного словника-довідника пропонують розглядати корупцію як одну з форм зловживання владою, пов'язаною з підкупом посадових осіб.
Як злочинну діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами наданих їм прав і владних можливостей з метою особистого збагачення, пропонує розглядати корупцію М. Ю. Тихомиров. До найбільш типових проявів корупції він відносить підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, хабарництво за законне чи незаконне надання благ і переваг, протекціонізм - висування працівників за ознаками родичання, земляцтва, особистої відданості і приятельських стосунків. Як видно із вжитих М. Ю. Тихомировим у пропонованій ним дефініції поняття «корупція» слів «злочинна діяльність» цей автор відносить до корупції лише кримінально карані діяння. Приблизно такої ж позиції щодо розуміння поняття «корупція» дотримуються значна частина авторів інших юридичних енциклопедичних видань.
В окремих енциклопедичних виданнях корупція відверто називається конкретним злочином, який полягає у прямому використанні посадовою особою прав, пов'язаних з її посадою, з метою особистого збагачення.
Таким чином, енциклопедичні визначення, які повинні характеризуватися чіткістю, точністю, лаконічністю і однозначністю дефініцій, не дають виразної і однозначної уяви про корупцію з юридичної точки зору.
Слід зауважити, що абсолютна більшість енциклопедій і словників радянської доби, які дають тлумачення терміна «корупція», спеціально підкреслюють, що корупція як явище характерне і притаманне для буржуазної держави і суспільства, де має місце експлуатація людини людиною, де державний апарат знаходиться у підпорядкуванні монополій, де для цього закладені умови у самій економічній і політичній системі капіталістичного суспільства.
Наукове розуміння поняття «корупція». Аналіз вживання терміна «корупція» в юридичній літературі засвідчує, що вченими висловлюється надзвичайно широке розмаїття думок щодо розуміння суті цього явища. При цьому інколи висловлюються не тільки надзвичайно загальні, нечіткі формулювання, а й такі, що виключають одне одного. Як справедливо зауважує російський дослідник О. І. Мізерій, існує багато різних визначень поняття «корупція», але повної ясності і правової точності до цього часу немає.
Найчастіше під корупцією пропонують розуміти підкуп і продажність посадових осіб, що відображається кримінально-правовим поняттям «хабарництво». Але й при цьому існують різні підходи. Одні автори вважають, що корупцією охоплюється будь-яке одержання хабара, інші, як, наприклад, П. М. Панченко, розглядають корупцію як систему систематично скоюваного організованого хабарництва.
Дехто з дослідників стверджує, що хабарництво лише набуло рис такого антисоціального явища як корупція.
Інші автори вважають помилковим зведення корупції до хабарництва. Так, на думку В. С. Лукомського, підкуп посадових осіб (хабарництво) є лише однією з складових корупції. А. А. Аслаханов визнає хабарництво одним з найбільш поширених і небезпечних видів корупції. При цьому він зазначає, що хабарництво не завжди виступає як вид кримінально караної корумпованої поведінки, оскільки корупція - це насамперед «хвороба» державного чиновницького апарату. У цьому розумінні корупція - це акт правопорушення з боку державних службовців. П. С. Матишевський, характеризуючи хабарництво, вважає, що «воно є складовою корумпованості багатьох ланок державного апарату».
Поряд з використанням влади або посадових повноважень корупцією визнається використання авторитету посади та пов'язаних з нею можливостей, але задоволення інтересів третіх осіб шляхом неправомірного використання офіційних повноважень, авторитету влади та інших можливостей, які надає посадовій особі її посада, являє собою корупцію лише тоді, коли такі інтереси є груповими. Отже, за таким підходом задоволення інтересу однієї іншої особи не є корупцією.
Такий підхід видається необгрунтованим, оскільки кількість осіб, інтере-си яких задовольняються в результаті дій посадової особи, не мають суттєвого значення для визнання їх корупційними. Головне, як зазначалось вище, що при цьому приватним інтересам необгрунтоване надасться перевага над інтересами суспільства або держави.
Корупція розгадається і як елемент (ознака) або різновид організованої злочинності. На відміну від вищевикладених підходів, прибічниками цієї точки зору корупція не розглядається як самостійне явище, а вона зводиться до структурного елементу, системоутворюючої ознаки або різновиду організованої злочинності. Корупційними проявами можуть визнаватися хабарництво, іншого роду посадові зловживання, але лише в рамках організованої злочинності.
Визначення поняття корупції обмежуються загальними ознаками і харак-теризується відсутністю чітких формулювань, які б дозволили виділити суттєві ознаки цієї правової категорії. Це, наприклад, визначення корупції як акту правопорушення державних службовців або як системи відповідних стосунків між певними посадовими особами та кримінальним середовищем на основі протиправної діяльності цих посадових осіб на шкоду державним та суспільним інтересам тощо.
У наведених вище точках зору відображено доктринальне розуміння корупції як правової категорії і воно лише з одного боку характеризує це поняття. Щоб з'ясувати інші підходи щодо визначення цього поняття, необхідно розглянути розуміння корупції, яке має місце на законодавчому рівні, у документах міжнародно-правового характеру, правоохоронній діяльності, а також у свідомості пересічних громадян.
Нормативно-правове розуміння корупції. Одним із перших варіантів офіційного розуміння поняття «корупція» з боку вищих органів державної влади України була законодавча пропозиція, яка містилась у листі Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1993 р. № 19-683/4, адресованому Верховній Раді України з приводу виконання п. 2 згаданої вище постанови Верховної Ради України Постанові від 23 січня 1993 р. «Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю», який передбачав необхідність законодавчого визначення зазначеного поняття. Цим листом пропонувалось передбачити у законі, що корупція - це «суспільне небезпечне діяння, що полягає в корисливому використанні посадовими особами свого службового становища і пов'язаних з ним можливостей для збагачення, протиправного одержання матеріальних чи інших благ і переваг в особистих чи групових інтересах».
Таким чином, корупція зводилась до конкретного суспільно небезпечного діяння (злочину), а точніше до посадового зловживання, яке:
1) мало корисливий характер;
2) було спрямовано на збагачення або протиправне одержання матеріаль-них чи інших благ і переваг в особистих чи групових інтересах.
Поняття корупції, яке безпосередньо було визначено у законі, за багатьма ознаками наближалося до наведеного вище, хоча водночас і суттєво відрізнялось від нього. У Законі України «Про боротьбу з корупцією» Документ 1700-VII, чинний, поточна редакція -- Редакція від 31.08.2018, підстава - 2462-VIII (ст. 1), воно сформульовано таким чином: «Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг».[1]
Основною формальною особливістю такого визначення поняття «корупція» є те, що воно має нормативно-правовий характер. Що стосується суті самої корупції, то її відзначає низка моментів: по-перше, корупція розглядається як діяльність; по-друге, така діяльність пов'язується із протиправним використанням службових повноважень; по-третє, сфера цієї діяльності обмежується сферою державного управління; по-четверте, її відзначає чітко визначена корислива (матеріальна) спрямованість. За формою прояву вона с близькою до одержання хабара, зловживання владою або посадовим становищем, хоча і не тотожна їм.
Слід погодитись з тими вченими і практиками, які вважають передбачене у Законі України «Про боротьбу з корупцією» поняття «корупція» не зовсім вдалим. Про те, що це поняття не можна визнати досконалим і універсальним, оскільки воно відображає розуміння корупції у вузькому смислі і може бути застосоване лише у контексті зазначеного закону, відзначали і окремі автори Закону України «Про боротьбу з корупцією». Саме фахівці, які працювали над підготовкою цього закону, відчули всю складність чіткого юридичного визначення поняття «корупція». Пропонувалися різні підходи, різні варіанти визначень. Вносилась пропозиція (і слід зазначити - не позбавлена підстав) взагалі відмовитися від загальної дефініції. Було й інше - пропонувалося розглядати корупцію як злочин і передбачити у КК спеціальну норму про відповідальність за корупцію.
Як уже зазначалось, на законодавчому визначенні поняття «корупція» особливо наполягали керівники правоохоронних органів, які вбачали у відсутності такого визначення основну правову перешкоду ефективній протидії корупції. І хоча для більшості фахівців, що працювали в робочій групі по підготовці відповідних законопроектів, необхідність законодавчого визначення цього поняття викликала великий сумнів, у результаті багатьох дискусій, у тому числі і на засіданні парламентської Комісії з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, було прийнято компромісне рішення - дати загальне визначення поняття «корупція» і сформулювати основні види корупційних діянь, що знайшло своє відображення у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією».
Таким чином, вказане законодавче визначення поняття «корупція» - це результат певного компромісу, який за тодішніх умов прийняття цього закону (політичних, організаційних, стану вітчизняних наукових досліджень у сфері протидії корупції), мабуть, не міг мати принципово іншого рівня досконалості. Однак, незважаючи на власну недосконалість, це визначення все ж зіграло свою позитивну роль у загальному розумінні поняття «корупція».
По-перше, корупцією визнається одержання особою, уповноваженою на виконання державних функцій чи прирівняною до неї особою вигоди не лише матеріального, а й нематеріального характеру. Поділяючи такий підхід у принципі (для визнання діяння корупційним не суть важливо, яку саме вигоду отримує суб'єкт від зловживання своїм службовим становищем), вважаю, що у конкретному випадку зазначене положення застосоване необгрунтовано. Річ у тому, що визначення корупції цією статтею дається лише для потреб Закону України «Про боротьбу з корупцією». А корупційні діяння, які визначені у ст. 2 ЗУ «Про корупцію», так чи інакше пов'язані з неправомірним одержанням матеріальних цінностей, тобто за своєю суттю зводяться до одержання матеріальної вигоди.
По-друге, вказівка на використання зазначеною у цій статті особою свого посадового становища як ознаки корупції видається зайвою, оскільки це охоплюється більш широким поняттям «у зв'язку з виконанням наданих їй повноважень».
2. Корупційні злочини і корупційна злочинність
Обґрунтованість вживання терміну «корупційний злочин». Позиція тих учених та практиків, які виділення такої категорії злочинів як корупційні ставлять в залежність від наявності чи відсутності у вітчизняному кримінальному законодавстві термінів «корупція», «корупційні злочини» базується виключно на формальних ознаках, не враховуючи суті питання, а тому її не можна визнати належним чином обгрунтованою. Виділення корупційних злочинів як особливого виду злочинів видається абсолютно правомірно обгрунтованим з огляду на зазначене вище і таке.
1. Поняття «корупційний злочин» - поняття конвенційне, тобто таке, що має відповідний нормативно-правовий зміст. Воно, як і інше - «корупційне правопорушення» - вживається у такому міжнародному документі, як Конвенція про кримінальну відповідальність за корупцію, прийнятій 4 листопада 1998 р. в м. Страсбург і відкритій для підписання 1999 р. Таким чином, це поняття є загальновизнаним у міжнародному праві, що дає можливість, по-перше, стверджувати про виділення такої групи злочинів в принципі, по-друге, використання такого терміну для потреб національного права.
2. Наявність зазначеної групи злочинів логічно випливає з чинного законодавства України. Вітчизняне законодавство вживає такі терміни як «корупція», «корупційні діяння», «правопорушення, пов'язані з корупцією» (закони України «Про боротьбу з корупцією», «Про державну службу» (ст. 37), «Про прокуратуру» (ст. 50-1) та інші). Із законодавчого визначення понять «корупція» та «корупційні діяння» та інших положень Закону України «Про боротьбу з корупцією» (ст. ст. 1, 3, 7, 8) випливає, що корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, можуть бути злочинними. Це також визнано Концепцією боротьби з корупцією в Україні на 2015-2018 рр., в якій сказано, що у правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь. У законах України «Про державну службу» (ст. 37), «Про прокуратуру» (ст. 50-1), «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (ст. 5), «Про статус суддів» (ст. 43) міститься формулювання («умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища»), яке за своїм змістом є якщо не аналогічним, то дуже близьким до поняття «корупційні злочини». Слід звернути увагу, що у цих законах йдеться не про посадові чи якісь інші злочини, на які у КК України міститься пряма вказівка, а саме про умисні злочини, вчинені з використанням свого посадового становища. Відповідним положенням з таким термінологічним зворотом зазначені закони були доповнені Законом України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією». Як уже зазначалось, цим термінологічним зворотом розробники цього закону намагались означити коло злочинів, які за своєю суттю є корупційними. Більше того, частиною представників авторського колективу по розробці згаданого законопроекту замість зазначеного формулювання пропонувався термін «корупційні злочини», який навіть було вжито в одному із варіантів проекту цього закону, але який в силу певних причин (головним чином через побоювання неоднозначного його тлумачення на практиці) не був закріплений у законі.
Отже, хоча закон та інші нормативно-правові акти і не називають прямо корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, які утворюють склад злочину, корупційними злочинами, вони все ж дають підстави для того, щоб називати такими всі кримінально карані правопорушення корупційного характеру.
Слід зазначити, що кримінальне законодавство деяких країн прямо вказує на корупційний характер окремих складів злочинів. Так, Кримінальний кодекс Киргизької Республіки (ст. 303) передбачає відповідальність за такий злочин як корупція, а Кримінальний кодекс Республіки Молдова (ст. 189-4) - за недотримання посадовою особою вимог закону про боротьбу з корупцією та протекціонізмом.
3. Термін «корупційний злочин» є визнаним і широко вживаним у юридичній науці багатьох держав світу, у тому числі тих, які виникли на теренах колишнього СРСР і правові системи яких є близькими до правової системи України.
4. Виділення такого виду злочинів як корупційні для потреб кримінально-правової науки та практики не лише можливе, але й доцільне з точки зору особливої правової сутності, спільності ознак злочинних діянь, які охоплюються поняттям «корупція». Ці злочини виділяє те, що вони об'єднуються у відповідну групу не за формальним розташуванням в системі Особливої частини КК залежно від того, в якій главі знаходяться статті про їх відповідальність, а за цілим рядом спільних і обов'язкових для всіх їх ознак змістовного характеру: суб'єкта злочину, сфери вчинення, особливостей ознак об'єктивної і суб'єктивної сторони складу злочину. Такий підхід не є абсолютно новим для кримінального права та кримінології, оскільки за подібним принципом виділяються такі види злочинів, як, наприклад, транспортні, фінансові, економічні, митні, податкові, валютні, комп'ютерні і такі види злочинності як рецидивна, жіноча, корислива, насильницько-корислива, організована, професійна, пенітенціарна, політична тощо.
Таким чином, вживання в юридичній науці і практиці терміну «корупційні злочини», який є узагальнюючим для певної категорії єдиних за своєю суттю злочинів, на моє переконання е не лише обґрунтованим з правової точки зору, але й доцільним з точки зору юридичної науки і практики.
Підстави віднесення злочинів до категорії корупційних. При цьому слід зазначити, що ключовим у проблемі, що розглядається, є не питання про застосування термінології, а інше - з'ясування того, які саме діяння, визнані кримінальним законом злочинними, можна віднести до категорії корупційних злочинів? Відповідь на нього потребує окреслення кола ознак корупційного злочину і на підставі цього визначення юридичної сутності корупційного злочину та формулювання загальної дефініції цього поняття. Іншими словами, визначення кола корупційних злочинів залежить, насамперед, від визначення підходу в розумінні такого соціального явища як корупція.
Цьому розумінню сприятиме визначення об'єктивних та суб'єктивних ознак корупційних злочинів.
Об'єктом таких злочинів є встановлений порядок діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, а також порядок реалізації посадовими особами таких органів наданої їм влади та посадових повноважень.
Відповідні зловживання посадових осіб можливі і у приватному та інших секторах, але це не є корупцією, оскільки у такому разі відсутнє посягання на відносини, що виникають у процесі реалізації публічної влади. «Корозія» влади, яка настає внаслідок корупції, можлива через державний апарат, а не через комерційні структури та інші організації.
Об'єктивна сторона полягає у неправомірному використанні (зловживанні) посадовими особами наданої їм влади або посадових повноважень.
Суб'єктом корупційного злочину є не будь-яка посадова особа у розумінні ст. 164 КК, а лише посадова особа органів державної влади та органів місцевого самоврядування [2].
Особливість суб'єктивної сторони полягає у тому, шо шляхом зловживання посадова особа переслідує особистий інтерес чи прагне задовольнити інтерес третіх осіб. При цьому такий інтерес не обов'язково має бути корисливим. Це може бути будь-який особистий інтерес.
З огляду на це, видається, що ознаками, які визначають сутність корупційних злочинів, є:
1) особлива сфера соціальних відносин, в якій можливе вчинення корупційних злочинів, - сфера державного управління та місцевого самоврядування;
2) неправомірне використання (зловживання) посадовою особою наданої їй влади або свого посадового становища;
3) задоволення шляхом такого зловживання особистого інтересу чи інтересу третіх осіб;
3) спеціальний суб'єкт - особа, уповноважена на виконання функцій держави. Якщо адаптувати цю формулу до положень чинного кримінального законодавства, то - це посадова особа органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У цьому зв'язку з категорії корупційних злочинів, слід виключити зловживання повноваженнями особами, які виконують управлінські функції в комерційних та інших організаціях і за цією ознакою за чинним -кримінальним законодавством визнаються посадовими особами. Посадові особи таких організацій мають різні повноваження, різний статус, різні завдання тощо. Отже, для них навіть не можуть бути встановлені однакові обмеження, пов'язані із зайняттям тих чи інших посад.
Деякі автори обґрунтовують необхідність звуження кола суб'єктів корупційних злочинів ще й певною доцільністю, а саме з точки зору можливостей забезпечення дійового контролю за діяльністю суб'єктів корупції, недопущення з їх боку корупційних діянь, виявлення таких і їх розслідування. Слід погодитись з С. В. Максимовим, який стверджує. що «інтересам боротьби з корупцією сприяло б звуження суб'єктів корупції і віднесення до них тільки державних службовців, що дозволить забезпечити необхідний рівень відповідного контролю, у тому числі фінансового. Необхідний облік ресурсів правоохоронної системи, інакше вона не «відреагує» на нові закони».
Таким чином, корупційними можна визнати злочини, які полягають у неправомірному використанні (зловживанні) посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування наданої їм влади або свого посадового становища в особистих інтересах або інтересах третіх осіб.
Види корупційних злочинів. Аналіз кримінального законодавства через призму зазначених вище положень дозволяє віднести до категорії корупційних злочинів такі суспільно небезпечні діяння, як одержання хабара (ст. 168), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166), посадова підробка (ст. 172), розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадовим становищем (ст. 84), винесення суддями завідомо неправосудного рішення (ст. 176), втручання у вирішення судових справ з використанням посадового становища (ст. 176-1), втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки з використанням посадового становища (ст. 189-3), зловживання військової посадової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254) та інші. Власне за описаними вище ознаками корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин, який учиняється посадовою особою органу державної влади або органу місцевого самоврядування з використанням влади або свого посадового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб (таких злочинів у чинному КК, а також у проекті нового КК України понад тридцять) [2].При цьому, одна частина з таких злочинів може бути безумовно визнана корупційними, інша - зарахована до категорії корупційних лише з певним застереженням, тобто лише за певних умов їх вчинення.
Так званими безумовно корупційними злочинами є суспільне небезпечні діяння, всі ознаки яких, що вказують на їх корупційний характер, зазначені в законі чи за необхідності випливають з його змісту. До них, зокрема, відносяться одержання хабара (ст. 168 КК), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК), розкрадання державного або колективного майна з використанням посадового становища (ст. 84 КК), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 174 КК), винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 176 КК), зловживання військової посадової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254 КК). Ці злочини можуть бути вчинені лише посадовими особами, завжди пов'язані із зловживанням наданих їм влади або посадових повноважень, завжди вчиняються з корисливої або іншої заінтересованості [ 2 ].
Єдине, що заплутує ситуацію з однозначним визнанням окремих із зазначених злочинів корупційними, - це можливість їх вчинення не лише у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Йдеться про такі посадові злочини, як одержання хабара (ст. 168 КК) та зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК).
Як відомо, чинне кримінальне законодавство (ст. 164 КК) визнає певних осіб посадовими незалежно від сфери їх діяльності. Такими можуть бути визнані особи, які займають відповідні посади чи виконують відповідні функції в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях, на підприємствах приватної чи колективної форм власності (у тому числі спільних, кооперативних та інших) тощо [2].
Такий стан речей у науковій літературі визнається неправильним, оскільки суб'єктом посадових злочинів має бути не просто посадова особа, а публічна посадова особа. Відповідальність за зловживання посадовими особами своїм офіційним статусом має бути диференційована хоча б з огляду на те, що такого роду діяння, вчинювані посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, та вчинювані посадовими особами інших установ, підприємств та організацій, посягають на різні об'єкти. На необхідність такої диференціації неодноразово вказували багато вітчизняних учених (О. Я. Свєтлов, С. В. Трофімов, О. О. Дудоров). Однак, ситуація у цьому плані залишається незмінною, більше того, вона перенесена і в проект нового КК України, в якому зберігся існуючий підхід щодо визначення посадової особи. І якщо не відбудеться принципових змін у цьому питанні при прийнятті нового КК в цілому, то і надалі доведеться керуватися положеннями щодо визначення поняття посадової особи, які закладені у чинному КК, усвідомлюючи при цьому, що сьогоднішнє законодавче визначення посадової особи «суперечить юридичній природі посадових злочинів».
До так званих умовних корупційних злочинів відносяться злочини, вчинення яких не завжди супроводжується ознакою корупційності - в одних випадках вони мають корупційний характер, в інших - ні. Це, як правило, пов'язано з законодавчим описанням ознак суб'єкта злочину (може вчинятися і непосадовими особами) та суб'єктивної сторони злочину (для наявності складу злочину закон не вимагає корисливої мотивації чи іншої особистої заінтересованості). До цієї категорії корупційних злочинів відносяться, зокрема: порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 80-3 КК), видання нормативних актів, якими змінюються доходи і розходи бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 80-4 КК), перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 127 КК); підробка виборчих документів, приписка або неправильний підрахунок голосів (ст. 128 КК); порушення таємниці голосування (ст. 129 КК); порушення посадовою особою законодавства про референдум (ч. ч. 2 і 3 ст. 129 КК); порушення недоторканності житла громадян (ст. 130 КК), переслідування громадян за критику (ст. 134-1 КК), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166 КК), провокація хабара (ст. 171 КК), посадова підробка (ст. 172 КК), завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 173 КК), примушення давати показання (ст. 175 КК), невиконання судового рішення (ст. 176-4 КК), бездіяльність військової влади (ст. 254-3 КК) -суб'єктивна сторона цих складів злочину не пов'язується з корисливою або іншою особистою заінтересованістю; порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності чи ставлення до релігії (ст. 66 КК), протидія законній підприємницькій діяльності (ст. 155-8 КК), втручання у вирішення судових справ (ст. 176-1 КК), втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки (ст. 189-3 КК) - суб'єктом цих злочинів можуть бути як приватні, так і посадові особи (вчинення їх посадовою особою утворює кваліфікований склад таких злочинів).
За умов вчинення таких злочинів посадовою особою і переслідування корисливого чи іншого особистого інтересу є всі підстави визнавати їх корупційними.
Особливе місце у питанні визнання того чи іншого злочину корупційним належить даванню хабара. Ця особливість зумовлена трьома моментами: 1) віднесенням законом давання хабара до посадових злочинів; 2) загальним суб'єктом його вчинення; 3) нерозривним зв'язком давання хабара з одержанням хабара.
Абсолютна більшість авторів, які так чи інакше у своїх роботах (у тому числі дисертаційних дослідженнях) торкались цього питання, однозначно вважають давання хабара корупційним злочином. Таким чином, давання хабара визнається злочином, якій безумовно відноситься до категорії корупційних. Така позиція видається спірною, оскільки цьому злочину не властиві щонайменше дві визначені вище ознаки, які характеризують злочин як корупційний: наявність спеціального суб'єкта і можливість зловживання суб'єктом давання хабара владою або посадовим становищем.
Безумовно, давання хабара може бути вчинена посадовою особою з використанням наданої їй влади або своїх посадових повноважень і бути спрямованою для задоволення особистого, у т. ч. і корисливого інтересу. Але й у такому випадку відсутні підстави для безумовного віднесення дачі хабара до категорії корупційних злочинів. По-перше, як уже зазначалось, для цього немає достатніх законодавчих підстав, а, по-друге, вчинення посадовою особою таких дій виходить за рамки складу давання хабара і потребує додаткової кваліфікації за ст. 165 КК, яка передбачає відповідальність за такий корупційний злочин як зловживання владою або посадовим становищем.
За будь-яких обставин давання хабара може бути визнана корупційним злочином лише умовно, як це до речі, має місце з визнанням цього злочину посадовим. Сам по собі факт розміщення його у главі «Посадові злочини» не є підставою того, що давання хабара - посадовий злочин у повному розумінні цього слова. Віднесення давання хабара до посадових злочинів обумовлене лише одним моментом - нерозривним зв'язком його з таким посадовим злочином, як одержання хабара. Інакше кажучи, давання хабара, як, до речі, і посередництво в хабарництві, відносяться до посадових злочинів тому, що вони разом з одержанням хабара утворюють необхідну співучасть. Особливість зазначених злочинів (давання хабара і одержання хабара) полягає в тому, що одержання хабара неможливе без його давання, і, навпаки, давання хабара неможливе без його одержання. Ця особливість (нерозривний зв'язок з корупційним злочином) є також підставою для умовного віднесення давання хабара до корупційних злочинів.
Особливістю корупційних злочинів є те, що, з одного боку, будучи об'єднаними за вищезазначеними ознаками в окрему групу злочинів вони можуть бути складовими інших груп злочинів, які утворюються за формальними чи не формальними ознаками. Так, за формальними ознаками (місцем розташування конкретного корупційного злочину у тому чи іншому розділі Особливої частини КК) корупційні злочини можуть входити до більшості із визначених законом категорій злочинів (злочинів проти держави - ст. 66, 80-1, 80-3, 80-4 КК, проти державної та колективної власності - ст. 84 КК, злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина - ст. 130, 133, 134-1 КК, господарських злочинів - ст. 148-7 КК, посадових злочинів - ст. ст. 165, 166, 168, 171, 172 КК, злочинів проти правосуддя - ст. ст. 173, 174, 175 КК, злочинів проти порядку управління - ст. 189-3 КК, злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я - 227-1 КК, військових злочинів - ст. ст. 254, 254-2, 254-3 КК). За неформальними (змістовними) ознаками корупційні злочини можуть входити до складу економічних, фінансових злочинів, злочинів, вчинюваних організованими злочинними групами (організована злочинність) тощо.
З іншого боку, знову ж таки, будучи об'єднаними за комплексом притаманних лише їм ознак, корупційні злочини за своїм змістом не збігаються із жодним іншим видом злочинів, утвореним як за формальними, так і неформальними ознаками. Це повною мірою стосується і такого виду злочинів, як посадові злочини (глава VII Особливої частини КК України), з якими найчастіше ототожнюють корупційні злочини. Річ у тому, що не всі посадові злочини є корупційними (взяти ту ж халатність, яка за ознаками суб'єктивної сторони не може бути визнана корупційним злочином, оскільки вчиняється з необережності), і не всі корупційні злочини у свою чергу є посадовими (у розумінні глави VII чинного КК України) [2].
Що стосується корупційної злочинності, то її можна визначити як сукупність зумисних злочинів, учинених посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням влади або свого посадового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб.
Корупційну злочинність, як і злочинність загалом, характеризують такі показники як її стан, структура, динаміка. Ці показники корупційної злочинності, а також деякі інші особливості, які її характеризують у кримінологічному плані, розглянуті нижче у розділі, присвяченому рівню, структурі та тенденціям розвитку корупції в Україні.
Розглянуті аспекти не вичерпують повного розв'язання розглядуваної проблеми (окремі з них у вітчизняній літературі висвітлюються вперше, до того ж лише у постановному плані), однак вони з достатньою очевидністю свідчать про незаперечну актуальність їх дослідження в сучасних умовах розвитку нашого суспільства, у тому числі визначення поняття, сутності корупційних злочинів, вирішення питань їх кваліфікації, поняття корупційної злочинності, співвідношення її з іншими видами злочинності тощо.
Висновки:
1. Виділення такого виду злочинів, як корупційні, логічно випливає з чинного законодавства і обумовлено потребами кримінально-правової науки і практики. Зокрема, воно надає можливість більш чітко з'ясувати соціальну та правову сутність корупції і забезпечити комплексний підхід до протидії їй, сконцентрувавши основну увагу на найбільш небезпечних проявах цього явища, якими є корупційні злочини.
2. Корупційні злочини об'єднуються в окрему групу не за формальним розташуванням у системі Особливої частини КК, а за цілим рядом спільних і обов'язкових для всіх їх об'єктивних і суб'єктивних ознак змістовного характеру.
3. Залежно від законодавчого описання їх ознак корупційні злочини можуть бути поділені на два види: 1) так звані безумовно корупційні (всі ознаки, які вказують на їх корупційний характер, зазначені в законі чи з необхідністю випливають з його змісту); 2) так звані умовно корупційні злочини (описання їх ознак в законі свідчить про те, що їх вчинення не завжди має корупційний характер).
3. Механізм корупційних відносин
Визначення механізму корупційних відносин у науковій літературі. Питання про механізм корумпованих відносин (корупційної поведінки) у розв'язанні розглядуваної проблеми відноситься до ключових. З'ясування механізму корумпованих відносин дозволяє більш глибоко і точно визначити соціальну сутність і правову природу корупції, її види, закономірності розвитку, а зрештою - виробити адекватні заходи протидії цьому злу.
Аналіз спеціальної літератури свідчить про те, що питанню визначення механізму корупції з боку науковців не приділяється належна увага, до того ж у теорії права воно вирішується неоднозначно. Пояснюється це рядом моментів, зокрема, складністю зазначеного питання, різними підходами щодо його вирішення, а також недооцінкою його значущості для антикорупційної діяльності.
Більшість учених, які так чи інакше торкались проблеми визначення корупції, спеціально не зупинялись на з'ясуванні механізму корумпованих відносин. Але з ключових положень їхнього визначення цього поняття можна дійти висновку щодо розуміння ними такого механізму.
Так, І. В. Сервецький визначає корупцію як «єднання представника державного апарату з вітчизняними і (або) зарубіжними кримінальними формуваннями, які діють з власної вигоди на шкоду політиці та економічній сфері». Таким чином, ключовим словом, за допомогою якого І. В. Сервецький визначає поняття корупції, є термін «єднання». При цьому він не уточнює, що слід розуміти під зазначеним терміном, що охоплюється його змістом. З характеристики організованих злочинних угруповань, на якій цей автор далі зупиняється у своїй роботі, можна дійти висновку, що у зміст названого терміну він включає найрізноманітніші види протиправної діяльності: підкуп злочинними угрупуваннями представників державної влади, проникнення представників таких угрупувань у політичні та державні установи, утримання своїх людей на керівних посадах у таких установах за допомогою незаконно набутого капіталу, сприяння окремим посадовим особам у їх політичній кар'єрі.
Отже, зазначене «єднання» І. В. Сервецький, якщо виходити зі змісту його роботи, розуміє як односторонній вплив організованих злочинних угруповань на владні структури, який головним чином здійснюється двома шляхами: 1) за допомогою підкупу державних службовців та політиків; 2) шляхом «проштовхування» своїх представників у владні структури. І хоча в подальшому І. В. Сервецький зазначає, що «однією з умов життєздатності організованих угруповань є встановлення корумпованого взаємозв'язку і взаємовідносин з представниками законодавчої, виконавчої і судової влади», він все ж детально не розкриває механізму корумпованих відносин, оскільки не показує у процесі такого «корумпованого взаємозв'язку і взаємовідносин» ролі суб'єкта корупції - корумпованих осіб законодавчої, виконавчої і судової влади. Хоча, як відомо, без суб'єкта корупції, без його відповідної поведінки, процес корумпування неможливий.
Досліджуючи корупцію в контексті проблем протидії організованій злочинності в сфері економіки та фінансів, Г. Л. Репецька розглядає корупцію, з одного боку, як спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу, захисту організованої злочинності від соціального контролю, а з іншого, - як спосіб збагачення чиновників, поступового вростання кримінальних структур в державний апарат. Таким чином, Г. Л. Репецька фактично виділяє чотири окремих аспекти корупційної поведінки, а саме такі як: 1) спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу; 2) захист організованої злочинності від соціального контролю; 3) спосіб збагачення чиновників; 4) спосіб поступового вростання кримінальних структур у державний апарат.
З такої характеристики корупції очевидне те, що корупція є вигідною справою, як власне для корупціонера (спосіб його збагачення), так і для тих осіб та структур, включаючи насамперед організовані злочинні угруповання, які задовольняють свій інтерес за допомогою корумпованої поведінки чиновника. При цьому для останніх можливе багатоцільове використання корупційних зв'язків: для одержання прибутку, для самозахисту від дії закону та інших форм соціального контролю, для проникнення в легальні структури державної влади. Така характеристика кидає певне світло на механізм корумпованих відносин, обмальовує його контур, але все ж не визначає його змісту, оскільки має загальнокримінологічний, а точніше загальносоціологічний опис. Вона обмежується визначенням функціонального призначення корупції як протиправної діяльності, не вказуючи на конкретні корупційні засоби досягнення відповідних цілей. Безумовно, зазначена характеристика корупції має важливе значення для розуміння соціальної сутності корупції, але для з'ясування механізму корумпованих відносин вона є недостатньою.
На думку О. М. Охотнікової, корупція існує як система відповідних стосунків між певними посадовими особами та кримінальним середовищем на основі протиправної діяльності цих посадових осіб на шкоду державним та суспільним інтересам, які виявляються у різних формах.
Перевагою наведеного розуміння корупції, яке може прояснити зміст механізму корумпованих відносин, є те, що його автор розглядає корупцію, як систему стосунків. Разом з тим, не зрозумілим є те, який характер мають ці стосунки (чим зумовлені, на що спрямовані) і хто є іншою (крім посадової особи) стороною таких стосунків, оскільки термін «кримінальне середовище» не дозволяє виразно визначитись у цьому.
З більшості наведених у літературі визначень поняття корупції взагалі складно виділити однозначні і чіткі ознаки механізму корумпованих відносин поведінки, оскільки в них сама суть такої поведінки зводиться до загальних формулювань, таких, як, наприклад, «порушення службового обов'язку», «корисливе зловживання владою або посадовим становищем» тощо.
...Подобные документы
Розгляд питання протидії корупції з позиції визначення наукового та правового розуміння поняття. Визначення шляхів та принципів формування концепції подолання корупції. Оцінка можливостей коригування процесу створення структури, що розслідує злочини.
статья [23,7 K], добавлен 05.10.2017Погляди науковців на сутність та структуру державно-правового механізму проти дії корупції, її принципи та засоби. Аналіз нормативних актів та концепцій подолання корупції. Причини та умови, які сприяють вчиненню корупційних діянь та інших правопорушень.
реферат [36,6 K], добавлен 03.05.2011Дослідження та аналіз основної проблеми процвітання корупції й адміністративних корупційних правопорушень. Визначення основних напрямів протидії даним правопорушенням. Характеристика діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.
статья [20,9 K], добавлен 27.08.2017Корупція як один із найпоширеніших і найчисленніших злочинів у державі. Поняття, форми і шкода від корупції. Стратегічні напрями боротьби з корупцією та відповідальність за корупційні правопорушення. Вдосконалення діяльності правоохоронних органів.
реферат [24,2 K], добавлен 27.02.2009Поняття корупції: основні підходи до розкриття його змісту в зарубіжних країнах, адміністративно-правові засади протидії в Україні. Аналіз досвіду протидії корупції у Німеччині, Америці та Японії, порівняльна характеристика та обґрунтування підходів.
дипломная работа [99,3 K], добавлен 15.06.2014Передумови виникнення корупції в історичному контексті. Аналіз основних нормативно-правових актів щодо запобігання і протидії корупції в органах державної влади. Зміст економічної корупції. Економічна оцінка антикорупційного ефекту інституційних змін.
курсовая работа [94,2 K], добавлен 03.04.2020Поняття та види господарських злочинів. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів.
дипломная работа [67,5 K], добавлен 17.01.2003Класифікація комп'ютерних злочинів. Коротка характеристика комп'ютерних злочинів. Злочини, пов'язані з втручанням у роботу комп'ютерів. Злочини, що використовують комп'ютери як необхідні технічні засоби. Комп'ютерні злочини на початку 70-х років.
реферат [17,1 K], добавлен 19.03.2007Аналіз зарубіжного досвіду правового регулювання звільнення працівників у випадку порушення законодавчих вимог щодо запобігання корупції та пошук шляхів його імплементації в Україні. Реформування та вдосконалення системи запобігання та протидії корупції.
статья [23,9 K], добавлен 11.09.2017Сутність та загальна характеристика множинності злочинів, її відображення в окремих пам’ятках права, що діяли на території України. Поняття та ознаки повторності злочинів, його різновиди та принципи кваліфікації, проблеми та перспективи розвитку.
курсовая работа [54,6 K], добавлен 03.05.2015Вимагання хабара як кваліфікуюча ознака злочину. Кримінологічна характеристика, поняття, сутність та детермінанти корупційних злочинів. Поняття та характеристика особистості особи, що вимагає хабар. Характеристика видів осіб, які вимагають хабарі.
контрольная работа [36,9 K], добавлен 02.02.2014Поняття, види та загальна характеристика злочинів проти здоров’я особи. Розгляд судової практики кримінальних справ за злочини, передбачені ст. ст. 122, 128 КК України з кваліфікуючими ознаками. Дослідження видів тілесних ушкоджень залежно від форм вини.
курсовая работа [39,2 K], добавлен 19.06.2019Підвищення ефективності дозвільної системи та зменшення можливостей для корупційних дій. Проблема функціонування дозвільної системи. Функція стримування корупції та проблема кадрового забезпечення. Особливість питання надання дозволів в сфері будівництва.
курсовая работа [52,6 K], добавлен 16.06.2011Хабарництво - корупційний злочин, що ускладнює нормальне функціонування суспільних механізмів та викликає у суспільстві недовіру до інститутів державної влади. Специфічні особливості вирішення питань щодо протидії хабарам в Україні за часів козацтва.
статья [19,1 K], добавлен 11.08.2017Трактування поняття "економічний злочин", його ознаки. Особливості попередження здійснення злочинів в сфері економіки: керування кадровими ризиками, вдосконалення технологій менеджменту. Кримінально-правовий захист та регулювання господарських відносин.
реферат [37,0 K], добавлен 17.11.2010Злочини проти миру: порушення законів та звичаїв війни, міжнародно-правове визначення найманства та вербування, насильницькі дії, геноциду, екоциду як загроз безпеки людства та міжнародного правопорядку при міжнародних збройних воєнних конфліктах.
реферат [27,5 K], добавлен 27.06.2009Історичні аспекти розвитку кримінального законодавства щодо відповідальності за злочини у сфері віросповідання. Поняття та види злочинів у сфері віросповідання, їх кримінально-правова характеристика та особливості, напрямки вивчення та значення.
курсовая работа [58,7 K], добавлен 22.12.2012Роль правовідносин в адміністративно-правовому механізмі забезпечення прав і свобод громадян у сфері запобігання та протидії корупції. Сутність та значення гарантії у забезпеченні прав і свобод громадян. Характеристика правового режиму законності.
статья [28,9 K], добавлен 18.08.2017Кримінально-правова характеристика екологічних злочинів, їх особливості та відображення в сучасному законодавстві, виникаючі правовідносини. Порядок визначення відповідальності. Актуальні проблеми встановлення видових об’єктів екологічних злочинів.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 11.05.2019Суспільна небезпека злочинів проти довкілля. Загальна характеристика злочинів проти екологічної безпеки, у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря, охорони водних ресурсів, лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу.
курсовая работа [40,3 K], добавлен 09.09.2010
